Главная > Документ


Немцы заботились об обеспечении УПА оружием и снаряжением и на период самостоятельной ее деятельности в тылу советских войск. Для этого, при отступлении с советской территории фашисты создали тайные склады оружия и снаряжения, о чем дали показания на Нюрнбергском процессе бывшие высокопоставленные офицеры Абвера Эрих Штольце и Юзеф Лазарек. Специальная группа Абвера, возглавляемая майором Гельвихом в течении 1944 года создала в Галиции 40 таких баз, данные о которых были переданы командованию УПА (Военно-исторический журнал, № 4 за 1990 г.).

Той же никчемной пробы подхваченная О.И.Здиорук сентенция авторов Літопису УПА о «решительных боях УПА с немецкими и параллельно с советскими войсками та территории Галичины, Карпат, Полесья, Волыни».

Прежде чем принимать на веру эту бандеровскую клюкву, следовало опять-таки обратиться к архивным документам той поры – немецким и советским. Из них однозначно явствует .что УПА никогда не воевала с Вермахтом: ей это было категорически воспрещено Центральным проводом ОУН. К тому же нелепо предполагать, что у УПА хватало сил вести боевые действия одновременно против Вермахта и Красной Армии. Отдельные стычки вооруженных групп УПА с германскими частями имели место главным образом по причине отсутствия между ними устойчивой, заранее обусловленной связи и заканчивались они, как видно из трофейных документов, миром. Трактовать такие инциденты между «союзниками» как боевые действия УПА против Вермахта так же нелогично, как и отрицать существование между ними «союзнических» отношений. Следует при этом иметь в виду, что за все годы оккупации Украины жертвами этих «союзнических» недоразумений стало не более одной тысячи человек. Это ничтожно малая цифра по сравнению с количеством граждан УССР, погибших от рук гитлеровцев и оуновцев за тот же период – 5 млн 300 тысяч человек (Субтельний О. Україна. Історія. – С. 590).

И тем не менее рабочая группа в своих «Історичних висновках про діяльність ОУН-УПА» стоит на том, что УПА якобы воевала против немцев, замалчивая при этом ее сотрудничество со спецслужбами «третьего рейха».

Авторы «Проміжного звіту про діяльність ОУН-УПА» пытаются внушить своим читателям, что УПА лишь изредка получала от немцев оружие и то лишь за доставленную информацию о Красной Армии.

Подлинный характер их взаимоотношений с достаточной полнотой раскрывается в трофейных документах Абвера, захваченных нашими войсками в 1944 году при освобождении города Львова. Вот лишь один из них – докладная записка оккупационных спецслужб в Галиции руководству Имперского управления безопасности (РСХА) в Берлине, датированная февралем 1944 года. «Национальные украинские банды, – говорится в этом документе, – препятствуют проникновению советских бандитов (так нацисты величали советских партизан – Авт.). Имеется много сообщений о схватках между украинскими бандитами и советскими…

… Банды УПА проводят операции против Красной Армии. Взятые в плен русские доставляются в расположение немцев для допроса. Сведения, добытые УПА о советских русских бандах и Красной Армии сразу же передаются Вермахту». (ЦГАВОВУ Украины, фонд 4628, опись I-я, дело 6, листы 6-9).

О боевом сотрудничестве ОУН-УПА с оккупантами шля речь и в рапорте командующего внутренними войсками на Украине командующему Первым Украинским фронтом маршалу Г.К.Жукову от 1 мая 1944 года. В нем сказано: при подавлении в апреле 1944 года группировки УПА в Кременецких лесах на Тернопольщине в плен была взята группа германских военнослужащих численностью 65 человек. Ефрейтор Вермахта Н., допрошенный в качестве военнопленного, показал, что группа германских солдат по приказу своего командования была переброшена через линию фронта в расположение УПА для совместного участия «с украинскими повстанцами в боях против советских войск». 25 из них погибли в боях (См: Внутренние войска в Великой Отечественной войне 1941-1945 г. г.Москва, 1968 год издания, стр. 580).

Аналогичные факты отмечены и в других оперативных документах внутренних и пограничных войск. Они опубликованы в сборниках «Внутренние войска в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», «Пограничные войска в Великой Отечественной войне». Из этих документов видно: сотрудничество ОУН-УПА с гитлеровцами продолжалось до полного разгрома нацистской Германии. Немцы неоднократно с польской стороны забрасывали по воздуху в советские тылы группы диверсантов и террористов, состоящие из украинских националистов и гитлеровцев. Как правило, их возглавляли немецкие офицеры. Эти факты отражены также в оперативных документах Внутренних войск и подразделений госбезопасности. Часть из них нашла место в коллективной монографии «Без срока давности», изданной в Харькове в 2001 году.

Публикации членов рабочей группы С.Кульчицкого свидетельствуют о том, что эти факты им либо неведомы, либо игнорируются ими. И то и другое неоднозначно говорит о низкой квалификации рабочей группы и их Руководителя, о их националистической зашоренности.

Особо следует сказать о публикациях еще одного члена рабочей группы Анатолия Кентия, бывшего директора государственного архива. Его перу принадлежат такие работы как «Нариси організації українських націоналістів 1929-1941 рр.», «Українська повстанська армія в 1945-1952 рр.» и другие. Все эти книги изданы Институтом истории Украины НАН в редакции С.Кульчицкого в 1999-2000 годах. Они насыщены архивными материалами, но эти материалы отобраны с таким расчетом, чтобы не выдать тайну негласного сотрудничества главрей ОУН и «старшин» УПА с нацистскими спецслужбами. Бандеровщина представлена в работах Кентия и его руководителя С.Кульчицкого как самодовлеющее движение украинских патриотов, якобы «выражающих вековые чаяния украинского народа к независимому государственному существованию». Антинародная сущность этого движения, его коллаборационизм, предательство, старательно завуалированы. Приведены главным образом лишь те источники, которые отвечают поставленной цели – оправданию бандеровщины. Так описывая возникновение ОУН и решения учредительного съезда ОУН, состоявшегося в Вене в 1929 году, А.Кентий в «Нарисах історії ОУН» обошел молчанием тот факт, что ОУН с самого своего основания была организацией фашистского полка. Глава этой организации во времена УНР возглавлял сечевых стрелков, подавивших в январе 1918 года восстание киевских пролетариев против буржуазной Центральной рады. В 1920 году выступал инициатором создания так называемой Украинской войсковой организации из числа петлюровских офицеров и преследовавшей далеко идущие реваншистские антисоветские цели. С первых дней своего существования УВО стала одним из филиалов германской военной разведки, которой поставляла своих людей для использования в шпионской работе против СССР. Вождь УВО, а затем и созданной на ее основе Организации украинских националистов (ОУН) имел такие же полномочия как и фюрер НСДАП Адольф Гитлер. Его любое решение имело силу закона и не подлежало обсуждению. А это позволило ему всю Организацию украинских националистов поставить на службу «третьего рейху» в качестве резидентуры Абвера. Данное обстоятельство вскрылось на Нюрнбергском судебном процессе по делу главных нацистских преступников. Всех неугодных и подозреваемых Коновалец изгонял из ОУН. Таковыми прежде всего оказались надднепрянцы Сциборский и Кожевникив. Бесправие, утвердившееся в ОУН привело к тому, что доверием вождя пользовались одни лишь галичане. Конечным результатом явился раскол ОУН на враждующие фракции, взаимоуничножение бандеровцев и мельниковцев, о чем Кентий постеснялся рассказать своим легковерным читателям. Немало людей было погублено в ходе акций бандеровцев, пытавшихся насильственным путем включить в УПА Полесскую Сечь Тараса Бульбы Боровца.

Коновалец и некоторые его соратники в 1930-е годы побывали в США и Канаде. Их пребывание в этих странах в работе Кентия характеризуется как «пристойное и логичное». Факты же говорят об обратном. Созданные главарями ОУН на американском контингенте украинские националистические организации занимались не только шпионажем в пользу нацистской Германии, но и похищением и уничтожением людей с целью получения доходов. Так в ноябре 1938 года в Нью-Йорке разразился сенсационный скандал, подхваченный средствами массовой информации. Полиция и ФБР нашли виновников таинственного исчезновения Нормана Миллера, Артура Фрида и других американских граждан. Похитителями и убийцами оказались длительное время проживавшие в США украинцы Дмитрий Гула, Иосиф Сакода, Василий Декниса, Дмитрий Варга. Все они были членами созданной Сеником-Грибивским (одним из главарей ОУН) «Организации державного возрождения Украины», занимавшейся не только шпионажем в пользу Германии, но и сбором средств на нужды ОУН путем незаконного обложения налогами эмигрантов-украинцев. Более солидные суммы они получали от родственников похищенных ими американцев, а в случае отказа уничтожали их. В ходе следствия по этому делу, как пишут американские авторы Майкл Сайерс и Альберт Кан в своей книге «Тайная война против Америки», вскрылись довольно любопытные подробности, касающиеся деятельности ОУН. Дмитрий Гула совместно с сообщниками занимался сбором средств в кассу ОУН путем страхования людей на большие суммы, затем застрахованных убивали и получали за них страховку. Кончилось это дело арестом еще одного американского украинца, капитана вооруженных сил США, уличенного в шпионаже и передаче секретной информации Сенику-Грибивскому, действовавшему от имени и по поручению провода ОУН. Сенику-Грибивскому удалось избежать ареста – он спешно покинул США.

В эти годы СМИ сообщали о бесчинствах украинских националистов в Канаде, Аргентине и других странах американского контингента, где они совершали бандитские нападения на демократические организации, вели разнузданную фашистскую агитацию и пропаганду, восхваляли Гитлера и его нацистский режим в Германии.

Фальсификаторы истории ОУН и УПА, их нынешние адвокаты больше всего заботятся о том, чтобы скрыть правду о пресмыкательстве главарей ОУН и УПА перед нацистскими бонзами, которым оптом и в розницу продавали неньку-Украину и наследовали образ мыслей и действий своих нацистских хозяев.

Защитники оуновцев, в частности С.Кульчицкий, из кожи вон лезут, чтобы выдать украинских националистов за подлинных патриотов Украины, которые дескать и «в мундире врага» боролись «за волю Украины». «Слід звернути увагу на фундаментальні розбіжності ,які не дають можливості ототожнювати український «інтегральний націоналізм» з нацизмом і фашизмом» – пишет С.Кульчицкий. По его мнению украинский интегральный национализм в отличие от нацизма и фашизма был идейным течением и политическим движение нации, которая утратила свою государственность. Во-вторых, германский национал-социализм и итальянский фашизм были продуктом индустриальных и урбанизованных обществ, тогда как украинский вариант «интегрального национализма» возник в аграрном экономически отсталом обществе. Ближайших родственников украинского национализма по примеру националистического историка Лысяка-Рудницького Станислав Кульчицький видит в лице праворадикальних партий в аграрных, экономически отсталых странах Центрально-Восточной Европы /хорватские усташи, румынские железогвардейцы, словацкие глинковцы и т.п./ Несмотря на все доктриальные заимствования он, как и его предтеча, Кульчицкий считает украинский национализм генетически савмостоятельным явлением.» /Проблема ОУН–УПА попередня ысторична довыдка. Київ, 2000. с.8/. Напомним пану Кульчицькому, что сами идеологи и теоретики украинского интегрального национализма, особенно Микола Сциборський и Степан Ленковський утверждали, что их разновидность национализма наиболее близка к германскому нацизму и итальянскому фашизму, и именно соединение этих двух социально-политических систем дало украинскому национализму право называться интегральным национализмом. Степан Ленковський, будучи проводником ОУН в 60-е годы получал свою паству: «Не бійтеся називати себе фашистами, бо ми таки є фашисти”. Подтвердили это признание лидера ОУН и известные исследователи украинского национализма канадский историк и политолог Виктор Полищук, французский историк и публицист Ален Герэн, итальянский историк Джузеппе Боофа, польские исследователи Эдвард Прусс и Роман Торжецки, украинские историки В.Масловский, В.Замлынский, В.Чердниченко, А.Полищук и многие другие. Даже канадский коллега пана Кульчицкого Орест Субтельный не отрицает, что украинский интегральный национализм «цілком очевидно містить елементи фашизму і тоталітаризму» (Україна. Іторія. – С. 542).

Не следовать забывать и тот весьма примечательный факт, что декларируемое в программах ОУН Украинское соборное самостийное государство (УССД) являло собой модель тоталитарного фашистского государства, о чем довольно откровенно сказано в Енциклопедії українознавства – том 5, стр. 1725.

Украинский интегральный национализм не был и не мог быть генетически самостоятельным явлением. Он появился и сформировался вне Украины, в среде украинских эмигрантов, связавших свою судьбу с фашистским движением в Европе. Теория и практика украинского интегрального национализма мало чем отличалась от теории и практики германского национал-социализма. Главное отличие заключалось от теории и практики германского национал-социализма. Главное отличие заключалось в его способности приспосабливаться к интересам и запросам более сильных хозяев: в годы Второй мировой войны – германских нацистов, а в наши дни – американских империалистов.

Вот почему ветераны Великой Отечественной войны, все подлинные патриоты Украины категорически отвергают претензии «национал-патриотов» реабилитировать бывших палачей и мучителей нашего народа, признать их борцами за «волю Украины» и уравнять в правах и льготах с ветеранами Великой Отечественной войны. Оуновцы всегда – и в военные и в послевоенные годы продавали свое Отечество, в угоду своим властным вожделениями лишили жизни миллионы украинцев, русских, евреев и поляков. Им, как сказал американский исследователь Кристофер Симпсон, не избежать «вечного осуждения, исходящего от большинства украинского народа» (Blowback. N-Jork, 1988, p. 165).

Журба М.А.

ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА
І ПРАКТИКА БІЛЬШОВИЦЬКОГО ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМУ
У СВІТЛІ АРХІВНИХ ДЖЕРЕЛ (20-30 рр. XX ст.)

Не зважаючи на зростання в останні роки обсягу новітньої історичної літератури, ряд проблем з історії селянських громадських об’єднань у міжвоєнну добу досі не знайшов належного висвітлення у вітчизняній історіографії. Особливо слабо вивчені національні аспекти діяльності цих організацій та їх міжнарод­ні зв’язки. Це робить актуальним завдання пошуку та об’єктивної інтерпретації документальних матеріалів, які містяться у фондах центральних та місцевих архівосховищ.

У селянському середовищі України в 20-30-х рр. XX ст. існували два генералізованих типи громадських об’єднань. До першої групи належали специфічні сільські громадські організації у вигляді селянської кредитної та сільськогосподарської кооперації. Другу-становили доктринальні кампанійські об’єднання, серед яких виділялися так звані класові спілки в особі комнеза­мів (КНС), комітетів взаємодопомоги (КВД) профспілки сільськогосподарських робітників та добровільних товариств на кшталт Тсоавіахіму Червоного Хреста МОДР у створені для ідеологічної обробки сільськогосподарського населення в дусі комуністичної доктрини і використовуванні в якості засобу реалізації поточних господарсько-політичних завдань компартійного керівництва. Водночас вони слугували зна­ряддям національної політики і залучалися до зовнішньополітичних акцій більшовицької еліти.

Робота з архівними матеріалами показує, що спеціальних фондів, які вміщують документи з історії селянських громадських об'єднань мало. В ЦДАВО України – це фонд Всеукраїнського Центрального Комітету незаможних селян ВЦКНС /ф.257/ та Всеукраїнського комітету профспілки сільськогосподарських і лісових ро­бітників СРСР ВУК СРСР –ф.2841. Окремі блоки документів про діяльність селянських комітетів товариств взаємодопомоги компактно відклалися в фонді Народного комісаріату соціального забезпечення ШССЗ /ф.348. В окремому фонді ";Сільського господаря"; /ф.290/ зібрана інформація про функціонування мережі сільськогосподарських кооперативних товариств. Документальні свідчення про сільські представництва загальнореспубліканських добровільних товариств таких як ";Геть неписьменність";, ";Автодор";, ";Друзі дітей та інші, зберігаються у фондахцих організацій. Матеріал який знаходиться тут, різноманітний за характером. Це протоколи засідань, постанови, плани роботи керівної ланки різних громадських організацій, звіти про діяльність товариств на місцях, листування районних, округових, обласних організацій з центральними правліннями керівних органів товариств з партійними та державними організаціями, акти обстеження низових осередків державними структурами, документи про участь сільської громадсько­сті в гесподарсько–політичних, культурнопросвітніх та інтерна­ціональних кампаніях, рапорти, зведення, особисті справи членів селянських громадських об’єднань.

Водночас через прогалини в архівному матеріалі, по найбільше стосується фондів республіканських добровільних товариств, не завжди вдається відтворити цілісну картину діяльності громадських об’єднань селянства в національному та міжнародному аспектах. Так, справи ";Автодору"; /ф.587/ за 1928 -1930 рр. свідчать лише про фінансову роботу товариства. Документи фонду ";Друзі радіо"; /ф.791/ договори, плани роботи, листування, інструкції/ теж не дають можливості достатньою мірою судити про механізмвикористання партійно-державними структурами осередків товариства для індоктринації пролетарської ідеології в селянське середовище.

Значна кількість важливих документальних свідчень розпорошена по різних фондах, які не мають прямого стосунку до теми нашого дослідження, але основними за значимістю фондами ЦДАВО України. Так, в протоколах президії ВУЦВКу, фонду Всеукраїнського виконавчого комітету Рад /ф.1/ знаходимо інформацію про діяльність громадських об'єднань в селах національних районів про зв'язки організованого селянства УСРР з революційним рухом трудящої людності зарубіжних країн свідчать вміщені тут звіти про стан модрівських організацій республіки. Документи Українського Червоного Хреста, які відклалися у фонді РНК УРСР /ф.2/, проливають світло на окремі сторінки взаємин червонохресних об’єднань України з громад кістю зарубіжжя. Тут же містяться декретні постанови уряду УСРР з питань національної політики, листування з місцевими органами влади про етап роботи серед на­ціональних меншин, запити і подання в центральні органи, які водночас торкаються окремих аспектів конституювання та суспільно-правового статусу громадських селянських організацій. Особливо важливими в цьому плані документи фонду Центральної комісії національних меншин при ВУЦВКу /ф.4131 – ЦКНМ/.

Матеріали фонду Народного комісаріату внутрішніх справ /ф.5/ показують, що система громадських об'єднань на селі функціонувала під наглядом державних адміністративно-судових структур, якими визначалися організаційні принципи, форми і методи роботи селянських спілок. Особливу роль при цьому відігравали саме органи НКВС. 3 метою забезпечення соціалістичного змісту, вони видавали інструкції – обіжники, де тлумачилися законодавчі акти щодо громадських об’єднань, здійснювали контроль над їх діяльністю. У фонді Всеукраїнської Ради профспілок /ф.2605/ знахо­димо матеріали, які відображають участь профспілки сільгосплісробітників в русі солідарності з класовою боротьбою польського, англійського, болгарського пролетаріату, в таких формах як мітинги протесту, збір коштів за підписними листами, відрахування частини заробітної плати.

Слід зазначити, що значна частина матеріалів архівного фон­ду мав пропагандистське забарвлення, корінні суперечливі тенде­нції розвитку сільського соціуму в умовах більшовицької диктату­ри представляє з позицій ідеологізованих постулатів, класової нетерпимості та компартійного авторитаризму.

Важливі відомості про керівництво інтернаціоналістською діяльністю сільських громадських організацій в цілому по республіці та в окремих її регіонах дослідник знаходить у фондах ЦДАГО України, де представлені в основному, підготовчі матеріали до заїздів, стенограми конференцій і пленумів ЦК, протоко­ли засідань бюро обкомів, округових та районних комітетів КП/б/У, довідки, огляди, зведення, доповідні записки, звіти про роботу обласних, округових та районних комітетів партії. Вони не тільки розкривають ";анатомію"; та особливості окремих етапів процесу здійснення більшовицької національної політики що три­мала в полі свого впливу селянські громадські об’єднання, але й дозволяють відслідкувати боротьбу владних структур з націо­нальною самосвідомістю селянства під виглядом викорінення різновидів буржуазного націоналізму. Архівні справи партійних комітетів зберігають результати обстеження національних сільрад, звіти пре діяльність місцевих партійних органів. Вони містять критичний матеріал про участь сільських комуністів в громадських об'єднаннях, ставлення до останніх селянства нацменшин, ефектив­ність роботи селянських організацій. Закриті листи округових партійних комітетів до низових парторганізацій відтворюють реальну атмосферу діяльності радянських представництв громадськості у співставленні з національною соціально-економічною політикою бі­льшовицького режиму. Протоколи засідань комуністичних фракцій в керівництві кооперацією республіки, обіжники ЦК КП/б/У, витяги з документів Політбюро та Оргбюро ЦК Компартії України, листування партійних органів з кооперативними установами показують засоби залучення господарських громадських організацій до здійсне­ння соціалістичного експерименту в аграрній сфері, використання їх потенціалу для підтримки революційного руху за радянським кордоном.

Об’ємний і різноплановий масив документальних даних, зберіг гають місцеві архівосховища, зокрема Запорізької, Миколаївської, Херсонської та інших південних областей республіки з компактним проживанням різнонаціонального населення. Вних конкретизуються заходи адміністрації національних районів щодо роботи громадських об’єднань простежуються деякі регіональні особливості їх функціонування в місцях масового скупчення селянства нацменшин. До певної міри унікальними є фонди Чернігівського губернського комітету МОДРу /ф.Р.-3766/ та Херсонського окружного комітету МОДРу /ф.Р.-487/, які дають досить певне уявлення про розвиток модрівського руху не тільки в селах Чернігівщини і Херсонщини, але й в цілому по УСРР, оскільки містять численні копії звітів ЦК МОДРу, про діяльність його осередків за окремі терміни, протоколи пле­нумів, конференцій, нарад республіканського, обласного, районного рівнів, документи епістолярного жанру.

Дослідники мають скористатися матеріалами колишнього Партархіву при ЦК КПРС, нині Російського державного архіву соціа­льно-політичної історії /РДАСПІ/. Документи фонду ЦК РКП/б/-ф.17 допомагають з`ясувати напрямки ідейно-політичного та орга­нізаційного забезпечення управління та контролю над етносоціальними процесами в Україні. Матеріали секретаріату ЦК РКП/б/, його відділу по роботі на селі, відділу агітації та пропаганди; дають можливість зрозуміти доктринальні та функціональні підвалини впровадження сталінського варіанту розв'язання національно­го питання, заснованого на підміні національного інтересу вульгаризованим класовим інтернаціональним підходом, тотального придушення громадського волевияву в республіках Радянського Союзу принесення в жертву корінних інтересів широких селянських має задля задоволення імперських амбіцій більшовицької еліти в міжнародному масштабі.

Окремий блок джерел склали рідкісні за своїм значеннямматеріали фонду Генерального секретаріату Міжнародної селянської ради /МСР//Ф.535/, в якому зосередженні документи органів та секціях Селянського Інтернаціоналу, в тому числі з регіону СРСР. Тут зберігається протокольні звіти установчої конференції Сельінтерну, стенограми засідань президії комісій пленумів МКС, листи ЦК РКП/б/ до секретаріату Міжнародної селянської ради ССРР з приводу участі в ній комнезамів, сільських товариств взаємодопомо­ги, кооперативних організацій.

Значну групу документів становлять обіжники щодо популяри­зації ідей Сельінтерну серед українського селянства, листування, керівництва МСР з ВЦКНС, органами Державного політичного упра­вління, відозви про спільні кампанії з МОДР, доповіді керівників селянських делегацій організованих МСР для поїздки в Україну, інформаційні бюлетені про стан селянського руху в країнах Європи.

Інформаційний банк дослідження цього напрямку доповнюють документи фонду Кооперативної секції Виконкому Комінтерну /ВККІ//ф.506/. Це статистичні зведення про стан міжнародного кооперативного руху, листування коопсекції ВККІ в радянськими кооперативними організаціями, матеріали міжнародних конферен­цій комуністів-кооператорів, витяги в протоколів конгресів Міжнародного кооперативного альянсу, розсекречені зведення ";Коопінформу"; таємної інформаційної служби Комінтерну, звіти про роботу Альянсу та листування з приводу участі в ньому ра­дянської кооперації.

Значний масив малодосліджених документів знаходиться в Державному архіві Російської Федерації /ДАРФ/ у Москві, Особливий інтерес становив фонд ЦК МОДР СРСР /ф.82б5/. Матеріали президії та секретаріату ЦК МОДРу, інформація звітно-розпорядчого характеру, зосереджена в цьому фонді, розкривають меха­нізм підпорядкування центральним модрівським структурам діяльності української секції МОДР, ілюструють перебіг численних Інтернаціональних кампаній, дозволяють визначити масштаби мо­ральної підтримки і розміри матеріальної допомоги зарубіжним революціонерам з боку селянства України. Оскільки в архівах України відсутні фонди окремих добровільних товариств /";Червоний Хрест"; /а інші /";Тсоавіахім";, ";Автодор";/ мають значні прогалини в документальному матеріалі з досліджуваної теми актуальним в звернення до таких фондів, зосереджених в ДАРФ, як фонд ЦК Червоного Хреста СРСР /ф.9105/, фонд ЦК Тсоавіахіму СРСР /ф.6333/.

Документальні свідчення про міжреспубліканські контакти сільських громадських об’єднань України та РФСР в ході обміну делегаціями, участі в союзних господарсько-політичних кампаніях знаходимо в фондах Державного архіву Московської області /ДАМО/ – фонд 736 Московського губвідділу профспілки сільськогосподарських та лісових робітників та фонд 5802 – Серпухівського округового комітету селянських товариств взаємодопомоги.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА Наукова бібліотека УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОГРАФІЯ Покажчик літератури ...
  2. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОГРАФІЯ 1997 рік Покажчик лі ...
  3. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені наукова бібліотека професор василь михайлович

    Документ
    Міністерствоосвіти і наукиУкраїниНаціональнийпедагогічнийуніверситет імені М.П. Драгоманова Наукова бібліотека ... ії Національногопедагогічного університету імені М.П. Драгоманова, академіка Української екологічної академії наук, Заслуженого ...
  4. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ україни Одеський державний економічний університет Ф і л о с о ф і я НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ За редакцією та Автограф Одеса 2008

    Документ
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИукраїни Одеський державний економічнийуніверситет Ф і л о с о ф і я ... іншої епохи, країни, національності. Ще і в цьому сенс ... Українського вільного університету, професором філософії і логіки педагогічної академії Укра ...
  5. Міністерство освіти і науки україни національний аерокосмічний університет ім «харківський авіаційний інститут»

    Конспект
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИНаціональний аерокосмічнийуніверситет ім. ... - статистик і демограф, В. Науменко педагог. Молоді громадівці разом ... педагогічнийун-т. – Х. : РА, 2001. – 336 с. Кук В. Генерал Роман Шухевич - головний командир Укра ...

Другие похожие документы..