textarchive.ru

Главная > Документ


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ україни

Одеський державний економічний університет

Ф і л о с о ф і я

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

За редакцією М.Ф.Шмиголя та О.В.Сулима

Автограф

Одеса 2008

ББК 87я73

Ф 561

УДК 1(075.8)

Навчально-методичний комплекс підготовлений у відповідності до сучасних вимог Міністерства освіти і науки України, побудований згідно нової навчальної програми з курсу філософії. Посібник складається з двох модулів. Перший модуль - «Історичні типи філософії», в якому послідовно розглядаються основні етапи розвитку філософської думки; другой модуль “Основні проблеми філософії”, який включає основні теоретичні проблеми філософії – онтології, пізнання, логіки, природи свідомості, людського буття, його етичних вимірів, суспільного прогресу. До кожної теми курсу з метою організації та активізації самостійної роботи студентів запропоновані комплекс проблемно-пошукових завдань, тематика рефератів та доповідей, тести, а також уривки з творів видатних філософів.

Зміст посібника відповідає сучасним вимогам щодо інтеграції України в європейський освітянський простір і зорієнтований на формування у читачів гуманістичного світогляду та творчого підходу до вирішення досліджуваних проблем. Посібник рекомендується для студентів вищих навчальних закладів, а також аспірантів, котрі здають іспит з філософії.

А в т о р и: М.Ф.Шмиголь, О.В. Сулим, Л.О.Сандюк, С.П.Симоненко, М.Ф. Цибра, Н.В.Щубелка

вступ

Філософія є інтелектуальною формою відповіді на глибинні занепокоєння та запити людини. Вона завжди потрібна людині, а особливо тоді, коли життя вимагає вибору, визначення моральної та соціальної позиції. Філософія збирає і концентрує історичний досвід вирішення найнагальніших питань людського світоорієнтування, світоусвідомлення та самоствердження і є інтелектуальним ядром людської духовності. В сучасному світі проблеми світоглядної орієнтації людини, усвідомлення нею свого місця і ролі в суспільстві, мети і змісту її соціальної активності, відповідальності за свої вчинки і вибір форм і напрямків своєї діяльності набувають вирішального значення. Мета вивчення філософії – в осмисленні й обґрунтуванні світоглядних ідеалів і стратегії їхнього досягнення.

Філософи в усі епохи переймалися проясненням проблем буття людини, щораз ставлячи питання про те, як їй варто жити і на що орієнтуватися. Філософія - це нескінченний пошук відповідей на ці вічні проблеми людського буття, які набувають в кожну історичну епоху свого специфічного забарвлення і вирішення. Вони ставились на протязі усієї історії розвитку, і кожна точка зору вносила в їх розуміння нові смислові відтінки. Тому одна із задач вивчення філософії полягає в тому, щоб простежити еволюцію цих змін, показати, наскільки адекватно філософська думка тієї чи іншої епохи відповідала на виклики часу, як видатні мислителі формували системи цінностей, ідеалів, що мають важливе значення для збереження і розвитку суспільства. Альтернативні концепції минулого і сьогодення доповнюють одна одну, збагачують духовно-моральний і інтелектуальний потенціал людства. Тому вивчення філософії неминуче пов’язане зі зверненням до її історії, до концепцій минулого. У зв’язку з цим перший розділ посібника присвячений саме викладу історичних типів філософствування із залученням оригінальних текстів мислителів різних епох. Другий розділ присвячений систематизованому аналізу основних теоретичних проблем філософії.

Вивчення філософії передбачає не просто засвоєння певного обсягу філософських знань, але і уміння творчо застосовувати їх в складних життєвих ситуаціях, в повсякденній, професійній і суспільній діяльності. Тому органічним елементом посібника виступає комплекс проблемно-пошукових завдань, виконання яких сприятиме формуванню у студентів навичок самостійного критичного мислення.

Тема 1.Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві

Зміст теми: 1.Своєрідність філософії та її основне питання. 2. Філософія як світогляд. 3.Філософія: наука чи мистецтво? 4.Функції філософії та її сенс.

Своєрідність філософії та її основне питання

На питання: “Що таке філософія?” - існує, на перший погляд, проста та зрозуміла відповідь: філософія – це любов до мудрості. Саме слово “філософія” утворене від двох грецьких слів: “любов” та “мудрість”. Ще в V ст. до н.е., коли вперше використовували цей термін спочатку Піфагор (біля 580 –500 рр. до н.е.), а пізніше Платон (427-347 рр. до н.е.), сенс філософії вбачали в пошуках мудрості, істини. Платон вважав, що завдання філософії – у пізнанні споконвічних та абсолютних істин. Взагалі пошук істини, прагнення до мудрості та до знань у стародавній Греції визначались як вищі духовні цінності. А філософи, зокрема, софісти, своїм завданням вважали саме навчання мудрості.

Доцільно поставити запитання, а що таке мудрість і чи розкриває сутність філософії відповідь на це запитання? Якщо звернутися до філософських джерел, то ми знайдемо багато визначень ознак мудрості, серед яких і повнота знань, і моральна досконалість, і внутрішня цільність духу, і в цьому контексті слово “філософія” означає прагнення до духовної цілісності людського існування – в античності саме такий зміст вкладали в це слово. І в Новий час Р.Декарт (1596-1650), наприклад, під мудрістю розумів не тільки розважливість у справах, але і досконале знання усього того, що може пізнати людина. Він вважав, що кожен народ тим більше освічений, чим краще в ньому філософствують, тому і немає для держави більшого блага, ніж мати дійсних філософів. Але етимологія слова, та й загальне буденне використання цього терміну в античності надавало йому значення, яке не відповідало академічному уявленню про філософію в більш пізні часи. Йдеться про те, що філософія в той час була нероздільною з людським існуванням, що філософський елемент був присутній у людській діяльності; тобто філософія в реальному античному житті була осмисленням повсякденності, внесенням розуміння всього сущого як єдиного. Філософія як любов до мудрості, перш за все, означало гуманістичну та практичну її спрямованість.

Філософія виникає із внутрішньої потреби людської діяльності та культури дати відповідь передусім на смисложиттєві, світоглядні питання. Філософія пройшла складний та суперечливий шлях, перш ніж відокремилась в самостійну сферу діяльності із своїми особливими функціями. Така діяльність була спрямована на утворення найбільш загальних знань та абстрактних ідей. Людство взагалі проходить досить довгий шлях розвитку цивілізації та культури, перш ніж виникає настійна потреба у виокремленні всезагального як такого, потреба в спеціальній роботі з ним. Хоча ідеї узагальненого типу були накопичені ще до появи філософії, остання виникає якраз тоді, коли з’являється необхідність у роздумах про самі ці всезагальні ідеї. Таким чином з’являються філософські ідеї як особливі явища духовної культури, які концентрують в собі не якісь завершені істини, а, перш за все, проблеми-питання, знахідки та сумніви, спрямовані на осягнення граничних підстав буття. За своїм походженням такі ідеї конкретно-історичні, а за сенсом трансісторичні, трансепохальні. Народжені думкою конкретних особистостей (скажімо, стародавнім греком, французом ХVIII ст., німцем ХIХ ст.), філософські ідеї та концепції обов’язково зберігають індивідуальну, епохальну, національну специфіку. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість бути зрозумілими, необхідними людині іншої епохи, країни, національності. Ще і в цьому сенсі вони загальнозначущі і належать людству як цілому.

Зрозуміло, що зміст філософії далеко не вичерпується дослідженням мудрості, та й остання врешті не може бути остаточно визначеною за своїм змістом. Мудрість, як і знання, невичерпна.

Своєрідність філософського способу осягнення (усвідомлення) світу полягає в побудові системи абстрактних понять та універсальних категорій, за допомогою яких створюється логічно аргументована система теоретичних знань про світ як ціле та місце людини в цьому світі. Філософія спрямована на пошук відповідей на головні питання буття. Цих питань, зрозуміло, немало, але головні з них свого часу дуже стисло сформулював геніальний Іммануїл Кант (1724-1804): Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? і Що таке людина? В історії філософії відповіді на ці питання були різними, але всі вони можуть бути умовно зведені до проблеми відношення людини та світу, а в більш абстрактному вигляді - до проблеми суб’єктивного та об’єктивного, яка була сформульована видатним німецьким філософом Г.Гегелем (1770-1831). Ця теза про відношення мислення до буття набула принципового характеру в антропологічному матеріалізмі Л.Фейєрбаха (1804-1872), а пізніше була сформульована Ф.Енгельсом (1820-1895) як основне питання філософії. Згідно з тлумаченням цього питання, в залежності від вирішення його онтологічної частини, тобто, що вважати в якості основи світу, філософію розділяють на два напрямки: матеріалізм та ідеалізм. Матеріалізм – філософське вчення, яке в основу світу поклало матеріальну субстанцію. Ідеалізм – вчення, згідно якому основу світу складає духовна субстанція, або ідея. Зрозуміло, що такий поділ філософії ні в якому разі не вичерпує всю множину та плюралізм філософських ідей. Тим більше, що далеко не усі філософи поділяють цю думку. Визначене Енгельсом основне питання філософії про відношення духу до буття слід вважати проблемним і не приймати це визначення за остаточну істину.

Доцільним у цьому зв’язку було б звернути увагу на специфіку філософських проблем. Не випадково, багато філософських питань відносять до числа “вічних”. Це не означає, що ці проблеми схожі на проблеми вічного двигуна або квадратури кола, над якими безуспішно ламали голови багато людей на протязі тисячоліть У класичному плані філософія завжди прагнула осягнути такі питання, як, наприклад: Що таке буття? Що таке людина та в чому полягає сенс її існування? Що таке істина? Як співвідносяться свобода і необхідність? Ці питання були поставлені майже три тисячі років тому, але сказати, що вони вже вирішені остаточно, було б великим перебільшенням. Вічними такі питання називаються саме тому, що вони настільки важливі для філософії та життя і одночасно настільки глибокі та неоднозначні, що кожне нове покоління філософів відтворює їх заново і не задовольняється тими рішеннями, які вони знаходять у своїх попередників. Таких питань у філософії немало, і вони й до сьогодні залишаються відкритими, актуальними, проблемними. Однак, це не означає, що філософія не розвивається. Перш за все, розвиток філософії визначається через поглиблення її проблем. Мова йде про те, що філософські питання конкретизуються історичною добою, культурою, і тому вони носять динамічний та історичний характер. Вирішення ж проблем у філософії не може бути остаточним, тобто таким, котре знімало б проблему взагалі. Сказане має безпосереднє відношення й до формулювання основного питання філософії .

Філософія як світогляд

Філософію часто визначають як вищий тип світогляду. І це цілком зрозуміло, тому що для того, щоб відповісти на питання, що таке філософія, слід з’ясувати питання про виникнення або витоки філософії. Відповідь на це питання доцільно починати з визначення поняття світогляду.

Передусім, світогляд - це сукупність поглядів, принципів, оцінок, які визначають ціліснеуявлення людини про світ, її місце в ньому, розуміння та оцінку людиною сенсу свого життята діяльності; це сукупність узагальнених наукових, філософських, соціально-політичних,правових, моральних, релігійних, естетичних орієнтацій, переконань, ідеалів. Світогляд виступає як результат духовного опанування світу; він виникає стихійно, спонтанно, об’єктивно в процесі практичної діяльності людини з моменту її формування. Внаслідок тривалого усвідомлення зв’язку між людиною та світом зароджується світоглядна потреба, а з нею - первісний світогляд. Рівень узагальнення первісної свідомості був невисоким, переважала емоційно-психологічна сфера світогляду, тобто світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання.

І для людства взагалі, і для окремої людини характерне прагнення визначити, що таке світ, яким він є і яким він повинен бути. Спочатку таке уявлення про світ було виражене більше на рівні чуттєвого сприйняття, ніж за допомогою раціонального мислення. Відбувалась фіксація взаємозв’язку процесів та явищ, їх тотожність та різниця між ними. І тільки тоді, коли з’являється понятійний рівень осягнення світу, формується світогляд, здатний розкрити закономірності й сутність явищ та процесів. Світогляд набуває характеру раціонального, теоретичного світорозуміння. Саме його і репрезентує філософія.

Світогляд представляє собою певну духовну цілісність, його складовими є різні вияви людського духу, поєднані єдиним смислом. Це різного типу знання, переконання, ціннісні орієнтації, переживання, норми, а також похідні від них уподобання, імперативи поведінки тощо. Світогляд, однак, не варто зводити до всіх поглядів та уявлень про світ – це лише їх максимальне узагальнення.

Системоутворюючим смислом світогляду є переконання, за допомогою яких знання різного типу не просто фіксуються людиною, але приймаються як свої власні, набуваючи при цьому відповідного емоційного забарвлення, оволодівають нею, стають імперативами її діяльності. Переконання – це ті знання, котрі людина вважає за необхідне обов’язково втілювати у життя.

Світогляд абсолютної більшості людей в усі епохи базувався на здоровому глузді та на повсякденному досвіді, це була своєрідна форма існування “життєвої філософії”. Такий світогляд був обмеженим, нерідко виявлявся беззахисним перед помилками, характеризувався низьким рівнем систематизації, далеко не кожний носій такого світогляду був здатний до напружених духовних пошуків, свідомих зусиль по утвердженню життєвих смислів.

В історичному вимірі філософія – більш пізній тип світогляду, який виникає після міфу та релігії; тобто міфологічний та релігійний світогляд слід розглядати як передумови виникнення філософії. Хоча в цілому в сучасній філософській думці генеральним шляхом, який веде до філософії, визнається шлях від міфу до логосу. Тому і проблему виникнення філософії у багатьох випадках пов’язують з аналізом сутності міфу.

Міф – це історично перший тип світогляду, єдина універсальна форма свідомості, в якій відображалось світовідчуття, світорозуміння, світосприйняття людини; це таке утворення, в якому фантазія приймалась за реальність. Визначальною рисою міфу є ототожнення образу та його предмету, суб’єктивного та об’єктивного, внутрішнього та зовнішнього, йому притаманне уявлення, що “усе в усьому”. Взагалі в культурології поняття “міф” тлумачиться як те, що протиставлене раціональному поясненню світу. А для наукового мислення міфічним виявляється все те, що не можна перевірити з допомогою досвіду.

Міфологія (в перекладі с грецької – вчення про міфи, сказання) - це такий спосіб осягнення світу, який не розрізняє природне та людське, чуттєве та надчуттєве, допускає при цьому багато сутностей предметів, наявність в них таємничих сил. Для первісної людини щось знати - означало мати магічну владу, тому й свідомість стародавніх народів формувала міфи про фантастичні істоти, про справи богів та героїв. Багато міфів присвячено космогонічним (космогонія вивчає причини походження світу) питанням про те, як могло з’явитися все те, що є у світі; чому світ улаштовано так, а не інакше, хто створив цей світ, як довго він буде існувати тощо. Існували також міфи есхатологічні, які описували кінець світу з наступним його відродженням. Цікава деталь: сучасна експериментальна дитяча психологія показує, що значна частина питань, які ставить дитина п’яти-шести років, носить космогонічний характер.

Міфологія була першою спробою систематизованого абстрактного пояснення та відповіді на питання: чому, в силу яких причин, під впливом чого або з чого виникло все, що існує. Для подальшого виникнення філософії суттєвим було те, що вже раніше, за часів міфу, постало питання про походження світу, небесних тіл і таке інше. Більш того, міфологія створила декілька пояснювальних конструкцій, які пізніше лягли в основу перших грецьких філософських ідей. Так, для філософії Фалеса ( VΙ ст. до н.е.) міфологія дала майже готову структуру, на яку він спирається, перетлумачує, будуючи свою філософську, багато в чому наївну модель світу. Філософія в певному смислі перейняла самі питання у міфології, релігії і сформулювала їх у більш “чистій” формі раціонального вчення про першооснову. Разом із питаннями про походження світу багато уваги приділялось людині, її народженню, стадіям життя, смерті. Але в дивовижних сплетіннях міфологічних образів мала місце і пробивала собі дорогу абстрагуюча робота думки – аналіз, узагальнення, особливе символічне уявлення про світ як ціле.

Таким чином, міфологія за всіма своїми ознаками є передумовою філософії, оскільки міф не якийсь примхливий вимисел, а певна первісна мова описання світу. При цьому міфологія має здатність об’єднувати усі знання про світ у єдине ціле, що дозволяло легко та доступно орієнтуватися людині в сучасному їй світі. Міф володіє логікою пояснення складних питань, які мають філософський характер.

Формування та розвиток філософії відбувались і під впливом релігії, в якій є дуже багато спільного з міфологією. І, в першу чергу, це орієнтація на ірраціональний спосіб пояснення світу. Релігія – це така форма світогляду, в якій осягнення світу здійснюється через його роздвоєння на природний (”земний”, який сприймається органами відчуттів) та надприродний (”небесний”, надчуттєвий). Релігія прагне до розрізнення ідеального та реального, Бога та світу. В міфі такого роздвоєння немає. Визначальною ознакою релігії є віра в надчуттєве, ідеальне, яке ототожнюється з духовним. Ідея Бога як духовної сили, ідея панування духовного над тілесним є вирішальними в релігійній свідомості.

Становлення філософії у багатьох випадках відбувалось під впливом релігійних ідей. Так, античні філософи будували релігійно-філософські системи, які відрізнялись від сучасних їм політеїстичних, так званих народних релігій. Це вже були раціоналістичні системи, які прагнули обґрунтувати поняття про Бога, створивши особливе вчення – теологію. Бог філософів античності це – абстрактне поняття. Такими виступають, наприклад, “Нус” (розум) у Анаксагора (біля 500-428 рр. до н.е.), “Логос” у Геракліта (530-470 рр. до н.е.), Форма у Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). Він суттєво відрізняється від антропоморфних богів релігійно-міфологічних уявлень: Зевса, Аполлона, Афродіти тощо.

Як відомо, філософія виникає майже одночасно в VI–V ст. до н.е. в трьох цивілізованих центрах тогочасного світу – Індії, Китаї, Греції. Її появі передували докорінні зміни у формах господарювання людини - перехід від привласнюючого господарства до виробничого, що в підсумку дало небувалий досі приріст додаткового продукту. Підвищення економічної самостійності окремих індивідів, усвідомлення ними своїх власних інтересів, своєї нетотожності з колективом спонукало їх до пошуку якісно нового типу світогляду, формування нової життєвої позиції, котра допомогла б людині вирватись з родоплемінних уз. Таким новим типом світогляду й стає філософія, котра базувалась на засадах, абсолютно протилежних як міфу, так і релігії, а саме – на зміну ірраціональній міфологічній картині світу філософія пропонує раціональну, котру створює вже сама людина, покладаючись на власний досвід духовно-практичного освоєння світу. Якщо міфологія всіляко урівнювала індивіда з колективом, то філософія допомагала йому подолати свою залежність від роду, відкривала шлях до його самовдосконалення. Через філософію людина повірила в себе, а не в міфічних богів.

Зазначимо, що, незважаючи на досить різноманітні та багато в чому суперечливі думки з проблеми виникнення філософії та її співвідношення зі світоглядом, найбільш переконливою, на нашу думку, є точка зору, яка зводиться до ствердження, що філософія є системою основоположних аргументованих ідей щодо загальних питань буття в складі світогляду. Саме філософія, спираючись на знання та розум, висунула на перший план інтелектуальні аспекти світогляду. Специфічною ж ознакою формування інтелектуальних аспектів світогляду був перехід від образного мислення до понятійно-логічних абстракцій. Тому і процес виникнення філософії слід розглядати як тривалий процес вирішення суперечності між старим, міфологічним світоглядом і новим мисленням, яке зароджувалось в рамках спеціального знання елементарних наук, пов’язаних із практикою та реальним життєвим процесом людей.

Філософія: наука чи мистецтво?

В межах аналізу специфіки та своєрідності філософії постає складна і досить заплутана проблема про співвідношення філософії та науки. Виникає питання, чи може бути філософія визначена як наука? В сучасній екзістенціально-ірраціональній філософії (Ф. Ніцше (1844-1900), А.Бергсон (1859-1941), М. Хайдеггер (1889-1976), М. Бердяєв (1874-1948)) не раз проголошувалась теза, що філософія – це не наука, і що філософія починається саме там, де наука закінчується. Наука має справу з конечним, ставить конкретні завдання створення якихось теоретичних концепцій для вирішення практичних проблем. Наука знеособлена, об’єктивована, користується строгими методами аналізу та доказу, які виключають характерний для філософії широкий розкид думок, уявлень, точок зору. Філософія цього позбавлена якраз тому, що має справу не з конечним, а з безконечним. Філософія, на відміну від науки, тлумачиться представниками цієї традиції як особлива сфера діяльності людини, що прагне осягнути граничні підстави буття - Життя, Смерть, Свободу, Щастя, Жах та багато інших, так званих вічних питань. Філософія і виникла для того, щоб пояснити те, що не в силах пояснити наука, і до неї не можна підходити з такими ж мірками, як до науки.

Але якщо підійти до філософії не тільки з боку конкретних її концепцій, а розглянути з позиції історії, то можна констатувати, що взаємовідносини філософії та науки мають тривалу традицію. У стародавні часи узагальнені знання містили в собі як наукові, так і філософські ідеї, їх неможливо було розділити.

Вже у Аристотеля з’являється термін “перша філософія” в якості основної науки, тобто філософії у сучасному сенсі цього слова. В Середньовіччі філософія та наука знаходились під тягарем теології, яка для обґрунтування схоластичних ідей стимулювала розвиток формальної логіки. В Новий час, особливо завдяки працям Р.Декарта та Г.Гегеля, було введено уявлення про універсальну науку, якою і вважали філософію; інші науки вважали частинами філософії. Нерідко філософію розглядали як науку про всі науки, або науковчення (І.Фіхте). В Новітній час авторитет наук швидко зростає, вони досить успішно відвойовують у філософії одну сферу людських інтересів за іншою (філософія позитивізму -найяскравіший цьому приклад).

Як би там не було, в усі історичні епохи філософія та наука йшли пліч-о-пліч, доповнюючи одна одну. Багато принципів науки, такі як доказовість, систематичність, перевірюваність висловлювань були вироблені у філософії. Більш того, філософія містить у собі могутній апарат обґрунтування своїх позицій та пояснення своїх проблем: вона не тільки користується цим апаратом, але і постійно працює над його удосконаленням відповідно до характеру та масштабу життєвих проблем, що виникають перед людьми. Висновки, які отримані в рамках філософії, служать не тільки засобом здобування наукового знання, але і входять у зміст науки. Багато відомих вчених в галузі конкретних наук розробили, разом із тим, і оригінальні філософські системи. Це Аристотель, Дж. Бруно, М.Копернік, Р.Декарт, К.Маркс, З.Фрейд, Б.Рассел та ін.

Отже, між філософією та наукою має місце гармонійний взаємозв’язок, йде постійний процес обміну ідеями; в цьому сенсі особливу значимість набули такі пограничні між філософією та наукою сфери знання як філософські питання фізики, математики, біології, соціології тощо. Філософія та наука потрібні одна одній, їх союз розірвати неможливо. Тому й відповідь “так” чи “ні” на питання, чи являється філософія наукою, значно спрощує складну картину взаємовідносин між ними. Відповідь “так” залишає в сутінках екзистенціально-ірраціональні підходи до цієї проблеми; а відповідь “ні” можна розцінювати як забуття історичного зв’язку між філософією та наукою. Компромісною, з огляду на вищесказане, можна вважати тезу пронаукову орієнтацію філософії, яка більшою або меншою мірою присутня в тих чи інших філософських напрямках. Зазначимо, що ніколи раніше філософія не була настільки науково зорієнтованою, як зараз. Безумовно, наукова орієнтація філософії - це її позитив. Гірше, коли таку орієнтацію або абсолютизують і вважають, що це її єдина перевага, або взагалі заперечують.

Але чому ціла низка філософів дотримується не наукової, а чуттєво-ірраціональної орієнтації? Німецький філософ А.Шопенгауер (1788-1860) підкреслював, що філософія - це мистецтво, а не наука. Пізніше інший німецький філософ Ф. Шеллінг (1775-1854) стверджував, що ідеали філософії може втілити лише той, хто володіє художнім хистом. Філософія не задовольняється понятійним осягненням світу, вона ще прагне до піднесеноговідчуття. В цьому сенсі мистецтво більше споріднене з нею, ніж наука. Сучасний філософ – екзистенціаліст М. Хайдеггер проголошує тезу, що філософія - і не наука, і не світоглядна проповідь, а те, що здійснюється в якомусь фундаментальному настрої.

Знову ж таки постає питання, чи дійсно філософія є мистецтвом? В історії світової філософської думки досить чітко простежуються дві тенденції: філософія зближується або з наукою, або з мистецтвом. Про першу тенденцію ми вели мову раніше. Друга тенденція репрезентована чуттєво-ірраціональною орієнтацією філософії. Чуттєво-ірраціональна філософія робить акцент на індивідуальному, а не загальному та універсальному, на плюралізмі, а не на монізмі. В центр уваги ставиться загострене відношення до найбільш нагальних проблем життя та долі людини. Для цієї філософії не притаманна безпристрасна наукова раціональність, забуття ірраціонального, байдужість до людини, будь-яка спроба віддати перевагу поняттю замість відчуття; в основі такої філософії лежить не раціональний світогляд, а світовідчуття. Філософія - це акт життя, драматична боротьба у творчому процесі життя. Філософія не може не бути особистісною і навіть тоді, коли вона прагне бути об’єктивною. Справжня філософія, за Бердяєвим, є не та, що досліджує об’єкти, а та, що переймається сенсом життя та особистою долею. Філософія й починається з роздумів над своєю долею.

Прихильники чуттєво-ірраціональної філософії часом, ототожнюючи філософію з мистецтвом, переживанням, спираються при цьому на певну аргументацію. Хоча в дійсності художня творчість, створення художніх образів (поетичних, музичних) не є характерним для філософії, це зовсім не означає, що філософія не використовує символи, метафори, образи. Вони досить розповсюджені і в філософських текстах, але зміст філософії складається не з художніх образів чи переживань, а з філософем, тобто філософських ідей. Тут було б доцільно зазначити, що філософський понятійно-категоріальний апарат відрізняється від “мов” суто наукового знання чи мистецтва. Філософія не має своєї загальноприйнятої фахової мови (ця особливість віддаляє філософію від науки) – кожний філософ, створюючи свою власну філософську систему, відповідним чином створює і свою власну мову, вкладаючи в загальновідомі терміни (поняття) своє розуміння і сенс (а це зближає філософію з мистецтвом). Маючи в собі достатньо можливостей, щоб відповідати загальним вимогам науковості, філософія, разом з тим, виявляє себе як щось таке, що є “понад” наукою, тобто має в собі додаткові можливості для вияву та зміни суб’єктивних смислів.

Таким чином, попри всі свої відмінності, філософія є суттєво спорідненою і з наукою, і з релігією, і з мистецтвом. З наукою її зближує безперечне прагнення до істини і прагнення володіти нею. Спорідненість релігії та філософії в тому, що ця остання так само постійно спирається на певні вихідні принципи й відзначається стійкістю до зовнішньої критики. З мистецтвом філософію поєднує інтимно-особистісний характер творчості, зверненість до внутрішнього світу людини. Порівняння філософії з мистецтвом виявляє її гуманістичну спрямованість, її гранично зацікавлене ставлення до людини. Філософія існує не інакше як в ім’я людини.

Функції філософії та її сенс

Філософія виконує різноманітні функції: світоглядно-регулятивну,методологічну, гносеологічну, просвітницьку, евристичну, інтеграційну, критичну. Така кількість функцій обумовлена участю філософії у вирішенні багатьох проблем, пов’язаних із потребами людини осмислити світ. Серед названих функцій ми розглянемо найбільш суттєві.

Світоглядно-регулятивнафункція. Ми вже відмітили, що часто філософію визначають як погляд людини на світ в цілому і на місце людини в ньому, тобто як світогляд, і тому вона впливає на свідомість людей. Зрозуміло, це не означає, що усі люди знаходяться під тиском філософії і що нікуди їм від неї не дітися; тобто такий вплив не слід розуміти буквально. Далеко не всі люди володіють філософськими теоріями, які б формували певним чином їх світогляд. Але кожна людина прагне осмислити світ і при цьому виявити та раціонально сформулювати взаємозв’язок та взаємозалежність елементів цього світу.

Формування світогляду людини як систематизованої частини її свідомості відбувається під впливом конкретних, різноманітних, хаотичних, життєвих обставин. Людина не задовольняється знанням окремих фрагментів реальності. Вона прагне все зв’язати в єдине ціле, знайти принципи та ідеали, завдяки яким можливо було б сформулювати свої переконання. Навіщо це потрібно людині? Основна причина полягає в тому, що людина прагне до гармонії свого душевного світу, до подолання хаосу душевного стану, що викликає дискомфорт. Духовна гармонія може бути досягнута інтуїтивно, несвідомо. Але її можливо і треба шукати на шляху раціонального опанування світом. Необхідність ця обумовлена тим, що будь-яка практична діяльність за своїм сенсом раціональна. Вона передбачає вміння співвіднестиміж собою мету, предмет та засоби. Коли останні між собою правильно співвіднесені, діяльність стає добре організованою і це допомагає людині визначити своє місце в мозаїчній картині світобудови.

Сказане не слід розуміти так, що філософія пропонує людині вже готовий світогляд. Реальна картина така, що і тут потрібен вибір, оскільки в самій філософії існує цілий спектрсвітогляднихпозицій. З самого зародження філософії існував світоглядний плюралізм - розмаїття напрямків та шкіл, які вели між собою суперечку з принципових питань існування природи, людини та її свідомості. Всі ці позиції – матеріалістична чи ідеалістична, раціоналістична чи ірраціоналістична та інші - представлені в філософії в досить цілісних, продуманих та відточених формах, пропонуючи своє бачення світу.

Тобто філософський світогляд передбачає побудову певної картини світу. Картинасвіту - це спосіб бачення світу як цілого, включаючи і людину в ньому. Необхідність встановлення картини світу пов’язана з прагненням мати синтетичне, цілісне уявлення про світ. Таке цілісне уявлення пропонує не лише філософія, але й наука та релігія. Взаємовідношення між філософською, науковою та релігійною картинами світу завжди були і залишаються досить напруженими, хоча вони і співіснують одна з одною.

Однак, філософська картина світу – це завжди незавершенакартиназ продовженням. На відміну від конкретних наук (фізики, біології, соціології), які дають остаточну картину відповідно до свого предметного самовизначення, філософські уявлення неодмінно потребують подальшої конкретизації на основі даних науки, мистецтва та практики.

З світоглядною функцією тісно пов’язана інша функція філософії – методологічна. Методологія ( від грецького слова “метод” – шлях до пізнання, логос – вчення) - вчення про методи пізнання. Це сукупність пізнавальних засобів, прийомів, які використовуються в науці. Разом з тим, це сфера знання, яка вивчає засоби, передумови та принципи організації пізнавальної та практичної діяльності. Кожна наука має свій метод. В останній час сформувалась особлива галузь знання – загальна методологія, в межах якої досліджуються внутрішні механізми, логіка, організація знання, проводиться аналіз мови науки, особливості росту наукового знання, структури наукового відкриття. Відповідно до специфіки філософії мова йде про такі методи, принципи, дії, які мають фундаментальне, а не локальне значення, тобто філософський метод – це система найбільш загальних прийомів теоретичного та практичного освоєння світу, а також спосіб побудови та обґрунтування системи самого філософського знання.

Філософський метод задає загальні принципи дослідження, які ґрунтуються на теоретичному мисленні, вираженому у філософських категоріях. Розробка універсальних категорій, які лежать в основі людського пізнання, складають так звану експлікативнуфункціюфілософії. Як стверджував німецький філософ Г.Гадамер, без розробки понять та категорій неможлива була б і сама філософія. Поняття складають її суть, і тому історія розвитку понять – це і є філософія. Взагалі, історичний метод, який стверджує, що чим би ви не займались, завжди є резон враховувати історію досліджуваної проблеми, є найбільш переконливим методом у філософії.

Методологічна функція філософії визначає загальний процес пізнання. А це, передусім, означає, що загальна спрямованість пізнання світу багато в чому залежить від того, що прийняти за основу, або субстанцію світу: ідеальне чи матеріальне начало. Якщо загальний процес пізнання розглядається як відображення дійсності у свідомості, то це є матеріалістичнийметод. Якщо ж цей процес розглядається як самопізнання свідомості, абсолютної ідеї, яка присутня в речах, або як аналіз наших особистих відчуттів, то це ідеалістичнийметод. Дуже важливо відрізняти матеріалізм та ідеалізм і як форми світогляду, і як філософські напрямки, і як філософські методи.

Одна з головних функцій філософії – функція інтеграціїкультури. Філософія виступає в ролі живої душі культури. Вона звертається до усіх форм культури, прагнучи узагальнити її досягнення в єдине ціле. Існує закономірність: чим багатіша філософська концепція, тим ширше коло культурних явищ стають предметом її осмислення. У філософії культура отримує можливість обернути погляд на саму себе, тобто філософія виконує роль самосвідомостікультури

Філософія виконує і просвітницькуфункцію. Філософська думка обґрунтовує моральнийідеал (добра, відповідальності, сенсу життя), здатний служити провідною зіркою в житті людини та суспільства. Як стверджував в цьому зв’язку німецький мислитель М.Шелер (1874-1928), філософія - це “знання заради спасіння” на противагу “знанню заради панування”, тобто науковому та технічному знанню. І в цьому аспекті філософія вчить, як жити людині, щоб залишатися людиною, як зберегти свою людську гідність перед постійними бурями і катаклізмами, перед обличчям неминучої смерті. І на відміну від мистецтва філософія звертається, перш за все, не до відчуттів, а до розуму. А на відміну від релігії вона вважає, що інше, істинне життя можливе тут і зараз, в цьому світі. Це не потойбічний ідеал, який можливий тільки після божественного перетворення світу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ Частина 1 Умань – 2008

    Документ
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ імені ПАВЛА ТИЧИНИ ЗБІРНИК ... розвитку освітиУкраїни у ХХІ столітті та Болонської декларації вимагають переосмислення ролі самостійної роботистудентів. Тому ...
  2. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКА ... для розрахунку і обліку навчальної роботи, Переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи викладачів та ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... державного технологічного університету, в авторських лекційних курсах «Історія України», «Культурологія», «Соціологія» длястудентів та ... правил Міністерства народної освіти, всі навчальні заклади у визначених губерніях стали відноситися за сво ...
  4. Список рукописів навчальних посібників та підручників для внз що поступили на грифування в іітзо у 2010 році

    Документ
    ... .10 Навчальний посібник «Технічний переклад: завдання длясамостійної роботистудентів» Халабузар О.А. Бердянський державний педагогічнийуніверситет Баханов ...
  5. Список рукописів навчальних посібників та підручників для внз що поступили на грифування в іітзо у 2010 році

    Документ
    ... .10 Навчальний посібник «Технічний переклад: завдання длясамостійної роботистудентів» Халабузар О.А. Бердянський державний педагогічнийуніверситет Баханов ...

Другие похожие документы..