Главная > Документ


Референційно-когнітивні засади паратаксису

У статті доводиться, що семантико-синтаксична структура паратаксису спирається на опозиції обумовленість/необумовленість, відповідність/невідповідність, оператором комбінування яких є пропозиційний предикат, що призводить до утворення тернарно організованих фреймів.

Ключові слова: семантичний синтаксис, комбінаторні стратегії.

Дослідження феномену “складносурядне речення” (ССР, паратаксис) під кутом зору когнітивної семантики стимулювалось передусім усвідомленням того факту, що існуючі концепції ще перебувають у полоні логіко-семантичних теорій синтаксису. Ці теорії, безперечно, відіграли свою позитивну роль в інтерпретації ССР як поліпредикативного утворення з координативним зв’язком між його елементами (кон’юнктами), проте сьогодні видаються недостатніми.

Орієнтація сучасного мовознавства на функціональний аспект мовних одиниць у контексті когнітивної парадигми лінгвістики уможливлює погляд на ССР як на холістичну одиницю в єдності її конструктивних, семантичних та комунікативних параметрів, у т.ч. й крізь призму теорії фреймів.

Зазвичай, поняття фрейму використовується до більших від речення мовних утворень, де його розуміють як “важливий мовний компонент когнітивного поля текстових структур” [6, с.212]. Однак не меншою пояснювальною силою володітиме і його застосування до складних реченнєвих конструктів, які формуються для відображення референтних (мікро)ситуацій у предметно-пізнавальній діяльності людини.

Формулюючись у термінах дескрипцій, фрейм містить кванти інформації про певну галузь людської діяльності, про онтологію або гіпотетику навколишнього світу, про систему уявлень людини – про все, що тематично пов’язане в одну картину, сценарій, кадр. Це дає підставу говорити про фрейм як про відповідно рганізовану систему (набір, сітку) пропозицій [8, с.39], яка схематизує відповідні їм референтні ситуації.

Корелятивні відношення між фреймом та пропозицією дають змогу говорити про універсальність пропозиціональної структури як базового елемента всіх ментальних процесів [3, с.15] і розглядати її як особливу форму репрезентації знання. Тлумачення фрейму як ланцюга пропозицій має певний сенс, якщо не проводити строгої делімітації понять “пропозиція” і “ситуація”. Оскільки в нашому розумінні пропозиція є лише символічним записом ситуації, то ми дозволимо погляд на фрейм як на рамку, в якій поєднуються референтні (денотативні) ситуації. Це надає право представити його у вигляді формули ФРЕЙМ = СИТ1 + СИТn (де n ≥ 2).

Фрейм є своєрідним інформаційним блоком і як такий він може співвідноситися і з текстом, і з абзацом, і зі складним реченням, і з паратаксисом також. Зокрема концепт die Sonne може інкорпоруватись у ситуацію Die Sonne – scheinen (СИТ1), а der Regen – у ситуацію Es – regnen (СИТ2). Обидві ситуації є включе­ними у фрейм “стан погоди” (напр., Die Sonne scheint, und es regnet; Die Sonne scheint, oder es regnet; Die Sonne scheint, aber es regnet; Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet [13, с.185]). Конституюючи одне синтаксичне ціле, СИТ1 і СИТ2 відтворюють певну топікальну єдність, але виявляють різні типи концептуальних відношень. Традиційний синтаксис кваліфікує ці відношення відповідно як копулятивність, розділовість, протиставність та гра­даційність, що само собою правильно, але з позицій когнітивної граматики недостатньо.

Зважаючи на те, що синтаксис є “конвенційним відображенням у символічній формі певних семантичних структур” [5, с.50], логічно припустити, що концептуалізація відношень між референтними ситуаціями, які описуються паратаксисом, здійснюється за допомогою двох когнітивно-семантичних опозицій – “обумовленість” vs. “необумовленість” та “відповідність” vs. “невідповідність” (див. табл. 1).

Обумовленість(|+cond|)

Необумовленість(|–cond|)

Відповідність

(|+cor|)

А

(А/1) Der Urlaub war schön,denn das Wetter war gut.

(А/2) Ich halte es nicht mehr aus und laufe fort.

(А/3) Er ist schwer krank, oder er simuliert meisterhaft.

(А/4) Er ist sehr tüchtig, aber ihm fehlt die Erfahrung.

В

(В/8) Die Sonne scheint, und es regnet.

(В/9) Die Frau nickte und zuckte die Achseln.

(В/10) Du kannst ihm schreiben, oder du kannst ihn anrufen.

(В/11) Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet.

Невідповід­ність (|–cor|)

Б

(Б/5) Es regnete oft, aber der Urlaub war schön.

(Б/6) Er trinkt zwar nicht, dafür raucht er jedoch um so mehr.

(Б/7) Entweder zahlen Sie, oder ich rufe die Polizei.

Г

(Г/12) Ich schälte Kartoffeln, undsie blätterte in einem Magazin.

(Г/13) Hans lebt in Berlin, aber Peter in München.

Когнітивно-семантична опозиція обумовленість vs. необумовле­ність передбачає залежність або незалежність предметної інформації в одному елементарному реченні від інформації у другому (напр., у (А/1) вдала відпустка поставлена в залежність від гарної погоди). У цьому випадку комплекс відношень передбачає такий зв’язок між референтними ситуаціями, за якого одна є достатньою підставою для реалізації іншої. Проте така підстава не завжди очевидна. Вона може виходити за межі фонду знань мовця (Б/5), перебувати за горизонтом розуміння (Б/6) або свідчити про тривіальне небажання мовця розкривати мотиви своїх вчинків (Б/7). У такому разі слід говорити про латентну обумовленість.

Семантика обумовленості/необумовленості виникає на підставі співвіднесеності інформативного змісту кон’юнктів ССР і конституюється завдяки сполучуваності їх пропозиційного змісту (що, чим і як мотивується/не мотивується). Внаслідок цього виникає інтегративне значення, яке має ознаки єдиного цілого і не виводиться із простої суми двох частин однієї макроситуації. Визначальним є сенс першого кон’юнкту. Саме він створює підстави для обумовленості або необумовленості.

Загальною ознакою смислу ССР “обумовленість” є інформаційна недостатність позиційно першого кон’юнкта, його смислова незавершеність, а за необумовленості, навпаки, – смислова завершеність. При сепаратизації кон’юнктів, у результаті якої можна отримати відповідно по два простих речення, вимальовується досить чітка картина. Зокрема речення (В/8а - Г/13а) є не тільки граматично, а й змістовно і комунікативно завершеними. Вони здатні виступати в мовленні як автономні, повноцінні повідомлення.

(А/1а) Der Urlaub war schön.

(А/2а) Ich halte es nicht mehr aus.

(А/3а) Er ist schwer krank.

(А/4а) Er ist sehr tüchtig.

(Б/5а) Es regnete oft.

(Б/6а) Er trinkt nicht.

(Б/7а) Sie zahlen.

(В/8а) Die Sonne scheint.

(В/9а) Die Frau nickte.

(В/10а) Du kannst ihm schreiben.

(В/11а) Die Sonne scheint nicht.

(Г/12а) Ich hörte Musik.

(Г/13а) Hans lebt in Berlin.

Навпаки, речення-кон’юнкти (А/1а – Б/7а), незважаючи на прозорість змісту та здібність до самостійного вживання, дещо незавершені, оскільки імплікують деякий невідомий слухачеві елемент смислу, що приводить його до питання Чому? або Ну й що?. Смисл таких речень потребує обґрунтування, тобто розширення референційної співвіднесеності, адже, як зазначає [5, с.160], успіх спілкування залежить від того, чи володіють люди спільними референтами. У цих номінаціях сенс загалом зрозумілий, але антецедент залишається невідомим адресатові, комунікативна ситуація не є повноцінною і тому вимагає інтерактивної взаємодії, щоб з’ясувати поки ще невідомого адресатові пресупозитивного компонента повідомлення (пор.: Der Urlaub war schön. – Warum? – Weil das Wetter gut war або Es regnete oft. – Na und? – Aber der Urlaub war schön).

Питання Чому? та відповідь на них випливають зі змісту першого речення. Вони поєднані між собою внутрішнім зв’язком, тоді як питання Коли?, Де?, Як? тощо, які теж можливі у подібних інтеракціях, детермінуються “допитливістю” співрозмовника. Виникнення питального імпульсу пов’язане з інформативною неповнотою змісту (для адресата) першої частини сурядної. З іншого боку, зміст висловлювань групи (А) і (Б) (табл. 1) може асоціюватися з деякою незвичністю, індивідуальністю, суб’єктивністю, а отже, й сигналізувати відхилення від норми (девіантність), незбігання зі звичним, очікуваним. Аналогічне можна стверджувати й стосовно (Г): якою б не була за своїм змістом інформація в обох частинах ССР, вона супроводжується імпульсами невідповідності. Речення типу (В/8а – Г/13а) не мають тяги до питання Чому?. Вони, навпаки, фіксують звичність, очікуваність, відповідність деякій нормі.

Когнітивна опозиція відповідність vs. невідповідність має безпосередній стосунок до ідеї “знання”. Застосовуючи сурядну конструкцію, мовець автоматично сигналізує свій когнітивний стан, який може бути двояким – а) “знаю (і можу пояснити, чому)”, б) “не знаю (і не можу пояснити, чому)” . Суб’єктивний епістемічний стан – це наявність або відсутність знань у ментальному світі мовця стосовно деякого факту, події, явища, які потрапляють у поле його зору в момент мовлення, у т. ч. і його спроможність / неспроможність раціоналізувати тип відношень між ними.

Епістемічний стан є тісно пов’язаним із поняттям стереотип, яке в широкому сенсі означає традиційний, звичний канон думки, сприйняття та поведінки [4]. У своїй буденній діяльності людина не завжди має змогу критично осмислити традиції, норми, цінності та соціальні конвенції. Хоч людина є істотою інформаційною, але вона ніколи не володіє повною інформацією. Епістемічний талан homo loquens – це постійне наближення до істини. Для спрощення своїх дій та полегшення процесу прийняття рішень людина нерідко поводиться стереотипно, відповідно до тих шаблонів, що вже існують у її ментальному архіві, бо саме вони сприяють ліпшому орієнтуванню в обставинах, які не потребують ні поглибленого аналізу, ні додаткових зусиль. Мовна особа, згідно з [1], – це ще й ергономічно діюча особа.

Стереотип визначає специфіку мислення людини, впливає на характер її поведінки, переконання, світогляд, набір уявлень, спонукає її до тих чи інших вчин­ків. Як вважають психологи, ми часто бачимо дещо саме таким не тому, що воно таке, а тому, що звикли уявляти собі, яким воно має бути. Із маси інфор­мації людина відбирає саме такі факти, які підтверджують її попередні уявлен­ня, і не звертає уваги на ті з них, які ці уявлення проблематизують, адже “досвід минулого безапеляційно диктує свою волю” [14, с.21]. Будучи набором уявлень та оцінок і маючи стосунокя маючи стосунок до системи обробки інформації [2, с.84], стереотипові знання є не чим іншим, як відносно стійкими когнітивними структурами індивіда.

Ці думки вдало визначають дві посутні особливості стереотипного знання – сприйняття та категоризацію довкілля відповідно до: а) колективного (етнокультурного) досвіду, б) так званої буденної свідомості. Така стереотипізація життєвого світу має своє втілення й у мовленні, де вона постає, як засіб фіксації стандартних уявлень про а) устрій довкілля, б) певні шаблони комунікативного співробітництва. Отже, стереотипізація поширюється на весь універсум мовленнєво-мисленнєвої (когнітивної) діяльності людини. Зрозуміло, що вона не може не втягувати у свою орбіту й таку мовну одиницю, як речення.

Екстраполяція стереотипних уявлень мовної особи на номінативний рівень ССР здійснюється саме з погляду взаємної відповідності або взаємної невідповідності референтних ситуацій. У першому випадку макроситуація, яка описується сурядним цілим, не суперечить когнітивним стереотипам комуні­кантів про устрій життєвого світу (А, В), а в другому, навпаки, суперечить (Б, Г). У реченнях групи (А) і (В) існування однієї ситуації асоціюється у стандартних уявленнях мовця з іншою: одна ситуація логічно мотивує іншу (А/1, А/2), одна ситуація нормативно супроводжує іншу (В/8, В/9), мовець має зробити вибір між двома ситуаціями – істинною та хибною (А/3, В/10). Співіснування таких ситуацій відповідає когнітивним стереотипам мовця, бо залишається в межах норми – того стандарту, який склався або в мовному медіумі, або у свідомості як наслідок буденного досвіду індивіда. У будь-якому випадку тут має чинність “закон несуперечності” [10, с.442].

Відхилення від цього закону буде вже відображенням невідповідності між стереотипними уявленнями мовця про устрій життєвого світу та реальним станом речей. Зокрема, вдала відпустка та дощова погода (Б/5), здоровий спосіб життя та куріння (Б/6), відмова від сплати послуг (Б/7) – це якось не дуже погоджується з нашим відчуттям норми. В іншому випадку невідповідність між ситуаціями, не досягаючи статусу суперечності, рефлектується у вигляді вагання зробити вибір між нормою та не-нормою.

Концепти “відповідність” і “невідповідність” корелюють, отже, з чинником знання, яке може належати або до інтелектуального фонду лише окремих його представників (Я знаю, що…), або до загального фонду всього мовного колективу (Всі знають, що…). Звичайно, в останньому випадку цей концепт буде результатом процесів конвенціоналізації, на що звертав увагу [7, с.298], вважаючи відповідність між реченнями і типом ситуації суто конвенційним феноменом. Проте в обох випадках мовець підводить референтні ситуації під деякі нормативно зумовлені еталони, залишаючись у полоні стереотипізації як стосовно устрою об’єктивного світу, так і стосовно своєї або чужої соціальної поведінки. Не випадково, соціальна психологія вважає, що поведінка людини детермінована її знаннями.

Висловлювання, які відповідають когнітивним стереотипам комунікантів, не створюють ефекту очікування, не потребують подальших пояснень і виявля­ються комунікативно самодостатніми (А, В). Висловлювання ж, які таким стереотипам не відповідають (Б, Г), концептуалізуються як невиправдане очікування, а тому потребують пояснити той стан речей, що існує, вимагаючи тим подальшого розгортання інтеракції.

Виправдане очікування ставить дві позамовні ситуації у тематичну (топікальну) належність до одної картини, описує події, явища, факти “односценарно”. Невиправдане очікування, яке має своїм наслідком ненорму, ніби розводить мікроситуації за різними сценаріями, фіксує порушення алгоритму їх взаємовідповідності, “збій” когнітивної програми. У цьому випадку мовець сигналізує порушення своїх узуальних стереотипів – він або не знає і тому не може пояснити, чому відбувається саме так, а не інакше (Б/5-Б/7), або не докладає зусиль для пояснення того, що відбувається (Г/12, Г/13). У таких висловлюваннях спостерігається тенденція до сигналізування деякої аномалії у співіснуванні двох ситуацій і водночас до активної демонстрації мовцем власного розуміння норми.

Виділені на основі квадратичної матриці чотири види відношень між денотативними ситуаціями (табл. 1), які можуть концептуалізуватися суб’єктом, корелюють на когнітивно-семантичному рівні паратаксису зі пропозиційними предикатами-конекторами (ПК) – операторами генерування складного висловлювання. З урахуванням двох зазначених когнітивно-семантичних опозицій, доцільно розрізняти чотири види таких предикатів (табл. 2). З ними співвіднесені сурядні сполучники-релятиви, однак ця кореляція буде неповною, бо безсполучниковий зв’язок теж входить до скопусу (сфери чинності) ПК. Звичайно, ні сполучник як частина мови, ні ПК як когнітивний шаблон не володіють референцією, але призначення останніх у мовленні має особливу вагомість, оскільки вони фіксують відношення між тими явищами (ситуаціями), які такою референцією володіють.

Таблиця 2

Когнітивно-семантичні типи складних предикатів

ПК|+cond/+cor|

ПК|+cond/-cor|

ПК|-cond/+cor|

ПК|-cond/-cor|

Встановлення раціональної взаємо­обумовленості ситуацій

+

+

-

-

Фіксація відповідності ситуацій епістемічним уявленням мовця

+

-

+

-

Предикати-конектори утворюють вузли “когнітивної матриці”, у яку можуть бути вміщені у своєму найузагальненішому вигляді основні семантико-синтаксичні типи ССР. Так предикат-конектор ПК|+cond/+cor| концепту­алізує лімітативно-протиставні (А/4), селективно-розділові (А/3) та каузальні (А/1, А/2) відношення, ПК|+cond/-cor| – власне протиставні (Б/5), компенсаційно-протиставні (Б/6) та опозитивно-розділові (Б/7), ПК|-cond/+cor| – відношення копулятивності (В/8, В/9), власне розділовості (В/10) і градаційності (В/11), а предикат-конектор ПК|-cond/-cor| – зіставності (Г/12, Г/13).

Зазначені типи складних предикатів можна розглядати і як аналогове представлення інформації в мові, як вузли семантичних сіток, що відбивають, структурують, класифікують ту палітру відношень, у які суб’єкт мовлення вміщує своє бачення взаємозв’язку між референтними ситуаціями. У нашій системі ПК розуміють як найузагальненіші засоби репрезентації тих відношень, які суб’єкт фіксує в позамовній дійсності, і які він може “упакувати” у форму ССР. ПК, не маючи референційної співвіднесеності з об’єктами позамовного світу, здійснюють проекцію думки на ці об’єкти. Вони входять до концептуального репертуару людської свідомості, як і феномени “фізичний об’єкт”, “намір”, “бажання”, “причина”, “мета” тощо, які [11, с.154] вважає універсальними засобами структурування думки. Предикати-конектори напряму не співвіднесені з яким-небудь знаком, а тому вони несуть інформацію досимволічного порядку.

Очевидно, субсимоволічна інформація зберігається у свідомості індивіда у вигляді готових зразків для кодування характеру відношень між референтними ситуаціями. Це означає, що ПК є облігаторним елементом семантичної структури ССР, а отже й важливим “інґредієнтом” тернарно організованого фрейму. Ми змоделювали чотири типи стандартизованих фреймів (когнітивно-семантичних конфігурацій), які можуть оформлюватися паратактичним способом:

 СИТ1 ПК|+cond/+cor| СИТ2 (А/1, А/2, А/3, А/4)

 СИТ1 ПК|+cond/-cor| СИТ2 (Б/5, Б/6, Б/7)

 СИТ1 ПК|-cond/+cor| СИТ2 (В/8, В/9, В/10, В/11)

 СИТ1 ПК|-cond/-cor| СИТ2 (Г/12, Г/13).

Ці фреймові структури будуть базовими для когнітивно-семантичного представлення ССР, оскільки вони сприяють виходові канонічної моделі паратаксису із площини конструктивної бінарності у площину когнітивної тернарності, уточнюючи її згідно з концептами відповідність/невідповідність, обумовленість/необумовленість. Ці структури дійсні для усіх різновидів ССР – синдетичних, асиндетичних та полісиндетичних.

В останньому випадку ПК можуть конституювати ССР у різних констеляціях. Продемонструймо це на прикладі поліному Friedemanns besuchten auch Gesellschaften, denn sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt, aber geheiratet hatten sie beide noch nicht, denn ihr Vermögen war eben nicht groβ, und sie waren ziemlich häβlich /Th. Mann/, де видно, що тернарна когнітивно-семантична структура паратаксису влаштована так, що кожна попередня ситуація виступає позиційно першою до наступної, а кількість триномів у одному ССР визначається формулою n - 1 (де n = кількість ситуацій).

Поєднання триномів у сурядний фрейм не є кількісно довільним. Обмеження n тут підпорядковується такому правилу: в одному фреймі може бути не більше чотирьох триномів. Пор.: Трином-1: Friedemanns besuchten Gesellschaften (СИТ1), denn (ПК|+cond/+cor|) sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt (СИТ2); Трином-2: Sie gehörten zu den ersten Kreisen der Stadt (СИТ2), aber (ПК|+cond/-cor|) geheiratet hatten sie beide noch nicht (СИТ3); Трином-3: Geheiratet hatten sie beide noch nicht (СИТ3), denn (ПК|+cond/+cor|) ihr Vermögen war eben nicht groβ (СИТ4); Трином-4: Ihr Vermögen war eben nicht groβ (СИТ4) und (ПК|-cond/+cor) sie waren ziemlich häβlich (СИТ5).

У такий спосіб фреймовий ланцюг паратаксису виступає як послідовне поєднання ситуацій, в основі якого лежить тернарна когнітивно-семантична модель думки. П. Флоренський писав, що “число три проявляється усюди як якась основна категорія життя і мислення. Життя розуму пульсує у своєму діалектичному русі ритмом тези, антитези i синтезу” [цит.: 12, с.20]. Наголосимо ще раз: у нашому розумінні паратактичне тріо конституюється як дві референтні ситуації плюс пропозиційний предикат.

З цього погляду, традиційні логіко-семантичні типи ССР виявляються, з одного боку, певним чином співвіднесеними з диз’юнкцією (розділові) та імплікацією (каузальні), а з іншого – розчиненими в них. В останньому йдеться про копулятивність, протиставність, зіставність та градаційність, які корелюють із логікою кон’юнкції. До того ж, значну кількість ССР, які, згідно з постулатами формальної логіки, слід трактувати як кон’юнктиви (А/2, А/4, Б/5) або диз’юнктиви (А/3, Б/7), виявляються обтяженими відношеннями імплікації ( обумовленості).

Уже один цей факт спростовує думку про рівноправність, самостійність, неієрархічність координативного зв’язку на противагу субординативному. Цілком очевидно, що фіксація рівноправності референтних ситуацій засобами паратаксису здійснюється лише у випадку їх взаємної необумовленості (копулятивні, зіставні, власне-розділові). Навпаки, протиставні, каузальні, селективно- і опозитивно-розділові ССР, у яких відношення між (мікро)ситуаціями концептуалізуються черех феномен обумовленості, мають ознаки ієрархічно організованої єдності. У цьому випадку сурядний зв’язок виступає лише прихованим способом фіксації субординативних відношень.

Отже, з погляду одноранговості поєднуваних одиниць, складносурядне речення буду явищем не гомогенного, а гетерогенного порядку. Воно є ергономічним способом представлення у мові каузально обумовлених і каузально необумовлених, епістемічно відповідних і епістемічно невідповідних відношень між ситуаціями позамовного світу, які сприймає, усвідомлює та “омовлює” людина у ході своєї перманентної діяльності.

1. Гетьман З.А., Архипович Т.П. Лингвистическая интерпретация понятия эргономики//Вестн. МГУ. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. 1999. №4. 2. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. Днепропетровск, 1995. 3. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов//Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. 1999. Вип. 11. 4. Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществознания (Информационная теория социальных систем). К., 1993. 5. КСКТ: Краткий словарь когнитивных терминов/Кубрякова Е.С., В.З.Демьянков, Ю.Г.Панкрац, Л.Г.Лузина. М., 1996. 6. Кусько К.Я. Фреймові стратегії у різножанровому іноземномовному дискурсі//Мовні і концептуальні картини світу. К., 2001. 7. Остин Дж. Избранное/Пер. с англ. М., 1999. 8. Панкрац Ю.Г. Пропозициональные структуры и их роль в формировании языковых единиц разных уровней: Дис. … д-ра филол. наук. М., 1992. 9. Троицкий Е.Ф. Компонеты сочинительной конструкции и их отношения. Смоленск, 1987. 10. ФЭС: Философский энциклопедический словарь. М., 1997. 11. Хомский Н. Язык и проблема знания//Вестник Моск. университета. Серия 9: Филология. 1995. №4. 12. Юрченко В.С. Космический синтаксис: Бог, человек, слово. Саратов, 1992. 13. Eichler W., Bünting K.-D. Deutsche Grammatik: Form, Leistung und Gebrauch der Gegen­wartssprache. – Weinheim, 1994. 14. Schwarz M. Einführung in die kognitive Linguistik. Tübingen/Basel: Francke, 1996.

In the article it is proved that the semantic and syntactic structure of parataxis is based on two cognitive oppositions conditioning vs. non-conditioning, corresponding vs. non-corresponding. There are propositional predicates, which serve for combinating these concepts in the sentence. This combinating leads to the molding of trio-organized frames.

Key words: semantic syntax, combinatory strategies.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кандидат філософських наук кандидат філологічних наук

    Документ
    ... н­ського мислителя. Ці фальшиві концепції були піддані гострій і прин­циповій критиці украї ... учнів до життя — Сковорода завжди спрямовував шкільний курс словесності. За ... , в яких описане її подвижницьке життя. Самовіддана любов до людей, палке прагнення ...
  2. Поиски сокровенного царства Миф - текст - реальность Журнал " Самиздат"

    Монография
    ... їй владі всі сфери життя підданих, але неминуче наштовхувалися на ... . Граале? // Известия Отделения русского языка и словесности Академии Наук. - Т. V, кн.2. - С. ... І. Царство стародавніх майя: "Словесний портрет" сакральної культури майянської цив ...
  3. Відкритий міжнародний університет розвитку людини " україна"

    Документ
    ... і свідків. Сторони змагалися в сло­весній баталії за формулою "слово проти ... усього 5 гривень; образа честі. За словесну образу шляхтича передбачався штраф у розм ... першому місці стояли злочини проти життя підданих московського царя. а) так; б) ні. 9. ...
  4. Корсак твої Україно

    Книга
    ... час і можливість подбати про життя підданих. Єлизавета аж відступила на крок ... у відділення російської мови і словесності імператорської Академії наук. Та пров ... . Відділення російської мови і словесності 8 лютого 1862 року доручає І. Срезневському ...
  5. М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Частина 2 Умань – 2009

    Документ
    ... 1980. – № 12. – С. 28. Слюсаренко О. Життя, віддане Умані // Уманська зоря. – 2004. – 6 листопада ... самостійно виконують завдання за словесною інструкцією педагога: «Виклади ... за допомогою слова, «наказание» – словесно виражене повчання. Ці терміни у ...

Другие похожие документы..