Главная > Документ


Література:

Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середини ХVІ ст.— К., 1997.— 271 с.

Климовський С.І. Соціально-топографічний розвиток Києва ХVІ — 1-ї пол. ХVІІ ст.— Дис. канд. іст. наук.— К. : НА ІА НАН України, 1997.

Круц В.А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. — К. 1977.— 160 с.

Мовчан І.І. Давньокиївська околиця. — К., 1995.— 171 с.

Петров Н.И. Историко-топографические очерки древнего Киева. — К., 1897.— С. 7-9.

Толочко П.П. Древнерусский феодальный город.— К., 1989.— 256 с.

Толочко П.П. Древний Киев.— К., 1983.— 327 с.

Толочко П.П. Істор. топографія стародавнього Києва.— К., 1970.— С. 47.

Василь ГАЛАЙБА

ФОТОСПОМИН. КИЇВ, ЯКОГО НЕМАЄ

Анотований альбом світлин 1977–1988 років.  —

К.: Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с.; іл.

ISBN 966-7452-27-1 grad.kiev.ua

Майже цитатне використанням краєзнавчих видань.

Галайба Василь Васильович — києвознавець з великим стажем, один з найактивніших учасників клубу ";Літопис"; покійної Леонори Натанівни Рахліної у період його розквіту (70-ті — перша половина 80-х). Найретельніше опрацював стару київську пресу, склав величезну підбірку виписок, на основі якої з 1980-х рр. написав кілька сот статей — про найвідоміші архітектурні пам'ятники, про храми, монастирі, учбові заклади, лікарні, добродійність, деякі особливості суспільного життя тощо. Публікації його друкувалися, зокрема, у ";Вечірньому Києві";, ";Київському віснику";, журналах ";Україна";, ";Пам’ятки України"; та інших. Співавтор відомих культурологічних путівників видання ";Амадей"; по Хрещатику і Володимирській вулиці; написав деякі матеріали для ";Зводу пам'ятників Києва";; випустив брошуру про київські храми в ім'я Св. Миколи і збірку вибраних статей.

Абсолютно унікальна заслуга Василя Васильовича — що у 1970-ті — 80-ті роки він наполегливо і методично ходив вулицями Києва і фотографував стару забудову — не лише великі й гарні будівлі, але й рядові, одно-двоповерхові, ветхі. Незабаром їх масово почали зносити, відтак знімки Галайби іноді — єдина можливість уявити собі, якими вони були. Більше того, Василь Васильович на кожному своєму знімку позначав, по-перше, його дату, а по-друге, відстежену згодом дату зносу зображеного на ньому будинку…

За матеріалами сайту interesniy.kiev.ua

Вулиця Артема(нині Січових стрільців — прим. ред.) міститься у Шевченківському районі, є центральною вулицею місцевостей Кудрявець і Лук’янівка. Склалася як частина Житомирського шляху від Львівської брами в напрямку м. Житомир. В сучасних межах вулиця сформувалася 1869 р. під назвою Львівська. Забудовувалася з середини ХІХ ст., кінцева частина її парного боку ще на межі ХІХ-ХХ ст. являла величезні хутори з незначними будівлями. Втім, за розписом вулиць Києва частина Львівської до сучасної вулиці Гоголівської належала до 2-го розряду, закінчення — до 3-го розряду. Переважна більшість споруд являла двоповерхові цегляні чи мішані будинки; на окремих ділянках зводилися помітні прибуткові будівлі і комплекси. На вулиці містилася Старокиївська Вознесенська церква (не збереглася), одна з брам Покровського жіночого монастиря (нині — проїзд будинку №52-а). З 1914 р. вулицю віднесено до 1-го розряду. В 1920-х рр. носила ім’я Л. Троцького, з 1926 р. має сучасну назву на честь іншого радянського діяча Ф. Артема (Сергєєва). З 1930-х рр. вулицю забудовували багатоповерховими житловими спорудами, переважна частина яких зайняла місце старих невеликих будинків.



Артема, 12. Первісно — змішаний, одноповерховий на цокольному напівповерсі з мезоніном будинок. Зведений в третій чверті ХІХ ст. (є припущення, що його автором був архітектор О. Беретті), належав дворянину І. Добржинському; пізніше обкладений цеглою, мезонін перетворений на повний поверх. 1911 р. син попереднього власника Р. Добржинський споруджував по фронту садиби існуючий шестиповерховий прибутковий будинок № 12 (архітектор О. Кобелєв), при цьому було зведено лише його ліве крило, а праве мали побудувати після знесення старого будинку. Але цей дім розібрали вже в 1981 р. Прибутковий будинок досі не добудували до проектного об’єму.

Будинок № 19 на розі вулиці Обсерваторної споруджений наприкінці ХІХ ст., будинок № 17 — на початку ХХ ст. Обидва знесені 1981 р., за два роки до цього розібрано сусідню дерев’яну споруду по вулиці Обсерваторній, 14.

Артема, 20. Будинок зведено на терені великої садиби чиновника М.Вуяхевича, з якої потім утворилися ділянки №№ 18–22. Спершу (1881 р.) — одноповерховий, дерев’яний, за типом п’ятивіконок середини ХІХ ст.; 1896 р. надбудований і розширений. Знесений 1980 р.

Артема, 28. Двоповерховий будинок з гарним цегляним обличкуванням. Споруджений 1895 р. для домовласниці М.Волошинової. Знесений 1982 р.

Артема, 32. Забудова другої половини ХІХ ст., знесена у 1980–81 рр. з метою спорудження великого нового житлового будинку. Заслуговує на увагу будинок № 32 (архітектор М. Гарденін, 1894–95 рр.) з ренесансним обличкуванням. За первісним задумом проектувався триповерховий дім, але якась суперечка між архітектором і домо­власницею А. Дармо­сту­ко­вою змусила останню обмежитися двома поверхами.

Артема, 34. Двоповерховий цегляний житловий будинок кінця ХІХ ст. Знесений в грудні 1980 р.

Артема, 37. Двоповерховий з напівпідвалом змішаний будинок відставного майора І. Глуханіна. Споруджений 1886 р., потім обкладений цеглою. Знесений близько 1980 р. разом з пізнішою наріжною будівлею майстерні по ремонту взуття.

Артема, 38 та 36. Будинок зведено на терені великої садиби чиновника М. Вуяхевича, з якої потім утворилися ділянки №№ 18–22. Спершу (1881 р.) — одноповерховий, дерев’яний, за типом п’ятивіконок середини ХІХ ст.; 1896 р. надбудований і розширений. Знесений 1980 р.

Артема, 44 (сторожка погосту Вознесенської церкви, фото нижче). Старокиївська Вознесенська церква споруджена 1872 р., службові церковні будинки зводилися 1898 р.; в 1908–09 рр. храм був розширений (архітектор В. Моцок). Церкву знесено у 1930-х рр., сторожку на червоній лінії забудови розібрано 1978 р., брама збереглася.

На задньому плані — будинок по вул. Січових стрільців (Артема) 40/1

(арх. В. Безсмертний, 1913–15)

Рештки дому Івана Нечуй-Левицького по Бехтерівському провулку 10. Місцеві жителі кажуть, що це — перший будинок, зведений у Києві майбутнім славетним архітектором Городецьким

Житомирские ворота Покровского монастыря по ул. Троцкого, 52,

фото 1920-х гг. На этом месте ныне подворотня дома

по Артема, 52, через которую можно пройти к монастырю. Слева

на втором плане снимка уцелевший доныне кирпичный дом

по ул. Артема, 54; там теперь дипломатическая миссия

Артема, 60, фото нижче. Спроба “облагородити” скульптурним витвором суперсучасний будинок інституту “Південдіпронафтопровід” (1978 р.). Статуя зобразила жінку, котра лежала у протиприродній позі, тримаючи на одній долоні нафтову вишку, а на іншій — язик полум’я. Зникла на початку 1980-х рр. після статті “Мадонна з навантаженням” у журналі “Перець”, що висміяла цю та подібні до неї київські статуї.

Артема,66, фото нижче. Двоповерхова пізньокласична будівля другої половини ХІХ ст. Після її знесення близько 1980 р. відкрився для огляду фасад флігеля у стилі модерн.

Артема, 67, фото нижче. Забудова фронту садиби австрійського підданого І. Жихальського велася з 1880 р. Будинок знесений в серпні 1982 р.

Артема, 78, фото нижче. Двоповерхова споруда початку ХХ ст. на розі тогочасних Львівської та новопрокладеної Дикої (Студентської) вулиці. Знесена у 1980 р.

Вулиця Соляна протягає від вулиці Глибочицької до вулиці Отто Шмідта. Відома з другої половини ХІХ ст. під назвою вулиця Вовчий Яр (від назви місцевості, через яку вона простягається). В 1908–15 рр. — провулок Саксонський (в списках вулиць за 1915 р. згадується як вулиця Саксонський Яр; походження назви не з'ясоване). Сучасна назва — з 1915 р. (повторно затверджена 1944 р.). Походить від здавна розташованих тут криниць із солоною водою (зокрема, про криницю Солонець є згадка 1607 р.). Криниці ліквідовані в першій чверті ХХ ст. після прокладення водоводу. В 1970–80-х рр. більша частина старої забудови була знесена, водночас ліквідовано старовинні провулки, що до неї прилучалися: Вишневий, Перехресний, Соляний. Внаслідок промислового будівництва та влаштування гаражного кооперативу утворилася перерва в протяганні вулиці Соляної. До 1999 р. знесена ветха житлова забудова початку ХХ ст.

Косіора, 8, ріг Глібова. Житловий будинок

другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Знесений в травні 1985 р.

Косiора, 14 ріг Златоустiвської. Житловий будинок початку ХХ ст. Знесений в квітні 1985 р.

Мельникова, 1 та 3. Двоповерховий будиночок ХІХ ст. розібраний в січні 1984 р. Капітальний же прибутковий будинок №1 з характерним орнаментальним цегляним опорядженням у стилі модерн, зведений на початку ХХ ст., міг би простояти ще не одне десятиріччя.

Але, проектуючи станцію метро ";Лук'янівська"; автори чомусь вивели ескалаторний тунель саме сюди, а не на сусіднє величезне пустище.

Тож будівлю було знесено у березні 1996 р.

Мельникова,81. Цегляна двоповерхова будівля 1900-х рр., споруджена міським коштом як казарми нестройової роти 131-го Тираспольського піхотного полку (основний комплекс казарм містився на протилежному боці вулиці). У радянський час будинок був перетворений на гауптвахту, віконні прорізи частково закладені. Протягом останніх років стояв напівзруйнований, до нього прилучався овочевий павільйон-магазин ";Щедре літо";. Знесений навесні 1999 р. через будівництво на розі вулиць Мельникова і Якіра великої житлово-офісної споруди.

Соляна, 70 та 51. Житлова забудова початку ХХ ст. Знесена до 1999 р.

Михаил КАЛЬНИЦКИЙ

ЛУКЬЯНОВКА И ТАТАРКА — ИСТОРИЧЕСКИЕ ФАКТЫ

30.08.08 .ua/articles/4655.html

Местность под названием Лукьяновка сформировалась на севере исторической части Киева. Многие историки, вслед за автором классического «Описания Киева» 1868 года Николаем Закревским, считают, что название произошло от имени здешнего землевладельца Лукьяна Александровича. В XVII веке он занимал заметное место в городской верхушке, будучи цехмистром сапожного цеха.

 На протяжении многих десятилетий Лукьяновка представляла собой окраину с загородными хуторами. Сюда порой выезжали на дачный отдых (к слову, на территории нынешнего Института педиатрии, акушерства и гинекологии по улице Герцена даже в послевоенные годы находилась вилла высших руководителей, известная как «дача Хрущева»). Вместе с тем, в 1863 г. здесь появилось одно из самых известных киевских зданий.

По проекту губернского архитектора Михаила Иконникова возвели так называемый «Лукьяновский тюремный замок», проще говоря — Лукьяновскую тюрьму. С этого времени слово «Лукьяновка» надолго приобрело в Киеве такой же смысл, как в Москве «Бутырка» или «Таганка». «Тюремный замок» считался образцовым учреждением. При желании узники могли даже послать на волю открытку с видом на свое временное пристанище, выпущенную киевским издательством Рихерта. Вскоре после вселения арестантов была освящена тюремная церковь во имя святого терпеливца Иова, а в 1864-м раввин Евсей Цуккерман добился открытия при тюрьме еврейской молельни.

Если перечислить всех известных людей, чей жизненный путь пересекся с Лукьяновской тюрьмой, наберется не одна сотня громких имен, недаром этот объект признан памятником истории. Революционеры и оппозиционеры всех поколений, члены многих правительств, жертвы царских и советских репрессий. От тюрьмы не были застрахованы и беременные женщины, некоторые из них рожали непосредственно в заключении: к примеру, в стенах «Лукьяновки» появились на свет академик Александр Богомолец и первый редактор «Комсомольской правды» Тарас Костров. Сейчас это заведение, значительно расширенное при большевиках и упрятанное за послевоенными пятиэтажками, носит название «Следственный изолятор № 13».

Впрочем, от имени местности происходят и более спокойные наименования — такие, как Лукьяновская площадь, Лукьяновское трамвайное депо (теперь, правда, упраздненное), Лукьяновский народный дом. Последний представлял собой оригинальное строение в русском стиле, построенное в 1902 году архитектором Михаилом Артыновым как рабочий клуб для отвлечения бедноты от «зеленого змия». Здесь были чайная, библиотека, учебные мастерские, ночлежный приют, просторный зал для лекций и театральных представлений. Много лет бывший Народный дом использовали как клуб трамвайщиков; ныне здесь решено устроить Малый оперный театр (в 2009 г. умерла Народная артистка СССР, оперная певица Евгения Мирошниченко, лидер этого начинания — прим. ред.).

Фасад и чайная Народного дома

Существовала и Лукьяновская гимназия, известная также как 6-я мужская. Здание для нее по нынешней Мельникова, 81 построили в 1912–13 годах (архитекторы Александр Кобелев и Петр Жуков). После здесь была школа, одно время в ней преподавал украинский писатель Степан Васильченко. Теперь это одно из помещений Экономического университета.

На Мельникова, 8 сохранился особняк в стиле модерн, принадлежавший видному юристу Николаю Грабарю; на Мельникова, 12 — довоенный жилой дом, который в период оккупации превратили в «общежитие» СС-овцев; на Мельникова, 16 — бывшая фельдшерская школа при Кирилловской больнице, а ныне — медицинский колледж.

Продукты к столу лукьяновцев вот уже более 125 лет поставляет Лукьяновский рынок. А духовную пищу обеспечивали православные храмы. Так, приходскую Киево-Лукьяновскую Феодоровскую церковь построили в 1871–74 годах в русском стиле. В 1930-е годы храм разрушили, уцелели только бывшие дома церковного причта по Овручской, 7. Но место церкви осталось свободным, ныне здесь действует временный храм.

В свое время Феодоровский приход опекал кирпичную часовню, выстроенную в 1891 году в сквере, на развилке нынешних улиц Мельникова и Герцена. Часовня появилась в память о том, что при крушении царского поезда на станции Борки в октябре 1888 года никто из семьи монарха серьезно не пострадал; это восприняли как чудо и отметили культовыми постройками по всей империи. Теперь же на месте часовни стоит памятник классику украинской литературы Ивану Котляревскому (скульптор Галина Кальченко, 1975).

Новые культовые сооружения за последние годы появились на Лукьяновке по Квитучему переулку позади ТЦ «Променада» (Свято-Иоаннов­ский монастырский и храмовый комплекс) и по Нагорной (церковь Св. Николая «Памяти жертв Чернобыля»). А от прежних времен уцелела старинная Макарьевская церковь по улице Старая Поляна, 46. Скромный деревянный храм с шатровой главой и колокольней был построен на горе Юрковице в 1897 году (архитектор Евгений Ермаков) в честь 400-летия мученической кончины Священномученика Макария, митрополита Киевского, убитого при набеге крымских татар. Святыней храма стала аналойная икона с частицей мощей святителя Макария. Ее написал выдающийся украинский художник Иван Ижакевич, кисти которого принадлежат еще шесть церковных образов.

В районе Юрковицы среди новых многоэтажных зданий до сих пор сохранились кварталы с низенькими неказистыми домишками. Эта местность известна как Татарка. Ее название восходит к середине XIX века, когда в незастроенной части Лукьяновки нашли приют семьи татар с Поволжья, согнанные голодом с родных мест. В ту пору здесь появилась Татарская улица, а потом «отцы города», блеснув знанием истории, дали соседним улицам родственные «бусурманские» наименования — Печенежская и Половецкая. Багговутовская переходит в бывшую Верхнюю Юрковскую улицу, ныне носящую имя Академика Шмидта — на ней много лет назад жила семья знаменитого советского ученого-энциклопедиста и одного из покорителей Арктики Отто Шмидта. В 1911-1913 годах к этой улице было приковано внимание всей страны: на ней происходили события, легшие в основу резонансного «дела Бейлиса» по ложному обвинению еврея Менделя Бейлиса в ритуальном убийстве христианского мальчика. Здесь побывал тогда знаменитый писатель Владимир Короленко. В своем очерке «На Лукьяновке» он изобразил обстановку, в который жил Бейлис и другие участники дела.

Фото конца ХIX в. Вид на Феодоровскую церковь —

перекрёсток нынешних улиц Мельникова и Якира..

Часовня в честь спасения царской семьи. С открытки начала ХХ в.

Ныне на месте часовни памятник Ивану Котляревскому

На фото центральная часть церкви и Воскресенский придел

/39590.html

Из промышленных предприятий Лукьяновки еще с дореволюционных времен известны Днепровский машиностроительный завод фабриканта Млошевского, ставший заводом имени Артема (теперь компания «Артем») и кабельный завод («Укркабель»). После Великой Отечественной войны в Киев вывезли из Германии трофейное оборудование по производству мотоциклов, и на Лукьяновке появился мотоциклетный завод.

В наиболее отдаленной, западной части Лукьяновки находится Лукьяновское гражданское кладбище, основанное в 1878 году. Здесь похоронены многие видные киевляне, в том числе ученые, инженеры, педагоги, литераторы, художники, архитекторы, музыканты, актеры. Сталинские репрессии щедро усеяли кладбищенскую землю безымянными могилами расстрелянных, среди которых было немало ярких личностей.

Когда-то при кладбище была деревянная церковь Св. Екатерины; сейчас примерно на том же месте строят новый кирпичный храм. Тем временем религиозная община использует для богослужений склеп-часовню киевского городского головы Степана Сольского, возведенный в 1901–02 гг. архитектором Эдуардом Брадтманом: это строение в 1993 приспособлено под храм в честь Св. Новомучеников и Исповедников Российских.

Михаил КАЛЬНИЦКИЙ

ГЛАВНАЯ ЛУКЬЯНОВСКАЯ

Газета по-киевски 11.10.2008 /history/2008/10/11/105455.html

Когда-то на улице Мельникова растили сады, маршировали на плацу и объясняли, как улучшить условия труда

Очередную прогулку с читателями «Газеты по-киевски» мы совершим по улице, появившейся на карте города примерно полтора столетия назад. Когда предместье Лукьяновка начали осваивать как часть Киева, через него в направлении летописного урочища Дорогожичи пролегла улица Большая Дорогожицкая.

По мере развития города пустынная улица застраивалась все плотнее. Вид и назначение построек были разнообразны: от особняков богачей и солидных доходных домов до небольших жилых построек, мелких предприятий (одно из которых потом разрослось в завод имени Артема), пехотных казарм. Заканчивалась улица между Еврейским и Братским воинским кладбищами — и упиралась в Бабий Яр. Статус центральной улицы Лукьяновки для Большой Дорогожицкой закрепили учебные заведения: бывшая 6-я мужская гимназия (где теперь Институт экономики) и бывшая фельдшерско-акушерская школа (нынешний медицинский колледж).

Но наряду со всем этим в 1890-х годах в одноэтажном домишке в начале улицы обосновался рабочий-электрик Ювеналий Мельников. Под видом школы-мастерской он организовал марксистский кружок для пролетариата, известный как «Лукьяновский клуб». В 1920-х годах об этом вспомнили и переименовали Большую Дорогожицкую в Мельникова (хотя одно время даже в официальных документах новое название писали как «улица Мельника»). 

Теперь эта улица — уже не окраина, а почти что центр. На ней, как и в других местностях столицы, неуклонно исчезают маленькие ветхие домишки, а на их месте одна за другой растут многоэтажки. Чтобы почувствовать этот процесс, даже не зная о прежней застройке, достаточно взглянуть на «прыгающую» нумерацию нечетной стороны ул. Мельникова. Тем не менее, здесь все еще можно найти почтенные памятники старины с солидной родословной. И с их помощью прочесть любопытную страницу истории Киева.

Особняк с полевыми цветами. Ул. Мельникова, 8

Одна из самых красивых и стильных построек Лукьяновки — особняк, оформленный архитектором Владимиром Бессмертным в духе модерна. Его возвели лет сто назад для юриста Николая Грабаря — руководителя благотворительного общества, которое содержало так называемую Рубежовскую воспитательную колонию для «трудных подростков» в районе нынешнего метро «Нивки». Быть может, полевые цветы, изображенные в лепном декоре под эркером второго этажа, символизировали юных подопечных Грабаря.

Для акушеров и фельдшеров. Ул. Мельникова, 14

Бывшее частное здание, выстроенное в 1907 году для домовладельца Бернарда Миллера, сразу после возведения арендовала фельдшерско-акушерская школа, «питавшая» персоналом губернскую Кирилловскую больницу. При школе действовала амбулатория, где преподаватели принимали лукьяновскую публику, а ученики помогали им. Дом с тех пор не изменил назначения: тут находится медицинский колледж. А с первых дней войны в этом помещении действовал фронтовой эвакопункт. На его базе сформировали целый санитарный эшелон, о чем напоминает доска на фасаде здания.

Утонувший «Фрегат». Ул. Мельникова, 20

В одном из зеленых уголков Киева — сквере на развилке улиц Мельникова и Герцена, где стоит памятник Ивану Котляревскому, — бросается в глаза необычное строение. Двухэтажный домик, сохранившийся, на первый взгляд, еще с царских времен, снабжен эффектной башенкой из современных конструкций и производит довольно-таки романтическое впечатление. Сколько же ему на самом деле лет и для чего он служит? Как оказалось, «ядро» этого дома действительно почтенное: двухэтажный домик был выстроен для владелицы участка Ефросиньи Семенкевич в начале ХХ века. А лет двадцать назад его решили модернизировать. По проекту архитектора Ирины Клименко старый особнячок перестроили под районный Дом детского технического творчества. Надо сказать, что замысел был очень симпатичный. Для юных конструкторов и моделистов здесь нашлись и комнаты для работы, и место для испытаний моделей, и сквер вокруг, где можно просто побегать и отдохнуть. Вокруг перестроенного домика устроили игровую площадку, фонтан с цветомузыкой, разбили «альпийскую горку»... Одно время при детском центре действовал клуб «Фрегат», объединявший увлеченных творчеством школьников.

Но уже через несколько лет наступившая коммерциализация всего и вся внесла свои неумолимые коррективы. И теперь бывшее пристанище изобретательной детворы служит другим целям: здесь разместили центр по работе с женщинами.

Городок пехотинцев-тираспольцев. Ул. Мельникова, 24

Строгие, лаконичные формы расположенных тут зданий напоминают архитектуру крепостей. И действительно, участок принадлежал военным. В построенных на городские средства помещениях квартировали бойцы 131-го пехотного Тираспольского полка, дислоцированного в Киеве. Прямо на улицу выходило помещение штаба полка, а в глубине двора были казармы и плац. Улица Тираспольская пересекает Сырецкий ручей.

В списках офицеров-тираспольцев встречаются известные имена: одно время здесь служили будущий командующий фронтами в Первую мировую войну генерал Николай Рузский и будущий деятель белого движения, автор интересных воспоминаний генерал Александр Лукомский.

Архитектурный «брат» Политехнического: Мельникова, 81

Фасад кирпичного трехэтажного корпуса своей архитектурой в духе европейского средневековья напоминает корпуса КПИ. И это не случайно. Когда автор комплекса Политехнического института, петербуржец Иероним Китнер, занимался в Киеве реализацией своего замысла, ему поручили также составить проект приюта-школы на средства Попечительства для пособия нуждающимся семействам воинов. Это заведение предназначалось сперва для малолетних детей офицеров, чьим родителям было трудно их содержать, затем для сирот павших. Кстати, не так давно в тех же стенах действовали службы социальной помощи военнослужащим.

Угол улиц Мельникова и Пугачева. Справа на фото тот же перекресток осенью 1941 г.: немецкие солдаты у советского зенитного орудия



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Храми святого Миколая в Києві Київ 2009 На обкладинці

    Документ
    ... 2009 Наобкладинці: Великий Микільський собор, на ... рр.) — зруйнована в 30-х рр. ХХ ст., монумент на честь Магдебурзького права (1802–1808 рр ... міська лісопильня. Напочатку1930-х років власником ... її називали "солдатською". Наприкінці 1920-х років із Черн ...
  2. НІЖИН Персоналії-1 Київ 2011 На обкладинці

    Документ
    ... Наобкладинці: пам’ятник капітану Юрію Лисянському. На ... одним з дослідників наприкінці 1920-х років) мала назву: ... на власні очі спостерігати за їх роботою. Але з початком1930 ... матеріалами, зібраними на Ніжинщині у 1920рр.), "Русская монетная система" ...
  3. Київ 2011 На обкладинці — пам’ятники Миколі Гоголю (1881) та Юрію Лисянському на центральній вулиці міста Гімназія вищих наук імені князя Олександра Безбородька у Ніжині

    Документ
    ... Довідничок Київ 2011 Наобкладинці — пам’ятники Микол ... . Протягом 1917–1920рр. Ніжин переходив ... =musiem Ще у 1930-ті роки колективом ... жин у XIX напочатку XX ст. на поштових листівках. ... рр. за північною околицею розмістилася військовий аеродром. Наприкінц ...
  4. Козелець та його околиці Київ 2011 На обкладинці

    Документ
    ... Київ 2011 Наобкладинці: Козелець. Собор Різдва ... — Микола Розумовський у 1930–40-х став футбольним ... із нареченою Урсулою — наприкінці серпня 2004-го прилетить ... незалежність 1917–1920рр. Свою думку ... датований 1918 роком. Напочатку1920 року після перемоги ...
  5. Володимир мельниченко українська душа москви (михайло максимович михайло щепкін осип бодянський микола гоголь)

    Книга
    ... напочатку 1863 року знову поселився на Великій Нікітській вулиці, де й помер. Наприкінці 60-х рр ... Бодянського // Україна. 1930, книга 40. ... страчених декабристів наобкладинці, Шевченко записав ... Дмитро Ревуцький наприкінці 1920рр. справедливо зауважив ...

Другие похожие документы..