textarchive.ru

Главная > Документ


§ 2. Управління кримінально-виконавчою системою. Органи виконання покарань та їх компетенція

Кримінально-виконавчій системі України притаманні всі ознаки системного явища. Оскільки система утворюється із множинності еле­ментів, які перебувають у взаємовідносинах, їй притаманні ознаки ке­рованості.

Управління кримінально-виконавчою системою покладено на Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, який є цен­тральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що без­посередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності Департамент керується Кон­ституцією України та іншими законами і нормативними актами.

Будь-який процес управління передбачає здійснення організуючої, виконавчої, розпорядчої та адміністративно-господарчої діяльності пев­ним органом. Оскільки кримінально-виконавчу систему складає мно­жинність елементів, тобто органів та установ виконання покарань, Депар­тамент, керуючи цією системою, здійснює цілу низку функцій: плануван­ня, організацію, загальне керівництво, оперативне розпорядження, прогнозування, регулювання, облік та контроль. Але процесу уп­равління кримінально-виконавчою системою притаманні і специфічні

28

29

функції, зокрема функція виконання кримінальних покарань. Ця функція є визначальною у всій діяльності органів та установ виконан­ня покарань, оскільки ці органи, як уже вказувалося, наділені спеціаль­ним статусом та зайняті спеціальною діяльністю — виконанням кри­мінальних покарань. З метою реалізації, насамперед, саме цієї функції Департамент у ході здійснення управління кримінально-виконавчою системою вступає у різноманітні правовідносини з метою задоволення всіх потреб вказаної системи. Ці правовідносини торкаються галузей адміністративного, господарського, цивільного, кримінального, трудо­вого права. Принцип субординації та підпорядкованості органів та ус­танов виконання покарань передбачає можливість управління кожним органом або кожною установою виконання покарань підпорядковани­ми їм процесами на відповідному рівні. У цій сфері такі органи або ус­танови наділені владними повноваженнями щодо управління підпоряд­кованими їм процесами.

Таким чином, відповідно до функцій, які покликаний виконувати орган управління, повноваження Департаменту можна поділити на:

  • повноваження щодо планування діяльності системи (визначен­
    ня основних напрямів діяльності органів і установ виконання пока­
    рань та ін.);

  • повноваження з організації та вдосконалення системи (внесення
    пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування криміна­
    льно-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, по­
    силення боротьби зі злочинністю, інформування громадськості з цих
    питань та ін.);

- повноваження щодо загального керівництва системою (здійснен­ня переведень засуджених з однієї установи до іншої у випадках, перед­бачених законом, організація оперативно-розшукової діяльності, ор­ганізація виконання актів амністії та помилування та ін.);

  • повноваження щодо оперативного розпорядження справами си­
    стеми (здійснення управління майном підприємств та установ, що на­
    лежать до сфери управління Департаменту, затвердження структури та
    штатного розпису органів та установ виконання покарань, визначення
    порядку застосування дійсних і умовних найменувань установ криміна­
    льно-виконавчої системи та присвоєння їх та ін.);

  • повноваження щодо прогнозування розвитку та діяльності систе­
    ми (аналіз результатів діяльності органів та установ виконання пока­
    рань, складання довгострокових та оперативних прогнозів криміноген­
    ної обстановки та ін.);

  • повноваження щодо регулювання, обліку та контролю за систе­
    мою (контроль виконання актів законодавства з питань, що належать
    до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечення роз­
    поділу та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під

варту, контроль за станом охорони праці і техніки безпеки, здійснення нагляду за додержанням правил і норм щодо безпечного проведення на підприємствах кримінально-виконавчої системи робіт, видання в уста­новленому порядку нормативних актів і їх збірників та інших матеріалів з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи та інші повноваження).

Згідно з Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 Департамент є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахун­ки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням.

Нормативний акт підкреслює, що Департамент — це орган зі спе­ціальним статусом. Специфіка статусу обумовлена завданнями, які за­конодавець ставить перед Департаментом, а також тим, що цей орган не виконує більше ніяких функцій.

Основними завданнями Департаменту є:

  • здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кри­
    мінальних покарань;

  • розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взя­
    тих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування пе-
    редбаченних законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;
    здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами
    додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених,
    хворих на алкоголізм та наркоманію;

  • забезпечення додержання вимог законодавства в органах і уста­
    новах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним
    проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх при­
    пинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і уста­
    новах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці зло­
    чини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

  • керівництво органами і установами виконання покарань, ор­
    ганізація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим
    роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього
    навчання;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького
складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;
удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Для виконання покладених на нього завдань Департамент наділе­ний необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими цент­ральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Ав­тономної Республики Крим, органами місцевого самоврядування, гро­мадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних

ЗО

31

держав. Прикладом такої взаємодії може бути підготовка засуджених до звільнення та надання звільненому допомоги у вирішенні соціально-побутових питань, у рамках яких органи та установи кримінально-ви­конавчої системи взаємодіють з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення. Порядок такої взаємодії визна­чений у спільному наказі Департаменту, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2000 р. № 139/405/150.

Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконан­ня. У разі необхідності Департамент разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади видає спільні акти.

Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами.

Указ Президента визначає структуру Департаменту. Очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент Ук­раїни. Голова Департаменту має заступників, які призначаються та звільняються з посади відповідно до законодавства. Голова Департамен­ту розподіляє обов'язки між заступниками голови.

Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконан­ня покладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.

Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утво­рюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а та­кож керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої вла­ди, а також керівники органів і установ виконання покарань та підпри­ємств, які належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів Ук­раїни. Рішення колегії втілюються наказами Департаменту.

Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть ут­ворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і по­ложення про них затверджує голова Департаменту.

Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані форму­вання.

Державний департамент України з питань виконання покарань має територіальні органи управління — управління (відділи) Державного

32

департаменту України з питань виконання покарань в областях, Авто­номній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Ці органи реалізу­ють рішення і накази Департаменту на місцях, у межах своєї компетенції здійснюють поточне керівництво органами та установами виконання покарань у відповідній області (районі, місті), інформують центральний апарат Департаменту про стан органів та установ виконання покарань відповідної території, виконують інші функції щодо забезпечення діяль­ності кримінально-виконавчої системи.

До органів виконання покарань віднесена також кримінально-ви­конавча інспекція.

Кримінально-виконавча інспекція — це орган виконавчої влади, підпорядкований Державному департаменту України з питань виконан­ня покарань, який відповідно до законодавства здійснює діяльність з ви­конання кримінальних покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, ви­правних робіт.

Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуван­ням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням.

Кримінально-виконавчі інспекції створюються відповідними уп­равліннями (відділами) Державного департаменту України з питань виконання покарань. У своїй діяльності кримінально-виконавчі інспек­ції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Департаменту. Органи інспекції при виконанні покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп.

§ 3. Установи виконання покарань

Установи виконання покарань — це такі організації, які безпосеред­ньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань. Установами виконання покарань є: арештні доми, криміна­льно-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

У межах, визначених законом, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, війскові частини, гаупт­вахти і дісциплінарний батальйон.

З наведеного визначення випливає, що оскільки виключною діяль­ністю виправних, виховних установ та арештних домів є виконання

33

відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належать до установ виконання покарань. Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконання деяких видів криміналь­них покарань. Тому ці органи не є установами виконання покарань.

До того ж органи та установи виконання покарань утворюються Департаментом; що стосується військових частин, гауптвахт і дис­циплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборо­ни України.

Зупинимось докладніше на кожному з видів установ виконання по­карань та інших органах, які виконують деякі види кримінальних по­карань.

Арештні доми — це вид установ виконання покарань, у яких засуд­жені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст. 60 КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізо­ляції засуджених від зовнішного світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих кате­горій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.

Вимоги до створення та внутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також непо­внолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнад­цять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Кримінально-виконавчі установи — це вид установ виконання по­карань, в яких засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Діяльність з виконання вказаного покарання є основ­ним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системі установ виконання покарань. Пояснюються це тим, що пока­рання у виді позбавлення волі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективніших покарань. У криміна­льно-виконавчих установах утримується переважна кількість засудже­них до позбавлення волі.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-ви­конавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-ви­конавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на ко­лонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

34

Існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовле­но реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавленя волі (ст. 92 КВК України). Ця вимога спрямована на забез­печення ізоляції, запобігання негативному впливу, який може справи­ти на засудженого вперше особа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефекту від покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ. Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диферен­ційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.


З загальними умовами тримання


Для зручності сприйняття наведемо схему видів кримінально-вико­навчих установ.

Кримінально-виконавчі установи мають статус юридичних осіб зі всі­ма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної особи.

Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та нормативними актами Депар­таменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В криміналь­но-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова — для мешкання засуджених; виробнича — для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діаг-ностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць без­посередньо залежать від рівня безпеки колонії.

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, 'їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання,

35

медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності ус­танови та життєдіяльності засуджених.

На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які про­глядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камер­ного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуюються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продо­вольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, ап­теки та інші приміщення.

Нормативними актами Департаменту, зокрема Правилами внут­рішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнан­ня гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дис­циплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структу­ру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адмі­ністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника ке­рують визначеними для них начальником установи окремими ділянка­ми роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи - оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтен­дантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні на­чальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законо­давством, а також на забезпечення належного виконання кримінально­го покарання.

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового поміч­ника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

36

Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є на­чальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові осо­би очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засудже­них. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контро­лери, інспектори, молодші інспектори.

Як вже вказано, кримінально-виконавчі установи поділяються на виправні колонії та виправні центри.

Виправні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які вико­нують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного

позбавлення волі.

Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до поз­бавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент. Виховні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які викону­ють покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засу­джених неповнолітніх, їх організаційна та просторова побудова відпо­відає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду.

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосов­но осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покаран­ня, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України).

Дисциплінарні батальйони призначені для виконання покаран­ня у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служ­би в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціально­го звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обме­ження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на га­уптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випро­буванням. Організація і діяльність цих установ визначається Мініс­терством оборони України.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

    Закон
    Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 1 грудня 2005 року N 3166-IV,ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3175, від 20 грудня 2005 року N 3235-IV, ОВУ, 2005 р.
  2. Кримінально-виконавчий кодекс україни верховна рада україни закони за №1129-iv від 11 07 2003

    Закон
    1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації
  3. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії Стаття 1 Кримінальне процесуальне законодавство України

    Кодекс
    2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
  4. Кримінально-процесуальний кодекс України

    Кодекс
    Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону
  5. С учасні тенденції розвитку держави та права україни

    Документ
    До збірки наукових праць увійшли результати наукової діяльності професорсько-викладацького складу Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії, що здійснювалась протягом 2007 року, які присвячені актуальним
  6. Кримінально-процесуальний кодекс України Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1 Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

    Кодекс
    Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону

Другие похожие документы..