Главная > Документ


КЛІНІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ

КОНСЕРВАТИВНОГО І ОПЕРАТИВНОГО МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГЛАУКОМУ

Іванова В.А., магістрант

Науковий керівник – Чумак М.О.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

За останні п’ять років первинна інвалідність з приводу глаукоми збільшилася в двічі (з 12 до 24 %), а розповсюдженість глаукоми – з 0,1 до 0,8 на 10 тис. дорослого населення. Глаукома є однією із причин сліпоти і втрати працездатності, а її раціональне лікування утруднене із-за неможливості повністю зупинити розвиток незворотніх змін зорових функцій.

Досліджено 200 історій хвороб хворих на глаукому. У більшості випадків спостерігалася відкритокутова форма глаукоми – 181, що становило 90,5 %, решта випадків припадало на закритокутову, змішану та неовоскулярну глаукому. Глаукома поєднувалася із супутньою офтальмологічною патологією: віковою катарактою, афакією (артіфакією), тромбозом центральної вени сітківки.

Хворі були розділені на 2 групи. Першу групу становили хворі, що лікувалися консервативно (130 чоловік), другу групу – хворі, яким було проведено оперативне лікування (70 чоловік).

Основною метою лікування хворих обох груп являлося збереження зорових функцій, при цьому побічна дія методу лікування повинна бути мінімальною або відсутньою, а саме лікування – економічно доступним.

Першій групі хворих, при консервативному лікуванні були призначені β-блокатори, як в якості монотерапії так і в поєднанні з 1 %-ним розчином пілокарпіну та інгібіторами карбангідрази. У переважної більшості випадків вдалося досягти зниження ВОТ шляхом неінвазивності методу, але режим гіпотензивної терапії вимагав строгої, постійної інстиляції лікарських препаратів. Вибір препаратів і корекція доз, дотримання режиму не завжди дозволяли проводити консервативне лікування хворих на глаукому.

Друга група хворих підлягала оперативному лікуванню, незалежно від стадії і ступеня вираженості порушень зорових функцій при відсутності регуляції ВОТ під впливом консервативної терапії. Найбільш ефективним виявилися оперативні втручання при ранніх проявах глаукоматозного процесу, до появи стійких анатомічних змін і порушень зорових функцій.

У 100 % випадків вдалося нормалізувати ВОТ та у більшості випадків поліпшити гостроту зору. Але в ІІІ – IV стадії глаукоматозного процесу поліпшення гостроти зору і поля зору не відмічалося, так як зміни в зоровому нерві були не зворотні.

Недоліками оперативного втручання у двох хворих було те, що через 3-6 місяців після оперативного лікування, у хворих с початковими змінами в кришталику операція з приводу глаукоми прискорила дозрівання катаракти.

Антиглаукоматозна операція дозволяє встановити новий шлях відтоку внутрішньоочної рідини і має високу ефективність, так як призводить до нормалізації офтальмотонуса навіть у пацієнтів з розвиненою і термінальною формою глаукоми.

АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ У ХВОРИХ З ПОЛІТРАВМОЮ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Кононов А.О. - лікр-анестезіолог Сумського обласного

клінічного диспансеру

Науковий керівник - к.м.н., доцент Шищук В.Д.

Травматизація в усьому світі залишається однією з актуальних проблем сучасності. В США травма - це перша за частотою причина смерті в віковій групі від 1 до 35 років, вона є причиною кожної третьої госпіталізації. Летальність від травм складає 20%. В останні роки смертність внаслідок травм зростає щорічно і ця проблема не обходить і Україну. Щорічно внаслідок травматичних пошкоджень в країні помирає більше 40 тисяч осіб різного віку. Згідно з статистикою кожні п’ять років смертність від травм на Україні збільшується на 16,34%. Травма призводить також до високої інвалідизації населення.

Сучасний стан проблеми лікування постраждалих з тяжкими травмами характеризується цілим рядом обставин. По-перше, скоротились строки доставки пацієнтів у спеціалізовані лікувальні заклади. По-друге, необхідно відмітити розширення показань до оперативних втручань в ранньому постшоковому періоді. По-третє, збільшилась тяжкість пошкоджень в основному за рахунок вогнепальних поранень і тяжкої поєднаної черепно-мозкової травми.

Виходячи з цього, відчуваючи актуальність питання анестезіологічного забезпечення хворих з політравмою, нами була проаналізована наукова література (включаючи періодичну) за останні десять років. Чимало є літератури з описанням проведення оцінки тяжкості отриманих ушкоджень, алгоритмами надання першої допомоги, розроблені схеми лікування хворихз політравмою. Але, що стосується анестезіологічного забезпечення, то в багатьох виданнях висвітлюється лише обґрунтування дотепності застосування окремих фармакологічних препаратів, операючись на їх фармакокінетику, фармакодинаміку та побічну дію. В деяких виданнях вважають, що препарат, який ввели першим і проявляє основну дію, в деяких-що дія обох препаратів може поєднуватись. Але в жодній статті проглянутій нами, ми не знайшли чіткої відповіді на питання хай не стандартизації, а хоча б рекомендацій, щодо дотримання схем проведення анестезії хворим з політравмою, тому воно лишається гострою проблемою не тільки для лікарів-анестезіологів, але і соціально-економічною проблемою нашої держави.

ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ РАДИОХИРУРГИЧЕСКОГО АППАРАТА «СУРГИТРОН» ПРИ ЛЕЧЕНИИ ВАЗОМОТОРНОГО РИНИТА

Жукова А.М., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доцент Смеянов В.А.

СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний

Достаточно серьезное место в структуре заболеваний ЛОР-органов воспалительно-аллергической природы занимает хронический вазомоторный ринит. На сегодняшний день предложенные методы лекарственной терапии и оперативного лечения, применяемые при данной патологии, не решили проблемы выздоровления этого контингента больных, что определяет целесообразность поиска новых методов лечения. Поэтому, с целью повышения эффективности лечения хронического вазомоторного ринита, появились новые надежды, связанные с разработкой и применением новых биполярных технологий в лечении заболеваний ЛОР органов.

В данном сообщении мы представляем наш опыт применения радиохирургического аппарата «Сургитрон» фирмы Ellman International, inc со специальным электродом в виде двух параллельных игл длинной 4 см.

При использовании радиоволнового воздействия в толще носовой раковины происходит вскипание внутриклеточной жидкости при довольно низкой температуре (около 80С), что ведет к мягкому сморщиванию кавернозной ткани и, как следствие, уменьшение ее в объеме. Совершенствование техники операции радиочастотной вазотомии нижних носовых раковин и анализ эффективности лечения вазомоторных ринитов с помощью радиохирургического аппарата «Сургетрон». Под нашим наблюдением находилось 48 больных с вазомоторным ринитом в возрасте от 18 до 60 лет. В анамнезе у всех больных проводились различные хирургические вмешательства на нижних носовых раковинах: гальванокаустика – 8, криодеструкция – 13, ультрозвуковая диструкция – 12, мукозотомия – 15. У 9 больных было проведено от 2 до 3 вышеперечисленных воздействий.

На момент осмотра все больные предъявляли жалобы на затрудненное носовое дыхание, выделение из носа, головные боли. Диагноз устанавливался на основании субъективных, объективных и дополнительных методах исследования (рентгенография околоносовых пазух, эндоскопия полости носа и лабораторных данных).

Воздействие осуществлялось под местной инфильтрационной анестезией в режиме “Коагуляция”.

Все больные перенесли операцию хорошо. Каких либо осложнений не было. У двоих больных отмечалось незначительное кровотечение.

При анализе клинических данных установлено, что у всех пациентов через 7 дней после подслизистой радиочастотной вазотомии отмечалось улучшение носового дыхания и общего состояния.

При обследовании через 1 месяц лишь у 1 пациента появились жалобы на периодическое затруднение носового дыхания.

Таким образом, наш опыт свидетельствует, что лечение хронического вазомоторного ринита с помощью радиохирургического аппарата «Сургитрон» является высоко эффективным методом и требует дальнейшего изучения и внедрения в практику.

ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ ЭНДОСКОПИЧЕСКИХ МЕТОДОВ ДИАГНОСТИКИ

В УСЛОВИЯХ ПОЛИКЛИНИКИ

Бойко А., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доцент Смеянов В.А.

СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний

Риноскопия является неотъемлемой частью обследования больного врачем-оториноларингологом. Но данный метод не всегда дает полную картину состояния полости носа и носоглотки. Часто патологический процесс полости носа и/или носоглотки остается не выявленным из-за трудностей в осмотре при различных вариантах анатомии полости носа. Носоглотка доступна осмотру не во всех случаях, даже при задней риноскопии.

Патология устьев слуховых труб, задних концов носовых раковин остается одной из проблем ринологии требующих дальнейшего изучения.

Появление эндоскопических технологий позволило расширить спектр выявляемой патологии полости носа и носоглотки.

На наш взгляд, актуальность данного сообщения состоит а том, что риноэндоскопия применяется при первичном осмотре в условиях ЛОР-кабинета. Данный метод значительно облегчает ЛОР-врачу постановку правильного диагноза и позволяет более адекватно выбрать тактику дальнейшего ведения больного.

На кафедре оториноларингологии эндоскопическое обследование применяется с 2006 года, с августа 2007 начали проводиться риноэндоскопические обследования с видео-документированием. Цель любого диагностического исследования должна состоять и в подтверждении отсутствия скрытых злокачественных опухолей. Точное документирование результатов исследования целесообразно не только для актуализации истории болезни; получаемый при этом фото- и видео-материал в случае предшествовавшей пациента имеет медико-юридическую значимость.

Вашему вниманию мы хотим представить результаты работы риноэндоскопического кабинета за 4 месяца.

Нами обследовано 80 больных с хроническими заболеваниями носа.

Исходя из полученных данных можно сделать ряд выводов:

При эндоскопическом исследовании выявляется значительный процент патологии задних отделов полости носа и носоглотки, которую проблематично диагностировать обычными методами исследования полсти носа в условиях поликлиники.

Видео-документирование позволяет контролировать динамику процесса и качество лечения.

На наш взгляд риноэндоскопическое исследование в условиях поликлиники желательно проводить всем больным с хроническими полости носа.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ КАНДІДОЗНО-БАКТЕРІАЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ

ЛОР-ОРГАНІВ

Сміянов В.А., Сміянов Є.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

У сучасному інфекційному процесі гриби роду Candida займають значне місце в етіології як госпітальних, так і позалікарняних інфекцій людини. В структурі захворювань ЛОР-органів гриби роду Candida посідають чільне місце.

Нами проведено вивчення видового складу ізолятів, що виділені від хворих з ЛОР-патологією та здорових кандидоносіїв.

Для комплексного бактеріологічного та мікологічного обстеження, нами було однократно обстежено 2 групи людей, з метою виділення грибів роду Candida.

1 групу склали 461 практично здорових осіб, які проходили профогляд; 2 групу – 252 осіб з ЛОР-патологією із такими клінічними діагнозами: Хронічний риносинусіт, хронічний фарінголарингит, хронічний риніт, хронічні отіти.

Результати власних досліджень показують, що при мікробіологічному обстеженні осіб 1-ї групи, гриби роду Candida в монокультурі та в асоціаціях вилучені у 34,8% осіб.

Частота виділення грибів із слизової порожнини рота, носа, вуха у людей другої групи складала 36,0%.

При ідентифікації виділених дріжджеподібних культур нами виявлено 5 видів грибів роду Candida: C. albicans, C. tropicalis, C. krusei, C. parapsilosis,C. stellatoidea.

Заслуговує уваги той факт, що у осіб 1-ї та 2-ї груп нами виявлено іншу мікробіоту :стафілококи, стрептококи, коринебактерії.

Аналізуючи отримані результати дослідження встановлено, що в асоціації з Candida spp. від осіб 1-ї та 2-ї групи були виділені наступні види Staphylococcus spp.: S. aureus, S. epidermidis и S. saprophyticus.

Таким чином дослідження показали, що в асоціації з дріжджеподібними грибами роду Candida, виділених від осіб 1-ї та 2-ї групи, можуть бути різні види стафілококів. Частота їх виділення у представників різних груп варіює. Звертає на себе увагу той факт, що патогенні коагулазопозитивні штами S. aureus зустрічались в асоціації з найпатогеннішим видом C. аlbicans.

Результати нашого дослідження показали, що серед осіб з ЛОР-патологією частота комбінованіх кандидозно-бактеральних інфекцій складала 60,8%. Саме тому рекомендовано лабораторне підтвердження діагнозу. Етіотропне лікування повинно бути направлене на елімінацію виявлених збудників.

ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ЗА ДОПОМОГОЮ РЕНТГЕНОГРАМОМЕТРИЧНИХ ІНДЕКСІВ

Шищук Д.В., студ.6-го курсу

Науковий керівник - к.м.н. Шкатула Ю.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Сучасний світовий рівень досягнень в рішенні проблем лікування паціентів з остеопоротичними переломами шийки стегнової кістки базується на основі ефективного використання ендопротезування. Однак, незважаючи на існуючу безліч конструкцій – це складна медико-економічна проблема. Найчастіше ускладнення – це нестабільність елементів ендопротезу. На сьогодні не виникає сумнівів, що одними з основних причин нестабільності є остеопоротичні зміни проксимального відділу стегнової кістки та невірний вибір способу ендопротезування. Останніми роками у спеціальній літературі дискутується питання про можливість оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини використовуючи різні рентгенограмометричні індекси. Відомо, що остеопороз на рентгенограмах візуалізується при втраті до 20% кісткової маси (С.А. Рейнберг 1964). Використання рентгенограмометричних вимірювань та індексів дозволяє виявити ці зміни на стадії втрати 5-10% кісткової маси.

З метою оцінки структурних змін проксимального відділу стегнової кістки ми спробували застосувати індекс Сінгха (1970), та морфологічний кортикальний індекс (МКІ), як одні із загальноприйнятних індексів для оцінювання стану кісткової тканини. Досліджувались 26 рентгенограм виконаних в передньо-задній проекції на різних етапах лікування пацієнтів з остеопоротичними переломами шийки стегна та хибними суглобами.

Середний МКІ у досліджуваної групи пацієнтів склав 2, 76 + 0, 4 (в контрольній групі 3, 5 + 0, 5). Найбільш виражені структурні зміни кісткової тканини проксимального відділу стегнової кістки зареєстровані в III групі (пацієнти віком старше 70 років). Нами зафіксовані структурні зміни параепіфізарної зони у вигляді витончення кіркового шару проксимального відділу стегнової кістки, підкресленості країв кіркового шару (рамкової структури), збільшення прозорості кісткового малюнку в трикутнику Уорда (нижній трикутник шийки, обмежений дугою Адамса, головкою стегнової кістки і великим вертлюгом), розмитості трабекулярного малюнку з вертикальною направленістю трабекул.

Індекси можуть застосовуватися як метод вибору для оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини у пацієнтів з переломами та хибними суглобами шийки стегнової кістки.

Отримано підтвердження, що найбільш виражені структурні зміни в проксимальному відділі стегнової кістки зареєстровані у пацієнтів віком старше 70 років.

Виявлено значимість структурних змін в проксимальному відділі стегна у пацієнтів з переломами та хибними суглобами шийки, що повинно враховуватися при діагностиці та виборі способу фіксації елементів ендопротезу.

ОЦІНКА МІНЕРАЛЬНОЇ ЩІЛЬНОСТІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ЖИТЕЛІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА ДАНИМИ ДЕНСИТОМЕТРІЇ

Бабинець А.М., Юрченко Ю.В., студ. 6-го курсу

Науковий керівни к- к.м.н. Шкатула Ю.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Остеопороз – системне, мультифакторне захворювання, яке характеризується прогресуючою втратою маси та порушенням структури кісткової тканини, що призводить до збільшення ризику переломів кісток скелету. Висока розповсюдженість остеопоротичних переломів, котрі приводять не тільки до зниження якості життя пацієнтів, але й до збільшення смертності, ставить остеопороз в число найбільш приорітетних проблем сучасної медицини.

Оцінка мінеральної щільності кісткової тканини є “нарізним каменем” діагностики остеопоротичних змін. В наш час існує багато способів оцінки мінеральної щільності кістки, які дозволяють оцінювати як кортикальну, так і губчасту її частини. Серед них радіографічна денситометрія, однофотонна и двухфотонна рентгенівська денситометрія, кількісна комп`ютерна томографія, кількісне ультразвукове дослідження. В 2004 році в 1-й міській лікарні м. Суми з`явився денситометр АНІLLES EXPRESS виробництва США. За цей час було обстежено 2785 пацієнтів.

Ми поставили перед собою мету - дослідити стан мінеральної щільності кісткової тканини жителів нашого регіону.

Нами було проаналізовано результати денситометричного обстеження 113 пацієнтів, які знаходилися на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в 2006-2007 роках. Серед обстежених було 66 жінок (58.4%) та 47 чоловіків (41.6%). Середній вік пацієнтів - 51 рік. В основному це були хворі з ортопедичною (72%), ендокринологічною та кардіологічною патологією. Ми розділили обстежених на чотири групи (діаграма 1).

Встановлено, що біля 16% обстежених мають втрату 30% та більше щільності кісткової тканини.

В основному це були жінки віком від 60 років з ортопедичною та ендокринологічною патологією.

Денситометрія – інформативний метод оцінки щільності кісткової тканини, й може використовуватися з метою ранньої діагностики остеопоротичних змін у людей різних вікових груп. Це дозволить своєчасно проводити профілактику і медикаментозне лікування остеопорозу.

ДИАГНОСТИЧЕСКАЯ ЦЕННОСТЬ АРТРОСОНОГРАФИИ ПРИ ПАТОЛОГИИ ОПОРНО-ДВИГАТЕЛЬНОГО АППАРАТА

Бойко А.В., студ. 6-го курса

Научный руководитель - к.м.н, доцент Шищук В.Д.

СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний

Одним из ведущих методов диагностики состояния мягкотканных структур опорно-двигательного аппарата в настоящее время является ультразвуковое исследование.

Артросонография позволяет визуализировать мышцы и сухожилия, окружающие сустав, околосуставные сумки, связки, внутреннюю или синовиальную оболочку, гиалиновый хрящ покрывающий суставные поверхности.

Нами было обследовано 25 пациентов в возрасте от 13 до 62 лет. Объектом исследования являлись синовиальная оболочка, синовиальная жидкость, мениски, суставной хрящ и субхондральные отделы. Ультрасонографию коленных суставов проводили в В-режиме и режиме энергии отраженного доплеровского сигнала (ЭД). Использовали мультичастотные датчики с диапазоном частот 5-10 МГц и каналом энергетичесткого Доплера. В результате проведенного исследования установлено следующее:

Артросонография суставов отличается простотой проведения процедуры, неинвазивностью, доступностью, возможностью динамического наблюдения и при этом высокой информативностью. Предварительная подготовка при данном обследовании не требуется.

Получена информация о локализации воспалительного процесса, которая отвечает на вопрос, где расположено воспаление (в суставе, околосуставной сумке, мышце, сухожилии, связке) и уточняет его степень выраженности.

Артросонография может применяется для диагностики воспалительных процессов при многих ревматических заболеваниях – ревматоидном и реактивном артрите, спондилоартрите и т. д. Данные исследования направлены на синдромальную диагностику, т. е. позволяют выявить воспаление в полости сустава, околосуставной сумки, сухожилиях, связках.

Причинами развития деформирующего гонартроза являются повреждения и аномалии развития менисков, воспалительные и посттравматические изменения синовиальной оболочки, повреждения хряща и субхондральной кости. Сочетание двух и более предартрозных факторов ускоряет прогрессирование дегенеративно-дистрофического процесса. Верификация патологических изменений в хрящевых и мягкотканных компонентах при использовании традиционных методов исследования проблематична. В этом плане диагностическая ценность ультразвукового метода исследования коленного сустава является достаточно высокой. Метод неинвазивен, легковоспроизводим, может быть использован для многократного динамического наблюдения.

Применение данного метода позволяет диагностировать патологические изменения хрящевого и мягкотканного компонентов коленного сустава и на основе полученных данных оценивать потенциал этих компонентов в реализации костной и хрящевой деструкции. Это позволяет прогнозировать не только возможность развития гонартроза, но и скорость его прогрессирования.

ГОСТРА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ: ЕТІОЛОГІЯ, ОПТИМАЛЬНА ДІАГНОСТИЧНА ПРОГРАМА, МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ.

Шевченко Ю.О. студ. 5-го курсу.

Науковий керівник - к. м.н. Сікора В.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Гостра ниркова недостатність (ГНН) - небезпечний для життя стан, що часто призводить до смерті. Так в світі трапляється близько 500 випадків ГНН на 1млн. населення на рік, та близько 200 випадків ГНН, що потребують проведення гемодіалізу, на 1млн. населення на рік. Зважаючи на те, що в більшості випадків початкові етапи лікування ГНН виконують не спеціалісти, лікар повинен вміти розпізнати симптоми та ознаки ГНН, призначати та інтерпретувати результати досліджень, призначити належне лікування, та знати, коли та як швидко необхідно консультувати пацієнта у більш досвідчених колег чи спеціалістів.

Метою роботи було визначити найбільш часті причини ГНН, оцінити традиційні та більш нові стратегії профілактики та лікування, визначення групи пацієнтів, котрим необхідне термінове звернення до спеціалістів.

Провівши огляд вітчизняної та світової літератури було встановлено, що частота ГНН неухильно зростає, особливо у людей похилого віку, хоча поширеність варіює залежно від використаного методу визначення та популяції, що вивчалася. У дорослих віком до 50 років частота ГНН становила 17 на 1млн населення на рік, в віці 80-89 років – 949 на 1млн на рік. Основні причини ГНН можна розділити на 3 групи: 1) преренальні (40 – 79%); 2) реальні (10-15%); 3) постренальні (10%). Преренальні причини виникають внаслідок зниження ниркового кровотоку. Ренальні причини виникають при ураженні клубочків, ниркових канальців, інтерстицію чи судинної сітки. Обструкція сечовидільних шляхів є постренальною причиною ГНН. Виявлено групу ризику в яку ввійшли люди похилого віку, пацієнти з діабетом, гіпертензією чи захворюваннями судин з попередніми захворюваннями нирок. Було визначено оптимальний діагностичний підхід до пацієнта з ГНН. Для вірного встановлення діагнозу ставимо такі запитання: 1) Це ГНН чи хронічна ниркова недостатність? 2) Чи виключена обструкція? 3) У пацієнта еуволімія? 4) Чи існують данні про паренхіматозне захворювання нирок (відмінне від ГНН)? 5) Чи трапилась оклюзія головної судини? Відповіді на них отримуємо за допомогою лабораторних та інструментальних методів діагностики.

Лікування встановленої ГНН включає загальні заходи без урахування причини та специфічне лікування, що направлено на визначені причини (не висвітлюється в даній роботі).

ГНН – стан, що загрожує життю з високим рівнем летальності. Патофізіологія цього захворювання досі невідома, терапевтичні можливості обмежені, у значної частини пацієнтів з часом необхідний діаліз. Пріоритетним напрямком при ГНН є рання діагностика, належні профілактичні заходи, оптимізація водного балансу, ідентифікація та лікування причини захворювання, а також за необхідності своєчасний початок замісної терапії.

ЗАСТОСУВАННЯ БАЛОННОЇ ДИЛАТАЦІЇ ПРИ ЕНДОСКОПІЧНОМУ ЛІКУВАННЯ КАМЕНІВ, ЩО ТРИВАЛИЙ ЧАС ЗНАХОДЯТЬСЯ В СЕЧОВОДІ

Олійник Л.Є., студ. 5-го курсу.

Науковий керівник - к.м.н. Сікора В.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Ендоскопічні методи продовжують займати важливе місце при лікуванні каменів сечоводів.

Метою нашого дослідження є вивчення ефективності застосування балонної дилатації при ендоскопічних малоінвазивних методах лікування каменів, що тривалий час знаходяться в сечоводах.

Дослідження проведені у 18 хворих з каменями нижньої і середньої третини сечоводів. Вік хворих коливався від 28 до 69 років. Камені сечоводів діагностували за допомогою лабораторних, рентгенологічних та ультразвукових методів. Розміри каменів коливалися від 6 до 9 мм. Тривалість перебування в сечоводах складала 1-3 місяці.

Балонну дилатацію проводили за допомогою катетера Фогарті. З цією метою катетер Фогарті №6 або №7 за Frenth вводили до місця оклюзії і дозовано наповнювали повітрям балон. Для зсуву каменів із зони оклюзії в розширену балоном частину сечоводу за 30 хвилин до початку балонної дилатації хворим проводили гемодилюцію (використовували 0,9% розчин хлористого натрію (400 мл), 5% розчин глюкози (400 мл) і реополіглюкін (200 мл)), призначали спазмолітики (Но-шпа по 2 мл), протинабрякові препарати (Моваліс), сечогінні (Лазикс по 2 мл) і α1-адреноблокатори. У якості α1-адреноблокатора використовували Ранопрост по 4 мг per os, який призначали хворим за 2 години до балонної дилатації. Відразу ж після балонної дилатації по сечоводу вводили уретроскоп і проводили тракцію каменя або контактну літотрипсію. Попередня фармакодилатація Ранопростом дистального відділу сечоводу значно поліпшувала умови для проведення по інтрамуральному та юкставезикальному відділах сечоводу уретераскопа. Відсутність необхідності проводити бужування сечоводу значно скорочувала час для ендоскопічної маніпуляції.

При уретроскопії камені змістилися в зону дилатації у 15 з 18 хворих (82,6%). Це дозволило у всіх цих хворих завести вище каменя провідник для подальшої контактної літотрипсії або петлю для тракції каменя. Контактна літотрипсія проведена нами у всіх хворих з каменями, більшими 7 мм (11 чоловік, 73,3%). Тракцію каменів проведено у 4 хворих з каменями від 6 до 7 мм. Балонна дилатація дозволила провести уретроскоп в дистальну зону стенозу сечоводу в усіх трьох випадках, де змістити камінь не вдалося, і провести сеанс контактної літотрипсії.

Таким чином, балонна дилатація є ефективним допоміжним методом при ендоскопічних методах лікування каменів, що тривалий час знаходяться в сечоводах, і може бути рекомендована для впровадження в клінічну практику.

ЗАСТОСУВАННЯ КОРСЕТІВ ПРИ КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ СКОЛІОТИЧНОЇ ХВОРОБИ

Тимощук В.В. – студ. 5-го курсу

Науковий керівник - к.м.н. Шкатула Ю.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Сколіотична хвороба - захворювання дитячого та підліткового віку, що характеризується прогресуючим розвитком складної, багатоплоскістної деформації хребта. Зупинка розвитку патологічного процесу та можлива корекція викривлення - основні задачі лікування та медичної реабілітації цієї категорії хворих. В комплекс обов’язкових лікувальних заходів входить лікувальна фізкультура, масаж, електрофорез з мікроелементами, електростимуляція м’язів, плавання, санаторно-курортне лікування. Ще нещодавно, корсети пацієнтам зі сколіотичною хворобою призначалися тільки при великих деформаціях - сколіозі III-IV ступеня. Серед загальноприйнятних різновидів коригуючих корсетів переважно застосовувався корсет Цукермана. Корсет складався з металевих та шкіряних елементів. Серед його недоліків слід зазначити незручність, масивність. При використанні нерідко відбувалась потертість шкіри, він обмежував рухи, утруднював дихання, роботу внутрішніх органів. Сьогодні, з розвитком новітніх технологій та появою нових матеріалів з’явилася можливість виготовлення нових корсетів (типу Шено, Мільвокі), які значно переважають по своїм характеристикам попередні конструкції.

Нами проаналізовано результати лікування 63 хворих на сколіотичну хворобу, віком від 6 до 14 років, які лікувались у ортопедотравматологічному відділенні СОДКЛ в 2005-2007рр. При аналізі використовували амбулаторні карти розвитку та рентгенограми, виконані на етапах лікування та в результаті динамічного спостереження. При комплексному обстеженні застосовували тест Рісера, ознаку Мовшовича, ознаку Кона. Величину сколіотичної деформації знаходили по методиці Кобба та Фергюсона.

При комплексному лікуванні 28 хворим застосовувалася корсетотерапія, решта хворих лікувалися без корсетів. При аналізі рентгенограм, виконаних при первинному встановленні діагнозу, середня величина сколіотичної деформації дорівнювала 160. При динамічному спостереженні (рентгенограми виконані через 2 роки) середня величина в групі, де використовуваласть корсетотерапія склала 220, а в групі, де корсети не застосовували - середня величина деформації склала 280. В групі пацієнтів, де застосовувалась корсетотерапія встановлено достовірне зменшення прогресування сколіотичної деформації.

Корсетотерапія повинна входити в перелік обов’язкових лікувальних заходів при сколіотичній хворобі I-II ступенів.

ГІРУДОТЕРАПІЯ В КОМПЛЕКСНІЙ ПРОГРАМІ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ХВОРИХ

НА КОКСАРТРОЗ І-ІІ СТ.

Купина М.В., студ. 2-го курсу

Наукові керівники – проф. Каплін М.М.; Купина В.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Вивчено стан стато-динамічної функції кульшових суглобів у 39 хворих з коксартрозом І-ІІ ст., які проходили курси гірудотерапії в клініці «Вертебролог» протягом 2006-2007 років.

Враховуючи результати показників стато-динамічної функції кульшових суглобів в ході експерименту ми можемо стверджувати, що найбільш оптимально позивні результати реабілітації дає комплексне застосування наступних засобів у визначеній послідовності: тракційна коригуюча терапія, гірудотерапія, лікувальний масаж, фізіотерапія, постізометрична релаксація та ЛФК. Підтверджено думку про те, що застосування окремих засобів ФР дає менш виражений клінічний ефект.

В процесі проведеного експерименту доведено ефективність розробленої комплексної програми ФР для хворих на коксартроз І-ІІ стадії віком від 40 до 60 років. Про це свідчать результати дослідження та спостереження за змінами м’язового тонусу нижніх кінцівок, збільшення амплітуди рухів в кульшових суглобах, зменшенням больового синдрому, крепітації та контрактур в них. Це дозволило значно покращити статичну та динамічну функцію кульшового суглобу у хворих на коксартроз І та ІІ стадії.

Загальна картина динаміки статичної та динамічної функції говорить про те, що хворі з менш вираженими контрактурами та задовільним об’ємом рухів показали кращу динаміку поліпшення контрольних показників. Цим підтверджується думка про пряму залежність результатів впливу від строку початку реабілітаційних заходів, а також від патогенетичної стадії розвитку захворювання, ступеня ураження.

Враховуючи аналіз результатів проведеного експерименту ми можемо стверджувати, що експериментальна комплексна програма ФР для покращення статичної та динамічної функції кульшових суглобів у хворих на коксартроз І-ІІ ступенів є досить ефективною і може бути впроваджена у спеціальні реабілітаційні заходи лікувально-профілактичних закладів.

ІМУНОМОДУЛЮЮЧА ТЕРАПІЯ В ВІДНОВНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З КИЛЕВИМИ ФОРМАМИ ОСТЕОХОНДРОЗУ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

Купина М.В., студ. 2-го курсу

Наукові керівники – проф. Каплін М.М.; Купина В.В.

СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС

Вивчався стан гуморального імунітету у 57 хворих з килами в сегментах L4-L5, L5-S1, які проходили періодичні курси відновного лікування у клініці «Вертебролог» за період з січня 2007 року по січень 2008 року, та приймали ехінацею–композітум (29 чол.) і тімалін (28 чол.) паралельно з класичними засобами відновної реабілітації.

Аналіз результатів досліджень в експериментальній та контрольній групах показав, що кількісні показники Ig G і Ig M у хворих з даною патологією змінюється більше в експериментальній групі та визначають стан імунної системи організму.

Результати досліджень показників гуморального імунітету в процесі реабілітації з одночасним прийомом імуномодуляторів дозволяє стверджувати, що стан гуморального імунітету прямо залежить від тривалості та системності їх прийому, а також довго тривалості перебігу захворювання.

В ході дослідження ми спостерігали, що відновлення імунітету відбувається швидше в молодшій віковій категорії жіночої статі експериментальної групи. Поряд із зростанням кількісних показників імунітету, відновлення стато-динамічної функції хребта відбувається прямопропорційно, що призводить до значного скорочення строків реабілітації хворих з даною патологією.

Загальна картина динаміки стато-динамічної функції хребта говорить про те, що хворі з килами в сегментах L4-L5, L5-S1 молодшої вікової категорії (20-40 років) показали вищу динаміку покращення контрольних показників, ніж особи старшої вікової категорії (40-60 років). Це вказує на високі відновлювальні можливості організму людей молодого віку.

Повністю підтверджується думка про пряму залежність результатів реабілітації хворих з даною патологією від терміну початку реабілітаційних заходів та системності і тривалості прийому імуномодуляторів.

АБРАЗІОННА АРТРОПЛАСТИКА В ЛІКУВАННІ ХОНДРОМАЛЯЦІЇ КОЛІННОГО СУГЛОБА

Волик В.С., Мовчан О.К., студ. 4-го курсу

Науковій керівник – к.м.н., Чорний В.М.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра травматології, ортопедії

Патоморфологічним проявленням ранніх стадій остеоартроза є хондромаляція суглобового хряща, яка розпочинається задовго до ренгенпозитивних стадій захворювання. Ефективність лікування залежить від ранньої діагностики та адекватного обсягу хірургічного втручання. Дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів займають друге місце серед захворювань апарата опори та руху, артроскопія - найбільш привабливий метод діагностики та малоінвазивного лікування пошкоджень суглобового хряща.

Мета. Спираючись на аналіз наслідків оперативного лікування хворих на остеоартроз, вивчити можливості застосування артроскопії в проведенні абразіонної артропластики колінного суглоба.

Матеріали і методи. За період 2006 – 2007 р.р. на базі ортопедичного відділення клініки «Мотор Січ» було проведено 326 артроскопій пацієнтам віком від 16 до 60 років з дегенеративними пошкодженнями хряща колінного суглоба. Майже всі хворі, особливо з травмою в анамнезі, мали хондромаляцію виростків стегна або надколінка. Використовували обладнання фірми MGB (Німетчіна). Під час операції 312 хворим виконали дебрітмент зони пошкодження.

У випадках хондромаляції I – II ступеня зону патологічного процесу обробляли циліндричною фрезою шейвера знімаючи шар розм’якшення та зрівнюючи щілини. Під час виявлення пошкодження III ступеня проводили хондропластику шляхом виділення дегенеративно змінених зон рашпілем, краю дефекту рівняли гострою полою фрезою а ложе цілендричною фрезою шейвера. В 70% випадків дно дефекту тунелізували тонким шилом або спицею.

У всіх хворих отримали добрі найближчі наслідки оперативного лікування. В післяопераційному періоді проводили розвантаження оперованої кінцівки на протязі 2 – 3 тижнів. Призначали курс комплексного медикаментозного та фізіотерапевтичного лікування. Після закінчення гострого післяопераційного періоду всім хворим радили застосування хондропротекторів.

Висновки. Таким чином, застосування артроскопічної техніки в проведенні абразіонної артропластики хворим на остеоартроз колінних суглобів є малотравматичним та ефективним засобом профілактики подальшого розвитку хондромаляції.

РОЛЬ РЕНТГЕНАНТРОПОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА ПРИ ЕНДОПРОТЕЗУВАННІ ХВОРИХ З ДИСПЛАСТИЧНИМ КОКСАРТРОЗОМ

Зуб Т.О.

Науковий керівник – д..м.н., проф. Лоскутов О.Є.

Дніпропетровська державна медична академія,

кафедра травматології та ортопедії

Лікування хворих на диспластичний коксартроз (ДК) досі лишається невирішеною проблемою ортопедії. Патологічний процес, спричинений порушенням конгруентності суглобових поверхонь, неминуче призводить до інвалідізації хворих. Методом вибору при лікуванні кінцевих стадій ДК є тотальне ендопротезування кульшового суглоба. Але саме виконання цього втручання, що повинне звільнити хворого від болю та відновити функцію руху й опори, при ДК іноді стає дуже складним через морфологічні зміни компонентів кульшового суглоба.

При вивченні літератури з цієї проблеми ми помітили, що більшість авторів приділяють увагу особливостям імплантації стегнового компонента ендопротеза, тому метою цієї роботи є розробка методики передопераційного планування ендопротезування вертлюжної западини у хворих з ДК.

Нами було проведено оцінку рентгенограм кульшових суглобів у прямій проекції 67 хворих (усього 80 суглобів). Для дослідження були відібрані рентгенограми суглобів, морфологічні зміни на яких відповідали І – ІІІ ступеням ДК за класифікацією Eftekhar. При цьому вважали, що при І – ІІІ ступенях розвиток проксимального відділу стегна й ВЗ пов’язані один з одним, а при 4 ступені за Eftekhar деформації цих структур розвиваються окремо. У контрольну групу ввійшли рентгенограми 21 хворого без ознак дисплазії кульшового суглоба. Досліджувалися ширина й глибина вертлюжної западини, товщина її дна та коефіцієнт, що являє собою відношення глибини вертлюжної западини до її ширини.

Після проведення статистичної обробки отриманих даних було виявлено, що при зростанні ступеня ДК з І до ІІІ ступеня спостерігається зростання товщини дна вертлюжної западини (достовірний сильний прямий кореляційний зв'язок), і, навпаки, зменшення ЇЇ глибини та згаданого коефіцієнту(достовірний сильний зворотній кореляційний зв'язок). Також було помічено, що, якщо взяти середню товщину дна вертлюжної западини в нормі за 100%, то при І ступеня ДК за Eftekhar вона дорівнюватиме 120%, при ІІ – 138%, при ІІІ – 160% (кожні 20% дорівнюють 2,5 мм). На підставі цих даних нами були побудовані принципіальні схеми будови вертлюжної западини при ДК та запропонована методика імплантації вертлюжного компонента при ДК І – ІІІ ступенів за класифікацією Eftekhar.

ТОТАЛЬНЕ БЕЗЦЕМЕНТНЕ ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА ІМПЛАНТОМ З ДОДАТКОВОЮ МЕТАФІЗАРНОЮ ФІКСАЦІЄЮ

Малиш А.А., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – к.м.н., Чорний В.М.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра травматології, ортопедії

В Україні щорічно реєструють майже 330000 захворювань суглобів, серед дорослих і 15000 серед дітей. Важкі наслідки травм та захворювань кульшового суглоба з больовим синдромом і порушенням статикодинамічних функцій ведуть до втрати працездатності. Одним з радикальнах методів лікування цих хворих є тотальне заміщення кульшового суглоба. Поліморфізм проявлень коксартроза виключає можливість застосування одної універсальної системи ендопротезування.

Мета. Вивчити можливості поліпшення статикодинамічних властивостей тотального безцементного ендопротеза кульшового суглоба на основі біомеханічного прогнозування та аналіза кліничного матеріала.

Матеріали та методи. Дизайн стегнового компонента, форма кісткового канала та стабільність імпланта - взаємопов’язані речі. З нашого погляду метафізарно-діафізарна фіксація імпланта дає максимальний результат. Тому запропоновано прямокутну діафізарну ніжку, яка має поглиблення в метафізарній частині з гострою кромкою, спрямованою в напрямку діафіза.

За період 2006 – 2007 р.р під нашим наглядом знаходилось 38 хворих на коксартроз III стадії, віком від 42 до 67 років. З них жінок 29(78%), чоловіків 9(22%). Найбільша кількість хворих спадала на вік від 55 до 65 років. Асептичний некроз головки стегна виявлено у 40% хворих. Всім цим хворим було виконано імплантацію вітчизняного ендопротеза «Мотор Січ ЕТБС» безцементної фіксації.

Техніка ендопротезування стандартна. У всіх випадках застосовували трансглютеальний доступ. В післяопераційному періоді сидіти хворим дозволяли на 2-3 добу після операції, ходити за допомогою милиць – на 4-5 добу, дозоване навантаження на протязі 3 місяців. Віддалені наслідки простежили від 2 до 3 років. Своїм станом хворі задоволені: біль не турбує, пересуваються самостійно, під час ходи додатковою опорою не користуються.

Висновки.

Тотальне ендопротезування кульшового суглоба з застосуванням сучасних конструкцій є радикальним та необхідним методом хірургічного лікування коксартроза.

Ендопротез «Мотор Січ ЕТБС» метафізарно-діафізарної фіксації ніжки дає можливість кістковій тканині якнайдовше адаптуватись до навантаження від імпланта.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ друковані праці співробітників сумського державного університету за 2008 рік

    Документ
    ... крові матері та новонародженого / І.В.Тарасова // Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів, 25 ...
  2. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ 8-0542-33-10-39 mdu edu ua | library_ssu@ нові надходження літератури

    Документ
    ... . – 1) 34. Медицина 61(063) М34 Матеріали міжнароднихнауково-практичнихконференцій студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів "Актуальні питання клінічної медицини" ...
  3. Сумський державний університет бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ 33-10-39 http sumdu edu ua e-mail library_ssu@ нові надходження літератури (4)

    Конспект
    ... )(063) М34 Матеріали міжнароднихнауково-практичнихконференцій студентів, молодихвчених, лікарів тавикладачів "Сучасні досягнення в хірургії", "Сучасні досягнення теоретичної тапрактичної медицини",: присвячених ...
  4. « духовно-творчий потенціал студентської молоді психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації » матеріали ііі всеукраїнської науково- методичної конференції

    Документ
    ... ї молоді слугують праці вчених з ... студента) є перспектива подальшого кар ... та реалізації // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференц ... для студентів тавикладачів у їхній навчальній та ...
  5. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... . Викладачі тастуденти факультету щороку проводять ряд всеукраїнських та міжнароднихнауково-практичнихконференцій, ... тової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодихвчених (у заочній формі). – К.: ННЦ ...

Другие похожие документы..