textarchive.ru

Главная > Документ


В єдиному кінцевому реченні відозва у загальних словах говорить про рівноправність українців, тоді як весь зміст відозви скла­дається з претензій до українців і ні слова — про польську вину чи помилки стосовно українців у минулому.

Під впливом подій на Волині, про які пишемо окремо, масових убивств польського населення, втечі поляків з села до міст і взагалі з Волині, у тих українських колах, які брали участь в акції на Во­лині, народжувалась думка, що для української справи бажаним є фізичне усунення у Східній Малопольщі, як і на Волині, польсько­го елементу шляхом вбивств і пожеж, внаслідок яких поляки поч­нуть втікати на захід. У такий спосіб вдалось би паралізувати бойо­вий оборонний дух польського суспільства у переломний момент і послабити польський елемент внаслідок масового відпливу теро­ризованого населення за Сян, а у випадку репресій польських чин­ників можна буде звернути увагу СРСР і викликати інтервенцію СРСР або США на захист українського населення, яке захи­щається від нападів польської влади. На території Східної Мало­польщі частішими стали випадки вбивств поляків у різних куточ­ках країни, які польська громадська думка приписує подібній за­планованій акції, звинувачуючи у ній ОУН. Офіційні українські чинники намагаються вплинути заспокійливо у Східній Мало­польщі. Внаслідок втручання архієпископа Твардовського пас­тирський лист опублікував митрополит Шептицький, засуджую­чи політичні вбивства в ім'я любові до ближнього і закликаючи старше покоління до контролю за діями молоді і опікування над життям і майном тих, хто перебував під загрозою. Пастирський лист жодного разу не згадав, що мова йде про поляків. Митропо­лит Шептицький зазначив, що вже написав кілька пастирських листів, тоді як польські єпископи не написали ще жодного, хоча за його інформацією жертвами вбивств на Холмщині і Грубешівщині стають українці. Зазначимо, що це спорадичні випадки. На вимогу німецької влади заспокійливу відозву оголосив також доктор Кубійович, у якій називає найганебнішим проявом анархії припи­сування собі, своїм групам права карати смертю. Свою відозву ви­дали і ОУ Н-бандерівці, які нині до своєї назви додають визначення «незалежники». Відозва підкреслює, що поляки служать у німецькій адміністрації на шкоду українському населенню.


Суттєвою характерною рисою німецького правління є викорис­тання різних національних груп у адміністрації окупованих тери­торій, щоб таким чином взаємно підбурювати до ненависті. Наво­димо закінчення цього звернення з відповідним скороченням усієї довгої відозви (додаток № 9).

Новим явищем у Східній Малопольщі є численні підрозділи добре озброєних радянських партизанів, які прямують у Карпати, ліквідуючи по дорозі німецькі підрозділи й українську поліцію від імені майбутнього радянського уряду. Українці оприлюднили відозву, у якій закликають українське населення до самооборони від окупації українських земель радянськими силами.

Німецька окупація дуже поглибила ворожість польського суспільства у Східній Малопольщі до українців. До цього спричинили­ся й співпраця українців з німцями через УЦК з підкресленням ульт- ралояльності до окупанта і антипольськими акцентами, подальше витиснення поляків з публічного життя країни, з посад, з самовряду­вання і торгівлі. Проте відбулася значна еволюція у поглядах місцево­го польського суспільства на українську справу. Майже зникла поши­рена раніше думка, що українське питання є програмою нечисленної інтелігенції, яка баламутить спокійний руський народ, котрий не думає про жодну Україну. З іншого боку, нині значно серйозніше оцінюється кількісна сила українського населення. Підтвердженням цьому є чис­ленні матеріали, які походять навіть з національних кіл Східної Мало­польщі (додаток № 10). В одному з них, розробленому комісією грома­дян при коменданті ЗВЗ у Львові, читаємо, що у майбутньому нале­жить досягнути максимального відсотка польського населення на Чер- венській Землі. Ідеалом було б отримання 50% поляків, треба досягну­ти принаймні 35—40 %, бо вже і такий відсоток полегшить подальший асиміляційний процес. Про українські настрої меморіал пише дуже стисло: «Найголовнішим завданням, яке нині проникло в усе ук­раїнське суспільство Червенської Землі знизу і догори, — це велика єдина Україна». Перебіг подій, на думку авторів, заперечує всю макси­малістську українську програму, але усвідомлення цього факту ще не дійшло до молодшого активного українського елементу, який у політичному житті і в громадській думці є домінуючим фактором. Ук­раїнська молодь і її керівні чинники продовжують жити в атмосфері політичного максималізму. І з цим фактом треба рахуватись.


Зміну балансу сил в результаті радянської і німецької окупації як кількісно, так і якісно на користь українського елементу пер­ший із зазначених меморіалів називає «такою страшною», що вва­жає за неможливе повернення польського становища від 1939 р. через освіту, господарську діяльність, адміністративну і переговор­ну політику Необхідно масово виселити 70 % українського насе­лення за Збруч, а решту полонізувати. Другий меморіал передба­чає виселення українського населення шляхом обміну з радянсь­кою Росією, переселення до інших куточків Польщі, до міст, про­мисловості й сільського господарства, виселення у карному поряд­ку за злочини проти держави та її громадян. Це все передбачалося перед повідомленням ТАСС у справі Східних Земель. Пер­шою тактичною рекомендацією другого меморіалу була помірко­ваність у пресі й уникання дратівливого тону, потім уникання будь-яких зобов'язань перед українцями у переговорах з ними. Принципові рішення — це слова відозви, — як справа майбутнього політичного устрою Червенської Землі (автономія), або канто­нальний устрій, чи так звана справа амністії за злочини проти дер­жави, слід залишити відповідним державним органам. Наразі те­мою розмов повинна бути співпраця у боротьбі з окупантами.

Коли весною 1943 р. з ініціативи Департаменту внутрішніх справ у Варшаві була скликана у Львові комісія тамтешнього ПКП для вироблення спільної позиції з українського питання, пе­реговори не привели до погодження позицій. Тільки погоджено, що територіальна автономія не рекомендована, а угоди з меншос­тями суперечать поняттям державного суверенітету На пе­рехідний період Народова Партія і Партія Праці пропонували умову з радянською Росією про примусовий обмін населення (пе­ред повідомленням ТАСС), а принципово повинно бути таке пере­селення українців до центральної і західної Польщі, щоб 75 % на­селення на південно-східних землях були поляками, також відбу­лась колонізація тих земель поляками з заходу і наступна по­лонізація решти українського населення через польську школу. Людовці і соціалісти відразу висловилися за політичне, госпо­дарське і культурне рівноправ'я всіх громадян, зобов'язавши тим самим усіх незалежно від національності турбуватися про держа­ву як спільне добро. Людовці підтримали добровільне переселен-


ня українського населення до центральної і західної Польщі і за добровільну колонізацію південно-східних земель польським на­селенням з західних і центральних воєводств. Народова, Праці і Людова партії заявили також, що вони підтримують запроваджен­ня латинського алфавіту і заборону юліанського календаря. Соціалісти ж погодились тільки на заборону кирилиці і то тільки залежно від прихильного ставлення українців до цього проекту.

Усі вищезгадані проекти не враховували у своїх міркуваннях величезних зусиль, які мусять зробити Польська Держава і народ з огляду на перехід на нові землі на заході, лише навпаки, вимагали від держави значної допомоги, а особливо спрямування польсько­го населення з центру і заходу на східні кордони і матеріальної підтримки інвестиціями і субсидіями. Але всі, однак, зрозуміли важливість української проблеми, що знайшло своє відображення у таких словах вступу до ухвали ПКП: «На східних кордонах Речі Посполитої, а також на її південно-східних землях проживає ком­пактна кількамільйонна маса населення, яка вважає себе ук­раїнцями, становить абсолютну більшість населення цих земель як у цілому, так і у більшості повітів. Це населення об'єднує етнічна спільність мови і культури, згуртовує, в першу чергу, спільна українська національна свідомість, яка ще не всюди твер­да, але вже сягає глибоко в усі без винятку суспільні верстви, чому великою мірою сприяє факт, що українську інтелігенцію і маєтних людей об'єднують дуже сильні зв'язки, ґрунтовані на живому і по­ширеному явищі близькості родин, спільноти думки, діяльності та економічних інтересів. Зрештою, процес пробудження української національної свідомості був природним процесом, зв'язаним з пев­ними світовими процесами. Політичним виявом української національної свідомості є повсюдне прагнення до об'єднання всіх українців у незалежній державі».

Також у львівському середовищі «Трикутника» відбулась поваж­на еволюція у погляді на українську справу. У надісланому звідти меморандумі взагалі вже нема мови про виселення і колонізацію. Українцям признаються рівні права при рівних обов'язках, ук­раїнське населення визнається спадкоємцем і співгосподарем цих земель, за приклад береться Швейцарія. Пропонуються тільки спільні двомовні вищі навчальні заклади і спільні господарські ор­


ганізації. Меморандум звертає увагу на необхідність взаємної ло­яльності у публічному і громадському житті, бо ніщо так не от­руює відносини між поляками і- русинами, як взаємні злосливі й ущипливі жарти і двозначності, як брутальність і принизливі, повні ненависті слова і прокльони, які використовуються майже за кожної нагоди, часто безпідставно. Польське суспільство повинно тут проявити ініціативу і багато доброї волі, щоб створити плат­форму здорового і справедливого співіснування (додаток № 16).

Випадки на Волині і спорадичні вбивства поляків у Східній Ма- лопольщі, викликані польською громадською думкою і українськи­ми діями на Волині, вплинули на істотне загострення позиції польського суспільства у ставленні до українців. Відозви, опубліко­вані останнім часом УЦК і митрополитом Шептицьким, який, крім того, у таємному обіжнику рекомендував греко-католицькому духо­венству впливати на парафіян у дусі примирення стосовно польсь­кого населення, заспокійливо вплинули на польське й українське суспільство, проте справа є дуже серйозною, бо від підтримки і по­глиблення цього заспокоєння шляхом діалогу також і в польському суспільстві, щоб воно утрималось у межах необхідного захисту і не піддавалось провокаціям, може залежати безпека країни і життя ба­гатьох тисяч поляків у критичний момент. Не виключено, що навіть німці у момент перелому для порятунку власної шкури можуть ки­нути гасло мордування поляків, щоб викликати паніку і анархію бо­ротьби у країні, через яку будуть змушені відступати.

Так само і в українському суспільстві відбулась еволюція по­глядів у ставленні до поляків. Досвід чотирьох років війни, радянсь­кої й німецької окупації, реальна користь, отримана під час німець­кої окупації у навчанні й самоуправлінні за ціну повного підпоряд­кування волі окупанта, вплинули на критичну оцінку власної по­ведінки у Польській Державі й навіть у колишній Австрії.

Долучаємо цікаву статтю під назвою «За правильну оцінку» у «Краківських Вістях» від 23.1.1943 р. (додаток № 23 відсутній. - Ред.).

Наближення радянських військ до Дніпра викликало в ук­раїнських колах, особливо наближених до УЦК, настрій паніки і пригнічення. Нині висловлюється погляд, що треба було обмежи­тись благодійною діяльністю на зразок польського РГО, а співпраця доктора Кубійовича з німцями була великою політичною помилкою.


V. Випадки на Волині

Радянська окупація призвела до послаблення польської стихії на Волині. Значна частина міської інтелігенції, службовців, про­мисловців і т.п. пішла за Буг, більшовики вивезли військових по­селенців, частину землевласників, міської інтелігенції. Німці аре­штували і розстріляли приблизно тисячу найвидатніших особис­тостей громадського життя, головним чином учителів. За статис­тикою німецької влади у 1942 р. кількість поляків на Волині дорівнювала 305 тис. осіб, що становило 14,6 % населення, тоді як перед війною становило 16,6 %. Втрати дорівнювали 45 тис. осіб. За німецькими військами прийшли українці, які у перший момент взяли у свої руки державну адміністрацію, але пізніше у них зали­шились тільки самоврядування, навчання, міліція і сільська поліція, а в містах вони очолили торговельні підприємства і госпо­дарські установи. Поляки утримались в управліннях поміщицьких маєтків, лісовій і шляховій службі. Українізація самоврядування і навчання (коли перед війною згідно з малим статистичним щорічником було 8 українських загальноосвітніх шкіл), діяльність українських військових організацій, насипання могил по селах на честь полеглих у боях за Україну — все це значно вплинуло на зро­стання національної свідомості українського населення на Волині. У північній частині Волині, що слід спеціально підкреслити, бо там, власне, розпочались масові вбивства поляків, розвинулась ко­муністична діяльність, яка мала там розгалужену організаційну мережу.

Пропольські елементи зосередились у створеному лише вес­ною 1943 р. Волинському Українському комітеті, впливи якого, проте, є обмеженими і який не становить чисельної сили.

На Волині діяли військові організації, керовані місцевими ук­раїнцями із Східної Малопольщі, тобто ОУН, яка почала напов­нювати своїм впливом інші організації, головним чином ук­раїнську міліцію на службі у німців. На переломі 1942/43 років значно пожвавилась діяльність українських військових ор­ганізацій, на що звернула увагу німецька влада і вчинила репресії, арештовуючи українських націоналістів. Українські організації почали контракцію, звільнивши у ряді міст політв'язнів. Німці по­чали роззброювати і арештовувати постерунки міліції, які брали


головним чином участь у звільненні в'язнів. Побоюючись роззбро­єння, українська поліція почала кидати службу і з повним озброєнням втікати до лісу. Починаючи від середини березня, втікає також українська сільська поліція. У зв'язку з втечею ук­раїнської поліції до лісів з повною екіпіровкою відразу розпоча­лись спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі — адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення. У подібних службах могли траплятись випадки надуживань зі шкодою для місцевого населення, що виникали неодноразово через надмірну службову відданість, яка легко могла бути використана ворожою пропагандою проти польських інтересів.

На німецьку пропаганду такого роду вказує книжка, доступна до продажу тільки для німців, доцента Берлінського університету док­тора Байєра під назвою «Das Schnicksal der Polen» — «Доля поляків». Автор — політичний чиновник в адміністрації Генеральної Губернії — у вступі засуджує діяльність поляків на Волині за те, що вони про­никають у німецькі органи влади і установи як посередники між німецькою владою і самим населенням зі шкодою для населення, а також для доброї думки німецької влади і самого населення.

До вбивств поляків, які працювали у німецькій адміністрації, підрозділами бунтівної української поліції швидко додалися вбив­ства польського цивільного населення взагалі, головним чином на селі, так що скоро цілі населені пункти, колонії і села стали жертва­ми прихованої ворожої пропаганди. Важко встановити головних виконавців тих дій, бо на Волині, крім відділів української поліції, діяли відділи бандерівців і мельниківців, крім підпорядкованої ос­таннім поліції — радянські диверсанти, петлюрівці, тобто відділен­ня військових організацій з колишніх офіцерів армії Петлюри. Можна тільки встановити, що групові вбивства почались на півночі, у Сарненському і Костопільському повітах, де діяв, голов­ним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії. У керівництві його підрозділів, можливо, були колишні петлюрівські офіцери. У Cap-


ненському повіті ще в лютому сталося перше масове вбивство 17 польських і 5 українських родин з села Поросля поблизу Ан­тонівки. Українська поліція в інших повітах на той час ще несла службу на постерунках. Тарас Бульба (прізвище Боровець) є ро­дом з Волині. Перед війною уряд замовляв у нього в Клесові граніт на могилу Пілсудського у Вільнюсі. У період формування німцями українських охоронних батальйонів на Волині він вступив до тако­го батальйону в Сарнах, а коли німці розформували батальйон, втік з частиною бійців до лісу і розпочав партизанську боротьбу.

Польська думка схильна визнавати більшовиків підбурювача­ми та таємними керівниками всіх акцій. Діючи у тіні, вони впли­нули на початок поширення Бульбою і ОУН гасел щодо мордуван­ня поляків. Такі наміри у середовищі більшовиків відповідали змісту повідомлення ТАСС, яке проголошувало захист ук­раїнського населення від загарбницьких планів Польщі. Особливо треба підкреслити, що лише після повідомлення ТАСС почалися масові вбивства поляків. З іншого боку, пропаганду масових убивств поляків розпочали емісари крайнього галицького крила ОУН, які в кількості приблизно тисячі агітували по селах проти поляків. Проти визнання акції масових убивств поляків виключно справою галицької пропаганди свідчила інформація, отримана на­ми безпосередньо від наших людей із Сарненського повіту, де був перший осередок усієї цієї акції, звинувачуючи, власне, місцеві ук­раїнські чинники у провідній участі в антипольській акції, включ­но навіть з тими чинниками і українською інтелігенцією, які перед війною брали участь у польсько-українському зближенні, ініційо­ваному колишнім воєводою Юзевським (додаток № 20). З цим зв'язаний факт, що Тарас Бульба також походить з Волині і на те­риторії його дій у Сарненському і Костопільському повітах розпо­чались масові вбивства. Справжню основу цих подій становила перш за все моральна атмосфера, створена німецьким окупантом: масові вбивства євреїв, застосовуваний варварський принцип гру­пової відповідальності місцевого населення за саботаж радянських диверсантів, жахливі катування невинних людей, жінок, стариків і дітей, палення і знищення житла, що спричиняло втечу населення, особливо молоді, у ліси, зміцнення різних банд, створених часто без усвідомленої мети, лише з думкою пережити важкий період.


До цього належить додати використання окупантом допоміжної поліції, яка набиралася з найгіршого елементу місцевого населен­ня, який проходив у німецьких «культуртрегерів» вишкіл щодо найбільш варварських методів знищення людини, зневаги до людської гідності і брутального знецінення людського життя не тільки особистості, а й цілих суспільних груп, як це було з єврея­ми. На додаток окупант з повним усвідомленням своєї диявольсь­кої роботи вживає допоміжну поліцію однієї національності проти іншої і навпаки, а також поширює цю ганебну систему на госпо­дарську і цивільну адміністрацію.

На цій основі виникла сильна антипольська пропаганда. Кож­на церква, розібрана військом, кожне село, навернене з право­слав'я у католицизм, кожний будинок, виселений КОПом з при­кордоння, багаторазово використовувалися у цій пропаганді. Пов­ного знищення і катування зазнали поселення так званої сільської шляхти. Коли ми звернулись до двох найвизначніших українських діячів у Варшаві з колишньої російської імперії з проханням пояс­нити причини волинських подій, то вони навели приклади здійснення польською гранатовою поліцією в Холмському повіті, за німецьким дорученням, репресій проти українських сіл за підо­зру у підтримці радянських диверсантів і неправильної поведінки польських сільських управителів лісової служби тощо на Волині як можливу першопричину подій на Волині.

Ворожу пропаганду полегшує також дуже низький рівень ук­раїнської освіти на Волині перед війною, який уможливлює пред­ковічні, засновані на ненависті, способи пропаганди, хлібні віча (шматки хліба зі встромленим антипольським написом), що пере­даються від хати до хати, від села до села, з наказами, попереджен­ням про підготовку сокир, обіцянками, що щось станеться, і т.ін. Цим можна пояснити повсюдну участь сільського населення у на­падах, підпалах і вбивствах часто вчорашніх спокійних поляків- сусідів найжорстокішими способами і за участі в цих розправах навіть жінок і дітей.

Наведені дані показують, що спочатку ОУН намагалась заво­лодіти ситуацією. У наказі від 4.IV. 1943 поліцейським погрожува­ли карою смерті за перебування без наказу на території (додаток № 11). Жодних наслідків не мало звернення Волинського Ук­


раїнського комітету, яке засуджувало вбивства поляків, вважаючи їх результатом німецько-радянської політичної інтриги. Не заспо­коїли людей і відозви волинського окружного представника Уря­ду Речі Посполитої Польщі до українського і польського населен­ня Волині (додаток № 12). Німці закликали українську поліцію до повернення на службу, вказуючи на Тараса Бульбу і Галицьку ОУН як на ініціаторів відмови від служби. Щодо вбивств поляків, то спочатку вони були байдужі, але коли почали гинути німці й на території запанувала анархія, а польське населення почало втікати з сіл до міст, почалися репресії. Спочатку вони не мали достат­ньої чисельності, щоб оволодіти ситуацією. Приймали у поліцію поляків з територій, де відбувалися вбивства, привели підрозділи, сформовані з поляків, — правдоподібно, з військових полонених кампанії 1939 р., і, цілеспрямовано чи мимоволі застосовуючи принцип групової відповідальності, спричинились лише до погіршення ситуації, коли ці польські підрозділи, підпорядковані німцям, почали вирізати українські села, а німці наголошували, що це є карою за вбивства поляків.

Польське населення, яке мусило покладатись лише на власні сили, опинилось у трагічній ситуації. Самооборона не могла кон­тролювати ситуацію через відсутність зброї. Нарешті вдалось ор­ганізувати 25 оборонних баз, які чинили опір наступу банд. Реш­та населення заховалась у 11 містах, також очікуючи нападів, бо наявні німецькі підрозділи були нечисленними порівняно з си­лою місцевих банд. Частину втікачів до міст німці вивезли на ро­боту до Німеччини, багато вступило до німецької поліції, щоб по- мститися за близьких, попри перестороги і заборони, подані у відозвах окружного волинського представника РП. Формуються також власні збройні підрозділи, які не можуть розвивати шир­шу діяльність через відсутність достатньої кількості зброї. Нині зброя є найнеобхіднішою і найважливішою потребою польської оборони на Волині. Під впливом німецької пацифікації ук­раїнські підрозділи оголосили на Волині повстання проти німців, змусивши їх закритись у містах. Зв'язок відбувався лише під прикриттям сильних військових підрозділів. Втрати польсь­кого населення становили більше 15 тисяч убитих, дощенту спа­лені десятки сіл, десятки тисяч втікачів за Буг і до Східної Мало-


Польщі. Кількість поляків на Волині тепер дорівнює приблизно 180 тисяч. Величезних втрат зазнало й українське населення.

Додаємо звіт волинського делегата (додаток № 21) і повітові звіти (додаток № 22 відсутній - Ред.).

Останнім часом українські банди намагаються перекинути свій засів смерті за Буг, на Грубешівщину і Холмщину, але їхні намаган­ня на цих територіях уже зустрічаються із завчасно підготованим опором польського населення, яке перехоплює емісарів, котрі на­магаються пробратися сюди з Волині. Тепер на Волині з'явились також сильні підрозділи радянських партизанів, які налічують більше двадцяти з лишком тисяч осіб, серед них і польський підрозділ імені Тадеуша Костюшка, який намагається вербувати польську молодь. Радянські підрозділи вступають у сутички з ук­раїнськими підрозділами і бандами, а також виступають проти ук­раїнського населення, яке контактує з бандами. Радянським підрозділам надають спорядження з повітря. Волинь вважають ра­дянською землею, так само як і радянські частини у Східній Мало­польщі, оголошуючи прихід радянської влади. Там, де польське на­селення не хотіло користуватись більшовицькою допомогою, самі більшовики почали брати участь у нападах на польські поселення. Останнім часом німці скидали з літаків листівки українською мо­вою, закликаючи українців до повернення порядку і покірності німецькій владі, яка захищає українців від більшовиків і поляків, котрі хочуть накинути їм свою владу з допомогою англійців.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... . Другий фрагмент — відсутність українських вчительських кадрів. Ось цифри: Українське населення на українських ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О.Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів Третій том

    Документ
    ... і з другого боку. Саме це є для нас принциповою засадою в оцінці польсько-ук­раїнських відносин ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Третій том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... Миколая (Ніколя) Тома (1827 р. у Версалі відбулося вінчання, а 1839 р. в другому окрузі Парижа – цив ... . – 4 июля. – № 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво імені Олени ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... є як предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати загальну ... М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 2005. – Т.1. – 344 с. Сливка Ю. Україна в Друг ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... майбутнє. В інтерпретації польських і українських романтиків наявність у ... українській драматругії другої половини ХІХ ст. І не тільки тому ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..