Главная > Закон


11.3. Національна стратегія і політика економічного зростання

Кожна країна повинна формувати власну національно-економічну стратегію залежно від стану економіки. Засадами такої стратегії мусять бути вимоги закону господарської збалансованості. Суть стратегії полягає у забезпеченні рівня виробництва ВВП і доходів грішми населення згідно із сукупними потребами суспільства. Для того треба інвестувати працю і капітал для стабільних темпів виробництва національного продукту й оптимізувати доходи грішми тих, що працюють, усього населення до рівнів, які не порушували б рівноваги між національним попитом і національною пропозицією.

Національно-економічна стратегія полягає у тому, щоб на конкретному відрізку часу і в майбутньому національна пропозиція і національний попит завжди перебували в рівновазі. Це свідчитиме про правильність економічної політики. Однак національна пропозиція і національний попит повинні задовольняти життєві потреби кожного члена суспільства. У зв'язку з цим товарів, послуг та доходів грішми на кожну людину має бути стільки, скільки потрібно для розширеного відтворення виробництва і населення. Стратегія національно-економічної збалансованості повинна орієнтуватися на відповідність пропозиції та попиту потребам суспільства та на рівність між попитом і пропозицією за відтворення виробництва й населення. Відповідно макроекономічне регулювання має охоплювати щонайменше дві групи важливих питань:

- забезпечувати оптимізацію структурних пропорцій усіх елементів продуктивних сил, складових системи фінансів, рівнів економічного управління і регулювання:

- утримувати національно-економічну збалансованість систем виробництва, розподілу і споживання, стабільність усієї господарської системи, стале економічне зростання.

При тому стратегія національно-економічної збалансованості повинна чітко дотримуватися вимог закону господарської збалансованості:

Qц = vг Гм

Формула господарської збалансованості, її властивості є чинниками визначення пріоритетів стратегії національної економічної політики, яка має на меті створення економічного механізму, котрий забезпечив би рівновагу між виробництвом і споживанням. Основними векторами економічної політики є:

- стабільне зростання виробництва товарів і послуг щодо потреб країни;

- стабільне, адекватне обсягам виробництва товарів і послуг зростання доходів грішми споживачів.

Відповідно до векторів, з урахуванням стану економіки, формуються і пріоритети національної економічної політики, найважливішими серед яких є залучення капітальних вкладень для оновлення національного капіталу і забезпечення зростання обсягів виробництва.

 

11.4. Підходи та моделювання економічного зростання

Проблеми моделювання економічного зростання завжди були предметом досліджень економістів країн ринкових економік. Такі проблеми виникали через тенденції нерівномірного і незбалансованого розвитку їхніх економік.

Загальна характеристика моделей економічного зростання. Ще у 1950-х роках Р. Харрод і Е. Домар відзначили деякі відмінні риси кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростання. Зокрема, вважали, що:

- попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження— інвестиціям (капіталовкладенням);

- найважливішу роль в економічному зростанні відіграє формування попиту, насамперед попиту на інвестиції;

- основні технологічні коефіцієнти і пропорції (наприклад, відношення ";капітал — продукт";, ";праця — капітал"; та Ін.) не змінюються унаслідок негнучкості цін і визначаються технічним прогресом, якщо він не впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів.

Відповідно до кейнсіанських моделей норма нагромадження (заощадження) — головний стратегічний фактор і основний параметр регулювання довгострокового зростання економіки. Це зростання стійке, якщо стійкі частка заощаджень у доході й відношення ";капітал — продукт"; (це — гарантований темп зростання). Однак така стійкість не досягається автоматично. Відхилення Гарантованого від природного темпу зростання, тобто темпу, що відповідає темпові зростання населення, викликає тривалі негативні тенденції у формі економічної стагнації або інфляції. Підтримка стійкого зростання економіки потребує державного втручання — регулювання нагромадження і споживання з допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

З кінця 1950-х років проблемами економічного зростання почали займатися економісти неокласичного напряму, до представників якого належать Д. Піке, Д. Miд, P. Солоу, М. Браун і ін. Вони виходили з того, що:

- попит автоматично дорівнює пропозиції;

- у процесі економічного зростання головну роль відіграє пропозиція економічних ресурсів і ефективність їх використання;

- основні технологічні коефіцієнти змінюються залежно від цін виробничих факторів і характеру технічного прогресу.

Важливою передумовою неокласичної теорії була ідея про наявність вільної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні їх граничних продуктів, що забезпечувало стійкість економічної рівноваги. На базі цих передумов економісти неокласичного напряму запропонували свій варіант моделі економічного зростання. Це — виробнича функція Кобба-Дугласа (В = F(TK,K)). Була запроваджена система показників, що характеризувала залежності між затратами і випуском продукції (коефіцієнти еластичності випуску за ресурсами), між самими затратами (гранична норма заміщення і еластичність заміщення ресурсів); була дана система кількісних характеристик для економічного обґрунтування технічного прогресу: нейтрального, але такого, що впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів, матеріалізованого, тобто втіленого в засобах виробництва, і не матеріалізованого, але втіленого в засобах виробництва.

Емпірична оцінка параметрів виробничої функції — важливий апарат аналізу кількісних взаємозв'язків, що визначають потенційно можливий випуск продукції. На основі цих оцінок був зроблений, зокрема, висновок, що головними стратегічними факторами довгострокового економічного зростання став технічний прогрес, і особливо умови, що його визначають: підвищення якості устаткування, зростання кваліфікації працівників і рівня організації виробництва.

Економісти неокласичного напряму використовували виробничу функцію не лише для отримання емпіричних оцінок, а й як відповідну математичну форму для трактування проблем динамічної рівноваги економіки. Вони намагалися довести, що економіка внутрішньо стійка і має необхідні механізми для автоматичного відновлення порушеної рівноваги. Державне втручання в економіку, на їхню думку, повинно зводитися до мінімуму й обмежуватися переважно сферою кредитно-грошової політики. Що ж стосується механізму розподілу національного доходу, то за цією теорією кожен виробничий фактор (праця — Тк і капітал — К) отримують частку продукції відповідно до своїх обсягів і граничної продуктивності. Зміна цих часток відбувається лише під впливом нейтрального технічного прогресу.

Кейнсіанські моделі. Це найпростіші моделі, які використовуються як математичний інструментарій для вивчення економічної динаміки і факторів, що її визначають, а також для побудови прикладних економічних моделей та опису зв'язку глобальних економічних показників. Очікуваними величинами виступають обсяг національного доходу і темпи його зростання. Обмежувальними факторами тут беруть обсяг затрат капіталу і чисельність зайнятих у виробництві працівників, умовно прирівняних до чисельності населення країни. Головну увагу автори надають проблемам забезпечення повної зайнятості і підтримці стійких урівноважених темпів зростання економіки.

В моделі використовуються такі параметри:

- обсяг випуску продукції за певний період — В;

- обсяг поточних заощаджень — 3;

- обсяг інвестицій — Kt;

- приріст загального випуску продукції за якийсь одиничний період, виражений у вигляді частки всього випуску — В;

- частка доходу, що йде на заощадження (гранична схильність до заощадження) — d3;

- потреба в капіталі, зумовлена зростанням випуску продукції — К;

- потреба в капіталі, викликана приростом капіталу на виробництво одиниці продукції — кв.

Якщо не відбувається збільшення розмірів капіталу, необхідного для виробництва одиниці продукції, або капіталу, що необхідно на дану масу зайнятих, система рівнянь моделі матиме вигляд:

Наведені рівняння дають можливість вирішувати два типи завдань:

- по-перше, можна визначити траєкторію зростання загального випуску продукції при заданих величин норми заощаджень і коефіцієнта потреби в капіталі;

- по-друге, вважаючи заданими темпи приросту обсягу випуску продукції, можна розрахувати норму заощаджень (при заданому коефіцієнті потреби в капіталі) чи потребу в капіталі, зумовлену зростанням випуску продукції (при заданій нормі заощаджень).

Неокласичні моделі. Загальне уявлення про сутність і зміст неокласичного напряму дає модель загальної рівноваги економічної системи К Кожікзю. Його модель охоплює 10 параметрів: 5 екзогенних (заданих ззовні) і 5 ендогенних (розрахункових, очікуваних).

Екзогенні параметри:

t — індекс року;

d3 — норма заощаджень;

кд — коефіцієнт (норматив) капіталомісткості доходу;

тд — коефіцієнт (норматив) трудомісткості доходу;

п — темп приросту, (1 + n) — темп зростання населення, умовно прирівняний до темпів зростання зайнятих у виробництві.

Ендогенні параметри:

В — обсяг доходу;

З — обсяг заощаджень (нагромадження);

Кі — обсяг інвестицій;

Н — чисельність населення країни, умовно прирівняна до чисельності зайнятих у виробництві Тк (Н = Тк);

К — обсяг капіталу (основних фондів).

Балансові співвідношення моделі такі:

                                  

Крім уже наведеної моделі відомі моделі Р. Соллоу, Н. Бреттона, А. Смізіса, Н. Кальдора, Е. Фелпса, Д. Робінзона та багато інших. Здебільшого вони побудовані на продуктивній функції Кобба-Дугласа, яка містить коефіцієнти еластичності кінцевого продукту щодо праці і капіталу. Кожен з них показує, наскільки зросте обсяг кінцевого продукту при збільшенні обсягу одного з обмежених ресурсів і за постійного рівня затрат іншого.

ТЕМА 12. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

 

12.1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Глобалізація - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

• зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

• формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

• розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

• створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій -ВВП на душу населення):

• високорозвинені (понад 10 країн);

• розвинені (приблизно 25 країн);

• середньорозвинені;

• слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше ніж у розвинутих);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

• міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

• Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією наступних факторів:

• прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• розгортанням НТР;

• інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

• необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

• загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

• часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

• одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія „Роллс Ройс"; спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

• спільну розробку науково-технічних проблем;

• обмін науково-технічною інформацією;

• продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

• обмін вченими тощо.

Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Розрізняють наступні форми економічних відносин у структурі світового господарства:

• міжнародна торгівля;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародна трудова міграція;

• міжнародний обмін послугами;

• валютні відносини (регулювання валютних курсів),

• обмін науково-технічною інформацією та технологією (патенти, ліцензії);

• економічна інтеграція (ЄС, СНД).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення у специфічному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

 



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича european credit transfer system (2)

    Документ
    ... дмінком (повторення). Л. Розмовна тема „Німеччина”. Територія. Населення. ... Економічний прибуток. ЗМ 2. Макроекономіка і мегаекономіка. НЕ 2. 1 Національнаекономіка: структура та ... . Загальна модель макроекономічної рівноваги (АD-АS) таособливості ...
  2. Міністерство освіти і науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича іноземних мов european credit transfer system

    Документ
    ... лексичної теми. Слова. Діалоги по темі. Повторення Твір на тему „Моя ... Економічний прибуток. ЗМ 2. Макроекономіка і мегаекономіка. НЕ 2. 1 Національнаекономіка: структура та ... . Загальна модель макроекономічної рівноваги (АD-АS) таособливості класичного ...
  3. Національна служба охорони здоров’я великобританії (nhs) національний інститут здоров’я та клінічної досконалості ( nice )

    Документ
    ... в національномута місцевому масштабі й у забезпеченні широкої доступності цієї інформації та матеріалів». Інформація про Національну ... . Від доказів до рекомендацій – економіка медичної допомоги (контакти) Медично-економічний аналіз щодо ...
  4. Національна служба охорони здоров’я великобританії (nhs) національний інститут здоров’я та клінічної досконалості ( nice )

    Документ
    ... в національномута місцевому масштабі й у забезпеченні широкої доступності цієї інформації та матеріалів». Інформація про Національну ... . Від доказів до рекомендацій – економіка медичної допомоги (контакти) Медично-економічний аналіз щодо ...
  5. Розділ 1 Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції

    Документ
    ... національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій ......…………….. 11 1.2. Особливості формування та розвитку національних ...

Другие похожие документы..