textarchive.ru

Главная > Документ


Переживши кримські події та завершивши будівництво на Хрещатику, Ховалкін, з 1854 р. — вже київський 1-ї гільдії купець [16], продовжив активне будівництво. 1859 р., на його замовлення, відомими архітекторами міста були розроб­лені нові проекти. По червоній лінії Хрещатика планувалося розмістити два двоповерхові будинки з першими торговими поверхами. Архітектор Федір Голованов виконав їх у легких, вишуканих формах неоренесансних палаццо [18], що свідчить про поступовий відхід від типового проектування, характерно­го для першої половини XIX ст.

Проект будинку в садибі Ховалкіна по лінії вул. Хрещатик. 1859 р.

Арх. Ф. Голованов. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 2289.

Будинок не зберігся. Публікується вперше

(Відомості про цього архітектора вкрай обмежені. З літературних джерел відомо, що він навчався у Петербурзькій Академії мистецтв з 1840 по 1851 р. під керівництвом О.Беретті. За проект будинку, призначеного у найм, отримав у 1851 р. звання некласного художника. 1855 р. за виконання проекту сходів для міської думи «призначений» в академіки. Архівні документи дозволяють допов­нити цю коротку інформацію. Голованов Федір Федорович народився 1818 р., походив з міщан Чернігова. Звання некласного художника Петербурзької Ака­демії мистецтв давало право на отримання почесного громадянства. Тому в 1852 р. він був виключений з чернігівського міщанського стану, тобто підвищив свій соціальний статус. 1852 р. вступив на службу архітектором Київського Володимирського кадетського корпусу. У 1853-54 рр. брав участь під керівниц­твом О.Беретті в проектуванні комплексу кадетського корпусу (згодом — гімназії) по Бібіковському бульвару, 14 — вул. Терещенківській, 4. Співпрацював з архітектором Штормом І.В. над проектуванням Володимирського собору (ймовірно, викону­вав креслення). Спираючись на «зразкові проекти», здійснив будівництво в садибах на вулицях Ярославів Вал, 1 — Лисенка, 2-4 (1858-1859), Ярославів Вал, З (1858), Хорива, 1 (1860-і), Костянтинівській, 7 (1860), Костянтинівській, 17 (1857), Мало-Жито­мир­ській, 9 (1858), Михайлівській, 8 (1859), Хоривій, 27, Братській, 17-19 (1862) тощо. У 1860-х рр. переїхав до Санкт-Петербурга, де рік працював під керівництвом архітектора О. К.Бруні. Не маючи замовлень, у 1866 р. погодився зайняти посаду міського архітектора в Тобольську, яка давала пристойне річне жалування. Роботою своєю був незадоволений, про­ектуванням майже не займався, з теплотою згадував свої київські роки, співпрацю з О. Беретті, з яким вів листування. Вочевидь, по закінченні обов'язкового три­річного терміну роботи, залишив сибірське місто. Не виключено, що незабаром Голованов помер — в листі до Беретті скаржився на здоров'я [17]).

Флігель на 5 вікон по фасаду (зразковий проект №2) стояв по червоній лінії, на ділянці, що відповідає сьогодні садибі №6 на Хрещатику. 1860 р. на за­твердження були подані два фасади, і кращим було визнано другий варіант, який залишав місце для влаштування воріт. У 1870 р. флігель було перебудовано на замовлення нового влас­ника Ф. І. Кейля за проектом архітектора Р. Тустановського [19], а згодом — взагалі знесено для будівництва масштабного торгівельного та конторського будинку (1911 р.).

Одночасно із забудовою по фронту Хрещатика велося бу­дівництво на вул. Трьохсвятительській, на землі, яку власник приєднав до свого володіння 1854 р. Для забудови верхньої ча­стини ділянки міський архітектор Микола Самонов у 1859 р. запроектував двоповерховий, на високому цоколі (через пере­пад рельєфу) Г-подібний у плані особняк з вишуканим дев'ятивіконним симетричним фасадом, класицистич­ним в основі («каменный дом №1»), що має вплив неоренесансних стилізацій [13]. Фасад намічалося потинькувати з «отделкою украшений». Проект, як і зведені рані­ше будівлі на Хрещатику, був варіацією "зразкових фасадів" ("составлен применяясь к Высочайше утвержденным образцам") — типових для всієї Російської імперії проектів, пошире­них з початку XIX ст. до 1860-х років, які надавали містам дещо казенного вигляду.

Здійснюючи у 1860 р. будівництво, Ховалкін ввійшов у конфлікт з настоятелем костелу, який звинуватив його у підрізанні гори та захопленні костельних земель. Але тогочас­ний міський архітектор М. Іконников та землемір Л. Шмїгельський підтвердили, що новозведений будинок виходить на Кость­ольну вулицю (торець новобудови) і не сягає її верхнього гребеня, тобто ніякого захоплення чужої землі немає [20].

Будинок було завершено вчорні у тому ж таки році (на плані 1860 р. вже зазначений). У 1862 р. Ховалкін подав заяву про надбудову мезоніну над цент­ральною частиною будівлі (проект підписаний гарнізонним інженер-поручиком Берестовським — за дешифровкою авторів) [13]. У такому більш цікавому вигляді будинок проіснував понад де­сять років і зафіксований на фотографіях.

Проект надбудови мезоніну над існуючим будинком №5/1

по вул. Трьохсвятительській. 1862 р. Проектував Беристовський.

ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 2289. Публікується вперше

Уже завер­шуючи будівництво, Ховалкін додатково вирішив прибудувати 2 кам'яні ґанки зі сходами обабіч головного фасаду. Але, скоріш за все, вони не були виконані, позаяк прибудови-галереї на тому ж фасаді на вул. Трьохсвятительській планувалися і у 1874 р. [21].

Завершивши будівництво, у 1863 р. Ховалкін, за законом, «отримав вічну дану на землю» [22], і вже за кілька років про­довжив розбудову садиби. 1865 р. він отримав від київської міської управи дозвіл на будівництво двох кам'яних прибудов до будинку на вул. Трьохсвятительській, а 1866 р. — на двопо­верховий житловий будинок та цегляну кузню [23]. За відсут­ності креслень цих об'єктів та планів ділянки важко з певністю сказати, про які саме будівлі йдеться. Можна лише припустити, що в цей час з'яви вся об'єм по червоній лінії Костьольної, який позначений на плані 1874 р. під літерою В як кам'яний флігель [21].

Отже, майже за десятирічний період було сформовано пе­риметр забудови величезної садиби площею 1332 кв. саж., яка простягалася вздовж Хрещатика до сучасної ділянки № 6, а Трьохсвятительською — до невеличкої площі перед самим кос­тьолом. Уже в планах та проектах лицьових споруд було закладено функціональне зонування території: торгівля у перших поверхах зосереджувалася на центральному Хрещатику, жит­ло, зокрема, особнякове,— на тихій, з видами на Володимирську гірку та костьол, Трьохсвятительській вулиці. Господарські будівлі займали дворовий простір. Проектами Самонова-Беристовського 1859–62 рр. та одночасним виділенням К. Ховалкіну нагірної частини землі по Трьохсвятительській було розпочато освоєння, власне, наріжної ділянки, яка в подальшому виділи­лася в окреме домоволодіння — №5/1.

Згідно з описом майна Кіндрата Ховалкіна 1868 р. [24] на садибі містилися: двоповерховий з мезоніном цегляний житло­вий будинок на вул. Хрещатик; двоповерховий з мезоніном житловий будинок на вул. Костьольній; цегляна будівля зі стай­нями на вул. Костьольній; двоповерховий цегляний флігель на вул. Костьольній; одноповерховий цегляний флігель на вул. Костьольній; цегляний сарай на вул. Костьольній; одноповерхо­ва будівля біля воріт на вул. Хрещатик; дві дворові дерев'яні-ретиради; двоє воріт — з Хрещатика та з Костьольної. Майно було оцінено у 50.000 тисяч рублів, прибуток з майна — у 5260 рублів сріблом.

Наприкінці 1860-х рр. Ховалкіна було визнано боржником, що не здатний виконати свої боргові зобов'язання і у 1869–72 рр., внаслідок чого його величезний маєток було розпродано по частинах — 1869 р. утворилися садиби на Хрещатику № 4 (власник Ц. Верле) та № 6 (власник Ф. Кейль), Трьохсвяти­тельській № 3 (власниця Шаталова). Відтоді кожна ділянка от­римала власну історію.

У червні 1873 р. частину садиби Ховалкіна площею 514 кв. саж., що виходила на Трьохсвятительську та Костьольну вулиці з двоповерховим будинком, флігелем та садом придбав надвірний радник Феліціан Йо­си­пович Барташевич. Проте вже через рік, влітку 1874 р. ділянку напроти костелу придбав за значну суму у 30 тисяч рублів сріблом колезький асесор Люціан Стояновсь­кий [25], який одразу ж по тому розпочав реконструкцію її забудови. Влітку 1874 р. він замовив тоді ще молодому архітек­торові В. Ніколаєву проект двоповерхового флігеля в глибині ділянки, паралельно Трьохсвятительській [27]. Він так і не був зведений.

Вигляд будинку до перебудови 1874–75 рр. З фото 1870-х рр.

Проект перетворення існуючого будинку №5/1. Фасад по лінії

вул. Костьольної. 1874 р. Арх. П. Спарро, М. Шмигельський.

ДАМК, ф. 163, оп. 41 .–926. Публікується вперше

(Архівні пошуки встановили риси біографії домовласника. Люціан-Северин Фомич Стояновський народився 19 серпня 1819 р. в католицькій родині ровенського громадянина. Початкову освіту здобув у гімназії в Ровно, потім навчався у славнозвісному ніженському ліцеї князя Безбородька, через рік вступив на юридичне відділення одеського Рішельєвського ліцею, де студію­вав лекції протягом 2 років. Після закінчення отримав право на невисокий чин 12-го класу. У тому ж 1844 р. був виключений з числа громадян Ровно і зали­шився в Одесі, працюючи у Дирекції того ж таки ліцею домашнім наставником. 1848 р. Стояновський подав заяву на переведення до Київської Палати цивіль­ного суду. Так Люціан Фомич опи нився в Києві, де у 1859 р. його було затвер­джено у дворянському званні і його ім'я занесено до родовідної книги Київсь­кої губернії [26]).

Взимку 1874–75 рр. влас­ник розпочав роботи з переоформлення фасадів дому та прибудов («проект на пристройку каменной гале­реи»). Було запроектовано і прибудову до квадратного флігеля на Костьольній, яка мала об'єднати його з головним будинком на вул. Трьохсвятительській. Тоді ж розроблено другий проект дворового флігеля, який і було реалізовано. Всі ці будівлі гру­пувались у верхній частині ділянки, навколо внутрішнього дво­ру. Частина ж садиби вздовж вулиці Костьольної була суцільно зайнята садом. Таким чином, Г-подібна у плані садиба ділилася на дві функціональні зони, чим згодом пояснювалася їх різна нумерація та утворення окремого володіння №3 на Костьольній (сучасна адреса — №10). На місці служб і саду у 1936 р. було побудовано семиповерховий житловий будинок Укрм'ясопромтресту (проект М. Г. Гречини).

Роботи на замовлення Стояновського припали на перехідний період у забудові Києва. У 1870-і рр. київське міське будівниц­тво було позначене зміною архітектурних стилів. Казарменість пізнього класицизму витіснило різноманіття стилізацій архітек­тури історизму. Вже самі власники могли обирати для опоряд­ження своїх будівель той чи інший «стиль» — неоренесанс, нео-барокко, неоготику, «мавританський» або неоруський. Найха­рактернішими для Києва останньої третини XIX ст. стали го­тичні ренесансні, барокові ремінісценції.

Проектні креслення 1874 р. підписані двома авторами — архітектором П. Спарро та М. Шмігельським («Проектировал и чертил М. Шмигельский»). (Фахівцям відома католицька польського походження родина київських землемірів Івана та Луки Шмігельських — батька і сина, які працювали у першій половині XIX ст. Шмігельський-старший брав участь у розробленні генеральних планів Києва 1830-х рр. разом з архітектором В.Беретті. У Луки Шмигельського у 1852 р. народився син Маріан-Казимір, який, можливо, уже міг у 1874 р. працювати як помічник архітектора. Проте, наскільки нам відомо, його ім'я більше не зустрічається в документах цього періоду).

Втім, автором первісних ескізних проробок та креслень окремих деталей вірогідно був Павло Спарро, який належав до числа провідних київських архітекторів цього часу. Адже саме він дав підписку на ведення будівельних робіт у са­дибі. Обрана Л. Стояновським для декорування фасадів необарокова стилістика створювала підкреслено репрезентативний, вишуканий образ особняка, що відповідав новій естетиці доби історизму [21]. Якщо порівняти креслення 1862 та 1874 рр., стає зрозумілим, що в частині будинку, праворуч мезоніну, було над­будовано третій поверх. Композиція фасаду втратила симет­ричність, однак стала ступінчастою. Ступінчастий об'єм дому, що ніби крокує, долаючи крутий рельєф, одержав асиметричну об'ємно-просторову композицію з синкопованим ритмом чле­нувань головного фасаду. Враховуючи напівострівне розташу­вання в забудові, відкритий до костелу торець та дворовий фа­сад мали завершене архітектурне вирішення, аналогічне головному фасаду. З вул. Костьольної буди нок виглядав як однопо­верховий, а з боку двору — триповерховим. Як свідчать на­ступні зображення, запропоновані проектом чотири аттики складної форми, доповнені декоративними вазами, реа­лізовано не було.

Після Стояновського садиба змінила кількох власників, які не внесли значних змін у її забудову. 1890 р. кутова садиба пе­рейшла від чиновника Михайла Грієльського до купця 1-ї гільдії Давида Наумовича Трахтенберга, батька відомого київського архітектора початку XX ст. Абрама Трахтенберга. У 1892 р. арх­ітектор Олександр Кривошеєв виконав проект кам'яного двопо­верхового житлового будинку (з боку двору чотириповерхового за рахунок перепаду висот у садибі) по лінії Костьольної. Сти­лістично споруда відповідала архітектурі існуючих бу­дівель [28]. Новий об'єм мав зайняти частину ділянки під фліге­лем на Костьольній. Співставляючи план з позначенням запроек­тованої будови з пізнішими планами, зокрема 1925 р., можна стверджувати, що цей проект реалізований не був.

1894 р. архітектор Микола Гарденін здійснив реконструк­цію наріжного будинку, яка передбачала, зокрема, надбудову наріжної купольної вежі і мезоніну [29]. Купольну деталь, скоріш за все, не було збудовано — на фо­тографіях середини 1930-х років вона відсутня. А от надбудова мезоніну над кутовою частиною надала ступінчатому будинкові завершеності.

З документів техніко-поліцейського нагляду по Старокиївській поліцейській дільниці за 1894 р. відомо, що підписку на проведення архітектурно-будівельного нагляду за надбудо­вою третього поверху дав Олександр Якович Дубицький. Його ж підпис стоїть на проекті реконструкції — «на преобразование проектировал Дубицкий». Та позаяк він не міг підтвер­дити свій фах {"документов на звание техника не имеет и за архитектора себя не выдает"), його підписку не було прийня­то, а будівельні роботи здійснили дипломовані архітектори Бернштейн (це ім'я майже невідоме у київському будівництві) і М. Гарденін [30]. Принагідно зазначимо, що О. Ду­бицький працював з М. Гарденіним у тандемі й на інших об'єктах, і взагалі досить часто виконував прості креслення.

Реконструкція садиби на розі Трьохсвятительської і Ко­стьольної у 1890-х рр. передбачала також облаштування тротуару на при­леглих частинах вулиць. Необхідність реконст­рукції викликалася вкрай неприємною ситуацією. Стічні води підмочували будинок №5/1, а біля йо­го стіни через перепад рельєфу виник наріжний майданчик «где нет никакого прохода и этот угол служит сборищем для нищих, которые постоянно находятся при костеле»[31].

Прохання облаштувати тротуар на Костьольній у її наріжній частині та палісадник міська упра­ва визнала цілком слушним. Проект та підписку на ведення опо­ряджувальних робіт також надав архітектор М. М. Гарденій — саме він керував і будівельними роботами.

У період володіння садибою Д. А. Трахтенбергом прибут­ковість її суттєво збільшилася за рахунок реконструкції на­ріжного будинку та оренди приміщень численними закладами. За описом його нерухомого майна 1909 р. [29], на садибі розта­шовувалися винятково цегляні будинки: триповерховий з мезоніном, перекритим світловим ліхтарем; триповерховий; дво­поверховий флігель; одноповерхова будівля; одноповерхова прибудова. У наріжному будинку було 9 квартир. Парадні кімна­ти мали багате опорядження — паркет, плафони «ліпної робо­ти». За актом оцінки майна, три кам'яні споруди оцінювались у 78 тис. рублів, земля площею 180 кв. саж. — у 18 тисяч (по 100 рублів за 1 кв. саж.); загальна оцінка вартості майна становила 96 тис. рублів. За купчою від 28 червня 1912 р. майно перейшло до дружини купця Липець Ліфіни Абрамівни. За час її володін­ня садибою будівельні роботи на ділянці не проводились.

Вул. Трьохсвятительська, початок ХХ ст.

На початку XX ст. тут розмістилися: друкарня І-ї київсь­кої артілі, приватна друкарня, столярна майстерня Черкасько­го цехового заводу, майстерня різьбярів по дереву, магазини «Взуття», «Каучукові штемпеля», винно-гастрономічний, бака­лійна крамниця, їдальня «Афіни». Важливе місце займало ар­хітектурне бюро А. Д. Трахтенберга — відомого в Києві архі­тектора стилю модерн. Орен­дував тут приміщення і корифей київського архітектурного ренесансу Андрій Краусс. Сім номерів видання «Музи» — журналу літератури, мистецтва і театру — вийшли у 1913–14 рр. в ре­дакції, яка також знаходилася в цій садибі.

У радянські часи буди­нок №5/1 використовувався як житловий. З початку 1970-х рр. упродовж близько 10 років був відселеним і перебував у незадовільному стані і лише 1982 р. було закінчено його реконструкцію (Після цього багато років його займали різні установи, у т.ч. радіостанція риболовецького флоту. Згодом у ньому розмістилася телекомпанія «Україна». — прим ред.). Проте і в такому вигляді він зберіг форми одного з найстаріших житлових будинків Києва і став своєрідним свідченням нетлінності пам'яті міста.

Кілька десятиліть будівельних «лихоманок» межі ХІХ–ХХ ст., періоди соціалістичного будівництва 1930–60-х рр., новітня реконструкція 1990-х до невпізнанності змінили колишню садибу Кіндрата Ховалкіна, що займала колись майже третину кварталу. Новий масштаб і стилістика, висока щільність забудови надали їй столичних рис. Тепер у її межах існують: колишній торговий і конторський будинок (вул. Хрещатик, 6,1911-14 рр.); новий офіс інформаційного агентства УНІАН (середина 1980-х рр., вул. Хрещатик, 4); житлові будинки на вул. Трьохсвятительській, 3 (1960-ті рр.) та Костьольній, 10 (1930-і рр.)

Інтенсивність та повнота життя цього місця пов'язані також із низкою визначних для Києва імен — ювеліра Й. Маршака, годинникаря Ц. Верле, єврейського діяча А. Куперника, діда письменниці Т. Щепкіної-Куперник, цукрозаводчика І. Закса, архітекторів Р. Тустановського, В. Ніколаєва, Й. Зекцера, Д. Торова, М. Гречини. Вони дають поштовх авторам для нових сюжетів, для пошуку нових персонажів київського буття, в надії, що «... долго еще определено мне чудной властью идти об руку с моими странными героями, озирать всю громадно несущуюся жизнь, озирать ее сквозь видный миру смех и незримые, неведомые ему слезы» [33].

Перелік джерел:

1. ЦДІАКУ, Ф— 486, оп. 1, спр. 11361, л. 28.

2. ЦДІАКУ, ф. 533, оп. 5, спр. 1491.

3. ДАМК, ф. 19, оп. 1, спр. 2379.

4. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 699; ЦДІАКУ, ф. 486, оп. 1. спр. 11361.

5. ЦДІАКУ, ф. 486, оп. 1, спр. 13355.

6. Данило Щербаківський. Перший театральний будинок у Києві та його садиба. // Київ та його околиця.— К.1925.— С.17 Ця ж думка була підтверджена і А. Матушевичем, відомим дослідником Хрещатика.// А. О. Матушевич. Хрещатик.— К., 1950.— С. 26-27.

7. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 661.

8. ДАКО, ф. 1238, оп. 1, спр. 902.

9. ДАКО, ф. оп. 295, спр. 47644.

10. ДАКО, ф. 1, оп. 295. спр. 45070.

11. ЦДІАКУ, ф. 442, оп. 84 (1851р.), спр. 693, с. 24.

12. ДАМК, ф. 110, оп. 1, спр. 9, с. 3.

13. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 2289.

14. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 1242.

15. ЦДІАКУ, ф. 486, оп. 1, спр. 13451.

16. ДАМК, ф. 17, оп. 4, спр. 868.

17. Тимофієнко В. Зодчі України кінця ХУШ-початку XX століть; Біографічний довідник.— К., 1999.— С. 101; Юбилейный справочник Академии художеств. 1764-1914. Сост. С. Н. Кондаков.— Спб., 1914.— С. 317; ДАМК, ф. 112, оп. 1, спр. 15, с. 14-17; ЦДАМЛМ, ф. 9, оп. 1, спр. 28.

18. ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 2289; Ф. 1, оп. 295, спр. 54031.

19. ДАКО, ф. 1, оп. 25, спр. 65180.

20. ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 54083.

21. ДАМК, ф. 163, оп. 41, спр. 926. 22. ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 57171.

23. ДАМК, ф. 163, оп. 7, спр. 93, с. З зв., 4 зв.

24. ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 60356, л. 77.

25. ЦДІАК У, ф. 486, оп. 1, спр. 17945.

26. ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 39090, 53523.

27. ДАМК, ф. 163, оп. 41, спр. 697.

28. ДАМК, ф. 163, оп. 41, спр. 4286.

29. ДАМК, ф. 143, оп. 2, спр. 1333.

30. ДАКО, ф. 1, оп. 231, спр. 107, с. 41.

31. ДАМК, ф. 163, оп. 41, спр. 4408, с. 19; Мокроусова О. Г. «Почтительнейше просим» або Ми, що нижче підписалися....// Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конфе­ренції Музею історії Києва.— Вип. 4.— К., 2004.— С. 55–66.

32. ДАМК, ф. 163, оп. 38, спр. 149, с. 9.

33. Гоголь Н. Мертвые души.

Наталія ГАМОЛЯ, Олена МОКРОУСОВА



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Храми святого Миколая в Києві Київ 2009 На обкладинці

    Документ
    ... Руси Русская линия 15.05.2010 rusk.ru/st.php?idar ... -ті — 80-ті роки він наполегливо і методично ходив вулицямиКиєва і фотографував стару забудову — не ... року міський землемір позначив межі костьольної садиби, її південна половина призначалася для ...
  2. «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни

    Документ
    ... Америки - до 18 %. Після 2010 р. Америка поступиться другим місцем ... р. побудували Олександрівський костел (вул. Костьольній), у 1857 р. - кірху (вул. Лютеранська ... гетьманства та однієї вулиці (Київ), ткацтва (с. Обуховичі Київської обл.), вишива­них ...

Другие похожие документы..