Главная > Документ

1

Смотреть полностью

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

МАТЕРІАЛИ

МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИХ

КОНФЕРЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ,

ЛІКАРІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ»,

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ В ХІРУРГІЇ»,

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ»,

присвячених Дню науки в Україні та

60 - річчю Сумського державного університету

24-25 квітня 2008 року

Суми

Видавництво СумДУ

2008

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ»

Секція внутрішньої медицини

СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА І ЇЇ ПРОЯВИ ТА НАСЛІДКИ

Лаба В.В., доцент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Синдром серцевої недостатності у хворих гострим інфарктом міокарда (ГІМ) є поліетіологічним і може проявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) і як різке загострення хронічної серцевої недостатності (ХСН, І-ІІІ стадії, І-IV класи по NYHA).

Метою роботи було вивчення проявів серцевої недостатності (СН) у хворих ГІМ, що залишились живими і померлих.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 414 карт стаціонарних хворих, що перебували на лікуванні у 2005 р. в міській лікарні № 1 (міський протиінфарктний центр).

Результати дослідження. ХСН І стадії виявлена у 50 (14,2%) в групі пацієнтів, що залишилися живими. ІІА стадія була у 287 (69,3%) від усіх хворих і переважно тих, що вижили – 262 (74,8%). ІІБ стадія була у 75 (18%) хворих, однаково, як серед живих – 38 (10,8%) так і померлих – 37 хворих. ІІІ стадія ХСН реєструвалась у 2 (0,4%) хворих з групи померлих. Гостра СН на фоні тривалої ХСН відмічена у 64 (100%) хворих з групи померлих. Її складовими були: набряк легень у 1 (0,29%) пацієнта серед живих і у 20 (31,2%) серед померлих; кардіогенний шок у 33 (51,6%) померлих і у 2 (0,57%) живих.; фібриляція шлуночків реєструвалася у 14 хворих (3,4%), переважно серед померлих – 12 (18,7%); асистолія, як форма первинної зупинки кровообігу була у 56 (87,5%) померлих, будучи як первинним проявом електричної нестабільності міокарду, так і трансформованою через фібриляцію шлуночків. Розрив серця зареєстровано у 10 хворих з групи померлих (15,6%). Гостра аневризма серця відмічена у 13 померлих (20,3%). Тромбоемболія гілок легеневої артерії була у 6 (1,4%) хворих переважно за рахунок померлих – 5 (7,8%). Перикардит і тромбендокардит відмічено у 4 (0,57%) хворих. Інсульт до ГІМ був у 23 (6,5%) хворих з групи, що вижили, а у період інфаркту виник у 13 (3,1%) хворих, з них у 5 (7,8%) серед померлих, порівняно з 8 (2,3%) серед тих, що вижили.

Висновки. 1. Синдром СН є поліетіологічним проявом різноманітних нефатальних і фатальних ускладнень ГІМ і потребує індивідуальної корекції. 2. Синдром СН і інші невідкладні стани, що його посилювали, є основною складовою летальності хворих ГІМ і вимагає запобіжних заходів починаючи з догоспітального етапу.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ВАГІТНИХ

Приступа Л.Н., д. м. н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Проведений аналіз літератури і рекомендацій FDA дозволив виділити такі особливості лікування БА у вагітних.

Кромони не мають жодних побічних ефектів на плід. Якщо кромон призначається вперше під час вагітності, то застосовують кромоглікат натрію. Якщо пацієнтка до вагітності одержувала недокроміл з клінічним ефектом, то терапію продовжують. У випадку, якщо кромони не забезпечують адекватний контроль за перебігом захворювання, потрібно призначати іГКС.

Препаратом вибору серед іГКС у вагітних є будесонід - єдиний іГКС, віднесений FDA до категорії В. Призначення іГКС при вагітності має свої особливості: якщо препарат призначається уперше, віддають перевагу будесоніду, хоча може бути призначений беклометазон, флютиказон, флунізолід, оскільки жоден із іГКС не підвищував рівня вад розвитку плода. іГКС призначаються із розрахунку 250-500 мкг/день беклометазону у тому випадку, якщо частота застосування β2-агоністів більша 2-4 разів у день або при приєднанні нічних нападів. При більш частому використанні β2-агоністів і/або повторенні нічних нападів збільшують дозу іГКС до 1000-2000 мкг/день. При необхідності застосування системних ГКС у вагітних не слід призначати препарати тріамцинолону, дексаметазон, бетаметазон, а потрібно віддавати перевагу преднізолону.

Антагоністи лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст, зафірлукаст) можуть застосовуватися з обережністю (категорія В), а застосування зилеутону не рекомендоване (категорія С).

З β2-агоністів віддають перевагу тербуталіну (бриканілу) та сальбутамолу (категорія В). З боку інгаляційних холінолітиків не виявлено негативного впливу на розвиток плода (категорія В), але іпратропіум як правило застосовується в комбінаціях.

До застосування теофіліну ставляться з високою обережністю, особливо в ІІІ триместрі. Внутрішньовенне введення амінофіліну показане лише при неефективності інгаляцій β2-агоністів. Препарати для системного застосування - теофілін або бета2-агоністи для прийому усередину призначаються тільки при неефективності інгаляційних.

Застосування антигістамінних препаратів при БА обгрунтоване за наявності супутнього алергійного риніту. До категорії В відноситься: цетиризин, лоратадин, азатидин; до категорії С: ацеластин, гідроксизин і прометазин. Фексофенадин, оскільки дані про його безпеку при вагітності відсутні, не застосовується. Астемізол й терфенадин у зв'язку з їх аритмогенною дією та виявленою ембріотоксичною дією на тваринах заборонені, псевдоефедрин також має тератогенний ефект.

Вагітність не є протипоказанням для проведення алерген-специфічної імунотерапії, хоча починати лікування під час вагітності не рекомендується, але, якщо вагітність наступила під час проведення АСІТ, лікування можна продовжувати.

Таким чином, дотримання даних рекомендацій щодо правильного ведення вагітних із БА дозволить створити передумови народження більшого відсотка здорових дітей у таких пацієнток.

EFFICACY OF LOVASTATIN IN PATIENTS WITH METABOLIC SYNDROME

Demikhova N.V., Olijnik L.E.

Ukraine, Sumy State University

Significance of activation of neurohumoral regulation systems in clinics and treatment of chronic heart failure are formulated in that pоsitions based on world literature data. Basic positions about role of angiotensin-converting enzyme inhibitors in treatment of chronic heart failure patients with arterial hypertension are reflected in scientific works.

Each of components of the metabolic syndrome is well-known risk factor of chronic heart failure, and high atherogenicity of their clustering seems to be due to their metabolic interrelationships.

The screening of chronic heart failure in 68 patients with metabolic syndrome has been done. Echocardiographic criteria of left ventricle myocardial dysfunction were studied and their significance in chronic heart failure patients with arterial hypertension and metabolic syndrome. One can see the positive effect of lisinopril (one of angiotensin-converting enzyme inhibitors) on functional state of left ventricle.

The paper presents the effects of long-term (during 6 month) treatment with lovastatin on plasma lipids composition clinical course of ischaemic heart disease in patients with arterial hypertension and metabolic syndrome. Patients with stable angina pectoris, functional class ІІ-ІІІ, and metabolic syndrome, were investigated. The results obtained show that lovastatin improved the coronary flow in people with ischaemic heart disease and metabolic syndrome. The anti-ischaemic effect of drug was determined hypolipidemic effect and protective influence of lovastatin on state of endothelium. Lovastatin has not harmful supplementary effects.

So one can see the positive effect of lisinopril on functional state of left ventricle; and the anti-ischaemic effect, the hypolipidemic effect and the protective influence on state of endothelium of lovastatin in chronic heart failure patients with arterial hypertension and metabolic syndrome.

ВМІСТ ЦИТОКІНІВ У СИРОВАТЦІ КРОВІ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ПІД ВПЛИВОМ РІЗНИХ СХЕМ ЛІКУВАННЯ

Кириченко Н.М., асистент

Науковий керівник – проф., д. м. н. Орловський В.Ф.

СумДУ,кафедра внутрішньої медицини

Мета дослідження: вивчити вміст інтерлейкіну (ІЛ)-4, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин-α (ФНП-α) у сироватці крові хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) хелікобактерної етіології під впливом імуномодулятору поліоксидонію (ПО) через шість місяців після лікування.

Матеріали і методи: Хворі були поділені на такі групи: І група (n=25) - пацієнти, яким призначали семиденну потрійну антихелікобактерну терапію (АХТ): омепразол 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін по 1000 мг 2 рази на добу, кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу; ІІ група (n=32), які у комплексі з АХТ отримували ПО по 6 мг внутрішньом´язово: 5 ін’єкцій через день та 5 ін’єкцій по 1 разу кожних 3 дні. Після закінчення АХТ всі хворі продовжували прийом омепразолу по 20 мг на добу до 4 – 6 тижнів. Хворі всіх груп були порівнянні за віком, статтю та давністю захворювання. Дослідження цитокінів проводили методом імуноферментного аналізу з використанням відповідних наборів за методикою виробника.

Результати: через місяць після АХТ у пацієнтів І групи вміст ІЛ-4 складав (32,4±4,25) пг/мл і залишався майже таким, як і до лікування, ІЛ-8 – (112,2±5,42) пг/мл та ФНП-α - (99,8±5,64) пг/мл і були підвищеними у порівнянні з контролем (р<0,001). У хворих ІІ групи – рівень ІЛ-4 дорівнював (66,4±5,85) пг/мл, що статистично відрізнялось від показника хворих І групи (рІ-ІІ<0,001), ІЛ-8 – (50,55±2,6) пг/мл, ФНП-α - (53,9±3,5) пг/мл (рІ-ІІ<0,001).

Через шість місяців у хворих І групи вміст ІЛ-4 складав (26,9±2,76) пг/мл, ІЛ-8 – (130,4±6,83) пг/мл та ФНП-α - (116,7±7,32) пг/мл, тобто були такими, як у період загострення; у пацієнтів ІІ групи вміст ІЛ-4 складав (34,7±2,82) пг/мл, ІЛ-8 – (29,6±1,54) пг/мл та ФНП-α - (34,8±1,62) пг/мл і не відрізнялись за такі у здорових.

Висновки: включення ПО до комплексного лікування хворих на ПВ ДПК призводить до нормалізації показників вмісту ІЛ-4, ІЛ-8, ФНП-α, що зберігається протягом шести місяців.

ВІДДАЛЕНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВПЛИВУ ІМУНОМОДУЛЮЮЧОЇ ТЕРАПІЇ НА ПРОДУКЦІЮ ЦИТОКІНІВ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ТЯЖКОГО ПЕРЕБГУ

Орловський О.В., асист.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета дослідження: з’ясувати стан продукції цитокінів у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК), ускладнену шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), через рік після загальноприйнятої антихелікобактерної терапії (АХТ) у комплексі з імунофаном.

Матеріал і методи дослідження. Протягом року спостерігались 45 хворих на ПВ ДПК хелікобактерної етіології, що мали ШКК в анамнезі та були поділені на дві групи. В І групі проводили лише АХТ орністатом: рабепразол 20 мг, кларитроміцин 500 мг, орнідазол 500 мг - 2 рази на добу. В ІІ групі, окрім вказаної АХТ, призначався імунофан – по 1 мл 0,005 % розчину (50 мкг) внутрішньомязово раз на 2 доби. Після закінчення АХТ хворі продовжували прийом ультопу по 20 мг на ніч до 4 тижнів. Визначення цитокінів – інтерлейкінів(ІЛ)-4, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин-α (ФНП-α), інтерферону-γ (ИФН-γ) проводили імуноферментним твердофазним методом згідно інструкції виробника. Отримані результати оброблені методами варіаційної статистики.

Результати дослідження. У пацієнтів І групи через місяць після АХТ рівні ІЛ-4 (47,3±5,34 пг/мл) та ІЛ-8 (62,8±5,28 пг/мл) лишалися вірогідно вищими, як в порівнянні з контролем (р<0,01), так і з пацієнтами ІІ групи (38,7±2,88 пг/мл; р<0,01; 36,8±3,66 пг/мл; р<0,001, відповідно). Рівень ФНП-α також був майже ніж у двічі нижчим серед пацієнтів ІІ групи (34,8±4,32) у результаті лікування. У той же час, рівень ІФН-γ залишався низьким у хворих І групи (52,2±6,12 пг/мл), а у пацієнтів ІІ групи (112±8,86 пг/мл) він підвищувався та наближався до показників здорових (р>0,1).

Через рік після проведеного лікування серед пацієнтів І групи рівні ФНП-α (110,2±8,46 пг/мл), ІЛ-4 (52,3±4,87 пг/мл), ІЛ-8 (72,3±6,32 пг/мл) ще більше підвищились в порівнянні з показниками здорових (р<0,001 у всіх випадках). Рівень ІФН-γ у цих хворих залишався низьким і не відрізнявся від показника, який був досягнутий через місяць після лікування. Серед хворих ІІ групи рівні цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-8, ФНП-α, ІФН-γ) залишались практично на тому ж рівні, що і через місячний термін після лікування.

Висновки. 1. Незважаючи на клінічну ефективність стандартної АХТ у хворих на ускладнену ПВ ДПК, у фазу клінічної ремісії зберігається гіперпродукція ІЛ-8 та ІЛ-4, ФНП-α при дефіциті ІФН-γ та через рік спостережень ці зміни зростають. 2. Використання імуномодулятора імунофана дозволяє нормалізувати показники цитокінового профілю у хворих цієї групи та стабілізувати їх протягом першого року спостережень.

ОСОБЛИВОСТІ СУМІСНОГО ПЕРЕБІГУ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ, ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ ТА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ У ХВОРИХ НА ЕТАПІ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО ЛІКУВАННЯ

Опімах О.І., магістрант

Науковий керівник – д.м.н., професор Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета роботи: визначення аритмогенності міокарда, виразності ішемічного синдрому, в залежності від ступеня порушень вуглеводного та ліпідного обмінів у хворих на гіпертонічну (ГХ), ішемічну хворобу серця (ІХС) та цукровий діабет(ЦД) на етапі санаторно-курортного лікування, як передумова до корекції медикаментозної терапії.

Результати досліджень: проаналізовано історії хвороби 30 пацієнтів, що знаходилися на санаторно-курортному лікуванні на базі санаторію “Березовий Гай” курорту “Миргород”. Вік досліджених: до 49 років – 4 (13%), 50-59 років – 24 (80%), 60-75 років – 2 (6%) із 30 хворих; жінок – 10, чоловіків – 20.

ЦД ІІ був виявлений у всіх хворих. ГХ ІІ ст. зустрічалася у 18 (60%) пацієнтів, у 12 (40%) – вторинна артеріальна гіпертензія. Стенокардія напруги, стабільна форма була виявлена у 22 хворих (73%), в тому числі ІІ-го функціонального класу (ФК) у 10 хворих (33%), ІІІ-й ФК – 12 (40%) пацієнтів. Дифузний кардіосклероз спостерігався у 5 (16%) із 30 хворих; кардіосклероз постінфарктний - у 3 хворих.

У всіх обстежених спостерігалось порушення процесів реполяризації. У 90% виявлено поєднання змін сегменту ST, зубців T і U, варіації комплексу QRS з шлуночковою екстрасистолією. Серед цих 27 хворих у 24 пацієнтів (88%) шлуночкові екстрасистоли були політопними, що відповідає ІІІ класу шлуночкових аритмій. Надшлуночкові екстрасистоли виявлені у 29 (98%) із 30 хворих. Добові коливання депресії сегменту STYLE="до рівня 1,5-2,5 мм, були залежні від тяжкості перебігу ЦД та частоти епізодів гіперглікемії. При цьому на фоні депресії сегменту STYLE="частіше зустрічалися суправентиркулярні екстрасистоли – 19 (63%) пацієнтів.

При визначенні глікемічного профілю встановлено прямий кореляційний зв’язок мінімального рівня глюкози та рівня холестерину та тригліцеридів (r= 0,6 в обох випадках).

Лікування хворих включало: режим, дієту, кліматотерапію, прийом мінеральної води, бальнеотерапію, теплотерапію, апаратну фізіотерапію; медикаментозну терапію. Відмінні та добрі результати досягнуті у 28 (93%) хворих.

Висновки: 1. Поєднання у хворих на ІХС, ГХ та ЦД порушень реполяризації, провідності та рефрактерності є передвісником ускладнення аритмій, підвищення їх класу.

2. Суправентрикулярні аритмії частіше зустрічалися на тлі періодів депресії сегменту ST.

3. Зниження рівня глікемії призводить до зменшення показників ліпідного профілю крові.

НЕАЛКОГОЛЬНИЙ СТЕАТОГЕПАТИТ У ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ.

Муренець Н. О., аспірант

Науковий керівник – д..м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Неалкогольний стеатогепатит (НАСГ) – найбільш розповсюджене захворювання печінки, яке виявляють в популяціях різних країн в 10 – 24% випадків і яке не залежить від віку і расової належності. Поширеність ожиріння та інсуліннезалежного цукрового діабету подібні до розповсюдженості НАСГ. Основною причиною розвитку НАСГ є синдром інсулінорезистентності (ІР) або метаболічний синдром. Розповсюдженість НАСГ на фоні ІР у світовому масштабі складає 10% (600млн людей). Серед хворих НАСГ переважають жінки (65 – 83%). У більшості з них є зайва вага, яка на 10 – 40% вище норми, а у 25 – 75% - цукровий діабет 2-го типу (ЦДІІ). Середній вік хворих на момент діагностики НАСГ – 50 років.

Мета: визначити поширеність НАСГ при захворюваннях внутрішніх органів згідно даних наукової літератури.

Результати дослідження: ожиріння, ЦДІІ і гіперліпідемія окремо або в сукупності можуть викликати розвиток НАСГ, оскільки всі ці патологічні стани поєднують синдром ІР. Виявлена пряма кореляція між ступенем ожиріння та поширеністю і тяжкістю НАСГ. НАСГ у хворих з ожирінням визначають в 4,6 разів частіше, ніж в популяції. Неалкогольний стеатоз печінки діагностують у 57 – 74% пацієнтів з ожирінням. Патологічне ожиріння (ІМТ > 30%) в 95 – 100% випадків асоційовано з розвитком неалкогольного стеатозу. Серед контингенту хворих НАСГ 50 – 100% складають пацієнти з ожирінням, 20 – 72% - з ЦДІІ, 20 – 92% - с гіперліпідемією.

НАСГ асоціює з: хронічним некалькульозним холециститом у 25 – 40%, хронічним калькульозним холециститом - у 16 – 40% випадків, виразковою хворобою 12-палої кишки - у 10%, хронічним панкреатитом - у 43 – 50%, постхолецистектомічним синдромом - у 30%, синдромом подразненої товстої кишки - у 60%, неспецифічним виразковим колітом - у 28%, гіпертонічною хворобою І ст. - у 65%. НАСГ іноді розвивається при ішемічній хворобі серця, пізній шкіряній порфірії, псориазі, подагрі, хронічних інфекційних захворюваннях, дифузних захворюваннях сполучної тканини.

На даний момент достовірної інформації щодо розвитку цирозів печінки на фоні НАСГ немає. Враховуючи частоту цирозів печінки неуточненої етіології (криптогенні) – приблизно 5 – 13% і більше, можна припустити, що НАСГ займуть суттєву частину цієї етіологічної ніші.

В цілому на Україні за останні 5 років захворюваність на НАСГ збільшилась на 76,6%, розповсюдженість НАСГ - в 2,2 рази. Літературних повідомлень щодо розповсюдження НАСГ при захворюваннях легень немає.

Висновок: враховуючи високу поширеність НАСГ серед хворих з метаболічним синдромом, захворюваннями шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи є доцільним вивчати розповсюдженість НАСГ серед хворих з патологією дихальних шляхів.

КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МУКОЛІТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Ополонська Н.О., лікар-інтерн; Приступа Л.Н., д..м.н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Муцитус (діюча речовина ердостеїн) має виражений муколітичний ефект. Він стимулює продукцію муцину шляхом посилення секреторної функції епітелію, підвищує ефективність мукоциліарного транспорту. Активні метаболіти ердостеїну розріджують мокротиння, підвищують об`єм бронхоальвеолярного лаважу, знижують рівень альбумінів, в`язкість мокротиння.

Метою дослідження була оцінка клінічної ефективності нового муколітичного препарату Муцитус у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ).

Матеріали та методи. Обстежено 48 хворих на ХОЗЛ третьої стадії, які були поділені на дві групи. І групу склали 23 хворих на ХОЗЛ, які отримували базисне лікування, ІІ групу - 25 хворих, які отримували у доповнення до базисного лікування муцитус протягом 3 місяців. В динаміці вивчали клінічні симптоми, які виражали у балах. Вираженість задишки оцінювали таким чином:: 0 балів – відсутність, 1 бал – мінімальний прояв ознаки, не обмежуючий активність, 2 бали – виражений прояв ознаки, що обмежує активність, 3 бали – симптом, що різко обмежує активність. Вираженість кашлю оцінювали таким чином:: 0 балів – відсутність, 1 бал – наявний тільки вранці, 2 бали – рідкі епізоди протягом дня, 3 бали – майже постійний, а хрипи: 0 балів – відсутність, 1 бал – поодинокі, що зникають при покашлюванні, 2 бали – поодинокі, постійні, 3 бали – множинні, постійні. Вивчали параметри функції зовнішнього дихання (ФЗД): життєву ємкість легень (ЖЄЛ), форсовану ЖЄЛ (ФЖЄЛ), ОФВ1, індекс Тіфно.

Результати дослідження. При аналізі вираженості клінічної симптоматики у хворих І та ІІ груп через 3 місяці спостерігалось зменшення вираженості клінічних симптомів у хворих обох груп. Вираженість задишки зменшилась у хворих І групи з 2,9±0,02 до 2,1±0,01 бали, у хворих ІІ групи – з 2,8±0,02 до 1,8±0,01 бали. Кашель був менш виражений також у хворих ІІ групи (1,03±0,005) у порівнянні із таким у хворих І групи (1,9±0,02) (р<0,05). Інтенсивність хрипів зменшувалась до 1,5±0,006 у хворих І групи та до 0,82±0,002 (р<0,05). .

Показники ФЗД після лікування у хворих І групи становили: ЖЄЛ – 65,6±0,19 %, ОФВ1 – 45,6±2,84 %, а у хворих ІІ групи - 74,6±0,19 %, ОФВ1 – 54,6±2,71 % (р<0,05) відповідно.

Таким чином, тривала базисна терапія у поєднанні із муколітичним препаратом Муцитусом у хворих на ХОЗЛ призводить до зменшення вираженості клінічної симптоматики (задишки, кашлю, інтенсивності хрипів) поряд із покращанням показників бронхіальної прохідності.

ПРО - І ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЦИТОКІНИУ ПАТОГЕНЕЗІ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Ковальчук. О. В., лікар – інтерн

Науковий керівник – д. м.н., проф. Приступа. Л. Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Хронічна серцева недостатність ХСН залишається однією з актуальних проблем кардіології. Уточнення ролі імунних механізмів в розвитку хвороби дозволить оптимізувати терапію, покращити прогноз та якість життя хворих.

Мета роботи: вивчити роль про – і протизапальних цитокінів в розвитку ХСН на основі аналізу результатів наукових досягнень.

Встановлено, що прозапальним цитокінам належить особлива роль в індукції судинного пошкодження, вони посилюють експресію адгезивних молекул, стимулюють прокоагулянтну активність судинного ендотелію, порушують метаболізм ліпідів, викликають збільшення ліпопротеїдів дуже низької густини, підвищують продукцію про коагулянтів та вазоконстрикторів. ІЛ-8 один з найактивніших прозапальних цитокінів, що продукується імуноцитами й ендотелієм у відповідь на антигенну стимуляцію і цитокінову активність. ІЛ-4 – найважливіший протизапальний цитокін (основний продуцент Тх 2), він пригнічує індуковану активність лімфокінактивованих моноцитів і кілерних клітин, інгібує ІЛ-8 і ряд інших цитокінів. Встановлено, що при ХСН виникає дисбаланс про- і антизапальних цитокінів, але більшість вчених підвищену експресію прозапальних цитокінів розцінюють як початкову причину розвитку і прогресування ХСН.

Вивчений вплив деяких лікарських препаратів на цитокіновий статус. Наприклад, статини покращують функцію ендотелію і зменшують активність маркерів запалення, мають антиоксидантний ефект у хворих із ХСН. Нестероїдні протизапальні препарати блокують синтез простогландинів, лейкотрієнів, кінінів.

Таким чином, дослідження ролі імунних механізмів може стати підґрунтям для застосування лікарських засобів з метою впливу на патогенез ХСН задля гальмування її прогресування.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНІ АНЕМІЇ НА ФОНІ КОНТАМІНАЦІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ШЛУНКУ HELICOBACTER PYLORI

Жаркова А.В., магістрант

Науковий керівник – д. м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Серед імовірних чинників ЗДА неясної етіології дедалі частіше називають інфекцію Helicobacter pylori (H. pylori). У науковій медичній літературі є чимало повідомлень про нівелювання симптомів ЗДА, рефрактерної до терапії препаратами заліза, завдяки успішній ерадикаційній терапії.

Мета дослідження: вивчення особливостей лікування хворих на залізодефіцитні анемії, які є ймовірним проявом інфікування H. pylori

Матеріали і методи: Під спостереженням знаходилось 102 пацієнта з лабораторно підтвердженим інфікуванням слизової оболонки шлунку H. pylori. Обстежуваних було розділено на 3 групи по 34 чоловіки. Пацієнтам 1-ї групи проводилось лікування препаратами заліза (без ерадикаційної терпії); 2-ї групи – лише ерадикаційна терапія; хворим третьої групи – комбінація вищезазначених методів лікування. Контрольну групу склали 20 пацієнтів, не інфікованих H. pylori. У всіх обстежуваних визначали основні показники обміну заліза до початку та через 6 тижнів після закінчення лікування.

Результати: В результаті проведеного дослідження у осіб, інфікованих H. pylori, яким проводилась комбінована терапія, спостерігалось достовірне (p<0,05) покращення основних показників обміну заліза та червоної крові. У представників інших груп темпи відновлення показників були помітно нижчі.

Висновки: Таким чином, комбінація препаратів заліза на фоні проведення ерадикаційної терапії має позитивний ефект при лікуванні ЗДА, які пов‘язані з контамінацією слизової оболонки шлунку H. pylori.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНИХ АНЕМІЙ ЯК ПРОЯВУ ПОЗАШЛУНКОВИХ ЕФЕКТІВ ІНФІКУВАННЯ HELICOBACTER PYLORI

Жаркова А.В., магістрант

Науковий керівник – д. м. н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Останнім часом у науковій медичній літературі значна увага приділяється позашлунковим ефектам інфікування Helicobacter pylori. Серед них одне з важливих місць посідає залізодефіцитна анемія.

Мета дослідження: вивчення особливостей перебігу залізодефіцитних анемій (ЗДА) на фоні захворювань шлунково-кишкового тракту, асоційованих з інфікуванням Helicobacter pylori (H.pylori) .

Матеріали і методи: Було обстежено 102 пацієнта із захворюваннями ШКТ, асоційованими з H. pylori, серед них жінок - 63, чоловіків — 39, середній вік обстежуваних – (35,2± 7,5) років. Діагноз верифікували на підставі комплексу даних клінічних та інструментальних методів дослідження (ЕФГДС із забором біопсійного материалу з подальшим вивченням біоптата). Контрольну групу склали 20 практично здорових пацієнтів, не інфікованих H. pylori. У всіх обстежуваних одночасно із загальноприйнятими при даній патології методами дослідження визначали основні показники обміну заліза.

Результати: В результаті проведеного дослідження у осіб, інфікованих H. pylori, основні показники обміну заліза та червоної крові достовірно нижчі (p<0,05) за аналогічні показники здорових осіб, не інфікованих H. pylori, що може свідчити про участь інфекції H. pylori у метаболізмі заліза.

Висновки: Таким чином, контамінація слизової оболонки шлунку H.pylori імовірно є чинником ЗДА неясної етіології, і успішна ерадикаційна терапія вірогідно може призводити до нівелювання симптомів ЗДА, рефрактерних до монотерапії препаратами заліза.

СТАН КОМПЛЕКСУ ІНТИМА-МЕДІА СОННИХ АРТЕРІЙ ТА ФУНКЦІЇ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ТА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ (ЗА ДАНИМИ УЗД)

Наумко Ю.С., магістрант

Науковий керівник - д.м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Артеріальна гіпертензія (АГ) є вагомим фактором прогресування серцево-судинних ускладнень при цукровому діабеті (ЦД). Вплив АГ будь-якого ґенезу при ЦД на стан судин та міокарда призводить до появи чи поглиблення в них структурних та функціональних змін. Дослідження цих змін стало метою цієї роботи. Обстежено 88 пацієнтів із ЦД, яких було розподілено на 4 групи: 1 група – 21 пацієнт із ЦД 1 типу без АГ із середнім анамнезом ЦД 7±1,5 роки. 2 група – 19 пацієнтів із ЦД 1 типу та вторинною АГ, середній анамнез ЦД 15,3±2,1 роки, середній анамнез АГ 5,4±2,5 роки. 3 група - 25 пацієнтів із ЦД 2 типу та вторинною АГ, середній анамнез ЦД 11,2±2,1 роки, середній анамнез АГ 4,6±2,1 роки. 4 група - 23 пацієнти із ЦД 2 типу та гіпертонічною хворобою, середній анамнез ЦД 8,5±1,8 років, середній анамнез АГ 14,8±2,4 роки. За статевим та віковим складом групи були репрезентативні. Пацієнтам було проведено сонографію сонних артерій та ехо-кардіоскопію за допомогою апарату Toshiba “Aplio”.

Товщина комплексу інтима-медіа у загальній сонній артерії в середньому склала 0,57±0,05 мм, 0,8±0,05 мм, 0,9±0,09 мм та 1,25±0,03 мм в 1 - 4 групах відповідно, а порушення його диференціювання на шари візуалізувалося у зазначених групах у 0 %, 21,1 %, 60 % та 100 % пацієнтів. Діастолічну дисфункцію лівого шлуночка (ДД ЛШ) у 1 - 4 групах було діагностовано у 14,3 %, 73,7 %, 80 % та 95,7 % випадків відповідно, причому у 14,3%, 42,1%, 28% та 21,8% пацієнтів цих груп зазначена дисфункція була безсимптомною. ДД ЛШ з порушенням релаксації було виявлено у 3(14,3%), 11 (57,9 %), 13 (52 %) та 8 (34,8 %) пацієнтів 1 - 4 груп відповідно. Псевдонормальний тип ДД ЛШ зафіксовано у 2 – 4 групах у 3 (15,8 %), 7 (28 %) та 12 (52,2 %) випадках відповідно. Рестриктивний тип ДД ЛШ було діагностовано лише в 4 групі у 2 (8,7 %) випадках.

Після обробки отриманих даних було виявлено, що розвиток ДД ЛШ у хворих на АГ та ЦД асоціюється з ремоделюванням екстракраніальних відділів сонних артерій (збільшення товщини комплексу інтима-медіа, порушення його структури) і корелює більшою мірою з тривалістю анамнезу АГ, ніж анамнезу ЦД. Тривалість анамнезу ЦД 1 та 2 типів прямо корелює з кількістю випадків безсимптомної ДД ЛШ (переважно з порушенням його релаксації), а наявність та ступінь АГ пов’язані з розвитком більш тяжкої кардіоміопатії з більшою долею псевдонормального типу ДД ЛШ (при вторинному ґенезі АГ) та появою випадків рестриктивного типу його дисфункції (у пацієнтів із ЦД 2 типу на тлі гіпертонічної хвороби).

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА

Дудченко І.О., магістрант

Науковий керівник – д.м.н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішіьої медицини

За даними ВООЗ у загальній популяції надмірна вага тіла відмічається у 60% населення: у 30% - ожиріння та у 30% зайва маса тіла. У хворих на бронхіальну астму ці показники складають відповідно 37% та 46%. Але існує недостатня кількість досліджень направлених на вивчення асоціації даних патологій, що обумовлює актуальність проблеми.

Зважаючи на високу частоту асоціації бронхіальної астми і ожиріння та його обтяжливий вплив на перебіг БА метою нашої роботи було обґрунтування необхідності вивчення якості життя у хворих на бронхіальну астму із різною масою тіла.

Відомо, що жоден з традиційних клініко-функціональних показників не надає повних даних про суб’єктивну оцінку клінічного стану в динаміці лікування та диспансерного спостереження. За даними літератури важливим для вирішення цієї проблеми є визначення того універсального критерію, на який міг би покластися лікуючий лікар в своїй повсякденній практиці ( не уникаючи в той же час спеціальних методів діагностики). Один з таких критеріїв, що орієнтований тільки на пацієнта, є якість його життя (ЯЖ). На сьогоднішній день існує багато опитувальників (близько 800) для оцінки якості життя як загального так і спеціального призначення. Для дослідження хворих на БА запропоновано 20 спеціальних опитувальників. З них найбільш відомі: Attitudes Asthma Questionnaire, Asthma Quality of Life Questionnaire, короткий опитувальник AQ-20 та ін. Для визначення якості життя при ожирінні використовуються загальні опитувальники, найбільш відомий з яких MOS 36-Item Shot-Form Health Survey.

Проблему поєднання бронхіальної астми та ожиріння було розглянуто такими вченими як: Robert J. Hancox, Frank D. Gilliland, Scott T. Weiss, David A. Beuther, I. Romieu, Raphaëlle Varraso, D. Canoy та ін . Дослідження показують взаємозв’язок бронхіальної астми та ожиріння, особливо у жінок. У людей, що страждають на ожиріння, виникає системне запалення, гіперреактивність бронхів, жирова тканина є джерелом прозапальних цитокінів та ін. Ці всі фактори є підґрунтям для розвитку бронхіальної астми.

Таким чином оцінка якості життя у хворих на БА є сучасною та актуальною проблемою. Результати дослідження повинні надати нові можливості в лікуванні хворих на БА зважаючи не тільки на ефективність контролю за перебігом БА, а і на якість життя цих пацієнтів, на корекцію їх маси тіла. Будуть розроблені рекомендацій для практичних лікарів щодо лікування хворих на БА з зайвою вагою тіла та ожирінням.

ТРИВАЛІСТЬ БОЛЬВОГО СИНДРОМУ, ТЕРМІНИ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА І ЇХ МОЖЛИВИЙ ВПЛИВ НА КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Сокол О.В., магістрант

Науковий керівник – доц. Лаба В.В.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

За основу своєчасного надання невідкладної допомоги хворому на гострий коронарний синдром (ГКС) береться поява в клінічній картині захворювання затяжного інтенсивного болю, наявність прогностично небезпечних порушень серцевого ритму і провідності та ін. Крім названого, виходячи з патогенезу Q-інфаркта міокарда, що пов’язаний з коронарним тромбозом, а також тези відкритого терапевтичного вікна, асоційованого з ефективністю тромболітичної терапії в перші 6 годин (не пізніше 12 годин) від початку болю, саме останній і є визначальним в подальших діагностично-лікувальних заходах.

Метою роботи було вивчення своєчасності звертання хворих за медичною допомогою і, відповідно, термінів госпіталізації при гострому інфаркті міокарда (ГІМ) в спеціалізоване відділення міського проти інфарктного центру.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 414 стаціонарних хворих, що перебували на лікуванні протягом 2005 року в протиінфарктному центрі м. Суми.

Результати дослідження. В проведеному нами дослідженні, в перші 6 годин госпіталізовано 181 хворий (43,7%), з 7 до 12 годин – 54 хворих (13%), це свідчить, що потенційно ефективними можливі терапевтичні заходи у 46,9% хворих, при умові проведення комплексної, в тому числі, патогенетичної спеціалізованої допомоги. З 13 по 24 годину госпіталізовано 55 хворих (13,2%). Вкрай пізніми є терміни госпіталізації з 2-ої до 7-ої доби (від 3,3% до 5,3%) хворих. Реєструвалися випадки госпіталізації на 2-ому тижні захворювання – 8 (1,9%) хворих і навіть після 2-ох тижнів – 10 (2,4%) хворих. Серед померлих зареєстровані подібні тенденції, так в найбільш оптимальні терміни госпіталізовано всього 47% хворих. Найбільше померло хворих в першу добу (78%), що в певній мірі і відповідає літературним даним і пояснюється фатальними ускладненнями гострого періоду і віком хворих, так 45% померло у віці 70-79 р. і 23,4% - у віці 60-69 р. Велике значення мали фонові стани і супутня патологія, що посилювали високу потенційну летальність хворих.

Висновки: 1. В перші 12 годин госпіталізовано 46,9% хворих, що може бути підставою до тромболітичної терапії з урахуванням показань і протипоказань. Фактично тромболізис отримало 1,7% хворих, що є недостатнім, а це є основою лікування і профілактики ускладнень при ГІМ.

2. Зберігається недостатня інформативність хворих щодо дій при больовому синдромі.

ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Горяєва С.Ю., лікар-інтерн; Приступа Л.Н., д.м.н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

У хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) відмічається вища частота артеріальної гіпертензії (АГ) (від 6,8 до 76,3 %), ніж в загальній популяції. Наявність супутньої АГ має негативний вплив на перебіг ХОЗЛ. При виборі адекватної антигіпертензивної фармакотерапії слід віддавати перевагу препаратам, які не тільки ефективно знижують артеріальний тиск (АТ), а і не мають негативного впливу на бронхіальну обструкцію. Таким вимогам відповідають блокатори кальцієвих каналів.

Метою дослідження було вивчення добового профілю АТ у хворих на ХОЗЛ у поєднанні із АГ та ефективності амлодилу.

Матеріали і методи. Обстежено 42 хворих на ХОЗЛ і АГ ІІ ступеню, які були поділені на дві групи: І склали 20 хворих, які отримували базисне лікування ХОЗЛ і для корекції АТ отримували еналаприлу малеат у дозі 10-20 мг на добу; ІІ групу – 22 хворих, яким було призначено амлодил у дозі 5-10 мг на добу. План обстеження включав електрокардіографію, дослідження функції зовнішнього дихання та толерантності до фізичного навантаження.

Результати дослідження. За даними клінічного дослідження у пацієнтів ІІ групи цифри АТ нормалізувались на 10-12-й день, у пацієнтів І групи на 16-18-й день. Поряд із цим у хворих ІІ групи відмічалось більш швидке зменшення кашлю, задишки та підвищення толерантності до фізичного навантаження. У 3 хворих І групи задишка та кашель залишались на попередньому рівні, що можна розцінити як побічну дію препарату (здатність підвищувати реактивність дихальних шляхів, викликати кашель), чого не спостерігалось у хворих ІІ групи.

Таким чином, застосування амлодилу в комплексі із застосуванням базисного лікування ХОЗЛ сприяє більш ранньому зниженню АТ, задишки та підвищенню толерантності до фізичного навантаження у порівнянні із еналаприлом.

ВПЛИВ ІНГАЛЯЦІЙНИХ КОРТИКОСТЕРОЇДІВ НА ВМІСТ ЛЕПТИНУ ТА ІНТЕРЛЕЙКІНУ-6 У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ ПОЄДНАНУ З ВІСЦЕРАЛЬНИМ ОЖИРІННЯМ

Фадєєва Г.А., асистент

Науковий керівник - д. м..н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

При довготривалій патогенетичній терапії бронхіальної астми (БА) перевага надається інгаляційним глюкокортикостероїдам (іГКС), які мають високий протизапальний потенціал. Проте у певної кількості хворих зберігається обструкція та запалення дихальних шляхів, незважаючи на лікування високими дозами гормонів.

Мета: визначити вміст прозапального інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) та лептину у крові хворих на БА з різною масою тіла.

Матеріали та методи. Обстежено 48 хворих на БА з III-IVступенем тяжкості. І групу склали 22 пацієнти з БА та нормальною масою тіла, ІІ групу - 26 хворих на БА з ожирінням. 23 практично здорові особи (ПЗО) склали контрольну групу. Діагноз БА формулювали за матеріалами Наказу МОЗ України №128 від 19.03.2007р. “Протокол надання медичної допомоги хворим на бронхіальну астму”. Визначали індекс маси тіла (ІМТ), показники якого оцінювали згідно рекомендацій ВООЗ. За допомогою ІФА-наборів досліджували рівні сироваткового лептину (LEPTIN ELISA KIT-DRG) та ІЛ-6 («Укрмедсервіс») до та після лікування іГКС протягом 3 місяців. Дані оброблені статистично.

Результати досліджень. Середній показник ІМТ у пацієнтів І та ІІ групи склав (24,2+/-1,5) та (32,7+/-1,41) кг/м2, відповідно. До лікування встановлено збільшення рівнів лептину втричі у хворих І групи та у 8 разів у хворих ІІ групи у порівнянні з таким у ПЗО. Середній показник рівня ІL-6 в крові хворих І та ІІ груп у 2 та 5 разів перевищував показник ПЗО (106+/-7,21 та 247+/-17,22пг/мл, відповідно).

Після лікування іГКС показники вмісту лептину та ІЛ-6 наблизилися до значень ПЗО лише у хворих І групи. У хворих ІІ групи вміст ІЛ-6 та лептину дещо знизився, але перевищував норму, що вказує на збереження запального процесу як у бронхах, так і в організмі в цілому.

Для досягнення повного контролю над перебігом БА, обтяженої вісцеральним ожирінням, лікування хворих необхідно доповнити протизапальними засобами з іншим патогенетичним механізмом дії та рекомендаціями щодо зниження маси тіла хворих.

РЕЗУЛЬТАТИ ЕНДОСКОПІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЇ ЗОНИ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧАЕС

Федосєєва Н.К., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Кириченко Н.М.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

У ліквідаторів аварії на ЧАЕС сформований загальний дезадаптаційний синдром. Довготривалий моніторинг показав значне підвищення захворювань шлунково-кишкового тракту у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, зокрема пептичної виразки (ПВ) (до 33%), хронічних гастритів (ХГ) з атрофією слизової оболонки (СО) (до 36 %), що перевищує показник у популяції (до 20 %).

Мета роботи: співставити результати ендоскопічного дослідження хворих на ПВ ДПК ліквідаторів аварії на ЧАЕС з такими, що не зазнали дії іонізуючого опромінення.

Матеріали і методи: діагноз ПВ верифікували ендоскопічно, рентгенологічно та морфологічно. Ендоскопічну характеристику проводили згідно з Сіднейською системою.

Досліджувані пацієнти були розподілені на групи: І групу склали 36 хворих на ПВ ДПК ліквідаторів аварії на ЧАЄС з дозами зовнішнього опромінення ≤ 25 сГр; ІІ групу – 42 пацієнта, що не зазнали впливу іонізуючого опромінення. Хворі були репрезентативні за статтю, віком, тривалістю захворювання.

Результати: гіперемія та набряк СО ДПК та антрального відділу шлунка спостерігались у 100 % хворих обох груп. Деформацію цибулини ДПК виявлено також з однаковою частотою у хворих І і ІІ груп. Суттєвої відмінності у прояві слизових накладень серед обстежених груп хворих не зареєстровано. Ерозивні ураження спостерігались частіше у пацієнтів І групи ((72,2±7,57) %) ніж у хворих ІІ групи ((45,2±7,72) %, (р<0,05)). Крововиливи у СО антрального відділу у хворих І групи на 14,8 % виявлено частіше. Зміни з боку фундального відділу шлунка: гіперемія СО у хворих І групи спостерігалась на 19,7 % частіше у порівнянні із хворими ІІ групи та була більше вираженою (р<0,05). Внутрішньослизові крововиливи зустрічались рідше на 23,4 % і на 21,8 %, ніж в антральному відділі шлунка у хворих І і ІІ групи, відповідно. Ерозії СО фундального відділу шлунка зареєстровано частіше у хворих І групи, але статистично достовірною ця різниця не була. Загострення ПВ ДПК у переважній більшості випадків при ендоскопічному обстеженні супроводжувалось виявленням поодиноких виразок до 5 мм з локалізацією переважно на передній стінці цибулини ДПК у обох досліджуваних груп хворих.

Висновки: особливістю ендоскопічної картини гастродуоденальної зони у ліквідаторів аварії на ЧАЄС є підвищена частота ерозивних уражень СО антрального відділу шлунка та ДПК.

ВПЛИВ ІМУНОФАНУ НА ЧАСТОТУ РЕЦИДИВІВ У ХВОРИХ З УСКЛАДНЕНИМ ПЕРЕБІГОМ ДУОДЕНАЛЬНОЇ ВИРАЗКИ

Вавенко В.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист., к.м.н. Орловський О.В.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Метою дослідження було вивчення частоти рецедивів у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК), ускладнену шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), після застосування різних схем лікування.

Матеріал і методи дослідження. Протягом двох років спостерігались 55 хворих на ПВ ДПК хелікобактерної етіології, ускладнену ШКК, які залежно від схеми лікування були розділені на дві групи. І група – це 28 хворих, які отримали семиденну антихелікобактерну терапію (АХТ) препаратом орністат, який містить: рабепразол 20 мг, кларитроміцин 500 мг та орнідазол 500 мг. ІІ група – це 27 хворих, які окрім вказаної АХТ отримували імуномодулятор імунофан 1мл 0,005 % (50 мкг) розчину внутрішньомязево 1 раз через дві доби 8-10 ін’єкцій. Після АХТ протягом трьох тижнів проводилась антисекреторна терапія препаратом „Ультоп” по 20 мг на ніч. Успішність ерадикації оцінювалась через місяць після закінчення АХТ морфологічним та уреазним методами. Клінічне та ендоскопічне обстеження хворих проводилось через 6, 12 та 24 місяці після лікування.

Результати досліджень. Ерадикація Helicobacter pylori (Нр) була досягнута у 18 хворих І групи (64,3±9,22 %) та у 24 хворих (88,9±6,16 %, р2-1 < 0,05) ІІ групи. У подальше спостереження були включені лише хворі обох груп, у яких була досягнута ерадикація. Протягом перших 6 місяців у жодного із пацієнтів не спостерігалось клінічних симптомів загострення або ШКК. Через 12 місяців серед 18 пацієнтів І групи клінічна симптоматика загострення спостерігалась у 8 хворих (44,4±12,1 %). При обстеженні у 2 пацієнтів виявлені виразки з рецидивами ШКК (11,1±7,62 %), у інших - антральний гастрит та дуоденіт різного ступеню вираженості. Серед хворих ІІ групи клініка загострення спостерігалась у 5 осіб (20,8±8,87 %), при цьому ендоскопічно виявлялись лише різного ступеню активності антральний гастрит та дуоденіт. Рецидиву ШКК серед хворих цієї групи не спостерігалось. На кінець другого року спостережень обстежено 16 пацієнтів І групи та 20 пацієнтів ІІ групи. Клінічні прояви загострення виявлені ще у 5 хворих І групи (всього 13 або – 81,3±10,1 %), в тому числі ще у 3 спостерігалась ШКК (всього 5 випадків або 31,3±12,0 %). Серед пацієнтів ІІ групи загострення виявлено у 10 осіб (50,0±11,5 %), у тому числі у одного пацієнта була ШКК (5,0±5,0 %).

Висновок. Залучення до лікування хворих на ПВ ДПК, ускладнену ШКК, імунофана достовірно підвищує частоту ерадикації Нр та зменшує частоту рецидивів захворювання та ШКК протягом двох років спостереження.

ЗАСТОСУВАННЯ БЛОКАТОРУ РЕЦЕПТОРІВ АНГІОТЕНЗИН-ІІ МІКАРДИСУ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ

Хоппестад Н.В., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист., к.м.н. Псарьова В.Г.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Багаточисельні рандомізовані дослідження показали, що активне атигіпертинзивне лікування суттєво зменшує ризик інфаркту міокарда, інсульту, інших серцево-судинних ускладнень, при чому, ступінь зниження ризику корелює зі ступенем зниження артеріального тиску (АТ). Такі захворювання як діабетична хвороба нирок, хронічна хвороба нирок, артеріальна гіпертензія (АГ) формують головну причину смертності нефрологічних пацієнтів – кардіоваскулярну. Тому, одним із ключових моментів у лікуванні і профілактиці патологій нирок є адекватна антигіпертензивна терапія, при цьому препаратами першого ряду вважаються блокатори РААС з наявною доказовою базою у відношенні нефро- і кардіопротективних ефектів, наявних плейотропних ефектів і шляхів виведення препарату. Особливу увагу привертає телмісартан (мікардис) високо селективний блокатор АТ1 рецепторів, який безпечний у застосуванні навіть при порушенні ниркової функції, так як ниркова екскреція його < 2%.

Мета роботи: вивчення антигіпертензивних властивостей та ренопротекторних ефектів мікардису у хворих на артеріальну гіпертензію з цукровим діабетом і діабетичною нефропатією.

Матеріали і методи. Мікардис призначався у дозі 80 мг на добу в доповнення до базисної терапії 18 хворим, що перебували на стаціонарному лікуванні у денному стаціонарі 5-ої міської лікарні м. Суми і в яких задокументована АГ з цукровим діабетом і діабетичною нефропатією.

Результати дослідження. В групі хворих, де в доповнення до базисної терапії призначався мікардис в дозі 80 мг на добу через 8 тижнів спостерігалось стійке зниження АТ практично до цільового рівня, поновлення нормоальбумінурії у 38% хворих. Тенденції до зниження швидкості клубочкової фільтрації не відмічалось.

Висновки.

Мікардис забезпечує стійке зниження АТ протягом доби у пацієнтів з цукровим діабетом.

Під впливом мікардису відбувається зниження величини мікроальбумінурії у пацієнтів з гіпертензією і діабетичною нефропатією.

Мікардис добре переноситься, не порушує клубочкової фільтрації.

PATHOGENETIC MECHANISM OF REALIZATION OF HARMFUL INFLUENCE OF VISCERAL OBESITY DURING BRONCHIAL ASTHMA

Dytko Vlada - student, Prystupa Ludmyla – D.M.

Ukraine, Sumy State University

The goal of the research was the comparative study of the level of inflammation markers during the isolated cases of bronchial asthma (BA) and when accompanied by visceral obesity (VO).

Materials and methods of investigation. The diagnostics of VO was conducted according to the recommendations of WHO. The investigation of inflammation markers was conducted for 71 patients with BA, among which: Group 1 included 35 BA patients with normal body weight, and Group2 had 36 VO patients. The Control Group consisted of 22 practically healthy people. The level of interleikins (IL) IL-6, IL-8 and the tumor necrosis factors- (TNF-) in blood serum was determined using immunofermented tverdofaznym method, the antigenic composition of the membrane of mononuclears in peripheral blood was determined using indirect immunoflorescent method, the level of 1-inhibitor proteinase (1-IP) and 2-macroglobullin (2-MG) was determined using spectrofotometric method. The achieved results were analyzed using the methods of variance statistics. The correctness of the difference in the average measurements was evaluated using Student’s t-criterion.

Results of investigation. Group 1 patients had 3x and Group 2 patients 8x the level of FNP-, and IL-6 level was elevated by 2,5 and 5,6, respectively. The level of IL-6 in blood serum was abnormal for both patient groups compared to the Controls, while its level for VO patients was evidently higher compared to Group 1 patients (p<0,05).

Group 2 patients had levels of CD3, CD4, CD8 and CD16 evidently lower compared to Group 1 patients (p<0,05). The levels of adhesive molecules (CD11b, CD54), expression of receptor to IgE (CD23), activation markers of lymphocytes (receptors to IL-2, HLA-DR) were evidently higher for patients of both groups compared to the Control, and higher for Group 2 patients compared to Group 1. It was observed that 1-IP and 2-MG were elevated by 2x and 2,6x respectively compared to healthy individuals.

Results of investigation convey that the presence of VO in BA patients leads to: hyperproduction of proinflammation cytokines (IL-6, IL-8, TNF-); increase of T-lymphopenia, deficiency of cytotoxic cells, increased expression of activation markers, adhesive molecules, receptors to IgE, HLA-DR; increased level of 1-IP and 2-MG proteins.

These changes, along with known negative impacts of obesity on the process of BA (bronchial hyperactivity, increased frequency of hastroesophageal reflux, aggravation of pulmonary deficiency), represent one more pathogenetic mechanism – the exacerbation of inflammatory process.

СТАН АЛЕРГОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Приступа Л.Н., Гуйва Т.О*.,Савенко І.І**., Купина О.В*., Лоза Є.О*., Гончарова Т.С*., Чередніченко Н.А.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини,

Сумська обласна клінічна лікарня*,

Управління охорони здоров'я**

Вивчено стан алергологічної допомоги населенню Сумської області у 2007 році. Так, в структурі алергічних захворювань основне місце займає бронхіальна астма (47,1%), кількість хворих на яку становить 3609. Поширеність її є нижчою (359,2 на 100 тисяч населення) у порівнянні із загальнодержавними показниками (504,2). Показник захворюваності на БА зріс до 20,4, але залишається нижчим від загальнодержавного показника (26). Це свідчить про недостатню діагностику та недовиявлення цієї патології. Смертність від БА зменшилась у порівнянні із такою у 2006 році (0,69) та становить 0,5 проти 0,9 по Україні.

Хворих на алергічний риніт зареєстровано 1805 осіб. Показник поширеності його нижчий за державний - 179,6 проти 287,6, що свідчить про низьке його виявлення. 4,1 % хворих отримали специфічну імунотерапію.

Хворих на атопічний та контактний дерматит зареєстровано 449 і 6802 відповідно. Рівень виявлення атопічного дерматиту недостатній, про що свідчать показники його розповсюдженості та захворюваності: 2007 рік – 45,7/11,9, 2006 рік – 47,4/13,6 у порівнянні із загальнодержавними – 70,1/34,1.

Активно проводиться реабілітація хворих на алергопатологію в реабілітаційних центрах України. Кількість оздоровлених хворих зросла у 2007 році до 100 проти 89 у 2006 році (медична ефективність 97 %). В умовах стаціонару оздоровлено 19,8 % хворих на БА, які знаходяться на диспансерному обліку. Регулярно проводяться заняття для хворих на бронхіальну астму в астма-школі.

Специфічна діагностика проведена у 489 хворих. З метою покращання діагностики алергічних хвороб було здійснено 26 планових виїздів у райони, зокрема 6 виїздів з метою алерготестування на промислових підприємствах.

Зважаючи на певні успіхи в наданні алергологічної допомоги населенню області, потрібно надалі покращувати виявлення хворих на БА, алергічний риніт, атопічний дерматит із обов'язковим застосуванням специфічної діагностики та більш широко використовувати специфічну імунотерапію.

СТАН ПУЛЬМОНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гуйва Т.О*., Приступа Л.Н., Савенко І.І.**, Купина О.В.*, Лоза Є.О.*, Гончаровако Т.С.*, Чередніченко Н.А.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини,

Сумська обласна клінічна лікарня*,

Управління охорони здоров'я**

Метою роботи була оцінка стану пульмонологічної допомоги населенню Сумської області.

Матеріал та методи дослідження. Задля адекватної оцінки роботи пульмонологічної служби використано показники стаціонарної допомоги та консультативної за два поточні роки й для порівняння - загальнодержавні показники.

Результати дослідження. Розповсюдженість хвороб органів дихання по Сумській області за даними 2007 року становить 24673,2 на 100 тисяч дорослого населення, з них: хронічний бронхіт - 3278,4 проти 3470,3 – по Україні, бронхіальна астма – 359,2 проти 504,2 по Україні. Захворюваність на хвороби органів дихання становить 12605,8 (по Україні – 18292,5). Захворюваність на хронічний бронхіт становить 228,2, (236,6 у 2006) проти 245,9 по Україні; на бронхіальну астму - зросла до 20,4 у порівнянні із 2006 роком (18,4) і є нижчою, ніж по Україні (26). Показник захворюваності на пневмонії зріс до 358,5 (у 2006 році – 320,8), але нижчий від державного (384,3).

Показник первинного виходу на інвалідність від хвороб органів дихання вірогідно не змінився і зберігався на рівні 2006 року та є нижчим у порівнянні з державним показником (1,0 проти 1,7). Смертність населення області від хвороб органів дихання знизилась з 89,8 до 85,9, хоча значно перевищує державний показник (52,9 на 100 тисяч населення). Зокрема показник смертності від пневмонії зріс з 3,07 до 6,07, але залишається при цьому удвічі нижчим за такий загальнодержавний показник. Смертність від брохіальної астми та від хронічного бронхіту також знизилась.

Показник забезпеченості лікарями-пульмонологами становить 0,11 проти 0,15 по Україні, а забеспеченість пульмонологічними ліжками – 0,91 проти 1,08 по Укараїні.

З метою покращання роботи пульмонологічної служби виконано 26 планових виїздів, проведено 2 обласних конференції за участю провідних фахівців Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського, видано 2 інформаційних листи. Протягом 2007 року впроваджено 6 нових методик лікування. На базі пульмонологічного відділення СОКЛ проводяться наукові дослідження, які підсумовані у 16 наукових працях, з них: 4 журнальних статті, 10 тез та 2 студентські наукові роботи.

Одним із шляхів поліпшення пульмонологічної допомоги населенню є підвищення забеспеченості лікарями-пульмонологами та пульмонологічними ліжками, а також збільшення кількості впроваджень нових методик лікування.

СТАТЕВО-ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА

У МІСЬКІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

Лаба В.В., доц.; Лаба О.В., лікар*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини , Білопільська ЦРЛ*

Захворюваність ішемічною хворобою серця (ІХС) і, зокрема, гострим інфарктом міокарда (ГІМ) має певні статево-вікові закономірності, що пояснюється загальновідомою концепцією модифікованих і немодифікованих факторів ризику атеросклерозу.

Метою роботи було вивчення статево-вікових особливостей у розвитку ГІМ серед населення м Суми.

Матеріали і методи. Проведено суцільне ретроспективне клініко-лабораторно-інструментальне обстеження 414 хворих ГІМ, що перебували на лікуванні у 1-ій міській лікарні протягом 2005 року. Виписано зі стаціонару 350 хворих, померло – 64.

Результати дослідження. Згідно отриманих даних чоловіків хворіло 250 (63,9%), жінок – 164 (36,1%). Поодинокі випадки захворювання серед чоловіків реєструвались вже у віковому періоді 20-29 р., у той же час як серед жінок це відбувалося на 10-20 років пізніше. Найбільший пік захворюваності серед чоловіків припадав на вікову групу 50-59 р. – 68 випадків (27,2%) і на 60-69 р. – 62 випадки (24,8%). Серед жіночої статі найбільша захворюваність мала місце у віковому періоді 70-79 р. – 55 випадків (33,5%), значно випередивши цей показник серед чоловіків. Отримана тенденція також добре відома і пояснюється виснаженням позитивного вазопротекторного ефекту естрогенів на ліпідний обмін, які стримують ріст захворюваності ІХС серед жінок до наступлення менопаузи. Саме цей факт пояснює отримані співвідношення де ризик захворюваності ІХС, ГІМ і мозковим інсультом у жінок приблизно у 8-10 раз менше ніж у чоловіків того ж віку. Ці тенденції підтвердились і серед померлих. Поодинокі смертельні випадки серед чоловіків вперше зареєстровані у 40-49 р., серед жінок на 10 років пізніше. Пік госпітальної летальності був майже однаковим для обох статей у віковому періоді 70-79 р., що склало 30% питомої ваги від усіх померлих. У зв’язку із зменшенням загальної тривалості життя чоловіків, летальність у віці 80 р. і старше переважала серед жінок. В цілому серед всіх померлих, чоловіки склали 53%, жінки – 47%.

Висновок. 1. Отримані дані стосовно захворюваності і летальності при ГІМ у міській популяції співпадають з певними медико-біологічними закономірностями, які описані в літературі.

2. Чоловіча стать потребує ранніх жорстких заходів первинної і вторинної профілактики атеросклерозу і його ускладнень для покращання результатів кінцевих точок – зменшення смертності і продовження тривалості життя.

НАДАННЯ ІМУНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОРОСЛОМУ НАСЕЛЕННЮ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Кондратюк М.І., Бутко Н.Д.

Сумська обласна клінічна лікарня

Розвиток імунологічної служби в Україні закладений листом МОЗ України від 21.07.1989 року № 3.18.79 та наказом МОЗ України від 02.06.95 року № 98 щодо розвитку, впровадження клінічної імунології в практику охорони здоров‘я; наказом МОЗ України від 19.11.2002 року №422 «Про подальший розвиток клінічної імунології в Україні». В Сумській області роботу регламентує наказ УОЗ від 29.01.2003 року №105 «Про подальший розвиток клінічної імунології в області».

В теперішній час у складі Сумської обласної клінічної лікарні функціонує Сумський обласний центр клінічної імунології, який надає консультативно-поліклінічну допомогу населенню, а також стаціонарну допомогу імунологічним хворим на 10 ліжках, що знаходяться в складі гастроентерологічного відділення КЗ СОКЛ. Посади клінічних імунологів поліклінічної мережі відповідно до вимог наказу передбачені із розрахунку 0,02 посади на 10 тис. населення.

Аналізуючи показники доступності надання імунологічної допомоги населенню області в розрізі районів намітилась загальна тенденція до зростання доступності в наданні імунологічної допомоги населенню області, який у 2007 році склав 1,84/1000 населення. Відмічається низький відсоток сільського населення (19,32 %), що отримали спеціалізовану допомогу, а також низька кількість сільських хворих, що проліковані на імунологічних ліжках (18,6 %), недостатнє використання пропускної здатності – 76,1 %, та низький рівень ліжко-днів при плановому 3400 фактичний показник склав 2587. Слід зазначити, що забезпеченість ліжками на 10 тисяч дорослого населення по області складає 0,09; в той час як по Україні 0,02.

Серед нозологій, які найчастіше зустрічаються можна відмітити набуті імунодефіцити інфекційні (вірусні, бактеріальні), метаболічні, а також імунодефіцити із залученням автоімунних механізмів. За патогенетичним типом переважають імунодефіцити з ураженням клітинної ланки імунної системи та фагоцитозу. За віковим розподілом хворих переважає молодий та середній вік. За статевим розподілом жінки склали 68 %, чоловіки – 32 %. За перебігом переважають хронічні та рецидивуючі форми. Всі ці показники відповідають державним показникам.

Виходячи із вищесказаного надання імунологічної допомоги населенню Сумської області вимагає покращення. В останні роки збільшується кількість хворих на імунопатологію, особливо, серед людей молодого та середнього віку. Тому рання діагностика імунодефіцитів, що є окремою патологією або створюють підгрунтя для розвитку автоімунних, лімфопроліферативних, алергічних, онкологічних захворювань та сучасні підходи до діагностики і лікування хворих – основні завдання у подальшій діяльності служби клінічної та лабораторної імунології. Служба клінічної імунології систематично проводить конференції, семінари та курси інформаційного стажування для практикуючих лікарів з питань клініко-лабораторних особливостей різних видів імунопатологій для того, щоб вони могли якомога швидше виявляти хворих і скеровувати їх на консультацію та обстеження до клінічних імунологів, а також надавати допомогу щодо первинної та вторинної імунопрофілактики.

СТУПІНЧАСТА ТЕРАПІЯ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ

Бутко В.А.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Негоспітальна пневмонія (НП) - має безумовні показання до призначення антибактеріальної терапії, яка є основною в лікуванні захворювання. Ії необхідно починати одразу після встановлення діагнозу, особливо у тих пацієнтів із НП, які потребують госпіталізації. Абсолютно неприйнятним є зволікання з терміновим призначенням антибіотиків хворим із тяжким перебігом захворювання через відсутність результатів бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження мокротиння, оскільки затримка введення першої дози антибіотика зумовлює значне підвищення ризику смерті таких пацієнтів.

Метою дослідження було вивчення ефективності й переносимості левофлоксацина при послідовному внутрішньовенному й пероральному застосуванні в лікуванні хворих НП середньотяжкого перебігу. У дослідженні брали участь 9 хворих (8 чоловіків і 1 жінка), середній вік склав 38,7 років. Ефективність і переносимість левофлоксацина оцінювалася на 4-й день лікування та на 5-й день після завершення терапії. У всіх пацієнтів лікування починалося із внутрішньовенного введення левофлоксацина, що тривало в середньому 3 доби. Наступним етапом лікування було пероральне застосування препарату в дозі 500 мг кожні 24 години протягом 6,8 доби в середньому. За результатами клініко-рентгенологічного моніторингу така схема виявилася ефективної в усіх хворих. Побічних ефектів не відмічалося.

Таким чином одним із перспективних способів антибіотикотерапії НП є застосування ступінчастого підходу до лікування. Ця тактика передбачає двоетапність призначення антибіотиків для лікування госпіталізованих хворих: перехід з парентерального введення на пероральне приймання у можливо найбільш короткі терміни з урахуванням клінічного стану пацієнта.

Перевагами ступінчастої терапії є зменшення тривалості парентерального введення антибіотика, що сприяє суттєвому зниженню вартості лікування, а також скороченню тривалості госпіталізації за умови збереження його високої клінічної ефективності. Це дозволяє завершити реабілітацію пацієнтів у більш сприятливих умовах та уникнути ризику приєднання нозокоміальної інфекції.

ВПЛИВ АТМОСФЕРНИХ ПАРАМЕТРІВ НА ЧАСТОТУ НАПАДІВ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

Даниленко О.О., студ. 6-го курсу ; Калініченко О.О.* , Кравченко З.Ф.**

Науковий керівник - д.м.н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини ; Станція швидкої медичної допомоги*;

Сумський обласний центр з гідрометеорології**

Кліматичні і погодні умови відіграють в життєдіяльності людини суттєву роль. Ці чинники навколишнього середовища тісно поєднані з біологічними ритмами людини. Широкий діапазон пристосувальних можливостей здорової людини забезпечують збереження її життєдіяльності і працездатності. Наявність хронічного захворювання знижує адаптацію організму до різких змін метеофакторів.

Мета роботи: виявлення впливу на добову періодичність частоти нападів бронхіальної астми (БА) температури повітря, відносної вологості, атмосферного тиску і коливань їх амплітуди за попередні 24, 48, 72 години в умовах м. Суми.

Матеріали і методи: були використані матеріали Сумської швидкої медичної допомоги і Сумського гідробюро. Проаналізовано 121 карти викликів до хворих з нападом БА за квітень 2007 р. За той же час були зібрані дані, що характеризують метеорологічні фактори через кожні 3 години: температура в градусах , відносна вологість у відсотках, атмосферний тиск ГПК (гектопаскаль). Визначали амплітуду кожного фактора за 24, 48, 72 години і аналізували їх взаємозв`язок з добовою частотою викликів. Отримані дані оброблені методами статистики і кореляційного аналізу за допомогою програми Excel for Windows xp.

Результати: був встановлений сильний позитивний кореляційний зв`язок між частотою нападів БА і перепадом відносної вологості за 48 годин (r = 0,70) і середньої сили за 24 години (r = 0,53 ). Обидва показники були статистично достовірні (p< 0,05). Зв`язок частоти нападів з перепадами вологості за 72 години виявився слабким (r = 0,27, p >0,05). Позитивний кореляційний зв`язок середньої сили встановлений між перепадами температури повітря (r = 0,49, p <0,05) і атмосферного тиску (r = 0,52, p<0,01) за попередні 24 години і нападами БА. Між іншими параметрами (перепади тиску і температури за 48 і 72 години) і частотою нападів БА вірогідного кореляційного зв`язку не встановлено.

Висновок: встановлено позитивний кореляційний зв’язок між частотою приступів БА та перепадами відносної вологості та атмосферного тиску, що потрібно враховувати в роботі станцій швидкої допомоги та лікуванні хворих на БА.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ІМУНОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ХВОРИХ

З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ В ПОХИЛОМУ ВІЦІ

Деміхова Н.В., асист., к.м.н.; Пилипенко В.Г.*, Старків О.І.*, Руденко Т.М.*, Кравець А.Ф.*,

Собчишин Н.П.*, Греченкова В.А.*, Заєць Г.В.*, Міхно Т.О.*, Кидик Ю.П.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини , обласний клінічний госпіталь ІВВ*

На сучасному етапі проблема стану імунологічної реактивності у хворих ішемічною хворобою серця (ІХС) є досить актуальною, широко обговорюється та потребує подальшого вивчення. Особливого значення вона набуває у пацієнтів похилого віку, у яких, з одного боку, знижується рівень захисних сил організму, а з другого, перебіг ІХС часто супроводжується розвитком хронічної серцевої недостатності (ХСН). Результати останніх досліджень свідчать про дисбаланс імунної відповіді, що характеризується високою активністю гуморального імунітету та дефіцитом Т-клітинної ланки.

Мета: оцінити стан імунологічного статусу у хворих похилого віку з ІХС, перебіг якої ускладнений або ні розвитком ХСН.

Методи. Обстежено 52 хворих на ІХС у віці від 68 до 84 років. Тривалість захворювання на ІХС склала у середньому 14,8 років. Стабільну стенокардію напруги ІІ функціонального класу (ФК) за Канадською класифікацією діагностовано у 38, ІІІ ФК - у 14 хворих. У 23 пацієнтів спостерігали перебіг ІХС без проявів ХСН, 29 хворих мали клінічні ознаки ХСН, при чому І стадію ХСН за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця діагностовано у 13 осіб, ІІ – у 16. Контрольну групу склали 20 здорових осіб, схожих за віком і статтю з групою спостереження. Дослідження включало загальноклінічні методи, електрокардіографію в динаміці, визначення показників імунологічного статусу.

Результати. Встановлено, що для хворих з ІХС та супутньою ХСН характерним є підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові та зниження індексу завершеності фагоцитозу порівняно з групою хворих з ІХС без ХСН. Рівень цих показників залежав від стадії ХСН. Вказані зміни можуть свідчити про виснаження функціонального резерву фагоцитуючих клітин при поступовому розвитку ХСН, що може негативно впливати на прогноз захворювання та бути причиною подальшого прогресування ХСН. Аналізуючи вміст імуноглобулінів (Ig) класів А, М, G, слід зазначити той факт, що концентрація Ig G та Ig М у групі 13 хворих з ІІ стадією ХСН суттєво перевищувала рівень їхньої концентрації у сироватці крові тих 23 хворих, що не мали ознак ІХС. Рівень Ig А достовірно не відрізнявся і відповідав віковим нормативам.

Висновки: таким чином, при вивченні імунологічного статусу хворих похилого віку з ІХС відмічено підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові, зниження індексу завершеності фагоцитозу, збільшення концентрації Ig G та Ig М, що можна вважати свідченням прогресування ХСН у обстежених пацієнтів.

ДИСКРИМИНАНТНАЯ МОДЕЛЬ ГИПЕРТЕНЗИВНОЙ НЕФРОПАТИИ

Кулинич Р.Л.

Научный руководитель – акад. АМН Украины, член-корр. НАН Украины и РАМН, д.мед.н., профессор Коркушко О.В.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра фармакологии и медицинской рецептуры

Целью исследования явилось изучение клинико-диагностической информативности показателей, характеризующих функциональное состояние почек, в качестве критериев оценки стадии нефропатии при гипертонической болезни (ГБ).

Обследовано 42 пациента обоего пола в возрасте от 28 лет до 71 года, I-II стадии ГБ с уровнем АГ I-III степени, различного кардиоваскулярного риска, без систематической противогипертензивной терапии, у которых в результате комплексного клинико-анамнестического и инструментально-лабораторного обследования отсутствовали данные, свидетельствующие о наличии хронических заболеваний почек. Уровень экскреции альбумина (УЭА) и бета-2-микроглобулина (УЭМГ) с мочой исследовали, используя наборы фирмы ORGenTec GmbH, (Германия) согласно прилагаемой инструкции с использованием планшетного полуавтоматического анализатора «DigiScan» (Asys Hitech, Австрия). Исследование функционального почечного резерва (ФПР), клинического маркера внутриклубочковой гипертензии, проводили оценивая процент прироста скорости клубочковой фильтрации (СКФ) после стимуляции в сравнении с базальной величиной СКФ по клиренсу эндогенного креатинина после проведения пероральной нагрузки белком. СКФ рассчитывали также согласно формуле Cocroft-Gault.

При установлении стадии нефропатии использовали следующую разработанную бальную систему оценки: 0 баллов (УЭА менее 30 мг/мл. или УЭМГ <400 мкг/мл или ФПР ≥10% или СКФ в диапазоне 90-120 мл/мин.); 1 балл (УЭА 30-300 мг/мл или МГУ 400- 600 мкг/мл или ФПР в диапазоне 5-10% или СКФ >120 мл/мин.. или в пределах 60-89 мл/мин..); 2 балла (УЭА>300 мг/мл.или УЭМГ>600 мкг/мл или ФПР<5% или СКФ<60 мл/мин.). Указанные критерии либо являются либо общепринятыми (наличие микроальбуминурии, нарушение в СКФ (снижение/гиперфильтрация), патологические изменения в резервной фильтрационной способности почек в ответ на проведение пробы при оценке ФПР), либо рассчитанные нами референтные значения для верхней границы МГУ для нормы, которое отвечает 99 персентилю значений выборки практически здоровых лиц и составляет округленно 400 мкг/л (402 мкг/л). Далее, согласно бальной оценки выраженности нефропатии, установление стадии проводится путем подсчета суммарного количества баллов: пациенты, у которых не были выявлены отклонения в изучаемых показателях (сумма баллов 0); 2 группа – пациенты с суммой баллов 1-3 включительно (начальная нефропатия) и 3 группа, больные с бальным показателем больше 3 (стадия явной нефропатии). Для оценки, насколько точно выбранные нами факторы дают возможность прогнозировать выраженность нефропатии, а также для составления дифференциального алгоритма мы использовали множественный линейный дискриминантный анализ, при проведении которого для отбора наиболее информативных признаков нами была использована процедура пошагового включения переменных. В результате были отобраны наиболее значимые показатели, имеющие достоверно значимые дискриминантные свойства в отношении определения стадии гипертензивной нефропатии (значение Wilks’ λ=0,151 при F 17,41, p<0,0001, что указывает на адекватную дискриминацию и корректность предложенной классификации). Результаты проведенного дискриминантного анализа позволили получить следующую систему классификационных уравнений: N0= 0,18×СКФ+0,29×ФПР+0,17×АУ+8,1×МГУ–17,31; N1=0,31×СКФ–0,71×ФПР+0,42×АУ+18,64×МГУ–25,33; N2=0,35×СКФ–1,28×ФПР+0,64×АУ+41,32×МГУ–31,27, где N0 – отсутствие нарушения функционального состояния почек; N1 и N2 – начальная и явная стадии гипертензивной нефропатии, соответственно. Степень поражения почек как органа-мишени при ГБ будет соответствовать той стадии, для которого классифицированное значение уравнения будет максимальное, в сравнении с 2 другими. Необходимо отметить, что предложенный метод имеет высокую чувствительность (85,39%), что позволяет достаточно точно диагностировать и определять стадию гипертензивной нефропатии. Следовательно, именно данные показатели следует в первую очередь определять и анализировать в клинической практике с целью прогнозирования нарушения функционального состояния почек и диагностики гипертензивной нефропатии, а предложенный способ может быть рекомендован для оценки стадии нефропатии при ГБ. Значение полученных результатов представляет особый интерес, указывая, что уже при длительности заболевания до 5 лет ил 1 тепени АГ начальные признаки нарушения функционального состояния почек имеется у 29,13% и 18,34% пациентов, соответственно. Представленные результаты указывают на возможность использования показателей уровня экскреции альбумина и бета-2-микроглобулина с мочой, рассчитанной СКФ и почечный резерв фильтрации в качестве ранних субклинических маркеров нефропатии при ГБ,. а разработанная система бальной оценки стадии гипертензивной нефропатии позволяет оценить степень вовлеченности почек, как органа-мишени, в патологический процесс при ГБ, что также может позволить оценить риск развития сердечно-сосудистых заболеваний в контексте кардиоваскулярного континуума.

ПОКАЗНИКІ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ У ПОЄДНАННІ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-ГО ТИПУ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАННЯ КАНДЕСАРТАНОМ

Главацький О.М., аспірант

Науковий керівник – д.м.н, доцент Березін О.Є.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра внутрішніх хвороб-2

Метою дослідження було вивчення зміни показників варіабельності серцевого ритму (ВСР) у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) у поєднанні з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу в динаміці лікування кандесартаном. Для цього було досліджено 20 хворих (11 жінок та 9 чоловіків) на ГХ з I-III ступенем артеріальної гіпертензії (АГ) у поєднанні з ЦД 2-го типу в стані суб- та декомпенсації середнього віку 53,5±3,7 років, з середньою тривалістю АГ 7,9±1,88 років і ЦД 9,2±1,75 років, які склали основну групу. Контрольну групу склали 22 практично здорові особи, співставимих за статтю і віком з основною групою. Всім досліджуваним проводилось добове комбіноване моніторування артеріального тиску та електрокардіограми (ДКМАТ та ЕКГ) апаратом “Meditech Cardiotens” (Угорщина) з послідуючим аналізом добового профілю артеріального тиску та абсолютних значень середньодобових часових показників ВСР за допомогою програми “Medibase” та порівнянням цих показників між групами. Після цього хворим призначався кандесартан в дозі 8 мг на добу з послідуючою титрацією дози з метою отримання адекватного гіпотензивного ефекту на строк 3-и місяці. По закінченню терапії усім хворим повторно проводилось ДКМАТ та ЕКГ з визначенням вищезазначених показників і порівнянням їх з вихідними даними. У результаті дослідження було з’ясовано, що в основної групі достовірно нижчими в порівнянні зі здоровими оказалися VLF на 52,7%, LF на 41,8%,TP на 55,8%, SDNN на 42,5%, pNN50 на 42,1%, rMSSD на 65,9%, SDANN на 71,4% (p<0,05 в усіх випадках). Після проведеного лікування було з’ясовано, що на фоні адекватного гіпотензивного ефекту кандесартану в основної групі достовірно підвисилися слідуючи показники: TP на 26,3%, SDNN на 35,6% (p<0,05 в обох випадках). На підставі вищевказаних результатів можна зробити слідуючи висновки. У досліджуваних основної групи виявлені істотні порушення параметрів ВСР у порівнянні з контрольною групою, що характеризуються достовірним зниженням показників VLF, LF, TP, SDNN, pNN50, rMSSD, SDANN. Дані зміни свідчать про те, що у пацієнтів на ГХ у поєднанні з ЦД 2 типу спостерігається виражене зниження як симпатичних, так і парасимпатичних впливів на серцеву діяльність. Під впливом терапії кандесартаном достовірно зростають показники, які характеризують сумарний ефект вегетативної регуляції без суттєвої зміни балансу показників, які відповідають за симпатичні та парасимпатичні впливи, які склались у пацієнтів внаслідок супутньої патології. Механізм цих змін ВСР в процесі лікування кандесартаном до кінця не ясний, тому потрібно проводить подальше дослідження.

ОСОБЕННОСТИ ПАТОЛОГИИ ОРГАНОВ ДЫХАНИЯ У ВИЧ-ИНФИЦИРОВАННЫХ

Кравченко К.О., Белослудцев А.Д., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доцент, к.м.н. Киреева Т. В.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра факультетской терапии и эндокринологии

Количество больных, инфицированных вирусом иммунодефицита человека (ВИЧ) на Украине превышает полмиллиона. На сегодня в центре ВИЧ в г. Днепропетровске состоит на учете 200 тыс. ВИЧ-инфицированных. В 70% случаев легкие и дыхательные пути ВИЧ-инфицированных поражаются условно-патогенными микроорганизмами и опухолями.

Цель работы - изучить особенности течения пневмоний у ВИЧ-инфицированных, умерших в лечебных учреждениях города от острой дыхательной недостаточности.

Материалы и методы изучения: ретроспективный анализ историй болезни и амбулаторных карт ВИЧ-инфицированных, умерших за 2006 год в отделении реанимации 16 городской больницы, анализ клинико-лабораторных данных, анализ морфологических изменений легких.

Результат: в ходе изучения было обнаружено, что особенность клиники и течения пневмонии у ВИЧ-инфицированных заключается в преобладании синдрома острой дыхательной недостаточности со снижением сатурации крови кислородом меньше 90% на фоне неясно выраженной клинической симптоматики, двухсторонний, диссеминированный характер течения, что не характерно для пневмонии, вызванной обычной микрофлорой. При анализе историй болезни и патанатомических результатов выявлено несовпадение яркой рентгенкартины и скудных аускультативных признаков, обнаружены характерные морфологические изменения легких в виде интерстициальнго поражения легких (70 % случаев – изменения при пневмоцистной и цитомегаловирусной пневмонии). Отсутствие информации на первом этапе (при жизни больного) о наличии ВИЧ обусловливает неадекватность назначенной антибиотикотерапии.

Вывод: особенностями клинического течения пневмонии у ВИЧ-инфицированных являются: особо тяжелый, двухсторонний, интерстициальный характер течения, неэффективность традиционной антибиотикотерапии, сложность диагностики. При наличии таких клинических и рентгенологических признаков, настороженность врача должна быть направлена на поиск иммунодефицитного состояния и обязательного проведения обследования такого больного на наличие ВИЧ-инфекции.

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ТУБЕРКУЛЬОЗУ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Канарський О.А., магістрант

Науковий керівник - д .м. н. , проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити особливості клінічного перебігу туберкульозу у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ ).

Матеріали та методи дослідження. Для вивчення особливостей клінічного перебігу туберкульозу у хворих на ХОЗЛ проаналізовано 60 хворих з діагнозом вперше діагностований туберкульоз легень у поєднанні з ХОЗЛ.

Результати дослідження. Проаналізовані результати клінічного спостереження у 60 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень у поєднанні з ХОЗЛ, з яких клінічно 40 хворих мали в анамнезі кашель (звичайно являється першим симптомом; спочатку інколи, потім постійно; частіше турбує вдень; в деяких випадках може бути відсутній); 30 хворих - задишку ( 20% прогресуючу-посилюється поступово впродовж років; 30% персистуючу-турбує хворого щоденно; виникає чи погіршується при фізичному навантаженні, що спричиняє його погану переносимість; в подальшому виникає в спокої і значно обмежує життєдіяльність; посилюється під час респіраторних інфекцій; може визначатися хворим як необхідність додаткового зусилля при диханні, дихальний дискомфорт, стиснення грудної клітки, часте дихання), майже у всіх хворих було виділення харкотиння (слизове, його мало і воно важко виділяється після тривалого кашлю). Інтоксикаційний синдром (40 хворих) характеризується підвищенням (але не завжди) температури тіла до субфебрильних величин, пітливістю (особливо вночі), головним болем, зниженням працездатності.

Дуже важливу роль у клінічному перебігу туберкульозу у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень має місце етіологічний чинник захворювання та системні порушення в організмі.

Висновки.

Приєднання до туберкульозу легень ХОЗЛ значно ускладнює перебіг захворювання.

Основними клінічними симптомами перебігу туберкульозу у хворих на ХОЗЛ є : кашель, задишка, виділення харкотиння, інтоксикаційний синдром.

В Україні розповсюдженість цієї патології продовжує невпинно зростати. Ця ”подвійна” хвороба призводить до високої тимчасової та стійкої втрати працездатності, вона вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.

АТИПОВІ МІКОБАКТЕРІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ - МОЖЛИВІ ЕТІОПАТОГЕНИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

ЛЕГЕНЬ У ЛЮДЕЙ

Грицай Л. М., магістрант; Карнаухова М. М., лікар-бактеріолог

Науковий керівни - д.м.н., проф. Панасюк О. В.

Медичний інститут УАНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити частоту нетипових штамів мікобактерій туберкульозу (МБТ), що можуть бути етіопатогеном туберкульозу легень.

Матеріали та методи дослідження. Для вивчення нетипових штамів МБТ проаналізовані 100 культур МБТ на твердому живильному середовищі Левенштейна-Єнсена, отримані від 100 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень з бактеріовиділенням.

Результати дослідження. Проаналізовані результати бактеріологічного дослідження харкотиння у 100 хворих на туберкульоз легень, у яких бактеріоскопічно виявлені кислотостійкі бактерії. Послідуюче тестування дозволило виявити у 85% М. tuberculosis, у 5% - М. bovis, а у 10% хворих збудник туберкульозу був не ідентифікований. Таким чином, він міг відноситись до мало розповсюдженого штаму М. africanum, або атипових штамів.

Серед 100 хворих на туберкульоз легень з бактеріовиділенням, у 20 - туберкульоз був асоційований із СНІДом. Аналіз культурального дослідження у останніх 20 хворих показав, що серед них типові патогенні штами мали місце у 12 (60%) хворих, а у 8 (40%) - це були не ідентифіковані МБТ, вони не належали до М. tuberculosis і М. bovis, а відносились до інших типів, в тому числі можливо і до умовно-патогенних, адже відомо, що до 20% - етіопатогеном при ВІЛ/СНІД-асоційованому туберкульозі може бути М. avium. Місце і роль останнього в епідемічній ситуації по туберкульозу в регіонах з поширеним СНІД-асоційованим туберкульозом є дискусійним і потребує подальшого вивчення.

Висновки.

В умовах епідемії туберкульозу основним етіопатогеном є М. tuberculosis.

У хворих на СНІД-асоційованйй туберкульоз досить часто (до 40%) збудником є не М. tuberculosis
чи М. bovis, а інший тип, можливо і атипові штами МБТ.

Необхідно продовжити дослідження по ідентифікації збудника туберкульозу у хворих на
ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз для остаточного визначення ролі умовно-патогенних штамів
мікобактерій в виникненні туберкульозу.

ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Мельник В.П., д.м.н., професор;Садомова Г.В., доцент

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Підвищення ефективності діагностики та лікування туберкульозу легень в жінок репродуктивного віку шляхом встановлення особливостей його виявлення та лікування.

Матеріали та методи дослідження. Обстежені 204 жінки репродуктивного віку, хворі на вперше діагностований туберкульоз; методи дослідження: загально клінічні, рентгенологічні, мікробіологічні, статистичні, математичні.

Результати дослідження. Встановлений приріст захворюваності на туберкульоз серед жінок репродуктивного віку за останні 5 років на 43 %, що майже в 2 рази більше в порівнянні з жінками різного віку. Переважна більшість жінок, що помирають від туберкульозу є в репродуктивному віці (70 %), максимальний рівень смертності припадає на вік 35 – 44 роки. Туберкульоз у жінок виявляють переважно пасивним шляхом (при зверненні зі скаргами) методом флюорографії (81,8 %), методом мікроскопії туберкульоз виявляли рідко (1,5 %). У жінок у 14,5 разів частіше, ніж у чоловіків туберкульоз виявляли з приводу контакту з хворими на туберкульоз. Затримка постановки діагнозу у жінок відбувається у 37,7 % і переважно з медичних причин (встановлення діагнозу пневмонії). У жінок у віці 16 – 24 роки на 40 % частіше має місце фебрильна температура тіла, сухий кашель та схуднення, порівняно з жінками старшими за віком. Туберкульоз у жінок в цьому віці відрізняється від чоловіків атиповою нижньодольовою локалізацією, рідким бактеріовиділення та деструкцією в легенях. Жінки були більш дисципліновані і мали в 2,2 рази рідше перерване лікування, а в зв’язку з цим на 18 % вищу ефективність лікування.

Висновок. 1. Жінки в репродуктивному віці частіше хворіють на туберкульоз та помирають від нього в порівнянні з жінками в цілому.

2. Для жінок в репродуктивному віці, особливо в віці 16 – 24 роки, характерний атиповий перебіг туберкульозу, який в 37,7 % випадків приймається помилково за негоспітальну пневмонію.

3. При правильному психотерапевтичному підході ефективність лікування у жінок можна підвищити на 18 % без збільшення кількості чи дози антимікобактеріальних препаратів.

ЕТІОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Шакрах А.О., магістрант

Науковий керівник – д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут У АНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії та пульмонології

В дослідження було включено 60 пацієнтів старше 18 років, госпіталізованих з приводу негоспітальної пневмонії (НП) II та III групи, на предмет лікування, на базу клініки кафедри інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології медичного інституту УАНМ.

Мета дослідження: вивчити основні етіологічні чинники НП та особливості її клінічного перебігу в сучасних умовах для своєчасної діагностики та ефективного лікування.

Матеріали та методи дослідження: діагноз НП встановлювали на основі результатів клінічного об'єктивного дослідження, даних рентгенографії (в 2 проекціях) та лабораторних досліджень з врахуванням критеріїв та рекомендацій наказу №128 МОЗ України від 19.03.2007р. Хворих на НП II групи було – 32 (53,3%), III - 28 (46, 7%). Результати дослідження: за даними позитивних результатів мікробіологічного дослідження, домінуючим патогеном, який виявився у II клінічній групі був S.aureus (34,4%) та Haemophilus influenzae (28,1%), рідше виявлялись S. pneumoniae (12,5%), M.catarrhalis (12,5%) та E.coli (12,5%), у 25,0% випадків етіопатоген не був виявлений. Монокультура була у 50,0% випадків, а 2 збудника мали місце у 25,0% випадків.

Основними збудниками при III групі виявлялись Haemophilus influenzae (53,6 %) та S. pneumoniae (21,5%), в 14,2% випадків збудником був S.aureus, 7,2 % - M.catarrhalis, та 3,5 % випадків E. Coli. Монокультура мала місце в 35,7% і 2 збудники – у 50% хворих, у 14,3% хворих етіопатоген не був ідентифікований.

Проаналізовано, що в віковій групі 18-30 років частіше збудником був S.pneumoniae (50%) і S. aureus (37,5%), а в більш старшому віці - H. influenzae (41,7% – 54,5%).

Рентгенологічна картина НП у кожній групі мала свої характерні ознаки: у хворих II клінічної групи частіше інфільтрація була в межах 1 сегмента (62,5%), 2 сегменти вражались у 31,2% хворих і розповсюджений процес мав місце лише у 2 хворих (6,3%). У хворих III клінічної групи враження в межах 1 сегменту були лише у 3 (10,7%) хворих, 2 сегментів – у 6 (21,4%) хворих і у 21 (67,8%) процес був розповсюджений. Абсцес легень при III клінічній групі був діагностований у 3 (10,7%) хворих.

Лише 37,5% хворих II групи мали «типову» нижньодольову локалізацію пневмонії, у 56,2% хворих процес був правобічним, у 35,7% - лівобічним і у 8,1% двобічним.

У хворих III групи переважала нижньодольова локалізація (64,3%), порівняно з верхньодольовою (35,7%), у 7 хворих (25,0%) пневмонія ускладнилася плевритом, а у 3 хворих (10,7%) - абсцесом.

Висновок: проведене дослідження підтверджує, що в більшості випадків у хворих з НП II (75,0%) та III групи (83,3%) може бути виявлений етіопатоген.

Основними етіологічними чинниками при НП II групи є S.aureus (34,4%) та H. influenzae (28,1%), а в III групі - H. influenzae (53,3%) та S.pneumoniae (28,1%). В віці 20-30 років основним збудником НП виявився S.pneumoniae (50,0%), а в більш старшому - H. influenzae (41,7% - 54,5%).

НП II групи має нерідко торпідний перебіг з локалізацією процесу в нетиповому місці (60,0%), а НП III групи перебігає більш гостро, а в 25,0% випадків ускладнюється палевритом та в 10,7% абсцесом легень.

ГЕНДЕРНЫЕ И ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПОКАЗАТЕЛЕЙ КОМПЛЕКСА ИНТИМА-МЕДИА ОБЩЕЙ СОННОЙ АРТЕРИИ У ЗДОРОВЫХ ЛИЦ

Киселев С.М., Панасенко Т.А.

Научный руководитель - д.м.н., профессор Сыволап В.Д.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра внутренних болезней 1

Изучение возрастных особенностей развития интимо-медиальной гиперплазии является актуальным и недостаточно изученным аспектом современной кардиологии, а независимое влияние этого фактора на сердечно-сосудистую заболеваемость и смертность обуславливает целесообразность его изучения.

Цель исследования: изучить гендерные особенности комплекса интима-медиа общей сонной артерии (ОСА) в возрастном аспекте.

Обследовано 32 практически здоровых пациента: 20 -39 лет (12 человек), 40 - 59 лет (10 человек), 60 и более лет (10 человек). Всем пациентам проведено ультразвуковое дуплексное сканирование общей сонной артерии с помощью ультразвукового сканера SIEMENS Sonoline G50. Изучали следующие показатели: толщину интимо-медиального сегмента (ТИМ) общей сонной артерии (ОСА), максимальную систолическую скорость и соотношение систолической и диастолической скоростей в ОСА. Статистическая обработка проведена методами вариационной статистики с помощью Microsoft Excel. Данные представлены в виде М±m. Для определения достоверности различий использовали критерий t Стьюдента. Данные считали достоверными при р<0,05.

При проведении ультрасонографии ОСА по сравнению с 1-й возрастной группой выявлено существенное преобладание ТИМ в 3-й группе (на 47,9%, р<0,05), снижение максимальной систолической скорости во 2-й (на 24,7%, р<0,05) и 3-й (на 43,4%, р<0,01) группах, соотношения систолической и диастолической скоростей в ОСА в 3-й группе (на 45,8%, р<0,01); по сравнению со 2-й группой у пациентов 3-й группы отмечено статистически значимое снижение максимальной систолической скорости (на 24,7%, р<0,05) и соотношения систолической и диастолической скоростей в ОСА (на 33,6%, р<0,05). При анализе изучаемых показателей в зависимости от половой принадлежности выявлено достоверное преобладание ТИМ у мужчин во 2-й возрастной группе (на 12,6%, р<0,05), в 1-й и 3-й возрастных группах существенных различий показателей ультрасонографии между мужчинами и женщинами выявлено не было.

Результат исследования свидетельствует о том, что увеличение толщины интимо-медиального сегмента ОСА ассоциируется с увеличением возраста пациентов; наиболее выраженное увеличение ТИМ в возрастной группе 40-59 лет наблюдалось у мужчин; в возрастной группе 60 и более лет увеличение ТИМ наблюдалось независимо от пола.

СТРУКТУРНО-ГЕОМЕТРИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ СЕРЦЯ В ГОСТРОМУ ПЕРІОДІ Q-ІНФАРКТУ МІОКАРДА З ГОСТРОЮ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ У ХВОРИХ РІЗНИХ ВІКОВИХ

ГРУП

Бідзіля П.П., Попович О.В.

Науковий керівник – проф. Сиволап В.Д.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра внутрішніх хвороб-1

Одним з головних чинників гострої серцевої недостатності (ГСН), як ускладнення Q-інфаркту міокарда (Q-ІМ), на сьогодні є розвиток систолічної та діастолічної дисфункції наряду з раннім ремоделюванням міокарда шлуночка (ЛШ). Існують роботи, що засвідчують більш тяжкий, ускладнений перебіг Q-ІМ у хворих молодшого віку, однак до кінця не встановлено основні ланки механізму виникнення цього явища.

Обстежено 87 хворих на Q-ІМ з ГСН ІІ-ІІІ класу згідно класифікації Killip. Першу вікову групу (45-59 років) склали 28 хворих: 5 жінок (18%) та 23 чоловіки (82%), середній вік становив 51,4±1,1 роки. До другої вікової групи (старші від 60 років) увійшли 59 хворих: 27 жінок (46%) та 32 чоловіки (54%), середній вік 69,9±0,7 роки. Двомірну еходоплеркардіографію проводили в гострому періоді інфаркту міокарда за загальноприйнятою методикою. Статистичну обробку матеріалу проводили за допомогою пакету програм Statistica (Version 6.0).

Встановлено, що в першій віковій групі хворих з ГСН, порівняно з пацієнтами другої групи, спостерігалась більш виражена дилатація ЛШ, яка виявлялась переважанням кінцево-діастолічного об’єму (КДО) (на 13%, р<0,05) та кінцево-систолічного об’єму (КСО) ЛШ (на 29%, р<0,05). З віком негативно корелюють КДО (r=-0,31, р<0,01) та КСО (r=-0,26, р<0,02) ЛШ. В першій групі відмічена нижча фракція викиду (ФВ) ЛШ (на 16%, р<0,05), систолічна дисфункція ЛШ мала місце у 16 хворих (57%), на відміну від старшої вікової групи (24 хворих (41%)). В другій віковій групі, порівняно з першою, були більшими значення товщини міжшлуночкової перетинки (ТМШП) (на 11%, р<0,01), товщини задньої стінки ЛШ (ТЗСЛШ) (на 7%, р<0,05) та відносної товщини ЛШ (ВТС ЛШ) (на 15%, р<0,001). З віком має місце прямий кореляційний зв’язок показники ТМШП (r=+0,32, р<0,01) та ВТС ЛШ (r=+0,40, р<0,001). У хворих з ГСН молодшої вікової групи частіше спостерігалась ексцентрична (68%), а у старшої – більш виражена концентрична гіпертрофія ЛШ (59%). Відзначаємо, що в структурі діастолічної дисфункції ЛШ (ДДЛШ), її тип пов’язаний з порушенням розслаблення міокарда, в молодшій віковій групі спостерігався у 50% хворих, в старшій групі – у 68%. Псевдонормальний тип ДДЛШ в першій групі мав місце в 14% випадків, в старшій групі – у 15% хворих. Рестриктивна ДДЛШ зареєстрована в молодшій (36%) і старшій (17%) вікових групах.

Таким чином, у хворих молодшої вікової групи, що мали ГСН, є більш виражена дилатація порожнини та зниження скоротливості ЛШ, переважає ексцентрична гіпертрофія та рестриктивна ДДЛШ. Більш несприятливі структурно-геометричні та функціональні зміни серця саме в молодшій віковій групі асоціюються з відсутністю вираженої гіпертрофії ЛШ.

ОСОБЕННОСТИ КЛИНИЧЕСКОГО ТЕЧЕНИЯ ИНФАРКТА МИОКАРДА

У БОЛЬНЫХ ЖЕЛЕЗОДЕФИЦИТНОЙ АНЕМИЕЙ

Назаренко Е.В., аспирант

Научный руководитель – проф. Сыволап В.В.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра пропедевтики внутренних болезней

Многочисленные исследования доказали, что наличие анемии значительно ухудшает прогноз у больных инфарктом миокарда (ИМ), ассоциируясь с более высоким риском смертности, развитием сердечной недостаточности и аритмии. Влияние анемии на течение ИМ объясняется повышенной чувствительностью ишемизированного миокарда даже к незначительному снижению уровня гемоглобина, что способствует прогрессированию ишемии и нарушению функции сердца.

Целью нашего исследования было изучение особенностей течения ИМ у больных железодефицитной анемией (ЖДА).

Под наблюдением находилось 50 больных острым Q ИМ (18 женщин и 32 мужчины в возрасте от 43 до 79 лет, средний возраст 63,7±1,34 лет). Диагноз ЖДА верифицировали при наличии характерной гематологической картины периферической крови и сниженного уровня сывороточного железа. Диагноз острого ИМ устанавливали согласно критериям ВОЗ. На 10-14 сутки всем пациентам была проведена доплерэхокардиография (ДЭКГ). 1-ю группу наблюдения составили 30 больных Q ИМ в сочетании с ЖДА, контролем служили 20 пациентов Q ИМ. По возрасту, полу, наличию сопутствующих заболеваний группы достоверно не отличались.

Во время госпитального этапа лечения течение ИМ осложнилось развитием аневризмы у 10 (33,3%) больных в 1-й группе и 8 (40%) – во 2-й; аутоиммунного перикардита у 7 (23,3%) и 3 (15%) пациентов соответственно. Нарушения ритма (частые суправентрикулярные экстрасистолы, желудочковая экстрасистолия высоких градаций, фибрилляция предсердий) отмечались у 16 (53,3%) больных в 1-й группе и у 9 (45%) – во 2-й. Ранняя постинфарктная стенокардия имела место у 15 (50%) больных в 1-й и 11 (55%) пациентов во 2-й группе. Острая сердечная недостаточность (ОСН) (ІІ-ІІІ класс по T. Killip и T.J. Kimball) наблюдалась у 12 (40%) и 2 (10%) больных в 1-й и 2-й группе соответственно, р < 0,05. Среди больных с Q ИМ на фоне ЖДА, по сравнению с пациентами без ЖДА, в 5 раз чаще встречалась застойная сердечная недостаточность (СН) ІІА стадии (р < 0,001) с более высоким функциональным классом (по NYHA) СН (2,76 ±0,08 и 2,4±0,13, р < 0,05).

Анализ данных ДЭКГ выявил достоверное (р<0,05) уменьшение фракции выброса (ФВ) на 12,1% на фоне увеличения сердечного индекса (СИ) на 14,1% у пациентов 1-й группы. Также у больных Q ИМ в сочетании с ЖДА преобладало нарушение дистолической функции миокарда по «псевдонормальному» типу: наблюдались более высокие значения скорости раннего диастолического наполнения (Vе) (0,62±0,04 и 0,49±0,03 м/с), соотношения Vе/Vа (1,12±0,13 и 0,76±0,06) на фоне снижения времени замедления потока Е (0,179±0,010 и 0,206±0,008с соответственно), р<0,05.

При проведении корреляционного анализа у больных Q ИМ с ЖДА выявлена прямая связь между уровнем сывороточного железа (СЖ) и ФВ, частотой развития ОСН и СИ (р<0,01) и обратная – СЖ с Vе, (р<0,05).

Таким образом, у пациентов с Q ИМ и ЖДА чаще развивается ОСН и застойная СН ІІА стадии. У больных наблюдается снижение сократительной функции и диастолическая дисфункция миокарда по «псевдонормальному» типу.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ НЕСТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЗАСОБІВ – БЛОКАТОРИ ЦОГ-2

Грига В.І., магістрант

Науковий керівник - к.м.н. доц. Ілько А.В.

факультет післядипломної освіти УжНУ, кафедра терапії та сімейної медицини

Для лікування запальних процесів сполучної тканини використовують нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), серед яких слід назвати похідні кислот (ацетилсаліцилова, мефенамова та інші), а також некислотні протизапальні засоби (піразолони).

Недоліком більшості НПЗЗ є негативна дія на шлунково-кишковий тракт та функцію крові.

В зв’язку з цим зусилля вчених були направлені на розробку таких засобів, які б були позбавлені побічної дії на шлунково-кишковий тракт та впливу на кров. Такими фармакологічними засобами є мелоксикам (моваліс, ревмоксикам), целебрекс (целекоксиб) – похідні енолікової кислоти.

Механізм протизапальної дії похідних енолікової кислоти пов’язаний з інгібуючим впливом на циклооксигеназу (ЦОГ-2), яка необхідна для синтезу циклічних ендопероксидів. При цьому зменшується продукція простагландинів, що призводить до зниження проявів запалення, набряку та болю.

Відомо 2 види ЦОГ. В нормі ЦОГ-1 бере участь у регуляції життєдіяльності необхідних функцій, в тому числі роботи шлунково-кишкового тракту та системи згортання крові, контролює продукцію простагландинів, які регулюють цілісність слизової оболонки та тромбоцитів. Індукований ЦОГ-2 бере участь у виникненні болю та запалення, синтезі простагландинів при запаленні. В нормі ЦОГ-2 відсутня і утворюється під дією деяких тканинних факторів. Протизапальна дія НПЗЗ обумовлена блокуванням ЦОГ-2, а небажані реакції - блокуванням ЦОГ-1. Розроблені нові НПЗЗ, які здатні вибірково блокувати ЦОГ-2, мають високу протизапальну дію і мінімальну ульцерогенну дію. До селективних ЦОГ-2 блокаторів належать: мелоксикам (моваліс, ревмоксикам), целекоксиб та інші. У шлунково-кишковому тракті всмоктуються добре, біодоступність до 90%. Час напіввиведення складає 22 години. Застосовують 1 раз на добу.

Ефективність і безпечність НПЗЗ встановлені нами з дотриманням усіх сучасних вимог медицини. Нами проведено 40 клінічних досліджень тривалістю до 1 року. Лікування хворих проводилось на базі ревматологічного відділенння обласної клінічної лікарні.

Результати клінічних досліджень показують високу протизапальтну ефективність блокаторів ЦОГ-2 в лікуванні колагенозів (реваматизм, артрит) з мінімальними побічними енфектами.

Висновок: Протизапальні засоби – мелоксикам (ревмоксикам), целекоксиб займають основне місце серед селективних блокаторів ЦОГ-2 в цілому як по своїх фармакологічних параметрах, так і по даним накопиченого на теперішній час клінічного досвіду, а саме – позитивної дії на якість життя пацієнтів.

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ

Бабаскіна Л.В., магістрант

Науковий керівник - д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи: вивчити частоту та особливості клінічного перебігу та ефективність лікування туберкульозу у хворих на бронхіальну астму.

Матеріали та методи дослідження. Проведений аналіз 300 медичних карт хворих, що знаходились на лікуванні в умовах туберкульозної лікарні №1 м. Києва за 2005-2007 pp. Обстеженню підлягали хворі на вперше діагностований туберкульоз легень (ВДТБ). Досліджувались розповсюдженість БА серед хворих на ВДТБ, особливості виявлення захворювань, клінічний перебіг, методи оцінки стану системи органів дихання: спірометрія і рентгенографія, мікроскопічне та бактеріоскопічне дослідження харкотиння.

Результат дослідження.

Серед 300 хворих на ВДТБ у 38,2% мала місце БО, у 7,8% - ХОЗЛ і у 4,0% - БА.

Серед 12 хворих з поєднаною патологією ( туберкульоз + бронхіальна астма) інтермітуюча бронхіальна астма мала місце у 6 (50 %) хворих, легка персистуюча бронхіальна астма (II ступінь) - у 4 (33,4 %) хворих, середня тяжкість персистсуючої бронхіальної астми (III ступінь) - у 2 хворих (16,7%).

Попередньо діагноз туберкульозу виставлений у 3 хворих (25 %), бронхіальної астми - у 6 (50 %) хворих і одночасно бронхіальна астма та туберкульоз діагностований у 3 (25 %) хворих. Діагноз туберкульозу на фоні бронхіальної астми був затруднений і виставлявся несвоєчасно (у 75 % випадків). Перебіг бронхіальної астми був переважно інтермітуючий та легкого ступеня персистуючий.

Ефективність лікування туберкульозу при інтермітуючий бронхіальній астмі суттєво не відрізнявся від хворих на туберкульоз без бронхіальної астми, а при персистуючій бронхіальній астмі ефективність лікування туберкульозу знижувалась по мірі прогресування бронхіальної астми.

Висновок

1. Хворі на БА недостатньо обстежуються на предмет своєчасного виявлення туберкульозу. БА негативно
впливає на діагностику туберкульозу, вона приховує його клінічні прояви, призводить до формування
деструктивних, розповсюджених форм туберкульозу.

2. При поєднанні БА та туберкульозу знижується ефективність лікування туберкульозу.

3. Слід підвищувати обізнаність лікарів-фтизіатрїв по діагностиці та лікуванню бронхіальної астми, а сімейних лікарів та пульмонологів - по виявленню та діагностиці туберкульозу.

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ В ХІРУРГІЇ»

Секція хірургії 1

МОЖЛИВІСТЬ ВИВЧЕННЯ ПРОНИКНЕННЯ АНТИБІОТИКІВ

У ПЕРЕДМІХУРОВУ ЗАЛОЗУ ПРИ РІЗНИХ ШЛЯХАХ ВВЕДЕННЯ

Мадяр Б.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - асист., к. м. н. Мадяр В.В.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Простатит складає серед патологічних процесів статевих органів 30-50% у чоловіків активного репродуктивного віку. З метою лікування бактеріальних простатитів застосовують антибіотики.

Кількості ампіциліну в плазмі і секреті передміхурової залози визначали мікробіологічним методом дифузії в агар по величині гальмування високо чутливої тест культури Sarcina lutea АТСС 9341 / чутливість 0,01 ОД/г/мл внесеної в живильне середовище. Дослідження виконано згідно Методичних рекомендацій головного санітарно-епідеміологічного управління МОЗ СРСР «По визначенню залишкових кількостей антибіотиків в продуктах тваринництва» від 29 липня 1984 року № 3049-84. Результат проби визначали за радіусом зони затримки росту (ЗЗР). Остання свідчить про дію антибіотика на тест-культуру якщо він знаходиться у матеріалі. Зону затримки росту Sarcina lutea вимірювали у міліметрах.

Визначали концентрацію ампіциліну у секреті простати до введення препарату та через 4 години після лікування. Секрет передміхурової залози отримували шляхом масажу ПЗ. Було обстежено 57 пацієнтів віком від 20 до 55 років. Пацієнти розподілені на дві групи: перша 28 (49,2%) хворих – внутрішньомязеве введення медикаментів, друга 29 осіб – 50,8% - лімфотропне. Вводили ампіцилін у добовій дозі 2 гр. Тривалість лікування в обох групах 10 днів. У всіх пацієнтів вивчали наявність антибіотика в секреті ПЗ та в сироватці венозної крові до початку лікування, на 5-ту та 10-ту добу терапії.

До лікування ЗЗР тест-культури не було ні в секреті передміхурової залози, ні в сироватці крові. На підставі цього можна зробити висновок про те, що ампіциліну, який би затримав ріст Sarcina lutea в досліджених матеріалах не було. На 5-ту добу після розпочатого лікування у хворих першої групи в секреті ПЗ ЗЗР не визначалась, у цьому ж секреті у пацієнтів другої групи ЗЗР склала 29,3±1,9 мм. Це свідчить що при традиційному введенні ампіциліну він не долає гематопростатичний бар’єр і у тканину ПЗ не потрапляє. На 10-ту добу ситуація практично повторилась: в секреті ПЗ хворих 1-ї групи ЗЗР не було, а у хворих 2-ї групи – ЗЗР склала 31,3±2,6 мм. У сироватці венозної крові хворих 1-ї групи ЗЗР дорівнювала 28,1±2,3 мм, а після лімфотропної терапії ця зона була значно меншою – 18,6 ± 2,1 мм.

Вважаємо що визначення концентрації антибіотиків є можливими при обстеженні будь яких тканин, рідин та секретів різних органів. Останнє дає можливість оцінити реальний вплив антибіотиків на процес лікування різноманітних інфекційних захворювань.

ДИСКУТАБЕЛЬНІ ПИТАННЯ ГОСТРОГО ПРОСТОГО АПЕНДИЦИТУ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗНИЖЕННЯ ЧАСТОТИ НЕОБГРУНТОВАНИХ АПЕНДЕКТОМІЙ

Сміян К.О., студ.3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Апендектомія - одне із найбільш розповсюджених оперативних втручань в хірургічній практиці. Гострий апендицит (ГА) на протязі життя виникає у 6-7 % населення. До невирішених проблем лікування ГА відносяться не тільки пізня діагностика з розвитком тяжких ускладнень але і «даремні» апендектомії з видаленням морфологічно незмінених червоподібних відростків, частота яких досягає 20-40 % (в середньому 30%). «Даремні» апендектомії не є безпечними для хворих, вони можуть приводити до розвитку не бажаних наслідків як в ранньому, так і в віддаленому післяопераційному періоді. До останніх належать інфекційні ускладнення з боку рани, спайкова непрохідність, утворення гриж, вторинне безпліддя. Особливі труднощі в верифікації гострого апендициту виникають у жінок репродуктивного віку, у яких можливий перебіг генітальних захворювань під маскою апендициту (гострий аднексит, апоплексія яєчника, позаматкова трубна вагітність). Часто у молодих жінок спостерігається больовий синдром в нижніх відділах живота, більше справа, пов’язаний з періодом овуляції (середина менструального циклу), так званий (Mittel Schmerz syndrom), що може давати підстави для проведення «даремної» апендектомії.

Більшість сучасних клініцистів і морфологів не визнають діагноз простий апендицит, вважаючи що морфологічного субстрату запалення у простого апендициту не існує. Таким чином, частота морфологічного заключення – простий апендицит у прооперованих хворих може свідчити про якість діагностики і кількість необґрунтованих апендектомій. Проаналізовані історії хвороб хворих, прооперованих з приводу гострого апендициту в хірургічному відділенні СОКЛ за 2006 рік. Всього виконано 127 апендектомій. Відношення прооперованих жінок і чоловіків було 2,3:1.. Чоловіків було 38 (29,9%), жінок – 89 (71,1%), серед них репродуктивного віку 55 (43,3%). Середній вік жінок із збереженою менструальною функцією склав 27,3 років. При аналізі отриманих результатів морфологічного дослідження у цій групі жінок простий апендицит був у 32, катаральний у 2, флегмонозний – 20, гангренозний -1. Таким чином, морфологічні дослідження видалених червоподібних відростків у 32 із 55 (58,2%) жінок репродуктивного віку показали відсутність морфологічних змін, що свідчить про відсутність необхідності проведення екстреної апендектомії у них. Отримані результати повинні акцентувати увагу хірургів на необхідність більш детального передопераційного обстеження жінок репродуктивного віку з обов’язковим включенням огляду лікаря-гінеколога, проведення УЗД – дослідження органів черевної порожнини і геніталій, а в неясних випадках використання лапароскопії. Проведення лапароскопії буде сприяти верифікації діагнозу і зменшенню числа неодгрунтованих апендектомій.

ВИБІР ЛІКУВАЛЬНОЇ ТАКТИКИ У ХВОРИХ З ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЮ КРОВОТЕЧЕЮ ВИРАЗКОВОГО ГЕНЕЗУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ЕНДОСКОПІЧНИХ КРИТЕРІЇВ J. FORREST

Горбунова В.В., Сніцар Н.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Шлунково-кишкова кровотеча (ШКК) залишається одним з найнебезпечніших ускладнень пептичних виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, яка супроводжується високою летальністю (10-15%). В Україні за останні 5 років збільшилась кількість випадків гострих виразкових гастродуоденальних кровотеч на 14%. Пріоритетне значення для визначення лікувальної тактики у хворих на ШКК є ендоскопічне дослідження, яке дозволяє визначити джерело кровотечі, розміри і локалізацію виразки, стан локального гемостазу і активність кровотечі.

Мета роботи: Проаналізувати данні екстреної езофагогастродуоденоскопії у хворих на ШКК виразкового ґенезу, , вивчити ефективність лікування в залежності від результатів ендоскопічного обстеження.

Матеріали і методи: Проаналізовані журнали ендоскопічного обстеження і історії хвороб 642 хворих на виразкову хворобу, ускладнену кровотечею, які були госпіталізовані в обласний центр ШКК протягом 2006-2007 рр. Для оцінки активності кровотечі використовували класифікацію , яку запропонував J. Forrest в 1974 р.

Класифікація: Тип F1-активна кровотеча; 1а-пульсуючим струменем; 1b-потоком. Тип F2- ознаки недавньої кровотечі; 2а-видима (без кровотечі ) судина; 2b-фіксований тромб-згусток; 2с-чорна плоска пляма . Тип F3-виразка з чистим (білим) дном.

Результати екстреного ендоскопічного дослідження були наступні:

Тип кровотечі за класифікацією J. Forrest

Кількість хворих

(абсолютне число)

%

1а-пульсуючим струменем;

3

0.5

1b-потоком

13

2,0

2а-видима (без кровотечі ) судина

30

4,7

2b-фіксований тромб-згусток

28

4,4

2с-чорна плоска пляма

114

17,8

3-виразка з чистим (білим) дном

454

70,6

За результатами ендоскопічного дослідження хворі розділені на 3 групи: 1 - з триваючою кровотечею (FIa, FІb) – які підлягали екстреному оперативному втручанню; 2 - з нестабільним гемостазом , суттєвою загрозою до рецидиву кровотечі (FІIa, FІІb), які підлягали відстроченій операції, після корекції крововтрати; 3 - хворі із відбувшимся гемостазом (FIІс, FІІІ) – яким проводили консервативну гемостатичну і противизаркову терапію. У 12 потім виконана планова операція. Таким чином, селективний відбір хворих для адекватного лікування базувався на ендоскопічних критеріях кровотечі за J. Forrest , що дозволило підвищити ефективність лікування.

АЛОПЛАСТИКА ПАХОВИХ КИЛ ПОЛІПРОПИЛЕНОВИМИ СІТКАМИ

Олійник О. В., Чеботарьова Т. С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г. І.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Частота розвитку пахових кил складає 75-80% від усіх килоносіїв. Рецидиви захворювання після традиційних способів герніопластики зустрічаються з частотою від 9 до 21%. Цей факт примушує шукати нові способи більш сучасного лікування хворих з вищезазначеною патологією.

Один з шляхів вирішення цієї проблеми ми вбачаємо у застосувані експлантантів. Їх застосування дозволяє зшити тканини пахового каналу, які розійшлися, без натягу; укріпити розтягнені, розволокнені тканини додатковим міцним матеріалом.

Нами вивчено 81 історію хвороби пацієнтів, яким виконана алопластика пахового каналу. Серед них було 77 чоловіків і 4 жінки у віці від 28 до 76 років. Ми вважаємо найбільш доцільним застосування алопластичного способу укріплення пахового каналу в осіб літнього віку. Хворі старше 50 років становили 76,7%. 13 пацієнтів обстежуваної групи оперовані з приводу рецидивної пахової кили.

З 68 хворих з первинними паховими килами у 37 пацієнтів діагностована пряма пахова кила, а у 31 – коса. За правило, показами для алопластики були великі розміри кил і значні дефекти тканин.

Найбільш часто проводилась алопластика пахового каналу за способом Ліхтенштейна з різними незначними його модифікаціями. Розміщена під м’язами сітка запобігала прорізуванню м’язево-апоневротичних швів, розтягненню м’язевої тканини і сама по собі укріпляла лінію швів різнорідних тканин, що погано зростаються, і була додатковим міцним пластичним матеріалом.

Серед ускладнень, які розвинулися в післяопераційному періоді, у 5 хворих спостерігали серому післяопераційної рани, у 1 хворого – запальний інфільтрат. Ці ускладнення не носили тяжкого характеру і тому не вимагали видалення експлантанту в жодному випадку.

Больові відчуття після алопластики пахових кил безнатяжним способом були виражені незначно, і реабілітація хворих наставала швидше. Середній ліжко-день після алопластики був дещо нижчим, ніж при усуненні пахової кили з пластикою місцевими тканинами і складав в середньому 6,5 діб проти 8 діб після герніопластики місцевими тканинами.

Таким чином, аналіз нашого досвіду застосування алопластики для лікування пахових кил дозволяє рекомендувати цей метод до більш широкого застосування.

СТАТЕВІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ МЕЛЛОРІ-ВЕЙСА

Шевченко Т.В. – магістрант

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

В 1929 році Kenneth Mallory і Soma Weiss вперше описали як рідкі випадки смертельної кровотечі, спричинені розривами слизової кардіоезофагіальної зони у чоловіків зловживаючих алкоголем. До широкого впровадження ендоскопічних досліджень синдром Меллорі-Вейса (СМВ) вважався казуїстикою. В останні роки СМВ діагностується значно частіше, займаючи серед причин шлунково-кишкової кровотечі (ШКК) домінуюче положення. Мало вивченим є факт значної відмінності у захворюваності на СМВ у чоловіків і жінок.

Мета роботи: вивчити особливості розвитку СМВ залежно від статі, гормонального статусу, стану неспецифічної реактивності.

Матеріали і методи: проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 187 хворих з СМВ. Діагноз веріфікувався ендоскопічно, активність кровотечі оцінювали за J. Forest, тяжкість крововтрати за О.О. Шалімовим. Стан неспецифічної реактивності характеризували за числом природних кіллерів (NK), визначаючи кількість їх морфологічних аналогів – великих гранулярних лімфоцитів

Результати: серед всіх хворих із ШКК (2855) СМВ діагностовано у 187 (6,5%). Серед 828 хворих із захворюваннями не виразкового ґенезу, що спричинили кровотечу, це склало 22,6 %, займаючи за частотою 3 місце після ерозивного гастродуоденіту та варикозно-розширених вен стравоходу. Відношення випадків СМВ серед чоловіків і жінок 4,1:1. Частота і тяжкість розвитку захворювання у жінок зростала з їх віком і корелювала зі станом оваріально-менструальної функції (МОФ). Жінки із збереженою МОФ мали суттєво меншу частоту розвитку СМВ по зрівнянню з чоловіками і жінками в менопаузі. Статевих відмінностей у розташуванні розривів слизової не відмічено (кардіоезофагіальна зона - 68%, кардія - 24%, абдомінальний відділ стравоходу - 8%). Спільним для жінок і чоловіків була гіпероцидність шлункового соку, що сприяло порушенню гастропротекторних і регенераторних властивостей слизової. Не відмічено статевих відмінностей в стані неспецифічної реактивності при СМВ, у 82,6 % хворих не залежно від статі визначалось суттєве зниження (до 3,7±2,4%) числа NK у порівнянні з таким показником у донорів (Р<0,05). У жінок спостерігався кращий ефект від консервативної терапії, більш швидке загоєння розривів слизової, оперативне втручання у них проводилось в 4,4 рази рідше по зрівнянню з чоловіками. Таким чином СМВ є однією із найчастіших причин ШКК не виразкової етіології. Розвиток і перебіг СМВ залежить від статі і корелює і станом оваріальногормональної функції у жінок і супроводжується зниженням показників неспецифічної реактивності, що є підставою для проведення імунокорегуючої терапії у цих хворих.

ЗАСТОСУВАННЯ РАННЬОЇ НЕКРЕКТОМІЇ З КСЕНОДЕРМОПЛАСТИКОЮ ПРИ ОПІКАХ

Савченко Т.В., Артеменко О.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – Мадяр В.В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Незважаючи на використання інтенсивної терапії, поширення застосування вільної пересадки шкіри на гранулюючи рани, лікування обпечених все ще залишиться тривалим і досягає 2-2,5 місяців. Висока летальність, незадовільні функціональні та косметичні результати потребують пошуку нових шляхів та методів лікування обпечених. В більшості випадків постраждалі від опіків гинуть на 2—та 3 стадіях опікової хвороби. При глибоких опіках на площі до 20% поверхні тіла летальність досягає 17%, а при ураженнях до 30% поверхні тіла – 65% і більше. Основною причиною високої летальності обпечених є гнійно-септичні ускладнення, які пов’язані з умовами розвитку запальної реакції в зоні термічного ураження, відторгненням і розплавленням некротичного струпа, зниження рівня природної резистентності та імунологічної реактивності організму хворого.

В опіковому відділенні протягом 2007 року лікувалось 104 хворих з глибокими опіками із яких померло 4, 52 хворих не були оперовані протягом першого тижня після травми у зв’язку з важким станом (8), інфікованими рановими поверхнями 8, інші 36 були госпіталізовані після 7 доби від отримання травми.

38 пацієнтів нами проліковані з виконаннями ранньої некректомії. 25 із них проведено одномоментно ксенодермопластику. 11 постраждалих отримали лікування комбінованими пов’язками з плівками. Операції виконувались з 2 до 7 доби від моменту травми (5 ± 2 доби). Ліжко-день в цій групі склав (45 ± 2 дні).

Раннє хірургічне втручання оптимізує клінічний перебіг опікової хвороби. Строк початку виконання перших шкірних пластик скорочується в середньому на 17 діб, частота розвитку септичних ускладнень зменшується у 1,9 разів. Ліжко-день зменшується з 62 до 45 тобто на 17 діб.

Використання ранньої некректомії з ксенодермлпластикою дозволяє прискорити медичну і соціальну реабілітацію хворих із важкими опіками.

БЕЗРЕЦИДИВНЕ ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ КИЛ

Калиниченко Д. О., Борщ С. М., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г. І.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Післяопераційні вентральні кили є поширеним захворюванням і складають від 22 до 26% серед зовнішніх кил черевної стінки. Хворі з цією патологією є сталим котингентом хірургічних стаціонарів, причому за останні роки спостерігається тенденція до їх збільшення у загальній структурі хірургічної патології.

З метою виявлення деяких соціальних аспектів хірургічного лікування післяопераційних вентральних кил нами виконаний аналіз історій хвороб 129 хворих, оперованих в клініці загальної хірургії на базі Сумської обласної клінічної лікарні.

При цьому встановлено, що 49 (38%) хворих, оперованих в плановому порядку, склали особи у віці від 30 до 60 років. Це основний працездатний вік. Ще 28 (22%) оперованих хворих були у віці від 60 до 70 років. Добре відомо, що і в цьому віці ряд людей продовжують активну трудову діяльність.

Хірургічне лікування післяопераційних вентральних кил пов’язане з необхідністю тривалої госпіталізації пацієнта в хірургічний стаціонар, що веде до відриву його від основної трудової діяльності.

Середня тривалість госпіталізації у 66% пацієнтів становила (12±2) діб. Ще у 26 (20,2%) осіб вона була (15±1) діб.

Таким чиом, як саме захворювання післяопераційною вентральною килою, так і методи його хірургічного лікування, є соціально значимими.

Серед оперованих хворих 81 (63%) становили жінки і 48 (37%) – чоловіки.

При усуненні післяопераційних кил нами застосовувалася безнатяжна пластика черевної стінки з використанням вітчизняного поліпропиленового сітчастого експлантанту.

У 50 (38,8%) випадках ліквідація кили проводилася за способом “on lay”, у 60 (46,5%) випадках кили усунено способом “sub lay”. У 19 (14,7%) випадків виконано усунення післяопераційної вентральної кили способом “in lay”.

В післяопераційному періоді у 5 (4%) хворих спостерігалося утворення сероми, у 9 (7%) мало місце нагноєння рани. Летальних наслідків не було. Випадків відторгнення сітчастого експлантанту не спостерігалося.

Таким чином, герніопластика з використанням сітчастих експлантантів є методом вибору, що дозволяє вирішити низку хірургічних та соціальних проблем пацієнтів. Тому цей метод пластики черевної стінки слід широко застосовувати у хірургічній практиці.

ЗНАЧЕННЯ РАННЬОЇ НЕКРЕКТОМІЇ В ЗНИЖЕННІ ЧАСТОТИ ІНФЕКЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ

Мохова Е.В., Ященко Т.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - асист., к. м. н. Мадяр В.В.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Актуальність проблеми термічних уражень визначається порівняно високою частотою їх у побуті та на виробництві, важкістю опікової травми, складністю та тривалістю лікування таких хворих, частої інвалідизації та високою летальністю. Кінцевою метою лікування глибоких опіків є якнайшвидше відновлення втраченого шкіри. Традиційно прийнята тактика лікування глибоких опіків супроводжується розвитком великої кількості до (60%) гнійно-септичних ускладнень.

В останні роки в Україні розроблені ранні хірургічні втручання (РХВ) – видалення некротичних тканин, починаючи з 2-3 до 8-10 доби після отримання травми і одночасне закриття ран шляхом вільної аутодермопластики або тимчасове закриття ран ліофілізованими ксенодермотрансплантатами.

Мета дослідження: висвітлити преваги виконання РХВ у хворих з глибокими опіками в процесі зниження частоти інфекційних ускладнень.

Усього у опіковомувідділенні СоКЛ у 2007 році лікувалось з приводу глибоких опіків 104 постраждалих із яких не від інфекційних ускладнень померло 4 (3%), 38 (36,5%) хворим виконано ранню некректомію з дерматопластикою, іншим 62 (60,5%) постраждалим це втручання не проводились у звязку з важким станом - 11, пізньою госпіталізацією у відділення - 24, важкими супутніми захворюваннями - 27. У групі хворих які оперовані в ранні терміни до 10 днів жодних інфекційних ускладнень не було. В групі де ранньої некректомії не проводили виникли інфекційні ускладнення у 15 (24,2%): нагноєння опікової рани 10 (66,6%), лімфаденіти 3 (20%), лімфангоіт 1 (6,6%), флегмона 1 (6,6%), пневмонія 7 (46,6%), сепсис 4 (27%). Висіяно у 41 (66,1%) різноманітні мікроорганізми із них у 7 (17%) мікробні асоціації (Stapylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Escherichia coli, Klebsiella spp., Haemophilus influenzae, Proteus spp., Enterobacter cloacae, Pseudomonas aeruginosa,Acinetobacter spp., Citrobacter freundii, Serratia spp., Morganella morganii, Bacteroides fragilis, Bacteroides melaninogenicus, Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp. та інші).

Ліжкодень у групі хворих де проведено ранні некректомії склав 30 (зменшився на 15 +\- 2) днів, а у групі хворих де ці втручання не виконувались склав 45,5 днів.

На основі зібраних даних можна зробити висновок, що застосування РХВ (ранньої некректомії) дозволяє значно прискорити виздоровлення (на 15-18 днів), знизити частоту інфекційних ускладнень у хворих з глибокими опіками.

ЕФЕКТИВНІСТЬ СПЛЕНЕКТОМІЇ ПРИ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Голобурда Д.В., Грамма А.С. – студ. 3 курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Спленектомію при гематологічних захворюваннях почали використовувати майже 100 років тому назад (спочатку у хворих з гемолітичною анемією (ГА) – в 1910, потім при ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі (ІТП) в 1916 році). У зв’язку з поглибленням знань про патогенез цих захворювань (ГА і хвороби Верльгофа), а також значним числом післяопераційних ускладнень (ПО) і високою післяопераційною летальністю у той час, частота спленектомій була незначною. Набула популярності консервативна терапія кортікостероїдними препаратами. В подальшому, у зв’язку з удосконаленням техніки і появою нових технологій спленектомії, розвитком інтенсивної терапії , що привело до зменшення числа ПО, а також аналіз віддалених результатів, який продемонстрував більш тривалу ремісію після спленектомії (65%), по зрівнянню з консервативним лікуванням (25%) вона частіше стала використовуватись в арсеналі лікування гематологічних хворих.

Мета роботи: оцінити лікувальний ефект спленектомії у хворих з хворобою Верльгофа (ІТП) і ГА по безпосереднім і віддаленим результатам.

Матеріали й методи: проведено ретроспективний аналіз 26 історій хвороб гематологічних хворих (з ІТП– 14 і ГА - 12), які лікувались в хірургічному відділенні СОКЛ за період 2006-2007рр. Чоловіків було – 10, жінок – 16, середній вік - 32±3,6 років. Показаннями для операції були тривалий перебіг захворювання, необхідність частих трансфузій препаратів крові, відсутність ефекту від кортікостероїдної терапії. Об’єм обстеження крім гематологічних показників включав УЗД органів черевної порожнини. Розміри селезінки у хворих коливались від 16х6 до 30х18 см. Спленектомія проводилась в плановому порядку відкритим способом після адекватної передопераційної підготовки.

Результати. Після проведення спленектомії тривала ремісія досягнута у 20 (76,5%) хворих. Безпосередній позитивний ефект, який виражався в підвищення числа тромбоцитів до 300-400 тис. у пацієнтів з ІТП, зростанню гематокриту більше 32% і підвищенню рівня гемоглобіна у хворих з ГА. В післяопераційному періоді у аспленованих хворих спостерігались наступні ускладнення: нагноєння рани 2, піддіафрагмальний абсцес – 1, тривала лихоманка - 8 , гіпостатична лівобічна пневмонія – 1. Післяопераційна летальність склала 3,8%, помер 1 хворий., причиною смерті послужила гостра серцево-легенева недостатність. У 4 хворих з ІТП спостерігався рецидив захворювання, який потребував проведення медикаментозного лікування. Характерно, що у хворих, у яких в перші 3 дні після операції число тромбоцитів перевищувало 160 тис. рецидиву захворювання не спостерігались. Із 12 пацієнтів з гемолітичною анемією позитивний результат був досягнутий у 10 при спостереженні за ними на протязі 24 місяці.

Висновки: таким чином спленкектомія є важливою ланкою лікування гематологічних хворих. ЇЇ доцільно використовувати у хворих з ІТП і гемолітичною анемією, в разі відсутності ефекту від глюкокортикоїдної терапії. Ефект спленектомії за нашими даними складає 76,5%.

ТРУДНОЩІ В ДІАГНОСТИЦІ І ЛІКУВАННІ ПОСТРАЖДАЛИХ З ПОЄДНАНОЮ КРАНІОТОРАКОАБДОМІНАЛЬНОСКЕЛЕТНОЮ ТРАВМОЮ

Січненко П.П., Хілько А.С., студ.3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Проблема лікування постраждалих з поєднаною травмою (ПТ) за останнє десятиріччя зайняла одне із провідних місць. ПТ стала однією з трьох головних причин смертності населення, при цьому у віковій категорії до 40 років ця причина займає перше місце. Летальність у постраждалих з політравмою залишається високою і корелює з кількістю пошкоджених органів (13,9-56,5%). Як правило постраждалі госпіталізуються в стані травматичного шоку, що супроводжується смертю в першу добу (від 25 до 50,5%) в залежності від комбінації травмованих анатомічних зон. У 18-25% переживших добу постраждалих розвивається поліорганна недостатність, що приводить до життєво небезпечних ускладнень в подальшому. ПТ характеризується тривалою втратою працездатності, а незадовільні результати лікування і стійка інвалідизація розвивається майже у 40% постраждалих. Діагностика і лікування ПТ, які супроводжуються шоком і гострою крововтратою, з наступним розвитком поліорганної недостатності відрізняється особливою складністю у зв’язку з розвитком феномену взаємного обтяження (ФЗО) пошкоджень.

Мета дослідження: вивчити результати лікування і особливості перебігу тяжкої краніоторакоабдомінальноскелетної травми (КТАСТ) у постраждалих.

Матеріали й методи: проведено ретроспективний аналіз історії хвороб 36 постраждалих з поєднаною КТАСТ, які були госпіталізовані в реанімаційноанастезіологічне відділення СОКЛ в 2006 році. Серед них переважну більшість складали чоловіки - 79,2%, жінок було – 20,8%. Найбільш частими причинами виникнення КТАСТ були автомобільна травма – 65,8%, падіння з висоти – 13,9%, кримінальні ситуації – 20,3%. В стані алкогольного сп’яніння госпіталізовано 46 % постраждалих, в стані коми і тяжким порушенням свідомості - 72% (1-6 балів згідно коматозної шкали Глазго). В алгоритм обстеження крім лабораторних досліджень входили рентгенографія ОГК, оглядова черевної порожнини, черепа, УЗД органів черевної порожнини, комп’ютерна томографія головного мозку.

Результати: Поєднана КТАСТ відрізнялась особливо тяжким перебігом і труднощами в діагностиці пошкоджень. Діагностика пошкоджень у цих постраждалих була затруднена у зв’язку з тяжкістю стану, необхідністю проведення реанімаційних заходів під час обстеження, дефіцитом терміну обстеження, відсутністю вербального контакту з постраждалим. У 8 постраждалих виконали діагностичну плевральну пункцію, у 12-мінілапаротомія, у зв’язку з підозрою на пошкодження органів черевної порожнини. Тяжкість травми зумовила високу летальність – 20 (55%), при цьому в перші три години померло 20%, протягом 24 год – 50% травмованих. Проаналізовані протоколи судово-медичного дослідження померлих, було визначено, що у частини померлих 6 (43%), в перші години після госпіталізації не були діагностовано пошкодження печінки – 3,тонкої кишки – 3, що пояснюється дефіцитом часу для повноцінного обстеження. У 4 хворих після проведення мінілапаротомії була виявлена кров у черевній порожнині і вони були своєчасно прооперовані. Таким чином поєднана КТАСТ відрізняється тяжким перебігом, труднощами в діагностиці та високою летальністю.

ЗАСТОСУВАННЯ РАННЬОЇ ДЕРМОБРАЗІЇ РАЗОМ З КСЕНОДЕРМОПЛАСТИКОЮ ПРИ ПОВЕРХНЕВИХ ПОШИРЕНИХ ОПІКАХ

Кириченко А.С., Студент В. О., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - асист., к. м. н. Мадяр В. В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Ксенопластика (гетеропластика) – метод пластики, при якому трансплантується орган чи тканина від тварини людині. Даний вид пластичної хірургії, тривалий час комбустіологами розглядався тільки теоретично, тому що вважали неможливим попередити відторгнення таких органів. Проте, з розвитком генної інженерії у наш час стало можливим за допомогою правильного підбору тварини-донора а також створення трансгенних тварин, клітини яких містять не властиві даному виду гени, використовувати даний вид пластики. В організмі таких тварин виробляються білки, що попереджують ураження пересадженого органа імунною системою людини. Досягнувши таких позитивних змін у генній інженерії, теорію пересадки органів і тканин від тварин, які еволюційно ближчі до людини, стало можливим запровадити у практику та отримати задовільні результати.

Мета. Вивчити та порівняти ефекти від методу ксенодермопластики у порівнянні з іншими видами трансплантації.

Матеріали та методи дослідження. Об’єктом дослідження були як дорослі так і діти, переважно з III-IV ступенями важкості опіків. Опрацьовувалися історії хвороб амбулаторних хворих, дані з яких використовувалися для статистичного аналізу.

Результати дослідження. Було опрацьовано 25 історій хвороб хворих, яким проводилося ксенотрансплантація свинячої ліофілізованої шкіри, у контрольну групу відібрано 25 історій хвороб хворих до яких застосовували аутотрансплантаційний метод пластичної хірургії. Для побудови статистики нами було використано: вік, ступінь важкості опіків, кількість днів перебування на стаціонарному лікуванні та день, на який проводилася пластика. Результати також були розділені на дві групи: дорослі та діти, тому що як відомо швидкість регенеративних процесів у дітей швидша, ніж у дорослих. Опрацювавши дані, можна сказати, що скоротились кількість днів перебування на стаціонарному лікуванні хворих з 32 діб при аутотрансплантації, до 25 при ксенотрансплантації у дорослих; у дітей: з 29 діб при аутотрансплантації, до 18 при гетеротрансплантації. Пластика в середньому проводилася: у дорослих при гетеропластиці на 4 день (рання), в порівнянні з аутоплостикою, яка проводилася на 16 день; у дітей при гетеропластиці також на 4 день, у інших хворих дітей, до яких застосовували аутопластику, на 8 день.

Висновки: наше дослідження показало значне скорочення термінів лікування хворих з глибокими опіками із застосуванням ранньої дермобразії. Одномоментна ксенодеропластика дозволяє в ранні терміни (до 7 діб) закрити усю ранову поверхню, при цьому не пошкоджуючи інтактну шкіру, аутотрансплантація позбавлена цієї переваги і потребує довші терміни лікування.

МІСЦЕ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ

В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ЖОВЧНО-КАМ’ЯНУ ХВОРОБУ

Ніколаєнко А. С., Ільченко М. В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г. І.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Жовчно-кам’яна хвороба (ЖКХ) є одним з найбільш поширених захворювань в усьому світі. З приводу ЖКХ щорічно у світі виконують близько 2,5 млн невідкладних та планових оперативних втручань на жовчевивідних шляхах. ЖКХ виявляють майже у 10% населення Земної кулі. На жаль, захворюваність на холецистит не знижується, а, навпаки, має тенденцію до збільшення.

У сучасній хірургії неускладнених форм хронічного калькульозного холециститу одним з перспективних стала лапароскопічна холецистектомія (ЛХЕ). Лапароскопічна холецистектомія визнана операцією вибору в хірургії захворювань жовчного міхура і забезпечує високу ефективність їх лікування.

В клініці за період з 2004 по 2007 р. р. ЛХЕ виконана 1421 хворому. Чоловіків було 105 (7,4%), жінок – 1316 (92,6%). Оперовані хворі у віці від 17 до 77 років. Середній вік - 48,8 років. У плановому порядку госпіталізовано 95,8% пацієнтів. 878 (61,8%) випадків становили пацієнти з неускладненим перебігом ЖКХ. У 543 (38,2%) були відмічені наступні ускладнення: емпієма жовчного міхура – 216 (39,8%); флегмона жовчного міхура – 79 (14,6%); гангрена жовчного міхура – 16 (3,0%); водянка жовчного міхура – 194 (35,7%); парапузирний інфільтрат з абсцедуванням – 19 (3,5%); прикрита прфорація жовчного міхура – 2 (0,4%). Виражений злуковий процес навколо жовчного міхура спостерігався у 200 (14,1%) хворих.

Усім пацієнтам попередньо проводилися загальноклінічні, рентгенологічні та ендоскопічні дослідження, які необхідні для оперативного втручання, з обов’язковим ультрасонографічним дослідженням жовчного міхура і жовчних протоків.

Операції проводились під ендотрахеальним наркозом із застосуванням м’язевих релаксантів.

Після операції хворим проводили інфузійну, антибактеріальну, знеболюючу терапію, профілактику тромбоемболічних ускладнень. Післяопераційна профілактика проводилась протягом 3–5 діб.

В післяопераційному періоді у хворих спостерігалися наступні ускладнення: інфільтрат біляпупкової рани у 4 (0,3%) хворих; післяопераційне жовчовиділення з ложа міхура у 28 (2%) хворих, яке самостійно припинилося в терміни від 3 до 5 діб; післяопераційний панкреатит в 1 (0,1%) хворого; кровотеча з ложа міхура в 1 (0,1%) хворого.

Тривалість лікування хворих в стаціонарі після ЛХЕ становила в середньому 5,4 ліжко-днів.

Таким чином, лапароскопічна холецистектомія – це ефективний і перспективний метод оперативного лікування калькульозного холециститу і у пацієнтів з ускладненими формами жовчнокам’яної хвороби може вважатися операцією вибору.

ЗАСТОСУВАННЯ РАННЬОЇ НЕКРЕКТОМІЇ З КСЕНОДЕРМОПЛАСТИКОЮ ПРИ ОПІКАХ

Артеменко О.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - Мадяр В. В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Незважаючи на використання інтенсивної терапії, поширення застосування вільної пересадки шкіри на гранулюючи рани, лікування обпечених все ще залишиться тривалим і досягає 2-2,5 місяців. Висока летальність, незадовільні функціональні та косметичні результати потребують пошуку нових шляхів та методів лікування обпечених. В більшості випадків постраждалі від опіків гинуть на 2—та 3 стадіях опікової хвороби. При глибоких опіках на площі до 20% поверхні тіла летальність досягає 17%, а при ураженнях до 30% поверхні тіла - 65% і більше. Основною причиною високої летальності обпечених є гнійно-септичні ускладнення, які пов'язані з умовами розвитку запальної реакції в зоні термічного ураження, відторгненням і розплавленням некротичного струпа, зниженням рівня природної резистентності та імунологічної реактивності організму хворого.

В опіковому відділенні протягом 2007 року лікувалось 104 хворих з глибокими опіками, із яких померло чотири. 52 хворих не були оперовані протягом першого тижня після травми у зв'язку з важким станом (8), інфікованими рановими поверхнями 8, інші 36 були госпіталізовані після 7 доби від отримання травми.

38 пацієнтів проліковані з виконаннями ранньої некректомії. 25 із них проведено одномоментно ксенодермопластику. 11 постраждалих отримали лікування комбінованими пов'язками з плівками. Операції виконувались з 2 до 7 доби від моменту травми (5 ± 2 доби). Ліжко-день в цій групі склав (45 ± 2 дні).

Раннє хірургічне втручання оптимізує клінічний перебіг опікової хвороби. Строк початку виконання перших шкірних пластик скорочується в середньому на 17 діб, частота розвитку септичних ускладнень зменшується у 1,9 разів. Ліжко-день зменшується з 62 до 45 тобто на 17 діб.

Висновок: використання ранньої некректомії з ксенодермопластикою дозволяє прискорити медичну і соціальну реабілітацію та попередити велику кількість інфекційних та інших ускладнень у хворих із важкими опіками.

ЗАЛЕЖНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТІВ АЛОГЕРНІОПЛАСТИКИ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ ВІД СПОСОБУ РОЗТАШУВАННЯ ЕКСПЛАНТАНТА

Титаренко В.П., Грішина К.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Незадовільні результати аутогерніопластики вентральних гриж (частота рецидивів 15-35%) і створення протезів із сучасних інертних матеріалів стали підґрунтям для широкого використання алотрансплантатів в герніології. Це дозволило знизити число рецидивів до 0,5-5 %. Як показав набутий досвід визначальним моментом ефективності алопластики є спосіб розташування експлантанта. Можливі три варіанти його імплантації по відношенню до м’язового аповневротичного шару передньої черевної стінки: над апоневрозом - on lay, преперитониально – sub lay, і при значних дефектах з неможливістю з’єднати краї дефекта м’язево-апоневротичного шару – in lay.

Мета роботи. Проаналізувати ефективність алогерніопластики вентральних гриж поліпроленовою сіткою(ПС) в залежності від способу розташування експлантата.

Матеріали й методи. Проаналізовані історії хвороб 39 хворих з вентральними грижами, прооперованих в хірургічному відділенні СОКЛ в 2007 році. Чоловіків було 2, жінок -37. Середній вік 54±2,4 роки. У 8 (20,5%) спостерігались гігантські вентральні грижі (W4 ) за класифікацією I. Shevrel у 18 (46,2%) поліпроленову сітку імплантували преперитониально – sub lay за методикою Stopa-Rives, у 6 (15,4%) через значний дефіцит місцевих тканин експлантат розташовано in lay, у 15 (38,4%) – надапоневратично (on lay). Рану дренували трубчатими хлорвініловими дренажами які приєднували до модифікованої вакуумної системи, дренажі видаляли після припинення лімфорреї, най тривалішою лімфоррея була у хворих з гігантськими грижами і розташуванням ПС in lay, дещо менш тривалою вона була у пацієнтів з надапоневратичним розташуванням ПС. Серед цих хворих у 2 спостерігалось утворення сером, які лікували пунційним методом, і у 3 хворих мало місце нагноєння рани. Відсутність післяопераційних ранових ускладнень спостерігалось у хворих з приперетоніальною алогерніопластикою за Stopa Rives.Таким чином, найбільш ефективним методом хірургічного лікування вентральних гриж є алогерніопластика з преперитоніальним розташування експлантата. Саме цей спосіб доцільно рекомендувати для широкого впровадження в хірургічну практику.

NSAID – RELATED GASTROINTESTINAL BLEEDING

Jawad Zaman, Amazu Obinna, st. of 3-nd course

Supervisor – doc. Shevtchenko V.P.

SumSU, medical instituty, department of general surgery

NSAIDs are among the most commonly used pharmaceutical agents in the United States. Some investigators have estimated that 5% to 10% of the adult US population, or 15 million to 25 million people, use an NSAID on a regular basis. Among the elderly--a group at higher risk of NSAID-induced gastrointestinal complications--the prevalence of NSAID use is as high as 15%. Gastrointestinal side effects associated with NSAID use are common. NSAID-associated dyspepsia occurs in up to 50% of patients who use these drugs, and heartburn, nausea, vomiting, and abdominal pain can also be observed (1). More important, however, is the link between NSAID use, gastrointestinal mucosal injury, and associated complications. Up to 100% of patients taking nonselective NSAIDs will demonstrate subepithelial hemorrhage, about 50% will have erosions (small, shallow breaks in the gastrointestinal mucosa), and 20% or more will have ulceration (injury extending through the muscular mucosa). There is no relationship, however, between NSAID-associated dyspeptic symptoms and the presence of erosions or ulceration. Some experts have estimated that NSAID-induced gastrointestinal complications result in as many as 16,500 deaths and more than 100,000 hospitalizations, with costs exceeding $1.5 billion annually. Nonselective NSAIDs predictably cause gastrointestinal mucosal injury because they inhibit production of prostaglandins in local tissue (4). Mechanisms that protect the mucosa include the presence of a mucous layer, production of epithelial bicarbonate, cellular integrity or restitution, and mucosal blood flow. All of these factors are dependent in part on local production of prostaglandins. In surgical during 2002-2007yy department were admitted - patients with gastrointestinal bleeding caused by nonsteroidal anti-inflammatory drug (NSAID). Age of such patients was more than 60 years. Mainly of patients resaved only conservative haemostatic and antysecretory treatment. Were operated – 12. Were died after operation – 3. The optimal method for prevention of NSAID-induced gastrointestinal injury is to avoid the use of these agents in the first place. Prophylactic therapy may be warranted in patients at increased risk for gastrointestinal injury or in those who would be at significant risk for morbidity if a complication developed. Higher doses of H3 receptor antagonists may further decrease the risk of gastric ulceration.

GYNECOMASTIA IN ADULTS

Ibanga Ifrece, Dienye Nteiman, st. of 3-nd course

Supervisor – doc. Shevtchenko V.P.

SumSU, medical instituty, department of general surgery

Gynecomastia is the growth of glandular tissue in male breasts. The term comes from the Greek words gyne and mastos, meaning female and breasts (feminine form), respectively, and roughly translating to femalelike breasts. It is a benign condition that accounts for more than 65% of male breast abnormalities. Galen introduced the term gynecomastia in the second century AD. Several medical and surgical treatments of gynecomastia were described in the 1800s. The surgical technique of subcutaneous mastectomy for the treatment of the gynecomastia was first developed by Thorek and then later by Webster. Subcutaneous mastectomy was the treatment of choice until the early 1980s. Teimourian and Pearlman introduced liposuction-assisted mastectomy in 1984, and ultrasonic liposuction was developed in the late 1990s. It can occur in persons of any age, but 40% of cases occur in adolescent boys aged 14-15.5 years. Approximately 40% of healthy men and up to 70% of hospitalized men have palpable breast tissue. The prevalence rate increases to more than 60% in those in the seventh decade of life. Pathologic gynecomastia is due to testosterone deficiency, increased estrogen production, or increased conversion of androgens to estrogens. The pathological conditions associated with gynecomastia include congenital anorchia, Klinefelter syndrome, testicular feminization, hermaphroditism, adrenal carcinoma, liver disorders, and malnutrition. Many pharmacological agents can cause gynecomastia. These drugs can be categorized by their mechanisms of action. The first type is drugs that act exactly like estrogens, such as diethylstilbestrol, birth control pills, digitalis, and estrogen-containing cosmetics. The second type is drugs that enhance endogenous estrogen formation, such as gonadotropins and clomiphene. The third type is drugs that inhibit testosterone synthesis and action, such as ketoconazole, metronidazole, and cimetidine. The final type is drugs that act by unknown mechanisms, such as isoniazid, methyldopa, captopril, tricyclic antidepressants, diazepam, and heroin. The objectives of surgical management for breast gynecomastia are (1) to restore the normal male breast contour and (2) to correct deformity of the breast, nipple, or areola. In surgical department were admitted and operated 10 men during 2005-2007y. Was performed subcutaneous mastectomy. The most common approach was the intra-areolar incision, or Webster incision. The Webster incision extends along the circumference of the areola, and the length of the incision varies. Compression garments are applied for at least 2 weeks. Postoperative complications were absent.Regardless of the etiology of gynecomastia, the prognosis is excellent. Studies have shown that 90% of physiological gynecomastia involutes spontaneously within 2 years. In pathological-induced gynecomastia, medical or surgical treatment of the cause regresses gynecomastia, in most cases.

ЛІКУВАННЯ ТРОФІЧНИХ ВИРАЗОК У ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ВІКУ З ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ

Кисляков В.П., Маркін М.О., Сохань Л.В., Майборода А.О.,

Шевченко В.В.

Сумський обласний клінічний госпіталь ІВВ

У людей похілого віку з наявністю серцевої недостатності, гіпертонічної хвороби, ожиріння одним із ускладнень є утворення ішемічних трофічних виразок (синдром Марторелля). Найчастіше клінікою цього захворювання є невеликі, болісні,ціанотичні плями по задній або задньолатеральній поверхні гомілки,на місцях яких вподальшому утворюються інфіковані трофічні дефекти. Спостерігається одно або двобічне ураження гомілок. Довготривалість цих уражень зазвичай від кількох днів до 6-х місяців.

Особливістю ішемічних виразок у геронтологічних паціентів з гіпертонічною хворобою є виражений больовий синдром, інтенсивність якого залежить від локалізації патологічного процесу, наявності набряку гомілки та індуративних змін шкіри.

За період з 2002 по 2007 роки в хірургічному та кардіологічному відділеннях госпіталя нами обстежено та проліковано 42 хворих (18хв. – хірургічне відділення, 24 хв. – кардіологічне відділення) віком від 74 до 86 років.

Поява трофічних розладів напряму залежить від загострення гіпертонічної хвороби (гіпертонічний криз) та її тривалості (5 – 30 років).

Лікування цих хворих проводилося хірургами сумісно з кардіологами та було спрямоване на стабілізацію артеріального тиску, усунення ангіоспазму, покращення магістрального кровотоку, мікроциркуляції та санування трофічних виразок. Санація проводилася згідно виявленої мікрофлори з ділянок ураження та відповідних антибіотикограм. Найчастіше було виявлено такі патогенні агенти :

Staphylococcus aureus, Proteus vulgaris, Eccherichiae coli. Впроваджувалась терапія антибіотиками (цефтріаксон, цефатаксим, ломіфлоксацин, офлоксацин). Місцево застосовувалися водорозчинні мазі, присипки з антибактеріальними препаратами та лазеротерапія, що сприяло найскорішому заживленню виразок.

Часті гіпертонічні кризи, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, значно погіршують стан хворих та провокують рецидиви ішемічних виразок.

Паціенти повинні постійно перебувати під спостереженням кардіологів

з метою лікування гіпертонічної хвороби та запобігання виникненню гіпертонічних кризів.

ЛАПАРОСКОПИЧЕСКАЯ ХОЛЕЦИСТЭКТОМИЯ В ЛЕЧЕНИИ ОСТРОГО ХОЛЕЦИСТИТА

Шевченко В.П., доц; Братушка В.А., Кравец А.В., Шимко В.В.*

Сумская областная клиническая больница*

Активное внедрение в хирургию новых технологий способствовало тому, что лапароскопическая холецистэктомия (ЛХЭ) стала ос­новным методом оперативного лечения не только хронического но и острого холецистита.

В хирургической клинике выполнено 87 ЛХЭ при остром холецистите. Женщин было 81 (93,1 %), мужчин 6 (6,9 %). Возраст от 20 до 82 лет. У 34 (39,1%) имелись сопутствующие заболевания. Всем пациентам проводили УЗИ органов брюшной полости. Конкременты в желчном пузыре выявлены у 85 (97,7%) человек. До операции проводилась консервативная тера­пия направленная на уменьшение тяжести воспаления.

Оперативное вмешательство начинали с ревизии брюшной полости. У большинства больных выявлен спаечный процесс. Чаще желчный пузырь был спаян с большим сальником, реже с верхней горизонтальной ветвью двенадцатиперстной кишки. Катаральный ОХ диагностирован у 50 больных, флегмонозный - у 24, гангренозный – у 4. У 7 больных обнаружена эмпиема желчного пузыря, у 2 - деструкция его стенки с образованием парапузырного асбцесса. У 22 больных отмечен воспалительный инфильтрат, что обусловливало тех­нические трудности и повышенную кровоточивость тканей во время выделе­ния желчного пузыря.

Значительное напряжение стенки пузыря требовало осуществления пункции в области дна и аспирации содержимого. Тупым и острым путем выделяли тело пузыря из сращений максимально близко к стенке желчного пузыря. При выраженном деструктивном процессе в стенке пузыря его удаление осуществляли с помощью контейнера во избежание инфицирования брюшной полости и потери конкрементов. Проводили тщательную санацию подпеченочного, поддиарагмального пространств. Операцию завершали дренированием поддиафрагмального и подпеченочного пространств с помощью полихлорвиниловых дренажей, в отдельных случаях в правом подреберье устанавливали перчаточно-трубчатый дренаж. Троакары удаляли из брюш­ной полости с обязательным осмотром на предмет возможного кровотечения из участков их введения.

Длительность операции составляла от 45 до 95 мин., в среднем 50 мин.

Конверсия была произведена в 3 (3,4%) случаях: из-за выраженного воспалительно-инфильтративного процесса в воротах печени.

Частота интраоперационных осложнении составила 3 (3,4%). Кровотечение из ложа желчного пузыря наблюдали у 2 больных, из пузырной артерии у - 1. Гемостаз удалось достичь путем прицельной коагуляции шариковым электродом, наложением клипс. У 2 больных наблюдалось послеоперационное желчеистечение из ложа пузыря, которое самостоятельно прекратилось в сроки от 3 до 5 суток. Инфильтрат околопупочной раны был отмечен у 1 больного.

В послеоперационном периоде больным проводи­ли инфузионную, антибактериальную и обезболивающую терапию. Средний срок пребывания больных составил 6,2±2,1. Послеоперационной летальности не было.

Таким образом, ЛХЭ может успешно применяться при остром холецистите. Преимуществами ЛХЭ у больных ОХ по сравнению с открытой операцией являются: малая травматичность операции и отсутствие выраженного болевого синдрома, позволяющие активизировать больных в более ранние сроки для профилактики различных послеоперацион­ных осложнений; сокращение продолжительности лечения больного в стационаре; ранняя трудовая реабилитация, что обу­словливают выраженный экономический эффект.

ОПЫТ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОЙ ХОЛЕЦИСТЭКТОМИИ ПРИ ХРОНИЧЕСКОМ ХОЛЕЦИСТИТЕ

Братушка В.А.*, Кравец А.В.*; Пятикоп Г.И., ассистент

Сумская областная клиническая больница*

Лапароскопическая холецистэктомия (ЛХЭ) с каждым годом находит все больше сторонников. Малая травматичность вмешательства, более легкое течение послеоперационного периода и сокращение сроков лечения с хорошими непосредственными и отдаленными результатами являются основными достоинствами этого вмешательства.

Проанализированы результаты лечения 1143 больных, которым произведе­на ЛХЭ при хроническом холецистите. Мужчин - 71 (6,2%), женщин - 1072 (93,8%), возраст больных от 18 до 80 лет.

Дооперационное обследование больных включало общеклинические исследования, электрокардиографию, ультразвуковое исследование печени, желчного пузыря, поджелудочной железы, которое позволяло выявить сопутствующую патологию, оценить состояние желчного пузыря. Сопутствую­щие заболевания выявлены у 247 (21,6%): гипертоническая болезнь - у 76, ожирение - у 188, сахарный диабет - у 9, бронхиальная астма – 3, язвенная болезнь – 5 больных, варикозное расширение вен нижних конечностей – 6 больных.

Операции выполняли по классической методике с соблюдением всех пра­вил наложения карбоксиперитонеума и введения первого троакара. В 7 (0,6%) наблюдениях первый троакар устанавливали с помощью микролапаротомии с последующим наложением пневмоперитонеума у больных, которым ранее была произведена лапаротомия. Осложнений, связанных с наложением пневмоперитонеума или введением троакаров, не отмечено.

У 46 (4,02%) больных обнаружен спаечный процесс различной степени выраженности.

Интраоперационные осложнения возникли у 5 больных: перфорация желчного пузыря - у 3, повреждение общего желчного протока у 1, кровотечение из пузырной артерии - у 2 больных.

Переход на открытую лапаротомию потребо­вался всвязи с резко выраженным спаечным процессом в области гепатодуоденальной связки у 7 больных, кровотечением из пузырной артерии - 1, повреждением общего желчного протока - 1.Дренирование поддиафрагмального и подпеченочного пространств осуществляли во всех случаях. Дренажи извлекали через 2-3 суток.Ранние послеоперационные осложнения возникли у 4 (0,3%) больных (кровотечение из ложа пузыря -1, по­слеоперационный панкреатит - у 1, инфильтрат в области прокола - у 2). Продолжительность лечения в стационаре составила 5,7 дней. Послеоперационной летальности не было.

Наш опыт клинического применения ЛХЭ свидетельствует, что этот способ операции является менее трав­матичным вмешательством по сравнению с аналогичной операцией посредством лапаротомии, что сокращает сроки пребыва­ния пациента в стационаре и восстановления трудоспособности. Частота осложнений при выполнении лапароскопической холе­цистэктомии может быть существенно умень­шена за счет строгого соблюдения оперирующим хирургом принципа прецизионности проведения всех манипу­ляций на всех этапах вмешательства.

ЛАПАРОСКОПИЧЕСКАЯ ХОЛЕЦИСТЭКТОМИЯ У БОЛЬНЫХ, ПЕРЕНЕСШИХ ОПЕРАЦИИ НА ОРГАНАХ БРЮШНОЙ ПОЛОСТИ

Мысловский И.А., Кравец А.В., Кобылецкий С.Н.

Сумская областная клиническая больница

Лапароскопическая холецистэктомия (ЛХЭ) ста­новится ";традиционной"; операцией во многих хирургических стацио­нарах. Однако неко­торые технологические аспекты ЛХЭ требуют дальнейшей разработки, в частности, возможность ее осуществления и выбор оперативно­го доступа у пациентов, которым ранее выполнены различные абдоминаль­ные операции.

ЛХЭ произведена 1230 больным в возрасте от 18 до 82 лет. У 62 (5,04%) больных ранее выполнены операции на органах брюш­ной полости и брюшной стенке: у 38 (61,3%) - аппендэктомия, у 19 (30,6%) - выполнена лапаротомия (у 4 - использован доступ Пфанненштиля, у 13 - нижняя срединная лапаротомия, у 2 - верхняя срединная), у 5 (8,1%) пациентов применены различные виды пластики по поводу пупочной грыжи и грыжи белой линии живота.

У 12 пациентов, ранее оперированных с использованием нижнего срединного лапаротомного доступа, доступа Волковича - Дьяконова, по по­воду пупочной грыжи, первый троакар вводили и накладывали пневмоперитонеум в надчревной области как наиболее удаленной от зоны предшество­вавшего оперативного вмешательства. После наложения пневмоперитонеума и вве­дения лапароскопа в брюшную полость оценивали распространенность и выраженность спаечного процесса. Затем под визуальным контролем вводили троакар с инструментом и осуществляли рассечение спаек, освобождая простран­ство для дальнейших манипуляций, с использованием коагуляции. Наиболее мощные спайки предварительно лигировали клипсами, затем пересекали.

У 9 пациентов, у которых ранее применяли средний и нижний ли­бо верхний срединный лапаротомный доступ, применен метод открытой лапароскопии. Вначале производили разрез кожи и подкожной клетчатки выше или ниже пупка. Апоневроз рассекали по белой линии живота, на его края накладывали провизорные швы и вскрывали брюшную полость. Осуществляли пальпаторную ревизию, разъединяя сращения вблизи разреза. Поднимая края апоневроза за нити-держалки, вводили лапароскоп и под визуальным контролем оценивали выраженность спаечного процесса. При наличии свободной от сращений внутренней поверхности передней брюшной стенки отверстие в апоневрозе герметично заши­вали на троакаре и накладывали карбоксиперитонеум. Дальнейшие этапы опе­ративного вмешательства аналогичны общепринятым. У 1 пациента, которому ранее произведена верхняя срединная лапаротомия, из-за массивного спаечного процесса войти в брюшную полость не удалось даже с применением ";открытой"; лапароскопии, ему произведена открытая холецистэктомия. У остальных пациентов, оперированных с применением данного метода, интра- и послеоперационных осложнений не было.

Таким образом, рациональный выбор и использование различных оперативных доступов при ЛХЭ у пациентов, ранее оперированных на органах брюшной полости и брюшной стенке, позволяет значительно расширить показания к ее применению, а также избежать многих технических трудностей во время выполнения вмешательства.

Секція хірургії 2

ГЕПАТОЄЮНОСТОМІЯ – МЕТОД КОРЕКЦІЇ БІЛІАРНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ

У “НЕОПЕРАБЕЛЬНИХ” ХВОРИХ

Кононенко М.Г., професор; Ситнік О.Л., асистент; Кащенко Л.Г.,

Бугайов В.І. – доценти; Пак В.Я., асистент; Лобода Ю.М., лікар-хірург

СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

За період 1993 – 2006 рр. в хірургічних відділеннях Сумської міської клінічної лікарні №5 гепатикоєюностомію виконано 11 пацієнтам віком від 56 до 76 років. Чоловіків було 3, жінок - 8.

Всі хворі скаржилися на жовтяницю шкіряних покровів, свербіж шкіри, ахолічний кал. Помірний біль в епігастральній та правій підреберній ділянках відмічали 10 чоловік. У 1 хворого жовтяниця не супроводжувалася больовим синдромом. Тривалість захворювання від появи жовтяниці до звернення за медичною допомогою складала від 1 тижня до 1 місяця. Гіпербілірубінемія була від 210,5 до 772,5 ммоль/л. Всі хворі мали супутню соматичну патологію. З’ясовували причину біліарної гіпертензії під час ультразвукового дослідження черевної порожнини - виражене (до 5 – 9 мм) розширення внутрішньопечінкових жовчних проток при нормальному (7 – 8 мм) діаметрі гепатикохоледоху.

Після підготовки протягом декількох діб хворих оперували. У всіх пацієнтів пухлина (рак підшлункової залози – у 4, рак жовчного міхура – у 2, рак позапечінкових жовчних шляхів – у 2, рак правої долі печінки – у 1, рак тіла шлунка – у 1) та хронічний запально – рубцевий процес (у 1) розпоширювався на ворота печінки. Після біопсії мобілізували ліву долю печінки і проводили її крайову резекцію на протязі 8 – 10 см і глибиною до 4 см. Гемостаз здійснювали обшиванням судин. Виявлені крупні (3 -5 мм) внутрішньопечінкові протоки катетеризували поліхлорвініловою трубкою відповідного діаметру, яку фіксували підшиваючи до стінки протоки. Крізь вікно в mesocolon проводили тонку кишку на довгій петлі і накладали двома рядами швів гепатоєюноанастомоз та міжкишковий анастомоз за Брауном. Замість заглушки, яка надто часто реканалізується, привідну петлю тонкої кишки пересікали, з пери тонізацією обох кукс, біля гепатоєюноанастомозу.

У оперованих хворих вже протягом першого тижня після гепатоєюностомії жовтяниця клінічно зменшувалася, а білірубінемія знижувалася в 2,5 – 3 рази в порівнянні з доопераційним рівнем.

Післяопераційні ускладнення спостерігали у 2 (18,2%) пацієнтів: неспроможність швів гепатоєюноанастомозу – у 1, інфільтрат черевної порожнини - у 1. Померли 3 (27,3%) пацієнти внаслідок декомпенсації тяжкої супутньої патології серцево-судинної системи (1); розпаду пухлини шлунка, ракової інтоксикації (1); гострої печінкової недостатності (1).

Таким чином, гепатоєюностомія є достатньо ефективним оперативним втручанням для усунення біліарної гіпертензії з блоком на рівні воріт печінки, коли виконання інших методик операцій технічно неможливе.

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОСТРІ ПОРУШЕННЯ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ

Даниленко І.А., аспірант

Науковий керівник – д. м.н., проф. Кононенко М.Г .

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Мета: порівняти ефективність різних методів оперативних втручань при гострому порушенні мезентеріального кровообігу (ГПМК).

Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 253 пацієнтів з ГПМК, що лікувалися в двох хірургічних відділеннях МКЛ №5 з 1993 по 2007 роки. Прооперовано 210 (83%) пацієнтів. Діагностично-симптоматичні втручання виконані у 115 (55%), а саме: лапароцентез, як єдине втручання, – у 10, діагностична лапаротомія – у 48, введення в брижу тонкої кишки новокаїн-гепарин-гідрокортизонової суміші – у 57. Померло 88 (77%). В усіх 27 осіб, що вижили, був венозний тромбоз. Радикальні втручання проведені у 95 (45%). Померло 41(43%). Серед радикальних втручань впроваджено найсучасніші - емболектомія з резекцією різної довжини кишечної трубки – у 7 (померло 3) та резекція нежиттєздатної ділянки без накладання анастомозу з подальшою програмованою релапаротомією - у 5 (померло 3). До виконання прийнята тактика “second – look”, що дозволяє зменшити час втручання на фоні важкого стану та відновити безперервність кишечника у більш сприятливих умовах.

Висновки: висока загальна летальність (67%) при ГПМК вимагає активної хірургічної тактики, незважаючи на стан пацієнта та стадію хвороби.

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ ПРИ ГОСТРОМУ ПОРУШЕННІ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО

КРОВООБІГУ

Даниленко І.А., аспірант

Науковий керівник – д. м.н., проф. Кононенко М.Г .

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Мета: виявити залежність між видом та обсягом ураження кишечника та клінічними сигнальними ознаками гострого порушення мезентеріального кровообігу(ГПМК).

Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 253 пацієнтів з ГПМК, що лікувалися в х/в №1 та х/в №2 МКЛ №5 з 1993 по 2007 роки. Виявлені закономірності:

-ішемічне випорожнення (27 хворих) виникає переважно (74%) при тотальному артеріальному ураженні тонкоі кишки;

-симптом „малинового желе” (24 хворих) частіше (53%) спостерігається при артеріальній тромбоемболії з ураженням всієї тонкої та правої половини товстої кишок;

- при підвищенні артеріального тиску в стадії ішемії ( 25 хворих) спостерігалося (у 83% ) тотальне артеріальне ураження тонкої кишки, відсутність цього симптому при венозному тромбозі;

-порушення серцевого ритму у 135(53%) хворих, що переважно призводило до емболічних уражень;

-блискавичний перебіг розвивався виключно при високих артеріальних тромбоемболіях;

-симптом Кід’яна-Мондора спостерігався в одного хворого (0,4%);

-в 24% хворих у минулому (анамнестичні факти) були тромбоемболічні ускладнення.

Висновки: класичні сигнальні симптоми ГПМК спостерігаються переважно при поширених ураженнях кишечника.

ДІАГНОСТИКА ГОСТРИХ ПОРУШЕНЬ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ

Даниленко І.А., аспірант

Науковий керівник – д..м.н., проф. Кононенко М.Г .

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Мета: дослідити якість діагностики гострих порушень мезентеріального кровообігу (ГПМК).

Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 253 пацієнтів з ГПМК, що лікувалися в х/в №1 та х/в №2 СМКЛ №5 з 1993 по 2007 роки. З 246 пацієнтів на догоспітальному етапі 16 консультовані лікарями різного фаху, ще 33 – госпіталізовані в соматичні відділення. Правильний діагноз встановлено у 25(10%) хворих, з них при артеріальному ураженні в ст. ішемії – у 3(11%), ст. інфаркту – у 6(8,5%), ст. перитоніту – у 13(13%); при венозному тромбозі – у 3(5,5%). При госпіталізації в х/в захворювання діагностовано у 88(35%): при артеріальному ураженні в ст. ішемії – у 7(26%), ст. інфаркту –у 15(21%), ст. перитоніту – 53(53%); при венозному тромбозі – у 13(24%). Серед 164 пацієнтів з недіагностованим ГПМК правильний вірний діагноз встановлено за 2 год. у 3, за 6 год. у 9, за 12 год. у 24, за добу у 36, за 48 год. у 54, більше 2 діб у 64. Наявні лабораторні та рентгенологічні методики виявились недостатньо чутливими та специфічними. Лапароцентез проведений у 15(6%) осіб, чутливість 87%. Серед 164 пацієнтів з недіагностованим при госпіталізації ГПМК у 100 (61%) пацієнтів істинна патологія з’ясувалася в різні терміни тільки під час лапаротомії.

Висновки: важкий та швидкий незворотній перебіг захворювання потребує ранньої цільової госпіталізації в х/в та активного діагностично-оперативного процесу при найменшій підозрі на ГПМК.

НЕСПРОМОЖНІСТЬ ШВІВ ГЛОТКИ ПІСЛЯ ЛАРІНГЕКТОМІЇ

Гребенюк А.І., лікар-інтерн

Науковий керівник – к.м.н. Винниченко І.О.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Серед злоякісних новоутворень верхніх дихальних шляхів перше місце належить раку гортані. У структурі загальної захворюванності на онкологічні хвороби рак гортані займає 9 місце у жінок і 4 – у чоловіків, що за данними літератури (А.И. Пачес, 2000; Б.М. Втюрин и соавт.,1987) складає 1,8 – 2,2%.

Актуальним питанням в хірургічному лікуванні раку гортані є поліпшення результатів загоєння рани після виконання ларінгектомії. Функціональні та анатомічні особливості органа сприяють неспроможності шва глотки. Це супроводжується нагноєнням рани і утворенням стійких дефектів глотки. Для відновлення цілісності глотки нерідко вимушено використовують реконструктивні операції.

За даними літератури (П.Г.Бітюцький, 1973; А.І. Пачес, 1988; Maw, Lavelle, 1972; P.M.J.Scott, 1993) частота розвитку ускладнення варіює в діапазоні від 4 до 38%.

Частота розвитку цього ускладнення залежить від багатьох факторів загального і місцевого характеру. Серед них ведуча роль належить:

передопераційній променевій терапії, яка викликає порушення кровообігу в тканинах;

розширеному і комбінованому оперативному лікуванню з недотриманням ретельної операційної техніки;

механічному подразненню глотки стравохідним зондом і трахеостомічною трубкою;

наявності супутньої патології.

Все це приводить до зниження загальної резистентності та репаративної регенерації тканин в зоні оперативного втручання.

Урахування всіх можливих факторів ризику розвитку неспроможності швів глотки і, насамперед, удосконалення хірургічної техніки дозволило б досягнути загоєння рани після ларінгектомії первинним натягом, знизити загальну частоту післяопераційних ускладнень, пов'язаних з неспроможністю глоткового шва, утворенням нориць, езофаго- і фарінгостом.

ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО МЕТОДУ ГЕМОСТАЗУ ПРИ ТРАВМАТИЧНОМУ ПОШКОДЖЕННІ ПЕЧІНКИ

Бойчунь А.О., лікар-інтерн

Науковий керівник - д. м.н., проф. Кононенко М.Г.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Травматизм стає надзвичайно актуальною проблемою. Довготривалий прогноз науковими закладами свідчить, що до 2020 р. у світі перше місце буде займати летальність від травматизму. Невпинно зростає частота закритих пошкоджень живота. В структурі абдомінальної травми досить частими ( перше-третє місце ) є пошкодження печінки, при яких небезпечна кровотеча. Про тяжкість пошкодження цього органу свідчить той факт, що у 1/3 травмованих кровотеча буває неконтрольованою, із-за чого значна частина потерпілих помирає на місці пригоди чи при транспортуванні і навіть 7,3% на операційному столі ( А.С.Ермолов и соавт.,1998 ).

Надто небезпечна артеріальна кровотеча. Способи її зупинки ( шви печінки, тампонада, гепатопексія та ін. ) при такій кровотечі неефективні. В критичній ситуації для гемостазу вимушено перев'язують печінковву артерію. Відношення до цієї маніпуляції неоднозначне, навіть діаметрально протилежне.

По-перше, одні автори (Тон Тхан Тунг, 1967; А.С. Ермолов и соавт., 2003, М.Х.-Б. Татаршаов и соавт., 2003) вважають перев'язку печінкової артерії можливою, інші ж ( В.С. Шапкин и соавт., 1977: Г.Н. Цыбуляк, 1995 ) до цього відноситься негативно, як до надто небезпечної процедури, оскільки можливий некроз органу.

По-друге, немає одностайної думки, на якому рівні перев'язувати печінкову артерію. Одні автори вважають, що допустима лігатура a.hepatiсa propria. Інші ж стверджують, що більш безпечна перев'язка a.hepatiсa communis. Отже, ці питання ще не вирішено.

Із доступної літератури нам невідомо, чи вивчалася ця проблема в анатомічному експерименті і на тваринах. Тому для з'ясування цих питань і планується наукове дослідження. Кровопостачання печінки в умовах ішемії ( лігату-ра на різних рівнях печінкової артерії ) планується вивчати, по-перше, в анатомічному залі з наливкою; по-друге, в віварії на дрібних тваринах.

Метою даного дослідження є визначення оптимального місця перев'язки печінкової артерії при травматичній артеріальній кровотечі з печінки.

Очікувані результати: покращення результатів хірургічного лікування хворих з тяжкими травматичними пошкодженнями печінки.

СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ МЕЛАНОМИ ШКІРИ

Бурковський А. Є., магістрант

Науковий керівник - доц. Андрющенко В.В.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Диференціювання меланоми з іншими новоутвореннями шкіри залишається не вирішеною проблемою. Нерідко остаточний діагноз вдається встановити лише після оперативного втручання.

Мета роботи: Аналіз сучасного стану діагностики меланоми шкіри.

На меланому шкіри припадає лише 3% всіх злоякісних новоутворень шкіри і,одночасно, 75% смертельних випадків серед них. В занедбаних випадках летальність сягає 100%. Захворюваність на меланому шкіри в середньому по Україні коливається в межах 4,7-5,1 на 100 тис. населення. В Сумській області цей показник дещо нижчий – 3,7-4 на 100 тис. населення. У 69,75% хворих була діагностована І стадія, у 18,6% - ІІ стадія, у 5% - III-IV стадії меланоми.

Методи діагностики: Меланома шкіри є візуальною локалізацією. Але доопераціна діагностика затруднена високим ризиком біопсії. Неінвазивні методи діагностики використовуються обмежено із-за складності методик, і недостатнього технічного обладнання лікувальних установ.

У більшості хворих попередній діагноз встановлюється візуально з подальшою його верифікацією. В зв’язку з цим велика кількість(майже у третини хворих) неспівпадіння до - та післяоперційного діагнозу (за власними даними). Доопераційна морфологічна діагностика (дослідження мазків-відбитків з поверхні) можлива лише при наявності виразки на поверхні утворення, що є ознакою прогресування процесу.

Серед запропонованих об`єктивних методів діагностики меланоми шкіри слід відзначити індикацію пухлини радіоактивним фосфором, термодиференційний тест, радіоізотопну та пряму контрастну лімфографію, флуоресцентну та фазово-контрастну мікроскопію, лабораторне визначення специфічних онкомаркерів в сироватці крові (протеїн S-100, LHD).

Використання епілюмінісцентних систем, як ручних, так і комп`ютеризованих (система MoleMax), конфокальної лазерної скануючої системи (Viva Scope) дозволяє провести неінвазивну морфологічну діагностику меланоми шкіри з достовірністю 95%.

Таким чином, для оптимізації діагностики меланоми шкіри найбільш раціональним є використання епілюмінісцентних систем та скануючого лазера.

ОБТУРАЦІЙНА ТОВСТОКИШКОВА НЕПРОХІДНІСТЬ ПУХЛИННОГО ГЕНЕЗУ. СТАН ПРОБЛЕМИ

Лисенко Н.А., Моторна Ю.С., студ. 4-го курсу

Науковий керівник - доц. Бугайов В.І.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Захворюваність на рак товстої кишки (РТК) за останні десятиріччя неухильно зростає і в структурі онкопатології посідає третє місце. Труднощі діагностики та організаційні проблеми призводять до того, що у 60-80% пацієнтів хвороба сягає поширеної чи занедбаної стадії. Розвиваються ускладнення пухлинного процесу, з якими пацієнти в екстреному порядку госпіталізуються у хірургічні відділення стаціонарів загального профілю. Серед ускладнених форм РТК частіше за інші (20-40%) зустрічається гостра непрохідність товстої кишки (ГНТК). Обструктивний рак ободової кишки – одна з актуальних проблем невідкладної абдомінальної хірургії. Більшість хворих на колоректальний рак поступають до спеціалізованих лікувальних закладів у III та IV стадії пухлинного процесу. У 15-20% хворих рак ободової кишки вперше діагностується при виникненні його ускладнень, частіше ГНТК. Схеми лікування у хірургічних стаціонарах загального профілю розроблені для пацієнтів з екстреною хірургічною патологією і не завжди враховують особливості лікування онкологічного хворого. Тактика базується на синдромальному підході, зумовленому ускладненням, а пухлина розглядається як одна з причин ургентного стану, що вимагає термінового втручання. Рішення онкологічних проблем відкладається до наступних етапів лікування, що неухильно подовшує та погіршує його результати.

Обтураційна кишкова непрохідність є найбільш частим ускладненням раку ободової кишки.

У лікуванні хворих з гострою кишковою непрохідністю, що зумовлена пухлинним процесом, дуже важливим моментом є вибір тактики і характеру оперативного втручання. Результати оперативних втручань у хворих з ускладненим РТК певною мірою залежать від кваліфікації хірурга, його здатності оцінити ступінь та вираженість патологічного процесу, що ускладнює перебіг основного захворювання, від загального стану хворого.

Враховуючи такий стан проблеми можна констатувати, що на даному етапі розвитку хірургії кишкової непрохідності пухлинного ґенезу більше невирішених моментів, аніж чітких лікувально-тактичних установок стосовно термінів, обсягу і виду оперативних втручань, показань до їх виконання. У зв’язку з цим виникла необхідність переосмислення та уніфікації хірургічної тактики на користь розширення показань до одномоментних оперативних втручань з урахуванням реабілітації хворих у соціально-трудовому аспекті, а також перегляду позицій двоетапних операцій в ургентних випадках раку товстої кишки.

Екстрене хірургічне втручання навіть у першу добу повинно бути спеціалізованим, спрямованим на ліквідацію ускладнення, може здійснюватися в обсязі мінімальної травматизації та максимальної ефективності хірургами загального профілю. В подальшому хірургічне лікування повинно бути кваліфікованим, спрямованим як на ліквідацію ускладнення, так і на позбавлення хворого від злоякісної пухлини.

Найбільш частими причинами пізньої діагностики раку товстої кишки, ускладненого гострою товстокишковою непрохідністю, є: пізнє звернення пацієнтів до лікувальних закладів; довготривалість діагностики на догоспітальному етапі; відсутність достатньої онкологічної настороженості у лікарів загального профілю.

КОРЕКЦІЯ СИНДРОМУ ЕНТЕРАЛЬНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У КОМПЛЕКСІ

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОСТРУ СПАЙКОВУ НЕПРОХІДНІСТЬ ТОНКОЇ КИШКИ

Калуцька Н.Г., Снєгірьова І.О., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – Пак В.Я.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проаналізовано результати хірургічного лікування 57 хворих віком 18 – 67 років на гостру спайкову непрохідність тонкої кишки (ГСНТК) у яких діагностовано синдром ентеральної недостатності (СЕН) на різних стадіях.

Згідно застосованої медикаментозної корекції всі хворі розподілені на 2 групи: перщу групу склали 25 хворих, результати лікування яких оцінено ретроспективно і яким не проводилось ціленаправленого лікування СЕН, а другу (основну) групу − 32 пацієнти, що лікувались протягом останніх 4–х років і в комплекс їхнього післяопераційного лікування включена корекція СЕН. Критерієм нашого дослідження було: виникнення перитоніту з наявністю фібринозного і геморагічного ексудату і гнійних процесів у черевній порожнині.

Ретроспективний аналіз лікування хворих першої групи показав, що хоча лікувальна тактика у них була патогенетично обґрунтованою, однак у післяопераційному періоді медикаментозна корекція СЕН проводилася не у повному обсязі. У 5 (20,0%) хворих це призвело до прогресування хвороби і виникнення перитоніту з наявністю абсцесів у черевній порожнині.

Основним у заходах лікування СЕН у другій групі був критерій вибору антибіотиків. Призначали карбопенеми, цефалоспорини ІІІ-ІV і аміноглікозиди ІІІ поколінь та фторхінолони, враховуючи те, що найбільш часто збудниками гнійно-септичних ускладнень були чутливі до них E. Coli, Enterobakteriacea, Bacteroudes spp., Enterococcus spp., Streptococcus spp. Обов’язковим вважаємо поєднання цих антибіотиків з препаратами групи метронідазолу. Декомпресію кишечника проводили через назогастрально заведений зонд і тільки у хворих старше 60 років із бронхо-легеневою і серцево-судинною патологією проводили ретроградну інтубацію через апендико- і цекостому. По закінченню інтубації і щоденно проводили череззондовий лаваж кишки антисептиками. За нашими даними введення антибіотиків з цією метою не оправдане, оскільки у кишці дуже швидко знижується їхня ефективність через зменшення концентрації, а це призводить до швидкого привикання, що не зупиняє контамінацію і транслокацію мікроорганізмів. В комплекс лікування СЕН вводили препарати, що регулюють продукцію цитокінів, знижують вироблення низькомолекулярних медіаторів запалення, попереджають агрегацію формених елементів крові, стимулюють властивості ендотелію реагувати на високі концентрації продуктів бактеріального походження. Один із важливих заходів вважали ентеросорбцію. Тому в схему лікування включали ентеросорбенти, що було патогенетично обґрунтовано і доцільно. Обов’язково призначали еубіотики. Раннє ентеральне зондове харчування починали зразу після відновлення свідомості, ковтального і кашльового рефлексів після наркозу. Зі швидкістю 20-30 мл/год вводили глюкозо-сольові суміші, а з 2-3 дня – збалансовані харчові суміші. Стимуляцію моторно-евакуаторної функції кишечника і корекцію гомеостазу проводили за загально прийнятими схемами комплексної терапії з урахуванням клініко-лабораторних даних у динаміці.

Такий підхід до лікування хворих другої (контрольної) групи забезпечив зниження гнійно-септичних ускладнень, тобто релапаротомії з приводу міжпетлевних абсцесів потребували тільки 2 хворих (6,2%).

Отже, СЕН є одним із основних патогенетичних механізмів появи гнійно-септичних ускладнень та СПОН у хворих на ГСНТК. Здійснення комплексних лікувально-профілактичних заходів даного синдрому сприяє зниженню післяопераційних ускладнень.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ПЕРФОРАТИВНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ПІСЛЯ ВИРІЗАНЯ ВИРАЗКИ БЕЗ ВАГОТОМІЇ

Кісельов І.С., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., асист. Ситнік О.Л.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

У віддалені строки обстежені 133 хворих після висічення перфоративної виразки без ваготомії. Рецидив виразкової хвороби виявлено у 102 (76,7%) із них.

Статистично достовірний вплив на виникнення рецидиву виразки після зашивання або висічення перфоративної виразки без ваготомії мали наступні чинники: наявність виразкової хвороби або шлункових скарг до перфорації; часте рецидування виразки (2 рази на рік та більше); сезонність загострень; наявність виразкового інфільтрату; підвищена кислотність; негативний атропіновий тест; чоловіча стать; вік 21 рік та більше.

Проведений корелятивний аналіз показав високу взаємозалежність між наявністю виразкової хвороби до перфорації і сезонністю загостреннь (коефіцієнт кореляції 0,91). Визначення коефіцієнту детермінації ознак показало, що наявність виразкової хвороби до прориву більш вагомо впливало на виникнення рецидиву виразки, ніж сезонність загострень. Тому при формуванні шкали бальної оцінки останній фактор був виключений.

Кількість балів кожному фактору для зручності призначали наступним чином: при значенні коефіцієнта детермінації ознак з рецидивом виразки до 0,10 – 1 бал, від 0,10 до 0,20 фактору призначали 2 бали: підвищена кислотність, наявність виразкового інфільтрату, виразкова хвороба до перфорації (оцінені по 2 бали кожний), часте (2 рази на рік та більше) рецидування виразки, негативний атропіновий тест, шлункові скарги до перфорації, чоловіча стать, вік 21 рік та більше(оцінені по 1 балу ).

Частота виникнення рецидиву виразки і важкість його клінічного перебігу корелювали з сумою балів визначених прогностичних факторів. Відповідно ми виділили групи хворих з задовільним (0-3 бали), несприятливим (4-6 балів) та незадовільним (7 та більше балів) віддаленим прогнозом.

МОТОРНО-ЕВАКУАТОРНА ФУНКЦІЯ ШЛУНКУ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНОГО

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПЕРФОРАТИВНУ ВИРАЗКУ

Пустовий І.А., Беда О.І., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – к. м.н., асистент Ситнік О.Л.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проаналізовані віддалені результати лікування 308 хворих, оперованих з приводу перфорації гастродуоденальної виразки. Порушення замикальної функції воротаря виявлені у 36 (20,8%): дуоденогастральний рефлюкс - у 35 чоловік, демпінг-синдром - у 1 хворого. При збереженій анатомічній цілісності та інервації воротаря, коли виконувались дуоденопластика, дуоденогастральний рефлюкс не спостерігали.

Співставлення клінічної симптоматики та ендоскопічної картини змін в шлунку надало можливість запропонувати таку класифікацію порушень замикальної функції воротаря.

1. Легкий ступінь. Відсутність скарг у пацієнтів. При ендоскопічному обстеженні спостерігали домішок жовчі до вмісту шлунку без запальних змін слизової оболонки органа.

2. Середній ступінь. Пацієнти періодично відмічали біль в правій підреберній або епігастральній ділянках; відчуття важкості в шлунку; відрижку; гіркоту в ротовій порожнині, особливо вранці. Під час ендоскопії спостерігалася жовч у шлунку і навіть її закидання, виражені прояви антрального гастриту.

3. Важкий ступінь. Клінічна симптоматика рефлюкс - гастриту поєднувалася з проявами демпінг-синдрому. При ендоскопії виявлялася жовч та запальне ураження слизової оболонки у всіх відділах шлунку.

Стеноз вихідного відділу шлунку сформувався у 10 внаслідок частого рецидиву виразки (7) та післяопераційної рубцевої деформації вихідного відділу шлунка та дванадцятипалої кишки (3).

ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ ДЕКАМЕТОКСИНУ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ПОСТІН'ЄКЦІЙНИМИ УСКЛАДНЕННЯМИ

Чоповський В.М., студ. 5-го курсу, Кравець О.В. – аспірант

Науковий керівник – доц. Кравець В.П.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

В гнійній хірургії особливе місце займають ускладнення, які виникають внаслідок інфікування під час виконання лікувальних і діагностичних маніпуляцій. Постін'єкційні гнійні ускладнення виявляють у 5,1-5,4% загального числа пацієнтів гнійних відділень. Збільшення їх частоти відмічено у хворих з цукровим діабетом. Щорічно такі ускладнення виникають у 150 тис. хворих, із них 84 тис. лікують у хірургічних стаціонарах. Нами проведено лікування 27 хворих ( 20 жінок, 7 чоловіків) з постін'єкційними гнійними ускладненнями. В віці до 60 років було 19 пацієнтів, понад 60 років - 8 пацієнтів. Абсцес і флегмону одного стегна діагностовано у 18 хворих, обох сідниць - у 4, плеча – у 3, інші локалізації - 2 пацієнти. Всім хворим було виконано оперативне лікування. Хірургічна обробка гнійного вогнища включала широкий розріз тканин, розкриття всіх кишень з гноєм. При розкритті флегмони висікали всі нежиттєздатні, просякнуті гноєм і мутним ексудатом тканини. В залежності від розмірів порожнини її дренували трубковим, або резиново-трубковим дренажами. В післяопераційному періоді промивання порожнини гнійника проводили 0,025% декаметоксину в 3 % розчині NaCl. Із вмісту гнійника виділяли патологічний стафілокок – у 59% хворих, ешеріхії – у 6,4 %, псевдомонади – у 5 %, інша мікрофлора – у 7 %. В 15 % досліджень аеробна мікрофлора не виявлена.

Для оцінки ефективності лікування постін´єкційних гнійних ускладнень вивчали тривалість фази гідратації і тривалість лікування хворих у стаціонарі. Тривалість фази гідратації склала (5,5±0,45) доби, тривалість лікування (11,0±0,8) доби. Порівняно з групою хворих (31 чол.) у яких для лікування застосовувались загальноприйняті методики і лікарські препарати, середня тривалість лікування скоротилася на 2,2 дні.

Результати комплексного лікування хворих з застосуванням лікарських форм декаметоксину свідчать про високу результативність даного препарату і можуть бути рекомендовані для широкого застосування в гнійній хірургії.

ПРО ДЕЯКІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ГОСТРОГО ГАНГРЕНОЗНОГО АПЕНДИЦИТУ

Лиськов Б.В., Середа О.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – доцент Бугайов В.І.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Метою нашого дослідження було визначення питомої ваги гангренозного апендициту в загальній структурі захворюваності на гострий апендицит, а також деякі особливості та причини його виникнення.

Проведений аналіз результатів лікування 176 хворих на гострий апендицит, що лікувалися в хірургічному відділенні № 1 СМКЛ №5 у 2007 році. Чоловіків було – 97, жінок – 79. всі хворі були прооперовані протягом перших двох годин з моменту госпіталізації. Двом хворим була проведена передопераційна підготовка. За морфологічними змінами, що було підтверджено гістологічними дослідженнями, хворі розподілені наступним чином: гострий катаральний апендицит – у 33 (18,8%) хворих; гострий флегмонозний апендицит – у 101 (57,4%); гострий гангренозний апендицит – у 42 (23,9%).

Серед хворих на гострий гангренозний апендицит чоловіків було – 28, жінок – 14. Структура хворих за віком наступна: до 19 років – 3 (7,1%) хворих; 20-40 років – 6 (14,3%) хворих; 41-60 років – 9 (21,4%) хворих; 61-70 років – 15 (35,8%) хворих; старше 70 років – 9 (21,4%). Час від початку захворювання до госпіталізації в групі хворих до 19 років спостерігався в межах 16-24 години; 20-40 років – 18-36 годин; 41-60 років – 26-36 годин; 61-70 років – 38-60 годин; старше 70 років – 52-72 години.

Таким чином, гангренозний апендицит мав місце переважно у пацієнтів старше 60 років (57,1%), що пояснюється особливостями цієї патології у людей похилого віку з перевагою наявності судинного компоненту. Крім тогою, у розвитку гангренозного апендициту суттєве значення мало місце пізнє звертання хворих за медичною допомогою.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ПЕРФОРАТИВНОЇ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЇ ВИРАЗКИ

Чанцев В.А., магістрант; Плавко Р.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – к. .м.н., асист. Ситнік О.Л.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Проаналізовано 60 історій хвороб пацієнтів на перфоративну гастродуоденальну виразку, оперованих в хірургічних відділеннях СМКЛ №5 за період 2003 – 2007 роки.

При перфорації пілородуоденальної виразки (51 хворий) біль в епігастральній ділянці відмічали 11 пацієнтів, в правій половині живота – 3, по всьому животу – 23, в правій половині живота та епігастрії – 5, по всьому животу з максимальною ефективністю в епігастрії – 9.

Прободіння виразки шлунка (9 хворих) проявлялося болем у всіх відділах живота (5) з максимальною інтенсивністю в епігастрії (2), в епігастрії та правій половині живота (2).

Визначалися позитивні симптоми: тріада Мондора (46), симптоми Делафуа (58), Щоткіна – Блюмберга (52), Раздольського (37), Кларка (25).

Найбільші діагностичні труднощі виникали, коли перфорація виразки нагадувала інші гострі захворювання органів черевної порожнини. Проведений аналіз клінічних симптомів прориву виразки дав підстави виділити наступні форми клінічної картини ускладнення.

Холецистопанкреатитоподібна клініка прориву виразки проявлялася болючістю в правому підребер'ї та епігастральній ділянці, нестримним блюванням, іррадіацією болю під праву лопатку та опоясуючим характером болю, позитивним симптом Грекова – Ортнера.

Апендицитоподібна клінічна картина спостерігалась переважно у чоловіків молодого (від 17 до 35 років) віку. Біль був помірний, починався в епігастральній ділянці і зміщувався у праву здухвинну. Особливістю симптоматики були швидкий (через 6 - 9 годин) розвиток клініки місцевого деструктивного процесу у правій здухвинній ділянці (напруження м'язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна - Блюмберга, сухість язика, гіпертермія до 38 - 39°С), а також збереження (пальпаторно) болючості у проекції цибулини дванадцятипалої кишки.

Основними причинами діагностичних помилок були особливості клінічної симптоматики перфорації виразки та невикористання додаткових методів обстеження.

ВПЛИВ «ЯКОСТІ ЖИТТЯ» ВАГІТНИХ НА НАРОДЖЕННЯ ДІТЕЙ

З ВАДАМИ РОЗВИТКУ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

Хукаленко С.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівник - Овечкін В.С.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

В структурі хірургічної патології новонароджених значне місце посідають вади розвитку шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Частота вроджених аномалій ШКТ не має тенденції до зниження. Враховуючи, що більшість ізольованих вад ШКТ добре піддаються хірургічній корекції, ця патологія залишається актуальною проблемою. Не дивлячись на широке використання методу УЗД, значний відсоток вад ШКТ залишається не діагностованим в пренатальному періоді. Тому, перш за все, необхідно попередити виникнення вад. Для цього потрібно вивчити чинники, які впливають на етіологічні фактори та ланки патогенезу. Нажаль, причини розвитку вад ШКТ майже не вивчені.

Метою даного дослідження стало виявлення впливу «якості життя» вагітних жінок на народження у них дітей з вадами розвитку шлунково-кишкового тракту, тобто розширення поглядів на етіологію даної патології.

Проаналізовано дані Сумської обласної клінічної дитячої лікарні за 2003 – 2007 роки. Виявлено 267 новонароджених з вадами розвитку ШКТ. Вивчені аномалії розвитку ШКТ:

- атрезії стравоходу, пілоростеноз – 9 (3.4%);

- вроджена кишкова непрохідність (висока та низька) – 16 (6%);

- аноректальні вади (атрезії ануса, високі атрезії прямої кишки) – 10(3.6%);

- вади передньої черевної стінки ( пупкові кили, гастрошизис) – 179 (67%);

- виразковий некротичний ентероколіт (ВНЕК) – 53 (20%).

Нами доведено, що єдиного фактора, який призводить до утворення вад ШКТ не існує. Це поліетіологічна патологія, на розвиток якої впливають всі фактори, що викликають гіпоксію, ішемію кишкової трубки, і «якість життя» вагітних чинить суттєвий вплив на їх виникнення.

Виділені групи ризику жінок. Дані рекомендації щодо профілактики виникнення даної патології.

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА КІСТИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Цилюрик В.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Одним з ускладнень гострого деструктивного панкреатиту (ГДП), хронічного рецидивуючого панкреатиту або гострої атаки хронічного панкреатиту (ГАХП) є псевдокіста підшлункової залози. Актуальність проблеми обумовлена значним зростанням в останні роки захворюваності на ГДП, що безумовно призводить до збільшення числа ускладнень, зокрема формування панкреатогенних кіст підшлункової залози (ПКПЗ). Питання адекватного вибору лікувальної тактики у хворих на ПКПЗ і на сьогодні залишаються дискутабельними. Вибір методик оперативного лікування хворих на ПКПЖ також вирішується неоднозначно.

Приведені результати хірургічного лікування 72 хворих на ПКПЗ у віці від 21 до 76 років. Чоловіків було 63, жінок – 9. «Вік» кіст – від 2,5 тижнів до 3,5 років. Локалізація ПКПЗ: голівка - у 16 (22, 2 %), тіло - у 28 (38, 9 %), хвіст - у 21 (29,2 %), множинні кісти - у 7 (9,7 %). Розміри кіст (за даними ультразвукового дослідження (УЗД) і комп'ютерної томографії (КТ)) від 35,0 до 198,0 мм. Ускладнення спостерігали у 37(51,4%) хворих. Нагноєння кісти було у 9 (12,5 %); перфорація кісти в черевну порожнину - у 7 (9,7 %); кровотеча - у 3 (4.2 %); компресія дванадцятипалої і худої кишки з порушенням пасажу кишкового вмісту - у 5 (6,9 %); компресія позапечінкових жовчних шляхів з механічною жовтяницею - у 11 (15,3 %); асцит - у 1 (1,4 %), ексудативний плеврит - у 1 (1,4 %).

Діагноз кісти підшлункової залози верифікували на підставі анамнезу, клінічних, лабораторних, інструментальних, рентгенологічних та ендоскопічних методів обстеження.

Консервативне лікування проведене у 28 (38, 9%) хворих. Його вважали показаним при формуванні кісти підшлункової залози в термін до 3 - 3,5 місяців, за умов неускладненого перебігу захворювання та розмірів кісти не більше 35-40 мм ( за даними УЗД чи КТ). Хірургічне лікування проведене у 44 (61,1 %) хворих. Операція зовнішнього дренування кісти виконана у 23 (52,3 %); внутрішнє дренування - у 17 (38,6 %); зовнішнє+внутрішнє дренування – у 4 (9,1 %). В залежності від хірургічної ситуації операціями вибору вважаємо: цистоеюностомію за А.А.Шалімовим чи за Ру, що доповнюється, за показаннями, зовнішнім дренуванням псевдокіст, декомпресією гепатобіліарної системи і шлунково-кишкового тракту.

ФУНКЦІОНАЛЬНА ОЦІНКА ЕЗОФАГОГАСТРОСТОМІЇ У ХВОРИХ НА РАК СТРАВОХОДУ

Винниченко О. І., студ. 6-го курсу

Науковий керівник - к. м. н., асист. Винниченко І.О.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Метою роботи було визначення функціональних проявів інтраторакального шлунка, використаного в якості трансплантата після резекції стравоходу з приводу рака та можливості їх корекції.

Матеріали роботи: за період із січня 1999 по грудень 2006 року 72 пацієнтам з I-III стадією раку стравоходу було проведено езофагогастректомію в Сумському обласному онкологічному диспансері. 21 з них мали термін життя 3 або більше років. Дані 18 з них було проаналізовано. Серед них було 17 чоловіків і 1 жінка. На момент езофагогастректомії середній вік їх складав 59 років. Всі вони мали до операції симптоми: 16 (88,8%) - дисфагію; 15 (83,3%) - біль у грудях; 12 (66,6%) – анемію; 14 (77,8%) – одинофагію; 8 (44,4%) - втрату ваги більше 7 кг.

Всім пацієнтам була виконана езофагогастростомія по Lewis. Пілоротомія проведена 17 пацієнтам. У 16 (88,8%) пацієнтів було диференційовано плоскоклітинний рак, у 1 (5,6%) – аденокарциному, у 1 (5,6%) - недиференційований рак. 3 (16,7%) пацієнти після операції були класифіковані в I-у стадію, 9 (50,0%) – в стадію II і 6 (33,3%) - в стадію III.

Результати: інформація про функціональний статус була отримана у всіх 18 пацієнтів. Тільки 2 (11,2%) пацієнти не мали симптомів. 5 (27,8%) хворих мали дисфагію до твердої їжі, 2 (11,2%) - відчували біль при ковтанні, у інших двох пацієнтів виникала дисфагія після прийому пом’якшеної їжі і у 1 (5,6%) - при вживанні рідини. 8 (44,4%) хворих отримали не менше однієї післяопераційної дилятації. 14 пацієнтів (77,8%) мали печію, яка в 12 (50,0%) випадках була тимчасова і у 2 (11,2%) - тривала. 8 (44,4%) пацієнтів отримували менше їжі, але частіше. 13 (72,2%) пацієнтів не відновили втрачену вагу після операції, 4 (22,2%) - зберегли свою вихідну передопераційну вагу і 1 (5,6%) пацієнт набрав вагу у порівнянні з передопераційним станом. У 9 (50%) хворих після вживання їжі спостерігався демпінг-синдром: у 4 (22,2%) - з діареєю, у 3 (16,6%) - з абдомінальною колькою, у 3 (16,6%) - із нудотою, у 2 (11,2%) - з запамороченням.

Пацієнти з гастроезофагеальним анастомозом розташованим на верхівці плевральної порожнини мали значно менше симптомів рефлюксу (p<0,05) ніж ті, в котрих анастомоз був розташований на рівні v. azygos.

Були проаналізовані функціональні результати через 3 та 9 місяців після операції. Через 3 місяці демпінг-синдром, дисфагія та переповнення шлунку спостерігався у 50%, 44,4% та 22,2% відповідно. Але через 9 місяців проблема демпінг-синдрому та переповнення шлунку майже не турбувала пацієнтів, в той час як дисфагія спостерігалась у 5 (27,8%) пацієнтів, а печія і регургітації - майже у 75%.

Висновки: шлунок є оптимальним субстратом після резекції стравоходу. Якість життя пацієнтів після езофагогастректомії залежить від післяопераційної дисфункції органів. Існує сильна кореляція між зміною органом розміру, форми, позиції ті післяопераційними симптомами. Симптоми аспірації, дисфагії, діареї, демпінг-синдром можуть зменшуватися з часом.

РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЖОВЧНОКАМ’ЯНИЙ ІЛЕУС

Столяренко В.С., магістрант; Цилюрик В.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.

СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології

Гостра непрохідність кишок (ГНК) у результаті обтурації кишки жовчними конкрементами є порівняно рідкісним захворюванням. Серед різних форм ГНК вона складає від 0,2 до 7%. Досить значна захворюваність на жовчнокам’яну хворобу (ЖКХ), яка в останні роки прогресивно збільшується, безумовно призводить і до збільшення різних її ускладнень, зокрема до утворення біліодигестивних нориць, через які конкременти з жовчного міхура можуть мігрувати у шлунково-кишковий тракт і призводити до кишкової непрохідності.

У Сумській міській клінічній лікарні №5 за період з 2000 по 2005 рік з приводу ГНК біліарного генезу лікувалось 7 хворих жіночої статі віком від 63 до 86 років. В термін до 24 годин від початку захворювання було госпіталізовано 4 пацієнтки, через 3 доби – 1, через 4 доби – 1 і через 7 діб – 1. До операції ЖКХ виявлена у 3 (42,8%) хворих. При госпіталізації ГНК встановлена у 3, із них тільки в однієї хворої виявлена жовчна нориця з підозрою на біліарний ілеус. Інші хворі госпіталізовані з гострим апендицитом (1), дифузним перитонітом (2), гострим тромбозом мезентеріальних судин (1). Таким чином, ГНК жовчнокам’янного генезу до операції була діагностована лише у однієї пацієнтки, у всіх інших обтурація кишки жовчними конкрементами виявлена під час оперативного втручання. При госпіталізації всі хворі скаржилися на затримку газів, відсутність дефекації, нудоту, блювання, 5 пацієнток турбував переймоподібний біль у животі. При об’єктивному обстеженні асиметрія живота виявлена у 4 хворих, шум плеску - у 2. Усім хворим проводили загальноклінічне, лабораторне, рентгенологічне та інструментальне дослідження, зокрема: УЗД, оглядову рентгеноскопію органів черевної порожнини, пробу Шварца за допомогою барієвої суміші та контрастних (металевих) міток. Особливу увагу приділяли ультразвуковому дослідженню органів черевної порожнини в момент госпіталізації хворих.

У жодного з хворих жовчні камені не були виявлені до операції, оскільки не були рентгенконтрастними. Чаші Клойбера спостерігали у 4 пацієнток, гіперпневматоз - у 5, групування контрастних міток – у 5.

Всі 7 хворих оперовані: в термін до 6 годин від моменту поступлення в стаціонар − 4 , від 24 до 48 годин – 3.

Ускладнення в післяопераційному періоді виникли у 3 пацієнток: нагноєння післяопераційної рани -2; евентрація – 1. Всі хворі виписані з одужанням.

МАЛОИНВАЗИВНАЯ ХИРУРГИЯ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ У ЖЕНЩИН ДЕТОРОДНОГО ВОЗРАСТА

Андрющенко В.В., Лукавенко И.М., Языков А.В.

СумГУ, кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологи,

лечебно-диагностический центр ДП «Силмед»

Лечение доброкачественных опухолей молочной железы до недавнего времени включало удаление сектора железы вместе с кожей и подлежащей фасцией. Однако в последнее десятилетие в мире распространилась тенденция выполнять органосохраняющие операции при ранних стадиях рака. Это тем более приемлемо при доброкачественных заболеваниях молочной железы. Поэтому применение косметических разрезов и экономное иссечение ткани железы, особенно в репродуктивном периоде, является важнейшим показателем качества операции. Малоинвазивные доступы и методы операции при доброкачественных поражениях молочной железы стали предлагаться с 1997года.

С целью улучшения функциональных и эстетических результатов операции необходимо решать следующие задачи: 1) уменьшение длины и маскировка послеоперационного рубца; 2) создание тоннеля в подкожной клетчатке по направлению к образованию; 3) минимальная травматизация железистой ткани; 4) максимальное сохранение выводных протоков железы; 5) ультразвуковая предоперационная разметка при непальпируемых образованиях.

За период 2006-2007 г.г. в стационарном отделении лечебно-диагностического центра ДП «Силмед» было произведено 10 малоинвазивных операций по поводу доброкачественных заболеваний молочной железы женщинам в возрасте от 18 до 38 лет. Подвергались удалению фиброаденомы диаметром от 0,5 до 2,5 см (9 больных). У одной пациентки удалось контрастировать, выделить и изолированно резецировать расширенный выводной проток с доброкачественной интрадуктальной папилломой.

С целью формирования малозаметного рубца применяли периареолярный разрез кожи по краю пигментного круга длиной 2,0-3,0 см. После отсепаровки подкожной клетчатки во все стороны кожа растягивается, и размеры оперативного доступа увеличиваются до 4,0-5,0 см. Специальным распатором создается тоннель по направлению к образованию. При небольших размерах образования предварительно производится его фиксация тонкой иглой для интраоперационного обнаружения. Если образование расположено по краю железистой ткани, то производится его электроэксцизия подкожно с оставлением минимального дефекта ткани. Специально разработанный нами двулепестковый зажим позволяет в «малом пространстве» удерживать опухоль в процессе ее удаления. При глубоком расположении фиброаденомы железистая ткань рассекается радиально. Применение специального инструментария и налобного осветителя позволяет через небольшой косметический разрез сформировать и удерживать достаточно объемную полость, так называемое «малое пространство», в котором осуществляются все этапы удаления доброкачественных образований молочной железы. Указанная методика оперирования позволяет максимально сохранить не только форму и эстетичный вид, но и функцию органа. В отдаленные сроки у оперированных пациенток формировался не возвышающийся над поверхностью практически незаметный рубец.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ГЕРНІОПЛАСТИЦІ

Ніколаєнко Р.М., Лукавенко І.М., магістранти

Науковий керівник - доц. Андрющенко В.В.

СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології,

лікувально-діагностичний центр ДП «Сілмед»

Актуальність проблеми післяопераційних вентральних гриж(ПОВГ) залишається досить значимою, тому що ПОВГ ускладнюють 6-8% планових та 10-12% ургентних лапаротомій. На сьогоднішній день ПОВГ - це не локальний патологічний процес, а складне поліетіологічне захворювання, що призводить до багатьох порушень в діяльності внутрішніх органів. При ліквідації дефекту черевної стінки натяг тканин в зоні операції приводить до ішемічних розладів та зменшення механічної міцності тканин, що в комплексі призводить до неспроможності швів і утворенню грижі черевної стінки. При цьому підвищується внутрішньо-черевний тиск, що викликає погіршення діяльності серцево-судинної та дихальної систем, створює додаткове навантаження на шви. Незважаючи на велику кількість запропонованих способів пластики грижових воріт(більше 200) рецидиви зустрічаються в 10-45% спостережень. Для поліпшення результатів хірургічного лікування ПОВГ в сучасній герніології все частіше використовуються безнатяжні «free tension» методики аллопластики.

За період з 2005 по 2007 роки в стаціонарному відділенні лікувально-діагностичного центру ДП «Сілмед» з великими та гігантськими ПОВГ проліковано 46 пацієнтів (34 жінки). Для характеристики ПОВГ використовувалась класифікація Chevrel I.P. Найчастіше грижа виникала після лапаротомій в зв’язку з гінекологічною патологією-21(45,6%),після оперативного лікування жовчнокам’яної та виразкової хвороби -16(34,7%), серединних лапаротомій при захворюваннях органів черевної порожнини - 6(13.0%), інші операції- 3(6,5%).

Основний матеріал для аллопластики–поліпропіленова сітка. Ми користувалися різними методиками аллопластики:1)протез поверх зашитих грижових воріт (Chevrel)т.з. «on lay» технологія - 73,9%, недоліком якої є контакт імпланта з підшкірною клітковиною, що призводить до ускладнень – лімфорея, сероми; 2)протез підапоневротично - передочеревинно (Renn) т.з. «sub lay» технологія – 17,4%; 3)протез в дефект черевної стінки без зведення країв грижових воріт т.з. «in lay» технологія - 8,7%. Це дозволяє зберегти або помірно зменшити об’єм черевної порожнини, щоб не запустити каскад патологічних процесів що відбуваються при збільшенні внутрішньочеревного тиску. Післяопераційні ускладнення-3 випадки(6,5%). Інфільтрат та серома п/о рани -2 хворих(4,3%),у однієї пацієнтки лімфорея спостерігалась 10 діб.

18 пацієнтів оглянуті понад рік після операції. Рецидиву грижі, дискомфорту в ділянці черевної стінки не виявлено. Результати лікування найбільш складної групи пацієнтів з великими та гігантськими ПОВГ методиками без натяжної герніопластики засвідчують ефективність даних технологій.

ОПЫТ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОГО ЛЕЧЕНИЯ АППЕНДИКУЛЯРНОГО ПЕРИТОНИТА У ДЕТЕЙ

Запорожченко А.Г., начмед; Бондарюк Л.Н., з/о; Коваль С.В., клин ординатор;

Марчук А.А., Иванов Ю.В., Егоров В.В., Вовк А.В., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доц. Барсук А.М.

Днепропетровская государственная медицинская академия

Разлитой перитонит у детей является одним из наиболее тяжелых гнойно-септических заболеваний и в настоящее время. Самой частой причиной перитонита в детском возрасте был и остаётся острый аппендицит.

В ОДКБ г. Днепропетровска за период 2003-2007 г. находилось на лечения 108 детей с аппендикулярным перитонитом у которых применена лапроскопическая методика оперативного лечения.

Возрастная категория составила от 1 года до 17 лет. Распределение по половому признаку: девочек 62 (57,4%), мальчиков 46 (42,6%).

Конверсии на лапаротомный доступ произведены в 3 случаях разлитого перитонита, когда отмечались выраженные изменения петель тонкого и толстого кишечника и невозможно лапароскопически разделить плотные фибринозные сращения и межпетельные абсцессы.

В качестве базового набора оборудования в нашей клинике использовали стандартный комплект эндовидеохирургичсекого оборудования фирмы «Karl Storz», ТFТ монитор, пишущий DVD рекодер.

Оперативное вмешательство состояло из следующих последовательных этапов:

Создание пневмоперитонеума и введение троакаров. Оценка состояния брюшной полости, расположение червеобразного отростка, определение метода и тактики лечении. Первичная санация брюшной полости.

Резекция большого сальника по показаниям. Обработка брыжейки червеобразного отростка. Аппендэктомия.

Окончательная санация и ревизия брюшной полости. Дренирование брюшной полости.

Аппендэктомия произведена путём наложения титановой клипсы на основание или лигатурным методом. В ряде случаев произведена ретроградная аппендэктомия.

При ревизии определяли и санировали различные гнойные затёки и осумкования. Следует отметить, что санацию проводили физиологическим раствором или раствором Рингера.

Дренирование производили от 1 до 3-мя силиконовыми дренажами на срок от 1 до 3 суток в зависимости от степени и распространения воспалительного процесса в брюшной полости.

Анализ послеоперационных осложнений показал, что их количество значительно уменьшилось и составляют 6,48% (7 детей).

Выводы: к преимуществам лапароскопического метода лечения при аппендикулярном перитоните у детей относится: малотравматичность, полноценная ревизия и санация брюшной полости, невыраженный послеоперационный болевой синдром, уменьшение послеоперационных осложнений, сокращение сроков госпитализации, хороший косметический эффект.

Лапароскопический метод может быть применён для лечения различных форм аппендикулярного перитонита у детей. а также является операцией выбора.

ВИПАДОК УСПІШНОГО ЛІКУВАННЯ РЕЦИДИВНОЇ НЕВПРАВИМОЇ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ ВЕНТРАЛЬНОЇ ГРИЖІ (ПІСЛЯ ІМПЛАНТАЦІЇ ПОЛІПРОПІЛЕНОВОЇ СІТКИ ПО ТЕХНІЦІ IN LAY), УСКЛАДНЕНОЇ НЕПОВНИМИ ТОНКОКИШКОВИМИ НОРИЦЯМИ ЧЕРЕЗ ГНІЙНУ ПОРОЖНИНУ

Вишневський Ю.О., Бик П.Л.

Науковий керівник - д.м.н., проф. Мішалов В.Г.

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра госпітальної хірургії №2 з курсом грудної та судинної хірургії

Мета роботи: описання успішного лікування пацієнтки з невправимою рецидивною післяопераційною вентральною грижею живота (після імплантації поліпропіленової сітки по методиці in lay), ускладненою двома неповними тонкокишковими норицями через гнійну порожнину.

Методи і матеріали: Хвора Д., 52 р. Діагноз: Рецидивна невправима післяопераційна вентральна грижа середніх розмірів. Дві неповні несформовані тонкокишкові нориці через гнійну порожнину. Жовчнокам’яна хвороба: хронічний калькульозний холецистит. Великий інфільтрат з гнійною порожниною в ділянці післяопераційного рубця. Злукова хвороба очеревини. Часткова злукова кишкова непрохідність. Діастаз прямих м’язів живота. Аліментарне ожиріння ІІ-ІІІ ст.

Виконана одномоментна операція з усуненням всієї патології.

Результати і обговорення: Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. Отримувала консервативне лікування в повному обсязі. На момент виписки лабораторні показники в нормі. На контрольному УЗД органів черевної порожнини патологічних змін не виявлено. На 13 добу після операції шви зняті, рана зажила первинним натягом, в задовільному стані виписана додому. Контроль через місяць – загальний стан хворої задовільний, рецидиву хвороби немає.

Висновки:

Кишкові нориці відносяться до рідкісних ускладнень аллопластики з використанням проленових сіток, лікування яких потребує детального обстеження, вибору адекватної тактики, повноцінної передопераційної підготовки а також високої майстерності хірургів.

При виконанні операцій за методикою in lay та sub lay необхідно ізолювати протез від органів черевної порожнини і підшкірної жирової клітковини.

Ігнорування принципів вибору способу пластики в залежності від типу грижі, спрощення авторських методик, погана фіксація сіток веде до рецидиву захворювання та супутніх ускладнень, пов’язаних з використанням сітчастих аллотрансплантантів.

ПОСЛЕОПЕРАЦИОННАЯ СПАЕЧНАЯ НЕПРОХОДИМОСТЬ КИШЕЧНИКА У ДЕТЕЙ

Колесник И.В., врач-интерн; Берелет А.А., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доц. Барсук А.М.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра детской хирургии

Послеоперационная спаечная непроходимость кишечника (ПСНК) одно из самых тяжелых осложнений после оперативных вмешательств на органах брюшной полости.

Цель работы: изучение причин возникновения, лечения и профилактики ПСНК. Материалы: нами произведен анализ лечения 109 больных, которые проходили лечение в ОДКБ г. Днепропетровска за период с 1995 по 2007г. Из них 26(24,5%) человек с ранней формой ПСНК, 83(75,5%) детей с поздней формой ПСНК. По возрасту дети распределились: от 0-12 мес. - 5.6%; 1-3 года - 5.6%; от 4-6 лет - 7.5%; от 7-10 лет - 26.4%; от 11-14 лет - 52.8%; от 15-18лет - 2.1%. По времени от последней операции до появления клинической симптоматики ПСНК: 1 месяц - 22,9%; до 3 месяцев - 28%; до 6 месяцев - 9.4%; до года - 9.4%; до 3 лет - 17%; более 3 лет - 13.73%. Мальчики болеют чаще - 78(71%), чем девочки - 31(29%). По срокам от момента появления первых симптомов до госпитализации: в первые 12 часов - 41,5%; в первые сутки - 18,9%; 48 часов - 17%; более двух суток - 22,6% детей.

Непосредственной причиной возникновения непроходимости были: аппендэктомия по поводу острого аппендицита, перитонит, дезинвагинация, лапаротомия по поводу закрытой травмы живота, болезнь Крона. При анализе проведенных оперативных вмешательств отмечено, что в 42% случаев они сопровождались существенными трудностями в не зависимости от заболевания ( перитонит, травма брюшной полости и др.), почти у половины больных определялось нагноение послеоперационной раны, длительная динамическая непроходимость.

Таким образом, полученные данные говорят о том, что наиболее опасным для возникновения спаечной непроходимости первое полугодие 60,3% особенно первые три месяца (почти 50% случаев). Среди возрастных групп заболеванию наиболее часто подвержены дети в возрасте от 11 до 14 лет, в особенности мальчики. Из этого следует, что бережное отношение к кишечнику во время оперативных вмешательств на органах брюшной полости, интубация кишечника при операциях сопровождающихся повреждением (поражением) брюшины, борьба с парезом и активные профилактические мероприятия, проведенные в первое полугодие после тяжелых операций, являются наиболее значимыми для предупреждения ПСНК.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КАВА-ФИЛЬТРОВ ДЛЯ ПРОФИЛАКТИКИ ТЭЛА

Белослудцев А.Д., Кравченко К.О., студ. 5-го курса

Научный руководитель – ассист., к.м.н. Кисилевский Д.А.; ассист., к.м.н. Куриляк С.Н.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра госпитальной хирургии

Венозные тромбоэмболические осложнения – актуальнейшая медицинская проблема, так как венозный тромбоз и легочная эмболия являются причиной 25% послеоперационной летальности.

Цель работы: оценить профилактическую эффективность кава-фильтрации.

Материал: ретроспективный анализ историй болезни пациентов, которым был имплантирован кава-фильтр на базе ОКБ им. Мечникова в период 2003-2006 гг.

Оцениваемые параметры: пол, возраст, диагноз, модель кава-фильтра, медикаментозная терапия, ПТИ, ранние и поздние осложнения лечения и их взаимосвязь.

Результаты: Возможные осложнения - синдром нижней полой вены (НПВ), дислокация фильтра, окклюзия мелких сосудов, обструкция фильтра, препятствие току крови, воздушная эмболия, перфорация стенки сосуда, дистальная эмболия, инфицирование, разрыв интимы, рецидивирующая ТЭЛА. Всего в период 2003-2006 гг. в Областной клинической больнице им. Мечникова было установлено 75 кава-фильтров: 29 - ОСОТ, 10 - Cordis OptEase, 36 - Cordis TrapEase. В 28 (37.3%) случаях наблюдались осложнения, из которых 3 (4%) закончились летальным исходом. Структура осложнений: повторная ТЭЛА – 8 (10,7%), синдром нижней полой вены – 16 (21,3%), тромбофлебит – 4 (5,3%).

Выводы: - Повторные эпизоды ТЭЛА – 10,7%, из них 4,0% - летальный исход.

- В период 2003-2006 гг. значительно уменьшилось количество осложнений и летальных исходов после установки кава-фильтра.

- На основании проведенного ретроспективного анализа можно сказать, что эффективность профилактики ТЭЛА с помощью кава-фильтра – 89,3%. Но, несмотря на высокую эффективность и уникальность метода, широкий спектр показаний, «бескровность» установки, легкость удаления, его нельзя назвать совершенным в связи с наличием внушительного перечня противопоказаний и серьезных осложнений, связанных с имплантацией КФ.

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ФЛЕБОСКЛЕРООБЛІТЕРАЦІЇ В ЛІКУВАННІ ВАРИКОЗНОЇ ХВОРОБИ НИЖНІХ КІНЦІВОК

Матвеєв Р.М., Сулік В.В., Малиновська Л.Б., Дабабсех І.М., Мустафаєв Т.Ч.

Науковий керівник – проф. Мішалов В.Г.

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця,

кафедра госпітальної хірургії №2

Актуальність. Поширеність варикозної хвороби серед населення становить від 26 до 38% у жінок і від 10 до 20% у чоловіків працездатного віку; найчастіше варикозна хвороба розвивається у віці 20-25 років; жінки на варикозну хворобу страждають набагато частіше, ніж чоловіки, особливо підвищується ризик виникнення захворювання під час вагітності, підвищеній масі тіла, генетично детермінованій схильності; ураження вен найчастіше буває двостороннім і велика підшкірна вена пошкоджується в 10 разів частіше, ніж мала;

Завданнями лікування варикозної хвороби залишаються: ліквідація варикозного синдрому, усунення ознак ХВН та профілактика рецидиву захворювання. Методом вибору при оперативному лікуванні залишається венектомія за Трояновим-Тределенбургом-Бебкоком-Наратом з усуненням патологічного кровотоку в коллатералях ВПВ та МПВ. Наслідки оперативного втручання характеризуються високим відсотком рецидивів (від 13,5 до 70%). Саме тому превалює тенденція до використання мінімально інвазивних технологій, таких як склеротерапія.

Матеріали та методи дослідження. Для проведення лікування було сформовано дві групи хворих варикозною хворобою нижніх кінцівок з телеангіектазіями (n=37), яким проводили венектомію за Трояновим-Тределенбургом-Бебкоком-Наратом, з перев’язуванням коллатералей –першій(«а») (n=20), другій(«b») - з інтраопераційним склерозуванням коллатералей полідоканолом 1-3% (n=17); в подальшому обом групам призначалась компресійна терапія. Для лікування телеангіоектазій використовувалась мікросклеротерапія для другої групи, та електрокоагуляція волосяним електродом для першої.

Результати. Біль при проведенні мікросклерооблітерації спостерігалася - у 14 пацієнтів(82%), рефлекторний ангіоспазм у 13 пацієнтів(76%), облітерація після одноразової їн’єкції у 15 пацієнтів (88%), постін’єкційна гіперпігментація у 4 хворих(23,5%), яка зникла через 6місяців, поява нових телеангіектазій спостерігалась у 1 хворого (5,9%).

Висновок: таким чином проведені спостереження показали, що варикозна хвороба нижніх кінцівок у поєднанні з наявністю телеангіектазій вимагає лікування з використанням склерооблітерації, як терапії вибору у зв’язку з скороченням ліжко-дня; кращим косметичним ефектом, згідно опитування хворих; зниженням больового синдрому в післяопераційному періоді; меншим набряком кінцівок; відсутністю опіків, які залишаються після електрокоагуляції та може використовуватись самостійно при наявності телеангіектазій, без переривання трудової діяльності чи навіть в амбулаторних умовах.

ОСОБЕННОСТИ КРОВОТОКА В СРЕДНЕЙ МОЗГОВОЙ АРТЕРИИ У ПАЦИЕНТОВ С КАЛЬКУЛЁЗНЫМ ХОЛЕЦИСТИТОМ ПОСЛЕ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОЙ ХОЛЕЦИСТЭКТОМИИ

Гайдаржи Е.И., аспирант

Научный руководитель - проф. Губка А.В.

Запорожский государственный медицинский университет

кафедра госпитальной хирургии

Актуальность темы. Острые нарушения мозгового кровообращения (ОНМК) являются актуальной проблемой клинической медицины как в Украине, так и за рубежом. Напряжённый карбоксиперитонуем при лапароскопической холецистэктомии (ЛХЭ), по данным литературы, оказывает значительное влияние на центральную и периферическую гемодинамику, в частности на сосуды головного мозга, что может привести к нарушениям мозгового кровообращения в интра- и послеоперационный период. Подобная ситуация не может оставаться без внимания хирургов и диктует необходимость дальнейшего изучения данной проблемы.

Цель работы: изучить изменение линейной скорости кровотока (ЛСК) по средней мозговой артерии (СМА) у пациентов с калькулёзным холециститом после ЛХЭ.

Материалы и методы исследования. В исследование включено 23 пациента с калькулёзным холециститом, которым была выполнена ЛХЭ. Женщин было – 21 (91%), мужчин – 2 (9%). Средний возраст – 59±10,8 года. Всем больным до операции и в ранний послеоперационный период выполнялось спектральное допплерографическое исследование ЛСК по СМА с использованием ультразвукового аппарата EZ-Dop, (Германия).

Результаты и их обсуждение. В ходе исследования у 17 (74%) человек отмечалось увеличение ЛСК по СМА после ЛХЭ (с 55,2±2,3 см/с до 58±2,4 см/с, p<0,05). У 6 (26%) пациентов ЛСК уменьшилась с 62,1±8,5 см/с до 59,1±8,5 см/с, (p<0,05). В исследуемой группе (n=23) достоверно (p<0,05) преобладает доля пациентов, у которых в ранний послеоперационный период наблюдалось увеличение ЛСК по СМА, что может свидетельствовать о более высоком риске развития инсульта после ЛХЭ в бассейне СМА.

Выводы:

Напряжённый карбоксиперитонеум оказывает влияние на гемодинамику средней мозговой артерии у пациентов с калькулёзным холециститом после ЛХЭ в ранний послеоперационный период.

У больных с калькулёзным холециститом после ЛХЭ в ранний послеоперационный период более выражена тенденция к увеличению ЛСК по СМА.

С целью профилактики острых нарушений мозгового кровообращения показано спектральное допплерографическое исследование мозгового кровотока у пациентов с калькулёзным холециститом до и после ЛХЭ с последующим назначением необходимой медикаментозной терапии.

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ»

Секція акушерства та гінекології

АНТИГОМОТОКСИЧНА ТЕРАПІЯ ХРОНІЧНОГО САЛЬПІНГООФАРИТУ

Сміян С.А., доцент

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Хронічний сальпінгоофорит залишається актуальною проблемою, що зумовлено високою захворюваністю, вираженою латентністю перебігу, подекуди низькою ефективністю традиційних схем лікування, частими рецидивами, що призводить до безпліддя, дискомфорту статевих відносин, алергічним та аутоалергічним реакціям. Лікування їх – завдання досить складне. У зв’язку з розповсюдженістю і впливом на репродуктивне здоров»я жінки хронічного сальпігноофорита не припиняється пошук засобів для його профілактики і лікування.

Метою дослідження було вивчення ефективності антигомотоксичної монотерапії хронічного сальпінгоофориту.

В динаміці спостереження було проведено клінічне дослідження 30 жінок у віці від 23 до 35 років з хронічним сальпінгоофоритом. Тривалість захворювання від 0,5 до 5 років (в середньому 3,6+0,6 року). Всі хворі були розподілені на дві групи. В досліджувану групу (20) увійшли пацієнтки, які отримували антигомотоксичну терапію з 1-го дня лікування: гінекохеель - по 10 крапель на день, курс лікування 6 тижнів (крім днів менструації); траумель С - по 2.2 мл підшкірно (в проекцію придатків матки) 2 рази на тиждень, курс лікування 10 ін’єкцій, потім по 1 таблетці 3 рази на день 2 тижні; ехінацею композітум – по 2.2 мл внутрішньом’язево щодня 3 ін’єкції, потім 2 рази на тиждень, на курс 10 ін’єкцій; лімфоміозот – по 10ь крапель 3 рази на день 5 тижнів; вібуркол – при больовому синдромі по 1 свічці ректально кожні 30 хвилин до зменшення болю. Пацієнтки контрольної групи (10) – з традиційним лікуванням антибіотиками, імуномодулюючими засобами.

Ефективність лікування оцінювали за даними клінічних, лабораторних і інструментальних досліджень. Після завершення курсу лікування клінічно позитивна терапевтична динаміка отримана у 65,6% пацієнток контрольної групи і у 76,3% - досліджуваної. Протизапальний ефект оцінювався кількості лейкоцитів в крові та секреті з цервікального каналу тп піхви. За даними УЗД гідросальпінкси після завершення лікування не визначалися.

Висновки:

Отримані результати дозволяють рекомендувати антигомотоксичні препарати (АГТП) для монотерапії хронічного сальпінкоофориту.

АГТП добре переносяться, не дають побічних ефектів.

Період ремісії більш тривалий ніж після традиційного лікування і знаходиться в прямій залежності від курсу прийому АГТП.

ЗАСТОСУВАННЯ НІФЕДІПІНУ У ВАГІТНИХ З ТЯЖКИМИ ФОРМАМИ ПІЗНІХ ГЕСТОЗІВ

Сухарєв А.Б., доцент

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Пізні гестози до цього часу займають провідне місце в структурі материнської та перинатальної захворюваності і смертності. Хоча рівень материнської та перинатальної смертності, пов'язаної з прееклампсією та еклампсією в останні десятиріччя має тенденцію до зниження, все ж він сягає відповідно 1% і 10 %. Саме тому в повсякденній практиці акушерів особливе значення має своєчасна, правильна діагностика і раціональна послідовність методів профілактики та інтенсивної терапії прееклампсії. Залишається недостатньо з'ясованою ефективність засто­сування в комплексній терапії пізніх гестозів антагоністів кальцію.

Метою роботи було вивчити ефективність застосування в комплексній інтенсивній терапії пізніх гестозів ніфедіпіну. При цьому враховувались властивості механізму дії ніфедіпіну: здатність розслаблювати гладкі м’язи артерій та вен, знижувати периферичний судинний опір, зменшувати постнавантаження і потребу міокарду в кисні, нормалізувати коронарний кровообіг. Він не пригнічує провідності в міокарді, змінює співвідношення простациклін-тромбоксан у бік збільшення синтезу простацикліну та зменшення тромбоксану, знижує агрегацію тромбоцитів, має натрійуретичну та діуретичну дію за рахунок зниження канальцевої реабсорбції, покращує функцію нирок, не впливає на кровоплин у пуповинній артерії у хворих з прееклампсією.

Під спостереженням знаходилися 30 вагітних з прееклампсією, які були поділені на дві групи. Першу групу склали 20 жінок, до комплексної терапії яких включали ніфедіпін. До другої групи (групи порівняння) ввійшли 10 вагітних, у лікуванні яких ніфедіпіну не засто­совували. В обох групах жінок застосовували інфузійну терапію, нейролептики, транквілізатори, сульфат магнію, спазмолітики, ацетилсаліцилову кислоту. Ніфедіпін призначали по 0,05 мг/кг маси на добу в комплексі з допегітом або клофеліном. Ефективність лікування оцінювали через 7-10 днів.

У групі жінок, яких лікували комплексно із застосуванням ніфедіпіну, відбулося значне зниження артеріального тиску, норма­лізація частоти серцевих скорочень, зменшення набряків та протеїнурії.

Гемодинаміка залишалася в основному стабільною як до пологів, так і під час пологів.

У вагітних, у яких не застосовували ніфедіпін, спосте­рігалися коливання артеріального тиску до пологів і особливо під час пологів. Зберігалися набряки та протеїнурія. У деяких випадках це вимагало завчасного родорозрішення в інтересах матері.

Стан дітей, що народилися від жінок першої групи, оцінено як задовільний. Оцінка їх за шкалою Апгар була на 1 - 2 бали вища, ніж дітей, що народилися від жінок групи порівняння.

Одже, застосування ніфедіпіну в комплексній терапії пізніх гестозів вагітних має позитивний терапевтичний ефект.

МЕНОПАУЗАЛЬНІ СИСТЕМНІ ПОРУШЕННЯ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЖІНОК З ХІРУРГІЧНОЮ МЕНОПАУЗОЮ

Кузьоменська М.Л., доцент

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Проблема системних порушень, якість життя та їх корекція у пацієнток з хірургічною менопаузою в сучасних соціально-демографічних умовах має особливу актуальність. Гістеректомія являється однією з самих розповсюджених операцій в гінекологічній практиці. Середній вік українських жінок, яким виконується гістеректомія, становить 45,5 років, а гістеректомія з одночасною оваріектомією найчастіше виконується у віці 40-45 років.

Проблема хірургічної менопаузи, як фактору розвитку ранніх проявів вікової інволюції репродуктивної системи жінок, вимагає посиленої уваги, оскільки патологічні прояви клімактерії у жінок з хірургічною менопаузою розвиваються раніше і протікають більш важко, обумовлюючи істотне погіршення стану здоров’я.

Середній вік жінок, що брали участь в обстеженні відповідав перименопаузальному 45,7 ± 0,4 років. І група досліджених включала 62 жінки після гістеректомії, яким призначалося ЗГТ - Фемостон 2/10 в безперервному режимі. ІІ група – 45 практично здорових жінок без хірургічної менопаузи, що не отримували ЗГТ.

У всіх обстежених пацієнток з хірургічною менопаузою виявлялося сполучення гінекологічних захворювань, взаємно обтяжених друг другом. Як самостійне захворювання міома матки послужила причиною гістеректомії у 48 (77,4%) жінок дослідженої групи, 6 (9,7%) мали запальні захворювання матки та придатків, які послужили показанням до гістеректомії з придатками, поширений ендомтеріоз у 11(17,7%).

На момент обстеження виявлені екстрагенітальні захворювання у 89,8% пацієнток з хірургічною менопаузою: захворювання системи кровообігу - 52,3%; органів травлення - 68,7%; ендокринної системи (щитовидна залоза) - 20,3%. Тип ожиріння встановлювався на підставі величини індексу талія-стегно (ІТС). Абдомінальний тип ожиріння виявлений у 27 (43,5%). Спостерігалася пряма кореляційна залежність між абдомінальним типом ожиріння і вираженістю клімактеричного синдрому.

В групах пацієнток з хірургічною менопаузою був відмічений високий рівень тривожності у 80,0% жінок. Депресія та тривога виявлені більш ніж у 50,0% пацієнток. У жінок з природним перебігом перименопаузального періоду спостерігались тільки одиничні, несуттєві симптоми тревоги та депресії. У пацієнток, що приймали Фемостон через 12-місяців субклінічна депресія знизилась на 70,3%. Якість життя покращилася на 20,3%.

Таким чином відносно ранній початок ЗГТ дозволяє ефективно купірувати прояви гормонального дисбалансу, нормалізувати психоемоційний фон, підвищити самооцінку жінок, що покращує якість життя після хірургічної менопаузи.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ПЛОДА ПРИ ПРЕЕКЛАМПСІЇ ЛЕГКОГО СТУПЕНЯ

Кузьоменська М.Л., доцент; Довгаль Л.В., магістрант

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Прееклампсія – це синдром мультисистемної дисфункції, що виникає під час вагітності, в основі якого є збільшення проникності судинної стінки з наступним розвитком полемічних та гемодинамічних порушень.

В патогенезі пре еклампсії важливе значення має сукупність багатьох факторів: генералізований артеріолоспазм, зменшення кровообігу у матці, плаценті (ішемія плаценти) та нирках. Серцева діяльність є універсальною відповіддю на будь-які порушення, що виникають в організмі плода, тому її дослідження є одним із основних способів спостереження за його внутрішньоутробним станом. Моніторинг серцевої діяльності плода залишається основним методом діагностики порушень стану плода в практичній діяльності лікаря.

Нами було обстежено 140 вагітних жінок, що знаходилися в Сумському обласному центрі акушерства, гінекології та репродуктології. Всі пацієнтки були умовно розподілені на дві групи: основну та контрольну. Основну групу склали вагітні (90), яким був встановлений діагноз прееклампсія легкого ступеня. Вони в свою чергу поділялися на дві підгрупи: у першу увійшли жінки, у яких на фоні прееклампсії розвинулася фетоплацентарна недостатність (30), у другу – з пре еклампсією без діагностовано ФПН. Контрольна група вагітних (50) включала жінок з фізіологічним перебігом пологів та вагітності, у яких були відсутні екстрагенітальні та гінекологічні захворювання і не обтяжений акушерський анамнез. Всі пацієнтки були в терміні гестації 36 – 41 тижнів. Було досліджено 140 кардіотокограм, що були зняті за допомогою фетального монітора Baby-Doppex-4000 (Німеччина) “непрямим” методом В результаті досліджень було встановлено, що базальна частота серцевих скорочень плодів коливалась в межах від 130 до 168 уд\хв. Відповідно, в І підгрупі вагітних з діагностованою ФПН середня частота склала 145,86(2,04 уд\хв, в ІІ підгрупі – 145,3(0,95 уд\хв, і в контрольній групі жінок з фізіологічним перебігом вагітності – 142,86(0,87 уд\хв. Треба відзначити, що в основній групі спостерігалися випадки помірної тахікардії (відповідно 16,7% та 6,67% в І та ІІ підгрупах), в той час як у всіх вагітних з контрольної групи фіксувалася нормокардія. У деяких жінок на кардіотокограмах фіксувалися децелерації: у 18 (60%) в І підгрупі, 22 (36,7%) в ІІ підгрупі (р0,05) і лише у 7 жінок (14%) з контрольної групи. В основній групі зафіксовано явне збільшення середньої амплітуди децелерацій в порівнянні з контролем, це 13,582,36 уд\хв. (р0,001) та 8,931,72 (р0,05) уд\хв в І та ІІ підгрупах відповідно, проти 3,561,3 уд\хв у вагітних з фізіологічним перебігом вагітності.

Аналізуючи кардіотокограми обстежених жінок виявлено, що нормальний стан плода спостерігається в 19 та 43 випадках в основній групі (63,3% та 71,7% відповідно), та в 100% в контрольній групі. Граничний стан плода був діагностований в 11 випадках в І підгрупі (36,7%) та в 17 випадках (28,3%) (р0,05) в ІІ підгрупі вагітних з прееклампсією. Загрожуючий стан плода у обстежених жінок виявлений не був.

Прееклампсія легкого ступеня є серйозною проблемою в сучасному акушерстві. Без належної медикаментозної терапії, порушення в фетоплацентарному комплексі можуть стати незворотними і призвести до гіпоксії або гибелі плода чи смерті матері. Серцева діяльність плода є універсальною відповіддю на будь-які порушення, що виникають в його організмі, тому її дослідження є одним із основних способів спостереження за його внутрішньоутробним станом.

НОСІЙСТВО ГРИБІВ РОДУ CANDIDA В ПІХВІ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ – ОДНА З СТАДІЙ ВАГІНАЛЬНОГО КАНДИДОЗУ

Голубнича В.М., аспірант

Науковий керівник – д.м.н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з курсом мікробіології

Кандидоз є самим поширеним грибковим захворюванням піхви. Однак в діагностиці та лікуванні кандидозної інфекції залишається багато невирішених питань. Знання імунологічних механізмів захисту від кандидозної інфекції дозволить удосконалити імунодіагностику, покращити результати лікування та підвищити ефективність профілактичних заходів.

Метою нашого дослідження було вивчити характер імунологічних змін при кандидоносійстві в піхві у вагітних.

Нами було встановлено, що під час вагітності у кандидоносіїв під дією естрогену відбувається пригнічення фагоцитарного ланцюга у відповідь на інтенсивну стимуляцію антигенами Candida. Це пригнічення проявляється на системному рівні у вигляді зменшення ФІ та ФЧ і на місцевому рівні – у вигляді зменшення ФІ. Якісні і кількісні дефекти фагоцитів стимулюють розвиток Тх2 типа імунної відповіді, яка проявляється у вигляді зростання кількості В лімфоцитів. Тх2 тип відповіді в свою чергу пригічує Тх1 тип, що проявляється у вигляді зменьшення кількості СД4 лімфоцитів. Зменьшеня їх кількості опосередковано через зниження продукції ІНФγ призводить до порушень функціонування фагоцитів та диференціювання В лімфоцитів, внаслідок відсутності костимулюючих сигналів. Порушення гуморального ланцюга проявляється у вигляді зменьшення кількості IgG в секретах піхви, яке частково компенсується зростанням кількості IgM в секретах піхви, за рахунок їх перерозподілу із кров’яного русла.

Враховуючи характер змін при кандидоносійстві в піхві ми вважаємо, що дану фому кандидозної інфекції піхви слід вважати не лише дисбіозом, а однією із стадій розвитку кандидозного вульвовагініту. Відсутність клінічних проявів при кандидоносійстві обумовлена розвитком імунологічної толерантності, внаслідок пргнічення Т клітинної ланки в результаті тривалої стимуляції антигеном АПК за відсутності костимуляції. Прехід в ВК відбувається при зриві толерантності на фоні зростання обсіменіння та появі міцеліальних форм, які більш інтенсивно стимулюють продукцію Тх1 типа цитокінів.

КОМПЛЕКСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХІРУРГІЇ

ПРИ ЛІКУВАННІ ЕНДОМЕТРИОЇДНИХ КИСТ ЯЄЧНИКІВ

Сміян С.А., доцент; Василишин Х.І., студ. 5-го курсу

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Ендометріоз – найбільш розповсюджене захворювання у жінок молодого віку, яке займає третє місце у структурі гінекологічної патології. Частота його коливається від 12 до 50%.

Одним із основних показань до оперативного лікування при зовнішньому генітальному ендометриозі є ендометриоїдні кисти яєчників. Необхідність їх видалення зумовлена, з одного боку, важливістю уточнення генезу пухлинного новоутворення за допомогою морфологічного дослідження, з іншого – значною роллю ендометріоїдних кист яєчників у генералізації ендометріозу.

Метою нашого дослідження стало проведення оцінки ефективності використання лікувальної лапароскопії при ендометріоїдних кистах яєчників із застосуванням естроген-гестагенного препарату «Жанін» та інтравагінальної гірудотерапії у післяопераційному періоді.

Досліджувану групу складали 34 жінки репродуктивного віку (24,2+0,6р.) з одно- та двобічними ендометріоїдними кистами яєчників. Усім хворим проводили лікувальну лапароскопію (енуклеацію кисти або резекцію яєчника, розєднання злук), в післяопераційному періоді «Жанін» по 1 таблетці в день у безперервному режимі впродовж 3 місяців, потім у циклічному режимі – ще 6 місяців та інтравагінальну гірудотерапію (10 сеансів по 1 пявці у бокові склепіння піхви щоденно). Хворим проводили загальноклінічне обстеження, імуноферментний аналіз антигенів СА-125, ультразвукову діагностику з доплерометрією.

За період спостереження не виявлено ознак рецидиву: в динаміці рівень СА-125 знижувався, больового синдрому не визначалось, порушень менструальної функції не спостерігалось.

Висновки. Згідно отриманих даних, застосування комплексного використання лікувальної лапароскопії, гормональної та гірудотерапії при ендометріоїдних кистах яєчників ефективність лікування підвищувалась за рахунок покращання кровообігу органів малого тазу, відновлення гормональної функції яєчників, що сприяло профілактиці рецидива захворювання .

ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРАПІЇ ЗАПАЛЬНИХ ХВОРОБ ГЕНІТАЛІЙ, ОБУМОВЛЕНИХ МІКСТ-ІНФЕКЦІЄЮ

Кузьоменська М.Л., доцент; Балан Т.М. , студ. 6-го курсу

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Проблема запальних захворювань геніталій є однією з найбільш актуальних в сучасній гінекології і однією з головних причин жіночої неплідності. Високий рівень даної патології обумовлений зміною етіології та перевагою мікст-форм, дисгормональними порушеннями, несприятливим впливом екологічної ситуації.

В наш час загальноприйняте лікування запальних процесів геніталій, які викликані мікст-інфекцією, являється недостатньо ефективним, що призводить до високої частоти рецидивування. Метою нашого дослідження являється зниження частоти рецидивування та розвитку ускладнених форм запальних захворювань геніталій з використанням сучасної антибіотикотерапії.

Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 30 пацієнток репродуктивного віку (21-32 роки) з хронічними запальними захворюваннями жіночих статевих органів мікст-етіології (хламідії, мікоплазми, уреаплазми). У всіх хворих були виключені: гонорея, трихомоніаз, сифіліс. Діагностика мікст-інфекцій здійснювалась імуноферментним методом, в сумнівних випадках проводили ідентифікацію ДНК за допомогою ланцюгової полімеразної реакції (ПЦР).

Нами виявлено, що у 27 (91%) обстежених відмічались незначні скарги на біль внизу живота, порушення менструальної функції. Виражені клінічні прояви захворювань були відсутні.

В якості етіотропного антибактеріального лікування був призначений препарат Клабакс OD (RANBAXY), діюча речовина кларитроміцин, по 500 мг х 1 раз в день, протягом 14 днів. Додатково призначали по схемі: циклоферон в/м 12,5% - 2 мл х 1 раз вдень, вітамінотерапія, місцева санація.

В результаті дослідження, виявлена добра переносимість препарату. Результати лікування хворих з мікст-інфекцією були задовільними. Клінічний ефект був досягнутий через 6 тижнів та відмічався у 26 (87%).

Наш дослід застосування Клабакс OD свідчить про його високу ефективність при комплексному лікуванні жінок з хронічними захворюванні, які зумовлені мікст-інфекцією.

ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ, ПОЛОГІВ ТА ОЦІНКА СТАНУ НОВОНАРОДЖЕНИХ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД АКУШЕРСЬКОЇ ПАТОЛОГІЇ МАТЕРІВ, ЗАЙНЯТИХ В ХІМІЧНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Нікітіна І.М., асистент

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

В процесі дослідження було проаналізовано 50 індивідуальних карт спостереження вагітних в жіночій консультації ВАТ «Сумихімпром», історії пологів цих жінок, а також історії розвитку новонароджених. Був проведений ретельний аналіз анамнестичних даних обстежуваних жінок, стан преморбідного фону, перебіг вагітності, пологів, та післяпологового періоду, періоду новонародженості. Звертали увагу на гестаційний вік дітей, стан при народженні та перебіг їх постнатальної адаптації. Крім цього проведено катамнестичне спостереження за дітьми та оцінка їх фізичного і нервово-психічного розвитку на протязі року по даним обласної дитячої поліклініки.

У вагітних Хімпрому частіше спостерігались ускладнення: зокрема гестози мали місце у 24 (48%) випадках, відрізнялись тривалим перебігом і не завжди піддавались корекції звичайними лікувальними методами. Загроза переривання вагітності була виявлена у 27 (54,8%) випадках. Анемія також була частою патологією серед вагітних – робітниць Хімпрому і складала 26 (53,4%) випадків. Діагноз ФПН встановлено в 38 (77,2%) випадків. В 19 (37,9%) випадках фетоплацентарна недостатність вела за собою затримку внутрішньоутробного розвитку плода.

У 40 (80,4%) жінок вагітність закінчилась терміновими пологами, в 6 (11,3%) випадках мали місце передчасні пологи, 3 (6,2%) вагітності закінчились самовільним абортом, 1 (2,1%) випадок - вагітність завмерла в ранньому терміні.

Патологія під час пологів була виявлена в 39 (77,5%) випадках. Перебіг пологів ускладнився передчасним відходженням навколоплідних вод в 16 (32,8%) випадках, слабкість пологової діяльності розвилася в 15 (30,5%) роділь. Розтин промежини проводили в 19 (37,5%) випадках. Частота родорозрішень шляхом кесарського розтину склала 6 (11,2%) випадків.

З оцінкою за шкалою Апгар 8-10 балів народилося 73,8% новонароджених. З оцінкою 4-5 балів цей показник складав – 10,5%. З оцінкою 1-3 бали народилась одна дитина, яка померла в ранньому неонатальному періоді. Захворюваність новонароджених також була вища: виявлено, що в основному в більшості новонароджених відмічався гіпотрофічний варіант ЗВУР- 16 (84,2%) випадків. Інші варіанти затримки внутрішньоутробного розвитку відмічались значно рідше: так гіпопластичний варіант відмічено у 2 (10,5 %) випадках, а диспластичний лише в 1 (5,26 %) випадку.

У обстежуваних дітей відмічалось порушення постнатальної адаптації. Більше 50% новонароджених цієї групи мали відхилення в неврологічному статусі. Характерно, що клінічні симптоми перинатальної енцефалопатії у цих дітей відмічались уже в першу добу життя. Вони були схильними до незначної втрати маси тіла, відмічалась схильність до тривалої транзиторної жовтяниці та повільному заживленню пупочної ранки. Ці діти погано утримували тепло, частина з них мали потребу в мікрокліматі кувезу. Навіть нормальний перебіг пологів у цих дітей в переважній більшості видавався травматичним, тому період постнатальної адаптації протікав з різними ускладненнями. Окрім змін з боку ЦНС, у 7,4% дітей спостерігався синдром дихальних розладів, що свідчить не тільки про загальну незрілість організму дітей зі ЗВУР, але й про незрілість легень.

Катамнестичне спостереження дітей зі ЗВУР на протязі року виявило, що більшість з них – 62,9 % спостерігались неврологом. Переважаючими клінічними синдромами були: нервово-рефлекторна збудливість, гіпертензивний, астено-невротичний синдроми. Позитивна динаміка на фоні проведеного лікування спостерігалась у більшості дітей (63%) і лише 37% дітей продовжують перебувати під диспансерним наглядом невролога на другому році життя з мінімальною дисфункцією.

РОЛЬ МІКРОФЛОРИ ПІХВИ В РОЗВИТКУ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ

Грінкевич Т.М., асистент

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Хронічні запальні процеси органів малого тазу займають провідне місце у структурі гінекологічних захворювань. Це спричиняє негативний вплив не тільки на репродуктивне здоров’я жінки, але і на якість соціального життя.

Стабільність кількісного та якісного складу нормальної вагінальної мікрофлори підтримує фізіологічний стан статевих органів жінки, забезпечує їх нормальну функцію та попереджує заселення піхви патогенними мікроорганізмами.

Широке застосування антибіотиків, несприятливі екологічні умови проживання, несвоєчасне звернення жінки до лікаря при порушенні менструального циклу та інші чинники створюють передумови для порушення мікробіоценозу піхви, що призводить до розвитку гінекологічної патології та зниження рівня репродуктивного здоров’я.

Нами було проведено аналіз стану мікробіоценозу піхви у 124 пацієнток репродуктивного віку. Бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження вмісту вагіни були проведені з урахуванням видового спектру аеробних та анаеробних мікроорганізмів, кількості збудників та питомої ваги мікробних асоціацій.

Серед аеробних бактерій у 28 жінок було виявлено стафілококи та стрептококи, а серед анаеробних у 23 жінок були виявлені ентеробактерії, гарднерели. Спостерігалось різке зниження кількості лактобактерій в обох випадках. У більшості випадків (60%) спостерігався полімікробний характер інфекції в різних асоціаціях: асоціації з уреаплазмою (26 жінок), з мікоплазмою (32 жінки), з вірусом простого герпесу (41 жінка). Вірус простого герпесу, уреаплазма та мікоплазма характеризуються високою мінливістю антигенних властивостей, здатністю розмножуватись на мембранах клітки та внутрішньоклітинно проявляти цитотоксичну дію на імунокомпетентні клітини, тому в контингенті жінок з асоціаціями мікроорганізмів мали місце не тільки урогенітальні порушення, але й виникав стан тривалої персистуючої інфекції, якій важко піддавався специфічному лікуванню.

Для лікування використовувались препарати широкого спектра антимікробної дії з тривалим періодом напіввиведення і низькою вірогідністю розвитку резистентних штамів мікроорганізмів (Заноцин ОД “Ранбаксі Лабораторіз Лімітед”, Протефлазід, свічки “Нео-Пенотрон” форте).

Встановлено, що своєчасна активація місцевого імунітету зв’язана з нормалізацією мікрофлори піхви, прискорює епітелізацію ендоцервіксу, протидіє розвитку урогенітальної інфекції, попереджує розвиток полірезистентних штамів мікроелементів, поліпшує загальний стан.

ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКА ІНТЕНСИВНОСТІ ОБСІМЕНІННЯ В ЯКОСТІ ДІАГНОСТИЧНОГО КРИТЕРІЮ ПРИ КАНДИДОЗНІЙ ІНФЕКЦІЇ У ВАГІТНИХ

Голубнича В.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Виділяють три форми кандидозної інфекції піхви: кандидоносійство, гострий ВК та ХВК. У вагітних через стертість симптоматики та відсутність чітких діагностичних критеріїв часто складно розмежувати кандидоносійство та ВК. Принциповою відмінністю ВК від кандидоносійства є наявність: 1) симптомів вульвовагініту в жінок при виявленні дріжджоподібних грибів при прямій мікроскопії або культивуванні; 2) виявлення псевдоміцелію гриба (ознака інвазії) при прямій мікроскопії в жінок з відсутністю симптомів вульвовагініту. Випадки, коли виявляють поодинокі клітини грибів у секреті піхви при відсутності сиптомів вульвовагініту, відносять до безсимптомного кандидоносійства, що не потребує лікування. В літературі існує маса публікацій, в яких говориться про неспецифічність симптоматики ВК. Дослідження інтенсивності обсіменіння грибами різних локусів є важливим науково-практичним завданням.

Метою нашого дослідження було дослідити ступінь обсіменіння різних біотопів у вагітних та вивчити можливість використання даного показника у якості діагностичного критерію для розмежування ВК та кандидоносійства.

Нами було обстежено 300 вагітних в І, ІІ, ІІІ триместрах на наявність кандидозу та кандидоносійства в піхві, ротовій порожнині, на шкірі молочної залози. Було встановлено, що масивність обсіменіння грибами роду Candida піхви у 73,3 % хворих на ВК була більше 1000 КУО/мл*тампон. У 10,5 % обстежених обсіменіння піхви грибами склало до 100 КУО/мл*тампон, а у 16,3 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. У 55 % кандидоносіїв ступінь обсіменіння був вищий за 1000 КУО/мл*тампон, у 9,7 % інтенсивність обсіменіння склала до 100 КУО/мл*тампон, а у 35 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. Серед кандидоносіїв достовірно більшою була кількість осіб із обсіменінням від 100 до 1000 КУО/мл*тампон, ніж серед хворих на ВК (р<0,05).

У ротовій порожнині в 83,3 % жінок масивність обсіменіння була до 100 КУО/мл*тампон, у 10,7 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон, у 5,9 % - більше 1000 КУО/мл*тампон. Масивність обсіменіння ротової порожнини і піхви при носійстві значно відрізняється: в ротовій порожнині у 83,3 % обстежених ступінь обсіменіння складав до 100 КУО/мл*тампон, тоді як в піхві ступінь обсіменіння у 55 % був більше 1000 КУО/мл*тампон, а у 35 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. При оцінці масивності обсіменіння шкіри було встановлено, що в 50 % було виділено до 100 КУО/мл*тампон, а в 50 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон.

Таким чином, дані результати вказують на те, що найвищий ступінь обсіменіння грибами був на слизовій піхви. У значної кількості носіїв ступінь обсіменіння піхви грибами роду Candida склав більше 1000 КУО/мл*тампон. Тому використання лише кількісного критерію (кількість грибів >1000 КУО/мл*тампон) при діагностиці кандидозної інфекції піхви не дозволяє розмежувати дисбіоз та вульвовагініт.

ВПЛИВ АДЬЮВАНТНОЇ ІМУНОТЕРАПІЇ ТІМІЧНИМИ ПЕПТИДАМИ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО САЛЬПІНГООФОРИТУ

Шевченко Т.В., магістрант

Науковий керівник – доц. Сміян С.А.

СумДУ, кафедра акушерства і гінекології

Хронічний сальпінгоофорит (ХСО) є домінуючою формою запальних процесів органів малого тазу у жінок. Захворювання характеризується тривалим перебігом та схильністю до рецидивів. Можливо, що однією із причин неефективності лікування є наявність порушень імунологічної реактивності у хворих, тому проведення імунокорекції у них сприяло б покращенню результатів лікування.

Мета дослідження: визначити ступінь порушень імунологічної реактивності у хворих на ХСО та можливість її корекції шляхом використання адьювантної імунотерапії тімічними пептидами. Обстежено 30 жінок репродуктивного віку. Діагноз ХСО ставився на ґрунті клінічного та УЗД – обстеження. Для визначення генітальних мікроорганізмів використовувалися традиційні бактеріоскопічні, бактеріологічні і цитологічні методи.

Імунологічні показники визначали до початку лікування в І фазу менструального циклу і через 1-3 місяці після закінчення лікування. Експресію поверхневих маркерів лімфоцитів визначали методом проточної флуорометрії за допомогою моноклонів фірми «Сорбент», для оцінки функціональної активності макрофагів використовували НСТ- тест, для характеристики стану гуморальної ланки імунітету визначали кількість сивороточних Ig класів G, A, M. Для характеристики місцевого імунітету визначали S-Jg A і лізоцим шиїчно вагінального секрету.

Серед виділених мікроорганізмів частіше визначалися уреплазма, мікоплазма, ентеробактер, патогенний стафілокок і стрептокок. При імунологічному дослідженні визначено зменшення середніх показників СД5, СД16+ та збільшення СД8+ і СД20. Фагоцитарна ланка імунітету характеризувалась відсутністю підвищення НСТ-активності і зникненню фагоцитарної активності. При вивченні місцевого імунітету виявлено інгібіцію S-Jg A і підвищення рівня лізоциму.

Зважаючи на виявлені імунологічні порушення з метою імунокорекції призначали тімічні пептиди . Серед них найбільшою ефективністю володіє пептидний препарат нової генерації – імунофан, який ми вводили по 1 мл 0,05% внутрішньом’язово через день. Курсова доза – 5 мл.

Впровадження імунологічного обстеження в комплексі діагностичних заходів дозволило визначити ступінь порушення імунореактивності і акцентувало необхідність проведення імунокорегуючої терапії. Ефективним імуномодулятором зарекомендував себе імунофан. Під впливом адьювантної імунотерапії у хворих спостерігалась нормалізація імунологічних показників і це клінічно реалізувалося в одужанні 93,3 % хворих і відсутністю рецидивів на протязі періоду спостереження (1-1,5 роки).

Отримані результати дають підстави стверджувати, що в комплексне лікування ХСО доцільно включати адьювантну імунотерапію імунофаном, який сприяє підвищенню клініко-імунологічних показників.

РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОТРЕКСАТУ ДЛЯ КОНСЕРВАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ПРОГРЕСУЮЧОЇ ЕКТОПІЧНОЇ ВАГІТНОСТІ

Рябенко Т.В., магістрант

Науковий керівник – доц. Бойко В.І.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Позаматкова вагітність є медико-соціальною проблемою сучасності. Поряд із зниженням народжуваності, зростанням числа переривань вагітності, ектопічна вагітність є однією з форм репродуктивних втрат.

Враховуючи репродуктивний вік пацієнток, на який припадає основна кількість випадків даної патології, розробляються та впроваджуються методики, що дозволяють зберегти репродуктивну функцію жінки, серед яких перспективним та не до кінця вивченим є медикаментозне лікування прогресуючої ектопічної вагітності, як одного з найбільш молодих та перспективних методів. Тому ми вирішили провести аналіз консервативного лікування прогресуючої ектопічної вагітності за допомогою метотриксату.

Під нашим спостереженням на протязі 2005-2007 років знаходилося 150 жінок з ектопічною вагітністю. Обстежені буди розподілені на дві групи. Основну групу склали 16 жінок з прогресуючою ектопічною вагітністю.

Комплексне динамічне обстеження пацієнток включало в себе загальноклінічне, функціональне (ультразвукове) та лабораторне (метод імуноферментного аналізу хоріонічного гонадотропіну) обстеження.

Консервативне розсмоктування прогресуючої ектопічної вагітності полягало у крапельному введенні 100 мг метотрексату на 400 мл фізіологічного розчину з 5 мл ессенціале. В наступному пацієнтки отримували упродовж 12 діб фолати та 3 рази в/в ессенціале. В якості порівняння вивчено особливість перебігу захворювання у 134 жінок з ектопічною вагітністю, яким відразу після поступлення в стаціонар здійснено хірургічне лікування.

Ефективність лікування оцінювали даними трансвагінального УЗД, показниками рівня хоріонічного гонадотропіну, загальноклінічними лабораторними аналізами через 3 і 6 днів після введення, а потім через місяць.

Аналіз консервативного лікування прогресуючої трубної вагітності показав, що в 15 випадках настало завмирання ембріону через 3-5 діб після розпочатого лікування та через 3 тижні повністю розсмоктався хоріон. Допплєрометричне дослідження свідчило про відсутність кровотоку від жовточного мішка до ембріону на 3 добу, потім кровоток припинявся повністю, відбувалося поступове повне розсмоктування вагітності до 3 тижнів. При використанні метотрексату за запропонованою нами методикою просліджується динаміка падіння хоріонічного гонадотропіну на 4-5 добу в порівнянні з вихідним рівнем до 75,9%, на 7-8 добу – до 24,9%. На 10 добу у пролікованих пацієнток рівень гормону був критично низьким і становив 211,1±36,5 МО/мл. Після 17 доби хоріонічний гонадотропін у крові пролікованих хворих не визначався.

Проте в 3 послідуючих випадках для досягнення цього результату необхідно було повторне введення 100 мг метотрексату через 5 діб, а в інших 2 виявилося достатнім дворазове введення препарату по 50 мг на протязі двох діб.

Слід зазначити, що у однієї пацієнтки консервативне лікування прогресуючої трубної вагітності не було ефективним. Допплєрометричним дослідженням на 3 добу встановлено припинення кровотоку від жовточного мішка до ембріону з наступним його завмиранням та повним розсмоктуванням, але постійно зберігався кровоток в хоріоні, вагітність прогресувала при анембріонії, зберігався хоріонічний гонадотропін, тривалі кров’янисті виділення з піхви. При вагінальному дослідженні пальпувалося безболісне ретортовидної форми утворення з боку ураження від 3 до 5 см, і ми змушені були провести планове оперативне втручання – лапароскопічну сальпінготомію з подальшою пластикою розтину маткової труби. Післяопераційне відновлення прохідності маткової труби проводилося, як за допомогою фізіотерапевтичних заходів, так за допомогою гідротубації.

При вивченні (по можливості) відносно віддалених результатів цього методу лікування, встановлено, що із 36,40% хворих після проведення їм через 2 міс метросальпінгографії у 24,24% відновлена прохідність труби на стороні ураження, у 18,18% через 3 міс наступила маткова вагітність.

Використання консервативного методу лікування прогресуючої ектопічної вагітності з використанням метотрексату дає позитивні результати, тому доцільним буде продовжити його застосування при цій патології, особливо за наявності ектопічної вагітності в єдиній матковій трубі.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ

ПРИ ГЕСТОЗАХ ІІ ПОЛОВИНИ ВАГІТНОСТІ

Яцків О.С., Борисюк О.П., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. Грінкевич Т.М.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Проблема гестозу у вагітних з сучасної точки зору у вагітних являється синдромом поліорганної функціональної недостатності, який розвивається тільки при вагітності. При цьому має місце невідповідність адаптаційних можливостей організму матері адекватно забезпечити потреби внутрішньоутробного розвитку плода.

Дана патологія залишається однією з основних причин материнської та перинатальної захворюванності та смертності. Частота пізніх гестозів коливається в межах 5-17% і не має тенденції до зниження (Усевич І.А., 2007).

Існує 2 форми перебігу гестозу ІІ половини вагітності: чиста форма, яка виникає у жінок без ексрагенітальної патології та поєднана форма, що розвивається на тлі серцево-судинної патології, захворювань нирок та ендокринної системи. В 70% випадків гестоз розвивається у вагітних з екстрагенітальною патологією.

Нами переглянуто 1688 історій пологів за 2007 рік, які відбулися в СОЦАГР. Гестоз ІІ половини вагітності спостерігається у 252 жінок (15%). Поєднаний гестоз на фоні гіпертонічної хвороби мав місце у 85 жінок, на фоні хронічного пієлонефриту – у 102 жінок, чиста форма гестоза – у решти жінок (65). Клінічний перебіг та тяжкість гестозу залежали від форми гестозу. Так, при поєднаній прееклампсії перші ознаки гестозу з’являлись вже з 24-26 тижнів вагітності, в той час, як при чистій формі гестозу прояви мали місце лише після 32 тижнів вагітності. Перебіг вагітності на фоні гестозу ускладнювався ФПН, при чистій формі – у 2 жінок з 65, при поєднаній формі – у 43 жінок з 187, що підлягали аналізу. ЗВУР плода спостерігався у 7 жінок тільки з поєднаною формою гестозу. Передчасні пологи мали місце у 18 жінок з поєднаною формою гестозу в терміні з 26 тижнів вагітності (з них 8 індуковані в зв’язку з тяжкістю перебігу гестозу) та у 6 жінок з чистою формою в терміні 34-36 тижнів вагітності. Гострий дистрес плода під час вагітності спостерігався у 15 жінок з поєднаною формою. Перинатальні втрати в СОЦАГР за 2007 рік склали 28 новонароджених, з них антенатальні – 24 дитини: у 7 випадках на тлі поєднаного гестозу тяжкого ступеню та 1 випадок з чистою формою гестозу. Крім того мала місце 1 материнська смертність у жінки з преклампсією тяжкого ступеню.

Наведені дані свідчать про те, що лікування екстрагенітальної патології має бути проведено своєчасно та якісно до запланованої вагітності, що попередить розвиток вищезазначених ускладнень.

ВПЛИВ ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ НА ПЕРЕБІГ

ВАГІТНОСТІ ТА ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО СТАНУ ПЛОДА

Снєгірьова І.О., Калуцька Н.Г., студ.4-го курсу

Науковий керівник – асист. Грінкевич Т.М.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Серед інфекцій TORCH-комплексу одне з перших місць займає цитомегаловірусна інфекція (ЦМВІ). За даними ВООЗ виявлення антитіл до ЦМВІ серед вагітних у країнах з різним соціально-економічним розвитком коливається в межах 40-100%. Незважаючи на те, що ЦМВІ була описана ще наприкінці минулого століття (1881 р., H. Ribbert) ця проблема залишається найменш вивченою. ЦМВІ викликає вірус роду Неrpesviridae, основною особливістю якого є пожиттєва персистенція, гігантоклітинні зміни і можлива реактивація в організмі інфікованої людини. В 53% випадків джерелом інфекції для дорослих є інфіковані діти. Які протягом багатьох років виділяють вірус зі слиною та сечею в дитячих садках та інших дошкільних закладах (Никонов А.П., Асуатурова О.Р., 2007). Інфікування найчастіше відбувається у віці 4-6 років та повторна хвиля – у 15-35 років. Активація латентної інфекції під час вагітності спостерігається лише у 13-14% жінок ЦМВІ протікає безсимптомно та наслідки її несприятливо впливають не тільки на перебіг вагітності, але і на стан та подальший розвиток плода. При цьому спеціалісти зустрічаються з невиношуванням вагітності, багатоводдям, мимовільними викиднями, приєднанням вторинної інфекції (гепатити, гемолітична анемія, менінгоенцефаліти). Найбільшу небезпеку викликає внутрішньоутробне інфікування плода (40%) та інтра – і перинатальне інфікування новонароджених (15%) протягом перших 6 місяців життя, з важкими відділеними наслідками: втрата слуху, зору, зупинка розумового розвитку, центральний параліч, гематоспленомегалія, епілепсія. Саме ці обставини і визначають особливий інтерес до проблеми ЦМВІ.

Метою нашого дослідження було встановити частоту і ступінь інфікування вагітних ЦМВІ та особливості перебігу вагітності при цьому. Нами було переглянуто 368 історій пологів жінок, яким на основі скарг особливостей анамнезу було запропоновано обстеження на TORCH-інфекцію. Серед обстежених було виявлено 80 (21,7%) жінок з високим титром специфічних IgG до ЦМВІ. У 52 (65%) вагітних спостерігалась загроза переривання вагітності, у 10 (12,5%) жінок вагітність супроводжувалась багатоводдям, у 5 (6,2%) жінок мало місце внутрішьоутробне інфікування плода, у 8 (19%) жінок була виявлена гіперплазія плаценти.

У більшості вагітних (92,5%) клінічні прояви ЦМВІ були відсутні, лише у 6 (7,5%) жінок спостерігався субфебрілітет і головний біль протягом 3 тижнів. Біохімічний аналіз крові всіх 80 вагітних особливих відхилень не дав. Проте у 12 (15%) жінок спостерігався лімфоцитоз, в мазках периферичної крові були виявлені атипові лімфоцити, у 33 (41,2%) спостерігалася незначна тромбоцитопенія, у 7 (8,75%) жінок мав місце дещо підвищений рівень печінкових трансамілаз. Спеціального лікування жінок не проводилось.

Нажаль оцінити ризик розвитку клінічно вираженної форми як у жінки, так і у плода не можливо. Активна імунізація жінок також не можлива, так як ліцензованих ЦМВІ-вакцин на сьогоднішній день немає. Дотепер не існує беспечного та ефективного методу лікування неонатальної ЦМВІ. Проте в США йде дослідження застосування “Ганцикловіру” у новонароджених в терапії ЦМВІ, що дозволить покращити найближчій прогноз, хоч і результати впливу його на відділені наслідки ще не вивчено. Великий інтерес викликає антивірусний препарат нового покоління бензимадазол-рибонуклеозид, який має меншу токсичність ніж Ганцикловір.

В зв’язку з відсутністю специфічного лікування ЦМВІ, так як вірус передається зі слиною, сечею, грудним молоком, через переливання крові та сексуальні контакти слід звернути особливу увагу на санітарно-гігєнічні заходи, що дозволить значно знизити ризик інфікування.

ОСОБЕННОСТИ ТЕЧЕНИЯ БЕРЕМЕННОСТИ И РОДОВ У ЖЕНЩИН С ГИПЕРФУНКЦИЕЙ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ

Билык О.П., Столяренко К.А., студ.6-го курса

Научный руководитель – доц. Сухарев А.Б.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Заболевания щитовидной железы относятся к числу наиболее распространенных эндокринных заболеваний в Сумской области. Наиболее часто встречается гипертиреоз, частота которого составляет 3-5%. Интерес акушер-гинекологов к данной патологии возрос после катастрофы на Чернобыльской АЭС.

Целью настоящего исследования являлось изучение характера осложнений беременности и родов среди беременных с гиперплазией щитовидной железы.

Под нашим наблюдением находилось 50 беременных с гиперплазией щитовидной железы 1-3 ст., находившихся на лечении и в последующем родоразрешенных в отделении экстрагенитальной патологии беременных. Все женщины консультированы в областном эндокринологическом диспансере. Они прошли клиническое обследование, а диагноз верифицирован с помощью УЗИ и определения концентрации тироксина и трийодтиронина.

Установлено, что у 45 женщин беременность и роды протекали с осложнениями. В частности течение беременности у 40% из них осложнилось угрозой прерывания, у 18% - гестозом, у 50% - хронической фетоплацентарной недостаточностью (причем в 5 женщин наблюдали гипотрофию плода 2 степени). В 2 беременных обнаружено многоводие, а в 1 – маловодие.

Преждевременно (до 37 недель) родили самостоятельно 6 (12%) женщин. Антропометрические данные новорожденных соответствовали сроку гестации, РДС не наблюдался.

44(88%) женщины родили в срок. У 5 женщин наблюдался подъем артериального давления в 1 периоде родов. В 10 % беременных проводилось лечение первичной слабости родовой деятельности, в 8% - вторичной слабости родовой деятельности (в 1 женщины роды закончились путем наложения акушерских щипцов). У 8 рожениц выполнено кесарево сечение (у 2 – в связи с отслойкой нормально расположенной плаценты, у 3- в связи с аномалиями родовой деятельности, у 3 – в связи с дисстрессом плода в родах).

Третий период родов в 2 случаях сопровождался нарушением отделения последа.

Ранний послеродовый период осложнился у 2 родильниц гипотоническим кровотечением.

Таким образом, течение беременности и родов у женщин с гиперфункцией щитовидной железы сопровождается в большинстве случаев осложнениями. Данная группа беременных относится к группе риска и подлежит тщательному наблюдению во время беременности и родов.

ОЦІНКА ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ НА ТЛІ TORCH-ІНФІКУВАННЯ ЖІНКИ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ ДЛЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Кияненко В.А., студ 6-го курсу

Науковий керівник – к.м.н., доц. Сміян С.А.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

На сучасному етапі розвитку акушерства і неонатології пильної уваги потребує проблема внутрішньоутробних інфекцій, які супроводжуються частим розвитком у плода ЗВУР, збільшенням перинатальних втрат та захворюваності новонароджених, вродженими вадами розвитку, жовтяницями, перинатальним ураженням нервової системи та ін.

Серед причин внутрішньоутробного, інтранатального та постнатального інфікування дітей, важливе місце займають інфекційні захворювання з так званої групи TORCH.

TORCH-інфекції мають спільні риси: їх широка розповсюдженість обумовлює високий ризик зараження вагітних жінок. Важливою особливістю захворювань групи TORCH є велика частота їх асоціацій, а також подібність клінічної картини.

Метою нашого дослідження було оцінити перебіг вагітності та пологів на тлі TORCH-інфікування жінки, а також прослідкувати його наслідки у новонароджених.

Обстежено 217 TORCH-інфікованих вагітних жінок, з них токсоплазмозом інфіковано 18,4%, цитомегаловірусом – 47%, вірусом простого герпесу типу І та ІІ – 66,4% та іншими інфекціями (хламідіозом та ін.) - 18,4%. За віком жінки розподілені на 3 групи: І група – вагітні до 20 років, ІІ група – вагітні від 20 до 30 років та ІІІ група – вагітні старше 30 років. Проаналізовано перебіг вагітності та пологів у них, а також оцінено стан їх новонароджених дітей. Отримані наступні результати: ускладнення вагітності (загроза переривання вагітності, ФПН, ранній та пізній гестози, мало-, багатоводдя) мали 85,7% жінок І групи, 78,2% жінок ІІ групи і 82,9% жінок ІІІ групи; серед вагітних І групи у 14,3% були передчасні пологи і 52,3 % мали ускладнення в пологах(тривалий безводний проміжок, гострий дистрес плода, первинна та вторинна слабкість родової діяльності), у ІІ групі - 5% передчасних пологів і 67% ускладнень в пологах, у ІІІ групі – 11,4% та 68,5% відповідно. Розроджені шляхом кесаревого розтину у І групи – 28,6% жінок, у ІІ групи – 42,2% жінок та у ІІІ групи – 48,5%.

При аналізі стану новонароджених від інфікованих жінок отримані такі результати:

Вік матері

Оцінка за шкалою Апгар

Маса новонародженого

До 5

5-7

8-10

N (2.700-4.000)

Патологічна

До 20

0%

23,8%

76,2%

66,7%

33,3%

20-30

0,6%

29,2%

70,2%

83,2%

16,8%

Більше 30

2,9%

31,4%

65,7%

77,1%

12,9%

Таким чином, при TORCH-інфікуванні вагітної велика ймовірність виникнення акушерських ускладнень, зниження оцінки по шкалі Апгар при народженні плода.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ БАГАТОПЛІДНОЇ ВАГІТНОСТІ

Смирнова В.Ю., студ.6-го курсу

Науковий керівник – к.м.н., доц. Сміян С.А.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Багатоплідна вагітність не є нехарактерною для людини як біологічного виду, а за кількістю ускладнень, згідно з сучасними даними літератури, може вважатись чинником підвищеного ризику як для плодів, так і для материнського організму.

Був проведений ретроспективний аналіз 90 історій пологів жінок з багатоплідною вагітністю, які з 2005 по 2007 роки знаходились в СОЦАГР. За вказаний період відбулося 5291 пологів, з них 90 багатоплідних (89 двійнею і 1 трійнею), що становить 1,7%.

По рокам їх кількість розподілена наступним чином: 20 випадків (1,9%) у 2005 році, 33 (1,7%) у 2006 році, 37 (21%) у 2007 році. За нашими даними спостерігається зростання кількості багатоплідних вагітностей, що відповідає даним сучасної літератури. Самостійно вагітність настала у 90% жінок (спадковість у всіх простежується по батьківській і материнській лінії), після ЕКЗ - у 10%. Серед вагітних переважали жінки віком від 26 до 30 років. Повторновагітних жінок було 62,2%, повторнородящих – 46,7%

В структурі гінекологічних захворювань, що передували вагітності, найбільше місце займали хронічні запальні процеси ( 2005 р.-15%, 2006 р.-9%, 2007 р.-10,8% ), та безпліддя ( 2005 р.-10%, 2006 р.-9%, 2007 р.-16,2% ), в останньому випадку вагітність настала шляхом ЕКЗ ( 2005 р.-5%, 2006 р.-9%, 2007 р.-16,2% ).

Перебіг вагітності, найчастіше, ускладнювався загрозою переривання ( 2005 р.-25%, 2006 р.-33,3%, 2007 р.-43,2% ) та гестозом ( 2005 р.-20%, 2006 р.-12,2%, 2007 р.-18,9% ). Завершення вагітності в строк у 2005 р. відбулося у 70%, 2006 р.- 72,2%, 2007 р.- 83,8%. Операцією кесарева розтину розроджено у 2005 р.- 35%, 2006 р.-42,4%, 2007 р.-64,8% вагітних.

Середня вага плодів склала: 1-й плід-2420,0 та 2-й плід-2370,0. Оцінка за шкалою Апгар на 1' склала 7 балів ,а на 5'-8 балів у першого плода, та на 1'-6 балів, і на 5'-7балів у другого плода, за роки досліджень.

Висновки. Проведений статистичний аналіз показав тенденцію до зростання частоти багатопліддя. Повторновагітні жінки склали 62,2% за період дослідження. Кесарів розтин було використано майже в половині випадків, що говорить про велику кількість ускладнень під час вагітності та у пологах. Дослідження підтвердили що перший плід народжується з більшою масою тіла та має вищу оцінку за шкалою Апгар.

АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ У ПАЦІЄНТОК ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ВНУТРІШНІХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Шевченко Ю.О., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Дужа-Еластал О.І.

СумДУ, кафедра акушерства та гінекології

Провели обстеження 80 жінок у віці 20-34 років із збереженим двофазним оваріально-менструальним циклом. Із них 60 пацієнток з гострим неспецифічним сальпінгоофоритом (СО) склали основну групу, а 20, практично здорових, увійшли у групу контролю.

Адаптаційні реакції (АР), що відбивають кількісно-якісні закономірності адаптаційно-пристосувальних механізмів на дію різних за інтенсивністю подразників, оцінювали за відносною кількістю лімфоцитів. Якщо кількість останніх була до 20,0 % – тип реактивності відповідав реакції стресу; при кількості від 21,0 % до 27,0 % – реакції тренування; від 28,0 % до 43,0 % – реакції активації; 44,0 % і більше відсотків – реакції переактивації. До повноцінних, тобто фізіологічних адаптаційних реакцій, відносили реакції тренування та активації. Вважається, що вони відбивають динамічну рівновагу гомеостазису. Поява цих реакцій у процесі лікування та динамічного спостереження за пацієнтами є свідченням сприятливого прогнозу захворювання. До неповноцінних, або патологічних адаптаційних реакцій, відносили реакції стресу та переактивації, а також реакції тренування та активації, якщо вони супроводжувались патологічними змінами гемограми. До останніх відносили лейкопенію, лейкоцитоз, еозинофілію, моноцитоз та токсичну зернистість нейтрофілів. Ці реакції відбивають стан дезадаптації в організмі та порушення гомеостазису.

Встановлено, що серед наших пацієнток повноцінні адаптаційні реакції (ПАР) мали місце у 17 (28,3 %) випадках. Під впливом стандартної антибактеріальної терапії їх кількість збільшилась на 5,0 % (р>0,05), тобто недостовірно. Неповноцінні адаптаційні реакції (НАР) мали місце у 43 (71,7 %) пацієнток, зменшившись після стандартної терапії на 5,0 % (р>0,05). Оцінюючи ці реакції у різні пори року з’ясували, що кількість пацієнток з повноцінними АР зустрілась влітку у 8 (13,3 %), а восени – у 5 (8,3 %) випадках, що, нам здається, можна пояснити максимальною вітамінізацією та насиченням мікроелементами у літній та осінні періоди і сумарною позитивною дозою інсоляції. Мінімальна кількість повноцінних АР зустрілась взимку у 4 (6,7 %) та весною у 3 (5,0 % ) пацієнток. В цей же час кількість хворих з неповноцінними АР була максимальною, а саме у 14 (23,3 %) та у 13 (21,7 %) відповідно. Отже, у зимово-весняний період повноцінні АР зустрілись лише у 11,7 %, а неповноцінні АР – у 45,0 %, що достовірно більше у 3,8 рази (р<0,001). Влітку неповноцінні АР мали місце у 10 (16,7%), а найменша їх кількість була восени – у 3 (5,0 %) осіб. Загально відомо, що мінімальний рівень імунного захисту зустрічається саме у зимовий та весняний періоди. Отримані нами дані стосовно неповноцінних типів АР у цей період є тотожними із зазначеним вище і обумовлюють найбільшу чутливість організму до патологічних впливів у ці періоди. Дані показники можуть бути застосовані для визначення рівня імунної готовності організму до дії зовнішніх агресивних факторів та наукового обґрунтування підвищеної чутливості у пацієнток у зимовий та весняний періоди. Разом із цим, встановлення таких типів АР може бути рекомендовано для застосування засобів корегуючих адаптаційні реакції.

ЛАПАРОСКОПИЧЕСКИ АССИСТИРУЕМАЯ ВЛАГАЛИЩНАЯ ГИСТЕРЭКТОМИЯ В ЛЕЧЕНИИ ЖЕНЩИН С МИОМОЙ МАТКИ

Супрунова О.Н., студ. 6-го курса

Научный руководитель – к.м.н. Кожаков В.Л.

Одесский государственный медицинский университет,

кафедра акушерства и гинекологии №1

Миома матки – наиболее часто встречающаяся доброкачественная опухоль половой системы женщины. Ее частота среди других гинекологических заболеваний составляет 20-44%. Около 60% лапаротомий и 1/3 гистерэктомий производится по поводу миомы матки. Цель работы – проанализировать опыт применения лапароскопически ассистируемой влагалищной гистерэктомии в лечении женщин с миомой матки. На базе ГКБ№9 проведен ретроспективный анализ 50 историй болезни женщин, которым проведено вышеуказанное оперативное лечение. Возраст женщин колебался в пределах 37-68 лет, в среднем - 46,7±1,26 лет. Размеры матки соответствовали в среднем 10-15 неделям беременности. Выбранная методика позволяла осуществлять наложение швов на матку и удаление фрагментированных узлов через кольпотомный доступ при субсерозно-интрамуральном (5 случаев;10%), интрамурально-субмукозном (4 случая; 8%) расположении миоматозных узлов и при больших размерах субсерозных узлов (средние размеры составляли 10,8±0,6 см) (41 случай; 82%). У 42 пациенток (84%) наблюдалась солитарная миома, у 8 (16%) женщин – множественная. Показаниями к операции были бесплодие (90%), невынашивание беременности (28%), размеры матки более 12 недель беременности (60%), подслизистая локализация узлов, отсутствие эффекта от гормональной терапии и др. Продолжительность операции составляла 60-120 минут, в среднем - 71±3,6 минут. Пациентки находились в стационаре 3-5 дней. Средняя кровопотеря – 180±7,8 мл. Осложнений не наблюдалось, в связи с чем перехода на лапаротомию не было. Таким образом, лапароскопически ассистируемая влагалищная гистерэктомия является целесообразным и эффективным методом оперативного лечения женщин с миомой матки. Лапароскопический и влагалищный доступ позволяет значительно сократить время операции, уменьшить интраоперационную кровопотерю и риск осложнений, достичь высокого косметического эффекта и быстрого восстановления в послеоперационном периоде.

МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛОСКОКЛІТИННОГО ПОМІРНОДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО РАКУ ШИЙКИ МАТКИ У ХВОРИХ, ЯКИМ ПРОВОДИЛОСЯ КОМБІНОВАНЕ ЛІКУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ БРАХІТЕРАПІЇ

Григорчук С.П.

Науковий керівник – проф. Благодаров В.М.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,

кафедра патологічної анатомії

Рак шийки матки – одна з найчастіших пухлин жіночої статевої системи. Серед злоякісних пухлин у жінок рак шийки матки займає друге місце, поступаючись лише раку молочної залози.

Мета дослідження: Визначити морфологічні ознаки помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки у хворих, яким проводилася брахітерапія для встановлення ефективності променевого лікування.

Матеріал і методи: Морфологічно вивчено 19 спостережень помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки до і після застосування передопераційної внутрішньопорожнинної брахітерапії. Сумарна осередкова доза брахітерапії склала 20 Гр.

Результати дослідження: Клітини паренхіми помірнодиференційованого незроговілого плоскоклітинного РШМ широко варіюють за величиною і формою. По периферії пухлинних комплексів переважають полігональні клітини зі світлою, слабко еозинофільною цитоплазмою, що містять овоїдні великі ядра з нерівномірним розподілом хроматину, що переважно конденсується в периферичних відділах, ближче до ядерної мембрани. Співвідношення ядра і цитоплазми в таких клітинах при візуальній оцінці приблизно однакове. Для частини пухлинних комплексів, що розташовуються поблизу базальної мембрани, характерне віялоподібний розподіл дуже великих пухлинних клітин з витягнутими, подовженими паличкоподібними, іноді - веретеноподібними, різко гіперхромними ядрами, що займають майже весь об’єм клітини. Для помірнодиференційованого незроговілого плоскоклітинного раку шийки матки характерні виражені вторинні зміни у вигляді запальної гіперемії, набряку строми, осередкової, часом інтенсивної клітинної реакції, геморагій і дрібних вогнищ некрозу з перифокальним розвитком фібринозного і фібринозно-гнійного запалення. Після брахітерапії спостерігається перебудова гістоструктури пухлини. Виявлено зменшення питомого об’єму паренхіми помірнодиференційованого плоскоклітинного незроговілого раку шийки матки до 0,31500,0306, що в 1,18 разу менше, ніж у пацієнток цієї групи до початку лікування. Зменшення питомої частки пухлинної паренхіми відбувається як за рахунок зростання питомого об’єму вогнищ некрозу, що складає 0,09030,0219, так і внаслідок зростання питомих об’ємів строми і судинного русла, рівних відповідно 0,16270,0201 і 0,14910,0177.

Висновок. Кількісна та якісна оцінка структури помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки у хворих, яким проводилося комбіноване лікування з використанням брахітерапії, свідчать про значне зменшення питомої частки пухлинної паренхіми, суттєве зниження мітотичного індексу і відповідне збільшення апоптотичного індексу.

Секція інфекційних хвороб

ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІЙ ШЛУНКА В ПЕРІОД ПІЗНЬОЇ РЕКОНВАЛЕНСЦЕНЦІЇ ШИГЕЛЬОЗУ

Чемич М.Д., д.мед.н., професор

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Шигельоз (Ш) в усьому світі займає одне з провідних місць у структурі гострих кишкових інфекційних захворювань. Сформувалася думка, що Ш легке захворювання, яке не має ускладнень і тому не потребує медикаментозного лікування та госпіталізації. Але зараз ситуація істотно погіршилась: почастішали випадки тяжкого та затяжного Ш, частіше виникають ускладнення. Традиційна терапія Ш здебільшого недостатньо ефективна і виникає необхідність проведення інтенсивного комплексного лікування та пошуку нових лікарських засобів. До того ж використання антибіотиків значно поглиблює дисбіотичні процеси в кишечнику, які супроводжують Ш, і сприяє надходженню ендотоксинів збудника в кровообіг.

З метою вивчення змін реґіонарного кровотоку слизової оболонки шлунка (РКСОШ), кислотоутворювальної (КУ), кислотонейтралізуючої (КН) та скоротливої (СК) функцій шлунка після перенесеного Ш у період пізньої реконвалесценції було обстежено 29 осіб. Усі вони були госпіталізовані в стаціонар з середньотяжким Ш, обстежені, проліковані та виписані на (9,620,48) день із клінічним видужанням. Серед обстежених чоловіків було 16 (55,2 %), жінок – 13 (44,8 %). Вік склав (33,462,45) років. Обстежені в стаціонарі отримували загальноприйняте лікування і такі препарати: перша група – ентеросорбенти – 12 хворих (поліфепан – 4, сунамол – 8); друга група – ентеросорбенти та один антибактеріальний препарат – 7 (ципротин+поліфепан – 6, фуразолідон+поліфепан – 1); третя група – два антибактеріальні препарати – 10 (фуразолідон+фталазол – 6, ампіцилін+гентаміцин – 4). Дослідження проведено на (60,54,8) день після виписування зі стаціонару.

При огляді обстежуваних першої групи скарг не було, будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів і систем відсутні, всі вважали себе повністю здоровими. Друга група: скарги на відчуття тяжкості в епігастрії після надмірного споживання їжі – 3 особи; будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів та систем відсутні; всі вважали себе повністю здоровими. Третя група: скарги на відрижку повітрям (3 особи), печію (2 особи), тяжкість в епігастрії після їжі (3 особи); болючість у епігастрії при пальпації виявили у 3 осіб; повністю вважали себе здоровими 6.

У період пізньої реконвалесценції нормалізація РКСОШ відбувалась у всіх обстежених у кардіальному відділі шлунка. Нормалізація кровотоку в середній третині тіла і пілороантральному відділі органа залежала від терапії, яка була проведена в гострому періоді в стаціонарі. Нормалізація в цих відділах шлунка відбувалась у обстежених першої та другої груп. Використання в гострому періоді двох антибактеріальних препаратів негативно вплинуло на РКСОШ. Аналізуючи показники кровотоку в усіх обстежених, виявлено пряму сильну кореляцію між ступенем відновлення РКСОШ та терапією, яка була проведена в гострому періоді: ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,79, 4,13.

Також існувала пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації базального внутрішньошлункового рН (ВШрН) та використанням лікарських середників під час перебування в стаціонарі: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,98, 15,75. Зберігалась пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації стимульованого ВШрН та використанням медикаментозних препаратів: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,99, 23,42.

У період пізньої реконвалесценції не відбувається повна нормалізація СК функції шлунка. Вона залишається порушеною в більшості обстежених у середній третині тіла шлунка. Нормалізація СК функції шлунка тісно пов’язана з терапією, яка проводилась у гострому періоді. Негативний віддалений вплив має застосування для лікування декількох антибактеріальних препаратів. Сприятливий вплив виказують у нормалізації СК функції шлунка ентеросорбенти.

Таким чином, антибактеріальні препарати спричиняють негативний вплив на відновлення функції шлунка в період пізньої реконвалесценції. Це підтверджується змінами РКСОШ, базального та стимульованого ВШрН, які не мають позитивної динаміки у групі хворих, лікованих з використанням двох антибактеріальних препаратів. Зменшення кровотоку слизової оболонки шлунка, підвищення КУ, недостатня КН функції в поєднанні з інтенсивною СК функцією шлунка є несприятливим чинником, що може спричиняти порушення цілісності слизової оболонки шлунка.

ВПЛИВ ЛАКТОБАЦИЛ НА УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ

Липовська В.В., доцент

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Антагоністичні властивості молочнокислих бактерій цікавлять вчених та спеціалістів різних галузей. Головним метаболітом та антагоністом цих мікроорганізмів є молочна кислота. Однак молочнокислі бактерії синтезують й бактеріоцини, які є потужним антимікробним фактором бактерій. В останні роки з‘явились повідомлення про бактерицидну дію молочнокислих бактерій не тільки на близькоспоріднені види, а й на інші види, тому важливим є вивчення цієї властивості з якомога більшою кількістю тест-культур.

Нами було досліджено вплив Lactobacterium plantarum УКМ В-2705 на ріст умовно-патогенних мікроорганізмів, які були виділені з шлунково-кишкового тракту здорових людей та людей з різною патологією ШКТ (панкреатитом, хронічним гастритом, холециститом). Було обстежено 20 здорових осіб та 26 хворих осіб віком від 18 до 22 років. У кожній дослідній групі 52% осіб складали особи жіночої статі.

Результати досліджень показали, що штам лактобацил діяв на представників роду Enterococcus – E.faecalis та E.faecium, пригнічував ріст представників роду Enterobacteriaceae – Klebsiella pneumoniae, Escherichia coli, Proteus vulgaris, Clostridium perfringens, але в жодному випадку ми не спостерігали пригнічення росту Candida albicans, Pseudomonas auruginosa, Staphylococcus aureus, Staphylococcus еpidermidis, Bacillus cereus, Mycobacterium smegmatis та Listeria monocytogenes.

При вивченні дії бактеріоцину Lactobacterium plantarum УКМ В-2705 на штами E.faecalis та E.faecium, які були виділені з ШКТ здорових осіб, спостерігали інгібування росту 13 штамів з 20, або 68,4%. З 26 штамів ентерококів, виділених з ШКТ осіб з хворобами травного тракту, дії бактеріоцину L.рlantarum УКМ В-2705 піддавалися 23 культури – 88,5%.

Нами також встановлено, що бактеріоцини L.plantarum УКМ В-2705 мали меншу дію на умовно-патогенні мікроорганізми, які були виділені від здорових осіб, ніж на штами, які були виділені від осіб з різною патологією шлунково-кишкового тракту. На нашу думку, це пояснюється більшою фізіологічною активністю мікроорганізмів, що входять до складу збалансованого мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту.

Таким чином, отримані результати вказують на антагоністичну дію бактеріоцину, який продукує Lactobacterium plantarum УКМ В-2705, на умовно-патогенні мікроорганізми шлунково-кишкового тракту людини. Це є важливим фактором у перспективі практичного застосування лактобацил у медицині.

ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ТОКСОПЛАЗМОЗУ

Ільїна Н.І., доц.; Захлєбаєва В.В., асист.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Серед інфекційних захворювань протозойної етіології токсоплазмоз (Т) є найбільш поширеним. За статистичними даними, інфікованість населення в різних країнах становить від 2 до 95 %. Особливістю Т є часте формування латентної інфекції (у 95-98 % інфікованих).

Діагностика Т має серйозні труднощі. Поліморфізм клінічних проявів, відсутність чітко окресленої клінічної картини і патогомонічних симптомів обмежує можливості клінічної діагностики. В зв’язку з цим важливе значення належить лабораторній діагностиці Т з використанням новітніх високочутливих імунологічних методів ІФА, ELISA, які дають можливість диференціювати Toxo Ig M, Toxo Ig G. Це необхідно для вирішення питання про інфікованість, гострий період захворювання або реактивацію хронічного процесу. Для визначення реплікативної форми збудника, яка є показанням до призначення антипротозойної терапії, використовується ПЛР. Однак переоцінка лабораторних результатів, їх невірна інтерпретація без урахування клініки призводить до гіпердіагностики Т, що іноді дає тяжки наслідки із-за помилкової тактики лікаря.

У Сумську обласну клінічну інфекційну лікарню ім. З.Й. Красовицького у 2007 році було направлено на консультацію 123 особи з попереднім діагнозом Т, виставленому на підставі знаходження в сироватці крові Toxo Ig G (переважно вагітні) або наявності у пацієнтів лімфаденопатії, тривалої гарячки, ВСД, невиношування вагітності та ін.

Крім клінічного обстеження, пацієнтам проведено імунологічне дослідження на Toxo Ig M, Toxo Ig G та ПЛР на ДНК токсоплазм у сироватці крові. У 50 (45,5 %) осіб було виявлено Toxo Ig G, у 2 (1,6 %) - Toxo Ig M. ДНК токсоплазм виявлена в крові 6 (4,8 %) обстежуваних, з них у 4 визначались тривалий субфебрилітет, лімфаденопатія, ВСД, у однієї хворої – інфекційно-токсична енцефалопатія, в одному випадку – невиношування вагітності. З урахуванням діагностичних титрів Toxo Ig G (130-180 МО/мл) та знаходження ДНК токсоплазм у сироватці мала місце реактивація первинно-хронічного Т і призначена антипротозойна терапія. У решти пацієнтів наявність Toxo Ig G в сироватці крові, титри яких не перевищували 37-60 МО/мл, розцінювали як інфікування.

Отже, для запобігання гіпердіагностики Т необхідне комплексне обстеження з визначенням у сироватці крові Toxo Ig M, Toxo Ig G у динаміці, виявлення ДНК токсоплазм ПЛР з обов’язковим урахуванням клінічних проявів захворювання.

РОЛЬ HELICOBACTER PYLORY В РОЗВИТКУ

ПЕРЕДПУХЛИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА ПУХЛИН ШЛУНКУ

Лукаш А.В., дійсний член МАН

Науковий керівник – д..м.н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Helicobacter pуlorі відноситься до умовно патогенних мікроорганізмів, може викликати хронічне враження

слизової оболонки шлунку (стійке запалення з утворенням виразок та пухлин).

Метою нашої роботи було дослідити можливий зв'язок розвитку передпухлинних захворювань та злоякісних пухлин з інфікованістю Н.pуlorі.

Об’єктом дослідження була слизова оболонка шлунку в нормі та в результаті дії на неї Н.pуlorі (Нр). За час нашого дослідження обстежено 910 пацієнтів. З них у 239 виявлено дисплазію, ступінь тяжкості якої прямо пропорційно пов’язаний з рівнем обсіменіння Нр. Атрофічні гастрити виявлені у 289 хворих, у 87% поєднувалися з Нр. Рак шлунку виявлений у 245 хворих, у 91% поєднувався з Нр. Таким чином перераховані факти свідчать про можливий зв'язок Нp і раку шлунку.

Вчасне виявлення та видалення з слизової оболонки шлунку Нp і лікування передпухлинних захворювань може попередити розвиток раку шлунку. Проведення скринінгу методом фіброгастродуоденоскопії із взяттям матеріалу на дослідження, дає можливість виявляти рак шлунку на ранніх стадіях , тим самим покращити результати лікування і зменшити смертність від даного захворювання.

ХАРАКТЕРИСТИКА ГУМОРАЛЬНОЇ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ У ДОНОРІВ, ІМУНІЗОВАНИХ СТАФІЛОКОКОВИМ АНАТОКСИНОМ

Піддубний А.М., дійсний член МАН

Науковий керівник – д.м.н, професор Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

З метою профілактики та лікування важких гнійно-запальних захворювань стафілококової етіології в медичній практиці використовують гіперімунну антистафілококову плазму та специфічний імуноглобулін. Ці препарати отримують шляхом імунізації донорів стафілококовим анатоксином.

Метою нашого дослідження було вивчення динаміки та рівня гуморального імунітету у донорів, імунізованих стафілококовим анатоксином, в залежності від віку та групи крові за системою АВО.

За період нашого дослідження(2001-2007 роки) у обласному донорському центрі 82 донори були імунізовані адсорбованим стафілококовим анатоксином для одержання гіперімунної антистафілококової плазми.

При порівнянні титрів стафілококового антитоксину в донорів з різними групами крові виявлено, що найбільш високий титр спостерігався у донорів ІІІ-ої групи крові. Максимальний титр у даній групі припадав на 14 день, у другій та четвертій групах - на 30 день, а у першій на 60 день від останньої імунізації. Після поступового зростання титрів у всіх групах до максимального значення спостерігалось поступове його зниження. Мінімальний титр у всіх групах був відмічений на 180 день. Всі результати були оброблені статистично. Середня помилка становила менше 5% (р<0,05). Тобто одержані дані є достовірними.

Таким чином оптимальними донорами антистафілококової плазми є особи з ІІІ групою крові. Оптимальним терміном для забору крові у донорів є період з 14 до 90 дня від терміну імунізації.

При розподіленні донорів за віковою ознакою на дві групи (молодші та старші за 28 років) спостерігався достовірно вищий титр у донорів, старших за 28 років і максимальне його значення становило 7,18МО/л на 60 день від останньої імунізації. У підгрупі донорів, молодших за 28 років, максимальний титр спостерігався на 30 день після імунізації та становив 6,39 МО/л. У підгрупі донорів, старших за 28 років динаміка титрів стафілококового антитоксину була більш рівномірною, без різких змін.

Результати, що ми отримали свідчать про різноманітні варіанти імунної відповіді на антиген, що зумовлено багатьма факторами, в тому числі і генетичними. Тому перспективними в наших дослідженнях буде виявлення взаємозв’язку антигенів системи HLA з гуморальним імунітетом при вакцинації донорів стафілококовим анатоксином.

ЧУТЛИВІСТЬ ДО АНТИМІКОТИКІВ ГРИБІВ РОДУ СANDIDA ВИДІЛЕНИХ ВІД НОВОНАРОДЖЕНИХ

Івахнюк Т.В., асист.;

Сміян К.О., студ. 3-го курсу; Івахнюк Ю.П., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – д.м.н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Поява та розповсюдження в клінічній практиці резистентних до антимікотиків штамів Candida spp. зумовлює необхідність визначення чутливості штамів до препаратів, що використовуються для лікування хворих.

У зв‘язку з цим, нами був використаний диско-дифузійний метод визначення чутливості виділених штамів грибів роду Candida до протигрибкових препаратів. Штами, що вивчалися поділили на чутливі (відсутність росту), помірно чутливі та резистентні. При мікологічному обстеженні 49 новонароджених у 66% були виявлені Candida spp. Серед виділених культур 43% - C.albicans, 24% - C.tropicalis, 16% - С.pseudotropicalis, 10% - C.krusei, 7% - C. kefyr. Встановлено, що серед виділених штамів C.albicans 63,5% є чутливими до флуконазолу (дифлюкану), 86,6% - амфотерицину В, 54,8% - клотримазолу, 11,3% - ністатину. Серед культур C.tropicalis 83,7% є чутливими до флуконазолу, 88,3% - амфотерицину В, 66,3% - клотримазолу, 9,7% - ністатину. 84% виділених штамів С.pseudotropicalis зберігали чутливість до флуконазолу, 96% - до амфотерицину В, 64,8% - до клотримазолу, 10% - до ністатину. При порівнянні чутливості до протигрибкових препаратів найменш патогенних представників роду Candida - C.krusei, C. kefyr, нами встановлено, що 82% та 77% (відповідно) штамів були резистентними до ністатину та 44% та 12% (відповідно) до клотримазолу. Порівнюючі патогенні властивості чутливих та резистентих штамів Сandida spp. виявлено, що 67% штамів були високоадгезивноми або середноьоадгезивними. Тож при виборі лікування кандидозних інфекцій у новонароджених, поряд з особливостями організму, слід враховувати чутливість до протигрибкових препаратів, виділених штамів грибів.

ІНФІКОВАНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ЛЯМБЛІОЗ (ГІАРДІАЗ)

Обухова О.А.*, асист., Івахнюк Т.В., асист.**

СумДУ, кафедра нормальної та патологічної фізіології з курсом медичної біології*

кафедра інфекційних хвороб з курсом мікробіології, вірусології та імунології**

Лямбліоз широко розповсюджений серед населення. Giardia lamblia, що паразитує у верхніх відділах тонкого кишечника, є специфічним паразитом людини. В нижніх відділах кишечника людини вегетативні стадії лямблії можуть переходити в стадію цисти. Звичайно ступінь інфікованості в значній мірі збільшується при зниженні соціально-економічного життя населення.

Метою нашої роботи було вивчення поширеності лямбліозу серед різних вікових груп населення Сумської області. За досліджуваний період з 2004 по 2006 рр., при обстеженні людей різних вікових груп відзначена достовірність до збільшення кількості хворих на лямбліоз у порівнянні з 2001 – 2002 рр. Високі показники по Шосткинському, Липово-Долинському, Буринському і Краснопільському районах.

Частота виявлення хворих на лямбліоз є найбільшою у віковій категорії 6 – 15 років і поступово знижується у старших вікових групах. Так у 2005 році по Сумській області виявлено 908 хворих на лямбліоз, серед них 642 (70%) – діти дошкільного та шкільного віку. Слід зауважити, що для діагностики лямбліозу використовують мікроскопічний метод, тобто виявлення цист лямблій у випорожненнях, трофозоїтів у дуоденальному вмісті. Основним методом діагностики лямбліозу та паразитоносійста є мікроскопічне дослідження різноманітних біосубстратів. Аналізуючи результати мікроскопічного методу діагностики, нами встановлено, що у 2005 році кількість хворих на лямбліоз зросла на 8,1% у порівнянні з 2004 р. Слід зауважити: у 2004 році по Сумській області було виявлено 840 хворих на лямбліоз, що на 13,7% менше ніж у 2003 році, з них 67% були діти дошкільного та шкільного віку. Після вивчення показників інфікованості на лямбліоз за 2006 рік, нами виявлено, що показник ураженості на лямбліоз дитячого населення зріс на 1,7% у порівнянні з 2005 роком. Так показник ураженості дітей дошкільного віку складав 0,6%, шкільного віку 0,7 – 1,8% (показник ураженості на лямбліоз серед учнів шкіл складає 0,7%, серед учнів дитячих будинків – 1,5%, шкіл-інтернатів – 1,8%). Тож ступінь інфікованості в значній мірі збільшується при зниженні соціально-економічного життя населення.

На наш погляд такі дані не висвітлюють достовірні показники ураженості на лямбліоз, тому що при гострому перебігу лямбліозу діагноз підтверджується як копрологічним методом, а саме: виявлення вегетативних форм лямблій у дуоденальному вмісті та цист у фекаліях, так і виявленням у сироватці крові підвищеного рівня загального IgE. Тоді як при хронічному перебігу, на фоні відсутності клінічних проявів, копрологічне дослідження не завжди дає позитивний результат, тому слід виявляти у сироватці крові специфічні IgG до лямблій.

КЛІНІКО–ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕШИХИ

Івченко М. В, лікар-інтерн

Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М. Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Актуальність бешихи зумовлена здатністю до частого рецидивування, що може призводити до інвалідизації. Ушкодження шкіри є вхідними воротами для проникнення іншої бактеріальної флори з подальшим розвитком абсцесів, флегмон, сепсису. Тому особливого значення набуває своєчасна діагностика бешихи, правильне лікування.

Мета - дослідити особливості клініки та епідеміології сучасної бешихи.

Матеріали та методи: було проаналізовано 42 медичні карти хворих на бешиху, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в першому інфекційному відділенні СОКІЛ у 2007 р.

Серед них чоловіків було 19, жінок – 23. Вікові градації: від 20 до 40 років було 6 (14,3 %) пацієнтів, від 40 до 60 - 20 (47,6 %), від 60 до 80 - 16 (38,1 %). Первинну бешиху діагностували у 23 (54,8 %) хворих, повторну – в 4 (9,5 %), рецидивуючу – в 15 (35,7 %). Локалізація уражень найчастіше відбувалась на нижніх кінцівках - 32 (76,2 %) пацієнти, рідше – на обличчі 7 (16,7 %) та на верхніх кінцівках – 3 (7,1 %). Середньотяжкий перебіг захворювання був у 38 (90,5 %) хворих, тяжкий – у 4 (9,5 %). Серед клінічних форм бешихи найчастіше виявляли еритематозну - 26 (61,9 %) хворих, геморагічні: еритематозно – геморагічна -6 (14,3 %), бульозно - геморагічна- 2 (4,8 %), еритематозно – бульозну форму в 7 (16,6 %) пацієнтів та виразково – некротичну в 1 (2,4 %) людини. Серед супутніх захворювань, що можуть мати велике значення у розвитку рецидивуючої бешихи, в хворих спостерігали оніхомікоз стоп – 9 (21,4 %) пацієнтів, варикозну хворобу вен нижніх кінцівок – 7 (16,7 %), цукровий діабет – 4 (9,5 %), ожиріння- 1 (2,4 %), лімфедему нижніх кінцівок – 3 (7,1 %). Ускладнення бешихи були місцевого характеру: лімфостаз 1 ступеня - у 3 (7,1 %) хворих, лімфедема нижніх кінцівок – 3 (7,1 %), абсцес- 2 (4,8 %) та флегмона - у 1 (2,4 %) пацієнта. Для подальшого лікування їх переводили в інші лікувальні заклади (переважно гнійні хірургічні відділення). Середня тривалість перебування в стаціонарі склала 11 ліжко днів.

Таким чином, серед хворих на бешиху переважають жінки. Найчастіше діагностується первинна бешиха середньої тяжкості, еритематозна форма з ураженням нижніх кінцівок. Оніхомікоз стоп та варикозна хвороба вен нижніх кінцівок найчастіше впливають на виникнення рецидивуючої бешихи. Серед ускладнень превалює порушення лімфатичного відтоку.

ДИСКРЕТНИЙ ПЛАЗМОФЕРЕЗ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

Корнієнко М. О., лікар-інтерн, Прокопішек К.М.*, лікар

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького*

В останні роки спостерігається збільшення кількості гострих та хронічних вірусних гепатитів (ГВГ, ХВГ ). Особливе місце у складному комплексі патофізіологічних реакцій при ВГ посідають порушення в системі гомеостазу. Використання плазмоферезу (ПФ) дає змогу видалити з крові патологічні метаболіти.

Мета - з’ясувати ефективність використання ПФ у лікування хворих на ВГ.

Клінічно та лабораторно було обстежено 44 хворих на ГВГ та ХВГ, віком від 16 до 74 років, що знаходились на лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2006 – 2007 р.р

Хворі були поділені на 2 групи, у кожній по 22 особи. Серед них жінки склали 35 %, чоловіки - 65 %. Хворих на ГВГ в обох групах було по 23 %, на ХВГ - 77 %. Ускладнення ВГ виявились у 54 % хворих; супутні захворювання в 81 %. З метою детоксикації хворим першої групи проводили ПФ.

Кількість сеансів ПФ у одного пацієнта на курс лікування коливалась від 1 до 5. За сеанс ПФ вилучалося в середньому 600 мл плазми. Інтервал між процедурами складав 1-3 дні. Заміщення об’єму видаленої плазми здійснювалося ізотонічним розчином хлориду натрія.

Для оцінки ефективності ПФ в комплексній терапії ВГ використовувались наступні клінічні та лабораторні показники: вираженість астеновегетативного синдрому, жовтяниці, шкірного свербіжу, диспепсичного синдрому, вміст у крові білірубіну, жовчних кислот, активність амінотрансфераз, лужної фосфатази, вміст загального білка, концентрація фібриногену, протромбіну.

Після проведення курсу ПФ у всіх хворих спостерігалось покращення суб’єктивних, об’єктивних та лабораторних показників (в середньому на 63 % швидше, ніж у хворих, що не отримували ПФ). Також значно поліпшилися показники по супровідній патології. Прикладом може бути наступне спостереження. Хворий Д., 37 років, скаржився на нудоту, шкірний свербіж, жовтяничність склер та шкіри, втомлюваність, тощо. Біохімічний аналіз крові: загальний білірубін 128 мкмоль/л; прямий білірубін 70,8 мкмоль/л; ЛДГ 1862 о/л; ЛФ- 261 о/л; ГГТ – 394 о/л; загальний білок - 65 г/л. Уже після першого сеансу ПФ покращалось самопочуття та стан хворого (припинився шкірний свербіж, зникла нудота, зменшилась слабкість, почала світліти сеча ). Біохімічний аналіз крові: загальний білірубін 38 мкмоль/л; прямий білірубін 29,8 мкмоль/л; ЛДГ - 83 о/л; ЛЛГ - 439 о/л; ЛФ-174 о/л; ГГТ – 215 о/л; загальний білок – 64 г/л.

Отже, дискретний ПФ позитивно впливає на динаміку клінічного перебігу та лабораторні показники вірусних гепатитів.

КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНІ ОСОБЛИВОСТІ ХРОНІЧНИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОЗОНОТЕРАПІЇ В ЇХ ЛІКУВАННІ

Кривогуз І.М., магістрант

Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М.Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі є глобальною проблемою людства, яку можна порівняти хіба що зі СНІДом. За даними ВООЗ, у різних країнах світу інфіковано або перенесло захворювання в минулому близько 2 млрд. населення, що значно перевищує захворюваність на ВІЛ-СНІД.

Мета – вивчити клініко-лабораторні особливості хронічних вірусних гепатитів В і С (ХВГВ і ХВГС) та можливість використання озонованих розчинів в їх лікуванні.

Було проаналізовано медичні карти хворих на хронічні вірусні гепатити (ХВГ), які знаходились на стаціонарному лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2006-2007 рр. Протягом цього періоду в стаціонарі знаходилось 155 хворих на ХВГ (перша група). Серед них пацієнтів з ХВГВ – 35 (22,6 %), з ХВГС – 120 (77,4 %). Переважали особи чоловічої статі – 95 (61,3 %), жінок було – 60 (38,7 %). Озонотерапію у вигляді внутрішньовенного крапельного введення озонованого фізіологічного розчину отримували 13 (8,4 %) хворих, середня кількість процедур – 3 (друга група).

Тривалість перебування в стаціонарі була однаковою в пацієнтів обох груп і складала (15±0,5 днів) та (14±0,9 днів) відповідно перша (І) та друга (ІІ) групи. У клінічному аналізі крові кількість лейкоцитів при поступленні була вищою в І (6,1±0,2) × 109/л, ніж у ІІ – (4,8±0,3) × 109/л (р ˂ 0,05). При виписуванні кількість лейкоцитів не змінювалась. ШОЕ при поступленні було однакова в обох групах (9±0,9) мм/год, при виписуванні вище у І (9,8±1,1) мм/год, ніж в ІІ (3,2±0,4) мм/год відповідно (р ˂ 0,05). У лейкоцитарній формулі відсоток паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів при поступленні і виписуванні був меншим в І (3,8±0,4) % та (3,7±0,3) %, ніж у ІІ – (4,5±1,1) % та (5,6±1,2) %, (р ˂ 0,05). Сегментоядерні – переважали у І (56±0,9) % та (58±1,2) %, ІІ – (53±2,2) % та (47±2,3) % при поступленні та виписці відповідно (р ˂ 0,05). Відсоток лімфоцитів коливався в І (33±0,9) % при поступленні та (32±1,2) % при виписуванні, в ІІ – (34±1,6) % та (37±2,1) % відповідно. Відсоток моноцитів був меншим у І (5,3±0,2) % при поступленні та (5,2±0,3) % при виписуванні, ніж в ІІ – (6,6±0,7) % та (7,7±1,3) % відповідно (р ˂ 0,05). Загальний білок складав в І (74,1±0,6) г/л при поступленні та (73,2±0,6) г/л при виписуванні, в ІІ – (73,5±1,5) г/л та (74,6±2,6) г/л відповідно. Вміст загального білірубіну був вищим у І, і на момент поступлення складав (27,2±3,0) мкмоль/л, при виписуванні – (17±1,5) мкмоль/л, в ІІ – (20,2±2,8) ммоль/л та (9,8±1,3) ммоль/л (р ˂ 0,05). Підвищення білірубіну за рахунок прямої фракції було в 35 % хворих І і складало (27,1±5,7) мкмоль/л при поступленні, при виписуванні – (14,6±3,4) мкмоль/л. ІІ в 53 % хворих спостерігалось підвищення прямої фракції білірубіну при поступленні (19,1±0,5) мкмоль/л, при виписуванні – не визначався (р ˂ 0,05). Активність амінотрансфераз у І була такою: АлАТ – (143±18,9) ОД/л при поступленні, (105±9,8) ОД/л при виписуванні, АсАТ – (121±22,9) ОД/л при поступленні, (71±6,7) ОД/л при виписуванні. У ІІ: АлАТ (174±35,2) ОД та (161±34,6) ОД/л, АсАТ (123±23,8) ОД/л та (111±30,9) ОД/л відповідно. По активності лужної фосфатази спостерігалась така динаміка: І (198±11,6) ОД/л при поступленні, (187±12,8) ОД/л при виписці, ІІ – (207±40,8) ОД/л та (177±30,8) ОД/л. Активність γ-глутамілтрансферази в І складала (110±21,1) ОД/л при поступленні, (87±10,1) ОД/л при виписці, ІІ – (135±51,2) ОД/л та (86±40,9) ОД/л відповідно.

Отже, при використанні внутрішньовенного крапельного введення озонованого фізіологічного розчину спостерігалась позитивна динаміка вмісту загального білірубіну в сироватці крові, активності печінкових ферментів.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИЦИТОЛІТИЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИКЛОФЕРОНУ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ВІРУСНОМУ ГЕПАТИТІ В

Любченко Н.М., лікар-інтерн

Науковий керівник - д. м. н., професор Чемич М.Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Вірусні гепатити займають третє місце за росповсюдженістю серед усіх вірусних інфекцій у світі. Близько 2 млрд людей є носіями вірусу гепатиту В. Відомо, що широко використовуваний препарат циклоферон достовірно сприяє зниженню активності трансаміназ у хворих на хронічний вірусний гепатит В. Однак як показник якості антицитолітичної дії найбільше значення має не лише сам по собі факт зниження активності трансаміназ до норми, а зміни їх співвідношення, яке відображається коефіцієнтом Де Рітіса (АсАТ/АлАТ).

Мета роботи - довести доцільність використання циклоферону для зменшення проявів цитолізу.

Були порівняні динамічні зміни показників коефіцієнту Де Рітіса за методом Карнищенка (визначенння коефіцієнту терапевтичної ефективності (КТЕ)) між двома групам хворих, що пройшли курс лікування хронічного гепатиту В. Групи були сформовані вибірково на базі архівних даних СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького за період 2003-2007 рр. Першу групу – контрольну - склали 20 хворих, які були проліковані з використанням загальноприйнятої терапії. Другу - основну – 20 пацієнтів, які отримували загальноприйняту терапію та внутрішньом’язові ін’єкції 12,5 % розчину циклоферону через добу.

Позитивну відповідь на лікування як в першій, так і в другій групі дали 60 % хворих, КТЕ в першій і другій групах був 0,7 та 1,05 відповідно. КТЕ у хворих з основної групи виявився на 33,3 % вищий, ніж у контрольній.

Отже, циклоферон, за умови здатності організму хворого дати позитивну відповідь на його застосування, є ефективним препаратом зниження біохімічних проявів цитолітичної активності при хронічному вірусному гепатиті В. Курс загальноприйнятої терапії в комбінації з курсом циклоферонотерапії є на 33,3 % ефективнішим за курс загальноприйнятої терапії стосовно проявів цитолізу при хронічнрму вірусному гепатиті В.

Таким чином, слід рекомендувати поєднання загальноприйнятої терапії з використанням циклоферону при хронічному вірусному гепатиті В.

ЕПІДЕМІЧНА СИТУАЦІЯ З ВІЛ/СНІДУ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Прядка Т. М., лікар-інтерн

Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М. Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

В Україні станом на 01.11.2007 року офіційно зареєстровано 119107 ВІЛ-інфікованих осіб, цього ж року в Сумській області було виявлено 179 нових випадків ВІЛ-інфекції.

Мета роботи – комплексна оцінка інтенсивності епідемічного процесу ВІЛ/СНІДу в Сумській області.

Проаналізувавши поширеність ВІЛ-інфекції в Сумській області станом на 01.01.2007 року, встановили, що найвищий показник ВІЛ-інфікування був у Роменському (27,8 на 100 тис. населення), Кролевецькому (21,1), Шосткінському (14,2), Конотопському (13,2), Буринському та Охтирському (12,8), Тростянецькому (10,2) районах; значно нижчий – в Ямпільському (7,2), Білопільському (7,1), Краснопільському (6,4), Сумському (6,3), В-Писарівському (4,3), Недригайлівськму (3,5), Лебединському (1,9) районах. Не було виявлено ВІЛ-інфікованих у Л-Долинському, Путивльському та С-Будському районах. Кількість інфікованих у м. Суми становить 10,3 на 100 тис. населення.

Із шляхів передавання найчастіше реєструються парентеральний та статевий, значно рідше – вертикальний та невстановлений. Так, у 2003 році парентеральний шлях передачі склав 50 %, статевий – 28,4 %, вертикальний – 14,7 %, не встановлений – 6,8 %; у 2004 р. – 41,9 %, 25,7 %, 20,3 %, 12,3 %; у 2005 р. - 40,2 %, 33,7 %, 16,3 %, 9,7 %; у 2006 р. -46,9 %, 32,4 %, 13,1 %, 7,6 %; у 2007 р. - 45,8 %, 35,8 %, 13,9 %, 4,5 % відповідно.

Серед обстежених на ВІЛ-інфекцію переважають особи чоловічої статі. Так, у 2003 році відсоток ВІЛ-інфікованих чоловіків склав 59,5 %, жінок – 40,9 %; у 2004 р. – 58,1 %, 41,9 %; у 2005 р. – 50 %, 50 %; у 2006 р. – 53 %, 47 %; у 2007 р. – 62,2 %, 37,7 % відповідно.

Серед осіб, які інфікувалися ВІЛ, переважну більшість складають представники вікової групи від 20 до 40 років із слабо вираженою тенденцією до збільшення частки вікової групи у віці 14-19 років. Так, у 2003 році у віці 0-14 років зареєстровано 16 % ВІЛ-позитивних, 15-19 років – 9 %, 20-29 років – 46,6 %, 30-39 років – 21,6 %, 40 та більше років – 6,8 %; у 2004 р. – 20,3 %, 4,1 %, 48,6 %, 21,6 %, 5,4 %; у 2005 р. – 16,3 %, 1,1 %, 50 %, 25 %, 7,6 %; у 2006 р. – 11 %, 3,4 %, 56,6 %, 20 %, 9 %; у 2007 р. – 9,5 %, 3,4 %, 53,6 %, 22,9 %, 10,6 % відповідно.

Спостерігається щорічне збільшення нових випадків СНІД та смерті від СНІДу. За даними 2003 року, діагноз СНІД був встановлений у 16 осіб, кількість померлих становила 6; у 2004 р. – 14 та 8; у 2005 р. – 21 та 9; у 2006 р. – 52 та 10; у 2007 р. – 14 та 12 відповідно.

Таким чином, щорічно спостерігається збільшення реєстрації нових випадків ВІЛ-інфекції. Найбільші показники поширення ВІЛ відмічаються в Роменському, Кролевецькому, Шосткінському, Конотопському, Буринському та Охтирському районах. Хоча парентеральний шлях передавання ВІЛ залишається домінуючим, відбувається поступове збільшення частки статевого шляху передавання. Спостерігається тенденція до зростання кількості ВІЛ-позитивних чоловіків. Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу вражає найбільш працездатні та репродуктивні верстви населення у віці від 20 до 40 років. Кількість хворих на СНІД та померлих від СНІДу на 2007 рік у порівнянні з 2003 роком зросла вдвічі.

ПОШИРЕННЯ ВІЛ – ІНФЕКЦІЇ СЕРЕД СПОЖИВАЧІВ ІН’ЄКЦІЙНИХ НАРКОТИКІВ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Тимощук Т.В., лікар - інтерн

Науковий керівник - к. м. н., доцент Ільїна Н. І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Україна займає перше місце серед країн Східної Європи по поширенню ВІЛ-інфекції. Сумська область за рівнем захворюваності на ВІЛ/СНІД посіла сьоме місце серед 27 адміністративних територій України. Поширення хвороби набуло епідемічного характеру, що пов`язано з проникненням ВІЛ у середовище споживачів ін`єкційних наркотиків. Парентеральний шлях інфікування ВІЛ, зумовлений спільним використанням шприців, голок, обладнання для приготування наркотиків, був і залишається домінуючим у наш час.

Метою дослідження було вивчити темпи поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів ін`єкційних наркотиків.

Дослідження проводились на базі Сумського обласного центру профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу. Нами було оброблено дані за період з 1997 року по 01.01.2008 року. За цей час в області було зареєстровано 909 ВІЛ-інфікованих осіб, що складає 75,17 на 100 тис. населення, та 80 хворих на СНІД. Слід відмітити, що 179 з них було виявлено у 2007 році. На диспансерному обліку в Сумському обласному центрі профілактики ВІЛ-інфекції /СНІДу станом на 01.01.2008 знаходиться 592 особи, серед них 215 (36,3 %) є споживачами ін’єкційних наркотиків, з них 33 хворих на СНІД (15,3 %). Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих, хворих на наркоманію, у 2007 році виявлено в місті Суми (9 чоловік). Друге місце посідають Шосткинський, Роменський, Конотопський райони (по 7 осіб відповідно). Для порівняння, в 2006 році було 56 ВІЛ-інфікованих ін’єкційних наркоманів, що на 26 % менше проти 2007 року. На першому місці стояв Шосткинський район (8 осіб), на другому місці – Конотопський (6), на третьому – Кролевецький (5). Частка чоловіків у 2006 році становила 62,5 % (35 осіб), жінок – 37,5 % (21); у 2007 році чоловіки склали 60,4 % (130), жінки 39,6% (85).

Слід зазначити, що в нашому регіоні нові випадки інфікування ВІЛ в значній мірі сконцентровані у віковій групі 15 – 24 роки.

Таким чином, протягом 2007 року збільшилась кількість ВІЛ-інфікованих серед ін’єкційних наркоманів у порівнянні з 2006 роком, що, можливо, пов’язано з більшою доступністю методів обстеження і їх анонімністю.

ЕФЕКТИВНІСТЬ БІЛЬТРИЦИДУ В ЛІКУВАННІ ОПІСТОРХОЗУ

Чергінець Д.Б, лікар-інтерн

Науковий керівник - д. м. н., професор Чемич М. Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Опісторхоз займає особливе місце серед інших гельмінтозів Сумської області в зв’язку з його схильністю до хронізації, розвитком тяжких ускладнень. В Україні до областей з високим ризиком інвазії опісторхісами відносяться Сумська, Полтавська та Чернігівська.

У Сумській області ураженість місцевого населення опісторхозом сягає від 10 % до 50 % та реєструється в 16 з 18 районів. З 90-х років ХХ століття впроваджене лікування опісторхозу з використанням більтрициду, ефективність якого складає 90 %.

Мета дослідження - визначити клініко-лабораторну ефективність лікування опісторхозу більтрицидом.

Проведений аналіз 40 медичних карт хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в СОКІЛ з 2003 по 2007 рр. Оцінка ефективності лікування проводилась з урахуванням результатів овоскопічного дослідження калу і жовчі. Методи дослідження: клініко-анамнестичні, лабораторні (біохімічне дослідження крові, паразитологічне), інструментальні: ФГДС, УЗД, фракційне дослідження жовчі (3 кратне).

Клінічний перебіг опісторхозу в значній мірі визначався тривалістю інвазії. При інвазії до 5 років перебіг хвороби був субклінічним – 8 (70 %) хворих; при тривалості від 5 до 15 років хворі скаржились на відрижку, нудоту, тяжкість у шлунку, біль у правому підребер’ї, періодичну діарею. При об’єктивному обстеженні визначалась помірна болючість печінки та позитивний симптом Кера. Тривалість інвазії більше 15 років спричиняла стійкі захворювання системи травлення: хронічний холецистит 40 (100 %) хворих, гепатит 28 (70 %), панкреатит 16 (40 %). Ефективність лікування, в залежності від тривалості інвазії, відповідно склала: до 5 років – 97 %; 5-15 років - 97 %, більше 15 років - 87 %. Відповідно по групам: у 3 %, 3 %, 13 % хворих проводилось повторне лікування або застосовування 2 препаратів (більтрицид + озонотерапія, більтрицид + гіпербарична оксигенація).

Таким чином, при ранній діагностиці опісторхозу ефективність лікування підвищувалась і зменшувалась кількість ускладнень. Частота побічних ефектів лікування більтрицидом збільшувалась з тривалістю ураження опісторхозом. Необхідно проводити інформаційно-просвітню роботу серед населення з профілактики інфікування опісторхіями.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ А В УМОВАХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Шабло І.А., лікар-інтерн

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Вірусний гепатит А (ВГА) – одне з найбільш розповсюджених на планеті захворювань. Оцінюючи поширеність ВГА, слід враховувати, що на один випадок жовтяничної форми припадає 5 випадків без жовтяниці. Більш високі, ніж у розвинутих країнах світу, показники захворюваності на ВГА, особливо серед молодого працездатного населення, низький рівень комунального благополуччя населених пунктів, імунологічна незахищеність молодого населення, а також значні економічні збитки, що пов’язані з даним захворюванням, ставлять проблему профілактики та своєчасної діагностики ВГА в розряд актуальних.

Мета - вивчити клініко-епідеміологічні особливості перебігу ВГА в Кролевецькому районі за період з 2004 по 2006 рр.

Проведено ретроспективний аналіз 123 медичних карт стаціонарних хворих на ВГА, що перебували на лікуванні в інфекційному відділенні Кролевецької ЦРЛ у 2004-2006 рр. Діагноз було встановлено на підставі клініко-епідеміологічних та лабораторних даних.

Вік обстежених коливався від 1 до 49 років: хворі у віці 1-15 років склали 30 %; 16-30 - 56 %; 31-49 – 22,8 %. Частіше хворіли на ВГА чоловіки (62,6 %), ніж жінки (37,3 %). Спостерігалася осінньо-зимова сезонність. У 11,4 % хворих переджовтяничний період перебігав за грипоподібним типом, у 42,3 % - за диспепсичним та у 46,3 % - за змішаним. Практично в усіх хворих (99,2 %) спостерігався середньотяжкий перебіг захворювання і лише в 0,8 % – легкий. Жовтянична форма спостерігалася у 90,2 %, безжовтянична – у 9,8 %. Середня тривалість перебування в стаціонарі склала 27 ліжко-днів.

Таким чином, захворюваність на ВГА у Кролевецькому районі характеризується ураженням молодих осіб, хворіють переважно чоловіки у віці до 30 років. Переважає жовтянична форма середнього ступеня тяжкості. Характерна осінньо-зимова сезонність.

ЧАСТОТА ВИЯВЛЕННЯ МАРКЕРІВ ПАРЕНТЕРАЛЬНИХ ГЕПАТИТІВ У ГРУПІ ЕПІДЕМІЧНОГО РИЗИКУ

Яковлєва Г.В., лікар-інтерн

Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М.Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Актуальність парентеральних гепатитів зумовлена тенденцією до їх зростання, а також неповною відповідністю між зареєстрованими статистичними даними і реальною поширеністю серед населення вірусних гепатитів В(ВГВ) і С(ВГС) за рахунок недіагностованих безсимптомних форм.

Мета роботи - дослідити реальну поширеність маркерів вірусних гепатитів серед медичних працівників, вагітних, донорів і довести необхідність проведення обстеження їх на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV).

Проведено ретроспективне вивчення досліджень на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV) методом ІФА серед населення Сумської області за останні чотири роки (2003-2006 рр.). Проаналізована динаміка результатів обстеження на маркери ВГВ і ВГС за чотири роки у медпрацівників, вагітних, донорів. Усі дані статистично опрацьовані і представлені в абсолютних та інтенсивних показниках.

За період з 2003 по 2006 р.р. серед населення Сумської області було проведено 231966 досліджень на маркери вірусних гепатитів (HВsAg, анти-HCV) методом ІФА. На HВsAg було обстежено 139816 осіб, на анти-HCV - 92150.

Позитивними виявилися результати обстеження в 8860 випадках, що складає 3,8 %. Відсоток позитивних результатів при обстеженні на HВsAg склав 3 %, на анти-HCV - 5,1 %. Простеживши динаміку позитивних результатів обстеження на HВsAg, анти-HCV встановлено, що максимальним показник був у 2003 році і склав 4,6 %, а мінімальним - у 2004 році і дорівнював 3,2 %. Загальна тенденція до зростання чи зниження відсотку позитивних результатів за цей період не простежувалась. Так, у 2004 році цей показник знизився до 3,2 %, у 2005 році зріс до 4,1 %, а в 2006 році знов зменшився до 3,5 %.

Окремо було проведено дослідження поширеності маркерів ВГ серед медичних працівників, вагітних і донорів.

Серед донорів кількість досліджень за період з 2003 по 2006 рік поступово знизилась з 37748 у 2003 році до 26544 у 2006 році. При цьому відсоток позитивних результатів до 2005 року зростав таким чином: 2003 р. - 1,8 %, 2004 р. – 2,3 %, 2005 р. - 3,0 %. У 2006 році знизився до 2,5 %.

Охоплення контингенту вагітних жінок обстеженням на маркери ВГ за ці роки зросло з 4614 до 9605. При цьому відсоток позитивних результатів змінювався таким чином: 2003 р. - 2,4 %, 2004 р. – 0,5 %, 2005 р. – 1,5 %, 2006 р. – 1,2 %.

Рівень обстеження медпрацівників на маркери вірусних гепатитів зріс з 3304 до 9928. Динаміка відсотку позитивних результатів обстежень мала такий вигляд: 2003 р. – 3,1 %, 2004 р. – 2,5 %, 2005 р. – 1,3 %, 2006 р. – 1,7 %

Таким чином, за період з 2003 по 2006 рік відсоток позитивних результатів обстеження на маркери ВГ (HBsAg та анти-HCV) коливався в межах від 3,2 % до 4,6 %. Слід зазначити, що кількість проведених обстежень на анти-HCV була в 0,66 рази нижче, ніж кількість обстежень на HВsAg, хоча відсоток позитивних результатів при обстеженні на анти-HCV був вищий у 1,7 рази. Окрім того, кількість обстежень серед донорів знизилась, при тому, що відсоток позитивних результатів зріс. Враховуючи велику частоту безсимптомних форм ВГВ і ВГС та несприятливий прогноз захворювання при його пізньому діагностуванні і призначенні лікування, є доцільним рекомендувати проводити обстеження на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV) усім медпрацівникам та пацієнтам з груп медичного та епідемічного ризику.

КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ АНГІН

Гомаз А.О., лікар-інтерн

Науковий керівник - д.м.н., професор Чемич М.Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Актуальність ангін пов’язана з їх широким розповсюдженням, а також з частим розвитком ускладнень і переходом у хронічний тонзиліт.

Проведено аналіз медичних карт 140 хворих, які знаходились на стаціонарному лікуванні в СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького, з них чоловіків було 64, жінок – 76, вік хворих складав (26,1±0,8) року.Пацієнтів із середнім ступенем тяжкості було 92,1 %, з тяжким перебігом - 7,1 %. Діагностовано переважно первинну лакунарну ангіну (69.3 %), менший відсоток складала повторна лакунарна ангіна - 25,7 %. Незначна кількість хворих мала ангіну Сімановського-Венсана (5 %). Усі хворі госпіталізовані на другий день захворювання. Ускладнення( паратонзилярний абсцес) розвивався у 18 хворих.

У всіх хворих при госпіталізації спостерігався біль у горлі, загальна слабкість, інтоксикація, гіперемія зіву, нальоти, збільшення лімфатичних вузлів, у 8 осіб було порушення ритму серця . Основні симптоми зникали на другий-третій день (2±0,7). У клінічному аналізі крові при поступленні спостерігалися: лейкоцитоз (9,9±0,3)х109/л, збільшенняШОЕ (21±1,1) мм/год. При виписуванні кількість лейкоцитів та ШОЕ поверталися до норми-(5,5±0,1)х109/л, (4,8±0,1) мм/годвідповідно. В лейкоцитарній формулі при поступленні був підвищений відсоток палочкоядерних нейтрофільних гранулоцитів (9,8±0,04) %, при виписуванні – (2,2±0,1) %. Відсоток сегментоядерних нейтрофільних гранулоцитів при поступленні та виписуванні складав (58±0,5) % та (41,2±0,3) % відповідно.Відсоток лімфоцитів та моноцитів при виписуванні був менший (18,7±0,1)% та (3,6±0.2)% відносно поступлення (25.9±0,9) % та (6,7 ±0.2) % відповідно (p<0,05).

При бактеріологічному дослідженні мазків із зіву та носу спірохета Венсана виявлялась у 5 % ,стафілокок - 15 % , стрептокок - 80 % хворих.

Хворі отримували етіотропну терапію: цефазолін (38,8 %) , метрогіл (10,7 %), нацеф (6,4 %), цефтріаксон (10 %), доксіциклін (5 %), цефангін (2.8 %), ампіцилін (39.2 %). Крім того пацієнти отримували: реосорбілакт (6,4 %), лоратадін (51,4 %), діазолін (75 %), амізон (56,4 %), сульфат магнезії 25 % розчин (68,8 %), лімфоміозот (19,2 %), енгістол (6,4 %); місцево -фарінгосепт (35,7 %), септефріл (53,5 %), лісобакт (34,2 %). Всім хворим було призначено полоскання ротоглотки гіпохлоритом натрію. Значній частині хворих проводилась аутогемотерапія(76.4 %). Тривалість перебування хворих у стаціонарі становила(6,5±0,1) дня.

Таким чином, переважна кількість хворих мала первинну ангіну, середнього ступеня тяжкості. Введення антибактеріальних препаратів проводилось в основному парентерально, що є недоцільним при середньому ступені тяжкості.

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЕПТОСПІРОЗУ НА СУМЩИНІ

Чемич О.М., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Лептоспіроз – поширена інфекційна хвороба, а для Сумської області ще й ендемічна. Відзначається тенденція до подальшого зростання захворюваності. При вивченні епідеміології лептоспірозу в багатьох склалось враження про професійний характер хвороби та її літньо-осінню сезонність.

Мета роботи – вивчити та поглибити уявлення про епідеміологічні особливості перебігу лептоспірозу в Сумській області.

Об’єкт дослідження – історії хвороб хворих на лептоспіроз, звітна документація санітарно-епідеміологічних станцій області.

В роботі використані загальноприйняті методи клінічного і лабораторного обстеження хворих, епідеміологічного аналізу, а також мікробіологічні, серологічні. Результати клінічного спостереження і лабораторних досліджень були піддані статистичній обробці.

Аналіз матеріалів відділу особливо небезпечних інфекцій Сумської обласної СЕС за 10 років свідчить про тенденцію до ендемічності лептоспірозу на території області. Показник захворюваності в області коливався від 0,5 на 100 тис. населення в 1996 р. до 3,0 на 100 тис. населення у 2004 р. Починаючи з 1999 року, показники захворюваності на лептоспіроз в області знаходяться на рівні показників в Україні, а в 1999, 2001, 2002, 2004 та 2005 роках значно перевищують останні.

Випадки лептоспірозу реєструвались протягом року. Найбільша кількість захворювань припадала на літні (107 випадків) та осінні місяці (78), значно менше навесні (34) та взимку (5). Визнаючи багаторічну середньостатистичну криву, приходимо до висновку, що середньорічний пік захворюваності на лептоспіроз припадав на липень-жовтень. Найчастіше захворювання спричиняли L. hebdomadis (40 %) та L. icterohaemorrhagiae (23,2 %). Зрідка зустрічалися випадки, пов’язані з іншими серогрупами лептоспір: L. рomona (11,6 %), L. grippotyphosa (10,5 %), L. canicola (7,9 %), L. australis (5,2 %), L. automnalis (2,6 %).

Епідеміологічні особливості помісячного розповсюдження лептоспірозу в області тісно пов’язані із серогрупою збудника. Лептоспіроз, спричинений L. grippotyphosa, у зимово-весняні місяці майже не зустрічався, а пік захворюваності припадав на літньо-осінні місяці (переважно липень-жовтень). Лептоспіроз, етіологічно пов’язаний з L. icterohaemorrhagiae, реєструвався рівномірно протягом року з незначним підйомом захворюваності у липні-серпні.

Контакт людини з довкіллям, де мешкають носії L. grippotyphosa та інших лептоспір, відбувається головним чином під час купання, риболовлі, сезонних сільськогосподарських робіт, що й зумовлює підвищення захворюваності в літньо-осінній період. Водний шлях передавання лептоспір в області не відігравав головну роль (ним зумовлено 32,6 % захворювань). Найчастіше передавання збудників відбувалося при прямому або опосередкованому контакті людей з гризунами та тваринами.

Таким чином, Сумщина є ендемічною щодо лептоспірозу. Захворювання, спричинені L. іcterohaemorrhagiae, розподілялися протягом року рівномірно. Лептоспіроз, викликаний L. grippotyphosa, мав виражену літньо-осінню сезонність. Передача збудника здійснюється головним чином при прямому або опосередкованому контакті з гризунами (60,9 %) та тваринами (43,5 %).

ОСЕРЕДКОВІСТЬ ЛЕПТОСПІРОЗУ ТА ЕПІЗООТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО НА СУМЩИНІ

Чемич О.М., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – асист. Обухова О.А.

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології

Визначається тенденція до подальшого зростання захворюваності на лептоспіроз. Джерелом інфекції є хворі і перехворілі дикі, свійські та промислові тварини, які виділяють лептоспір із сечею і заражають навколишнє середовище, утворюючи різні осередки інфекції: природні, антропургічні, змішані. Для природних осередків характерна їх етіологічна стійкість і літньо-осіння сезонність захворюваності людей. Епідеміологія природних осередків лептоспірозу нерозривно пов’язана з епізоотією. Основними носіями лептоспір є щури, польові миші, землерийки, їжаки, в яких лептоспіроз перебігає як латентна інфекція, але після нього на багато місяців залишається лептоспірурія. Поширення лептоспірозу серед сільськогосподарських тварин з утворенням антропургічних осередків привело до формування самостійного типу хвороби – сільськогосподарського зоонозу, який може існувати без зв’язку з природними осередками інфекції. В антропургічних осередках резервуаром інфекції є щури, велика рогата худоба, свині, собаки.

Природні умови Сумської області сприятливі для існування осередків лептоспірозу: тут протікає 132 річки, більшість з них заболочені, з густою мережею меліоративних каналів. Вологі біотипи постійно заселені мишоподібними гризунами. Серед них найбільший відсоток складають польові та лісові миші, землерийки, різні види польовок. На території області виявлені епізоотичні лептоспірозні зони у 8 районах: у Роменському – 4; у Глухівському та Сумському – по 3; у Конотопському, Охтирському, Путивльському, Буринському, Тростянецькому та м. Тростянці – по 1. Поруч з основним джерелом лептоспірозу в області – гризунами, доведена циркуляція лептоспір серед собак і їх можлива роль як резервуара збудників лептоспірозу. Так, у 1998 році у м. Суми було обстежено 89 собак, з яких 32 (40 % ) дали серопозитивний результат на лептоспіроз. В Ямпільському та Роменському районах виявлені господарства, де народжувалися нежиттєздатні поросята. При обстеженні свиноматок серопозитивні результати на лептоспіроз становили від 40 до 92 %. При плановому епідеміологічному обстеженні в природних умовах у різних видів польовок і домової миші визначали переважно L. grippotyphosa, у населених пунктах в основного мешканця домашніх осередків - сірого пацюка – знаходили тільки L. icterohaemorrhagiae. Серогрупи збудників у гризунів і хворих людей, як правило, співпадали. В окремих господарствах ті самі штами лептоспір виявлені й у свійських тварин (корови, свині). Гризунами були заселені 50,4-75,0 % епідемічних осередків лептоспірозу людей. Серед гризунів, відловлених у населених пунктах, інфікованими були 49,6 %, у природних умовах – 25,2 %.

Можна думати, що захворюваність людей на лептоспіроз L. icterohaemorrhagiae протягом року зумовлена постійною присутністю лептоспіроносіїв (гризунів) в оселях людей і господарських приміщеннях. Контакт людини з довкіллям, де мешкають носії L. grippotyphosa та інших лептоспір, відбувається головним чином під час купання, риболовлі, сезонних сільськогосподарських робіт. Найчастіше передавання збудників відбувається при прямому або опосередкованому контакті людей з гризунами та тваринами.

ПОШИРЕННЯ ГЕПАТИТУ С СЕРЕД ДОНОРІВ КРОВІ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Панасюк А.М., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – д. м. н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Метою нашої роботи було визначення динаміки виявлення вмісту антитіл до вірусу гепатиту С серед донорів крові та порівняння цих даних з динамікою захворюваності на гепатит С серед населення Сумської області.

Робота виконана на базі вірусологічної лабораторії ТОВ ";Обласний донорський центр"; Дослідження проведені методом імуноферментного аналізу (ІФА), який є найбільш поширеним методом серологічної діагностики маркерів ВГ.

За досліджуваний період з 1998 по 2005 рр., при обстеженні 154908 зразків донорської крові на анти-ВГС відзначена достовірність до збільшення відсотка ІФА-позитивних донорів у період з 1998-2001рр. у порівнянні з 2001-2005 рр. Найвищий відсоток донорів з анти-ВГС у крові у Конотопському районі області. Високі показники по Шосткінському, Ямпільському, Лебединському і Роменському районах. У м. Суми та Сумському районі у період 1998-2001 рр. та у 2005 р. кількість щорічно виявлених позитивних на анти-ВГС осіб збільшувалась. А 2002-2004 рр. характеризувались меншою питомою вагою позитивних донорів. Найбільше виявлень носіїв анти-ВГС серед донорів відмічено у весняні місяці (1,253%), хоча кількість донорів в цей час набуває середнього значення – 28495.

Частота виявлення анти-ВГС є найбільшою у віковій категорії 20-29 років і поступово знижується у старших вікових групах. Вікова категорія 50 років і вище з’явилась лише у 2002 році, і саме серед осіб цього віку найменше виявлень анти-ВГС. Частота виявлення анти-ВГС серед чоловіків більша ніж серед жінок. Найбільше ця різниця помітна у віковій категорії 30-39 і 40-49 років.

Динаміка виявлення анти ВГС серед оплачуваних донорів є нижчою у порівнянні з безоплатними донорами, що пояснюється багаторазовим обстеженням платних донорів та їх поступовим відсіюванням від загальної маси донорів.

Найвища захворюваність на вірусний гепатит С у період 2001-2005 рр. спостерігається у найбільш густонаселених районах області. Рівні захворюваності на ВГС і виявлення антитіл до ВГС серед донорів крові у цих районах не співпадають. Найбільший рівень захворюваності на території Сумського району фіксувався у 2004 році.

Люди, які мають анти-ВГС, повинні бути визнані як потенційні джерела інфекції, тому їх кров не може бути використана для трансфузії.

МІКРОБІОТА ОБ‘ЄКТІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В М. СУМИ

Івахнюк Ю.П., студ. 6-го курсу; Лата Я.О., Стребко А.І., Хитрий І. В., студ. 2-го курсу

Наукові керівники - д.м.н., проф. Каплін М.М.; Івахнюк Т.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Метою нашої роботи було вивчення мікробіоти різних об’єктів зовнішнього середовища в м.Суми та вивчення чутливості виділених мікроорганізмів до антимікробних препаратів. Особлива увага була приділена вивченню мікробіоти об’єктів зовнішнього середовища з якими найчастіше контактують всі мешканці міста. Всього було вивчено 86 зразків (змивів): з ручок дверей транспортних засобів, клавіатурних панелей банкоматів, різноманітних об’єктів громадського харчування, грошових банкнот. Крім того, нами було вивчено мікрофлору рук 100 людей.

В ході мікробіологічного дослідження зразків зовнішнього середовища, виявлено 15 видів умовно-патогенних мікроорганізмів. Найбільш чисельними були роди Staphylococcus (3 види), Escherichia (2 види), Klebsiella (1 вид), Proteus (2 види), Clostridium (1 вид), Candida (2 види), Penicillum (3 види), Aspergillus (2 види). Аналізуючи результати мікологічного та бактеріологічного дослідження змивів з грошових банкнот нами встановлено: високий вміст спор грибів Aspergillus (44,3%), у 4% зразків виявлено S.enteritidis (10 КУО/мл), у 2% зразків - гемолізуючу E.coli, 9% - P.aeruginosa. При вивченні мікрофлори шкіри рук виявлено у 4,8% - P.mirabilis, 33,3% - S.aureus, 4,8% - C.xerosis, 14,3% - C.albiсans, 28,8% умовно-патогенна E.coli, 23,8% - P.aeruginosa. Порівнюючи результати антибіотикограми виділених культур мікроорганізмів з їх патогеними властивостями нами встановлено: 36,5% виділених штамів Staphylococcus spp. були резистентні до β-лактамних антибіотиків (з них 40,7% проявляли гемолітичну активність, 42% - лецитовітелазну активність та 43,1% - плазмокоагулятивну активність), 22,1% E.coli – аміноглікозидів (6,8% проявляли гемолітичну активність); 39,3% Klebsiella spp. - аміноглікозидів; 9,3% Proteus spp. – аміноглікозидів; 23% Candida spp. до флуконазолу та 14,4% - до ністатину.

Загальновідомо, що спектр збудників екзогенних інфекцій широкий і кожний мікроорганізм об‘єкта зовнішнього середовища може стати причиною такої інфекції. На наш погляд, необхідно об‘єднання зусиль клінічної лабораторної та санітарно-епідеміологічної служби для моніторингу та попередження розвитку екзогенних інфекцій, що можуть бути викликані представниками мікробіоти об‘єктів зовнішнього середовища, серед сприйнятливого контингенту населення.

ДИНАМІКА ВИЯВЛЕННЯ АНТИТІЛ ДО ВІЛ СЕРЕД ДОНОРІВ КРОВІ

Лобанов О. О., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – д.м.н., проф. Каплін М. М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Метою нашої роботи був ретельний аналіз поширення ВІЛ-інфекції серед контингенту донорів крові за період з 1 січня 2001р, по 2007р. включно.

При обстеженні 101334 донорів на антитіла до ВІЛ зафіксована тенденція до підвищення рівня інфікованості серед них з 0,37% у 2001р. до 0,89% у 2005р., 2006 рік – рівень залишився відносно високим 0,43% .

Найбільша кількість ВІЛ - інфікованих виявлена серед донорів м.Сум та Сумського району, а також Шосткінського, Охтирського, Конотопського та Глухівського районів.

Зросла кількість ВІЛ-інфікованих донорів з 0,018% в 2001р. до 0,022% в 2006р., що збігається із загальноукраїнською динамікою. Всього було виявлено 17 ВІЛ – інфікованих.

Доведено, що кров від постійних платних донорів підлягає вірусній контамінації меншою мірою, ніж кров від добровільних донорів, які, як правило, в більшості випадків здають кров одноразово або декілька разів у житті.

Серед ВІЛ – інфікованих всіх досліджуваних домінувала вікова група 18 -29 років

За статтю серед ВІЛ – інфікованих донорів переважають чоловіки (76,47%).

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ХВОРОБИ ЛАЙМА В СУМСЬКОМУ РЕГІОНІ

Вавенко В.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Клименко Н.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Cистемний кліщовий бореліоз (СКБ) – одна з поширених трансмісивних інфекційних хвороб у країнах помірного кліматичного поясу. Він являє серйозну медичну проблему з огляду на можливість ураження багатьох органів і систем, хронізації та інвалідизації. Відмічена тенденція до зростання СКБ у Сумській області - з 2 випадків у 2002 році до 15 у 2007 році.

Дослідження проведено на базі Сумської обласної клінічної інфекційної лікарні ім. З.Й. Красовицького. Було проаналізовано 46 історій хвороб хворих на СКБ за період 2002-2007 рр. З них жінки склали 60,8 %, чоловіки – 39,1 %. За віком: до 20 років - 3 (6,5 %), 20-30 – 4 (8,6 %), 30-40 – 6 (13 %), 40-50 – 13 (28,2 %), 50-60 – 11 (23,9 %), 60-70 – 8 (17,3 %) і старше 70 – 1 (2,1 %). 32 (69,5 %) особи заразилися на околиці міста Суми, 6 (13 %) - у Краснопільському районі, 3 (6,5 %) – у Лебединському, 5 (10,8 %) - у Недригайлівському.

Стадія локальної інфекції (еритематозна форма, кільцеподібна еритема) діагностована в 34 (76 %) хворих, в одного хворого спостерігалася мігруюча еритема. З дисемінованою формою було 4 (8,6 %) пацієнти, з хронічною формою – 7 (15,2 %). У 15 (32,6 %) хворих визначалось ураження серцево-судинної системи: метаболічна міокардіопатія, вторинна артеріальна гіпертензія. В 11 (23,9 %) осіб відмічено ураження нервової системи у вигляді радикулоневриту, радикулонейропатії, енцефалополірадикулопатії. В одного пацієнта розвинувся енцефаліт з лікворо-венозною дистензією із схильністю до ангіоспазмів. У 4 осіб був астенічний синдром. У хворих з ускладненнями з боку серцево-судинної системи спостерігалося підвищення ЛДГ, АлАТ, АсАТ.

Таким чином, захворювання на СКБ має тенденцію до зростання. Серед ускладнень у хворих частіше спостерігалися ураження серцево-судинної та нервової систем.

АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ШВИДКИХ ТЕСТІВ У ЛАБОРАТОРНІЙ ДІАГНОСТИЦІ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

Василишин Х.І., Леушина Т.І., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Рябіченко В.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Парентеральні вірусні гепатити є надзвичайно актуальною проблемою сучасної медицини, що пов’язано з їх високим поширенням і особливостями перебігу та можливістю розвиток цирозу печінки у значної частини хворих. Для швидкого встановлення етіологічної причини ураження печінки використовують швидкі тести, які є простими у постановці та дозволяють отримати результати дослідження протягом декількох хвилин. Вони є альтернативою використання класичних діагностичних тест-систем, бо не потребують застосування дорогого устаткування і висококваліфікованого персоналу.

Але як новий метод застосування швидких тестів необхідно порівнювати з іншими (традиційними і загальноприйнятими) методами.

Нами проаналізована відповідність результатів дослідження, здійснених швидкими тестами і методом ІФА, на прикладі маркерів вірусних гепатитів В і С.

У дослідженні використовувались швидкі тести виробництва ACON Laboratories (США). Одночасно з експрес-методами проводилося дослідження крові методом ІФА на імунологічному аналізаторі «Мультискан» в умовах клініко-діагностичної лабораторії СОКІЛ. Було проведено 52 швидких тести: 20 - на визначення HBsAg, 18 - на визначення антитіл до HBcAg, 14 - на визначення антитіл до HCV.

Повний збіг результатів дослідження крові методами ІФА і швидких тестів відмічено в 49 (94 %) випадках: HBsAg негативні у 10, позитивні у 9,anti - HBс негативні у 9, позитивні в 7, aнті - HCV негативні у 10, позитивні у 4.

В 1(2 %) випадку мала місце невідповідність результатів дослідження крові на anti - HBс методом ІФА (негативний) і експрес-методом (позитивний). Результат дослідження крові даного хворого на HBsAg виявився негативним і в ІФА і в експрес-методі. В 1 випадку був негативний результат дослідження крові на HBсAg методом ІФА і позитивний експрес-методом. Результат швидкого тесту підтвердився виявленням у крові антитіл до HBеAg. В 1 випадку позитивний результат дослідження на HBsAg методом ІФА не підтвердився ні швидким тестом, ані визначенням інших маркерів HBV-інфекції (HBеAg, загальні антитіла до HBсAg, anti-HBeIgG в ІФА).

Таким чином, на підставі проведених досліджень можна зробити висновок про високу чутливість, специфічність, економічність і простоту в застосуванні швидких тестів. Їх достовірність повністю відповідає загальноприйнятому у клініці методу ІФА. Особливо практичне значення їх застосування набуває при поодиноких дослідженнях, а також при необхідності швидкого отримання результатів.

ГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІРУСУ ГЕПАТИТУ С У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Грего А.В., Ветох І. В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., асист. Захлєбаєва В. В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Проблема вірусного гепатиту С для України набуває, на жаль, все більшої і більшої актуальності. За неофіційними даними, близько 3 % населення інфіковані цим вірусом, однак дійсна захворюваність невідома. Прогнозується, що в найближчі 15-20 років захворюваність зросте у 3-4 рази і перевищить захворюваність на СНІД. Переважне враження осіб молодого віку, високий рівень хронізації з можливим переходом у цироз печінки і гепатоцелюлярну карциному визначають актуальність цього захворювання. Його перебіг залежить від генетичних особливостей збудника.

Мета роботи – вивчення розповсюдження генотипів вірусу гепатиту С (НСV) та їх зв'язок з епідеміологічними даними.

Методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) обстежено 150 осіб, у яких ВГС виявлений вперше у 2007 році. Позитивний результат ПЛР був у 38 (25,3 %) пацієнтів з рівнем віремії в межах 102 – 104/мл. У 16 (42,1 %) осіб виявлено генотип 1в, у 19 (50 %) – 3а, у 3 (7,9 %) – поєднання генотипів 1в і 3а. У пацієнтів, що вживали ін’єкційним шляхом наркотичні речовини, переважно визначався генотип 1в; у осіб з гемотрансфузіями в минулому або частим відвідуванням стоматологічного кабінету – 3а.

Отже, у Сумській області переважає інфікування хворих генотипом НСV 3а. Серед осіб, що вживають наркотичні препарати внутрішньовенно, циркулює генотипу НСV 1в.

ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ПАРАЗИТАРНИХ ІНВАЗІЙ У ХВОРИХ ІЗ УРАЖЕННЯМ ПЕЧІНКИ

Гвоздецька О.В., Канавець Н.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Троцька І.О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Гепатити, спричинені інфекційними чинниками, залишаються однією з найбільш актуальних проблем охорони здоров’я, оскільки, незважаючи на застосування сучасних методів лікування, у 25-30 % пацієнтів спостерігається затяжний і хронічний перебіг хвороби, особливо у випадках асоціації вірусної або бактеріальної інфекції з паразитарною інвазією.

Метою роботи було визначення особливостей діагностики та клінічного перебігу паразитарних інвазій у пацієнтів інфекційних стаціонарів з захворюваннями гепатобіліарної системи в Сумській області.

Паразитологічними методами (методами нативного мазка по Като, нативного мазка з розчином Люголю, флотаційними методами збагачення Фюллеборна та з аміачною селітрою, методом формалін-ефірного збагачення) обстежено 1220 пацієнтів інфекційного стаціонару з ураженнями печінки у 2006 році та 1090 – у 2007. Аналіз нашого матеріалу свідчить про високу ураженість зазначеного контингенту паразитарними патогенами, які були виявлені в 136 осіб у 2006 році та в 132 – у 2007 або відповідно в 11,4 % та 12,1 % випадків. При цьому питома вага інвазованих осіб по області серед всього обстеженого населення склала в 2006р. – 1,6 %, у 2007 р. – 1,8 %.

Було встановлено, що показники виявлення гельмінтозів та кишкових паразитозів у хворих з ураженнями гепатобіліарної системи в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів помітно відрізняються. Так, за даними 2007 року, виявляємість паразитозів у стаціонарах м. Суми у 41,5(!) разів перевищує виявляємість у Кролевецькій ЦРЛ, у 26 разів – у Краснопільській ЦРЛ, у 10 разів – у Недригайлівській ЦРЛ.

Гельмінти та паразити спричиняють порушення функції травного тракту, розвиток алергічних реакцій, інтоксикацію, відіграють роль імуносупресорів. Саме тому паразитарна інвазія сприяє більш тяжкому перебігу інфекційного захворювання, що підтверджено результатами нашого дослідження. Так, питома вага осіб з тяжким та ускладненим перебігом захворювання склала 17 % серед пацієнтів, у яких мала місце асоціація паразита з іншими інфекційними агентами, проти 9 % - серед неінвазованих.

Таким чином, паразитарні інвазії відіграють значну роль в епідеміології та клінічному перебігу інфекційних захворювань печінки на території Сумської області. Тому завданням медичних установ є розширення алгоритму діагностичних досліджень з метою виявлення асоційованих інвазій, які сприяють ускладненню діагностики та клінічного перебігу захворювань гепатобіліарної системи.

ЛІКУВАННЯ ОПІСТОРХОЗУ

Панченко К.А., Кириленко Є.О., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Клименко Н.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Опісторхоз – біогельмінтоз, природно-вогнищевий паразитоз, для якого характерні ураження печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, що обумовлене особливостями локалізації статеводозрілих гельмінтів в організмі кінцевого хазяїна.

Сумська область несприятлива в плані захворюваності на опісторхоз. Так, у 2006 році в області було виявлено 826 хворих на опісторхоз, в тому числі 46 дітей. Збільшилась кількість хворих у Велико-Писарівському, Буринському, Кролевецькому районах та у м. Шостка.

Було опрацьовано 156 історій хвороб хворих на опісторхоз, які знаходились на лікуванні в Сумській обласній інфекційній клінічній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2002-2007 рр. Серед них 104 (66,7 %) жінки, 52 (33,3 %) чоловіки. Кількість хворих з 2003 по 2007 рік щорічно збільшувалась: у 2002 р. - на 16,7 %, у 2003 р. - на 10,3 %, у 2004 р. - на 11,5 %, у 2005 р. - на 16,0 %, у 2006 р. - на 18,6 %, у 2007 р. - на 27,0 %.

62 (39,7 %) хворих при госпіталізації не пред’являли скарг (виявлені при профобстеженні), проте після проведення УЗД у 20 з них виявлені ознаки холециститу, у 34 – дискінезії жовчовивідних шляхів. Із загальної кількості пацієнтів холецистит був у 50,5 %. Лікування всіх хворих проводилося згідно стандартів. Антигельмінтик (більтрицид) призначався після проведення попередньої підготовки. При наявності запального процесу в жовчовивідних шляхах хворим спочатку призначали антибактеріальну терапію. Пацієнтам, що мали мікст-інвазію (лямбліоз і опісторхоз одночасно), спочатку проводилося лікування лямбліозу, а потім опісторхозу (таких було 9 випадків).

Отже, хронічний опісторхоз супроводжується патологією з боку гепатобіліарної системи навіть при відсутності скарг, тому проведення комплексного обстеження і лікування в умовах інфекційного стаціонару доцільніше, ніж призначення антигельмінтних препаратів в амбулаторних умовах, яке практикують у деяких районах області.

ІМУНОФЕРМЕНТНИЙ АНАЛІЗ У ДІАГНОСТИЦІ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Перевознюк Є.П., Шаповалова І.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Сніцарь А. О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Метод імуноферментного аналізу (ІФА) широко використовується в сучасній діагностиці багатьох інфекційних хвороб, особливо при імуногістологічних дослідженнях, а також для виявлення циркулюючих антигенів, антитіл та імунних комплексів. Він, включаючи в себе використання комерційних реагентів АГ або АТ, дозволяє підтвердити попередній діагноз. Найбільш поширеного використання в практиці набув твердофазний ІФА, який використовують для виявлення в сироватці специфічних антитіл з різних класах імуноглобулінів.

Даний метод використовується при діагностиці паразитарних хвороб у пацієнтів, що знаходились на лікуванні в Сумській обласній клінічній лікарні ім. З.Й. Красовицького або звернулися в обласний гепатоцентр. За 2007 рік амбулаторно ІФА було призначено 620 хворим з підозрою на опісторхоз, токсокароз, лямбліоз, трихінельоз, аскаридоз. Підтвердження діагнозу було отримано у 59 (20,9 %) хворих з 282 на токсокароз; у 17 (10,5 %) з 162 - на лямбліоз; у 7 (8,3 %) з 84 - на опісторхоз; у 3 (10,3 %) з 29 - на аскаридоз. 100 % негативний результат було одержано при дослідженні матеріалу від 40 пацієнтів з трихінельозом та 23 з ехінококозом.

За 2006 – 2007 роки метод використовувався в 16 (29,6 %) випадках з 54 стаціонарних хворих для підтвердження діагнозу опісторхоз. АТ були знайдені у10 (62,5 %) випадках, у 6 (37,5 %) хворих методом ІФА АТ знайдені не були і діагноз був виставлений після знаходження яєць опісторхісів при повторному копрологічному обстеженні. Дослідження продовжуються.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ А У ОСІБ СТАРШЕ 40 РОКІВ

Пономаренко О.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Кулеш Л.П.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

В наш час вірусний гепатит А (ВГА) продовжує залишатись одним з найрозповсюдженіших серед захворювань цієї групи. Його загальна частка в сумарній захворюваності вірусними гепатитами коливається в досить широких межах: від 10 – 30 % у розвинених країнах до 70 – 80 % - у тих що розвиваються. Достатньо вивчені клініко-епідеміологічні особливості ВГА. Проте, в останні роки ВГА все частіше привертає до себе увагу клініцистів. Зміни ряду соціально-економічних і епідеміологічних умов вплинули на перебіг захворювання і обумовили появу деяких особливостей цієї хвороби на сучасному етапі.

Метою даної роботи є вивчення особливостей епідеміології та клінічного перебігу ВГА у осіб старше 40 років.

Ретроспективно був проведений аналіз 15 історій хвороб пацієнтів, що знаходились на лікуванні в 2006-2007 роках у СОКІЛ. Жінок було 9 (60 %), чоловіків - 6 (40 %) осіб, з них у віці 40-45 років - 4 (26,7 %), 46-50 років – 5 (33,3 %), 51 - 60 років – 4 (26,7 %), старше 60 – 2 (13,3 %) пацієнти. Шляхи передачі: контактно-побутовий (з осередків) – 4 (26,7 %) хворих, аліментарний та водний – 7 (46,7 %), не встановлено – 4 (26,7 %). Частіше переджовтяничний період перебігав за грипоподібним варіантом у 12 (80 %) випадках, за артралгічним - у 1 (6,7 %), змішаним - у 3 (20 %). Спостерігалися жовтянична у 13 (86,7 %) осіб, безжовтянична - у 1 (6,7 %), субклінічна - в 1 (6,7 %) форма захворювання. Рівень загального білірубіну зріс у середньому до 107,57 мкмоль/л, АсАТ до 1175,3 Од/л, АлАТ до 1488,7 Од/л. Діагноз підтверджений серологічно: анти HAV IgM позитивний у 14 (93,3 %) хворих, середній КП 7,88. За даними ультразвукового дослідження, гепатомегалія спостерігалась у 14 (93,3 %) осіб, спленомегалія - у 8 (53,3 %). У середньому в стаціонарі проведено 23,8 днів, серед яких 10-13 днів – 3 (20 %) особи, 15-29 – 1 (6,7 %), 20-25 – 3 (20 %), 25-30 – 3 (20 %), більше 30 – 5 (33,3 %).

Таким чином, перебіг захворювання у осіб старше 40 років мало чим відрізняється від звичайного, проте тривалість перебування в стаціонарі збільшилась ймовірно за рахунок супутньої хронічної патології шлунково-кишкового тракту.

ЕФЕРЕНТНІ МЕТОДИ ДЕТОКСИКАЦІЇ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГОСТРІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ

Новікова О.М., Ретюнська Є.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Вірусні гепатити (ВГ) – одна з найбільш серйозних проблем охорони здоров’я в усьому світі, в тому числі й в Україні. Парентеральні гепатити з гемоконтактним шляхом передачі, крім субклінічних форм, відрізняються тяжким перебігом у вигляді маніфестних форм, а також високим ступенем ризику виникнення хронічних форм, цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми.

Обстежено 44 хворих на гострий ВГ, які знаходилися на лікуванні в СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького у 2007 році. З них 18 хворим проведено сеанси ПФ (основна група), 26 одержали традиційну терапію (контрольна група).

В основній групі чоловіків було 10 (55,5 %) у віці від 24 до 46 років, жінок 8 (44,5 %), їх вік від 55 до 78 років. У контрольній групі чоловіків було 14, жінок 12, середній вік чоловіків склав 31,5 років, у жінок 24,3. Діагноз ВГ в обох групах був верифікований знаходженням маркерів вірусних гепатитів методом ІФА та ПЛР. ВГА діагностовано у 26 хворих, ВГВ - у 10, ВГС - у 5, ВГВ+ВГС - у 2.

Летальних випадків у досліджуваній і контрольній групах не було, в усіх хворих захворювання мало тяжкий перебіг. Традиційна терапія була малоефективною, що дало підставу для призначення ПФ.

Кожний пацієнт отримав 3-4 сеанси ПФ, операції проводилися на рефрижераторній центрифузі “ПФ-6”. У середньому за сеанс об’єм видаленої плазми склав 600-700 мл, об’єм плазмозамінників 500 мл, всі хворі переносили процедуру добре, без ускладнень. Уже після 1-2 сеансів відмічено значне покращення загального стану хворих, зменшення проявів інтоксикації, інтенсивності жовтяниці, зниження рівня загального білірубіну. Термін перебування хворих, що отримували ПФ, у стаціонарі був значно коротший, ніж у хворих контрольної групи.

Отже, вказаний методологічний підхід до лікування ВГ, на наш погляд, виправданий. З огляду на особливу складність ведення хворих з ВГ, даний метод є, можливо, єдиною терапією, здатною купувати поєднану патологію вірусно-токсичного ураження печінки.

ВИКОРИСТАННЯ ОЗОНОВАНИХ РОЗЧИНІВ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В і С

Степанченко І.В., Каліман А.П., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Об'єктом дослідження було 106 хворих, які знаходились на лікуванні в СОІКЛ з жовтня 2005 року по вересень 2007 року, з них хворих на хронічний вірусний гепатит В 56 та 50 - на хронічний вірусний гепатит С. Основну групу склали 54 хворих, які отримували озонований фізіологічний розчин натрію хлориду з концентрацією озону від 1,5 мг/л до 6 мг/л двічі на тиждень по 200 мл внутрішньовенно. Групу порівняння склали 52 пацієнти, які отримували загальноприйняту терапію. Клініко-лабораторні дані ВГ отримані з історій хвороб і особисто. Всього було проаналізовано 106 історій хвороб пацієнтів.

Хворим проводилося визначення загального та прямого білірубіну, активності АлАТ, АсАТ, ЛФ, ГГТ, кількості лейкоцитів, лейкоцитарної формули, кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, середньої концентрації гемоглобіну в еритроциті, середнього вмісту гемоглобіну, середнього об'єму еритроцитів, лейкоцитарного індексу інтоксикації, гематологічного показника інтоксикації, індексу зсуву лейкоцитів крові, лімфоцитарного індексу, визначення маркерів вірусних гепатитів, ІФА та ПЛР, УЗД ОЧП.

У пацієнтів, які отримували озоновані фізіологічні розчини, швидше відбувалося поліпшення загального самопочуття, зменшення розмірів печінки та нормалізація біохімічних і загальноклінічних лабораторних показників крові, скорочувалася тривалість перебування хворого в стаціонарі.

Таким чином, можна рекомендувати введення озонованого фізіологічного розчину натрію хлориду з концентрацією озону від 1,5мг/л до 6мг/л двічі на тиждень по 200 мл внутрішньовенно у комплекснє лікування хронічних вірусних гепатитів В та С.

КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЛЕПТОСПІРОЗУ

Захарченко Н.О., Приходько І.О., студ. 6-го курсу

Наукові керівники – д. м. н., професор Чемич М.Д.; асист. Троцька І.О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Лептоспіроз – поширена зоонозна інфекційна хвороба, а для Сумської області ще й ендемічна. В Україні він реєструється практично в усіх областях, відзначається тенденція до подальшого зростання захворюваності

Мета роботи – вивчити та поглибити уявлення про клінічні та епідеміологічні особливості перебігу лептоспірозу.

Проаналізовано захворюваність на лептоспіроз в сучасних умовах в Україні та в Сумській області за останні 12 років. Частково обстежено та проаналізовано медичні карти 93 хворих на лептоспіроз. Застосовані загальноприйняті методи клінічного і лабораторного обстеження хворих та епідеміологічного аналізу. Досліджено сироватки крові від хворих.

Частіше хворіли чоловіки (73 особи), жінки складали ¼ від загальної кількості хворих. Максимальна кількість захворювань припадає на вік 31-40 років (24 пацієнти) та 41-50 років (34). Серед госпіталізованих хворих більшість мали середньотяжкий перебіг (60 осіб). Більшість пацієнтів (92 %) були госпіталізовані у стаціонар на 8-й день хвороби і пізніше, що пов’язано з помилковим первинним діагнозом.

У всіх пацієнтів спостерігався гострий початок з підвищенням температури до високих цифр. Температура в 80 % хворих була вище 39 0С. Із зростанням тяжкості хвороби збільшувалася частота жовтяничної форми (від 49 % при середній тяжкості до 90 % - при тяжкому перебігу) та інтенсивність жовтяниці – середня концентрація білірубіну відповідно при різних ступенях тяжкості (60,9±7,5) і (201,4±25,2) мкмоль/л. При середньотяжкому перебігу частота ниркового синдрому склала 48,3 %, при тяжкому збільшилась до 100 %. Рівень креатиніну в сироватці крові коливався від 100 до 240 мкмоль/л, сечовини – від (8,5±0,4) до (22,8±0,88) мкмоль/л. Менінгеальний синдром відзначено в 2,2-8,9 % пацієнтів з різною тяжкістю хвороби. Інтегральні показники інтоксикації корелювали з тяжкістю хвороби і дорівнювали відповідно: ЛІІ – (2,4±0,3) і (8,5±0,4) (Р<0,001); ГПІ – (4,9±0,6) і (20,2±0,7) (Р<0,001).

У перші 5 днів від початку захворювання протилептоспірозні антитіла виявлені лише в 5,5 % випадків, з 6-го по 14-й день – у 68,5 % хворих і після 15-го дня – у 26,0 %. У половини хворих перші результати були негативними. Титри антитіл коливалися від 320 до 1840.

Таким чином, у структурі хворих на лептоспіроз переважають пацієнти працездатного віку (89,2 %) чоловічої статі (78,5 %). Основною причиною тяжкого перебігу лептоспірозу є пізня госпіталізація хворих (r = 0,57). При лептоспірозі переважають середній та тяжкий ступінь тяжкості хвороби, гепато-ренальний, ренальний і геморагічний синдроми. Інтегральні показники інтоксикації (ЛІІ та ГПІ) корелюють з ступенем тяжкості хвороби і можуть бути об’єктивним критерієм тяжкості перебігу. З метою удосконалення діагностики лептоспірозу запропоновано використовувати шкалу діагностичної цінності клінічної симптоматики.

ДИНАМІКА ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ СЕРЕД РІЗНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Піддубна А.І., студ. 6-го курсу

Наукковий керівник - д.м.н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Завдання дослідження полягало в отрманні даних, що дозволили оцінити широту розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення Сумської області за 7 років (2001 – 9 міс. 2007 р.р.). Долсідження проводилось серед –споживачів ін‘єкціних наркотиків; осіб, у яких було виявлено хвороби, що передаються статевим шляхом; осіб, що мали численні незахищені сексуальні контакти; засуджених; донорів крові; вагітних та дітей.

Висновки:

В сумскій області зафіксована тенденція до підвищення рівня інфікованості ВІЛ серед СІН, засуджених, вагітних, донорів крові; що співпадає з загальноукраїнською динамікою. В групах осіб, що мали незахищені сексуальні контакти, та осіб, що мали венеричні захворювання дана тенденція не прослідковується.

Аналіз захворюваності на ВІЛ-інфекцію серед дітей дозволив встановити тенденцію до збульшення показника на 100 тис. дитячого населення.

Серед ВІЛ-інфікованих всіх досліджуваних домінувала вікова група 18 – 29 років, що склала 64, 56%. В групі ін‘єкційних наркоманів за роки дослідження було виявлено 7 осіб (1,83%) віком до 18 років, вагітних 2 особи (2,06%), в‘язнів 1 особа (0,65%), чого не спостерігається в інших групах.

За статтю серед ВІЛ-інфікованих СІН переважають чоловіки (89,03%). Така ж ситуація спостерігається й серед осіб, що були позбавлені волі (91,61%), донорів крові (90,48%). Серед інших груп ризику інфікованість не залежить від статі.

Чоловіки склали 73,02% всих інфікованих Сумського регіону.

Встановлено, що СНІ є групою найвищого ризику інфікування ВІЛ й визначають характер епідемії в Сумській області (відсоток в загальному інфікуванні 51,41%).

Практичні рекомендації:

Остаточно визначитись стосовно держаних програм, щодо заміни високоризикованого способу ведення наркотиків- ін‘єкціного – на пероральний.

Виходячи з патогензу СНІДу, слід мати на увазі, що у інфікованих є серонегативний період, тому недостатньо обмежуватись однократним тестом крові, а проводити серію досліджень.

ВПЛИВ РАДІАЦІЇ НА КЛІТИНИ РЕТИКУЛОЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Захлєбаєва В.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

За дії іонізуючого випромінювання у дозах 0,1 Гр, 0,2 Гр, та 0,3 Гр у клітинах макрофагальної системи печінки відбувалися дистрофічні зміни різної глибини та ступеня.

При опроміненні у дозах 0,1 - 0,2 Гр в ендотеліоцитах синусоїдних капілярів виникали компенсаторно-адаптаційні трансформації у межах фізіологічної компенсації, що структурно підтверджується помірним набряком мітохондрій, розширенням цистерн ендоплазматичного ретикулуму, гіпертрофією пластинчастого цитоплазматичного комплекса Гольджі. Дані зміни свідчать про реакцію органел стресорного плану. При цьому в клітинах зберігається достатньо висока кількість рибосом, полісом та гранул глікогену.

При зростанні дози опромінення до 0,3 Гр розвиваються дистрофічні зміни. Цитоплазма ендотеліоцитів електронно–прозора, у цитоплазмі відростків ендотеліоцитів різко зменшується кількість мікропіноцитозних пухирців, що свідчить про зниження активності трансцелюлярного транспорту поживних речовин, води та електролітів через стінку капіляра.

Зростаюче опромінення від 0,1 до 0,2 Гр викликає суттєву активацію метаболічних процесів у зірчастих макрофагоцитах, ультраструктури яких добре розвинені, в мітохондріях збільшується число крист, на мембранах ендоплазматичного ретикулуму зростає кількість рибосом. Збільшення внутрішньоклітинної активності підтверджується гіпертрофією пластинчатого цитоплазматичного комплекса Гольджі.

Опромінення у дозі 0,3 Гр призводить до розвитку дистрофічних внутрішньоклітинних процесів з елементами деструкції. Набряк мітохондрій змінюється частковою деструкцією крист, появою вогнищ лізису зовнішньої мембрани. Розширення цистерн ендоплазматичної сітки супроводжується втратою рибосом та вогнищевою деструкцією мембран.

Проведене мікроскопічне дослідження ендотеліоцитів синусоїдних капілярів та зірчастих макрофагоцитів виявило, що променеве навантаження викликає різні зміни цитоплазматичних органел, спектр яких коливається від збільшення метаболічної активності до її зниження, що супроводжується дистрофічними та частково деструктивними порушеннями.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМУНІТЕТУ У ДОНОРІВ ЗА 25 РОКІВ

Любчак В.В., лікар-трансфузіолог

Науковий керівник - д.м.н., професор Каплін М.М.

Сумський обласний донорський центр;

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Питання імунітету і сьогодні хвилює людство і відкрито з багатьох аспектів. Але достовірно відомо, що від нього залежить не тільки стан здоров’я, захворюваність, а і працездатність, настрій, соціальна поведінка людини.

Особливу роль імунітет має для донора крові, плазми або клітин. Те, що у донорів рівень імунітету вище, ніж у звичайних людей, це вже аксіома. Доказано і те, що від стану рівню імунітету залежить і якість компонентів і препаратів донорської крові.

Нами проведена експертна оцінка відгуку донорів на імунізацію стафілококовим анатоксином за 25 років. Всього проаналізовано 2865 карток донорів і ми одержали результати, що стан імунної системи донорів прямо пропорційно залежить від соціального стану, стресів, матеріального рівня і віку донорів.

Кількість донорів у % з титрами 8-12 МЄ в 1 мл




1980

1985

1990

1995

2000

Кількість донорів з високим відгуком на імунізацію знизилась майже вдвічі, а з титром дуже високим в 4 рази.

Донор – це практично здорова людина і стан його імунітету свідчить в деякій мірі про стан імунітету в цілому населення країни і залежить від соціального стану людини в суспільстві, образу життя, матеріального рівня та умов праці.

СТРУКТУРА ГЕНОТИПІВ НСV У ПІВНІЧНО-СХІДНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ

Дем’яненко Н.В., Рябіченко В.В., Троцька І.О.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Відомо, що перебіг інфекційного процесу при вірусних гепатитах залежить від факторів вірусу, зокрема від його генетичних особливостей, тому проблемі генодіагностики сьогодні приділяється особлива увага.

Метою нашої роботи було вивчити особливості сучасних генотипів вірусу гепатиту С (НСV) у регіоні.

В обласному гепатологічному лікувально-діагностичному центрі в 2007 р. обстежено 275 осіб, у яких на першому етапі діагностичного пошуку в сироватці крові виявлені антитіла до НСV методом імуноферментного аналізу.

Молекулярно-біологічні дослідження включали визначення реплікативної активності HCV на підставі виявлення в сироватці крові RNA HCV методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) з визначенням рівня віремії та генотипів 1а, 1b, 2 і 3 а.

Із 275 обстежених RNA HCV виявлено у 45 осіб (16,4 %). При цьому в 8 (17,7 %) осіб рівень віремії дорівнював 10 2/мл, у 19 (42,4 %) – 10 3/мл, у 17 (37,7 %) – 10 4/мл, в 1 (2,2 %) випадку рівень віремії не був визначений. Із 45 осіб у 17 (37,7 %) виявлено 1b генотип, у 22 (57,9 %) – 3а генотип, у 2 (4,7 %) осіб - поєднання генотипів 1b та 3а. Епізоди внутрішньовенного вживання наркотичних речовин були у 16 (35,5 %) хворих, у них виявився 1b генотип.

У 22 осіб з генотипом 3а у 15 (68,2 %) були ознаки стеатогепатозу.

Таким чином, отримані результати свідчать про переважання у хворих північно-східного регіону України НСV-інфекції, спричиненої 3а генотипом збудника. З урахуванням переважання серед хворих генотипу 3а можна сподіватися на більш ефективну противірусну терапію та оптимістичний прогноз.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГІПЕРБАРИЧНОЇ ОКСИГЕНАЦІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ГЕПАТИТИ

Есманова А.І., Прокопішек К.М.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

У комплексному лікуванні хворих на хронічні гепатити в клініці інфекційних хвороб широко застосовується метод гіпербаричної оксигенації. Баротерапія проводилася в режимі 1,7-1,8 атм з ізопресією 40-50 хвилин кожного дня протягом 10 днів. За 2005-2007 роки з застосуванням методу баротерапії проліковано 87 хворих на хронічні гепатити неуточненого ґенезу та 47 хворих на хронічні вірусні гепатити. Жінки становили 12,7 % (17 осіб), чоловіки - 87,3 % ( 117). У віковому аспекті в віці 20-30 років проліковано 21 (15,7 %) хворий, 30-40 років - 31 (21,3 %), 40-50 років - 32 (23,9 %), 50-60 років – 31 (21,3 %) та старші 60 років - 19 (17,8 %).

Клінічними проявами хвороби були скарги на загальну слабкість, швидку втомлюваність, нудоту, порушення стільця, гіркоту в роті, відчуття тяжкості в правому підребер'ї. Об’єктивно спостерігалися збільшення розмірів печінки та селезінки. У лабораторних дослідженнях визначена гіпербілірубінемія, гіпертрансфераземія.

При проведенні лікування з застосуванням гіпербаричного кисню вже після 3-4 сеансів хворі відмічали зменшення загальної слабкості, зникнення нудоти, покращення загального самопочуття та ін. Після 5-6 сеансів відмічалося зменшення розмірів печінки, знижувалися показники вмісту білірубіну, АлАТ та АсАТ у крові.

Отримані результати лікування хворих дають підставу рекомендувати застосування методу гіпербаричної оксигенації в комплексному лікуванні хворих на хронічні гепатити.

ЗАВІЗНИЙ ВИПАДОК ТРИДЕННОЇ МАЛЯРІЇ В м. СУМИ

Зайченко Т.В.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Малярія продовжує залишатися однією з серйозніших проблем охорони здоров’я для багатьох регіонів світу. Більше 2 млрд людей живуть у країнах тропічного та субтропічного клімату, де ризик зараження високий. У тих країнах, де вона була раніше ліквідована, збільшується число завізних випадків малярії. У 2007 році в м. Суми зареєстровано завізний випадок триденної малярії. Хворий А., 23 років, прибув з Індії 29.07.2007 року. Захворів 09.08.2007 року. Хвороба розпочалася гостро з сухого кашлю, ознобу, підвищення температури тіла до 39 0С, яка трималася протягом декількох годин на цьому рівні. В наступному протягом 3 діб температура субфебрильна, сухий кашель. 13.08.2007 року знову підвищення температури до 39 0С, що супроводжувалось ознобом, у подальшому відчуттям жару. Госпіталізований до обласної інфекційної клінічної лікарні з підозрою на ГРВІ, ускладнену пневмонією. При огляді – стан середньої тяжкості, температура тіла 37,6 0С, субіктеричність склер, гіпотонія, збільшення печінки та селезінки, сухі хрипи в легенях. У клінічному аналізі крові – помірна анемія, лімфомоноцитоз, тромбоцитопенія, прискорена ШЗЕ. УЗД – спленомегалія. Рентгенографія ОГК – ознаки бронхіту. При дослідженні тонкого мазка крові та товстої краплі виявлено збудників триденної малярії – Pl. vivax (стадія кільця та трофозоїта), ступінь паразитемії (++). Додатково до епіданамнезу: перехворів на малярію за місяць до від’їзду в Україну. Встановлено діагноз: триденна малярія (Pl. vivax), ранній рецидив, середньої тяжкості, завізний випадок. Призначено антипротозойну (делагіл), антибактеріальну, дезінтоксикаційну терапію. Температура тіла нормалізувалася. 14.08 ступінь паразитемії (++), 15.08 (+). Стан хворого протягом перебування в лікарні задовільний. Виписаний з одужанням після негативних результатів обстеження на малярію. Для радикального протирецидивного лікування призначено примахін.

Таким чином, своєчасна діагностика та ефективність лікування залежить від наявності відповідного анамнезу в громадян з інших країн, що прибувають в Україну, зокрема в страхових випадках, і препаратів для лікування малярії.

ДОСЯГНЕННЯ ІНФЕКЦІОНІСТІВ СУМЩИНИ

Ільченко І.П.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Інфекційна служба області – одна з тих, у роботі якої спостерігається тісний взаємозв`язок з науковцями Сумщини та фахівцями санітарно-епідеміологічних установ. Спільні зусилля цих служб спрямовані на профілактику інфекційних захворювань, попередження інвалідності населення, забезпечення незнижуючого рівня надання спеціалізованої медичної допомоги, укріплення кадрового потенціалу, підвищення рівня знань медичних працівників області з питань клініки, діагностики і лікування інфекційних хвороб.

Наслідком такої взаємодії є ряд позитивних зрушень, які відмічаються в області протягом останнього часу. Узгоджені дії керівництва обласної клінічної інфекційної лікарні як головного закладу інфекційної служби області та органів влади дали позитивні результати, що підтверджуються виконанням запланованих пріоритетів розвитку служби: прийняття програми «Антигепатит на 2008-2012р.р.», створення відділення інтенсивної терапії і реанімації в СОКІЛ.

У відділенні активно впроваджуються сучасні еферентні методи лікування: плазмоферез, ультрафіолетове опромінення крові, озонотерапія. Щорічно фахівцями закладу в практиці застосовуються понад 30 нових методик лікування хворих з інфекційною і паразитарною патологією, що дає значний клінічний і економічний ефект (біля 150 тис.грн. за рахунок скорочення перебування хворого в стаціонарі), обмеження використання альтернативно більш вартісних медикаментозних засобів.

У 2007 році здійснено 73 виїзди в підвідомчі заклади, в т.числі в 17 районів області.

З метою підвищення рівня знань лікарів різних спеціальностей проведені 4 обласні науково-практичні конференції, 1 обласний семінар, школа організаторів та обласні навчально-тренувальні заняття з локалізації і ліквідації умовного вогнища чуми в Охтирському районі.

Протягом 2007 року фахівці закладу брали участь в міжнародних програмах технологічної допомоги. До травня 2007 року в області функціонувала програма розвитку та впровадження Комунікаційної Кампанії на місцевих рівнях, в рамках якої проведено 12 тренінгів з питань комунікаційних технологій. Всього було підготовлено 600 фахівців для комунікацій з населенням щодо профілактики пташиного грипу.

У грудні 2007 року за участю керівництва закладу відбулась прес-конференція щодо впровадження в області програми Міжнародної технічної допомоги для швидкого реагування на пташиний грип в Україні і Сумській області (Американська громадська організація USAID/Україна від американського народу). Метою цієї програми є підвищення проінформованості населення у 2 рази та матеріально-технічного забезпечення проведення профілактичних заходів (отримано 70 комплектів захисного одягу медичних працівників).

Вжитi заходи дали можливiсть вирiшити ряд питань позитивно та досягти певної стабiлiзацiї iнфекцiйної захворюваностi в областi, а з ряду інфекцій значного зниження.

ДІАГНОСТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ШВИДКИХ ТЕСТІВ

Рябіченко В.В., Сніцарь А.О., Троцька І.О.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Сучасне широке розповсюдження вірусних гепатитів диктує необхідність швидкого встановлення етіології ураження печінки. Задля цього конче необхідним є обґрунтоване впровадження сучасних лабораторних методів, зокрема застосування швидких тестів. Їх використання в клініці інфекційних хвороб дає змогу вчасно розпізнати захворювання та провести адекватне лікування в найкоротші терміни; для цього не потрібні високовартісне обладнання, спеціальні знання чи умови. Однак практично завжди виникає питання достовірності проведених досліджень експрес-тестами, їх відповідність методу імуноферментного аналізу (ІФА).

Нами проведений аналіз відповідності результатів дослідження, здійснених швидкими тестами і методом ІФА, на прикладі маркерів вірусного гепатиту В. У дослідженні використовувались швидкі тести виробництва ACON Laboratories (США), які на території України розповсюджує компанія „Фармаско”. Одночасно з експрес-методом проводилося дослідження крові методом ІФА на імунологічному аналізаторі „Мультискан” в умовах клініко-діагностичної лабораторії СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького.

Використано 30 швидких тестів: 15 – на визначення поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg), 15 – на визначення антитіл до серцевинного антигену вірусу гепатиту В (HBcAg).

Підбір хворих для дослідження здійснювався таким чином, щоб підтвердити або спростувати результати дослідження ІФА при незначному перевищенні критичного рівня для даного методу або при його негативному результаті.

Повний збіг результатів дослідження крові методами ІФА і швидкими тестами відмічено в 28 випадках (HBsAg негативний – у 10, позитивний – у 4; HBcAg негативний – у 9, позитивний – у 5). У 1 (3,3 %) випадку мала місце невідповідність дослідження крові на HBcAg методом ІФА (негативний) і експрес – методом (позитивний). Результат дослідження крові даного хворого на HBsAg виявився негативним і в ІФА, і в експрес – методі. В той же час в 1 випадку позитивний результат дослідження на HBsAg методом ІФА не підтвердився ані швидким тестом, ані визначенням інших маркерів HBV – інфекції (НBeAg, загальні антитіла до HBcAg, anti – HBe Ig G в ІФА, DNA HBV в полімеразній ланцюговій реакції).

Таким чином, проведені дослідження свідчать про високу чутливість і специфічність швидких тестів, їх надійність для діагностики вірусного гепатиту В та необхідність більш широкого застосування у повсякденній практиці, особливо в тих випадках, коли потрібно швидко, вірогідно та недорого отримати результат.

ДО ПРОБЛЕМИ КОНФІДЕНЦІЙНОСТІ В ІНФЕКТОЛОГІЇ

Троцька І.О.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Одним із прав людини, яке найбільш пильно охороняється державою, є право громадянина на захист будь-якої інформації щодо його здоров’я. Право це регламентоване цілим рядом законів, що обов’язкові до виконання. Проте ми, медики, іноді порушуємо їх внаслідок своєї юридичної безграмотності.

До конфіденційної інформації відносяться відомості про стан здоров’я, в т.ч. факт звернення за медичною допомогою; факт обстеження, зокрема на ВІЛ-інфекцію, його результати; діагноз; національність; освіту; сімейний стан; релігійність; адресу; місце і дату народження; інші персональні дані.

У відповідності до чинного законодавства України, заклади охорони здоров’я (в подальшому – заклади) зобов’язані зберігати конфіденційність всієї інформації, яка стосується хворих, із додержанням існуючих правових норм та правил. Безпосередньо відповідальність за дотримання вимог конфіденційності службової інформації несе керівник закладу.

Інформація про здоров’я громадян зберігається в медичній документації в режимі обмеженого доступу. Медичний звіт закладу теж може її утримувати: частково на паперових носіях, частково - в комп’ютері. Незалежно від форми та місця зберігання інформації про здоров’я медичний заклад зобов’язаний гарантувати захист її конфіденційності.

Заклад може використовувати та розповсюджувати інформацію про здоров’я для лікування хворих та отримання плати від страхових компаній. Інформація про здоров’я може бути надана лікарям інших закладів у випадках їх залучення для надання медичної допомоги пацієнту. Заклад може надавати інформацію про здоров’я членам родини пацієнта або іншим законним представникам, на яких вкаже хворий, лише з його письмового дозволу. Без дозволу пацієнта заклад може надавати дану інформацію лише у випадках, передбачених законом, в інтересах безпеки, економічного добробуту держави та прав людини органам прокуратури, слідства, дізнання, суду, тощо. В усіх інших не визначених законом випадках передачу конфіденційної інформації заклад здійснює лише за умови письмової згоди пацієнта.

Згідно з законом, пацієнт має право на знайомство з медичною документацією про своє здоров’я та отримання витягу з неї, додаткові міри щодо конфіденційності, конфіденційного спілкування з лікарем, на подання скарги завідувачу відділенням, головному лікарю або його заступнику, а також у вищестоящі інстанції, якщо вважає, що право конфіденційності було порушено. Заклад надає гарантії, що не буде приймати ніяких заходів проти хворого за подання скарги.

Керуючись основами чинного законодавства України та з метою забезпечення прав пацієнта на захист інформації про своє здоров’я, в СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького виданий наказ, яким призначена особа, що відповідає за забезпечення вимог чинного законодавства стосовно захисту конфіденційності хворих, та визначений режим обмеженого доступу до інформації. У відповідності до наказу, кожний пацієнт, який звертається за медичною допомогою, знайомиться з основами законодавств України з даного питання і у випадку, якщо він не заперечує проти порядку збирання, зберігання та використання інформації про своє здоров’я в закладі, письмово засвідчує інформовану згоду. В свою чергу при прийомі на роботу і в подальшому щорічно впроваджено обов’язкове ознайомлення персоналу та студентів медичного інституту з вимогами законодавства держави стосовно захисту конфіденційності пацієнта.

Все це сприяє вдосконаленню покращання взаємовідносин “пацієнт – лікар – заклад” та підвищує якість надання медичної допомоги хворим.

ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ ВІЛ – ІНФЕКЦІЇ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОТИДІЇ ЇЇ ЕПІДЕМІЧНОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ В МІСТІ СУМИ.

Зайцева Г.С.

Сумська міська санітарно–епідеміологічна станція

Епідеміологічному процесу ВІЛ-інфекції у м. Суми були притаманні всі риси, які характеризували захворювання у регіоні та країні. Однак, їх інтенсивність, часові прояви мають деякі особливості.

Більш пізнє залучення до епідемічного процесу призвело до стрімкого поширення інфекції, особливо в останні два роки: якщо з 1987 по 2000 рік, за даними лабораторного моніторингу, у місті було зареєстровано 10 ВІЛ – інфікованих, то вже за 2001 рік їх кількість була втричі більшою, ніж за попередні 14 років. Відтоді темпи поширення ВІЛ- інфекції зростають щороку, а загальна кількість ВІЛ-позитивних становить більше 350 осіб.

Питома вага сумчан серед всіх виявлених ВІЛ - інфікованих в області протягом останніх років має тенденцію до зростання: від 6,3% у 2000 році до 48,3 % у 2006 році. Значно пізніше, ніж у більшості районів області, виникла ймовірність реалізації ВІЛ - інфекції вертикальним шляхом (до 2003 року не було зареєстровано жодного випадку пологів у ВІЛ – позитивних жінок). Можливість своєчасного та адекватного призначення антиретровірусної терапії вагітним та новонародженим сприяла тому, що тривалий час, аж до минулого року, не реєструвалась ВІЛ-інфекція серед новонароджених. На фоні все більшого поширення інфекції вдалося запобігти внутрішньо-лікарняному та професійному інфікуванню ВІЛ.

В значній кількості проблем, пов’язаних із гарантуванням безпеки лікувально-діагностичного процесу у закладах охорони здоров’я, однією з найважливіших є забезпеченість стерилізаційною апаратурою. В останні 2 роки відбулися суттєві позитивні зрушення у вирішенні цієї проблеми: було закуплено 79 стерилізаторів. Однак, працювати є над чим: більше 20% стерилізаційної апаратури зношена, працює в лікувальних закладах більше 20 років.

Не меншу епідемічну небезпеку несуть сьогодні заклади “індустрії краси”, в яких надаються послуги манікюру, педикюру, татуажу, пірсінгу, мезотерапії. Основними порушеннями у більшості перукарських закладів є недотримання режиму дезінфекції та стерилізації інструментів. Апаратура, яка сьогодні використовується в салонах для обробки інструментів, не може гарантувати звільнення їх від багатьох збудників інфекцій, в т.ч. і ВІЛ. Тому першочерговим завданням є впровадження дезінфекції інструментів розчинами композиційних дезінфектантів, використання індивідуальних для кожного клієнта гумових рукавичок при проведенні найбільш епідемічно небезпечних послуг.

Одним з найголовніших напрямків залишається просвітня робота серед населення. Проведення звичних вже заходів, як то лекції, бесіди, як правило, не дають можливості залучати маргінальні групи населення, які є найбільш вразливими до ВІЛ – інфекції. Тому є необхідність опрацювання питання про включення в програми професійного навчання безробітних курсу лекцій щодо проблем розповсюдження та заходів попередження ВІЛ – інфекції.

ЕТАПНА ТЕСТ–ТЕРАПІЯ ДЕЯКИХ ІНДИКАТОРНИХ ІНФЕКЦІЙ,

АСОЦІЙОВАНИХ З ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ

Панасюк О.В., професор; Панасюк В.О., доцент; Петренко О.О., Савельєва Л.А., Грицай Л.М., магістранти; Радиш А.В., студ. 5-го курсу

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Метою роботи є запропонувати етапну тест–терапію пневмонії на основі вивчення структури СНІД–індикаторних захворювань.

В Україні відома структура СНІД–індикаторних захворювань у 2445 хворих, узятих під нагляд протягом 2005 року. Серед етіопатогенів індикаторних захворювань інфекції займають перше місце, уразивши 2126 із 2445 хворих на СНІД, що складає 86,95 % (з них у 1579 або 64,6 % - встановлений туберкульоз, спричинений Mycobacterium tuberculosis; у 234 або 9,57 % - Pneumocystis jiroveci та інша грибкова інфекція; у 173 або 7,07 % - стафілококова та інша бактеріальна інфекція у 51 або 2,08 % – герпесвірусна інфекція; у 6 або 0,25 % - Micobacterium kansasii та інша мікобактеріальна інфекція і у решти 83 або 3,39 % - конкретна інфекція не встановлена). При цьому інфекційне запалення локалізувалося в органах дихання, зокрема туберкульоз легень діагностований у 1416 (57,91 %), повторні пневмонії – у 99 (4,05 %), пневмоцистна пневмонія – у 53 (2,17 %), кандидоз трахеї, бронхів або легень – у 50 (2,04 %) хворих на СНІД.

За неефективності стартової емпіричної терапії пневмонії 1–3 антибіотиками широкого спектру дії (із групи пеніцилінів і (або) цефалоспоринів) і (або) 1–2 препаратами антигерпесвірусної дії (ацикловір, цімевен та їх аналоги), які дозволяють виключити відповідно бактеріальну чи герпесвірусну етіологію ко-інфекцій у хворих на СНІД, необхідно на II–III–IV фінішних етапах емпіричної терапії пневмонії застосовувати тест–терапію антимікобактеріальну спочатку за класичною схемою (ізоніазид + піразинамід + етіонамід + ПАСК або тіоацетазон), після чого за удосконаленою схемою (ізоніазид + рифампіцин + етамбутол + один із фторхінолонів) при можливій резистентності M. tuberculosis і/або наявності M. kansasii чи іншого мікобактеріозного етіопатогена і (або) антипневмоцистного засобу (контримоксазол, бісептол, пентамідин).

Висновок. Стартову емпіричну терапію пневмонії у хворих на СНІД розпочинають з антибіотиків широкого спектру дії і (або) антигерпесвірусної дії. При підозрі на туберкульозну, пневмоцистну і мікобактеріозну пневмонію застосовують на II– III і IV фінішних етапах відповідну тест-терапію.

ЗАГАЛЬНА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ТА СТАН ЗДОРОВ’Я У ХВОРИХ НА СНІД-АСОЦІЙОВАНИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗ

Світлична Т.Г., асист.

Науковий керівник - д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити вплив оцінки загальної якості життя і стану здоров’я хворих на туберкульоз при супутній ВІЛ-інфекції та СНІДі на ефективність лікування в період основного курсу хіміотерапії.

Матеріали та методи дослідження. Матеріалом для цієї роботи були медичні карти стаціонарних хворих на туберкульоз в поєднанні з ВІЛ-інфекцією та СНІДом, та українська версія опитувальника для оцінки якості життя, розроблена ВООЗ, використовувались клінічні, рентгенологічні, імунологічні, лабораторні, математичні, статистичні методи дослідження.

Результати дослідження. Нами було обстежено 86 хворих на туберкульоз з супутньою ВІЛ-інфекцією та СНІДом, що знаходились на стаціонарному лікуванні в Київській міській туберкульозній лікарні № 1 в 2006 р. В дослідження було включено 60 хворих, які були поділені на 2 групи (розподіл ідентичний за віком, статтю, клінічними формами та розповсюдженістю туберкульозного процесу, стадією ВІЛ-інфекції та категорією лікування). В І основної групи (30 хворих) в комплексі з стандартною схемою хіміотерапії застосовувався індивідуальний підхід, вивчалась якість життя та стан здоров’я кожного хворого. В ІІ контрольній групі (30 хворих) для лікування туберкульозу застосовувався тільки стандартний курс хіміотерапії за І категорією.

Для вивчення загальної якості життя і стану здоров’я хворих застосовували українську версію методики оцінки якості життя, розробленої ВООЗ і призначеної для оцінки якості життя дорослої української популяції населення. За допомогою опитувальника здійснювалась оцінка шести сфер якості життя, які включають фізичні функції; психологічні функції; рівень незалежності і самостійності; соціальні відносини; навколишнє середовище і духовну сферу, а також безпосередньо вимірювалось сприйняття респондентом своєї якості життя і здоров’я в цілому.

Було встановлено що якість життя досліджуваних хворих на туберкульоз в поєднанні з ВІЛ/СНІДом на 16 % нижчий, аніж якість життя подібних хворих європейських країн (порівняння з літературними даними). Також нами було встановлено, що в І основній групі, де проводилась оцінка якості життя хворих, виявлялась психологічна підтримка і зацікавленість лікаря загальним станом здоров’я хворих, ефективне лікування (вилікування або припинення бактеріовиділення) відмічалось в 54 % хворих, на відміну від контрольної групи хворих, де ефективності лікуванні вдалося досягти в 42 % хворих. В основному такі результати отримані завдяки зменшенню випадків відмови від лікування хворих І основної групи, підвищенню мотивації хворого до одужання і більш сумлінному дотриманню режиму лікування.

Висновок. Встановлено, що вивчення якості життя та загального стану здоров’я, психологічна підтримка та індивідуальний підхід до хворих на туберкульоз при супутній ВІЛ-інфекції та СНІДі підвищує ефективність лікування даних хворих на 12 %, порівняно з аналогічними хворими, що отримують тільки стандартний курс хіміотерапії.

ЗАСТОСУВАННЯ АНТИРЕТРОВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ

НА СНІД-АСОЦІЙОВАНИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗ

Гутинська Л.В., асист.

Науковий керівник - д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити застосування антиретровірусної терапії в період основного курсу хіміотерапії у хворих СНІД-асоційований туберкульоз.

Матеріали та методи дослідження. Матеріалом для цієї роботи були журнали обліку хворих, медичні карти пацієнтів з СНІД-асоційованим туберкульозом, ефективність лікування кожного хворого контролювались шляхом лабораторних та рентгенологічних методів дослідження, та визначення СД4 клітин крові.

Результати дослідження. Нами було проаналізовано 5127 історій хвороб у пацієнтів з легеневим та позалегеневим туберкульозом за період 2001 – 2006 рр., які проходили курс лікування в КМТЛ №1, у 275 з них (5,36%) було виявлено ВІЛ-інфекцію. Також проаналізовано 651 медичну карту пацієнтів, яких було взято на облік в обласний центр СНІДу з приводу наявності в крові антитіл до ВІЛ, за період з 2001-2006 роки. З них у 37 (5,68%) було виявлено ВІЛ/СНІД-асоційваний туберкульоз.

В КМТЛ №1 з 2001 по 2004 роки хворих, які б отримували антиретровірусну терапію нами зафіксовано не було. В 2005 - 2006 роках 15 хворим була призначена антиретровірусна терапія в інтенсивну фазу лікування, оскільки показники СД4 були нижче 80 клітин в 1 мкл. Нажаль, у 7 (46,7%) хворих відбулося різке прогресування туберкульозу, приєднання токсичного гепатиту та поліорганної недостатності за дуже короткий проміжок часу (до 2-3 тижнів). А у 8 (54,3%) – відбулося покращення загального стану та імунітету. Кількість СД4-клітин збільшилась в 2 – 3 рази.

В обласному центрі СНІДу антиретровірусну терапію (АРВТ) за дослідний період отримували 60 хворих, тобто 9,22%. Серед них на поєднану патологію 12 пацієнтів, тобто 20,0%, в підтримуючу фазу лікування протитуберкульозними препаратами. Причому антиретровірусну терапію почали отримувати лише з 2006 року. Серед типів туберкульозного процесу у хворих, які отримували антиретровірусну терапію, переважав впершедіагностований у 91,7% (11 хворих), рецидив – у 8,3 % (1 хворий), хворих на хронічний туберкульоз за цей період зафіксовано не було. На початку лікування у всіх 12 хворих кількість СД4 – клітин була нижче 400 клітин в 1 мкл. У 2 хворих (16,7%) — менше 300 кл./мкл., у 7 (58,3%) хворих — від 100 до 200 кл./мкл, та в 3 (25%) випадках — менше 100 кл./мкл. У всіх хворих відбулося покращення показників СД4 клітин майже в 2 рази. 4 пацієнти були зняті з антиретровірусного лікування у зв’язку з недотриманням регулярності прийому. Через 4-5 місяців після проведеного дослідження кількість СД4 клітин в 5 хворих стала понад 500 кл./мкл.

Висновок. При застосуванні антиретровірусної терапії у хворих на ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз відбувається покращення показників клітинного імунітету та лікування їх стає більш ефективним особливо в підтримуючу фазу лікування.

ВИКОРИСТАННЯ «ГЕКСАГОН ТЕСТУ» ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Богданова О.В., магістрант

Науковий керівник - д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань , фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити діагностичну цінність серологічного імунохроматографічного тесту «Гексагон тест» щодо діагностики туберкульозу.

Матеріали та методи дослідження. При вивченні діагностичної цінності «Гексагон тесту» було обстежено 90 чоловік , які були поділені на 3 групи:1 група – хворі на поширені форми туберкульозу легень з бактеріовиділенням (30 чоловік) ; 2 група – хворі з обмеженими формами туберкульозу легень (30 чоловік) ; 3 група – здорові особи з негативними туберкуліновими реакціями (30 чоловік). Дослідження проводилося за допомогою серологічного методу.

Результати дослідження. Нами було проаналізовано результати дослідження у 90 чоловік, яких ми поділили на 3 групи. Перші дві групи включають хворих на туберкульоз , а третя , контрольна , це здорові особи. При аналізі ефективності серологічного імунохроматографічного тесту «Гексагон тест» щодо діагностики туберкульозу найчастіше виявляли антитіла проти МБТ у хворих на поширені форми туберкульозу легень з бактеріовиділенням – у 73.3% (22 чоловік ) , а у хворих з обмеженими формами – 63.3%(19 чоловік) .У здорових осіб з негативними туберкуліновими реакціями позитивний результат «Гексагон тесту» визначили у 13.3%(4 чоловіка),що свідчить про його високу специфічність щодо виключення діагнозу туберкульоз..

Висновки.

Чутливість серологічного імунохроматографічного тесту «Гексагон тест» у хворих на туберкульоз становить 60–70%.

Висока специфічність 86.7% дозволяє використовувати його як скринінговий тест у групах ризику щодо захворювання на туберкульоз із подальшим дообстеженням та призначенням хіміопрофілактики.

Використання «Гексагон тесту» для діагностики туберкульозу є доцільним , але не може повністю замінити інші методи діагностики туберкульозу.

ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ ПРИ ЛЕПТОСПІРОЗІ

Ляшко О.П., Тютюнщиков Б.Г.

Науковий керівник – к.м.н. Тютюнщиков Б.Г.

Запорізький державний медичний університет, кафедра інфекційних хвороб

В Україні серед природно-осердкових хвороб зооантропонозної природи, лептоспіроз займає значне місце, що обумовлено високою летальністю від нього – від 10-15,8 % до 40-64 %.

Мета роботи – визначення особливостей ураження печінки при лептоспірозі.

Проаналізовано 49 історій хвороб пацієнтів з лептоспірозом. Вік хворих від 18 до 65 років: 2 жінки і 47 чоловіків. Діагноз підтверджено клініко-лабораторними даними. В більшості випадків (84 %) переважала серогрупа лептоспір icterohaemorragiae.

Аналіз тяжкості перебігу захворювання дав змогу зареєструвати переважання тяжкого (56 %) та середньотяжкого (41 %), перебіг хвороби. В більшості випадків реєструвалася жовтянична форма хвороби: у 76 % пацієнтів із середньотяжким та 94 % пацієнтів з тяжким перебігом хвороби. Найчастіше поява жовтяниці відзначена на 3-4 добу захворювання. У розпал захворювання практично у всіх хворих на жовтяничну форму лептоспірозу було виявлено збільшення розмірів печінки в середньому до +3 см. Збільшення загального білірубіну у розпал хвороби коливалось від 32 мкмоль/л до 400 мкмоль/л (у середньому 240,5±14,6 мкмоль/л); при середньотяжкому перебігу хвороби збільшення АлАТ реєструвалося у 60 % хворих і коливалось в межах 1,2 – 2,2 ммоль/год.л (в середньому 1,86±0,44 ммоль/год.л); при тяжкому перебігу у 96 % хворих від 2,4 до 3,6 ммоль/год.л (в середньому 2,86±0,45 ммоль/год.л). Показник тимолової проби не змінювався. Зазначені зміни поєднувалися із підвищенням фібриногену до 5,2 г/л і фібрін-мономеру до +++. У периферичній крові відзначався значний лейкоцитоз (14-28 х 109 /л), нейтрофільоз, зсув формули вліво, збільшення ШОЄ (25-49 мм/год). Слід відзначити, що у всіх хворих реєструвалось порушення функції нирок, ознаки тромбогеморагічного синдрому, у 18 % хворих з тяжким перебігом – ураження сердцево-судинної системи і 32 % – ураження легенів; у 12 % хворих різного характеру запалення менінгоенцефаліту та менінгіту.

На фоні проведення комплексної етіотропної, патогенетичної терапії, насамперед, корекції метаболічних порушень, зменшення синдрому інтоксикації відбувалося функціональне одужання печінки, показники якої приходили до норми на 10-12 день лікування. Летальність від лептоспірозу склала 20,2 %. Морфологічні зміни печінки характеризувалися дискомплектацією печінкових балок, зернистою дистрофією гепатоцитів з некрозом одиночних клітин, поліморфізмом ядер, частковою регенерацією з наявністю двох ядерних клітин.

Таким чином, ураження печінки при лептоспірозі є компонентом поліорганної патології, що імовірно слід розглядати як прояв системної запальної відповіді, що повинно корегуватися відповідно новим уявам щодо патогенезу та лікування лептоспірозу.

ОПЫТ ЛАБОРАТОРНОЙ ДИАГНОСТИКИ ЛЕТАЛЬНЫХ СЛУЧАЕВ КРЫМСКОЙ-КОНГО ГЕМОРРАГИЧЕСКОЙ ЛИХОРАДКИ В ВОЛГОГРАДСКОЙ ОБЛАСТИ (2000-2001 Г.Г.)

Громашевский В.Л.(1), Яшина Л.Н.(2), Краснова Е.М.(3), Лазоренко В.В.(3), Петрова И.Д.(2),

Петров В.С.(2), ВышемирскийО.И(4)

1 - ГУ НИИ вирусологии им.Д.И. Ивановского РАМН, г. Москва, Россия

2 - ФГУН ГНЦ ВБ «Вектор» Росптребнадзора России, Кольцово Новосибирской обл., Россия

3 - Областной центр госсанэдиднадзора, г. Волгоград, Россия

4 – ГУ НИИ медицинской приматологии РАМН, г. Сочи, Россия.

Крымская-Конго геморрагическая лихорадка (К-КГЛ) это тяжелая арбовирусная инфекция, которая способна вызывать внутрибольничные и внутрисемейные вспышки. Летальность при внутрибольничных вспышках может достигать 50%. Основным источником и резервуаром инфекции являются клещи рода Hyalomma. Человек заражается при укусе клеща или при контакте с кровью больного.

В Волгоградской области в 2000-2001 гг. впервые за всю историю изучения Крымской-Конго геморрагической лихорадки было выявлено несколько десятков случаев заболевания, из которых 4 закончились летально. Учитывая, что при каждом случае заболевания необходим целый комплекс противоэпидемических мероприятий, лабораторное подтверждение диагноза крайне необходимо.

С целью лабораторного подтверждения диагноза К-КГЛ в НИИ вирусологии им. Д.И.Ивановского РАМН в 2000-2001 гг. из ЦРБ г. Котельниково поступил секционный материал от четырех умерших. От двух умерших были доставлены образцы ткани печени, селезенки, легких, головного мозга, почек и еще от двух – только секционный материал печени и селезенки. Для обследования материала применяли классический метод биопробы на мышах-сосунках или культуре клеток SW-13, использовали иммуноферментные тест-системы (поиск антигенов вируса) производства лаборатории экологии вирусов Института вирусологии им. Д.И.Ивановского РАМН и наборы для постановки полимеразной цепной реакции с обратной транскрипцией (ОТ-ПЦР) производства ГНЦ ВБ «Вектор» (выявление S сегмента вирусной РНК). Из образцов секционного материала готовили 20% суспензии на среде для культуры клеток, которые далее использовали для постановки ИФА, ОТ-ПЦР и биопробы.

Методом ИФА выявлены антигены вируса в суспензиях ткани печени во всех случаях, в суспензиях ткани селезенки - в трех случаях. В одном случае обнаружили антиген в ткани легких и почек. Титры антигенов были от 1:5 до 1:640. Методом ОТ-ПЦР выявлен S сегмент вирусной РНК в суспензиях ткани печени и селезенки от всех умерших. Штаммы вируса К-КГЛ удалось выделить из материала от трех умерших. Выделение штамма от четвертого умершего оказалось не удачным, скорее всего, по причине нарушения холодовой цепи при транспортировке материала.

Таким образом, для лабораторного подтверждения летальных случаев К-КГЛ мы рекомендуем обязательное обследование секционной ткани печени методами ИФА и ОТ-ПЦР для выявления антигена/генома вируса. Выделения штаммов процесс длительный (не менее 5-7 дней) и требует специализированной лаборатории. Для извлечения секционного материала ткани печени достаточно сделать локальный разрез трупа в области правого подреберья. Такое локальное вскрытие обезопасит работников прозектуры от заражения К-КГЛ.

Секція нейрохірургії, неврології, психіатрії та дерматовенерології

КОГНІТИВНІ ПОРУШЕННЯ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ЕНЦЕФАЛОПАТІЮ

Коленко О.І., Коленко Ф.Г., доц.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

На сучасному етапі велика увага приділяється хронічним формам, прогредієнтний перебіг яких викликає розвиток нервово-психічних порушень, у тому числі таких тяжких, як деменція.

Мета: визначити варіанти когнітивних порушень у хворих з гіпертонічною енцефалопатією (ГЕ).

Методи дослідження: клініко-неврологічний, нейропсихологічний, нейровізуалізаційний.

Результати: обстежено 3 групи хворих на гіпертонічну енцефалопатію – І, ІІ стадії та хворі з частими гіпертонічними кризами.

Клінічні критерії ГЕ І стадії: головний біль, запаморочення, зниження пам’яті на поточні події, забудькуватість, зниження працездатності, неврастенічний синдром. Інтелект не страждав. При неврологічному обстеженні виявлені органічні симптоми: рефлекси орального автоматизму, недостатність конвергенції, симетричне пожвавлення сухожилкових рефлексів з патологічними знаками.

Для ГЕ ІІ стадії були характерні прогресуючі неврологічні та когнітивні порушення. Стають більш чіткими і стійкими синдроми органічного ураження головного мозку: вестибуло-координаційний, екстрапірамідний, пірамідний, вегето-судинний. У хворих з частими гіпертонічними кризами переважали нейропсихологічні симптоми, хоча це була група молодша за віком.

При нейровізуалізації у хворих переважно ІІ стадії ГЕ виявлені дифузні двобічні ішемічні ураження білої речовини головного мозку з його демієлінізацією і множинними лакунарними інфарктами у вигляді порожнин 0,1-1,5 см переважно в базальних гангліях, внутрішньої капсулі, мозочку. Виявлено розширення шлуночків мозку, зовнішня гідроцефалія. На очному дні виявлені прояви гіпертонічної ангіопатії.

Лікування хворих проведено згідно наступних критеріїв: модифікація способу життя (режим харчування, відпочинку, фізичної активності, уникнення шкідливих звичок); фармакотерапія передбачала насамперед лікування гіпертонічної хвороби з використанням препаратів різних груп (інгібіторів АПФ, діуретиків, бета-блокаторів, антагоністів кальцію). Лікування починали з мінімальних доз, які поступово підвищували до так званих цільових доз, індивідуально до кожного хворого. Особлива роль належить вазоактивним, гіполіпідемічним препаратам, антиагрегантам, антиоксидантам, засобам, що активізують і стимулюють нейро- та біоенергетичний метаболізм, позитивно впливають на вищі психічні функції. У ряді випадків застосовували фізіотерапевтичні методи лікування. Всі хворі консультовані психотерапевтом у динаміці.

Висновок: У хворих на ГЕ виявлені симптоми когнітивних порушень, ступень яких залежить від стадії патології. Ці порушення виражені при ГЕ II стадії, але швидко наростали у хворих з частими гіпертонічними кризами. Проведене лікування хворих полегшує симптоматику, поліпшує їх психоемоційний стан і, як наслідок, загальну якість життя.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Коленко О.І., доцент

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Захворювання нервової системи займають одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення України. Як і раніше перше місце серед них посідають цереброваскулярні захворювання (ЦВЗ). За останні 10 років кількість хворих на ЦВЗ, значну частину яких складають хворі на мозковий інсульт (МІ), у нашої країні зросла в 2 рази. На жаль, не є виключенням Сумська область і місто Суми.

Аналіз звітної документації дозволив з’ясувати, що за останні п’ять років захворюваність на ЦВЗ залишається високою. Є тенденція до зниження показників загальної захворюваності на ЦВЗ (926,0 на 100 тис. населення в 2002 р. та 444,0 у 2007 р.), що на наш погляд пояснюється поліпшенням якості діагностики, а також інформованості лікарів щодо критеріїв діагностики хронічних форм судинних захворювань головного мозку. Однак показник смертності залишається високим.

Що стосується мозкових інсультів, показники захворюваності також залишаються досить значними. Відповідно у 2002 р. він склав 181,1 на 100 тис. населення, а у 2007 р. – 222,2 на 100 тис. населення. Тобто спостерігається підвищення захворюваності на тлі зменшення загальної кількості населення. Але не слід розцінювати це як погіршення стану надання медичної допомоги. Впровадження комп’ютерної томографії дає можливість діагностувати так звані лакунарні інсульти, а також чітко диференціювати транзиторні ішемічні напади та МІ. В той же час смертність є трохи нижчою. Показник госпіталізації хворих з гострими формами ЦВЗ можна оцінити як високий. У 2007 році він склав 85%. Що відповідає показникам розвинутих країн.

Не зважаючи на вищезазначені показаники, не можна не відмітити розширення можливостей діагностики, лікування та профілактики судинних захворювань. В останні роки впроваджені нейровізуалізаційні методи, покращилась якість лікування артеріальної гіпертензії, широко застосовуються сучасні антитромбоцитарні препарати та непрямі антикоагулянти. Впровадження нових методів лікування та профілактики ЦВЗ і МІ мають за мету зниження поширеності, захворюваності та смертності від цієї патології, тобто продовження епідеміологічних моніторингів є майже єдиним способом контролю якості надання медичної допомоги. Найбільшу увагу, як і раніше слід приділяти мозковим інсультам, як однієї з найважчих форм ЦВЗ.

Таким чином, постійно слід проводити епідеміологічні дослідження з використанням спеціально розроблених програм з реєстрацію не тільки самих показників, а також з урахуванням факторів ризику, предикторів розвитку ЦВЗ, які є методом контролю надання медичної допомоги населенню країни.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ СОМАЗИНА В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ У ГОСТРОМУ ПЕРІОДІ ІНФАРКТУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Личко В.С., Животовський Р.В., Монастирський В.О., лікарі IV МКЛ м. Суми

Науковий керівник – доц. Коленко О.І.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Поширеність гострих порушень мозкового кровообігу, значна смертність та інвалідизація серед населення України в останні роки роблять проблему лікування інфаркту головного мозку (ІМ) особливо актуальною в сучасній клінічній неврології.

Система лікування та профілактики у хворих з ІМ включає комплекс консервативних та оперативних заходів, серед яких важливе місце займає медикаментозна терапія, арсенал якої постійно поповнюється новими лікарськими препаратами.

Враховуючи той факт, що в патогенезі ішемічного інсульту значну роль відіграють процеси нейронального ушкодження та ендотеліальної дисфункції, випливає необхідність включати в комплекс медикаментозної терапії інсульту такі лікарські препарати, які б могли гальмувати ці процеси. Однією з таких речовин є препарат Сомазина (діяча речовина - цитиколін), який є аналогом ендогенного ЦДФ-холіну, котрий присутній у всіх клітинах організму та служить донором холіну в процесі синтезу ацетилхоліну і являється незамінним метаболітом в біосинтезі фосфоліпідів – основних компонентів клітинних мембран. Препарат має холінергічну та нейропротекторну дію за рахунок відновлення нейрональної мембрани, а також уражених холінергічних нейронів. Нейропротекторна дія відбувається за рахунок зниження активності фосфоліпази А2, зменшення вивільнення арахідонової кислоти, збереження компонентів мітохондріальних мембран, відновлення уражених мембран нейронів, збільшення рівня глутатіону, зменшення утворення вільних радикалів, відновлення активності натрій-калієвих насосів.

За даними доказових клінічних досліджень застосування Сомазину в гострому періоді ІМ достовірно зменшує смертність, інвалідність на 10-12% та об'єм ураження речовини мозку, що супроводжується позитивним клінічним ефектом.

Нами проведено лікування 121 хворого у гострому періоді ІМ. Діагноз ставився на основі клініко-анамнестичних даних та інструментальних методів дослідження (комп'ютерна томографія, ультразвукова доплерографія магістральних артерій голови, транскраніальна доплерографія).

Хворі разом із стандартним лікуванням ІМ отримували 1000 мг розчину Сомазину внутрішньовенно крапельно на 200 мл ізотонічного розчину на день протягом 10 діб, починаючи з першої доби, потім перорально по 2 мл 3 рази на добу протягом 20 діб.

Нами відмічено позитивний об'єктивний та суб'єктивний ефекти від проведеного курсу медикаментозного лікування препаратом Сомазин. Доведено значний регрес неврологічного дефіциту у хворих в гострому періоді ІМ під дією цитиколіну порівняно зі стандартним лікуванням.

Таким чином наш досвід застосування препарату Сомазину демонструє його ефективність у лікуванні хворих на ІМ. Механізм дії, фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості препарату дозволяють застосовувати його у складі комбінованої терапії на всіх етапах лікування хворих з ішемічним інсультом.

НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ ВРАЧА

Коленко Ф.Г., доц.; Коленко О.И., доц.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

В последние годы (2002-2007) в литературе все чаще дискутируется вопрос о профессиональной деформации личности врача. Известно, что любая профессиональная деятельность отражается на личности человека, на формировании его поведения. Особенно это касается медицины, в первую очередь врачей психиатров, неврологов, терапевтов, которые ежедневно сталкиваются с психосоматической патологией. То - есть, профессионал – часть личности, которая ответственна за выполнение профессиональных обязанностей, как носитель необходимых знаний, этических установок, принципов. Человек – центральная часть личности, которая больше проявляется в личной жизни. Анализируя имеющееся сообщения по этому вопросу, следует обратить внимание на положительные и отрицательные стороны профессиональной деформации.

Определенную роль играют характерологические особенности человека при выборе профессии. Выбирая профессию, человек уже имеет черты, присущие представителям данной профессии, которые в последующем расцениваются как желательные. В дальнейшем профессиональная деятельность совершенствует эти черты. При соответствии желаемого и действительного личность человека преображается. Это позитивные изменения, которые отражаются в понятии «личностный рост». Однако часто профессиональная деформация несет негативные последствия, особенно в субъективной сфере человека – отношению к себе, окружающим, к жизни. К этим качествам относятся: самовлюбленность или наоборот зависимость от коллег, эмоциональная изоляция, ригидность и упрямство в мыслях и делах, гнет профессиональных обязанностей или, наоборот, поиск нуждающихся в помощи, навязчивость, референтность и, наконец, профессиональный цинизм, который зачастую объясняется тяжелыми жизненными ситуациями, с которыми встречается врач и которые развивают отсутствие сопереживания.

Наше размышление о профессиональной деформации врача требуют внимательного и серьезного изучения и делают проблему сложной и актуальной.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ КОРТЕКСИН У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ

ІНФАРКТУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Монастирський В.О., Животовський Р.В., Личко В.С лікарі IV МКЛ м. Суми.

Науковий керівник – доц. Коленко О.І.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Проблема лікування мозкового інсульту – одна з найважливіших у сучасній медицині. Зростання захворюваності на ішемічний інсульт (інфаркт головного мозку), в тому числі у осіб працездатного віку, призводить до значної інвалідизації та втрати працездатності. Це диктує необхідність пошуку нових засобів лікування інфаркту мозку.

Особливої уваги заслуговує препарат кортексин, який містить нейропептиди, амінокислоти та мікроелементи, має нейропротективні та репаративні властивості, виявляє високу специфічність до тканини головного мозку. Препарат також нормалізує співвідношення збуджуючих та гальмівних амінокислот у головному мозку, обмежує активність стрес-реалізуючої нейроендокринної системи, тобто чинить стрес-протективну дію.

На базі неврологічного відділення №2 Сумської міської клінічної лікарні №4 було проведено дослідження. Обстежено 80 хворих на інфаркт головного мозку в гострому періоді. Усіх пацієнтів було поділено на дві групи: I група (40 хворих) отримувала традиційну терапію (базисне та диференційоване лікування ішемічного інсульту, з ноотропних засобів – переважно пірацетам). II група (40 хворих) отримувала базисну та диференційовану терапію ішемічного інсульту, з нейропротективною метою хворі цієї групи отримували кортексин по 10 мг внутрішньом’язово на протязі 10 діб. Пацієнти I та II груп були рівнозначними за важкістю стану та віковим діапазоном. Ступінь неврологічного дефіциту у пацієнтів оцінювався за оригінальною шкалою (Є.І.Гусєв, В.І.Скворцова, 1991 р.) у 1-й, 10-й та 20-й дні лікування.

При оцінці результатів лікування було відмічено більш швидке та виражене відновлення неврологічного дефіциту (геміпарез, афазія) у хворих II групи, що супроводжувалось суттєвим зростанням сумарного балу за вищезазначеною шкалою після лікування у порівнянні з пацієнтами I групи.

Таким чином, застосування кортексину при гострій церебральній ішемії є ефективним щодо відновлення втрачених функцій, тому доцільно використовувати цей препарат як нейропротектор у гострому періоді інфаркту мозку.

ПОРІВНЯННЯ СИСТЕМНОЇ АНТИДЕМОДЕКСНОЇ ДІЇ ПРАЗИКВАНТЕЛУ ТА МЕТРОНІДАЗОЛУ

Сулим А.Г., асистент курсу дерматовенерології

В рамках наукової роботи, присвяченій пошуку антидемодексних препаратів системної дії, уперше була встановлена здатність системно впливати на кліщів-демодексів у препарату празиквантел (більтрицид). Застосування цього засобу у хворих на демодикоз, розацеа та періоральний дерматит довело наявність активних протикліщових властивостей, спроможних спричиняти відчутне зменшення чисельності популяції демодицид у пацієнтів.

Для визначення наявності антидемодексної дії празиквантелу було сформовано клінічну групу №1, до якої ввійшли 25 хворих на “демодекс-залежні” дерматози, з них – 10 чоловіків та 15 жінок, віком від 25 до 60 років, масою тіла від 64 до 90 кг. Всі вони перед початком лікування більтрицидом були обстежені з метою виключення супутньої соматичної патології та протипоказань для участі в експерименті. Наявність у них демодицид була підтверджена мікроскопічним дослідженням з підрахунком кількості особин Demodex brevis та Demodex folliculorum в різних стадіях розвитку. Протикліщові препарати зовнішньої дії не застосовувалися – більтрицид призначався у вигляді монотерапії. Добова доза препарату для кожного пацієнта визначалася з розрахунку 0,01875 г на кілограм маси тіла та становила від 1,2 до 1,8 г, прийом здійснювався тричі або чотири рази на день, після їжі. Лікування тривало 12 днів. За таких умов курсова доза празиквантелу не перевищувала курсової дози, визначеної та рекомендованої виробником (Bayer A.G.). Майже у всіх хворих (двадцяти чотирьох) відмічено добру переносність препарату. Лише у одного хворого виникла короткочасна нудота, пов’язана з прийманням засобу натщесерце, всупереч рекомендаціям, яка зникла після повернення до рекомендованого режиму прийому. Після курсу лікування візуально визначалися зміни клінічних проявів хвороб, проводилося повторне дослідження клінічних аналізів та мікроскопічне дослідження на демодицид. У всіх хворих після лікування спостерігалося клінічне покращання перебігу дерматозів, яке оцінювалося як “виразне” у 5 хворих, “помірне” у 8 хворих та “незначне” у 12 хворих. Суттєвих змін у результатах клінічних аналізів (крові, сечі, АСТ/АЛТ) після лікування в жодного з хворих не спостерігалося. 12-денне лікування празиквантелом (більтрицидом) двадцяти п’яти пацієнтів клінічної групи №1 призвело до зниження чисельності популяції демодицид загалом з 123 (123 ± 2,36) до 17 (17 ± 0,75) особин, тобто в 7,24 (6,80-7,71) разу (p < 0,01).

Для порівняння виявленої у празиквантелу антидемодексної дії з антидемодексною дією метронідазолу було сформовано клінічну групу №2, до якої також увійшли 25 хворих на розацеа, демодикоз і періоральний дерматит, віком від 27 до 59 років, масою тіла від 62 до 85 кг. Обсяг та умови обстеження пацієнтів були такими самими, як і в 1-й клінічній групі. Метронідазол призначався всім хворим по 1 таблетці (0,25 г) тричі на день, після їжі, протягом 12 днів, зовнішня терапія не застосовувалася. Лікування метронідазолом двадцяти п’яти пацієнтів 2-ої клінічної групи призвело до зниження чисельності популяції демодицид загалом з 118 (118 ± 1,83) до 35 (35 ± 0,96) особин, тобто в 3,37 (3,23-3,52) разу (p < 0,01).

Порівняння вираженості антидемодексної дії празиквантелу та метронідазолу засвідчило, що за антидемодексною дією празиквантел в 2,15 (1,93-2,39) разу активніший за метронідазол (p < 0,05).

Таким чином, результати проведеного дослідження уявляються достатніми для того, щоби рекомендувати празиквантел у якості препарату вибору для застосування у хворих на “демодекс-залежні” дерматози.

СОЦІАЛЬНО-СТАТУСНІ ТА СПАДКОВІ ФАКТОРИ РИЗИКУ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ХВОРИХ НА ПЕРШИЙ ПСИХОТИЧНИЙ ЕПІЗОД

Мудренко І.Г., асистент

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Вивчено розподіл 100 хворих з першим психотичним епізодом (ППЕ) за віком, статтю, рівнем освіти, сімейним положенням, соціальним статусом та спадкові чинники, які впливають на частоту аутоагресивної поведінки (АП). З них 58 мали аутоагресивні прояви (суїцидальні думки, рішення, наміри, спроби), 42 хворих без (АП) увійшли до контрольної групи.

У гендерному аспекті хворі розподілились наступним чином: у основній групі переважали жінки (55,20 %), а у контрольній у 59,50 % випадків – чоловіки. Більшість хворих були молодого віку: від 17 до 29 років кількість хворих становила 71,40 %, 25,90 % - віком понад 29 років. У групі пацієнтів з АП 65,50 % хворих ніколи не перебували у шлюбі, розлучених становила 19,00 %, тільки 12,10 % пацієнтів мали свою сім’ю. Рівень освіти у хворих основної групи був вищим: 31,00 % пацієнтів мали вищу освіту, у контрольній групі переважали особи з середньою освітою (59,50 %). Соціальний статус пацієнтів основної групи характеризувався наявністю роботи (37,90 %), навчання (15,50 %), хворі контрольної групи здебільшого не мали роботи (54,80 %). Таким чином, аналіз соціальних характеристик хворих з ППЕ продемонстрував наявність специфічних предикторів суїцидальної поведінки, до яких належать: жіноча стать; вік 20-29 років (p≤0,05); вища або середня освіта (p≤0,05); відсутність особистої сім’ї (p≤0,001).

Вивчення анамнезу показало, що 51,58 % обстежених основної групи мали спадкову обтяженість психічними захворюваннями, 19,00 % - алкоголізмом, 36,00 % обстежених з аутоагресивною поведінкою мали особово змінених родичів, суїцидальна поведінка у родичів хворих спостерігалася в 5,17 % випадків, завершені самогубства скоїли близькі родичі 15,50 % пацієнтів. У контрольній групі спадкова обтяженість психічними захворюваннями спостерігалась у 71,40 % хворих, особово змінених родичів мали 28,60 % обстежених, в одному випадку спостерігався завершений суїцид у родича хворого (2,38 %), спроби самогубства вчинили рідні 2 хворих (4,76 %).

Установлена достовірна розбіжність між хворими основної і контрольної груп за рівнем спадкової обтяженості завершеними самогубствами (р≤0,05). Таким чином, суїцидальна історія у родині є важливим предиктором АП під час ППЕ.

КОРЕКЦІЯ ВЕНОЗНОГО ВІДТОКУ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ НАБРЯКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Животовський Р.В., лікар IV МКЛ м Суми

Науковий керівник – доцент Коленко О.І.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Набряк речовини головного мозку при ішемічному інсульті є наслідком гострої гіпоксії.

Зниження РаО2 активує каскад патологічних, біохімічних та морфофункціональних змін: збільшення РаСО2, ацидоз тканин, блокада Nа-насоса, дезорганізація гематоенцефалічного бар’єра, виникнення ендотеліальної дисфункції, внутрішньоклітинне накопичення Nа+ та Са+, зниження концентрації К+ у нейроні, процес активації ліпази, протеази, циклоксегенази та ліпоксегенази з перетворенням вільних жирних кислот на медиатори клітинного запалення, вазодилятація, стаз, ускладнення венозного відтоку.

З урахуванням патогенезу, для терапії набряку мозку необхідний лікарський засіб, що стабілізує гематоенцефалічний бар’єр, впливає на проникність судин, має протизапальні ангіопротекторні та венотонічні властивості. Одним з перспективних напрямків комплексної корекції набряку мозку є покращення венозного відтоку.

Лікарський препарат «Детралекс» підвищує тонус венул та вен, зменшує венозний стаз, знижує проникність капілярів, підвищує їх резистентність, покращує мікроциркуляцію, зменшує адгезію лейкоцитів та ушкодження ендотелія медіаторами запалення.

Враховуючи фарманодинаміку, лікарський препарат «Детралекс» має зайняти належне місце у комплексному лікуванні набряку головного мозку, про що свідчить клінічний досвід його використання при інфаркті мозку у судинному неврологічному відділенні МКЛ № 4.

ДЕРМАТОЛОГІЧНА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ПСИХОСОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ У ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ

Ковальчук. О. В., лікар – інтерн

Науковий керівник – асист. Сулім. А. Г.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Патогенез псоріазу вивчений недостатньо, значна роль відведена системі адаптації та психоемоційним факторам. Відчуття дискомфорту у хворих при спілкуванні з оточуючими змушують обмежити зв¢язки з людьми. Розвиток особистості у них перебігає в специфічних умовах пов'язаних з хворобою.

Мета роботи – вивчити психосоматичні особливості у хворих на псоріаз для встановлення дерматологічної якості життя.

Нами було обстежено 23 хворих на псоріаз ( 17 чоловіків і 6 жінок ). 70 % хворих від загальної кількості чоловіків склали чоловіки середнього та молодшого віку. Середній вік пацієнтів 37, 2 ± 1, 5 роки, маніфестація псоріазу наступила в 23, 3 ± 1, 4 роки. Частота рецидивів у цій групі від 1 до 3 разів на рік. В роботі використана опитувальна анкета, що включає в себе дослідження щоденної та професійної активності, взаємовідносини з оточуючими. Для оцінки психоемоційних особливостей ми задіяли Вісбаденський опитувальний лист ( W I P P F ). Як об¢єктивний показник перебігу псоріатичного процесу використали PASSI – індекс.

За даними анкетування у хворих на псоріаз частіше спостерігається нестійка емоційність, підвищена тривожність, виражена конфліктність. Найбільш важливими в своєму житті хворі вважали відчуття терпіння та надію ( що, вірогідно, пов¢язано з довгим рецидивуючим перебігом хвороби ). Значне місце виділялось потребі в проявленні любові до близьких людей, ніжних та фізичних відчуттів. Середній рівень значимості – питання віри, релігії, довіра до оточуючих, зв¢язки з людьми. Вихованість та акуратність мали більше значення для жінок, ніж для чоловіків. У всіх пацієнтів виявлено порушення психоемоційного стану. Ступінь його вираженості залежав від статі хворого, тривалості захворювання та рівня ураження шкіри. Більш виражений вплив захворювання на пацієнтів молодшого віку. Це пов¢язано з тим, що хвороба негативно відображається на активності та взаємовідносинах з навколишніми і знижує якість життя.

СУЧАСНИЙ МЕТОД ЗАМІЩЕННЯ ДЕФЕКТІВ КІСТОК ЧЕРЕПА

Потапов О.О., професор; Дмитренко О.П., лікар; Кмита О.П., магістрант

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Проблема закриття краніо- та краніо-фаціальних посттравматичних дефектів черепа після трепанації натепер є однією з актуальних у хірургії. В якості заміщуючих матеріалів використовуються різноманітні імплантанти: аутокістка, декальцинована аутокістка, полімери, силікатні матеріали, металеві пластини. Кожний матеріал і метод має свої позитивні та негативні сторони, але за якісними характеристиками перевага надається металевим, а в першу чергу титановим пластинам. Якісне виконання імплантантом своїх функцій обумовлено передусім його фізичними, хімічними та біологічними властивостями. Тому, що імплантант тривало контактує з тканинами організму та специфічно взаємодіє з ними, метал повинен мати відповідні характеристики. Титан єдиний з усіх матеріалів повною мірою задовольняє всі потреби. Він належить до групи біоенертних металів. При імплантації титан не викликає токсичної дії на тканини, при цьому досягається прямий контакт з кісткою.

Безумовними перевагами використання титанових сітчастих пластин є: зручність у використанні, скорочення часу операції, бездоганний косметичний ефект, можливість закриття великих дефектів. Титанові конструкції практично не пальпуються через шкіру голови, різноманітні радіуси пластин дають можливість підібрати імплантант необхідного рівня закруглення, а індивідуальні конструкції дозволяють повністю відтворити складний рельєф кісткових структур такої ділянки, як краніоорбітальна область.

На базі нейрохірургічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні за період з липня 2007 р. до початку лютого 2008 р. проведено 12 оперативних втручань закриття дефектів кісток черепа за допомогою титанових конструкцій. Всі 12 пацієнтів – чоловіки, віком від 16 до 51 року. Найчастіше (у 5 випадках – 41%) дефект локалізувався у тім’яній ділянці, у 3-х випадках (25%) – у лобній (дві операції виконано за допомогою виготовлення титанової конструкції на основі стереолітографічної моделі – точної копії кісткових структур даного пацієнта), 2-а (17%) випадки закриття дефектів тім’яно-скроневої ділянки, та по одному – скроневої (8,5%) та лобно-скроневої (8,5%) областей. Всім пацієнтам перед операцію виконано комп’ютерно-томографічне дослідження голови – з вимірюванням розмірів посттрепанаційного дефекту, визначенням його характеристик.

Досягнення відповідної мети, висока ефективність і якісна перевага даного методу лікування у реконструктивній та пластичній хірургії, підтверджується великою кількістю виконаних оперативних втручань, як в Україні, так і сумськими нейрохірургами.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ ЛЮДИНИ

Моторна Ю.С., Лисенко Н.А., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – доц. Коленко О.І.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Питання уявлення феномена симетрії правого та лівого у природі постійно цікавлять учених світу. Принцип симетрії охоплює різноманітні галузі, однак на сучасному етапі в органічній природі проявляється асиметрія. Функціональні асиметрії особливо простежуються в неврології: моторні, сенсорні, психічні. Дані літератури свідчать про асиметрію парних органів: руху, органів почуття, півкуль великого мозку. Всі вони тісно пов’язані. Виявлено велику кількість асиметрій функцій головного мозку: розподіл між двома півкулями.

Нами проаналізовані та узагальнені літературні дані відносно даної теми, проведено дослідження групи здорових молодих людей ( 60 студентів медичного інституту) та хворих з ураженням центральної нервової системи.

Групу хворих склали 40 осіб з ішемічним інсультом і 18 хворих з цереброспінальною формою розсіяного склерозу. Створений протокол дослідження функціональних асиметрій рук, ніг, обличчя, очей, слуху, чутливості, смаку, зору, мовних функцій на підставі даних загальнодоступних методів дослідження.

З усіх досліджуваних лише 3 студента були лівші. У 100% хворих з ішемічним інсультом лівопівкульною локалізацією виявлено порушення людських функцій: моторну, сенсорну, амнестичну афазію, аграфію, алексію, акалькулію, ще підтверджено логопедом. При правопівкульній локалізації патологічного вогнища були виявлені порушення психіки та поведінкових реакцій: малоініціативність, неконтактність, депресивний стан. Виявлені функціональні асиметрії зорового та смакового аналізаторів в залежності від статі, боку дослідження в нормі і патології. У жінок поріг смакової чутливості був нижче зліва. У хворих з розсіяним склерозом він значно вище, що пояснюється ураженням черепних нервів. Також у жінок на ліве око значно нижче поріг критичної частоти злиття світлових мерехтінь (КЧЗСМ) особливо на червоне світло. У хворих на розсіяний склероз зниження порогу КЧЗСМ вказує на порушення функціонального стану зорового аналізатора.

Таким чином, проведене дослідження свідчить про наявність функціональних асиметрій у людини, показники здорових осіб відрізняються від показників хворих за наявністю порушення цих аналізаторів.

МІАСТЕНІЯ – ПРОГРЕСУЮЧЕ АВТОІМУННЕ ЗАХВОРЮВАННЯ

Каліман А.П., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – доц. Коленко Ф.Г.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Велика увага приділяється проблемі міастенії – класичному автоімунному захворюванню. Це тяжке прогресуюче захворювання м’язової системи, яке характеризується порушенням нервово-м’язової передачі, функціональним станом холінорецепторів, проявляється слабкістю та патологічною стомлюваністю посмугованих м’язів.

Проведено клініко-неврологічне обстеження хворих на міастенію, лабораторні, імунологічні, електрофізіологічні дослідження нейровізуалізаційні. Проаналізовані дані оперативних втручань – тимектомії, яка належить до радикальних методів лікування і обов’язкова з ефективністю до 70-90%. З 13 хворих (10 - жіночої і 3 – чоловічої статі) 12 осіб страждали генералізованою формою захворювання. Вік склав 19-40 років. Мав місце ремітуючий перебіг захворювання, у 2 жінок – прогресуючий з періодами різкого погіршення стану ( міастенічні кризи), у 1- хворої – прогресуючий, злоякісний з летальним кінцем.

У всіх хворих виявлялася патологічна стомлюваність м’язів після фізичного навантаження, яка посилюється в разі повторення стереотипних рухів і зменшується після відпочинку. Першими проявами були окорухові порушення, які наростали під вечір, стомлюваність жувальних м’язів, утруднення ковтання, порушення функцій м’язів тулуба і кінцівок. Міастенічна реакція виснаження виявлена при ритмічній електростимуляції м’язів. Прозеринова проба виявила значне зменшення усіх симптомів. Дослідження органів середостіння виявило у 5 хворих гіперплазію загруднинної залози, у 5- доброякісну тимому, у 2 – кисту, у 1 хворої злоякісну пухлину (карциному) тимусу. Тимектомія проведена 10 хворим. При карциномі тимусу також проведені хіміо- і променева терапія. Тимектомія викликала поліпшення стану хворих, ремісію, особливо у молодих жінок (30-32 років), які вже ставили питання про можливість вагітності і пологів.

Клініко- імунологічні дослідження виявили значне зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, рівня циркулюючих імунних комплексів, підвищення СД 4 – клітин, В- лімфоцитів, імуноглобуліну G.

Лікування хворих проведене з урахуванням патогенетичного механізму розвитку міастенії: використання антихолінестеразних препаратів, тимектомія, корекція імунних розладів.

Таким чином, проведене дослідження підтверджує, що міастенія – тяжке прогресуюче захворювання з гострими станами, що передбачає необхідність невідкладної допомоги.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАКРИТОЇ ЧЕРЕПГО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

Чоповський В.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – проф. Потапов О.О.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Наші дослідження базувалися на аналізі госпіталізованих дітей до нейрохірургічного відділення СОКЛ. Кількість постраждалих за період 2002-2007рр. становить 618 дітей, у 2002р. – 93 чол. (15,04%), 2003р. – 88 чол. (14,2%), 2004р. – 92 чол. (14,9%), 2005р. – 108 чол. (17,5%), 2006р. – 103 чол. (16,7%), 2007р. – 134 чол. (21,7%). Вікова група нами досліджуваних дітей становить від періоду новонародженності до 17 років. З даного аналізу можна побачити, що кількість ЗЧМТ має тенденцію до зростання з кожним роком.

Найбільше ЗЧМТ припадає на вік 14-17рр., що складає 208 чол. (33,7%), потім 10-14рр. – 117 чол. (18,9%), 3-7рр. – 93 чол. (15,04%), 1-Зрр. – 81 чол. (13,1%), 7-10рр. – 65 чол. (10,5%), 0-1рр. – 63 чол. (10,2%). Помісячний аналіз звертання показує збільшення частоти ЗЧМТ у дітей в весняно-літні місяці і в грудні місяці. Чітко простежується переважання осіб чоловічої статі (64,6%), показник збільшуються з віком (від 50,7% у дітей першого року життя до 73,8% у школярів). Суттєво не змінюються ці показники і при аналізі спостережень за ступенем тяжкості ЧМТ. У структурі ЧМТ у дітей відмічається чітке превалювання травми легкого і середнього ступеню важкості, яка складає приблизно 76%.

Нами з цілю розробки прогностичних критеріїв виживання після ЗЧМТ у дітей, проаналізовано 148 чол. (24%) з тяжкою ЗЧМТ (хворі з легким і середнім ступенем тяжкості не враховувались, так як летальності у даній групі не було). Ураховувались механізми травми, характер і чисельність мозкових порушень, ступінь порушення свідомості. Однак, кожен з цих факторів не є достовірним для оцінки прогнозу. З цієї групи було прооперовано 117 чол. (79,05%), серед прооперованих хворих було зафіксовано 3 летальних випадки, що становить від кількості тяжкохворих – 2,02%, а від загального числа постраждалих – 0,4%.

Прогностичне протікання і наслідки ЗЧМТ мають важливе значення для стандартизації і оцінки ефективності лікувального процесу, для об'єктивної оцінки діяльності різних медичних закладів, обґрунтування матеріальних витрат. Таким чином, оцінюючи результати аналізу, підтвердили, що основною проблемою у вирішенні оперативного лікування та факторів, які впливають на тяжкість ЗЧМТ у дітей є: механізм травми, характер пошкоджень мозку і їх чисельність, тяжкість стану хворого при поступленні, стан вітальних функцій, вираженість внутрішньочерепної гіпертензії та ін.

ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ

Галян Я.С., студ.5-го курсу

Науковий керівник-проф.Потапов О.О.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Ішемічний інсульт ( розм”якшення мозку, інфаркт мозку ) частіше всього розвиваеться у хворих на загальний та церебральний атеросклероз.Особливо велике значення має поєднання атеросклерозу та гіпертонічної хвороби, цукрового діабету. Також слід відзначити захворювання, що супроводяться церебральним васкулітом: сифіліс, ревматизм та інші хвороби сполучної тканини, а також різноманітні хвороби серця. Ішемічний інсульт розвивається внаслідок недостатнього кровопостачання будь-якої ділянки мозку, долю яку живить ушкоджена судина.Одним із факторів виникнення є закупорка просвіту судин тромбом або емболом.

Нами були проведені дослідження на базі Сумської клінічної лікарні №4 та Сумської обласної клінічної лікарні за період 2006-2007рр.

Загальна кількість обстежуваних за 2006 рік- 644 чол. З них на ішемічний інсульт-510 чол.(79,1%): чоловіки-300 чол.(58,8%);жінки-210 чол.(41,1%); померлих- 59 чол.(11,5%).Хворі на геморагічний інсульт- 134 чол.(20,8%); померлих- 67 чол.(50%); переведено до нейрохірургічного відділення 24 чол. (17,9%), з них прооперовано- 3 чол.

Загальна кількість обстежуваних за 2007 рік- 674 чол. З них на ішемічний інсульт- 544 чол. (80,7%):чоловіки- 278 чол. (51,1%); жінки- 266 чол.(48,8%); померлих – 79 чол.(14,5%).Хворі на ішемічний інсульт – 130 чол.(19,2%); померлих- 51 чол.(39,2%); переведено до нейрохірургічного відділення – 21 чол.(16,1%), з них прооперовано- 4 чол.

Висновок: Використовуючи ранні недиферинційовані та диференційовані методи лікування можна значно знизити відсоток смертності від даної патології.Також не менше значення має профілактика та лікування етіотропних чинників.

ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГЕМОРАГІЧНОГО ІНСУЛЬТУ

Вавенко В. В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – проф. Потапов О. О.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Геморагічний інсульт (церебральна апоплексія) займає ведуче місце серед судинної патології нервової системи,і є частою причиною смерті, тимчасової чи сталої втрати або зниження працездатності.Етіологічними факторами найчастіше є гіпертонічна хвороба (80-85%), рідше крововиливи зумовлені атеросклерозом,захворюваннями крові,запальними змінами мозкових судин,інтоксикацією. Нами були проведені дослідження з вивченням даного питання на базі Сумької клінічної лікарні № 4 та Сумської обласної клінічної лікарні за період з 2006 по 2007 рр.

Загальна кількість обстежуваних за 2006 рік – 644 чол. З них на ішемічний інсульт – 510 чол. (79,1%): чоловіки – 300 чол. (58,8%); жінки – 210 чол. (41,1%); померлих – 59 чол. (11,5%). Хворі на геморагічний інсульт – 134 чол. (20,8%): чоловіки – 66 чол. (49,2%); жінки – 68 чол. (50,7%); померлих – 67 чол. (50%); переведено до нейрохірургічного відділення 24 чол. (17,9%), з них прооперовано – 8 чол.

Загальна кількість обстежуваних за 2007 рік – 674 чол. З них на ішемічний інсульт – 544 чол. (80,7%): чоловіки – 278 чол. (51,1%); жінки – 266 чол. (48,8%); померлих – 79 чол. (14,5%). Хворі на геморагічний інсульт – 130 чол. (19,2%): чоловіки – 59 чол. (45,3%); жінки – 71 чол. (54,6%); померлих – 51 чол. (39,2%); переведено до нейрохірургічного відділення – 21 чол. (16,1%), з них прооперовано – 5 чол.

Висновок: враховуючи те, що смертність від мозкового інсульту з кожним роком зростає, проблема ранньої діагностики та лікування є актуальною і на даний момент.

ОСОБЕННОСТИ АЛЕКСИТИМИИ И ЭМПАТИИ У ПОДРОСТКОВ

Новикова О.В., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доц. Кустов А.В.

СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології

Проблема алекситимии в последние десятилетия активно рассматривается в медицинских и психологических исследованиях, так как ее изучение может пролить свет на решение вопросов предрасположенности человека к психосоматическим и другим психическим расстройствам.

Алекситимия – это функциональный психический дефект, который существует у части людей и не позволяет им в достаточной степени осознавать и вербализировать свои ощущения, результаты мыслительной деятельности, собственные эмоциональные состояния и переживания. При этом имеет место ослабление интропсихического вектора самосознания.

Эмпатия как способность личности к когнитивно – эмоциональному резонированию, пониманию, сопереживанию и сочувствию другим людям является одним из условий эффективного познания окружающих и адекватного взимодействия с ними.

В нашем исследовании была поставлена цель изучить процессы алекситимии и эмпатии у подростков, выяснить их взаимосвязь с другими психическими функциями в зависимости от того, в каких социальных условиях они развиваются и существуют. Для этого были обследованы две подгруппы подростков: учащиеся 13-14 лет, обучающиеся в гимназии (19 чел.) и школе- интернате (15 чел.).

Использовались следующие психологические тесты: Торонтская алекситическая шкала, шкала депрессии, методика, определяющая общий уровень самооценки, а также методика исследования уровня эмпатии Юсупова.

Исследование позволило выявить достоверные различия в двух группах подростков по ряду показателей: шкале алекситимии, самооценки, некоторым составляющим эмпатии. Определены также особенности их корреляционых взаимосвязей в общей группе и в каждой подгруппе подростков.

ИДЕНТИЧНАЯ НАСЛЕДСТВЕННАЯ ОТЯГОЩЕННОСТЬ ПРИ ШИЗОФРЕНИИ

В СОВРЕМЕННЫЙ ПЕРИОД ПАТОМОРФОЗА

Шажко Е.Л.

Крымский республиканский психоневрологический диспансер, г. Симферополь

В последние полстолетия наблюдаются изменения клинических проявлений шизофрении в сторону ее благоприятного течения. Большинство исследователей эти изменения шизофрении связывали с фармакотерапией и называли нейролептическим патоморфозом [Г.Я. Авруцкий и др., 1981; Л.К. Хохлов, 1986]. А.Е Двирский (1984) представил клинико-генетическую концепцию патоморфоза. По утверждению M. Taylor и R. Abrams (1978), патоморфоз шизофрении обусловлен снижением частоты идентичной наследственной отягощенности, которая утяжеляет течение заболевания. Среди 286 больных шизофренией, проживающих в одном из районов г. Симферополя, наличие этого заболевания у родственников I-II степени родства обнаруживалось в 15,8 % случаев. Эта величина не отличалась от частоты гомоспецифической наследственной отягощенности (12,1%) в исследованиях А.Е Двирского (1984), которые проводились почти четверть века назад среди 2688 больных шизофренией, проживающих в Крыму (p>0,3).

Таким образом, частота идентичной наследственной отягощенности у больных шизофренией не изменилась в последние десятилетия. Эти данные свидетельствуют о том, что она не является фактором патоморфоза шизофрении. Для выяснения причин патоморфоза шизофрении необходимо проводить исследование других биологических особенностей у этих пациентов.

ЛЕТАЛЬНОСТЬ БОЛЬНЫХ АЛКОГОЛИЗМОМ В ПОСЛЕДНЕЕ ДЕСЯТИЛЕТИЕ

Ярема М.П.

Психоневрологический диспансер, г. Кривой Рог

В течение 10 лет, с 1997 по 2006 год, на стационарном лечении ежегодно находилось в среднем 2064 больных алкоголизмом. Среди них соотношение мужчин и женщин составляло 6,8:1. Средняя годовая смертность этих пациентов составляла 1,38%. Ежегодная летальность больных алкоголизмом в пятилетнем периоде, с 1997 по 2001 год, увеличивалась постепенно и находилась в пределах от 0,55 до 0,78%. Во втором пятилетнем интервале, начиная с 2002 года (0,85%), смертность больных алкоголизмом ежегодно возрастала в 1,7-3,1 раза и к 2006 году составила 2,66% (p<0,001). Летальность среди больных алкоголизмом во втором пятилетнем интервале (1,91%) была 1,4 раза выше, чем в первом (0,85%) (p<0,001).

Таким образом, анализ смертности больных алкоголизмом за прошедший десятилетний период обнаружил выраженную тенденцию к ее увеличению во втором пятилетнем периоде, что требует внедрения более эффективных профилактических и лечебных мероприятий, направленных на снижение летальности.

СМЕРТНОСТЬ БОЛЬНЫХ ШИЗОФРЕНИЕЙ В РЕЗУЛЬТАТЕ ХИРУРГИЧЕСКИХ ЗАБОЛЕВАНИЙ

Юрьев А. М.

Крымский государственный медицинский університет им. С.И. Георгиевского

По материалам патологоанатомического отделения Крымской республиканской клинической психиатрической больницы №1 за пятилетний период с 1998 по 2002 год умерло 109 больных шизофренией. Хирургические заболевания в качестве причины смерти среди них наблюдалась в 19,3% случаев. В группе 21 больных шизофренией, умерших от хирургической патологии, соотношение мужчин и женщин приближалось 1:1. Наибольшая ее частота была связана с онкологическими заболеваниями (38,0%) и язвенной болезнью желудка и двенадцатиперстной кишки (33,4%). Наиболее редкой патологией, послужившей причиной смерти этих больных, явились острый панкреатит (4,8%) и острая кишечная непроходимость (4,8%). Промежуточное положение между ними занимали причины смерти, обусловленные ущемленной пахово-мошоночной грыже (9,5%) и нагноительными процессами мягких тканей (абсцессы и флегмоны) (9,5%). Смертность в результате онкологических заболеваний и язвенной болезни была выше в сравнении с летальными исходами от других заболеваний (p<0,001)..

Таким образом, у больных шизофренией онкологические заболевания и язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки являются наиболее частой причиной смерти, обусловленной хирургическими болезнями.

КЛИНИКО-ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА АУТОАГРЕССИВНОГО ПОВЕДЕНИЯ ЛИЦ МОЛОДОГО ВОЗРАСТА

Вашките И.Д..

Научный руководитель – д. мед. н. Кожина А.М.

Харьковский государственный медицинский университет,

кафедра психиатрии, наркологии и медицинской помощи

В последние годы на Украине наблюдается негативная тенденция увеличения количества самоубийств, особенно среди лиц молодого возраста.

Вышеизложенное определило актуальность настоящего исследования целью которого явился клинико-психопатологический аналіз суицидального поведения у лиц молодого возраста

Материал и методы Для решения поставленной цели нами было проведено комплексное обследование 47 лиц молодого возраста, обоего пола, средний возраст обследованных составил 22,46+-2,5 года, совершивших суицидальную попытку. Обследованные пациенты не имели психических заболеваний в анамнезе, а психопатологические реакции в период совершения суицида носили характер преходящих ситуационных расстройств, кратковременных депрессивных реакций, демонстративно-шантажных поведенческих реакций, истероидных реакций у акцентуированных личностей.

В работе были использованы следующие методы исследования: клинико-анамнестический; клинико-психопатологический, психодиагностический и методы математической статистики.

Результаты: Данные клинико-психопалогического исследования позволили выделить следующие особенности психических расстройств у обследованных больных в клинической картине которых наблюдались подавленность настроения и аффект тоски (скука, уныние, грусть, печаль), астенический симптомокомплекс, внутренне напряжение с невозможностью расслабиться, немотивированное беспокойство, тревога, склонность к бурным аффективным реакциям со слезами, часто переходящими в рыдания, различного рода страхи и навязчивые воспоминания стрессовой ситуации, потеря интереса к прежним занятиям, идеи самообвинения и самоуничижения, транзиторные снижения памяти, в ряде случаев отмечалась полная диссоциативная амнезия психотравмирующей ситуации, у 76,5% обследованных выявлены различные расстройства сна, у 79,5% отмечается вегетативная лабильность.

На основе данных клинико-психопатологического исследования в зависимости от количества присутствующих в клинической картине психопатологических симптомов и степени их выраженности, с учетом дополнительного анализа степени тяжести депрессивной и тревожной симптоматики по шкалам Гамильтона, Монтгобери-Айсберга и Больничной шкале тревоги и депрессии были выделены следующие варианты психопатологической симптоматики: тревожный в 44,2% случаев, астенический (9,7%), астено-тревожный (38,9%) и тревожно-тоскливый в 7,3% случаев.

Корреляционные взаимосвязи между суицидальным поведением и психическими изменениями в эмоциональной (г=0,60) и эффекторно-волевой (г=0,65) сферах, свидетельствуют об их патогенетическом значении и необходимости учёта этой взаимосвязи при ранней диагностике и первичной профилактике аутоагрессивного поведения лиц молодого возраста.

Вышеприведенные данные позволили нам разработать патогенетически обоснованную комплексную систему коррекции суицидального поведения в рамках острой реакции на стресс, включающую в себя сочетанное применение медикаментозного и психотерапевтического воздействия

ВОЗРАСТ МАНИФЕСТНЫХ ПРОЯВЛЕНИЙ ШИЗОФРЕНИИ,

КОМОРБИДНОЙ С БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМОЙ

Лучко О.Н.

Психоневрологический диспансер, г. Кривой Рог

Бронхиальная астма и аллергические состояния редко наблюдаются у больных шизофренией [В.П. Паршина, 1972; A. Sackler, 1977]. Среди 2634 больных шизофренией, находящихся в психиатрических больницах Крыма, бронхиальная астма (1,1%) обнаруживается в 4,9 раза реже, чем в населении юга Украины (5,4%) (p<0,001). Возраст манифестных проявлений шизофренического процесса оказывает влияние на течение заболевания. У 164 больных шизофренией, коморбидной с этим аллергическим заболеванием, частота случаев начала заболевания в возрасте от 10 до 29 лет (30,5%) в два раза меньше, а в возрастном интервале от 40 до 64 лет (43,8%) в 3,3 раза больше в сравнении с соответствующими величинами у 328 больных шизофренией контрольной группы, где они соответственно составляли 60,4 и 13,4% (p<0,01).

Следовательно, генотипические особенности больных шизофренией, характеризующиеся присутствием генов бронхиальной астмой, способствуют более частому проявлению этого психоза в позднем возрасте. Бронхиальная астма и аллергические состояния редко наблюдаются у больных шизофренией.

ПОЛОВЫЕ РАЗЛИЧИЯ У БОЛЬНЫХ ШИЗОФРЕНИЕЙ В ЗАГОРОДНОЙ

ПСИХИАТРИЧЕСКОЙ БОЛЬНИЦЕ

Двирский Э.Е.

Николаевская областная психиатрическая больница №2

Cо второй половины прошлого столетия отдельные авторы отмечали влияние полового диморфизма на течение шизофренического процесса. Это выражается в более неблагоприятном течении шизофрении у мужчин, в сравнении с женщинами [H. Huber, 1975; B. Kaplan и др., 1996]. Основной целью исследования явилось определение соотношения мужчин и женщин среди больных шизофренией, находящихся в загородной психиатрической больнице. В эту больницу направляются больные с исходными состояниями шизофрении из других больниц и в случаях обострения заболевания из интернатов для психически больных. В 2007 году в психиатрической больнице на лечении находилось 397 больных шизофренией, среди которых было около 40% больных с резидуальными состояниями, соответствующими исходным состояниям по А.О. Эдельштейну (1938). В число обследованных входило 268 мужчин и 129 женщин. Среди общей численности больных шизофренией частота мужчин (67,5%) превышала в 2,1 раза частоту женщин (32,5%) (p<0,001). Соотношение мужчин и женщин среди этих больных шизофренией представлено как 2,1:1, что отличается от такового (1:1) по данным эпидемиологических исследований [B. Kaplan и др., 1996] (p<0,001).

Таким образом, половой диморфизм оказывает влияние на течение шизофрении. Увеличение среди этих больных шизофренией частоты мужчин, в сравнении с женщинами, свидетельствует о более выраженных у них деструктивно-прогредиентых проявлениях заболевания, которые чаще приводит к резидуальным состояниям.

КОМПЛЕКСНА ДІАГНОСТИКА АФЕКТИВНИХ РОЗЛАДІВ ПРИ ФОРМУВАННІ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ В РОДИЧІВ НАРКОМАНІВ

Литвиненко В.В.

Науковий керівник - д.м.н. Кожина А.М.

Харківський національний медичний університет,

кафедра психіатрії, наркології та медичної психології

В останні роки в Україні спостерігається швидкий ріст захворюваності на наркоманію та токсикоманію; збільшується питома вага співзалежних родичів наркоманів.

Вішевикладено обумовило актуальність нашого дослідження метою якого з'явилася, діагностика афективних розладів що формуються в спів залежних родичів хворих на наркоманію.

Матеріал та методи Для вирішення поставленої мети нами проведено комплексне обстеження 48 найближчих родичів хворих наркоманією. Всі обстежувані співзалежні були розбиті на 2 групи. У першу групу (22 осіб) увійшли родичі пацієнтів, що страждають на опійну наркоманію, у другу (26 осіб) - родичі осіб, що зловживають психостимуляторами ефедроноподібної дії.

У роботі були використані наступні методи дослідження: клініко-психопатологічний, що включає вивчення скарг, оцінку психічного і соматоневрологічного статусу, виділення основних психопатологічних синдромів, їх динаміки. Психодіагностичний з використанням колірного тесту Люшера, стандартизованої шкали для оцінки афективних порушень - суб'єктивна шкала тривоги і депресії (HADS).

Результати У клінічній картині афективних розладів у обстежених найбільш часто спостерігаються пригніченість настрою та афект туги, дратівливість, гіперестезія, почуття туги, тривоги, внутрішнього напруження, занепокоєння з неможливістю розслабитися, короткочасні бурхливі реакції на незначні емоційні події, невідповідність емоційних реакцій ситуації, істеричні прояви та астенічні симптоми.

За результатами проведеного дослідження у всіх співзалежних була діагностована клінічно виражена тривога і депресія (середні бали за шкалою HADS склали: 15,727 балів за рівнем депресії; 16,545 балів за рівнем тривоги - у першій групі; 20,153 балів за рівнем депресії; 22,115 балів за рівнем тривоги – у другий). Результати за методикою Люшера відбили наступні індивідуально-психологічні особливості: людина хоче позбутися від ситуації, що не задовольняє ії, вона нервово виснажена, дратівлива, почуває себе безпомічною у нестерпній і болісній ситуації.

Таким чином, можна зробити висновок, що наркоманія – це, насамперед, сімейна хвороба. Якщо врахувати той факт, що після курсу лікування хворий завжди повертається в колишнє середовище, то наявність спів залежності в родичів хворого на наркоманію – це завжди фактор ризику нового рецидиву хвороби. Тому розгляд наркотичної залежності в її сімейному аспекті, як прояв дисфункції родини, припускає включення в психотерапію всіх членів родини хворого на наркоманію.

СОВРЕМЕННЫЕ ТЕРАПЕВТИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К КОРРЕКЦИИ ДЕПРЕССИВНЫХ РАССТРОЙСТВ

Завгородняя Н.И., Гейко М.С.

Научный руководитель - д.м.н. Кожина А.М.

Харьковский национальный медицинский университет,

кафедра психиатрии, наркологии и медицинской психологии

На протяжении последнего десятилетия во всем мире депрессивные состояния приобретают угрожающие масштабы, наносят экономический вред обществу, что свидетельствует о несомненной актуальности проблемы эффективного и адекватного лечения депрессивных расстройств, имеющей как медицинское, так и социальное значение

Вышеизложенное определило актуальность настоящего исследования целью которого явилась оптимизация терапевтических подходов к коррекции депрессивных расстройств у лиц молодого возраста.

Материал и методы: Для решения поставленной цели нами с позиций системного подхода было проведено комплексное клинико-психопатологическое, психодиагностические и биохимическое обследование 75 больных с невротической депрессией

Результаты и обсуждение: На основе данных клинико-психопатологического исследования были выделены следующие варианты депрессивных расстройств: тревожный, неврастенический и меланхолический. У обследованных больных наблюдалось повышение концентрации серотонина в крови, уменьшение уровня мелатонина в плазме крови и снижение скорости экскреции адреналина и норадреналина в ночной и дневной периоды.

Поскольку, депрессивные расстройства ассоциированы в рамках моноаминовой теории депрессии согласно которой функциональные нарушения в центральных нейронах, содержащих норадреналин и серотонин, в частности, в стволовых структурах и префронтальной коре, является одним из нейробиологических механизмов формирования депрессии оптимальными для терапии депрессивных расстройств являются ингибиторы обратного захвата серотонина, что обусловило применение в нашей работе препарата Стимулотон. Стимулотон является мощным ингибитором обратного захвата серотонина. Увеличивает синаптическую концентрацию серотонина и стимулирует серотонинергические эффекты в ЦНС. Активный ингредиент препарата сертралин избирательно угнетает обратный захват серотонина синапсами в головном мозге. В ходе проводимой фармакологической монотерапии применялся Стимулотон в дозе 50 mg 1 – 2 раза в сутки на протяжении от 1 до 6 месяцев.

В целом Стимулотон оказался эффективен у 87,9% больных, у 68,1% отмечалось полное, а у 23,8% частичное купирование депрессивной симптоматки. При оценке динамики показателей по психодиагностическим шкалам на 3 неделе приема Стимулотона отмечено снижение показателей до 13 и меньше баллов по шкале Гамильтона, 15 и меньше баллов по шкале Монтгомери-Асберга, 7 и менее балов по Больничной шкале тревоги и депрессии, что свидетельствует об отсутствии депрессивного и тревожного эпизодов На фоне применения Стимулотона нами отмечена редукция тревожно-депрессивной симптоматики, исчезновение чувства грусти, тоски, внутреннего напряжения, нормализация фона настроения. Характерным было улучшение когнитивных показателей больных, исчезновение навязчивых воспоминаний пережитого и фобической симптоматки.

Таким образом, как показали результаты исследования Стимулотон хорошо переносится больными, достаточно безопасен и эффективен для купирования депрессивных нарушений в виде монотерапии.

ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ ПРИРОДНИМИ ФАКТОРАМИ БОТІЄВСЬКОГО ЛИМАНУ ЗА ДОПОМОГОЮ ПРЕПАРАТУ «ТОПІК-10»

Рубцов Д.М., лікар-інтерн

Науковий керівник – проф. Лісницький А.І.

Запорізький державний медичний університет, кафедра шкірних та венеричних хвороб

Санаторно-курортне лікування псоріазу є одним з найбільш ефективних й фізіологічних. Раніше проведені спостереження показали високу ефективність санаторно-курортного лікування на Азовському морі. Використовувався комплекс природних лікувальних факторів Ботієвського лиману (аеро-, геліо-, таласо- та пелоїдотерапія), розташованого поблизу с. Строганівка Запорізької області. Двох-трьох тижневий курс лікування 73 хворих визвав значне зниження індексу PASI (з 13,67±0,98 бала до 1,44±0,15 бала), при цьому, відсоток редукції індексу PASI склав 89,14±0,97%. Разом з тим, було відмічено затримку регресу псоріатичної висипки в ділянках гомілок, в складках шкіри та місцях тяжко доступних для інсоляції. Також, у всіх хворих спостерігалося таке негативне явище як синдром сухої шкіри (зуд, сухість й лущення шкіри). Тому, з метою оптимізації санаторно-курортного лікування хворих на псоріаз та усунення його побічних явищ нами був використаний крем «Топік – 10», який завдяки вмісту 10% сечовини, воску, молочної кислоти, сквалану має кератолітичні властивості, сприяє відновленню гідроліпідної мантії шкіри та забезпечує оптимальний рівень зволоження шкіри. Під наглядом знаходилось 30 хворих на стаціонарний псоріаз, які поряд з комплексом лікувальних факторів Ботієвського лиману використовували крем «Топік – 10». Усім хворим з першої доби лікування крем призначали двічі на день за наступною схемою: після прийому комплексу процедур та прийняття душу крем наносили на вологу шкіру за допомогою легкого масажу, особливу увагу приділяючи ділянкам з підвищеним лущенням, й уникаючи поверхонь з вираженими тріщинами та екскоріаціями.

При виписці середній показник індексу PASI в цій групі склав 0,43±0,07(р<0,05). Крім того, в цій групі зріс відсоток редукції індексу PASI й досяг 93,85±1,16%. Загострень або алергійних реакцій в процесі лікування не було виявлено. Косметична прийнятність була оцінена як добра. Одержані дані свідчать про високу ефективність санаторно-курортних методів лікування природними факторами Ботієвського лиману та можливість їх оптимізації й досягнення ще кращих результатів за рахунок використання крему «ТОПІК-10».

ЭПИДЕМИОЛОГИЯ СИФИЛИСА И ГОНОРЕИ У НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ ЛИЦ ОДЕССКОЙ ОБЛАСТИ

Барановская Ю.А., аспирант

Научный руководитель – д.м.н., профессор Лебедюк М.Н.

Одесский государственный медицинский университет,

кафедра кожных и венерических болезней

Состояние здоровья подрастающего поколения в значительной мере влияет на формирование трудового и интеллектуального потенциала государства, ее будущего.

Проблема распространения инфекций, передающихся половым путем (ИППП) является одной из основных в нашей стране. В последние годы распространенность ИППП среди детей и лиц подросткового возраста приобрела характер эпидемии. Учитывая специфику Южного региона Украины, в частности Одесской области, актуальность ее изучения не вызывает сомнения.

С этой целью нами были проанализированы данные статистических отчетов Управления здравоохранения Одесской областной госадминистрации о заболеваемости данного контингента сифилисом и гонореей.

В период 1995, 2000, 2002-2004 гг. впервые установленный диагноз сифилиса был выявлен у 257 подростков – 150,100,184 и 182 человека соответственно. Соотношение девочки (подростки)/юноши заслуживает особого внимания: 107/43, 70/30, 130/54, 112/70 (данные за 1995 год отсутствуют).

При сравнении показателей инфицирования детей и подростков, показатели последних превалировали: 84,3/11,4; 60,2/7,4; 148,0/2,9 и 78,5/8,0 соответственно в расчете на 100 тыс. лиц данной возрастной группы.

Аналогичные данные свидетельствуют о расширении инфицирования детей и подростков области гонококковой инфекцией. Так, если в 2000 году было выявлено 67 случаев заболевания, в 2002 – 49, то в 2003 и 2004 годах – 173 и 152 соответственно. Показатели инфицирования у подростков были также выше по сравнению с показателями детей: 52,8/1,1; 33,9/2,3; 141, 2/2,1 и 72,8/3,0 в расчете на 100 тыс. лиц соответствующей возрастной группы.

Уровень заболеваемости сифилисом и гонореей среди детей и подростков области свидетельствует о необходимости объединения усилий специалистов медицины, образования и других государственных и общественных структур в плане внедрения общих мероприятий, касающихся предупреждения развития ИППП среди молодежи. Необходимо дальнейшее совершенствование методов комплексной диагностики, лечения и профилактики, направленных на снижение уровня вышеуказанных инфекций.

Секція морфології

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ КЕЛИХОПОДІБНИХ ЕКЗОКРИНОЦИТІВ

СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТОНКОЇ КИШКИ В УМОВАХ ДІЇ НА

ОРГАНІЗМ ТЕХНОГЕННИХ МІКРОЕЛЕМЕНТОЗІВ

Романюк А.М., д. м. н., проф.; Кравець В.В., аспірант

СумДУ, кафедра патоморфології

Останнім часом зростає забруднення оточуючого середовища ксенобіотиками, зокрема, важкими металами. Відомо, що солі ВМ негативно впливають на різні органи та системи. Слизова оболонка тонкої кишки є досить чутливою до дії несприятливих екзогенних чинників.

Мета роботи: вивчити ультраструктурні перетворення келихоподібних екзокриноцитів слизової оболонки тонкої кишки в умовах дії на організм техногенних мікроелементозів.

В експерименті змодельовано техногенний мікроелементоз із підвищеним рівнем забрудненості навколишнього середовища солями цинку, свинцю та хрому. Дослідження виконано на 24 білих статевозрілих щурах-самцях. Група піддослідних тварин впродовж 2 місяців вживала воду насичену солями важких металів у наступних концентраціях (Zn- 50мг/л; Pb-3 мг/л; Cr-10мг/л). Для оцінки ультраструктурних змін келихоподібних екзокриноцитів виконували електронномікроскопічне дослідження забраного матеріалу.

Встановлено, що метаболічна активність келихоподібних екзокриноцитів суттєво зменшувалась. Ядерний хроматин переходить переважно у конденсований стан, матрикс ядра знижує свою електронну щільність. Помірно розрихлена ядерна мембрана утворювала мілкі та глибокі інвагінації. Перинуклеарні простори мали зони локального розширення.

Набряк мітохондрій супроводжувався просвітленням їх матриксу та зменшенням числа крист. В окремих органелах відмічався вогнищевий лізис зовнішніх мембран та крист. Цистерни гранулярної ендоплазматичної сітки розширені, електронно-прозорі, а мембрани суттєво розрихлені. Пластинчатий цитоплазматичний комплекс Гольджі редукований, гладкі мембрани оточені великими електронно-прозорими вакуолями. У цитоплазмі присутні первинні та вторинні вакуолі, включення ліпідів та невелика кількість секреторних гранул.

Таким чином, виявлені зміни ультраструктурної організації келихоподібних екзокриноцитів свідчать про зниження рівня секреції слизу, що суттєво послаблює захист слизової оболонки тонкої кишки, а також призводить до утруднення пасажу травних мас по кишковому тракту.

З ПРИВОДУ СЕКЦІЙНОГО ВИПАДКУ ПІНЕАЛОБЛАСТОМИ

Романюк А.М., проф.; Москаленко Р.А., аспірант; Нелєпін М.І., нейрохірург

СумДУ, кафедра патоморфології

Пінеалобластома – злоякісна пухлина епіфіза, нозологія, яка зустрічається надзвичайно рідко. Пухлина локалізується в порожнині ІІІ шлуночка, часто спричиняє утруднення ліквородинаміки і гідроцефалічний синдром.

Хворий М, 38 років, захворів близько 2-х років тому. 8.11.2007 року консультований в Київському НДІ нейрохірургії (по даним МРТ встановлена пінеалобластома). Хворий отримав І етап курсу променевої терапії з 12.11. по 04.12.2007 року в Сумському обласному клінічному онкологічному диспансері (СОКОД). З 21.12.07 по 09.01.08 року знаходився на лікуванні в нейрохірургічному відділенні Сумської обласної клінічної лікарні (СОКЛ). З 09.01.08 р. переведений у відділення променевої терапії СОКОД. На наступний день, 10.01.2008 р., у зв'язку з погіршенням загального стан, хворий повторно госпіталізований в нейрохірургічне відділення СОКЛ.

Об'єктивно (дані консиліуму 11.01.08р, 1020год): загальний стан хворого дуже тяжкий. Свідомість порушена по типу мозкової коми І. На больові подразнення реагує, вербального контакту немає. Шкірні покриви бліді. Дихання аускультативно жорстке, ослаблене у нижніх відділах легень, розсіяні сухі хрипи з обох боків. Серцеві тони приглушені, ритмічні, прискорені. Гемодинаміка нестабільна, підтримується медикаментозно. АТ 90 і 60 мм рт ст. Т 36,5ºС. Неврологічний статус: мозкова кома І, зіниці D=S, вузькі, фото реакція в'яла, погляд не фіксує. Загальна гіпотонія, гіпорефлексія. Оглядова рентгенограма ОГК від 11.01.08 р.: правостороння середньодольова пневмонія.

Витяг з протоколу патологоанатомічного дослідження №7 від 16.01.2008 року:

Легені збільшені в об'ємі, на дотик щільної консистенції, анемічні на вигляд. На передній поверхні правої легені в нижній її долі знаходиться темна пляма, розміром 3x4 см, при розтині під нею виявляється порожнина діаметром 4,5см з зеленувато-бурою смердючою рідиною Поверхня розрізу легень строкатого вигляду: темно-червоні ділянки чергуються з ділянками сірого, білуватого кольору. Поверхня розрізів зерниста. На цьому фоні у нижніх і верхніх частках визначаються ділянки абсцесів від 0,5-1,5см, розташовані під плеврою, в тканині органу. З поверхні розрізу збігає червонувата піниста рідина. У просвіті великих бронхів слиз, жовто-зеленувата піниста рідина. Слизова оболонка бронхів рожево-червоного кольору, тьмяна. У просвіті гілок легеневої артерії тромботичні маси темно-червоного кольору.

Тверда мозкова оболонка напружена, легко знімається, м'яка - волога, блискуча, з її поверхні збігає значна кількість рідини. У шлуночках підвищена кількість прозорої серозної рідини. У порожнині ІІІ шлуночка знаходиться пухлина світло-жовтого кольору, неправильної форми розмірами 1,2х0.8х0.7см. Епендима прозора. Речовина мозку тістуватої консистенції, біла і сіра речовина добре розмежовані. На поверхні розрізів виступають у великій кількості червоні крапки, які легко змиваються. Гіпофіз звичайного розміру, повнокровний на розрізі. Результати гістологічного дослідження тканини пухлини – пінеалобластома.

Патологоанатомічний діагноз:

1. Конкуруючі захворювання: 1) Злоякісне новоутворення ІІІ шлуночка головного мозку. 2) Двобічна пневмонія з абсцедуванням.

2. Ускладнення: Інтоксикація. Набряк легень. Тромбоемболія гілок легеневої артерії. Гідроцефальний синдром. Набряк головного мозку.

3. Супутнє захворювання: Вегето-судинна дистонія за кардіальним типом”.

Висновок. Даний випадок показав, що на фоні адекватного лікування пухлинного процесу маніфестація пінеалобластоми не відмічалося, але приєднання важкої пневмонії зумовило летальний наслідок, що потрібно враховувати практикуючим лікарям при курації таких хворих.

УЛЬТРАСТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ ОСТЕОБЛАСТІВ РЕГЕНЕРАТУ В УМОВАХ ПОЗАКЛІТИННОГО

ЗНЕВОДНЕННЯ

Бумейстер В.І., доцент; Потапова А.О., студ. 1-го курсу

СумДУ, кафедра анатомії людини

Складна будова кісток скелета, а також її багатофункціональність зумовлюють різнонаправленність реакції кісткової та хрящової тканин і високу їх чутливість до впливу несприятливих факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

Експеримент виконаний на щурах-самцях, які були розподілені на дві серії: контрольні тварини і тварини, яким моделювався середній ступінь позаклітинного зневодження. Терміни забору матеріалу для вивчення репаративного остеогенезу травмованої кістки проходили в динаміці через 5, 10, 15 і 24 діб від моменту завдання травми.

Ультрамікроскопічно в регенераті через 5 днів виявляються змінені з низьким рівнем диференціювання остеобласти. Щонайбільшої деструкції зазнав ендоплазматичний ретикулум, в якому зникають трубчасті профілі. Цитоплазма таких клітин заповнена темними гранулами. Ергастоплазма представлена цистернами довгастої форми. В ділянці комплексу Гольджі спостерігаються численні тільця, що нагадують лізосоми. Цитоплазматична мембрана лізована або розщеплена. Ядра остеобластів зменшені в розмірах, у нуклеоплазмі - темні гранули хроматину.

Через 10 днів в остеобластах поверхневого шару регенерату ядра дещо збільшені в розмірах, підвищеної електронної густини, відмічається скупчення хроматину. Мітохондрії набряклі, просвітлені кристи чітко не контуруються. Мембрани мітохондрій втрачають свою двоконтурність, з΄являються малодиференційовані форми, ергастоплазма яких представлена довгастими формами. В ергастоплазмі видно комплекс Гольджі. Основна речовина з ознаками набухання, розпушена,.слабкої електронної густини.

Через півмісяця при ультрамікроскопічному дослідженні остеобластів порівняно з контролем знижена їх функціональна активність. Вони мають пухку слабобазофільну цитоплазму і гомогенні дрібні скупчення хроматину в ядрі. В цитоплазмі поряд із ядром безліч вакуолеподібних утворень. Мембрани ендоплазматичного ретикулума виражені слабко. Гранули рибонуклеотиду розміщуються на зовнішній поверхні мембран, їх дуже мало, іноді вони взагалі відсутні. Трапляються і гладкі мембрани, що лежать в окремих ділянках біля ядра. Поряд розміщені дрібні пухирці і цистерни. Мітохондрії округлої форми і їх мембрани мають подвійну пластинку. Ліпідні крапельки в цитоплазмі трапляються частіше, ніж у контролі. Ядро темного кольору, розміщене ексцентрично.Ядерце чітко контурується, зерна хроматину утворюють скупчення.

Через 24 доби більше, ніж у контролі, виявляються молоді остеобласти. У їх цитоплазмі визначаються скупчення лізосомоподібних тілець з просвітленими зонами розміщеними на межі з нуклеоплазмою. Сітка гранулярного ендоплазматичного ретикулума у вигляді великих вакуолеподібних цистерн має нечіткий вигляд, слабо контрастується. Мітохондрії з поодинокими кристами нечисленні. Ядра менших розмірів, ніж в контролі, мають інвагінації. На мембранах ендоплазматичного ретикулума розміщені низької електронної густини вакуолі.

ЗМІНИ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ НАДНИРНИКІВ ЗА УМОВ ДІЇ ОПРОМІНЕННЯ

Кіптенко Л.І., доцент; Панасюк Г. В., студ. 1-го курсу

СумДУ, кафедра патоморфології

У вітчизняних та закордонних медико-біологічних дослідженнях значну увагу приділяють вивченню впливу шкідливих чиників навколишнього середовища на організми людини та тварин.

З метою вивчення впливу радіації на хімічний склад наднирників був проведений експеримент на білих щурах-самцях 3-х місячного віку. Тварин було розділено на 4 серії. Першу серію склали контрольні тварини. Другу серію тварин опромінювали дозою 0,1 Гр, третя серія – опромінення дозою 0,2 Гр, четверта серія тварин отримувала опромінення в дозі 0,3 Гр.

При опроміненні щурів дозою 0,1 Гр відбувалися зміни у хімічному складі наднирників. Вміст вологи зменшується в порівняні з контролем на 19,5%, кількість органічних речовин ставала меншою на 2,9%, а неорганічні речовини збільшувалися на 34,7%. Незначно відбулося зменшення свинцю на 9,8% і хрому – на 14,3%. Вміст міді знизився на 19,8%, марганцю – на 21,4%, цинку – на 29,8%.

В третій групі експериментальних тварин дані хімічного складу наднирників указують на зниження вологості в порівнянні з інтактною групою на 28,2% і органічних речовин – на 3,4%, а мінеральні речовини збільшувалися майже на 40%. Досліджуванні хімічні елементи мали наступні процентні величини стосовно контролю: мідь зменшувалася на 36,2%, хрому стало менше на 23,7%, марганцю – на 39,3%, свинцю – на 10,4%.

Хімічний аналіз наднирників щурів четвертої експериментальної групи довів, що відбулося зниження вмісту води на 32,4% стосовно контролю й органічних речовин – на 3,9%, а вміст неорганічних речовин збільшився на 46,6%.

Таким чином, опромінення викликає значні зміни в хімічному складі наднирників, що призводить до порушення мікроелементного метаболізму залози.

МЕХАНІЧНА МІЦНІСТЬ КІСТКИ З ПОЗИЦІЙ БІОМЕХАНІКИ

Ткач Г.Ф.,доцент; Томин Л.В, студ. 2-го курсу

СумДУ, кафедра анатомії людини

Виконане дослідження доповнює існуючі уявлення про механічні властивості кістки як ідеального технічного композита, що володіє при малій масі високими механічними параметрами у всіх напрямках, тобто ізотропний.

З метою вивчення біомеханічних параметрів довгих суцільних кісток скелету щурів та кісток в середній третині діафізу проведені експериментальні дослідження на білих безпородних щурах.

В результаті проведених дослідів, були отримані зусилля, при яких кожна кістка руйнувалася. Так межі міцності кістки на вигин мають різні значення для кожного досліду, але розкид значень не настільки великий. Значення меж міцності становлять [σ]ср.=18,8 кН/см².

При розтягненні зразків відбувається руйнування зі зламом під α = 45-90° до осі, або по рівній поверхні, паралельній вісі дії руйнуючої сили. І це середнє значення межі міцності дорівнювало 7,47 кг/мм2 відповідно.

При стиску несуча здатність кістки максимальна і становить ≈ 26,3 кг/мм2.

Крутіння - найнебезпечніші види деформації кістки. При руйнуванні утворюються спіральні тріщини. При крутінні зразків, які випиляні вздовж повздовжньої вісі, руйнування проходить вздовж остеонів з накопиченням дрібних тріщин, показники яких дорівнювали ≈ 40,3 кг/мм2.

Отримані експериментальні дані про механічні властивості стегнової кістки може по праву вважатися прототипом матеріалу майбутнього - активного матеріалу, здатного ";на ходу"; підживлюватись енергією, забезпечуючи необхідну твердість при мінімальних перетинах, або ж змінювати перетин пропорційно навантаженню.

ВИЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ РЕПАРАТИВНОЇ РЕГЕНЕРАЦІЇ МЕТОДОМ

РАСТРОВОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ МІКРОСКОПІЇ

Погорєлов М.В., асистент; Бончев С.Д., студ. 5-го курсу

СумДУ, кафедра анатомії людини

Кісткова тканина є ідеальним біологічним об`єктом для дослідження методом растрової електронної мікроскопії завдяки її високій мінералізації та низькому вмісту вологи, яку легко видалити без значної втрати структури та тривкості зразка. Використання зондового аналізу дозволяє визначити розподіл макро- та мікроелементів по всій поверхні кістки зі збереженням зразка, що є неможливим при використанні інших хімікоаналітичних методів. На даний час існує декілька класифікацій стадійності репаративної регенерації кістки, що за свою основу використовують гістологічні, клінічні, біохімічні та інші критерії. Жодна з класифікацій не визначає ступеню мінералізації регенерату та інтактної поверхні кістки.

В нашій роботі проведена спроба визначення особливостей кальцій-фосфорного обміну травмованої кістки відповідно до стадій репаративного остеогенезу за Дєдух Н.В. Піддослідним тваринам наносився дирчастий дефект середини діафізу великогомілкової кістки, проводився забір матеріалу через 5, 10, 15 та 24 діб після травми, виготовлялися зразки для дослідження на растровому електронному мікроскопі РЕММА-105. Проводився аналіз вмісту кальцію та фосфору в дефекті, на поверхні кістки біля регенерату та на віддалені 15 мм від нього.

Перша стадія регенерації характеризується нульовим вмістом остеотропних елементів у місці дефекту та відсутністю змін кальцій-фосфорного обміну в інших ділянках травмованої кістки. Через 10 днів починається незначна мінералізація дефекту та втрата кальцію біля місця травми, віддалені ділянки кістки залишаються інтактними. Через 15 та 24 діб відбувається стрімкий ріст вмісту кальцію та фосфору в новоутвореному регенераті, що свідчить про розгортання процесів мінералізації новоутвореного органічного матриксу. Разом з тим, біля місця дефекту та навіть на віддалених ділянках кістки, відмічається значна втрата кальцію та фосфору, яка досягає 25%.

Таким чином, мінералізація регенерату кістки розпочинається вже через 10 діб після нанесення дефекту і досягає максимуму на 24 добу. Разом з тим, в строки 15 та 24 діб після нанесення дефекту відбувається втрата кальцію та фосфору неушкодженими ділянками кістки.

УЛЬТРАСТРУКТУРНЫЕ ИЗМЕНЕНИЯ ЭНДОТЕЛИОЦИТОВ ГЕМОКАПИЛЛЯРОВ СЛИЗИСТОЙ ОБОЛОЧКИ ТОНКОЙ КИШКИ ПОД ВОЗДЕЙСТВИЕМ СОЛЕЙ ТЯЖЕЛЫХ МЕТАЛЛОВ

Кравец В.В., аспирант

Научный руководитель – д..м.н., проф. Романюк А.Н.

СумГУ, кафедра анатомии человека

В современных условиях повсеместного загрязнения окружающей среды человек ежедневно контактирует с рядом различных химических соединений. Поступление их в относительно низких концентрациях в организм может не вызывать клинически выраженных изменений, характерных для острого или хронического отравления, но приводит к ряду значительных ультраструктурных отклонений в органах, которые в последствии являются причиной развития различных функциональных нарушений. Особенно выражены эти изменения при воздействии комбинаций химических элементов. К числу универсальных загрязнителей внешней среды относятся соли тяжелых металлов.

Цель работы: изучить ультраструктурные изменения эндотелиоцитов гемокапилляров слизистой оболочки тонкой кишки под воздействием солей тяжелых металлов.

Эксперимент выполнен на 24 белых половозрелых крысах-самцах, которые на протяжении 3-х месяцев употребляли воду, насыщенную солями тяжелых металлов. Ультраструктурные преобразования изучали с помощью метода электронной микроскопии.

В ходе исследования установлен ряд изменений в ультраструктуре эндотелиоцитов гемокапилляров слизистой оболочки тонкой кишки. Эти изменения проявлялись в существенном набухании митохондрий с лизисом части крист, вакуолизации цистерн и разрыхлении мембран эндоплазматического ретикулума. Количество рибосом и полисом в цитоплазме резко уменьшается. Нередко наблюдалось очаговое разрушение цитоплазматической мембраны. В цитоплазме отростков эндотелиоцитов почти полностью отсутствуют микропиноцитозные пузырьки. Гиалоплазма эндотелиоцитов приобретает очень низкую электронную плотность.

Пластинчатый цитоплазматический комплекс Гольджи редуцирован и представлен в виде отдельных дезорганизованных гладких мембран, окруженных небольшим количеством электронно-прозрачных вакуолей. Довольно часто обнаруживались вторичные лизосомы. В просвете капилляра располагались, кроме клеточных элементов крови, детрит, состоящий из аморфных масс и деструктивно измененных мембран и органелл.

Выявленные изменения свидетельствуют о развитии дистрофических процессов в ультраструктуре эндотелиоцитов гемокапилляров слизистой оболочки тонкой кишки под воздействием солей тяжелых металлов.

ЗМІНИ УЛЬТРАСТРУКТУРИ ЕКЗОКРИННИХ ПАНКРЕАТОЦИТІВ

ЗА УМОВ ВПЛИВУ СОЛЕЙ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Кравець О. В., аспірант

Науковий керівник – д. м. н., проф. Романюк А. М.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Ультраструктурні зміни клітин екзокринної частини підшлункової залози (ПЗ) в умовах комбінованої дії солей важких металів не мають достатнього висвітлення у науковій літературі. Метою нашої роботи було проведення електронно-мікроскопічного дослідження субмікроскопічної будови екзокринного апарату ПЗ. Тварини отриму­вали з водою комбінацію солей цинку (50 мг/л), свинцю (3 мг/л) та хрому (10мг/л). Експерименти тривали 1,2,3 місяці.

Через 1 місяць розвиваються ознаки дистрофічного процесу на рівні внутрішньоклітинних мембран панкреатоцитів. Морфологічними проявами є набухання мітохондрій із зменшенням числа крист, помірна вакуолізація цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки, просвітлення матриксу ядра, конденсація хроматину. Подібним змінам піддаються і центроацинозні епітеліоцити. Виявлені зміни цитоплазматичних органел характерні для напружених обмінних внутрішньоклітинних процесів. Розвиток патологічного процесу у клітинах підшлункової залози супроводжувався наростанням кількості первинних і появою вторинних лізосом. В ультраструктурній організації гранулярної ендоплазматичної сітки спостерігається гіперплазія мембран та збільшення числа зв'язаних з ними рибосом, що вказує на включення механізмів внутрішньоклітинної регенерації. На це вказує і збільшення кількості вільних рибосом. Разом з тим, спостерігається тенденція до посилення активності катаболічних внутрішньоклітинних процесів, про що свідчить гіпертрофія комплексу Гольджі з наявністю в області його локалізації великої кількості лізосом, гранул зимогену, вторинних лізосом і включень ліпідів. Все це дозволяє констатувати, що на рівні мембран та органел в екзокринних панкреатоцитах паралельно протікають два процеси: синтетичний і катаболічний.

Після двохмісячних експериментів спостерігається активація внутрішньоклітинної регенерації і репарації. Субмікроскопічні зміни органел клітин ацинуса носять адаптаційно-перебудовний характер та знаходяться в межах фізіологічної компенсації, а отже, є зворотніми після зняття патогенного фактора.

Через 3 місяці наростають дистрофічні зміни, які поступово переходять у деструктивну фазу, яка проявляється вогнищевим лізисом ядерної мембрани, зовнішньої мембрани мітохондрій, фрагментації мембран гранулярної ендоплазматичної сітки, значному зменшенні числа вільних та зв'язаних рибосом. Це свідчить про перехід компенсаторно-адаптаційних змін у деструктивні. Зустрічаються у невеликій кількості клітини, що знаходяться в стадії некробіозу.

Таким чином, електронно-мікроскопічне дослідження екзокринних клітин підшлункової залози показало наростання дистрофічного процесу впродовж збільшення строків експерименту.

ВПЛИВ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ НА ЗМІНИ УЛЬТРАСТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

КЛІТИН ОСТРІВЦІВ ЛАНГЕРГАНСА

Кравець О. В., аспірант

Науковий керівник – д. м. н., проф. Романюк А. М.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Важкі метали утворюють групу найбільш небезпечних забруднювачів навколишнього середовища. Вивчення закономірностей їх впливу на організм є однією з актуальних проблем.

Мета – вивчення змін ультраструктури клітин острівцевого апарату підшлункової залози (ПЗ) під впливом комбінації солей цинку (50 мг/л), свинцю (3 мг/л) та хрому (10мг/л). Експеримент тривав 1, 2 та 3 місяці.

Через 1 місяць в ультраструктурній організації α- і β-клітин острівців ПЗ можна відмітити помірне набухання мітохондрій (М), розширення мембран гранулярного ендоплазматичного ретикулуму (ГЕР). Спостерігається тенденція до порушення паралельної орієнтації гладких мембран пластинчатого цитоплазматичного комплексу Гольджі (КГ).

Через 2 місяці поглиблюється перебудова внутрішньоклітинних мембран та органел, які свідчать про зниження їх секреторної здатності. Більш суттєвих змін зазнавали β-клітини. Ядра зберігали типову форму, ядерна мембрана розрихлена, втрачала чітко контуровану структуру. Перинуклеарні простори розширені. Спостерігається розрихлення, вогнища деструкції зовнішньої мембрани та крист мітохондрій. Цистерни ГЕР дуже розширені, мають вигляд електронно-прозорих вакуолей, різної форми та розмірів. КГ незначно гіпертрофований, його мембрани безладно орієнтовані та оточені великими електронно-щільними вакуолями.

Суттєвих дистрофічних і деструктивних порушень зазнавала ультраструктурна організація клітин ОЛ через 3 місяці експерименту. У ядрах β -клітин посилюється конденсація хроматину. Ядерна мембрана значно розрихлена, утворювала глибокі інвагінації. Цистерни ГЕР дуже розширені, представляли різні за формою та величиною везикули. Мембрани ГЕР розрихлені, з вогнищами лізису, кількість рибосом знижена. Значна кількість М β -клітин мала вогнищеве руйнування зовнішніх мембран і містила кристи з ознаками лізису. КГ був помірно редукований, мембрани втрачали паралельну орієнтацію. Везикулярна частина КГ складалась з одиничних великих електронно-прозорих вакуолей. Кількість секреторних гранул суттєво знижується. В α -клітинах спостерігалась конденсація хроматину в ядрі, розрихлення ядерної мембрани, набухання М, з вогнищевим лізисом зовнішніх мембран і крист, розширенням цистерн ГЕР і розрихленням їх мембран, зменшенням числа рибосом та полісом, а також появою в області редукованого КГ невеликої кількості вторинних лізосом.

Результати проведених досліджень вказують на високий токсичний вплив солей важких металів на клітини острівців Лангерганса.

ДИНАМІКА КОМПЕНСАТОРНО-ПРИСТОСУВАЛЬНИХ ЗМІН В НЕЙРОНАХ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ЩУРІВ ЗА УМОВИ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ СОЛЕЙ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Гринцова Н. Б.

Науковий керівник – д. м.. н., проф. Романюк А. М.

СумДУ, кафедра патоморфології

Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи

За допомогою методу люмінісцентної мікроскопії досліджено динаміку змін внутрішньоклітинних структур та цитохімічних показників (вміст РНК) в нейронах кори головного мозку щурів, що вживали комплекс солей важких металів. Експеримент був проведений на 60-ти білих щурах, які протягом трьох місяців вживали воду, насичену солями важких металів (цинку, хрому та свинцю). Вивчалася кора головного мозку в заднє-центральній ділянці великих півкуль головного мозку. Методом мазків-відбитків та давлених препаратів водночас із забоєм готувалися цитологічні препарати, які фарбували 0,01% розчином флуоресцентного барвника акридинового оранжевого. Мікроскопія проводилася на люмінісцентному мікроскопі «Мікмед-2» (об’єктиви 40, 100; окуляри 7, 10).

Після закінчення експерименту в нейронах кори тварин 1 місяця спостереження відмічається незначна активізація синтезу білка. Вказані зміни слід розцінювати, як компенсаторно-пристосувальну реакцію на дію пошкоджуючого фактора. Стан хроматинової сітки ядра, кількість, стан та розміри ядерець в ядрі не відрізняються від конрольних тварин. Хроматинова сітка – дрібнопетлиста, ядерця (від 1 до 2), мають достатній вміст РНК-структур, люмінісцують яскраво-червоним світлом, розташовуються в ядрі центрально.

Збільшення тривалості експерименту викликає пригнічення білкового синтезу в цитоплазмі нейронів з розвитком дистрофічних та деструктивних змін у цитоплазмі та ядрах нейронів. Зменшується біосинтетична активність хроматину ядра та вміст РНК в ядерцях. Спостерігається наростаюча конденсація хроматину в ядрах, з утворенням гетерохроматинових брилок, згущенням хроматину навколо ядерець та каріотеки. Ядра та ядерця збільшуються в розмірах, кількість ядерець зменшується, вони здебільшого знаходяться біля внутрішньої каріомембрани. У тварин третього місяця спостереження відмічається тигроліз РНК-структур у цитоплазмі та ядерцях, наростаюча конденсація хроматину в ядрах, зменшення кількості ядерець.

Таким чином, під впливом тривалої дії на організм комплексу солей важких металів на цитохімічному та цитоморфологічному рівнях у нейронах кори великих півкуль головного мозку відбуваються неспецифічні (дистрофічні та атрофічні зміни). Вказані зміни відзначаються своєю різноманітність та зумовлюють розвиток у незмінених нейронах адаптивних, компенсаторно-пристосувальних перебудов. Це є проявом стрес-адаптації клітин до дії пошкоджуючого фактору.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРЕПАРАТУ «ТІОТРІАЗОЛІН» У ЩУРІВ РІЗНОГО ВІКУ В УМОВАХ СПОЖИВАННЯ СОЛЕЙ МІДІ, МАРГАНЦЮ ТА СВИНЦЮ

Погорелова О.С., аспірант

Науковий керівник - проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

В нашій роботі при вивченні особливостей будови міокарду тварин в умовах споживання різних комбінацій солей важких металів найбільш токсичну дію виявила комбінація марганцю, міді та свинцю. В подальшому експерименті була досліджена ефективність застосування препарата-коректора ";Тіотріазолін"; у щурів всіх вікових груп з метою зменшення або нивелювання пошкоджуючого впливу екзополютантів.

В експерименті були задіяні 72 щура-самця молодого, зрілого та старечого віку, яких було розділено на 2 серії. Перша серія – 18 інтактних тварин 3-х вікових груп для проведення коректного порівняльного аналізу. Друга серія (54 щура) – включала в себе тварин молодого, зрілого та старечого віку (по 18 тварин), яким до питної води додавали солі важких металів в підвищенній кількості, які характерні для екології Середино-Будського району - міді (CuSO4), марганцю (MnCl2) та свинцю (Pb(NO3)2). Піддослідні щурі були розбиті на три групи відповідно до термінів вживання екзополютантів – 1, 2 та 3 місяці. Паралельно тваринам вводився ";Тіотріазолін"; в дозі 3 мг/кг в/м. Препарат має антиоксидантні, імуномодулюючі, антиішемічні, протизапальні, гепатопротекторні властивості та здатний стимулювати регенерацію клітин. Тіотріазолін гальмує утворення початкових та кінцевих продуктів реакцій ПОЛ в патологічно змінених тканинах, при цьому захищає структурно-функціональну цілісність мембран клітин.

В результаті дослідження виявлено, що використання ";Тіотріазоліну"; у щурів молодого та зрілого віку збільшує компенсаторно-адаптаційні можливості серця, знижує темпи розвитку дистрофічних змін, зменшує накопичення солей важких металів в тканині серця. У тварин старечого віку прийом ";Тіотріазоліну"; не призводить до повної корекції виявлених змін, але зменшує пошкоджуючу дію солей важких металів. Це дозволяє рекомендувати його для профілактики і лікування серцево-судинних захворювань в умовах несприятливої дії зовнішнього середовища.

ПЕРВИННИЙ АНАЛІЗ МОРФОЛОГІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ ЛЕГЕНЕВОЇ ТКАНИНИ ПІДДОСЛІДНИХ ЩУРІВ ПІД ВПЛИВОМ ВЖИВАННЯ СОЛЕЙ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Волкогон А.Д., аспірант

Науковий керівник – проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Згідно з поставленою метою та завданням нами використовувалися три групи білих щурів різних вікових категорій.

В кожній групі щурі були розподілені на три підгрупи, де вони отримували впродовж 90 днів питну воду з вмістом тих концентрації солей важких металів, що відповідали такій в грунті та воді Шостинського, Ямпільського та Середино-Будського районів (згідно результатів досліджень Новомосковської експедиції). Щурі четвертої підгрупи отримували звичайну питну воду та використовувалися як контрольні. Через кожні 30 днів проводився забій шести щурів з кожної підгрупи з наступним дослідженням структури легень та вмісту в них важких металів.

В кінці експерименту, спираючись на отримані результати досліджень, буде виявлена максимально патогенна комбінація солей важких металів, що спричиняє найбільші морфологічні зміни в легеневій тканині, та найбільш вразлива до неї вікова група піддослідних щурів. На заключному етапі дослідження буде поставлений експеримент на групі тварин, які впродовж 3-х місяців будуть вживати розчин максимально токсичних солей важких металів, але половина з них буде отримувати ще й препарат коректор. Забій тварин з наступним порівняльним вивченням легень проводитиметься кожні 30 днів.

В результаті первинного аналізу отриманих даних зроблено висновок про найбільші морфологічні перетворення в легеневій тканині у піддослідних тварин тієї групи, яка отримувала воду, що по складу і концентрації солей важких металів відповідала Шостинському регіону. Скоріше за все це пов’язано з присутністю у питній воді іонів хрому в досить великій концентрації та значним їх накопиченням у легеневій тканині, що було підтверджено при хіміко-аналітичному аналізі легень щурів за допомогою спектрофотометрії.

ПРО МОРФОЛОГІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ЩИТОПОДІБНІЙ ЗАЛОЗІ В УМОВАХ МОДЕЛЮВАННЯ КОМБІНОВАНОГО МІКРОЕЛЕМЕНТОЗУ

Москаленко Р.А., аспірант

Науковий керівник – д..м. н., проф. Романюк А.М.

СумДУ, кафедра патоморфології

В останні роки значний ріст захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) визначає підвищений інтерес дослідників до детального вивчення структури і функції цього органа за умов норми та патології. У зв′язку з цим особливого значення набувають дослідження морфологічних змін у ЩЗ під впливом різноманітних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. В умовах широкого розповсюдження забруднення навколишнього середовища солями важких металів важливе значення має питання одночасного надходження сполук кількох металів в організм.

Мета роботи: дослідження органометричних і гістологічних змін щитоподібної залози статевонезрілих та репродуктивних щурів при надходженні в їх організм комбінації солей цинку, міді, хрому, свинцю, заліза, марганцю.

Матеріали і методи дослідження. Досліджено морфологічні зміни ЩЗ у 72 щурів. Першу групу склали статевонезрілі щури віком 1 місяць, яких поділено на 2 серії – експериментальні (18 особин) та контрольні (18 особин). Другу групу склали щури репродуктивного віку (5 місяців), які також поділені на 2 серії і мали таку ж кількість особин. Тварини виводилися з експерименту на 7, 15, 30 добу шляхом декапітації під ефірним наркозом. Після закінчення експерименту ЩЗ виділяли, зважували на аналітичних вагах. Програма органометрії ЩЗ включала вимірювання довжини, ширини і товщини кожної частки. Морфологічне перетворення ЩЗ вивчались за допомогою загальноприйнятих гістохімічних методик.

Результати власних досліджень. В кожній групі контрольних тварин обох вікових періодів виявлено достовірне збільшення всіх лінійно-вагових показників ЩЗ у порівнянні з попереднім строком спостереження. Отримані в експерименті дані перевищують контрольні значення у всіх серіях, що може служити ознакою посилення морфофункціональної активності досліджуваного органу. При мікроскопічному дослідженні тканини ЩЗ в строки 7 та 14 діб спостерігаються гістологічні ознаки підвищення морфофункціональної активності залози та компенсаторно-пристосувальних процесів. На 30 добу з'являються ознаки зриву морфофункціональних компенсаторно-пристосувальних реакцій, які проявляються дистрофічними, атрофічними та дисциркуляторними розладами.

ОСОБЛИВОСТІ РЕПАРАТИВНОГО ОСТЕОГЕНЕЗУ В УМОВАХ

ТЕХНОГЕННИХ МІКРОЕЛЕМЕНТОЗІВ

Кореньков О.В, лікар-інтерн

Науковий керівник – проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

У воді і грунті районів Сумської області перевищуються граничнодопустимі концентрації міді, цинку, заліза, марганецю, хрому і свинцю. Промислові викиди і надходження у повітряне, водне і грунтоае середовища широкого спектру токсичних елементів та їх з΄єднань, надлишкове використання у сільскому господарстві добрив, пестицидів призводить до активної міграції в організмі людини по трофічному ланцюгу широкого спектрутоксичних металів, які впливають на загальний обмін речовин, в тому числі і на внутрішньокістковий метаболізм, порушуючи таким чином фізіологічну рівновагу між новоутворенням та резорбцією кісткової тканини і негативно впливають на репаративний остеогенез цієї тканини.

Нами був проведений експеримент не 40 білих лабораторних щурах з масою тіла 150-200 грамів. Використовували модель дірчастого дефекту великогомілкової кістки, який завдавали зубним бором на межі проксимальної та середньої третини її діафізу.

Піддослідні тварини були поділеніна дві серії:

I серія (20 щурів) – інтактні тварини.

II серія (20 щурів) – експериментальні тварини, котрі протягом одного місяця споживали питну воду з солями важких металів в концентраціях, які характерні для районів Сумської області.

Тварин виводили з експерименту шляхом декапітації під ефірним наркозом на 5, 10, 15 і 24 добу після нанесення дефекту згідно стадіям репаративного остеогенезу за класифікацією Корж Н.А., Дєдух Н.В. Проводили гістологічне дослідження мікропрепаратів регенерату великогомілкової кістки, які забарвлювалися гематоксилін-еозином та за Ван Гізоном.

При дослідженні гістопрепаратів експериментальних тварин виявляються залишки крововиливів і фокуси некрозу, площа яких на 31,8% більша, ніж у контролі на 5 добу. На 15 добу площа хрящової тканини на 16,9% більша, а площа дрібнопетлястої кісткової тканини на 16,8% менша, ніж у контролі. На 24 добу пластинчаста кісткова тканина або не утворюється взагалі, або її дуже мало.

Таким чином, споживання солей важких металів призводить до уповільнення утворення кісткової мозолі, реорганізації тканинних структур та її мінералізації, що в свою чергу викликає до збільшення терміну загоєння перелома кістки.

МОРФОЛОГІЧНІ ТА МОРФОМЕТРИЧНІ ЗМІНИ В ЕПІФІЗАРНОМУ ХРЯЩІ ДОВГИХ ТРУБЧАСТИХ КІСТОК СКЕЛЕТА В УМОВАХ ТЕХНОГЕННИХ МІКРОЕЛЕМЕНТОЗІВ

Романюк К.А. , лікар-інтерн

Науковий керівник –проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Актуальність. Забруднення довкілля викидами промислових підприємств є досить актуальними для сьогодення, тому питання техногенних мікроелементозів у зв’язку із цим потребують детального вивчення реакції окремих органів та тканин.

Мета: вивчити морфологічні та мофометричні зміни в епіфізарному хрящі довгих трубчастих кісток скелета в умовах впливу на організм техногенних мікроелементозів.

Матеріал та методи. Дослідження проведені на 54 статевозрілих лабораторних тваринах (білі щури), які вживали з питною водою солі свинцю, хрому, цинку. Тривалість експерименту складала 1 місяць. Вивчали морфологічну будову епіфізарного хряща довгих трубчастих кісток через 1, 7, 14, 21 день та 1 місяць після закінчення експериментів. Гістологічні зміни в епіфізарному хрящі трубчастих кісток вивчали шляхом фарбування препаратів гематоксилін – еозином, пікрофуксином за Ван Гізоном та тіоніном.

Результати досліджень. Після закінчення експерименту морфометричні показники епіфізарного хряща кісток піддослідних тварин відстають від інтактних тварин на 8-11%., а гістологічна картина наросткового хряща характеризується ознаками сповільнення кісткоутворювальних процесів.

В процесі реадаптації через два та три тижні після припинення експерименту спостерігається подальше пригнічення ростових та кісткоутворювальних процесів у трубчастих кістках скелета. В епіфізарному хрящі виявлено пригнічення проліферативної активності хондроцитів, зміну фарбування основної речовини, звуження ростової пластинки на 22,61% (тиждень реадаптації), пригнічення апозиційного росту та остеогенетичної активності кісткових клітин.

На 21 день спостереження ростові процеси зберігають ознаки негативного впливу солей важких металів на кісткову тканину. В епіфізарному хрящі гальмується проліферація та виявляються ознаки дистрофічних змін у хрящових клітинах та проміжній речовині.

Через місяць спостереження за експериментальними тваринами після припинення вживання солей важких металів у кісткових та хрящових клітинах, в основній речовині зберігаються дистрофічні зміни, відставання ростових процесів у досліджуваних кістках, що має явно інерційний характер, оскільки цифрові показники значно менші тих, які визначалися в перші строки спостереження.

Висновок. В умовах техногенних мікроелементозів - вживання солей свинцю, хрому, цинку у надмірній кількості у наростковому хрящі спостерігається негативний остеотропний ефект, який проявляється погіршенням структурної організації хрящової пластинки, що зумовлює пригнічення ростових процесів у довгих трубчастих кістках скелета.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ГУБЧАСТИХ КІСТОК СКЕЛЕТА ПІД ВПЛИВОМ ОПРОМІНЕННЯ У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ

Маркевич О.В., магістрант

Науковий керівник – проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

На даний час багато науковців вивчають патогенез, клінічний перебіг, лікування та ускладнення багатьох соматичних захворювань, які мають велику кількість відомих та невідомих етіологічних факторів, зокрема, обумовлених як патогенними аномаліями, так і діяльністю людства (яскравим прикладом є аварія на Чорнобильській АЕС). Внаслідок аварії спостерігається підвищення радіаційного фону в деяких регіонах України, що згубно впливає на здоров΄я усіх вікових груп населення. За допомогою експериментальної моделі можливо дослідити, як саме впливає іонізуюче випромінювання в малих дозах на опорно-руховий апарат, зокрема на губчасті кістки скелету.

Мета роботи - вивчити морфологічні особливості росту, формоутворення та хімічного складу губчастих кісток скелета (III поперекового хребця) під впливом малих доз іонізуючого випромінювання.

Методи дослідження: остеометрія, відсотково-ваговий метод (вміст води, органічних та мінеральних речовин у кістковій тканині), кількісна оцінка показників хімічного складу (спектрофотометрія) кісток, статистична обробка цифрових даних.

Дослідження проводилося на 3-х групах щурів, які були опромінені в дозі 0,1 Гр, 0,2 Гр, 0,3 Гр. За даними остеометрії довжина, ширина та товщина поперекового хребця щурів 2-ї та 3-ї груп знизилась відносно щурів контрольної групи, а в 1-й групі зміни відбулися незначні (ширина у 1-й групі зменшилась на 0,4%, у 2-й – на 1,2%. а у 3-й – на 1,8%). Аналізуючи стан води, мінеральних та органічних речовин в поперековому хребці щурів, які були опромінені в дозі 0,1 Гр, 0,2 Гр, 0,3 Гр відмічаємо збільшення вмісту води відносно контрольної групи. В хребцях першої групи вміст води перевищує дані контролю на 5,01% (р≤0,05), у 2-ї – на 4,3% (р≤0,05), у 3-ї групи піддослідних щурів – на 6,7% (р≤0,05). Розглядаючи результати визначення вмісту свинцю в губчастих кістках тварин, можемо відмітити, що у щурів контрольної групи кількість свинцю збільшується протягом всього життя. Це відображає підвищений рівень функціональної активності губчастої кістки, яка приймає участь у різних видах обміну, зокрема в мінеральному. При опроміненні у дозі 0,3 Гр відмічається демінералізація кісткової тканини хребця: кількість кальцію та фосфору зменшується відносно контролю на 6,4% (р≤0,05) та 5,6% (р≤0,05) та підвищення накопичення свинцю, особливо в 2-й та 3-й групах. (на 0,25% вище від фізіологічного стану, що викликає остеотоксичні наслідки).

Таким чином, враховуючи до уваги дані досліджень, можемо стверджувати, що вплив малих доз опромінення призводить до накопичення свинцю в остеоні, пригнічує мобільність його сполук, що викликає остеодепресивні прояви та уповільнення остеогенезу та призводить до зменшення остеометричних показників. При опроміненні в дозі 0,2 Гр та 0,3 Гр зменшується вміст мінеральних речовин у кістковій тканині на тлі підвищеної гідратації, що призводить до заміщення кальцію кісток свинцевими сполуками.

КІЛЬКІСНИЙ ТА ЯКІСНИЙ СКЛАД КРОВІ ЩУРІВ ЗА УМОВ ДІЇ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Приходько О.О.
Науковий керівник – проф. Сікора В.З.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Серед хімічних речовин, забруднюючих різноманітні об’єкти зовнішнього середовища, важкі метали та їх з’єднання утворюють значну групу токсикантів, визначаючих антропогенну дію на людину. Зазначений токсичний чинник впливає на стан показників крові. Спричинені зміни є результатом не тільки загальнотоксичної дії, а й наслідком безпосереднього вибіркового впливу на процеси кровотворення в кістковому мозку та функціонування системи крові в цілому. Уявлення про кількість клітин крові, співвідношення їхніх окремих форм у периферичній крові, а також особливості їхніх якісних змін має певне діагностичне значення.

Дослід проводили на 20 білих щурах з вихідною масою 150-200гр. Тваринам експериментальної групи кожного дня проводили навантаження сумішшю важких металів та їх з’єднань: цинку, міді, свинцю, заліза, хрому. Контрольна група тварини не отримувала солі важких металів. Через місяць у них забирали кров на клінічний, біохімічний аналіз. Клінічні показники крові досліджували за допомогою автоматичного аналізатора “Соbas Minos Stex ABX”, а біохімічні - на аналізаторі ”Cormay plus”. Вивчали морфологічну будову лейкоцитів, еритроцитів,тромбоцитів в мазках крові, фарбованих за Романовським-Гімзе; підраховували кількість ретикулоцитів та тромбоцитів.

При аналізі результатів експериментального дослідження визначено, що в крові щурів циркулюють різні субпопуляції еритроцитів, які розрізняються по формі та величині (стоматоцити, мішенеподібні еритроцити, мікроцити); зменшується кількість ретикулоцитів. Зміни з боку лейкоцитарного кровотворення полягають у появі токсичної зернистості нейтрофільних гранулоцитів, клітин лейколізу, порушеннях функціонального стану нейтрофільних гранулоцитів, еозінофілії, зсувом лейкоцитарної формули вліво до появи палочкоядерних нейтрофільних гранулоцитів. Також відмічаються зміни в біохімічному аналізі: зниження кількості загального білку в сироватці крові, підвищення активності ферментів: лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, що зумовлено як прямою дією катіонів важких металів на цитоплазматичну мембрану клітин крові, так і безпосередньою дією на білковий, вуглеводний, ліпідний обмін.

Отримані дані дають підставу для продовження даного наукового експерименту.

ВПЛИВ МАЛИХ ДОЗ РАДІАЦІЇ НА СТРУКТУРУ НИРОК

Сікора В.В., учень 11 класу школи №17, м. Суми

Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.

Сумське територіальне відділення

Малої академії наук України

Мета - встановити закономірності морфологічних змін в нирках тварин в умовах ізольованого впливу іонізуючої радіації.

Робота проведена на 60 білих лабораторних щурах - самцях 3-х місячного віку, 30 з яких опромінювали протягом місяця дозами 0,1; 0,2 і 0,3 Гр.

При дозах 0,1 і 0,2 Гр спостерігаються зміни, які проявляються збільшенням в розмірах деяких ниркових тілець. Зменшується площа судинних клубочків на 0,2-1,7 %, та збільшуеться площа просвіту капсули на 1,6-18,6 %.

Епітеліоцити проксимальних звивистих канальців нефрону, мають овальні базофільні ядра, площа яких зменшується на 3,5-7,7 %, ширина епітеліоцитів проксимального відділу канальців нефрону стає меншою на 1,1-2,0 %, висота збільшується на 3,0-4,3 %. Епітеліоцити дистального відділу нефрону призматичної форми зі світлою цитоплазмою. Висота клітин стає більшою на 3,1-5,5 %. Діаметр дистальних канальців збільшується на 1,3-5,7 %.

В дозі 0,3 Гр відбуваються найбільш виражені зміни всіх компонентів нефрона. В гіпертрофованих ниркових тільцях площа збільшується на 4,7 % , судинного клубочка – на 4,3 %, площа просвіту капсули - на 6,5 %. Площа атрофованих ниркових тільцях зменшується на 7,4 %, площа клубочка – на 5,5 %, площа просвіту капсули – на 16,2 % .Розширені на 9,2 % діаметри просвіту проксимальних звивистих канальців мають збільшену площу просвіту на 17,7 %. Висота епітеліоцитів збільшується на 1,8 %, а ширина клітин помірно звужується на 4,7 %. Площа ядер зменшується на 15,3 %. Епітеліоцити дистального відділу звивистих канальців нефрона мають висоту, збільшену на 11,5 %, при цьому площа клітин збільшується на 14,9 %. Площа ядер достовірно зменшується на 12,3 %, а діаметр – на 6,4 %. Діаметр дистального канальця нефрона збільшується на 7,9 %, а його площа-на 15,2 %.

Таким чином, під впливом опромінення визначаються певні ознаки порушення фільтраційного бар'єру нирок.

IBN SINA (AVICENNA) – DOCTOR OF DOCTORS

Sulim G. A., the first year student

Scientific instructor- lecturer Sulim L. G.

Sumy State University,

Anatomy chair

Ibn Sina was born in 980 C.E. in the village of Afshana near Bukhara wich today is located in Uzbekistan. He turned his attention to Medicine at the age of 17 years and found it, in his own words, “not digfficult”. By the age of 18 he had built up a reputation as a physician. Ibn Sina completed 99 books comprising 16 on medicine, 68 on theology and metaphysics, 11 ona astronomy and 4 on verse. Among his scientific works, the leading two are the Kitab al-Shifa (Book of Healing), a philosophical encyclopaedia based upon Aristotelian traditions and the al-Qanun al-Tibb wich represents the final categorisation of Greco-Arabian thoughts on Medicine. The Qanun is of course, by far the largest, most famous and most important of Ibn Sina’s works. The work contents about one million words and like most Arabic books is elaborately devided and subdevided. The main division is into five books, of wich the first deals with general principles; the second with simple drugs arranged alphabetically; the third with diseases of particular organs and members of the body from the head to the foot; the fourth with diseases wich though local in their inseption spread to other parts of the body such as fevers and the fifth with compound medicines.

The Qaunun distinguishes mediastinitis from plerisy and recognises the contagious nature of phthisis (tuberculosis of the lung) and the spread of disease by water and soil. It gives a scientific diagnosis of ankylostomiasis and attributes the condition to an intestinal worm. The Qanun points out the importants of dietetics, the influence of climate and environment on health and the surgical use of oral anaesthetics. The Qanun’s materia medica considers some 760 drugs, with comments them on there application and affectiveness. He recommended the testing of a new drug on animals and humans prior to general use. Ibn Sina noted the close relationship between emotions and the physical condition and felt that music and a definite physical and psychological effect on patients. The great doctor had a simple remedy: unite the sufferer with the beloved.

The Arabic text of the Qanun was published in Rome in 1593 and was therefore one of the earliest Arabic books to see print. It was translated into Latin by Gerard of Cremona in the 12th century. From the 12th – 17th century, the Qanun served as the chief guide to Medical Sciense in the West and is said to have influenced Leonardo da Vinci. In the words of Dr. Villiam Osler, the Qanun has remained “a medical bible for a longer time than any other work”. In the museum at Bukhara, there are dislpays showing many of his writtings, surgical instruments from the period and paintings of patients undergoing treatment. An impressive monument to the life and works of the man who became known as the “doctor of doctors” still stands outside Bukhara museum and his portrait hangs in the Hall of the Faculty of Medicine in the University of Paris.

ПРЕДСТАВНИК КИЇВСЬКОЇ АНАТОМІЧНОЇ ШКОЛИ,

ВИДАТНИЙ АНАТОМ ТА ГІСТОЛОГ В. О. БЕЦ.

Бариленко І.О., студ. 1-го курсу

Науковий керівник - ст. викладач Сулим Л. Г.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Володимир Олексійович Бец (1834-1894) виходець із збіднілої української дворянської родини, уродженець Полтавської губернії, вчився в ніжинській, а потім у другій київській гімназії, по закінченню якої у 1853 році поступив в Київський університет Св. Володимира. У 1861 році Бец їде в Австрію і Німеччину в наукове відрядження, працює над докторською дисертацією, яку успішно захистив у 1863 році і незабаром зацікавився вивченням центральної нервової системи. Одночасно з викладанням анатомії Бец посиленно освоює техніку мікроскопії і вивчає мікроскопічну будову різних органів і тканин людського організму. За дорученням професора О. П. Вальтера В.О.Бец читає з 1864 року курс описової анатомії, та лекції з гістології на медичному факультеті.

За дуже короткий період часу від початку вивчення центральної нервової системи людини і тварин В. О. Бец досяг надзвичайних успіхів. Вже у 1868 році в працях першого з’їзду російських натуралістів у Санкт-Петербурзі він публікує роботу “О новом способе исследования распределения серого вещества в центральной нервной системе” і у тому ж році В. О. Беца обирають професором кафедри анатомії Київського університету Св. Володимира. Бец проводив дослідження головного і спинного мозку людини і деяких вищих тварин макроскопічними і мікроскопічними методами дослідження. Для дослідження макроскопічної будови головного мозку, Бец розробив методи фіксації мозку і виготовлення гіпсових зліпків. Демонстрація цих зліпків у 1870 році на Всеросійській мануфактурній виставці в Санкт-Петербурзі викликала сенсацію. Демонстрація препаратів привернула увагу великої кількості відвідувачів, і Комітет експертів виставки ”...признал профессора Владимира Беца (в Киеве) достойным серебрянной медали за весьма замечательное в техническом отношении приготовление анатомических препаратов, дающие полную возможность к изучению человеческого мозга в разных его видах и составляющих важное приобретение для науки”. В 1873 році на Всесвітній виставці у Відні його нагороджують за демонстрацію анатомічних і гістологічних препаратів “медалью Преуспеяния”.

В. О. Бец винайшов апарат для дозування зрізів мозку що дозволяв йому робити тотальні зрізи півкуль мозку товщиною близько 150-200 мкм. Бец розробив спосіб фіксації зрізів, а саме головне – фарбування зрізів біологічним карміном, отриманим з комахи – кошенілі. К 1887 році Бец видає чудову книгу “Морфология остеогенеза”, у якій викладені найцінніші дані про розвиток скелету людини, отриманні при вивченні скелетів дитячого віку, що виготовив особисто Бец. В такій спосіб він створив кращу у світі колекцію висушених дитячих скелетів, яка і понині зберігається на кафедрі анатомії людини Національного медичного університету.

ПРОВІДНИЙ МОРФОЛОГ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ СКРИПНІКОВ

Бороденко А.О., Марус І.В., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. Устянський О.О.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Навесні 2006 року виповнилося 70 років з дня народження голови експертно-проблемної комісії МОЗ та АМН України ";Морфологія людини";, доктора медичних наук, професора, почесного академіка декількох міжнародних академій Скрипнікова Миколи Сергійовича. Він народився 19 травня 1936 року у місті Макіївці Донецької області. Після закінчення з відзнакою Харківського медичного стоматологічного інституту продовжив навчання в аспірантурі при кафедрі топографічної анатомії і оперативної хірургії цього ж ВНЗ у проф. Золотарьової Т.М. В 1966 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему ";Різниця в зовнішній будові комірок лабіринту решітчастої кістки";. В своїй роботі він використав новий на той час метод ін’єкції приносових пазух самотвердіючими пластмасами. Після перндислокації Харківського медичного стоматологічного інституту до міста Полтави (1967 рік) починається найбільш плідний період його діяльності як вченого-морфолога, здібного організатора-керівника. З 1978 року він завідує кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії, призначається на посаду ректора Полтавського медичного стоматологічного інституту (1987 рік), захищає докторську дисертацію. За його ініціативи ВНЗ набуває статуту ";Українська медична стоматологічна академія";, на базі ВНЗ налагоджується робота проблемної комісії ";Морфологія людини";, котра координує морфологічні дослідження в Україні. Під його керівництвом здобули наукові ступені доктора наук 20 вчених, кандидата наук – біля 50. Його учні очолюють теоретичні та клінічні кафедри не тільки в Полтавському вузі, а і в багатьох медичних ВНЗ України. Він автор 450 наукових праць, 7 підручників, 3 атласів, 10 монографій, удостоєний високих урядових нагород, заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин міста Полтави.

НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ ПИРОГОВ – ВЫДАЮЩИЙСЯ ХИРУРГ

Васько Н.О., студ. 1-го курса

Научный руководитель – ст. преподаватель Болотная И.В.

СумГУ, кафедра анатомии человека

Начало научной деятельности Н.И.Пирогова в Дерптском Университете и присвоение Демидовской премии Академии наук России за труд ";Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций";.

Труды Н.И.Пирогова. Новаторство в применении экспериментальных методов, появление морфологических работ Пирогова. Первые глубочайшие представления, впоследствии ставшие научными законами анатомии фасций и окружающих сосудисто-нервных пучков.

Санкт-Петербургский период научно-педагогической деятельности Н.И.Пирогова и присвоение Демидовской премии в 1844 году за анатомическое руководство и атлас ";Прикладная анатомия человека с рисунками / анатомия описательная, функциональная и хирургическая/.

Жизнь Н.И.Пирогова в усадьбе Вишни как особый период жизни великого хирурга, реформатора анатомии ";Дневник старого врача";.

Представление Н.И.Пирогова на конкурс в Академию наук России труда ";Патологическая анатомия азиатской холеры"; в 1851 год – двадцатое обсуждение конкурсных работ в Академии и третья Демидовская премия Н.И.Пирогова.

";Топографическая анатомия, иллюстрированная разрезами, проведенными через замороженное тело человека в трёх направлениях (1852-1859 гг) – Атлас"; – представление на конкурсную комиссию по Демидовским премиям Академии наук России и четвертое присуждение премии профессору Н.И.Пирогову в 1860 году.

Нет медицины без хирургии, так же как нет и хирургии без анатомии"; – главный стимул всей жизни Н.И.Пирогова. Значение заветов великого анатома анатомии для современных медицинских наук.

АКАДЕМИК ВЛАДИМИР ПЕТРОВИЧ ВОРОБЬЁВ

Лазарец С., студ. 1-го курса

Научный руководитель – ст. преподаватель Болотная И.В.

СумГУ, кафедра анатомии человека

Родился в Одессе 15 июля 1876 года. После окончания гимназии поступил в Харьковский университет на медицинский факультет.

Студенческие работы: ";Сосуды сухожилий стопы";, ";Вывихи костей запястья";.

Обе научные работы были награждены золотой медалью университета. Закончив медицинский факультет, был зачислен помощником проректора на кафедру анатомии.

С большим энтузиазмом он овладевает новыми методами анатомических исследований, реорганизует по заданию своего учителя анатомический музей, готовит большое количество препаратов и муляжей, совершенствует педагогическое мастерство.

1908 год – защитил докторскую диссертацию, ";Иннервация сухожилий у человека";, а также руководит кафедрой.

1910 – участвует в работе XVI Международного медицинского конгресса в Будапеште, его избирают заведующим кафедрой анатомии на медицинское отделение Высших женских курсов.

Придавал большое значение наглядности преподавания – учебным анатомическим музеям. Сделал ряд открытий.

Выполнил задание по бальзамированию тела В.И.Ленина.

1934 – награждён орденом Ленина, избран действительным членом АН УССР.

Жизнь и творчество Владимира Петровича Воробьёва – образец беззаветного служения науке и нашему народу.

ГІСТОСТРУКТУРА РЕГЕНЕРАТА ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ

В РІЗНІ ПЕРІОДИ РЕПАРАТИВНОГО ОСТЕОГЕНЕЗА

Сулим Г.А., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. Бумейстер В.І.

СумДУ, кафедра анатомії людини

В умовах проведеного експерименту при дірчастому дефекті великогомілкової кістки в ділянці середини діафізу відбувається порушення її цілісності, що призводить до розриву окістя, перелому кісткових пластинок, розриву ендосту, судин і нервів.

На 5 добу досить чітко проявляється межа між деструктивно зміненою частиною дефекту та материнською кісткою. У ділянці дефекту переважає молода грануляційна тканина з великою кількістю тонкостінних капілярів різного діаметру та високою щільністю клітин, таких як макрофаги, лімфоцити, фібробласти, плазмоцити, та малодиференційовані сполучнотканинні клітини. Клітини знаходяться на стадії активного фагоцитоза, переповнені тканинним детритом.

Через 10 діб після моделювання дефекту у тварин контрольної групи спостерігається формування грубоволокнистої кісткової тканини, що утворює нерівномірну сітку кісткових трабекул біля межі з материнською кісткою. Характерною ознакою її в цей термін є неоднорідне забарвлення, що свідчить про різну ступінь кальцифікації та велика кількість секретуючих остеобластів на поверхні трабекул.

При мікроскопічному досліджені на 15 добу зона дефекту кісткивиповнена в основному фіброретикілярною тканиною з високою щільністю остеогенних клітин та грубоволокнистою кістковою тканиною. Остання формує великопетлясті кісткові трабекули, що заповнюють зону дефекту. Трабекули вкриті остеобластами, щільність яких більша в метафізарному дефекті. Забарвлюються новоутворені трабекули менш інтенсивно ніж материнська кістка та нерівномірно, що свідчить про початок осифікації та її гетеротопічність.

На 24 добу основна площа дефекту великогомілкової кістки виповнена мілкопетлястою сіткою грубоволокнистих трабекул з численними остеоцитами. Забарвлення балок більш рівномірне та наближається по інтенсивності до материнської кістки, що свідчить про нормалізацію осифікації остеоїда. На поверхні трабекул розташовується невелика кількість остеобластів, що свідчить про припинення процесу утворення нового матриксу. Кортикальна пластинка в основному відновлена за рахунок формування пластинчастої кісткової тканини та відрізняється від материнського кортексу більшою кількістю судинних та остеоцитарних лакун.

ВАРІАНТИ КРОВОПОСТАЧАННЯ ПАНКРЕАТО-ДУОДЕНАЛЬНОЇ ЗОНИ

Єрмоленко Т.С., Кадацький М.Д., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. Устянський О.О.

СумДУ, кафедра анатомії людини

Як відомо, дванадцятипала кишка та головка підшлункової залози кровопостачаються із трьох джерел: задньої верхньої підшлунково-дванадцятипалокишкової артерії, передньої верхньої підшлунково-дванадцятипалокишкової артерії (обидві із басейну шлунково-дванадцятипалокишкової артерії) та нижньої підшлунково-дванадцяттипалокишкової артерії (із басейну верхньої брижової артерії). У виявленому нами варіанті передня та задня верхні підшлунково-дванадцятипалокишкові артерії відсутні. Шлунково-дванадцятипалокишкова артерія прямувала до воротаря шлунка, переходила на малу кривину шлунка як права шлункова артерія і в кровопостачанні дванадцятипалої кишки та підшлункової залози участі не приймала. Єдиним джерелом кровопостачання усіх частин дванадцятипалої кишки, головки підшлункової залози та правої частини великої кривини шлунка була значна за своїми розмірами кровоносна судина (діаметр її початкового відділу – 6 мм), котра відходила від початкового відділу верхньої брижової артерії. Основний стовбур цієї судини зразу ж розгалужувався на дві гілки. Низхідна гілка, менша за діаметром та розміром, входила в товщу брижі тонкої кишки і прямувала до петель порожньої кишки. Висхідна гілка, значно більшого діаметру та розміру, прямувала зліва направо вздовж нижнього краю підшлункової залози до нижнього згину дванадцятипалої кишки і потім різко повертала догори. Дійшовши до верхнього згину дванадцятипалої кишки та віддавши гілки до головки залози і стінки кишки, вона різко повертала направо і прямувала в товщі великого чепця по великій кривині шлунка як права чепцево-шлункова артерія. Виявлений нами варіант повинен враховуватися хірургами при проведенні оперативних втручань на дванадцятипалій кишці та підшлунковій залозі.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ КІСТОК ПРИ ОПРОМІНЕННІ

Скакодуб Г.С., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. Кіптенко Л.І.

СумДУ, кафедра патоморфології

Мета дослідження – в експерименті на щурах вивчити хімічний склад кісток за умови дії опромінення.

Експеримент був проведений на білих щурах-самцях 3-х місячного віку. Тварин було розділено на 4 серії. Першу серію склали контрольні тварини. Другу серію тварин опромінювали дозою 0,1 Гр, третя серія – опромінення дозою 0,2 Гр, четверта серія тварин отримувала опромінення в дозі 0,3 Гр.

Після закінчення експерименту тварини забивались. У щурів вилучались плечові, стегнові та великогомілкові кістки. Проводилося визначення їх хімічного складу. Найбільші зміни в хімічному складі кісток були виявлені у тварин четвертої серії з найбільшою дозою опроміненя.

В першу добу після експеримента вміст води збільшений на 19,6%, через тиждень – на 21,3% та через два тижня – на 17,2%. Разом з водою, в кістках відбувається затримка натрію та калію, рівень яких зростає в перший день після завершення експеримента відповідно на 14,8% та 12,7% і перевищує контрольні показники через два тижня на 9,3% та 8,1%, відповідно.

Зменьшення мінеральних речовин найбільше виражено в стегнових кістках: у першу добу на 21,4%, через тиждень – на 23,6%, та через два тижня – на 18,7%. Рівень кальцію в цих кістках меньший за контроль через добу на 25,5%, через тиждень – на 26,4% і через два тижня – на 18,8%. Зменьшується рівень магнію та марганцю. В першу добу різниця з контролем склала відповідно14,6% та 17,6%.

Зростає рівень міді та цинку. В першу добу ці елементи перевищують контрольний рівень на 13,4% та 11,3%, через тиждень – на 10,5% та 8,8%,через два тижня – на 8,3% та 5,7%.

Таким чином, в умова опромінення зміни хімічного складу кісток характеризуються збільшенням вмісту води, зменшенням мінерального компонента та накопиченням іонів цинку та міді.

ПРОФЕСОР Ю.О. МАКСИМУК – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АНАТОМ НАШОГО ЧАСУ

Устянський О.О., доц.; Васько Н.О., студ. 1-го курсу

СумДУ, кафедра анатомії людини

Юрій Олександрович Максимук народився 23 квітня 1930 року. Після закінчення в 1959 році з відзнакою Івано-Франківського медичного інституту був рекомендований Вченою радою ВНЗ на науково-педагогічну роботу. З 1959 по 1962 рік навчався в аспірантурі при кафедрі анатомії людини у провідного анатома Мельмана Юхима Петровича. У 1963 році захистив дисертацію на тему ";Плас