Главная > Документ


Таким чином, у вченні Аристотеля узагальнено досвід усієї попередньої античної думки. В його творах ціла культура, цивілізація підводить свій підсумок.

Занепад та згасання античної філософії

(пізньоантичний період)

В епоху еллінізму криза античної цивілізації виявилась достатньо явно. В нестабільному соціальному просторі держава вже не сприймається як надійна опора для моральної позиції індивіда, тому виникає необхідність обґрунтування інших настанов для “правильного життя”, які полягають в тому, що людина рятується шляхом втечі від реалій світу, знаходячи джерело моральних цінностей в самій собі. На перший план у філософських пошуках виходять етичні проблеми. Етика звертається до внутрішнього світу людини. Якщо в класичний період етика виконувала функцію формування зразкового громадянина полісу, виступала як тобто етика соціального служіння, то в елліністичний період вона перетворюється в “етикуіндивідуального захисту.

Головними філософськими школами пізньоантичного періоду, які внесли значний вклад в розробку етичних проблем, виступали епікуреїзм та стоїцизм. Цим школам передувала філософія кініків, основоположниками якої були учень Сократа Антисфен (біля 445—360 до н.е.) і Діоген (біля 412—323 до н.е.). Хоча вони і були сучасниками філософів афінської школи, але за проблематикою і самим духом філософствування вже не належали до класичної епохи. Сприйнявши деякі положення філософії софістів та Сократа, вони надали їм свого, нового розуміння. Їх вчення можна розглядати як рекомендовану поведінку для тих, чиє життя стало нестерпним – або тому, що руйнується світ довкола, або в силу особистих невдач. Замислюючись про можливості особистого порятунку, кініки запропонували свою відповідь на це питання. Вони вважали, що усі плоди цивілізації: держава, приватна власність, шлюб, релігія, розкіш і усі штучні насолоди - не мають сенсу. Усі ці речі настільки нетривкі, що, пов’язавши з ними збереження свого щастя, можна виявити себе обманутим. Отже, незважаючи на те, що являють собою зовнішні речі – приватні чи суспільні - їх слід уникати. Один з представників цієї школи Кратет, за порадою Діогена, усі свої землі віддав під пасовища, а усі свої гроші викинув у море і став вести кінічний спосіб життя. Він повчав своїх учнів “обходитися малим … це зближує нас з богами, противне ж віддаляє, і вам, що займають середнє місце між богами і нерозумними тваринами, стане можливим стати подібними вищому роду, а не нижчому”. Якщо людина шукає спасіння в цьому світі, вона повинна шукати його в собі. В цьому й полягає доброчинність. Перші кініки, такі як Діоген, вели настільки помірне і навіть жебрацьке життя, що були уподібнені тваринам (в дійсності слово “кінік” походить від грецького слова kinos, що у перекладі означає пес). Оскільки світ, на їх думку, у своїй основі переповнений зла, то для того, щоб жити в ньому належним чином, люди повинні відсторонитися від участі в ньому. Спасіння слід шукати в нехтуванні благами цивілізації і у поверненні до простого аскетичного життя.

Таким чином, кініки переосмислили призначення філософії, яка, на їхню думку, повинна займатися не відстороненим умоспогляданням вічних істин, а показувати людині шлях до доброчесного життя.

Дух філософії кінізму виразився в повній, нічим не обмеженій свободі: свободі від тілесних потреб, зведених до мінімуму, свободі від людських пороків - марнославства, гордині, жадібності, свободі від умовностей загальноприйнятих норм поведінки. Кініки проповідували спрощення життя; свої погляди викладали у вигляді коротких повчальних висловів на кшталт: “слід домагатися задоволень, що йдуть за працею, а не перед працею”. Відкидаючи цінності сучасного їм суспільства, вони зберігали при цьому почуття власної гідності. За легендою, Діоген на питання Олександра Македонського, що він (Олександр) може для нього корисного зробити, отримав відповідь: “Відійди і не закривай мені сонце”. Вражений цією відповіддю, Олександр промовив: “Якби я не був Олександром, я хотів би бути Діогеном”. Діоген взагалі прославився своєю епатажною, аскетичною поведінкою, дотепним розумом, тому особистість цього філософа оточена легендами (наприклад, як він з ліхтарем в руках вдень шукав людину тощо). Діоген підтверджував на власному прикладі максиму кініків – “проповідувати дією”.

Хоча етика кініків носила індивідуалістичний і суб’єктивний характер, але вона ґрунтувалася на силі духу, на неабиякій здатності до незалежного існування. Кініки поставили ряд важливих проблем: про свободу дійсну і уявну, внутрішню і зовнішню, про моральну автономію і відповідальність перед суспільством, про моральній ідеал бідняка. Проте, слід відзначити, що слово “кінічний” (або в латинській транскрипції - “цинічний”) з часом набуло значення зневажливого ставлення до духовних і моральних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки, безсоромності.

Одним з видатних пізньоантичних мислителів, який розглядав філософію як практичне вчення, що забезпечує людині щасливе безтурботне життя, вільне від страждань,був Епікур (342—271 до н.е.). Він говорив: “Пусті слова того філософа, що не лікують ніякі страждання людини. Як від медицини немає ніякої користі, якщо вона не виганяє хвороби тіла, так і від філософії, якщо вона не виганяє хвороби душі”. В Афінах у своєму саду Епікур заснував філософську школу, що ввійшла в історію як “Сад Епікура”, на воротах якої було написано: “Мандрівник, тут тобі буде добре, тут вище благо – насолода”. Епікур написав багато творів, такі як “Лист до Менекея”, “Про природу”, “Про долю”, “Про любов”, “Про кінцеву мету”, “Головні думки” та ін.

Головне у вченні Епікура – етика поведінки як спосіб досягнення щастя. Він розробивпрограму помірного гедонізму (від грець. hedone – задоволення). На відміну від Аристотеля, який вважав, що душевні якості людини суттєво, але не повністю зумовлюють її щастя, Епікур вважав, що відчуття щастя цілком знаходиться під владою людини. Звідси його обґрунтування свободи як незалежності від зовнішнього, ухилення від світу, яке спиралось на його натурфілософські погляди. Продовжуючи атомістичну традицію Демокрита, він вносить в неї суттєву корекцію. Епікур вважає, що рух атомів, хоча і підпорядкований необхідності, обумовлений також і їхньою внутрішньою властивістю – вагою та деякими іншими особливостями, тому виявляється можливим спонтанне відхилення атомів від траєкторії їхнього руху. Таке уявлення про здатність атому до саморуху являє собою онтологічне обґрунтування свободи індивіда від суспільної необхідності, незалежності від зовнішнього світу. Це знайшло свій вираз в розробленому Епікуром моральному ідеалі атараксії – стані безтурботного спокою, незворушності духу як умові щастя. Індивід залежить від світу у двох планах: безпосередньо – через потреби і бажання, незадоволення яких проявляється у негативних відчуттях, стражданнях; опосередковано – в силу наявності хибних уявлень і страхів. Отже, для досягнення щастя, котре пов’язується Епікуром з тілесним здоров’ям і відсутністю страждань та душевних тривог, необхідно розумно підходити до задоволення потреб і позбутись страхів і невірних поглядів. В зв’язку з цим він розробив класифікацію людських бажань. Оскільки не кожне бажання і його задоволення визнається Епікуром необхідним для щастя, він розділив усі людські бажання на три групи: природні і необхідні; природні, але не необхідні; неприродні і не необхідні. Для досягнення атараксії необхідно дотримуватись принципу: “Прагнути до насолоди і уникати страждань, керуючись розумом”. Звідси випливає необхідність розумного та помірного підходу до насолод, бо багато які з них приводять до страждань: “Необхідні бажання виконувати, а шкідливі – подавляти”. Якщо хтось віддається насолодам без міри, то після задоволення настає страждання. Отже, Епікур пропонує жити з задоволенням, але скромно, щоб не страждати від небажаних наслідків цих задоволень.

З іншого боку, Епікур прагне позбавити людей від страху перед богами і смертю. Практична допомога людині в подоланні страху перед смертю – найважливіше завдання філософії. Душа людини, за Епікуром, помирає разом з тілом, тому що вона, як і тіло, складається з атомів. Смерті не слід боятися, тому що, поки ми є – її нема, а коли вона приходить, то нас нема; тобто смерті немає ні для живих, ні для мертвих. Також не слід боятися і богів, які живуть у просторі між світами і насолоджуються блаженством, тому вони не втручаються в хід явищ природи і людські справи, оскільки це порушило б їхнє безтурботне існування. Таким чином, коли людина усвідомить, що ні боги, ні невблаганна необхідність слідувати долі, ні смерть не впливають на її життя, тільки тоді вона буде вільною і зможе повністю віддатись вищій меті – блаженству.

В цілому етика Епікура індивідуалістична, йому приписують правило – “живи непомітно”, не беручи участі у гучному суспільному житті. В той же час хоча він великого значення надавав такому міжособистісному благу як дружба, яка є вільним спілкуванням індивідів, що обрали один одного для бесід і проводження часу з доброї волі. “З усього того, що мудрість дає для щастя усього життя, найважливіше – це дружба”. Ці слова Епікура визначали його життєву позицію. Не випадково його учні і послідовники зберегли благоговійну пам’ять про нього.

Пізніше, в римській імперії, послідовником Епікура став ЛукреційКар (біля. 99—55 рр. до н.е.).

Впливовою філософською течією пізньоантичної епохи був також стоїцизм, засновником якого став грецький мислитель Зенон з Кітія (336—265 до н.е.). Назва школи “Стоя”, тобто портик, пішло від назви місця, де він викладав своє вчення – так званого “Строкатого Портику” в Афінах. Відомими представниками грецького стоїцизму були також ПанеційРодоський (біля 185-110 до н. е.) та Посідоній (біля 135-51/50 до н.е.). Стоїцизм знайшов своє блискуче продовження і в римську епоху. Найбільш видатними представниками римського стоїцизму були Сенека (біля. 4 р. до н. е. – 65 р.), Епіктет (біля 50-138) і Марк Аврелій (121-180).

Згідно вченню стоїків, все у світі підкоряється владі строгої необхідності - логосу. Людське життя теж залежить від необхідного ходу речей, який виражається в фатумі, людській долі. Тому основними принципами достойного життя є, по-перше, згода з природою (жити щасливо – значить жити у відповідності з природою) і, по-друге, підпорядкованість людини долі. Дія долі неминуча і невблаганна, отже, людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо, однак людина здатна змінити своє ставлення до неї. Стоїки вважали, що мудрець повинен жити згідно з природою речей, бути вільним від хвилювань, байдужим до пристрастей, холоднокровно та стійко зустрічати свою долю. Кожна людина здатна уникнути краху надій, сердечного болю і відчаю у спробах змінити хід подій, якщо перед тим вона усвідомить, що здійснення цих подій напередвизначено. Людина стає вільною, коли усвідомлює це. Невільною людиною ж є та, яка починає боротися, щоб змінити хід речей. Ідеал устремлінь стоїків - апатія (від грець. а – заперечувальна частка, «pathos» – пристрасть). Якщо людина помірна, мужня, справедлива, розсудлива і завжди діє за велінням обов’язку, якщо вона з радістю і легкістю приймає все, що надається невблаганною долею, тоді вона істинно мудра. Саме вільне і свідоме підкорення долі є достоїнством, одним із проявів якого є самовільний відхід з життя. Від стоїків йде розуміння філософії як науки вмирати.

Подібно кінікам, стоїки були глибоко пригнічені падінням грецьких міст-держав і імперії Олександра Македонського. Вони відчували марність сподівань на соціальне відродження, тому їх філософія, як і уся філософія епохи еллінізму, роз’яснює, як індивідуум може досягти особистого порятунку у світі, який руйнується. Стоїцизм відрізняється від кінізму тим, що кініки дотримувались думки, що, якщо немає можливості уникнути краху світу, в якому вони живуть, слід від нього відмовитись. Стоїки ж вважали, що подібне заперечення не є необхідним, якщо людина не стає рабом речей, залишається байдужою до них. Мудрець прагне до того, щоб володіти вічними благами, які не залежать від мінливої долі, шукає їх в душі людини, в умінні жити згідно з природою речей. Обов’язковою умовою такого життя є здоровийрозум, мужній дух, помірність в користуванні матеріальними благами. Чим більш байдужим був стоїчний мудрець до оточуючого його світу, в тому числі і соціального, тим сильніше він проникав в таємні глибини власного “Я”, виявляючи у своїй особистості цілий всесвіт, раніше йому зовсім невідомий і недоступний.

Головною заслугою стоїцизму було перенесення відповідальності за досягнення щастя з суспільства безпосередньо на індивіда. В здатності нехтувати примхами долі і задовольнятись доброчинністю, тобто переживати радість від усвідомлення власної духовної сили і величі духу, вони вбачали вище благо. Так, Сенека зазначав, що розумного доля веде, а нерозумного – волочить за собою. Таку ж думку виражає Епіктет: “Розумна людина завжди живе так, як вона хоче, і ніхто не в змозі їй завадити, тому що вона бажає тільки можливого, того, що в її владі, тому така людина вільна”, а Марк Аврелій у роздумах “До самого себе” проголошує, що “єдине, що знаходиться у владі людини – це її думки ... Зазирни у себе! Там ... джерело добра, яке здатне бити, не висихаючи...”.

Зародившись на ґрунті Давньої Греції, філософсько-етичне вчення стоїцизму не випадково знайшло свою другу батьківщину в Римі. Значний успіх стоїцизму в римському суспільстві пояснюється тим, що його ідеї відповідали римському національному характеру. Уся римська історія сповнена зразками стійкості, мужності, неухильного слідування обов’язку, прояву сили волі. Заповітом римського народу і моральним стрижнем його історичного буття було – перенести невблаганні удари долі, зберігаючи самовладання і гідність римлянина у самих безнадійних ситуаціях. Тому філософія “героїчного песимізму”, як характеризують стоїцизм, виявилась співзвучною їх світовідчуттю та способу життя.

Стоїчне вчення, зокрема підкреслення необхідності “підкорити себе” світовому розуму (логосу – богу), проповідь смиренності багато в чому вплинули на формування раннього християнства.

Плансемінарського заняття:

1. Основні етапи розвитку античної філософії та їх загальна характеристика.

2. Досократівський період розвитку античної філософії:

а) погляди різних шкіл давньогрецької філософії на першооснову світу, на сутність буття (Мілетська школа, Геракліт, Піфагор, Демокрит);

б) діалектичні та метафізичні погляди на світ (Геракліт, Парменід);

в) евдемоністична етика Демокрита.

3. Класичний період розвитку античної філософії:

а) філософські погляди софістів;

б) Сократ: його життя та основні ідеї;

в) Платон: вчення про ідеї та пізнання, про людину та державу;

г) Аристотель – систематизатор давньогрецької філософії.

4. Пізньоантичний період розвитку філософії:

а) чинники, що обумовили етичну спрямованість елліністичної філософії;

б) гедоністична етика Епікура;

в) філософсько-етичні погляди стоїків.

Тести

1.Який соціальний чинник найбільш сприяв виробленню у давніх греків передумов раціонального філософського мислення:

- полісна демократія; - особливості релігійно-міфологічних поглядів;

- рабовласницький уклад.

2.Що означало у давніх греків слово “космос”?

- безповітряний простір; - безконечність;

- нерухомі зірки; - порядок.

3.Хто з названих філософів є представниками мілетської школи?

- Геракліт; - Анаксимен;

- Піфагор; - Парменід;

- Фалес; - Анаксимандр.

4.Яким уявлялось Фалесу начало світу?

- атоми – основа всіх речей; - боги – творці усього існуючого;

- вода – начало усього існуючого; - чотири елементи – начало усіх речей.

5.Що є началом світу, згідно з вченням Анаксимандра?

- повітря; - вогонь;

- матерія; - апейрон.

6.Що, на думку Анаксимена, є началом усього?

- ефір; - вогонь;

- повітря; - безкінечність.

7.З чим, на думку Піфагора, узгоджуються всі речі?

- з душею; - з космосом;

- з простором; - з числом.

8.Піфагор вважав, що після смерті душа …

- переселяється в інше тіло; - припиняє існування;

- розчиняється в світовому дусі; - існує окремо від тіла.

9.Кому належать наступні слова: “Цей космос, один і той же для всіх, не створив ніхто з богів, ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що рівномірно спалахує, рівномірно згасає”?

- Емпедоклу; - Фалесу;

- Анаксимену; - Геракліту;

- Парменіду.

10.Як у Геракліта називається те, що керує усіма речами, є критерієм істини, існує вічно?

- апейрон; - космос;

- логос; - квінтесенція.

11.Хто першим в історії філософії поставив питання про буття?

- Геракліт; - Парменід;

- Сократ; - Фалес.

12.Як слід розуміти думку Парменіда: “Мислення та буття - одне і те ж”?

- існує світ, який чуттєво сприймається;

- буття є, а небуття немає;

- існує лише те, що можна мислити;

- існує лише умоглядний світ.

13.Хто з філософів стверджував, що неможливий поділ речей до безкінечності?

- Анаксагор; - Демокрит;

- Зенон Елейський; - Парменід.

14.Яке знання Демокрит називав “справжнім” на відміну від “темного”?

- інтуїтивне; - містичне;

- раціональне; - чуттєве.

15.Хто з філософів відноситься до досократичного періоду?

- Аристотель; - Геракліт;

- Анаксагор; - Емпедокл;

- Епікур; - Демокрит;

- Зенон з Елеї.

16.Який вислів належить Протагору:

- “В одну і ту ж річку не можна увійти двічі”;

- “Я знаю, що я нічого не знаю”;

- “Людина є міра усіх речей”.

17.Чого шукав Діоген, ходячи містом вдень із запаленим ліхтарем?

- мудрості; - справедливості;

- щастя; - людину.

18.Сократ основну увагу у своїх міркування приділяв:

- космосу та закону його розвитку;

- політичному устрою держави;

- людині та внутрішнім чинникам її дій;

- атомістичній теорії;

- співвідношенню світу ідей та світу речей.

19.Наполягання на тому, що справжнє знання є основою правильних моральних вчинків було характерним для:

- Геракліта; - Сократа;

- Демокрита; - Марка Аврелія;

- Сенеки.

20.Кому з античних філософів належить вислів: “Заговори, щоб я побачив тебе!”

- Діогену; - Геракліту;

- Платону; - Сократу.

21.Хто з античних мислителів поділяв філософію на практичну і теоретичну?

- Піфагор; - Геракліт;

- Платон; - Аристотель.

22.Хто із названих філософів відноситься до школи софістів?

- Горгій; - Сократ;

- Епікур; - Парменід;

- Протагор; - Діоген.

23.Кому належить вислів: “Я знаю, що нічого не знаю”?

- Аристотелю; - Ксенофану;

- Епікуру; - Платону;

- Сократу; - Протагору.

24.Що означає сократівське поняття “майєвтика”?

- мистецтво суперечки; - пізнання;

- міркування; - сповивальне мистецтво.

25.Хто з давньогрецьких філософів використовує образ бранців у печері для ілюстрації сутності процесу пізнання?

- Демокрит; - Зенон з Елеї;

- Платон; - Аристотель;

- Піррон.

26.Якому типу філософствування віддавав перевагу Платон?

- наївному стихійному матеріалізму; - об’єктивному ідеалізму;

- скептицизму; - суб’єктивному ідеалізму.

27.Яка ідея, згідно з Платоном, є найважливішою?

- ідея блага; - ідея істини;

- ідея краси; - ідея справедливості.

28.Хто з названих філософів стояв біля витоків “лінії матеріалізму”?

- Сократ; - Демокрит;

- Сенека; - Аристотель;

- Платон; - Епікур.

29.Хто з названих філософів стояв біля витоків “лінії ідеалізму”?

- Сократ; - Демокрит;

- Сенека; - Аристотель;

- Платон; - Епікур.

30.Які якості, згідно з Платоном, притаманні ідеям:

- вічність; - первинність;

- тимчасовість; - недосконалість;

- тілесність; - надчуттєвість, умосяжність;

- мінливість; - вторинність.

31.Що являє собою, за Платоном, пізнання?

- конституювання світу в свідомості суб’єкта;

- відображення об’єктивної реальності;

- пригадування того, що відомо ще до народження.

32.Який чином пояснював Платон те, що душі притаманне знання ідей?

- душа споглядає ідеї в період безтілесного існування;

- ідеї виникають шляхом узагальнення чуттєвого досвіду;

- ідеї осягаються завдяки містичній інтуїції;

- ідеї осягаються завдяки раціональній інтуїції.

33.Хто із названих античних філософів є автором концепції ідеальної держави?

- Демокрит; - Платон;

- Геракліт; - Аристотель;

- Сократ.

34.Як називалась перша філософія у Аристотеля?

- діалектика; - аналітика;

- логіка; - метафізика.

35.Кого із античних філософів К.Маркс назвав О.Македонським грецької філософії?

- Сократ; - Платон;

- Аристотель; - Епікур.

36.В чому полягає, за Аристотелем, благо людини?

- в апатії, відсутності страждань і незворушності духу;

- в діяльності душі відповідно до доброчинності;

- в любові до вищих неземних цінностей;

- в задоволенні.

37.За визначенням Аристотеля людина є:

- міра всіх речей; - мікрокосмос;

- суспільна істота; - боже творіння.

38.Які форми держави, за Аристотелем, реалізують загальне благо?



Скачать документ

Похожие документы:

  1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Частина 1 Умань – 2008

    Документ
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК ... розвитку освітиУкраїни у ХХІ столітті та Болонської декларації вимагають переосмислення ролі самостійної роботистудентів. Тому ...
  2. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКА ... для розрахунку і обліку навчальної роботи, Переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи викладачів та ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... державного технологічного університету, в авторських лекційних курсах «Історія України», «Культурологія», «Соціологія» длястудентів та ... правил Міністерства народної освіти, всі навчальні заклади у визначених губерніях стали відноситися за сво ...
  4. Список рукописів навчальних посібників та підручників для внз що поступили на грифування в іітзо у 2010 році

    Документ
    ... .10 Навчальний посібник «Технічний переклад: завдання длясамостійної роботистудентів» Халабузар О.А. Бердянський державний педагогічнийуніверситет Баханов ...
  5. Список рукописів навчальних посібників та підручників для внз що поступили на грифування в іітзо у 2010 році

    Документ
    ... .10 Навчальний посібник «Технічний переклад: завдання длясамостійної роботистудентів» Халабузар О.А. Бердянський державний педагогічнийуніверситет Баханов ...

Другие похожие документы..