Главная > Документ


Марина Гурбич,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Науковий керівник: к.політ.н., доц. Н. С. Гармаш

ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ

Людство знайоме з конфліктами з моменту свого виникнення. Суперечки та війни спалахували протягом всього розвитку суспільства між племенами, містами, країнами, блоками країн. Війни ведуться з різних причин: територій та ресурсів, їх породжували релігійні, культурні, ідеологічні, етнічні та інші протиріччя. Результатами збройних конфліктів є чисельні жертви, вони призводять до розрухи та голоду. Технологія мирного врегулювання конфліктів набуває особливого значення у сучасних умовах, оскільки стає головним фактором збереження і подальшого розвитку людської цивілізації. Загроза військових конфліктів на початку ХХІ ст. примушує дослідників та практиків активно шукати і використовувати мирні засоби для їх врегулювання. Серед зарубіжних та вітчизняних політологів, які займалися пошуками таких шляхів є: І. Галтунг, К. Боулдінг, Л. Косер, Д. Хелд, К. Гаджиєв, А. Здравомислов, М. Лєбєдєва та інші. Метою роботи є визначення поняття “політичний конфлікт” та з’ясування основних шляхів його врегулювання.

Політичний конфлікт – форма вияву суперечностей сторін, що пов'язана з відмінностями поведінки учасників суспільних процесів [1, с. 126]. Конфлікти на міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси декількох держав. Вони можуть виражатися через денонсацію договорів, розрив дипломатичних стосунків, економічну блокаду, провокування внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн. Вибір суспільством конкретних способів розв'язання конфліктів залежить від рівня політичної культури, орієнтацій різних політичних сил і характеру політико-ідеологічної боротьби. У конфліктній ситуації існує два варіанти поведінки: або спробувати вирішити конфлікт за допомогою односторонніх дій, або завдяки спільним діям з партнером, тобто шляхом переговорів і посередницьких дій [3, с. 20].

При односторонніх кроках учасники не узгоджують своїх дій, а приймають рішення і ведуть себе незалежно один від одного. Інтереси і цілі однієї із сторін, у разі перемоги іншої, виявляються нереалізованими. Це залишає проблему невирішеною, призводить до незадоволення переможеної сторони, що починає шукати основу для нового розвитку конфлікту і є загрозою тривалому та міцному миру [2, с. 296]. Інший шлях – це суспільний компроміс, тобто порозуміння суб'єктів політики на основі взаємних поступок, яке є характеристикою рівня розвитку суспільства, його політичної цивілізованості. Він може бути досягнутий лише тоді, коли всі політичні сили, які беруть участь у конфлікті, “грають за однаковими правилами” і досягають угод щодо спірних питань через взаємні поступки. В іншому разі – конфлікт не можна розв'язати мирним шляхом, як наслідок – конфронтація та ворожнеча. Мирні способи виходу з конфліктних ситуацій можна знайти навіть у ситуації, коли вже почалося військове протистояння. У такому випадку, учасники, як правило, вдаються до переговорів лише тоді, коли переконуються, що можливості силових дій вичерпуються, а ціна продовження конфлікту стає занадто високою. Під час виникнення протиріч і конфліктних ситуацій сторони з самого початку повинні розуміти те, що спільний пошук шляхів їх вирішення буде для них більш вигідним, ніж будь-які односторонні дії. Цей шлях потребує високого рівня взаємної довіри. Досягнення політичного консенсусу з тих чи інших питань є надзвичайно важливою проблемою для будь-якого суспільства. Необхідно лише знайти такі механізми його досягнення, які б запобігали гострій конфліктній стадії політичного процесу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика : монографія / В. М. Бебик. – К. : МАУП, 2000. – 384 с.

2. Газін В. П. Актуальні проблеми сучасності: історія, світова політика : монографія / В. П. Газін. – К. : Видавничий Дім “Слово”, 2009. – 424 с.

3. Лебедева М. М. Политическое урегулирование конфликтов : учеб. пособие / М. М. Лебедева. – М. : Аспект Пресс, 1999. – 271 с.

Ольга Єрьоменко,

5 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.іст.н., доц. Т. П. Макаренко

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

Важливою складовою частиною прав людини виступають права дитини: вони посідають особливе місце у загальному контексті прав людини. Права дитини – це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Прийняття законів, інших нормативно-правових актів, що визначають і регламентують державну політику щодо дитинства, засвідчує цілеспрямованість у створенні умов для зміцнення та забезпечення прав і свобод юних громадян незалежно від місця їхнього проживання. Водночас, незважаючи на широке правове поле, все ще існує проблема з удосконалення чинного законодавства щодо захисту дітей, що саме і складає актуальність теми дослідження. Ця проблема досліджується Н. Агарковою, О. Вінгловською, В. Землянською, І. Іванюк, З. Колісниченко, Н. Кусайкіною, І. Лисенко, Л. Савченко О. Марцеляк та ін. Але не зважаючи на велику кількість наукових, соціологічних праць тема захисту прав дитини з кожним роком стає більш дискусійною та популярнішою через невідповідність наявного законодавчого забеспечення прав дітей реаліям їх втілення на практиці в нашому суспільстві. Мета дослідження полягає у виявленні та систематизації законодавчих актів, які забеспечують правових захист дітей. При написанні роботи використовувалися такі методи теоретичного дослідження: класифікація, історіографічний синтез і аналіз, описовий, порівняння та узагальнення.

У листопаді 1989 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй затвердила Конвенцію про права дитини. Конвенція охоплює всі аспекти правової сфери – цивільний, економічний, соціальний та культурний, а також враховує потреби дітей – жертв війни, дітей-інвалідів, дітей, до яких ставляться жорстоко їхні батьки або опікуни, підлітків, яких звинувачують у злочинах і позбавляють волі. Завдяки цьому додержання умов Конвенції є запорукою захисту дітей від соціальних негараздів. За цих умов важливого значення набуває “правова охорона дитинства”, зокрема додержання нашою державою міжнародних стандартів у цій галузі. Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини 1989 р., брала участь у Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей 1990 р. і підписала прийняту на ній Декларацію. Однак у нас не створено механізму для втілення в життя міжнародно-правових зобов'язань, передбачених Конвенцією 1989 р. У 1995 р. була розроблена Національна програма “Діти України”

Усе наведене, на мій погляд, свідчить про необхідність наукового аналізу міждержавного співробітництва у галузі забезпечення прав дитини і виявлення відповідних міжнародних стандартів, які є обов'язковими для України. Зрозуміло, що такий аналіз має велике значення для розробки національного законодавства і приведення у відповідність з міжнародно-правовими зобов'язаннями нашої країни її політичної, економічної, адміністративної та судової практики. Адже згідно з Законом про дію міжнародних договорів на території України, прийнятим у 1991 р., укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невод’ємну частину її національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм останнього. Для докорінної зміни становища дітей в Україні, насамперед необхідно привести українське законодавство у відповідність з міжнародними стандартами. Таким чином, суспільство має гарантувати своєму підростаючому поколінню, своїй зміні, своєму майбутньому надійний захист від негативного впливу всіх суспільних негараздів і створити умови, за яких дитячі особистості розвивалися б вільно, всебічно і творчо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конвенція про права дитини : прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 27.02.1991 р. // Дошкільне виховання. – 1993. – № 7. – С. 4–7.

2. Агаркова Н. Законодавче забеспечення соціально-правового захисту дітей / Наталя Агаркова // Рідна школа. – 2007. – № 2. – С. 9–12.

3. Вінгловська О. Діти України потребують захисту / О. Вінгловська // Право України. – 1996. – № 4. – С. 31–33.

Анастасія Іванова,

5 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Г. В. Кашкарьов

ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ ТА МОЛОДІ

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, тобто діяльність, спрямована на створення матеріальних цінностей. Праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перехід до ринкових відносин в сфері праці та зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою дана ситуація виявилася для молоді, яку в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявилася недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці. Це потребує від держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його це зробити [4, с. 105].

Охорона праці – це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров’я і працездатність людини в процесі праці [1, с. 80]. Виходячи з того, що молодь – це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади. Актуальність даної теми в тому, що на ринку праці молодь – категорія багаточисельна. Її готовність до виробничої праці є життєво важливою складовою успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому. І тому важливо дослідити які ж пільги та гарантії мають неповнолітні та молодь за діючим Кодексом законів про працю України. Мета дослідження: аналіз стану виконання державної політики щодо охороні праці неповнолітніх. Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняльний, формальні та цілісні методи.

Усі неповнолітні мають право на певні пільги щодо робочого часу, заробітної плати та надання відпусток. Зокрема для всіх працівників, які ще не досягли вісімнадцяти років, чинним законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу. Так, якщо для дорослих працівників нормальна тривалість робочого часу відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП України становить 40 годин на тиждень, то підлітки у віці до шістнадцяти років не повинні працювати понад 24 годин на тиждень, а працівники віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років – понад 36 годин на тиждень (п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП України). Тривалість же робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини вказаної максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку (оскільки учні, які працюють, можуть мати різний вік, то і половина максимальної тривалості їхнього робочого часу дорівнюватиме або 12 годинам – для осіб у віці до шістнадцяти років, або 18 годинам – для осіб від шістнадцяти до вісімнадцяти років на тиждень). Щодо щорічних відпусток, то відповідно до ч. 1 ст. 195 КЗпП України вони надаються неповнолітнім працівникам у зручний для них час (щоправда, це не означає, що працівник-підліток має право у будь-який час вимагати від роботодавця надання відпустки – просто при складанні графіка відпусток роботодавець і профспілковий орган зобов’язані враховувати побажання неповнолітнього працівника щодо часу надання йому відпустки) [5].

Тривалість же щорічної відпустки згідно з ч. 2 ст. 75 КЗпП України та ч. 8 ст. 6 Закону України “Про відпустки” становить для неповнолітніх працівників тридцять один календарний день (зрозуміло, що відпустка такої тривалості надаватиметься працівникові лише за той період роботи, поки йому не виповниться вісімнадцяти років – після досягнення цього віку щорічна основна відпустка обчислюватиметься вже з розрахунку встановленої законодавством тривалості). Крім того, за перший рік роботи працівникам, молодшим вісімнадцяти років, мають бути надані за їхньою заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на цьому підприємстві щорічні відпустки повної тривалості [2]. При погодинній формі оплати праці зарплата неповнолітнім працівникам, для яких установлена скорочена тривалість робочого часу, виплачується в тому самому розмірі, що і дорослим, для яких установлена звичайна тривалість робочого дня. При відрядній оплаті праця тих працівників, що молодше 18 років, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою відповідно до тарифної ставки за час, на який тривалість їхньої щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, що працюють у вільний від навчання час, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку [3].

Держава та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості молоді та досягнення її ефективного рівня.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко М. Д. Трудове право України. Курс лекцій : навч. посіб. / М. Д. Бойко. – К. : Олан, 2002. – 340 с.

2. Закон України “Про відпустки” від 21 грудня 2010 р. // [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://search.ligazakon.ua

3. Закон України “Про оплату праці” від 23 вересня 2010 року // [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://search.ligazakon.ua

4. Карпенко Д. О. Трудове право : програма учбової дисципліни / Д. О. Карпенко. – К. : МАУП, 1998. – 260 с.

5. Кодекс законів про працю України від 20.05.2010 [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

6. Конституція України : з внесенням змін від 30.09.2010 [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main

Ганна Іорганська,

2 курс Інституту початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В. І. Дуденок

З. ФРЕЙД – ВИДАТНИЙ ДОСЛІДНИК ПСИХІЧНОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Серед психологів ХХ століття австрійському докторові Зігмунду Фрейду належить особливе місце. Його головна праця “Тлумачення сновидінь” побачила світ в 1900 р. З тих пір в психології з’являлися, змінюючи один одного, різні наукові авторитети. Але жоден з них не викликав до сьогодні такої цікавості, як Фрейд та його вчення. Пояснюється це тим, що його роботи змінили вигляд психології ХХ століття та освітили корінні питання устрою внутрішнього світу особи, її спонукань і переживань, конфліктів між її бажаннями та почуттями обов'язку, причин душевних надломів, ілюзорних уявлень людини про саму себе та її оточення. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що за покривалом свідомості прихований глибинний, “киплячий” пласт неусвідомлюваних особою могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіткнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя та, навіть, ставати причиною нервово-психічних захворювань. Не обмежившись вивченням і лікуванням невропатів, наполегливою роботою по відновленню їх психічного здоров'я, Фрейд створив теорію, що пояснювала переживання та поведінку не лише хворого, але й здорового. Ця теорія отримала в країнах Заходу таку велику популярність, що багато хто там і в наші дні переконаний, що “психологія – це й є Фрейд”. Фрейдівська теорія в багатьох зарубіжних країнах міцно увійшла до підручників з психології, психотерапії, психіатрії. Вона істотно вплинула на інші науки про людину – соціологію, педагогіку, антропологію, етнографію, а також на мистецтво та літературу.

Російською мовою перші переклади книг цього вченого з'явилися ще до революції. Вони продовжували виходити й у перші післяреволюційні роки, користуючись успіхом не лише у фахівців-психологів, а також й у лікарів, учителів, діячів культури. Фрейд визнавав, що є проблеми, до яких не “можна долетіти, але можна дійти шкутильгаючи, і в цих випадках не гріх шкутильгати”. Немало таких проблем він побачив уперше, викликавши до них загострений інтерес ученого світу. Щодня по 8–10 годин упродовж багатьох десятиліть Фрейд займався лікарською практикою. На фактах, здобутих у клінічній практиці, він прослідкував складність і багатоплановість структури особистості, значення в її житті внутрішніх конфліктів і криз, наслідки незадоволених бажань. Вивчення Фрейдом ролі сексуальних переживань і зв'язаних з ними душевних травм дало поштовх розвитку нових областей знання, зокрема сексології.

Про фрейдизм опубліковано сотні книг, складена величезна бібліотека, яка росте й до сьогоднішнього часу. Видано безліч матеріалів, що освітлюють діяльність Фрейда та його школи. У цей же час очевидна сильна опозиція цьому вченню з боку багатьох наукових і філософських шкіл, але якій би гострій критиці та навіть злісним нападкам не піддавалося вчення Фрейда, воно знову й знову стає предметом дискусій, породжує нові напрями, оскільки в ньому відбилася реальність психічного життя.

Наука про людину покликана розповісти їй більше, ніж вона сама про себе знає. Спершу вона розкрила Фрейду механізми його сприйняття навколишнього світу, роботу свідомості. Її наступним кроком було проникнення в глибини неусвідомлюваного душевного життя. Фрейд першим зважився на цей крок, і в цьому історичне значення психоаналізу. Ми бачили, наскільки звивисті були його шляхи, з усіма його прозріннями і прорахунками. Десятиліття, занурюючись в щоденне вивчення психічних недуг, він в роботі по їх зціленню збагатив знання про людську особистість широким спектром різної цінності підходів, проблем і понять. Не приймаючи умоглядні міфологічні концепції Фрейда, сучасна наукова психологія та психотерапія засвоїли його уроки, відбираючи в них усе, що розбурхує творчу думку.

ЛИТЕРАТУРА

1. Фрейд З. Психология бессознательного : сб. произведений / З. Фрейд ; сост., науч. ред., авт. вступ. ст. – М. Г. Ярошевский. – М. : Просвещение, 1990.

Крістіна Картамишева,

3 курс Інституту освітніх інженерно-педагогічних технологій.

Наук. керівник: ст.викл. В. О. Григорєв

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ФІЛОСОФІЇ І. ФРАНКА

Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди [1, с. 15]. За І. Франком, у таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Але жити лише для праці неможливо, вважає І. Франко. Крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб.

Найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а “правдивий живий чоловік, бо така людина – носій духу, а той дух є “вічний революціонер” [2, с. 53]. Отже, духовний світ людини – її найдорожче надбання. Філософія І. Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність – це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. В одному з найкращих філософських віршів (“Веснянки”), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння – людську душу – кидає “свиням під ноги”. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі “крила духовності”, втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому у сфері духу панує, власно, найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.

Необхідність держави зумовлена об’єднанням окремих частин для загальної цілі, уряди підтримують суспільну солідарність, заважаючи окремим силам розірвати суспільне ціле [3, с. 22]. Значне місце приділяє Іван Франко концепції держави, намагається аналізувати і саме виникнення і розвиток держави, прослідковує ступені її становлення від створення общин, общинних утворень до утворення самої держави. Розкриваючи зміст “народної держави”, Іван Франко відмічає, що за такою програмою свідомі і організовані робітники парламентським шляхом зможуть вдосконалити і покращити сучасну державу, що існувало на пануванні одних і гнобленні інших. Однак пройшов якийсь час, і Іван Франко критичніше почав ставитися до ідеї “народної держави”. Пізніше він писав: “Поперед усього та все можна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля i власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б i жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнiших полiцiйних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою. А хто держав би в руках керму цiєї держави ?.. у всякiм разi цi люди мали б у своїх руках таку величезну владу над життям i долею мiльйонiв, якої нiколи не мали найбiльшi деспоти”.

Філософські погляди Івана Франка щодо національної ідеї були суперечливими і своєрідними. Навіть сьогодні багато ідей Івана Яковича звучать свіжо і потребують поглибленого вивчення і аналізу. Філософія Франка – це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його філософія – це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г. Сковороди і Т. Шевченка.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безбородний Є. Великий українець : [до 40-річчя І. Франка] / Є. Безбородний // Освіта. – 1996. – 21 серп. (№ 43–44). – С. 15.

2. “... гріє всю Україну, а світить далеко дальше” : Іван Франко і світова література // Всесвітня література. – 1996. – № 8. – С. 53.

3. Терлецький О. Спомини і матеріали д-ра І. Франка // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 50. – Кн. 4. – С. 22.

Любов Кім,

5 курс Інституту освітніх

інженерно-педагогічних технологій.

Наук. керівник: ст. викл. Н. В. Криворучко

Теорія Фрейда та її застосування в public relations

Сучасна реклама намагається спочатку створити умови для свідомого та обдуманого сприйняття покупцем рекламного звернення, а відтак і для автоматичного здійснення покупки, забезпечення не одноразового, а сталого процесу купівлі. Тому реклама – це єдиний елемент маркетингу, який починається з намагання зрозуміти споживача, його запити й потреби. Через те рекламні дослідження ведуться в багатьох галузях: аналіз товару, вивчення ринку, аналіз можливих засобів масової інформації та носіїв комунікації. Однак основою основ є дослідження характеристик споживачів, вивчення можливих мотивів їхньої поведінки. Сучасна реклама має у своєму розпорядженні широку наукову базу. Вона озброєна засобами досліджень, що розроблялись протягом століть видатними соціологами. За кордоном рекламу розглядають як основну складову та інформативну силу маркетингових комунікацій. Підвищений інтерес до психологічних факторів впливу реклами пояснюється, головними, проблемами зі створенням нового продукту, оскільки значно зросли вимоги до якості через високий рівень життя, який дає змогу покупцям звертати більшу увагу на якість, ніж на ціну; ринки товарів як повсякденного попиту, так і промислового призначення близькі до насичення, а можливості екстенсивного економічного розвитку майже вичерпані. Саме тому обрана тема є дуже актуальною.

При написанні роботи, автором були використані деякі положення З. Фрейда, а також його послідовників: Карен Хорні, Еріха Фромма. Взагалі, було опрацьовано багато публікацій, що свідчить про широке використання даної теорії в багатьох аспектах сучасного життя. Метою дослідження є розгляд теорії Фрейда та її застосування в public relations, а саме в маркетингу. При дослідженні матеріалу використовувалися загальні та спеціальні методи. Так, до загального методу відносимо метод діалектичного матеріалізму, а до спеціальних – методи синтезу та аналізу матеріалу. Для пояснення поведінки споживача застосовується психоаналітична теорія мислення Зігмунда Фрейда.

Фрейд проголосив ідею про роль сексуального як головного рушія поведінки людей, їх історії та культури. Тобто теорія психоаналізу 3. Фрейда розглядає мотивацію людської діяльності як функцію так званих первинних позивів або інстинктів сексу і агресії, дія яких проявляється у формі неподоланних захоплень. Філософська доктрина психоаналізу виникла на ґрунті ірраціоналізму, згідно з яким поведінкою людини керують несвідомі ірраціональні сили. Свідомість і інтелект лише маскують ці сили людини перед суспільством, у результаті чого індивід і соціальне середовище знаходяться у стані постійної протидії, яка ніколи не припиняється. З. Фрейд уважав, що люди переважно не усвідомлюють тих реальних психологічних сил, які формують їхню поведінку. Починаючи з юних літ, людина росте, подавляючи в собі безліч бажань. Ці бажання ніколи повністю не зникають і ніколи не стають повністю контрольованими. Вони виявляються в сновидіннях, обмовках, невротичній поведінці, нав'язливих станах і врешті-решт у психозах, коли людське “Его” невзмозі збалансувати міцні імпульси власного “Ід” із подавленим “Супер-Его”.

Цікаво, що послідовники 3. Фрейда зробили такі, наприклад, висновки щодо деяких проблем реклами: споживачі не дуже охоче купують чорнослив, тому що він зморшкуватий і нагадує про старість; куріння цигарок — це доросла альтернатива ссання дітьми пальця; чоловікам подобається одеколон із сильним «чоловічим» запахом і крутим словом-назвою; товари для жінок повинні мати в дизайні й формі натяк на фалічний символ. Рекламодавцям необхідно мати ґрунтовне уявлення про мотиви потенційних покупців, щоб знати не тільки які товари та які умови, але й яка реклама приведе до купівлі, оскільки купівлі передує сприйняття, діяльне осмислення об'єктивних даних, коли людина ніби заново винаходить, вигадує предмет, щоб включити його в набір повсякденних потреб або в набір заповітних бажань, або в набір непотрібних речей. Отже, мотиви виконують роль рушія вчинків і виявляються у вигляді напружень чи збуджень, які психіка людини намагається відкинути або принаймні зменшити, хоч той, хто випробовує на собі цей механізм, навряд чи усвідомлює його сенс і значення. Усе це відбувається на рівні підсвідомості. У реальному житті всі ці процеси тісно переплітаються один з одним. Відтак найголовнішим завданням реклами є створення й закріплення своєрідного умовного рефлексу, коли сама тільки назва товару породжує бажання його придбати.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей

    Документ
    Бердянський державний педагогічний університет МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний університет ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ ДОПОВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ на Днях ...
  2. Міністерство освіти і науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей (2)

    Документ
    Збірник тез наукових доповідей студентів. Том 3. Природничі науки МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний університет ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ ДОПОВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ на Днях ...
  3. Міністерство освіти і науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей (1)

    Документ
    Бердянський державний педагогічний університет МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний університет ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ ДОПОВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ на Днях науки 21 травня ...
  4. М іністерство освіти і науки молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник наукових праць

    Документ
    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний університет ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки) № 1 Бердянськ 2011 УДК 37.01(06) ...
  5. М іністерство освіти і науки молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник наукових праць (2)

    Документ
    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний університет ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки) № 1 Бердянськ 2011 УДК 37.01(06) ...

Другие похожие документы..