Главная > Документ

1

Смотреть полностью

ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ INOZEMNA PHILOLOGIA

2004. Вип. 113 2004. Issue 113__________

ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ СЛОВЕСНОСТІ

У скорботний вінок шани професору

Йосипові Устимовичу Кобіву

(10.01.1910-22.11.2001)

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Іван Франко

22 листопада 2001 року ми втратили Йосипа Устимовича Кобіва – професора Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, члена Національної спілки письменників України, лауреата Літературної премії імені Максима Рильського НСП України. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої літери – ось хто, завжди надзвичайно скромний, був завжди поруч з нами.

Усе життя Йосипа Устимовича було щільно пов’язане зі Львовом та Львівщиною. Тут він народився 1910 року, тут у 1929-1934 рр. був студентом університету. Згодом працював гімназіальним професором (за тодішньою терміносистемою) у Перемишлянах. Із 1945 року Йосип Устимович – знову в університеті, аж до так званої “ідеологічної чистки” 1973 року. 1991 року повернувся до університету. 1996 р. вийшов на пенсію, але зв’язків з університетом не припиняв.

1933 роком датується перша наукова спроба Йосипа Устимовича – тоді ще студента: про образ германців у римській літературі. Свою останню працю – переклад твору ранньосередньовічного історика Айнгардта “Vita Caroli Magni” Й.У.Кобів закінчив незадовго до смерті. І це був справжній подвиг, бо перекладач був уже майже позбавлений зору.

Багато років Й.У.Кобів досліджував – глибоко й ґрунтовно – вчення давньогрецьких філософів про мову, формування давньогрецької граматичної системи, граматичні погляди софістів, Демокріта, Платона, Арістотеля, олександрійських граматиків. Учений залишив також численні літературознавчі розвідки про Арістотеля, Вергілія, Горація, Плутарха, Томаса Мора, Еразма Роттердамського. Був Філологом у найглибшому, найблагороднішому класичному значенні цього терміна.

Професор Кобів був висококваліфікованим перекладачем. Щоб осмислити, наскільки вагома його перекладацька діяльність, слід звернутися до історії нашого художнього Слова, зокрема перекладного.

Волею жорстокої історії українська мова і література – головні чинники формування нації в умовах бездержавності – майже ніколи не мали належних умов для розвитку. Саме тому перекладна література у нашому культурному житті від княжої доби відіграє надзвичайно важливу роль і як виховний засіб, і як засіб самовираження нації, розвитку української мови, збагачення її поетичного вислову на різних рівнях.

";...Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння та спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями";, – стверджував І.Франко понад сто років тому в передмові до збірки “Поеми“ А в перших рядках його перекладознавчої студії про польський переклад ";Каменярів"; читаємо: ";Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства";.

По-подвижницькому ставилася до перекладництва переважна більшість українських письменників минулого. Вони були просвітниками народу, борцями за його кращу долю, і своїм знаряддям, поряд з оригінальною творчістю, часто обирали переклад.

Після Другої світової війни, завдяки повноцінній школі українського художнього перекладу, що її очолював спершу М.Рильський, а після його передчасної смерті (1964) Г.Кочур, (який, до речі, дав Йосипові Устимовичу рекомендацію для вступу до Спілки письменників) перекладна література повносило й систематично входить до національної культури. І було це в час, коли, за офіційною ідеологією тоталітаризму, українську мову та літературу обмежували ";домашнім ужитком";, а масовий читач, схильний до фантасмагорій, підсвідомо зараховував світову класику до російськомовної літератури. Нашим же перекладачам ішлося не тільки про те, щоб перекладений твір увійшов у читацьку свідомість як факт рідної літератури, а й про те, щоб ствердити повноцінність рідної мови. І ось у таких умовах, коли в Україні до політичних цькувань долучалася майже повна відсутність літератури, зокрема лексикографічних та довідкових джерел, а перекладачі діаспори були позбавлені рідномовної стихії, мовотворчого довкілля, українські перекладачі вивели рідну мову на неозорі простори світового письменства, стверджуючи її авторитет.

Серед цих подвижників почесне місце належить Й.У.Кобіву. Своїми добротними, співмасштабними перекладами – промов Демосфена і Ціцерона, “Діалогів” Платона, “Порівняльних життєписів” Плутарха, “Поетики” Арістотеля, “Повісті про Херея і Каллірою” Харітона, “Сатирикону” Петронія, “Метаморфоз, або Золотого осла” Апулея, “Утопії” Т. Мора та “Міста Сонця” Т.Кампанелли, середньовічної німецької сатири “Epistulae obscurorum” (деякі з них – у співпраці з Ю.Цимбалюком або ж – у випадку Арістотеля – з Ю.Мушаком)) – Й. Кобів гідно збагатив нашу перекладну літературу вершинними надбаннями світової культури. А своїми перекладознавчими працями з ґрунтовними, виваженими оцінками Він вніс свою частку в дослідження української літератури у світовому контексті, у написання історії українського художнього перекладу. 1993 року вийшов друком “Кодекс канонів Східних церков, проголошений Іваном Павлом II” – визначна богословська праця (845 с.) у перекладі Йосипа Устимовича.

Професор Й.У.Кобів був Учителем у найглибшому, найсвятішому розумінні цього слова, Учителем, що постійно прагнув поділитися знаннями зі студентською молоддю. Він навчав усіх, хто прагнув знань, навчав і тоді, коли режим позбавив його права викладати, зубоживши тим самим передусім Львівський університет. Як учитель Він увійшов у життя багатьох, щоб залишитися там назавжди. Вражаюча ерудиція Професора в галузі класичної філології, його захопливі розповіді про світанок людської цивілізації не можуть забутися.

Від перших днів поновлення Наукового товариства імені Шевченка (листопад 1989 р.) Й.Кобів – активний член Комісії всесвітньої літератури імені Миколи Лукаша, а з 1993 року – дійсний член НТШ. Не було жодного заходу, в якому Він не брав би участі: багато працював над бібліографічним покажчиком ";Чужоземне письменство на сторінках західноукраїнської преси 1914 – 1939";, брав активну участь в обговоренні проектів нового українського правопису, виступав з доповідями на численних наукових конференціях, вишколював молоді перекладацькі та перекладознавчі кадри на заняттях молодіжної секції Комісії всесвітньої літератури імені Миколи Лукаша НТШ та Методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені професора Ю.О.Жлуктенка при Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Йосип Устимович навічно залишиться взірцем Громадянина, який жив за кодексом честі, Людини величезної сили духу. Він не туристом ходив нашою багатостражденною землею, а завжди був її найвідданішим сином. Його твердості позаздрили б і скелі. Лише той, хто захистив докторську дисертацію, (зокрема в умовах радянської дійсності, де вимоги до наукового рівня дисертацій були високі, а умов для праці – ніякісіньких), знає, яка це каторжна праця. 1973 року ми, постійні читачі наукового залу Фундаментальної бібліотеки Львівського державного (з 1999 р. – національного) університету імені Івана Франка (сказати б словами М.Зерова, “тугі бібліофаґи”), які щодня там зустрічалися з Йосипом Устимовичем і з нетерпінням чекали захисту Його докторської дисертації, присвяченої граматичним поняттям і термінам давньогрецьких мовознавців (бо вже з авторефератом дисертації ознайомилися), були зранені в самісіньку душу, коли довідалися, що “бдительные товарищи” змушують ученого покинути університет і, отже, захист докторської дисертації відкладається у безконечність. Які ж ми були захоплені Йосипом Устимовичем, коли за декілька днів Він увійшов у читальний зал і, з усмішкою привітавшись з нами, збентеженими, спокійнісінько, здавалось, узявся до звичної, щоденної праці… Лише зморшок більше стало на обличчі. Очевидно, не легко було поводитися так мужньо…

Відтоді ми всі, що також мали свої дрібні клопоти та клопотенята, зокрема “ідеологічні” (хто із дослідників не мав їх у ті задушливі сімдесяті роки, що без перебільшення були чорними для нашої культури!), від Йосипа Устимовича училися витримки. Ніяких нарікань, ремствувань, ніяких протестів з Його уст ми не чули: протестом проти терору була Його праця дослідника і перекладача. Але саме такого протесту найбільше боявся ворог, відчуваючи в ньому постійну небезпеку для свого ницого існування.

І ще поталанило мені бути свідком іншої важливої події в житті Йосипа Устимовича. У лютому 1993 року на засіданні Вченої Ради Університету в найурочистішому із залів університету – Дзеркальному – ректор професор І.О.Вакарчук вручав Йосипові Устимовичу атестат Професора. Офіційне визнання аж на вісімдесят четвертому році життя... Йосип Устимович був спокійний, як завжди. А присутні хвилювалися. Схвильований був і Ректор – людина чуйної душі. Йосип Устимович був для всіх присутніх зразком мужності й стійкості і, водночас, втіленням важкої долі українського вченого-гуманітарія, якому десятиліттями довелося жити в суспільстві гнучкошиєнків.

Пам’ять про професора Й.У.Кобіва, який служив рідній науці правдиво, послідовно і несхитно, надихатиме не одне покоління на важку, незрадливу та благородну Працю. А творчість Професора навіки увійде в золоту скарбівню світової науки та культури.

…Незатишно стало на світі без Йосипа Устимовича, львівського характерника, всеукраїнського характерника.

Р.Зорівчак

Львів, 7 квітня 2002 р.

Стаття надійшла до редколегії Статтю прийнято до друку

24 листопада 2002р. 26 січня 2003р.

МОВОЗНАВСТВО

О.Д.Огуй, доц.,

Чернівецький університет

РОЗГОРТАННЯ ПОЛІСЕМІЇ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: ПОСТНЕОКЛАСИЧНИЙ ПІДХІД

Як засвідчують епістемологічні пошуки, присвячені теорії наукових досліджень, наукове пізнання, як і вся культура загалом, проходить у своєму розвиткові три основні етапи з дещо відмінними підходами до досліджуваного об’єкта, які позначають термінами: класичний, некласичний та неокласичний чи постнеокласичний 6, с.35-38 або традиційний, модерністський та постмодерністський 5, с.20-24. Ці підходи збігаються за головною метою наукового пошуку (здобування знань для встановлення істини), а відрізняються за методологіями, методиками та цілеустановками, що є основою пошуків.

Як відомо, знання з’являються тоді, коли cтосовно якогось об’єкта дослідникові вдається знайти певні відповіді на запитання “Хто? Що? Де? Як? Коли? Чому? Куди? Звідки? Для чого? Скільки?” і т.п. Подібна постановка запитань та знаходження відповідей на них відноситься, здебільшого, до “періоду дитинства” кожної науки, до першого – традиційного – періоду наукових досліджень. Саме тоді увага дослідника зосереджується на простих конкретних об’єктах 6, с.35, а саме на пошуках окремих даних, класифікації, встановленні релевантних змінних та ізольованих гіпотез, у виявленні відношень між цими змінними і розрахунку даних для цього [Bunge 1967: 380]. Спроби класифікувати мовні явища, за образним порівнянням Р.Кьолера [12, с.155], досить відносні  їх можна порівняти із спробами виділити у неозорому Атлантичному океані якусь окрему хвильку та наклеїти на неї відповідну етикетку. Традиційними для цього, дещо атомарного, підходу є логічні методи абстракції, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії та спостереження, вимірювання тощо. Внаслідок подібних спроб виникають окремі емпіричні узагальнення, що ведуть до акумуляції наших знань у формі різних змінних. З епістемологічного погляду, досягнутий результат залишається недостатнім через некоординованість його елементів. Сукупність таких узагальнень, за М.Бунге [10, с.382],подібна на протоплазму без нервової системи. Більшість лінгвістичних пошуків ХІХ ст.  50-х рр. ХХ ст. практично зупинилася на класичному продукуванні гіпотез.

Другий етап, характерний для науки ХХ ст.  некласичний чи модерністський  ґрунтується на комплексному дослідженні системи об’єктів як складного утворення за допомогою рефлексії. Основні питання пошуків: “Що з чим пов’язане? За яким принципом?” Традиційними методами є систематизація, абстрагування, аналіз, гіпотетико-дедуктивний та інші. Більшість новітніх лінгвістичних досліджень, не претендуючи (після Ф. де Соссюра) на створення цілісної теорії, проводяться у цьому напрямі.

Наприкінці 80-х- на поч.90-х рр. у лінгвістиці появилися паростки постнекласичного підходу, які перебувають у руслі культурологічного постмодернізму. Як відомо, у культурі та культурології кінця ХХ ст. постмодернізм (лат. “після-сучасний”) (за взірцем античного еллінізму, маньєризму ХУІ та еклектизму ХІХ ст.) підсумовує попередні досягнення яскравої культури бурхливої епохи. Його суть для культурології, як сформулювали класики постмодернізму архітектор Р.Вентурі (1967) та теоретик Ч. Дженкс (1980) та ін., становить вільне поєднання всіх можливих форм. За принципом “мало – це нудно” постмодерністи намагаються здійснити “інтеграцію різних мов”, тобто “всеядно” поєднати різнорідні напрями для відродження життєвої сили та цільності світобачення класичної культури 8, с.582-583. Принцип поєднання для цілісності властивий і для постнекласичних методик епістемології.

В епістемології постмодерністські чи постнекласичні концепції, до яких належить пропоноване дослідження, синтезують традиційний та некласичний підходи на трьох рівнях пізнання: філософсько-методологічному, загальнонауковому та конкретно-науковому у всій цілісності. Саме вони висувають найперспективніші сьогодні наукові голістичні (цілісні) парадигми 6, с.36, які допомагають досліджувати складні системи у їх саморозвитку. Основна проблема цього напряму  “Як (само-) розвивається система? У якому напрямі? Які перспективи цього розвитку?” Для подібного дослідження використовуються принципи, пов’язані з просторово-часовою організацією досліджуваних явищ: самоорганізація, саморозвиток, ергономічність (економічність мовної діяльності), синергетичність, симетричність, ергодичність, емерджентність тощо, які є властивостями не окремого об’єкта, а його сукупностей 6, с.37. Ці властивості виникають та посилюються переважно завдяки ефекту цілісної організації. У лінгвістиці неокласичні теорії репрезентує, наскільки нам відомо, лише синергетична теорія Р.Кьолера 12; 13; 14.

Подальші перспективи для появи нових неокласичних теорій явно обмежуються відсутністю узагальнювальних систематизацій, тобто незавершеністю досліджень другого етапу. Звідси напрошується висновок про доцільність акумулювати індуктивні знання на підставі емпірично зібраних даних, що створює ґрунт для розроблення наступних лінгвістичних теорій. Іншими словами, настає час для завершення класичної епохи, ";the data-gathering-and-packaging view of science"; [10, с.383], що насамперед стосується дослідження мови чи такої її властивості як полісемія. Для цього потрібно систематизувати набуті знання у цій галузі про об’єкти дослідження для того, щоб знайти логічні зв’язки між її одиницями і на цій основі пояснити емпіричні факти. Саме етап некласичної систематизації створює можливість формулювати нові пропозиції у вигляді гіпотез, підвищує можливість їх перевірити (testability) та може посприяти побудові єдиної неокласичної дедуктивної теорії мови.

Зазначмо, що теорію становить набір наукових гіпотез стосовно якогось феномену, кожна з яких містить логічну послідовність вихідних припущень [10, с.381]. Саме тому теорію можна розглядати як сукупність пропозицій, які стосуються певного феномена [11, с.145]. Щоб бути науковою теорією, ця сукупність пропозицій щодо мови повинна, по-перше, емпірично перевірятися, по-друге, як дедуктивно-гіпотетична система вона має бути логічно організованою, щоб досягти передбачуваності (чи реконструкції) подій. Теорія (як продукт емпіричної діяльності [10, с.380]), має бути експліцитною, систематичною, об’єктивною, завершеною, несуперечливою, відносно простою, прогностичною та експлікативною [17, с.228-233]. Як видно, така система концепцій, що стосується мовних категорій, має витримати для визначення законів своєрідний подвійний  емпіричний та понятійний  іспит і лише тоді може вважатися справжньою науковою теорією [11, с.145].

Лінгвістика ж, незважаючи на деякі систематичні, але розрізнені теорії (пор. когнітивна, компонентна, трансформативна, психолінгвістична семасіологія) ще не в спромозі пояснити значення та його полісемію як системний феномен, оскільки досі відсутня повна систематизація емпіричних результатів та їх відповідне пояснення, не береться до уваги й неокласичний принцип саморозвитку. Якщо врахувати дедуктивний принцип структурного підпорядкування наших знань (принцип “матрьошки”), то систематизація має відбуватися на трьох рівнях: мегарівні мови, макрорівні семантики та мікрорівні семи.

У нашому випадку мова є мегарівнем для полісемії, яка виявляється як частина мовної багатозначності; саме значення є для полісемії макрорівнем, а його характеристики – мікрорівнем. Щоб зрозуміти механізм полісемії, потрібно звернутися до мікрорівня значення, де приховуються нейрофізіологічні та психологічні основи презентації значення, які виявляються у різних семантичних відношеннях. Щоб побачити принципи функціонування та становлення полісемії, слід розглянути її динамічні кількісні та якісні характеристики у синхронії та діахронії. Ці часові аспекти взаємопов’язані  семантичні зміни значення в діахронії ґрунтуються на синхронному варіюванні, а ступінь їх регулярності (чи закон) оптимально простежуватиметься у панхронії (позачасовому аспекті).

Незважаючи на два десятки виявлених загальновизнаних законів мови і тексту, завданням лінгвістичного сьогодення залишається, на думку Р.Кьолера [13, с.15], намагання встановити крайні умови вживання явища (Randbedingungen) та чинники, визначальні для їх параметрів (Ordnungsparameter). Однак досі не встановлено кінцевого зв’язку між різними гіпотезами та теоріями, тобто досі немає теоретичного підґрунтя для подібного дослідження.

Враховуючи, що мовні феномени (у т.ч. і полісемія) мають у кожному із часових аспектів як якісне, так і кількісне вираження, то їх кількісні параметри, що виражають якісні характеристики, можуть стати предметом окремих досліджень. Шляхом інтеграції кількісних та якісних даних, отриманих на макрорівні (з урахуванням мега- та мікрорівнів), можна підготувати голістичний (цілісний) аналіз полісемії у межах нової, постнекласичної системи знань. Лише так досягається кінцева мета наукового пошуку  реконструкція довкілля (в т.ч. мовного) у вигляді теорії для її ефективного використання у лінгвістичній діяльності [10, с.29].

Щоб забезпечити всебічність аналізу матеріалом дослідження послужили як лексикографічні, так і художні джерела для різних періодів переважно історії німецької мови. Корпус аналізованих одиниць, виділених методом суцільної вибірки, містить 9132 слововживань 250 слів в 2933 різномовних пам’ятках ХІУ-ХІХст., загальним обсягом вибірки понад 9 мільйонів слововживань. Величини похибки становлять відповідно статистично релевантні величини 0,2, що дає підстави твердити про статистичну достовірність дослідження. Для дослідження використовувалися як статистичні (Ґ.Альтманн, Р.Кьолер, С.Шіргольц, Ю.Крилов, А.Полікарпов та Ю.Тулдава), так і спрощені апроксимативні методики (до яких належать методики М та Кп).

До таких методик відноситься і апроксимативна формула-індекс коефіцієнта полісемічності. Цю формулу, що традиційно застосовують для характеристики семантичної системи слова в синхронії:

Kp= Q/S ,

де Q є кількістю полісемантів, а S – кількістю їхніх семем, можна викори­стати для дослідження частиномовної семантики чи її певних класів.

Кількісно-формальні змінні, отримані в результаті застосування цієї формули в Чернівецькій квантитативній школі1, засвідчують певну ієрархію коефіцієнта для різних частин мов, різних семантичних класів тощо). За частковою 100-сторінковою вибіркою із словника ДУДЕН для сучасної німецької мови спостерігається певна ієрархія частин мови: дієслово – прикметник – іменник – прислівник (2,37:1,25:1,24:1,13), що підтверджується за аналогічною вибіркою із словника ВАРІГа (2,34:2,05:1,54:1,43). Це, ймовірно, пояснюється тим, що внаслідок конкретнішого характеру семеми іменників тісніше пов’язані ніж дієслівні та прикметникові. Дані часткових вибірок автора, встановлена середня ієрархія частин мови відносно узгоджуються із повними вибірками за цими словниками, які виконали для німецького дієслова С.Кійко та німецького прикметника В.Дребет [1; 2]. Кількісні величини цього показника залежать від ступеня аналітичності мови та словника. Це дає змогу припустити синергетичну взаємопов’язаність системних властивостей різних частин мови у мовній діяльності. Зіставлення даних сучасної німецької мови із даними для низки інших індоєвропейських (українська, російська) та угро-фінських (угорська, естонська) [7, с.134] демонструє певну універсальність цього явища.

Використання цієї формули на матеріалі 12 актуальних лексико-семантичних прикметникових груп, отриманих суцільною вибіркою із історичного словника М.Лексера [16, див. 3, с.128-132], показує коефіцієнт полісемічності середньоверхньонімецького прикметника в 2,19, який майже в 1,32 раза перевищує показники для сучасної німецької (1,25) та російської (1,29) мов. Отже, високі порогові величини Кп, що, ймовірно, провіщають деполісемізацію, стають ще одним кількісним критерієм щодо визначення перебігу синергетичних процесів для полісемії. У майбутньому доцільно визначити ці величини й для решти історикомовних періодів (на матеріалі відповідних словників), щоб отримати відповідні константи, та зіставити їх із даними для інших мов.

Не менші перспективи має звернення до частотних характеристик тексту, тобто частини мовної діяльності – мовлення, в якому й виражається полісемія. Як відомо за даними А.Полікарпова, 15% слів, що є багатозначними, завдяки своїй частотності покривають 85% тексту. Спостерігаються певні особливості розподілу частот, які у перспективі доцільно простежити для різних типів тексту (художнього, публіцистичного, науково-технічного тощо). За повною вибіркою із частотного словника Д.Ортманна, кількість високо­частотних полісемічних німецьких прикмет­ни­ків (364) майже в півтора раза перевищує кількість найчастотніших моносемічних. Порівняння абсолютної частоти вживання полісемічних прикметників (591 049 СВ) із частотою моно­семічних та “мультисемних” прикметників (141 164 СВ), значення яких подаються не окремими рубриками, а через крапку з комою, також прогнозовано засвідчили явне частотне переважання полісемантів – щонайменше у 4,52, причому середня абсолютна частота полісемантів (1623 СВ) у 2,5 раза вища від частоти “мультисемних” прикметників (658,9).

Детальніше опрацювання матеріалу засвідчило, що середня частота однієї семеми полісемічного слова (571 СВ) близька до середньої частоти моносемічного слова (532 СВ), тобто значення полісемантів відповідають за вживаністю значенням однозначних слів. Саме ці показники є середніми для сучасного вживаного німецького прикметника. Однак частоти полісеміч­ного прикметника відчутно поступаються частотам “комплексного” чи “мультисемного” прикметника (785 СВ), який завдяки наростанню частот має перспективу стати полісемічним [3, с.128-132]. У принципі ми отримали важливий параметр, знання якого може сприяти прогнозуванню розгортання семантичних процесів. У перспективі потрібно зіставити ці величини із даними, отриманими на підставі інших частотних словників як для німецької мови, так і для різних мов, щоб вивчити синергетичну динаміку формування полісемії на рівні мовної діяльності.

Використання коефіцієнту полісемічності та врахування частот для дослідження властивостей полісемантів демонструє дію закону “спадаючої полісемії”, за яким швидкий розвиток полісемії змінюється сповільненим приростом семем, де пороговою величиною, з одного боку, виступає половина максимальної кількості семем для даної частини мови [1, с.15], а, з іншого, обсяг оперативної людської пам’яті 5+–2, який, ймовірно, зумовлено дією системно-кількісного принципу концентрування та розсіювання мовних одиниць. Психологічні закони збереження інформації (О.Огуй) підтверджують і пікові зростання частотності полісемантів на 5-й, 10-й та 16-й семемах (В.Дребет). Ці дані частково узгоджуються з припущенням Ю.Тулдава, за яким імовірність реалізації мовного феномену, є прямо пропорційною експоненті його складності (аналогічно енергії у термодинаміці) [7, с.135]. Полісемія стає гіпотетично явищем загальноінформативних систем, наближаючись цим до природних явищ. Повний розрахунок цієї залежності виходить за межі лінгвістичного дослідження, проте може стати об’єктом епістемологічних напрацювань.

Враховуючи як сучасні синергетичні концепції, так і результати проведеного дослідження, можна окреслити такі характеристики мови та полісемії слова, важливі для формування нової дедуктивної теорії мови та здійснення подальшої характеристики мовних явищ:

Мова  відносно відкрита система, що виражає змінні комунікативні суспільні потреби в їх постійному розвиткові та становленні. Цей розвиток її підсистем та окремих її феноменів опосередковано ґрунтується на дії Другого закону термодинаміки, за яким система із повною рівновагою приречена на ентропію та розвал, якщо вона зупиниться в своєму розвитку. Нові структури та системи з’являються лише тоді, коли система перебуває лише в пошуках стабільної рівноваги, а не перебуває в ній.

Мовний феномен, що є складноорганізованим та різноструктурованим елементом системи, має певне системне оточення (сукупність елементів та різнорівневих відношень, що зберігають чи змінюють феномен у межах його власної парадигми). У принципі подібні феномени становлять собою мовні змінні, що динамічно існують протягом певного часу. Вони виявляються не ізольовано, а пов’язано між собою. До того ж, що складніший за своєю структурою є цей феномен, то більше він пов’язаний як із своїми підсистемами, так із іншими феноменами. Невелика зміна підсистеми найнижчого рівня, зумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, може спричинити до серії значних змін вищих підрівнів (пор. поява та зникнення шва-прімум в індоєвропейських мовах).

Формально цей процес, враховуючи наш аналіз груп у діахронії, можна репрезентувати так: внаслідок дії різнорівневих відношень системне оточення на час t має стан t, який може змінитися на х у час х. Зміна стану визначається, з одного боку, як системним оточенням та потребами, так і відповідними параметрами мовних феноменів, із іншого. Системне оточення зумовлює сам феномен, що завдяки своїм функціональним завданням зберігає якусь автономію у межах своєї парадигми, та його якісно-кількісні характеристики (параметри). Ці параметри, узгоджуючись за структурним підпорядковуючим принципом (Versklavungsprinzip; the slaving principle) із параметрами інших феноменів, коливаються у певних межах (умовно від +1 до -1), забезпечуючи цим як функціонування, так і певну тимчасову рівновагу парадигми [12, с.35].

При зміні системної потреби, зумовленої переважно зміною відношень поза межами нижче підпорядкованої системи, ці параметри можуть вийти за граничні кількісні межі, що вказує на якісну зміну самого феномену. Це означає, що змінився один із параметрів порядку, тобто макроскопічна величина, яка визначає поведінку мікроскопічних механізмів, властивих певній субсистемі [12, с.35; 13, с.155; 14, с.101], наприклад, значенню слова. Із відношень між конкуруючими та кооперуючими процесами і структуруючими параметрами випливає поведінка системи, що прагне до функціонування та саморегуляції через підтримання певної рівноваги.

Це й видно із функціонування мови у діахронії. Мова є часово обмежена самоорганізована макроструктура, яка виникає та функціонує завдяки кооперуючим процесам всередині власної системи та зовнішнім імпульсам (тобто потреб, що зумовлені культурою, суспільством та історично). На противагу до каузальної, причиново-наслідкової фізики, лінгвістика не має очевидних каузальних законів, які можуть пов’язати, наприклад, людські потреби в комунікації та часткові властивості мовних підсистем. Однак твердження про оптимальне пристосування до оточення та збереження оптимального стану частково пояснюють принцип її функціонування, як і аналогове звернення до біологічних механізмів мутації та селекції [13, с.249].

Розглядаючи результати із синергетичних та міждисциплінарних позицій, словниковий склад мови зокрема та мовну систему взагалі можна оцінити в їх інтегральній сукупності як складну динамічну, взаємодіючу та саморегулюючу (частково й ахронну) систему. Зі зміною одного із своїх параметрів остання прагне до стабільної рівноваги. Це урухомлює відповідні механізми, які можна порівняти з аналогічними біологічними механізмами мутації та селекції [пор. 13, с.248]. Вони виявляються в діахронних девіаціях, що ми простежили на прикладі давньо-, середньо- та ранньонововерхньонімецьких прикметникових позначеннях “швидкий”, “сильний” та “звитяжний” (обсяг вибірки становив 5,5 млн. слів).

Як засвідчує інтерпретація нашого експерименту, проведеного за допомогою іншої апроксимативної формули М= 2С/ н+к, що показує рівень семантичної близькості слів [4, с.35], мовні варіанти (як мутанти) зберігаються лише в тому разі, якщо вони щонайкраще відповідають, з одного боку, позамовним потребам, а з іншого  системним вимогам (чи параметрам). Зміна суспільних установок  перехід від феодалізму до капіталізму  призвів, наприклад до значного 70-процентного скорочення групи зі значенням “звитяжний”. Випадкові чи стохастичні за своїм виникненням відхилення (девіації та варіації) семантичних варіантів мають “шанс вижити”, який, проте, залежить від того, наскільки їхні властивості (експресивність; етимологічна неізольованість; чіткість сприйняття) відповідають системним вимогам (мінімізація зусиль з декодування тощо), параметри порядку яких доцільно кількісно визначати. Найоптимальніші “мутації” мають змогу зберегтися. З часом вони, однак, відтісняються внаслідок зміни суспільних установок, що призводить до моносемізації полісемічного слова чи його зникнення.

Отже, функціонування мови як саморегулюючої системи здійснюється у синхронії, а її зміни виявляються в діахронії. Параметри цих процесів потрібно визначати для побудови постнеокласичної концепції мови.

1. Дребет В. Полісемія іменників і прикметників у сучасній німецькій мові (на матеріалі тлумачного словника німецької мови). Автореф.дис... канд. філол.наук. Одеса, 1998. 2. Кійко С.В. Полісемія дієслів у сучасній німецькій мові. Автореф.дис... канд. філол.наук. Одеса, 1998. 3. Огуй О.Д. Використання кількісних критеріїв у синхронних та діахронних дослідженнях німецької та інших мов Європи: Коефіцієнт полісемічності//Наукові записки Тернопільського пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер. Мовознавство. Тернопіль, 2000. Вип.1. 4. Огуй О.Д. Полісемія в синхронії, діахронії та панхронії. Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові та мовах Європи. Чернівці, 1998. 5. Паршин П.Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в лингвистике ХХ в.//Вопросы языкознания. №2. 1996. 6. Пащенко В.М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. К., 1999. 7. Тулдава Ю.А.Проблемы и методы системно-квантитативных исследований лексики. Таллинн, 1987. 8. Энциклопедия. Т.7: Искусство, ч.2: Архитектура, изобразительное и декоративно-прикладное искусство ХУ11-ХХ веков/М.Д.Аксенова (ред.). М., 1999. 9. Altmann G. The Art of Quantitative Linguistics//Journal of Quantitative Linguistics. 1997. No.1-3. 10. Bunge M. Scientific Research I: The Search for System. Berlin; Heidelberg; New York, 1967. 11. Bunge M. Kausalität, Geschichte und Probleme. Tübingen, 1987. 12. Köhler R. Zur linguistischen Synergetik, Struktur und Dynamik der Lexik. Bochum, 1986. 13. Köhler R. System theoretical linguistics//Theoretical linguistics 14 (203). 1987. 14. Köhler R. Synergetik und sprachliche Dynamik//Natürlichkeit der Sprache und der Kultur: Acta Colloquii edited by Walter A. Kodi. Bochum, 1990. 15. Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: Zugleich als Supplement und alphabetischer Index zum mittelhochdeutschen Wörterbuch von G.W. Benecke und W. Müller: In 3.Bd. Leipzig, 1876-1878. Bd.1-3; Mittelhochdeutsches Taschenwörterbuch.  19.übergearb. Aufl. Leipzig, 1930. 16. Ortmann W.D. Hochfrequente Wortformen I. 7995 Wortformen der KAEDING-Zдhlung, rechnersorientiert in alphabetischer und rückfolgiger Folge, nach Häufigkeit und nach Hauptwortarten. München, 1975. A68 S.; B68 S.; C68 S.; D84 S. 17. Welte W. Englische Semantik: Ein Lehr- und Arbeitsbuch mit umfassender Bibliographie. Frankfurt a.M./ Berlin/ New York, 1993.

Oleksandr Oguy (Chernivtsy)

The development of polysemy in the German language: postneoclassical approach

This article deals with new postneoclassical approach to the phenomenon of polysemy in synchrony and diachrony. The results achieved due to some approximative formulaes (Cp; M), the investigation of word frequences can serve as order parametres defining the further systematical development of polysemy.

Стаття надійшла до редколегії Статтю прийнято до друку

28 листопада 2002р. 28 січня 2003р.

Помірко Р.С., проф.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

АСПЕКТИ СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРИЗАЦІЇ

ДЕМІНУТИВНИХ СУФІКСАЛЬНИХ ПОХІДНИХ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ

Стаття висвітлює деякі аспекти семантичної категоризації та прагматико-функціональних демінутивних суфіксальних похідних іспанської мови. Звернено увагу на динамічні процеси ознак суб’єктивної оцінки як лексемної багатовекторної мовленнєвої домінанти, особливо продуктивної в контекстно-ситуативних умовах. У статті приділено увагу синонімічності досліджуваних суфіксальних формантів, що зумовлює їхню ізоморфність і нечітке функціональне розмежування. У ряді випадків проведено зіставлення демінутивів із іншими прагматико-синтаксичними функціями і зроблено висновки типологічного характеру.

Ключові слова: демінутивна лексика, суфіксальні форманти, когнітивні чинники, семантичний вектор, ізоморфність, корелят, прагматична валентність.

Вивчення демінутивної лексики у романських мовах має давні традиції і є одним з пріоритетних напрямів лексикології. Свідчення цього – збільшення кількості праць з різних аспектів творення та семантичних особливостей функціонування демінутивів. Їх дослідження дає змогу розкрити нові пласти семантичної категоризації, встановити закономірності розвитку лексики і по-новому описати взаємозв'язок культури та мислення.

Словотвірні особливості романських мов, насамперед іспанської, італійської, португальської, дають обширний фактологічний матеріал для виявлення варіантних віртуальних імпульсів з метою їх семантичної категоризації. Якщо у 50–70 роках ХХ ст. у демінутивному словотворенні мовознавці систематизували передусім об'єктивну зменшуваність предметів, об'єктів, різних сутностей тощо [1, 8, 9, 10], то в романській лінгвістиці наступних поколінь основною темою аналізу демінутивної лексики стало виявлення структурних особливостей творення та когнітивних чинників продуктивної семантизації. Іманентні закони розвитку іспанської мови і, зокрема, внутрішні чинники розвитку лексики визначають її своєрідність саме завдяки продуктивним процесам появи демінутивної лексики як потужного етномовного пласта для формування концептів, образів-уявлень людини про дійсність. Найменування багатьох явищ у лексиконі здійснюється демінутивною лексикою [11, с.41–57; 13, с.137–147; 14, с.71–88; 15].

Останнім часом найпомітнішими теоретичними працями, що безпосередньо стосуються демінутивного словотворення, стали розвідки вчених низки європейських шкіл, насамперед німецької, яка ґрунтується і на традиціях старших поколінь романістів (Gamilscheg E., Wagner M.L., Wandruszka M., Spitzer L.), і на досягненнях сучасних іберійських лінгвістів, котрі стояли на антропоцентричних та семантико-когнітивних позиціях [5; 6; 12; 18, с.233–241]. У цих дослідженнях зіставлення романської і германської підсистем демінутивної лексики не тільки віддзеркалює певний погляд на денотат, а й формує систему знань, яка відображає мовну картину світу. Тому такий методологічний принцип є найдоцільнішим для опису взаємозв'язку мови, культури та мислення.

Зміщення акценту сучасних досліджень на семантико-когнітивний аспект творення і функціонування зменшувальних (демінутивних) лексемних суфіксальних форм дає змогу об'єктивніше і грунтовніше виявляти стилістичні нюанси та чинники їхньої продуктивної лексикалізації. Однак більшість мовознавців дотримується думки, що у мовленнєвій комунікації переважає не об'єктивна зменшуваність, а експресивно-оцінні характери смислів [9; 13, с.137–147; 14, с.71–88]. Зменшувальні форми використовуються тоді, коли позначення об'єктивно не відтворює позначуване, похідні лексеми містять інформацію насамперед про емоції мовців, яка підтверджується численними граматичними формами слів.

Так, у похідних añito < año – рік, ramita < rama – гілка, preguntita < pregunta – питання, todito < todo – все, ahorita < ahora – зараз, solito < solo – єдиний, одинокий, lejitos < lejos – далеко тощо інтерпретується емоційний стан людини, який вона відчуває щодо самої себе. Для прикладу використання демінутивного суфікса -ito в діалогічному мовленні у звертаннях до дорослих людей Juanito < Juan, Pedrito < Pedro тощо зумовлене інтенцією мовця, який диктує цей лексемний витвір. Останній є результатом індивідуальних асоціацій або побудований за принципом усталених константних лексемних моделей звертання, тих мовленнєвих традицій, до яких звикла певна мовна спільнота [3, с.86–87].

У синхронії правила норми віддалені від мовної прагматики, яка завжди ґрунтується на виборі лексемних форм, що функціонують в різних соціальних групах мовців. Так, перевага похідних з суфіксом -ito над -illo продиктована прагматичною традицією мовців, що формує нормативний узус.

Великий ступінь синонімічності формантів -ito/ita, -illo/illa, -uello/uella, -ico/ica спричинює їхню взаємозамінність, однак норма не вказує на їхнє чітке функціональне розмежування. У низці прикладів неможливо передбачити, коли використовуватимуть зменшувальну форму на -illo, а в яких випадках на -ito. Хоча згідно з правилом, за похідними на -ito/-ita закріплена функція об'єктивного зменшування і позитивної конотації, а для дериватів на -illo/-illa, навпаки, характерними є негативні конотації і значна втрата продуктивності об'єктивної ознаки. Проте в окремих мовних зонах Іспанії (Андалусія) і в країнах Латинської Америки похідні на -illo розширюють мовленнєвий узус і поглинають функцію суфіксів -ito, -ín. Великі пласти синонімічної лексики з різними суфіксами вказують на їхню семантичну ізоморфність і як результат – відмінність у частотності вживання тих чи інших формантів. Переконливим прикладом цього слугують девербальні іменникові американізми, які збігаються повністю за семантичними диференційними ознаками з їхніми іберійськими корелятами в межах одного предметно-логічного змісту: la forma / el formado (амер.), la secada / el secado (амер.), la quemada / la quemadura (амер.), la suba / la subida (амер.), la contesta / la contestación, el planteo / el plantemiento, la repartida / el reparto / el repartición (амер.) та інші. Такі бінарні, а в інших випадках тернарні лексемні протиставлення є особливістю іспанського словотворення.

У демінутивному іспанському словотворенні чим частотнішими є у мовленні ті чи інші похідні, тим динамічніше вони піддаються процесам суб'єктивної оцінки. До них можна зачислити побутові терміни, назви домашніх тварин, улюблених напоїв тощо. Вживання демінутивних суфіксів передбачає певну довіру до позначуваного і до адресата. Перехід від нормативних лексем casa – дім, cerveza – пиво, Miguel, viejo – старий, pregunta – питання до стилістично маркованих casita, cervecita, viejito/vejancón, preguntita, Miguelito відбувається тоді, коли розмова з ділової переходить у буденну. Зміна лексемної форми створює атмосферу довіри і водночас розкутості в мовних засобах вираження. І, навпаки, аналіз періодичних видань, особливо статей, повідомлень про останні події засвідчує оказіональне вживання демінутивів, а в рубриках інформаційного характеру демінутивні лексемні форми дали б викривлену (суб'єктивну) картину подій. Натомість, у полемічних та іронічних статтях зменшувальні форми відіграють роль каталізатора низки суб'єктивних оцінок [19, с.222]. Отже, демінутивні суфікси є тією оптимальною суб'єктивною оцінкою предметів, речей, подій, яка не вимагає підтримки прикметникових форм. В актах мовлення такі лексемні форми можуть також передавати суть явищ, які людина відчуває суб'єктивно, ніби ";прокручуючи"; у свідомості ті ситуації, які їх викликали. Проте таке суб'єктивно-емотивне оцінювання за допомогою демінутивів відбувається в мовленнєвих ситуаціях, коли встановлена певна довіра між мовцями. Так, у вживанні лексем todito < todo – все, litrito < litro – літр, horita < hora – година тощо зменшування є суб'єктивним, індивідуальним оцінним актом мовця. Об'єктивне зменшення у лексемах año, hora, litro є неможливим, а нормативні конструкції на зразок año pequeño, hora pequeña, litro pequeño тощо є семантико-граматичними аномаліями. Зменшення належить прикметнику pequeño, а не суфіксу -ito. Тобто функціональне протиставлення нормі є прагматичною домінантою. Так, створюються віртуальні ситуації, у яких суфікс -ito може набувати антонімічної семантики. У звертаннях до дітей якісно-кількісні оцінювання мають позитивний характер. В інших випадках емотивно-оцінні ситуації генерують смисли, коли формант -ito у стилістичному вимірі нейтральніший за інші демінутивні суфікси, набуває пейоративних ознак. Прикладом такого функціонування є лексема discursito < discurso – промова, casita < casa – будинок, vinillo < vino – вино, abogadillo < abogado – адвокат. Певні мовні ситуації диктують вибір: casita, vinillo, abogadillo [5, с.196; 12, с.55-56].

Аналогічний семантичний розвиток відбувається у випадках редуплікації (подвоєння) суфіксальних форм в одну і ту ж структуру твірного слова (chico – хлопчик + ito chiquito + illo chiquitillo). Мовці конотують семантичні нюанси, які не передають точно сутності вибору, а лише фіксують характернізовнішні емоційні ознаки сприйняття. Вживання таких суфіксальних форм водночас засвідчує, наскільки вони є продуктивними в контекстно-ситуативних умовах. Саме в них і визначається чітко їхня смислова інтерпретація. Іспанські дослідники, аналізуючи демінутивні похідні, порівнюють їхню функцію з властивостями живих істот. Так, Нанєс Фернандес порівнює їх з дією хамелеона, який пристосовується до будь-якого середовища, не змінюючи при цьому своєї суті [15, с.379-381]. Гонсалес Олле вважає, що іспанські демінутиви у мовній прагматиці є своєрідним змістовим флюгером, який скеровує русло розмови в той чи інший бік [8, с.220], а Хуан Поло вважає, що демінутиви воконують роль смислового оркестрування [17, с.9-36].

Усі ці метафоричні порівняння вказують на багатовекторну роль іспанських демінутивів. У мовленнєвих актах вони є індикатором змісту висловлювання і характеризуються функціональною непередбачуваністю смислів, що спонукає, особливо в регіональних варіантах іспанської мови, до появи синкретичних смислів. У діахронії це простежується на прикладі семантики латинського суфікса -one(m) > -ón/-ona, який на противагу іншим романським мовам (функція збільшення у французькій та італійській) в іспанській характеризується синкретичними ознаками. У лексемах narizón, navajón, nombrón, tablón, tragón збережена ознака збільшуваності, а в низці інших слів домінує зменшувальна функція: tapón, terrón, ratón, plumón, callejón та ін. [16, с.56–57]. Латентні ознаки так званих альтернативних значень збільшення/зменшення властиві суфіксові – -ote/-ota. Порівн.: librote < libro – книга, bolsote < bolsa – кишеня, saldadote < soldado –солдат, borrachote < borracho – п'яний (ознаки збільшуваності)та islote < isla – півострів, pipote < pipa – люлька (ознака зменшуваності).

У мовній прагматиці значна кількість таких утворень лексикалізується, тобто похідні лексеми втрачають об'єктивну ознаку збільшуваності/зменшуваності на користь експресивно оцінних значень, що сприймається як своєрідна константа сучасного іспанського словотворення.

З огляду на значну суб'єктивність думок у визначенні об'єктивної зменшуваності за допомогою суфіксів Е. Косеріу запропонував називати меншими за розмірами ті предмети, які за своєю суттю можуть набувати саме таких ознак: casa – casita/pequeña casa, bosque – bosquecito/pequeño bosque. І, навпаки, у випадках, коли предмети, речі об'єктивно не можуть сприйматися як менші за розміром (palabra – palabrita, sabado – sabadete) утворені похідні отримують у мовній прагматиці лише експресивно-оцінні смисли [2, с.104-121]. Саме суб'єктивні експресивно-емоційні смисли Алонсо Амадо ставить на перший план у визначенні семантики демінутивних похідних [1, с.195-229].

Аргументація Е.Косеріу, на перший погляд, не викликає сумнівів. Завдяки їй певною мірою можна позбутися амбігуаторності у визначенні номінативних функцій формантів. Однак експресивно-оцінний компонент значення з'являється не тільки у предметах, які не піддаються об'єктивній зменшуваності. Він також диференціює, як це було проілюстровано, аналітичну зменшуваність від синтетичної у випадках, коли предмети можуть набути ознак об'єктивної зменшуваності. Тобто утворення аналітичної конструкції верифікує об'єктивну синтетичну демінутивну форму. В іспанській мовній прагматиці завжди існує ризик сприйняття суб'єктної демінутивної суфіксальної форми як симптома суб'єктної експресивної емоційної ознаки і одночасно появи двозначності висловлювання [8, с.255-256, 261-262]. Уникнути двозначності можна у випадках нереалізації мовцями демінутивних словоформ. Експресивно-оцінний компонент зникає із семантики похідного слова у випадках їхньої цілковитої лексикалізації під час творення нових термінів – продуктивного процесу впродовж діахронічного розвитку іспанської терміносистеми: maletín, libreta, mosquito, pasillo, cabecilla.

У художньому мовленні семна актуалізація демінутивності й оцінювання взаємообумовлені. Особливо це мотивовано для характеристик, властивих способові життя персонажів – своєрідній суб'єктивній оцінці їхніх звичок. Приклад ";puedo invitarte a tomar alguna cosa … unos litritos de cerveza"; [4, с.78] є фактом актуалізації саме оцінної зменшуваності. Вираз ";unos litritos"; засвідчує одночасно іронічну і типову риси персонажа, для якого ";перехилити кілька кухлів пива"; є звичним. Тобто актуалізація семи зменшуваності продиктована суб'єктивним оцінюванням речей, предметів, які об'єктивно не виявляють цієї ознаки. Отже, категоріальна сема оцінки є релевантною для будь-якого демінутива і виступає константою поряд з об'єктивними ознаками зменшуваності.

У функціональній актуалізації суфіксальних похідних ці дві семи реалізуються згідно з референційними ознаками по-різному. Для кращого роз'яснення їхніх функціональних особливостей мовознавці знаходять корелятивні ознаки з префіксальними похідними. Залежно від семантики твірної основи як суфікси, так і префікси підпорядковуються її новій семантичній суті. В одних випадках смисл префікса піддається розрізненню (en-marcar), а в інших префікс en- зазнає семантичного спрощення (emplear) і твірна дієслівна основа не актуалізує його семантику на зразок наведеного вище прикладу.

За аналогією з префіксальними похідними можна допускати, що демінутивний суфікс, об'єднуючи семи суб'єктивної оцінки і об'єктивного зменшування, у мовленнєвій реалізації може втрачати одну із зазначених сем. У випадках, коли твірна основа або контекстуальні ситуації не толерують однієї із зазначених вище сем. Це стосується комунікативних актів, коли суфікс -ito разом з твірною основою позначає предмет, який не сприймає об'єктивного зменшування, що надає значеннєвості семі суб'єктивної оцінки. І, навпаки, сема суб'єктивної оцінки та її комунікативна релевантність нейтралізується, коли сема об'єктивного зменшування стає функціонально домінуючою: manita < mano – рука, casita < casa –дім. На думку багатьох лінгвістів, такі випадки є оказіональними, оскільки суб'єктивно-оцінні ознаки є релевантнішими у сучасному іспанському мовленні за винятком підсистеми концептуального характеру лексем з -ito, -illo тощо, які на певних етапах еволюції пройшли процес лексикалізації [7, с.75-84]. Отже, можна стверджувати, що дві семи – об'єктивного зменшування і суб'єктивної оцінки – є константними для іспанського демінутива, що свідчить про зменшення стильової відстані між усно-розмовною і книжно-писемною сферами функціонування іспанської мови, тенденцію до лібералізації її нормативної основи, цілеспрямований відступ від її попереднього унормованого стану. Пошук об'єктивного опису прагматичної функції демінутивів спонукає лінгвістів до наведення аналогії з функціонуванням інших мовних одиниць. Крім зіставлень з префіксальними похідними, іспанський мовознавець Фелікс Монхе дотримується думки, що демінутивні й ад'єктивні форми є корелятивними категоріями [13, с.137-147]. Мовці у двох випадках використовують їх для сприйняття навколишньої дійсності. Однак, коли за допомогою ад'єктивних форм має місце пряме, безпосереднє оцінювання (добрий, малий, поганий тощо), то демінутивні лексеми вказують лише на факт процесу оцінювання, який продиктований мовцем, контекстом і ситуацією. Оцінка, виражена зменшувальними формами, не змінює основного смислу твірної основи і стосується лише прагматичного боку висловлювання [11, с.41-57]. На відміну від ад'єктивів, демінутиви отримують оцінні ознаки в процесах мовленнєвої актуалізації, залежної від прагматичних інтенцій мовця. На наш погляд, недостатнім є судження Ласаро Мори стосовно домінування інтенцій мовця, контексту і ситуації у визначенні оцінки демінутивними формантами. Прагматичну настанову слухача визначають також соціальні мовні уподобання, які диктують мовні форми. Не останню роль відіграють уже згадувані традиції мовного колективу і діахронічного розвитку. Так, у випадку вживання похідної лексеми ojitos < ojo – око мовець думає про гарні оченята насамперед дитини, однак використання словоформи ojillos зумовлене не оцінкою краси очей, а особливим поглядом персонажа. Таке використання функціонально продуктивне у певних регіональних комунікативних сферах, що розширює наявність загальної семантико-стилістичної тональності усної мови та різних жанрів художнього стилю. Перевага окремого смислу слова, викликана актуалізацією того чи іншого суфікса в ньому, може зумовити хитання його прагматичної домінанти і певний відхід від уже сформульованого функціонально-стильового та стилістичного узусу.

Семантико-прагматична функція форманта -illo є також свідченням поступового розщеплення системи. Серед його гетерогенних функціональних характеристик усе ж превалює нормативний узус, особливо у тих випадках, коли сема суб'єктивної оцінки повністю нейтралізована. До них можна віднести терміни tornillo, holandilla, cebadilla, aguacatillo та інші.

Вживання похідних ojillos, ojitos, animalillo, borachillo, diablillo повністю залежить від контекстних ситуацій. В інших випадках оказіональне функціонування аналітичного слова pequeño libro – мала книга може інтерпретуватися як свідчення емфатичного індивідуального функціонування. Натомість демінутивний йому корелят з артиклем el librito вільний від контекстних мотивувань і не обмежений регіональними мовними ситуаціями.

Отже, в іспанській мові з огляду на варіантність смислів демінутивних похідних прагматико-функціональний системний підхід до їх вивчення є, на наш погляд, найрелевантнішим. Він дає змогу вивчити специфічні особливості норми, а також виявити їхні гетерогенні семантико-когнітивні варіації та видозміни. Демінутивна лексика в іспанській мові покриває широкий семантичний простір, а її парадигматична валентність часто співмірна з рядом грагматико-синтаксичних функцій. Семантика демінутивних похідних з огляду їх віртуальних можливостей є відкритою до модифікацій.

Література: 1. Alonso A. Noción emoción accion y fantasía en los diminutives.Estudios linguísticos. Temas españoles. Madrid. 1961. 2. Coseriu E. Bedeutung und Bezeichnung im lichte der strukturellen Semantik.-Sprachwissenschaft und Übersetzen. Münich. 1970. 3. Coseriu E. Norma y habla. Teoría del lengaje y lingüística general. Madrid. 1989. 4. Cuelbenzu J. M. Rio de la luna. Madrid. 1989. 5. Etinger S. Form und Funktion in der Wortbildung: die Diminutiv und Augmentativ modification in Lateinischen, Deutschen und Romanischen. 2 ed. Tubinga. 1980. 6. Ettinger S. Diminutiv- und Augmentativbildung: Regeln und Restriktionen. Tubinga. 1974. 7. Fernández Ramírez S. A propósito de los diminutives españoles // La nueva gramática española. El camino hacia el Esbozo. Madrid. 1987. 8. González Ollé F. Los sufijos diminutives en castellano medieval. Madrid. 1962. 9. Gooch A. Diminutive, augmentative and pejorative sufixes in Modern Spanish. Oxford. 1967. 10. Hasselrot B. Etudes sur la formation diminutive dans les langues romanes. Uppsala. 1957. 11. Lazaro Mora F. Compatibilidad entre lexemas nominales y sufijos diminutives. Thesaurus. 1976. T.3. 12. Lukas U. Die Funktion der Diminutive und Zeitgenossischen Romanen andalusicher un Kastilischer Autoren. Frankfurt. 1992. 13. Monge F. Los diminutives en español. Actes du Хe Congrès International de linguistique et philologie romanes. Estrasburgo. 1962. Paris. 1965. 14. Montes Giraldo J. Funciones del diminutivo en español: ensayo de clasificación. Thesaurus. 1972. T.27. №15. Nañez Fernández F. El deminutivo. Historia y funciones en el español clásico y moderno. Madrid. 1973. 16. Perez E. La derivación nominal en español. Madrid. 1997. 17. Polo J. Diminutivos en acción. España actual. 1975. 18. Schneider K.P. Affektive Lexik: Kognitive, semantische und morphologische Aspekte. Betriebslinguistik und Linguistik Betrieb. Tubinga. 1991. T.1. 19. Würstle R. Überangebotund Defizit in der Wortbildung. Frankfurt. 1992.

А.М.Приходько, доц.,

Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка

Референційно-когнітивні засади паратаксису

У статті доводиться, що семантико-синтаксична структура паратаксису спирається на опозиції обумовленість/необумовленість, відповідність/невідповідність, оператором комбінування яких є пропозиційний предикат, що призводить до утворення тернарно організованих фреймів.

Ключові слова: семантичний синтаксис, комбінаторні стратегії.

Дослідження феномену “складносурядне речення” (ССР, паратаксис) під кутом зору когнітивної семантики стимулювалось передусім усвідомленням того факту, що існуючі концепції ще перебувають у полоні логіко-семантичних теорій синтаксису. Ці теорії, безперечно, відіграли свою позитивну роль в інтерпретації ССР як поліпредикативного утворення з координативним зв’язком між його елементами (кон’юнктами), проте сьогодні видаються недостатніми.

Орієнтація сучасного мовознавства на функціональний аспект мовних одиниць у контексті когнітивної парадигми лінгвістики уможливлює погляд на ССР як на холістичну одиницю в єдності її конструктивних, семантичних та комунікативних параметрів, у т.ч. й крізь призму теорії фреймів.

Зазвичай, поняття фрейму використовується до більших від речення мовних утворень, де його розуміють як “важливий мовний компонент когнітивного поля текстових структур” [6, с.212]. Однак не меншою пояснювальною силою володітиме і його застосування до складних реченнєвих конструктів, які формуються для відображення референтних (мікро)ситуацій у предметно-пізнавальній діяльності людини.

Формулюючись у термінах дескрипцій, фрейм містить кванти інформації про певну галузь людської діяльності, про онтологію або гіпотетику навколишнього світу, про систему уявлень людини – про все, що тематично пов’язане в одну картину, сценарій, кадр. Це дає підставу говорити про фрейм як про відповідно рганізовану систему (набір, сітку) пропозицій [8, с.39], яка схематизує відповідні їм референтні ситуації.

Корелятивні відношення між фреймом та пропозицією дають змогу говорити про універсальність пропозиціональної структури як базового елемента всіх ментальних процесів [3, с.15] і розглядати її як особливу форму репрезентації знання. Тлумачення фрейму як ланцюга пропозицій має певний сенс, якщо не проводити строгої делімітації понять “пропозиція” і “ситуація”. Оскільки в нашому розумінні пропозиція є лише символічним записом ситуації, то ми дозволимо погляд на фрейм як на рамку, в якій поєднуються референтні (денотативні) ситуації. Це надає право представити його у вигляді формули ФРЕЙМ = СИТ1 + СИТn (де n ≥ 2).

Фрейм є своєрідним інформаційним блоком і як такий він може співвідноситися і з текстом, і з абзацом, і зі складним реченням, і з паратаксисом також. Зокрема концепт die Sonne може інкорпоруватись у ситуацію Die Sonne – scheinen (СИТ1), а der Regen – у ситуацію Es – regnen (СИТ2). Обидві ситуації є включе­ними у фрейм “стан погоди” (напр., Die Sonne scheint, und es regnet; Die Sonne scheint, oder es regnet; Die Sonne scheint, aber es regnet; Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet [13, с.185]). Конституюючи одне синтаксичне ціле, СИТ1 і СИТ2 відтворюють певну топікальну єдність, але виявляють різні типи концептуальних відношень. Традиційний синтаксис кваліфікує ці відношення відповідно як копулятивність, розділовість, протиставність та гра­даційність, що само собою правильно, але з позицій когнітивної граматики недостатньо.

Зважаючи на те, що синтаксис є “конвенційним відображенням у символічній формі певних семантичних структур” [5, с.50], логічно припустити, що концептуалізація відношень між референтними ситуаціями, які описуються паратаксисом, здійснюється за допомогою двох когнітивно-семантичних опозицій – “обумовленість” vs. “необумовленість” та “відповідність” vs. “невідповідність” (див. табл. 1).

Обумовленість(|+cond|)

Необумовленість(|–cond|)

Відповідність

(|+cor|)

А

(А/1) Der Urlaub war schön,denn das Wetter war gut.

(А/2) Ich halte es nicht mehr aus und laufe fort.

(А/3) Er ist schwer krank, oder er simuliert meisterhaft.

(А/4) Er ist sehr tüchtig, aber ihm fehlt die Erfahrung.

В

(В/8) Die Sonne scheint, und es regnet.

(В/9) Die Frau nickte und zuckte die Achseln.

(В/10) Du kannst ihm schreiben, oder du kannst ihn anrufen.

(В/11) Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet.

Невідповід­ність (|–cor|)

Б

(Б/5) Es regnete oft, aber der Urlaub war schön.

(Б/6) Er trinkt zwar nicht, dafür raucht er jedoch um so mehr.

(Б/7) Entweder zahlen Sie, oder ich rufe die Polizei.

Г

(Г/12) Ich schälte Kartoffeln, undsie blätterte in einem Magazin.

(Г/13) Hans lebt in Berlin, aber Peter in München.

Когнітивно-семантична опозиція обумовленість vs. необумовле­ність передбачає залежність або незалежність предметної інформації в одному елементарному реченні від інформації у другому (напр., у (А/1) вдала відпустка поставлена в залежність від гарної погоди). У цьому випадку комплекс відношень передбачає такий зв’язок між референтними ситуаціями, за якого одна є достатньою підставою для реалізації іншої. Проте така підстава не завжди очевидна. Вона може виходити за межі фонду знань мовця (Б/5), перебувати за горизонтом розуміння (Б/6) або свідчити про тривіальне небажання мовця розкривати мотиви своїх вчинків (Б/7). У такому разі слід говорити про латентну обумовленість.

Семантика обумовленості/необумовленості виникає на підставі співвіднесеності інформативного змісту кон’юнктів ССР і конституюється завдяки сполучуваності їх пропозиційного змісту (що, чим і як мотивується/не мотивується). Внаслідок цього виникає інтегративне значення, яке має ознаки єдиного цілого і не виводиться із простої суми двох частин однієї макроситуації. Визначальним є сенс першого кон’юнкту. Саме він створює підстави для обумовленості або необумовленості.

Загальною ознакою смислу ССР “обумовленість” є інформаційна недостатність позиційно першого кон’юнкта, його смислова незавершеність, а за необумовленості, навпаки, – смислова завершеність. При сепаратизації кон’юнктів, у результаті якої можна отримати відповідно по два простих речення, вимальовується досить чітка картина. Зокрема речення (В/8а - Г/13а) є не тільки граматично, а й змістовно і комунікативно завершеними. Вони здатні виступати в мовленні як автономні, повноцінні повідомлення.

(А/1а) Der Urlaub war schön.

(А/2а) Ich halte es nicht mehr aus.

(А/3а) Er ist schwer krank.

(А/4а) Er ist sehr tüchtig.

(Б/5а) Es regnete oft.

(Б/6а) Er trinkt nicht.

(Б/7а) Sie zahlen.

(В/8а) Die Sonne scheint.

(В/9а) Die Frau nickte.

(В/10а) Du kannst ihm schreiben.

(В/11а) Die Sonne scheint nicht.

(Г/12а) Ich hörte Musik.

(Г/13а) Hans lebt in Berlin.

Навпаки, речення-кон’юнкти (А/1а – Б/7а), незважаючи на прозорість змісту та здібність до самостійного вживання, дещо незавершені, оскільки імплікують деякий невідомий слухачеві елемент смислу, що приводить його до питання Чому? або Ну й що?. Смисл таких речень потребує обґрунтування, тобто розширення референційної співвіднесеності, адже, як зазначає [5, с.160], успіх спілкування залежить від того, чи володіють люди спільними референтами. У цих номінаціях сенс загалом зрозумілий, але антецедент залишається невідомим адресатові, комунікативна ситуація не є повноцінною і тому вимагає інтерактивної взаємодії, щоб з’ясувати поки ще невідомого адресатові пресупозитивного компонента повідомлення (пор.: Der Urlaub war schön. – Warum? – Weil das Wetter gut war або Es regnete oft. – Na und? – Aber der Urlaub war schön).

Питання Чому? та відповідь на них випливають зі змісту першого речення. Вони поєднані між собою внутрішнім зв’язком, тоді як питання Коли?, Де?, Як? тощо, які теж можливі у подібних інтеракціях, детермінуються “допитливістю” співрозмовника. Виникнення питального імпульсу пов’язане з інформативною неповнотою змісту (для адресата) першої частини сурядної. З іншого боку, зміст висловлювань групи (А) і (Б) (табл. 1) може асоціюватися з деякою незвичністю, індивідуальністю, суб’єктивністю, а отже, й сигналізувати відхилення від норми (девіантність), незбігання зі звичним, очікуваним. Аналогічне можна стверджувати й стосовно (Г): якою б не була за своїм змістом інформація в обох частинах ССР, вона супроводжується імпульсами невідповідності. Речення типу (В/8а – Г/13а) не мають тяги до питання Чому?. Вони, навпаки, фіксують звичність, очікуваність, відповідність деякій нормі.

Когнітивна опозиція відповідність vs. невідповідність має безпосередній стосунок до ідеї “знання”. Застосовуючи сурядну конструкцію, мовець автоматично сигналізує свій когнітивний стан, який може бути двояким – а) “знаю (і можу пояснити, чому)”, б) “не знаю (і не можу пояснити, чому)” . Суб’єктивний епістемічний стан – це наявність або відсутність знань у ментальному світі мовця стосовно деякого факту, події, явища, які потрапляють у поле його зору в момент мовлення, у т. ч. і його спроможність / неспроможність раціоналізувати тип відношень між ними.

Епістемічний стан є тісно пов’язаним із поняттям стереотип, яке в широкому сенсі означає традиційний, звичний канон думки, сприйняття та поведінки [4]. У своїй буденній діяльності людина не завжди має змогу критично осмислити традиції, норми, цінності та соціальні конвенції. Хоч людина є істотою інформаційною, але вона ніколи не володіє повною інформацією. Епістемічний талан homo loquens – це постійне наближення до істини. Для спрощення своїх дій та полегшення процесу прийняття рішень людина нерідко поводиться стереотипно, відповідно до тих шаблонів, що вже існують у її ментальному архіві, бо саме вони сприяють ліпшому орієнтуванню в обставинах, які не потребують ні поглибленого аналізу, ні додаткових зусиль. Мовна особа, згідно з [1], – це ще й ергономічно діюча особа.

Стереотип визначає специфіку мислення людини, впливає на характер її поведінки, переконання, світогляд, набір уявлень, спонукає її до тих чи інших вчин­ків. Як вважають психологи, ми часто бачимо дещо саме таким не тому, що воно таке, а тому, що звикли уявляти собі, яким воно має бути. Із маси інфор­мації людина відбирає саме такі факти, які підтверджують її попередні уявлен­ня, і не звертає уваги на ті з них, які ці уявлення проблематизують, адже “досвід минулого безапеляційно диктує свою волю” [14, с.21]. Будучи набором уявлень та оцінок і маючи стосунокя маючи стосунок до системи обробки інформації [2, с.84], стереотипові знання є не чим іншим, як відносно стійкими когнітивними структурами індивіда.

Ці думки вдало визначають дві посутні особливості стереотипного знання – сприйняття та категоризацію довкілля відповідно до: а) колективного (етнокультурного) досвіду, б) так званої буденної свідомості. Така стереотипізація життєвого світу має своє втілення й у мовленні, де вона постає, як засіб фіксації стандартних уявлень про а) устрій довкілля, б) певні шаблони комунікативного співробітництва. Отже, стереотипізація поширюється на весь універсум мовленнєво-мисленнєвої (когнітивної) діяльності людини. Зрозуміло, що вона не може не втягувати у свою орбіту й таку мовну одиницю, як речення.

Екстраполяція стереотипних уявлень мовної особи на номінативний рівень ССР здійснюється саме з погляду взаємної відповідності або взаємної невідповідності референтних ситуацій. У першому випадку макроситуація, яка описується сурядним цілим, не суперечить когнітивним стереотипам комуні­кантів про устрій життєвого світу (А, В), а в другому, навпаки, суперечить (Б, Г). У реченнях групи (А) і (В) існування однієї ситуації асоціюється у стандартних уявленнях мовця з іншою: одна ситуація логічно мотивує іншу (А/1, А/2), одна ситуація нормативно супроводжує іншу (В/8, В/9), мовець має зробити вибір між двома ситуаціями – істинною та хибною (А/3, В/10). Співіснування таких ситуацій відповідає когнітивним стереотипам мовця, бо залишається в межах норми – того стандарту, який склався або в мовному медіумі, або у свідомості як наслідок буденного досвіду індивіда. У будь-якому випадку тут має чинність “закон несуперечності” [10, с.442].

Відхилення від цього закону буде вже відображенням невідповідності між стереотипними уявленнями мовця про устрій життєвого світу та реальним станом речей. Зокрема, вдала відпустка та дощова погода (Б/5), здоровий спосіб життя та куріння (Б/6), відмова від сплати послуг (Б/7) – це якось не дуже погоджується з нашим відчуттям норми. В іншому випадку невідповідність між ситуаціями, не досягаючи статусу суперечності, рефлектується у вигляді вагання зробити вибір між нормою та не-нормою.

Концепти “відповідність” і “невідповідність” корелюють, отже, з чинником знання, яке може належати або до інтелектуального фонду лише окремих його представників (Я знаю, що…), або до загального фонду всього мовного колективу (Всі знають, що…). Звичайно, в останньому випадку цей концепт буде результатом процесів конвенціоналізації, на що звертав увагу [7, с.298], вважаючи відповідність між реченнями і типом ситуації суто конвенційним феноменом. Проте в обох випадках мовець підводить референтні ситуації під деякі нормативно зумовлені еталони, залишаючись у полоні стереотипізації як стосовно устрою об’єктивного світу, так і стосовно своєї або чужої соціальної поведінки. Не випадково, соціальна психологія вважає, що поведінка людини детермінована її знаннями.

Висловлювання, які відповідають когнітивним стереотипам комунікантів, не створюють ефекту очікування, не потребують подальших пояснень і виявля­ються комунікативно самодостатніми (А, В). Висловлювання ж, які таким стереотипам не відповідають (Б, Г), концептуалізуються як невиправдане очікування, а тому потребують пояснити той стан речей, що існує, вимагаючи тим подальшого розгортання інтеракції.

Виправдане очікування ставить дві позамовні ситуації у тематичну (топікальну) належність до одної картини, описує події, явища, факти “односценарно”. Невиправдане очікування, яке має своїм наслідком ненорму, ніби розводить мікроситуації за різними сценаріями, фіксує порушення алгоритму їх взаємовідповідності, “збій” когнітивної програми. У цьому випадку мовець сигналізує порушення своїх узуальних стереотипів – він або не знає і тому не може пояснити, чому відбувається саме так, а не інакше (Б/5-Б/7), або не докладає зусиль для пояснення того, що відбувається (Г/12, Г/13). У таких висловлюваннях спостерігається тенденція до сигналізування деякої аномалії у співіснуванні двох ситуацій і водночас до активної демонстрації мовцем власного розуміння норми.

Виділені на основі квадратичної матриці чотири види відношень між денотативними ситуаціями (табл. 1), які можуть концептуалізуватися суб’єктом, корелюють на когнітивно-семантичному рівні паратаксису зі пропозиційними предикатами-конекторами (ПК) – операторами генерування складного висловлювання. З урахуванням двох зазначених когнітивно-семантичних опозицій, доцільно розрізняти чотири види таких предикатів (табл. 2). З ними співвіднесені сурядні сполучники-релятиви, однак ця кореляція буде неповною, бо безсполучниковий зв’язок теж входить до скопусу (сфери чинності) ПК. Звичайно, ні сполучник як частина мови, ні ПК як когнітивний шаблон не володіють референцією, але призначення останніх у мовленні має особливу вагомість, оскільки вони фіксують відношення між тими явищами (ситуаціями), які такою референцією володіють.

Таблиця 2

Когнітивно-семантичні типи складних предикатів

ПК|+cond/+cor|

ПК|+cond/-cor|

ПК|-cond/+cor|

ПК|-cond/-cor|

Встановлення раціональної взаємо­обумовленості ситуацій

+

+

-

-

Фіксація відповідності ситуацій епістемічним уявленням мовця

+

-

+

-

Предикати-конектори утворюють вузли “когнітивної матриці”, у яку можуть бути вміщені у своєму найузагальненішому вигляді основні семантико-синтаксичні типи ССР. Так предикат-конектор ПК|+cond/+cor| концепту­алізує лімітативно-протиставні (А/4), селективно-розділові (А/3) та каузальні (А/1, А/2) відношення, ПК|+cond/-cor| – власне протиставні (Б/5), компенсаційно-протиставні (Б/6) та опозитивно-розділові (Б/7), ПК|-cond/+cor| – відношення копулятивності (В/8, В/9), власне розділовості (В/10) і градаційності (В/11), а предикат-конектор ПК|-cond/-cor| – зіставності (Г/12, Г/13).

Зазначені типи складних предикатів можна розглядати і як аналогове представлення інформації в мові, як вузли семантичних сіток, що відбивають, структурують, класифікують ту палітру відношень, у які суб’єкт мовлення вміщує своє бачення взаємозв’язку між референтними ситуаціями. У нашій системі ПК розуміють як найузагальненіші засоби репрезентації тих відношень, які суб’єкт фіксує в позамовній дійсності, і які він може “упакувати” у форму ССР. ПК, не маючи референційної співвіднесеності з об’єктами позамовного світу, здійснюють проекцію думки на ці об’єкти. Вони входять до концептуального репертуару людської свідомості, як і феномени “фізичний об’єкт”, “намір”, “бажання”, “причина”, “мета” тощо, які [11, с.154] вважає універсальними засобами структурування думки. Предикати-конектори напряму не співвіднесені з яким-небудь знаком, а тому вони несуть інформацію досимволічного порядку.

Очевидно, субсимоволічна інформація зберігається у свідомості індивіда у вигляді готових зразків для кодування характеру відношень між референтними ситуаціями. Це означає, що ПК є облігаторним елементом семантичної структури ССР, а отже й важливим “інґредієнтом” тернарно організованого фрейму. Ми змоделювали чотири типи стандартизованих фреймів (когнітивно-семантичних конфігурацій), які можуть оформлюватися паратактичним способом:

 СИТ1 ПК|+cond/+cor| СИТ2 (А/1, А/2, А/3, А/4)

 СИТ1 ПК|+cond/-cor| СИТ2 (Б/5, Б/6, Б/7)

 СИТ1 ПК|-cond/+cor| СИТ2 (В/8, В/9, В/10, В/11)

 СИТ1 ПК|-cond/-cor| СИТ2 (Г/12, Г/13).

Ці фреймові структури будуть базовими для когнітивно-семантичного представлення ССР, оскільки вони сприяють виходові канонічної моделі паратаксису із площини конструктивної бінарності у площину когнітивної тернарності, уточнюючи її згідно з концептами відповідність/невідповідність, обумовленість/необумовленість. Ці структури дійсні для усіх різновидів ССР – синдетичних, асиндетичних та полісиндетичних.

В останньому випадку ПК можуть конституювати ССР у різних констеляціях. Продемонструймо це на прикладі поліному Friedemanns besuchten auch Gesellschaften, denn sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt, aber geheiratet hatten sie beide noch nicht, denn ihr Vermögen war eben nicht groβ, und sie waren ziemlich häβlich /Th. Mann/, де видно, що тернарна когнітивно-семантична структура паратаксису влаштована так, що кожна попередня ситуація виступає позиційно першою до наступної, а кількість триномів у одному ССР визначається формулою n - 1 (де n = кількість ситуацій).

Поєднання триномів у сурядний фрейм не є кількісно довільним. Обмеження n тут підпорядковується такому правилу: в одному фреймі може бути не більше чотирьох триномів. Пор.: Трином-1: Friedemanns besuchten Gesellschaften (СИТ1), denn (ПК|+cond/+cor|) sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt (СИТ2); Трином-2: Sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt (СИТ2), aber (ПК|+cond/-cor|) geheiratet hatten sie beide noch nicht (СИТ3); Трином-3: Geheiratet hatten sie beide noch nicht (СИТ3), denn (ПК|+cond/+cor|) ihr Vermögen war eben nicht groβ (СИТ4); Трином-4: Ihr Vermögen war eben nicht groβ (СИТ4) und (ПК|-cond/+cor) sie waren ziemlich häβlich (СИТ5).

У такий спосіб фреймовий ланцюг паратаксису виступає як послідовне поєднання ситуацій, в основі якого лежить тернарна когнітивно-семантична модель думки. П. Флоренський писав, що “число три проявляється усюди як якась основна категорія життя і мислення. Життя розуму пульсує у своєму діалектичному русі ритмом тези, антитези i синтезу” [цит.: 12, с.20]. Наголосимо ще раз: у нашому розумінні паратактичне тріо конституюється як дві референтні ситуації плюс пропозиційний предикат.

З цього погляду, традиційні логіко-семантичні типи ССР виявляються, з одного боку, певним чином співвіднесеними з диз’юнкцією (розділові) та імплікацією (каузальні), а з іншого – розчиненими в них. В останньому йдеться про копулятивність, протиставність, зіставність та градаційність, які корелюють із логікою кон’юнкції. До того ж, значну кількість ССР, які, згідно з постулатами формальної логіки, слід трактувати як кон’юнктиви (А/2, А/4, Б/5) або диз’юнктиви (А/3, Б/7), виявляються обтяженими відношеннями імплікації ( обумовленості).

Уже один цей факт спростовує думку про рівноправність, самостійність, неієрархічність координативного зв’язку на противагу субординативному. Цілком очевидно, що фіксація рівноправності референтних ситуацій засобами паратаксису здійснюється лише у випадку їх взаємної необумовленості (копулятивні, зіставні, власне-розділові). Навпаки, протиставні, каузальні, селективно- і опозитивно-розділові ССР, у яких відношення між (мікро)ситуаціями концептуалізуються черех феномен обумовленості, мають ознаки ієрархічно організованої єдності. У цьому випадку сурядний зв’язок виступає лише прихованим способом фіксації субординативних відношень.

Отже, з погляду одноранговості поєднуваних одиниць, складносурядне речення буду явищем не гомогенного, а гетерогенного порядку. Воно є ергономічним способом представлення у мові каузально обумовлених і каузально необумовлених, епістемічно відповідних і епістемічно невідповідних відношень між ситуаціями позамовного світу, які сприймає, усвідомлює та “омовлює” людина у ході своєї перманентної діяльності.

1. Гетьман З.А., Архипович Т.П. Лингвистическая интерпретация понятия эргономики//Вестн. МГУ. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. 1999. №4. 2. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. Днепропетровск, 1995. 3. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов//Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. 1999. Вип. 11. 4. Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществознания (Информационная теория социальных систем). К., 1993. 5. КСКТ: Краткий словарь когнитивных терминов/Кубрякова Е.С., В.З.Демьянков, Ю.Г.Панкрац, Л.Г.Лузина. М., 1996. 6. Кусько К.Я. Фреймові стратегії у різножанровому іноземномовному дискурсі//Мовні і концептуальні картини світу. К., 2001. 7. Остин Дж. Избранное/Пер. с англ. М., 1999. 8. Панкрац Ю.Г. Пропозициональные структуры и их роль в формировании языковых единиц разных уровней: Дис. … д-ра филол. наук. М., 1992. 9. Троицкий Е.Ф. Компонеты сочинительной конструкции и их отношения. Смоленск, 1987. 10. ФЭС: Философский энциклопедический словарь. М., 1997. 11. Хомский Н. Язык и проблема знания//Вестник Моск. университета. Серия 9: Филология. 1995. №4. 12. Юрченко В.С. Космический синтаксис: Бог, человек, слово. Саратов, 1992. 13. Eichler W., Bünting K.-D. Deutsche Grammatik: Form, Leistung und Gebrauch der Gegen­wartssprache. – Weinheim, 1994. 14. Schwarz M. Einführung in die kognitive Linguistik. Tübingen/Basel: Francke, 1996.

In the article it is proved that the semantic and syntactic structure of parataxis is based on two cognitive oppositions conditioning vs. non-conditioning, corresponding vs. non-corresponding. There are propositional predicates, which serve for combinating these concepts in the sentence. This combinating leads to the molding of trio-organized frames.

Key words: semantic syntax, combinatory strategies.

В.І.Кушнерик, доц.,

Чернівецький національний університет
СЕМАНТИКА ФОНЕСТЕМ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Дослідники фоносемантики одностайно стверджують, що існують три типи фонетичних одиниць: фонема (звукотип), фонетична ознака і сполучення фонем (звукосполучення, фонемне сполучення, звукокомплекс, звукосимволічний комплекс, фонестема). Чільне місце у сучасних дослідженнях посідають початкові сполучення фонем безпрефіксальних слів, тобто фонестем.

Перше визначення цього поняття дає англійський дослідник Дж.Р.Ферс. Розглядаючи питання про словотворчий статус сполучень фонем та окремих фонем у складі ономатопу, а також про поняття моделі у сполученні ономатопів, Д.Ферс вводить у науковий вжиток термін “phonestheme” – “фонестема”. Під фонестемою розуміють повторюване сполучення фонем, подібно до морфеми у тому розумінні, що з ним асоціюється деякий зміст або значення, яке проте відмінне від морфеми повною відсутністю морфологізації іншої частини словоформи [14, с.15]. Це визначення вважається класичним, зафіксованим у лінгвістичному, термінологічному словнику, однак до цього визначення О.С.Ахманова у “Словнику лінгвістичних термінів” додає пояснення, приклади: в англійських словах splash, spray, spout, sputter, splutter початкове фонемне сполучення sp- є змістовою фонестемою “при повній беззмістовності -ash, -ay тощо” [1, с.496].

Майже одночасно з англійцем Д.Ферсом ідею фонестеми розробляє у США Л.Блумфілд, називаючи фонестему “коренетворчою морфемою” (rootforming morphemes) [2, с.245].

Розглядаючи складну морфологічну структуру кореня в англійських “зображувальних словах” зі звуковим і незвуковим наслідуванням, Л.Блумфілд звертає увагу на “систему початкових і кінцевих коренетворчих морфем” [2, с.266]. Він наводить такі приклади початкових і кінцевих кореневих звукосполучень, пов'язуючи лексеми, у які вони входять, з певними поняттями: fl- “рухоме світло” (flash, flame) і “рух у повітрі” (fly, flap, flit); gl- “нерухоме світло” (glow, glare, gloat, gleam); sl- “гладкий і мокрий” (slush, slip, slide); kr- “гучний удар, зіткнення” (crash, crack, crunch); sn- “звук дихання” (sniff, snore) і “швидке роз'єднання, рух” (snap, snatch); -mp “дещо незграбне, безформне” (bump, hump). Л.Блумфілд називає “аналіз таких деталей, як коренетворчі морфеми, неточним і неповним”, бо у ньому відсутня упорядкованість досліджуваного матеріалу [2, с.268]. Його помилка полягає у “змішуванні наслідувань звукових явищ з наслідуваннями явищ незвукових” [2, с.13].

Вивчаючи проблему звука і значення, аналізуючи фоносемантичні явища в англійській мові, Ф.Хаусхолдер характеризує “словотворчий статус фонестем” [15, с.83-84]. Поняття фонестеми розглядається як “фонема або сполучення фонем, що утворюють слово і є носіями загального елементу значення чи функції, хоча ці слова можуть бути етимологічно досить різноманітними” [15, с.83].

Психолінгвістичний експеримент з носіями німецької мови дав змогу дослідити символічні значення початкових кореневих приголосних фонестем. Метою експерименту є розв’язання таких питань:

• чи є початкові кореневі приголосні звукосполучення сучасної німецької мови носіями символічного (фонетичного) значення і якщо так, то якого;

• яка квантитативна значущість символічного потенціалу фонестем;

• визначити ";експресивні"; розпізнавальні (диференційні) ознаки фонестем;

• дослідити символічну значущість фонестем за шкалами ";сили";, ";активності"; та ";оцінки";.

Стимул. Інформантам давались як стимул:

буквосполучення, звукосполучення і фонестеми. Однак досвід попередніх досліджень [10; с.36-40; 4, с.9] засвідчив, що у визначенні звукосимволічної значущості оптимальним і найефективнішим є аудіо-візуальне подання звукобуквеного психічного образу, який формується під впливом звуків мови, але усвідомлюється і чітко фіксується інформантом під дією букви.

Слід зауважити, що необхідність комплексного пред'явлення інформантам звука і відповідного йому графічного знака експериментально довів А.Сайгель [18, с.85-96]. У нашому дослідженні стимулом було обрано також звукографічний психічний образ, лише у вигляді транскрипційних знаків. Перевага такого стимулу очевидна: графічне пред'явлення транскрипційного знаку дає іспитникові з мінімальною похибкою відтворити звук (звукосполучення) і з максимальною об'єктивністю провести оцінювання звукографічної одиниці за заданою шкалою.

Шкала. Оскільки значення звукографічного стимулу не може бути визначено прямою вказівкою референта, то вимір символічної значущості проводився шляхом побудови ";ознакового простору"; [12; с.177-208; 17; с.76-121], який складається з таких вимірів ";семантичного диференціалу"; як ";сила";-шкала: ";слабкий-сильний";, ";активність";-шкала: ";повільний-швидкий";, ";оцінка";-шкала: ";неприємний-приємний";.

Методика і матеріал. В експерименті застосовувалась методика - С: пред'явлення одного звучання і декількох змістів [4; 19, с.200-209; 18, с.117-124], які є п'ятиранговою градацією полярних понять кожної шкали.

Шкала сили

Оцінка

Шкала активності

Оцінка

Шкала оцінки

Оцінка

Дуже слабкий

1

дуже повільний

1

дуже неприємний

1

Слабкий

2

повільний

2

неприємний

2

Нейтральний

3

нейтральний

3

нейтральний

3

Сильний

4

швидкий

4

приємний

4

Дуже сильний

5

дуже швидкий

5

дуже приємний

5

Матеріалом для експериментального дослідження були 21 фонестема початкових кореневих приголосних німецької мови: bl, br-, dr-, fl-, fr-, gl-, dr-, kl-, kn-, kr-, pl-, pr-, schm-, sehr-, schw-, st-, sk-, sp-, fr-, zw-.

Багаторічний досвід вивчення звукового символізму в Чернівецькому університеті показує, що пред'явлення звуків у складі опозиції, тобто створення умов для контрастового зіставлення, сприяє успішнішому і чіткішому визначенню символічних (асоціативних) якостей звуків (звукосполучень) та уникненню середніх оцінок ";нейтральності";. [8; 9; 5-8, 15].

Інформанти.

Експеримент було проведено в Австрії. 25 інформантів, для яких німецька мова є рідною, оцінювали одну анкету впродовж академічної години за трьома шкалами і запропонований список стимулів.

Анкета. Усі фонестеми були записані за допомогою транскрипційних знаків, з надрукованою інструкцією за прикладами, що пояснювали кожний знак транскрипції.

Інструкція. Для уникнення взаємовпливу та інтерференції відповідей кожному учасникові експерименту пред'являлась індивідуальна анкета з інструкцією, в якій констатувалось: ";Цей експеримент передбачає вивчення деяких властивостей фонестем сучасної німецької мови. Просимо прочитати фонестему вголос та визначити її якість за однією із запропонованих шкал. Основне побажання – працювати швидко і записувати першу реакцію, яка спаде на думку.

Дані експерименту висвітлено у наступній таблиці (через обчислення середньоарифметичних оцінок):

Таблиця 1. Фонестеми та їх символічні значення.

Шкала/ Фонестема

Сила

Активність

Оцінка

слабкий-сильний

повільний-швидкий

неприємний-приємний

bl-

2,43

3,57

3,67

br-

2,33

2,38

2,33

gl-

2,19

3,52

3,57

gr-

3,62

3,95

1,81

dr-

3,29

3,67

2,43

fl-

2,33

2,52

3,63

fr-

4,14

3,95

2,43

kn-

4,04

4,10

2,33

kr-

3,62

2,90

1,90

pl-

2,38

2,24

3,62

pr-

3,76

3,61

2,43

schn-

2,48

2,71

2,62

schm-

3,76

2,52

4,05

schr-

4,10

3,86

2,47

schw-

2,38

2,43

3,90

sk-

3,73

3,52

2,67

st-

3,81

3,76

2,43

sp-

3,48

3,62

2,43

kl-

3,76

3,52

2,52

tr-

3,67

2,81

3,81

zw-

3,67

2,90

2,19

Таблиця 2. Асоціації, викликані фонестемами. (фонестеми розміщені у порядку зростання якості)

Шкали

Сили

";слабкого";: schn-, bl-, pl-, schw-, br-, fl-, gl-,

";сильного";: gr-, kr-, tr-, zw-, pr-, sk-, kl-, st-, schm-, kn-, schr-, fr-,

";нейтральна зона";: dr-, sp-.

актив-ності

";повільного";: schm-, fl-, schw-, br-, pl-,

";швидкого";: gl-, sk-, kl-, bl-, pr-, sp-, dr-, st-, schr-, gr-, fr-, kn-.

";нейтральна зона";: schn-, tr-, zw-, kr-.

оцінки

";неприємного";: schr-, pr-, sp-, st-, fr-, dr-, kn-, br-, kr-, gr- zw-.

";приємного";: gl-, pi-, fl-, Ы-, tr-, schw-, schm-.

";нейтральна зона";: kl-, sсhn-, sk-.

Припущення стосовно символічної значущості початкових кореневих приголосних фонестем німецької мови, установлено експериментально:

За шкалою ";сили"; з'ясовано, що з усіх запропонованих фонестем символічна значущість ";слабкого"; притаманна фонестемам ";bl, рl-, schw-, br-, fl-, gl-";, а найвищий ступінь ";слабкості"; асоціюється зі звукосполученням ";gl-";. Для цього ряду фонестем характерне часте повторення фонеми [l], тоді як фонему [г], іспитники пов'язують навпаки з поняттям ";чогось сильного";, а фонестеми sch-, fr-, означають найвищий ступінь семантичного компоненту ";сильний";. У ";нейтральну зону"; потрапили звукосполучення dr-, sp-, оскільки їх оцінка (відповідно 3,29; 3,48) розміщується між оцінюван­ням від 2,50 до 3,50 (умовно ";нейтральна зона"; шкали, див. табл. 1)

Значення ";повільний-швидкий"; за шкалою ";активності"; та значення ";неприємний-приємний"; за шкалою ";оцінки"; мають аналогічні тлумачення, представлені у табл. 2. Зокрема, асоціативне значення ";чогось повільного"; мають фонестеми schm-, fl-, schw-, br-, рl-, ";чогось швидкого"; – gl-, sk-, kl-, bl-, рг-, sp-, dr-, st-, schr-, gr-, fr-, kn-; ";нейтральне"; значення за шкалою ";активності"; окреслюється навколо schn-, tr-, zw-, kr-.

Що стосується визначення поняття ";неприємний-приємний";, воно має також відповідну фонестемну символічну значущість, а саме семантичний компонент ";приємний"; закладений у фонетичних комплексах ";gl-, fl-, bl-, tr-, schw-, schm-";; ";неприємне"; асоціюється з фонестами ";pr-, st-, sp-, fr-, dr-, kn-, br-, kr-, gr-, zw-";.

Цікаво, що, наприклад, фонестема ";schw-"; має декілька яскраво виражених асоціацій ";чогось слабкого, повільного, приємного";. Щобільше, асоціативні значення ";чогось слабкого";, повільного, приємного"; притаманні фонестемам ";fl-, рl-, schw-, br";, а “чогось сильного, швидкого, неприємного"; – ";gr-,fr-, kn-, st-, pr-, schr-";.

Зауважимо також, що кожну фонестему можна ";розписати"; за заданими шкалами, вона отримає набір двох-трьох символічних (асоціативних) значень і порівняти їх з лексичними значеннями слів, що містять у собі ці фонестеми. До прикладу, фонестема ";gl-"; підтверджує своє асоціативне значення ";чогось слабкого, швидкого, приємного"; у словах ";gleiten, glanzen, Glocke, glatt, Glьck";; ";щось сильне, неприємне"; асоціюється з фонестемою ";kr"; і підкріплюється лексичним значенням слів цього ряду: ";krank, kriegen, Krankheit, Krieg, kratzen, krachen, Kraft, kränken";. Однак фонестема ";br-"; з символічним значенням ";чогось приємного, слабкого, повільного"; не збігається зі значенням лексем ";brennen, brechen, brausen, Brigant, brodeln, brullen";; a експериментально встановлені асоціації фонестеми ";fr-";, як ";щось сильне, швидке, неприємне"; мають протилежні значення в словах ";Freude, frohlich, freuen, froh, Freund, fromm";.

Результати ще раз підтверджують усю складність та неординарність явища фонетичного символізму, яке досліджується комплексно і тільки накопичення експериментальних даних дасть змогу скинути завісу латентності з цієї проблеми.

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.; 1966. 606с. 2. Блумфилд Л. Язык. M.; 1968. 607с. 3. Журавлев А.П. Фонетическое значение. Л.; 1974. 160c. 4. Кушнерик В.И. Звуковой символизм в современном немецком языке. Черновцы, 1982. 32с. 5. Кушнерик В.И. О взаимосвязи фонетического и лексического значений (на материале современного немецкого языка). Черновцы, 1982. 13с. 6. Кушнерик В.И. Три исследования фонетического значения в современном немецком языке. Черновцы, 1982. Зс. 7. Кушерник B.I. До проблеми взаємозв'язку фонетичного значення t з лексичним значенням слова // Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці; 1996. Вип.2. 14-18с. 8. Левицкий B.B. Семантика и фонетика. Черновцы, 1973. 103с. 9. Левицкий В.В. Звуковой символизм. Основные итоги. Черновцы, 1998. 130с. 10. Петрухин А.Ф. Содержательность звуковой формы поэтического произведения /на материале немецкой поэзии/: Дисс... канд. филол. наук. М.; 1978. 193с. 11. Ertel S. Weitere Untersuchungen zur Standardisierung eines Eindrucksdifferentials // Z. Exp. Ang. Psychol. 1965. Vol.12. S.177-208. 12. Ertel S. Psychophonetik. Untersuchungen über Lautsymbolik und Motivation. Güttingen, 1969. S. 230. 13. Fenz E. Laut. Wort. Sprach und ihre Deutung. Wien, 1940. S.179. 14. Firth J.R. Speech. London, 1930. 147p. 15. Householder F. On the Problem and Meaning. An English Phonestheme // Word. 1946. Vol.2. P.80-88. 16. Kuschneryk W.I. Phonetischer Symbolismus: Realität оder Mythe? // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.1. Чернівці, 1996. С.3-14. 17. Mues Werner. Vom Laut zum Satz. Heidelberg, 1964. S.84.. 18. Osgood S.P., Sud G.J., Tannenbaum P.H. The measurement of meaning. Urbana, 1957. 342p. 19. Siagle U.V. On the possibility of correlating the structure of thought and meaning // Linguistics. The Hague; Paris, 1973. Vol.117. P.85-96. 20. Taylor I.K. Phonetic symbolism re-examined // Psychol. Bull. 1963. Vol.60. P.200-209.

В.І.Кушнерик, доц.,

Чернівецький національний університет
СЕМАНТИКА ФОНЕСТЕМ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Aufgrund einer semantish-statistischen Analyse wird das objektive Funktionieren der phonetischen Bedeutung der Phonestheme im modernen Deutsch behandelt. Die Idee des sinnlichen Zusammenwirkens zwischen dem Laut und der Bedeutung des Wortes unterstützen bekannte Gelehrte in verschiedenen Ländern und Zeiten. Dank der Mühe von vielen Linquisten besteht heute kein Zweifel, dass bestimmte lautsymbolische Regeln exestieren, die für die bestimmte Sprache relevant sind. In der modernen Linquistik schenkt man jetzt eine hohe Aufmerksamkeit der Idee der phonetischen Bedeutung, weil das Phonem als kleinste bedeutungsunterscheidende sprachliche Einheit, ein Element von allgemeinen akustischen Vorstellungen versinnbildlicht und die Möglichkeit hat, in der Sprache mit ingendwelchem Sinn assoziierbar zu sein. Es ist möglich, nach dem durchgeführten Experiment folgendes zu bestätigen: der Wortklang ist hinsichtlich der Wortbedeutung ausdrücklicher zu sein, und der phonetische Symbolismus trägt folgenderweise den universalen interlinquistischen Charakter.

Р.І.Дудок, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

(граматичний та семасіологічний аспекти)

Стаття присвячена дослідженню семантичної сутності займенників та функціонуванню їх у мовленні. Семантичний зміст займенника пояснюється через відношення займенника до суб'єкта мовлення як центру висловлювання. У статті показано, що лише суб'єктно-відносні слова належать до категорії займенних слів. Подається класифікація займенних слів на основі віднесеності (близькості) до суб'єкта. Значення займенних слів трактується як семантична деференційна ознака. Робиться висновок про те що займенники на позначення віднесеності мають властиве інваріантне значення.

Ключові слова: семантична диференційна ознака; суб'єктно-віднесенні слова; об'єктивні-суб'єктивні ознаки; інваріантне значення.

Слово як елемент системи мови має власне значення і вживається у мовленні відповідно до закономірностей своєї семантики. Лінгвістичний термін ";займенник"; позначає радше те, замість чого слово вживається, а не те що воно позначає. Сучасні нормативні граматики визначають займенник як частину мови. ";яка вказує на предмети та їхні якості не називаючи їх"; [5, с.53]. Автор згаданої граматики, однак, не дає відповіді на запитання: а що називає сам займенник? І тому відповідає на нього негативно, що він не називає ні об'єктів, ні їхніх якостей. Вони називаються відповідними словами. Тому резонно постає запитання: а що означає займенник?

Мета і завдання статті полягають у виділенні значення займенника та спробі дати відповідь на поставлені вище запитання. Так, на думку Р.Кверка (та його співавторів), займенники мають кілька спільних рис, які відрізняють їх від іменників [12, с.95]. Ці риси стосуються форми та функціонування займенників але не торкаються їхнього значення. Єдиною підставою для віднесення їх до класу займенників є, на думку автора іншої граматики, здатність до заміни (replacement) іменників [11, с.147]. Слово-замінник в такому разі має ширшу семантику, здатну охопити значення конкретних лексем. Саме таку, замінну, функцію має й займенник як частина мови. Частина займенників “тяжіє” до іменника, частина – до прикметника, а ще інша – до прислівника.

Категорія займенних слів виникла ще задовго до появи писемної форми мови, коли вони не могли розглядатися як "; замінники імені"; в тексті. Французький мовознавець М.Бреаль вважав, що першою частиною мови був займенник, оскільки він позначав суб'єкти мовлення. Саме довкола займенників, на його думку, виникло протиставлення іменників, дієслів та інших частин мови [8, c.37]. Тому займенні слова заслуговують на належне подальше вивчення та глибокий аналіз. Однак, перш ніж перейти до аналізу семантичної сутності та значення категорій займенників; необхідно на нашу думку викласти деякі міркування щодо значення слова взагалі , які дадуть ключ до розуміння значеня та суті займенника зокрема.

Проблема значення у мовознавстві переросла у ";вічну"; проблему відношення одного слова до різних об'єктів (омонімія) і різних слів до одного об'єкта (синонімія). Навколо дослідження цих двох мовних явищ точаться тривалі, безперервні дискусії, де мовознавці прагнуть збагнути найдосконаліший механізм спілкування людей, однак до цього часу не дають чіткої та однозначної відповіді на запитання, що таке значення та як воно функціонує у процесі спілкування. Як відомо, навіть найбагатша мова не може забезпечити достатньо окремих слів для називання численних окремих об'єктів. Тому людський геній дійшов дуже простого розв’язання цієї проблеми, називаючи різні об'єкти одним і тим же словом.

Суть вивчення семантики слова полягає в тому, що слово не називає окремі об'єкти, а лише розмежовує (диференціює) їх за смислами. У семантичній структурі слова наявний інваріантний семантичний компонент виділення та з'ясування суті якого та його вживання у мовленні є, на нашу думку, одним з найважливіших завдань дослідження в галузі семасіології. Для виділення семантичного інваріанта, необхідно вдатися до відомої теорії опозицій М.Трубецького, за якою не можна протиставляти об'єкти, що не мають нічого спільного, як, наприклад, чорнильниця і волевиявлення [7, с.75] оскільки у нормальних, природних опозиціях слова виконують диференційну функцію в межах одного класу, класу тотожних понять. Згадані спільні ознаки тотожних об'єктів складають основу опозиції і протиставляються за різними диференційними ознаками. На думку С.Гурського, теоретичні положення опозицій можна застосовувати не лише у фонології, а й семасіології [9, с.37] і очевидно в інших розділах мовознавства.

У процесі мовлення семантичні диференційні ознаки (СДО) абстрагуються, узагальнюються і закріплюються як внутрімовні значення слова у системі мови. При називанні тим самим словом іншого об'єкта слово не ";переноситься"; на цей об'єкт як його чергове нове значення, а утворює новий смисл, але вже на іншій основі протиставлення. Диференційні ознаки структури слова розпізнаються у новому об'єкті і тому він називається за цією самою ознакою саме цим словом, наприклад: train - поїзд; : train of thoughts - низка думок; train of admirers - група залицяльників; train of dress - шлейф плаття, [6, с.39]. Як бачимо актуалізація того самого інваріантного значення слова train (";щось за чимось тягнеться";) і різними смислами відбувається залежно від субстанції (train - поїзд; ряд думок; група залицяльників; шлейф плаття тощо).

Отже, називання об'єкта відбувається за сталими семантичними деференційними ознаками структури (СДО) об'єкта, а інтерпретація смислу нового вживання слова, тобто нового названого об'єкта - за його енциклопедичними ознаками субстанції [3, с.23]. СДО таким чином складають інваріантне значення слова як елемента лексико - семантичної системи мови. Тотожні ознаки структури легко розпізнаються у різних системах, виділяються і закріплюються як інтралінгвальне інваріантне значення в системі мови. Таким чином значення слова з його СДО функціонує як розмежовувальна ознака на заданій основі семантичної опозиції [6, c.3, 18]. Крім лексичного тут належить враховувати граматичне, тобто узагальнене, абстраговане значення.

Враховуючи викладену вище концепцію про значення слова, повернемося тепер до семантичної суті та значення займенників.

Особові займенники. Для цього перш за все, як зазначалося вище необхідно визначити основу семантичної опозиції, що протиставляється, тобто які тотожні об'єкти протиставляються і за якими СДО. Розпочинаючи з аналізу особових займенників, де мова йде про учасників акту мовлення - комунікантів, важливо з'ясувати чим один із займенників відрізняється від іншого? Особовий займенник відрізняється ознакою близькості до того, хто говорить, тобто ";суб'єктивністю"; мовлення, на відміну від ознаки відділеності від суб'єкта того, кому воно адресується - адресата. Інакше кажучи ";я";(I) - це слово зі значенням суб'єктивності мовлення, на відміну від адресатності ознак - віддаленості комуніканта, адресата, тобто, ви (you). Отже, займенники I, you, etс. вживаються відповідно до своїх власних інваріантних значень і, на нашу думку, не ";заміняють"; жодного іншого слова, тобто займенники I, you є різними словами але з одним інваріантним значенням – “близькості до суб'єкта мовлення”.

Таким чином, займенники не називають ні конкретної особи, ні місця, ні відтінку часу, а лише суб'єктну відносну ознаку ";близькості";-";віддаленості"; від суб'єкта мовлення. На прикладах ";займенників"; найчіткіше проявляються два різні аспекти семантичної сутності слова - у системі мови і в аспекті мовлення, відповідно інваріантність значення і варіативність смислу - суб'єктної близькості (віддаленості) комунікантів ( I, you) місць мовлення (here; there), відтінків часу (now; then). Постає запитання: чи є які-небудь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По-перше, об’єкитвно відомі ознаки предмета набувають лише ознак суб’єктивної близькості/віддаленості вію суб’єкта мовлення (near reference or distant reference). По-друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця перебування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займенників (I, you), що позначають об’єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, c.102].

Тут доречно зазначити що, на наш погляд, слова here, there (тут, там); now, then (тепер, тоді) не слід зараховувати до займенників, тому що вони не ";іменники";, хоча за своїм значенням належать до суб'єктно-орієнтованих слів. Однак, не всі особові займенники означають особи за ознакою близькості/віддаленості, тобто не розрізняють суб'єкта і об'єкта мовлення, наприклад (he, she, it) він, вона, воно, можуть позначати не лише особи чоловічої/жіночої статі, а й персоніфіковані об'єкти (як-от she (a ship) тощо. Традиційно об'єкт реальної дійсності ототожнюється зі значенням відповідного слова, однак люди думають не ";речами";, а поняттями та їхніми ознаками. Важко пояснити, чому скажімо, стіл називається як словом ";table"; так і словом “it”, або чому слово ";it"; так легко змінює своє значення [1, c.14], тобто ";it"; може бути і стіл, і чоловік, і поїзд т. ін.

Коли об'єкти відомі обом учасникам мовлення, то в них розпізнаються зовсім інші ознаки, а саме відносні ознаки, оцінки тієї ролі, яку вони відіграють в акті мовлення. Тобто, ті самі об'єкти реальної дійсності протиставляються тепер один одному на основі участі у процесі мовлення. Наприклад: I see a table. It is in the room. Тут “it” – відомий уже предмет чоловічого роду, про який іде мова. Тобто бути об'єктом мовлення є його новою, суттєвою семантичною ознакою протиставлення іншим об'єктам, у даному разі об'єктам акту мовлення. Участь чи функція в процесі мовлення - інша ознака протиставлення т ,ого самого об'єкта на основі його функції в мовленні позначається іншим словом - it. Окрім суб'єкта і адресата, природно повинен бути і об'єкт мовлення - те, про що йде мова, і яким би цей конкретний об'єкт не був, він якщо вже відомий обом учасникам мовлення буде називатись в залежності від роду англ.: ";he";, ";she";, ";it";; нім.:";er";, ";sie";, ";es"; та інше, де кожне із цих слів, має лише одне і до того ж досить конкретне значення [2, c.92]

Присвійні займенники, на наш погляд, доцільно було б виділити в окремі групи суб'єктності; присвійні за ознакою близькості (my, our) і віддаленості (your), а також суб'єктності (his, her, its, their). Присвійні займенники функціонують як у формі значення належності відповідній особі (my, our, your), так і у формі смислу - ознаки належності і того, що належить відповідній особі (mine, ours).

Зворотні займенники як складні займенники з самороз'ясненим смислом є похідними від відповідних особових займенників з зазначенням особи (self, selves) і, на нашу думку, вони не мають права на окрему групу.

Постає запитання чи є якісь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По - перше, об'єктивно відомі ознаки предмета набувають лише ознак суб'єктивної близькості/віддаленості від суб'єкта мовлення (near reference or distant reference). По друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця перебування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займенників(I, you), що позначають об'єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, с.102]

Взаємні займенники є словами з об'єктивним значенням, незалежним від суб'єкта мовлення і тому до займенних слів зі значенням ";близькості до суб'єкта"; не належать.

Вказівні займенники є єдиною групою займенників, у якій тлумачиться значення близькості і віддаленості, правда не зазначається від кого? чи від чого? Слід було б уточнити, що ближче до суб'єкта мовлення у просторі називають this - these, азайменники віддалені від нього - that, those. Займенник such не позначає ні близькості, ні віддаленості від суб'єкта мовлення. Він має свого відповідного об'єктивного попередника (antecedent) відносно суб'єкта мовлення як центра спілкування [9, с.95]. Так, а book ";книжка";, за об'єктивними ознаками зрозуміла кожному даної мовної спільноти, this book ця книжка як предмет мовлення, відома лише відносно того хто говорить.

Саме чітке визначення диференційних ознак членів опозиції і основи протиставлення об'єктів дає можливість об'єктивно встановити значення займенних слів і їх лексико - граматичний склад [4, c.32, 37]. Конкретні об'єкти в усій їхній тотальності не є суттєвими, вирішальними тут є лише відносні ознаки іх протиставлення, відношення між ними: this - a small table, a big table; that - a small table, a big table тощо.

Питальні займенники позначають невідому ознаку близькості до суб'єкта мовлення відому іншим суб'єктам. Іншими словами, лише попередньо ";містять"; поняття особи чи речі, а що прямо безпосередньо? Щось віднесене до суб'єкта, відоме суб'єкту мовлення. Постає запитання, а що саме? Перш за все, очевидно, сам суб'єкт – це не ім'я (назва) суб'єкта, а лише джерело мовлення, функція суб'єкта мовлення, бо на запитання ";who?"; відповідь ";me"; нічого, крім функції суб'єкта мовлення не говорить. На повторне запитання who ";me";? випливає обктивна назва особи, яка говорить. Наприклад: Johnny (по телефону) ";I understand, sir. We'll be there at 12.30";, ";We'll is who? And ";there";is where?"; Lisa asked [10, с.390].

Отже питальні займенники належать до різних груп залежно від ознаки невідомого суб'єкта мовлення (who?) належності до особи (whose?), якості об'єкта (what?) і котрого та певного числа (which?).

Відносні займенники, за нашими спостереженнями, належать до займенних слів, оскільки вони позначають віднесеність до свого попередника (antecedent), так би мовити оминаючи об'єкт мовлення.

З'єднувальні займенники за визначенням не можуть відноситися до займенних слів.

Означені займенники об'єднані в одну групу за ознакою, і можуть вживатися замість будь - якого слова, але не за ознакою близькості до суб'єкта мовлення. Тобто, кожне з них не належить до займенних слів, не мають відповідного слова з ознакою віддаленості від суб'єкта.

Неозначені займенники позначають об'єктивно невизначені ознаки, але не лише для суб'єкта мовлення і тому не належать до займенних слів.

Заперечні займенники так само позначають об'єктивні ознаки відсутності існування чогось.

Підіб’ємо підсумки. У сучасних нормативних граматиках не існує однозначного відмежування займенників від інших класів слів: називання предметів за об'єктивними та суб'єктивно - віднесеними ознаками близькості\віддаленості. До займенних слів відносяться невизначені слова, які можуть вживатися замість інших визначених безвідносно до їхнього значення. Займенні слова мають кожне своє власне інваріантне значення: одні - близькості до суб'єкта мовлення як центра, джерела мовлення, інші - ознаку віддаленості від нього, у просторі і часі.

Об'єктивність і суб'єктивна віднесеність ознак предметів є надійним критерієм відмежування займенників як первинних слів, що позначають ознаки близькості/віддаленості від суб'єкта. В сучасній мові вони вживаються для уникнення повтору об'єктивних ознак предметів, відомих обом комунікантам.

1. Бендикс Э. Эмпирическая база семантического описания//Новое в зарубежной лингвистике: Проблемы и методы лексикографии. М., 1983. 2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., Прогресс, 1974. 3. Гурський С.О. Значення і смисл слова//Іноземна філологія, Львів, 1974. Вип. 34. 4. Гурський С.О. Значення та вживання прийменників в англ.мові//";Іноземна філологія";. Львів, 1965. Вип.2. 5. Каушанська М. Граматика англ. языка. М., 2002. 6. Уфимцева А.А. Принципы семиологического описания лексики. М., 1986. 7. Фосслер К.. Позитивизм и идеализм в языкознании М., 1990. 8. Breal M. Semantics:studies in the science of meaning, New York, Dover, 1964. 9. Goursky S. The Idiomatic Heart of the English Language. Lviv, 1975. 10. W.E.Graffin. Special Ops. New York, 2001. 11. Geoffrey Leech et, al; A Communicalive Grammar of English. Longman Group Ltd, 1975. 12. R.Quirk, S.Greenbaum, et, al; A University Grammar of English, Longman Group Ltd, 1973.

Список умовних скорочень

С/О - Суб'єкт/об'єкт

СDO - Семантико-диференційна ознака

ALD - The Advanced Learner's Dictionary of Current English (by A.S. Hornby).- London, Oxford Univer. Press, 1974.

LDE - Longman Dictionary of Contemporary English. - London, 1979.

ON PRONOUN MEANING AND FUNCTIONING

Roman Dudok

The Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska St.,

L'viv, 79001, Ukraine

The article is concerned with the study and functioning of the pronoun semantic essence. The author supports the idea that the semantic content of the pronoun accounts for its close relation to the speech subject as a center of narration. It is shown that only subject - related words can be referred to the pronoun category. The classification of the pronoun words on the basis of proximity (nearness) to the subject has been analysed in the paper. The author concludes that the meaning of the pronoun words is treated as semantic differential feature and the words denote relation have their own meaning.

Key words: semantic differential feature, subject - related words, objective/subjective features, feature. invariant meaning.

Т.В.Петрик, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ДІЄслова із суфІксом ";-en"; Як засІб вираженнЯ

ергативностІ В англІйськІй мовІ

Категорія ергативності є характерною рисою сучасної англійської мови. Дієслова із давньогерманським суфіксом -en, що є одним із засобів вираження ергативності в англійській мові, за часом утворення належать як до найдавнішого пласту лексики, так і до середньоанглійського періоду. Дериваційною основою виступають прикметники та іменники. Ергативи вживаються у перехідному (зі значенням “спонукати до набуття якості”) та неперехідному (“набуття якості”) значенні. Перехідне значення ергативних дієслів є первинним, а також – частотнішим за появою у художній текстах. Декілька дієслів втратила перехідне знечення, а отже, й ергативне.У ергативних дієслів цієї групи є корелюючі пари дієслів без зазначеного суфікса, але для них характерна незначна частотність вживання. Оскільки суфікс -en не є продуктивним, кількість дієслів, утворених за цією дериваційною схемою, не зросла у порівнянні з ХІХ сторіччям.

Ключові слова: перехідність, неперехідність, ергативний, семантична структура, агенс, номінативна типологія.

Категорія ергативності (від грецьк. ergates — діюча особа [5, с.593]) та різноманітність її виявів у мовах різної типології вже давно привертає увагу. Однак, незважаючи на понад столітню історію вивчення, багато аспектів цього явища ще нез’ясовані. Метою статті є висвітлення однієї із особливостей явища ергативності – засобів вираження зазначеної категорії у мовах номінативного типу, в англійській зокрема. Завдання передбачає детальний опис групи дієслів, які належать до найдавнішого пласту англійської лексики і раніше не досліджувались у цьому руслі. Опису потребують також синонімічні зв’язки у межах категорії.

Важливим підсумком вивчення мов ергативної структри є виокремлення та опис ергативної конструкції речення, а також розуміння ергативності як деякого комплексу системно співвіднесених явищ мовної структури, що виходить за межі власне ергативної конструкції речення.

Ергативна типологія мови виявляється у протиставленні “агентива” (виконавця) та “фактитива” (носія дії), а не суб’єкта і об’єкта, як у мовах номінативного типу [5, с.593].

У мовах ергативної типології ергативна конструкція речення реалізується у морфологічно різних конструкціях, які можна звести до трьох типів: “дієслівний”(відношення ергативності передаються словоформою дієслова-присудка), “змішаний” (відношення ергативності виступають як у структурі дієслівного присудка, так і обидвох, пов’язаних з ним іменних членів), “іменний” (відношення ергативності відображаються тільки у складі підмета в ергативному відмінку та прямого додатка – в абсолютному відмінку) [3, с.42].

Лексично ергативна структура виявляється у поділі дієслів на агенсні (“перехідні”) та фактитивні (“неперехідні”). В синтаксисі ергативну структуру відображає кореляція ергативної та абсолютної конструкцій речення. [5, с. 593]

Ергативна або ергативоподібна конструкція речення трапляється у мовах, які загалом характеризуються як мови номінативної структури та номінативної типології речення [3, с. 63].

Сучасній англійській мові, мові номінативного типу, також притаманні певні риси ергативності, які, однак, не отримують експліцитного морфологічного вираження. Максимально редукована система відмінків англійської мови є однією з причин цієї морфологічної неоформленості. Специфіка вияву ергативності у сучасній англійській мові полягає у функціонуванні класу ергативних дієслів (які належать до периферійних засобів вираження цієї категорії). Їх визначення вперше було дано у “Граматиці англійської мови” за редакцією Дж.Сінклера [10]. Ці дієслова розглядаються як такі, що дають змогу описати дію з точки зору об’єкта, що зазнає впливу дії, чи з точки зору її виконавця. Це означає, що одне й те ж дієслово може бути перехідним (з додатком) чи неперехідним (без зазначення виконавця). Отже, “дієслова, які можуть мати один і той же предмет чи явище як додаток при перехідному вживанні та як підмет, коли вжиті неперехідно, називаються ергативними”. Напр.: An explosion shook the rooms. The whole room shook [11, с.156].

У словнику за редакцією Дж.Сінклера [12] 430 словникових одиниць виділені як ергативні дієслова. Деякі дієслова цієї групи виступають як ергативні в одному із значень ( to dampen, to shorten, to soften, to sweeten, to thicken, to waken) або у двох (to awaken, to fasten). Решта дієслів має лише одне значення, яке і є ергативним (to blacken, to whiten тощо). Дж.Сінклер та Дж.Франсіс спробували узагальнити морфологічні ознаки ергативних дієслів і виділили кілька словотвірних суфіксів, характерних для цих дієслів; до них належить і суфікс -en. Щодо кількості ергативних дієслів із суфіксом -en, автори, посилаючись на Т.Фонтанеллє та Дж.Ванандрой, у своїй праці стверджують, що є 46 дієслів цього типу [12, с.190]. Ф.Ліфрінк вказує на функціонування 47 лексем із зазначеними властивостями [7, с.15-18 ].

Більшість ергативних дієслів із суфіксом -en (42 із 47) утворена від прикметників, які передають такі значення: 1. Фізичний чи моральний стан людини: to awaken, to fatten, to sadden, to sicken, to slacken, to smarten, to waken, to weaken. 2. Якісні ознаки чи властивості предмета: to broaden, to cheapen, to coarsen, to deepen, to dampen, to fasten, to flatten, to harden, to lessen, to loosen, to louden, to quicken, to quieten, to ripen, to roughen, to sharpen, to shorten, to smoothen, to soften, to steepen, to stiffen, to straighten, to sweeten, to tauten, to thicken, to tighten, to toughen, to widen, to worsen. 3. Колір: to blacken, to brighten, to darken, to redden, to whiten. Дієслово to lighten можна віднести як до 2-ї, так і до 3-ї групи: у першому випадку як похідне від light, adj, що означає not heavy, у другому — як похідне від light, adj — not dark. Іменники як словотвірна основа ергативних дієслів дали незначну кількість утворень: to lengthen, to liven, to strengthen, to heighten. Ці дієслова виникли у новоанглійському періоді за аналогією до дієслів, утворених від прикметників [8, Vol. IX, p.1107].

Аналіз цієї групи дієслів за словником New English Dictionary on Historical Principles [8] (далі NED) дає змогу побачити, що вони були утворені у різні періоди розвитку мови: від давньоанглійського до новоанглійського. За основу словотвору слугує прикметник (інколи — іменник), який приймає давньогерманський суфікс -en. Цей суфікс сполучається лише з односкладовими прикметниками, які майже в усіх випадках закінчуються на глухий приголосний звук, найчастіше t або k, і не може приєднуватися до прикметників, що закінчуються на голосний звук чи сонорні m, n, g, r [2, с.159]. Утворене дієслово означає “набувати даної якості” чи “спонукати об’єкт набувати даної якості”. У першому випадку воно виступає як неперехідне, у другому — як перехідне.

Майже усі дієслова утворені від давньоанглійських коренів (словотвірні основи у 29 випадках належать до давньоанглійської лексики, однак похідні від них дієслова різняться за часом появи у словниковому складі мови), за винятком to tighten, to harden, які мають скандінавське походження, та to quieten, яке вважається похідним від прикметника quiet, який походить від середньовічного латинського quietare; to dampen співвідноситься з голландським та данським damp. Твірні основи решти дієслів належать до лексики середньо- та новоанглійського періоду [8]. Особливими у групі ергативних дієслів на -en є to waken та to awaken. To waken є похідним від кореня wak- та суфікса інхоативних дієслів стану -n, тобто суфікс -en в цьому дієслові репрезентує давньогерманський -na-, який був формотвірним для певних сильних дієслів. Дієслово to awaken утворилось за допомогою префікса -a та дієслова wecnan, у значенні “to waken” [8].

Окрім дієслів, які класифікуються як ергативні, за допомогою суфікса -en від прикметника були утворені дієслова, які мають лише перехідне вживання: to gladden – v.t. to make glad, to deaden – v.t. to deprive of feeling (force) [11]. Особливим є дієслово to deafen, яке може виступати як в перехідному, так і в неперехідному значенні, але неперехідне вживання даного дієслова не має семи “ставати глухим чи звуконепроникним”, в той час як перехідне значення має сему “робити глухими чи звуконепроникними”: to deafen – v.t. to deprive of the sense of hearing; to make soundproof//v.i. to be overwhelmingly noisy [9]. Отже, це дієслово не можна кваліфікувати як ергативне. Дієслова відіменникового походження також можуть бути лише перехідними (to frighten – v.t. to cause to feel fear, to threaten – v.t. to indicate a threat to smb., to hearten – v.t. to inspire with fresh determination) або лише неперехідними (to glisten – v.i. to sparkle, glitter).

Основна кількість ергативних відад’єктивних дієслів із суфіксом -en утворилася у пізньому середньоанглійському періоді чи на початку новоанглійського періоду за аналогією до небагатьох дієслів (to awaken, to brighten, to fasten, to harden), які виникли в давньоанглійський період або були запозичені з давньоскандинавської лексики [8, Vol. III, p.139]. Здебільшого новоутворення цього типу виникали спочатку як перехідні дієслова, а їхнє неперехідне значення сформувалося на базі перехідного: to brighten – v.t. 950 / v.i. 1300; to cheapen – v.t. 1654 / v.i. 1805; to lengthen – v.t. 1500/v.i. 1695 [8]. До цієї групи входить 28 дієслів. Проте є й зворотні випадки. Наприклад, давньоскандинавське hardna першопочатково було лише неперехідним дієсловом. У давньоанглійській мові існував відповідник hardnian як дериват від прикм. hard, який початково також був неперехідним, але вже у пізньому давньоанглійському періоді вживався замість давньоскандинавського перехідного дієслова herda – to make hard [8]. Група дієслів такого типу не є численною: to awaken, to blacken, to darken, to fasten, to lessen, to sicken, to steepen. Існує і ряд дієслів, перехідне та неперехідне значення яких виникло майже одночасно: to heighten – v.t. 1530/v.i.1567; to tauten – v.t. 1814 / v.i. 1849; to weaken – v.t. 1530/v.i. 1541 [8]. Дієслова to broaden, to dampen, to heighten, to liven, to louden, to ripen, to shorten, to smarten, to strengthen, to tauten, to weaken, to widen також належать до цієї групи.

Відомі випадки втрати дієсловами неперехідного значення. Дієслово to madden у NED подається як перехідно-неперехідне, причому перехідне значення з’являється майже на століття пізніше і дає підстави припустити, що розвиток цього дієслова також йшов у зворотньому до загального напрямку: від неперехідного до перехідно-неперехідного: to madden – v.i. to become mad (1735) / v.t. to make mad (1822) [8]. Однак саме неперехідне вживання вийшло з ужитку, словники сучасної англійської мови не фіксують його і не відносять до класу ергативних: to madden – v.t. to make mad [9; 11].

Декілька ергативних дієслів вийшло з ужитку взагалі, напр., to fruiten, to olden, to starken, to stounten, to straiten, to scarcen, to sodden [8] і залишились лише їхні однокореневі прикметники [9; 11], які можуть бути частиною аналітичного присудка: When you get old, you shrink [14, c.35. У нечисленних випадках збереглись похідні слова, як наприклад, у складі ідіоми straitened circumstances [9; 11].

Привертає увагу той факт, що у ергативних дієслів з суфіксом -en є дієслова-кореляти. За формою корелюючі лексеми збігаються з прикметниками та іменниками, від яких походять вони самі і дієслова на -en. Наприклад: fat, v [OE féttian, f. fétt, FAT, a.]. 1. trans. to make fat, fatten. 2. intr. to grow or become fat [11, vol. V.]. Ці відповідники (за винятком to wide, to sweet ) також функціонували як ергативні дієслова, напр.: Now sone... salle we see Whose browes schalle blakke! (1400) Thare he and the sowdane salle mete, His browes to blake.(1400) [8, Vol.I, p.891]. Ye have lyghtyd myne hert therin by a pound.(1473) Me thynk my hart lyghtys.(1460) [8, Vol.VI, p.274]. Упродовж деякого періоду дві синонімічні форми співіснували у мові: to worsen – v.t. to make worse (1225-1906) / v.i. to become worse (1795-1882); to worse – v.i. to become worse (825-1854) / v.t. to make worse (1200-1886). Однак значна кількість (26 із 38) безсуфіксальних корелятів була витіснена з ужитку пізнішими утвореннями з -en.

Поодинокі випадки безсуфіксального вживання дієслів трапляються і у сучасній англійській та американській літературі. Дані нашої вибірки підтверджують вживання у текстах художньої літератури ХХ ст. таких корелятивних дієслів: to light, to sooth, to wake, to awake, to quiet, а також дієслівних сполучень to wake up та to light up: Those fireworks would explode and light up the whole sky [14, р.34]. “Your face lights up... so I understand what you feel”[17; p.121]. Загалом їхня кількість становить 12% від загального вживання, як суфіксальних, так і безсуфіксальних дієслів (загальна кількість становить 234 слововживання на 4000 с. художньої прози різних періодів ХХ ст.).

Найчастотнішим є дієслово to quiet: 12 із 28 зафіксованих випадків корелятивних слововживань. Воно реалізує як перехідне, так і неперехідне значення, напр., The thought of the others itself helped to quiet his fear [15, p.343]. Then, seeing the girls collapsed, the men made strenuons effort to quiet them [16, р.35]. Things quieted down [16, р.495]. Кожен елемент в таких парах має семантичні чи стилістичні особливості. Дієслово to quiet, наприклад, характерне для американського варіанту англійської мови, а to quieten – для британського, що і виправдовує існування у мові таких пар [1, с.103].

Не всі дієслова, однак, мали корелятивну пару: to louden, to coarsen, to liven, to sodden, to toughen не мали відповідника взагалі, значення дієслів to steepen, to tauten, to smarten, to stouten не збігалися зі значеннями корелятів, а отже, їх можна кваліфікувати, як дієслівні пари з омонімічним коренем: to tauten – v.t. to make taut or cause to become taut /v.i. to become taut; to taut – v.t. to tangle or mat together (hair or wool)/v.i. to become tangled or matted as hair or wool [8]. Наявність корелятивних форм спонукала авторів словника NED висловити припущення, що деякі дієслова (to cheapen, to dampen, to heighten) виникли як розширена форма відповідних безсуфіксальних дієслів, або як їх модифікація за допомогою суфікса -en [8].

У сучасній англійській мові модель Adj ® V не вирізняється продуктивністю чи активністю. Словники неологізмів останніх десятиріч не реєструють нових лексичних одиниць з суфіксом -en. Найпізніші утворення цього типу датуються кінцем ХІХ ст. (to steepen – v.i. 1847/v.t. 1909; to tauten – v.t. 1814/v.i. 1849) [8].

Ергативні дієслова з суфіксом -en виражають не лише категорію дії, властиву всім дієсловам, а й категорію якості, властиву прикметникам, від котрих їх утворено. Отже, вжиті у перехідному значенні, ці лексичні одиниці мають дві обов’язкові семи – сему каузативності та сему якості, а в неперехідному вживанні – сему становлення ознаки та сему якості.

У визначенні типу перехідності ергативних дієслів використовувалася класифікація Ю.Степанова, який поділяє перехідність за ознакою аналітичності /синтетичності та ефективності/неефективності. Ознака аналітичної перехідності властива діям, у самих поняттях про які міститься поняття об’єкта, тобто діям, об’єкт яких або ототожнюється з самою дією, або виникає у результаті дії і не існує до неї [6]. Приклади такого типу перехідності спостерігаємо у дієсловах to sing (a song), to bury (a dead body) тощо. Ознака синтетичної перехідності властива діям, які передбачають наявність об'єкта, що існує “сам по собі”, не залежить від дії і приєднується до неї, напр., to kill an animal, to move a chair тощо. “У першому випадку поняття об’єкта можна виділити з поняття дії, у другому – лише приєднати до нього” [6,с. 304], отже, на поверхневому рівні об’єкти синтетичної перехідності (на відміну від об’єктів аналітичної перехідності) повинні мати обов’язкове вираження. Перехідність ергативних дієслів можна визначити як синтетичну ефективну перехідність: “дія виходить за межі суб’єкта на об’єкт зовнішній щодо дії та суб’єкта; об’єкт зазнає реальних змін” [6, с.306]. The coldwind made her white skin rough and hardened the nipples of her breasts [13, р.150]. He had, above all, widened the ring... [16, р.442].

При перефразуванні ці дієслова можна зобразити як дії, результатом яких є стан об’єкта: the nipples are hardened, the ring is widened. У подальшій редукції опис стану може бути згорнутий до іменних груп: hardened nipples, widened ring. І, нарешті, ці іменні групи можуть семантично розкладатись на загальне зазначення дії і якості [6, с.306]. Найчастіше у такій аналітичній конструкції виступає функціональне дієслово make: hardened = made + hard, widened = made + wide.

Семантична структура ергативних дієслів у неперехідному вживанні відмінна від структури їх перехідної реалізації 1. The sky brightens. The first ray of sun. [18, p.42]. 2. Instantly the room darkened. [16, p.328]. При перефразуванні ці дієслова можна зобразити як дії, результатом яких є зміна стану суб’єкта (що є логічним об’єктом): the sky was dark but now it becomes bright because of some influence, the room was light but then it became dark. Можна зауважити, що імпліцитна номінація деталізує денотативне значення дієслова, підкреслюючи безагентність дії: brightens = becomes + bright, darkened = became + dark.

Дієслова на -en, як зауважує Ф.Ліфрінк, співвідносяться з прикметниками і мають значення make/become + adjective. Функціональне дієслово він характеризує як просте дієслово (prime verb), яке далі не розкладається. Корелятивний прикметник виступає як повнозначний конституент (sentence constituent) [7, p.15-18]. Ф..Ліфрінк також зазначає, що у словнику Фаулера [Fowler, 1930] список налічує 47 дієслів на -en; усі з них класифікуються як семантичні еквіваленти до make+adj або become+adj.

Аналіз ергативних дієслів з суфіксом -en свідчить про те, що ця група має широкий часовий діапазон утворення, але непродуктивність дериваційної моделі на сучасному етапі розвитку мови спричинила функціонування цього класу дієслів як закритої системи. Протягом ХХ ст. елементи аналізованої групи зазнали кількісної редукції двома шляхами: 1) кілька дієслів вийшло з ужитку взагалі; 2) кілька дієслів втратило одне із корелюючих значень (перехідне або неперехідне), тобто ці лексеми перестали бути ергативними. Частотність появи ергативних дієслів з суфіксом -en у художніх текстах хоча і не є високою, свідчить, однак, про те, що вияви ергативності притаманні англійській мові, а реалізація цієї категорії здійснюється периферійними засобами. Результати дослідження дозволяють також дійти висновку, що вивчення явища ергативності не слід обмежувати мовами ергативної типології; перспективним видається порівняльний аналіз виявів категорії ергативності у мовах номінативної типології, які належать до різних груп: романо-германської та слав’янської.

1. Бортничук Е.Н., Василенко И.В., Пастушенко Л.П. Словообразование в современном английском язûке. К., 1988. 2. Каращук П.М. Словообразование английского язûка. М., 1977. 3. Климов Г.А. Очерк общей теории ýргативности. М., 1973. 4. Лайонз Д. Введение в теоретическую лингвистику. Пер.с.англ. М., 1968. 5. Лингвистический энциклопедический словарь. Под ред. Ярцевой В.Н. М., 1990. 6. Степанов Ю.С. Имена. Предикаты. Предложения: Семиологическая грамматика. М., 1981. 7. Liefrink F. Semantico-Syntax. London, 1973. 8. New English Dictionary on Historical Principles/Ed. by J.A.H.Murray: Vol. I-XII. Oxford, 1888-1933. 9. New Webster's Dictionary and Thesaurus of the English language. Danbury, 1993. 10. Sinclair J.M. Collins Cobuild English Grammar. London, 1992. 11. Sinclair J.M. Collins Cobuild English Language Dictionary. London, 1992. 12. Sinclair J. and G.Francis. “I Bet He Drinks Carling Black Label”: A Riposte to Owen on Corrpus Grammar.//Applied Linguistic, 1994. Vol. 15. № 2. 13. Сheever J. Selected short Stories. Moscow, 1980. 14. Flagg F. Fried Green Tomatoes at the Whistle Stop Cafe. New York, 1987. 15 Folsom A. The day after tomorrow. London, 1997. 16. Hersey J. The Wall. London, 1950. 17. Stone I. Depth of glory. New York, 1985.

THE VERBS IN -EN AS A MEANS OF EXPRESSING ERGATIVITY IN ENGLISH

Ergativity is a distinctive feature of the English language. Verbs with the Old Germanic suffix “-en” are one of the means of expressing ergativity in English. Some of them belong to the earliest layer of the lexicon but the majority were formed in late Middle English. Adjectives and nouns constitute the microfield of their derivational basis. Ergatives function both as transitive and intransitive. When used transitively the verbs have the meaning to make + adj. When used intransitively they denote the acquiring of an adjectival feature (to become + adj). Transitive meanings of the ergative verbs are of earlier formation. They also outnumber the intransitive ones by their occurrence in fiction. Some verbs lost their transitive meaning and therefore ceased being ergative. A certain number of lexemes became obsolete. Ergatives had correlating verbs without the suffix -en which were also ergative but now their occurence is limited. As the derivational scheme of the verbs with the suffix -en is non-productive in Modern English, this class has not increased in number since the end of the 19th century.

Key words: transitivity, intransitivity, ergative, semantic structure, agent, nominative typology.

Чапля O.C., aсп.

Львівський національний університет

імені Івана Франка

РЕФЕРЕНЦІЙНА КАРТИНА

ІМЕННИКОВИХ КВАНТИФІКАТОРНИХ ГРУП

Статтю присвячено вивченню семантичних особливостей кількісної лексики на синтагматичному й парадигматичному рівнях малої/великої кількості, частини цілого, угрупування, скупчення, окресленості об'ємів, межі охоплюючих предметів тощо. Показано процеси зміни семантики кількісних слів залежно від ступеня абстрагування і метафоризації компонентів групи N1 + de + N2.

The article deals with the differentiation of quantitative vocabulary on syntagmatic and paradigmatic levels as to small or large quantity, separating parts from the whole, making groupings, concentrating words, describing volumes, the limits of semantic changes of quantitative words depending on the degree of abstracting and metaphoric grouping in the given group N1 + de + N2.

Аналіз лексико–граматичного складу слів уможливлює структурування 6лексики на основі визначених критеріїв. Як відомо, розкриття смислової сторони лексики здійснюється двома способами. Перший базується на номінативному, віртуальному значенні лексем, другий бере до уваги контекст. Ці два підходи доповнюють один одного, але вони не конгруентні і часто суперечать один одному, бо семантична структура слова, взятого зі словника, підлягає на прагматико–функціональному рівні кількісним і якісним модифікаціям. Цей факт має важливе значення, коли йдеться про складання парадигматичних списків слів, відібраних на основі обраного критерію.

Метою дослідження є визначення і обгрунтування лексико–семантичного поля кількості на основі ономасіологічного принципу упорядкування лексики. Внутрішня форма слова виводиться з його ономасіологічної структури. Іншими словами, аналiз семного складу віртуального мовного знака передбачає визначення його ономасіологічного статусу (парадигматики) [8, c.129]. Внутрішня форма слова – це зафіксоване у мовній пам’яті цілого мовного колективу поняття,(в нашому випадку поняття кількості), яке потенційно відтворюється тією, чи іншою ознакою денотата. Серед мовознавців поширена думка, що вивчення номінативної діяльності на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки вимагає гнучкішої моделі лексичного значення. Значення лексеми самодостатнє, воно лише увиразнюється у системі загальномовних відношень, оскільки становить сукупність смислових ознак референта, між якими існує тісний зв’язок [6, c.37]. У зв’язку з цим значення слова (сигнифікат) трактується як сукупність об’єктивно властивих денотату відмінних ознак [8, c.132; 1, c.67]. Спорідненість форми і змісту можлива за наявності спільного референта. Вивчення типів іменних синтагм із квантифікаторними компонентами, з’ясування особливостей їх комбінаторики, гніздування та метафоричної семантизації зроблено вперше.

Для всіх типів кількісної синтагматичної групи діє формула:

N1 + préposition + N2

Неоднорідність семантики структури N1 + préposition + N2 її властивості передавати різноманітні види відношень свідчать про доцільність її вивчення. Одним із таких шляхів є аналіз іменникових компонентів моделі (Ν конкретне чи абстрактне) залежно від зв’язку їх семантики з категорією кількості.

У мовленні ця формула реалізується таким чином:

une cinquantaine de pages

un amas de paperasses’(‘des paperasses en amas’)

une ruée d’ invités’(‘desinvités en ruée’)

des roses en folie

При складанні парадигматичних рядів квантифікаторів враховується семантика обох компонентів, тобто домінанти–квантифікатора та іменникового додатку. Кількісні словосполучення N1 + préposition + N2це відмінні за ступенем спаяності структури з різним кількісним значенням, об’єднані в єдине ціле з метою передачі кількісних характеристик референта. Механізм формування семантики кількісного словосполучення моделі N1 + de + N2полягає e передачі різних аспектів кількості.

Між структурою значення cлова і його сполучуваністю існує тісний зв’язок. Залежно від цього розрізняють синтаксичну, лексичну та семантичну сполучуваність [1, c.233]. Значення тієї чи іншої лексеми увиразнюється системою семантичних відношень між мовними одиницями, тобто воно з одного боку є об’єктивною властивістю самої лексичної “матерії”, а з іншого, ― продуктом системи словесних відношень (лексичної сполучуваності) [4, c.104]. Лексико–семантична сполучуваність характеризується поєднанням окремої лексеми з іншими лексемами для виявлення на тлі контексту тих чи інших лексико-семантичних відношень, виражених у певному значенні цієї лексеми або сталого словосполучення [6, c.44]. На лексико–семантичному рівні валентність, тобто сполучуваність досліджуваної синтагми регулюється за принципом конкретності/абстракності значення її компонентів. Неможливо провести чітку межу між конкретною лексикою (денотативною) та абстракною з сигнифікативним типом її знакового значення, оскільки семантика імен з предметним і непредметним значенням містить в різній “мірі” і денотативні, і сигнифікативні компоненти, що дає змогу словесним знакам вільно функціонувати, пристосовуючись до комунікативних завдань [7, c.130]. Розрізнення квантифікаційної лексики здійснюється на основі прагматико–комунікативної спрямованості. Це може бути усталений вислів або вільне словосполучення, до складу яких входить кількісна домінанта разом з її лексичним розширенням:

un zeste de citron

une gousse d’ail

un banc de poissons

une meute de chiens

un bouquet de fleurs

Усі вище наведені приклади є усталеними виразами, їх кількісна семантика має конкретне значення, на відміну від словосполучень з непредметною(абстрактною) кількісною семантикою:

une étincelle de courage

‘une goutte d’eau

un nuage de lait

une pluie de balles

un torrent de larmes

une tempête d’applaudissements

Отже, семантична валентність охоплює різноманітні види синтагматичних зв’язків між лексичними одиницями. Ми намагатимемось диференціювати кількісну лексику (на синтагматичному і парадигматичному рівнях), показати процеси зміни семантики кількісних слів, в залежності від способу абстрагування, що застосовується суб’єктом для номінації множини осіб, предметів, явищ.

Диференціація CK за їх семантичною ознакою позначати малу/велику кількість, частину цілого, групування, скупчення чого-небудь, окружність, об’ємність, межу охоплюючихпредметів тощо, визначає спектр кількісних значень слова.

Перша група це проміжні квантифікатори, які позначають величину, частину цілого. Це кількісні номінальні вирази, значення яких асоціюється з відповідними розмірами, величинами. Кількісна характеристика таких слів чітко пов’язана із валентністю окремо взятого слова та його субститутів.

Проміжні квантифікатори un bout, un fragment, un morceau, unepartie, un quartier, une pièce, un tronçon приблизно позначають частину цілого. Вони є синонімами стосовно один одного і можуть інколи виступати замінниками цілого словосполучення. Пропонуємо приклади парадигматичних рядів проміжних слів-квантифікаторів (далі СК). Вибір їх іменникових додатків дібраний за частотністю вживання мовцями.

de fil, de papier;

de pain, de fromage;

de bois;

Un bout de chemin, de terrain;

(шматок) de temps;

de pain, de viande, de lard, de citron;

un morceau de vitre, de verre;

(кусок) de papier, de fil;

de route;

de boeuf, de tomate, d’oignon;

de livre;

une partie de rue;

(частина) de vacance

У цій групі СК ми виділили слова ‘un bout’ (шматок), ‘un morceau’ (кусок) і ‘une partie’ (частина), валентність яких стосовно інших вокабул є найбільшою. Це, насамперед, пов’язано із конкретною семантикою квантифікаторів, а також із семантичною співвідповідністю іменникового додатка з кількісними номіналіями. Взаємосполучуваність інших квантифікаторів, семантика яких вказує на величину, частину цілого, менш продуктивна, вона має менший спектр вживання, або можлива тільки з конкретним словом в іменниковій синтагмі.

Список найвживаніших усталених квантифікативних іменникових виразів подано в алфавітному порядку: une bribe de tabac; une brique de savon; une boule de pain; un brin de bois; une brisure de riz; un débris de verre; une dose de médicament; une fraction de seconde; un fragment de roche; une languette de pain; un lambeau d’étoffe, de peau; un laps de temps; une lichette de fromage; un lopin de terre; un lot de terre; une miette de pain; un quart de beurre, de râpé; un quignion de pain; un pan d’étoffe; une paillette d’or; une parcelle d’or; une part de gateau; une pépite d’or; une plaque de chocolat; un quarteron de pomme; un rond de saucisson, de citron; une rondelle de saucisson; une rouelle de veau; une section de livre; un segment de cercle; une tranche de route, de gateau, de tartine; un tronçon de lard, de pain, de poisson, de chaussée, de colonne; un zeste de citron.

Je suçais des morceaux de bois que j’arrachais de la planche de mon lit” [11, с.122].

Versez dans une terrine 6 décilitres de lait, une cuillerée à café de sucre vanillé ou quelques zestes de citron[19, с.54].

До другої групи належать квантифікатори, семантика яких вказує на ‘малукількість. Найбільше таких слів зустрічається у побуті, кухонних книжках, оскільки це повсякденна лексика. До них відносяться слова, які служили вихідними еталонами лічби: ungraindesel (крупинка солі); також лексика, яка відноситься до частин тіла: unepoignéederiz (жменя рису); unepincéederiz (щіпка рису), unemaindesel(пригоршня солі). Це лексеми на позначення мірної кількості: unebranchedebazilic(гілочка базиліки), unbrindecerfeuil(дрібка кервеля), unegoussedail(долька часника), unegorgéedeau(ковток води), unegrappederaisin(гроно винограду), unelamedetruffe(пласт трюфелів), unenoisettedebeurre( з‘лісовий горіх’ масла), unenoixdebeurre( з‘горіх’ масла), un œuf de pâte (з ‘яйце’ тіста), unepointedecayenne( кінчик каєни).

Наведемо приклади кількісних словосполучень найпоширеніших у побуті, з варіативною дистрибуцією додатків.

de sel, de sucre, de semoule;

une poignée (пригоршня) de cendre, de grains;

d’asperges;

u
ne pincée
(щіпка) de riz, poivre, de sel, de potasse;

de feuilles, de safran;

Ajoutez un oignon, une carotte émincée, un brin de thym, une feuille de laurier, une branchede persil, un filet de vinaigre et le sel nécessaire” [19, с.98].

Mélangez dans une casserole une bonne cuillerée de farine avec gros comme un œuf de beurre” [19, с.327].

Якщоunbrindethymперекладається ‘дрібка тмину’, аunebranchedepersil можна перекласти убуквальномузначенні ‘жмутик петрушки’, то ‘gros comme un œuf de beurre’(досл.: ‘велике як яйце масла’) вимагає понятійної транспозиції для семантизації словосполучення.

Третя група квантифікатори, семантика яких вказує на нагромадження, скупчення предметів. Проміжний квантифікатор ‘unamas’(купа) у французькій мові позначає велику кількість чого–небудь нагромадженого, зваленого в купу; ‘uneaccumulation’(нагромадження) вказує на невизначену кількість чогось зібраного разом; ‘unentassement’(скупчення) також позначає велику кількість чого-небудь нагромадженого; ‘unmonceau’(купа) велика кількість чогось наваленого, скинутого разом; ‘unepile’(стопа) велика кількість предметів, речей, складених разом; ‘unrassemblement’(збір, зібрання) невизначена велика кількість зібраних в одному місці людей, предметів; ‘untas’(груда, купа) позначає велику кількість чого-небудь зазвичай наваленого, насипаного в одному місці. Інші квантифікатори цієї групи характеризуються нижчою поєднаністю у лексико-семантичних парах.

Такий підхід до опису семантики слів цієї групи базується на визначеннях поданих у словнику Рetit Robert, а також дослідженнях відомих російських учених, зокрема Берестенева Г.І., які дали їм назву ‘невпорядковані масиви’ [3, с.95-98].

‘Невпорядковані масиви’, це множина, більш або менш значна за своїми розмірами, яка в свою чергу є незалежним чинником, безпосередньо пов’язаним з утворенням великої множини [3, с.94]. Cлова цієї групи виступають і як синоніми, і як субститути, оскільки вони можуть співвідноситись з будь-яким квантифікатором у іменникових групах. Порівняймо:

Un entassement (un amas, une accumulation, une amoncellement, un attroupement, un encombrement, un enchevêtrement, un fatras, un fouillis, un monceau, un ossuaire, une pile, une pyramide, un ramas, un ramassis, un rassemblement, un stock, un tas)de bagages, de papiers, de billets, de maisons, de soldats, de véhicules, та ін.

Bientôt, j’aperçois une porte condamnée, à demi masquée par un amas de détritus” [18, с.485].

Il se tourna et montra un amoncellement de chemises et de pantalons” [20, с.41].

Je me suis assise devant le clavier d’ une machine à écrire et j’ai pris une pile de papier blanc” [18, с.541].

Четверта група слова, семантика яких вказує на групування. Як в українській, так і у французькій мовах, квантифікаційні компоненти цієї групи позначають мотивовані зібрання великої невизначеної кількості: людей, звірів, птахів, худоби, риби. Уфимцева А.А. називає слова цієї групи ‘своєрідними квантифікаторами’, що позначають неозначену множину людей і представників тваринного світу [8, c.126].

un banc de poissons (косяк риб);

une colonne de soldats (колона солдатів);

un essaim d’abeilles (рій бджіл);

une meute de chiens (зграя собак);

une troupe d’animaux (стадо свійських тварин);

un troupeau de bétail (стадо худоби);

une tablée de personnes (особи, що сидять за столом);

une volée d’oiseaux (переліт птахів).

Для прикладу словосполучення ‘unevoléedechiens (зграя собак), чи ‘unemeutedoiseaux (‘зграя птахів’), як в українській так і у французькій мові ― немислимі, бо це диспаратні зіставлення понять. До четвертої групи належать іменникові фрази, які вказують на невизначено велику кількість істот, предметів, явищ, об’єднаних разом. Пропонуємо перелік вибраних СК цієї групи:

une сolonie d’abeilles( колонія бджіл);

une compagnie d’amis (компанія друзів);

une enfilade de colonnes(ряд колон);

une file d’acheteurs(низка покупців);

une foule de clients, de monde( юрба, натовп клієнтів);

un jeu de cravates, d’aiguilles( колекція краваток, голок);

un nombre de personnes(група осіб);

une réunion de documents(збір документів);

une série d’exactions(ряд незаконних дій);

une suite de plats(зміна страв);

une troupe de soldats(загін солдатів).

Arrivaient enfin, six brigades de cuisiniers et de boulangers surveillant leurs cantines” [20, с.68].

Nous avons marché entre des files de petites villas à barrières vertes ou blanches” [11, с.80].

П’ята група квантифікатори, які вказують на акумуляцію, окружність, обємність, межу охоплюючих предметів. Такий підхід до опису семантики слів цієї групи також базується на дослідженнях відомих російських учених Даля В.І. та Берестенева Г.І., які характеризують їх під загальною назвою ‘образи множинності’ [3, c.88]. З понятійного погляду словосполучення п’ятої групи можна було би віднести до проміжних квантифікаторів. Ключовими словами цієї групи є: ‘unebotte(оберемок), ‘uneliasse(в’язка), ‘unfagot(в’язанка), ‘unebobine(котушка), які характеризуються багатоступеневою взаємосполучуваністю в іменних синтагмах. Пропонуємо приклади парадигматичних рядів СК цієї групи.

de fleurs(букет квітів);

de foin(стіг сіна);

de fils(моток ниток);

une botte de radis(пучок редиски);

de soie(сувій шовку);

d’herbes(оберемок трав);

de blé(сніп пшениці);

de branchages(в’язка хмизу);

de bois(купа дрoв).

En passant devant une fleuriste, il eut une idée d’acheter un bouquet pour Madeleine et il prit une grosse botte de roses à peine ouvertes, un paquet de boutons parfumés” [17, с.153].

Парадигматика слова–квантифікатора ‘uneliasse’(в’язка) є також багатоступеневою.

de clefs(в’язка ключів);

de papiers(згорток паперу);

une liasse de lettres(пачка листів);

de feuilles(пучок листків);

de fleurs(оберемок квітів);

Nelligan remit à Pierre Sérilhac une liasse de papiers abandonnés par Arnaud en fuyant l’hôpital” [20, с.85].

Парадигматика інших СК цієї групи характеризується семантичною відповідністю при виборі іменникового додатку:

une bande кoтушка ниток

u
ne bobine
de tissus рулон ниток

un écheveaude fils моток полотна

un rouleau сувій пряді

Кожна з кількісних лексем наступного синонімічного ряду теж відносяться до багатореферентних.

unfagot в‘язанка дров.

un cotret

une brasséede bois жмут трісок

un fagotinde branchages

une fascine оберемок хмизу

un margotin

Partout, j’ai vu des fagots d’épines” [15, с.303].

Цікавою є парадигма, лексеми якої “прив’язані” до одного іменникового компонента ‘cheveu’ (волосся).

une mèche жмут \ волосся

une couette хвостик

une frange гривка

une houppe de cheveux жмут волосся

une houpette жмутик волосся

une touffe прядь

un toupet чуб

une tresse (natte) коса

“[...], il emporterait une petite mèche de sa chevelure, dont il n’avait jamais demаndé” [17, с.199].

Ця парадигма є відмінною уже тим, що вживання мовцем будь-якого СК парадигми з іменниковим додатком чи без нього, відповідає означуваному референту. Така відповідність виявляється у тpьох вище наведених прикладах: ‘une mèche de chevelure (жмут шевелюри), des touffes de boucle châtain’ (пряді шатенових локонів), ‘ses cheveux s’échappaient en grosse touffes’ (її волосся падало великими прядями), ‘ces mèches de cheveux’ (його пряді волосся).

Отже, ми розглянули п’ять диференційних груп проміжних квантифікаторів, які розрізняються між собою за семантичною ознакою позначати малу/велику кількість, частину цілого, групування, скупчення чого–небудь, акумуляцію, окружність, об’ємність, межу охоплюючихпредметів.

Проміжну ланку між квантифікаторами з проміжною і максимальною апроксимацією складають лексеми, які позначають велику кількість, велику чисельність, безліч, надмірну кількість, більшість, масу, а також малу кількість. Французька мова має багату гаму неозначених, семантично схожих номінативних одиниць, які є мовними засобами позначення невизначеної кількості:

une аbondance de textes(велика кількість текстів);

un abus d’alcool(надмірна кількість алкоголю);

une affluence de clients(наплив клієнтів);

unedébauche de couleurs(розмаїття кольорів);

un étalage de luxe(надмір розкоші);

un excès de lumière(надмір світла);

un exсédent de plantes(безліч рослин);

un exubérance de paroles(надмірна кількість слів);

une foison de religions(велика чисельність релігій);

un luxe de détails, de visions(велика кількість слів, бачень);

une luxuriance d’images(надмірна кількість, розмаїття малюнків);

une masse d’écoliers, de souvenirs(маса школярів, спогадів);

un nombre(grand, petit) de candidats ((велика, мала) кількість кандидатів);

une orgie de lumière(надмір світла);

unе pléthore de candidats(велика кількість кандидатів);

une profusion de cadeaux(безліч подарунків)

une (grande, petite) quantité de fleurs ((велика, мала) кількість квітів);

une surabondance de voitures(безліч машин);

A ces mots, ils se serrèrent fortement la main, se regardèrent en silence, et l’excès de leurs sensations leur hôta la force et le pouvoir de les exprimer” [10, с.143].

Il parla de tout le monde et du journal avec une profusion de détails surprenants” [17, с.50].

Шоста група це іменникові словосполучення, які вказують на метафоризацію значення. У метафорі співвідносяться два референти, або дві думки про два різні об’єкти, бо метафори виступають як єдність форми та змісту, вони є узуальними, оскільки регулярно відтворюються в мовленні, наближаючись до оформленої єдності вираження змісту [5, c.120]. Метафори індивідуального утворення, у яких сема множинності виводиться шляхом переносу значення, “характеризуються референтною багатозначністю” [1, c.330]. Метафора розглядається на парадигматичному і синтагматичному рівнях, а метафорична валентність, як вид семантичної валентності, яка грунтується на семному узгодженні метафоричних сполучень слів [7, с.3]. Це валентність окремих елементів семантичної структури сполучуваних слів. Семантичною ознакою їх лексичного значення є неозначена множинність, яка, власне виявляється в самій синтагмі N + de + N₂.

une bouffée de fumée’(клуби диму);

des colliers de larmes’(намистини сліз);

des flots de vin’(море вина);

un grain de folie’(зернина божевілля);

une inondation de lumière’ (наплив світла);

des vagues de poussière’ (хвилі пороху).

Слід зазначити, що значна частина французьких метафоричних виразів утворена на базі проміжних квантифікаторів. Таке функціонування СК можливе завдяки їх широкій дистрибуції. Найактивнішими є слова, які виступають домінантами у своїх групах:

un brin de gaité – дрібка радості;

un essaim d’écoliers – рій школярів;

une foule de raisons – шалена кількість тверджень;

un morceau de souvenirs – частина спогадів;

une poignée d’hommes – горсточка людей;

un zeste de fantasie – долька фантазії.

У більшості випадків СК поєднуються зі словами, які є носіями абстрактних понять. Кількість таких метафор постійно зростає, це пов’язано безумовно з широким використанням специфічної лексики у рекламних роликах, публікаціях, листівках тощо:

Recette pour un joyeux anniversaire!

Versez dans un chaudron une louche de gaité, faites revenir avec quelques bons amis, laisser mijoter dans la bonne humeur, ajouter un zeste de fantasie, arroser le tout mais raisonnablement.

З лексико-семантичного погляду квантифікаційні сполучення ‘un zeste de citron’ і ‘un zeste de fantasie’ неоднорідні, бо перше згідно з його семантикою вказує на частину цілого (‘дольку лимона’), а друге на метафоризоване (‘дольку фантазії’).

Невичерпним джерелом метафоричних утворень є насамперед художня література, преса.

В усіх цих прикладах метафор спостерігається загальна тенденція до узагальнення, що особливо увиразнюється на рівні мовленнєвої референції. При аналізі метафоричності звертає на себе увагу той факт, що квантитативна лексема характеризує кількість, як правило, на засаді протиставлення мала/велика кількість.

Так, у перших двох прикладах ‘ceflotdhommes’,lamassedecorps’ за допомогою метафори семантизується велика кількість, а у наступних трьох ‘poignéedindios’, unsoupçondamertume’,undoigtdeau’ ― мала.

Etderrièreceflotdhommes [...], venaientlesartificiersquiescortaientleurschargementsdedynamitedansdesvoiturestiréespardesmules” (І позаду цього потоку людей [...], йшли піротехніки, які супроводжували спорядження з динамітом у возах, яких тягнули мули) [20, с.68].

Bienquilnevîtplusquelamassedecorps, Katovsentitquechaquehommeseraidissait”(Хоча він бачив тільки купу тіл, Катов відчував, що кожна людина напружувалася)[16, с.299].

Cettepoignéedindiosopposesesvaleurs, éprouvéesaucoursdeplusieurssièclesdeviecommunautaireetdesolidarité faceauchômage(Ця жменька індіанців протиставляє свою гідність, яка пройшла іспит на протязі багатьох століть спільного життя і солідарності обличчям до безробіття) [22, с.2].

Ellemelapportasurunpetitplateau, jetaleglaçondansleverre, versalewhisky, ajoutaundoigtdeauetrestadeboutdevantmoi(Вона мені його принесла на маленькому підносі, кинула льоду у склянку, долила віскі, добавила на палець води і завмерла стоячи переді мною) [13, с.44].

Семантика квантифікаційних виразів: lamassedecorps’, ceflotdhommes’, unepoignéedindios’, ‘undoigtdeau,є неозначеною, кількісно невизначеною. Однією з функцій вживання метафор є те, що вони служать підсилюючим експресивним фактором при передачі, в одних випадках, масштабних, в інших, незначних кількісних характеристик осіб, предметів, явищ мовцем.

Образність метафор індивідуального утворення (de création individuelle) є наcтільки несподіваною, настільки експресивно забарвленою, що їх можливо виділити і осягнути, як кількісні лексичні словосполучення, тільки за допомогою прийменника -de-.

Lemarquissentits’éleverdanssoncœuruntourbillondamour, derageetdefolie, ilserraviolemmentlamainducomteets’éloigna (Маркіз відчув, що в його серці піднімається вихор кохання, люті і безумства, він несамовито потиснув руку графа і відійшов) [10, с.284].

Aveccetteragedaventures, cettefoliedevoyages” (З такою пристрастю пригод, і таким безумством подорожей) [14, с.178].

Аналіз квантифікаторів останноьї групи розкриває широкі можливості збагачення кількісної лексики за рахунок переносу значення слів з “конкретною” семантикою.

Розглянувши, референційну сторону іменникових квантифікаторних груп та проаналізувавши закономірності взаємосполучуваності їх іменникових компонентів, ми встановили взаємозалежність між домінантою квантифікатором та іменниковим додатком на прикладі складених парадигм. Вагомими чинниками можливості розширення списку СК є “міра” абстрагування та метафоризації першого компонента досліджуваної моделі.

1. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М., 1974. 2. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1982. Вып. 13. С.5-40. 3. Берестенев Г.И. Образы множественности и образ множественности в русском языковом сознании // Вопросы языкознания. М., 1999. № 6. С.83-99. 4. Будагов Р.А. Человек и его язык. М., 1974. С.123. 5. Водяницька Ю.П. Комунікативно–семіотичний аспект функціонування метафори в художньому тексті // Вісник КЛДУ. 1998. №6. С.120-127. 6. Космеда Т.А. Гажева І.Д. Аспекти і методика вивчення слова у контексті зміни лінгвістичної парадигми // Мовознавство. 1999. № 6. С.33-46. 7. Мандзак І.А. Метафорические словосочетания N1 + de + N2 c выражением количества и/или интенсивности признака в современном французком языке: Автореф.дис… канд. філол.наук: 10. 02. 05. / Моск. Гос. ун-т им. М.Ломоносова.-М., 1983. 8. Уфимцева А.А. Лексическое значение (Принцип семиологического описания лексики). М., 1986. С.104-138. 9. Le Petit Robert. P., 1999. 2552 p. 10. Balzac H. Les Chouans. - P., 1973. 375 p. 11. Camus A. L’étranger. - Р., 1942. 186 p. 12. Camus A. La peste. Р., 1947. 248 p. 13. Chessex J. Jonas. P., 1987. 375 p. 14. Daudet A. Lettres de mon moulin. P., 1970. 256 p. 15. Lawrence D.N. Amants et fils. Р., 1932. 626 p. 16. Malraux A. La Condition Humaine. Р., 1943. 338 p. 17. Maupassant G. Bel ami. M., 1981. 236 p. 18. Provis M. Les Chemins de pierre. P., 1995. P.451-541. 19. Reboul J. B. La Cuisinière Provençale. Marseille:Tacussel, 1991. 20. Saumy J-Guy. Les Affluents du ciel. P., 1999. P.11-133. 21. Zola E. Germinal. P., 1972. 530 p. 22. Le Monde Diplomatique. 24.05.1998; 20.08.1998. 43 p.

Key words: quantitative words,syntagmatic and paradigmatic levels.

Стаття надійшла до редколегії Cтаттю прийнято до друку

3 березня 2002р. 29 листопада 2002р.

O.P.Курилас, асистент,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАТУСНА АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛІВ ІЗ ТРАНСЛОКАЛЬНИМ ПРЕВЕРБОМ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Стаття присвячена дослідженню семантичних та синтаксичних особливостей прислівникових превербів на зразок herab у складеному дієслові. Основну увагу зосереджено на двоякому статусі преверба, який полягає у тому, що поряд із ідіоматичними прислівниково-дієслівними одиницями наявні також неідіоматичні прислівниково-дієслівні одиниці, транслокальні преверби яких словотвірно модифікують позначений дієсловом процес, проте функціонально тяжіють до синтаксичних конструкцій.

Ключові слова: транслокальні прислівники, прислівникові преверби, словотвір, семантика, синтаксичні функції.

Прислівниково-дієслівні одиниці із превербами на зразок herab залишаються одним із найменш досліджених розрядів лексики у словниковому складі сучасної німецької мови. Неодностайність у визначенні природи транслокальних прислівниково-дієслівних утворень викликає потребу в їх всесторонньому дослідженні, оскільки існують значні розбіжності поглядів стосовно структурно-семантичної характеристики та функціональних особливостей цих конструкцій.

Прислівниково-дієслівні одиниці на зразок “транслокальний прислівник + дієслово” розглядають як складені слова [5, c.531; 8, c.310; 9, c.107; 10, c.89-90; 11, c.81; 12, c.438; 13; 15, c.437-438], або словосполучення [1; 2, c.153-155; 6, c.385-387; 7, c.442]. У першому випадку ці одиниці відносять до словотворення, у другому – до малого синтаксису. Різна семантична структура цих дієслівних одиниць зумовлює їх неоднозначне трактування. Метою статті є дослідження семантичних та функціональних особливостей транслокального преверба у складеному дієслові та визначення мовного статусу прислівниково-дієслівних одиниць на зразок “транслокальний прислівник + дієслово”.

Статус преверба визначається його властивістю відокремлюваної частини складеного дієслова, яка окрім відокремлюваності відрізняється від власне префікса тим, що у синтаксичному плані займає проміжне місце між частиною слова і окремим словом [14, c.26]. Орфографічна непослідовність, що виявляється у написанні прислівниково-дієслівних конструкцій то разом, то окремо, підсилює синтаксичний статус цих утворень [16; 9]. Натомість встановити словотвірний характер прислівниково-дієслівних одиниць, тобто виявити критерії, які дозволили б говорити про ці утворення як про предмет дериватології, видається значно складнішим. Орфографічний критерій написання прислівниково-дієслівних одиниць разом не вважають переконливим для визнання слівного характеру цих утворень [11, c.82]. Додатковим аспектом вивчення даного питання може виявитися семантичний аналіз.

Контраргументом ідентифікації прислівниково-дієслівних одиниць як слів, є неідіоматичні конструкції, прислівникові компоненти яких можуть виявляти певний ступінь словотвірної та синтаксичної самостійності. Значення прислівниково-дієслівного утворення є сумою значень прислівникового компонента і дієслова, тобто значення дієслова доповнюється компонентом напряму, а прислівник реалізує своє пряме просторове значення: hereintreten ´зайти всередину´, herausnehmen ´вийняти´, herunterkommen ´зійти вниз´. Але водночас помітні продуктивні моделі “транслокальний прислівник  дієслово”, у яких транслокальний прислівник разом із дієсловом утворюють одне семантичне ціле. Тут сумування значень кожного із компонентів неможливе і прислівниково-дієслівні конструкції є лексикалізованими одиницями: hereinfallen ´осоромитись´ herausfinden ´розуміти, здогадуватись´, herunterbringen ´виснажувати, руйнувати, розорити´.

У той час, як ідіоматичні випадки не викликають жодного сумніву щодо свого словотвірного характеру, неідіоматичні конструкції є яскравим прикладом синтаксичності словотвору, загальновизнаної лінійної синтагматики складених слів. Такі одиниці легко розкладаються на компоненти, кожен з яких відповідає окремій лексемі [4, с.6]. Перші прислівникові компоненти примикають до дієслова подібно до членів словосполучення [4, с.24]. Структурно-семантична подільність складеної лексеми визначає її синтаксичну природу [4, с.7]:

  1. In den ersten vierzehn Tagen konnten es die Eltern nicht über sich bringen, zu ihm hereinzukommen.. (Kafka, Die Verwandlung, c.78).

  2. Ihr Mann kommt herein und beide verfolgen gefesselt die Vorgänge in der Flimmerkiste... (Mannheimer Morgen, 30.10.1989, Lokales; Gute Mimik, aber schlechte Story).

Речення (1) і (2) ілюструють той самий процес, який виражений дієсловом. У першому реченні модифікуючий елемент herein, що стоїть перед модифікованим дієсловом, виступає у ролі преверба, виконуючи функцію словотвірної морфеми. У другому ж прикладі при відмінюваній дієслівній формі модифікуючий елемент, просторове уточнення, розташований після базового дієслова, що виражає дію. Тому видається важко відрізнити цей модифікуючий елемент від вільного модифікуючого елемента (прислівника), оскільки словотвірна модифікація тут стає синтаксичною [14, с.13]. Отже, суперечливим є питання чи herein у реченні (2) є превербом, чи прислівником, який заповнює місце доповнення напряму на вимогу дієслова і тим самим виступає самостійним членом речення. Подібну аргументацію можна віднести і до речення (3):

  1. ...ab einem gewissen Zeitpunkt kommt ein Strom und Licht herein, (Mannheimer Morgen, 12.01.1996, Feuilleton; Walzer unterm roten Stern).

Проте тут спостерігається інший тип семантичного зв´язку між компонентом herein і дієсловом. Базове дієслово kommen вжите у переносному значенні, метафорично. Прислівниковий компонент hereinзберігає своє конкретне просторове значення, але складене дієслово не виражає процес, який маємо у прикладах (1) і (2). Hereinkommen у реченні (3) має значення hereinscheinen. Водночас можливі ще й інші випадки:

  1. Vögel begannen zu zwitschern, und der Frühling schien direkt in den Saal herein(St. Galler Tagblatt, 28.03.1998, Dornröschen bereitete Freude).

  2. ...nachdem ich vorher das Licht ausgelöscht und die Vorhänge der Fenster absichtlich nicht zugezogen hatte, damit ich die Sterne hereinscheinen sähe (Stifter, Der Nachsommer, gutenberg.spiegel.de/stifter/nachsomm).

Hereinscheinen у прикладі (4), на відміну від hereinkommen у реченні (3), виявляє пряме значення. Модифікація дієслова scheinen у реченні (5) прислівником herein ідентична до модифікації дієслова kommen прислівником herein у прикладі (2). Різниця між hereinscheinen і hereinkommen полягає у характеристиці базових дієслів: kommen – дієслово руху, scheinen – дієслово дії. Просте дієслово scheinen не вимагає на противагу від kommen доповнення напряму. Компонент напряму додається прислівником.

Отже, у прикладі (3) hereinkommen вжите у переносному значенні, оскільки базове дієслово kommen позбавлене свого конкретного значення. Причиною цього є контекст, який надає базовому, а тому і складеному дієслову переносного значення. Вплив контексту на розвиток переносного значення прислівниково-дієслівного утворення спостерігається і у реченнi (6), де hereinkommen означає напрям дії всередину. Тут просторове значення прислівника hereinможна вивести із контексту.

  1. kein Strahl kam herein,… (St. Galler Tagblatt, 04.09.1997, Gestörte Geheimsitzung in der Drachenburg).

Лексикалізовані прислівниково-дієслівні одиниці тієї ж моделі herein kommen є утвореннями, у яких не виявляється жодного семантичного зв´язку між значенням цілого і значенням його складових:

  1. Aufträge kamen herein (Grass, Katz und Maus. Hundejahre, c.343).

  2. Die Aktien waren gefragt, die Analysten überzeugt, das Geld für die Produktion kam herein(Mannheimer Morgen, 01.04.2000, Fernsehen und Hörfunk; Wenig spannend).

  3. Dann käme der Schmerz nicht herein(Wolf, Nachdenken über Christa T., c.75).

У прикладах (7), (8) і (9) важко встановити конкретне значення herein. У реченні (7) пряме значення дієслова kommen нівелювалось, а прислівниково-дієслівна одиниця має значення ´надходити´, причому це значення виводиться лише із контексту, так само як і контекст у реченні (8) є визначальним для встановлення значення ´прибувати, надходити (про гроші)´. Також і в останньому реченні (9) маємо ідіоматичний випадок вживання hereinkommen у значенні ´оплачуватися, виправдовувати витрати, зусилля, старання´, де hereinkommen є демотивованим утворенням. Як бачимо, схильність складених дієслів до однозначності та переосмислення свого значення [4, с.18] властива зокрема і прислівниковим превербам.

Крім багатозначних прислівниково-дієслівних конструкцій (hereinkommen) у мові наявні й однозначні конструкції, у яких значення базового дієслова лише доповнюється компонентом напряму: hereindrängen, hereinfluten, hereinhageln, hereinnicken, hereinschleichen, hereinströmen, hereinstürmen. До речі базове дієслово не обов´язково є дієсловом руху чи дії, воно може бути і дієсловом стану:

  1. Die Sonne strahlte am Morgen früh zum Fenster herein, …(St. Galler Tagblatt, 29.10.1997, Pfadi Rorschach).

Словотвірна модель “транcлокальний прислівник + дієслово”, у даному випадку приєднаний до дієслова преверб herein, породжує прислівниково-дієслівні конструкції із одним непросторовим значенням, які є повністю демотивованими, тобто ідіоматичними одиницями: hereinlegen´ошукати´,hereinplatzen´несподівано з´явитися´, sichhereinreiten´опинятись у несприятливих обставинах´:

  1. Mit einem alten Trick haben zwei Frauen eine Rentnerin im Wohlgelegen hereingelegt (Mannheimer Morgen, 22.12.2000, Lokales; Diebinnen legen Rentnerin herein).

  2. Dafür sollte ein Raum zur Verfügung stehen, in dem man sich ungestört unterhalten kann und weder die Kollegen noch die Kinder zwischendurch hereinplatzen (www.image-coaching.de).

  3. Wir haben uns in einen üblen politischen Konflikt hereingeritten(www.x-zine.de).

  4. Lassen Sie die Arbeit sein und schauen Sie bei uns herein(St. Galler Tagblatt, 30.12.1998, Rinderwahnsinn im OP).

Для прислівниково-дієслівних утворень „транслокальний прислівник  дієслово” характерні не лише просторові значення, але й інші значення, які далекі від просторової семантики.

Шляхи розвитку значень окремих прислівниково-дієслівних утворень різні, проте, виникнення непросторового значення, як правило, пов´язане із просторовим значенням прислівникового компонента. Сполучаючись із різними за значенням дієсловами, прислівник поступово розвинув у складі прислівниково-дієслівної конструкції значення, яке на початку лише слабо виділялось крізь просторову семантику [3, с.16]. Наприклад, прислівник herab виявляв своє основне просторове значення напряму вниз перш за все у сполученні із дієсловами руху та дії: herabdrücken, herabfallen, herabfließen, herabgleiten, herabkommen, herabsteigen. В низці прислівниково-дієслівних утворень прислівник herab має значення ´зниження, зменшення; приниження´: herabmindern ´знижувати, зменшувати; принижувати´, herabsetzen ´знижувати, скорочувати; принижувати, применшувати´, herabwürdigen ´принижувати, применшувати´, herabziehen ´принижувати, висміювати´.

Серед наведених вище складених дієслів лише у дієслова herabmindern можна спостерігати вплив семантики базового дієслова на розвиток у прислівника herab іншого, непросторового значення. У решти дієслів прислівник herab вже сам надає складеному дієслову значення ´зниження, зменшення; приниження´, тобто актуалізує це словотвірне значення у сполученні із базовими дієсловами, що мають свою семантику, відмінну від mindern ´зменшувати, скорочувати´. Дієслова із превербом herab у значенні ´зниження, зменшення; приниження´виникли очевидно за аналогією до дієслова herabmindern, яке слугувало зразком для їх утворення.

В іншому випадку низка дієслів із близькою семантикою, сполучаючись із прислівником heran спричинилися до того, що heran розвинуло значення ´дії до певної межі чи з певною метою´: heranbilden ´навчати, готувати, виховувати (кадри)´, heranreifen ´дозрівати, назрівати´, heranwachsen ´підростати, дозрівати´, heranziehen ´вирощувати, виховувати (кадри)´. У поданих дієсловах прислівник heran не реалізує просторового значення напряму руху до якоїсь цілі та наближення до центру.

Необхідною умовою реалізації прислівником свого основного значення є наявність конкретного тривимірного простору [16, c.167], оскільки щодо своєї семантики транслокальні прислівники вказують напрям руху і різноманітні переміщення у просторі (значення прислівників подаються за словником DUDEN Deutsches Universalwörterbuch):

herab- звідти вгорі сюди вниз, (herunter)

heran- звідти сюди, в напрямку до мовця чи якоїсь речі

herauf- звідти внизу сюди вгору

heraus- звідти всередині сюди назовні

herbei- звідти сюди, із віддаленого місця до місця мовця

herein- звідти назовні сюди всередину

hernieder- звідти вгорі сюди вниз, (herab, herunter)

herüber- звідти (по той бік) сюди

herunter- звідти вгорі сюди вниз

hervor- звідти позаду сюди наперед

herzu- звідти сюди, в напрямку до мовця (herbei)

Смисловим елементом аналізованих одиниць нерідко зустрічаються дієслова руху, які вимагають доповнення напряму. Крім транслокального преверба, сигналізаторами простору може виступати базове дієслово руху, додаток в акузативі або прийменниково-іменникова група:

  1. Während sich dies abspielte, waren endlich auch die Kutschen herangekommen (ftp.scu.edu.tw/EText/Gutenberg-DE/ gutenb/fontane).

  2. ";Der Heilige Geist komme hernieder und erneuere das Antlitz der Erde, dieser Erde";... (Frankfurter Rundschau, 31.05.1997, S. 2, Neue Papst-Visite in Polen).

  3. Da er herzugekommen war, sagte er: »Ich sehe, daß du mit einem fremden Manne beschäftigt bist,... (Stifter, Der Nachsommer, gutenberg. spiegel.de/stifter/nachsomm).

  4. als die beiden Männer in plötzlichem Entschluß den Weg herabkamen (Lenz, Heimatmuseum, c.398).

  5. Als man von Tisch aufgestanden war, kam der Spätnachmittagsdampfer die Kessine herunter und legte an der Landungsbrücke ... an (Fontane, Effi Briest, c.347).

  6. Ein mit Personen besetzter Dampfer kam in diesem Augenblick den Fluß herauf (Fontane, Jenny Treibel, c.106).

  7. ";Wir sind seit Wochen und Monaten nicht aus unserem Studio herausgekommen";, stöhnen Dave Roth (31) und David Jost (29) (www.abendblatt.de/daten/2002).

  8. Plötzlich kommen von allen Seiten Streifenwagen herbei, Beamte springen heraus und stürmen auf einen scheinbar harmlosen Passanten zu (Mannheimer Morgen, 04.01.1999, Lokales; Einsatz am Markt erregt Aufsehen).

  9. Kommen Sie zu uns ins Zimmer herein(Kafka, Das Schloß, /projekt/schloss/dasah.).

  10. Sie sei von ihrem Jahrmarkt-Stand, wo sie Wintersachen verkauft, häufig herüber gekommen (St. Galler Tagblatt, 18.10.1999, Hat St. Gallen gut geblufft?).

  11. Da sei der Ehemann der Angeklagten mit einer Schreckschusspistole hinter einem Vorhang hervor gekommen(Mannheimer Morgen, 25.10.2000, Lokales; Freispruch nach zehn Minuten).

У конструкціях, де базове дієслово руху і транслокальний прислівник реалізують свої конкретні просторові значення, спостерігається слабий семантичний зв´язок між двома компонентами конструкції. Відношення між ними базується на модифікації дієслівного процесу доповненням напряму дії. Семантична самостійність прислівників впливає на їх відносну синтаксичну самостійність. Слабша внутрішня єдність неідіоматичних конструкцій є причиною коливань у їхньому написанні. Нерідко транслокальний прислівник при відмінюваній і невідмінюваній дієслівній формах розташований переддієсловом, але написаний окремо від нього:

  1. Ich bin sogar selbst einmal heruntergefallen. Zum Glück lagen unten Blätter, sonst hätte ich mich böse verletzt (Frankfurter Rundschau, 30.09.1999, S.10, Praktische Fortbildung: Merianschule baut Hof um).

  2. Weil sich gestern gegen 11.45 Uhr nach einem Sturm mehrere schwere Dachplatten auf dem Besucherzentrum Opel Live verschoben hatten und herunter zu fallen drohten,...(Frankfurter Rundschau, 13.12.1999, S.5, Dachplatten bei Opel Live verrutscht).

  3. Ebenfalls in der Nacht zum Donnerstag wurde der Athlet von einer Glasscheibe verletzt, die aus dem sechsten Stock seines Appartments herunter fiel und ihn am Kopf traf (Frankfurter Rundschau, 21.02.1998, S.19, Empörte NHL sucht nach Schuldigen).

Синтаксичні можливості транслокальних прислівників у межах речення дуже різноманітні:

  1. Eine bronzene Schwingtür öffnet sich und herein tritt eine ungewöhnliche schöne Frau (Frankfurter Rundschau, 15.02.1997, S.8, Nachweis von Bilharziose an Mumien zeigt, daß auch die ägyptischen Herrscher an der Volksseuche litten).

  2. Von hoher Schloßzinne schaute sie herab auf die Altstad. (Mannheimer Morgen, 23.01.1989, Regionales; Königin Silvia kam bei Kaiserwetter).

У наведених вище прикладах превербальне вживання транслокальних прислівників і тим самим прив´язаність їх до дієслова порушуються незвичною для преверба позицією. Транслокальний прислівник не замикає речення як це властиво превербу. Самостійне вживання прислівника поруч із дієсловом відносне, оскільки в усіх реченнях транслокальний прислівник у синтаксичній функції адвербіального уточнення може виконувати словотвірну функцію преверба:

(29 a) Eine bronzene Schwingtür öffnet sich und eine ungewöhnliche schöne Frautritt herein.

(30 a) Von hoher Schloßzinne schaute sie auf die Altstadt herab.

Можливість трансформації адвербіальної функції у превербальну лише підтверджує залежність прислівника від дієслова. Синтаксична залежність преверба зумовлена його семантичною залежністю від базового дієслова. Міра семантичного зв´язку між транслокальним прислівником і дієсловом визначає синтаксичний статус транслокального прислівника як самостійного члена речення чи форманта, який подібно до префікса замикає речення. Вираження єдиного нероздільного щодо семантики процесу - семантичний критерій, на основі якого у транслокального прислівника виникає превербальне вживання. Чим тіснішим є семантичне злиття преверба і дієслова, тим менша модифікуюча роль преверба. У випадку із прислівниково-дієслівними конструкціями із конкретним просторовим значенням саме навпаки – модифікуюча функція транслокального преверба виражена сильно.

Прислівниково-дієслівні конструкції із конкретним просторовим значенням, маркованим компонентом напряму, який доповнює дієслово, перебувають на межі синтаксису і словотвору. Превербальне вживання транслокального прислівника ще не утвердилося остаточно. Водночас спостерігається тенденція до утворення все більшої кількості прислівниково-дієслівних конструкцій за моделлю “транслокальний прислівник  дієслово”. Наявність у превербів непросторових значень залежить від семантики базових дієслів, що у свою чергу призводить до тіснішого семантичного зв´язку між компонентами аж до повної лексикалізації прислівниково-дієслівних утворень, або й до ідіоматичності певних наповнень моделі. Продуктивність моделі свідчить про словотвірний характер прислівниково-дієслівних одиниць

Література
  1. Брыковский. К.С. Глагольные единицы типа aufgehen и типа hinaufgehen в современном немецком языке. Автореф.канд.дисс., Москва, 1955. 2. Левковская К.А. Лексикология современного немецкого языка. Москва, 1968. 3. Недялков Р.П. Смисловые ряди глаголов с компонентом aus-, heraus-, hinaus-. Автореф.канд.дисс., Ленинград, 1961. 4. Степанова М.Д. Словосложение в современном немецком языке. Автореф.докт.дисс., Ленинград, 1959. 5. Степанова М.Д. Словарь словообразовательних елементов немецкого языка. Москва, 1979. 6. BrinkmannH. Die deutsche Sprache. Gestalt und Leistung. Düsseldorf, 1971. 7. EngelU. Deutsche Grammatik. Heidelberg, 1996. 8. FleischerW. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. Leipzig, 1982. 9. Harnisch K.-R. „Doppelpartikelverben” als Gegenstand der Wortbildungslehre und Richtungsadverbien als Präpositionen. Ein syntaktischer Versuch. // Tendenzen verbaler Wortbildung in der deutschen Gegenwartssprache. Hamburg, 1982. 10. Henzen W. Deutsche Wortbildung. Tübingen, 1965. 11. Hinderling R. Konkurrenz und Opposition in der verbalen Wortbildung. // Tendenzen verbaler Wortbildung in der deutschen Gegenwartssprache. Hamburg, 1982. 12. Jung W. Grammatik der deutschen Sprache. Leipzig, 1973. 13. Paul H. Deutsche Grammatik. Bd. V., Teil 4: Wlehre. Tübingen, 1968. 14. Šimečková A. Untersuchungen zum ’trennbaren’ Verb im Deutschen I. Prag, 1994. 15. Wellmann H. Die Wortbildung. // DUDEN. Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. Mannheim, 1995. 16. Zintl J. Zur Syntax von hinaus/hinein, heraus/herein. // Tendenzen verbaler Wortbildung in der deutschen Gegenwartssprache. Hamburg, 1982.

Словники

  1. DUDEN. Deutsches Universalwörterbuch. /hrsg. und bearb. vom Wissenschaftlichen Rat und den Mitarbeitern der Dudenredaktion. 3., völlig neu bearb. u. erw. Aufl. – Mannheim; Leipzig; Wien; Zürich: Dudenverl., 1996. Auf der Grundlage der neuen amtlichen Rechtschreibregeln.

The present article is concerned with adverbial preverbs of the type of herab and adverbial-verbal units built by the model “translocal adverb + verb”. A high productivity of this word-formative model in the present-day German makes complex verbs with translocal adverbs in the preverbal function a subject of derivational analysis. However, the existence of a considerable number of non-idiomatic forms of this model, the adverbial components of which may reveal a fairly high degree of semantic and syntactic independence, gives grounds to consider adverbial and verbal units to be the forms at the borderline of both derivatology and syntax, with the translocal preverbs as the first components of compound verbs intermediate between a part of the word and the word proper taken for a translocal adverb.

Key words: translocal adverbs, adverbial preverbs, word formation, semantics, syntactic functions.

О.І.Федоренко, асп.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАЛІ ДІЄСЛІВНО-СУБСТАНТИВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ЯК ПРОЯВ ТЕНДЕНЦІЇ ДО НОМІНАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

У сучасній англійській мові спостерігається активне вживання утворень типу togiveasmile, tohavealook, tomakeapromise, що включають перехідне дієслово та віддієслівний іменник і кваліфікуються як сталі дієслівно-субстантивні словосполучення (СДСС) нефразеологічного характеру. Особливість лексичного значення таких СДСС полягає в усвідомленні їхнього цілісного значення, яке виводиться із значення складових слів і співвідноситься з одним референтом, а не з двома. Тому еквівалентами СДСС виступають монолексемні дієслова, дериваційно споріднені із субстантивним компонентом, пор.: IdidntpromisemyMinnieanythingandHalhasntmadeanypromisetoNell(Anderson).

Формування та активне вживання аналітичних конструкцій вказаного типу відповідає загальній тенденції розвитку предикативних форм у напрямку номіналізації [5, c.4; 6, с.88; 15, с.90; 16, c.89; 17, c.289-290] і пов’язане з потребами розширення номінативних засобів мови. Номіналізація є предметом пильної уваги дослідників, оскільки процеси номіналізації у сучасних мовах настільки активні та значущі як засіб мовної номінації, що вивчення їхніх різнобічних аспектів функціонування стає ключовим завданням [9, с.42].

Дослідники визначають номіналізацію як позначення процесу не дієсловом, а іменником [6, с.85] або іменними засобами [9, с.19]. Вона відбиває ситуацію, коли мовний знак (іменник), повністю зберігаючи своє семантичне значення та категоріальну форму, набуває функції іншої частини мови – лексико-граматичної категорії, до якої він не належить (виконує роль дієслова).

Номіналізація базується на формальних і глибинних зв’язках іменника та дієслова. Парадигматично протиставлені частини мови – дієслово та іменник – не є антиподами, їм властиві не лише зовнішні формальні зв’язки, а й зв’язки внутрішні, глибинні, які виявляються у можливості їхньої взаємозаміни в мовленнєвому потоці [9, с.21]. Ш.Баллі писав, що замкнені у своїх основних категоріях знаки були б надто обмеженим джерелом засобів для численних потреб мовлення, а завдяки міжкатегоріальним замінам думка звільняється, вислів збагачується і набуває різноманітних відтінків [4, с.430]. Л.Теньєр зазначав, що транспозиція не тільки корисна, а й необхідна, і навіть невідворотна [14, с.380]. У такий спосіб мова поповнює арсенал засобів номінації, розширює свої номінативні і комунікативні можливості, забезпечує ефективність номінації та комунікації як двох основних сторін мовленнєвого процесу.

Проникнення іменних засобів у сферу пропозитивної семантики – процес давній, він набув поширення ще в індо-європейському реченні, яке залишаючись простим за формою, за обсягом предикації могло ставати еквівалентом складного завдяки широкому використанню зворотів з віддієслівним іменником [8, с.376]. Номіналізація насамперед пов’язана з абстрактними іменниками-дериватами. Віддієслівні іменники, вже у назві яких відбивається зв’язок з дієсловом, за своєю природою виражають саму суть номіналізації. Означення процесу іменником як найтиповіший прояв номіналізації викликане умовами актуального членування речення, що супроводжується обов’язковою трансформацією тексту, внаслідок чого відбуваються міжкатегоріальні переходи слів (транспозиція), спричинені позиційними заміщеннями членів речення і відповідною зміною синтаксичних функцій слів. Віддієслівний іменник, називаючи процес, поєднує в собі семантично імпліцитний предикат і корелює з пропозитивною номінацією, яка співвідноситься з реченням за типом свого номінативного значення [3, с.318]. Набуваючи дієслівних функцій, іменник не втрачає власне іменникових ознак: здатності мати при собі залежне означення тощо.

СДСС відіграють важливу роль у розширенні процесів номіналізації у сучасній англійській мові. У складі СДСС іменник, здебільшого віддієслівний, займає позицію додатка і виражає незалежну об’єктну розгорнуту номіналізацію [6, с.88]. Розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний (V + N abstract) – викликане потребою поповнити парадигму номінативних засобів мови і передбачає розв’язання низки комунікативних завдань, оскільки словосполучення є більш гнучким та тонким засобом творення найменувань, аніж окремі слова [6, с.89], а іменник, з його гнучкістю і широтою семантичної структури, здатністю заповнювати різні синтаксичні позиції, охоплювати значення, властиві для інших частин мови, у комунікативному плані – вагомий суперник дієслова. У зв’язку з цим важливою проблемою постає питання співвіднесеності СДСС як описової форми номінації дії і окремого дієслова.

У даній статті зроблено спробу висвітлити питання функціонування і взаємовідносин СДСС та корелятивних монолексемних дієслів. Матеріалом для спостереження стали СДСС, вибрані із творів сучасних англомовних авторів. Сталі словосполучення мають дієслівний трансформ, що дає підстави вважати їх функціональними синонімами дієслівного присудка, однак ця синонімія не абсолютна [10, с.58]. Проведене дослідження доводить, що СДСС можуть відрізнятися від монолексемних дієслів, що корелюють з ними, за: 1) семантикою; 2) стилістичними характеристиками та сферою вживання; 3) дистрибуцією.

С е м а н т и к а. Як засвідчує аналіз вибірки, співвідношення між ними коливається у досить широкому діапазоні: від семантичної тотожності до повного розриву семантичного зв’язку. СДСС та дериваційно споріднені з їхніми субстантивним компонентом монолексемні дієслова об’єднані певною спільною лексико-семантичною ознакою, напр., значенням звучання: togiveacrytocry, togivealaughtolaugh; значенням руху: togiveashaketoshake. Однак у більшості випадків вони не є семантично ідентичними, оскільки СДСС майже завжди є носієм додаткової семантичної ознаки (мають виразне додаткове значення, або ж лише частково модифікують семантику дериваційно спорідненого монолексемного дієслова). СДСС togiveacry, togivealaugh, togiveashake характеризуються додатковим значенням однократності, що відрізняє їх від монолексемних дієслів, які представляють дію як ряд послідовно здійснюваних актів, пор: Hegaveashortlaugh(Galsworthy). Theylaughedbrutally(Quinn). Не всі СДСС мають корелятивну пару. СДСС to make an effort, to take an oath, to make way, to make a virtue (of) не мають дериваційно споріднених дієслівних відповідників. Відповідні дієслова в процесі історичного розвитку вийшли з ужитку або є архаїзмами [13, с.3]. Можливі й такі випадки, коли значення СДСС не збігається зі значенням дієслівних корелятів – семантичний зв’язок між ними послаблюється чи розривається. У такому випадку СДСС сприяє народженню нового значення, а субстантивний компонент лише дериваційно пов’язаний з твірною/ корелятивною дієслівною основою, пор.: Andifweleavethesemountainsnow, wherecanwego? (Hemingway) – We should take our leave before the speeches begin (RHWCD).

Семантичним центром СДСС виступають абстрактні іменники. Іменник – абстрактна назва дії – є наслідком трансформованої номіналізації. Оскільки частиномовною ознакою іменника є загальне категоріальне значення предметності, то субстантивні компоненти СДСС паралельно з вторинною номінативною функцією назв процесів і дій є носіями категоріального значення субстанціональності, внаслідок чого ці іменники, хоча і є дериватами дієслів, по-іншому відтворюють дію.

За допомогою компонентного аналізу та методу словникових дефініцій вивчені семантичні особливості 820 іменних компонентів СДСС. Якщо лексико-семантичне наповнення корелятивних дієслів пов’язане з процесом, то субстантивні компоненти СДСС можуть позначати:

1/ дію (назву дії) (‘Ving, action of Ving’): addition (n) action of adding’ (OSDCE); adding of numbers’: do addition (CDE); washing (n) washing or being washed’: Do the washing quickly (OSDCE);

2/ разовий вияв дії (одноразову дію) (‘act of Ving’): push (n) actofpushing: Give the door a hard push (OSDCE);

3/ результат дії: decision (n) result of deciding, judging’: Have they madeadecision yet? (OSDCE), something that is decided; resolution’: He made a poor decision(RHWUEL).

При цьому під семою ";результат дії"; можуть приховуватися: а/ ";факт звершення дії"; (instanceorfactofVing): escape (n) factofhavingescaped (RHWCD); exaggeration (n) instance of exaggerating; an overstatement’ (RHWUEL); б/ ";об’єкт або результат дії"; (те, на що звернена дія) (thingthatisVen, somethingVen): find (n) somethingfound: Imadeagreatfindinasecondhandbookshopyesterday (OSDCE); в/ ";результат"; (resultorproductofVing), що може мати різні форми (усну, письмову, щось конкретне, матеріальне, речове як результат тощо), напр.: cut (n)resultofcutting, asanincision, wound, passage, orchannel: Thedoctormadeacuttotakeoutthesplinter(RHWCD); announcement (n) somethingsaid, writtenorprintedtomakeknownwhathashappenedorwhatwillhappen’: Anannouncementwillbemadenextweek (OSDCE);

4/ каузатора дії (неістоту) (‘something that Vs’): inducement (n) that which induces’: He hasn’t much inducement to study English (OSDCE); indication (n) something serving to indicate; sign’;

5/ період (‘period or interval of Ving’): wait (n) period or interval of waiting’: We had a long wait for the bus (CDE); rest (n) period or interval of inactivity’: She had a good night’s rest(RHWCD);

6/ стан (‘state or condition of Ving’): pleasure (n) state or feeling of being pleased’: to take pleasure in beautiful scenery (RHWUEL);

7/ якість, характерну особливість (‘quality’), здатність (‘power or ability’): taste (n) quality of a substance’: Sugar has a sweet taste(OSDCE); appeal (n) ‘power of attraction’: That music hasn’t much appeal for me (OSDCE).

У ролі субстантивних компонентів СДСС зафіксовані також іменники непроцесуальної семантики генетично первинні відносно однокореневих дієслів, напр.: root (n) ‘that part of a plant which is normally in the soil’: to take root (CDE); seat (n) ‘something designed to support a person in a sitting position as a chair or bench’: Won’t you take a seat? (RHWCD).

Результати опрацювання відібраних для аналізу іменних компонентів наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Семантична характеристика іменних компонентів стійких дієслівно-субстантивних словосполучень

Значення

Приклади

Кількість

абсол.

відн. %

1.

Дія (‘Ving, action of Ving’)

addition, beating, washing

80

9,8

2.

Разовий вияв дії (‘act of Ving’)

bite, laugh, look, pull, push, wave

230

28

3.

Результат дії (‘result of Ving’ )

calculation, decision, translation

400

48,8

4.

Виконавець дії (‘sth that Vs’)

indication, inducement, sign

10

1,2

5.

Період (‘period/interval of Ving’)

rest, sleep, swim, wait, walk

30

3,7

6.

Стан (condition or state’)

delight, interest, fright, satisfaction

50

6,1

7.

Якість, здатність (quality’, ‘power)

appeal, attraction, smell, taste

10

1,2

8.

Іменники непроцесуальної семантики

form, ground, position, root, seat

10

1,2

В с ь о г о

820

100

Згідно з даними нашої вибірки з літератури найчастотнішими виявилися іменники-компоненти СДСС зі значенням результату дії: answer (35 реалізацій), advice (26), noise (21), order (17), impression (15), reply (14), movement (14), mistake (14), account (14), discovery (12), із значенням однократного вияву дії hold (35), look (35), step (16), glance (11), із значенням стану care (35), notice (20), attention (17), pleasure (10), із значенням каузатора дії-неістоти sign (15), із значенням періоду sleep (10), walk (10), непроцесуальної семантики seat (10).

Дієслівний компонент СДСС звільняється від вираження основного процесуального значення (цю функцію переймає на себе іменник) і виконує предикативні функції, проте може уточнювати різноманітні сторони процесу чи характеристики дії (визначає станове значення, може уточнювати видові, модальні, аспектуальні характеристики дії, стильовий регістр), напр.: togiveapushtogetapush, tohavealikingtotakealiking, tograntforgivenesstoforgive.

Таким чином, розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний (семантичне поєднання дієслів та абстрактних іменників у складі СДСС як номінативів розчленованого типу) створює широкі можливості виникнення додаткових семантичних значень. Розглянемо випадки часткової модифікації дієслівної семантики та ті випадки, коли СДСС має виразне додаткове семантичне навантаження.

Ч а с т к о в а м о д и ф і к а ц і я д і є с л і в н о ї с е м а н т и к и. Специфіка значної частини СДСС полягає у тому, що за їхньою допомогою передається цілеспрямованість чи зумисний характер дії, додатковий лексичний відтінок інтенсивності прояву дії, відтінок результативності дії, диференційованість вираження скерованості дії, емфаза тощо.

СДСС to take a run, to take a walk, to take an interest і под.передають додатковий лексичний відтінок цілеспрямованості виконання дії, підкреслюють зацікавленість чи активність суб’єкта у її виконанні [1, с.118], пор.: […] he used to slip out first thing in the morning and take a run across the frosty flat in his shirt (Lawson). – It was a day when men and women gossiped and children ran shouting between the tents and stalls (Marshall). СДСС to make a dart, to make a dash, to make a rush та ін.виражають значення виконуваної з напруженням дії з відтінком інтенсивності виконання [12, с.10], пор.: Near the rock it made a final dash to get away (Palmer). – Gwelnit dashed away through the scrub (Prichard). СДСС to make a decision, to make a translation, to make a cut, to make a scratch,іменний компонент яких виражає результат дії, вказують на досягнення мети внаслідок виконання якоїсь дії, означають дію, яка досягає результату, пор.: We could make scratches on bark (Golding). – The cat was scratching at the door (CDE).

СДССtohavealooktotakealooktogetalooktogivealookпозначають однакову елементарну ситуацію (tolook), різниця між ними полягає у різній скерованості дієслівних елементів. Їх лексико-семантичні відношення можна подати так: to give a look :: to take (have, get) a look – дія (процес) конкретизована об’єктна :: дія конкретизована суб’єктна [7, с.22], напр.: Jamesgavehimasharplook (Galsworthy). – […] admittedTed, raisinghislanternastogetalookupwards (Becke). СДСС також застосовуються як засіб вираження емфатичності, коли іменний компонент вживається у множині чи заперечній формі [12, c.8], напр.: IhavegravedoubtswhethersheoughttobeallowedtoreturntoLondoninthepresentstateofaffairs (Galsworthy). I have no doubt it has weighed with him (Galsworthy).

В и р а з н е д о д а т к о в е г р а м а т и ч н е з н а ч е н н я. СДСС – засіб вираження таких аспектуальних характеристик дії як кратність, інхоативність, частковість, ітеративність.

СДСС реалізують певні граматичні категорії, які не виражаються формами парадигми сучасного англійського дієслова, а саме кратність [10, c.57]. Кратність – центральне значення СДСС моделі VvN, в яких субстантивний компонент (vN) представлений девербативними іменниками, утвореними за конверсією. В семантичній структурі таких іменників встановлюється сема процесуальності та кратності, що в словникових дефініціях має позначку actofVing [13, с.4]. Однина конвертованого іменника реалізує однократність: а) раптову одноразову дію (to make a jump, to give a cry, to give a look), чи б) разовий вияв дії, здебільшого нетривалої (to have a run, to have a swim). Множина субстантивного компонента виражає багатократність. Периферійне значення цієї моделі – результативність, яка реалізується в обох формах числа іменника і синонімічна із значенням перфектної форми [10, с.57]. Монолексемне дієслово і СДСС утворюють корелятивну пару, у якій нерезультативність/ некратність контрастує з результативністю/ кратністю, пор.: WhenhetoldmeofthesethingsOldMaclaughedinatenderlyreminiscentway (Davison). – Hegaveashortlaugh (Galsworthy).

СДСС можуть вказувати на різні етапи виконання дії, зокрема на обмеженість у часі, часову визначеність. Так, СДСС tohave (take) anap, tohave (take) arest, tohaveaswim, tohaveawalk тощо передають значення обмеженої тривалості дії (‘periodofVing’), яке зосереджене в субстантивному компоненті. Означувані такими СДСС процеси можуть тривати лише якийсь час (поспати, поговорити). Корелятивне дієслово вказує на незавершеність процесу, пор.: I’m going to strip and have a swim before we go back (Palmer). – Can you swim? (OSDCE).

СДСС із зачинним значенням to take a liking (to), to take a dislike (to), to take (lay) hold (of), to take (get) possession (of) і под. вказують на початок дії – на те, що дія розпочалася і (може, ще й досі) триває, напр.: to take a dislike to him, begin to dislike him (OSDCE). Корелятивні дієслова не містять семи початку дії, пор.: For when he once took a dislike to anyone – as he had to his nephew – old Jolyon never got over it (Galsworthy) – She disliked me (Davison). […] I said to him and took hold of him and held him (Hemingway).

СДСС можуть виражати значення повторюваної дії. Ця додаткова сема усталюється тоді, коли іменний компонент сталого сполучення реалізується у формі множини, пор.: tomakeamovementtomakemovements, tomakearequesttomakerepeatedandinconvenientrequests. Напр.: He was a chief now in truth; and he made stabbing motions with his spear (Golding). – Тепер він справжній Ватаг; він кілька разів розітнув списом повітря (Перекл. С.Павличко). Введення у переклад супровідних слів кілька разів, що містять вказівку на повторне виконання дії, сприяє виявленню цього додаткового семантичного значення.

Поряд з аспектуальністю СДСС як номінативи розчленованого типу можуть виражати також станові відношення і відіграють важливу роль у поповненні та розширенні поля пасиву лексико-граматичними конституентами. Протиставлення активу/ пасиву має лексичне вираження, оскільки воно базується на протиставленні дієслівних компонентів СДСС. Коли позиція дієслівного компонента заповнена дієсловами give, do, make або їхніми синонімами вузького значення, стійка сполука має значення активного стану. Коли цю позицію заповнюють дієслова get, take, have або їхні синоніми вузького значення, модель є функціональним синонімом пасивного стану, напр.: togive (administer, impose, inflict) punishmenttotake (receive, suffer) punishment. Розгорнуті номіналізації з пасивним значенням позначають результат дії, спрямованої на об’єкт, і співвідносяться з відповідними активними трансформами, напр.:Icangiveyoualift (Galsworthy). – Illtrytogetalift (Golding).

Пари СДСС з пасивним та активним значенням кваліфікуються як словосполучення-конверсиви [11, с.143], оскільки різняться суб'єктно-об'єктною спрямованістю (позначають одну і ту саму ситуацію стосовно двох різних її учасників). Останнім часом у зв’язку з розвитком теорії актуального членування, що має безпосередній вихід у комунікативний синтаксис, висунуто ідею про комунікативну функцію конверсивів. Ю.Апресян говорить про можливість виражати актуальне членування речення за допомогою конверсивів поряд з такими “сильнішими” засобами як порядок слів та інтонація, а семантичне призначення лексичних конверсивів вбачає у передачі логічного акценту (виділенні, акцентуванні) [2, c.257]. Заміна вихідного дієслівного оператора СДСС його конверсивом супроводжується змінами в логічному акценті висловлювання, хоча ситуативне значення фрази залишається незмінним. Функціонування в англійській мові однотипних СДСС з пасивним та активним значенням дає змогу описати процес як зі сторони його об'єкта, так і з боку суб'єкта, в одному контексті перейти від нового до заданого, використати в ролі теми рему попереднього речення. Наслідком вживання таких одиниць в одному контексті є особливий лаконізм висловлювання [9, c.146]: Havinggivenandreceivedanotherhug, hemountedthewindow-seat (Galsworthy).

С т и л і с т и ч н і х а р а к т е р и с т и к и. Як одиниці вищого рангу СДСС відрізняються від корелятивної монолексеми не лише додатковими смисловими відтінками, але й стилістичними характеристиками та сферою вживання. СДСС та корелятивне дієслово часто належать до різних стильових рівнів. Зокрема, СДСС tograntforgiveness, toadministerhelp, toinflict (administer) adefeat тощо використовуються переважно в писемній або підкреслено книжній чи офіційній мові, а їхні дієслівні відповідники належать до міжстильової чи розмовної лексики. Розмовно-побутовий розряд охоплює СДСС to have a look, to cast a glance, to give a hint, to give a cry, to catch hold, to put an end, to make love, to do harm, to take care, to have a walk тощо [15, c.93]. Вони особливо характерні для розмовної англійської мови, хоч окремі з них проникли в літературну норму і стали її невід’ємними компонентами. Існують СДСС, що вживаються в окремих підмовах, а є й такі, що вживаються в різних варіантах мови (канадському, американському, австралійському), напр.: tohaveabath (BE) – totakeabath (AE), tomakeadecision (CE) – tomake (reach/ take) adecision (BE) [18].

Д и с т р и б у ц і я. Значні потенції виявляють СДСС і в плані конструювання різноманітних структур речення. Синтаксичні особливості СДСС вмотивовані їхньою двокомпонентною структурою. Як аналітичні номіналізовані утворення, вони синтезують в собі синтагматичні властивості дієслова та іменника.

Узагальнюючи синтаксичні особливості СДСС у порівнянні з корелятивними монолексемними дієсловами, слід зазначити, що СДСС, де позиція додатка вже зайнята субстантивним компонентом, не потребує об’єктного розширення. Корелятивні дієслова у багатьох випадках можуть виступати лише у перехідному значенні (належать до так званих “відкритих” дієслів) і вимагають заповнення правосторонньої позиції, пор.: He […] purchasedsilkhandkerchiefsandperfumeandconversation-lolliesatthestore (Rudd). – Youvemadesomenicepurchaseslately, theytellme (Galsworthy). СДСС, субстантивні компоненти яких дериваційно споріднені з перехідними дієсловами, відтворюють дію в її неперехідному значенні, створюючи тим самим можливість уникнути введення додатка, що є особливо доцільним у випадку його невизначеності, чи коли його наявність не є суттєвою для розуміння ситуації, яка описується, напр.: discoverer, personwhohasmadeadiscovery (OSDCE). […] cried he, as if making a new discovery (E. Bronte). Елімінація об’єкта можлива і тоді, коли він уже згадувався в контексті раніше, або ж тільки буде згаданий, напр.: […] the discoveries he had made before (Fielding). Indeed, Mrs. Miller, I have made surprising discoveries, and you shall soon know them (Fielding).

З погляду економії мовних засобів у процесі комунікації при конструюванні різноманітних структур речення заслуговують на увагу і синтаксичні процеси заміщення, перестановки (пермутація), опущення (компресія) компонентів СДСС. Ці синтагматичні процеси зумовлені актуальним членуванням речення, вони дають змогу об’єднати два речення в одне, зберігаючи при цьому їхній семантичний об’єм, і забезпечуючи таким чином ємкість висловлювання [10, c.93]. Скажімо, можлива компресія субстантивного компонента, коли іменник функціонує як спільний елемент двох розгорнутих номіналізацій: Hesaiditwasaverycommonmistakethatmenmade (Lawson). При компресії дієслівного компонента одне дієслово вживається з двома субстантивними компонентами як спільний елемент двох розгорнутих об’єктних номіналізацій, напр.: Dave […] madeadiveandagrabforthedog (Lawson). Можлива й стилістично-експресивна реалізація цієї моделі, коли використовується ефективний прийом несподіваного поєднання іменних компонентів (зевгма), напр.: Mr. Stiggins […] tookhishatandhisleave (Dickens). I can only give sympathy and food sometimes (Galsworthy).

Функціонально-семантичне зближення іменника та дієслова з усією очевидністю проявляється в активному вживанні розгорнутих номінативів на зразок tohavealook, tomakeapromise, корелятами яких виступають прості монолексемні дієслова. Співвіднесеність цих форм створює широкі можливості варіативності дієслівних та іменних засобів вираження предикації. Вибір номіналізованої конструкції зумовлений, передусім, завданням комунікативного акту, комунікативною інтенцією мовця, куди належать і семантичні, синтаксичні, стилістичні фактори. Проведене дослідження доводить, що розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний – не випадкове і передбачає розв’язання низки комунікативних завдань. Цьому сприяють подані нижче фактори: 1/ синонімічні зв’язки СДСС та дієслів-корелятів не передбачають їхньої повної семантичної тотожності: СДСС як двокомпонентні номіналізовані конструкції переважно наділені додатковою семантикою чи відмінними функціонально-стильовими характеристиками; 2/ СДСС активно залучаються до поповнення парадигматичних засобів вираження категоріальних значень аспектуальності, пасивності; 3/ ширші можливості сполучуваності СДСС забезпечують номінацію різнобічних аспектів, вираження додаткових характеристик номіналізованої дії, а також виконання стилістичних функцій; 4/ СДСС як розгорнуті номінативи-кореляти простих дієслів відтворюють дію в її неперехідному значенні, тим самим створюючи можливість елімінації об’єкта; 5/ СДСС – ефективний чинник економії засобів вираження завдяки пермутації, компресії компонентів.

1. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. Л., 1963. 2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М., 1974. 3. Арутюнова Н.Д. Синтаксис // Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М., 1972. 4. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 1955. 5. Банкав А.Я. Сопоставительный анализ аналитических глагольных единиц французского и латышского языков: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Минск, 1977. 6. Гак В.Г. Номинализация сказуемого и устранение субъекта // Синтаксис и стилистика. М., 1976. 7. Лопатинська В.В. Про нейтралізацію опозицій з диференційною ознакою “скерованість” дієслівної дії // Іноземна філологія. 1989. Вип. 94. С.20-26. 8. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индо-европейских языков. М., 1988. 9. Номинализация в современном английском языке / Под ред. Н.Н. Раевской. К., 1982. 10. Огоновська О. В. Дієслівне заміщення в англійській мові. Львів, 1991. 11. Рудакова Л.С. Отглагольные существительные при выражении конверсных отношений в английском языке // Исследования семантической структуры слов и их лексической сочетаемости. М., 1979. 12. Старикова Е. Н. Синонимическая соотносительность устойчивого глагольного сочетания и простого глагола в современном английском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 1966. 13. Сухорольська С. М. Дериваційна і семантична характеристика іменних компонентів стійких дієслівно-субстантивних сполучень. 1992. Вип.104. С.3-9. 14. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. М., 1988. 15. Шведова В. С. О дифференцирующей функции глагольной перифразы в стилистическом контексте // Сопоставительная стилистика иностранных языков. Ростов-на-Дону, 1976. 16. Olsson Y. On the Syntax of the English Verb // Acta Universitatis Gotho burgensis. – Göteborg, 1961. 17. Rensky M. English Verbo-Nominal Phrases: Some Structural and Stylistic Aspects // Travaux Linguistiques de Prague. Prague, 1966. Vol. 1. P.289-299. 18. Benson M., Benson E., Ilson R. The BBI Combinatory Dictionary of English. Moscow, 1990. (CDE) 19. Hornby A.S. Oxford Student’s Dictionary of Current English. Oxford, 1984. (OSDCE) 20. Random House Webster’s College Dictionary. New York, 1991. (RHWCD) 21. Random House Webster’s Unabridged Electronic Dictionary. Novell, Inc. 1996, 1995, 1994 (RHWUEL)

О.І.Федоренко, асп.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАЛІ ДІЄСЛІВНО-СУБСТАНТИВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ЯК ПРОЯВ ТЕНДЕНЦІЇ ДО НОМІНАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

The present paper has is been mainly concerned with one type of lexical collocations, viz. verbo-nominal phrases correlated with monolexemic verbs (to have a look – to look, to make a suggestion – to suggest). Recurrent patterns of this kind are seen as the result of nominalization.

Verbo-nominal phrases of the type under study function as a single nominative unit denoting an action. In this article it is argued that the splitting of nomination into two components (verbal and nominal) is not arbitrary and serves a number of nominative and communicative functions. The analysis shows that the categorical semantics of the nominal components is not uniform. They may denote multiple or instantaneous actions, result, causative agent, period or interval of the action, state or condition, quality, power or ability. The extensive use of such verbo-nominal collocations can be accounted for by a number of reasons which become obvious when we compare these patterns with their correlating monolexemic verbs. Verbo-nominal phrases are described as having a wider range of functions. Their numerous advantages are identified and illustrated with respect to their semantics, stylistic and syntagmatic properties.

І.М.Теплий, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДІЄСЛІВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

В АНГЛІСТИЦІ

Однією з характерних рис граматичної будови сучасної англійської мови є явище дієслівної репрезентації. Цей синтаксичний процес був властивий ще мові староанглійського періоду [2, с.138; 48, с.88], однак його наукове осмислення починається лише у ХХ сторіччі, коли предметом вивчення стала розмовна мова.

На матеріалі англійської мови науковий аналіз репрезентації (в термінах “заміщення”) започаткував О.Єсперсен. Відзначимо, вчений зі свого боку спирався на досвід співвітчизників, насамперед відомого дослідника проблем заміщення (на матеріалі данської мови) К.Міккельсена. У зв’язку з цим маємо підставу стверджувати, що саме данське дієслівне заміщення стало поштовхом для дослідження цього явища у світовому мовознавстві [19, c.6-7; 18, c.3]. Широко вживане нині поняття “слово-замінник” запровадив до наукового обігу О.Єсперсен 1924 року [45, c.82-83]. До того ж, дослідник виділив клас слів, яким властива низка спільних ознак і назвав їх substitute words за аналогією з відповідним терміном К.Міккельсона данською мовою erstatningsord [46, c.457-458]. Найважливішою спільною ознакою вказаного класу слів є їхня здатність вживатися замість інших, граматично споріднених з ними.

Дещо пізніше, 1933 р., згадана проблема набуває ґрунтовнішого викладу в книзі Л.Блумфілда “Language” [40]. Автор називає субститутами слова, які виконують функцію “заміщення”, а відповідний процес – субституцією. Субститут визначається як мовна форма або граматичне явище, яке за певних повторюваних обставин заміняє будь-яку з мовних форм, що належать до даного класу [4, c.269]. На відміну від О.Єсперсена, американський вчений не вважає групу субститутів однорідною, а розмежовує в ній підгрупи простої та нульової анафоричної субституції.

Члени першої підгрупи, поряд із спільним значенням класу, яке розрізняється залежно від граматичних формальних класів певної мови, вказують лише на те, що конкретна замінювана форма (іншими словами, антецедент), щойно згадувалася. Такими замінниками особових дієслівних виразів в англійсьікй мові є дієслова do, does, did, напр.,: They had to study our Civil War much more than people did on the Continent [Hemingway 1981:368].

Водночас, автор звертає увагу на те, що декілька дієслівних парадигм в англійській мові перебувають поза сферою дії цієї субституції і виокремлює підгрупу т.зв. анафоричної нульової субституції, до якої зараховує допоміжні та модальні дієслова to be, to have, will, shall, can, may, must, а також приінфінітивний елемент to [4, c.274]. Для цієї підгрупи характерна нульова анафора, тобто перелічені вище слова можуть вживатися самостійно, без супроводу повнозначних дієслів, їхніх неозначених форм, чи інших самостійних частин мови, з якими щойно сполучалися. В разі такої ж повторної сполучуваності ці “субститути” здатні реалізувати “нульову анафору” або повторення нулем, тобто користуючись сучасною термінологією, вони представляють (репрезентують) складну дієслівну форму, пор.: а) Priscilla praised his latest book. ’Splendid, I thought it was’, she said in her large, jolly way [Huxley 1976:64]. “She wasn’t there I tell you! Perhaps she’s gone to bed”. My mother looked up at me over her spectacles and smiled slightly. “Perhaps she has” [Golding 1982:354].

На подальші дослідження вирішальний вплив мало, по-перше, те, що Л.Блумфільд увів у практику мовознавчих досліджень термін “анафора” (або анафоричний зв’язок) тобто зв’язок між мовними висловами, коли смисл одного з них містить відсилання до іншого [24, c.32], а по-друге, (що вкрай важливо), вперше вказав на неоднорідність групи субститутів і окремо виділив т.зв. “нульову анафору”. Однак, на наш погляд, запропонована концепція хибувала на те, що підгрупа “нульової анафори” все ж таки вважалася виявом субституції (тобто “заміщення”), хоч і з позначкою “нульової”. Згодом це спричинилося до суперечливості та різноплановості поглядів на співвідношення та природу “простої” і “нульової” субституції [42; 38; 43; 20; 21; 15; 16].

У радянському мовознавстві (зокрема, й англістиці) термін “слово-заместитель” вперше запровадив до наукового вжитку Б.Ільїш [22], вказавши на “заместительную функцию” особових займенників та дієслова to do, яке у реченні he worke more than I do заміняє work. У зв’язку з цим, автор окреслює do як “глагол-заместитель” (verbum vicarium). Сюди ж належить і приінфінітивний елемент to. Щоправда, автор зазначає, що to “близький до цієї функції” (тобто функції “замещения”) і неначе заміняє інфінітив to stay у зворотах на зразок He cannot stay at home though he would like to [22, c.71]. Терміном “субституція” у радянській англістиці почали послуговуватися щойно з 1968 року, з часу появи російського перекладу згадуваної вище книги Л.Блумфільда [4]. Як слушно зазначає Б.Жаров, російські еквіваленти термінів “substitute word”, “substitution” були не вельми вдалими через те, що були двозначними. Так, термін “замещение” вживається на позначення одного слова, яке вживається замість іншого, та місця, яке це слово посідає в реченні. Натомість доцільніше користуватися термінами “замена”, та “заменитель”, позбавленими такої двозначності [19].

За свідченням дослідника, термін “слова-заменители” появився 1958 р. у російському перекладі книги О.Єспересена The philosophy of grammar [19, c.8] у реченні “Таким образом, получился бы разряд слов-заменителей” [17, c.91]. В україномовних публікаціях з даного питання [5; 6; 29; 30; 31; 32; 33; 34] вживається термін “заміщення”, мабуть, за аналогією з російським “замещение”. З огляду на це, вважаємо за доцільне послуговуватися термінами “замінник”, “заміна” [27]. Цікаво відзначити вживання ще одного терміна, - відповідника англійському “substitute-word”. Це термін “слова-замісники”, вжитий Л.Вороніною [10, c.27] стосовно слів to de i one. Однак цей термін не набув поширення, мабуть, через відсутність дієслівного корелята, відмінного від дієслова “заміщувати”, та іменного корелята на позначення процесу загалом (пор.: “заміщувач” – “заміщувати” – “заміщення”::”замісник” - ? - ?). з цього погляду, термін “замінник” має потрібну кореляційну повноту (пор.: “замінник” – “заміняти”/”замінювати” – “заміна”) і дає змогу термінологічно чіткіше відокремити власне заміну від репрезентації (див. нижче).

У подальших дослідженнях радянських англістів [39; 2], на відміну від попередніх, обстоюється думка, що коли розглядаються граматичні конструкції, то за одиницю аналізу слід брати не окреме слово, а ціле словосполучення [39]. Проте якщо у працях О.Єсперсена, Л.Блумфілда, Б.Ільїша група “слів-заміщувачів” недиференційовано виділяється на підставі спільної “заміщувальної функції” [45; 22] або “анафоричності” [40], то В.Ярцева робить це на підставі того, що в сучасній англійській мові як аналітичній речення (словосполучення) повинно бути структурно завершеним. Річ у тому, що в аналітичних мовах сполучування слів має щільніші зв’язки, ніж у мовах флективних, оскільки тут кожне слово немовби “спирається” на своїх сусідів. Тому граматичне та лексичне значення слова виявляється головно не морфологічними, а синтаксичними засобами, і словосполучення (речення) повинно бути завершеним зі структурного погляду через те, що його окремі члени пояснюють, доповнюють один одного. Обов’язкова структурна завершеність словосполучень вимагає, щоби в разі вилучення певних слів ставити натомість “слова-замінники”. З другого боку, спаяність словосполучення в умовах аналітичної будови цілком уможливлює таке вилучення повнозначного слова (за умови заміни його службовим), тому, що із загального контексту стають зрозумілими і значення, і синтаксичні зв’язки “слов-заместителей”. З погляду В.Ярцевої, ці слова мають суто структурне значення і саме їхня семантична спустошеність дає змогу заміняти одне дієслово іншим [39, c.190]. Однак, на нашу гадку, таке твердження спростовується мовними фактами, пор.:

а) Matt. …I was a three-mile runner, too.

Parson.Were you/Galsworthy 1930:263/.

b) Bryn. …I could when I was your age/galsworthy 1930/130/.

Очевидно, репрезентанти were та could таки зберігають свої лексичні значення (відповідно “бути” та “могти”). Тут, мабуть, йдеться про широту семантики [2; 28] розглядуваних дієслів to do, to be, to have, can, may, must, will, shall, would, should. До речі, у списку “нульових анафоричних субститутів” Л.Блумфілда дієслова to do немає. В.Ярцева наводить його, однак не включає до складу “заместителей” дієслів dare, need та ought на тій підставі, що вони не можуть заміняти всього присудка, а лише уможливлюють заміну предикативного інфінітива на to.

Навряд чи доцільно було виводити названі дієслова поза межі аналізу. Перші два мають подвійний морфологічний статус: можуть вживатися як смислові та модальні дієслова і саме в другій функції вони здатні до абсолютного вживання, тобто репрезентації, пор.: а) She wanted to push him away from her, to try waht anger and coldness would do and again she dared not / Galsworthy 1975 b;151/. b) And he returned to his own room a curious sense of peace. If one didn’t choose to see, one needn’t / Galsworthy 1975 b:142/. c) The accounts were already prepared on a folding table, and with a nod Soames sat down to study them…”I can’t make them out”, he said at last, ”they come to nearly seven hundred more then they ought!” / Galsworthy 1979:123/.

Young Man….I’ll speak to you in any kind of language I please.

Young Woman (Acidly). How dare you/Saroyan 1983:125/.

Що ж до дієслова ought, то це єдине модальне дієслово, яке вживається з часткою to і нерідко так подається (ought to) у підручниках з граматики / Close 1984:268; Kaushanskaya et al. 1963:125/. Загалом частотність вживання поданих вище дієслів у функції репрезентантів невисока (див. розділ ІІІ), але сам факт такого вживання не підлягає сумніву.

Аналогічного погляду дотримується й Є.Антипова [2], однак на відміну від В.Ярцевої, вона дещо по-іншому розв’язує питання про склад “дієслів-заміщувачів”. Список, запропонований Є.Антиповою, охоплює 12 дієслів, здатних виконувати функцію “замещения”: be, do, have, shall, will, can, may, must, ought, need, dare, used. Як бачимо, дієслова ought, dare та need таки здобувають “право громадянства” у системі “слов-заместителей”.

Прикметно, що автор, хоча й опосередковано, але визнає немонолітність цієї системи, стверджуючи, що всі дієслова-заміщувачі, крім do в стверджувальній формі, можуть вживатися замість присудка та його групи простим замовчуванням щодо своїх повнозначних елементів, які вже згадувалися у попередньому висловлюванні. Іншими словами, всі ці слова виступають як частина замість цілого (pars pro toto) [2, c.140].

Отже, справа полягає лише в термінах, адекватному найменуванні цього явища відповідно до його граматичної природи та способу синтаксичного функціонування. Частина такої аналітичної конструкції не “заміщує” її, тобто не вживається замість неї, і не займає її місця, а представляє, репрезентує її з огляду на обов’язкову сполучуваність між допоміжним (модальним) дієсловом та неозначеною формою повнозначного дієслова (прикметником, іменником). За таких умов граматична частина присудка (тобто дієслово-репрезентант) є носієм граматичного (частково й лексичного) значення усієї конструкції, представляє (репрезентує) її і в такий спосіб забезпечує динамічність мовного спілкування.

Важливо, що В.Ярцева та Є.Антипова вперше висловили погляд на “замещение” як синтаксичний процес, тобто засіб досягнення структурної завершеності речення. Актуальність такого підходу важко переоцінити. Однак, з другого боку, він також не дає змогу належним чином розмежувати власне заміну одного дієслова (простої дієслівної форми) іншою, а репрезентацію аналітичної форми одним з її компонентів. До того ж, ця концепція лише частково сприяє з’ясуванню та поясненню механізму репрезентації та заміни за допомогою “принципу замовчування” [2] чи еліптичності [39].

Таким чином, на початковому етапі дослідження (20-і і перша половина 50-х рр.) було закладено основи категорії дієслівної репрезентації, виділено клас репрезентантів, але все це було здійснено в термінах концепції “заміщення”. Важливими віхами на шляху дослідження природи дієслівного “заміщення” та репрезентації стали положення про анафоричну природу дієслів-“заміщувачів”, їхню спорідненість із граматичним класом “заміщуваних” (репрезентованих) дієслів та роль, яку виконують заміщувачі (і репрезентанти) як засоби забезпечення структурної завершеності речення. В міру нагромадження мовного матеріалу поступово визрівала необхідність розмежування процесів, об’єднаних під назвою “заміщення”.

Другий етап дослідження проблем дієслівного заміщення (субституції) розпочався в середині 50-х рр. і триває дотепер. Дослідники проблеми доходять висновку про необхідність розмежовувати власне замінну функцію дієслова та функцію, замінна природа якої будить поважні сумніви. Природу останньої функції слід визначити як репрезентативну. Ця функція властива передусім модальним та допоміжним дієсловам can, may, to be і под. Внаслідок багаторічних досліджень, нагромадження нових фактів та розвитку теоретичних пошуків більшість дослідників визнають доцільність виділення дієслів-репрезентантів як окремого класу та виосіблення репрезентації як відмінного від заміщення (за принципом дії) синтаксичного процесу. Водночас підкреслюється, що обидва процеси близькі, але не тотожні (граматично неоднорідні).

Вперше репрезентанти було відокремлено від “заміщувачів” у кандидатській дисертації Л.Вороніної [9]. Відтоді проблема репрезентації, досліджень, пов’язаних з нею, поступово набуває незалежного характеру, тобто не обов’язково розглядається у контексті дієслівного “заміщення” (як його підвид), а як окремий, самостійний синтаксичний процес. Спершу він відомий під назвою “представительства”, яку запровадила до наукового вжитку Г.Воронцова, зазначаючи, що нерідко один з елементів складної форми може виступати у реченні як “представник” усієї форми загалом, включаючи й лексичне значення, яке вона оформлює [13, c.95]. Однак згодом цей термін витісняється іншим – “репрезентація”. Термін “репрезентант”, запозичений у Ф.Брюно [41, c.171] вперше стосовно розглядуваних дієслів вжив Ф.Буссел [7; 8].

Отже, приблизно з другої половини 50-х років XXст., на відміну від перших дослідників [О.Єсперсен, Л.Блумфілд, Б.Ільїш, В.Ярцева] вчені головно доходять висновку про доцільність розмежування власне заміни та репрезентації, випрацьовують відповідний поняттєво-термінологічний аппарат.

Принагідно відзначимо, що помітний внесок у вивчення названих вище проблем зробили й представники української мовознавчої науки, головно англістики: Л.Вороніна, Ф.Буссел, Г.Почепцов, Н.Раєвська, О.Огоновська, О.Бреславська, В.Малишев [10; 11; 12; 7; 8; 36; 47; 28-35; 5; 6; 25-27].

Аналіз лінгвістичної літератури, присвяченої репрезентації, дає змогу констатувати, що сам цей термін у сучасному мовознавстві, зокрема в англістиці, не має однозначного трактування. На підставі аналізу можна говорити про репрезентацію в широкому та вузькому розумінні.

Широке тлумачення терміну дозволяє вважати його засобом семантичного зв’язку, “узагальненим представленням імен, дій, ознак” [23, c.1]. В такому разі репрезентація постає головно як семантичне явище, оскільки воно змінює смислове представлення контексту або ситуації та реалізується на рівні синтаксичного цілого. За словами автора, репрезентація допомагає варіювати номінацію даного об’єкту реальної дійсності. В цьому її схожість з явищем синонімії, однак на відміну від нього, репрезентація вносить елементи семантичного або граничного узагальнення. Засадою репрезентації є відношення між двома елементами – репрезентованим та репрезентантом, який носить анафоричний характер, оскільки здебільшого спирається на контекст. Ю.Головенко розглядає термін “репрезентація” як смислове повторення певного елементу контексту або ситуації, тобто його смислове представлення, а репрезентативний або парасинтаксичний зв’язок визначається як граматико-смислова співвіднесеність займенників та слів займенникового характеру, з елементами контексту (або ситуацією).

В такому разі репрезентанти є засобами граматичного або контекстуального зв’язку, тобто втратили своє конкретне лексичне значення або набули дуже високого ступеня абстракції, мають граматичне значення співвіднесеності, здатні без опори на контекст чи ситуацію вживатися в мові на позначення предметів, явищ, дій або станів, не називаючи їх, а також набувають конкретно-контекстуального значення при побудові висловлювання під впливом певних компонентів контексту чи ситуації у розгорнутому мовленні [14, c.6-9].

Ми вживаємо термін “репрезентація” в тому смислі, в якому його запропонували Л.Вороніна та Ф.Буссел [9; 7; 8]. Таке розуміння репрезентації доцільно назвати вузьким, за аналогією з трактуванням терміну “заміщення” [37, c.6].

Під репрезентацією у вузькому розумінні1 ми розглядаємо синтаксичний процес переведення в імплікацію одного з експліцитно виражених компонентів аналітичної дієслівної форми, щоб скоротити обсяг висловлювання та зберегти його структурну завершеність.

Зважаючи на те, що кожна система (підсистема) граматики являє собою набір елементів зі спільною функцією, дієслівну репрезентацію належить зарахувати до граматичних категорій. Оскільки найнижчим порогом діапазону дії репрезентації є словосполучення (речення), а не окреме слово, то дієслівна репрезентація визначається як категорія синтаксична.

Огляд літератури дає змогу виділити два етапи її становлення: початковий (період зародження) та вищий (період виокремлення репрезентації як самостійного синтаксичного процесу).

Фактичний матеріал дозволяє визначити чотири напрями досліджень, пов’язаних зі становленням категорії дієслівної репрезентації (два провідних і два похідних, які відбрунькувалися від провідних). Родоначальниками основних “ліній” є О.Єсперсен та Л.Блумфілд. представники структуралізму. Отже, перша “лінія: О.Єсперсен (1924) – Б.Ільїш – В.Ярцева – Є.Антипова – І.Іванова – Б.Жаров – Н.Варгіна – Є.Плєухіна. Відгалуженням від цієї “лінії” є концепція: Л.Вороніної – Ф.Буссела, яку далі розвивали Г.Почепцов, Н.Раєвська, О.Огоновська, В.Малишев. друга “лінія”: Л.Блумфілд (1933) – Ф.Краймз – Т.Зайцева – Ф.Гришкун (від неї походить концепція Ч.Гоккета, представниками якої є З.Герріс – М.Геллідей, Р.Гасан – Ю.Едельштейн).

Еволюція “лінії” О.Єсперсена відбувалася в такий спосіб: виділення недиференційованої групи “substitute words” (“слів-замінників”: у першому варіанті перекладу – “слов-заместителей”). Згодом ця група визнається неоднорідною, а в подальших працях виділяються окремі синтаксичні явища – субституції та репрезентації в межах системи дієслівного “заміщення”.

“Лінія” Л.Блумфілда еволюціонувала таким чином, що вже на початковому етапі за точку відліку було взято визнання неоднорідного характеру виділеної американським дослідником групи “слів-субститутів” (“нульових” та “ненульових”). Відтак послідовники Л.Блумфілда визнають існування репрезентації та заміни, як елементів системи субституції.

Концепція Г.Почепцова, Н.Раєвської, О.Огоновської, В.Малишева, яку ми беремо за основу, інтегрує конструктивні риси названих вище “ліній” (концепцію В.Ярцевої про структурну завершеність речення і критерії розмежування репрезентації та заміни, запропоновані Т.Зайцевою). Водночас її автори з достатньою чіткістю відмежовують репрезентацію від еліпсу і виділяють еліпс, репрезентацію та заміну як окремі синтаксичні процеси, що мають певні спільні риси.

На наш погляд, не всі аспекти зазначеної проблеми висвітлені рівномірно. Так, додаткового дослідження потребує питання про склад репрезентантів, зокрема розмежування випадків функціонування дієслова to do у стверджувальній формі як замінника і як репрезентанта (з огляду на його двоїсту морфологічну природу). У зв’язку з цим доцільно випрацювати критерій розмежування do-замінника і do-репрезентанта (у стверджувальній формі).

Схема 1. Еволюція концепцій дієслівної репрезентації

“Лінія” О.Єсперсена (точка відліку – 1924 рік)

“слова-заместители”

Ярцева 1949

Антипова 1962

Jespersen 1924

Ильиш 1940

Н.Варгина 1983

Б.Жаров 1984

Э.Плеухина 1968, 1972 а, б, в

Схема ІІ. Еволюція концепцій дієслівної репрезентації (продовження)

ІІ. “Лінія” Л.Блумфілда (точка відліку – 1933 рік)

1. Анастасьева В.Х. Некоторые синтаксические конструкции со служебными и вспомогательными глаголами в современном английском языке/Частичная инверсия сказуемого, частичный эллипс сказуемого, общеотрицательная конструкция и конструкция с эмфазой сказуемого/Авторефер.: диссерт. канд. филол. наук. Одесса, 1956. 2. Антипова Е.Я. Глагольное замещение в современном английском языке//Вестник Ленинград. ун-та. 1963 №2. Вып.1. 3. Антипова Е.Я. Глагольное замещение в древнеанглийском языке//Вестник Ленинград. ун-та. 1963. №8. Вып.2. 4. Блумфилд Л. Язык. Перевод с англ. Е.Кубряковой иВ.Мурат. Комментарий Е.Кубряковой. Под ред. и с предисл. М.Гухман. М., 1968. 5. Бреславська О.С. Дистрибуція дієслова-заміщувача do в сучасній англійській мові//Іноземна філологія. 1977. Вип.47. 6. Бреславська О.С. Про види словозаміщення в сучасній англійській мові та фактори, що зумовлюють їх//Іноземна філологія. 1982. Вип.68. 7. Буссел Ф.Ф. Слова-заместители в современном английском языке//іноземна філологія. 1965. Вип.3. 8. Буссел Ф.Ф. О предпосылках и причинах широкого использования репрезентации в современном английском языке//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 1965. 9. Воронина Л.А. Глагол-заместитель to do в современном английском языке: Дис….канд. филол. наук. М., 1955. 10. Вороніна Л.О. Слова-замінники to do і one в сучасній англійській мові//Праці Одеського держуніверситету. 1961. 11. Воронина Л.А. особенности использования глагольного заместителя to do//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 1965. 12. Воронина Л.А. К характеристике глагола-заместителя “to do” в современном английском языке//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 1965. 13. Воронцова Г.Н. Очерки по грамматике английского языка. М., 1960. 14. Головенко Ю.А. Местоименно-репрезентативная связь и структура высказывания в современном английсокм языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Л., 1970. 15. Гришкун Ф.С. Глагол do и проблема разграничения замещения и репрезентации//Теоретические вопросы английской филологии. Горький, 1974. 16. Гришкун Ф.С. Репрезентация глагола в современном английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. Л., 1966. 17. Есперсен О. Философия грамматики/пер. с англ. В.Пассека и С.Сафроновой/Под ред. И с предисл. Проф. Б.Ильиша. М., 1958. 18. Жаров Б.С. Глагольное замещение в современном датском языке: автореф. дис. …канд. филол.наук. Л., 1971. 19.Жаров Б.С. Замещение как языковое явление. Л., 1984. 20. Зайцева Т.В. Субституция, репрезентация, замещение//Система взаимосвязи компонентов предложения: Сб. науч. тр. Ярославльского гос. пед. ин-та. 1976. Вып. 146. 21. Зайцева Т.В. Группы глагольных субститутов в современном английском языке// Система взаимосвязи компонентов предложения: Сб. науч. тр. Ярославльского гос. пед. ин-та. 1976. Вып. 147. 22. Ильиш Б.А. Современный английский язык. Теоретический курс. Л., 1940. 23. Куприна Т.В. Способы репрезентации глагола и глагольного компонента во французском языке: автореф. дис. …канд. филол. наук. М., 1978. 24. ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь/Гл. ред. В.Ярцева. М., 1990. 25. Малышев В.Н. Природа и структура антецедента, репрезентируемого приинфинитивным элементом “ТО”//Уч. зап. Рязанск. гос. пед. ин-та. Вопросы романо-германского языкознания. Рязань, 1970. Т.48. 26. Малышев В.Н. Синтаксический процесс репрезентации и репрезентант “ТО” в современном английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. К., 1972. 27. Малишев В.М. Слово-замінник so в сучасній англійській мові//Мовознавство: наук.-теор. ж-л відділення літ-ри, мови і мистецтвознавства. 1985. №6. 28. Огоновська О.В. Функціональність англійських дієслів широкої семантики//Іноземна філологія. Львів, 1974. Вип. 35. 29. Огоновська О.В. Деякі особливості семантики, комбінаторики і парадигми дієслів-заміщувачів//Іноземна філологія. Львів, 1981. Вип. 64. 30. Огоновська О.В. Співвідношення між синтаксичними процесами: пропущенням, заміщенням і суміщенням/на матеріалі англійського дієслова//Іноземна філологія. Львів, 1982. Вип.68. 31. Огоновська О.В. Синтаксичні процеси та економія мовлення//Іноземна філологія, Львів, 1983. Вип. 71. 32. Огоновська О.В. Повтор як засіб зв’язку в тексті//Іноземна філологія. Львів, 1985. Вип. 78. 33. Огоновська О.В. Деякі спірні питання дієслівного заміщення//Іноземна філологія. Львів, 1985. Вип. 79. 34. Огоновська О.В. Концепція структурного заміщення у радянській та зарубіжній англістиці//Іноземна філологія. Львів, 1987. Вип. 88. 35. Пак П.В. структурно-семантические признаки репрезентанта would в современном английском языке//Лексико-грамматические исследования (романо-германские языки). Сборник/Отв.ред. В.Куприянова. Новосибирск, 1981. 36. Почепцов Г.Г. Конструктивный анализ структуры предложения. К., 1971. 37. Рево Г.Т. История становления заместителей зависимой предикативной единицы в английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. Л., 1980. 38. Хэррис З.С. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре//Новое в лингвистике: Сб. статей. Пер с англ. М., 1962. Вып. 2. 39. Ярцева В.Н. Слова-заместители в современном английском языке//Уч. зап. Ленингр. Ун-та. 1949. №97. Вып. 14. 40.Bloomfield L. Language. New York? 1933. 41. Brunot F. La pensěe et la langue. Méthode, principes et plan d’une théorie noevelle du langage appliquée au Francais, 3ed. Paris, 1953. 42. Crymes R. Some systems of Substitution Correlations in Modern American English. The Hague; Paris, 1968. 43. Hocket Ch. A Course in Modern Linguistics. London, 1958. 44. Ilyish B.A. The Structure of Modern English. Moskva-Leningrad, 1965. 45. Jespersen O. The Philosophy of Grammar. London-New York, 1924. 46. Mikkelsen K. Dansk Sproglære med sproghistoriske Tillæg: Håndsbog for Lærere og viderecomne. Københaun, 1894. 47. Rayevska N.M. Modern English Grammar. Kiev, 1967. 48. Sweet H. Modern English Grammar, Logical and Historical, Pt.2, Syntax. Oxford, 1955.

The article focuses on the conceptualisation of the Verbal Representation as a syntactic process/phenomenon in Present - Day English. It is stressed that the verbal representation was delineated as a separate issue in the process of further research. Due line of demarcation is drawn between Representation proper and Substitution as well Ellipsis. A number of conceptualisation lines are proposed as based on the variety of the approaches taken.

The development of the theoretical thought is traced over the whole period of inception continuing up to the present.The author follows the conception of I.Voronina, O.Ohonovska, V.Malyshev a.o. In this connection the contribution of Ukrainian linguists is duly substantiated.

ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

М.М.Попович, доц.,

Чернівецький університет

Тлумачення явища мовної детермінованості

іменника у французьких граматиках XVIII ст.

З появою у науковому світі “Граматики Пор-Рояля” [7] дослідницький інтерес французьких мовознавців до детермінованості лексичних значень іменників у мовленні сягнув якісно нового рівня. Увага до категоріальної взаємодії артиклів й функціонально рівнозначних їм детермінативів з семантикою іменника помітно зросла і це питання стало традиційною темою розгляду у граматичних дослідженнях XVIII ст. Безумовно, що внесок учених у теорію й практику цього питання був різним. Одні автори, постулюючи ідеї Ш.Мопа [9] й учених Пор-Рояля [2; 7], не пішли далі від їх повторення чи коментарів, як це властиво, наприклад, для Ш.П.Дюкло та абата Фромана [7]. Інші ж скористалися їхніми думками як вихідною теоретичною основою для поглиблення понятійного аналізу явища мовної детермінованості іменника.

Серед останніх можна назвати передусім таких відомих граматистів минулого, як Реньє-Демаре[10], К.Бюф'є [4], Ц.-Ш. Дюмарсе [6], й, безумовно, Н.Бозе [3]. І хоча жоден з них не запропонував теорії, яка б концептуально й функціонально перевершувала теорію детермінованості пор-роялістів й по-новому висвітлювала мовну сутність цього явища, кожен з них додав щось своє до загальної теорії детермінованості, виявив якийсь новий штрих у семантичній чи функціональній природі цього мовного явища. Це й зумовило необхідність їх аналітичного розгляду.

1. Граматична концепція Реньє-Демаре щодо явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні.

У граматиці Реньє-Демаре [10] детермінованість іменника розглядається як варіант його деклінації. Деклінація ж у його розумінні – це різні семантичні стани іменника, що виражаються за допомогою артиклів, а не категорія відмінка, властива латинській мові2.

Визнаючи “істинним артиклем” тільки форми означеного артикля [10, с.146], учений наділяє його двома мовними функціями: а) стягувати невиразне (vague) значення іменників, що може стосуватися багатьох індивідів, до окремих їх представників: “Etes-vous le Prince?” [10, с.143]; б) вказувати на його “універсальний обсяг”: “Le Prince doit кtre juste et bien faisant” [10, c.144].

Що ж до інших артиклів, то він їх вважає частками (“particules”), які вказують або на відмінки іменників, або на недетермінованість значення загальних назв: Etes-vous Prince? [10, c.146]

Виходячи з такої розкладки мовних функцій артиклів, можна констатувати, що у граматичній концепції Реньє-Демаре явище детермінованості іменника тлумачиться як процес індивідуалізації чи генералізації його значення. Іншими словами, детермінованість іменника виражається двома семантичними станами: індивідуальною предметною віднесеністю та узагальненим (універсальним) значен­ням. І, відповідно, недетермінованим є той іменник, значення якого не є ні індивідуальним, ні узагальненим.

Оцінюючи граматичну концепцію мовної детермінованості іменника Реньє-Демаре, зазначимо, що вона в загальних рисах повторює граматичну концепцію детермінованості Ш.Мопа, однак поступається глибиною теоретичного аналізу різних аспектів цієї проблеми. І все-таки, на наш погляд, вона заслуговує на увагу тим, що Реньє-Демаре поставив під сумнів значення артикля “Un”, сумнів, який досі є одним з основних каменів спотикання у науковому висвітленні проблематики явища детермінованості.

Критикуючи граматичні класифікації артиклів своїми попередниками, в тому числі й вченими Пор-Рояля, які поряд з означеним артиклем, визнавали окремий граматичний статус за неозначеним артиклем, він запитує: “Як “Un” може вважатися неозначеним словом (“terme indéfini”), коли немає нічого менш неозначеного і більш детермінованого, як те, що вказує на одиничність?” [10, c.144].

Аргументи, які мовознавець наводить на підтримку свого погляду, стосуються, на жаль, не смислової сутності даного питання, а того, що значення неозначеності, яке окремі граматики закріплюють за так званим неозначеним артиклем, насправді виражається також і означеним артиклем, тому й немає ніякої потреби виділяти в окрему групу неозначені артиклі, оскільки в такому випадку до них треба віднести всі числівники й неозначені займенникові прикметники, як наприклад: “tout”, “quelque”, “certain” і т.д. [10, c.146]3.

2. Граматична концепція Кл.Бюф’є щодо явища детермінованості / недетермінованості іменника у мовленні.

Серед французьких мовознавців XVIII ст. Кл.Бюф’є, мабуть, єдиний, хто задумався над питанням, що означають поняття “означеність/неозначеність” або, за іншою термінологією, “детермінованість/недетермінованість”:

“... mais qu'est-ce que ce sens, défini ou indéterminé? C'est ce qu'on n'a point expliqué jusqu'ici, et ce qui est en effet trиs difficile а marquer bien précisйment” [4, c.150].

Пояснюючи своє бачення цієї проблеми, він твердить з певним застереженням, що значення іменника є детермінованим тоді, коли він сам чи за допомогою обставин мовлення вказує або на окремий предмет, або ж на всю видову сукупність предметів: це породжує два види детермінованого значення: один індивідуальний, а інший – специфічний (“spécifique”) [4, c.150]. У висловленнях “le soleil luit”; “l’homme m’instruit” значення іменників індивідуально детерміновані, а у висловленнях “Les hommes sont mortels”, “L’homme est mortel” значення іменників виражають специфічний вид детермінованості.

Отже, у граматичній інтерпретації Кл.Бюф’є детермінований іменник характеризується двома семантичними станами. В одних лінгвістичних умовах він індивідуалізує об’єкт позначення, а в інших – вказує на всю видову сукупність (“totalité spécifique”).

Що ж до явища недетермінованості іменників, то, за словами вченого, це ті іменники, “значення яких не вказує ні на індивідуальну відмінність, ні на видову сукупність” [4, c.154].

Отже, граматична концепція детермінованості Кл.Бюф’є в цілому співзвучна з концепціями Реньє-Демаре та Ш.Мопа. Зрозуміло, що в цьому аспекті її наукова значущість не велика. Проте її цінність, на наш погляд, полягає в іншому.

Кл.Бюф’є практично вперше після столітньої перерви, що відділяє його граматику від граматики Ш.Мопа, звернувся до аналізу граматичної функції часткового артикля, надавши йому цілком сучасного звучання. На відміну від Ш.Мопа, який дав частковому артиклю радше онтологічне тлумачення, тобто пояснив його мовну роль через аналіз онтологічної природи відповідних реалій позамовної дійсності, що мають властивість членуватися, не втрачаючи своєї предметної сутності, Кл.Бюф’є підійшов до висвітлення його значення з суто граматичних позицій. Він іменує цей вид артиклів терміном “mitoyen” (посередній), оскільки частковий артикль поєднує в собі, на його думку, значення неозначеного і означеного артиклів. Подібно до неозначеного артикля, він ні не індивідуалізує значення іменника, ні не специфікує його. А з означеним артиклем його споріднює те, що він вказує на частину об’єкта:

“C’est un article indéfini, en tant qu’il ne suppose point dans l’objet de distinction ni individuelle ni spécifique mais il tient du défini, en ce qu’il indique une partie d’un objet, c’est pourquoi on peut trиs bien l’appeler article partitif” [4, c.163].

Ще одним важливим штрихом граматичної концепції Кл.Бюф’є щодо явища детермінованості є те, що він, немовби відповідаючи на сумнів Реньє-Демаре, спробував розібратися у мовних значеннях граматичної форми “Un”.

На його думку, слід розрізняти два вживання форми “Un”: як числівника і як артикля. Вживаючись як числівник, форма “Un” вказує на числову одиничність детермінованого предмета, до того ж множинність форм його існування є неможливою.

Коли ж “Un” вживається як артикль, то “він часто означає лиш недетерміновану й неясну (vague) одиничність, яка не виключає множинність, а швидше передбачає її”. [4, c.168] Тому, коли ми кажемо: “Un livre ennuyeux est bon pour endormir”, то це означає “не одну окрему книжку, а швидше передбачає або вказує на кожну з нецікавих книжок й те, що їм характерно” [Там само].

Бюф’є, звичайно, не зумів розв’язати проблему диференціації мовних значень граматичної форми “Un”4, але розглянувши її під таким кутом зору, він торкнув важливий пласт проблеми детермінованості, який у сучасній лінгвістиці став однією з підвалин теорії референції.

3. Граматична концепція Ц. Ш. Дюмарсе щодо явища
детермінованості / недетермінованості іменника.

На відміну від багатьох своїх попередників, Дюмарсе підходить до розгляду явища мовної детермінованості іменника з позицій синтаксичної семантики. Його цікавлять насамперед смислові зв’язки слів у структурі речення. Він виокремлює два види семантико-синтаксичних зв’язків між лексичними одиницями, що структурують речення. Один із них відображає “відношення ідентифікації”, а інший – “відношення детермінованості”. Прикладом першого виду зв’язків є відношення, що складається між іменником та означуючим його прикметником (атрибутивне відношення) або ж між іменником-підметом та особовою формою дієслова – предикативне відношення.

Другий вид семантико-синтаксичного зв’язку, який учений іменує “відношенням детермінованості”, є, на думку автора, результатом взаємодії двох мовних функцій слова. Одна з цих функцій полягає в тому, щоб “виражати поняття: Lumen, lumiиre, sol, soleil” [6, c.332]. Інша функція має завданням “виражати відношення одного поняття до іншого” [Там само]. Останнє здійснюється за допомогою спеціально вибраних у кожній мові знаків, які мають здатність розширювати або стягувати значення слова, надаючи йому індивідуального характеру.

Дюмарсе пояснює також психологічний механізм цієї взаємодії. На його переконання, мислення продукує думку зразу як щось неподільне ціле. “Однак коли виникає потреба висловити цю думку, то ми змушені членувати її, повідомляти її частинами, за допомогою слів і користуватися спеціально встановленими мовними знаками, для того, щоб вказати різні відношення між ними. Якщо я хочу повідомити про сонячне світло, – розмірковує вчений, – то я скажу по-латинськи Lumen solis, а по-французьки de le soleil, а в злитій формі – du soleil (...). Отже, у латинській мові закінчення слова solis зобов’язує (détermine) слово Lumen означати тільки світло сонця. Ця детермінованість виражається у французькій мові прийменником de (...) [6, c.333].

“Детермінованість, – зазначає далі автор, – яка реалізується в латинський мові за допомогою закінчення акузатива (Dominum Deum tuum diliges, чи Diliges Dominum Deum tuum (...), у французькій мові виражається місцем або позицією слова, яке згідно з усталеним порядком ставиться після дієслова: Tu aimeras Le Seigneur ton Dieu. А всі інші види детермінованості творяться у французькій мові за допомогою прийменників” [6, c.334].

Як видно, у граматичній концепції Дюмарсе поняття мовної детермінованості іменника має передусім синтаксичний зміст. Указавши на функціонально-семантичне призначення слова, значення якого має потенційну здатність детермінуватися, тобто “розширюватися чи звужуватися” під впливом його синтаксичних зв’язків з іншими словами, він зосереджує свою увагу на аналізі граматичної природи цих зв’язків, але не в плані їхньої ролі у вираженні ступеня детермінованості значення слова, а в плані їхньої відповідності латинським відмінковим закінченням. Його бачення явища детермінованості у цьому випадку практично рівнозначне поняттю іменного додатка, що було вже предметом розгляду у логічній концепції явища детермінованості вчених Пор-Рояля [2].

Дещо іншого розуміння набуває поняття детермінованості у семантичному контексті теорії артикля Дюмарсе. Учений, правда, не дає прямого визначення детермінованості іменника, але воно легко виводиться із його розуміння мовного призначення артиклів. На його думку, ці “малі слова” не означають нічого фізичного, вони тільки привертають увагу думки до слова, перед яким вони стоять і “зобов’язують розглядати його як такий об’єкт5, що без артикля сприймався б по-іншому” [6, c.396].

Отже, явище детермінованості як семантична функція детермінативів постає у тлумаченні Дюмарсе як точка зору суб’єктів мовлення на позначуване. Такий погляд на сутність явища мовної детермінованості, безумовно, має небагато спільного із синтаксичною детермінованістю елементів іменної синтагми у складі речення. Адже мова йде тут не про семантико-синтаксичні відношення між різними складовими речення, а про відношення між двома власне немовними реаліями: суб’єктом мовлення і об’єктом позначення слова, відношення, яке функціонально опосередковане мовними одиницями.

Розглядаючи явище мовної детермінованості іменника у прагматико-синтаксичному розрізі, Дюмарсе виділяє три погляди на предмет мовлення, яким на рівні синтаксису відповідають три “обсяги речення”, а саме:

1. Загальний обсяг (étendue universelle”), коли “мовець надає універсального смислу суб’єктові речення, тобто коли він співвідносить якусь характеристику (qualificatif) з усіма індивідами виду” [6, c.430]: Tout homme est animal; Tous les hommes sont ignorants.

2. Окремий обсяг (étendue particuliиre”) маємо тоді, коли “індивід, про якого мовиться, неточно означений” [6, с.430]. Суб’єкт речення тоді співвідноситься тільки з деякими окремими представниками денотативного класу, яких “ми не хочемо або не можемо детермінувати” [6, c.429]: Un savant m’est venu voir; Des Philosophes ont cru qu’il y avait des antipodes.

3. Одиничний обсяг (étendue singuliиre”) визначатиметься тоді, коли “суб’єкт, тобто особа чи предмет мовлення (...) є одиничним детермінованим індивідом” [6, c.430]: Louis XV a triomphé de ses ennemis; Le soleil est levé.

Два перші погляди на предмет мовлення, які, як стверджує Дюмарсе, відповідають загальному й окремому суб’єкту речення, виражають, на його думку, значення недетермінованості. Третій погляд, який представляє одиничний обсяг суб’єкта речення, перебуває у семантичній опозиції до двох перших, оскільки виражає значення детермінованості.

Слід зауважити, що Дюмарсе не ототожнює явища детермінованості іменника із процесом індивідуалізації його значення у мовленні. У його концепції детермінованості індивідуалізований обсяг іменника, чи, що те ж саме, речення, є тільки умовою вираження значення детермінованості, що зовсім не означає, що кожний одиничний предмет мовлення детермінований. На його думку, часто іменник , вжитий у мовленні, “дійсно вказує на індивіда, але такого індивіда, який не детермінований одинично”, як наприклад, у реченні “Un savant m'est venu voir” [6, c.435]. Такі вживання іменника він відносить до категорії неозначених.

До того ж Дюмарсе виділяє в окрему групу ті вживання іменників, де вони позначають “індивідів метафізичних” або, як він їх ще іменує, “індивідів специфічних” [6, c.436]: L’homme est ignorant; L’or est le plus précieux des métaux.

За його словами, у таких вживаннях іменника під одниною слід розуміти “всіх індивідів виду” [6, c.438]. Оскільки це так, то, будучи логічно послідовним, їх треба класифікувати як недетерміновані. Щоправда, автор не висловлює однозначно своєї думки щодо таких вживань іменника.

Отже, у граматичній концепції Дюмарсе іменник вважається детермінованим тільки тоді, коли він вказує на індивідуалізований обставинами мовлення чи контекстом предмет мовлення. В усіх інших випадках він виражає недетермінованість.6

Зауважмо, що Дюмарсе, розробляючи свою наукову концепцію явища мовної детермінованості іменника, дещо змістив акценти в інтерпретації її понятійної сутності. На відміну від своїх попередників, які пов’язували явище мовної детермінованості іменника переважно із процесом модифікації його значення, процесом, у якому суб’єкту мовлення відводилась роль пасивного реєстратора різних семантичних станів іменника, Дюмарсе активізував роль мовців. Він узалежнив явище мовної детермінованості іменника від точки зору суб’єктів мовлення. Якщо позначений словом предмет мовлення сприймається мовцями як окремий одиничний у цій мовній ситуації об’єкт, отже, він детермінований. І це незалежно від ступеня обізнаності мовців, на чому особливо наполягали А.Арно та Кл.Лансело [2; 7]. У понятійному полі категорії Д/Н з’явився новий і, як згодом з’ясується, вагомий чинник детермінуючого процесу – суб’єкт мовлення, його точка зору на предмет мовлення.

Граматична концепція явища іменної детермінованості Дюмарсе, яку він сформулював, як звичайне для французької лінгвістики, у контексті теорії артикля, хоч і “не розсіяла до кінця пітьму”, як висловився з цього приводу його сучасник Франсуа Тюро [8, c.214], проте зробила важливий крок уперед до з’ясування її мовної природи.

4. Граматична концепція Н.Бозе щодо явища детермінованості / недетермінованості іменника.

Граматична концепція Н.Бозе щодо мовної детермінації іменника є узагальнювальною для класичного періоду становлення французької мови. У ній віддзеркалилися як різні погляди на цю лінгвістичну проблему, що трапляються у мовознавчих працях авторів XVII-XVIII ст., так і властиві їм концептуальні суперечності. Саме тому вона вирізняється серед інших концепцій цього періоду своєю смисловою різноплановістю й, відповідно, своєю суперечністю.

Концепція детермінованості Н.Бозе, як і концепція детермінованості Шено Дюмарсе, має, без сумніву, логіко-синтаксичну природу. В її основі лежить думка, що детермінованість – це поєднання двох різних за своїми семантичними ознаками й мовними функціями лексичних одиниць. З одного боку, артикль, що вказує на якихось індивідів, не предикуючи їм ніякого значення, а з іншого боку, іменник, що виражає певне семантичне значення, абстраговане від будь-якого індивіда позначення. Отже, явище детермінованості маємо тоді, коли ці дві різнорідні семантичні одиниці поєднуються в структурі одного висловлення, подібно до того, як поєднуються синтаксичні члени речення. Тоді “значення іменника детермінує неясну (vague) природу індивідів, указаних артиклем, а значення артикля показує, що абстрактне значення іменника повинно розглядатися в позначених ним індивідах” [3, c.385]

Полемізуючи з одним із коментаторів Граматики Пор-Рояля абатом Фроманом з приводу детермінуючих можливостей артиклів, які той повністю заперечував, вважаючи, що детермінованість іменника є семантичною функцією самого іменника, а не артикля, Н.Бозе пише: “Фроман намагається довести, що артикль зовсім не детермінує обсягу значення іменників, і не доводить нічого, крім того, що артикль не детермінує семантичної природи іменника (la nature énoncée par le nom), або, як він сам каже, значення іменника, що є зовсім інше” [3, c.385].

Отже, Бозе пояснює відмінність, яка існує між детермінованістю значення іменника та детермінованістю його обсягу. “Детермінувати значення слів, – пише вчений, – може мати два різні смисли” [3, c.385]. З одного боку, це означає вибрати слово знаком якогось поняття, а з іншого боку, це означає дати визначення поняттю, пояснити його. І в першому, і в другому випадках детермінованість значення досягається мовним узусом чи мовним контекстом. Тому в таких випадках неможливо твердити, що “іменник детермінує значення артикля, чи, навпаки, що артикль детермінує значення іменника” [3, c.386]. І в цьому контексті, констатує Н.Бозе, Фроман має рацію.

Проте зовсім інша природа явища детермінованості обсягу значення. Детермінувати обсяг значення загального іменника означає, на думку Бозе, скерувати увагу мислення на предмети номінації, яким властива та смислова природа, що відображена у значенні іменника. Пор., наприклад:

“Déterminer l’étendue d’un nom appellatif, c’est tourner l’attention de l’esprit sur les individus en qui se trouve la nature générale énoncée par le nom appellatif” [3, c.386].

Як видно, у теоретичній концепції детермінованості Н.Бозе, яка, без сумніву, сформувалася під впливом ідей Дюмарсе, учнем якого він себе вважав, детермінованість іменника є не що інше як його предметна віднесеність у мовному акті7. Висловлюючись термінами й поняттями сучасної логічної семантики, для якої проблема іменної детермінованості є однією з пріоритетних тем досліджень, скажемо, що для Н.Бозе детермінованість обсягу значення іменника означає, що денотативний клас іменної дескрипції не є порожнім, тобто існує хоча б один індивід, для якого дана дескрипція є значущою. Цю думку підтверджує таке судження вченого:

“Il est vrai qu’un nom appellatif peut кtre pris dans un sens indéfini, c’est-а-dire, avec abstraction des individus; ou dans un sens défini, c’est-а-dire, avec une application déterminée aux individus. Dans ce dernier cas, il est juste que le nom soit modifíé par un article; (Un chateau du roi); mais pour le premier cas, le nom suffit seul, parce que dans son état naturel et primitif il fait essentiellement abstraction des individus” [3, c.390].

Звідси випливає його переконання, що кожен артикль (“артикль” у розумінні Н.Бозе) детермінує обсяг значення іменника, “тому що всі вони притягують до нього увагу” [3, c.389].

Отже, граматичну суть явища мовної детермінованості вчений врешті зводить до формального чинника – вживання/невживання перед іменником детермінатива. Наявність детермінатива означає, що абстрактне значення іменника слід розглядати стосовно деяких предметів позначення (їх природа у цьому випадку не відіграє жодної ролі, – вони можуть бути конкретними чи абстрактними, відомими чи невідомими, загальними чи індивідуаль­ними тощо), які, формуючи елементну базу його обсягу, водночас детермінують її. Відсутність же перед іменником детермінатива, як, наприклад, у виразі “agir en homme”,8 є свідчен­ням того, що іменник “homme” недетермінований, оскільки його абстрактне значення не виражає ніякого обсягу, тобто не співвідноситься з жодним індивідом, який міг би розглядатися як елемент його обсягу.

Якщо на рівні теоретичних міркувань Н.Бозе говорить про детермінованість обсягу значення іменника тільки як про його предметну віднесеність, то на рівні практичного аналізу мова йде переважно про кількісні параметри обсягу значення детермінованого іменника та граматичні засоби його модифікації. Ця роздвоєність наукової концепції відобразилась передусім в класифікації детермінативів іменника, де автор протиставляє “вказівні артиклі” ";le";, ";la";, ";les"; усім іншим детермінативам, що іменуються ним “конотативними артиклями” (articles connotatifs). Див. його класи­фікацію артиклів [3, с.383].

Згідно з поглядами Н.Бозе, “вказівні артиклі” не виражають ніякої кількості об’єктів, вони є тільки неясним сигналом предметної віднесеності значення іменника: “L’article indicatif est ainsi nommé parce qu'il indique seulement d’une maniиre vague que la compréhension du nom appellatif doit кtre envisagée dans les individus” [3, c.312].

Пояснюючи функціонально-семантичну природу конотативних артиклів, Н.Бозе дає практично інше тлумачення явищу мовної детермінованості, понятійна суть якого полягає у модифікації обсягу значення іменника. Пор., наприклад:

“Je nomme connotatifs les Articles dont il est question parce que outre l’indication générale des individus que caractérise l’article indicatif, ils marquent en mкme temps quelque point de vue particulier, qui détermine avec plus au moins de précision la quotité des individus. Cette détermination peut comprendre toute la latitude de l’étendue du nom appellatif, ou ne tomber que sur une partie des individus...” [3, c.327].

Порушивши питання про кількісну детермінованість позначуваних іменником елементів, автор мимоволі опинився перед потребою визнати інший вид детермінованості, яка не має ніякого стосунку до кількісних характеристик обсягу значення іменника, а спрямована на виявлення внутрішньої сутності елементів позначення.

“Мені добре відомо, – пише Н.Бозе, – що артикль Un, як і всі інші числові артиклі (";articles numériques";), детермінує індивідів лише з кількісною точністю й залишає їх недетермінованими у будь-якому іншому відношенні. Un homme, наприклад, у будь-яких обставинах є тільки одна людина, і цей вираз відкидає думку про будь-яку іншу кількість; але цей єдиний чоловік не повинен тут постати (n’y est déterminé а кtre) ні великим ні малим, ні кволим ні кремезним, ні вченим ні неуком, ні вільним ні рабом, ні європейцем ні азіатом, ні Петром ні Павлом і под.” [3, c.391].

Отже, якщо опустити питання детермінованості значення іменника (la compréhension de l’idée) й розглядати тільки питання про детермінованість обсягу значення (l’étendue de la signification), то треба визнати, що у граматичній концепції Н.Бозе йдеться про три різні за своєю семантично-функціональною сутністю види детермінованості. Явище мовної детермінованості іменника він розглядає, по-перше, як просту предметну віднесеність значення актуалізованого у мовленні іменника; по-друге, трактує його як кількісну характеристику обсягу значення іменника; по-третє, тлумачить як якісну характеристику предметів позначення.

Множинність думок, висловлених одним і тим же автором на те саме явище, є незаперечним доказом того, що воно, по-перше, не є простим за своєю природою, а, по-друге, що дослідник не розкрив його істинної сутності.

Якщо виходити з міркувань, що всі три погляди Н.Бозе на явище мовної детермінованості іменника є правильними, що цілком ймовірно, то істинна сутність цього явища повинна бути десь у площині їх понятійно-функціональної взаємодії – питання, яке залишилося поза увагою вченого.

Виходячи із поглядів Н.Бозе, теоретична модель такої взаємодії могла б виглядати так:

Предметна віднесеність актуалізованого у мовленні іменника – це семантична основа його детермінованості, так би мовити, базовий рівень, над яким розміщуються ще два рівні, а саме: рівень кількісної детермінованості предметів мовлення та рівень якісної детермінованості предметів мовлення. Між цими двома рівнями детермінованості, як це випливає із тлумачень Н.Бозе, немає прямої функціонально-семантичної залежності, оскільки предмети мовлення можуть бути детерміновані кількісно й залишатися недетермінованими якісно. Значить, повна детермінованість іменника можлива тільки в тих випадках, коли предмет його позначення і кількісно, і якісно виділений серед інших. І, відповідно, повна недетермінованість іменника є в тих випадках, коли він вжитий “абстраговано від індивідів” [3, c.390], тобто предметно не співвіднесений.

На відміну від багатьох вчених цього періоду, які розглядали явище мовної детермінованості іменника здебільшого як деяку граматико-семантичну операцію із його значенням, Н.Бозе поставив у центрі цієї проблеми предмет позначення. Для нього детермінованість іменника – це насамперед його предметна віднесеність, сприйнята і усвідомлена суб’єктами мовлення.

Розглянуті вище граматичні концепції іменної детермінованості, зрозуміло, не вичерпують всієї повноти поглядів учених XVIII ст. на це питання. Втім, найавторитетніші для цього періоду, вони у своїй сукупності творять ту основу, на ґрунті якої велися наукові дискусії багатьох інших вчених навколо таких питань, як, наприклад, у чому полягає сутність явища мовної детермінованості іменника, які лексичні одиниці підлягають процесові детермінації, якими шляхами він здійснюється, що виражають детерміновані елементи.

1. Строева Т.В., Зиндер Л.Р. Грамматическая категория соотнесенности имени существительного в немецком языке//Уч. зап. ЛГУ. 1961. №301. Серия филол. наук. Проблемы языкознания. Вып. 60. С.218-232. 2. Arnauld A., Nicole P. La logique ou l'art de penser. Reprint sur la cinquiиme йdition. P., 1970. 3. Beauzйe N. Grammaire gйnйrale: Nouvelle impression en fac-similй de l'йdition de 1767. En 2 vol. Stutgart-Bad Gonstatte: Friedrich Frommans Verlag, 1974. Vol.1., Vol.2. 4. Buffier P.-Cl. Grammaire franзaise sur un plan nouveau. P., 1709. 5. Damourette J et Pichon E. Des mots а la langue. Essai de grammaire de la langue franзaise. 2iиme йd. P.: Ed. d'Artrey, 1911-1927. T.1.; T.6. 6. Du Marsais C.-Ch. Logique et principes de grammaire. P., 1769. XV. 7. Grammaire gйnйrale et raisonnйe de Port-Royal /Ed. A.Bailly. Genиve: Slatkine reprints, 1968. XXII. 8. Harris J. Hermиs ou recherches philosophiques sur la grammai­re universelle/Ed., introd. et notes par A.Joly. Genиve: Librairie Droz, 1972. 9. Maupas Ch. Grammaire et syntaxe franзoise. 3iиme йd. Rouen: Chez Jacques Gaillove, 1632. 10. Rйgnier-Desmarais (Abbй). Traitй de la grammaire franзoise. Bruxelles, 1706.

Le but de cet article était de brosser un tableau d’ensemble des idées des grammairiens français du XVIII s. concernant le fait linguistique de la détermination du nom appellatif dans le discours. Cette étude se limite aux ouvrages grammaticaux de quatre des plus éminents savants de cette époque, particulièrement l’abbé Régnier Desmarais, Cl. Buffier, C.-Ch. Dumarsais, N. Beauzée.

Le lecteur y trouvera sous une forme condensée l’essentiel des problèmes examinés par ces savants. Partant des idées de leurs prédecesseurs du XVII s., les grammairiens du XVIII s. avaient pénétré plus profondément dans la nature fonctionnelle du groupe syntagmatique Dét. + Nom, et en avaient dégagé de nouvelles particularités sémantiques. Régnier-Desmarais et Cl. Buffier, par exemple, s’efforçaient de définir la valeur grammaticale du morphème “Un”. C.-Ch. Dumarsais explorait le rôle de la syntaxe dans le processus de la détermination du nom; N. Beauzée cherchait à répondre à la question en quoi consiste la différence entre la détermination du nom et celle de son étendue. En résumé, les grammairiens du XVIII s., en étudiant le fait de la détermination du nom dans le discours ont posé plus de questions qu’ils n’ont donné de réponses.

Л.М.Ягупова, доц.,

Донецький національний університет

ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМЕННИКІВ ІЗ ПРЕФІКСОМ UR-

У СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКИХ РУКОПИСАХ

Стаття продовжує цикл публікацій автора з іменникового словотвору середньоверхньонімецької мови. У ній зроблено графемний, морфологічний, функціональний та лексичний аналіз деяких похідних з ur- у середньоверхньонімецьких рукописах. Велика кількість ілюстративного матеріалу підтверджує теоретичні положення дослідже ння.

1. Попередні зауваження

Середні віки є історичним періодом, що подарував людству літературні шедеври “Kaiserchronik”, “Physiologus”, “Nibelungenlied”, авторство яких не встановлено, а також “Parzifal” Вольфрама фон Ешенбах, “Iwein” та інші твори Гартманна фон Ауе, “Tristan” Ґотфріда фон Страсбург. Наприкінці XIII ст. усе більше з’являється історичних грамот, написаних німецькою мовою (до цього часу їхні укладачі під час написання користувалися латиною або перекладали відповідні тексти з латини на німецьку мову). Проте середньоверхньонімецька (далі – свн.) мова все ще залишається найменш дослідженою у порівнянні з іншими мовноісторичними періодами [9, с.1304]. При цьому у центрі уваги поодиноких українських лінгвістів знаходиться, насамперед, діахронічне дослідження німецької мови, що базується, в основному, на вивченні лексикографічних джерел [1]. Натомість німецькі мовознавці [8] вже більш ніж 10 років тому визначили свн. період пріоритетним історичним відрізком часу, який необхідно ретельно вивчати. Уже вийшла друком перша монографія [5], присвячена словотвору свн. мови, що аналізується через призму корпусної лінгвістики.

Цю статтю написано також у руслі праць, що ґрунтуються на корпусі оригінальних рукописів. Найактивнішими у свн. мові виявляються іменники, що містять у своєму складі префікси ge- та un-. Ці утворення частково розглядаються у попередніх статтях [пор. 2; 3]. Іменникові ж лексеми з ur- ще не були предметом ретельного вивчення лінгвістів, хоча вони утворюють третю за чисельністю групу іменників, що містять у своєму складі префікс. Межі статті не дають змоги розглянути усі вилучені з рукописів лексеми з ur-, тому зупинімося на одній групі похідних та проаналізуймо ті з них, що зафіксовані у дослідницькому корпусі лише у поодиноких випадках. Кількісний чинник слугує індикатором того, що певні похідні вже у свн. період знаходяться на межі зникнення з письмового обігу. Це підтверджує відсутність досліджуваних “одиничок” у лексикографічних джерелах сучасної німецької мови, наприклад, у DUW9. Отже, метою цієї статті є проаналізувати утворення, які, разом з іншими чинниками, ототожнюють дух середньовічної культури, вираженням якої є, звичайно, і мова. З дослідницького корпусу вилучено 11 іменників, до складу яких входить префікс ur-, і які уживаються тільки в поодиноких випадках, а саме: urbærecheit, urbot, urbunst, urdanc, urganс, urval, ursuoch, ursuochenære, urdriez, urdruz та urteil(е)dære.У подальшому не розглядатиметься іменник urbærecheit stf. ‘велич, шляхетність’, зафіксований у рукописі “Leben der heiligen Elisabeth” (Elis-V-4b-в), оскільки дослідницький корпус не дає підстав до висновків про словотвірну базу утворення. На перший погляд, твірним у цьому випадку міг би бути прикметник urbære, однак, наприклад, М.Лексер [MHW II, с.2000] виводить, навпаки, urbære з urbærecheit. До того ж, цей прикметник не експлікується у корпусі. Неможливість визначення бази має наслідком неможливість участі іменника у статистичних підрахунках, коли йдеться про часову та географічну близькість бази до похідного та функціональне використання цього утворення. До дослідницьких завдань у статті належить графемний, морфологічний, функціональний та лексичний аналіз вищезгаданих лексем у свн. рукописах.

2. Загальна характеристика корпусу

Дослідницький корпус охоплює 79 оригінальних рукописів, що виникли у період із кінця ХІ до середини ХIV ст. у 9 мовних просторах, які позначаються у корпусі арабськими цифрами, а саме: верхньонімецькому (0), баварському (1), баварсько-алеманському перехідному просторі (швабському) (2), алеманському (3), західносередньонімецькому (4), середньофранкському (4 а), рейнсько-франксько-гессенському (4 б), гессенсько-тюрингському (східносередньонімецькому) (5), східнофранкському (6).

Дослідницький корпус містить релігійні, правові тексти та історичні грамоти. У цій роботі використовуються умовні скорочення назв рукописів, що наводяться наприкінці статті. Поряд із кожним скороченням зазначена римська цифра, яка відповідає певному часовому простору: І – періоду з 1050 р. до 1150 р., ІІ – з 1150 р. до 1200 р., ІІІ – з 1200 р. до 1250 р., IV – з 1250 р. до 1300 р., V – з 1300 р. до 1350 р. Після позначення часового простору через дефіс зафіксований мовний простір (арабська цифра) (див. вище) і далі через дефіс – форма тексту: п – проза, в – віршований текст, г – історична грамота. Інформація щодо структури корпусу є важливою складовою частиною дослідження, оскільки визначення словотвірних баз та ступеня умотивованості кожного похідного відбувається через наявність відповідної бази, по-перше, у тому ж рукописі, в якому зафіксоване похідне (найвищий ступінь мотивації – ранг бази 1), по-друге, у тексті, що є близьким у часі та за місцем появи (ранг бази 2), по-третє, в рукописі, що належить до того самого часового простору, що й похідне, але до іншого мовного простору (ранг бази 3), по-четверте, в історичній пам’ятці, що з’явилася у тому ж мовному просторі, що і текст, який містить похідне, проте в іншому часовому просторі (ранг 4), по-п’яте, базу вилучено з рукопису, що є віддаленим у часі та за місцем появи (найнижчий рівень мотивації – ранг бази 5).

3. Словниковий склад

Іменники з префіксом ur- узагалі виявляються у 70 рукописах із 79, що досліджені. При цьому 10 аналізованих у цій статті лексем наведені у 6 написаних прозою текстах (див. табл. 1):

Таблиця 1

Розподіл іменників за рукописами

Лексеми

Рукописи

BaGB-

I-0-п

Will-

І-0-п

WNot-

І-0-п

TrHl-III-3-п

Rupr-

V-1-п

Baum-V-2-п

urbot

+

urbunst

+

urdanc

+

urdriez

+

urdruz

+

urganс

+

ursuoch

+

ursuochenære

+

urteil(е)dære

+

urval

+

Як видно з таблиці, рівно половина усіх утворень (5) зафіксована в одному рукописі – BaGB-І-0-п („Bamberger Glaube und Beichte, Himmel und Hölle“). Інші тексти містять по одному похідному. При цьому BaGB-І-0-п, Will-І-0-п (Williram. “Hohe-Lied-Kommentar”) та WNot-І-0-п (“Wiener Notker”) відносяться до одного часового та мовного простору (виникли наприкінці ІХ – першій половині ХІІ ст. у верхньонімецькому мовному просторі). До останнього часового відрізка свн. мови (перша половина XIV ст.) належать ще 2 рукописи – “Rechtsbuch” Рупрехта фон Фрайзинг (Rupr-V-1-п) та Baumgarten geistlicher Herzen (Baum-V-2-п), причому Rupr-V-1-п написаний на середньобаварському, а Baum-V-2-п – на східношвабському діалекті. “Trudperter Hohelied” (TrHl-III-3-п), що також містить один іменник із ur-, датований другою чвертю ХІІІ ст. і належить до алеманського мовного простору.

Оскільки предметом дослідження є тільки лексеми, що зустрічаються в дослідницькому корпусі лише у поодиноких випадках, кількість утворень дорівнює кількості вилучених прикладів.

4. Графічні варіанти

Під час дослідження історичних, тобто зафіксованих виключно письмово, мов та мовних періодів виникає, насамперед, необхідність досконалого вивчення писемних пам’яток, у яких зафіксовані ті чи інші мовні явища [4, c.50]. Для свн. мови це – рукописи. З огляду на вищезгадане важливим виявляється аналіз графічних варіантів, які експлікуються у текстах, хоча було б несправедливим заперечувати також необхідність встановлення реляцій між графічними варіантами та їхніми відповідниками на фонологічному рівні.

Оскільки у свн. мові ще відсутня мовна норма, а отже, і стабільність у написанні слів та їхніх складових частин, префікс ur-, як і більшість інших аналогічних морфем, виявляється у корпусі рукописів у різних варіантах, які стосуються, насамперед, голосного. Провідними графічними варіантами в усьому дослідницькому корпусі взагалі є vr- та ur-. Однак аналіз 10 лексем виявляє іншу картину: у BaGB-І-0-п та Will-І-0-п префікс має графічну форму úr-, яка за межами цих двох рукописів не експлікується. Оскільки ж перший рукопис містить найбільшу кількість утворень, зрозуміло, що графічний варіант úr- превалює в цьому дослідженні. У складі утворень ursuochenære та urval актуалізується варіант ur-, у складі urdruz, urganc – варіант vr-.

5. Морфологія

Усі досліджувані лексеми поділяються на дві рівні групи: одну утворюють іменники без чергування голосного, іншу – з аблаутом у корені. Із 5 лексем з аблаутом 2 виявляють також чергування приголосних, обумовлене кінцем слова. Так с уживається замість k (urdanc < erdenken), що відбивається тільки на написанні й не стосується вимови; велярний [ŋ]у складі nc уживається замість дентального [n] (urganc < ergân). Спрощення гемінації відбувається наприкінці слова в єдиному утворенні без альтернації голосного(urval < ervallen).

Більшість досліджуваних лексем (7) виявляє чоловічий рід, як іменник жіночого роду у корпусі зафіксований urbunst; urbot належить до середнього роду. Неможливо встановити однозначно на підставі контексту приналежність urval до чоловічого або до середнього роду.

6. Мотивація. Функціональні класи. Словотвірні типи

6.1. Бази трьох аналізованих у статті утворень (urval, urdriez, urteil(e)dære) зафіксовані у тих самих рукописах, що і похідні. Така ж кількість баз виявляється у текстах, що є близькими за мовним простором. Бази ще двох іменників (ursuch, ursuchenære) наводяться у текстах, що є близькими у часі та за місцем появи до рукописів, у яких з’являються деривати. База urganc актуалізується у творі, близькому у часі, urdruz – у тексті, що є віддаленим у часі та за мовним простором від рукопису, в якому зустрічається похідне.

Аналізовані іменники належать виключно до функціонального типу “транспозиція”, за умови якої відбувається перехід до іншої частини речі і/або до іншого поняттєвого класу [6, c.59].

6.2. Утворення urbot stn. “поведінка”, urbunst stf. “недоброзичливість”, urdancstm. “вигадка, брехня” зустрічаються виключно в рукописі BaGB-І-0-п, натомість їхні словотвірні бази виявляються тільки за межами тексту. Так, найближчою до похідного urbot у корпусі є база erbieten stv. ‘виявляти(-ся)’, до urbunsterbunnen an. v. ‘недоброзичливо ставитися’, якi зафіксовані в Iw-ІII-0-в, до urdancerdenken swv. an. ‘вигадувати, придумувати’ (Parz-III-0-в) – рукописах, що належать до того ж мовного простору, що і твори, які містять відповідні іменники:

<…> Ich nihabo bihálten <…>/10 <…> rehte$11úrbot. <…>/ [BaGB-I-0-п, 147,19; 147,33] (“Я не зберіг <…> праведної поведінки”).

vn erbv\oten im alle die êre./ [Iw-III-0-в, 5442] (“й усі віддавали йому шану”).

<…> Ich hábe gi$ún(=)/12dôt in nîde. in úrbûn$te. <…>/ [BaGB-I-0-п, 144,07-08] (“Я грішний у заздрощі, у недоброзичливості”).

ich erban iv de$ vil $êre. [Iw-ІII-0-в, 5255] (“через те я дуже недоброзичливо ставився до вас”).

<…> Ich bin $cúldig/ <…> an úr(=)/danchin. <…>/ [BaGB-I-0-п, 145,29; 146,09-10] (“Я грішний <…> у вигадках”).

mit grozem li$te erdaht<…>/ [Parz-III-0-в, 282 b, 19] (“вигаданий із великою хитрістю”).

Аналіз корпусу уможливлює висновок про те, що дієслова erbieten, erbunnen, erdenken є морфологічними та семантичними базами відповідних іменникових похідних, хоча, наприклад, В.Вільманнс [10, с.566] пише, що ur- в urbunst має негативне значення, конкурує у цьому значенні з â-, un-, із чого виходить, що urbunst є відіменниковим похідним. Проте аналіз корпусу не дає підстав для такого висновку.

Функціональний аналіз рукописів уможливлює тлумачення urbot, urbunstта urdanc як “факт, що…”. Так, наприклад, urdanc парафразується як ‘die Tatsache, dass jemand etwas erdenkt’ (“факт, що хтось щось вигадує”) і належить разом із двома іншими лексемами до функціонального класу іменників із граматичним абстрактним значенням. При цьому urbot, urdanc структуруються за словотвірним типом -Ø(е), urbunst – як -st. Цілком очевидним є те, що як база виступає тут префіксальне дієслово.

Спільнокореневими лексемами є іменникові утворення urdriez stm. та urdruz stm., що мають значення “огида, нехіть”.Проте словотвірні бази цих похідних не є однозначними. По-перше, етимологічної бази erdriezen stv. “набридати”, що згадується у словнику М.Лексера [MHW I, c.623], немає у дослідницькому корпусі, однак словник фіксує це дієслово у творі автора рукопису Iw-III-0-в Гартманна фон Ауе “Ерек”. А отже, erdriezen може вважатися морфологічною базою усіх трьох іменників. Інша справа – семантична база похідних. Альтернативою erdriezen виступають у корпусі його спільнокореневі синоніми bedriezen та verdriezen. Першу з лексем зафіксовано тричі і тільки в рукописі Will-I-0-п, що містить також єдиний приклад іменника urdriez:

daz ír mînemo $pon$o kûndet/mínen $íechetágon. der mír/ áne líget uóne $îner mínno./ unte uon úrdrîeze dírro uuérlte./ [Will, 30r, 25-28] (“що ви пророкуєте моєму нареченому мою майбутню хворобу через його кохання та нехіть світу”).

<…> daz míh der vuérlte/ bedrûzet. <…>/ [Will, 09r,06-07] (“що мені світ набрид”).

Репрезентативною одиницею у корпусі є дієслівне утворення verdriezen, що зустрічається у 7 текстах корпусу, починаючи з ХІІ ст. (Iw-ІII-0-в, RhMl-III-4-в, GRud-III-5-в, Pass-IV-5-в, Taul-V-4a-п, Hleb-V-4b-п, MBeh-V-5-п), і може вважатися семантичною базою urdruz (єдиний приклад у рукописі Baum-V-2-п), пор.:

<…> daz $elbe lieht der/werlt $o ir eín vrdrutz. <…>/ [Baum-V-2-п, 179v,09-10] (“Те ж саме світло світу для неї – огида”).

<…> $o/ vrdru\oy$tz dich $cheire <…>/ [Taul-V-4a-п, 025v,16-17] (“І це набридне тобі скоро…”).

Конкуренція у корпусі між erdriezen, bedriezen та verdriezen полягає, скоріш за все, не в ідіоматизації певних іменників, а в географічній “перевазі” того чи іншого дієслова. Так, у ході аналізу дослідницького корпусу встановлено, що корелят із ver- зустрічається майже виключно у середньонімецьких діалектах (і лише один приклад вилучено з рукопису, локалізованому у верхньонімецькому мовному просторі). Незначна кількість відповідних прикладів із er- та be- унеможливлює аналогічні припущення щодо цих дієслів.

Похідні urdriez та urdruz можна тлумачити як ”факт, що хтось набрид” і, таким чином, віднести до віддієслівних іменників із граматичним абстрактним значенням типу -Ø(е).

Cловотвірною базою urganс stm. “хід, вихід” (Rupr-V-1-п) є також префіксальне дієслово (ergân an. v. “починати ходу, закінчуватися, потрапляти і т. ін.”). Найближчий у часі текст, що містить це дієслово, є Taul-V-4a-п, тобто похідне і база відносяться до одного часового простору:

<…> er/$ei $eínes lehen hrren vrgaen. warden. <…>/ [Rupr-V-1-п, 068,42-069,01] (“Це повинен бути вхід мого сеньора”).

in groi$me tzwiu\oele we id deme/ .M. an $yme ende ergain $oile <…>/ [Taul-V-4a-п, 094v,15-16] (“у великому відчаї, який повинен проникнути у людину перед смертю”).

Значення, яке актуалізує ergân в останньому прикладі, дає підстави вважати його як семантичною, так і морфологічною базою urganс. Дієслово ergân зустрічається неодноразово також в інших рукописах, наприклад, в Iw-ІII-0-в та Parz-III-0-в. Тобто досліджувана мовна одиниця є цілком умотивованою у свн. період.

Значення urganс відповідає словотвірній парафразі “Stelle, wo man ein- bzw. ausgeht” (“місце, де входять або виходять”), а отже, похідне залучається до віддієслівних іменників із локальним значенням словотвірного типу -Ø(е).

Спільнокореневими іменниками є ursuoch stm. та ursuochenære stm. Перша лексема використовується у BaGB-І-0-п у значенні ‘випробовування’:

In dero hêllo da i$t <…>/ <…> der hande(=)/gў$te úr$uoch. <…>/ [BaGB-І-0-п, 154,39; 154, 45-46] (“У пеклі, там <…> найгірше випробовування”).

Інший іменник – ursuochenære – відсутній у словнику середньоверхньонімецької мови М.Лексера, однак семантичний аналіз контексту, в якому зустрічається це слово, та бази уможливлює тлумачення утворення як “cуддя”, пор.:

<…> $o dc zit chumet./$o ku(=)/met der ur$u\ochenare./ mit uil manegeneme no(=)/ tigare. <…>/ [TrHL-III-3-п, 101v, 13-15] (“Приходить час. І ось приходить суддя з багатьма різними злидарями”).

Семантичною та морфологічною базою ursuoch виступає у корпусі ersuochen swv. “розслідувати, вивчати, досліджувати”. Дієслово тричі експлікується в рукописі WNot-I-0-п, пор.:

<…> in demo eite./ ir$uoche$t du mih. <…>/ [WNot-I-0-п, 022va,24-022vb,01] (“Через присягання ти мене випробовуєш”).

На відміну від ursuoch,база ursuochenære не є однозначною. З одного боку, похідне можна тлумачити через дієслово як “той, хто щось розслідує”, з іншого боку, – через іменник як “той, хто веде розслідування”. У першому випадку ursuochenære може вважатися віддієслівним утворенням, в останньому – відіменниковим. Припущення подвійної мотивації в цьому випадку має усі підстави бути реальним, оскільки можлива база ursuoch зафіксована у корпусі, як зазначається вище, лише один раз. Але тільки 2 рази наводиться також і дієслівна база, причому у тексті, що є віддаленим від рукопису, в якому наводиться ursuochenære, не тільки у часі, але й за місцем появи. Справедливості ради зазначу, що М.Лексер [MHW I, c.679] посилається на текст Iw-III-0-в, що також входить до корпусу, але не повністю, а в уривках, і наводить дієслово ersuochen також у значенні “досліджувати”. Iw-III-0-в вважається текстом, що є віддаленим у часі, але близьким за місцем створення. Однак, зрозуміло, що один приклад не має вирішальної сили для визначення мотиваційної бази. У всякому випадку, ursuochenære може вважатися суфіксальним утворенням на позначення агенса словотвірного типу -(en)ære.

Утворення ж ursuoch парафразується як “щось, що когось випробовує” і належить також до похідних із значенням агенса, але до словотвірного типу -Ø(е).

Іменник urteil(е)dære “суддя”, як і ursuochenære, має у своєму складі не тільки префікс ur-, але й суфікс -ære. При цьому обидва утворення мають однакове значення, а отже, виступають у корпусі як синоніми.

Оскільки у корпусі присутній іменник urteildestnf., логічно вважати його словотвірною базою urteil(е)dære. Це підтверджує той факт, що обидві іменникові лексеми виявляються в одному рукописі – BaGB-I-0-п:

<…> Ich glo\vbo daz er nўh dannan/chúmftig i$t in demo iúngi$ten tge/cirtêilenne lebente unde tôta. úbe(=)/la unde go\vta. réht úrteildâre nah/iro giwrh'tan. <…>./ [BaGB-I-0-п, 139,03-08] (“Я вірю, що він ще тому прийде у Судний День, щоб судити живих та мертвих, злих та незлих, праведних суддів за справами їхніми”).

<…> I\'ch nihabo bihálten nўh<…>/ <…>/ <…> rehtúrteilide. <…>./ [BaGB-I-0-п, 147,19; 147,33] (“Я не визнав <…> праведного суду”).

Значення urteilde та urteil(е)dære підкріплює у дослідницькому корпусі ціла низка спільнокореневих іменників, що є синонімами або urteil(е)dære (urteilære), або urteilde (urteil stn. stf. stfn., urteil(e) stfn., urteile stf.). У наступному прикладі виявляється також дієслово еrteilen swv. “присуджувати”, яке, у свою чергу, є морфологічною та семантичною базою іменників urteil, urteil(e), urteile:

<…> Daz wart Ўm erteiltmЎt/ge$ament' vrteil. <…>/ [Augsb-IV-2-г, 08,10-08,11] (“Це було йому присуджено загальним судом”).

Лексема urteil актуалізує також у корпусі значення ‘вирок’:

<…> Uone dinemo/antluzze chome min ur(=)/teili. <…>/ [WNot-I-0-п, 022va,10-12] (“Від Твого лику виходить мій вирок”).

Поряд із дієсловом еrteilen у корпусі виявляється спільнокореневе синонімічне слово urteilen swv., яке зустрічається у деяких рукописах і, очевидно, утворене від іменника urteil(e). У всякому випадку, urteilen семантично підтримує urteil(е)dære та всі інші згадані вище спільнокореневі похідні:

<…> IR $ult nicht vrteilen. Vnn $o w'det ir/ nicht geurteilet. Wan in welchenvrteile ir vr(=)/ teilet. in dem w'det ir geurteilet. vnn in welchir/ maze ir w'det mezzin. in d' wirt uch wider ge(=)/ mezzin. <…>/ [MBeh-V-5-п, 062r,22-26] (“Не судіть, і вас не судитимуть. Оскільки яким судом ви судите, таким і вас судитимуть, і якою мірою ви міряєте, такою і вас мірятимуть”).

Іменники з основою urteil семантично підкріплює у дослідницькому корпусі також прикметник urteillich „cудний”, що у поєднанні з іменником tac має значення “Судний День”:

da was eЎn vrteillich' tach/ [Diet-IV-1-в, 09728] (“Це був Судний День”).

Таким чином, функціональний аналіз уможливлює використання щодо urteil(е)dære словотвірної парафрази “jemand, der ein Urteil abstattet” (“той, хто судить”). Перехід до функціонального типу “транспозиція” (функціонального класу іменників із значенням агенса) відбувається тут завдяки семантичній транспозиції і не має слідством зміну частиномовної приналежності бази [пор.: 6, с.59; 7, с.7]. Таким чином, похідне залучається до словотвірного типу -ære.

Дієслівну базу urval stmn. ‘смерть, загибель’ (ervallen stv. “(за)гинути”)знаходимо у тому ж рукописі, що й іменникове похідне:

<…> $ie uuerdent/ mit in gedun$en zedemo ur(=)/falli. <…>/ [WNot-I-0-п, 014vb,04-06] (“Їх розірвуть разом із ним насмерть”).

Mine fianda die mir not tuo(=)/ ent. die $int $ieh unde irual(=)/ len. <…>/ [WNot-I-0-п, 043va,18-20] (“Мої вороги, що роблять мені зле, хворіють і гинуть”).

Префіксальне утворення ervallen експлікується у WNot-I-0-п лише один раз, проте 6 разів з’являється просте дієслово vallen “падати”, що у ряді випадків можна тлумачити як “гинути”, пор.:

<…> $i uallent un(=)/der mine fuoze. <…>./ [WNot-I-0-п, 028va,05-06] (“Вони гинуть під моїми ногами”).

Віддієслівна іменникова лексема urval парафразується як “die Tatsache, dass jemand gefallen ist” (“факт, що хтось загинув”) та структурується за словотвірним типом -Ø(е).

7. Висновки та перспективи дослідження

Отже усі розглянуті у статті іменники умотивовані базами, що експлікуються у межах дослідницького корпусу. Похідні з ur- розподіляються за такими транспозиційними функціональними класами:

Таблиця 2

Функціональне використання похідних із ur-

Функціональний клас

Словниковий склад

Частиномовна

приналежність бази

Іменники з граматичним абстрактним значенням

[-(е)]

urbot, urdanc, urdriez,

urdruz, urval

дієслово

Іменники з граматичним абстрактним значенням

[-st]

urbunst

дієслово

Агенс [-ære]

urteil(e)dære

іменник

Агенс [-(en)ære]

ursuochenære

подвійна мотивація:

дієслово, іменник

Агенс [-Ø(е)]

ursuoch

дієслово

Іменники з локальним значенням [-Ø(е)]

urganc

дієслово

Таблиця свідчить про очевидну перевагу похідних із граматичним абстрактним значенням, на які припадає половина усіх транспозиційних утворень. Із 30 % іменники на позначення агенса складають другий за чисельністю функціональний клас. При цьому ані перша, ані друга групи не є гомогенними за структурою: до їхнього складу входять лексеми, що належать до різних словотвірних типів. Однак досліджені іменники з граматичним абстрактним значенням є однорідними за своєю морфологічною базою: усі вони є віддієслівними утвореннями. Лише в одному випадку йдеться про іменник із локальним значенням.

Розглянуті у статті похідні утворюють майже третину усіх іменників із префіксом ur-, що експлікуються у дослідницькому корпусі. Серед них – найчастотніші лексеми urkünde (201 приклад), urteil (156 уживань), urloup (95 прикладів) тощо. Попереду – опис за пропонованою схемою цих та інших іменників, до складу яких входить префікс ur-. Важливим аспектом вивчення свн. похідних є також їхнє співставлення з латинськими відповідниками, тому що, особливо на ранньому етапі розвитку, свн. рукописи були найчастіше підрядковими перекладами з латини. Важливим здається також вивчення синонімії, у тому числі, спільнокореневої, яка має місце у корпусі. Незважаючи на те, що дослідження в цілому спирається на синхронний зріз, порівняння з іншими мовноісторичними періодами уможливить припущення щодо тенденцій у розвитку іменників, до складу яких входить префікс ur-.

1. Гутникова А.В. Отглагольные имена существительные без словообразовательных аффиксов в средневерхненемецком и современном немецком языке: Дис… канд. филол. наук: 10.02.04. Одесса. 2002. 189 с. 2. Ягупова Л.М. Substantivableitung mit ge- in den bairischen Handschriften (2. Hälfte des 12. Jahrhunderts) // Восточноукраинский лингвистический сборник: Вып. 8: Сб. науч. тр. Донецк. Донеччина, 2002. С.413-424. 3. Ягупова Л.М. Порівняльний аналіз іменникових утворень із un- у середньоверхньонімецьких пам’ятках “Івен”, “Трістан” та “Пісня про Нібелунгів” (у друку). 4.Doerfert R. Die Substantivableitung mit -heit, -keit, -ida,im Frühneuhochdeutschen. Berlin; New York: de Gruyter. 1994. 340 S. (Studia linguistica Germanica; 34). 5. Herbers B. Verbale Präfigierung im Mittelhochdeutschen. Eine semantisch-funktionale Korpusanalyse. Tübingen. 2001. X. 372 S. (Studien zur mittelhochdeutschen Grammatik. Bd. 1). 6. Müller P.O. Substantiv-Derivation in den Schriften Albrecht Dürers: ein Beitrag zur Methodik historisch-synchroner Wortbildungsanalysen. Berlin; New York. 1993. 531 S. (Wortbildung des Nürnberger Frühneuhochdeutsch; Bd. 1). 7. Nagurko А. Ujęcie funkcji słowotworstwa w pracach językoznawczych XX wieku // Тезисы докл. Шестой Междунар. конф. Комиссии по славянскому словообразованию при Междунар. комитете славистов “Проблемы теории и истории славянского словообразования”. Минск. 2003. C.7. 8. Wegera K.-P. Vorwort // Mittelhochdeutsche Grammatik als Aufgabe /Besorgt von K.-P.Wegera. Berlin. 1991. S.1-2 (Zeitschrift für deutsche Philologie; 110, Sonderheft). 9. Wegera K.-P. Grundlagenprobleme einer mittelhochdeutschen Grammatik // Sprachgeschichte. Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer Erforschung. - 2., vollständig neu bearb. und erw. Aufl. /Hrsg. von W. Besch u.a. Tbd. 2. Berlin; New York. 2000. S.1304-1320. 10. Wilmanns W.Deutsche Grammatik. Gotisch, Alt-, Mittel- und Neuhochdeutsch. Zweite Abteilung: Wortbildung. 2. Aufl., unveränd. Neudruck. Berlin u. Leipzig. 1930. 671 S.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ (ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ)

Augsb-IV-2-г: Urkundenstrecke Augsburg. – Рукописи 9 історичних грамот міста Аугсбург 1279-1285 рр. BaGB-І-0-п: Bamberger Glaube und Beichte, Himmel und Hölle. – Рукопис першої половини ХІІ ст. Baum-V-2-п: Baumgarten geistlicher Herzen. – Рукопис початку XIV ст. Diet-IV-1-в: Dietrichs Flucht. – Рукопис кінця ХІІІ ст. Elis-V-4b-в: Leben der heiligen Elisabeth. – Рукопис першої половини XIV ст. GRud-III-5-в: Graf Rudolf. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. Hleb-V-4b-п: Hermann von Fritzlar. Heiligenleben. – Рукопис 1343-1349 рр. Iw-ІII-0-в: Hartmann von Aue. Iwein. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. MBeh-V-5-п: Evangelienbuch des Matthias von Beheim. – Рукопис 1343 р. Parz-III-0-в: Wolfram von Eschenbach. Parzival. – Рукопис першої половини ХІІІ ст. Pass-IV-5-в: Passional. – Рукопис приблизно 1300 р. RhMl-III-4-в: Rheinisches Marienlob. – Рукопис другої чверті ХІІІ ст. Rupr-V-1-п: Ruprecht von Freising. Rechtsbuch. – Рукопис 1328 р. Taul-V-4a-п: Tauler. Predigten. – Рукопис 1346 р. TrHl-III-3-п: Trudperter Hohelied. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. Will-І-0-п: Williram. Hohe-Lied-Kommentar. – Рукопис кінця XI ст. WNot-І-0-п: Wiener Notker. – Рукопис приблизно 1100 р.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ (ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА)

DUW: Duden Deutsches Universalwörterbuch /Hrsg. und bearb. vom Wissenschaftlichen Rat und den Mitarbeitern der Dudenredaktion unter der Leitung von G.Drosdowski. - 3., völlig neu bearb. und erw. Aufl. - Mannheim; Leipzig; Wien; Zürich: Dudenverlag, 1996. - 1816 S. MHW I: Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: In 3 Bd-n. - Nachdruck der Ausgabe Leipzig 1872-1878. - Stuttgart: S.Hierzel, 1992. - Bd. 1. - 2262 S. MHW II: Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: In 3 Bd-n. - Nachdruck der Ausgabe Leipzig 1872-1878. - Stuttgart: S.Hierzel, 1992. - Bd. 2. - 2050 S.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ (ТЕРМІНИ)

свн. – середньоверхньонімецький, an. v. – неправильне дієслово, stf. – іменник жіночого роду сильної відміни, stfn. – іменник жіночого або середнього роду сильної відміни, stm. – іменник чоловічого роду сильної відміни, stn. – іменник середнього роду сильної відміни, stnf. – іменник середнього або жіночого роду сильної відміни, stv. – сильне дієслово, swv. – слабке дієслово.

FUNCTIONING OF THE NOUNS WITH PREFIX UR-

IN THE MIDDLE HIGH GERMAN MANUSCRIPTS

L.М.Yahupova

National University Donetsk

Universytetska, 24, 83055 Donetsk

This article continues the author’s publications on the noun derivation of the Middle High German. It deals with the graphemical, morphological, functional and lexical analysis of some derivates with the prefix ur- in the Middle High German manuscripts. The author classifies the derivates unter study into such functional classes as abstracts, agents and locatives and into the corresponding derivate types. The article provides a great amount of illustrative material which confirms the theoretical points of the investigation.

Őrsi Tibor,

Eszterházy Károly College,

Eger, Hungary

THE USE OF THE WORD ISLE IN “MANDEVILLE’S TRAVELS”

Abstract: In Mandeville’s Travels, a travel account written in French around 1356 and translated into English in the early 15th century, we encounter an intriguing word: isle. Besides its general sense ‘island’, it is often used in the sense ‘land, province, region’. The article examines this use and establishes a connection with the name of the French historical province Île-de-France. An alternative approach perceives a possible link between the use of isle in the Travels and the similar use of insula in the Vulgate Bible.

Key words: isle, île, insula, Île-de-France, Mandeville

Mandeville’s Travels is a travel account written in French around 1357. It was translated into English in the late 14th or early 15th century. The Travels immediately soared to lasting popularity. The author’s identity has not been established. He was thought to have visited all the places he described. He was esteemed both as a traveller and, to use Dr. Johnson’s [5] words, as “the father of English prose”. Later he was disgraced and referred to as the greatest liar. In recent years we can discern a trend towards his partial rehabilitation. The book still fascinates readers and scholars alike. A fresh summary of fact and fiction is available in [11]. In 1997 alone two full-length studies were published on the Travels: [3] and [7]. In the present paper we only set out to examine one single word ‘Mandeville’ used extensively.

The English text of Mandeville’s Travels has been preserved in four versions. Two of them, the Cotton and the Egerton texts are complete. The present paper was made on the basis of the Cotton Version (British Museum MS. Cotton Titus C.xvi.) printed in [11] and the French Insular Version printed in [14]. The Egerton Version (Egerton MS. 1982) published in [14] has also been consulted. The author of the Cotton Version used a Southeast Midlands dialect, the Egerton Version was written in a more Northern dialect. Both main English versions date from the same period: late 14th or early 15th century.

The Cotton Version adheres very closely to the French original. There are lists of was left untranslated throughout the Travels. This word of French origin had become mistranslations demonstrating the translator’s limited command of French. A number expressions. Of all the keywords the most challenging is undoubtedly the word isle. It of words were simply taken over from the original. These are exotic words which had no English equivalents. A travel book necessarily contains a variety of geographical part and parcel of the English language by that time. The native English synonym island never appears in the extant versions.

The Oxford English Dictionary [9] and Webster’s Word Histories [15, p.244] supply the etymologies of island and isle telling us that they are etymologically distinct. Island can be traced back to the Old English igland, composed of the two elements ig and land. Land, as we might expect, means ‘land’. Interestingly, ig in Old English is a distinct word meaning ‘island’. It corresponds, inter alia, to Modern Norwegian øy ‘island’. In a sense then, we can interpret igland as ‘island-land’. Igland is a prehistoric North Germanic–West Germanic compound whose constituents and the compound form itself are well represented by corresponding forms in Germanic languages.

Modern English isle is of French origin. In early Old French the form was isle, but when the was no longer pronounced it was eventually deleted from the spelling. At this stage it was borrowed into Middle English as ile. In the 15th century the French again restored an to the orthography in order to represent the Latin insula, from which it springs. In the 15th century the was also included occasionally in English for the same reason. From the time of Spenser isle began to appear with increasing regularity, completely displacing ile around 1700. Also in the 15th century forms like ile-land appeared showing that the word was thought to be a derivative of the Old French word ile. In the 16th century we find the first appearance of such forms as isle-land, ysle-land and island. We have seen that the of the modern spelling of island is due to its assimilation to isle. Today island is the usual word except in established appellations.

It must be stressed again that nowhere in the available printed versions of the Travels do we find island. Even the Egerton Version consequently uses ile or yle. In the case of a similar pair of geographic concepts the Egerton manuscript translates French contree as land, but often retains cuntree. In the Cotton Version contree prevails against lond. In fact, contree is the most common loan word of French origin (314 instances). In expressions like the Holy Lond, however, only lond is used. In all versions isle is used exclusively spelt ile or yle. In the Cotton Version the spelling yle is of greater frequency. 75 per cent of all the occurrences are spelt in this way. In proper names it is always prefixed.. Below follow some examples illustrating this. Throughout the present paper the page numbers following the quotations refer to [11].

(1) fromthis ile of Rodes (p.19)

(2) the ile of Crete (p.22)

(3) inthat ile of Cycile [Sicily] (p.40)

This prefixed usage parallels precisely that of other geographical names:

(4) thorghthe kyngdom of Hungarye (p.5)

(5) of the contree of Egipt (p.32)

(6) the ryuere ofDanubee (p.5)

(7) I Iohn Maundevylle knyght [...] hiderto haue ben longe tyme ouer the see and haue seyn and gon thorgh manye dyuerse londes and many prouynces andkyngdomes and iles; and haue passed thorghout Turkye, [...] thorgh Inde the Lasse and the More a great partie, and thorghout many othere iles that benabouten Inde, [...] of whiche londes and iles I schalle speke more pleynly hereafter. (p.3)

The quotation from the prologue (7) immediately perplexes us. Londes, prouynces, kyngdomes and iles appear to be synonyms. Here [12, p231] makes the following comment: “Medieval geographers thought that the continents of Europe, Asia, and Africa were surrounded by the Great Ocean Sea, in which were thousands of isles. Though ‘Mandeville’ makes almost every land an isle, the idea when applied to the Indian and Pacific oceans was by no means absurd.”

A great number of easily identifiable geographical names can be found in the first half of the Travels which purports to be a guide-book to the Holy Land and Egypt. The second half describes the distant yles between the Holy land and Cathay. The farther we proceed eastwards the more difficult it becomes to locate the scenes of the marvels of the Orient. Besides its general sense ‘island’ yle is also frequently used in the sense ‘land, province, region’.

(8) And beyonde the lond and the yles and the desertes of Prestre Iohnes lordshipe in goyinge streight towardes the est men fynde nothing but montaynes and roches fulle grete. (p.219)

(9) From that kyngdom men comen in returnynge to another yle that is clept Ryboth [Tibet], and it is also under the Grete Chane. That is a fulle gode contree and fulle plentefous of alle godes and of wynes and frut and alle other ricchess. (p.224)

(10) After this beyonde that vale is a gret yle where the folk ben grete geauntes of xxviii. fote longe or of xxx. fote long. And thei han no clothinge but of skynnes of bestes that they hangen upon hem. (p.205)

(11) Into that yle dar no man gladly entren. And yif thei seen a schipp and men thereinne, anon thei entren into the see for to take hem. (p.205)

Example (11) gives an instance of yle in the sense ‘island’. It immediately follows (10), which unmistakably refers to a continental yle, while (11) contains a direct reference to the sea and seafaring. Cases where the two meanings occur side by side are common. Cathay itself is referred to as an “isle” or a “province”. Yle is not associated exclusively with sea, it is the idea of isolation and remoteness that seems to prevail.

In the Cotton Version of the Travels, yle appears 203 times. In the French version printed by Warner there are 196 occurrences of the French word isle. The statistics that follow below refer to the French text. It seemed preferable to study the French original for this purpose. To find out the meaning of French isle with a fair degree of accuracy necessitated the study of several editions with their critical apparatus. In the French text 118 instances (60,2%) seem to denote ‘island, peninsula, area near water’ i.e. an extended meaning compared to modern ‘island’. Three of these instances, which are given from the Cotton Version, seem to emphasize, by the addition of a prepositional phrase, the distinct nature of yles in the sea as opposed to inland ones.

(12) And from Ephesim [Ephesus] men gon thorgh many iles in the see vnto the cytee ofPaterane [Patera, in Asia Minor] where Seynt Nicholas was born. (p.16)

(13) Afterward men gon be many yles be see vnto an yle that men clepen Milke [the Malaccas?]. (p.143)

(14) And of that generacoun of Cham [Ham, son of Noah] ben comen thepaynemesand dyuerse folk that ben in yles of the see be alle Ynde. (p.161)

(13) and (14) closely follow the original version in Middle French. All these three examples as well as their Middle French models may reflect biblical usage. This is not surprising as Mandeville was according to [12, p.23] “an ecclesiastic, with a cleric’s knowledge of the Bible, and most likely a member of a regular order” and a “fluent reader of Latin”. The phrase insulae maris ‘islands of the sea’ occurs five times in the Vulgate.

26 further instances of yle in Mandeville’s Travels (13,3%) seem to refer to ‘land, region, province’. In the case of 52 occurrences (26,5%) it was impossible to find out the exact meaning. Very strict criteria were applied. An yle was considered a ‘land, region or province’ only if there was no surface of water around far and wide. Thus the ancient kingdom of Mancy in present-day Southern China would not be an inland yle in our statistics as it is relatively close to a sea. If we eliminate the latter category and only use a twofold division, we will find that roughly 80% of the occurrences represent ‘island’ as opposed to 20% denoting ‘country’.

The “converted” results correspond to those of [1, p.384]. Ms Deluz studied an unprinted French version where Middle French isle occurs 185 times. She thinks that 79,5% of the occurrences mean ‘island’ and the rest (20,5%) mean ‘distant land’.

The first example of isle in the Oxford English Dictionary [9] in the general sense dates from 1297. This dictionary does not mention the special use in the Travels. The editors of the English versions do draw the attention to the special use of isle in Mandeville’s Travels. In an appendix to the Penguin edition of the Egerton Version, Moseley [8, p.193] made a comment on the use of yle in Mandeville's Travels: “The world isle can certainly mean ‘island’, but often it suggests no more than a group of people living as a recognizable entity somewhere in the uncharted wastes whose borders and juxtapositions to other groups are ill defined.”

The first occurrence of isle in the Middle English Dictionary [6] in the general sense is dated c1300(?c1225). The special use is cited from the entry ile [paragraph 2a. (a)]. The meaning given is ‘a domain, realm, province; also fig.’. Eight examples are cited from seven sources:

  1. 1. c1400(a1376) PPl.A(1) (Trin-C) 2.63: Wiþ þe kingdom of coueitise I croune hem togidere; And al þe Ile of vsurie, & auarice þe faste, Glotonye & grete oþes, I gyue hem togidere.

  2. 2. c1400 (?c1380) Pearl 693: Lo, 3on louely yle! Þou may hit wynne if þou be wy3te.

  3. 3.(a1420) Lydg. TB 1.7: In þe regne & lond of Thesalye.. Pelleus.. Helde the lordschipe and the regallye Of this Yle.

  4. 4. ?a1425(c1400) Mandev.(1) 179/15: From þens gon men.. þorgh þe lond of Prestre John, The grete Emperour of Ynde, And men clepen his roialme the yle of Pentexoire.

  5. 5. (?a1439) Lydg. FP 5.1367: Aftir translatid was the regeoun, With al ther iles, vnto thobeissaunce Of them of Rome.

  6. 6. c1450(?a1400) Destr.Troy 101: In Tessaile.. A prouynce appropret aperte to Rome, An yle enabit nobli and wele.

  7. 7. c1450(?a1400) Wars Alex. 1039: He.. caires.. Ouer þe ythes in-to Italee, & þat Ile [vr. þa ylez] entirs.

  8. 8. Ibid.2116: So fares he furth to Frigie, a-noþire faire Ile.

(15), (16) and (17) slightly antedate Mandeville’s Travels. In (17) the priority in time is not significant. In the earliest example (15) the word in question is used figuratively.

Piers Plowman and Pearl do not translate French models but they are original English creations in the alliterative tradition. The main source of The Troy Book by John Lydgate is Guido delle Colonne’s Latin prose translation of the HistoriaDestructionis Troiae, itself a translation of the Roman de Troie of Benoît de Saint Maure. Mandeville’s Travels is, as we know, a close translation. The example in (19) is again from Lydgate. His poem The Fall of Princes relies on a French translation of Boccaccio’s De Casibus Virorum Illustrium. The Alliterative Revival produced TheDestruction of Troy (20) and The Wars of Alexander (21) and (22), which again, are of native inspiration. The original English creations outnumber the works inspired by or simply translated from foreign models.

In the quotation from Mandeville's Travels in (18) the author typically uses lond, roialme and yle almost interchangeably. Ynde is an embarrassingly vague entity compared to present-day India. Of the yle of Pentexoire we only know what is said in the example: Prester John’s kingdom is called ‘the yle of Pentexoire’. Warner’s notes to the Egerton Version [14, p.215] illustrate the scholar’s puzzlement: “The history of Prester John is that of a phantom, taking many forms; and there is scarcely a part of Asia, from Georgia to the extreme east, which has not been claimed as the seat of his sovereignty, until popular imagination, aided no doubt by the widely extended mediæval application of the term India, finally transferred it to Ethiopia or Abyssinia.”

The study of the examples in [6] reveals that the word isle had been used in its extended sense for some time before the translation into English was made. In the earliest example (15) the word in question is used figuratively. The rest of the examples prove that in the late 14th and 15th centuries Middle English ile was relatively widely used in the sense ‘domain, realm, province’. The question arises whether the semantic extension took place in Middle English or already in late Old French?

French etymological and historical dictionaries do not establish any possible semantic connection between isle and country. In fact, the original version of Mandeville's Travels is the only text in French where île can be found in the sense ‘land, country’. It must be mentioned, however, that the Mandeville manuscripts in French are not included in the corpus examined by the compilers of the important French historical dictionaries. This lack of interest is quite surprising if we consider the fact that over 250 Mandeville manuscripts survived in ten different languages. In French alone 61 manuscripts belonging to three main groups prove the tremendous popularity of the Travels. Nevertheless, interest in Mandeville in French soon ebbed away. The last two editions in French were printed in the Netherlands in 1729 and 1735, the last editions in France had appeared between 1550 and 1560. Interestingly, the two available Middle French editions appeared in England. French philology has deplorably neglected Mandeville’s Travels down to the present day.

Apart from the Travels, the special use of the French word île seems to be restricted to only one isolated but all the more intriguing example: Île-de-France. It was first recorded in 1429 according to some sources or in 1434 according to others. All the dictionaries and encyclopaedias automatically say that this historical province is named so as it is surrounded by rivers. The rivers are the Seine, the Oise, the Thève, the Beuvron and the Marne. Having studied the Travels both in Middle French and Middle English as well as the works of reference which might represent indirect evidence, I would venture to interpret Île-de-France as ‘Land of France’. This matter is fully developed in [10].

In the 14th and 15th centuries both the French word and its English equivalent seem to have undergone a temporary semantic extension in their respective languages. It is impossible to prove whether they represent individual developments or influenced each other. If so, to what extent? It cannot be denied that Mandeville's Travels constitutes a link. The French data are restricted to the French versions of the Travels in Early Middle French. The oldest one was copied in 1371. By interpreting the first element in the expression Île-de-France as ‘Land of France’ we may have a new recorded evidence. This suggestion, however, defies the generally accepted explanation. On the other hand, the semantic extension in Middle English is adequately illustrated by examples in [6].

A completely different approach to the present issue might contribute to explain the origin of the special use of the word we are examining. In biblical usage isle seems to be extremely vague. The comments in annotated editions say that in the Old Testament the corresponding Hebrew and Greek words hiyyim and nesoi may represent any coastal areas other than those of Palestine including the coasts of Egypt. They may have reference not only to islands strictly speaking as the word is used today by geographers but they may denote the coasts of continents as well. Elsewhere, when biblical authors refer to the “isles afar off”, they seem to understand unknown and inaccessible regions beyond the sea. Most frequently they seem to refer to the familiar coasts of the Eastern Mediterranean. Sometimes even apparently precise locations turn out to apply to rather vague entities. Below follow occurrences in the Bible. The abbreviations referring to the Books of the Bible in the respective editions have been retained. The Modern English translations are all from the Oxford Study Bible [13] unless indicated otherwise.

In Jeremiah we read in the Vulgate:

(23) [...] depopulatus est enim Dominus Palestinos reliquias insulae Cappadociae (Ier 47,4)

(24) [...] ‘for the LORD is despoiling the Philistines, that remnant of the isle of Caphtor.’ (Jer 47:4)

Can Cappadocia be considered an insula? The name was applied at different times to territories of varying size. The example in (24) is cited among others in [6] under ile2b.:

(25) (a1382) WBible(1) Jer.47.4: The Lord forsothe destro3ede Palestynes, theremnauns of the yle [L insulæ] of Capadoche.

The same passage in the King James Version [4] calls the Philistines

(26) [...] the remnant of thecountry of Caphtor.

The note given in [13, p. 835] to (24) identifies the isle of Caphtor as Crete, or possibly Asia Minor. The suggested alternatives contradict each other: Crete is an island while Cappadocia is evidently not. The Vulgate uses Cappadocia for Caphtor in Am 9,7 as well.

In the New Testament, on the other hand, more particularly in the Acts of the Apostles, the islands in the Mediterranean are mostly referred to solely by their proper names e.g.: Samos, Crete, Rhodes. In the Revelation of John we also find

(27) [...] in insula quaeappellatur Patmos (Apc 1,9)

[...] ‘on the island called Patmos’ (Rev 1:9)

Insula is used in its usual sense. But later on in the final book of the New Testament we have two examples where probably more is implied than ‘island’ in the narrowest sense.

(28) et caelum recessit sicut liber involutus et omnis mons et insulae de locis suis motae sunt (Apc 6,14)

‘The sky vanished like a scroll being rolled up, and every mountain and island was dislodged from its place.‘ (Rev 6:14)

(29) et omnis insula fugit et montes non sunt inventi (Apc 16,20)

‘Every island vanished, and not a mountain was to be seen.’ (Rev 16:20)

In (28) and (29) insula seems to refer vaguely to ‘firm land as opposed to abyss’. Or are these two instances simply doublets echoing montes?

Even a rough-and-ready inventory of the possible English interpretations insula in the English translations must include at least the items:

1. island (in the geographical sense)

2. coastland of the Mediterranean

3. distant, unknown region

4. the inhabitants of these islands, coastlands and distant regions

5. other specialized meanings such as ‘firm land as opposed to abyss’.

The Old Testament usage figures in [6]:

(30)ile 2b.?In O.T. usage: a land on the seacoast, a coastland; also the people of such lands.

Six examples are given to illustrate (30) including the one cited in (25). Modern translations simply use isle or island. The King James Version [4] usually gives isle in the Old Testament and island in the New Testament. Annotated editions provide notes to highlight the polysemy of the word. As many as twenty times does the Oxford Study Bible evade the trap of superficial translation by using two words instead of one to render insula as in the example taken from Ezekiel.

(31) universi habitatores insularum obstipuerunt super te [...] (Ez. 27,35)

‘All who dwell on the coasts and islands are aghast at your fate. [...] (Ezek 27:35)

Here the King James Version [4] only says:

(32) All the inhabitants of the isles shall be astonished at thee. [...]

In the Vulgate Bible [2] the word insula occurs 51 times. If we insist obstinately on fitting them into the above categories, we encounter the same difficulty as in the case of identifying the elusive meaning of the word isle in Mandeville’s Travels.

As mentioned earlier, the polysemy of insula closely follows that of the Hebrew original. Before the Reformation the Bible existed primarily in Latin, in Jerome’s 4th century translation known as the Vulgate. The early translations into native languages were also from the Vulgate as in (25). Although insula was not the ultimate but only the immediate source, its automatic rendering transferred its polysemy to English.

Did the biblical use of the word isle exert any influence on the extension of the use of ile in Middle English or in Middle French? The present contribution merely aimed at drawing attention to the occasional parallels in using the word isle in the Middle French original of Mandeville’s Travels, its translation into Middle English and the occurrences of the same word in biblical, especially Old Testament texts.

1. Deluz, Christiane. 1988. Le Livre de Jehan de Mandeville, une «géographie» au XIVe siècle. Textes, Études, Congrès, No 8, Louvain-la-Neuve: Publications de l’Institut d’Études Médiévales. 2. Gryson, Roger (ed.). 1994. Biblia Sacra iuxta vulgatam versionem. 4th ed. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft. 3. Higgins, Iain Macloed. 1997. Writing East. The “Travels” of Sir John Mandeville. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. 4. The Holy Bible, n.d. Oxford: Oxford University Press. 5. Johnson, Samuel. 1755. “History of the Language” prefixed to the Dictionary. London: Longman. 6. Kurath, Hans-Sherman M. Kuhn-R.E.Lewis (eds.). 1952ff. Middle English Dictionary. Ann Arbor/Michigan: Michigan University Press. 7. Milton, Giles. 1997. The Riddle and The Knight. In Search of Sir John Mandeville. London: Allison and Busby Ltd. 8. Moseley, C.W.R.D. 1983. The Travels of Sir John Mandeville. London: Penguin Books. 9. Murray, J.A et al. 1933. The Oxford English Dictionary. 13 vols. Oxford: Oxford University Press. 10. Őrsi, Tibor. 1997. L’Île-de-France est-elle un île? Contribution à l’évolution du sens du mot “île”. Proceedings of the 16th International Congress of Linguists. Paper No. 0412. Oxford: Pergamon. 11. Seymour, M.C. (ed.). 1967. Mandeville’s Travels. Oxford: Clarendon Press. 12. Seymour, M.C.. 1993. Sir John Mandeville. Authors of the Middle Ages 1. English Writers of the Late Middle Ages: General Editor M.C. Seymour. Aldershot: Variorum. 13. Suggs, M. Jack-Sakenfeld, Katharine Doob-Mueller, James R. (eds.). 1992. The Oxford Study Bible. Revised English Bible with the Apocrypha. New York: Oxford University Press. 14. Warner, G.F. (ed.). 1889. The Buke of Sir John Maundeuill. Westminster: The Roxburghe Club. 15. Webster’s Word Histories. 1989. Springfield: Merriam-Webster Inc., Publishers.

ТЕРМІНОЗНАВСТВО

Е.Ф.Скороходько, проф.

Український інститут лінгвістики та менеджменту

НЕОНІМИ В АНГЛОМОВНОМУ НАУКОВОМУ ТЕКСТІ

Розглядаються неоніми в аспекті їхнього походження, структури, вживання та розподілу в науковому тексті.

Лексичний компонент наукового тексту справедливо асоціюється перeдусім з фаховим терміном. Термін є головним структуротвірним чинником наукового тексту. Саме термін несе інформацію, заради якої створено статтю чи моноґрафію. Звідси випливають і кількісні показники: на 100 слів тексту часто припадає до 30-35 термінів.

Проте існують мовні одиниці, які попри свою нечисленність, відіграють у науковому тексті неабияку роль. Йдеться про неоніми – слова чи словосполуки, які сконструював автор тексту, щоб дати назву щойно запропонованому поняттю [3].

Поняття, що зустрічаються в науковому тексті, можна класифікувати за двома ознаками: усталеністю та наявністю імені. Це дає три катеґорії понять (табл.1).

Таблиця 1

Типи понять у науковому тексті

Катеґорія

Усталеність

Ім'я

Загальновживане поняття

+

+

Іменоване нове поняття

+

Неіменоване нове поняття

Нове тут назване поняття, вперше використане у досліджуваному тексті. Його необхідними формальними ознаками є наявність дефініції у тексті та відсутність такої у фахових словниках. Проте ці ознаки не є достатніми. З одного боку, авторам наукових текстів часто доводиться уточнювати, в якому саме значенні вони використовують той чи інший багатозначний термін, з другого – лексикографічні джерела, як правило, взагалі не фіксують вузькоспеціальних та рідко вживаних понять. Іменем загальновживаного поняття є термін, іменованого нового – неонім. Мовним вираженням неіменованого нового поняття є опис. На відміну від терміна (і термінологічного неологізму, зокрема) неонім, як ім'я щойно введеного поняття, не є усталеною мовною одиницею. Він вживається лише автором.

За формою неоніми найчастіше є складними словами або словосполуками. Мовні одиниці, утворені ланцюжком іменникових основ (N+N, N+N+N тощо) тут зараховано до складних слів, незалежно від їхнього оформлення [7].Структурну чи семантичну різницю між термінами типу database та knowledge base не можна вважати релевантною. Тому терміни типу decision trellis, event association, chain density vector, knowledge discovery tool, version-space split-merge algorithm кваліфікуємо як складні слова. Серед словосполук трапляються прикметникові та прийменникові форми: extensional database, lexical chainer, set of concept hierarchies,color variance of adjacent pixels.

Одиницю, в якій іменникову основу заступає словосполука, умовно назвімо синтаксичним складним словом. Наприклад, базою неоніма elastic graph dynamic link model є складне слово graph link model. Кожний з двох перших його компонентів розгорнуто у словосполуку за рахунок прикметникових означень elastic та dynamic. Утворені словосполуки зайняли місця іменникових основ. Структуру цього неоніма можна зобразити так: elastic graph dynamic link model

Подібно утворено неоніми high level personal concept < (high level) +(personal concept), stroke spatial characterrecognition < stroke + ((spatial character) + recognition), divide and conquer optimization < (divide and conquer) + optimization. Такі одиниці поширені також у термінології.

Ще один тип багатокомпонентних одиниць, типових як для наукової термінології, так і, особливо, для неонімів, можна умовно назвати комплексною словосполукою. Це – словосполука, один із компонентів якої є синтаксичним складним словом. Наприклад, словосполука intelligent environment перетворюється на комплексну внаслідок розгортання іменника environment у синтаксичне складне слово (environmentdevelopment environment agent-based development environment):

intelligent agent-based development environment

Зрідка зустрічаються також однослівні неоніми. Найчастіше вони є результатом семантичного термінотворення: прототипом неоніма correlation “рівняння, що моделює теплопередавання на стику метал/ливарна форма (ливарне виробництво)” слугував статистичний термін correlation “міра зв'язку між змінними”: skeleton “середня вісь (в аналізі зображень)” є трансформом слова skeleton “кістяк”.

Переосмислення зазнають і компоненти неонімів. Template у неонімі translation template означає не так шаблон, як узагальнену схему відповідності між одиницями двох мов, в якій конкретні компоненти цих одиниць (наприклад, афікси) замінено певними змінними величинами.

В поодиноких випадках неоніми виникли завдяки нестандартним штучним операціям. Наприклад, С.Фредкін створив модель пошуку інформації, в якій використано деревовидну структуру (tree). Цій моделі він дав назву trie. Нове слово є фрагментом кореневої морфеми іменника retrieval (< retrieve < ME retreven < MF retrouver). Для відрізнення в усному спілкуванні від терміна теорії графів tree [tri:] автор неоніма запропонував вимовляти його як try [6].

Неоніми структурно складніші за нотоніми (імена відомих понять). Найпростіший показник структурної складності мовної одиниці її лексична довжина S, тобто кількість компонентів (основ повнозначних частин мови, що входять до її складу). Якщо серед нотонімів кількісно переважають двокомпонентні терміни типу database, canonical representation, data structure, domain knowledge, то серед неонімів – трикомпонентні (member-linked similarity, negatively significant event, set of concept hierarchies тощо). На друге місце серед нотонімів виходять однокомпонентні терміни, серед неонімів – чотирикомпонентні (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл нотонімів та неонімів за лексичною довжиною

Кількість

компонентів

Кількість нотонімів, %

Накопичена кількість нотонімів, %

Кількість неонімів, %

Накопичена кількість неонімів, %

1

36,6

36,6

1,6

1,7

2

44,5

81,1

25,0

26,6

3

14,3

95,4

31,7

58,3

4

3,1

98,5

28,3

86,7

5

1,5

100,0

6,7

93,3

6

0,0

100,0

6,7

100,0

Різниця між лексичною довжиною нотонімів та неонімів в усіх випадках є статистично значущою. Ймовірність помилки не перевищує 1-2%, а для трикомпонентних одиниць – 0,02%.

Мал.1. Лексична довжина нотонімів та неонімів

На мал.1 в узагальненому вигляді представлено співвідношення кількості неонімів та нотонімів різної довжини.

Ці дані цілком узгоджується із виявленою раніше закономірністю – позитивною кореляцією між структурною та семантичною складністю мовної одиниці [4]. Неонім є іменем нового поняття, вперше використаного у тексті. Таке поняття є похідним від деяких інших. Наприклад, автор пропонує новий метод автоматичного реферування та пошуку текстів, якому він дав назву unified mental annotation and retrieval tool. Відповідне поняття визначається через відомі поняття “hybrid information retrieval system”, “semantic category scheme”, “clustering information”, “semantic relation” тощо, тобто є похідним від цих останніх. Оскільки перелічені поняття входять до складу поняття “unified mental annotation and retrieval tool”, вони простіші за нього. Відтак значення неоніма unified mental annotation and retrieval tool містить значення термінів-нотонімів hybrid information retrieval system, semantic category scheme тощо в якості семантичних складників. Тому неонім семантично складніший за нотоніми.

Структурна складність переважної більшості неонімів призводить до того, що вони часто мають паралельні абревіатурні (ініціального чи складноскороченого типу) або абревіатурно-символьні форми: adaptive edge enhancement > AEE, color variance of adjacent pixels > CVAP, high level personal concept > HLPC, knowledge-rich database > KRDB, residual analysis and recursive partitioning > RAP (звідки – RAP pattern discovery), rule induction two in one > RITIO), median order statistic filter > MedOSF, report generation tool > REGENT, mining strong multiple-level association rules > Ml_.

Найчастіше неоніми зустрічаються у теоретичних статтях в царині сучасних напрямів, яким притаманний інтенсивний розвиток (новітні інформаційні технології, штучний інтелект, аерокосмічні дослідження тощо). Було обстежено 56 наукових статей, присвячених штучному інтелекту (інформаційному пошуку; видобуванню знань із бази даних; комп'ютерному аналізу, розпізнаванню та опрацюванню зображень; проектуванню мультимедійних систем) в журналахInformation Systems, IEEE Transactions on Knowledge and Data Engineering, IEEE Transactions on Pattern Analysis and Machine Intelligence, International Journal of Pattern Recognition and Artificial Intelligence) і 10 статей з матеріалознавства та обробки металу в журналахTransactions of the ASME. Journal of Engineering Materials and Technology та Metallurgical and Materials Transactions за 1994-2003 роки.

У першій групі 23 статті (41%) містять неоніми. Серед них на статтю припадає в середньому 2,8 неоніма (табл. 3).

Таблиця 3

Розподіл неонімів за статтями

Кількість неонімів

1

2

3

4

5

6

7

8

Кількість статей

11

4

2

1

0

2

1

2

У другій групі тільки одна стаття містить неонім. Ймовірність того, що спостережена різниця є випадковою, складає 0,86%. Це підтверджує тезу про активніше створення неонімів саме в новітних галузях знання.

Неонім виражає поняття, що є результатом певного розумового процесу. Останній полягає у формуванні нового знання – нової теорії, концепції, нового методу, класу приладів тощо. Найчастіше саме ознайомлення читача з цим новим знанням, мовним втіленням якого є неонім, становить глобальну мету автора тексту. Такі неоніми назвемо цільовими. В окремих випадках автор вводить ще й похідні від цього поняття. Наприклад, розв'язуючи проблему адекватного формулювання запитів до бази даних, автор пропонує спеціальну формальну систему, названу ним conceptual query language (CQL). Опис цієї системи – головне комунікативне завдання автора тексту. Отже, conceptual query language – це цільовий неонім. Крім нього, автор вводить похідні неоніми, які позначають компоненти запропонованої системи: CQL input form, CQL query, CQL query processing archtecture, CQL syntax. Нарешті, третю групу неонімів складають назви понять, які відіграють допоміжну роль у розв'язанні центральної проблеми, що стоїть перед автором. Як правило, це нові прийоми, інструмент дослідження тощо. Відповідні неоніми назвемо підпорядкованими. Кількісне співвідношення одиниць цих трьох груп таке: цільові неоніми – 48,4%, похідні – 17,2%, підпорядковані – 34,4%.

Частина неонімів так і залишається оказіональними авторськими утвореннями, але деякі набувають більшого поширення і отримують статус термінологічних неологізмів, згодом загальноприйнятих стандартних термінів.

Наприклад, у 1964 році Х.Блум запропонував новий метод автоматичного аналізу зображень (виявлення “скелету” зображення) [8]. Він назвав його medial axis transformation (MAT). Цей метод було схвально прийнято, за минулі роки з'явилася низка послідовників Блума. Завдяки цьому назва методу успішно подолала шлях від неоніма до широковживаного терміна.

У 1958 році Дж.МакКарті вперше вводить поняття автоматичного керування комп'ютерною пам’яттю і пропонує відповідний неонім: garbagecollection [14]. Згодом (близько 1976 року) завдяки І.У.Дікстрі та іншим з'явилися похідні неоніми на позначення компонентів системи автоматичне керування пам’яттю – mutator та collector [10]. Зараз всі ці неоніми перетворилися на широковживані терміни, зафіксовані у словниках. Це стосується також колишнього неоніма trie.

До неонімів, які згодом отримали статус термінів, належать також buildupareabuildingextraction – модель виявлення контурів будинків в автоматичному аналізі зображень [15]; embeddedzerotreewaveletimagecompressionalgorithm – алгоритм компресії зображень [17]; localizedradialbasisfunction – метод непараметричного описування орґанізації даних [16]; negationasfailure – принцип, згідно з яким неможливість логічного виведення певних фактів вважається їхнім запереченням [9]; self-organizingmap – спеціальний тип алгоритму кластеризації [11]; snake – модель виявлення контурів обличчя в автоматичному аналізі зображень [13] тощо. Серед колишніх неонімів є широковживані терміни: neural network “нейронна сітка”, data mining “видобування знань із бази даних”, decision tree “модель прийняття рішень, яка використовує деревовидну структуру”, classification tree “метод класифікації об'єктів, у якому приналежність об'єкта до певного класу визначається вимірюванням значень незалежної змінної” тощо.

Якщо базова термінологія галузей, пов'язаних із повсякденним життям людини (будівництвом, тваринництвом, частково ливарництвом, металургією, гідромеліорацією тощо), має корені у ремісничій лексиці [1; 2], то у новітних галузях знання, в яких переважає інтелектуальний складник, шлях утворення термінів починається здебільшого від неонімів: неонім → неологізм → “стихійний” термін → загальноприйнятий (стандартизований) термін.

Неоніми займають помітне місце у структурі наукового тексту. На мал.2 зображено типовий розподіл термінологічного складу наукової статті. Спеціальні терміни розбито на чотири групи: D індикативні маркери (терміни з широким значенням, що виражають базові поняття відповідної галузі знання: data mining, machine learning тощо), U – немаркерні терміни (decision tree, directed acyclic graph тощо), F інформативні маркери (терміни, що виражають складні вузькоспеціальні поняття: conditional independence statement, context specific independence тощо) та N неоніми [5]. Середня семантична складність термінів цих груп збільшується в переліченому порядку.

Рис.2. Розподіл термінологічного складу наукової статті

На осі X показана відстань речення від початку тексту у відсотках до загальної кількості речень у тексті (Dist), на осі Y – місце першого, останнього та центрального входження (вживання) термінів відповідної групи (перша та друга вертикальні риски, маленький прямокутничок). Більший прямокутник позначає фрагмент тексту, який охоплює 50% входжень цих термінів, що прилягають до центрального входження. Зірочки позначають входження, відірвані від головного масиву відповідних термінів. Вертикальні пунктирні лінії відокремлюють центральні розділи тексту від вступу та підсумків.

Різниця в локалізації перших та останніх входжень термінів всіх чотирьох груп практично відсутня, проте 50-відсоткові відрізки та особливо центральні входження виявляють чітку тенденцію до збільшення відстані від початку тексту із збільшенням семантичної складності мовної одиниці. Ймовірність похибки не перевищує 3,62%. Це свідчить, по-перше, що у тексті реалізовано комунікативну стратегію поступового ускладнення [5], по-друге, що неоніми, як мовні одиниці з великим інформативним потенціалом, тяжіють до прикінцевих фрагментів центральних розділів тексту.

Рис.3. Термінологічна щільність тексту

Аналіз термінологічної щільності також переконує у цьому: з віддаленням від початку тексту зменшується частота семантично простих термінів і збільшується частота складніших термінів (мал.3). Ламана лінія відбиває фактичні дані (кількість термінів відповідної групи на відрізок тексту, який охоплює 5% речень), крива – апроксимацію за методом найменших квадратів, пряма – лінійну апроксимацію, яка ілюструє загальну тенденцію зміни частоти. Найбільш стрімким є зростання частоти цільових та похідних неонімів.

Таким чином, можна констатувати, що неоніми (передусім цільові та похідні) займають чільні місця як у коґнітивній, так і в комунікативній структурах тексту. Решта термінів підпорядковані неонімам, допомагаючи їм передати ту інформацію, заради якої створено текст.

1. Гринев С. В. Введение в терминоведение. М., 1993. 310 с. 2. Малевич Л. Д. Особливості української термінології донаукового періоду // Мовознавство. 1999. № 4-5. С.51-58. 3. Скороходько Е. Ф. Терміни, що виражають нові знання, у структурі англомовних наукових текстів // Вісник Харківського національного університету. № 471. Іноземна філологія на межі тисячоліть. Х., 2000. С.235-240. 4. Скороходько Е. Ф. Сіткове моделюваня лексики: лінгвістична інтерпретація параметрів семантичної складності // Мовознавство. 1995. № 6. С.19-28. 5. Скороходько Е. Ф. Термін як репрезентант комунікативної стратегії побудови наукового тексту // Мовні і концептуальні картини світу. № 6. Книга 2. К., 2002. С.204-210. 6. Allerton P. A Trie Compaction Algorithm for a Large Set of Keys // IEEE Transactions on Knowledge and Data Engineering. Vol.8. Number 3. June 1996. P.476. 7. Bauer L. English word formation. Cambridge University Press, 1983/1996. 312 p. 8. Blum H. A transformation for extracting new descriptors of shape // Symp. on models for perceptron of speech and visual form. Cambridge: MIT Press, 1964. P.62-380. 9. Clark K. L. Negation as Failure. Logic and Databases. H.Gaillare and J.Minaker, eds. New York: Plenum Press, 1978. 10. Dijkstra E.W. et al. On-the-fly Garbage Collection: An Exercise in Cooperation. 1976. 11. Kohonen T. Self-Organizing Map. Berlin, Springer: 1995. 12. Lee R.S.T. An Intelligent Multiagent Based Facial Authentication System. International Journal of Pattern Recognition and Artificial Intelligence. Vol.16. No.4. 2002. P.481-500. 13. McCarthy J. Recursive functions of symbolic expressions and their computation by machine. 1960. 14. McKeon D.M. Toward automatic cartographic feature extraction // Mapping and Spatial modelling for Navigation. Ed. L.F.Pau. NATO ASI Series. Vol. F65: Springer Verlag. 1990. P.149-180. 15. Moody J. and Darken C.J. Fast Learning in Networks of Locally-Tuned Processing Units. Neural Computation. Vol.1. No.2. 1989. P.281-294. 16. Shapiro J.M. Embedded image coding using zerotrees of wavelet coefficients. IEEE Trans. Sygn. Process. No.12. 1993. P.3345-3462.

Neonyms, i.e. names of newly coined concepts are discussed along the following lines: their origin, structure, circulation, and distribution in the text.

А.В.Янков, викладач,

Кременецьке медичне училище

ім.Арсенія Річинського

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕРМІНИ, УТВОРЕНІ НА ОСНОВІ

МЕТАФОРИ ТА МЕТОНІМІЇ В АМЕРИКАНСЬКОМУ ВАРІАНТІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Про стилістичні тропи уже писали і українські, і зарубіжні мовознавці. Проте окремі аспекти таких понять, як метафора та метонім вимагають уточнення. Один і той же термін, скажімо, метафору розуміють і, відповідно, тлумачать по-різному. Приміром, І.Гальперин вважає, що у визначенні метафори важить не стільки такий чинник, як порівняння, скільки “здатність метафори одночасно реалізовувати (передавати) два лексичних значення” [6, с.140]. Крім цього, на думку вченого, справжні метафори (дуже незвичні й несподівані за формою та за змістом одиниці) належать до мовлення та пов’язуються із сучасністю, а так звані “стерті, скам’янілі метафори належать до мови, тобто вони закарбовані у свідомості мовців, функціонують у процесі спілкування і реєструються у тлумачних словниках віддавна” [6, с.141]. Головним змістом метафори І.Арнольд вважає приховане порівняння, що здійснюється череє порівняння, застосування одного предмета до іншого і котре так виокремлює якусь важливу відмінну ознаку того іншого предмета [2, с.146]. Більшість мовознавців сходиться на тому, що в основі визначення метафори лежить переносне значення за подібністю, аналогією тощо [21, 7, 3, 23, 22, 1].

Стосовно метонімії розбіжності думок у мовознавців практично немає – це троп, який ґрунтується на асоціації за суміжністю [2, 6, 21, 23, 3, 1, 22], суть якого полягає у перенесенні назви одного предмета на інший на основі внутрішніх чи зовнішніх зв’язків між цими предметами [7, с.127]. Однак Том Мак Артур вважає, що “Figures like antithesis,hyperbole, metonymy, simile are all species of metaphor” [34, с.653], а також, що “Metonymy is closely related to and sometimes hard to distinguish from metaphor” [34, с.656] (виділені курсивом слова наведені згідно з оригіналом – А.Я.).

Існує декілька причинтого, що вивчення явища метафоризації та метонімізації у новій суспільно-політичній лексиці американського варіанта англійської мови /НСПЛАВАМ/ є і сьогодні актуальним. По-перше, смислова структура слова - явище не константне, а динамічне, а через те “внаслідок різноманітності співвідношення смислової структури слова і живих взаємодій з іншими лексичними ланками мовної системи буває дуже важко розмежувати та передати усі значення і відтінки слова” [4, с.166}. По-друге, у різних контекстах окремі стилістичні прийоми “позбавлені конкретного зміс­ту і матеріалізуються у висловлюванні з особливою емоційно-естетичною метою” [5, с.122]. По-третє, НСПЛАВАМ постійно оновлюється, у її середовищі часто з'являються власні імена, назви регіонів тощо, які маловідомі та позбавлені додаткових асоціацій навіть у носіїв мови. Виникає явище різночитання, або т. зв. “ефект смислових ножиць, який негативно впливає на взаєморозуміння між окремими особами, соціальними групами і врешті-решт - між людьми” [10, с.181]. По-четверте, метафори та метонімії двоїсті за своїм функціональним спрямуванням. З одного боку, вони сприяють експресивності і виразності мовлення, а з іншого - кодують судження і думки так, що доводиться їх декодувати, у повному і конкретному розумінні цього слова. У поезії та інших художніх творах метафори та метоніми сприяють емоційній експресивності, образності та смисловій виразності мовлення. У наукових та суспільно-полі­тичних текстах використання метафор та метонімів також сприяє емоційній експресивності, але не завжди, на жаль, сприяє смисловій виразності. І якраз у таких випадках важко не погодитися з думкою Стівена Пінкера, американського вченого, про те, що “the metaphor is misleading” [36, с.230]. Він також вважає, що “most of our everyday expressions about language use a “conduit” metaphor that captures the parsing process. In this metaphor, ideas are objects, sentences are containers, and communication is sending. We “gather” our ideas to “put” them “into” words, and if our verbiage is not “empty” or “hollow”, we might “convey” or “get” these ideas “across” to a listener, who can “unpack” our words to “extract” their “content” [36, с.230] (спосіб виокремлення слів зберігається згідно з оригіналом - А.Я.). Гадаємо, що наведених вище чинників, які зумовлюють актуальність вивчення НСПЛАВАМ, утвореної метафоризацією та метонімізацією, цілком достатньо.

Відібрані метафори та метоніми у середовищі НСПЛАВАМ дають підстави виокремити такі їхні різновиди: когнітивні, образні, номінативні та генералізуючі метафори. Саме таку класифікацію метафор пропонує український мовознавець О.Мороховський [20, с.172-173]. Із загальної кількості (550) відібраних метафор та метонімів тільки 30 належать до когнітивних метафор. Такими вважали метафори, які виникли внаслідок зсуву сполучування ознакових слів та при зміні їхнього значення від більш конкретного до абстрактного [20, с.172], Сутність цього виду метафори – у набуванні певними об'єктами побічних ознак. Здебільшого когнітивні метафори є джерелом подальшого розвитку полісемії. Розгляньмо приміром, суспільно-політичний неологізм (СПН) – метафору crack n. Новітнє значення цього іменника, а саме: “a highly addictive crystalline form of cocaine made by heating а mixture of it with baking powder and water until it is hard, and breaking it into small pieces which are burnt and smoked for their stimulating effect” [35, с.75] значно відрізняється від звичного для носіїв мови. Як видно, ця метафора побудована на вживанні первинного значення дієслова to crack, тобто подрібнюватищось на менші частинки із характерними звуками хрускоту, тріску. Ще одними прикладом є СПН - метафора dragon n., який означає “any of (originally) four Asian countries, South Korea, Taiwan, Singapore, and Hong Kong, which developed booming economies based on high-technology exports” [35]. Іноді тaкi країни називають little dragons. Цікаво, що епітет little аж ніяк не знижує ступеня та не порушує стереотипу такої агресивності дракона, усталеного в уяві західноєвропейців та американців. У визначенні змісту цього СПН читаємо: “these are Asia's NICS (newly industrialized countries), nations which over the past couple of decades have progressed rapidly from largely agricultural economies to one capable of making an impression even on the commercial might of Japan” [28, с.120].

Значення CПH-метафори parachutist n. American, derogatory відрізняється від звичного: “an incompetent person who holds his or her job as a result of a favour” [28, с.282]. Із цим словом утворені й інші метафори, котрі належать до образних метафор. На думку О.Мороховського, в образній метафорі спостерігається “пошук образу, спосіб індивідуалізації, оцінки, пошук смислових нюансів” [20, с.І73]. СПН – метафора parachute candidate n. derogatory означає “a political candidate drafted in to stand for election in a place where he or she does not live” [28, с.282]. Образні метафори є джерелом синонімії. У цьому разі синонімічним метафоричним виразом, який звичний для носіїв мови, як у британському так і в американському варіанті англійської мови, є carpet-bagger. До своєрідного гнізда СПН - метафор із словом parachute слід віднести і СПН tin parachute, golden parachute, зміст яких такий: “salary and benefits guaranteed to non-management employees when the control of a business is transferred to new owners” [33, с.77]. Образні метафори складають більшість відібраних СПН - метафор (понад 400). До таких належать: basehead (Syn. drug addict), Colombian gold, Thai Stick (Syn. marijuana), comanagement (Syn. worker participation, cosupervision), ecofreak, econut (Syn. environmentalist), boot people (Syn. refugees), body count (Syn. kill ratio), brain box (Syn. computer), directed-energy weapon (Syn. beam weapon), cancer stick (Syn. cigarette), cattle show (Syn. gathering of presidential candidates), poverty datum line (Syn. poverty level), Silent Majority (Syn. Middle America), Joe Sixpack (Syn. blue-collar worker). Етимологічні витоки останнього із названих СПН - метафор наводяться такі: “Joe Six-pack is a name which supposedly evokes the average blue-collar men whose favourite drink comes in a six-pack of beer, and whose interest in intellectual, artistic and social matters is limited” [35, с.165]. Поміж оказіональних (ефемерних, одноразових, ad hос) висловів – образних метафор трапляються такі як Lewinsky lip trainer (Syn. bomb) (Newsweek, 1999, Dec. 28/Jan. 4, P.38); media mogul (Syn. a big shot, a very rich or influential person) (Newsweek, 2001, May 21, P.20); loose cannon (Syn. unpredictable politician). З макроконтексту дізнаємось, що “The daily Yomiuri Simbun has labeled Tanaka a “loose cannon”. Conservative Liberal Democratic Party politicians are angry that she’s trying to forge a more accommodating position with China over the content of Japanese history textbooks regarding atrocities during World War II” (Newsweek, 2001, June 11, P.53).

У системі класифікації метафор, яку запропонував О.Мороховський, так звані номінативні метафори, котрі є результатом заміни однієї назви іншою і є джерелом омонімії, представлені зовсім незначною кількістю прикладів. До таких належать, на наш погляд, СПН - метафори shakers (i.e. influential people) [28], dude (i.e. friend, buddy) [35] nugget (i.e. an item of interesting or instructive information) [28], steering (i.e. the practice of trying to ensure that non-white prospective tenants or house-purchasers do not move into all-white areas) [28], gridlock (i.e. a situation in which no progress can be made, a state of deadlock) [35].

Тільки поодинокі приклади генералізуючих метафор трапляються поміж НСПЛАВАМ. Це така ідентифікуюча лексика, яку використовують у назвах товарів, установ тощо, і котра стирає межу в лексичному значенні слова між логічними порядками і веде до виникнення логічної полісемії [20, с.173]. Від дієслова to taser (i.e. to immobilize with a laser (Tele- Active Shock Electronic Repulsion) утворено термін Taser, що означає “the trademark of a small gun-like device for firing electrified darts which temporarily immobilize a person” [35].

Іншими прикладами є toot (a type of cocaine), Sky-train (the trademark for a system of low-cost, no-frills, transatlantic flights with scheduled but unreserved one-class service) [38], Strine (Australian English), Stinger (a shoulder-fired artillery missile weapon with infrared homing) [31], Stealth (an air-craft coated with radar-absorbent material making it virtually invisible to radar) [31]. Слід зазначити, що саме у назвах різних видів військової техніки та озброєння спостерігається велика кількість подібних метафор.

Отже, як показує дослідження, у НСПЛАВАМ найбільш стилістично значущою серед названих чотирьох типів метафор є образна метафора, котра створює можливість індивідуального сприйняття та власної інтерпретації значення відображуваного денотата, тобто суспільно-політичного явища чи процесу.

Метонімами вважають такі слова, при вживанні яких “реалізується якийсь новий несподіваний зв'язок між двома об'єктами” [20, с.168]. Серед СПН трапляється невелика кількість метонімів, які відбивають різноманітні зв'язки між об'єктами, особами і явищами. Для прикладу, Emily's list означає “a group whose purpose is to further the political candidature of women” [35]. Укладачі словника “The Oxford Dictionary of New Words” вважають, що “Emily's list was launched in America in 1985, in a campaign to develop a political network for Democratic Women and fund prospective candidates” [3, с.102]. В іншому прикладі спостерігаємо, як окрема ознака створеного образу особи типізується і поширюється за умови перенесення цієї ознаки на інші особи. Створений 1991 року Річардом Лінклейтером образ так званих slackers у однойменному фільмі “to denote a former student who is unable to move beyond the student lifestyle and who has no apparent career aspirations” [35, с.280] невдовзі став узагальнювальним, що підтверджується значенням цього СПН, наведеним у словнику: “a person regarded as being one of a large group of people, especially the current generation of young adults, who are perceived to lack a sense of direction in life” [35, с.280]. І начеб набуваючи прав подальшого входження у мову та мовлення, з'являються такі нові словосполучення як slacker culture, slackerdom, slackerspeak, slackerbeat. Водночас із підтвердженням своєрідного вкорінення названого СПН у мовно-мовленнєву систему він ще є свідченням позамовних чинників, суспільно-політичного підґрунтя, котре зумовлює функціонально-стилістичні особливості подібних новоутворень.

Добре відомо, що вотергейтський скандал, як новий політичний термін, з'явився у АВАМ ще у 70-х роках минулого сторіччя, коли президентом США був Річард Ніксон. Ціла низка термінів із елементом -gate (деякі мовознавці навіть вважають цей словотворчий елемент суфіксом [14, с.30] та combining form) [38] з’явилась у 1980-х та 1990-х роках. Детальніше про приклади із словом Watergate йдеться у статті автора, яка була надрукована у журналі “Іноземна філологія” (№61 за 1981 рік, с.42). У контексті метонімії для нас цікавим є СПН Whitewatergate, який з'явився у 1990-х роках і пов'язаний із діяльністю екс-президента Білла Клінтона. Зміст цього СПН визначається так: “The name given to circumstances surrounding allegations of financial misconduct in Arkansas in the eighties, involving a commercial land development associated with Bill and Hillary Clinton” [35, с.348]. У цьому прикладі спостерігаємо метонімічне перенесення значення місця подій (назвімо умовно такий вид перенесення значення локальною екстраполяцією). Адже у цьому ж словнику читаємо: “Following President Clinton's first inauguration in January 1993, allegations of financial misconduct during his years in Arkansas began to surface, with particular attention being paid to the Whitewater land development involving the law firm with which Hillary Clinton was associated [35, с.348].

Наведені приклади підтверджують нашу думку про те, що метонімія теж є одним із активних способів образного віддзеркалення суспільно-політичних явищ у АВАМ.

Заслуговує на увагу ще один спосіб систематизації семантичного розвитку суспільно-політичної лексики шляхом метафоричного перенесення значення, який запропонував Ю.Зацний, відомий український мовознавець. Він виокремлює три головні напрями функціонально-семантичного розвитку лексики: 1) термінологізація, суть якої становить особлива спеціалізація слів та їхнє вузьке використання тільки у спеціальних значеннях; 2) перетермінологізація, особливістю якої є зміна значення у зв'язку з міграцією слів з однієї терміносистеми в іншу; 3) детермінологізація, тобто перехід термінів у слова загального вжитку [14, с.101]. Перетермінологізація посідає чільне місце серед названих способів метафоричного переносу значення НСПЛАВАМ, що підтверджується численними прикладами переосмислення спеціальних термінів із фізики, хімії, математики, медицини, космонавтики, церковної, спортивної та військової термінології і низки інших наук та галузей діяльності людини. Оскільки метою цієї статті не є детальний опис механізму перенесення значення за системою, яку запропонував Ю.Зацний, ми обмежимось лише окремими прикладами, які підтверджують правомірність такої систематизації. Наприклад, ми спостерігаємо метафоричне перенесення значення у НСПЛАВАМ, яка є результатом перетермінологізації медичних термінів: cleansing verbal noun — “the purging of undesired social or ethnic groups from a geographic­al area”[35:67], Monica mania (Newsweek, 1998, Dec.28, P.6), yellow flu, U.S. — “an organized absence of students from schools to which they are bused, on the pretext of sickness but actually as a protest against compulsory busing” [38, с.557], Europhoria (Newsweek, 1999, Jan. 18, P.2).

Прикладами термінологізації є такі СПН як canteen culture – “a derogatory term for an established set of attitudes within the police force, characterized by resistance to the introduction of modern managerial standards and practices, and at its most extreme associated with male chauvinist and racist views” [35, с.56], ecological footprint – “something which has had a permanent (and damaging) effect on the surrounding environment” [35, с.98], summit, v.i. – “to engage or participate in a summit meeting” [38, с.487].

Нечисленними виявилися приклади детермінологізації, а саме: U-turn worker – “a professional or skilled worker who returns from employment in a big city to work in a nonurban locality from which he or she came” [33, с.80]. Як відомо, автодорожній термін U-turn означає рух у діаметрально протилежному напрямку. В результаті перетермінологізації у суспільно-політичній лексиці цей термін набув значення різка зміна політичного курсу. А у СПН - метафорі U-turn worker помітне повернення до усталеного головного значення, яке формується в результаті детермінологізації та додаванні конотативного значення другого компонента цього терміна.

Поглиблене вивчення процесів термінологізації, перетермінологізації та детермінологізації щодо встановлення їхніх семантико-прагматичних та функціонально-стилістичних особливостей могло б, очевидно, стати предметом окремого дослідження.

Підсумовуючи наші спостереження за розвитком нової суспільно-політичної лексики АВАМ, зокрема за одиницями вторинної номінації, якими є метафори та метоніми, можна стверджувати, що 1) постійне оновлення та динамічний семантико-прагматичний розвиток нової суспільно-політичної лексики АВАМ зумовлює актуальність вивчення її функціонально-стилістичних відмін­ностей; 2) використання метафор та метонімів у НСПЛАВАМ сприяє, з одного боку, емоційній експресивності, але, з іншого боку, не завжди сприяє смисловій виразності, внаслідок чого доводиться здійснювати своєрідне декодування НСПЛАВАМ; 3) класифікація метафор на когнітивні, образні, номінативні та генералізуючі дає змогу наблизитися до таких корінних лінгвістичних процесів, як полісемія, синонімія та омонімія, а також простежити певні функціонально-стилістичні особливості соціально-політичних текстів; 4) вивчення різновидів метонімії теж сприяє глибшому розумінню прагматичних позамовних чинників, які спричиняють появу цих тропів поміж НСПЛАВАМ; 5) систематизація семантичного розвитку суспільно-політичної лексики, яка утворена внаслідок метафоричного та метонімічного перенесення значення за принципами термінологізації, перетермінологізації та детермінологізації, потребує подальших досліджень, щоб встановити лінгвістичний механізм формування семантико-прагматичних мотивів та внутрішньомовних функціонально-стилістичних особливосте й таких міжгалузевих і навіть міжнаукових переміщень термінів.

1. АнтрушинаГ.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка. М., 2000. 2. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). Л., 1973. 3. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М., 1966. 4. Виноградов В.В. Лексикология и лексикография. М., 1977. 5. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка. М., 1974. 6. Гальперин И.Р. Стилистика английского языка. М., 1977. 7. Ганич Д.І., ОлійникC.I. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. 8. Гонта І.А. Структурні і семантичні особливості композит-метафор в американському сленгу: Автореф. дис. канд. філолог. наук. К., 2000. 9. Грин Джонатан. Словарь новых слов. М., 1996. 10. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М., 1980. 11. Дьякова М.Л. Прагматическая направленность текстов публичных выступлений: (На материале текстов обращений американских президентов к Конгрессу): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1993. 12. 3аботкина В.И. Семантика и прагматика нового слова: (На материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1991. 13. Зацний Ю.А. Неологізми англійської мови 80-90 років XX століття. Запоріжжя, 1997. 14. Зацний Ю.А. Розвиток словникового складу сучасної англійської мови. Запоріжжя, 1998. 15. Казакова Т.А. Практические основы перевода. Санкт-Петербург, 2001. 16. Куликова В.И. Образование неологизмов в английском языке в результате семантического переосмысления//Вопросы романс-германской филологии. Калининград, 1976. 7. Лингвистический энциклопедический словарь. Главный редактор В.Н.Ярцева М., 1990. 18. Маноли И.З. К проблеме стилистического неологизма (на материале произведений французских писателей XX века): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1972. 19. Мороховский А.Н. Слово и предложение в истории английского языка. К., 1979. 20. Мороховский А.Н., Воробьёва О.П., Лихошерст Н.И., Тимошенко З.В. Стилистика английского языка. К., 1984. 21. Мостовий M.I. Лексикологія англійської мови. Харків, 1993. 22. Раєвська Н.М. Курс лексикології англійської мови. К., 1974. 23. Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. М., 1976. 24. Самадов Б.А. Словарь современного английского языка в действии: от понятия к слову и от слова к смыслу: Автореф. дис. докт. филол. наук. М., 1992. 25. Сескутова И.К. Национально-культурная специфика семантики американизмов - реалий социальной жизни США: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1993. 26. Сорокина М.В. Метонимия и её отражение в английской лексикографии: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1988. 27. Тарасова В.К. О метафорической номинации//Семантика слова и предложения на английском языке. Л., I960. 28. Дж. Эйто. Словарь новых слов английского языка. М., 1990. 29. Buckley, William F. The Lexicon, Harcourt Brace & Company. New York, 1998. 30. Green, David. Shaping Political Consciousness: The Language of Politics in America from Me Kinley to Reagan. Ithaca; London, 1987. 31. Mager Н.H., Mager S.K. The Morrow Book of New Words. New York, 1982. 32. Merriam Webster’s Vocabulary Builder. Merriam-Webster, Incorporated. Springfield; Massachusetts, 1994. 33. Neo-Words. A.Dicfionary of the Newest and Most Unusual Words of Our Times//By David K.Barnhart. New York, 1980. 34. The Oxford Companion to the English Language. Oxford; New York, 1992. 35. The Oxford Dictionary of New Words [edited by] Elizabeth Knowles with Julia Elliot. Oxford, 1997. 36. Steven Pinker. The Language Instinct. Harper Perennial. New York, 1995 37. A Supplement to Webster's Third New International Dicti onary “6.000 Words”. Springfield, 1976. 38. The Third Barnhart Dictionary of New English [edited by] Robert K.Barnhart, Sol Steinmetz with Clarence L.Barnhart. The H.W.Wilson Company, 1990. 39. Strunk William. The Elements of Style. New York, 1979. 40. Wesley Pippert. An Ethics of News. Georgetown University Press, 1989.

The functional and stylistic peculiarities of metaphors and metonymys have been considered in the article under review. An ever-growing and dynamic process of semantic development within the new word stock of social and political content determines the interest in their linguistic and pragmatic investigation. The use tropes, such as metaphors and metonymies, amplifies and strengthens the emotional perception of the words reflecting social and political phenomena, however it sometimes hinders and hampers understanding of their gist.

The suggested classification of the metaphors and metonymies provider a good chance to interpret such linguistic notions as polysemy, synonymy and homonymy. A continuous process of terminologization, reterminologization and determinologization has proved to be investigated but little and therefore needs to be further proceeded in some particular research attempts to come.

Ю.А.Завгороднєв, доц.,

О.І.Дуда, асп.,

Львівський університет

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ АНГЛІЙСЬКИХ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ АТРИБУТИВНОГО ТИПУ

У ПІДМОВІ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Основою спеціальних текстів різних підмов виступають терміни і термінологічні словосполученя (ТСС), котрі утворюються трьома способами: морфологічним (афіксна і безафіксна деривація, словоскладання, абревіація); синтаксичним (процес лексикалізації словосполучень); семантичним (процес переосмислення загальновживаної лексики на основі метафоричного і метонімічного перенесень). Оскільки морфологічний спосіб номінації не може повністю задовільнити потребу у мовних знаках для виразу нових понять і їх диференціації, у цьому процесі велику роль відіграє процес ускладнення вже існуючих мовних комплексів, тобто синтаксичний і семантичний способи термінотворення. Два останні лінгвісти відносять до активнодіючих мовних тенденцій.

На сучасному етапі розвитку галузевих термінологій поряд із термінами-словами все частіше з’являються терміни-словосполученя різних структурних типів, котрі утворюються у процесі синтаксичного способу термінотворення.

У термінознавстві існує багато суперечливих думок щодо місця терміна у системі мови, його специфіки, функції і щодо визначення терміна взагалі. У зв’язку з цим вихідним положенням цієї статті є наступне: “Під терміном ми розуміємо слово (чи словосполученя) спеціальної сфери вживання, котре є найменуванням наукового чи виробничо-технічного поняття і потребує дефініції” [6, c.15].

Загальну класифікацію термінів здійснюють, виходячи з їхньої морфолого-синтаксичної структури. Як правило, виділяють два основні типи термінів: 1) терміни-слова і 2) терміни-словосполучення.

У лінгвістичній літературі, окрім назви-словосполученя, існують інші: термінологічні словосполучення, складені терміни, термінологічні конструкції, термінологічні комплекси. Ми користуємось терміном термінологічні словосполученя (ТСС).

За морфологічним типом стрижневого слова ТСС у кредитно-банківській термінології (КБТ) можна поділити на: субстантивні (forward margin), ад’єктивні (free of delivery) і дієслівні (to set controls on expenditure).

Найпоширенішою моделлю субстантивного ТСС з атрибутивним зв’язком є n1+n2, де n1 може бути розширеною групою препозитивних атрибутивних іменників: farm mortgage bankers’ association (ассоціація компаній фермерського іпотечного кредита).

До субстантивних моделей з атрибутивним зв’язком належать також конструкції: PrI+n (PrI — lієприкметник): drawing account — поточний банківський рахунок; PrII+n: dishonored check — чек, не прийнятий до оплати банком; Adj+n: personal chattels — рухома власність. Атрибут у цій моделі може бути складним прикметником: long-term commitment — довготривала передача; short-termperformance — короткотермінове здійснення.

Поряд із прикметниками та іменниками атрибутивний зв’язок з іменником у субстантивному ТСС можуть забезпечувати і прислівники, займенники, неповні речення: either-or choice — вибір “або-або”; away quotation — котирування, яке не відповідає існуючому рівню цін на ринку; tax-fre selfgenerated funds — новостворені фонди, звільнені від податків; a six months rent-free period — шестимісячний період, звільнений від орендної плати. У ролі означеня може виступати числівник: first line reserves — валютні резерви, які входять до складу грошових резервів центральних банків; third market — здійснення угод (у США) купівлі/продажу цінних паперів на позабіржевому ринку брокерами, які не є членами біржі.

Атрибутивні компоненти у моделях з атрибутивним зв’язком виконують визначальну, диференціюючу і класифікаційну функції. Атрибутивний зв’язок передбачає строге дотримання загальної субстантивної моделі: визначальна частина ТСС + означуваний іменник.

З двох існуючих у англійській мові видів атрибутивних субстантивних словосполучень — з атрибутом в препозиції і у постпозиції — продуктивнішим виявляє себе перший, оскільки саме у такій моделі простежуємо механізм мовної компресії. У результаті трансформації атрибутивної прийменникової конструкції отримуємо відповідні структурні моделі препозитивних атрибутивних словосполучень: n1+prep+n2: balance of trade trade balance (торговий баланс); account of capital capital account (рух капіталу (назва статті у балансі)).

Атрибутивна конструкція з прийменником with трансформується у компактніший препозитивний атрибут: ratio with acid test acid test ratio (відношення суми ліквідних активів до суми боргових зобов’язань фірми).

Означальні підрядні речення у КБТ також є джерелом трансформації у атрибутивні словосполученя із препозитивним атрибутом: capital which was geared highly highly geared capital (капітал, сформований за рахунок облігацій); capital which is convertible into cash readily convertible capital (вільно оборотний капітал).

Згідно з вимогами лаконічності, економії мовних засобів конструкції із постпозитивними означенями, вираженними дієприкметниковими зворотами, мають тенденцію трансформуватися у атрибутивні групи у препозиції: property earned privately self-earned private property (приватна власність, здобута власною працею); letter of credit adviced specially adviced specially credit letter (авізований акредитив, виставлений банком на певного кореспондента). Атрибутивні ТСС можна вважати ефективним засобом мовної економії.

За своєю структурою ТСС можуть складатися з двох і більше компонентів. В залежності від кількості компонентів, що входять до складу ТСС, останні можуть бути дво-, три-, чотири-, п’яти- та шестичленні.

Найчисельнішою моделлю ТСС у КБТ є модель двочленного ТСС n1+n2: business bank — комерційний банк. Із виділених нами 1025 ТСС двочленні складають 568 одиниць. У двочленних ТСС визначальний компонент може бути складним іменником чи складним прикметником, а також обидва компоненти можуть бути складними за будовою: singleestablishment company — компанія, що володіє одним підприємством; extraordinary expenditures — надзвичайні витрати; bare-boat charterparty — чартер на судно, зафрахтоване без екіпажа, контракт, який може бути прийнятий банком як забезпечення платіжа по кредиту, наданому судновласнику.

Трикомпонентні ТСС за кількістю посідають друге місце (350 одиниць із 1025). Вони утворюються за різними моделями, основними серед яких є: Adj+ n1+n2: active trade balance — активний торговий баланс; unfavourable trade balance — пасивний торговий баланс; Adj1+Adj2+n: callable long-term capital — довгостроковий капітал, що може бути затребуваним; Adj+PartII+n: unilateral unrequitedtransfers — односторонні некомерційні перекази (платежі і поступлення); PartI+Adj+n: fitting current transactions — приведені у відповідність поточні розрахунки; n+eponym+n: marine Lloyds Register — судновий реєстр Ллойда. Модель епонімних ТСС є менш чисельною у КБТ. Епонімний компонент ТСС денотує політичного діяча, особу чи відомого магната. Структурні паралелі епонімних ТСС різняться лише в морфолого-синтаксичному аспекті, що не супроводжується семантичними чи стилістичними відмінностями. Наприклад: Markov renewal process renewal process of Markov (Марковський процес відновлення); Maxwell Stamp’s composite currency unit composit currency unit of Maxwell Stamp’s (складена валютна одиниця Максвелла Степма).

Якщо наявність автентичної синонімії свідчить про недостатню зорганізованість терміносистеми, то морфолого-синтаксичні паралелі епонімічних ТСС не протирічать головним вимогам до неї: однозначності, точності, стилістичної нейтральності. Спільність епоніма різнить морфолого-синтаксичні паралелі від так званих повних синонімів із характерним для останніх варіюванням лексичних засобів. Ці паралелі можна означити ще як морфолого-синтаксичні варіанти.

За своєю семантикою тричленні ТСС є складними фінансово-економічними поняттями, де визначальні компоненти уточнюють і виділяють важливі ознаки визначуваного терміна, роблять його однозначним для розуміння у економічному тексті, банківському документі.

Серед багатокомпонентних ТСС нам відомі і чотирьохкомпонентні терміни (92 одиниці), утворені в основному за рахунок розширення термінів більш простої структури в складну за різними моделями. Основними серед них є: Adj+ n1+n2+n3: central reserve city banks — банки, розташовані в центральних резервних містах; Adj+n+PartII+n foreinh banks earmarked balances — заброньовані кошти на рахунках в іноземних банках; Adj1+Adj2+n1+n2international independent investment banking — міжнародна незалежна інвестиційно-засновницька діяльність банків; Adj1+Adj2+PartII+n: alternate derivative quaranteed deposit — сукупний похідний депозит, повернення якого гарантовано владою. Малочисельною серед аналізованих багатокомпонентних ТСС є група п’яти- і шестичленних термінололгічних словосполучень — відповідно 11 і 4 одиниці.

Слід відзначити, що із зростанням кількості приєднаних лівих атрибутів, термін стає громіздким і починає проявляти тенденцію перетворення у абревіатуру. Так, наприклад, атрибутивні ТСС Government National Mortage Association (GNMA) — державна національна асоціація іпотечного кредиту; Inter-American Development Bank (IADB) — міжамериканський банк розвитку зустрічаються в кредитно-банківській літературі як у розгорненій, так і в скороченій формах.

За ступенем смислової розкладності і за ступенем відображення в них системності понять певного термінологічного ряду атрибутивні ТСС можна поділити на два типи: 1) нерозкладні ТСС і 2) ТС, які зберігають самостійність кожного з компонентів. Наприклад: bear market — ринок, на якому спостерігається тенденція до пониження курсів і на якому переважають спекулянти, що грають на пониження; blue chips — найпопулярніші акції, котрі мають високий курс (як правило, акції ведучих компаній; blue sky laws — американські закони, які регулюють випуск і розміщення цінних паперів з метою запобігання випуску сумнівних паперів; currency basket — “кошик валют”, набір валют, середній курс яких береться за основу у встановленні розрахункової валютної одиниці (наприклад, екю). Спосіб творення цих ТСС — семантичний. Усі структури утворились внаслідок метафоризації. У результаті аналізу відібраного матеріалу (1025 ТСС) було виділено 84 термінологічні одиниці усталеного типу.

Значеня ТСС другого типу мотивується повністю чи частково значенням компонентів. ТСС цього типу утворені синтаксичним способом. Він є одним з основних (поряд з морфологічним) способів термінотворення і має високий ступінь продуктивності. ТСС другого типу зберігають самостійність кожного з компонентів: deficit financing — дефіцитне фінансування, bank deposit — банківський депозит, investment bank — інвестиційний банк.

Семантизація ТСС усталеного типу, ускладнених дещо ідіоматичним характером взаємовідносин між компонентами, сприяє оптимізації термінологічної компетентності, спрощує процес розуміння банківської термінології, оскільки дозволяє декодувати інформацію, основними носіями якої у КБТ є терміни і ТСС.

Словосполучення другого типу не фіксуються у спеціальних фінансово-економічних словниках як самостійні одиниці. Ці ТСС характеризуються широкою валентністю у межах КБТ, ясною семантичною структурою, значеня якої реалізується шляхом складання семантичних ознак окремих компонентів, можливістю переставлення складових частин чи самостійним поширенням одного з компонентів. Незалежно від кількісного складу багатокомпонентного ТСС, ядро у ньому визначає поняття, а залежні атрибути конкретизують це поняття. Вони називають відносні ознаки ядра атрибутивного словосполучення, тобто інші об’єкти, співвідносні із денотатом ядра. Семантичні відношення між компонентами атрибутивного ТСС відображають відношення денотатів у реальній дійсності. Останні дослідження виявили зрушення у вивченні ТСС атрибутивного типу в бік семантики цього мовного явища [4, c.9].

Особливості семантичних зв’язків між компонентами ТСС атрибутивного типу дозволили виявити наступні чотири класи семантичних відносин: 1) клас посесивних відносин; 2) клас локативних відносин; 3) клас темпоральних відносин і 4) клас суб’єктно-об’єктних відносин.

Виявлення даних семантичних зв’язків може здійснюватись трансформаційним прийомом аналізу значення словосполученя. Так, словосполученя balance sheet ratios (показники балансового звіту) трансформується у конструкцію ratios of balance seet з посесивними відношеннями між компонентами. Відношення посесивності, у значній мірі суміщені з відношеннями ініціативності, авторства, спостерігаються у назвах банків, фінансових компаній, корпорацій, різного роду бірж і асоціацій: Gen Saki market — ринок Ген Сакі; qroup of ten (G10) — група десяти країн, що діє у рамках МВФ. Словосполучення the highest bidder (особа, що пропонує найвищу ціну на торгах) трансформується у конструкцію one whobids the highest price, тобто передає суб’єктно-об’єктні відношення між компонентами, а словосполученя Asian Currency Unit (азіатська валютна одиниця) передає локативні відношення, оскільки трансформується у currency unit used in Asia. Annual balance, трансформуючись у balance adjusted yearly, виражає темпоральний тип семантичного зв’язку.

Можливість атрибутивного вживання власних імен, а також числівників і термінологічних скорочень (“Zctrtificates — сертифікати “Z”, NSFcheck (notsufficient funds check) — чек, непокритий адекватним залишком на банківському рахунку) передбачає у отримувача інформації певну суму спеціальних фонових знань.

Таким чином, семантичні відношення між компонентами ТСС атрибутивного типу виражені імпліцитно і відповідають відношенням об’єктів у реальній дійсності.

Атрибутивні словосполучення у фінансових текстах, банківській документації відіграють велику роль у створенні такої стильової риси, як стандарт. Стандартизація мови — закономірний процес концентрації мовних засобів, пов’язаний з дією принципа економії. Він полягає у створенні штампів, кліше, готових моделей для використання в тексті. Завдяки регулярності використання атрибутивних словосполучень створюється передумова для сконденсованості, семантичної насиченості, номіналізації текстів фінансово-економічного змісту. “Стиснення” тексту викликається необхідністю подати якнайбільше інформації в обмежених рамках банківського документу, різних форм фінансової звітності, економічної статті. Отже, семантичне наповнення ТСС атрибутивного типу визначається типом міжкомпонентного семантичного зв’язку, а завдяки своїй сконденсованості й семантичній імпліцитності атрибутивні ТСС відіграють провідну роль у ре6алізації домінуючих стильових рис фінансово-економічного тексту: компресії, номінативності, стандарту.

Необхідно відзначити, що ТСС як одиниця, котра дає назву якомусь поняттю, явищу, процесу, якісно відрізняється від речення як одиниці. Структура ТСС позбавлена синтаксичних категорій модальності, інтонації особи, часу. Але разом з тим той факт, що атрибут може вироажати причини чи умови дії, свідчить про те, що ТСС атрибутивного типу є однією із форм вираження каузальних відношень у тексті.

У висловлюваннях каузальної семантики атрибут може означати: 1) причину події чи явища, наприклад: A number of top mutual fund companies... will lower or waive their minimum investments if you deposit a fixed amount each month or open a custodial account for a child; 2) умову, за якою можлива подія, явище чи дія: To keep your fund growing safely in these years, start to move toward a fifty-fifty mix of stocks and bonds; 3) символ події чи явища (знання одного факту є логічною передумовою для утвердження знання про інший факт): The first nearing bill will make you to shift your savings from stocks to short-term bonds and money funds.

Таким чином атрибутивне ТСС має властивість бути засобом передачі каузальної семантики у рамках вузького контексту висловлювання.

Проведений аналіз ТСС атрибутивного типу досліджуваної терміносистеми дає підстави для наступних висновків: 1) ТСС атрибутивного типу КБТ характерна різноманітність структурно-семантичних типів; 2) із зростанням кількості компонентнів на одну одиницю кількість багаточленних ТСС у текстах кредитно-банківської підмови значно зменшується. Із виділених нами 1025 одиниць ТСС двокомпонентні склали 568 одиниць, трикомпонентні 350 одиниць, чотири-, п’яти- і шестичленні — відповідно 92, 11 і 4 одиниці; 3) широке використання усталених ТСС нерозкладного типу можна розглядати як один із засобів розширення номінативних засобів мови; 4) у термінотворенні складених багатокомпонентних ТСС активну участь приймають прості однокомпонентні терміни; 5) розширяючи свою синтаксичну структуру, ТСС поглиблюють семантичне наповнення основного терміна, уточнюють його лексичне значення.

Аналіз семантичних відносин компонентів ТСС дав можливість виявити типи семантичних зв’язків всередині атрибутивного словосполучення, які відображають зв’язки денотатів у реальній дійсності. Завдяки сконденсованості атрибутивного зв’язку ТСС реалізують домінуючі стильові риси фінансових і банківських документів: компресія, номінативність, стандарт. Таким чином, усю різноманітність семантичних відносин, засобом вираження яких є ТСС, можна звести до набору певних структурно-семантичних моделей, які відображають предикативні відносини між предметом чи об’єктом опису і його властивостями чи характеристиками.

1. Англо-русский экономический словарь/Под ред. А.В.Аникина. М., 1972. 2. Бурлакова В.В. Основы структуры словосочетания в современном английском языке. Л., 1978. 3. Бурлакова В.В. Учение о словосочетании в трудах зарубежных лингвистов. М., 1971. 4. Волкова М.А. Атрибутивные словосочетания в семантической структуре текста//Единицы языка в функциональном аспекте. Тула, 1991. 5. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М., 1987. 6. Даниленко В.П. Русская терминология: опыт лингвистического описания. М., 1977. 7. Money College Guide. 1993. 8. The World Bank annual report. 1995.

The paper is an attempt to investigate the semantic and structural organisation of the attribute word-combinatins in the banking and credit term system. Alongside of common and specific peculiarities of the attributive productive models their semantic structure is considered in the paper. Semantic relations between the wordcombination components can be revealed through the transformational analysis of its structure. These relations fall into four groups represented on the syntactical level. The undertaken analysis gives grounds to conclude that atributive wordcombinations participate in the realisation of the main stylistic features of financial text — compression, nominativeness and standard.

Л.Р.Вовк,

Тернопільська академія

народного господарства

HІМЕЦЬКА ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА

ГАЛУЗІ БАНКІВСЬКОЇ ТА БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Однією з характерних ознак лінгвістики кінця ХХ і, мабуть, початку ХХІ сторіччя є її прагматичні орієнтації, екстраполяція у різні сфери науково-практичної діяльності людини. Це особливо стосується мови різних термінологічних систем (підмов), їхнього становлення і розвитку, дериваційних, семантичних та функціональних аспектів.

Розвиток торговельно-ринкових відносин України з іншими державами, зокрема Німеччиною, а також перехід до нової економічної системи – ринкової економіки –, спричинився до значних змін у лексичній системі, яка, будучи інструментом суспільної комунікації, швидко відреагувала на нові потреби суспільства.

Зміни в економіці помітно відбилися на лексичній системі мови, найчутливішій до змін навколишньої дійсності. Відповідним чином змінюється лексична система мови, особливої ж інтенсивності ці процеси набувають в економічній терміносистемі, адже саме вона обслуговує ті сфери економіки – банки, біржі, торгівлю та ін. –, що підлягають трансформації, реструктуризації, реформуванню.

У термінології банківської та біржової діяльності під впливом цих екстралінгвістичних факторів відбуваються бурхливі процеси, пов’язані з необхідністю корінного поновлення та змін у сфері номінації, деідеологізації та деполітизації деяких термінів, їхнього переорієнтування, а також екстраполяції в економічну діяльність України.

Важливою є актуалізація термінів, які сьогодні набувають поширення, як-от: Аktiengesellschaft (акціонерне товариство), Börse (біржа), Börsenhändler (біржовик), Makler (маклер). Спостерігається й посилення процесів запозичення нових слів і значень для номінації нових реалій і понять, особливо з англійської, французької, італійської та латинської мов: Jobber - англ. спекулянт на фондовій біржі, професійний біржовик, Broker - англ. біржовий маклер, Defаult - фр. дифолт, припинення виплати процентів на цінні папери, Сulissier - фр. куліс’є, “біржовий заєць”, Obligo - іт. сума загальної заборгованості за векселями; банківська книга, в якій фіксують заборгованість за векселями, Delkredere - іт. ризик, пов’язаний з наданням кредиту, Lizitant - лат. той, що пропонує ціну на торгах.

Багато з названих вище питань залишаються дискусійними, недостатньо вивченими. Це стосується дериваційних процесів у термінологічній системі банківської та біржової діяльності, семантики термінологічних структур, міграційних процесів, а також розпрацювань відповідних лексико-граматичних праць та джерел. Ці питання досліджуються у статті на базі німецькомовного фактологічного матеріалу (наукових праць, документації тощо), а також на основі аналізу окремих лексикографічних джерел та “Німецько-українського словника банків і бірж” (8000 термінів), що його ми уклали для практичного використання у навчальному процесі з німецької мови у вищих навчальних закладах та факультетах економічного профілю, а також працівників банків і бірж, бізнесменів, перекладачів, економістів. Ми керувалися при цьому певними концептуальними засадами, розробленими на підставі теоретичних роздумів щодо стану розпрацювання проблем термінології та термінографії, тенденціями і стратегією їхнього подальшого розвитку.

Назріла необхідність системного вивчення лексики банківської та біржової діяльності, використання результатів дослідження у практичних потребах, зокрема йдеться про укладання двомовних галузевих словників в Україні, оскільки важко уявити плідний розвиток економіки будь-якої держави без наукової міжмовної комунікації, наукової термінології. Важливо осмислити іншомовні фахові реалії, знайти адекватні еквіваленти на основі сучасних термінологічних концепцій.

Ще А.Лавуазьє, один із творців хімічної термінології, наголошував, що кожна наука обов‘язково складається з цілої низки фактів, що її створють, уявлень, що їх породжують, та слів, що їх передають. Слово повинно породжувати уявлення, а те, в свою чергу, - відображати факт: це три відбитки однієї й тієї ж печатки [4, с.10].

При укладанні двомовного галузевого словника, систематизуючи та упорядковуючи термінологію, ми так чи інакше стикаємося з проблемою визначення оптимального складу галузевої термінології, а також добору термінологічних одиниць. При цьому постає питання про зміст поняття “термін”, адже, лише враховуючи особливості цього поняття, можна виділити його з текстів, цілого потоку фахової лексики, відокремити термін від нетерміна.

У лінгвістичній літературі не існує єдиного чи однозначного визначення економічного терміна і тому завдання його визначення залишається одним із актуальних. Деякі дослідники економічної термінології прагнули адекватно визначити економічний термін, виділити його демаркаційні ознаки. Так, В.Любицька під економічним терміном розуміє слово чи словосполучення, що виражає економічне поняття, яке виникає разом із розвитком людської діяльності [6, c.62]. Д.Досмухамедов визначає економічний термін як слово чи словосполучення, що його вживають фахівці-економісти на позначеня спеціального поняття, виключаючи багатозначність та синонімію. Економічний термін, на думку дослідника, не має емоційного забарвлення [2, c.99].

З таким твердженням важко погодитися. Наші дослідження в галузі економічної термінології, зокрема аналіз термінології банків і бірж, дають підстави вважати, що далеко не завжди термін точно виражає спеціальне поняття, не завжди він однозначний і до того ж не завжди адекватно кваліфікує зміст поняття; його семантичні межі іноді відсутні, а сам термін має властивість вступати у складні семантичні відносини з іншими термінами.

Основною ознакою термінів банківської та біржової діяльності є те, що кожен з них співвідноситься з поняттями банк та біржа і вступає в системні відносини з іншими одиницями мови.

Вивчаючи цю проблему, ми провели аналіз банківської та біржової документації, періодики, спеціальної літератури, довідкових видань, підручників, зокрема: журналів “Finanzen” 1998-2000; інструкцій банку Hypo Vereinsbank Research “Fact Book”, Bloomberg, №№1-12, 1999, 2000; журналів “OSTinvest”, Hefte 23-62, 1997, 1998; “Unternehmensаnalyse”, HFBR, München, 1998-1999; “Lokalinfo/Börse”, Frankfurt/Main, №№1-12, 1999-2000; “Markt- navigator”, №2-4, 2000; “Kapitalmärkte”, München, 1998/2000; місячних звітів “Deutsche Bundesbank”, München, №№1-12, 1997-1999; газет “Markt”, 1997-2000, “Frankfurter Аllgemeine”, 1997-1999; “Handelsblatt”, 1998-2000; посібника “Bankbetriebslehre” von Martin Breyer, Wien, 1997; підручника “Kaufmännische Betriebswirtschafstlehre” von Gernot Kugler, Wuppertal, 1999 тощо, загальним обсягом понад 400 д.а.

Аналіз німецької біржової та банківської лексики в спеціальній літературі і документах виявив існування явищ синонімії та полісемії з тенденцією до дво- і багатозначності в системі економічних термінів: Kreditor-Gläubiger (кредитор), Spekulant-Schieber (спекулянт), Liquidität-Zahlungsfähigkeit (платоспроможність, ліквідність), Sorten-Devisen (іноземна валюта), Lohn-Gehalt-Einkommen (зарплата, прибуток), Zahlungsart-Zahlungsmodus (вид платежу), investieren-anlegen (інвестувати, вкладати, розміщувати), importieren-einführen (імпортувати, ввозити); Beteiligungsgesellschaft (1. акціонерне товариство; 2. комерційне товариство з фінансовою діяльністю підприємств), Anweisung (1. грошовий переказ; чек; 2. наказ; розпорядження; доручення; 3. інструкція; 4. ордер; 5. асигнування; відрахування; 6. надання, виділення); Debitorenziehungen (1. переказні векселі, що виставляються кредитною установою на дебітора; 2. соло-векселі дебітора, передані банкові; 3. трасування векселів банками на своїх кредиторів); Börsenschluss (1. закриття біржі; 2. кінець біржового дня; 3. мінімальна вартість цінних паперів, що допускаються до біржових операцій; 4. виграш від біржової операції).

У поданих прикладах спостерігаємо як відносини семантичної рівності денотативних значень, що мають місце при абсолютному збігові дефініцій, так і відносини семантичної близькості, що характеризуються неповним збігом компонентного складу денотативних значень. Можна відзначити й стилістичні відмінності між деякими терміноелементами досліджуваної підсистеми: Niveau-Ebene-Stand (рівень), Bankfirma-Bankgeschäft (банкірська контора).

Аналіз прикладів та причин стимуляції багатозначності термінів виявив, що багатозначні терміни виникають здебільшого шляхом фахової спеціалізації окремих загальновживаних слів: Mantel - 1. загальновж. пальто; 2. бірж. акція без купонного листка; Geld - 1. загальновж. гроші; 2. бірж. курс, ціна, що її пропонують покупці на біржі; Brief - 1. загальновж. лист; послання; документ; 2. бірж. курс продавців на біржі; 3. банк. чековий курс; 4. бірж. вексель; цінний папір.

Сучасні мовознавчі дослідження підтверджують думку про те, що ";...якщо загальновживане слово набуває тільки одного нового значення, воно стає двозначним. Але нерідко одне таке слово вживається для вираження декількох спеціальних понять. В цьому випадку воно стає багатозначним"; [7, c.452].

Головною особливістю терміна є його спеціальне, професійне функціювання і вживання. Сфера його поширення обмежена окремою галуззю знань. Викликає сумнів теза Н.Кузькіна, що ні за формою, ні за сутністю не можна знайти суттєвої різниці між словом неспеціальної загальновживаної лексики і словом лексики термінологічної. Якщо слово загальновживаної неспеціальної лексики співвідноситься із загальновідомим об‘єктом, то слово термінологічної лексики – з об‘єктом специфічним, відомим лише обмеженому колові фахівців. Жодної відмінності між цими типами слів не існує, вважає дослідник [3, c.145]. Різниця між терміном та нетерміном, на думку автора, полягає не у специфіці слова, а в особливостях об’єктів номінації. Більш об’єктивним, на наш погляд, є твердження А.Мойсеєва, що термін не перестає бути терміном, якщо він впізнається за межами кола спеціалістів [8, c.127].

Дослідник теоретичних основ сучасної термінології Д.Лотте ставив до терміна такі вимоги: системність. незалежність від контексту, однозначність (абсолютна і відносна), точність, стислість [5, c.72].

Саме системність, за нашими спостереженнями, має вирішальне значення для впорядкування економічної термінології, оскільки терміни тісно пов'язані із системою понять тієї чи іншої галузі. Термінологія із сфери бірж і банків, як і будь-яка інша, налічує тисячі лексичних одиниць, різних за своєю структурою, - словотворчою, морфологічною та семантичною. Вона поповнює словниковий запас спеціальної галузі банків і бірж різними шляхами, як-от: 1. Запозичення із загальновживаної мови, коли загальновживане слово стає терміном: Punkt - загальновж. 1. крапка; 2. бал, Punkt - бірж. 1. пункт, як одиниця котирування; 2. стаття угоди; 2. Запозичення або кальки з інших мов: італійської, французької, англійської та ін.: Kasse –іт. 1. каса; сейф; 2. ощадна каса; 3. готівка; Ultimo - іт. ультимо, останній біржовий день місяця; Damno -іт. 1. втрата; збиток; 2. дамно, втрата на курсі цінних паперів при їхній продажі нижче номінальної ціни; Rembours – фр. рамбурс, оплата купленого товару, покриття витрат; Remisier – фр. посередник між маклером і покупцем; Clearing -англ. 1. кліринг, клірингові розрахунки; 2. валютний кліринг, клірингова угода; 3. Вживання слів і словотвірних моделей грецького та латинського походження, а також з інших мов, наприклад, Рarität - лат. 1. паритет, рівність; 2.паритет(співвідношення між валютами різних країн)); Аktie - лат. акція, цінний папір; dekadenweise – подекадно (< гр.десяток, десятинний проміжок часу; Kux – чех. кукса, акція в гірничовидобувній промисловості; Tarif – араб. тариф.

Деякі з наведених термінів явно сприймаються як чужоземні. У зв‘язку з цим доречно згадати слова М.Ломоносова. Перекладаючи з латинської мови експериментальну фізику Х.Вольфа, він наголошував, що був змушений шукати слова для найменувань деяких фізичних інструментів, дій і натуральних речей. Нові слова на позначення понять, на думку М.Ломоносова, спершу здаються дивними, але згодом через вживання стають зрозумілішими (1748).

Щоб адекватно визначити термін конкретної галузі, який означає відповідні їй реалії, належить враховувати контекст, зміст якого не повинен значним чином виходити за межі досліджуваної галузі.

Фахові тексти та мова професіоналів є тим джерелом, з якого черпаються не тільки терміни, але й їхні тлумачення, дефініції. Термін у тій чи іншій ділянці найменувань повинен мати точне, конкретне значення. І саме на основі фахових текстів можна відпрацювати точне визначення для кожного терміна.

Відібраний термін повинен не тільки за змістом відповідати науковим реаліям, але й за мовною структурою та формою не суперечити особливостям наукового функціонального стилю.

Усна мова професіоналів у галузі банків і бірж є, зокрема, джерелом селекції термінів. Термінологічні слова в усній мові фахівців продиктовані виробничою необхідністю. Але спеціальна усна мова насичена багатьма розмовними і навіть жаргонними професіоналізмами, часто запозиченими з інших мов, наприклад з англійської: cats and dogs – “коти і собаки” (спекулятивні акції); bear – “ведмідь” (біржовий спекулянт, що грає на зниження); bull – “бик” (біржовий спекулянт, що грає на підвищення); golden handcuffs – “золоті наручники” (угода між брокерською фірмою і брокером). У розмовній мові професіоналів вживаються також нормативні, кодифіковані терміни, що обов'язково враховуються при систематизації вузькоспеціальної термінології.

Словники, довідники, енциклопедії та інша лексикографічна література - важливе достовірне джерело добору вузькоспеціальних термінів, оскільки її укладено з урахуванням основних вимог термінологічної лексикографії. Проте, як показав аналіз наявних лексокографічних джерел з банківської та біржової діяльності, значна частина термінів застаріла, деякі ж терміни, пов’язані з функціонуванням нових понять, відсутні. Так, наприклад, у ";Німецько-російському економічному словнику";, виданому 1977 року, трапляються банківські терміни, що вважаються застарілими: Arbeiterbank, Arbeitnehmerbank - робітничий банк [1, с.44], чи термін Weltbank [1, с.566], перекладений як Міжнародний Банк реконструкції та розвитку (МБРР), хоча насправді нові лексикографічні праці перекладають цей термін як ";світовий банк"; (Weltbank), і стверджують, що Міжнародний банк реконструкції та розвитку є тільки складовою частиною світового банку [11, с.20]; [9, c.636]; [10, c.19]. Зазначимо також, що в жодному із лексикографічних видань кінця 80-х рр. ХХст. не зафіксовано появи таких продуктивних термінів, як Area - валютна зона, Imargingmärkte – ринки з високою ціновою нестабільністю, Weckselkursbandbreite – валютний коридор.

При укладанні словників вузькоспеціальної термінології важливо орієнтуватися відповідно на нові контексти: монографії, підручники, наукові та реферативні статті у спеціальних збірниках та журналах. Саме цей матеріал є достовірним джерелом для добору вузькогалузевої термінології і подає її найповніше у кількісному відношенні.

Важливим є питання принципів побудови термінологічного словника, що виробляються з метою забезпечення системного характеру даної термінології: послідовно враховувати особливості термінів, їхні структурні типи і частотні параметри. У зв’язку з цим необхідно охоплювати у словнику терміни на одному граматичному та семантичному рівні, наприклад, враховувати різні предметні та абстрактні терміни-поняття, терміни дії та стану, не виходячи за межі термінології даної галузі.

У процесі роботи над фаховим термінологічним словником ми дійшли висновку, що одним з основних лексикографічних аспектів словниково-перекладацької діяльності є пошук еквівалентних різномовних термінологічних одиниць. За нашими спостереженнями, це здебільшого: буквальний переклад або переклад за допомогою еквівалента; переклад за допомогою синонімів, коли терміни мови-оригіналу перекладаються деякими відповідниками рідної мови; передавання значень терміна за допомогою кальок або запозичень; перекладанням значень терміна з німецької мови на українську шляхом тлумачення: Bankgeld - банківські гроші; Bankfonds - банківські фонди ; Geldequivalent - грошовий еквівалент; Akzept - акцепт, згода на оплату грошових і товарних документів; Kulisier - кулісьє; on call-Konto - онкольний рахунок; Сharter – чартер; Omnium - сукупність паперів, що використовується у позичкових операціях.

Трапляються й категорії термінів, реалії, що не підлягають перекладові: Bankplatz - банкпляц (місце знаходження філій центрального банку); Bankplatz – банкомат; Talon – талон купонного листка (акцій).

Аналіз теоретичних концепцій щодо понять ";термін";, ";термінологічне словосполучення";, ";економічна лексика і термінологія банківської та біржової сфери";, аналіз лексикографічних джерел та фактологічного матеріалу (наукової літератури, текстів, підручників, фінансових документів і угод тощо) дав нам можливість зробити такі висновки:

- німецька лексика з галузі банків і бірж перебуває в даний час у стані інтенсивного розвитку, поповнюється її лексичний склад, відбуваються різноманітні дериваційні та семантичні процеси;

- існує потреба у значному пожвавленні лексикографічної діяльності в галузі дослідження німецької економічної лексики, шляхів і тенденцій її подальшого розвитку. Особливо це стосується термінологічної підсистеми лексики біржової та банківської сфер, тлумачення відповідних понять, укладанням іншомовно-українських словників.

1. Блях И.С., Багма Л.Т. Немецко-русский экономический словарь. М., 1977. 2. Досмухамедов Д.Ю. О некоторых основных признаках английских экономических терминов // Научные записки. Ташкент, 1966. Вып.27. 3. Кузькин Н.П. К вопросу о сущности термина // Вестник Ленингр. гос. ун-та. 1982. №20. Вып4. 4. Лавуазье А. “Анналы химии”. Париж, 1789. 5. Лотте Д.С. Основы построения научно-технической терминологии. М., 1961. 6. Любицька В.К. Деякі питання німецької економічної термінології та її перекладу // Іноземна філологія. Львів, 1973. №30. 7. Медведев А.Р. К вопросу о многозначности терминов // Семантические проблемы языков науки, терминологии и информатики // Изд. МГУ., 1981. Ч.ІІ. 8. Мойсеев А.И. О языковой природе термина // Лингвистические вопросы научно-техничнской терминологии. М., 1987. 9. Gabler Wirtschaftslexikon. Wiesbaden, 1988. B.1-7. 10. Neues deutsches Wörterbuch. Naumann und Göbel, Köln.1996. 11. Neues Wirtschaftswörterbuch. Gabler. M., 1988.

In diesem Artikel werden die Probleme der Funktionierung der ökonomischen Terminologie im theoretischen und im pragmatischen (lexikographischen) Aspekt vorgelegt. Im Mittelpunkt stehen die Termini aus den Bereichen der Banken und Börse – deren Kennzeichnung, Definition und Anwendungsbereiche. Auf Grund der Analyse wurde festgestellt, daß die lexikografhische Arbeit auf dem Gebiet der Fachlexik fortgesetzt werden muß, besonders in Verbindung mit der Untersuchung des konkreten faktologischen Materials, der sprachlichen Struktur von Monographien, wissenschaftlichen Beiträgen, fachlicher Lehrmaterialien, als auch der mündlichen Fachkommunikation.

Стаття надійшла до редколегії Статтю прийнято до друку

Віталіш Л.П., доц.,

Перунчак Т.І., асп.,

Львівський національний університет

імені І.Франка

ДЕЯКІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

НІМЕЦЬКИХ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Останнім часом у дослідженнях з термінології помітне зростання масиву багатокомпонентних термінів. Це складні слова та словосполучення з різноманітною синтаксичною та семантичною структурою. Терміни, що мають структуру групи слів, позначаються в літературі по-різному: термінологічною лексемою у вигляді словосполучення [5, с.39], термінологізованою групою слів [7, с.76] або багатослівним терміном [8, с.170].

Д.Мьон, який надає перевагу термінові “багатослівне найменування”, посилається на те, що в описах словотвору німецької мови на цей аналітичний спосіб утворення найменувань звернуто мало уваги [10, с.113], і хоче звернути увагу дослідників на цю “знехтувану форму найменувань у німецькій фаховій мові” також і в аспекті викладання німецької мови для студентів економічних спеціальностей.

Вербально виражене поняття легко сприймається як термін у формі складного слова завдяки його єдності як графеми. При номінації поняття з допомогою групи слів виникає – особливо для учнів та нефахівців – складність, яка полягає у тому, щоб лексикалізовану синтаксичну одиницю відрізнити від вільного словосполучення.

Внаслідок багатократного використання група слів перетворюється в репродуковане найменування, в усталену частину інвентаря термінологічних найменувань. Якщо розглядати термінологічний інвентар з погляду способу його утворення, то з’ясується, що поряд з утворенням композитів використовуються також термінологічні групи слів, які є рівноцінні з композитами щодо чіткої диференціації фахових понять та в їх функціонуванні у фахових текстах. Для ілюстрації цієї рівності наведімо кілька прикладів (мовний матеріал взято з фахових лексиконів та словників, вказаних у списку літератури).

Сильна диференціація існує у понятті ціни. Оскільки визначення ціни підлягає різним модифікаціям, види цін поділяють за певними критеріями. Для формування типології найважливіших видів цін використовують обидва види найменувань: слово та словосполучення. Визначені ринком ціни є: Allgemeinpreis (загальна ціна); garantierter Preis (гарантійна ціна); “open prise” (відкрита ціна); Schleuderpreis (демпінгова ціна); vorgeschriebener Preis (запропонована ціна) та ін. Ціни згідно з категоріями покупців мають такі назви: Ladenpreis (ціна магазину); Sonderpreis (спеціальна (пільгова) ціна); psychologischer Preis (психологічна ціна) [9, с.437]. Використання назв цін може також бути регламентованим: “Суди у ФНР не дозволяють використовувати позначення: unverbindlicher Richtpreis (орієнтовна ціна). Для характеристики запропонованих цін закон про картелі та підтримання конкуренції дозволяє тільки позначення: unverbindliche Preisempfehlung” (необов’язкова пропозиція цін) або unverbindlicher empfohlener Preis” [9, с.61].

У галузі торгівлі та комерційної діяльності потрібно розрізняти та класифікувати багато спеціальних понять за окремими аспектами. Для мовного оформлення цих специфікацій служать групи слів із прикметника (дієприкметника) та іменника. Традиційними найменуваннями із структурою словосполучення є, наприклад: unlauterer Wettbewerb (негласне змагання), doppelte Buchführung (подвійна система бухгалтерського обліку), flüssige Mittel (мобілізація ліквідних засобів), stille Reserve (анонімні (приховані) резерви), offene Rechnung (відкритий рахунок), schwarzer Markt (чорний ринок), grauer Markt (сірий ринок), unbestellte Waren (незамовлені товари), kombinierter Verkehr (комбінований торговий оборот (або грошове звертання), kleiner Grenzverkehr (малий прикордонний зв’язок), schwebende Geschäfte (незакінчені угоди), schleichende Inflation (прихована інфляція). Економічні терміни є в термінологічному словосполученні базовим компонентом найменування (ядром), якому підпорядковується атрибутивний прикметник чи дієприкметник. Із базовим компонентом “гроші” можна знайти такі термінологічні словосполучення: heißes Geld –“гарячі гроші” (грошовий капітал, який мобілізований короткостроково для досягнення спекулятивних прибутків), neutrales Geld – “нейтральні гроші” (гроші, які нейтрально відносяться до ходу економічного життя внаслідок відповідної грошової політики), billigesGeld –“дешеві гроші” (грошовополітична концепція для експансивної грошової політики), fluktuierendeGelder – “текучі гроші” (флуктуаційні, тобто ті, що коливаються, грошові суми, які зі страху знецінення грошей пересуваються із країни в країну), fremdeGelder –“чужі гроші” (довірені банку гроші),aufgenommenesGeld – “прийняті гроші” (гроші, які бере кредитна інституція для посилення власної ліквідності), täglicheGelder – “щоденні гроші” (позики із щоденним попередженням або повідомленням).

Прикметники як частини найменувань із структурою словосполучень можуть утворювати ряди слів:

frei

вільний

 freie Marktwirtschaft — вільна ринкова економіка

 freie Rücklagen — вільний (добровільний) грошовий резерв

 freie Güter — вільні товари

fest

твердий

 feste Kosten — тверді (постійні) кошти

постійний

 fester Verrechnungspreis — тверда розрахункова або перерахункова ціна

 fester Wechselkurs — твердий обмінний курс

fix

постійний

 fixer Erlös — постійна виручка

твердий

 fixer Verbrauch — постійне, незмінне споживання

 fixe (feste) Kosten —тверді (постійні) кошти

flexibel

вільний

 flexibler Wechselkurs — вільний обмінний курс

гнучкий

 flexible Altersgrenze — вікова межа, що коливається

еластичний

 flexible Arbeitszeit — гнучкий розклад робочого часу

offen

відкритий

 offene Rechnung — відкритий рахунок

 offene Rücklagen — відкриті, відображені в балансі резерви

необмежений

 offener Kredit — необмежений кредит

очевидний

 offene Inflation — очевидна інфляція

неоплачений

 offene Rechnung — неоплачений рахунок

вакантний

 eine offene Stelle — вакантне місце

öffentlich

громадський

 öffentlicher Dienst — державна громадська служба

офіційний

 öffentliche Ausgaben — державні витрати

державний

 öffentliche Hand — державна влада

Для найменувань із структурою словосполучення є характерними антонімічні утворення. Внаслідок цього розпізнаються термінологічні структури. Описи значень у термінологічних словниках містять переважно також антонімічні значення. Антонімами в галузі підприємництва та народного господарства є, наприклад, такі найменування:

  • fixe und variable Kosten — тверді та змінні витрати;

  • offener und geschlossener Markt — відкритий та закритий ринок;

  • vollkommener und unvollkommener Markt — досконалий та недосконалий ринок;

  • negative und positive Wirtschaftsgüter — негативні та позитивні засоби праці;

  • fundiertes und unfundiertes Einkommen — консолідований (обґрунтований) та неконсолідований прибуток;

  • leichte und schwere Papiere — акції легкі та важкі;

  • harte und weiche Währungen — тверді та м’які валюти.

Антонімічні зв’язки можуть реалізовуватись також через різноструктурні види найменувань, наприклад, через словосполучення і складне слово:

  • variaber Markt und Einheitsmarkt — змінний та єдиний ринок;

  • freie Stücke und Sperrstücke — вільний та заборонений товар.

Поява синонімів у термінології зумовлена передусім синонімічними зв’язками між прикметниками:

  • fixe (feste) Kosten — тверді, постійні витрати;

  • variablle (veränderliche) Kosten — змінні витрати;

  • starrer (fester, stabiler) Wechselkurs — незмінний, постійний, стабільний обмінний курс;

  • unfundierte (schwebende) Schulden — неконсолідовані, невирішені борги.

У фахових текстах може траплятися і паралельне вживання термінологічних словосполучень та відповідних складних слів. Прикладами таких форм є:

  • fixe (feste) Kosten – Fixkosten / Festkosten;

  • berufliche Bildung – Berufsbildung;

  • freier Verkehr – Freiverkehr;

  • gleitende Arbeitszeit – Gleitarbeitszeit (гнучкий робочий графік).

У тексті такі найменування можуть вживатися варіативно. Про це сівдчать такі уривки із словникової статті “Controlling”: “Der Begriff der Fixkosten ist üblicherweise entscheidungsbezogen verstanden. Die Trennung zwischen fixen und variablen Kosten resultiert nach diesem Verständnis daraus, daß die Kostenrechnung nur ein unvollständiges Entscheidungsfeld betrachtet...” [12, с.543].

Термінологічне словосполучення дає змогу утворити багатокомпонентні найменування з точною специфікацією, що особливо притаманне правовій сфері економічних відношень. Для позначення особливого випадку надзвичайного розриву (денонсації) договору поняття специфікується далі:

  • außerordentliche Kündigung mit sozialer Auslauffrist (надзвичайне розірвання договору із попередженням за визначений термін). У цьому найменуванні виявляється, що при надзвичайному розірванні договору, яке переважно, відбувається без попередження, може надаватись “соціальний термін” (Sozialfrist).

Поняття “Sozialhilfe(соціальна допомога) диференціюється за допомогою прийменниково-іменникових словосполучень на:

  • “Hilfe zum Lebensunterhalt” (допомога для підтримання життєвого мінімуму) та

  • “Hilfe in besonderen Lebenslagen” (допомога в особливих життєвих випадках).

Подальшими прикладами багатокомпонентних найменувань правових положень є:

  • “ Handeln auf eigene Gefahr” (дії на власний ризик);

  • “Fälligkeit der Leistung” (термін виконання платежу);

  • “Sorgfalt in eigenen Angelegenheiten” (дбайливість у власних справах);

  • “Übereignung kurzer Hand” (відчуження, тобто передача права власності);

Для найменування комплексних економічних положень використовують словосполучення як з атрибутивним, так і з об’єктним зв’язком, наприклад:

  • “Flucht in Sachwerte” (втеча у цінності);

  • “Prinzip kaufmännischer Vorsicht” (принцип комерційної обережності);

  • “Humanisierung der Arbeit” (гуманізація праці);

  • “Länder der Dritten Welt” (країни третього світу).

Найменування політекономічних концепцій представляють різноманітні багатокомпонентні вислови, наприклад:

  • “Politik des erweiterten Zugangs” (політика розширеного доступу);

  • “Politik des billigen Geldes” (політика дешевих грошей);

  • “Politik des individuellen Schornsteins” (політика індивідуального димаря);

  • “Politik schrittweiser Reformen” (політика крокових реформ).

Часто вживані термінологічні словосполучення набувають вигляду скорочень з причин мовної економії. Таке явище трапляється, наприклад, при багатослівних податково-правових позначеннях для списань з балансу:

  • “Absetzung für Abnutzung” (AfA) (списання на зношення);

  • “Absetzung für Substanzverringerung” (AfS) (списання на зменшення майна);

  • “Absetzung für außergewöhnliche technische und wissenschaftliche Abnutzung” (AfaA) (списання на надзвичайне технічне або наукове зношення).

Характерними для фахової мови економіки є торгові формули (постулати). Це скорочення, за допомогою яких можна виявити точні узгодження. У визначенні поняття Fabrikpreis (фабрична ціна) читаємо:

  • “Die Preisstellung erfolgt ab Werk (in der Industrie) (встановлення ціни слідує франко-завод-постачальник (ab Werk / ab Lager) Engl. – EXW (EX work) (у промисловості); ab Hof (in der Landwirtschaft) – (франко від ферми); und ab Kai (in der Fischwirtschaft) – (франко-набережна) (Engl. Frei quay) – (у рибному господарстві) [9, с.449].

Підписання договорів про купівлю-продаж може проводитись на різноманітних умовах, які позначаються такими термінологічними словосполученнями чи відповідними скороченнями:

  • “Kauf auf Abruf” (купівля з доставкою за вимогою);

  • “Kauf auf Probe” (купівля за умови випробування речі);

  • “Kauf zur Probe” (пробна покупка);

  • “Kauf auf (gegen) Ziel” (цільова покупка).

Чимала кількість термінологічних словосполучень містить власні назви. Найчастіше це імена осіб (відкривачів або винахідників). Поряд з цим вживаються також географічні назви. В економічній лексиці термінологічні словосполучення з власними назвами представлені не так широко. Як приклад, назви для законів, теорій, моделей:

  • “Wagnersches Gesetz” (закон Вагнера);

  • “Mengersche Güterordnung” (правило Менгера про перевезенняя вантажів);

  • “Harzburger Modell” (Гарцбурзька модель);

  • “Berliner Testament” (Берлінський заповіт);

  • “Berliner Verfahren” (Берлінський процес);

  • “Stuttgarter Verfahren” (Штутгартський процес).

Отже, німецька економічна термінологія збагачується як через словотвір, так і через лексикалізацію словосполучень. Термінологічні словосполучення мають стійкий характер у плані їх семантичної специфікації. Структурно вони виявляють деяку варіативність: існує однозначність деяких словосполучень та композитів, словосполучень та абревіатур. Синтаксис термінологічних словосполучень економіки відображає здебільшого атрибутивні, рідше об’єктні відношення. Відношення синонімії, антонімії та семантичних полів об’єднують термінологічні словосполучення з рештою термінологічної лексики.

1. Bank-Lexikon, Handwörterbuch für das Geld–, Bank–und Börsenwesen. Wiesbaden, 1988. 2. Brindlmayer M. Lexikon für Wirtschaft, Recht, Steuern, Finanzen, Іnstitutionen. Bonn, 1993. 3. Butt D. Außenwirtschaftslexikon. Frankfurt/M, 1989. 4. Decsi G., Karcsay S. Wörterbuch der Rechts- und Wirtschaftssprache. München, 1985. 5. Deutsche Fachsprache der Technik (Hrsg. von W.Reinhardt). Leipzig, 1978. 6. Dietl C.-E. Wirtschaftswörterbuch. Wiesbaden, 1989. 7. Fleischer W. Phraseologie der deutschen Gegenwartssprache. Leipzig, 1982. 8. Hoffman L. Kommunikationsmittel Fachsprache. Berlin, 1984. 9. Kapferer C. Kapferer’s Marketing-Wörterbuch. Hamburg-Zürich, 1984. 10. Möhn D. Determinativkomposita und Mehrwortbenennungen im deutschen Fachwortschatz. Hinweise auf einen vernachlässigten Benennungstyp. In: Jahrbuch Deutsch als Fremdsprache 12. München, 1986. 11.Rathmayr R. Fachwörterbuch Marktwirtschaft Deutsch–Russisch. Stuttgart–Dresden, 1993. 12. Spremann K., Zur E. Controlling. Grundlagen–Informationssysteme. Wiesbaden, 1992. 13. Wolf J. Lexikon Betriebswirtschaft. München, 1995.

Some of the Structural Peculiarities of German Economical Phrases

The German economic terminology is enriched both by means of word-building and by means of phrase lexicalization.

Terminology phrases have a stable character from the point of view of their semantic specification. As to their structure, the preserve a certain degree of mobility: the meaning is identical for some phrases and compounds, and word combinations and abbreviations.

Economic terminology phrase syntax mainly reflects attributive, and more rarely, object relations.

Relationships of synonymy, antonymy ans semantic fields unite terminology phrases with the rest of terminology lexis.

І.М.Гумовська, асп.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ДЕРИВАЦІЙНЕ ПОЛЕ ЮРИДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

В ЕКОНОМІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Словотвір в системі кожної мови є важливим засобом її збагачення, її розвитку, зв’язку з різноманітними процесами діяльності людини в суспільстві, а також є засобом номінації понять. Висвітлення дериваційних процесів при вивченні різних термінологічних систем дає можливість простежити закономірності у способах творення термінів різних галузей знання, що безпосередньо пов’язані зі справою впорядкування відповідних термінологічних систем, з їх нормалізацією та подальшим збагаченням.

Дослідженням дериваційних процесів присвячено ряд праць Г.Винокура [2], Р.Зятковської [3], В.Лейчика [4], О.Сербенської [5] та ін. Особливості словотвору в технічній терміносистемі аналізує Г.Винокур. Питання словотворчого статусу в науковій термінології досліджує Р.Зятковська. Цікавими для нашої роботи є думки про дериваційні поля української юридичної термінології О.Сербенської.

Метою даної статті є здійснення структурно-словотворчого аналізу системи сучасних англійських юридичних термінів, що функціонують в економічних текстах. При розгляді дериваційних особливостей юридичних термінів беремо до уваги те, що формування їх проходило так:

1) шляхом залучення похідних слів, словосполучень;

2) шляхом поповнення лексемами, що утворюються за допомогою словотвірних ресурсів англійської мови;

3) шляхом морфологічної афіксації;

4) шляхом запозичення і засвоєння дериватів з інших мов.

В процесі дослідження нами враховано структурно-словотвірні особливості термінів першої, другої та третьої груп, зокрема такі моменти:

1) англійські юридичні терміни реалізуються різними морфологічними категоріями (іменником, прикметником, дієсловом, прислівником);

2) термінотворчі ресурси — це передусім морфеми, основи слів, словосполучення, фонеми;

3) загальну класифікацію юридичних термінів доцільно проводити, виходячи з їх морфолого-синтаксичної структури. При цьому, як показав аналіз фактологічного матеріалу, функціонують два основних типи юридичних термінів: терміни-слова та терміни-словосполучення.

Спостереження за юридичною термінологією в структурі економічного дискурсу дають змогу виокремити наступні типи термінів відповідно до їхньої морфемної структури:

1. Непохідні: tax, contract, lay, lease.

2. Похідні: consideration, controller, ownership, abatement, creditor.

3. Складні: owner-occupier, treaty-contract, time-charter.

Терміни-слова, в свою чергу, подано як кореневими, так і похідними утвореннями. Серед кореневих можна виокремити основні та неосновні терміни. Основні терміни з’явилися як результат семантичної деривації багатозначного лексичного знаку. Терміни цього виду характеризуються широким семантичним потенціалом та узагальненим лексичним значенням: lev y збір, сума оподаткування, to sequestrate конфісковувати, tax податок.

Для неосновних термінів характерна подальша семантична деривація термінологічного значення та перетворення їх у багатозначні терміни-слова. До них належать і однозначні слова, серед них є багато таких, що з’явилися в процесі запозичень, — tax, license, firm. Похідні терміни утворюються переважно за допомогою продуктивних словотвірних афіксів за певними моделями, які розглянемо далі.

Аналіз морфологічної структури юридичних термінів в економічному дискурсі показав, що у складі англійської юридичної термінології чільне місце посідають іменники. Це пов’язано передусім з їх номінативною функцією, функцією позначення тих чи інших предметів та явищ.

Значний інтерес становить питання словотворення в системі юридичних термінів-іменників, зокрема, ми простежили такі: морфологічний, конверсія або морфолого-синтаксичний, синтаксико-морфологічний, семантичний.

Морфологічний спосіб утворення термінів полягає у з’єднуванні афіксів із словотворчою основою. Спостереження над словотворчими особливостями юридичної термінологічної лексики дають змогу дійти висновку, що дериваційні процеси в термінологічній системі представлені переважно суфіксальними утвореннями. Юридичні терміни-іменники утворюються, як правило, за наступними моделями:

Модель № 1: V + -er або V + -or (де V — дієслівна основа):

adjust adjuster oblige obligor

advise adviser adopt adopter

Модель № 2: V + -ment :

abate abatement agree agreement

abandon abandonment allot allotment

Модель № 3: V + -(a)tion:

cancel cancellation cause causation

Модель № 4: A + -(i)ty (де А — прикметник):

liable liability formal formality

Модель № 5: А + -ness:

dispositive dispositiveness

В ході дослідження ми виявили особливу продуктивність при утворенні юридичних термінів-іменників, які функціонують в економічних текстах, суфіксів -er (-or) та -ment (моделі №1 та №2 відповідно). Дані термінологічні одиниці переважно походять від дієслівних основ шляхом додавання вище зазначених суфіксів.

Префіксальний спосіб при творенні юридичних термінів англійської мови також має місце. У даній системі іменникові префіксальні утворення представлені наступними моделями:

Модель № 1: de- + N (де N - іменник):

classification declassification

Модель № 2: dis- + N:

engagement disengagement

Модель № 3: in- + N:

equality inequality eligibility ineligibility

Одним з засобів утворення сучасних англійських юридичних термінів є конверсія. Під конверсією ми розуміємо тип деривації, коли засобом словотвору є власне парадигма даного слова. Цим шляхом деривації прийнято називати перехід слова з однієї частини мови в іншу. Так, дієслова утворюються від іменників і в деяких випадках від інших частин мови. Іменники, як показують спостереження, можуть утворюватися від дієслів, і рідше від інших частин мови:

adeem < to adeem bribe < to bribe.

Щодо складних слів, то вони утворюються синтаксико-морфологічним способом. В проаналізованих нами юридичних термінах передусім продуктивною є інтеграція двох іменників: N + N: (owner-occupier, time-charter, treaty-contract).

Спостереження над англійським терміном-іменником дають підставу дійти висновку, що для цієї категорії слів характерними є морфологічне, морфолого-синтаксичне і синтаксико-морфологічне термінотворення. З інших способів словотворення інтерес становить семантичний, суть якого полягає в тому, що слово, наявне в мові, дістає цілком нового лексичного значення; при цьому зберігається, як правило, первісне значення слова. У юридичній лексиці майже не виявлено термінів, утворених на основі семантичного розширення існуючого в мові слова. Це пояснюється очевидно тим, що правові поняття є переважно давнішого походження. Вони супроводять людське суспільство від найдавніших часів і як суспільна категорія живуть та розвиваються разом з ним.

В проаналізованому нами фактологічному матеріалі ми зафіксували слова, що називають не сам термінований предмет чи явище, якими оперують в економічній чи юридичній практиці, а виявляють певне відношення до даного предмета, поняття. Функціонування таких слів обмежено текстами наукового чи офіційно-ділового жанру, що дає підставу кваліфікувати такі слова як терміни. Отже, юридичними термінами ми вважаємо і прикметники: alienable, collateral, valid, void, voidable, warrantable та інші. Порівняно з юридичними термінами-іменниками кількість термінів прикметників менша.

Англійські терміни прикметники утворюються переважно способом суфіксації основ, зокрема за допомогою суфіксів -able та -al, за такими моделями:

Модель№1: N + -able, де N — основа іменника:

alien — alienable;

A + -able, де А — основа прикметника:

void — voidable, warrant — warrantable.

Модель №2 V + -al:

collate — collateral.

Назвами процесуальних дій також виступають дієслова. Термінологічність їх забезпечується, передусім, функціонуванням у певному тексті, а також лексичним значенням. В проаналізованих нами економічних текстах ми виявили такі терміни-дієслова: affirm, avoid, distrain, vest, hire, enlarge.

Як бачимо, із названих нами термінів-дієслів більшість є основними кореневими утвореннями. Тільки деякі із них утворюються префіксальним способом за допомогою префіксів di- та en- (відповідно дієслова distrain та enlarge).

В проаналізованих нами юридичних та економічних текстах ми виявили значну кількість мовних одиниць — термінологічні словосполучення, що називають конкретні поняття предметної галузі. При зарахуванні словосполучень до термінів ми враховували наступні моменти:

1) належність таких словосполучень до множини понять певної системи, а також обмеженість їх використання;

2) наявність деяких лексико-граматичних ознак, а саме:

а) термінологічність складових частин,

б) відносна стійкість,

в) здатність компонента утворювати обмежене коло словосполучень.

Виявлені нами в економічному дискурсі юридичні терміни-словосполучення ми класифікуємо за типом їхньої структури:

1. Прості словосполучення, що складаються, як правило, з двох слів, одне з яких є головним, а інше залежним: equal pay, active trust, entire contract, bonus issue, group accounts, credit limit, capital allowance, bankruptcy petition, bank holidays, corporation tax та інші.

2. Складні словосполучення, в яких залежні слова визначають різні аспекти значення стрижневого слова: labour length of service, discharge a person subject to a condition.

За морфологічною ознакою основного слова юридичні терміни-словосполучення можна диференціювати на:

1. Субстантивні словосполучення (з іменником в ролі стрижневого слова): estate agent, equal pay, income tax, occupier’s liability, active trust, subsidiary company та інші.

2. Ад’єктивні словосполучення (з прикметником чи дієприкметником в ролі основного дієслова): valid for one year.

3. Дієслівні словосполучення: close a transaction.

Терміни-словосполучення можна диференціювати і за типами залежно від синтаксичної структури словосполучення, граматичної моделі терміна. Прості англійські юридичні терміни-словосполучення, що вживаються в економічному дискурсі, утворюються поєднанням слів таких лексико-граматичних категорій:

1) іменник + іменник (N+N): tax abatement, consumer protection, credit limit та ін.

2) прикметник + іменник (A+N): active trust, equal pay, entire contract та ін.

3) дієслово + іменник (V+N): close a transaction;

4) іменник + інфінітив (N+Vinf): capacity to contract;

Юридичні терміни, виражені словосполученням iменник + іменник, за семантичними ознаками можна поділити на:

1) словосполучення типу термін + термін, при цьому один із них може бути економічним терміном: income tax, tax abatement;

2) словосполучення нетермін + термін чи термін + нетермін: tax holidays.

За синтаксичними ознаками простежуємо:

1) безприйменникові сполучення слів, з’єднаних способом керування;

2) прийменникові словосполучення.

Структуру юридичних термінологічних словосполучень, що вживаються в економічному тексті, можна представити за допомогою комбінації буквенних символів N, A, V, P, I, Nr (N — іменник, A — прикметник, V — дієслово, P — прийменник, I — інфінітив, Nr — числівник). Для відображення синтаксичних зв’язків в юридичних термінах-словосполученнях економічного дискурсу скористаймося стрілками з напрямком до залежного слова. При цьому зауважимо, що ми виявили в економічних текстах юридичні терміни-словосполучення переважно лінійної структури з прийменником або без нього. Моделі граматичних структур наведемо на прикладах, починаючи з лінійної структури без прийменника (моделі №1, 2, 3, 4) і закінчуючи зразками лінійної структури з прийменником (моделі № 5, 6, 7).

Модель № 1. N N: income tax, tax abatement, price abatement,

bankholidays.

Модель №2. A N: equal pay, entire contract, active trust,

subsidiary company.

Модель №3. V N: close a transaction.

Модель №4. N I: capacity to contract, barriers to entry.

Модель №5. N of N: diseconomies of scale, bill of sale, elasticity of

demand, appropriation of payments.

Модель №6. AforNr N: valid for one year.

Модель №7. V in N: pay in advance.

На підставі зробленого структурно-словотворчого аналізу сучасних англійських юридичних термінів в економічному дискурсі ми дійшли таких основних висновків:

1. Сучасні англійські юридичні терміни, що вживаються в економічних текстах, щодо структури являють собою непохідні, похідні та складні утворення.

2. Серед юридичних термінів переважають терміни-іменники, що пов’язано передусім з їх номінативною функцією.

3. Серед термінів-іменників найпродуктивнішими є утворення, сформовані:

а) за допомогою суфіксів -er, -or, -ment, -(a)tion, -(i)ty та -ness: receiver, obligor, adopter, liability, formality, causation та інші;

б) за допомогою префіксів de-, dis- та in-: declassification, disengagement, inequality та інші.

4. Прикметники – юридичні терміни в економічному дискурсі є переважно похідними утвореннями шляхом суфіксації основ: alienable, voidable, collateral та інші.

5. Більшість юридичних термінів-дієслів є основними кореневими утвореннями: affirm, avoid, vest та інші.

6. Прості і складні юридичні терміни дають підставу для утворення термінів-словосполучень — простих та складних: income tax, active trust, subsidiary company, valid for one year, pay in advance та інші.

7. Аналіз структурно-словотворчих особливостей англійських юридичних термінів в економічних текстах дає підстави вважати, що в основі термінотворення цього лексичного прошарку закладені словотворчі та граматичні закономірності англійської мови.

1. Англо-русский юридический словарь. М., 1993. 2. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии//Труды МИФЛИ. Сборник статей по языкознанию. М., 1939, Т.5. 3. ЗятковскаяР.Г. О словообразовательном статусе комбинирующейся формы//Аффиксы и комбинирующиеся формы в научной терминологии и норме. Владивосток. 1982. 4. Лейчик В.М. О некоторых современных способах словообразования//Особенности словообразования в терминосистемах и литературной норме. Владивосток. 1983. 5. Сербенська О.А. Розвиток української юридичної термінології після Великої Жовтневої Соціалістичної Революції // Дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук. Львів. 1965. 6. Gleim I., RayJ. CPA Review. Business Law. Gainesville, Florida, 1996. 7. Falconbridge J., Smith S. Manual of Canadian Business Law. Toronto, 1986. 8. Longman Dictionary of Contemporary English. M., 1992. 9. Mann R., Roberts B. Business Law. West Publishing Company, 1991. 10. Oxford Dictionary of Law. Oxford, 1996. 11. Rayburn L. Principles of Cost Accounting. Boston, 1989. 12. The Session. Edinburgh, 1991. 13. Van Horne J. Fundamentals of Financial Management. Boston, 1992.

This article deals with structural peculiarities of legal terms in economic texts. It presents different word-building models of business law terms. The most productive terms are noun terms formed with the help of suffixes. The article also examines different models of building up business law word-combination terms. They are the following ones: a) noun + noun (N+N): tax abatement, consumer protection, credit limit etc.; b) adjective + noun (A+N): active trust, equal pay, entire contract etc.; c) verb + noun (V+N): close a transaction; d) noun + infinitive (N+Vinf): capacity to contract. We also present different word combinations structures of business law terms.

В.М.Кам’янець, асист.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

МІСЦЕ ТОВАРНИХ ЗНАКІВ (МЕРКСОНІМІВ) ЯК СПЕЦИФІЧНИХ МОВНИХ ЗНАКІВ У ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Визначення місця і статусу лексичних одиниць, які позначають продукти виробничої діяльності людини, а саме назв марок і сортів виробів, моделей машин, зразків товарів тощо, які називають ще товарними знаками, наприклад, печиво Nürnberger Lebkuchen; пиво Kölsch-Bier, Gösser; гірчиця Düsseldorfer Senf, Estragon-Senf; одеколон Kölnisch Wasser, автомобілi Mercedes Benz, BMW, кава Jacobs, Tschibo і багато ін. залишається дискусійним у сучасних лінгвістичних дослідженнях. Одні дослідники вважають їх власними назвами (ВН), а інші загальними (ЗН). Г.Вальтер, наприклад, вважає товарні знаки, які він позначає терміном Erzeugnis- und Erzeugnistypennamen, ВН [14, с.29], а Т.Вітковські – ні [15, с.36]. Позиція Т.Вітковські виглядає досить суперечливою, оскільки позначаючи товарні знаки терміном Handelsnamen, він відносить їх до ЗН [15, с.36], а позначаючи їх терміном Markennamen, піддає сумніву їх статус і висловлює думку, що товарні знаки – це ВН в апелятивній функції [15, с.46].

Дискусійним залишається у лінгвістичній літературі й питання визначення товарного знака як лексичної одиниці, неоднозначним залишається й розуміння самої природи товарного знаку. В.Москович кваліфікує товарний знак як позначення, за допомогою якого підприємства маркують свої товари або послуги, щоб розрізняти їх [3, с.251]. Р.Березникова виділяє поряд з товарними знаками ще й так звані комерційні номени [2, с.48]. До товарних знаків дослідниця відносить ті лексичні одиниці, які одночасно позначають виробника і маркують його товар, а до комерційних номенів – назви товарів, в основі яких лежить назва виробника [2, с.49].

О.Суперанська відносить до товарних знаків не лише торгові назви товару, а й вивіски у готелів, ресторанів, майстерень, перукарень, поїздів, фірм тощо [5, с.23]. На наш погляд, назви готелів, ресторанів, майстерень та ін. суттєво відрізняються від товарних знаків тим, що вони корелюють не з групою денотатів, а з окремим індивідуальним денотатом, виділяючи його з-поміж собі подібних. Логічна категорія понятійності у таких назвах відсутня, а безпосередній зв’язок з денотатами, які вони позначають, простежується чітко і тому такі назви потрапляють під структурно-семантичну категорію ВН, наприклад, готель Sacher, кафе Central, фірми Maschine Software AG, Microsoft, IBM, Motorola, Apple, Siemens, Compaq тощо. Про це свідчитьі вторинність цих назв щодо об’єктів, які вони позначають, оскільки вони вже мають свої первинні назви, тобто ЗН: das Hotel, das Café, die Firma.

Р.Березникова, розрізняючи товарні знаки, в основі яких лежить назва фірми виробника, вважає їх ВН, оскільки, на думку дослідниці, перенесення назви фірми на вироблений нею товар здійснюється внаслідок трансонімізації, тому назва товару залишається у сфері ономастики. А коли назва фірми стає назвою товару, який не має своєї загальної назви, то тут, на думку дослідниці, маємо справу із ЗН [2, с.49]. З цим твердженням Р.Березникової можна погодитися у тій частині, що назва товару, тобто товарний знак, виступає в ролі ВН, але те, що тільки ті назви товару, які утворилися в результаті перенесення назви фірми на сам товар, можуть вважатися ВН, не може бути, на нашу думку, єдиним критерієм визначення ВН як такої. Щоб належати до структурно-семантичної категорії ВН, товарний знак повинен виявляти й багато інших ознак, які цьому сприяли б. Окрім того, товарний знак може утворюватися не обов’язково в результаті трансонімізації, тобто перенесення ВН фірми на її товар. У процесі номінації товарів і набуття товарних знаків беруть участь й інші лексичні одиниці, наприклад, швейцарська фірма Jacobs Suchard виробляє розчинне какао Mix fix і багато ін. Ми погоджуємося з твердженням Р.Березникової, що у тому разі, коли назва фірми дала назву своєму виробові, то назва виробу буде виступати ЗН лише тоді, коли вона первинна щодо позначуваного нею денотата. Наприклад, назва автомобіля Mercedes Benz – вторинна назва денотата, який вона позначує, а первинна його назва der Wagen (das Auto, das Kraftfahrzeug). Якщо виробник виготовив якийсь новий, не знаний досі товар і дав йому свою назву, то ця буде первинною щодо цього денотата і виступає його ЗН, наприклад, шоколадні цукерки (die Praline, das Pralinee) одержали назву від імені французького маршала du Plessis Praslin, кухар якого вперше виготовив цей виріб. Отже, лексична одиниця die Praline – ЗН.

О.Суперанська визрізняє серед назв виробів (товарів) два типи лексичних одиниць – товарні знаки [6, c.193-194] і сортові або фірмові назви [6, с.211-213], відносячи сортові та фірмові назви до ономастичних лексичних одиниць, а товарні знаки – ні. Такі назви, як марки літаків Messerschmidt і Henkel автор вважає ономастичними лексичними одиницями, а такі назви, як Jersey (трикотажна тканина, вперше виготовлена на острові Джерсі) вважає товарним знаком і не відносить до ономастичної лексики. Нам видається, що причина таких розбіжностей полягає в дещо неправильному термінологічному підході. Назва тканини Jersey, хоча й утворена шляхом апелятивації топоніма Jersey, звичайно ж, стала ЗН і позначає сорт тканини поряд з такими, наприклад, ЗН як Baumwolle (бавовна), Seide (шовк) тощо. На нашу думку, саме такі назви – апелятиви, а не ВН і їх можна класифікувати як сортові або номенклатурні назви (за О.Ахмановою, номенклатура – це сукупність спеціальних термінів-назв, які вживаються в тій чи іншій галузі [1, с.270]).

Назва тканини Jersey – первинна назва свого денотата, а однією з умов, завдяки якій лексична одиниця стає ВН, є вторинність назви щодо позначуваного денотата. Назва тканини Jersey не індивідуалізує свого денотата, тобто не має безпосереднього зв’язку з ним, як це простежується на прикладі ВН, а узагальнює його. Функція ж узагальнення притаманна саме апелятивній лексиці. Марки літаків Messerschmidt і Henkel хоча, з одного боку, й виконують узагальнювальну функцію, тобто узагальнюють всі літаки відповідної марки і відповідного виробника, проте, з іншого боку, вони виконують й обмежувальну функцію, оскільки індивідуалізують виробника і безпосередньо пов’язуються з ним як з окремим індивідуальним денотатом. Іншими словами, літак одного й того ж типу з тими ж самими технічними характеристиками, що й Messerschmidt, проте іншого виробника, не може мати назву Messerschmidt. А тканина Jersey незалежно від виробника у будь-якому разі називатиметься Jersey. Отже, назва Jersey – не товарний знак, а сорт, вид тканини, тобто текстильний номенклатурний термін і відповідно – ЗН, а назви Messerschmidt і Henkel – товарні знаки.

Хоча між ВН та товарними знаками і є деякі розбіжності, а саме референційне обмеження зв’язку товарного знака з конкретною групою товарів, а не з окремим індивідуальним денотатом, що властивий решті типів ВН, проте обидва мовні знаки (як ономастична лексична одиниця, так і товарний знак) виконують у мові функцію ідентифікації денотатів. ВН сигніфікується завдяки кореляції з окремим денотатом. Г.Кальверкемпер, наприклад, зазаначає, що німецьке законодавстворозглядає сигніфікат лише тоді, якщо він пов’язується з конкретно визначеним товаром, тобто співвідноситься з окремим конкретним денотатом [11, с.449].

Отже, товарний знак – це вторинний мовний знак, який присвоюється конкретному денотатові, що вже має ЗН, шляхом вторинної, додаткової номінації. Ця риса товарного знака об’єднує його з іншими ВН. Проте ВН позначає окремий денотат, який належить до конкретного класу предметів і виділяється з нього за допомогою індивідуальної вторинної номінації . А товарний знак, на відміну від ВН, позначає не індивідуальні денотати, а цілі серії однорідних об’єктів, великі партії товару, кожний з яких і всі разом мають один товарний знак. Тут простежуємо деяку спільність товарних знаків із апелятивами, тобто виявляємо здатність товарного знаку виконувати функцію узагальнення. Як й інші типи ВН, товарні знаки також виконують функцію індивідуалізації. Проте вони індивідуалізують особливу властивість денотата, а саме, - бути чиєюсь власністю, що закріплюється юридично. Розглядаючи функціонування товарних знаків у мові, можна зауважити, що вони виконують і функцію ідентифікації, тобто служать для розрізнення серій товарів, іноді однотипних.

Товарні знаки за своєю природою виявляють і деякі інші спільні ознаки з окремими типами ВН, а саме з такими, як прізвиська та псевдоніми осіб, зооніми та хрематоніми (індивідуальні позначення окремих предметів матеріального світу). З прізвиськами та псевдонімами осіб їх об’єднує аспект додаткової номінації та логічної надлишковості. Прізвиська та псевдоніми – це передусім додаткова ВН особи, яка вже має свою ВН, тобто все необхідне для її індивідуалізації та ідентифікації. Товарний знак також присвоюється конкретному денотатові, який вже має свою назву, а саме ЗН виду, підвиду тощо. У прізвиську міститься експресивно-емоційна оцінка позначуваного денотата. Товарний знак також наділений позитивною оцінкою, спрямованою на те, щоб викликати позитивні емоції в комуніканта, споживача. З псевдонімами, а також і з зоонімами товарні знаки поєднує вільне поводження з мовним матеріалом, а також атрактивно-емоційна функціональна спрямованість.

Подібність товарних знаків та хрематонімів суто зовнішня. І ті, й інші позначають предмети матеріального світу, які створюються у процесі виробничої діяльності людини. Проте хрематоніми іменують предмети, єдині в своєму роді, наприклад, Carolus Magnus (Karl der Große), der Durandal – знамениті мечі епохи середньовіччя, які мали свої ВН, а товарні знаки – серії товарів.

Отож, однозначній відповіді на запитання, чи є товарні знаки ВН чи ні, заважає ніби те, що вони позначають не окремі індивідуальні денотати, а низку однорідних або навіть й тотожних денотатів (товарів). Якщо ж визнати за товарними знаками особливий тип індивідуалізації, а саме ідентифікацію серій (і не будь-яких, а лише якогось конкретно визначеного виробника), то виявимо, що товарні знаки, реферуючи із серією однотипних денотатів, виконують особливу функцію індивідуалізації щодо права власності на виробництво тих чи інших предметів. Саме таке право реєструє законодавство, яке юридично закріплює товарний знак за конкретною серією товарів і за конкретним виробником або власником. Іншими словами, якщо визнати, що товарний знак здійснює не предметну, як деякі інші типи ВН, а особливу індивідуалізацію права власності на виробництво того чи іншого товару, то товарні знаки можна, на нашу думку, визнати одним із типів ВН у лексичній системі німецької мови.

Але, функціонуючи у мові, товарний знак, який первинно має ознаки індивідуалізуючого та ідентифікуючого мовного знака, виконує функцію узагальнення і переходить до структурно-семантичної категорії ЗН, наприклад:...der erforderlichen Protokollierung wegen blieben lediglich am Tatort: die Fahrer des Mercedes, des Kleinwagens, des Opels, des Citroëns und des Tonröhrenlastwages…[H.Böll, c.21].

Із цього прикладу видно, що назви автомобілів Mercedes, Opel i Citroën, які виступають товарними знаками і, закріплюючи право власності на вироблені товари, індивідуалізують відповідного виробника, у цьому контексті набувають ознак ЗН, оскільки виконують функцію узагальнення, про що свідчить і кореляція з іншими одиницями контексту, а саме з такими ЗН як Kleinwagen i Tonröhrenlastwagen.

Поки що не існує єдиної думки у лінгвістичних дослідженнях, що пояснюється невизначеністю статусу товарних знаків, як особливих лексичних одиниць, щодо позначення цих одиницьу лексичній системі мови. Одні автори позначають товарні знаки терміном “прагматоніми” [7, с.11], тим часом Н.Подольська включає до них не товарні знаки, а інші типи ВН, об’єднані під цим терміном, що виникли у процесі виробничої діяльності людини: хрематоніми (індивідуальні назви окремих предметів матеріального світу), порейоніми (індивідуальні назви окремих транспортних засобів), урбаноніми (індивідуальні назви окремих внутрішніх об’єктів у межах населених пунктів) тощо [4, с.16, 110]. Г.Кальверкемпер позначає цей тип лексичних одиниць терміном Warenzeichen. Інші німецькі дослідники на позначення товарних знаків використовують ще й такі терміни, як Warennamen [8, с.90; 9; 10], Produktnamen [8, с.90], Markennamen [12, с.298; 13, с.196; 15, с.39], Handelsnamen [15, c.36], Erzeugnis- und Erzeugnistypennamen [12, c.298; 14, c.29].

На позначення товарних знаків як особливого типу лексичних одиниць у системі мови було б доцільно запровадити термін мерксоніми (лат. merx – товар + онім), який за своєю структурою, по-перше, не виходить за межі звичної ономастичної термінології, а, по-друге, сприяє інтернаціоналізації цієї термінології.

Товарні знаки (або мерксоніми) виявляють деякі функціональні особливості у мові та лінгвістичні характеристики як апелятивної, так і ономастичної лексики, що дає змогу відвести їм проміжне становище між ВН і ЗН. Значний інтерес товарні знаки становлять і з погляду своєї функціональності, оскільки вони покликані виконувати не лише номінативно-ідентифікаційну функцію, а й наділені властивостями виявляти прагматичну функціональність, а саме відтінки атрактивності й емоційності. Особлива екстралінгвістична і лінгвістична природа товарних знаків дає їм змогу досить швидко переходити з однієї мови в іншу. Ця властивість товарних знаків притаманна й переважній більшості інших типів ВН.

Отже, товарні знаки – це штучно утворені лексичні одиниці спеціально на позначення й ідентифікації товарів, які виробляються серійно. Це – вторинні мовні знаки, які позначають денотати, що вже мають первинні назви. Штучність багатьох товарних знаків полягає у тому, що вони – плід фантазії своїх творців. Іноді ці знаки ісоттно відрізняються від інших лексичних одиниць, а також від нормативних словотвірних моделей, мають власні фонологічні й орфографічні особливості. За своїм походженням та функціональним призначенням, товарні знаки розташовуються на периферії лексичного складу мови. Товарні знаки функціонують як специфічна підсистема і є неоднорідним за своїм складом пластом лексики щодо основної системи мови. До того ж, товарні знаки утворюють тип своєрідних ВН зі своїми специфічними ознаками. ВН посідають особливе місце у лексичній системі німецької мови, оскільки не підлягають деяким закономірностям, що склалися для ЗН. Мерксоніми ж посідають особливе місце серед ономастичної лексики, оскільки наділені притаманними як ЗН, так і ВН рисами, і тому вони проміжні між першими та другими у лексичній системі німецької мови.

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.; 1966. 607с. 2. Березникова Р.Е. Место номенов в лексической системе языка//Имя нарицательное и собственное. М., 1978. С.42-58. 3. Москович В.А. Товарные знаки//Ономастика. М., 1969. С.251-259. 4. Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологи. М., 1988. 187с.. 5. Суперанская А.В. Апелятив – онома//Имя нарицательное и собственное. М., 1978. С.5-34. 6. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. М.; 1973. 366с. 7. Теория и методика ономастических исследований/Отв. ред А.П.Непокупный. М., 1986. 254с. 8. Behm H., Pohl I., Pohl J. Bedeutung und Bedeutsamkeit von Örtlichkeitsnamen in der planungsbezogenen Landschaftsanalyse//Semantik von Wort, Satz und Text. Frankfurt am Main; 1995. C.87-104. 9. Gläser R. Warennamen im Englischen und Deutschen//Namenkundliche Informationen. 1978. Nr 33. C.14-25. 10. Gläser R. Zur Namengebung in der Wirtschaftswerbung: Warenzeichen im Britischen und Amerikanischen Englisch//Der Name in Sprache und Gesellschaft. Beiträge zur Theorie der Onomastik. Berlin. 1973. C.220-238. 11. Kalverkämper H. Eigennamen und Kontext. Bielefeld; 1976. 594 S. 12. Kleine Enzyklopädie. Deutsche Sprache. Leipzig. 1983. 724C. 13. Voigt G. Markennamen die fremden Alltagswörter//Reader zur Namenkunde nkunde in der Schule/Hrsg. von R.Frank und G.Koss. Hildesheim; Zürich; New York; 1994. С.195-207. 14. Walther H. Zu den gesellschaftlichwissenschaftlichen Grundpositionen der Namenforschung//Der Name in Sprache und Gesellschaft. Beiträge zur Theorie der Onomastik. Berlin. 1973. C.13-31. 15. Witkowski T. Grundbegriffe der Namenkunde. Berlin. 1964. 92s.

М.Кам’янець, асист.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

МІСЦЕ ТОВАРНИХ ЗНАКІВ (МЕРКСОНІМІВ) ЯК СПЕЦИФІЧНИХ МОВНИХ ЗНАКІВ У ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Im vorliegenden Beitrag wird der Versuch unternommen, das Warenzeichen als eine spezifische lexikalische Einheit zu analysieren sowie seine Stelle im lexikalischen System des Deutschen zu ermitteln. Das Warenzeichen weist gewisse charakteristische Merkmale sowohl der Eigennamen als auch der Gattungsbezeichnungen und dadurch nimmt es eine Zwischenstelle zwischen ihnen ein. Zwecks der Systematisierung sowie Internationalisierung der onomastischen Terminologie wird ein neuer Terminus für die Bezeichnung der Warenzeichen als spezifischer lexikalischer Einheiten – Merxonyme – angeboten.

Бондарчук Л.Й., здобувач,

СПОСОБИ АНГЛО-УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Іншомовні запозичення в економічних терміносистемах англійської та української мов становлять суттєвий відсоток. Тому їх переклад цільовою мовою дуже важливий. У цій статті пропонуються такі моделі ототожнення економічних термінів іншомовного походження у зіставлюваних мовах: а) збіг за значенням із звуковою ідентичністю, б) фонетичний збіг з деякими семантичними відхиленнями, в) семантична відповідність при фонетичній неадекватності з можливими етимологічними відхиленнями. Аналізуються типові перекладацькі трансформації економічних термінів на фонетичному, словотворчому, семантичному, етимологічному та стилістичному рівнях. Найбільше уваги автор зосереджує на семантичних особливостях перекладу як найсуттєвіших. Деяка увага також приділяється використанню іншомовних слів в оригіналі та калькуванні термінів з тих мов, вплив яких поки що не відчутний в українській економічній терміносистемі (японської, китайської тощо). Особливо ретельного пояснення потребують власні назви та абревіатури, яких є багато в діловій англійській мові. Приклади лексичних одиниць взято із перекладних та тлумачних словників, а речення, які ілюстрували дослідження, із сучасної оригінальної преси.

У сучасних умовах оперативного інформування, пожвавлення зв’язків між науковцями різних країн, напливу в Україну англомовної фахової літератури з-поміж багатьох питань англо-українського перекладу чітко виокремлюється проблема відтворення цільовою мовою термінів-запозичень.

У терміносистемі будь-якої галузі науки лексика такого типу становить суттєвий відсоток. Саме тому ця проблема відображена в працях багатьох лінгвістів: Ю.Жлуктенка, який досліджував функціонування інтернаціоналізмів у процесах мовних контактів; В.Акуленка, що описав семантичні невідповідності “хибних друзів перекладача”; Л.Нікольського – дослідника інтелектуальної та термінологічної лексики далекосхідних мов: китайської, японської, корейської; Е.Вюстера – дослідника інтернаціональних елементів технічної термінології та ін. Останнім часом у зв’язку з виникненням нагальної потреби впорядкувати англо-українську термінологічну лексикографію, увага лінгвістів до цього питання посилилася.

Сучасні лексикографічні проблеми ґрунтуються не лише на семантичних чинниках досліджень лексичних одиниць, а й дуже часто на етимологічних, надто якщо йдеться про фахову чи наукову лексику. Група лінгвістів під керівництвом професора Т.Кияка, описуючи наукові терміни, не тільки пропонує варіанти перекладу лексичних одиниць з тлумаченням їх українською та російською мовами, а й наводить їхню детальну етимологічну характеристику, показуючи шлях формування термінів від ймовірного першоджерела до пізніших варіантів у кількох мовах [5], [14].

Етимологія терміна-запозичення має суттєве значення, оскільки допомагає глибше усвідомити його суть, будову та способи вживання, але найголовніше – сприятиме правильному перекладові інформації, де цей термін функціонує.

Англо-український переклад, зокрема економічних термінів-запозичень, є копітким і складним процесом не лише через звичний у такій ситуації чинник багатомовності. Принциповою тут є відмінність у мовленнєвих підходах до економічної термінології зіставлюваних мов, а також різне соціально-історичне підґрунтя терміносистем. Обслуговуючи галузь, що розвивалася шляхами, вже прокладеними Францією, Італією, Німеччиною, Англією, США, українська економічна терміносистема була найменше захищеною від іншомовних запозичень на відміну від англійської, яка, описуючи найрізноманітніші економічні явища, часто обходилася власними мовленнєвими засобами.

Це дослідження – спроба відобразити типові, на нашу думку, випадки англо-українського перекладу економічної термінології іншомовного походження з урахуванням фонетичних, словотворчих, семантичних, стилістичних та етимологічних чинників. Приклади лексичних одиниць взято з перекладних та тлумачних словників, а речення, які ілюстрували дослідження, – із сучасної оригінальної преси. Аналіз зразків перекладу мікроконтекстів з термінами іншомовного походження здійснено на основі опублікованого перекладу українською мовою [10] оригінального наукового видання [16] (перекладачі: С.Панчишин, О.Ватаманюк, І.Бик).

Зіставлення англійських та українських економічних термінів-запозичень, зібраних з перекладних та тлумачних словників, а також вивчення способів їхнього функціонування в оригінальних англійських текстах та перекладах, дають змогу зробити висновок про існування деяких моделей ототожнення цієї лексики у зіставлюваних мовах. На нашу думку, найпринциповіші з них матимуть такий вигляд: а) збіг за значенням із звуковою ідентичністю (від максимальної до часткової); б) фонетичний збіг з деякими семантичними відхиленнями; в) семантична відповідність при фонетичній неадекватності (з можливими етимологічними розбіжностями).

Говорячи про фонетичний збіг термінів, ми, безумовно, враховуємо дивергентні риси звукових систем зіставлюваних мов, коли, наприклад, в українській мові неможливо відтворити подовження голосних; відмінність звуків [v] та [w], [æ]; та [e]; передати суто англійські звуки [θ] та [ð], [r]. То ж, відкинувши варіант абсолютного фонетичного збігу, ми вестимемо мову про тотожності з максимально можливим звуковим наближенням. Найчастіше це будуть слова латинського походження або ж пізніші запозичення з французької та італійської мов:

memorandum (лат) [memכŕænd∂m] – меморандум

bureau (фр) [΄bju∂rou] - бюро

franco (іт) [frænkou] - франко.

Конвергентні щодо значення терміни можуть мати й значніші фонетичні розбіжності.

1. Зміна наголосу:

credit [΄kredit]кредит

conflict [΄kכnflikt]– конфлікт

dividend [΄divid∂nd]дивіденд.

2. Зміна кореневого голосного (приголосного):

impulse [΄impΛls] – імпульс

charter [΄t∫a:t∂ ]– хартія

cashier [΄kæ∫i∂] - касир

status [śteit∂s]– статус.

3. Випадання або додавання кореневого звука:

hierarchy [΄hai∂ra:ki] - ієрархія

assortment [∂΄sכ:tment]асортимент.

До мінімальних фонетичних розбіжностей зі збереженням семантичної єдності зіставлюваних англо-українських тотожностей відносимо й озвучення англійської літери [r] українською фонемою [р]:

еxport – експорт

sector – сектор.

Усі досі наведені тотожності значною мірою збігалися за значенням і звучанням. Але загалом таких відповідностей в економічних терміносистемах зіставлюваних нами мов трапляється небагато. Найчастіше доводиться мати справу з термінами, що мають малосхожі відповідники у цільовій мові:

chancellоr [΄t∫æns∂l∂] – канцлер

cipher [śaif∂] – шифр

excise [éksaiz] – акциз

justice [΄dзΛstis] – юстиція.

У випадку із найдавнішими за походженням греко-латинськими запозиченнями українська економічна терміносистема краще зберегла фонетику слів-першоджерел порівняно зі своїми англійськими відповідниками. Мова йде як про самостійні лексичні одиниці (слова чи фрази), так і про словотворчі елементи цього походження:

systemma (гр.)

system [΄sist∂m] (англ.) – система (укр.)

programma (гр.)

programme [΄prכġr∂m] (англ.) – програма (укр.)

auditor (лат.)

auditor [΄כdit∂] (англ.) – аудитор (укр.)

de jure (лат.)

de jure [΄di dзu∂r∂] (англ.) – де-юре (укр.)

pseudes- (гр.)

pseudocredit [ِsjud∂΄kredit] (англ.) – псевдокредит (укр.)

pneuma- (гр.)

pneumoautomatics [ِnjum∂כtכ΄mætiks] (англ.) – пневмоавтоматика (укр.)

metreo(гр.)

arithmometer [∂riθ΄mכmit∂] (англ.) – арифмометр (укр.).

Для формування нових терміноутворень іншомовного походження в англійській економічній терміносистемі активно використовуються формо- та словотворчі елементи. Такі елементи мають власні відповідники у цільовій мові (від однакових за звучанням до абсолютно несхожих):

parity – паритет

inflation – інфляція

irrationalнераціональний, ірраціональний (мат.)

innovationінновація.

Поряд із словотворчими змінами на особливу увагу заслуговують випадки з різними семантичними перетвореннями. Передусім йдеться про численну групу термінологічних міжмовних омонімів, які функціонують з різних причин і за різних умов.

Нерідко англійський та український терміни-запозичення за значенням збігаються частково. Український термін може означати одне поняття з низки лексико-семантичних варіантів, які має його англійський омонім. Наприклад, англійське слово “rent” і українське “рента” є дещо різні за значеннями. Англійський термін означає плату за тимчасове користування не лише землею (як у випадку з українською “рентою”), а й будинком, квартирою та іншим майном. Водночас обидва терміни зберігають спільне інваріантне значення: “плата за тимчасове користування чим-небудь”.

Подібних тотожностей можна навести досить багато. Наприклад, “tribunal” англійською мовою означає будь-який суд. Водночас український “трибунал”- лише суд військовий. А англійське слово “penalty”, першоджерелом якого, очевидно, є латинське “poena” (покарання) має низку варіантів перекладу українською мовою: штраф, погіршення стану, брак виробництва, пенальті, - серед яких останній не стрижневий у семантичній структурі. Український же його омонім “пенальті”, хоча й означає покарання, стосується тільки футбольної сфери і є абсолютно відмежованим від економічної тематики.

Отже, спостерігається деяке звуження семантичної структури українського терміна порівняно з його англійським омонімом. Семантичні відповідності тут є лише частковими і ґрунтуються на основному інваріантному значенні.

Нерідко українські омоніми, означаючи загалом семантично споріднене поняття, набувають нових, іноді дещо зневажливих рис. До того ж вони фактично перестають бути термінами і вживаються за межами наукового стилю. Водночас співзвучні їм в англійській мові слова означають абсолютно нейтральні, стилістично незабарвлені поняття (табл.1).

Таблиця 1. Стилістичні невідповідності деяких англійських та українських омонімів іншомовного походження

Англійський термін

Переклад англійського терміна

Український омонім

protectionTwo offences have been established for protection on the same social interest [The Economist, 1990, XI]

захист

протекція Без протекції навіть такого мізерного місця дістати годі

(І.Франко, 11, 1950, 291)

Machinery –Modern industrial technologies rest on

техніка

машинеріяОсь надійшові машиніст і почав поратися коло машинерії

(І.Франко, Ш, 1950, 327)

Як і в попередньму випадку, наведені тотожності базуються на загальному значенні, здатному об’єднати такого типу омоніми – стилістично різні, але семантично не цілком чужі.

Контекст (у цьому випадку економічний) здатний надавати слову нових, іноді цілком несподіваних значень. Чимало англійських слів-запозичень в економічному мовленнєвому довкіллі набувають функцій економічного терміна. Водночас у неекономічному контексті таке слово буде означати цілком інше поняття (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив економічного контексту на переклад деяких англійських слів іншомовного походження

Англійське слово

Переклад англійського слова в неекономічному контексті

Переклад англійського слова в економічному контексті

collection

колекція

збір податків

conductor

кондуктор

керівник

examination

екзамен

ревізія

Втім навіть такі, здавалося б, несподівані термінологічні тотожності можна виправдати певною семантичною близькістю. Адже “collection“ таки означає збір чогось, як і українське слово “колекція”, а кондуктор робочому місці теж є керівником. За умов звукової ідентичності ці слова все ж дуже віддалені семантично.

Іноді звукова схожість термінів буває цілком безпідставною, випадковою і спричиняється до формування неправильних тотожностей, тобто йдеться про дошкульну кожному перекладачеві проблему його “хибних друзів”.

Проблема “хибних друзів перекладача” детально висвітлювалася у працях проф. В.Акуленка. На підставі “Англо-русского и русско-английского словаря «ложных друзей переводчика»”, укладеного за його редакцією [1, с.132, 216], зіставимо лексико-семантичні варіанти кількох пар слів такого типу:

fabric ≠ фабрика

fabric: 1. тканина, матеріал, матерія, трикотаж 2. вироби, фабрикат з тканини 3. структура, будова, обладнання.

фабрика: 1. промислове підприємство з переробки сировини машинним способом.

obligation ≠ облігація

obligation: 1. обов’язок, борг 2. зобов’язання 3. те, чим хто-небудь кому-небудь зобов’язаний 4. примусова сила, обов’язковість.

облігація: 1. цінний папір, який дає його власникові прибуток у вигляді виграшу або відсотка від його вартості.

“Хибними друзями перекладача” можуть бути не лише окремі слова, а й термінологічні сполучення (наприклад, термін “creditside” перекладається не як “кредитний бік”, а як “актив балансу”). До важливих семантичних змін англо-українських термінологічних тотожностей належить і перерозподіл семантичних компонентів за моделлю: слово – словосполучення. Англійський економічний монотермін-запозичення може відповідати українській терміносполуці і навпаки. До того ж, фонетично зіставлювані слова часто є абсолютно різними:

banking – банківська справа

debenture – боргове зобов’язання

актуалізація – net present

капіталовкладення – capital investment.

Нерідко друге (додаткове) слово, що виникає у процесі перекладу терміноутворення, є своєрідним тлумаченням певного економічного поняття. До того ж воно може бути як іншомовного, так і власнемовного походження.

Заслуговують на увагу тотожності, де в англійському варіанті словосполучення поєднує економічний монотермін-запозичення з побутовим словом-носієм певного образу. У перекладі образна стилістика термінотворення, звичайно, зберігається, але сам образ може змінитися на інший:

liquid cushion– ліквідна подушка

(подушка)

tax haven – податкова гавань

(гавань)

tax shelter– податковий рай

(притулок)

money pressure– грошовий голод.

(тиск)

Перекладацькі трансформації часті й на етимологічному рівні, коли зіставлювані семантично тотожні слова (міжмовні синоніми) різні не лише за звучанням, а й тим, що походять з різних мов.

Іншомовний (найчастіше латинського походження) англійський термін може відповідати лексичній одиниці власне українського походження:

competence – дієздатність

equilibrium – рівновага

valid – чинний (хоча паралельно функціонує й слово “валідний”).

Український же термін (найчастіше німецького походження) відповідає власне англійському:

маклер – broker

бухгалтер – book-keeper

цех – shop.

До цього списку можна долучити й слова італійського походження, наприклад, “валюта” (англ. “currency”) або французького походження, наприклад, “ажіотаж” (англ. stockjobbing). Такі етимологічні невідповідності починаються із давніх латинських запозичень. Українськa економічна терміносистема (як і терміносистеми деяких інших слов’янських мов, наприклад, польської чи російської) зберегла основи латинських слів, які асимілювалися в цих мовах і стали термінами. Водночас у німецькій, англійській та французькій мoвах вони піддалися змінам або й витіснилися іншими лексичними одиницями (табл. 3).

Таблиця 3. Збереження українською терміносистемою давніх латинських запозичень

Латинські слова-першоджерела

Українські терміни

Російські терміни

Польські терміни

Англій-ські терміни

Німецькі

терміни

Французькі терміни

quietantia

квитанція

квитан-ция

kwit

receipt

Quittung

quittance,

rècèpissè

poena

пеня

пеня

pienia

fine

Verzugs-strafe

amende

arendo

оренда

аренда

arenda

rent

Pacht

bail

З іншого боку, в англійській мові, особливо у мові ділових паперів та пресі, часто використовують латинські вирази, слова, прийменники та різні словотворчі елементи, які в українському варіанті найчастіше відтворюються українськими ж лексичними одиницями:

gratis – безоплатно

quinquenium – п’ять років

data – дані

cum dividend – з дивідендом

as per contra – відповідно.

Наприклад, речення: “Economic activity is secondary to religious and cutural values and society’s desire to perpetuate the status quo (лат.)” [17, c.35], - перекладач С.Панчишин пропонує передати українською мовою, не зберігаючи латинського вислову мовою оригіналу і не калькуючи його: “Економічна діяльність вторинна порівняно з релігійними і культурними цінностями; суспільство бажає увічнити існуючий стан речей[11, с. 48].

Як відомо, калькування часто відбувається через безеквівалентність певних лексисчних одиниць: “RussiasConstitutionalCourtrulesthatcitieshavenorighttocontinuethecommunisterapropiskasystem” [The Economist, 2000, II].

Безумовно, для українського перекладача немає проблем перекласти слово propiska”-калькуз російської мови. Але якщо в реченні присутні слова з німецької, французької чи інших мов, завдання значно ускладнюються, оскільки змушують перекладача працювати у складному кількамовному довкіллі, звертаючись до найрізноманітніших перекладних словників.

На окрему увагу заслуговують англійські терміни-кальки чи напівкальки з тих мов, вплив яких поки що майже не відчутний в українській економічній терміносистемі (японської, китайської тощо):

tycoon (япон.) – магнат

samurai (япон.) bond – іноземна облігація

zemindar (хінді) – землевласник.

На нашу думку, такі словосполучення чи монотерміни слід перекладати тлумаченням. Інакше перекладач ризикуватиме подати реципієнтові не достатньо зрозумілу інформацію.

Вміщені в контекст слова з інших мов, як відомо, допомагають відтворити в ньому як мовний, так і соціально-політичний колорит певної держави. Але вживання термінів з інших мов зазвичай нейтрально-інформативне і тому такі лексичні одиниці варто, на нашу думку, перекладати цільовою мовою, а не зберігати у вигляді кальок. Як, наприклад, це зробив перекладач І.Бик: It is argued that in the past decade or so unions have increased the union wage advantage which they enjoy vis-à-vis (фр.)nonunion workers and, as a result, union firms have become less profitable than nonunion firms” [17, с.751] Дехто вважає, що ті переваги у заробітній платі, які члени спілок мають порівняно з неспілковими робітниками, призвели до того, що фірми, де працюють члени спілки, стали менш прибутковими порівняно з фірмами із неспілковими робітниками [11, с.556].

Іноді перекладач залишає іншомовний вислів, супроводжуючи його власним поясненням, як це зробив С.Панчишин: Pure or laissez faire(фр.) capitalism is characterized by the private ownership of resources” [17,c.32]. – Чистий капіталізм або капіталізм вільної конкуренції (laissez faire) характеризується приватною власністю на ресурси[11,c.47].

На окрему увагу заслуговують і численні англійські економічні терміни з певним образним змістом, серед яких багато інтернаціональних слів, що, на перший погляд, не видаються термінами: stellage”, “dragons”, “angels”. Без додаткового тлумачення ці слова можуть сприйматися реципієнтом дослівно,тобто як стелаж,драконитаангели.

У зв’язку із цією проблемою перекладу цільовою мовою інтернаціоналізмів, що означають передусім побутове поняття, а вже потім стають термінами, навряд чи можна погодитися із перекладом С.Панчишина у такому реченні: “Any increase inproduction of robots will necessitate the shifting of resources away from production of pizza[17, c.25].- Оскільки ресурси обмежені, то будь-яке збільшення виробництва роботів потребуватиме переміщення з виробництва вареників [11, c.36]. В англійському реченні слова “robots” та “pizza”, очевидно, символізують відповідно промислове обладнання і товари народного вжитку. Але незрозуміло, навіщо потрібно перекладати слово “pizza” українськими “варениками”, адже йдеться про певні економічні явища в США, де споживання вареників нетипові.

Обов’язкового пояснення потребують і деякі власні назви, які пишуться мовою оригіналу або транслітеруються латинкою з таких мов, які мають нелатинське письмо і символізують бізнес, біржову діяльність, уряд багатьох країн світу: “ParisBourse”,Maastricht”, “DeutscheBank”, “Kremlin тощо.

Особливої уваги вимагає також розшифрування абревіатур, яких так багато у діловій мові західних країн. Зазвичай такі лексичні одиниці мають відповідники у цільовій мові (VAT– ПДВ; GNPВВП тощо). Нерідкі випадки й калькування абревіатур з мови оригіналу (якщо йдеться, наприклад, про назви відомих міжнародних організацій) часто у супроводі авторського пояснення.

Поряд із цілком стилістично нейтральними й загалом відомими абревіатурами існує низка буквоскорочень, саме лише прочитання яких інтригує своєю образністю (AID, SWIFT, BASIC, TALISMAN). Останній, наприклад, розшифровується як Transfer Lodgement forInvestorsendStockManagement”-напівавтоматизована система обігу акцій на Лондонській товарній біржі. Така абревіатура оформлена під самостійне слово із власним змістом. Очевидно, такою назвою системи висловлюється бажання допомогти клієнтам досягнути успіху у бізнесі, як це символічно допомагає талісман.

Абревіатури такого типу успішно функціонують у терміносистемах інших мов у вигляді власне таких самостійних слів. Наприклад, російські автори Г.Геворкян та В.Семенов назвали свою книжку про комп’ютери: “Бейсик – это просто” [4].

Відтворення термінів-запозичень у цільовій мові надзвичайно важливе, оскільки у терміносистемах обидвох зіставлюваних мов частка запозичень достатньо велика. На новітньому етапі ділова англійська мова ще більше інтернаціоналізувалася. На товарних і фондових біржах, у фінансових офісах, в пресі та наукових виданнях часто використовують іноземні слова, які не перекладаються, а читаються чи промовляються мовою оригіналу, що значно ускладнює роботу перекладача.

Приклади, наведені у цьому дослідженні, на наш погляд, відображають найтиповіші випадки перекладацьких перетворень, коли маємо справу з економічною інформацією. І хоча проблема перекладу англійських економічних термінів іншомовного походження вже описана у лінгвістиці, однак проблеми ще є. Адже міжнародні економічні зв’язки активно розвиваються, змінюється економічна термінологія мов: відмирають застарілі лексичні одиниці, видозмінюються усталені вислови й слова, засвоюється цілком нова лексика. Всі ці явища потребують постійної уваги з боку мово- та перекладознавців.

1. Англо-русский и русско-английский словарь “ложных друзей переводчика”/Под рук. Акуленка В.В. М., 1969. 2. Балла М.І. Англо-український словник. К., 1996. 3. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. К., 1999. 4. Говоркян Г., Семенов В. Бейсик – это просто. М., 1984. 5. Гнатишена І.М., Кияк Т.Р. Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології. К., 1996. 6. Гутнер М.Д. Пособие по переводу с английского языка на русский. М., 1982. 7. Егорова А.М. Теория и практика перевода экономических текстов с английского языка на русский. М., 1974. 8. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. Проблеми інтерлінгвістики. К., 1966. 9. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. Львів, 1996. 10. Интернациональные элементы в лексике и терминологии/Под общей ред. АкуленкоВ.В. Харьков, 1980. 11. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Мікроекономіка.-Львів, 1999. 12. Польско-русский экономический словарь/Под ред. Осьмовой М.Н. М., 1977. 13. Словник іншомовних слів за ред. Мельничука О.М. К., 1974. 14. Словник-посібник економічних термінів (Російсько-українсько-англійський) / За ред Кияка Т.Р. К., 1997. 15. Adam J.H. Longman Dictionary of Business. English. Longman House, 1992. 16. Brigham E. Introduction to Financial Management. Chicago a. o., 1985. 17. McConnell C.R., Brue S.L. Microeconomics. New York. a. o., 1990. 18. Samuelson P. Economics. New Jersey, 1992.

Foreign borrowings in English and Ukrainian economic terminological systems are wide-spread. Therefore their translation into the target language is of a great importance. The given article proposes the following models of foreign origin economic terms equivalencies in the compared languages: a) semantic and phonetic identity, b) phonetic identity with some semantic discrepancies, c) semantic identity with phonetic and possible etymological discrepancies. The most typical translation techniques are examined on phonetic, derivational, semantic, etymological and stylistic levels. The focus of attention is the semantic features as the most important ones. Some attention is also paid to the use of both foreign original terms and translation loans in economic texts, especially those languages that have not influenced the Ukrainian economics terminological system yet (Japanese, Chinese etc). A particular explanation is also needed for proper names and abbreviations that are numerous in the English discourse on business. All the examples of the proposed lexical units were borrowed from translated and explanatory dictionaries and the sentences illustrating the research – from the original press.

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ, ЛІНГВОСТИЛІСТИКА

М.М.Полюжин, проф.,

Ужгородський національний університет

СУЧАСНІ НАПРЯМИ Й ПІДХОДИ

ДО ВИВЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ АКТІВ ДИСКУРСУ

У сучасній лінгвістиці чітко виділяються два основних підходи до аналізу послідовностей висловлювань, які утворюють взаємопов’язані відрізки мовлення. Перший зосереджує увагу на особливостях функціонування розмовної мови, зразком якої можуть бути: бесіди, інтерв’ю, коментарі, промови, виступи, доповіді тощо. Предметом розгляду другого підходу є текст, у центрі уваги якого є писемна мова у вигляді таких «текстів», як нариси, оголошення, дорожні знаки, розділи (книги) і т.п. Текст є радше продуктом, ніж процесом, дискурс – це весь процес соціальної взаємодії, частину якого становить текст. Крім того, поняття дискурсу включає не тільки процес творення тексту, але й процес його інтерпретації. Звідси впливає, що аналіз тексту є лише частиною дискурсивного аналізу, який також включає аналіз процесів продукування та інтерпретації мовленнєвих актів. Сьогодні лінгвістика вивчає дискурс як структуровану за деякими законами єдність. Виявлення специфіки такого структурування входить до основних завдань дослідників. Підходи до вивчення структури дискурсу належать двом лінгвістичним течіям: формалізмові і функціоналізмові.

Лінгвістичний аналіз у межах формальних теорій ґрунтується на тому, що для дискурсу притаманна внутрішня структура, елементи якої містять близькі за змістом одиниці. Увага дослідників тут часто зосереджена на формах представлення структури дискурсу, які звичайно набувають вигляду дерева і не відображають його змістовної частини, а саме – відношень між сегментами та комунікативної мети дискурсу. Найвідомішими працями у галузі формального аналізу можна вважати: теорію репрезентації дискурсу (Discourse Representation Theory) [Kamp 1981], дослідження Л.Палані [Polanyi 1988], Т.А. ван Дейка [Dijk 1972], де визначено поняття макроструктури, Д.Румельхарта [Rumelhart 1975], де запропоновано ідею сюжетних граматик. Ідея сюжетних граматик ґрунтується на аналізі пропозиційного компонента дискурсу і також була предметом наукових спостережень [див., напр.: Thorndyke 1977; Олкер 1987 та ін.].

У функціональній перспективі аналіз дискурсу бере свій початок від «вищого комунікативного призначення» [Компанський 1984, 125], що визначає структурну організацію тексту. Функціональні теорії розглядають текст як діяльність мовця, що має свої прагматичні інтенції і звертають основну увагу на дослідження мети мовця та способів її відображення у структурі дискурсу, котрі часто фіксуються як відношення між сегментами [Levi 1979]. Ці відношення розглядають як відображення того чи іншого плану, що служить для реалізації комунікативної мети.

Розвиток лінгвістики за останні десятиріччя переконливо показав, що повний та адекватний опис мови, як системи, що функціонує у суспільстві як найважливіший засіб спілкування, неможливий без проникнення у суть його комунікативного аспекту. Під комунікативним аспектом ми розуміємо умови вживання мовної системи, її підсистем та одиниць у конкретних актах спілкування, вибір і використання їх у конкретних актах спілкування. Про комунікативну лінгвістику сьогодні можна говорити як про модель опису мови, яка передбачає дослідження власне мовних категорій, призначених для виконання комунікативних функцій. Комунікативний підхід, як відомо, зосереджує основну увагу на питаннях, що пов’язані з використанням мови у конкретних мовленнєвих актах, явищах мовного та мовленнєвого використання, залежність вибору й використання мовних одиниць від екстралінгвістичних чинників.

Дослідження комунікативного аспекту дискурсу є необхідним додатком до функціонально-семантичної моделі, що дає змогу у повному обсязі висвітлити специфіку реалізації системи і мовленнєвого середовища. Вивчення мовленнєвого аспекту функціонування дискурсу у різноманітних його виявах дає змогу розширити уявлення про життєдіяльність мови у процесі виконання нею своєї головної функції – спілкування. Комунікативний підхід до вивчення мовних категорій дає змогу розглядати, крім прямих конвенційних засобів вираження деякого семантичного змісту, також неконвенційну комунікативну функцію. Без звернення до комунікативного аспекту у низці випадків неможливо точно визначити семантичну різницю між окремими одиницями, що мають подібне значення. Пряме звернення до учасників комунікації дає змогу семантично розрізнити різновиди таких спонукальних висловлювань, як порада, прохання, запрошення, наказ тощо у дискурсі.

Комунікативні акти дискурсу вивчаються у: психолінгвістиці, а точніше у теорії мовленнєвої комунікації [див., напр.: Леонтьев 1975; Тарасов 1990], теорії мовленнєвих актів [див., напр.: Austin 1962; Searle 1975; Conthard 1985; Fraser 1983; Ellis 1992]; у макросоціолінгвістиці, що займається питаннями мовленнєвої поведінки людини як члена певної соціогрупи у різних соціальних контекстах [див., напр., Швейцер 1976]. Адекватність та ефективність дискурсивних стратегій прямо пропорційні рівневі комунікативної компетенції мовця, залежать від рівня його знань як мовної системи, так і екстралінгвістичних норм та правил організації конкретного типу мовленнєвої взаємодії [Ісакова 2001, 34].

Кожна змістовна організація дискурсу містить у собі комплекс інформації про соціальний статус комунікантів, їхнє ставлення до предмета розмови, морально-етичні та етикетні норми спілкування. У багатьох когнітивних дослідженнях доведено, що кожна соціальна, вікова і статева група має свою концептуальну картину світу. Одна й та ж сама подія, а також мовний запас, що служить засобом її передачі, по-різному в різних ситуаціях [Заботкина 1999,7]. У зв’язку з помітною тенденцією до соціального розшарування у сучасному суспільстві, неминучим результатом якого є мовна диференціація, у різних людей на базі одного й того ж інформаційного матеріалу можуть виникнути певні перцептуальні розбіжності у зв’язку з їхнім минулим життєвим чи професійним досвідом, особистісним статусом, світоглядом, переконанням, мовними преференціями та експектаціями. Свідченням цього є виникнення навіть спеціального терміна для позначення низки порозумінь між класами, політичними партіями і рухами – «communication gap». Ось чому для досягнення успіху у спілкуванні кожний мовець завжди повинен брати до уваги весь набір соціальних ознак співрозмовника, включаючи його мовні очікування, оскільки невідповідність тактики лексико-граматичного оформлення повідомлення очікуванням адресата може призвести до емоційно-психологічного напруження та гальмування процесу спілкування і навіть до непорозуміння.

Поняття «комунікативна компетентність» має комплексний характер. Кожний комунікант повинен володіти сукупністю знань про соціо-, психо-, культурно-лінгвістичні аспекти вербальної інтеракції, які стають йому у пригоді під час трактування тих чи інших норм комунікативної ситуації та організації успішного спілкування [Антипенко 1999, 19]. До складників комунікативної компетенції належить компетенція мовна, соціолінгвістична та прагматична.

Мовна компетенція займає особливе місце у системі знань людини про навколишній світ і є невід’ємною частиною інформаційного тезаурусу людини [Калентьева 1998, 43]. Від рівня та якості володіння мовою безпосередньо залежать і швидкість та правильність кодування /декодування мовленнєвих висловлювань з різним рівнем їх лексико-граматичної складності. У свідомості мовця з високим рівнем мовної компетенції існує декілька різних за складністю моделей мовного відображення думки, що дає йому змогу формувати й розуміти повідомлення будь-якої складності без великих ментальних зусиль, а також застосовувати різні тактики подання змісту відповідно до комунікативної ситуації та до рівня мовних знань співрозмовника, тобто варіювати свою мовленнєву діяльність. Висока мовна компетенція дає змогу мовцеві бути ефективним комунікантом у будь-якому контексті спілкування.

Крім мовної компетенції, важливими є і знання соціокультурних правил та норм дискурсивної діяльності, тобто соціолінгвістичної компетенції співрозмовників, яка передбачає знання мовцем норм, правил та особливостей оформлення мовленнєвих повідомлень у різних типах соціальної взаємодії. Кожному соціальному контекстові, кожній соціальній ролі відповідає конкретний тип мовленнєвої поведінки, свій набір мовних засобів, соціально-стилістичних прийомів з перевагою тих чи інших [Мечковская 1996, 206]. Компетентний мовець повинен активізувати у своєму ментальному просторі тип ситуації, фрейм контексту, який релевантний у конкретний момент спілкування, що дасть йому змогу визначити соціальні позиції комунікантів, а звідси і спрогнозувати їх подальші дії.

Чинник «офіційності/неофіційності» ситуації спілкування значно впливає на характер оформлення мовленнєвих повідомлень. В офіційних ситуаціях спілкування загальноприйнятим вважають дотримання нормативних засобів відображення думок. Неофіційна комунікація, навпаки, дозволяє вживати різні за параметром літературні мовні засоби. Досить часто комуніканти в ситуаціях спілкування інтуїтивно вживають розмовні форми, спрощуючи як процес кодування повідомлення для себе, так і його декодування для адресата.

На комунікативний процес впливає і фактор «симетричності /несиметричності» комунікативних позицій співрозмовників, що зумовлюється їхнім авторитетом і соціальним статусом. Повідомлення може бути адресоване людині, яка займає вище, рівне або нижче соціальне становище у комунікативному процесі, що безпосередньо впливає на стиль (обережний, ввічливий або, навпаки, директивний) та тон самого повідомлення. Мовець вступає у комунікацію як особа «параметризована», яка виявляє в акті комунікації одну із своїх соціальних функцій. Маніфестація соціального статусу виявляється у дотримуванні певної тактики спілкування, на напрямку модифікації (зниження/підсилення) категоричності висловлювань. Чітке дотримування правил комунікації очевидне у ситуаціях з асиметрією соціальних ролей учасників комунікації [Скідченко 1997]. Загальновідомо, що мовець повинен бути ввічливішим з людиною, яка займає вищу за нього соціальну позицію [Brown, 87] і навпаки, що впевненіше почуває себе співрозмовник, то менший рівень ввічливості його висловлюваннь [Geis 1997, 155]. Урахування соціальних ролей, а звідси й комунікативних позицій за вертикальним вектором («вище – нижче», «нижче – вище») є необхідною передумовою успішної комунікації. Крім соціальних параметрів ситуації спілкування, необхідно також враховувати й антропологічні особливості співрозмовника: його вікові та статеві параметри.

Прагматична компетенція починає оформлюватися відносно пізно (від 13 до 30 років) [Богин 1975, 56] й розвивається протягом усього життя індивіда [Седов, 115]. Вона ніби надбудовується над сформованими мовною і соціолінгвістичною компетенціями та передбачає аналіз, оцінку мовленнєвого акту з погляду його релевантності та успішності в певному контексті спілкування. При цьому слід зауважити, що високий рівень прагматичної компетенції зустрічається тільки у комунікантів з високою компетенцією. Прагматика є тільки там, де існує змога альтернативного вирішення одного й того ж комунікативного завдання [Михайлов 1990, 94-95].

Сказане вище дає всі підстави вважати, що успішність комунікативної діяльності, яка є складним і багатогранним процесом, залежить від особливостей мовленнєвого досвіду комунікантів, рівня їхнього інтелекту, бази знань мовної системи, вміння будувати висловлювання відповідно до позамовних параметрів ситуації спілкування, а також від вміння враховувати прагматичні особливості мовленнєвого процесу, тобто від рівня їхньої комунікативної компетенції. Її високий рівень ґарантує оптимальність та ефективність мовного оформлення думок і надає людині змогу відчувати себе повноцінним членом мовленнєвої спільноти. Високий рівень лише одного із складників комунікативної компетенції не може цілком забезпечити людині здатності ефективно та оптимально будувати висловлювання з урахуванням усіх параметрів контексту спілкування. Наприклад, висока мовна компетенція людини може «не спрацювати» у зв’язку з відсутністю або низьким рівнем соціолінгвістичної компетенції [Шахнарович 1990, 8]. Літературно нормативне мовлення, що забезпечується високим рівнем мовної компетенції, не завжди ефективний та оптимальний засіб подання інформації. Оптимальний рівень комунікативної компетенції передбачає, що комуніканти вміють організувати мовленнєвий процес не стільки високолітератуно, скільки найадекватніше, що не обов’язково повинно бути нормативним засобом вираження думок [Coupland 1994, 2]. Нормальним вважають такий стан справ, коли мовна особистість прагне не до повноти відображення дійсності, а до такого набору засобів спілкування, який за певних умов комунікативної взаємодії забезпечить бажане розуміння та ефективне засвоєння змісту повідомлення адресатом [Гальперин 1977, 96]. Експериментально доведено, що легше кодується і потрапляє у пам’ять, а потім швидко з неї видобувається та інформація, яка є типовою для людини [Cantor 1979, 198]. Показником типовості інформації є її найповніше семантичне лексико-граматичне та контекстуальне співвіднесення з розумовими та психічними особливостями, співрозмовника на загальному тлі спілкування.

Досвідчений комунікант – професіонал завжди бере до уваги особливості та преференції адресата і відповідно до них обирає дискурсивну стратегію [Lloyd 1997, 134]. Мовні засоби набувають ефективності лише на фоні цілеспрямованої стратегії мовленнєвої діяльності [Онтология 163, 162]. Поняття «стратегії» передбачає наявність у мовця глобального уявлення стилю або засобу організації комунікативного процесу найефективнішим чином згідно з рівнем мовних знань адресата, його соціальних характеристик, життєвих уявлень, а також з особливостями ситуації спілкування, типом дискурсу, принципом певного типу мовленнєвої взаємодії [Водак 1997, 56]. Відповідно до такого визначення дискурсивної стратегії актуальності набуває принцип релевантності: висловлювання вважається оптимально релевантним у комунікативному контексті, якщо воно привертає до себе увагу реципієнта, не викликає зайвих процесуальних ускладнень, а також повністю відповідає уявленням адресата про мовні, соціальні та культурні параметри певної комунікативної ситуації [Smith 1995, 28]. Уживання неадекватної стратегії лексико-граматичного оформлення повідомлень може викликати негативне ставлення до змісту повідомлення у свідомості слухача. [Buerkel – Rothpuss 1985, 44].

Отже, ефективність комунікативного процесу прямопропорційно залежна від рівня сформованості комунікативної компетенції співрозмовників, від їхньої здатності аналізувати мовленнєвий потік, ефективно моделювати мовленнєву діяльність. Що вищий рівень комунікативної компетенції індивіда, то докладніший аналіз ситуації спілкування він проводить й то адекватнішим та оптимальнішим стає вибір мовних форм і конструкцій. Соціальний статус комунікантів зумовлює рівень їхньої мовної компетенції і безпосередньо впливає на характер мовленнєвої поведінки, формує певні звички та преференції мовленнєвої діяльності. Нехтування цими чинниками під час комунікативної взаємодії може призвести до труднощів ментального та емоційно-психологічного порядку і навіть до непорозуміння.

1.Антипенко Є.М. Культура общения и язык. К вопросу межнационального общения//Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований. Сб. ст. Калининград, 1999. С.18-24. 2. Богин Г.П. Уровни и компоненты речевой способности. Калинии, 1975. 3. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика. Волгоград, 1997. 139с. 4. Гальперин П.Я. Языковое сознание и некоторые вопросы взаимоотношения языка и мышления//Вопросы философии. 1977. №4. С. 95-101. 5. Заботкина В.И. Когнитивно-прагматический подход к неонологии//Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований. Калининград, 1999. С.3-9. 6. Ісакова Є.П. Ергономічні характеристики категорій англійського дієслова. Дис. .... канд. філол. наук. К., 2001. 228 с. 7. Калентьева Т.Л. Языковое сознание и когнитивное сознание в контексте деятельностного подхода. Иркутск, 1998. 176с. 8. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция структура языка. М., 1984. 175с. 9. Леонтьев А.А. Психология общения. Автореф. дис. .... докт. психол. наук. М., 1975. 40с. 10. Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика. М., 1996. 207с. 11. Михайлов В.А. Личностный смысл и прагматика//Мышление и коммуникация. М., 1990. С.93-98. 12. Олкер Х.Р. Волшебные сказки, трагедии и способы изложения мировой истории//Язык и моделирование социального взаимодействия. М., 1987. С.408-440. 13. Онтология языка как общественного явления. М., 1983. 310с. 14. Седов К.В. Языковая личность в ракурсе речевой биографии//Язык и модели мира. М., 1993. С.114-115. 15. Скідченко О.А. Мовні засоби вираження соціального статусу у сучасній англійській мові. Автореф. дис. .... канд. філол. наук. К., 1997. 19с. 16. Тарасов Е.Ф. Проблемы эффективности речевого воздействия в аспекте психолингвистики//Оптимизация речевого воздействия. М., 1990. С.8-30. 17. Шахнарович А.М. Мышление, коммуникация, речевая деятельность: отогенес языкового знания//Мышление и коммуникация. М. 1990. С.3-13. 18. Швейцер А.Д. Современная социолингвистика: теория, проблемы, методы. М., 1976. 176с. 19. Austin J.L. How to Do Things with Words. Oxford at the Clarendon Press, 1962. 166p. 20. Brown P. How and Why Are Women More Polite: Some Evidence from a Mayan Community//Sociolinguistics. Oxford University Press, 1998. P.86-88. 21. Buerkel-Rothfuss N. Communication: Competencies and Context. N.Y., 1985. 385p. 22. Cantor N., Mishel W. Prototipicality and Personality Effect on Free Recall and Personality Impressions//Journal of Research in Personality. 1979. P. 187-205. 23. Conthard M. An Introduction to Discourse Analysis. L.; N.Y., 1985. 212p. 24. Caupland N., Wiemann J. «Miscommunication» and Problematic Talk. Cambridge University Press, 1994. 196p. 25. Dyk T.A. van. Text and Context. Explorations in the Semantics and Pragmatics of Discourse. L.; N.Y., 1982. 261p. 26. Ellis D.G. From Language to Communication. Albaum Associates, Publishers. 27. Fraser B. The Domain of Pragmatics and Classification//Language and Communication/Ed. by Richards J.C., Schmidt R.W. Longman, L.; N.Y., 1983. 276p. 28. Geis M. Speech Acts and Conversational Interaction. Cambridge University Press, 1997. 248p. 29. Kamp H. A Theory of Truth and Semantic Representation//Formal Methods in the Study of Language. Amsterdam, 1981. P.277-321. 30. Levi D.M. Communicative Goals and Strategies: between Discourse and Syntax//Discourse and Syntax. N.Y. 1979. P.183-210. 31. Lloyd P. Developing the Ability to Evaluate Verbal Information: the Relevance of Referential Communication Strategies. N.Y., 1997. P.131-146. 32. Palanyi L. A Formal Model of the Structure of Discourse//Journal of Pragmatics. 1988. Vol.12. P.601-638. 33. Rumelhart D.E. Notes on a Schema for Stories//Representation and Understanding. N.Y., 1975. P.211-236. 34. Searle J.R. Indirect Speech Acts//Syntax and Semantics. V.3. Speech Acts / Ed. by Cole P. and Morgan J.L., N.Y., 1975. P.59-82. 35. Smith N. «The Mind of Savant». Language Learning and Modularity. Oxford, 1995. 243p. 36. Thorndyke P.W. Cognitive Structures in Comprehension and Memory of Narrative Discourse//Cognitive Psycology. 1977. №9. P.77-110.

В.А.Кухаренко, проф.,

Н.В.Ланчуковська

ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНА ТИПОЛОГІЯ ІРОНІЇ

Іронію як особливий риторичний засіб, що ґрунтується на невідповідності вираження та смислу, вперше ужив та описав Аристотель ще у І в. до н.е. [1]. Згодом іронія як неузгодження форми та змісту висловлення привертала увагу представників найрізноманітніших наукових галузей – естетики, риторики, поетики, філософії, лінгвістики [див. огляди, напр., 16; 12; 14], і стала предметом розгляду низки монографічних та дисертаційних робіт [див., напр., 7; 9; 13; 15 та багато ін.]. Більшість дослідників розуміє іронію переважно як невідповідність експліцитної та імпліцитної оцінки, тобто як вираження негативної оцінки за допомогою позитивно заряджених лексем. Порівняйте, наприклад, відомий вислів Доктора Джонсона “irony is made of speech, in which the meaning is contrary to the words” або “Irony is found when the words actually used appear to contradict the sense actually required in the context” [21, с.224].

Явище іронії, однак, не обмежується зміною індикаторів оцінки, але поширюється на значну групу мовленнєвих актів, інтегральними характеристиками яких є, по-перше, критичне ставлення мовця до предмета мовлення і, по-друге, порушення мовленнєвої стратегії адресата, розвиток комунікації більш, ніж в одному напрямі і в одній площині, тобто створення імпліката і включення в мовлення імплікатури домислювання [6, с.220]. Іронія – це “комбінація двох різнонаправлених сюжетів” [5, с.64], “подвійний вислів” [22, с.260], сумарний смисл експліцитно виражених елементів, якого не передає істинного мовленнєвого наміру мовця. Іншими словами, іронія – це не тільки “вживання даного слова у протилежному значенні” [8, с.41], хоча це і найбільш поширений її тип, але й імпліковане вираження негативного ставлення адресанта без використання оцінної лексики. Як приклад, можна навести іронічно висловлені репліки-реакції, які не несуть смислової інформації та покликані передати ставлення адресата до сказаного.

У кожному подібному та інших випадках іронії порушується принципу кооперації, який є основою успішної комунікації. На початку 1970-х років Г.Грайс сформулював головні правила (максими, постулати), які вірогідно забезпечують дотримання прав обох комунікантів і здійснюють їх надійну комунікацію. Порушення одного або більше сформульованих постулатів веде, на думку Г.Грайса, до більшого чи меншого спотворення інформації, що передається [6, с.222-223].

Слідом за категоріями Канта Г.Грайс виокремлює чотири категорії (постулати) та показує, як порушення кожного впливає на ефективність мовленнєвого спілкування.

Порушення правила оформлення повідомлення не обов’язково веде до повної втрати імпліцитного смислу інформації, бо дві обставини можуть допомогти реципієнтові адекватно сприйняти повідомлення: це контекст, який відсікає зайві (нерелевантні) смисли, та інтонація, яка або звучить в усному мовленні, або передана відповідною ремаркою на письмі (у нашому випадку це, наприклад, саркастично, глумливо, іронічно, насмішливо і под.). Якщо ж подібна ремарка відсутня, цей параметр не працює, і єдиною допомогою адресатові іронічної репліки у виборі своєї мовленнєвої стратегії залишається контекст, який варіює від словосполучення до частини або навіть цілого тексту.

Іронія у різних виявах (від легкого кепкування до в’їдливого сарказму) не єдина, але основна царина порушення правил ефективної комунікації. Можна стверджувати, що всі різноманітні вияви іронії відбуваються у зв’язку з порушенням категорії способу та її постулату “Уникай неоднозначності”. Саме порушення способу вираження, тобто важливість “не того, що говориться, але того, як це говориться” [6, с.223] є інтегральною прагмалінгвістичною ознакою іронії. Диференційні ознаки різних типів іронії, які дають змогу окреслити типологію останньої, безпосередньо пов’язані з порушенням інших Постулатів, що приєднуються до названого вище загального для всіх порушення постулату способу.

Серед них головним для іронії є постулат якості в його першій частині: “Не говори того, що ти вважаєш хибним” [там же]. Саме його порушення дає основну масу іронічних висловів у різних функціональних стилях мови.

Щоб виявити кількісні та якісні характеристики іронії, було досліджено 60 творів англомовних авторів XIX-XX ст. (приблизно 35000 сторінок) та виділено понад 2000 випадків використання іронії. Їх превалююча більшість (80%) пов’язана зі зміною знака оцінки предмета/ситуації розмови в контекстах різної довжини і може бути віднесена до різних типів “класичної” іронії, і 20% не мають оцінних лексем.

Виходячи з постулатів принципу кооперації [6; 16; 17] та принципу ввічливості [19], можна виокремити чотири типи іронії.

Перший, найрепрезентативніший, складає приблизно половину всього відібраного матеріалу. Він характеризується наявністю оцінних лексем та протиставленням вираженого знака оцінки (як правило, позитивного) імплікованому (як правило, негативному)13. Цей класичний тип іронії грунтується на одночасній присутності двох протилежних оцінних значень, з яких одне поміщене в імплікатуру, що і є результатом згаданого вище порушення першого підпостулату категорії якості:

  • You’re psycho-analytical neurotics, both of you.

  • That sounds lovely, Fred (N.Goward).

It was really a splendid morning: grey, cold, and cheerless (Saroyan).

Спільним для наведених прикладів є наявність подвійного смислу оцінної лексеми та реалізація імпліцитного (істинного) значення висловлювання в межах контексту, що легко вбачається, – однієї фрази/однієї діалогічної єдності. Як видно з прикладів, контекст як випереджає іронічно використане слово, так і завершує розгортання його значення.

Найчастіше іронічна оцінка предмету мовлення, його адресата й ситуації виражена прикметниками, що взагалі характерно для мови в цілому та окремих функціональних стилів зокрема [див., напр., 2; 4]. Однак при подвійній оцінці комунікативної ситуації нерідко вживають інші морфологічні класи та різні структури:

  • We could do a stroll down the beach. If you won’t go in, we could find some pretty shells.

  • What a wealth! (Albee).

  • He’s not a Jap,” I ejaculated in a whisper to Poirot.

  • Oh, Hastings, nothing escapes you! No, the man is not a Jap. He is an Italian” (Christie).

Таким чином, наявність позитивно забарвленого оцінного слова/судження, яке реалізує негативне значення в короткому контексті одного речення/діалогічної єдності, що порушує постулат якості, є основою для виділення типу іронії, який можна позначити як іронія мікроконтекстуальна (ІМі). Цей тип іронії найпоширеніший та легко пізнається. Він здебільшого подається в усному розмовному мовленні, де ідентифікації іронії сприяє специфічне інтонаційне оформлення [див. 10], в художньому, а також – рідше, але помітно, – в мовленні публіцистики та науки, особливо в таких жанрах як дискусія, полеміка, дебати.

Другий тип іронії, який можна назвати макроконтекстуальним (ІМа), має спільну ознаку з першим: в ньому також використовуються оцінні лексеми зі знаком плюс у негативному значенні. Проте, визначальний контекст не обмежується реченням/діалогічною єдністю, а має накопичувальний характер. В іронії першого типу, щоб уникнути невірного та/або неповного декодування імплікатури, часто використовують контактне співположення обох різнонаправлених означальних одного і того ж референту (див. перші три приклади). Що вони ближче, то виразніше порушується перша частина постулату якості, який вимагає говорити правду та уникати хибних тверджень. Дійсно, якщо один і той самий об’єкт кваліфікується діаметрально протилежно, значить, одна з оцінок явно хибна. Завдяки їх контекстуальній близькості адресат змінює свою перцептивну стратегію із розгортанням комунікативної ситуації.

Інша річ – розміщення протилежних оцінок та/або обставин, які обумовлюють їх, дистанційно одна від одної, що якраз і представлено в макроконтекстуальному типі іронії. Для її реалізації потрібний контекст, який перевищує мінімальну одиницю тексту та охоплює текстовий обсяг від композиційно автономного уривка (оповідання в оповіданні, ретроспективний розділ та ін.) до цілого завершеного тексту. Наприклад, оцінка руйнівної діяльності дядечка Поджера, який прибиває картину, – helookedwithevidentpride – стає іронією лише в результаті попереднього накопичення протилежних контекстуальних смислів цілого епізоду роману Дж.К. Джерома “Троє в човні”.

Аналогічно, не знаючи, як недоладно виглядає Місс Брасс, описові якої присвячені цілі сторінки “Крамниці старожитностей” Ч. Діккенса, читач не зможе оцінити іронії авторського коментаря “arrayed in all her charms. Незнання попереднього широкого контексту не дає змоги читачеві правильно оцінити й зауваження щодо стаккатних монологів пройдисвіта Джингля з “Піквікських записок”: hiscoherentspeech.

Широкий контекст закінченого тексту оповідання С. Лікока “How We Kept Mother’s Day”, докладна розповідь послідовності розважальних дій родини, в яких ніяк не вистачало місця матері, заради якої й затівалося святкування, закінчується підсумком:

It was quite late when it was all over, and when we all kissed Mother before going to bed, she said it had been the most wonderful day in her life, and I think there were tears in her eyes. So we felt awfully repaid for all that we had done.

Знайомство з діяльною натурою Шерлока Холмса дає підстави оцінити іронію в оповіданні про вбивство, яке розкрив знаменитий детектив та замах на нього самого під час перебування в тиші заміського візиту:

Watson I think our quiet rest in the country has been a distinct success, and I shall certainly return much invigorated to Baker Street to-morrow.”

Тільки знання нестерпних стосунків Сомса Форсайта та Ірен пояснює гірку іронію його відповіді дочці:

“I had no time or inclination to philander.”

Perhaps you had a grand passion.”

Soames looked at her intently.

Yes – if you want to know – and much good it did me.”

У другому типі іронії поступово накопичуються негативні смисли, роззосереджені в тексті, які згодом сфокусуються в хибно-позитивну оцінку предмету мовлення та/або ситуації. Нагадаємо ще раз, що ІМа, яка має з ІМі спільну ознаку подвійної реалізації оцінної лексеми та ґрунтується на спільному з ІМі порушенні постулату якості в його першій частині, виокремлюється в самостійний тип іронії саме завдяки поступовому нарощенню негативних смислів в межах розгорнутого контексту (розділу, твору) та несподіваному зіткненню їх з псевдо-позитивною оцінкою.

Описані два типи слід віднести до класичної іронії, оскільки вони мають оцінну лексему, експліцитно заявлену у висловлюванні з одним знаком, але яка імпліцитно має на увазі протилежний знак, що традиційно відзначають дослідники різних поколінь і що є класичним прикладом порушення першого підпостулату максими якості “Говори правду”.

Для третього типу іронії наявність оцінної лексеми є факультативною. Її часто заміняють непрямим вираженням ставлення мовця до предмета мовлення. Цей тип іронії має найінтенсивніший критичний заряд та визначається як іронія глобалізуюча (ІГ). Його логіко-комунікативною основою є порушення другого постулату максими якості: “Не говори того, для чого не маєш достатніх підстав” [6, с.223], тому що “ми ніколи не можемо знати що-небудь напевно, точно” [11, с.283]. Це проявляється в необгрунтованих узагальненнях, глобалізації випадкового спостереження, перетворенні окремої (випадкової) ознаки у видову/родову.

У зв’язку із вказаною тенденцією до універсальності, всеоб’ємності твердження, ІГ має дуже багато таких вказівок, як “все, кожен, завжди, ніколи” та подібні, тобто містить гіперболу. Гіперболічність узагальнення, алогічне поєднання тривіального посилання та глобального висновку доводять аргумент до абсурду (argumentio ad absurdum). Як вже було сказано, окреме спостереження, швидкоплинне відчуття підноситься до рангу категорії. Чи зображені дитячі колиски, велосипеди, човни, дахи, одяг/взуття, їжа/питво, неважливо. Важливо, що кожен предмет стає приводом до оцінки усього виду (роду) артефактів, до яких він належить. Ось, наприклад, який вигляд має роль дахів у становленні науки, філософії та культури людства:

Attics, says the dictionary, are “places where lumber is stored,” and the world has used them to store a good deal of its lumber in at one time or another. Its preachers and painters and poets, its deep-browed men who will find out things, its fire eyed men who will tell truths that no one wants to hear – these are the lumber that the world hides away in its attics. Haydn grew up in an attic, and Chatterton starved in one. Addison and Goldsmith wrote in garrets. Faraday and De Quincey knew them well. Dr. Johnson camped cheerfully in them, sleeping soundly – too soundly sometimes – upon their truckle beds, like the sturdy old soldier of fortune that he was, inured to hardship, and all careless of himself. … Hans Andersen, the fairy king, dreamt his sweet fancies beneath their sloping roofs. Poor, wayward-hearted Collins leant his head upon their crazy tables; priggish Benjamin Franklin; Savage, the wrong-headed, much troubled, when he could afford any softer bed than a doorstep; young Bloomfield, “Bobby” Burns, Hogarth, Watts the engineer – the roll is endless. Ever since the habitations of men were reared two storeys high, has the garret been the nursery of genius (Jerome).

Авторські узагальнення спрямовані проти якостей, які властиві усьому людству, всіх соціальних та політичних інституцій, шлюбу, релігії, науки, виховання дітей, поведінки і т.п.:

Goodness is another quality that always goes with blackness. Very good people indeed, you will notice, dress altogether in black, even to gloves and neckties, and they will probably take to black shirts before long. Medium goods, indulge in light trousers on weekdays, and some of them even go so far as to wear fancy waistcoats. On the other hand, people who care nothing for a future state go about in light suits; and there have been known wretches so abandoned as to wear a white hat. Such people, however are never spoken of in genteel society, and perhaps I ought not have referred to them here (Twain).

Три типи іронії, які ми розглянули, становлять приблизно 80% усього матеріалу. У контекстах різної довжини в них ужито пряму або непряму оцінку. Щодо вираження, в експлікатурі, це може бути позитивно забарвлена лексема або глобалізуюче узагальнення, гіпербола. Щодо істинного змісту, в імплікатурі, це завжди повідомлення негативного смислу, критика предмета мовлення, ситуації, адресата.

Четвертий тип іронії – іронія нерелевантності (ІН) – дослідники виявили порівняно недавно [див., напр., 20]. Мова йде про іронію, що не має в своєму лексичному складі ні оцінних слів, ані їхніх еквівалентів/замісників і дає ефект подвійного смислу висловлювання через порушення принципу релевантності (Г.Грайс формулює його так: “Не відволікайся від теми” [3, с.27], обов’язкового в кожному висловлюванні. Пор.: “Кожне висловлювання автоматично передає впевненість мовця в його (висловлюванні) доцільності. Цей факт ми називаємо принципом релевантності” [20, с.272].

ІН завжди порушує мовленнєву стратегію адресата, тому що один з учасників діалогу свідомо “відповідає не те, що від нього очікувалося б при правильному розвитку комунікації” [20, с.301]. Іншими словами, замість очікуваної репліки адресат отримує повідомлення, що не випливає з сумарного змісту попереднього висловлювання:

  • The name of your shadow is Dr.Robyn Penrose.

  • A medic?

  • No. I understand he’s a lecturer in English literature. Don’t know much else about him.

  • Jesus wept” (Dodge).

Або ще: обговорюючи “життя втрьох”, запропоноване чоловіком, героїня свідомо порушує псевдофілософську тираду героя:

‘Yes, I suppose we will have to arrange some things,’ said Franca, ‘like I suppose you mean, the timetable, which nights you spend with Alison and so on? But you know I shall agree perfectly with whatever you decide.’

Jack looked troubled, smoothing his lately shaven cheek. ‘I mean something deeper. It must be a way of life.’

Ways of life imply times for breakfast’(Murdoch).

До ІН належать луно-репліки, тобто випадки абсолютного повтору попередньої репліки співбесідника, репліки-реакції (indeed, you don’t say so та ін), які сказані іронічним тоном або мають відповідну авторську ремарку:

  • She is a pretty and innocent girl.

  • An innocent girl, indeed (Hardy).

Підсумовуючи різні типи іронії, ще раз наголосимо, що всі вони об’єднані принаймні двома інтегральними ознаками: 1) семантичною – неоднозначністю висловлювання (один смисл в експлікатурі, інший – в імплікатурі), 2) прагматичною – порушенням стратегії адресата через порушення максими способу вираження (“Не говори двозначно”). Окрім цих інтегральних ознак кожному з типів властиві й диференційні, які можна звести в таблицю:

Прагмалінгвістична типологія іронії

Тип іронії
Підстави класифікації

Логіко-комунікативна

Лексико-семантична

Контекстно-діагностична

І
ІМі

Порушення

постулату

якості

Наявність оцінних слів

Речення/діалогічна єдність

ІІ

ІМа

Накопичувальний контекст значного відрізка або цілого тексту

ІІІ

ІГ

Наявність узагальнюючих займенників, прислівників

Речення/абзац

IV

ІН

Порушення постулату релевантності

Діалогічна єдність

1. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Мн.,1998. 2. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка, событие, факт. М., 1988. 3.Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В.Истоки, проблемы и категории прагматики//Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. Вып.XVI. С.3-42. 4. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М., 1985. 5. Вулис А. Метаморфоза комического. М., 1976. 6. Грайс Г.П. Логика и речевое общение//Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. Вып.XVI. С.217-237. 7. Жаров В.Е. Прагматический аспект стилистических средств выражения иронии в синтагматике: Дис. … канд. филол. наук. М., 1997. 8. Квятковский А.П. Поэтический словарь. М., 1966. 9. Кононенко Е.И. Ирония как эстетический феномен: Дис. … канд. филос. наук. М., 1987. 10. Ланчуковская Н.В. Мелодическое оформление фраз, содержащих иронию//Записки з романо-германської філології. Одеса, 1999. Вип.5. С.107-118. 11. Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1988. Вып.XХIII. С.217-237. C.281-331. 12. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесённость с действительностью. М., 1985. 13. Пигулевский В.О. Эстетический смысл иронии в искусстве: Дис. … канд. филос. наук. М., 1992. 14. Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. Киев, 1989. 15. Сергиенко А.В. Языковые возможности реализации иронии как разновидности импликации в художественных текстах: Дис. … канд. филол. наук. Саратов, 1995. 16. Booth W.C. A Rhetoric of Irony. Chicago, 1974. 17. Grice H.P. Logic and Conversation//Speech Acts. Syntax and Semantics/Cole P., Morgan J., eds. N.Y., 1975. Vol.3. P.41-58. 18. Grice H.P. Some Further Notes on Logic and Conversation//Pragmatics. Syntax and Semantics/Cole P., Morgan J., eds. N.Y., 1978. Vol.9. P.113-127. 19. Leech G.H. Principles of Pragmatics. L., N.Y. 1983. 20. Sperber D., Wilson D. Irony and the Use-Mention Distinction//Radical Pragmatics, ed. by P. Cole. N.Y., 1981. P.295-318. 21. Wales K. A Dictionary of Stylistics. 2-nd ed. Longman, 2001. 21. Wilson D., Sperber D. On Verbal Irony/ Cognitive Stylistics. Ed. By J.J. Weber. L.; N.Y., 1996.

Ільченко О.М.

Центр наукових досліджень та викладання

іноземних мов НАНУ

ПРО СОЦІАЛЬНО-ІНТЕРАКЦІЙНІ АСПЕКТИ ЕТИКЕТИЗАЦІЇ АНГЛОМОВНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

Дискурсивний аналіз з’явився у лінгвістиці для позначення досліджень текстів (письмових та усних), власне елементів комунікації більших, ніж речення. Термінологічно поняття “лінгвістика тексту”, “аналіз тексту”, “дискурсивна лінгвістика”, “аналіз письмового дискурсу” у сучасному мовознавстві часто вживають як практично взаємозамінні, хоча нерідко вважають, що поняття “дискурс” містить у собі і поняття “текст” [19, с.80]. Межа у визначенні цих понять не завжди чітка, відтак не дивно, що поняття “текст” та “дискурс” часто вживають для позначення як одного й того ж, так і різних явищ. Н.Енквіст [14] вважав, що текст може бути як усним, так і письмовим, О.Мороховський (1989) та М.Култард (Coulthard 1991) визначали ж дискурс як послідовність взаємопов’язаних усних висловлювань, що належать різним комунікантам (діалог). О.Мороховський текстами вважав лише письмові форми, погоджуючись з трактуванням тексту І.Гальперіна (1981), відповідно до якого текст – це результат мовленнєвого та творчого процесу, текст є завершеним, об’єктивованим у вигляді документа, літературно обробленим відповідно до типу документа, має заголовок та низку понадфразових єдностей, що об’єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку та має конкретну цільову прагматичну установку. Інші дослідники відзначали, що текст – це когнітивно-комунікативний продукт, завершений за змістом, текст важливий у контексті ситуації та може бути як письмовим, так і усним [17]. Лінгвістика тексту, за З.Тураєвою, вивчає такі його аспекти: онтологічний (статус тексту), гносеологічний (характер відображення об’єктивної дійсності), власне лінгвістичний (характер мовного оформлення тексту), психологічний (характер сприйняття тексту) та прагматичний (автор та об’єктивна реальність) (Тураева 1986). Термін “дискурс” запропонував З.Харріс на початку 1950-х років. Сьогодні існує багато трактувань цього поняття. Наприклад, М.Маккарті наголошує на взаємовідношеннях мови та контексту вживання мови (McCarthy 1991), а Т. ван Дейк є прихильником мультидисциплінарного підходу до трактування поняття дискурсу. Дискурс, на його думку, треба розглядати на лінгвістичних, когнітивних, соціальних та культурних засадах, враховувати аспекти як письмового, так і усного мовлення (обов'язково зважаючи на контекст). Важливим моментом дискурсивних досліджень є поняття “комунікативної події” (communicative event), елементами якої є адресант (мовець, письменник), адресат (слухач, читач), спостерігач, як учасники комунікативного акту у певному оточенні (місце, час, обставини), а також й інші контекстуальні параметри, зокрема невербальні елементи комунікації ( van Dijk 1998: 193 - 197). Дискурс визначається і як закріплена у мовленнєвому просторі повторювана функціонально-смислова єдність комунікативно-організованих системних ознак, причому диференційною дискурсивною ознакою є комунікативний модус, що визначає інші мовні параметри (Бурбело 1999: 6, 9).

Незважаючи на розмаїття підходів до аналізу дискурсу, усі вони мають деякі спільні риси. Однією з головних рис дискурсивного аналізу є контекстуалізація семантики, яка випливає з того, що у створенні дискурсу важливими є соціокультурні елементи. Науковий дискурс досліджується у рамках інституційного, або ширше - організаційного дискурсу, який реалізується у різних типах усної й письмової форм комунікації. Дискурс як соціальна інтеракція розглядається на засадах прагматичного, конверсаційного, етнометодологічного й культурологічного, а також варіативного підходів.

Прагматичний підхід до аналізу дискурсу виходить з того, що мова використовується не лише для опису світу, а й для виконання конкретних дій. Теорія мовленнєвих актів, яку започаткували Д.Остін (Austin, 1962) та Д.Серль (Searle, 1969, 1975, 1979), розглядає мову як соціальну дію, запроваджує поняття перформативу та контекстуальних умов успішності, локутивних та ілокутивних актів (серед останніх, незважаючи на їхнє розмаїття, виокремлюють п'ять основних - репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви та декларативи), непрямих мовленнєвих актів, визначає набір правил, якими керуються учасники дискурсу, коли вони продукують та інтерпретують різні дії (через одне або декілька висловлень). Оскільки одна дія викликає іншу, дискурс розглядається як послідовність зв'язків між діями. Такий підхід вимагає дотримання деяких правил у створенні цілісності висловлення (когерентності). У широкому розумінні прагматика вивчає лінгвістичну комунікацію у контексті, причому слід зважати на низку чинників: процес та продукт комунікації, аспекти культури та соціальні наслідки. Ранні прагматичні дослідження розпочалися ще з праць Ч.Морріса, який досліджував семіотику та виділив синтактику (відношення між знаками), семантику (відношення знаків до референтів) та прагматику (відношення знаків до інтерпретаторів) (Morris 1938) й зосереджували увагу на аналізі окремих висловлювань. Сучасні ж прагматичні студії досліджують дискурс, створюючи загальну теорію кореляцій між використанням мови та соціокультурними контекстами, беручи до уваги вивчення мовної комунікації як соціального та культурного феномену.

Одним з засновників досліджень відношення знаків до інтерпретаторів був Х.П. Грайс, який визначив інтенційну комунікацію та теорію значень, виділив набір універсальних кооперативних принципів (або максим) комунікаціїй - максими кількості (оптимальна інформативність), якості (істинність та правдивість), способу (уникнення потенційних непорозумінь, стисле та чітке висловлення) і релевантності. Зазначаючи, що часто комуніканти не дотримуються цих максим, Грайс пропонує поняття імплікатур - конвенційних (передача інформації за допомогою значень слів), конверсаційних (коли мовець передає якесь приховане значення, порушуючи (або ";експлуатуючи";) одну або декілька максим комунікації)) та неконвенційних, або імплікатур дискурсу, зумовлених метою комунікативного співробітництва, спільними знаннями комунікантів (Grice 1975).

До зазначених максим додаються й інші, наприклад, принцип ввічливості (Leech 1983), в основі якого - поняття ";обличчя"; індивіда (Goffman 1974). За теорією ввічливості П. Браун та С. Левінсона (Brown, Levinson 1987) розрізняють два типи ввічливості - позитивна (вияв солідарності) та негативна (надання свободи дій). Вживання цих максим залежить від контексту спілкування, статусних відношень, культурних особливостей комунікації. В англомовному науковому дискурсі негативна ввічливість є одним з основних засобів етикетизації цього типу дискурсу. Основою реалізації ввічливості у науковому дискурсі є низка стратегій і тактик комунікантів. До таких стратегій і тактик належать поступове зменшення категоричності висловлення, мінімізація соціальної відстані між автором та адресатом, непряма згода з думкою адресата тощо (Старикова, Ільченко 1998). Етикетизація (або етикезація) в англомовному науковому дискурсі реалізується здебільшого через некатегоричні констативи.

Конверсаційний підхід (або аналіз розмовного дискурсу) з'явився наприкінці 1960-х років як частина соціологічних досліджень. (Sacks 1972). На відміну від деяких дослідників дискурсу, які розрізняють ";conversation"; 1) як повсякденну неформальну розмову та 2) як повсякденну неформальну розмову у робочому оточенні (виходячи з того, що комуніканти у професійному довкіллі керуються дещо іншими правилами розмови порівняно зі звичайним повсякденним спілкуванням), прихильники конверсаційного підходу до аналізу дискурсу не розрізняють цих двох аспектів повсякденної комунікації. Дослідники конверсаційного підходу включають у ";conversational analysis"; або ";talk in interaction"; аналіз не лише вербальних, а й невербальних елементів комунікації. У таких дослідженнях наголошують не на особливостях власне розмови, а радше на особливостях поведінки людей у суспільстві. Конверсаційний аналіз (як і етнометодологія) розглядає насамперед змістовий бік поведінки, а відтак розрізняє поведінку як власне ";поведінку"; (рухи, звуки) та поведінку як ";дію"; (передача якогось змісту), аналіз типових контекстуально зумовлених зразків поведінки типу ";стимул - реакція"; у конкретному соціальному довкіллі. Відтак розмовне мовлення використовується як для повідомлення, так і для впливу, а отже, саме у діалогічному тексті реалізуються такі функції мови, як повідомлення та вплив (Гетьман 1994: 39). Письмовий науковий дискурс, хоча й монологічний за формою, своєю суттю все ж діалогічний. Зважаючи на жанрову варіативність сучасної англомовної наукової прози, зокрема наявність піджанрів, які мають багато спільного з розмовною мовою (Ільченко 1999), за ступенем діалогічності видається можливим класифікувати низку жанрів наукового дискурсу так:

MAX статті на зразок ";інтерв'ю";”

статті на зразок ";обговорення за круглим столом";

наукова кореспонденція

подання на отримання ґрантів

рецензії

анотації

традиційні наукові статті

матеріали конференцій

монографії

дисертації

MIN повідомлення / хроніки наукового життя

Етнографічний, культурологічний підхід до аналізу дискурсу бере до уваги вербальні та невербальні елементи як частини культури. З етнологічного погляду, комунікація – це поведінка, яку зумовлюють культурні чинники. Відтак стрижневим поняттям такого підходу є культурна компетенція. Це поняття позначає лінгвістичну та культурну компетенцію. Остання залучає комплекс знань про культуру, соціальні, психологічні правила функціонування мови, а також елементи лінгвістичного коду (граматичні правила тощо). Отже, дискурс розглядається як конституент соціальної та культурної реальності, враховується здатність людей творчо використовувати мову. Етнічне та культурне розмаїття відбивається у мовленнєвій комунікації, зокрема науковій. На розвиток та становлення англо-американського наукового дискурсу значно вплинули етнокультурні та історичні чинники. У вищих навчальних закладах США обов'язковим елементом фінальної оцінки з того чи іншого предмета є виконання завдань з розвитку навичок критичного мислення, студент повинен проаналізувати низку статей, що вийшли друком у фахових наукових часописах. Обов'язковими компонентами такого завдання є об'єктивний аналіз (objective analysis), суб'єктивна оцінка (subjective evaluation) та практичне застосування (practical application). Такий підхід допомагає сформувати вміння робити об'єктивний критичний аналіз, який є обов'язковою частиною англомовного наукового дискурсу - незважаючи на значну етикетну некатегоричність останнього. Така традиція неприйнятна для представників деяких культур, зокрема східних, у яких склалися власні традиції, наприклад, майже повна відсутність критики, щоб уникнути образ. І хоча науковий дискурс відображає об'єктивну наукову картину світу, вона має своє специфічне дискурсивне втілення в окремих етнічних мовах.

Як й інтеракційна соціолінгвістика, етнографія комунікації також використовує контекстуальний підхід до аналізу дискурсу, адже дискурс є частиною культури, як і мова взагалі, а отже, саме культура визначає параметри комунікації (Sapir 1935; Hymes 1986, Wierzbicka 1994). Д.Хаймс (1986) наголошував на потребі досліджувати ";мовленнєві події"; (speech events) різних культур і створив низку класифікаційних параметрів та компонентів комунікативних подій - SPEAKING grid:

S setting or scene (де і коли відбувається подія?)

P participants (хто бере участь?)

E ends/goals/outcomes (чого хочуть досягти комуніканти?)

A act sequence (що сказано та зроблено?)

K key/tonal coloring and manner of speech (яким є емоційне забарвлення?)

I instrumentalities/channels (які канали комунікації (усні, письмові) і коди (стилі)

використано?))

N norms of interaction (чому комуніканти повинні поводитися саме так?)

G genre/larger textual categories (тип мовленнєвої події).

Важливим параметром етнокультурних досліджень дискурсу є контрастивно-прагматичний підхід, зокрема вивчення функціонування максим Грайса. Одним з найбільших таких проектів був крос-культурний проект реалізації мовленнєвих актів - CCSARP - Cross-Cultural Speech Act Realization Project, у рамках якого досліджувались засоби вираження прохання та вибаченнь в аргентинському варіанті іспанської мови, австралійській англійській, канадській французькій, німецькій, івриті (Blum-Kulka et al., 1989).

Варіативний аналіз зосереджує увагу на аналізі сегментів дискурсу та їхніх системних взаємовідношеннях, питаннях лінгвістичної варіативності (Labov 1972). В англомовному науковому дискурсі варіативний аналіз допомагає досліджувати такий аспект етикетизації наукової прози, як варіативність оцінних номінацій. Оцінні номінації англомовного наукового дискурсу специфічні і можуть коливатись у широкому діапазоні - від різко негативних до надзвичайно схвальних оцінок. Спостерігається можливість передавати оцінні номінації через мовні засоби вираження ввічливості - деперсоналізовані звороти, прикметники, прислівники тощо (наприклад, it is regrettable / regrettably / unfortunately / sadly; (most) important / importantly тощо).

Інтеракційна соціолінгвістика аналізує висловлення не лише як акти, дії, а й як соціальні та культурні індикатори, розглядає висловлення у глобальному контексті. Відтак дискурс можна тлумачити як контекстуалізований та контекстуалізуючий засіб створення різних ";рівнів"; значення. Соціолінгвістичний підхід наголошує на дослідженнях реального вживання мови у конкретному соціальному контексті. Отже, й англомовний науковий дискурс, зокрема процеси його етикетизації, перспективно розглядати на засадах соціально-інтеракційного підходу до вивчення дискурсу, використовуючи елементи прагматичного, етнокультурологічного, конверсаційного та варіативного аналізу.

1. Бурбело В.Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури 9 - 18 ст. : Автореф. дис...д-ра філол.наук : 10.02.05/ Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. К., 1999. 2..Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 3. Гетьман З.О. Текстовий аналіз композиційного стандарту іспанського діалогічного мовлення. Київ: Видавництво Київського університету, 1994. 4. Ільченко О.М. Про жанрову варіативність англомовної наукової статті//Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць. К.:Київський університет ім. Т.Г.Шевченка, 1999. С.125-131. 5. Мороховский А.Н. К проблеме текста и его категорий. // Текст и его категориальные признаки. Сб. научн. тр.. К., 1986. С.13-20. 6. Старикова О.М., Ільченко О.М. Принцип ввічливості у сучасній англомовній науковій рецензії//Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. Т.1. №1. 1998. С.46-49. 7. Тураева З.Я. Лингвистика текста. М., 1986. 8. Austin J. How to do Things with Words. Oxford; 1962. 166 P.9. Blum-Kulka S., House J., Kasper G. (eds.) Cross-Cultural Pragmatics: Requests and Apologies. Norwood, NJ: Ablex, 1989. 10. Brown P., Levinson S. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge; 1987. 11. Coulthard M. An Introduction to Discourse Analysis. London; 1977. 12. Dijk T.A., van. Discourse Semantics and Ideology. // Discourse in Society. Vol.6. No.2. 1995. P.243-289. 13. Dijk T.A., van. Ideology. A Multidisciplinary Approach. London: Sage, 1998. 14. Enkvist N. Contractive Linguistics and Text Linguistics//J.Fisiak (ed.) Contrastive Linguistics: Prospects and Problems. The Hague: Mouton, 1984. P.45-67. 15. Goffman E. Frame Analysis: An Essay on the Organization of Experience. Cambridge; 1974. 16. Grice H.P. Logic and Conversation//P.Cole and J.Morgan (eds.) Syntax and Semantics 3: Speech Acts. New York; 1975. P. 41-58. 17. Halliday M.A.K., Hasan R. Language, Context and Text. Aspects of Language in a Social-Semiotic Perspective. Oxford; 1991. 126 P. 18. Hymes D. Models of the Interaction of Language and Social Life//J.Gumperz and D.Hymes (eds.) Directions in Sociolinguistics: the Ethnography of Communication. Oxford, New York; 1986. P.35-71. 19. Labov W. The Study of Language in its Social Соntext//Sociolinguistic Patterns. Philadelphia; 1972. P.183-259. 20. McCarthy M. Discourse Analysis for Language Teachers. Cambridge; 1991. 21. Leech G. Principles of Pragmatics. London; 1983. 22. McCarthy M. Discourse Analysis for Language Teachers. Cambridge; 1991. 23. Morris C.H. Foundations of the Theory of Signs//International Encyclopedia of Unified Science. Vol.2. No1. Chicago; 1938. P.6. 24. Sacks H. An Initial Investigation of the Usability of Conversational Data for Doing dnow (ed.) Studies in Social Interaction. New York; 1972. P.31-74. 25. Sapir E. Communication//Encyclopedia of the Social Sciences. New York; 1935. P.78-81. 26. Searle J. Speech Acts. Cambridge; 1969. 27. Searle J. Indirect Speech Acts//P.Cole and J.Morgan (eds.) Syntax and Semantics 3: Speech Acts. New York, 1975. P.59-82. 28. Searle J. The Classification of Illocutionary Acts//Language in Society. Vol.5. 1979. P.1-24.

Ільченко О.М.

Центр наукових досліджень та викладання

іноземних мов НАНУ

ПРО СОЦІАЛЬНО-ІНТЕРАКЦІЙНІ АСПЕКТИ ЕТИКЕТИЗАЦІЇ АНГЛОМОВНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

The present paper overviews current trends in interactional sociolinguistics. Pragmatic, conversational, ethnological and variational analyses are discussed. Prospects of the abovementioned approaches for the study of scientific discourse, namely, the etiquette issues, are considered. Discourse as social interaction emphasizes social and cultural indicators and global context of real-life communication settings.

І.М.Задоріжний, викл.,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

ДІАЛЕКТНО-ПРОСТОРІЧНА МОВА В РОМАНАХ СЕСТЕР БРОНТЕ

Об’єктом дослідження є стилістичні функції діалектної лексики в романах сестер Бронте, які відкидали штучну нормативність мови. Діалектизми усвідомлюються письменницями як естетично значимі елементи в акті комунікації. Будучи стилетворчим фактором вони є засобом соціальної типізації персонажів, характерології, а також слугують створенню місцевого колориту.

Ключові слова діалектно-просторічна лексика, фонетико-морфологічні діалектизми, граматичні, лексичні діалектизми, говір.

В творчості Шарлоти та Емілії Бронте поєднуються реалістичні та романтичні принципи письма. Проте при всій суперечливості їх творчого методу в творах цих авторів чітко проглядає типова для вікторіанського роману тенденція співчутливого ставлення до народної мови та її можливостей. Література зверталась віднині до ширшого кола читачів. Проникнувшись демократичними ідеями століття, художники слова вбачали у слові силу, здатну передати найглибші почуття і помисли людей із різних верств населення. Власне завдяки використанню народної мови їм вдалося відшукати шляхи до більшої свободи висловлення думок, почуттів. Черпаючи натхнення у фольклорі, народній фантазії англійським романістам XIX ст. вдалося створити яскраві образи, які несуть відбиток місцевого або національного колориту. Тенденція збагачення мови художніх творів за рахунок різностильових мовних елементів, і в першу чергу народної мови, явно помітна як і в творах поетів-романтиків Вордстворта, Байрона, які звертались до розмовної мови як засобу виразності, так і в романах В.Скотта, піонера в області широкого використання діалекту та просторіччя в історичних романах, Діккенса і Теккерея, які вводили кокні в діалоги персонажів як засіб створення гумору і сатири. Широко представлена народна мова, як засіб реалістичного змалювання простих людей в творах Е.Гаскелл, Дж.Еліот, Дж.Мередіта, а також Т.Гарді, який в уессекському циклі романів із життя англійської провінції звернувся до уессекського діалекту як важливого засобу створення локального колориту.

Не стояли осторонь процесу демократизації мови і сестри Бронте, які відкидали штучну нормативність мови. Утрудненість нестандартної лексики відступала на другий план, якщо вона виправдовувала своєрідність мови, мала естетичний вплив на читача. Що більш своєрідною була мова персонажів, то більше простору вона давала, щоб розкрити ставлення автора до дійсності. Нарешті своєрідність мови персонажів підвищувала естетико-емоційну та пізнавальну цінність художнього твору.

Словесна форма відіграє надзвичайно важливу роль в романах Ш.Бронте, на що вказувала Е.Гаскелл: ";У неї був строгий практичний підхід щодо вибору точного вислову. Вона терпеливо шукала відповідне слово. Це міг бути діалектизм або латинізм; якщо вони точно передавали думку, то це не мало значення звідки походило слово. Саме такий підхід перетворив її твори на своєрідну мозаїку, в якій кожен елемент відіграє певну функцію. Жодного речення не було написано без усвідомлення вибраного матеріалу, його організації";. (Переклад наш. 3.1. [12, с.37]). Ця думка перекликається з думкою Е.Кніса, дослідника стилю Бронте, а також редакторів видання ";Джейн Ейр"; 1969 р., які заперечують твердження деяких критиків про те, що Ш.Бронте недбало ставилась до форми /5/. Важливу роль в творах Бронте відіграють діалоги, які відображають особливості розмовного стилю. Саме в діалогічній мові персонажів зустрічаємо найбільшу кількість діалектно-просторічних елементів, які підсилюють правдивість зображуваного. Для романістки було важливим створити враження, що мова, зафіксована в діалогах, була саме такою, яка злетіла з уст героїв в хвилини емоційних переживань.

Літературний талант сестер Бронте виявився не в останню чергу в умінні створити яскраві образи простого люду, людей провінції. Знаючи досконало побут йоркшірських фермерів, поміщиків, місцевий говір, фольклор, вони майстерно використали діалектний матеріал саме для змалювання представників місцевого населення. Письменниці зуміли зобразити своїх героїв носіями типових рис в їх неповторній розмаїтості. Типовості художніх образів вони досягають перш за все типовістю їх мови, мови соціально-диференційованої, єдністю їх соціально-психологічної характеристики. Ось перед нами епізодичний образ старої служанки Ханни із роману “Джейн Ейр”. Відомо, що мова людини є частиною її характеру. Власне із спокійної бесіди Ханни, бесіди забарвленої діалектно-просторічною лексикою, фразеологією, читач одержує певне уявлення про склад мислення цієї людини, звички, і, нарешті, самобутній характер жителів Йоркшіру. На фоні нейтральної лексики діалектно-просторічні форми у мовній партії цього персонажу набувають певного стилістичного потенціалу, несуть додаткову інформацію стосовно соціального статусу героя, локального колориту; вони відіграють немаловажну роль у створенні враження: аутентичності