Главная > Документ


ПЛАНУВАННЯ ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ ЗА МІСЦЕМ ВИНИКНЕННЯ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ НАФТОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Хоменко Л.М.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

На підприємствах доцільно переглянути традиційні підходи стосовно економічних інструментів та методів планування постійних витрат. Метод повного розподілу витрат передбачає перерозподіл зверху донизу всіх затрат підприємства з віднесенням на відповідні носії. Розподіл постійних витрат між окремими видами продукції нафтопереробки пропорційно різним базам поділу має умовний характер. При становленні ринкових відносин і загостренні конкуренції умовний розподіл призводить до отримання викривленої інформації та прийняття помилкових управлінських рішень.

На підприємствах нафтопереробної промисловості в країнах із розвинутою економікою при калькулюванні собівартості продукції постійні витрати не розподіляються між носіями, тобто застосовується так званий «метод величини покриття». За такого методу тільки змінні витрати залежать від завантаженості потужностей, а тому відносяться при калькулюванні на носії витрат. Західна практика застосування управлінського обліку включає врахування постійних витрат в собівартості носія. Постійні витрати покриваються маржинальним прибутком, який отримується від продажу продуктів нафтопереробки. За умов застосування «методу величини покриття» максимальний розмір, якого можуть досягнути постійні витрати, співвідноситься з величиною маржинального прибутку по підприємству нафтопереробної промисловості. Використання такого варіанту калькулювання дозволяє отримати необхідну в умовах ринку інформацію щодо поведінки витрат в умовах зміни завантаженості або обсягу випуску продуктів нафтопереробки на відповідних установках. Таким чином, при застосуванні цього методу постійні витрати не розподіляються між носіями витрат, а плануються і враховуються в цілому по підприємству. Удосконалення системи управлінського обліку стосується планування постійних витрат безпосередньо за місцями їх виникнення.

Визначення постійних витрат за місцем виникнення зумовлює формування раціональної їх величини та впровадження заходів по систематичному зменшенню за технологічною системою взаємопов’язаних виробництв. Система управлінського обліку та контролю сприяє виявленню економії або перевитрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів по залежним і незалежним від конкретних виконавців причинах. Для умов роботи транснаціональної фінансово-промислової компанії “Укртатнафта” з нашою участю здійснюється удосконалення системи планування постійних витрат за місцем виникнення. Так, в головному підприємстві виокремили виробничі елементи різного ступеня деталізації, де здійснюється планування, облік, контроль і аналіз постійних витрат. За такого виокремлення місця виникнення витрат співпадають з центрами відповідальності за затратами. Ступінь деталізації місць виникнення витрат визначалася економічною доцільністю та потребами управління на головному, спільних та дочірніх підприємствах транснаціональної компанії. Основними умовами для виокремлення виробничих елементів щодо цільового групування постійних витрат за місцями їх виникнення послужили: територіальна відокремленість в єдиному комплексі нафтопереробного процесу в межах певної території підприємства та його підрозділів; функціональна однорідність за використання однотипного обладнання з приблизно рівними витратами на одиницю відпрацьованого часу; можливість встановлення персональної відповідальності за рівень витрат стосовно конкретного місця виникнення постійних затрат. Сферу відповідальності за постійними витратами визначили у відповідності до організаційної схеми адміністративного та виробничого управління компанією з врахуванням функціональної належності витрат до певної сфери діяльності.

Відповідно до існуючою схемою виробничого кругообігу акцентували увагу на основних джерелах виникнення витрат: постачання сировини, матеріалів, палива та енергії; виробництво продукції та послуг; реалізація продукції та послуг; управління підприємством. Об’єктом віднесення відповідних витрат, наприклад, в постачанні є об’єм сировини, матеріалів, палива, малоцінних та швидкозношуваних предметів. У постійні витрати сфери постачання доцільно включати витрати не тільки відділу матеріально-технічного забезпечення, комплектації обладнання, маркетингової служби, лабораторії з перевірки якості нафти та матеріалів, але і витати на утримання загальнозаводських товарно-сировинних складів.

Витрати на утримання товарно-сировинних складів відносяться на загальновиробничі витрати. В результаті технічного прогресу в нафтопереробній галузі зростає технічна оснащеність товарно-сировинних складів, оптимізується їх місткість та кількість. Здійснюється відокремлення складських витрат в самостійне місце виникнення затрат. Сучасний товарно-сировинний склад – специфічний виробничий підрозділ із великим обсягом роботи по заповненню і вивільненню місткостей, де ведеться облік та контроль сировинних запасів нафти різних родовищ за якісним складом. Складські споруди на підприємствах територіально відокремлені, операції з прийомки, зберігання і видачі сировини функціонально однорідні. Витрати на утримання загальнозаводських складів можна відносити на собівартість продукції нафтопереробки за єдиною розрахунковою основою. Персональну відповідальність за величину витрат на утримання складських місткостей доцільно відносити на завідуючих складів. На більш високому рівні таку відповідальність доцільно покласти на керівництво товарно-сировинних цехів та відділів матеріально-технічного забезпечення, яким підпорядковуються склади на нафтопереробних підприємствах. Така господарська одиниця як склад підприємства задовольняє усім характерним умовам утворення місць виникнення постійних витрат. Відокремлення витрат матеріально-технічного постачання та збуту продуктів нафтопереробки в єдині комплекси в транснаціональній компанії посилило контроль за економічністю розрахункової діяльності цих важливих підрозділів. Постійно впроваджуються управлінські рішення по зниженню витрат із постачання та збуту, раціоналізації запасів особливо сирої нафти, розробки різних варіантів організації постачання сировини з застосуванням автоматизації товарно-сировинного господарства.

Основними критеріями для відокремлення витрат послужили елементи та точність інформації в умовах широкої комп’ютеризації облікової діяльності. Послідовність формування планово-облікових даних щодо постійних витрат представили в широко відомій із спеціальної літератури матричній формі. Використання матричної побудови дозволяє взаємно пов’язати планування та облік за видами і місцем виникнення постійних витрат, уникнути дублювання у формуванні показників собівартості. Матрична схема є прямокутною, кінцевою та обмеженою. Елементи матриці являють собою додатні величини постійних витрат. Число стовпців матриці дорівнює кількості місць виникнення витрат на підприємстві. Число рядків матриці відповідає кількості елементів витрат з деталізацією за окремими під статтями. Матриця постійних витрат в цілому по транснаціональній компанії відображає відношення між видами витрат та умовами їх утворення з поділом на під матриці за окремими виробництвами та спільними підприємствами. Варіанти побудови під матриць за місцями виникнення постійних витрат здійснили за конкретними виробництвами олив, бітумів, сірки, парафінів, присадок, бензолу та толуолу. Постійне удосконалення автоматизованої систем управління виробництвом дозволяє контролювати роботу виробничого устаткування нафтопереробного комплексу за допомогою сучасної комп’ютерної техніки. Матричне подання даних щодо витрат за окремими підрозділами транснаціональної компанії дозволяє за умови функціонування АСУВ моделювати з використанням економіко-математичних систем планування та облік постійних витрат. Застосування матриць дозволяє реалізувати в повному обсязі систему планування та обліку постійних витрат і калькулювання їх за місцями виникнення.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ

Пряхіна К.А.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Cучасні процеси глобалізації світової економіки, світові інтеграційні процеси призвели до зростання конкуренції як на світових ринках, так і на внутрішньому ринку України. Особливо гострою ця проблема є для галузей машинобудівного комплексу України, від рівня розвитку яких значною мірою залежить стан економіки, тому на сьогодні вітчизняному машинобудуванню належить ключова роль у забезпеченні конкурентоспроможності продукції товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках нашої держави. Дефініція машинобудування визначається як важлива галузь промисловості розвинутих країн світу, яке значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, а й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Так у сучасній промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25–40 % вартості виробленої промислової продукції. Недостатній розвиток машинобудування в країні навіть з високими показниками розвитку інших промислових виробництв – структурний недолік.

Незважаючи на те, що українська продукція машинобудування експортується до 77 країн світу, структура зовнішньої торгівлі України не відповідає сучасним тенденціям на світовому ринку і характеризує низький якісний рівень багатьох традиційних і потенційних експортних товарів. Так, у 1990 році машинобудування займало 31 % у загальному обсязі промислового виробництва УРСР. Після виникнення «самостійної» України, машинобудування зменшилася до 12 %. Тобто, головний показник технічного і промислового розвитку країни обвалився на дві третини. Виникнення системної кризи викликано початковою орієнтацією галузі на виробництво військової продукції, руйнуванням міжгалузевих і міжвиробничих зв'язків, особливостями законодавства, системою фінансування і оподаткування всього циклу будівництва, неготовністю керівників заводів адекватно реагувати на те, що відбувалося в країні. Самоліквідація УРСР з подальшим формуванням півтора десятки нових держав була пов'язана з практично одномоментним руйнуванням коопераційних зв'язків, що склалися, у промисловості, від яких знов створені країни дотепер не можуть схаменутися. Необхідно зазначити, що існуючі тут проблеми криються в самій системі визначення пріоритетів в розвитку галузі, яка недостатньо враховує світові тенденції; недосконалій системі визначення перспективної потреби держави; слабкості менеджерів, які повинні забезпечувати реалізацію попиту. В цих умовах розрізнені і часом недостатньо послідовні урядові дії не можуть корінним чином змінити ситуацію, навіть якщо в державному бюджеті на фінансування галузі щорічно передбачаються значні грошові кошти.

Стрімке зменшення масштабів українського машинобудування супроводжується не менш стрімкою його науково-технічної деградацією. Та продукція, яку ще випускає машинобудівний комплекс України, більше схожа на древні технічні раритети, ніж на щось сучасне і ефективне. І це не випадково, адже наукові дослідження в українському машинобудуванні фактично не ведуться.

Таким чином можна виділити сучасні проблеми вітчизняного машинобудування:

– застарілість основних засобів на підприємстві, що негативно впливає на конкурентоспроможність, якість та собівартість продукції;

– недостатній рівень платоспроможності товаровиробників, що негативно впливає на фінансово-економічний стан підприємств машинобудування;

– обмежений внутрішній попит на вітчизняну продукцію;

– низький рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств;

– залежність вітчизняних підприємств від постачань вузлів, деталей та комплектуючих виробів з інших країн;

– неефективна політика держави щодо діяльності монополістів і посередників, що призводить до підвищення вартості матеріалів, енергоресурсів;

– нерозвиненість інфраструктури внутрішнього ринку (відсутність реального моніторингу, дистриб'юторської системи та фінансового лізингу);

– недостатність обігових коштів, недосконалість механізму середньо- та довгострокового кредитування;

– відсутність реальних джерел фінансування, що призводить до унеможливлення реконструкції та технічного переоснащення підприємств галузі і забезпечення за рахунок цього високої якості виготовлюваних машин та обладнання, освоєння виробництва нової конкурентоспроможної техніки;

– відсутність фінансових механізмів та інструментів, що створюють зацікавленість в інноваціях, а також стимулюють науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

– низький рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств;

– значний відтік висококваліфікованих інженерних і робітничих кадрів.

Машинобудівний комплекс України містить значний науково-виробничий потенціал, тут зосереджена третина промислово-виробничих фондів і майже половина промислово-виробничого потенціалу країни, але подальший розвиток можливий тільки прирозробці відповідної державної політики і запровадженні ефективних економічних стимулів активізації машинобудівного виробництва та технологічній його переорієнтації.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ТОРГОВЕЛЬНИХ АГЕНТІВ

Бігдан М.Г.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Для зв'язку з покупцями, фірми користуються послугами торгівельних агентів. З їх допомогою налагоджується система просування і збуту товару. Знайти професійного комівояжера відповідальний і трудомісткий процес. Саме від його роботи частково залежить прибуток підприємства, попит на товар. Тому керівництво отримує зведення про роботу комівояжера декількома шляхами. Найважливіше джерело інформації - звіти про продажі. З їх допомогою можна оцінити ефективність роботи комівояжера.

Комівояжер (франц. cornmis voyageur) - збутовий посередник, роз'їзний представник торгівельної фірми, який за дорученням фірми шукає покупців її товарів, пропонуючи їм зразки, рекламуючи товар, поширюючи каталоги товарів [2]. Основною метою проведених досліджень виступає аналіз методів ефективності роботи торгівельних агентів. Адже саме від їх продуктивної діяльності залежить об'єм продаж, рівень доходу організації, ефективне функціонування торгівельного апарату.

Одним із способів оцінки є порівняння показників роботи різних комівояжерів і ранжирування продавців на основі цих показників [2]. Найбільше керівництво повинен цікавити об'єм особистого вкладу кожного комівояжера в чистий прибуток фірми. А для цього необхідно вивчати комплекс торгівельних прийомів, вживаних ним, і структуру і розміри його торгівельних витрат. Другий спосіб оцінки - порівняння показників поточних продажів комівояжера з показниками його минулих продаж. Таке зіставлення дає безпосереднє уявлення про хід подій. При порівнянні можна наочно побачити, як зростали (або падали) прибутки або продажі, чого досяг комівояжер впродовж декількох років.

Якісна оцінка торгівельного агента. При цій оцінці зазвичай враховують знання комівояжера про фірму, її товари, клієнтів, конкурентів, свою торгівельну територію і обов'язки. За спеціальною шкалою можна оцінити і характеристики його особи, такі, як поведінка, зовнішній вигляд, манера говорити, темперамент.

Особистий продаж і державна політика. У прагненні роздобути замовлення комівояжер не повинен відходити від принципів ";добросовісної конкуренції";[1]. Певні прийоми заборонені законом або жорстко регулюються. Комівояжер повинен утримуватися від пропозиції хабарів покупцям, агентам по закупівлях і іншим впливовим особам. Він повинен інформувати замовників про їх права, такі, як 72-годинний ";охолоджувальний період";, протягом якого замовник може повернути товар і отримати назад свої гроші.

До залучення і відбору комівояжерів слід підходити дуже ретельно, щоб до мінімуму знизити витрати, пов'язані з наймом працівників, які не відповідають професійним вимогам. Програми навчання комівояжерів-новачків покликані ознайомити їх з історією фірми, її товарами і політичними установками, особливостями її клієнтів і конкурентів, а також з основами мистецтва продажу. Мистецтво продажу - це семиступінчастий процес, в який входять: відшукання і оцінка потенційних покупців, попередня підготовка до візиту, підхід до клієнта, презентація і демонстрація товару, подолання заперечень, укладення оборудки і доведення до кінця робіт по операції, перевірка результатів. Оскільки комівояжерові доводиться приймати безліч рішень і стикатися з безліччю розчарувань, він потребує контролю і постійного заохочення. Щоб допомогти комівояжерам краще налагодити роботу, фірма повинна регулярно оцінювати ефективність їх діяльності.

Література:

1. Азоєв Г.П. Конкуренція: аналіз, стратегія і практика. – М.: Прогрес, 1997. – 248 с.

2. Армстронг Р. Маркетинг. Спільний курс. – М.: Вільямс, 2001 – 608 с.

САМОМЕНЕДЖМЕНТ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Карлик Ю. Ю.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Управління організацією в наш динамічний час є складною роботою, яку не можна виконати успішно, керуючись простими сухими завченими формулами. Керівник повинен поєднувати розуміння спільних істин і значущості численності варіацій, завдяки яким ситуації відрізняються одна від одної. Керівник повинен розуміти і враховувати критичні чинники або складові організацій (внутрішні змінні), а також сили, що впливають на організацію із зовні (зовнішні змінні), а також враховувати вплив організації на суспільство.

Широкого розповсюджена точка зору, що існує застосований до будь-якої організації процес управління, що полягає в реалізації функцій, які повинен виконувати кожен керівник.

Основною метою проведених досліджень виступає аналіз впливу самоменеджменту на управлінську діяльність.

Сила сучасного менеджменту, його ядро, полягає з одного боку, в тому, що він бере свій початок від людини, його потреб і цілей, від перетворення знань, досвіду і досягнень науково технічного прогресу на продуктивну силу. З іншого боку, рушійна сила сучасного менеджменту, як видима, так і невидима полягає в творчому зостосуванні інформаційних технологій.

Самоменеджмент, а точніше самоуправління – самостійність і особисте управління самим собою. Ефективність самоуправління пов'язана як з людською природою, так і організацією, соціальним управлінням[3].

Метою самоменеджменту може вважатися тимчасове забезпечення відносин, або “взаємодопомога в умовах взаємозалежності”, або “допомога без залежності” .

Переваги оволодіння мистецтвом самоменеджменту полягають в наступному: виконання роботи з меншими витратами часу, краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; зростання кваліфікації; зниження завантаженості роботою; скорочення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом [2].

Самоменджмент є ефективним способом обліку і реалізації нових реальностей перехідних процесів.

Уміння ладнати з людьми - це менеджмент, уміння ладнати з часом – самоменеджмент [1]. Причому якість останнього визначає ефективність першого. Самоменеджментом називають послідовне і доцільне використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і результативно використовувати свій час. Прийоми управління часом дають можливість управляти своїм життям.

Особливість сучасного погляду на керівника як лідера колективу полягає в тому, що він розглядається як носій інноваційної організаційної культури, як основний ініціатор послідовних змін в організації. Найважливіші риси сучасного керівника: професіоналізм, здатність вести за собою колектив, прагнення створювати і підтримувати хороший психологічний клімат неможливе без роботи над собою, без самоменеджменту.

Література:

1. Д. Моргенстерн. Тайм менеджмент. Искусство планирования управления своим временем и своей жизнью. – М.: ООО «Добрая книга», 2001. – 264 с.

2. Маслоу А. Мотивация и личность. – С.-ПБ.: Питер, 2003. – 352 с.

3. /economics/ek270.php// Самоменеджмент.

ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Васюков Д .О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Питання конкурентоспроможності підприємства є актуальною проблемою його функціонування в умовах ринкового середовища. Саме середовище невпинно змінюється, й це впливає на конкурентні позиції підприємства. Формується необхідність постійного пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності – як в тактичному, так і в стратегічному плані.

Забезпечення ринкової конкурентоспроможності є умовою існування та розвитку підприємства. Підприємство повинно формувати як тактичні, так і стратегічні інструменти конкурентної боротьби. Стратегія конкурентної боротьби повинна передбачати розвиток конкурентних переваг, забезпечення їх відносної стійкості. Забезпечення нової якості суспільного розвитку, подальшим розвитком глобалізаційних процесів в останні десятиріччя виявляються стійкі тенденції до підвищення ролі екологічних факторів у забезпечені конкурентоспроможності та сталого економічного зростання. Екологічні фактори набувають системного значення, вони все більшою мірою визначають стратегічне майбутнє національних економік, їх суб’єктів. Це обумовлює для підприємств необхідність більш повного врахування в своїй діяльності сучасної та перспективної ролі екологічних факторів.

Для управлінської практики, для теоретичних досліджень еколого-економічної проблематики залишається досить характерним погляд на екологічні фактори як насамперед на необхідність врахування відповідних вимог держави.

Економічна діяльність створює відповідний тиск на навколишнє природне ередовище, на його здатність до самовідтворення на суспільно прийнятному рівні за трьома основними напрямками: зменшення ресурсної бази; забруднення навколишнього природного середовища, зниження рівня його якості та рекреаційного потенціалу; погіршення демографічних показників. Це соціально-екологічні екстернальні ефекти. Ефект зворотної дії полягає в тому, що накопичення екологічних екстернальних наслідків обертається ресурсними (екологічними) обмеженнями зростання.

Ринок інформує підприємства про стан навколишнього природного середовища, про зміни в ньому. Це виявляється в наступному: змінюються ціни на природні ресурси; відбувається поступова екологізація попиту домашніх господарств та організацій. Разом із тим, раціоналізація використання природних ресурсів через ринкову ціну виявляє свої обмеження: по-перше, підвищення ціни на природні ресурси не завжди призводить до раціоналізації їх споживання; по-друге, підвищення ціни на природні ресурси дуже слабо впливає на їх структурну заміну, на обмеження використання традиційних природних ресурсів.

Для забезпечення конкурентоспроможності підприємство повинно враховувати екологічні вимоги суб’єктів ринку. Основними варіантами базової маркетингової товарної екологічної стратегії можна визнати: адаптивну (підприємство прагне рухатися в своїй товарній політиці синхронно змінам ринку, виступає послідовником, імітатором екологічних вдосконалень компаній-новаторів) та експансіоністську стратегію (інноваційне вдосконалення екологічних властивостей продукції, створення екологічних новинок, створення ринку (сегменту, ніші) під екологізовану продукцію).

Стимулювання екологічного споживання потребує й використання “зовнішніх” стимулів, пов’язаних із наданням державою певних преференцій суб’єктам ринкових відносин: субсидій виробникам певних товарів; встановлення цінових знижок для тих, хто купує екологічно-корисні товари.

До факторів, які визначають необхідність активної участі держави в екологічному регулюванні, слід віднести: а) “поточні провали ринку”: ринкова алокація далеко не завжди забезпечує найкращі результати щодо використання ресурсів; у взаємодіях економічних суб’єктів досить часто виникає негативний екстернальний екологічний ефект, який через ринковий механізм не інтерналізується, зовнішні втрати ринком не трансформуються у внутрішні для суб’єкта, який створив цей ефект; б) “стратегічні провали ринку” як регулятора щодо забезпечення відповідальності теперішнього покоління перед майбутнім, умов для реалізації концепції сталого економічного розвитку; в) практичне вичерпання асиміляційного потенціалу ряду територій; г) розвиток глобалізаційних процесів в світі.

Для здійснення регулювання держава використовує адміністративно-правові; економічні та освітньо-ідеологічні інструменти.

Економічні інструменти орієнтовані на виправлення алокаційних недоліків ринкового механізму, вони можуть бути самоокупними. До них віднесені:платежі за використання природних ресурсів; платежі за забруднення; підтримка нормативних правил; стимулювання розвитку ринку екологічно чистих технологій, матеріалів; підтримка екологічного страхування; екологічне ціноутворення; фінансова підтримка природоохоронної діяльності;створення умов для торгівлі дозволами на забруднення.

В Україні через збір за забруднення держава чинить дуже ліберальний тиск на підприємства. Для підприємства вигіднішим є внесення екологічних платежів, в т.ч. штрафів, ніж інвестування в природоохоронні технології. Крім того, платежі за забруднення утримуються не з прибутку, а включаються до собівартості продукції, тобто ці витрати фактично компенсуються підприємству.

Екологічний менеджмент як управлінська підсистема знаходиться у постійній динамічній взаємодії з іншими підсистемами, зміни в конкурентному середовищі можуть змінювати значимість, рівень автономності (інтегрованості) екологічного менеджменту в загальній управлінській системі. Екологічний менеджмент визначається як управління впливом діяльності підприємства на навколишнє природне середовище. Його цільовими орієнтирами є досягнення економічних цілей підприємства при умові забезпечення екологічної безпеки суспільства.

За ставленням підприємств до значення екологічних факторів для конкурентоспроможності, їх поділено на такі групи: екологічно індиферентні; орієнтовані на “екологічність виробництва”; орієнтовані на “екологічність продукту”; системно екологічно орієнтовані. До чинників, які визначають місце “екологічності” в маркетингових стратегіях підприємств в цілому, а також характер екологічної орієнтованості, слід віднести: галузеву приналежність; масштаби діяльності підприємства; особливості екологічного регулювання держави; ринкову стратегію підприємства, місце в ній екологічної складової конкурентоспроможності.

Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використання природних ресурсів становить Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991).

Література:

1. Павленко І.І., Петруня В.Ю. Моделі екологічного менеджменту на підприємствах та їх вплив на конкурентоспроможність // Вісник Академії митної служби України. – 2007. – № 3. – С. 22–29.

2. Петруня В.Ю. Екологічний фактор в поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 27–28 жовтня 2005 р. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – С. 141–143.

3. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кабацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Університетська книга. – Суми, 2001. – 326 с.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки молоді та спорту україни кременчуцький національний університет імені михайла остроградського

    Документ
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТАСПОРТУУКРАЇНИКРЕМЕНЧУЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛАОСТРОГРАДСЬКОГО Назва факультету Механіки таматеріалознавства Кафедра Технології машинобудування Прі ...
  2. Кременчуцький національний університет імені михайла остроградського

    Документ
    ... СТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТАСПОРТУУКРАЇНИКРЕМЕНЧУЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛАОСТРОГРАДСЬКОГО Назва факультету Факультет природничих наук ... научно-техн. конференции «Применение промышленных ... сть України і Польщі: МатеріалиУкраї ...
  3. Міністерство освіти і науки молоді та спорту україни полтавський національний педагогічний університет короленка (1)

    Документ
    Міністерствоосвіти і науки, молоді таспортуУкраїни Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. ... університет фізичної культури Державна льотна академія УкраїниКременчуцькийнаціональнийуніверситет імені МихайлаОстроградського ...
  4. Міністерство освіти і науки молоді та спорту україни полтавський національний педагогічний університет короленка (2)

    Документ
    Міністерствоосвіти і науки, молоді таспортуУкраїни Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. ... університет фізичної культури Державна льотна академія УкраїниКременчуцькийнаціональнийуніверситет імені МихайлаОстроградського ...
  5. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 0 1135 м Київ проспект Перемоги

    Документ
    ... на місяць НАН України, Міністерствоосвіти і науки, молоді таспортуУкраїни Електромеханіка, проблеми енергоперетворення та енергоресурсозбереження Кременчуцькийнаціональнийуніверситет імені МихайлаОстроградського 39600, Полтавська ...

Другие похожие документы..