Главная > Документ


«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ В ХІРУРГІЇ»

Секція хірургії 1

МОЖЛИВІСТЬ ВИВЧЕННЯ ПРОНИКНЕННЯ АНТИБІОТИКІВ

У ПЕРЕДМІХУРОВУ ЗАЛОЗУ ПРИ РІЗНИХ ШЛЯХАХ ВВЕДЕННЯ

Мадяр Б.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - асист., к. м. н. Мадяр В.В.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Простатит складає серед патологічних процесів статевих органів 30-50% у чоловіків активного репродуктивного віку. З метою лікування бактеріальних простатитів застосовують антибіотики.

Кількості ампіциліну в плазмі і секреті передміхурової залози визначали мікробіологічним методом дифузії в агар по величині гальмування високо чутливої тест культури Sarcina lutea АТСС 9341 / чутливість 0,01 ОД/г/мл внесеної в живильне середовище. Дослідження виконано згідно Методичних рекомендацій головного санітарно-епідеміологічного управління МОЗ СРСР «По визначенню залишкових кількостей антибіотиків в продуктах тваринництва» від 29 липня 1984 року № 3049-84. Результат проби визначали за радіусом зони затримки росту (ЗЗР). Остання свідчить про дію антибіотика на тест-культуру якщо він знаходиться у матеріалі. Зону затримки росту Sarcina lutea вимірювали у міліметрах.

Визначали концентрацію ампіциліну у секреті простати до введення препарату та через 4 години після лікування. Секрет передміхурової залози отримували шляхом масажу ПЗ. Було обстежено 57 пацієнтів віком від 20 до 55 років. Пацієнти розподілені на дві групи: перша 28 (49,2%) хворих – внутрішньомязеве введення медикаментів, друга 29 осіб – 50,8% - лімфотропне. Вводили ампіцилін у добовій дозі 2 гр. Тривалість лікування в обох групах 10 днів. У всіх пацієнтів вивчали наявність антибіотика в секреті ПЗ та в сироватці венозної крові до початку лікування, на 5-ту та 10-ту добу терапії.

До лікування ЗЗР тест-культури не було ні в секреті передміхурової залози, ні в сироватці крові. На підставі цього можна зробити висновок про те, що ампіциліну, який би затримав ріст Sarcina lutea в досліджених матеріалах не було. На 5-ту добу після розпочатого лікування у хворих першої групи в секреті ПЗ ЗЗР не визначалась, у цьому ж секреті у пацієнтів другої групи ЗЗР склала 29,3±1,9 мм. Це свідчить що при традиційному введенні ампіциліну він не долає гематопростатичний бар’єр і у тканину ПЗ не потрапляє. На 10-ту добу ситуація практично повторилась: в секреті ПЗ хворих 1-ї групи ЗЗР не було, а у хворих 2-ї групи – ЗЗР склала 31,3±2,6 мм. У сироватці венозної крові хворих 1-ї групи ЗЗР дорівнювала 28,1±2,3 мм, а після лімфотропної терапії ця зона була значно меншою – 18,6 ± 2,1 мм.

Вважаємо що визначення концентрації антибіотиків є можливими при обстеженні будь яких тканин, рідин та секретів різних органів. Останнє дає можливість оцінити реальний вплив антибіотиків на процес лікування різноманітних інфекційних захворювань.

ДИСКУТАБЕЛЬНІ ПИТАННЯ ГОСТРОГО ПРОСТОГО АПЕНДИЦИТУ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗНИЖЕННЯ ЧАСТОТИ НЕОБГРУНТОВАНИХ АПЕНДЕКТОМІЙ

Сміян К.О., студ.3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Апендектомія - одне із найбільш розповсюджених оперативних втручань в хірургічній практиці. Гострий апендицит (ГА) на протязі життя виникає у 6-7 % населення. До невирішених проблем лікування ГА відносяться не тільки пізня діагностика з розвитком тяжких ускладнень але і «даремні» апендектомії з видаленням морфологічно незмінених червоподібних відростків, частота яких досягає 20-40 % (в середньому 30%). «Даремні» апендектомії не є безпечними для хворих, вони можуть приводити до розвитку не бажаних наслідків як в ранньому, так і в віддаленому післяопераційному періоді. До останніх належать інфекційні ускладнення з боку рани, спайкова непрохідність, утворення гриж, вторинне безпліддя. Особливі труднощі в верифікації гострого апендициту виникають у жінок репродуктивного віку, у яких можливий перебіг генітальних захворювань під маскою апендициту (гострий аднексит, апоплексія яєчника, позаматкова трубна вагітність). Часто у молодих жінок спостерігається больовий синдром в нижніх відділах живота, більше справа, пов’язаний з періодом овуляції (середина менструального циклу), так званий (Mittel Schmerz syndrom), що може давати підстави для проведення «даремної» апендектомії.

Більшість сучасних клініцистів і морфологів не визнають діагноз простий апендицит, вважаючи що морфологічного субстрату запалення у простого апендициту не існує. Таким чином, частота морфологічного заключення – простий апендицит у прооперованих хворих може свідчити про якість діагностики і кількість необґрунтованих апендектомій. Проаналізовані історії хвороб хворих, прооперованих з приводу гострого апендициту в хірургічному відділенні СОКЛ за 2006 рік. Всього виконано 127 апендектомій. Відношення прооперованих жінок і чоловіків було 2,3:1.. Чоловіків було 38 (29,9%), жінок – 89 (71,1%), серед них репродуктивного віку 55 (43,3%). Середній вік жінок із збереженою менструальною функцією склав 27,3 років. При аналізі отриманих результатів морфологічного дослідження у цій групі жінок простий апендицит був у 32, катаральний у 2, флегмонозний – 20, гангренозний -1. Таким чином, морфологічні дослідження видалених червоподібних відростків у 32 із 55 (58,2%) жінок репродуктивного віку показали відсутність морфологічних змін, що свідчить про відсутність необхідності проведення екстреної апендектомії у них. Отримані результати повинні акцентувати увагу хірургів на необхідність більш детального передопераційного обстеження жінок репродуктивного віку з обов’язковим включенням огляду лікаря-гінеколога, проведення УЗД – дослідження органів черевної порожнини і геніталій, а в неясних випадках використання лапароскопії. Проведення лапароскопії буде сприяти верифікації діагнозу і зменшенню числа неодгрунтованих апендектомій.

ВИБІР ЛІКУВАЛЬНОЇ ТАКТИКИ У ХВОРИХ З ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЮ КРОВОТЕЧЕЮ ВИРАЗКОВОГО ГЕНЕЗУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ЕНДОСКОПІЧНИХ КРИТЕРІЇВ J. FORREST

Горбунова В.В., Сніцар Н.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Шлунково-кишкова кровотеча (ШКК) залишається одним з найнебезпечніших ускладнень пептичних виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, яка супроводжується високою летальністю (10-15%). В Україні за останні 5 років збільшилась кількість випадків гострих виразкових гастродуоденальних кровотеч на 14%. Пріоритетне значення для визначення лікувальної тактики у хворих на ШКК є ендоскопічне дослідження, яке дозволяє визначити джерело кровотечі, розміри і локалізацію виразки, стан локального гемостазу і активність кровотечі.

Мета роботи: Проаналізувати данні екстреної езофагогастродуоденоскопії у хворих на ШКК виразкового ґенезу, , вивчити ефективність лікування в залежності від результатів ендоскопічного обстеження.

Матеріали і методи: Проаналізовані журнали ендоскопічного обстеження і історії хвороб 642 хворих на виразкову хворобу, ускладнену кровотечею, які були госпіталізовані в обласний центр ШКК протягом 2006-2007 рр. Для оцінки активності кровотечі використовували класифікацію , яку запропонував J. Forrest в 1974 р.

Класифікація: Тип F1-активна кровотеча; 1а-пульсуючим струменем; 1b-потоком. Тип F2- ознаки недавньої кровотечі; 2а-видима (без кровотечі ) судина; 2b-фіксований тромб-згусток; 2с-чорна плоска пляма . Тип F3-виразка з чистим (білим) дном.

Результати екстреного ендоскопічного дослідження були наступні:

Тип кровотечі за класифікацією J. Forrest

Кількість хворих

(абсолютне число)

%

1а-пульсуючим струменем;

3

0.5

1b-потоком

13

2,0

2а-видима (без кровотечі ) судина

30

4,7

2b-фіксований тромб-згусток

28

4,4

2с-чорна плоска пляма

114

17,8

3-виразка з чистим (білим) дном

454

70,6

За результатами ендоскопічного дослідження хворі розділені на 3 групи: 1 - з триваючою кровотечею (FIa, FІb) – які підлягали екстреному оперативному втручанню; 2 - з нестабільним гемостазом , суттєвою загрозою до рецидиву кровотечі (FІIa, FІІb), які підлягали відстроченій операції, після корекції крововтрати; 3 - хворі із відбувшимся гемостазом (FIІс, FІІІ) – яким проводили консервативну гемостатичну і противизаркову терапію. У 12 потім виконана планова операція. Таким чином, селективний відбір хворих для адекватного лікування базувався на ендоскопічних критеріях кровотечі за J. Forrest , що дозволило підвищити ефективність лікування.

АЛОПЛАСТИКА ПАХОВИХ КИЛ ПОЛІПРОПИЛЕНОВИМИ СІТКАМИ

Олійник О. В., Чеботарьова Т. С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г. І.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Частота розвитку пахових кил складає 75-80% від усіх килоносіїв. Рецидиви захворювання після традиційних способів герніопластики зустрічаються з частотою від 9 до 21%. Цей факт примушує шукати нові способи більш сучасного лікування хворих з вищезазначеною патологією.

Один з шляхів вирішення цієї проблеми ми вбачаємо у застосувані експлантантів. Їх застосування дозволяє зшити тканини пахового каналу, які розійшлися, без натягу; укріпити розтягнені, розволокнені тканини додатковим міцним матеріалом.

Нами вивчено 81 історію хвороби пацієнтів, яким виконана алопластика пахового каналу. Серед них було 77 чоловіків і 4 жінки у віці від 28 до 76 років. Ми вважаємо найбільш доцільним застосування алопластичного способу укріплення пахового каналу в осіб літнього віку. Хворі старше 50 років становили 76,7%. 13 пацієнтів обстежуваної групи оперовані з приводу рецидивної пахової кили.

З 68 хворих з первинними паховими килами у 37 пацієнтів діагностована пряма пахова кила, а у 31 – коса. За правило, показами для алопластики були великі розміри кил і значні дефекти тканин.

Найбільш часто проводилась алопластика пахового каналу за способом Ліхтенштейна з різними незначними його модифікаціями. Розміщена під м’язами сітка запобігала прорізуванню м’язево-апоневротичних швів, розтягненню м’язевої тканини і сама по собі укріпляла лінію швів різнорідних тканин, що погано зростаються, і була додатковим міцним пластичним матеріалом.

Серед ускладнень, які розвинулися в післяопераційному періоді, у 5 хворих спостерігали серому післяопераційної рани, у 1 хворого – запальний інфільтрат. Ці ускладнення не носили тяжкого характеру і тому не вимагали видалення експлантанту в жодному випадку.

Больові відчуття після алопластики пахових кил безнатяжним способом були виражені незначно, і реабілітація хворих наставала швидше. Середній ліжко-день після алопластики був дещо нижчим, ніж при усуненні пахової кили з пластикою місцевими тканинами і складав в середньому 6,5 діб проти 8 діб після герніопластики місцевими тканинами.

Таким чином, аналіз нашого досвіду застосування алопластики для лікування пахових кил дозволяє рекомендувати цей метод до більш широкого застосування.

СТАТЕВІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ МЕЛЛОРІ-ВЕЙСА

Шевченко Т.В. – магістрант

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

В 1929 році Kenneth Mallory і Soma Weiss вперше описали як рідкі випадки смертельної кровотечі, спричинені розривами слизової кардіоезофагіальної зони у чоловіків зловживаючих алкоголем. До широкого впровадження ендоскопічних досліджень синдром Меллорі-Вейса (СМВ) вважався казуїстикою. В останні роки СМВ діагностується значно частіше, займаючи серед причин шлунково-кишкової кровотечі (ШКК) домінуюче положення. Мало вивченим є факт значної відмінності у захворюваності на СМВ у чоловіків і жінок.

Мета роботи: вивчити особливості розвитку СМВ залежно від статі, гормонального статусу, стану неспецифічної реактивності.

Матеріали і методи: проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 187 хворих з СМВ. Діагноз веріфікувався ендоскопічно, активність кровотечі оцінювали за J. Forest, тяжкість крововтрати за О.О. Шалімовим. Стан неспецифічної реактивності характеризували за числом природних кіллерів (NK), визначаючи кількість їх морфологічних аналогів – великих гранулярних лімфоцитів

Результати: серед всіх хворих із ШКК (2855) СМВ діагностовано у 187 (6,5%). Серед 828 хворих із захворюваннями не виразкового ґенезу, що спричинили кровотечу, це склало 22,6 %, займаючи за частотою 3 місце після ерозивного гастродуоденіту та варикозно-розширених вен стравоходу. Відношення випадків СМВ серед чоловіків і жінок 4,1:1. Частота і тяжкість розвитку захворювання у жінок зростала з їх віком і корелювала зі станом оваріально-менструальної функції (МОФ). Жінки із збереженою МОФ мали суттєво меншу частоту розвитку СМВ по зрівнянню з чоловіками і жінками в менопаузі. Статевих відмінностей у розташуванні розривів слизової не відмічено (кардіоезофагіальна зона - 68%, кардія - 24%, абдомінальний відділ стравоходу - 8%). Спільним для жінок і чоловіків була гіпероцидність шлункового соку, що сприяло порушенню гастропротекторних і регенераторних властивостей слизової. Не відмічено статевих відмінностей в стані неспецифічної реактивності при СМВ, у 82,6 % хворих не залежно від статі визначалось суттєве зниження (до 3,7±2,4%) числа NK у порівнянні з таким показником у донорів (Р<0,05). У жінок спостерігався кращий ефект від консервативної терапії, більш швидке загоєння розривів слизової, оперативне втручання у них проводилось в 4,4 рази рідше по зрівнянню з чоловіками. Таким чином СМВ є однією із найчастіших причин ШКК не виразкової етіології. Розвиток і перебіг СМВ залежить від статі і корелює і станом оваріальногормональної функції у жінок і супроводжується зниженням показників неспецифічної реактивності, що є підставою для проведення імунокорегуючої терапії у цих хворих.

ЗАСТОСУВАННЯ РАННЬОЇ НЕКРЕКТОМІЇ З КСЕНОДЕРМОПЛАСТИКОЮ ПРИ ОПІКАХ

Савченко Т.В., Артеменко О.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – Мадяр В.В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Незважаючи на використання інтенсивної терапії, поширення застосування вільної пересадки шкіри на гранулюючи рани, лікування обпечених все ще залишиться тривалим і досягає 2-2,5 місяців. Висока летальність, незадовільні функціональні та косметичні результати потребують пошуку нових шляхів та методів лікування обпечених. В більшості випадків постраждалі від опіків гинуть на 2—та 3 стадіях опікової хвороби. При глибоких опіках на площі до 20% поверхні тіла летальність досягає 17%, а при ураженнях до 30% поверхні тіла – 65% і більше. Основною причиною високої летальності обпечених є гнійно-септичні ускладнення, які пов’язані з умовами розвитку запальної реакції в зоні термічного ураження, відторгненням і розплавленням некротичного струпа, зниження рівня природної резистентності та імунологічної реактивності організму хворого.

В опіковому відділенні протягом 2007 року лікувалось 104 хворих з глибокими опіками із яких померло 4, 52 хворих не були оперовані протягом першого тижня після травми у зв’язку з важким станом (8), інфікованими рановими поверхнями 8, інші 36 були госпіталізовані після 7 доби від отримання травми.

38 пацієнтів нами проліковані з виконаннями ранньої некректомії. 25 із них проведено одномоментно ксенодермопластику. 11 постраждалих отримали лікування комбінованими пов’язками з плівками. Операції виконувались з 2 до 7 доби від моменту травми (5 ± 2 доби). Ліжко-день в цій групі склав (45 ± 2 дні).

Раннє хірургічне втручання оптимізує клінічний перебіг опікової хвороби. Строк початку виконання перших шкірних пластик скорочується в середньому на 17 діб, частота розвитку септичних ускладнень зменшується у 1,9 разів. Ліжко-день зменшується з 62 до 45 тобто на 17 діб.

Використання ранньої некректомії з ксенодермлпластикою дозволяє прискорити медичну і соціальну реабілітацію хворих із важкими опіками.

БЕЗРЕЦИДИВНЕ ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ КИЛ

Калиниченко Д. О., Борщ С. М., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. П’ятикоп Г. І.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Післяопераційні вентральні кили є поширеним захворюванням і складають від 22 до 26% серед зовнішніх кил черевної стінки. Хворі з цією патологією є сталим котингентом хірургічних стаціонарів, причому за останні роки спостерігається тенденція до їх збільшення у загальній структурі хірургічної патології.

З метою виявлення деяких соціальних аспектів хірургічного лікування післяопераційних вентральних кил нами виконаний аналіз історій хвороб 129 хворих, оперованих в клініці загальної хірургії на базі Сумської обласної клінічної лікарні.

При цьому встановлено, що 49 (38%) хворих, оперованих в плановому порядку, склали особи у віці від 30 до 60 років. Це основний працездатний вік. Ще 28 (22%) оперованих хворих були у віці від 60 до 70 років. Добре відомо, що і в цьому віці ряд людей продовжують активну трудову діяльність.

Хірургічне лікування післяопераційних вентральних кил пов’язане з необхідністю тривалої госпіталізації пацієнта в хірургічний стаціонар, що веде до відриву його від основної трудової діяльності.

Середня тривалість госпіталізації у 66% пацієнтів становила (12±2) діб. Ще у 26 (20,2%) осіб вона була (15±1) діб.

Таким чиом, як саме захворювання післяопераційною вентральною килою, так і методи його хірургічного лікування, є соціально значимими.

Серед оперованих хворих 81 (63%) становили жінки і 48 (37%) – чоловіки.

При усуненні післяопераційних кил нами застосовувалася безнатяжна пластика черевної стінки з використанням вітчизняного поліпропиленового сітчастого експлантанту.

У 50 (38,8%) випадках ліквідація кили проводилася за способом “on lay”, у 60 (46,5%) випадках кили усунено способом “sub lay”. У 19 (14,7%) випадків виконано усунення післяопераційної вентральної кили способом “in lay”.

В післяопераційному періоді у 5 (4%) хворих спостерігалося утворення сероми, у 9 (7%) мало місце нагноєння рани. Летальних наслідків не було. Випадків відторгнення сітчастого експлантанту не спостерігалося.

Таким чином, герніопластика з використанням сітчастих експлантантів є методом вибору, що дозволяє вирішити низку хірургічних та соціальних проблем пацієнтів. Тому цей метод пластики черевної стінки слід широко застосовувати у хірургічній практиці.

ЗНАЧЕННЯ РАННЬОЇ НЕКРЕКТОМІЇ В ЗНИЖЕННІ ЧАСТОТИ ІНФЕКЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ

Мохова Е.В., Ященко Т.А., студ. 3-го курсу

Науковий керівник - асист., к. м. н. Мадяр В.В.

Сум ДУ, кафедра загальної хірургії

Актуальність проблеми термічних уражень визначається порівняно високою частотою їх у побуті та на виробництві, важкістю опікової травми, складністю та тривалістю лікування таких хворих, частої інвалідизації та високою летальністю. Кінцевою метою лікування глибоких опіків є якнайшвидше відновлення втраченого шкіри. Традиційно прийнята тактика лікування глибоких опіків супроводжується розвитком великої кількості до (60%) гнійно-септичних ускладнень.

В останні роки в Україні розроблені ранні хірургічні втручання (РХВ) – видалення некротичних тканин, починаючи з 2-3 до 8-10 доби після отримання травми і одночасне закриття ран шляхом вільної аутодермопластики або тимчасове закриття ран ліофілізованими ксенодермотрансплантатами.

Мета дослідження: висвітлити преваги виконання РХВ у хворих з глибокими опіками в процесі зниження частоти інфекційних ускладнень.

Усього у опіковомувідділенні СоКЛ у 2007 році лікувалось з приводу глибоких опіків 104 постраждалих із яких не від інфекційних ускладнень померло 4 (3%), 38 (36,5%) хворим виконано ранню некректомію з дерматопластикою, іншим 62 (60,5%) постраждалим це втручання не проводились у звязку з важким станом - 11, пізньою госпіталізацією у відділення - 24, важкими супутніми захворюваннями - 27. У групі хворих які оперовані в ранні терміни до 10 днів жодних інфекційних ускладнень не було. В групі де ранньої некректомії не проводили виникли інфекційні ускладнення у 15 (24,2%): нагноєння опікової рани 10 (66,6%), лімфаденіти 3 (20%), лімфангоіт 1 (6,6%), флегмона 1 (6,6%), пневмонія 7 (46,6%), сепсис 4 (27%). Висіяно у 41 (66,1%) різноманітні мікроорганізми із них у 7 (17%) мікробні асоціації (Stapylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Escherichia coli, Klebsiella spp., Haemophilus influenzae, Proteus spp., Enterobacter cloacae, Pseudomonas aeruginosa,Acinetobacter spp., Citrobacter freundii, Serratia spp., Morganella morganii, Bacteroides fragilis, Bacteroides melaninogenicus, Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp. та інші).

Ліжкодень у групі хворих де проведено ранні некректомії склав 30 (зменшився на 15 +\- 2) днів, а у групі хворих де ці втручання не виконувались склав 45,5 днів.

На основі зібраних даних можна зробити висновок, що застосування РХВ (ранньої некректомії) дозволяє значно прискорити виздоровлення (на 15-18 днів), знизити частоту інфекційних ускладнень у хворих з глибокими опіками.

ЕФЕКТИВНІСТЬ СПЛЕНЕКТОМІЇ ПРИ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Голобурда Д.В., Грамма А.С. – студ. 3 курсу

Науковий керівник – доц. Шевченко В.П.

СумДУ, кафедра загальної хірургії

Спленектомію при гематологічних захворюваннях почали використовувати майже 100 років тому назад (спочатку у хворих з гемолітичною анемією (ГА) – в 1910, потім при ідіопатичній тромбоцитопенічній пурпурі (ІТП) в 1916 році). У зв’язку з поглибленням знань про патогенез цих захворювань (ГА і хвороби Верльгофа), а також значним числом післяопераційних ускладнень (ПО) і високою післяопераційною летальністю у той час, частота спленектомій була незначною. Набула популярності консервативна терапія кортікостероїдними препаратами. В подальшому, у зв’язку з удосконаленням техніки і появою нових технологій спленектомії, розвитком інтенсивної терапії , що привело до зменшення числа ПО, а також аналіз віддалених результатів, який продемонстрував більш тривалу ремісію після спленектомії (65%), по зрівнянню з консервативним лікуванням (25%) вона частіше стала використовуватись в арсеналі лікування гематологічних хворих.

Мета роботи: оцінити лікувальний ефект спленектомії у хворих з хворобою Верльгофа (ІТП) і ГА по безпосереднім і віддаленим результатам.

Матеріали й методи: проведено ретроспективний аналіз 26 історій хвороб гематологічних хворих (з ІТП– 14 і ГА - 12), які лікувались в хірургічному відділенні СОКЛ за період 2006-2007рр. Чоловіків було – 10, жінок – 16, середній вік - 32±3,6 років. Показаннями для операції були тривалий перебіг захворювання, необхідність частих трансфузій препаратів крові, відсутність ефекту від кортікостероїдної терапії. Об’єм обстеження крім гематологічних показників включав УЗД органів черевної порожнини. Розміри селезінки у хворих коливались від 16х6 до 30х18 см. Спленектомія проводилась в плановому порядку відкритим способом після адекватної передопераційної підготовки.

Результати. Після проведення спленектомії тривала ремісія досягнута у 20 (76,5%) хворих. Безпосередній позитивний ефект, який виражався в підвищення числа тромбоцитів до 300-400 тис. у пацієнтів з ІТП, зростанню гематокриту більше 32% і підвищенню рівня гемоглобіна у хворих з ГА. В післяопераційному періоді у аспленованих хворих спостерігались наступні ускладнення: нагноєння рани 2, піддіафрагмальний абсцес – 1, тривала лихоманка - 8 , гіпостатична лівобічна пневмонія – 1. Післяопераційна летальність склала 3,8%, помер 1 хворий., причиною смерті послужила гостра серцево-легенева недостатність. У 4 хворих з ІТП спостерігався рецидив захворювання, який потребував проведення медикаментозного лікування. Характерно, що у хворих, у яких в перші 3 дні після операції число тромбоцитів перевищувало 160 тис. рецидиву захворювання не спостерігались. Із 12 пацієнтів з гемолітичною анемією позитивний результат був досягнутий у 10 при спостереженні за ними на протязі 24 місяці.

Висновки: таким чином спленкектомія є важливою ланкою лікування гематологічних хворих. ЇЇ доцільно використовувати у хворих з ІТП і гемолітичною анемією, в разі відсутності ефекту від глюкокортикоїдної терапії. Ефект спленектомії за нашими даними складає 76,5%.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ друковані праці співробітників сумського державного університету за 2008 рік

    Документ
    ... крові матері та новонародженого / І.В.Тарасова // Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів, 25 ...
  2. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ 8-0542-33-10-39 mdu edu ua | library_ssu@ нові надходження літератури

    Документ
    ... . – 1) 34. Медицина 61(063) М34 Матеріали міжнароднихнауково-практичнихконференцій студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів "Актуальні питання клінічної медицини" ...
  3. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ 33-10-39 http sumdu edu ua e-mail library_ssu@ нові надходження літератури (4)

    Конспект
    ... )(063) М34 Матеріали міжнароднихнауково-практичнихконференцій студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів "Сучасні досягнення в хірургії", "Сучасні досягнення теоретичної тапрактичної медицини",: присвячених ...
  4. « духовно-творчий потенціал студентської молоді психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації » матеріали ііі всеукраїнської науково- методичної конференції

    Документ
    ... ї молоді слугують праці вчених з ... студента) є перспектива подальшого кар ... та реалізації // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференц ... для студентів тавикладачів у їхній навчальній та ...
  5. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... . Викладачі тастуденти факультету щороку проводять ряд всеукраїнських та міжнароднихнауково-практичнихконференцій, ... тової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодихвчених (у заочній формі). – К.: ННЦ ...

Другие похожие документы..