textarchive.ru

Главная > Документ


Костьольна вулиця

Київ 2010

.

* *

*

*

* *

*

1000-ліття української культури

На обкладинці: Олександрівський костьол

і павільйон панорами. З поштівки 1902 р.

Володимирська гірка. Збірка краєзнавчих статей — Київ, 2010

© Упорядкування, макет — Валерій Лисенко, Київ 2010

Фото з архівів київських колекціонерів

«Голгофа» у перспективі Костьольної вул. Фото кінця 1920-х рр.

(праворуч в глибині щойно зведений конструктивістський

житловий будинок кооперативу «Сяйво», нині № 6)

Між «Присутственими місцями» та Михайлівським монастирем — водонапірна башта (не збереглася) . Фото 1870-х рр.

Південна частина Володимирської гірки. З поштівки кінця 1890-х рр. Одразу праворуч водонапірної башти, трохи попереду — низенька будівля з вежею: стрілецький тир, відкритий 1895 р. (згодом до нього прибудували проекційну будку, і на гірці з’явився кінотеатр під назвою «Електробіограф-Тир»). Ще трохи правіше, біля паркану, видно біленький стовпчик. Це встановлений року 1889 р. обеліск у пам’ять генерал-губернатора Олександра Дрентельна, якого на цьому місці у липні 1888-го розбив апоплексичний удар

Костьольна вулиця пролягає від Майдану Незалежності до Трьохсвятительської вулиці. Прокладена у 40-і рр. 19 ст. по трасі зем­ляних укріплень Старого міста, відповідно до генплану Києва 1837 р. (арх. В. Беретті). Назва від Олександрівського костьолу.

У 1934–91 мала назву вул. Челюскінців (на честь подвигу учасників полярного дрейфу на пароплаві "Семен Челюскін" у 1934).

Садиби Костьольної виходили на сусідні Хрещатик та Михайлівську вулиці, за київським звичаєм мали великі сади.

№№ 3 та 5, зведені у 1871 р, капітально добудовані у 1913–14 рр. на замовлення нового власника — відомого київського купця Якова Каплера, батька славетного радянського кінематографіста Олексія (Лазаря) Каплера. У перших поверхах первісно були крамниці. Будинок № 4 зведено 1887 року в стилі історизму, за проектом Олександра Шілле. Композицію вулиці формують зведені у 1910–13 рр. будинки №№ 7, 9 — чудові взірці київського модерну. Шкода, що капітальні ремонти 1970–80-х років спотворили первісну планувальну структуру та декор інте­р’є­рів.

До забудови органічно вписані житлові споруди радянського періоду: № 6 (1927 р., кооператив будівельників "Сяйво", арх. М. Холостенко), № 10 (арх. М. Гречина), № 15 (для співробітників АН УРСР, арх. В. Заболотний). Пам'ятками історії та культури є Олександрівський костьол з будинком плебанії № 13 (сполучені огорожею зі сторожкою у стилі класицизму), будинки №№ 3–9, 15, де у різний час проживали видатні діячі науки і культури, зокрема М. Боголюбов (майбутній директор міжнародного Інституту ядерних досліджень у підмосковній Дубні), М. Доброхотов, А. Уманський, М. Лаврентьєв (засновник Новосибірського академмістечка), С. Лебедєв (творець МЭСМ і БЭСМ), І. Францевич, студент КПІ С. Корольов — майбутній лідер радянської космонавтики.

303. ОЛЕКСАНДРІВСЬКОГО КОСТЬО­ЛУ КОМПЛЕКС, 19–20 ст.

Звід пам'яток історії та культури України:

Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: МС

.ua/index.php?urlcrnt=projects/select.php&seriaName=zpk

Вул. Костьольна, 13-а, 13-6, ІЗ-д, 17 — вул. Трьохсвятительська, 7 (архіт., іст). У південно-східній верхній частині Старокиївського пагорба, на наріжній садибі між ву­лицями Костьольною, Трьохсвяти­тельською і прилеглою з північного за­ходу пізнішою забудовою, що з'яви­лась на території приналежних до кос­тьолу саду і городу. На поч. 20 ст. загальна площа садиби становила 4937 кв. сажнів. її забудова формувалася впродовж 1-ї пол. 19 — поч. 20 ст. До наших днів від неї збереглися розташо­вані на червоній лінії вул. Костьоль­ної Олександрівський костьол (№ 17, 1817–49), будинок домініканського мо­настиря (№№ 13, 13-а, 19–20 ст.), флігель для прислуги (пізніше школа, № 13-6, 1824, 1862), огорожа з брамами (вул. Костьольна 17 — вул. Трьохсвятитель­ська, 7, 1-а пол. 19 — поч. 20 ст.), з бо­ку вул. Трьохсвятительської — прибут­ковий будинок (№ 7, 1913–14), у гли­бині садиби — сторожка (вул. Кос­тьольна, 17, 1884) і флігель з господар­ським льохом (вул. Костьольна, 13-д, 1862). Стайні, каретний сарай та інші господарські будівлі, споруджені на подвір'ї 1874, не збереглися. 1993 праворуч від паперті костьолу встановлено пам'ятний знак жертвам тоталітарного режиму (вис. — 6,62 м, шир. — 2,62 м), виготовлений у Поль­щі. Традиційний високий латинський хрест із сталі встановлено на низькому двоступінчастому бетонному подіумі. Виготовлений об'ємно хрест (з внут­рішньою порожниною) має наскрізний фронтальний отвір. Горизонтальна пе­ремичка ділить отвір на дві частини так, що зверху утворюється рівнораменний грецький хрест, у середохресті якого на дзвоновій фермі підвішено бронзовий дзвін. На раменах, верхів'ї та основі грецького хреста — напис польською мовою накладними брон­зовими літерами й дата: «Віра, надія, любов, 1993». У нижній частині латин­ського хреста бронзова плита з рель­єфним написом: «Пам'ять жертвам за віру і Батьківщину. 1917–1991». Дзвін має рельєфні написи латиною — на чо­ловому боці девіз: «Завжди вірний» і зображення хреста, на зворотньому — польською: «1808–1992. Ливарня Анни Фельчинської-Чецьор і Збігнева Фельчинського майстра людвісарського», Нижче в колі — зображення гераль­дичного герба з написом латиною по колу: «Ян Пурвінський єпископ Жито­мирський».

Дмитро Малаков, Амелія Шамраєва.

303.1. Олександрівський костьол, 181749 (архіт.). Вул. Костьольна, 17, На червоній лінії забудови вулиці, Го­ловний фасад звернено в бік Хрещати­ка. Відіграє велику роль у формуванні панорами колишнього Верхнього міста з боку Дніпра та Хрещатика. Перший в Києві костьол Пресвятої Богородиці домініканського монасти­ря збудовано 1235 князем Володими­ром IV Рюриковичем на Оболоні, 1246 споруджено костьол домініканського ордена поряд з Лядською брамою (те­риторія сучасного Майдану Незалеж­ності), На 1433 і кін. 15 ст. припадають відомості про нові католицькі костьоли (каплиця в литовському замку і де­рев'яний домініканський костьол під Замковою горою). 1690 домініканці звели на Подолі величний мурований костьол в ім'я св. Миколая {1690 його перетворено на церкву в ім'я святих Петра і Павла, містилася на вул. Притисько-Микільській, 1930 зруйнована); 1796 — дерев'яний костьол на торговій площі Печерська, який горів 1799. Після того, як цей храм було визнано аварійним та маломістким, київський цивільний губернатор надіслав у Санкт-Петербург заяву київської шлях­ти від 31 жовтня 1814, підписану київ­ським маршалком графом П. Потоцьким, з проханням дозволити побудува­ти цегляний римсько-католицький кос­тьол в ім'я св. Олександра (на відзнаку перемоги Росії у війні з наполеонів­ською Францією й на згадку про пере­бування в місті імператора Олександ­ра І, «який дарував Європі мири) і будинок при ньому для священиків домініканського ордена. Для здійснен­ня робіт передбачалося встановити для шляхти Київської губ. внесок у розмірі 25 коп. від кріпацької душі.

303. Олександрівського костьолу комплекс.Генеральний план:

  1. Олександрівський костьол.

  2. Будинок домініканськогомонастиря.

  3. Огорожа з брамами.

  4. Прибутковий будинок.

  5. Сторожка.

  6. Флігель для прислуги костьолу.

  7. Флігель з господарським льохом.

  8. Пам'ятний знак жертвамтоталітарного режиму.

Згоду на будівництво та розпорядження про виділення ділянки між Старим Києвом, Подолом і Печерськом було отримано влітку 1815. Місце для садиби визначе­но в 1815–17 за участю міського арх. А. Меленського нижче Михайлівського Золотоверхого монастиря, на території колишнього Архангельського виводу Печерського відділення Старокиївської фортеці, де, як з'ясувалося, в давні часи був цвинтар. Ця територія пе­ред хвірткою у валу Михайлівського відділення фортеці ще 1805 була нада­на Михайлівському Золотоверхому мо­настирю для спорудження «странно-приїмниці» (готелю) та помешкань для штатних служителів обителі. Оскільки монастир не забудував ділянку, згідно з наказом київського губернського прав­ління та за «височайше апробованим» планом від 18 травня 1817, її було пере­дано для зведення костьолу (імпера­торське повеління на будівництво підписано 28 травня 1817). 30 серпня 1817 на розчищеній ділянці пл. 3447 кв. сажнів закладено та освячено наріж­ний камінь костьолу, що мав стати центром монастиря ордена св. Домініка. Первісний проект костьолу скла­дено арх. Пілером. Згідно з ним, перед­бачалося спорудити хрещатий у плані, однобанний храм у стилі класицизм з шестиколонним портиком коринфсько­го ордера на головному південному фа­саді та двома парами скульптур святих у нішах обабіч входу. У проекті арх. Пілера, завдяки симет­рії, компактності основних об'ємів та виразній півсферичній бані, було яскраво втілено ідею центричного храму-пам'ятника у стилі класицизм на честь перемоги у війні 1812.

303.1. Олександрівський костьол. Вул. Костьольна, 17. План. Інтер'єр.

Через не­статок коштів будівництво храму затяг­нулося. У вересні 1824 місце вдруге було роз­плановане арх. А. Меленським з роз­ширенням садиби до 1340 кв. сажнів, після затвердження нового плану роз­почалися будівельні роботи під нагля­дом арх. Пілера. До травня 1830 ниж­ній ярус костьолу було вимуровано до рівня вікон. У зв'язку з польським по­встанням 1830–31 будівництво призу­пинилось. За зверненням предводителя шляхти графа Г. Тишкевича у вересні 1835 план і фасад костьолу арх. Піле­ра були затверджені у Київському будівельному комітеті. Наглядачем за будівництвом призначено міського арх. Л. Станзані. У 1836 Станзані дору­чив професору Київського університету Ф. Мєховичу розробку економічнішого проекту, який було затверджено у Санкт-Петербурзі Радою шляхів сполу­чення та публічних споруд у серпні то­го ж року. Кошти на добудову костьолу пожертвував поміщик Звенигород­ського повіту А. Совецький, на внутріш­нє оздоблення — поміщики брати Д. та А. Понятовські (вони і Модзалевський фінансували також розробку спроще­ного проекту). У 1842 будівництво кос­тьолу було в основному завершено, 30 серпня його освячено. 1847 закінчено спорудження кам'яних сходів і огорожі, тинькування, встанов­лення зимових вікон, благоустрій тери­торії тощо. Друге освячення відбулося 4 жовтня 1849 після встановлення двох дзвонів (вагою 10 та 16 пудів), завер­шення внутрішніх оздоблювальних робіт, укладення цегляної і плиткової підлоги, ремонту трьох брам з хвіртка­ми, тинькування колон, пофарбування стін тощо. В листопаді 1849 під час бурі на костьолі було зірвано значну частину даху, пошкоджено баню. Ремонтні роботи проведено 1849–54 під керів­ництвом міського арх. М. Самонова. Порівняно з первісним проектом за­гальні габарити споруди було збереже­но, проте змінено пропорції, форму портика, який став чотириколонним тосканського ордера, на головному фа­саді на наріжжях добудовано дві флан­гові вежі-дзвіниці, змінено пропорції та план споруди. Зовнішній архітектур­ний декор отримав спрощені форми пізнього класицизму. Всередині кос­тьол вийшов дуже просторим і світлим. Стіни прикрашало ліплення, підбанний простір — розписи (зображення чоти­рьох євангелістів). Окрім головного вівтаря зі штучного мармуру, що скла­дався з чотирьох колон іонічного ор­дера, було влаштовано шість бічних пристінних вівтарів і встановлено ор­ган, перевезений 1838 коштом А. Совецького з Кременецького ліцейського костьолу. В головному вівтарі місти­лася копія відомої ікони пензля П. Рубенса «Розп'яття Ісуса Христа», у вів­тарі з правого боку — копія картини Рафаеля «Мадонна Фаліньйо», у вівтарі св. Антонія — копія картини Б. Мурільйо «Св. Антоній». У підбаннику між віконними прорізами були зображення дванадцяти апостолів. З правого боку, під дзвіницею містилася каплиця Не­порочної Діви Марії. У грудні 1915 за проектом єпархіального арх. К. Іваницького під лівою дзвіницею влашто­вано невеликий склеп для тимчасового установлення там трун з тілами небіж­чиків, померлих у шпиталях під час 1-ї світової війни.

1937 костьол закрито як діючий храм. 1938–39 при частковому збереженні оздоблення фасадів інтер'єри споруди, перекриття були повністю реконстру­йовані та пристосовані під установи і робітничий гуртожиток, що призвело до розподілу внутрішнього простору на чотири поверхи зі зведенням додатко­вих цегляних стін та дерев'яних пере­городок. Всі поверхи отримали кори­дорну систему планування, було про­бито додаткові вікна. 1952 частину кос­тьолу передано обсерваторії Київсько­го університету з метою пристосування під планетарій, частину приміщень — Історичній бібліотеці Міністерства культури УРСР.

1991 костьол повернено католицькій громаді. Реставраційно-віднов­лю­вальні роботи здійснено в 1991–95 за проек­том арх. С. Юрченка польською фір­мою «Енергополь». Було відтворено у первісних формах бічні фасади: реста­вровано напівкругле вікно, карнизи то­що. Значний обсяг робіт виконано в інтер'єрі. Розібрано стіни та перекрит­тя, відновлено декор збереженого кар­низа під підбанником бані. Коринфські капітелі пілястрів реконструйовано з великою часткою вірогідності за решт­ками, розкритими в натурі, за віднай­деними під підлогою архітектурними фрагментами. У процесі реставрації на педантивах підбанного простору роз­крито зображення євангелістів. Під од­ним з них знайдено напис — прізвище «Вишневський» (вірогідно, автор жи­вопису) і дату «1863». Пофарбуван­ня фасадів та інтер'єра виконано у первісній колористиці за архівними та натурними архітектурними дослід­женнями. Костьол цегляний на високому цоколі з підвалами, тинькований, у плані пря­мокутний, з бічними ризалітами і нар-тексом, над яким влаштовано хори, та більш вузькою прямокутною вівтарною частиною, що закінчується двоповер­ховою закристією з окремим входом. До об'єму нартекса включено дві наріжні вежі-дзвіниці зі сходами. Квад­ратне у плані основне ядро розчленова­но всередині чотирма стовпами-пілона-ми, які через підпружні арки несуть навантаження цен­тральної бані. Пере­криття склепінчасті: у центрі — велика півсферична баня (діам. — 17,5 м), ут­ворена з дерев'яних, підшитих дошка­ми кружал, у бічних компартиментах — цегляні циліндричні склепіння з розпалубками. Перехід до підбанника здійснено за допомогою трапеціє­подібних парусів. Бані і дах вкрито бляхою, пофарбованою у світло-сірий колір. На висоті цоколю перед голов­ним входом влаштовано огороджену ґратами паперть-терасу, на яку ведуть широкі гранітні сходи. Наріжжя тераси і сходи фланковано ампірними мета­левими світильниками на фігурних гранітних п'єдесталах (збереглися част­ково). Провідними елементами у симе­тричній центричній композиції спору­ди є велична центральна баня на висо­кому підбаннику, прорізаному аркови­ми вікнами, та подібні за абрисом, але менші за розміром дві вежі-дзвіниці на головному південно-східному фасаді. Три півсферичні бані увінчано позоло­ченими маківками й хрестами. Парад­ний вхід підкреслено монументальним чотириколонним портиком тоскансько­го ордера з трикутним фронтоном, у тимпан якого вписано рельєфний ла­тинський хрест. Антаблемент портика, що включає карниз значного виносу на площинних мутулах, має продовження на бічних фасадах, поділяючи їх на ос­новний і аттиковий яруси. Основний ярус включає широкі прямокутні вікна нижнього світла, обрамлені простими лиштвами з прямими сандриками, а та­кож напівкруглі ампірні вікна верхньо­го світла, розташовані у бічних ри­залітах і над прямокутним отвором го­ловного входу. Бічні ризаліти і торець закристії оформлено великими піляст­рами тосканського ордера. Гладенька площина аттикового ярусу прорізана лише лежачими віконцями для освіт­лення сходів у межах дзвіниць. Тло фа­садів пофарбовано у світло-жовтий колір, архітектурний декор — у білий, цоколь — у сірий.

На відміну від екстер'єру інтер'єр кос­тьолу вирішено у більш ошатному ко­ринфському ордері. Великими піляст­рами на п'єдесталах цього ордера оз­доблено стіни вівтаря і підпірні стовпи-пілони, з'єднані між собою чотирма ви­сокими напівциркульними підпружними арками, окресленими профільова­ними архівольтами. Мотив аркади під­хоплює форма нижчих діагональних проходів у пілонах, орієнтованих на наріжні ніші-ескедри. В інтер'єрі панує висотно розкритий підбанний простір, добре освітлений дванадцятьма аркови­ми вікнами циліндричного підбанника з гладенькими, побіленими разом із ба­нею простінками. По низу підбанника проходить круговий антаблемент ко­ринфського ордера, над карнизом яко­го влаштовано обхідний балкончик. Згідно з класицистичними канонами, архітрав розчленовано горизонтальни­ми смужками з іоніків, зубців і намис­тин, виносну карнизну плиту оперто на модульйони, декоровані листям аканта. Дещо модифіковані коринфські капі­телі пілястрів включають голівки херу­вимів. Стриманий ліплений і скульп­турний декор доповнюють живописні зображення євангелістів у парусах підбанника. Колористичне вирішення інтер'єра в цілому витримано в світлих тонах: білому (архітектурний і ліпле­ний декор), розбіленому жовтому (тло стін), світло-сірому (підлога з мармуро­вих плит).

Розписи костьолу, що збереглися, в цілому мають напівпрофесійний ха­рактер. Зображення євангелістів в овальних медальйонах виконано у сти­лістиці романтизованого академізму. Еклектичні неорокайлеві обрамлення дещо дисонують з ампірною ясністю та величною простотою форм і об'ємів, вишуканим лаконізмом класицистич­них орнаментальних прикрас та про­філювань. На східних стовпах зобра­жено святих Матфея і Марка, на західних — святих Луку та Іоанна з їхніми символами. Найцікавішими є образи Матфея та Іоанна. Матфея написано більш-менш вправним ма­люнком, його образ привертає увагу вдалим цілісним колористичним вирі­шенням і переконливою психологіч­ною характеристикою. На обличчі сивочолого старця читається вираз за­думи та натхнення. Досить втішний і живий вигляд має й ангел, вирішений за типом путті, що ніби виринає до євангеліста із хмари. Зображення Іоанна напружене, має контрастне кольорове вирішення, основним акцен­том якого є малиновий плащ святого. Дві інші композиції, що постраждали дужче, мають менш виразний вигляд, тільки пейзаж на тлі за постаттю євангеліста Марка позначений поміт­ними ознаками стилю романтизм.

Окрім розписів, інтер'єр храму при­крашають картини й ікони, розміщені на підбанних пілонах. По периметру храму на стінах розміщено невели­кі поліхромні барельєфи зі сценами життя Ісуса Христа. Інтер'єр при­крашають мармурові та алебастрові статуї Богоматері, Ісуса Христа та св. Олександра. Змістовно важливими елементами оздоблення є встановлені в центральній наві високий хрест з «Розп'яттям», дерев'яний престол, пишно прикрашений різьбленням, ор­намен­тика якого включає мотиви ні­мецького ренесансу й бароко, і таке саме різьблене крісло. Кафедра ко­стьолу досить скромна за розміром і декором, її прикрашають площинно вирізьблені зображення ангелів, вино­градної лози, сцена «Сходження Свя­того Духа на апостолів і Богоматір». Найціннішим елементом мистецького оздоблення є старовинна (імовірно, 19 ст.) копія «Преображення Господ­нього» Рафаеля (1520), що походить зі збірки кафедри реставрації Акаде­мії образотворчого мистецтва та ар­хітектури.

Олександрівський костьол — визначна архітектурна пам'ятка доби пізнього класицизму, невід'ємна частина істо­ричного ландшафту центру Києва, в якому відіграє роль важливої архітек­турної домінанти. Тепер кафедральний римсько-католи­цький костьол [944]. В костьолі встановлено виготовлений фірмою «Вайзе» новий орган на 48 регістрів та три клавіатури, переданий в дар німецьким містом Бамбергом у травні 2002.

Олексій Овчаренко, Тетяна Трегубова, Амелія Шамраєва.

303.1. Євангеліст Матфей. 303.1. Євангеліст Марк.

303.1. Євангеліст Іоанн. 303.1. Євангеліст Лука.

303.2. Будинок домініканського монас­тиря 1-ї пол. 19–20 ст., в якому про­живали Андрей Шептицький, Світличний І. О. (архіт., іст.). Вул. Костьольна, 13. На червоній лінії забудови вулиці. Автор проекту, ймовірно, арх. Пілер. Первісно двоповерховий на одинад­цять віконних осей, у плані Г-подібний, з першим цегляним і другим де­рев'яним поверхами, виступним колон­ним ґанком входу в центрі головного фасаду.

303.2. Будинок домініканського монастиря.

303.8. Пам'ятний знак жертвам тоталітарного режиму.

Призначався для ченців домі­ніканського ордена. Після закриття ос­таннього в 1832 використовувався як парафіяльний дім. У великій залі було облаштовано каплицю, в якій правили службу до завершення будівництва Олександрівського костьолу. Тильним фасадом споруда вихо­дила на господарське подвір'я. Після перебудови у 1849–60 перший поверх складався з тринадцяти кімнат з кух­нею, коморою з невеликим льохом, другий — з тридцяти кімнат (з двома віконними прорізами кожна). 1914 верхній дерев'яний поверх замінено на цегляний. 1939 виконано ремонтні ро­боти на фасадах та в інтер'єрі. 1941–43 споруда зазнала значних пошкод­жень, 1946 відновлена. 1951–53 за про­ектом арх. О. Недопаки (керівник — арх. М. Шехонін, інститут «Київміськ-проект») здійснено надбудову третього і четвертого поверхів з подальшим при­стосуванням під житловий будинок для тресту «Легпромбуд» харчової про­мисловості СРСР.

Чотириповерховий з підвалом і висо­кою терасою на підмурку з боку голов­ного фасаду, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, з пізнішою невели­кою двоповерховою прибудовою на лівому бічному фасаді, До центрально­го головного входу ведуть кам'яні схо­ди, терасу огороджено ґратами на цег­ляних стовпчиках, завершених граніт­ними полірованими кулями. Перекрит­тя пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Первісне внутрішнє плану­вання не збереглося. Вирішений у стилі класицизм. Пло­щинний за характером головний фасад подекуди розкреслено гуртами й завер­шено карнизом великого виносу, оз­добленим ліпленими кронштейнами та розетками. Вікна прямокутні, на флан­гах третього поверху балкони. На першому поверсі головного, бічного і тиль­ного фасадів збереглися фрагменти первісного архітектурного оздоблен­ня — розкріповані клинчасті перемич­ки вікон, поєднані між собою міжвіконними й підвіконними профільова­ними гуртами.

Будинок — цікава пам'ятка цивільної архітектури 1-ї пол. 19–20 ст. 26 квітня — у першій половині травня 1917 у будинку проживав граф Андрей Шеп­тицький (світське ім'я — Роман Олек­сандр Марія; 1865–1944) — митропо­лит Галицький Української греко-католицької церкви (з 1900), громадсько-політичний діяч. 1914 заарештований у Львові росій­ською адміністрацією, інтернований в Росію. Повертаючись із заслання, при­їхав до Києва, зупинився у настоятельських покоях. 28 квітня 1917 від­відав УЦР, яка містилася у Педагогічно­му музеї (вул. Володимирська, 57), був на засіданні Київського губернського з'їзду Української селянської спілки, що відбувався в ньому; зустрівся з го­ловою УЦР М. Грушевським. Наступ­ного дня М. Грушевський і С. Єфремов (член Комітету УЦР) нанесли офі­ційний візит митрополиту Андрею у цьому будинку. 9 травня відслужив панахиду в Олександрівському кос­тьолі за померлого 1916 у Львові письменника, вченого, громадського діяча І. Франка. Під час перебування в Києві призначив о. Михайла (Цегельського) генеральним вікарієм для ка­толиків візантійського обряду в центральних землях України.

З 1940-х рр. у будинку містився гурто­житок АН УРСР. 1953–55 на другому поверсі в першій кімнаті ліворуч меш­кав Світличний Іван Олексійович (1929–92) — поет, літературознавець, критик, один з провідних діячів шести­десятництва. У цей час — аспірант Інституту літератури АН УРСР, розпо­чав літературознавчу і публіцистичну діяльність. У списку робіт, який склав він сам, першою стоїть рецензія на книжку Д. Граніна «Шукачі» у журналі «Дніпро» (1955, № 6). З травня 1960 ро­дина Світличних проживала на вул. Уманській, 35, квартира № 20. Помер після довготривалої хвороби, внаслідок жорстоких умов ув'язнення й заслання (остання адреса — вул. І. Клименка, 16, квартира № 91). У гуртожитку разом з І. Світличним мешкав літературний критик І. Бойчак. Тепер у будинку містяться різні уста­нови [945].

Сергій Білокінь, Дмитро Малаков, Лариса Федорова.

303.3. Огорожа з брамами, 1-а пол. 19 — поч. 20 ст. (архіт.). Вул. Костьоль­на, 17 — вул. Трьохсвятительська, 7. Вздовж червоної лінії забудови вулиць та у глибині садиби, навколо прилегло­го до костьолу прямокутного подвір'я, На малюнку Т. Шевченка 1846 зобра­жена цегляною з боку вул. Костьольної та у вигляді дерев'яного паркану з боку вул. Трьохсвятительської. Сучасного вигляду, ймовірно, набула в 1913–14 під час спорудження прибуткового бу­динку (вул. Трьохсвятительська, 7) та реконструкції у 1914 парафіяльного бу­динку (вул. Костьольна, 13-а) й школи (вул. Костьольна, 13-6). Цегляна на цоколі, тинькована. Скла­дається з ритмічно встановлених квад­ратних у перетині підвищених стовпів і глухих фільончастих прясел з карниз­ними гуртами. Обрамлення стовпів з боку вул. Костьольної і внутрішнього, прилеглого до костьолу подвір'я має оз­наки стилю модерн — напівкруглі за­вершення з декоративними круглими нішками у центрі.

В огорожі влаштовано три проїзні брами. Скромно оформлений в'їзд на подвір'я будинку на вул. Трьохсвяти­тельській, 7 має другорядний характер. Симетрична парадна брама обабіч головного фасаду костьолу відіграє значну композиційну роль. Поряд з проїздами, фланкованими високими стовпами, у стіні прорізано по одній арковій хвіртці. Основними елемен­тами архітектурного оздоблення ви­ступають ошатні металеві заповнен­ня проїздів і отворів хвірток: знизу фільончасті глухі, вгорі з ажурних ме­талевих ґрат. Рисунок ґрат, утворений з рослинних мотивів, арабесок і волют, є характерним для періоду історизму кін.19 — поч. 20 ст. По осі проїздів, над заокругленими завершеннями стулок встановлено акцентні латинські хрести. Огорожа — композиційно важлива функціональна частина забудови сади­би Олександрівського костьолу.

Тетяна Трегубова.

303.3. Огорожа з брамою. 303.7.Флігель з господарським льохом.

303.4. Прибутковий будинок. План першого поверху.

303.4. Прибутковий будинок, 191314 (архіт.). Вул. Трьохсвятительська, 7. На червоній лінії забудови вулиці, в ото­ченні цегляної огорожі. Споруджений у садибі Олександрівського костьолу на місці колишнього саду. За першим контрактом від 8 травня 1907, костьол здав цю ділянку (пл. 500 кв. сажнів) у тимчасову оренду шляхтянці М. Бржезинській. За наступною угодою від 11 травня 1911, укладеною за сприяння арх. К. Іваницького настоятелем кос­тьолу Станіславом Шептицьким і за­твердженою Луцько-Житомирською духовною консисторією, орендатором терміном на 32 роки з правом забудови ділянки став інж. Г. Позняков. Він був автором проекту будинку та керівни­ком будівельних робіт. 1914–18 спору­да належала костьолу і частково була заселена спадкоємцями Г. Познякова. 1926–27 перебувала на балансі Житкоопу, пізніше її займала поліклініка.

Двоповерховий на цокольному поверсі, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. До прямокутного основного об'єму прилягає крило, що замикає простір подвір'я з боку пров. Костьоль­ного. Дах вальмовий, з бляшаним по­криттям. Внутрішнє планування кори­дорне двобічне з центральним розта­шуванням сходового вузла. В архітектурному вирішенні будівлі поєднані раціоналістичні та ретроспек­тивні тенденції пізнього модерну. Ком­позиція головного фасаду асиметрична, центральну вісь виділено ризалітом з високим вікном сходової клітки та пла­ским ступінчастим щипцем, бічні осі намічено розкріповками. В оздобленні першого поверху використано модер­нізовані неоренесансні форми: піляст­ри іонічного ордера в міжвіконних простінках та високі сандрики у ви­гляді карниза на консолях. Надвіконні й підвіконні фільонки доповнено рос­линними рельєфами з мотивами стилі­зованих волют і пальмет. Прямокутні без лиштв вікна другого поверху розміщені на тлі рустованого поля стіни. Ціннимелементом інтер'єра є парадні дерев'яні сходи з масивними різьбле­ними балясинами.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Храми святого Миколая в Києві Київ 2009 На обкладинці

    Документ
    ... Руси Русская линия 15.05.2010 rusk.ru/st.php?idar ... -ті — 80-ті роки він наполегливо і методично ходив вулицямиКиєва і фотографував стару забудову — не ... року міський землемір позначив межі костьольної садиби, її південна половина призначалася для ...
  2. «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни

    Документ
    ... Америки - до 18 %. Після 2010 р. Америка поступиться другим місцем ... р. побудували Олександрівський костел (вул. Костьольній), у 1857 р. - кірху (вул. Лютеранська ... гетьманства та однієї вулиці (Київ), ткацтва (с. Обуховичі Київської обл.), вишива­них ...

Другие похожие документы..