Главная > Документ


Мова  відносно відкрита система, що виражає змінні комунікативні суспільні потреби в їх постійному розвиткові та становленні. Цей розвиток її підсистем та окремих її феноменів опосередковано ґрунтується на дії Другого закону термодинаміки, за яким система із повною рівновагою приречена на ентропію та розвал, якщо вона зупиниться в своєму розвитку. Нові структури та системи з’являються лише тоді, коли система перебуває лише в пошуках стабільної рівноваги, а не перебуває в ній.

Мовний феномен, що є складноорганізованим та різноструктурованим елементом системи, має певне системне оточення (сукупність елементів та різнорівневих відношень, що зберігають чи змінюють феномен у межах його власної парадигми). У принципі подібні феномени становлять собою мовні змінні, що динамічно існують протягом певного часу. Вони виявляються не ізольовано, а пов’язано між собою. До того ж, що складніший за своєю структурою є цей феномен, то більше він пов’язаний як із своїми підсистемами, так із іншими феноменами. Невелика зміна підсистеми найнижчого рівня, зумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, може спричинити до серії значних змін вищих підрівнів (пор. поява та зникнення шва-прімум в індоєвропейських мовах).

Формально цей процес, враховуючи наш аналіз груп у діахронії, можна репрезентувати так: внаслідок дії різнорівневих відношень системне оточення на час t має стан t, який може змінитися на х у час х. Зміна стану визначається, з одного боку, як системним оточенням та потребами, так і відповідними параметрами мовних феноменів, із іншого. Системне оточення зумовлює сам феномен, що завдяки своїм функціональним завданням зберігає якусь автономію у межах своєї парадигми, та його якісно-кількісні характеристики (параметри). Ці параметри, узгоджуючись за структурним підпорядковуючим принципом (Versklavungsprinzip; the slaving principle) із параметрами інших феноменів, коливаються у певних межах (умовно від +1 до -1), забезпечуючи цим як функціонування, так і певну тимчасову рівновагу парадигми [12, с.35].

При зміні системної потреби, зумовленої переважно зміною відношень поза межами нижче підпорядкованої системи, ці параметри можуть вийти за граничні кількісні межі, що вказує на якісну зміну самого феномену. Це означає, що змінився один із параметрів порядку, тобто макроскопічна величина, яка визначає поведінку мікроскопічних механізмів, властивих певній субсистемі [12, с.35; 13, с.155; 14, с.101], наприклад, значенню слова. Із відношень між конкуруючими та кооперуючими процесами і структуруючими параметрами випливає поведінка системи, що прагне до функціонування та саморегуляції через підтримання певної рівноваги.

Це й видно із функціонування мови у діахронії. Мова є часово обмежена самоорганізована макроструктура, яка виникає та функціонує завдяки кооперуючим процесам всередині власної системи та зовнішнім імпульсам (тобто потреб, що зумовлені культурою, суспільством та історично). На противагу до каузальної, причиново-наслідкової фізики, лінгвістика не має очевидних каузальних законів, які можуть пов’язати, наприклад, людські потреби в комунікації та часткові властивості мовних підсистем. Однак твердження про оптимальне пристосування до оточення та збереження оптимального стану частково пояснюють принцип її функціонування, як і аналогове звернення до біологічних механізмів мутації та селекції [13, с.249].

Розглядаючи результати із синергетичних та міждисциплінарних позицій, словниковий склад мови зокрема та мовну систему взагалі можна оцінити в їх інтегральній сукупності як складну динамічну, взаємодіючу та саморегулюючу (частково й ахронну) систему. Зі зміною одного із своїх параметрів остання прагне до стабільної рівноваги. Це урухомлює відповідні механізми, які можна порівняти з аналогічними біологічними механізмами мутації та селекції [пор. 13, с.248]. Вони виявляються в діахронних девіаціях, що ми простежили на прикладі давньо-, середньо- та ранньонововерхньонімецьких прикметникових позначеннях “швидкий”, “сильний” та “звитяжний” (обсяг вибірки становив 5,5 млн. слів).

Як засвідчує інтерпретація нашого експерименту, проведеного за допомогою іншої апроксимативної формули М= 2С/ н+к, що показує рівень семантичної близькості слів [4, с.35], мовні варіанти (як мутанти) зберігаються лише в тому разі, якщо вони щонайкраще відповідають, з одного боку, позамовним потребам, а з іншого  системним вимогам (чи параметрам). Зміна суспільних установок  перехід від феодалізму до капіталізму  призвів, наприклад до значного 70-процентного скорочення групи зі значенням “звитяжний”. Випадкові чи стохастичні за своїм виникненням відхилення (девіації та варіації) семантичних варіантів мають “шанс вижити”, який, проте, залежить від того, наскільки їхні властивості (експресивність; етимологічна неізольованість; чіткість сприйняття) відповідають системним вимогам (мінімізація зусиль з декодування тощо), параметри порядку яких доцільно кількісно визначати. Найоптимальніші “мутації” мають змогу зберегтися. З часом вони, однак, відтісняються внаслідок зміни суспільних установок, що призводить до моносемізації полісемічного слова чи його зникнення.

Отже, функціонування мови як саморегулюючої системи здійснюється у синхронії, а її зміни виявляються в діахронії. Параметри цих процесів потрібно визначати для побудови постнеокласичної концепції мови.

1. Дребет В. Полісемія іменників і прикметників у сучасній німецькій мові (на матеріалі тлумачного словника німецької мови). Автореф.дис... канд. філол.наук. Одеса, 1998. 2. Кійко С.В. Полісемія дієслів у сучасній німецькій мові. Автореф.дис... канд. філол.наук. Одеса, 1998. 3. Огуй О.Д. Використання кількісних критеріїв у синхронних та діахронних дослідженнях німецької та інших мов Європи: Коефіцієнт полісемічності//Наукові записки Тернопільського пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер. Мовознавство. Тернопіль, 2000. Вип.1. 4. Огуй О.Д. Полісемія в синхронії, діахронії та панхронії. Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові та мовах Європи. Чернівці, 1998. 5. Паршин П.Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в лингвистике ХХ в.//Вопросы языкознания. №2. 1996. 6. Пащенко В.М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. К., 1999. 7. Тулдава Ю.А.Проблемы и методы системно-квантитативных исследований лексики. Таллинн, 1987. 8. Энциклопедия. Т.7: Искусство, ч.2: Архитектура, изобразительное и декоративно-прикладное искусство ХУ11-ХХ веков/М.Д.Аксенова (ред.). М., 1999. 9. Altmann G. The Art of Quantitative Linguistics//Journal of Quantitative Linguistics. 1997. No.1-3. 10. Bunge M. Scientific Research I: The Search for System. Berlin; Heidelberg; New York, 1967. 11. Bunge M. Kausalität, Geschichte und Probleme. Tübingen, 1987. 12. Köhler R. Zur linguistischen Synergetik, Struktur und Dynamik der Lexik. Bochum, 1986. 13. Köhler R. System theoretical linguistics//Theoretical linguistics 14 (203). 1987. 14. Köhler R. Synergetik und sprachliche Dynamik//Natürlichkeit der Sprache und der Kultur: Acta Colloquii edited by Walter A. Kodi. Bochum, 1990. 15. Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: Zugleich als Supplement und alphabetischer Index zum mittelhochdeutschen Wörterbuch von G.W. Benecke und W. Müller: In 3.Bd. Leipzig, 1876-1878. Bd.1-3; Mittelhochdeutsches Taschenwörterbuch.  19.übergearb. Aufl. Leipzig, 1930. 16. Ortmann W.D. Hochfrequente Wortformen I. 7995 Wortformen der KAEDING-Zдhlung, rechnersorientiert in alphabetischer und rückfolgiger Folge, nach Häufigkeit und nach Hauptwortarten. München, 1975. A68 S.; B68 S.; C68 S.; D84 S. 17. Welte W. Englische Semantik: Ein Lehr- und Arbeitsbuch mit umfassender Bibliographie. Frankfurt a.M./ Berlin/ New York, 1993.

Oleksandr Oguy (Chernivtsy)

The development of polysemy in the German language: postneoclassical approach

This article deals with new postneoclassical approach to the phenomenon of polysemy in synchrony and diachrony. The results achieved due to some approximative formulaes (Cp; M), the investigation of word frequences can serve as order parametres defining the further systematical development of polysemy.

Стаття надійшла до редколегії Статтю прийнято до друку

28 листопада 2002р. 28 січня 2003р.

Помірко Р.С., проф.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

АСПЕКТИ СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРИЗАЦІЇ

ДЕМІНУТИВНИХ СУФІКСАЛЬНИХ ПОХІДНИХ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ

Стаття висвітлює деякі аспекти семантичної категоризації та прагматико-функціональних демінутивних суфіксальних похідних іспанської мови. Звернено увагу на динамічні процеси ознак суб’єктивної оцінки як лексемної багатовекторної мовленнєвої домінанти, особливо продуктивної в контекстно-ситуативних умовах. У статті приділено увагу синонімічності досліджуваних суфіксальних формантів, що зумовлює їхню ізоморфність і нечітке функціональне розмежування. У ряді випадків проведено зіставлення демінутивів із іншими прагматико-синтаксичними функціями і зроблено висновки типологічного характеру.

Ключові слова: демінутивна лексика, суфіксальні форманти, когнітивні чинники, семантичний вектор, ізоморфність, корелят, прагматична валентність.

Вивчення демінутивної лексики у романських мовах має давні традиції і є одним з пріоритетних напрямів лексикології. Свідчення цього – збільшення кількості праць з різних аспектів творення та семантичних особливостей функціонування демінутивів. Їх дослідження дає змогу розкрити нові пласти семантичної категоризації, встановити закономірності розвитку лексики і по-новому описати взаємозв'язок культури та мислення.

Словотвірні особливості романських мов, насамперед іспанської, італійської, португальської, дають обширний фактологічний матеріал для виявлення варіантних віртуальних імпульсів з метою їх семантичної категоризації. Якщо у 50–70 роках ХХ ст. у демінутивному словотворенні мовознавці систематизували передусім об'єктивну зменшуваність предметів, об'єктів, різних сутностей тощо [1, 8, 9, 10], то в романській лінгвістиці наступних поколінь основною темою аналізу демінутивної лексики стало виявлення структурних особливостей творення та когнітивних чинників продуктивної семантизації. Іманентні закони розвитку іспанської мови і, зокрема, внутрішні чинники розвитку лексики визначають її своєрідність саме завдяки продуктивним процесам появи демінутивної лексики як потужного етномовного пласта для формування концептів, образів-уявлень людини про дійсність. Найменування багатьох явищ у лексиконі здійснюється демінутивною лексикою [11, с.41–57; 13, с.137–147; 14, с.71–88; 15].

Останнім часом найпомітнішими теоретичними працями, що безпосередньо стосуються демінутивного словотворення, стали розвідки вчених низки європейських шкіл, насамперед німецької, яка ґрунтується і на традиціях старших поколінь романістів (Gamilscheg E., Wagner M.L., Wandruszka M., Spitzer L.), і на досягненнях сучасних іберійських лінгвістів, котрі стояли на антропоцентричних та семантико-когнітивних позиціях [5; 6; 12; 18, с.233–241]. У цих дослідженнях зіставлення романської і германської підсистем демінутивної лексики не тільки віддзеркалює певний погляд на денотат, а й формує систему знань, яка відображає мовну картину світу. Тому такий методологічний принцип є найдоцільнішим для опису взаємозв'язку мови, культури та мислення.

Зміщення акценту сучасних досліджень на семантико-когнітивний аспект творення і функціонування зменшувальних (демінутивних) лексемних суфіксальних форм дає змогу об'єктивніше і грунтовніше виявляти стилістичні нюанси та чинники їхньої продуктивної лексикалізації. Однак більшість мовознавців дотримується думки, що у мовленнєвій комунікації переважає не об'єктивна зменшуваність, а експресивно-оцінні характери смислів [9; 13, с.137–147; 14, с.71–88]. Зменшувальні форми використовуються тоді, коли позначення об'єктивно не відтворює позначуване, похідні лексеми містять інформацію насамперед про емоції мовців, яка підтверджується численними граматичними формами слів.

Так, у похідних añito < año – рік, ramita < rama – гілка, preguntita < pregunta – питання, todito < todo – все, ahorita < ahora – зараз, solito < solo – єдиний, одинокий, lejitos < lejos – далеко тощо інтерпретується емоційний стан людини, який вона відчуває щодо самої себе. Для прикладу використання демінутивного суфікса -ito в діалогічному мовленні у звертаннях до дорослих людей Juanito < Juan, Pedrito < Pedro тощо зумовлене інтенцією мовця, який диктує цей лексемний витвір. Останній є результатом індивідуальних асоціацій або побудований за принципом усталених константних лексемних моделей звертання, тих мовленнєвих традицій, до яких звикла певна мовна спільнота [3, с.86–87].

У синхронії правила норми віддалені від мовної прагматики, яка завжди ґрунтується на виборі лексемних форм, що функціонують в різних соціальних групах мовців. Так, перевага похідних з суфіксом -ito над -illo продиктована прагматичною традицією мовців, що формує нормативний узус.

Великий ступінь синонімічності формантів -ito/ita, -illo/illa, -uello/uella, -ico/ica спричинює їхню взаємозамінність, однак норма не вказує на їхнє чітке функціональне розмежування. У низці прикладів неможливо передбачити, коли використовуватимуть зменшувальну форму на -illo, а в яких випадках на -ito. Хоча згідно з правилом, за похідними на -ito/-ita закріплена функція об'єктивного зменшування і позитивної конотації, а для дериватів на -illo/-illa, навпаки, характерними є негативні конотації і значна втрата продуктивності об'єктивної ознаки. Проте в окремих мовних зонах Іспанії (Андалусія) і в країнах Латинської Америки похідні на -illo розширюють мовленнєвий узус і поглинають функцію суфіксів -ito, -ín. Великі пласти синонімічної лексики з різними суфіксами вказують на їхню семантичну ізоморфність і як результат – відмінність у частотності вживання тих чи інших формантів. Переконливим прикладом цього слугують девербальні іменникові американізми, які збігаються повністю за семантичними диференційними ознаками з їхніми іберійськими корелятами в межах одного предметно-логічного змісту: la forma / el formado (амер.), la secada / el secado (амер.), la quemada / la quemadura (амер.), la suba / la subida (амер.), la contesta / la contestación, el planteo / el plantemiento, la repartida / el reparto / el repartición (амер.) та інші. Такі бінарні, а в інших випадках тернарні лексемні протиставлення є особливістю іспанського словотворення.

У демінутивному іспанському словотворенні чим частотнішими є у мовленні ті чи інші похідні, тим динамічніше вони піддаються процесам суб'єктивної оцінки. До них можна зачислити побутові терміни, назви домашніх тварин, улюблених напоїв тощо. Вживання демінутивних суфіксів передбачає певну довіру до позначуваного і до адресата. Перехід від нормативних лексем casa – дім, cerveza – пиво, Miguel, viejo – старий, pregunta – питання до стилістично маркованих casita, cervecita, viejito/vejancón, preguntita, Miguelito відбувається тоді, коли розмова з ділової переходить у буденну. Зміна лексемної форми створює атмосферу довіри і водночас розкутості в мовних засобах вираження. І, навпаки, аналіз періодичних видань, особливо статей, повідомлень про останні події засвідчує оказіональне вживання демінутивів, а в рубриках інформаційного характеру демінутивні лексемні форми дали б викривлену (суб'єктивну) картину подій. Натомість, у полемічних та іронічних статтях зменшувальні форми відіграють роль каталізатора низки суб'єктивних оцінок [19, с.222]. Отже, демінутивні суфікси є тією оптимальною суб'єктивною оцінкою предметів, речей, подій, яка не вимагає підтримки прикметникових форм. В актах мовлення такі лексемні форми можуть також передавати суть явищ, які людина відчуває суб'єктивно, ніби ";прокручуючи"; у свідомості ті ситуації, які їх викликали. Проте таке суб'єктивно-емотивне оцінювання за допомогою демінутивів відбувається в мовленнєвих ситуаціях, коли встановлена певна довіра між мовцями. Так, у вживанні лексем todito < todo – все, litrito < litro – літр, horita < hora – година тощо зменшування є суб'єктивним, індивідуальним оцінним актом мовця. Об'єктивне зменшення у лексемах año, hora, litro є неможливим, а нормативні конструкції на зразок año pequeño, hora pequeña, litro pequeño тощо є семантико-граматичними аномаліями. Зменшення належить прикметнику pequeño, а не суфіксу -ito. Тобто функціональне протиставлення нормі є прагматичною домінантою. Так, створюються віртуальні ситуації, у яких суфікс -ito може набувати антонімічної семантики. У звертаннях до дітей якісно-кількісні оцінювання мають позитивний характер. В інших випадках емотивно-оцінні ситуації генерують смисли, коли формант -ito у стилістичному вимірі нейтральніший за інші демінутивні суфікси, набуває пейоративних ознак. Прикладом такого функціонування є лексема discursito < discurso – промова, casita < casa – будинок, vinillo < vino – вино, abogadillo < abogado – адвокат. Певні мовні ситуації диктують вибір: casita, vinillo, abogadillo [5, с.196; 12, с.55-56].

Аналогічний семантичний розвиток відбувається у випадках редуплікації (подвоєння) суфіксальних форм в одну і ту ж структуру твірного слова (chico – хлопчик + ito chiquito + illo chiquitillo). Мовці конотують семантичні нюанси, які не передають точно сутності вибору, а лише фіксують характернізовнішні емоційні ознаки сприйняття. Вживання таких суфіксальних форм водночас засвідчує, наскільки вони є продуктивними в контекстно-ситуативних умовах. Саме в них і визначається чітко їхня смислова інтерпретація. Іспанські дослідники, аналізуючи демінутивні похідні, порівнюють їхню функцію з властивостями живих істот. Так, Нанєс Фернандес порівнює їх з дією хамелеона, який пристосовується до будь-якого середовища, не змінюючи при цьому своєї суті [15, с.379-381]. Гонсалес Олле вважає, що іспанські демінутиви у мовній прагматиці є своєрідним змістовим флюгером, який скеровує русло розмови в той чи інший бік [8, с.220], а Хуан Поло вважає, що демінутиви воконують роль смислового оркестрування [17, с.9-36].

Усі ці метафоричні порівняння вказують на багатовекторну роль іспанських демінутивів. У мовленнєвих актах вони є індикатором змісту висловлювання і характеризуються функціональною непередбачуваністю смислів, що спонукає, особливо в регіональних варіантах іспанської мови, до появи синкретичних смислів. У діахронії це простежується на прикладі семантики латинського суфікса -one(m) > -ón/-ona, який на противагу іншим романським мовам (функція збільшення у французькій та італійській) в іспанській характеризується синкретичними ознаками. У лексемах narizón, navajón, nombrón, tablón, tragón збережена ознака збільшуваності, а в низці інших слів домінує зменшувальна функція: tapón, terrón, ratón, plumón, callejón та ін. [16, с.56–57]. Латентні ознаки так званих альтернативних значень збільшення/зменшення властиві суфіксові – -ote/-ota. Порівн.: librote < libro – книга, bolsote < bolsa – кишеня, saldadote < soldado –солдат, borrachote < borracho – п'яний (ознаки збільшуваності)та islote < isla – півострів, pipote < pipa – люлька (ознака зменшуваності).

У мовній прагматиці значна кількість таких утворень лексикалізується, тобто похідні лексеми втрачають об'єктивну ознаку збільшуваності/зменшуваності на користь експресивно оцінних значень, що сприймається як своєрідна константа сучасного іспанського словотворення.

З огляду на значну суб'єктивність думок у визначенні об'єктивної зменшуваності за допомогою суфіксів Е. Косеріу запропонував називати меншими за розмірами ті предмети, які за своєю суттю можуть набувати саме таких ознак: casa – casita/pequeña casa, bosque – bosquecito/pequeño bosque. І, навпаки, у випадках, коли предмети, речі об'єктивно не можуть сприйматися як менші за розміром (palabra – palabrita, sabado – sabadete) утворені похідні отримують у мовній прагматиці лише експресивно-оцінні смисли [2, с.104-121]. Саме суб'єктивні експресивно-емоційні смисли Алонсо Амадо ставить на перший план у визначенні семантики демінутивних похідних [1, с.195-229].

Аргументація Е.Косеріу, на перший погляд, не викликає сумнівів. Завдяки їй певною мірою можна позбутися амбігуаторності у визначенні номінативних функцій формантів. Однак експресивно-оцінний компонент значення з'являється не тільки у предметах, які не піддаються об'єктивній зменшуваності. Він також диференціює, як це було проілюстровано, аналітичну зменшуваність від синтетичної у випадках, коли предмети можуть набути ознак об'єктивної зменшуваності. Тобто утворення аналітичної конструкції верифікує об'єктивну синтетичну демінутивну форму. В іспанській мовній прагматиці завжди існує ризик сприйняття суб'єктної демінутивної суфіксальної форми як симптома суб'єктної експресивної емоційної ознаки і одночасно появи двозначності висловлювання [8, с.255-256, 261-262]. Уникнути двозначності можна у випадках нереалізації мовцями демінутивних словоформ. Експресивно-оцінний компонент зникає із семантики похідного слова у випадках їхньої цілковитої лексикалізації під час творення нових термінів – продуктивного процесу впродовж діахронічного розвитку іспанської терміносистеми: maletín, libreta, mosquito, pasillo, cabecilla.

У художньому мовленні семна актуалізація демінутивності й оцінювання взаємообумовлені. Особливо це мотивовано для характеристик, властивих способові життя персонажів – своєрідній суб'єктивній оцінці їхніх звичок. Приклад ";puedo invitarte a tomar alguna cosa … unos litritos de cerveza"; [4, с.78] є фактом актуалізації саме оцінної зменшуваності. Вираз ";unos litritos"; засвідчує одночасно іронічну і типову риси персонажа, для якого ";перехилити кілька кухлів пива"; є звичним. Тобто актуалізація семи зменшуваності продиктована суб'єктивним оцінюванням речей, предметів, які об'єктивно не виявляють цієї ознаки. Отже, категоріальна сема оцінки є релевантною для будь-якого демінутива і виступає константою поряд з об'єктивними ознаками зменшуваності.

У функціональній актуалізації суфіксальних похідних ці дві семи реалізуються згідно з референційними ознаками по-різному. Для кращого роз'яснення їхніх функціональних особливостей мовознавці знаходять корелятивні ознаки з префіксальними похідними. Залежно від семантики твірної основи як суфікси, так і префікси підпорядковуються її новій семантичній суті. В одних випадках смисл префікса піддається розрізненню (en-marcar), а в інших префікс en- зазнає семантичного спрощення (emplear) і твірна дієслівна основа не актуалізує його семантику на зразок наведеного вище прикладу.

За аналогією з префіксальними похідними можна допускати, що демінутивний суфікс, об'єднуючи семи суб'єктивної оцінки і об'єктивного зменшування, у мовленнєвій реалізації може втрачати одну із зазначених сем. У випадках, коли твірна основа або контекстуальні ситуації не толерують однієї із зазначених вище сем. Це стосується комунікативних актів, коли суфікс -ito разом з твірною основою позначає предмет, який не сприймає об'єктивного зменшування, що надає значеннєвості семі суб'єктивної оцінки. І, навпаки, сема суб'єктивної оцінки та її комунікативна релевантність нейтралізується, коли сема об'єктивного зменшування стає функціонально домінуючою: manita < mano – рука, casita < casa –дім. На думку багатьох лінгвістів, такі випадки є оказіональними, оскільки суб'єктивно-оцінні ознаки є релевантнішими у сучасному іспанському мовленні за винятком підсистеми концептуального характеру лексем з -ito, -illo тощо, які на певних етапах еволюції пройшли процес лексикалізації [7, с.75-84]. Отже, можна стверджувати, що дві семи – об'єктивного зменшування і суб'єктивної оцінки – є константними для іспанського демінутива, що свідчить про зменшення стильової відстані між усно-розмовною і книжно-писемною сферами функціонування іспанської мови, тенденцію до лібералізації її нормативної основи, цілеспрямований відступ від її попереднього унормованого стану. Пошук об'єктивного опису прагматичної функції демінутивів спонукає лінгвістів до наведення аналогії з функціонуванням інших мовних одиниць. Крім зіставлень з префіксальними похідними, іспанський мовознавець Фелікс Монхе дотримується думки, що демінутивні й ад'єктивні форми є корелятивними категоріями [13, с.137-147]. Мовці у двох випадках використовують їх для сприйняття навколишньої дійсності. Однак, коли за допомогою ад'єктивних форм має місце пряме, безпосереднє оцінювання (добрий, малий, поганий тощо), то демінутивні лексеми вказують лише на факт процесу оцінювання, який продиктований мовцем, контекстом і ситуацією. Оцінка, виражена зменшувальними формами, не змінює основного смислу твірної основи і стосується лише прагматичного боку висловлювання [11, с.41-57]. На відміну від ад'єктивів, демінутиви отримують оцінні ознаки в процесах мовленнєвої актуалізації, залежної від прагматичних інтенцій мовця. На наш погляд, недостатнім є судження Ласаро Мори стосовно домінування інтенцій мовця, контексту і ситуації у визначенні оцінки демінутивними формантами. Прагматичну настанову слухача визначають також соціальні мовні уподобання, які диктують мовні форми. Не останню роль відіграють уже згадувані традиції мовного колективу і діахронічного розвитку. Так, у випадку вживання похідної лексеми ojitos < ojo – око мовець думає про гарні оченята насамперед дитини, однак використання словоформи ojillos зумовлене не оцінкою краси очей, а особливим поглядом персонажа. Таке використання функціонально продуктивне у певних регіональних комунікативних сферах, що розширює наявність загальної семантико-стилістичної тональності усної мови та різних жанрів художнього стилю. Перевага окремого смислу слова, викликана актуалізацією того чи іншого суфікса в ньому, може зумовити хитання його прагматичної домінанти і певний відхід від уже сформульованого функціонально-стильового та стилістичного узусу.

Семантико-прагматична функція форманта -illo є також свідченням поступового розщеплення системи. Серед його гетерогенних функціональних характеристик усе ж превалює нормативний узус, особливо у тих випадках, коли сема суб'єктивної оцінки повністю нейтралізована. До них можна віднести терміни tornillo, holandilla, cebadilla, aguacatillo та інші.

Вживання похідних ojillos, ojitos, animalillo, borachillo, diablillo повністю залежить від контекстних ситуацій. В інших випадках оказіональне функціонування аналітичного слова pequeño libro – мала книга може інтерпретуватися як свідчення емфатичного індивідуального функціонування. Натомість демінутивний йому корелят з артиклем el librito вільний від контекстних мотивувань і не обмежений регіональними мовними ситуаціями.

Отже, в іспанській мові з огляду на варіантність смислів демінутивних похідних прагматико-функціональний системний підхід до їх вивчення є, на наш погляд, найрелевантнішим. Він дає змогу вивчити специфічні особливості норми, а також виявити їхні гетерогенні семантико-когнітивні варіації та видозміни. Демінутивна лексика в іспанській мові покриває широкий семантичний простір, а її парадигматична валентність часто співмірна з рядом грагматико-синтаксичних функцій. Семантика демінутивних похідних з огляду їх віртуальних можливостей є відкритою до модифікацій.

Література: 1. Alonso A. Noción emoción accion y fantasía en los diminutives.Estudios linguísticos. Temas españoles. Madrid. 1961. 2. Coseriu E. Bedeutung und Bezeichnung im lichte der strukturellen Semantik.-Sprachwissenschaft und Übersetzen. Münich. 1970. 3. Coseriu E. Norma y habla. Teoría del lengaje y lingüística general. Madrid. 1989. 4. Cuelbenzu J. M. Rio de la luna. Madrid. 1989. 5. Etinger S. Form und Funktion in der Wortbildung: die Diminutiv und Augmentativ modification in Lateinischen, Deutschen und Romanischen. 2 ed. Tubinga. 1980. 6. Ettinger S. Diminutiv- und Augmentativbildung: Regeln und Restriktionen. Tubinga. 1974. 7. Fernández Ramírez S. A propósito de los diminutives españoles // La nueva gramática española. El camino hacia el Esbozo. Madrid. 1987. 8. González Ollé F. Los sufijos diminutives en castellano medieval. Madrid. 1962. 9. Gooch A. Diminutive, augmentative and pejorative sufixes in Modern Spanish. Oxford. 1967. 10. Hasselrot B. Etudes sur la formation diminutive dans les langues romanes. Uppsala. 1957. 11. Lazaro Mora F. Compatibilidad entre lexemas nominales y sufijos diminutives. Thesaurus. 1976. T.3. 12. Lukas U. Die Funktion der Diminutive und Zeitgenossischen Romanen andalusicher un Kastilischer Autoren. Frankfurt. 1992. 13. Monge F. Los diminutives en español. Actes du Хe Congrès International de linguistique et philologie romanes. Estrasburgo. 1962. Paris. 1965. 14. Montes Giraldo J. Funciones del diminutivo en español: ensayo de clasificación. Thesaurus. 1972. T.27. №15. Nañez Fernández F. El deminutivo. Historia y funciones en el español clásico y moderno. Madrid. 1973. 16. Perez E. La derivación nominal en español. Madrid. 1997. 17. Polo J. Diminutivos en acción. España actual. 1975. 18. Schneider K.P. Affektive Lexik: Kognitive, semantische und morphologische Aspekte. Betriebslinguistik und Linguistik Betrieb. Tubinga. 1991. T.1. 19. Würstle R. Überangebotund Defizit in der Wortbildung. Frankfurt. 1992.

А.М.Приходько, доц.,

Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кандидат філософських наук кандидат філологічних наук

    Документ
    ... н­ського мислителя. Ці фальшиві концепції були піддані гострій і прин­циповій критиці украї ... учнів до життя — Сковорода завжди спрямовував шкільний курс словесності. За ... , в яких описане її подвижницьке життя. Самовіддана любов до людей, палке прагнення ...
  2. Поиски сокровенного царства Миф - текст - реальность Журнал " Самиздат"

    Монография
    ... їй владі всі сфери життя підданих, але неминуче наштовхувалися на ... . Граале? // Известия Отделения русского языка и словесности Академии Наук. - Т. V, кн.2. - С. ... І. Царство стародавніх майя: "Словесний портрет" сакральної культури майянської цив ...
  3. Відкритий міжнародний університет розвитку людини " україна"

    Документ
    ... і свідків. Сторони змагалися в сло­весній баталії за формулою "слово проти ... усього 5 гривень; образа честі. За словесну образу шляхтича передбачався штраф у розм ... першому місці стояли злочини проти життя підданих московського царя. а) так; б) ні. 9. ...
  4. Корсак твої Україно

    Книга
    ... час і можливість подбати про життя підданих. Єлизавета аж відступила на крок ... у відділення російської мови і словесності імператорської Академії наук. Та пров ... . Відділення російської мови і словесності 8 лютого 1862 року доручає І. Срезневському ...
  5. М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Частина 2 Умань – 2009

    Документ
    ... 1980. – № 12. – С. 28. Слюсаренко О. Життя, віддане Умані // Уманська зоря. – 2004. – 6 листопада ... самостійно виконують завдання за словесною інструкцією педагога: «Виклади ... за допомогою слова, «наказание» – словесно виражене повчання. Ці терміни у ...

Другие похожие документы..