Главная > Документ


ГЕОГРАФІЧНА ТЕРМІНОСИСТЕМА

В ІСТОРИКО-ЛІНГВАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

У статті досліджено становлення географічної терміносистеми української мови в історичному аспекті. Укладено реєстр географічних термінів, штучно вилучених з природничої сфери у 30-і роки ХХ століття.

Ключові слова: географічний термін, терміносистема, професійне мовлення, історія мови.

У загальному просторі української національної літературної мови виокремлюється особливий різновид мовлення, що обслуговує професійну сферу спілкування: мова науки, професійна мова, мова спеціальності, мова професійного спрямування.

Географічна культура охоплюється географічною картиною світу, географічним мисленням, методами географії, мовою географії (за проф. Токієм В. В.).Мовна особистість фахівця-географа визначається його професійнимтезаурусом (словником). В останній входить: географічна термінологія (лексичне ядро), слова-професіоналізми, жарґонізми (лексична периферія). Загальновідомим є те, що географічні терміни покликані влучно виражати категорії і поняття зазначеної вище науки. Вони належать до інтеґрувальних факторів, які надають підстав утворювати єдиний природничо - науковий простір, забезпечують інформаційне взаєморозуміння носіїв мови на національному й міжнаціональному рівнях. У природничій галузі терміни утворюють окрему терміносистему. Основними ознаками термінів як носіїв фахової інформації є: 1) системність; 2) наявність дефініції; 3) тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термінології певної галузі (пор.: операція- в медицині, військовій та банківській справах); 4) стилістична нейтральність; 5) точність семантики; 6) висока інформативність [8].

Розвиток національної географічної терміносистеми бере початки з кінця ХІХ століття, коли наукові знання з географії в Україні починають набувати чітко окреслених меж і всіх необхідних атрибутів професійних знань, як наслідок - виникає мова відповідної галузі. На цей час припадає заснування “Наукового товариства імені Тараса Шевченка” у Львові (1873 р.), “Українського наукового товариства” у Києві (1907р.).

Особливого піднесення розвиток української мови географічної науки набув у 20-і роки ХХ століття, в добу так званого українського ренесансу. “Романтична ідея мови як вияву сутності нації, мовно-літературна концепція українського національного й культурного відродження, стає одним з провідних гасел усього українського культурного й політичного руху на початку 20 сторіччя” [7, с. 8]. Саме у цей період починається свідома, цілеспрямована праця над створенням національної географічної терміносистеми. На чолі з Інститутом української наукової мови (1921) силами мовознавців і фахівців-практиків було опубліковано упродовж десяти років понад 83 термінологічні словники, з-поміж яких важливе місце посіли лексикографічні праці з природничої термінології Х. Полонського, геологічної термінології
П. Тутківського, П. Василенка [6]. Наразі “варто відзначити особливу сміливість авторів лексикографічних праць тієї бурхливої епохи, котра давала українцям шанс на відродження, на повноцінне існування українського терміна, на місце серед цивілізованих народів” [3, с. 106].

Починаючи з 30-х років минулого століття проти української мови в цілому і мови наукових термінів зокрема сталінським режимом було вчинено лінгвоцид нечуваних розмірів. Політика свідомого винищення мови як головної ознаки етносу, нації, як відомо з історії, може протікати у відверто аґресивній чи прихованій формах, але своєю гостротою завжди спрямовується проти писемної форми мовлення, що створює передумови для тотальної асиміляції народу. Відомі такі форми, шляхи і засоби лінҐвоциду: мовне “зближення” й уподібнення, переслідування носіїв мови, приниження статусу та престижу мови, заборона мови панівним державно-політичними режимом, переселенська політика [1].

Те, що зазнала українська мова в добу так званого Великого терору, важко окреслити одним словом. Формально в Радянській Україні уживання її не заборонялося, але впроваджувалася згори практика усунення розбіжностей у фонетичній системі, лексичній базі, морфологічній та синтаксичній будові, іншими словами, політика якнайглибшої асиміляції мов братніх республік. Прикро констатувати, але розвиток української мови загалом мав частіше насильницький, аніж еволюційний характер. СлоҐани пролетарського інтернаціоналізму та зближення націй і мов доволі швидко перетворилися на доктрину, систематично опрацьовану в ідеологічних документах 1930-1970-х років, які й спричинили “значну нівеляційну динаміку лексичного складу української мови” 2, с. 354. Юрій Шевельов, дослідник мовної політики, яку проводили різні режими на українських теренах в першій половині двадцятого століття, так визначав її специфіку за радянської доби: “Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися заходами зовнішнього тиску: забороняли вживати українську мову прилюдно, цілковито або частково; накидали державну мову через освітню систему, переселяли українців на чужі території, а українські землі заселяли членами панівної нації тощо. Поряд з цими класичними методами радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або живцем перенесені з російської мови. Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові” 4, с. 173. Не стала винятком і природнича термінологія.

6 квітня 1933 року за наказом керівництва Наркомосу України організовано комісію під головуванням А. Хвилі “для перевірки роботи на мовному фронті”. Комісія мала завдання: “очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології” 3, с. 35. Згідно з цим було припинено видання термінологічних словників української мови, зазнали репресій і фізичної розправи мовознавці, які упродовж 20-х років ХХ століття плідно працювали у галузі словникарства, а також здійснено заміну “націоналістичних” термінів “інтернаціоналістичними”, тобто калькованими з російської мови. Результатами роботи “спеціальної” комісії стала низка виданих у 1934-1935 рр. термінологічних бюлетенів, які визначали нові засади термінотворення на весь наступний радянський період.

Нами проведено дослідження історичних документів 2 тієї доби і укладено реєстр так званих “репресованих” слів природничої галузі, в перелікові на першій позиції наводиться слово, що підлягало заміні або повному вилученню, а на другій – термін-замінник, порівняймо: бережиналінія берегова (рос. линиябереговая); міжгіря (межигір’я)ущелина (рос. ущелье); високістьвишина (рос. высота); відміна місяцяфазамісяця (рос. фаза луны); віднога річки - рукав річки (пор. рос. рукав реки); вогкістьвологість (рос. влажность); багноболото (рос. болото); водозбір – басейн (рос. бассейн); водоспадводопад (рос. водопад); всезелений (ліс) – вічнозелений (рос. вечнозелёный); гарячий (клімат) – жаркий (рос. жаркий); година смуговачас поясний (рос. время поясное); горбовинависочина, височінь (рос. возвышенность (поднятие местности); далековидтелескоп (рос. телескоп); довжинадовгота (рос. долгота); допливпритока (рос. притока реки); заграва північнасяйво полярне (рос. северное сияние); заточинабухта (рос. бухта); кучугурабархан (рос. бархан); ліс глицевийліс шпильковий (рос. лес хвойный); мапакарта (рос. карта); мерзлина – мерзлота (рос. мерзлота); міненнязатемнення (рос. затемнение); міриломасштаб (рос. масштаб); мряковинатуманність (рос. туманность); пасмо гірськехребет гірський (рос. хребет горный); перехресний дощкосий дощ (рос. косой дождь); південникмеридіан (рос. меридиан); підсонняклімат (рос. климат); поділ, низькоділнизина (рос. низменность); клімат поміркованийклімат помірний (рос. климат умеренный); пустеляпустиня (рос. пустыня); рамено річкирукав річки (рос. рукав реки); рівень водигоризонт води (рос. горизонт воды); рільництво, хлібороцтвоземлеробство (рос. земледелие); розточчя, стоковищевододіл (рос. водораздел); становище географічнеположення географічне (рос. положение географическое); течватечія (рос. течение); плянигльобкарта земних півкуль (рос. карта земных полушарий); улоговиназападина (рос. впадина); чоло хвиліфронт хвилі (рос. фронт волны); леднякльодовик (рос. ледник); двигтіння, потрус, струсземлетрус (рос. землетрясение), великомірилова картабагатомасштабна карта (рос. многомасштабная карта), уземнийзаземляючий (рос. заземляющийся), повітряна трубасмерч (рос. смерч).

Приклади ілюструють штучне наближення природничих термінів української і російської мов. “Під “москвофільством” у сфері мови, - слушно зауважував видатний український філолог, дійсний член НТШ з 1923 року професор Сімович В. у статті “На теми мови”, - я розумію ось що: приймати те, що від чужих народів попадає до скарбу нашої мови, не від них безпосередньо, а просіяним крізь московське сито (це проявляється й у правописі чужих слів, і в відміні, й у роді, який прикладаємо до чужих слів і под.); іґноруючи закони української граматики, заводити в нашу мову московські форми; оминаючи власні фрази, брати московські; дослівно перекладати (а то й не перекладеними лишати) слова й вислови з московської мови, не додивляючись до того, чи вони відповідають духові нашої мови, чи ні” [3, с. 236].

Частину власне українських географічних термінів було замінено інтернаціоналізмами: вбиромірабсорціометр (віддавання переваги запозиченій лексичній одиниці);марсознавство (так зване українське слово, яке ніякого поширення з-поміж широких багатомільйонних робітничих та колгоспних мас не мало і не має) – аерографія (рекомендований інтернаціональний термін); надмадюна; обрій, позем (полонізм) – горизонт; прилипністьадгезія; рівникекватор; суходілконтинент; тепломіртермометр; сатьіней; ступіньградус.

Окрім усунення лексичних розбіжностей між російською і українською мовами, уніфікацій зазнали і граматичні категорії, фонетичні канони, порівняймо на прикладі термінів: плянигльобкарта земних півкуль (рос. карта земных полушарий), плянплан (рос. план), ляндшафтландшафт (рос. ландшафт). Щодо заміни мякого “л” у словах іншомовного походження на тверде “л” Андрій Хвиля писав: “...треба зазначити, що таке помякшення орієнтувало мовну практику багатомільйонних українських мас на Радянській Україні на галицьку мовну практику”3, с. 42. Такими ж мотивами пояснювалось і скасування літери Ґ у словах іншомовного походження. Водночас така західноукраїнська традиція відтворення слів, безпосередньо запозичених з німецької та інших європейських мов, або асимільованих за посередництвом польської мови, була регламентована правописом 1928 року, норми якого найповніше віддзеркалювали фонетичну, лекичну, граматичну самобутність української мови.

Отже, пануюча за умов тоталітаризму тенденція до нівелювання мов, формування збідненого лінгвального стандарту призвели до забуття національної специфіки в українській географічній терміносистемі. Проте максимальна українізація термінолексики сьогодні є нереальною і шкідливою. За сучасних умов наведені вище слова психологічно сприймаються мовцями як чужорідні. Проте не варто забувати, що такі мовні факти є свідченням нашої історії, мають неабияке значення для національно-культурної та мовної самоідентифікації українського етносу.

Література

  1. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич: Коло, 1994. – 126с.

  2. Караванський С. Пошук українсбкого слова, або боротьба за національне “Я”. – Київ: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 240 с.

  3. Кияк Т. Проблеми української термінології. Старі уроки в нових умовах // Про український правопис і проблеми мови: Збірн. доп. Мовної секції 16-ої Річної Конференції Української Проблематики в Іллінойському Університеті (Урбана-Шампейн) 20-25 червня 1997 р. – Нью-Йорк-Львів: НТШ, 1997. –
    С. 103 - 110.

  4. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К.: Вид. дім “КМ Академія”; Всеукр. т-во “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, 2004. – 163 с.

  5. Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В. В. Гейченко, В. В. Завірюхіна,
    О. О. Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.

  6. Сімович В. Праці у двох томах. Том 1: Мовознавство / Упор. І передм. Л. Ткач. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 520с.

  7. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчинська. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. - 399 с.

  8. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид.-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2000. – 750 с.

  9. Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті // Більшовик України. – 1933. - № 7-8. – С. 42 - 43.

  10. Шевельв Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус. – Чернівці: Рута, 1998.- 245с.

  11. Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. – 132 с.

ББК 81.411.4-3

Віра Познанська,

кандидат філологічних наук, доцент

Донецького національного університету

ПРІЗВИЩА З СУФІКСОМ –ЕНК -О

В АНТРОПОНІМІЇ ДОНЕЧЧИНИ

Прізвища з суфіксом -енк-о належать до найхарактерніших і найуживаніших українських прізвищ. Нині вони зустрічаються на всьому українському мовному просторі, але найбільше властиві південно-східним і східнополіським групам говорів [6; 10; 12; 13]. На решті території України суфікс -енк-о як типовий компонент прізвищ явно поступається перед іншими суфіксами. Найпоширенішим тут виявляється суфікс -ук (-юк) [5; 11; 13]. Це спостерігалося і в минулому. Не випадково І.Франко, В.Охрімович, М.Корнилович та інші, розглядаючи особові назви за пам’ятками ХVІ – ХVІІ ст., а також південно-західних говірок ХІХ ст., зовсім не аналізують прізвищ з суфіксом -енк-о.

Прізвища з суфіксом -енк-о найбільше поширені і на території Донецької області; вони складають тут 38,5 % від загальної кількості прізвищ, зібраних у 234 населених пунктах. Особливо високий відсоток їх у центральних і північних районах (Артемівському, Добропільському, Краснолиманському, Мар’їнському, Олександрівському, Шахтарському, Ясинуватському), які в минулому активно заселялись вихідцями з Київської, Полтавської і Чернігівської областей, де прізвища з суфіксом -енк-о є найтиповішими. Питома вага цих прізвищ зменшується у південних районах області (Володарському, Новоазовському, Старобешівському, Тельманівському). Як відомо, сюди в ХVІІ – ХІХ ст. переселилось багато росіян з південних і центральних районів Росії, кримських татар, німців-колоністів. Тому тут порівняно високий відсоток прізвищ російського та іншомовного походження.

Дослідники неодноразово зверталися до питання про виникнення й етимологію прізвищ із суфіксом -енк-о. А.Степович вважав, що вони виникли із скам’янілої кличної форми зменшених слів на -енок [9, 5]. На думку В.Сімовича, іменники на -енк-о розвинулися з форм середнього роду здрібнілих прикметників із суфіксом -еньк-ий (-енькъ > енько > енко) [8, 322]. Проте загального визнання набула думка О.Ткаченка про те, що формант -енк-о є складним суфіксом, утвореним способом поєднання іменникових основ на -ен і рефлексів суфікса -
* (ъ) к- (* (ь) к-), який із семантичного погляду стосувався молодих істот – людей або тварин [11, 50]. Суфікс -енк-о виник не раніше ІІ пол. ХІІ – ХІІІ ст., коли на східнослов’янській території відбувся занепад редукованих, про що свідчить відсутність переходу /е/ в /і/ [11, 53]. Незважаючи на те, що в різних слов’янських мовах існують його паралелі: рос. -енк-о, білор. -енак, старопол. -jonek, старочес. -enek, болг. -енок, суфікс -енк-о став специфічно патронімною моделлю української мови.

Іменникові утворення української мови з суфіксом -енк-о постали спочатку у сфері загальних назв і мали значення демінутивно-експресивне (козаченько, місяченько) або патронімічне (гончаренко, коваленко). Пізніше такі загальні іменники “поступово патронімізуються, перетворюючись у власні назви осіб молодих, залежних, в особові назви синів” [10, 120]. Ці назви поширюються на всю родину і передаються у спадок нащадкам.
У сфері власних назв утворення з суфіксом -енк-о набувають продуктивності в ХVІ – ХVІІ ст., частково в ХVІІІ ст.

Прізвища на -енк-о, що побутують у Донецькій області, утворювались від особових імен, географічних назв та прізвиськ апелятивного походження.

Численну групу складають прізвища, для яких твірною основою послугували особові імена: із 4316 прізвищ із суфіксом -енк-о 1290
(30 %) мотивуються особовими іменами.

У період творення українських прізвищ особовими іменами людей виступали як церковно-християнські імена, що увійшли в побут східних слов’ян у зв’язку із запровадженням християнства, так і слов’янські автохтонні імена, успадковані ще зі спільнослов’янської доби. Після християнізації слов’ян календарні імена почали витісняти автохтонні слов’янські, пройшовши протягом Х – ХVІІ ст. відповідну фонетико-морфологічну адаптацію на українському мовному ґрунті [2, 114 – 116]. Цей факт знайшов своє відображення і в основах прізвищ досліджуваної території.

Певна кількість відіменних прізвищ на -енк-о зберігає в основах давні слов’янські імена в усіченій або усічено-суфіксальній формі: Боженко < Божъ < Божидаръ, Бойченко < Бойко < Боиславъ, Домашенко < Домашъ < Домаславъ, Ярошенко < Ярошъ. Переважна більшість прізвищ утворилась від різних форм християнських імен: Петренко < Петро, Петриченко < Петрик.

Головну роль в утворенні прізвищ відіграли чоловічі імена. Від жіночих імен утворено 15 прізвищ (0,3 %). Найбільше прізвищ виникло від імен, які в час формування українських прізвищ мали високий ступінь популярності: Андрієнко, Василенко, Григоренко, Дем’яненко, Іваненко, Кузьменко, Ніколаєнко, Михайленко, Павленко, Семененко, Федоренко, Юхименко; Ганненко, Горпиненко, Марусенко та ін. Ці прізвища і дуже частотні: Василенко має 208 носіїв, Григоренко – 202, Петренко – 249, Іваненко – 178, Павленко – 163, Федоренко – 138, Ганненко – 26. Маловживані, непопулярні імена послугували основою для невеликої кількості прізвищ, які, до того ж, і нечастотні: Єлизаренко – 14 носіїв, Євлашенко < Євлах (Євлампій) – 3, Лупенко< Луп – 6.

Проте кількість утворених від особових імен прізвищ залежить не тільки від популярності чи непопулярності імені, а й від кількості варіантів, яке виробило певне ім’я в розмовній мові. Кожен іменний варіант міг стати основою для утворення прізвища на -енк-о. Наприклад, від різних варіантів імені Павло виникли такі прізвища: Пащенко < Пашко, Павличенко < Павлик, Павлусенко < Павлусь, Павлисенко < Павлись, Павлушенко < Павлуша, Павлущенко < Павлушко, Павлютенко < Павлюта, Павлюченко < Павлюк, Пасенко < Пась, Пася, Пасьо, Пасиченко < Пасик та ін.

Прізвища найчастіше виникали від тих іменних форм християнських імен, які в сучасній мові стали офіційними: Артеменко < Артем, Карпенко < Карпо, Степаненко < Степан. Але основи прізвищ нерідко зберігають варіанти офіційних імен, які виникли в процесі освоєння християнських імен і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традиції в розвитку української мови. Варіанти цього типу створюють: а) чергування голосних фонем: Єременко – Яременко, Єфременко – Охріменко, Мойсеєнко – Мусієнко, Кириленко – Куриленко; б) чергування приголосних: Онуфрієнко – Онопрієнко, Фроленко – Хроленко, Софроненко – Супруненко; в) усічення імені: Абакуменко – Бакуменко, Ігнатенко – Гнатенко.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (1)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... само. 5. Schneck S. Models of Civil Society in the framing of the U.S. Republic 1781 ...
  2. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... October, 1970. Cattell R.B. The Scientific Analysis of Personality. Baltimore, Maryland: Perguin Books ...
  3. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (5)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... English (BASIC – акронім British American Scientific International Commercial) із зразком перекладу на ...
  4. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (6)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... . – 1960. 400 с. Coal preparation. - Litterton: Society for mining, metallurgy and exploration ...
  5. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (3)

    Закон
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. ...

Другие похожие документы..