textarchive.ru

Главная > Документ


V. Висновки.

1. Нинішня оцінка української справи може ще зазнати ево­люції, бо становище змінюється. Щораз виразніші ознаки поліпшення ставлення українців до Польщі, залишені без уваги з нашого боку, можуть бути перекреслені німецькими концепціями у момент погіршення військової ситуації Рейху на сході з метою створення нам труднощів.


  1. У момент повстання проти німців, під час оволодіння суве­ренними землями Речі Посполитої на сході треба передбачати нині боротьбу за Східну Малопольщу, а може і за Волинь, в цілому у не­сприятливих для нас умовах. Боротьба буде подаватись ворожою нам пропагандою як нова «загарбницька війна» —ця боротьба з ог­ляду на можливість конфлікту з СРСР (якщо він буде досить послаб­лений у процесі нинішньої війни) за наші східні кордони повинна бути проведена якнайшвидше і з якнайменшими жертвами, ідеально було б, щоб вона мала ознаки збройної окупації (у книзі «Армія Крайова у документах» текст, поданий курсивом, усунено. — М С.).

  2. Цю кампанію у зв'язку із захопленням наших земель на сході можна було б собі полегшити, якщо не уникнути її повністю, завдяки пропагандистській пацифікації у відповідний час, при­наймні Волині, і послабленню опору у Східній Малопольщі шля­хом завоювання там прихильності частини українського суспільства.

  3. Цього можна досягти через:

а) налагодження контакту з українською еміграцією на заході й пропаганду серед американської еміграції;

б) попередню декларацію уряду щодо співіснування обох на­родів після війни, яке б більше відповідало істотним національним інтересам, ніж це було у 1939 р.;

в) призначення річників (напевно, представників. — М С.) з Волині і Східної Малопольщі до Національної Ради;

г) проведення незабаром пропаганди на українських землях Речі Посполитої Польщі, яка б могла спростовувати антипольські аргументи або й вибивати з рук зброю у найкритичніший момент, тобто у момент початку антинімецького повстання.

  1. Та акція, спрямована на політичну підготовку кампанії відновлення влади на суверенних територіях Речі Посполитої, могла б стати основою для тривкого вирішення українського пи­тання на польських землях.

  2. Відновлення влади у Східній Малопольщі могло б нам по­легшити відповідне порозуміння з угорцями. Угорські війська, які воюють на сході, мають свої пункти у Тернопільському і Станіславському воєводствах. їхнє ставлення до польського насе­лення прихильне, а до українців — вороже.


Податок 1

РОЗМОВА З АДВОКАТОМ ГОРБОВИМ, ЧЛЕНОМ ЛІКВІДОВАНОГО НІМЦЯМИ [УРЯДУ] УКРАЇНСЬКОГО, ЩО ВІДБУЛАСЯ 10.VIII.1941 р.

...(...) Я запитав його, чи з огляду на ті всі факти (які свідчать про негативне ставлення німців до української справи) українці мають намір переглянути своє ставлення до німців. На це я отримав відповідь, повторену кілька разів, що українське суспільство буде послідовно підтримувати німців і дотримуватись німецької орієнтації, навіть хоча б, що не виключено, після окупації радянської України наступили серйозні репресії і переслідування українського руху за незалежність. Якщо б навіть, зазначив Горбовий, за місяць чи два опинився у Дахау, то і там буду захищати справу союзу України з німцями... Вияви небажання і розчарування, очевидно, є неминучи­ми, але обов'язком відповідальних керівників буде, власне, вплив на суспільство в напрямку утримання від всяких неприязних до німців виступів. Зайняти таку позицію змушує український національний інтерес. Попри все вважаємо: те, що нині діється, є змінами на краще. Зміною на краще вважаємо негативний результат майбутньої німецької перемоги, тобто падіння наших двох елементарних во­рогів: Росії і Польщі. Також маємо надію, що майбутнє принесе нам досягнення нашої основної мети — незалежність і об'єднання Ук­раїни. На моє зауваження, що майбутня Україна матиме конфлікт не тільки з Польщею і Росією, але і з Румунією і Угорщиною, які трима­ють у своїх руках частину української території, тобто Буковину і Підкарпатську Русь, відповів мені, що Ужгород і Чернівці мають для України третьорядне значення порівняно зі Львовом. Зі Львова і «Західної України» вийшло національне відродження українського народу, яке охопило найширші маси, тому ця частина української землі обходить нас найбільше. На питання, що станеться, коли німці програють війну, пан Горбовий відповів, що українська діаспора у Сполучених Штатах не марнує часу, а недавно до Ватикану був надісланий український представник доктор Зедзович, який веде пе­реговори... у справі союзу на заході.


Я запитав Горбового, як він уявляє собі майбутній розвиток польсько-українських відносин. Вирішення спірних проблем між Польщею і українцями — сказав він — залежатиме від того, хто ці справи уладнуватиме. Якщо німці, то нема про що говорити. Якщо це повинно відбуватись між нами, то, на жаль, здається мені, що польсь­ка психіка є зовсім непідготовленою до такого вирішення наших су­перечок, які вдалось би розв'язати мирно. Не можемо відмовитись від лінії Сяну і Бугу, бо це означало б відмову від найціннішого національного елемента. Єдина поміркована польська група, з якою ми могли б розмовляти на цю тему, зв'язана з особою Бохенського. Він сам ще недавно розмовляв з нами у Кракові на тему культурної автономії для поляків на території української держави, створеної німцями (це відбувалось ще перед 5 липня ц.р.), але пан знає, як ба­гато прихильників має пан Бохенський. За цих умов, здається мені, що, на жаль, випадки від 1918—1919 років мусять повторитись і що мусимо розв'язати силою цей гордіїв національний вузол. Говорю про це відверто, бо ми у змозі це зробити...

Податок 2

ЗІ ЗВІТУ З КРАКОВА 19.Х.1941 р. РОЗМОВА З ДОКТОРОМ ЧЕРКАВСЬКИМ З ЯРОСЛАВА - ПОЗИЦІЯ ПОМІРКОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ КІЛ.

«... З поляками можна буде говорити... вважаючи за платформу до розмов кордон... Сяну, Бугу і Прип'яті. Для нас байдуже, чи (і яку) компенсацію візьмете від німців. Можете взяти собі Пруссію і більше, ми у цьому охоче б вам допомогли, але там, де ми у більшості, хочемо самі вирішувати». На питання, як собі уявляє, щоб Польща після переможної війни могла відмовитись від польського Львова чи таких беззаперечних острівців польськості, як Чортків, Тернопіль і т.д., співрозмовник твердив, що достат­ньою компенсацією вже є відмова від Лемківщини і Холмщини, де знаходиться 800 000 свідомих українців.


Податок З

ЗІ ЗВІТУ 18.Х.1941 р.

Кілька днів тому до Варшави приїхав Борис Левицький... як офіційний представник ОУН для проведення розмов з представни­ками польських незалежних організацій... Левицький висловив ба­жання розпочати поважні розмови, які привели б до узгодження певних моментів спільної політики щодо німців. Стурбовані тим, говорив він, що офіційні українські чинники пішли на стопроцент­ну підтримку німецької концепції, бо розуміємо, що нова Європа бу­де творитись згідно з англійськими, а не німецькими концепціями... Мої повноваження наразі не є широкими, поки що обіцяю спричи­нити зміну настроїв українського населення, дотепер налаштовано­го вороже до поляків. Припинились би ексцеси, яких поки що, на жаль, багато... Поляки, зі свого боку, мусили б припинити антиук­раїнські переслідування, у майбутніх переговорах виходити з заса­ди, що незалежна Україна повинна постати, причому справа польсь- ко-українських кордонів обговорювалась би після закінчення війни.

Податок 4

ЗІ ЗВІТУ 1.Х.1941 р.

Повернувся з Рівного колишній депутат сейму — Шишко-Бо- гуш... Розмовляв там зі Скрипником, який повернувся з Берліна, не отримавши від німців жодних обіцянок. Скрипник шукав там зустрічі з інформатором, показав йому текст своєї промови у Во­линській Українській Національній Раді, який ні в чому не супере­чить обов'язкам громадянина Речі Посполитої. Весь час розмова відбувалася польською, хоча проїздом до Берліна у Варшаві Скрипник розмовляв виключно українською.

CA КС PZPR, zesp. 2271/3, sygn. 202/III/198, s. 33-36.


Документ 2

ТАЄМНА ПРОПАГАНДИСТСЬКА ІНСТРУКЦІЯ

Пропагандистські директиви у справі слов'янських меншин на Східних Землях

А. Українське питання

Незважаючи на політичні труднощі, які виникають навколо східного кордону Польщі у зв'язку з чіткими анексійними наміра­ми Радянської Росії, Уряд Польщі стояв і продовжує надалі сто­яти на позиції непорушності кордону, встановленого Ризьким договором, спираючись на гарантії, зазначені у польсько-бри­танському союзі з 1939 р. Ця позиція є вирішальною у сфері польської державної пропаганди. Вона повинна прагнути до роз­криття законних прав Польщі на ці землі з огляду на те, що:

  1. Поляки на Східних Землях становлять автохтонний на­род, зв'язаний віками з цією територією.

  2. Поляки дали цим землям західну культуру і зробили їх бастіоном цієї культури.

  3. Поляки власною кров'ю протягом віків захищали ці землі від численних нападів зі сходу.

  4. Економічний розвиток Східних Земель є справою по­ляків.

  5. Роль польського елементу в організації життя на Східних Землях завжди була активною і домінуючою.

Виходячи з цих міркувань, польська політика ніколи не може стати політикою добровільної відмови від цих земель, навіть якщо на цих землях мають відбутися якісь корекції кордону. Генеральна лінія польської пропаганди на цей момент: польська державна прина­лежність цих територій повинна бути збережена. Підтримуючи ста­новище польського східного кордону від 1939 р., наштовхуємось на українську проблему на Волині й у Східній Малопольщі як внутрішню проблему Польської Держави. Тому також єдиним кри­терієм, на основі якого можуть регулюватися справи української


меншини у Польщі, може бути польський державний інтерес. З іншого боку, гаразди держави вимагають, щоб польський державний інтерес був єдиним критерієм, а всі фактори емоційного походжен­ня, всі упередження і схеми мусять відпасти як неістотні моменти.

Польський державний інтерес вимагає, щоб Польська Дер­жава, спираючись на Сході на кордони з 1939 р., становила силь­ний, згуртований і якнайбільше цілісний організм і всі національ­ності, які проживають у Польщі, були позитивним і творчим фактором державного життя, і щоб вони були якнайбільше зацікавлені у розвитку і стабільності польської державності.

Тим мотивам повинні бути підпорядковані повністю і виключ­но методи нашої діяльності на територіях, на яких розміщене ук­раїнське населення у Польщі.

Особливою основою польської політичної й економічної діяль­ності повинні бути застосування принципів єдності цих земель з цілою Польською Державою, зміцнення цього зв'язку і категорич­на протидія всім різнорідним відцентровим тенденціям. Імовірне створення Української держави поза межами Польщі — у тому політичному укладі, який формується, неможливе — є зовсім відмінною проблемою від нашої внутрішньої української справи. Нам належить об'єднувати ці справи і робити залежними від них наші цілі у внутрішній національній політиці.

Польське населення Східних Земель

Польське населення на Східних Землях є фактором, який найсильніше зв'язує ці землі з Польською Державою, й існуван­ня його на цьому терені є найповнішою гарантією нерозривності тих територій з цілим державним організмом.

Поширювані націоналістично-українською пропагандою пере­конання, які вдалось передати навіть окремим польським чинни­кам, нібито поляки на Південно-Східних Землях становлять кількісно слабкий і процентно низький елемент, є фальшивими, не відповідають справжньому стану справ і є дуже шкідливими. Кількість поляків на території чотирьох південно-східних


воєводств (Львівського, Тернопільського, Станіславського і Волинсь­кого) дорівнювала у 1931 р. приблизно 3 309 000 осіб, а в 1939 р. — щонайменше 3 600 000, що становить більше, ніж усе населення та­ких держав, як Норвегія, Литва чи Латвія, і майже стільки, скільки Фінляндія чи Данія. Це населення розміщене на всій території Південно-Східних Земель і становить в одних повітах меншість на­селення, а в ряді інших (розташованих на схід від Сяну і Бугу) — навіть абсолютну більшість, сягаючи 60—70 % населення.

Мішаний характер Східних Земель

Поляки і українці на Південно-Східних Землях Речі Посполи­тої становлять такий змішаний між собою з точки зору розміщен­ня елемент, що не існує жодного кордону, яким можна було б два народи один від одного відділити.

На схід від Сяну не тільки немає суто польських повітів, ані су­то українських, але навіть у кожній гміні чи селі мешкають віками поруч і поляки і українці. Внаслідок постійно створюваних від найдавніших часів так званих мішаних шлюбів між представника­ми обох народів кордон, який відділяє польський елемент від ук­раїнського на Південно-Східних Землях, мусив би проходити че­рез «середину окремих господарств і окремих родин».

З огляду на особливе значення на цих територіях польського елементу навіть там, де він становить лише меншість населення, — з точки зору польського державного інтересу —мішаний національний характер держави повинен бути збережений.

Висунуті окремими українськими чинниками проекти здійснення такого роду переселень польського і українського еле­менту, щоб утворити на території Польської Держави якийсь суто український національний простір, не повинні братись нами до уваги за будь-яких умов.

З точки зору польського державного інтересу було б ко­риснішим ще більше змішування польського і українського насе­лення на території всієї Польської Держави шляхом відпливу пев-


ної кількості українського населення з Південно-Східних Земель на територію західної і північної Польщі, а особливо до промисло­вих центрів, як ми це спостерігали перед війною на території ЦП О (Центрального промислового округу).

На користь цієї концепції говорять і економічні аргументи, пе­редусім необхідність оздоровлення сільськогосподарської струк­тури цих територій шляхом ліквідації карликових господарств, не здатних утримати родини.

Неоднорідність українського елементу в Польщі

Наступним фактом, з існуванням якого мусимо реально раху­ватись, є велика неоднорідність за різними ознаками українського елементу в Польщі.

Мусимо також — для уникнення принципової помилки в оцінці ситуації — враховувати часто дуже глибоку відмінність між різними верствами українського народу. Почуття національ­ної відмінності, національних потреб, ставлення до Польської Держави — все це має у різних верствах українського суспільства дуже відмінні прояви, і в різних напрямках відбувається крис­талізація цих понять. Одні тенденції розвитку мають ті всі понят­тя серед сільського населення, інші — серед інтелігенції. Один ха­рактер мають устремління української молоді, а інший — старшо­го, більш урівноваженого і більш критично налаштованого суспільства.

Важко також забувати про те, що навіть сама назва народу — український — в цілому не була перед війною повсюдно прийнята у цьому суспільстві, і певна група цього народу вживала свою ста­ру назву: русин. Треба пам'ятати, що це була не лише проблема вживання того чи іншого слова, тієї чи іншої назви, бо різниця між українцями і русинами мала глибшу понятійно-ідеологічну осно­ву. Нині, внаслідок військових дій і політики двох чергових оку­пантів, назва «українець» прийнята майже всюди, але було б пе­редчасно вважати, що ідеологічні принципи, зв'язані з давнім по­няттям русина, повністю зникли, тим більше, що з деяких тери­


торій Східної Малопольщі надходить інформація про певні озна­ки відродження «староруського» руху.

Цю неоднорідність українського елементу в Польщі, різнорідність тенденцій, які панують у ньому, треба нам правиль­но оцінити і відповідно взяти до уваги, тим більше, що вона може бути фактором, який серйозно зменшує протистояння відцент­ровим тенденціям деяких націоналістичних українських чин­ників.

Однак найглибші відмінності — у характері, настроях і уст­ремліннях українського населення у Польщі — зв'язані з тери­торіальним розміщенням.

Внаслідок розмаїтої низки причин, у тому числі й історичних, на Південно-Східних Землях виник ряд окремих регіонів, які жи­вуть своїм власним специфічним життям. Такими окремими регіонами є на цьому терені передусім Полісся, Волинь і Східна Малопольща, крім того, Східна Малопольща поєднує в собі також кілька територій, дуже різних за характером.

Населення Полісся має надзвичайно слабко розвинуте по­чуття національної приналежності. Боротьба білоруських, ук­раїнських, а також російських впливів на цій території створювала вже перед війною значний понятійний хаос, так що визначення своєї національної приналежності як «тутешня» більшістю сільського населення на цій території при проведенні перепису на­селення у 1931 р. насправді найкраще відповідає справжньому ста­ну справ.

Цей хаос поглибили ще чергові експерименти, здійснювані на населенні Полісся під час нинішньої війни. Під час радянської окупації більшість Полісся було приєднано до так званої Біло­русі, і по-чиновницьки його мешканців перетворювали на біло­русів.

Якою хисткою і сумнівною була «білоруськість» цієї території, найкраще засвідчує те, що наступний окупант, німецький, визнав за правильне у свою чергу приєднати більшість Полісся до так зва­ного Рейхскомісаріату України. Отже, українізація тамтешнього населення відбувається на державному рівні.

Належить зауважити, що нинішня концепція, як і попередня, є фальшивою концепцією, яка не відповідає сутнісному національ-


ному обличчю тамтешнього населення. На Поліссі українці були і далі перебувають у незначній кількості, а місцеві українські «діячі» рекрутуються виключно з прибулого елементу. Немає жодних причин, щоб у майбутньому утримувати нинішній штуч­ний стан. Полісся повинне у майбутньому утворювати, як це і бу­ло перед війною, окрему адміністративну одиницю, а державна політика, яка проводиться на цій території, має бути пристосована до її особливостей.

Також окрему відособлену цілісність являє собою Волинь. Українське населення на цій території становить безумовну більшість, яка дорівнює приблизно 70%. Однак настрої і уст­ремління цього населення дуже принципово відрізняються від на­строїв українського населення у Східній Малопольщі. Відміннос­тей між одним і другим населенням є багато, виділимо лише дві — з політичної точки зору найбільш суттєві.

Перша з них — це різна релігія. Українське населення Волині визнає православ'я, тоді як українське населення Східної Мало­польщі є греко-католицького обряду. За відомого впливу церкви і релігії на сільське населення належність протягом кількасот років українського населення Волині і Східної Малопольщі до двох різних церков вирила у психіці однієї й другої груп українців дуже глибокі, сягаючі меж витривалості, поділи. Цю відмінність дуже добре розуміє Шептицький, проводячи акцію «поєднання» право­слав'я з греко-католицькою церквою і висуваючи як один з пер­ших аргументів на користь єднання застереження, що релігійний поділ між українським населенням Волині і Східної Малопольщі міг би призвести з часом до утворення двох різних народів.

Друга принципова відмінність між українським населенням Волині і Східної Малопольщі є зовсім різне ставлення одного і другого населення до крайнього, сепаратистського націоналізму, який представляла ОУН. Колискою ОУН і взагалі єдиною тери­торією, на якій вона отримала ширші впливи, є Східна Малополь- ща. Звідти намагалась і намагається ОУН проникати на інші тери­торії, де проживає українське населення, у тому числі й на Волинь. Належить підкреслити, що вплив ОУН на Волині перед війною був зовсім мінімальним, та й нині, попри докладання значних зу-


силь, ОУН зустрічає на Волині значний опір. Населення Волині виявилось порівняно менш податливим, ніж населення Східної Малопольщі, до проголошуваних ОУН гасел. Воно належить до зовсім іншого психічного типу, ніж українське населення у Східній Малопольщі. Його інтереси є швидше регіональними во­линськими інтересами, ніж загальноукраїнськими.

Також не можна оминути той факт, що населення Волині май­же сто років перебувало під іншим поділом і зовсім іншим куль­турним впливом, ніж населення Східної Малопольщі, що не могло не вплинути на формування його окремішності.

Утримання у майбутньому Волині як повністю окремого адміністративного простору і застосування на його території принципово іншої національної політики, ніж на території Східної Малопольщі, є державною необхідністю і відповідає глибинним інтересам місцевого населення.

Східна Малопольща становить простір цілком відмінно­го характеру від інших територій, на яких проживає українське на­селення у Польщі. Вона розпадається на три регіони, зосереджені навколо трьох центральних осередків: Львова, Тернополя і Станіслава, що мають особливі якості як в економічному аспекті, так і з огляду на національний склад. Ці відмінності повинні вра­ховуватись у майбутньому для збереження передвоєнного поділу на три воєводства.

Принципи національної політики щодо українців

Значна неоднорідність українського елементу в Польській Державі не змінює того факту (який, до речі, часто або пе­ребільшується, або недооцінюється), що українське населення у кордонах Польської Держави мало вже перед війною знач­не почуття своєї національної ідентичності, яке у воєнний період зросло і викристалізувалось.

Це населення має у різних галузях свої власні національні по­треби. Цей погляд при встановленні основ нашої національної політики не можна обминути або ним легковажити.


Одночасно не можна оминути того факту, що в українському суспільстві існують чинники цілком негативного ставлення до Польської Держави і вони отримали у деяких сферах українсько­го населення значні впливи. До такого роду чинників Польська Держава не може бути толерантною.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... . Другий фрагмент — відсутність українських вчительських кадрів. Ось цифри: Українське населення на українських ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О.Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів Третій том

    Документ
    ... і з другого боку. Саме це є для нас принциповою засадою в оцінці польсько-ук­раїнських відносин ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Третій том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... Миколая (Ніколя) Тома (1827 р. у Версалі відбулося вінчання, а 1839 р. в другому окрузі Парижа – цив ... . – 4 июля. – № 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво імені Олени ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... є як предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати загальну ... М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 2005. – Т.1. – 344 с. Сливка Ю. Україна в Друг ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... майбутнє. В інтерпретації польських і українських романтиків наявність у ... українській драматругії другої половини ХІХ ст. І не тільки тому ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..