Главная > Документ


ДОНЕЦЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА

DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

ДОНЕЦЬКИЙ

ВІСНИК

НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА

ім. ШЕВЧЕНКА

МОВА, ЛІТЕРАТУРА

т. 7

Донецьк

Східний видавничий дім

2005

Засновано в 2001 р.

Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т.7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с. 264

Вісник містить матеріали березневої 2005 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення торкаються проблем мовознавства та літератури. Секції конференції працювали у Донецьку, Луганську, Слов’янську, Горлівці та Краснодарі.

Редакційна колегія:

д.т.н., проф. В.Білецький (відповідальний редактор);

д.філол.н., проф. А. Загнітко (головний редактор т.7);

к.м.н., ст.н.сп. Л.Болонова (технічний редактор).

Члени редакційної колегії:

д.філол.н., проф. А. Поповський; д.філол.н., проф. В. Чабаненко;

д.філол.н., проф. В. Каліущенко; д.філол.н., проф. М. Коломієць;

д.філол.н., проф. В.Соболь; д.філол.н., проф. М.Ткачук;

д.філол.н., проф. В. Федоров; д.філол.н., проф. О.Галич;

д.філол.н., проф. Н.Заверталюк.

 Донецьке відділення НТШ, 2005

Наукове видання

ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА (т.7)

Набір та комп’ютерна верстка І. Кучук, Г. Педик

Коректори Т.Плахтій, А.Никифоренко,

Ж. Краснобаєва-Чорна

Видруковано за фінансової підтримки

кредитної спілки МДН, м. Маріуполь

Підп. до друку 10.01.2005. Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Cyr. Друк різографний. Ум. друк. арк. 15,3

Обл.-вид. арк. 12,6. Тираж 200 прим. Зам. 1-04.

«Східний видавничий дім»

Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців, виготовників та розповсюджувачів видавничої продукції № 697 від 30.11.2001 р.

м . Донецьк, 83086, вул. Артема, 45

ЗМІСТ

Анатолій Загнітко

ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКИХ

ПРИЙМЕННИКІВ 6

Віталій Радчук

ПРОТЕЙ ЧИ ЯНУС? (Про різновиди перекладу) 21

Віра Просалова

БІБЛІЙНІ РЕМІНІСЦЕНЦІЇ У ПРОЗІ ЮРІЯ КЛЕНА 43

Тетяна Плахтій

СПЕЦИФІКА ВИЯВУ АРХЕТИПУ

В ЛІТЕРАТУРНОМУ ТЕКСТІ 53

Леся Оліфіренко

До питання про еволюцію поглядів

на естетичну функцію мови 59

Валентина Соболь

ФАНТАСТИЧНІ ПОВІСТІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА –

У ПЕРВІСНІЙ РЕДАКЦІЇ 69

Валентина Соболь

НОВОЧАСНА СПОВІДЬ ЧИ ТРАДИЦІЙНИЙ

ЩОДЕННИК? 80

Ілля Данилюк

СИНКРЕТИЧНІ ЯВИЩА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 94

Жанна Краснобаєва-Чорна

СТРУКТУРА МАКРОКОНЦЕПТУ ЖИТТЯ

В УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕМІЦІ 104

Олександр Галич

КАРДІОГРАМА СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ…

(жанрові особливості щоденника Михайла Драй-Хмари) 114

Ірина Володарська

О. КОБИЛЯНСЬКА І Г.МАРКЕС: ДІАЛОГ

НА РІВНІ ТЕКСТУ 120

Ольга Пуніна

Етикетні формули звертання у листах

П.Г. Тичини до дружини 131

Тетяна Людоровська

Динаміка сільського іменника (на матеріалі

с. Мічуріне Тельманівського р-ну Донецької обл.). 139

Ольга Карабльова

КУЛЬТУРОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ САМОТНОСТІ

У РОМАНІ «ЗЕМЛЕТРУС» СОФІЇ МАЙДАНСЬКОЇ 150

Валерій Романько

РАННІЙ ПЕРІОД ТВОРЧОСТІ

В.СОСЮРИ (1917-1918рр). 160

Лариса Тищенко

АРХАЇЗМИ ТА ІННОВАЦІЙНІ ЕЛЕМЕНТИ

В ПОБУТОВІЙ ЛЕКСИЦІ

ПІВДЕННОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК 167

Тетяна Марченко

РЕЧЕННЄВІ КОНСТРУКЦІЇ З ЕЛІМІНОВАНИМИ

ПРЕДИКАТАМИ 179

Вікторія Ригованова

БАГАТОРІВНЕВІСТЬ КОНСТРУКЦІЙ АВТОРИЗАЦІЇ 187

Наталя Лешкова

ПРОБЛЕМА ТЕМО-РЕМАТИЧНОГО ЧЛЕНУВАННЯ

РЕЧЕННЯ: ІСТОРІЯ ПОГЛЯДІВ, ДЕФІНІЦІЇ 193

Наталя Сафонова

СПЕЦИФІКА ЕКСПЛІКАЦІЇ ТА ІМПЛІКАЦІЇ

СУБ'ЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ СМИСЛІВ

У РЕПЛІКАХ ДРАМАТИЧНОГО ДИСКУРСУ 203

Ірина Савенко

ФУНКЦІЇ ЦИТАТИ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ

ОРГАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ ТЕКСТУ (на

прикладі твору Л.Н. Большакова

«Повернення Григорія Вінського») 214

Олена Лапко

ЕМОЦІЙНИЙ СПЕКТР ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ

В ІНТИМНІЙ ЛІРИЦІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ 225

Тетяна Пінчук

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

МЕМУАРИСТИКИ Б.Д.ГРІНЧЕНКА 236

Вадим Оліфіренко, Світлана Оліфіренко

Нове про письменника Костя Буревія 245

Повідомлення

Людмила Назарова

Стан видавничої справи на Донеччині

у 2004 році 251

Світлана Кузнєцова

ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК

ДЕРЖАВНОЇ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ 253

Вадим Оліфіренко

про літературну експедицію

до Північної Слобожанщини 259

Ольга Терещенко

ГАРШИН І УКРАЇНА 262

4

ББК 81.411.4

Анатолій ЗАГНІТКО,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри

української мови Донецького національного університету

ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

УКРАЇНСЬКИХ ПРИЙМЕННИКІВ

Опис первинних непохідних прийменників шляхом встановлення типового/нетипового ситуативно мотивованого смислу можливий тільки за умови врахування регулярного/нерегулярного використання цих прийменників як релянтів, що репрезентують усталене розуміння найрізноманітніших зв’язків між предметами, ознаками, станами, діями. Первинною функцією непохідних прийменників є реалізація просторових відношень, які постають ґрунтом для реалізації темпоральної семантики. Похідними і такими, що накладаються на первинні, постають об’єктні. Граничним виявом втрати просторової семантики як первинної виступає реалізація різноманітного плану абстрактних відношень типу причини, мети, умови, способу дії та ін.

Парадигматика первинних непохідних прийменників в сучасному її вияві характеризується наявністю опозицій тотожності (варіантності, синонімії), протиставлення (антонімії), омонімії та інших системних відношень (контамінації, імпліцитності). Аналіз смислових відношень, репрезентованих прийменниками, дозволяє спостерігати реалізацію смислу в різних ситуаціях, засвідчує, наскільки різноманітні ці відношення, наскільки непередбачувані можливості самих прийменників. Усе це підтверджує, що нині чинні класифікації смислів, що реалізуються за допомогою прийменників (чи прийменниково-іменникових конструкцій), вимагають свого доповнення й уточнення, суттєвого поглиблення з урахуванням нових семантичних функцій прийменників. Очевидно, за вихідну тезу встановлення типології витворюваних смислів повинна стати властивість граматичної форми і лексем різних мов позначати смислові відношення, пор.: адитив – відмінково-категорійна форма в баскській мові, що вказує напрям руху. В українській мові це значення передається засобом аналітичної форми, тобто прийменниково-відмінкової форми (йти до лісу, линути на батьківщину). При аналізі семантики відношень максимально враховано особливості лексичного значення прийменників та семантичні ознаки слів, що складають ліво- і правобічну дистрибуції конструкції. В силу цього постає реальною така класифікація смислових відношень, що виражаються українськими первинними прийменниками.

1. Просторові відношення, ядерним компонентом яких постає позначення місцерозташування предмета, дії або позначення напряму руху. Вони найбільш досліджені в сучасному мовознавстві. Залежно від реалізовуваної семантики просторові відношення диференціюються на локативні й адитивні. Локативні – відношення місця. Вони не вказують на спрямованість руху, тому їхньою основною семантичною ознакою постає статика руху. Адитивні – орієнтовно-спрямовані відношення. Їхньою основною семантичною ознакою є динаміка руху.

  • Локативні відношення диференціюються залежно від лексичного значення прийменника на: супересивні, які позначають знаходження предмета або дії над поверхнею іншого предмета, поблизу нього, тобто поза предметом: йти в лісі, переміщатися в просторі. Такі відношення слід відрізняти від текстотвірних, де прийменник разом з правобічним дистрибутом витворює детермінант: співати біля річки, будинок на околиці; іннесивні, що передають знаходження предмета або дію всередині іншого предмета: вогні в будинку, жити в Україні, загорнутися в рушник.

  • Адитивні відношення у свою чергу поділяються на: ілативні – позначають напрям руху всередину предмета, простору, явища: бігти до школи, політ у космос; дестинативні – реалізують семантику напряму руху до чого-небудь, на що-небудь: під’їхати до станції, сісти на диван; інхоативні – позначають вихідний пункт руху: відійти від вікна, вийти з хати, бігти з лісу; фінітивні (фінальні) – реалізують значення граничного пункту руху: дійти до хати, під’їхати до міста.

2. Темпоральні (часові) відношення позначають різний перебіг руху в часі: заснути до ранку, разбудити на світанку, знати з дитинства.

3. Алативні (об’єктні) відношення позначають об’єкт дії: звернути увагу на обставини; подивитися на подругу.

4. Аблативні відношення реалізують семантику відокремлення, виокремлення чого-небудь: розмова виходила за межі усталених і прийнятих норм, поведінка учнів вийшла за межі дозволеного.

5. Абесивні відношення позначають відсутність чого-небудь або кого-небудь: жити без натхнення.

6. Мотиваційні відношення реалізують семантику зумовленості дії (їхня типологія значною мірою дублює різновиди детермінантів зумовленості), з-поміж яких є типовими: каузальні – позначають зумовленість дії причиною, певним мотивом: сміятися від задоволення, втомитися від праці, заснути з дороги; цільові – реалізують семантику зумовленості дії прагненням до певної мети: приїхати на навчання, робити для задоволення; кон’юнктивні – позначають умову, за якої здійснюється дія: помру без тебе, засну при тобі, працюватиму при світлі.

7. Модальні (модусні) відношення позначають стан предмета або особи: жити з надією; працювати з надією.

8. Деліберативні відношення окреслюють семантику об’єкта почуттів або думки: мріяти про щастя, говорити про кохання.

9. Квантитативні (кількісні) відношення: череда в тридцять корів, будинок у п’ять поверхів.

10. Транслативні (за В.В.Виноградовим, трансгресивні) позначають перехід предмета з одного стану в інший: перетворитися в туман, трансформувати в срібло.

11. Посесивні відношення виражають належність одного предмета іншому: при ній завжди є охорона, при будинку сад.

12. Медіативні (за В.В.Виноградовим, інструментальні, знаряддєві) відношення позначають засіб дії: грати на гітарі, дути в кларнета.

13. Еквативні відношення позначають відповідність дії чому-небудь: назвати на ім’я, перейменувати на інше.

14. Компаративні відношення, або відношення порівняння, які позначають більшу або меншу міру вияву ознаки: величиною з квасолину, ємністю у шість літрів, обсягом у двадцять сторінок.

15. Генетивні відношення окреслюють походження дії, що визначає джерело, склад, походження чого-небудь: дізнатися від колеги, родом із села.

16. Лімітативні відношення позначають обмеження дії або характеризують предмет з одного боку: брат за матір’ю, добрий за ставленням до батьків, хімічний за спеціалізацією.

17. Дистрибутивні (розділові, розподільні) відношення окреслюють семантику щодо кожного предмета: пити по дві склянки щодень, дати по одній копійці, зібрати по три зошити.

18. Відношення псевдохарактеристики позначають дію, яка здійснюється іншим предметом або особою, ніж того сподівалися: вважали за старшого, прийняли за сина.

19. Комітативні відношення окреслюють сумісність дії: прийшли мати з сином, батько з колегою завітали.

Просторові і часові відношення є первинними: спочатку просторові, згодом на їхній основі розвинулися темпоральні. І тільки потім вирізнилися об’єктні відношення, в яких ще відчувається взаємозв’язок з прямими значеннями, й абстрактні – які майже не мотивуються зовнішньою формою прийменників.

Аналіз семантичних властивостей прийменників дозволяє репрезентувати категорійну цілісність цього класу як окремого об’єкта дослідження на ґрунті типології смислових відношень. Семантична характеристика прийменників може постати найповнішою при врахуванні єдності спільних і часткових значень. Під першими мається на увазі здатність прийменників виражати певне смислове відношення, а під частковим значенням – власне лексичне значення прийменників, які дозволяють останнім конкретизувати висловлення або повністю змінювати його смисл, наприклад: покласти книжку на стіл – покласти книжку під стіл – покласти книжку у стіл – покласти книжку за стіл. Принцип єдності спільних і часткових значень реалізується в когнітивних дослідженнях, коли семантична структура службового слова інтерпретується як схема-образ, що являє собою інваріантне значення слова. Модифікації ж значення співвідносяться з відповідними контекстами його вжитку (за В.Ю.Апресян, Г.Є.Крейдлін). Такий підхід уможливлює визначення парадигматичних зв’язків прийменників у такій закономірності: а) в межах одного смислового відношення в певного прийменника виявляється його пряме і переносне значення (бути на городі – бути на уроці); б) опис значень різних прийменників у межах одного смислового відношення дозволяє встановити їхні синонімічні зв’язки. Синонімічні прийменники виражають спільне смислове значення, вони постають близькими за власним лексичним значенням, тобто функціонують у близьких контекстних умовах: дитина залишилася в матері – дитина залишилася при матері – дитина залишилася з матір’ю; в) при абстрагуванні первинного значення прийменника на рівні різних смислових відношень спостерігається явище омонімії.

На сьогодні мало вивченими постають можливості українських первинних непохідних прийменників щодо створення художнього і публіцистичного дискурсів. Дослідниками виявлено, що функціональні стилі різняться не закріпленістю мовних засобів за кожним стилем, а особливостями і частотністю їхнього вжитку в тому чи іншому функціональному стилі. Саме в цьому виявляється мовленнєва системність стилів, оскільки «мовна одиниця в контексті кожного мовленнєвого різновиду функціонує по-своєму, в ній активізується певний її семантико-функціональний аспект, зумовлений екстралінгвістичною основою певного стилю мовлення» (за М.М.Кожиною).

Мову засобів масової інформації здебільшого зараховують до публіцистичного стилю. Це положення постає похідним того, що основні специфічні риси публіцистичного стилю тісно пов’язані з основними функціями мови засобів масової інформації: 1) інформативною, 2) впливовою (агітаційно-пропагандистською), 3) популяризаторською, 4) соціально регулятивною. Однією із найяскравіших особливостей сучасних засобів масової інформації стало раціональне пізнання дійсності й освоєння дійсності в емоційно-почуттєвому вимірі. Спостереження за функціонуванням аналітичних (прийменниково-відмінкових) форм засвідчують, що обидві тенденції знаходять свій вияв у мові засобів масової інформації і добір тих чи тих мовних засобів у реалізації цих тенденцій багато в чому залежить від типу видання, його ідеології, жанру журналістського тексту.

Сучасні засоби масової інформації, сферою пізнання яких постає суспільна дійсність: політика, культура, економіка та інші сфери людської діяльності, можна диференціювати на дві групи: «модерн» і «ретро» (О.Л.Факторович). Різниця в цих групах виявляється у змісті матеріалу, його висвітленні, в самому дизайні матеріалу. При цьому найсуттєвіші відмінності містяться в мовних засобах, ресурсі актуалізованих і/або напівактуалізованих одиниць, граничним виявом чого постає псевдоактуалізація.

Спостереження за функціонуванням аналітичних (прийменниково-відмінкових) форм, наприклад, у газетах «Літературна Україна», «Українське слово», «Голос України», «Україна молода», «Молодь України» засвідчили, що 1) в центральних «Голос України», «Україна молода», «Молодь України» згорнуті конструкції зі значенням другої предикативної дії значно продуктивніші, ніж у «Літературній Україні», «Українському слові», де замість них функціонують розгорнуті повні утворення; 2) при позначенні модальності також в «Україні молодій», «Молоді України» і «Пост-Поступі», «Високому замку» частіше вживаються аналітичні (прийменниково-відмінкових) форми, а в «Літературній Україні», «Українському слові» синтетичні. Це може свідчити про те, що дві групи засобів масової інформації відображають різні парадигми культури (О.А.Покровська) і різні методи пізнання.

Функціонування аналітичних форм також залежить від жанру журналістського твору і від типу засобу масової інформації. Видання, що орієнтовані на загальноукраїнського читача з превалюванням аналітичних статей, менше грають зі словом, прагнуть уникати двозначності, і тому використовують синтетичні форми. Елементи «гри» притаманні найбільшою мірою «Пост-Поступу», що використовує для гри аналітичні форми. Найпродуктивніше прийменниково-відмінкові форми використовуються в інформаційних жанрах, при підготовці яких журналісту доводиться виявляти оперативність і створювати текст в умовах нестачі часу. Згорнуті (імпліцитні) моделі дозволяють йому доносити інформацію до читача в повному обсязі. Це уможливлює аналіз мови засобів масової інформації з погляду прагматики, яка дозволяє встановити закономірності використання в комунікації мовних засобів для цілеспрямованого впливу на адресата. Так, аналіз згорнутих конструкцій виявив лінгвістичні та екстралінгвістичні причини виникнення імпліцитного смислу та дозволив простежити механізм його виникнення з опорою на регулярні моделі імпліцитних конструкцій. Цей розгляд спирається на концепцію «картини світу», а також на концепцію неопозитивних відмінностей у структурі граматичних єдностей. Сучасні теорії перетворення (перетворення, трансформації) дозволяють передбачити наявність конститутивноутворювальних функцій і в прийменника. Першим кроком в опрацюванні лінгвістичної теорії перетворення було вчення про синтаксичну (функціональну) транспозицію, що сформувалося ще в першій половині нашого століття (О.Єсперсен, Л.Теньєр, Є.Курилович, Ш.Баллі). Сутність цього вчення полягала в формулюванні уявлення про те, що слово класу А може бути транспоновано в слово класу В разом з відповідними змінами синтаксичних властивостей, але зі збереженням вихідного лексичного значення. Щоправда, чітких правил транспонування сформульовано не було.

Наступним кроком у цьому напрямі була теорія трансформацій (З.Харрис), у межах якої були сформульовані правила. Останні передбачали: 1) збереження усіх лексичних одиниць трасформованого висловлення; 2) збереження відповідних синтаксичних зв’язків.

Теорія З.Харриса як експериментальний засіб пошуку інваріантів і варіантів у синтаксисі знайшла досить широке застосування. Водночас постали роботи, які надали теорії трансформації вигляд динамічної породжувальної моделі, але такі, що зберегли її поверхнево-синтаксичну орієнтацію (Н.Хомський). До них тяжіють і роботи про синтаксичну синонімію (Г.О.Золотова). Але відсутність мови для запису синтаксичних структур у працях представників зазначеного вчення призвела до того, що поняття синтаксичного синоніма не набуло чіткого визначення і в результаті цього під дану категорію підведені були нерівнорядні явища, аж до синонімічних прийменників, пор.: брати щось на (у) когось, розбиватися в (на) шматки.

На початку 1960-их років з’ясувалося, що знайдені З.Харрисом та Н.Хомським поверхнево-синтаксичні трансформації охоплюють незначну частку семантично інваріантних перетворень. У зв’язку з цим були зроблені спроби модифікувати теорії лінгвістів із застосуванням до вивчення лексики, не змінюючи їхньої сутності (Ю.Д.Апресян). Внаслідок цього були виявлені і систематизовані трансформації, які тільки умовно могли тлумачитися як поверхнево-синтаксичні, але за своєю сутністю поводили себе як глибинні лексико-семантичні перетворення, тобто перетворення, які зумовлюють зміни не тільки в граматичних формах слів, але і в самих словах і глибинно-синтаксичних зв’язках між ними. Найзагальніша і водночас найбільш ємна картина семантично інваріантних перетворень була запропонована О.К.Жолковським та І.О.Мельчуком, оскільки в їхній моделі семантичного синтезу, крім знання морфології і синтаксису, суттєво використовувалося знання семантичних відношень між лексичними одиницями.

Сучасна типологія переходів від одного способу позначення до другого репрезентована в працях В.Г.Гака. На ґрунті ситуативних властивостей ним встановлені глибинні семантичні структури, що «ізольовано відображають дійсність». Відображення елемента ситуації в плані змісту утворює семантему (щодо вираження ця одиниця корелює з лексемою), а відображення аспекту формує семантичну категорію (вона корелює із семою, що репрезентована морфемою).

В.Г.Гак констатує, що «вивчення синтагматики на семантичному рівні зводиться до вияву ітеративних сем (синтагмем) і визначення їхніх функцій в організації висловлення». Отже, щоб бути повною, модель мовного синтезу на рівні мовлення повинна охоплювати, по-перше, структурну модель, тобто охоплювати перелік усіх способів вираження певного значення, по-друге, семантичну модель, яка встановлює співвідношення між синонімічними засобами, по-третє, ситуативну модель, яка визначає закономірності вибору конкретного мовного засобу з числа допущених системою і нормами мови в умовах відповідного контексту і ситуації (за В.Г.Гаком).

Дослідження мовних перетворень показують, що та сама реалія може набувати номінацій різної зовнішньої і внутрішньої форми. Наш матеріал свідчить, що в перетвореннях висловлення можуть використовуватися прийменники: Коли до Ялти поїхав увесь уряд разом з Президентом, курортне місто перетворилося на столицю (Молодь України. – 2000. – 6 жовтня) – З приїздомдо Ялти усього уряду разом з Президентом курортне місто перетворилося на столицю; Марія, опустивши очі, слухала дядька (М.Стельмах) – З опущеними очима Марія слухала дядька; Як передають компетентні джерела в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи (Голос України. – 2004. – 24 червня) За інформацією компетентних джерел в Багдаді знову відбулося два потужних вибухи. Активна участь прийменників у перетвореннях уможливлює розгляд їхнього функціонування з позицій прагматики при позначенні модальності і предикатів різного ступеня віддалення від центра речення. В реалізації суб’єктивної модальності в сучасному мовленні беруть активну участь: прислівники:...довіра народу до влади за останні п’ять-шість років у населення суттєво знизилася (Високий замок. – 2004. – 14 червня); дієприслівники: Марія кинулася, не роздумуючи, до дверей... (М.Стельмах); прийменниково-відмінкові форми: Помиляються сьогодні і ті, хто думає, що, проголосувавши суто механічно, без роздумів, призначений верхами кандидат розв’яже усі проблеми за них (Молодь України. – 2004. – 26 червня).

Аналітичні прийменниково-відмінкові форми вступають у синонімічні відношення з прислівниками, дієприслівниками та відповідними прислівниковими, дієприслівниковими конструкціями. Пор. потенційну можливість перефразування: До походу юні пластуни готувалися старанно: завчасно придбали палатки, розподілили обов’язки (Українське слово. – 2002. – 14 серпня) та: До походу юні пластуни готувалися зі старанням: завчасно придбали палатки, розподілили обов’язки.

Аналіз фактичного матеріалу (газетного тексту і мови художньої літератури) засвідчує, що вживання різних форм при позначенні модальності суворо диференційовано і підпорядковано семантичним, комунікативним і стилістичним завданням тексту, тому що вибір тієї чи іншої структури пов’язаний з різноманітними способами репрезентації ситуації. Саме тому альтернативні модальні форми можна розглядати як систему зображувальних і комунікативних прийомів, різноманітних варіантів осмислення ідентичних чи подібних денотативних ситуацій. Остання розглядається як ситуація, що визначається конкретним реченням, а не певна реальна ситуація, що постає референтом відповідного висловлення. Тим більше, якщо говориться про письмовий (художній чи публіцистичний) текст, то остання просто недоступна і не може розглядатися як щось окреме від тексту. Показ ситуації різними засобами мотивований сприйняттям автора або персонажа. Так, наприклад, прийменниково-відмінкові форми, за аналізованими матеріалами, активніше використовуються в тому разі, коли: 1) для більшої експресивності і комунікативної достатності необхідне вживання прикметника в структурі прийменниково-відмінкової форми: Марія зробила крок вперед без моральних надривів(М.Стельмах) – Марія зробила крок вперед, не надриваючись морально. Те саме стосується і щодо вживання прийменниково-відмінкових форм з антонімічним прийменником: Учні з великим ентузіазмом взялися за висадження молодих лип (Молодь України. – 2001. – 14 квітня) Учні без великого ентузіазму взялися за висадження молодих лип; Просторий кабінет його було прибрано з найбільшою розкішшю(О.Слісаренко), пор. прибраний розкішно. Крім прикметників, у прийменниково-відмінкових формах можливі й інші маркери модального значення: Василько стиснув її у своїх обіймах зі всією силою юнацької пристрасті (А.Підмогильний), пор.: стиснув міцно в обіймах. Загалом прийменниково-відмінкові форми порівняно з дієприслівниками характеризуються більшим спрямуванням на позначення синкретичної обставинної семантики: спосіб дії + умова: 79% респондентів без сумнівів відповіли, що вони не визначились, за яку партію голосуватимуть (Високий замок. – 2001. – 14 серпня); спосіб дії + причина: Христина із захопленням дивилася на директора (Г.Косинка). Це пояснюється категорійною семантикою самих форм: дієприслівник, позначаючи додаткову дію, надає мовленню динамічності, що не завжди вимагається з погляду смислової настанови тексту. Тому прийменниково-відмінкова форма стає придатнішою: Вигравши в першому турі й отримавши безумовний карт-бланш на рішучі дії без оглядки на праву та ліву опозиції, Президент може розраховувати на певний спокій... (Молодь України. – 2001. – 14 листопада). За умови відсутності лексичного паралелізму заміна прийменниково-відмінкової форми на прислівник або дієприслівник неможлива або в силу їхньої відсутності (Сама Льольо з ентузіазмом сприйняла цю театралізовану гру в реального суперника (М.Хвильовий), або за умови їхньої наявності, але сполучувальні можливості останніх обмежені («Льольо з жалем дивилася на свою ще недавно нову сукню» (М.Хвильовий); Ти падав на землю й безумствував, бо ти згоряв у пожарі першого неповторного кохання (М.Хвильовий)).

Прийменниково-іменникові форми здатні виражати контамінацію значень: «Ти мене не вчи!» – крикнув Несторенко в гніві» (М.Хвильовий). Прийменниково-іменникова форма вказує не тільки на те, як відбувається дія, але і на її причину: крикнув тому, що був розгніваний.Водночас прийменниково-іменникові форми можуть виступати як стилістичні засоби, що допомагають повніше розкрити характер героїв. Так, конструкції подивитись із зацікавленням – подивитися зацікавлено, відвернутися з ненавистю – відвернутися ненавидячи виступають синонімічними. М.Хвильовий, описуючи розповідь одного з персонажів оповідання «На озера», вживає прийменниково-відмінкову форму з захопленням: Тільки маленький робітник із старенькою шомполкою ще регоче на весь вагон і з захопленням розповідає, як він сварився із жінкою перед від’їздом, якою підкреслюється миттєвість такого вияву розповіді, в той час, як прислівник «захоплення» передавав би постійність цього. Подібних прикладів використання прямого значення прийменників можна легко віднайти багато: (Павлина Анфісівна:) Ви такої високої думки про себе? – сказала з притиском (М.Хвильовий). Прийменниково-відмінкова форма з притиском актуалізує наголошення і невдоволення Павлини Анфісівни.

Прийменниково-відмінкова форма, на відміну від прислівника, позначаючи модальні відношення, часто вказує ще й на психологічний стан людини: Павлина Анфісівна... говорила з якимсь надривом (М.Хвильовий). Як свідчить аналіз матеріалу, прийменниково-відмінкові форми постають вживанішими в мові художньої літератури і в нарисово-есеїстських газетних матеріалах, в яких автор не приховує власної оцінки події. Прислівники ж і дієприслівники поширенішими є 1) при відсутності спільнокореневого абстрактного іменника, що легко поєднується з прийменником, або ж така конструкція гіпотетично можлива, але не вживана: виконувати естетично – виконувати з естетикою, працювати якісно – працювати з якістю; 2) при необхідності вираження додаткових відтінків модального значення: У своїх відповідях кореспондентам різноманітних видань Дж.Буш постійно наголошує, що США протистоять мусульманському екстремізму (Голос України. – 2004. – 12 травня) – пор.: підкреслює постійно; Але Усама Бен Ладен зовсім не сліпий фанатик: він ретельно прораховує власні дії,... старанно пильнує за своїми словами... (Молодь України. – 2004. – 14 травня) – пор.: з особливою ретельністю прораховує власні дії, з особливою старанністю пильнує за своїми словами. Вживання прислівників і дієприслівників часто обмежене рамками лексичної сполучуваності: У цьому разі не говориться про тривале турне західними країнами і не про перебування на сонячному Кіпрі, а тільки про можливість виїхати кудись на вихідні і «якісно й ефективно відпочити»(Україна молода. – 2003. – 14 липня) – конструкція якісно й ефективно відпочити не може бути кваліфікована як властива для спонтанного мовлення.

Якщо зіставляти прислівники, дієприслівники і прийменниково-відмінкові форми, то слід зауважити, що прислівники і дієприслівники постають стилістично нейтральними порівняно з останніми: Він не поспішаючи, повільно спльовує на підлогу й уважно дивиться на виховательку (М.Хвильовий). Очевидно, вживання в цьому разі аналітичної форми «без поспіху», «з уповільненням» є сумнівним, оскільки вона може бути покваліфікована як поважно, з відповідною розсудливістю.

Отже, якщо постає необхідність конкретизації, деталізації чого-небудь, прислівник виявляється не зовсім придатним. Його не можна поширювати іншими словами, суттєвими для певного контексту. Та й прислівник здебільшого поширюється вузьким колом слів: дуже, вельми, надзвичайно тощо. Прийменниково-відмінковим формам при позначенні мода-льності порівняно з іншими формами притаманні ширші сполучувальні властивості, що мотивується їхнім більш конкретним значенням. Саме прийменник уможливлює вживання при іменнику абстрактної семантики епітета, внаслідок чого конкретизується іменник:Після цієї промови, виголошеної з належним трагізмом, Остап відійшов і сів на місце (В. Підмогильний); Мати сіла навпроти доньки і слухала її розповідь з глибокою внутрішньою напругою, навіть з сердечною увагою (М.Хвильовий); Хлопці продовжували свій шлях з великою обережністю (О.Слісаренко).Перевага прийменниково-відмінкових форм полягає в тому, що прийменники схильні до контамінації, тобто до поєднання кількох значень: Марія подивилася на нього і в здивуванні розкрила очі: як же він змінився (М.Хвильовий). Крім модусного значення, прийменниково-відмінкова форма вказує на психологічний стан людини, водночас характеризуючись причинною семантикою. Останнє уможливлює їх перебування в одному синонімічному ряду з яскраво вираженими каузальними сполуками:...Анфіса Павлівна від розгубленості чи з іншої причини відвела погляд від директора, хоча той не зводив з неї очей (М.Хвильовий).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (1)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... само. 5. Schneck S. Models of Civil Society in the framing of the U.S. Republic 1781 ...
  2. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... October, 1970. Cattell R.B. The Scientific Analysis of Personality. Baltimore, Maryland: Perguin Books ...
  3. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (2)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... ; the regularity of correlation of overphrase unities and paragraph in scientific-professional speech ...
  4. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (6)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... . – 1960. 400 с. Coal preparation. - Litterton: Society for mining, metallurgy and exploration ...
  5. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (3)

    Закон
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. ...

Другие похожие документы..