textarchive.ru

Главная > Документ


Споруда — складова комплексу Олек­сандрівського костьолу. З повоєнного часу в будинку міститься поліклініка [946].

Тетяна Скібіцька, Амелія Шамраєва

303.5. Сторожка, 1884 (архіт). Вул. Кос­тьольна, 17. У дальньому куті прямокут­ного подвір'я, що оточує споруду костьолу, ліворуч від його закристії. В архівних документах згадується як «сторожівка» з чотирьох кімнат. Дійшла до наших днів у значно перебу­дованому вигляді.

Одноповерхова, цегляна, ззовні обли­цьована керамічною плиткою, у плані прямокутна. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з шиферним покриттям, Вхід з торця, зверненого до брами. На більш довгому п'ятивіконному бічному фасаді збереглася цегляна перемичка центрального аркового прорізу. Є складовою історичної забудови сади­би костьолу. Тепер господарське приміщення Олек­сандрівського костьолу.

Тетяна Трегубова.

303.6. Флігель для прислуги костьолу, 1824, 1862 (архіт.). Вул. Костьольна, 13-6. На червоній лінії забудови вулиці, впритул до будинку домініканського монастиря. Зображений на малюнку Т. Шевченка 1846 як одноповерхова на високому цоколі споруда. В архівних документах згадується як «перший флігель», що складався з п'яти кімнат та кухні для прислуги костьолу, 1862 пристосований під школу для дітей католицького віросповідання. 1863 розширений прибудовою перпендику­лярного до основного об'єму одно­поверхового крила, у зв'язку з чимв огорожі внутрішнього подвір'я, що оточує будівлю костьолу, було про­бито вікна. Пізніше неодноразово пе­ребудовувався.

Одноповерховий з підвалами та неве­ликим дерев'яним мезоніном на дворо­вому фасаді, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Перекриття на пер­шому поверсі пласкі. Дах односхилий над основним об'ємом, двосхилий над мезоніном, з шиферним покриттям. Вхід з торця, зверненого у бік костьо­лу. Внутрішнє планування коридорно-анфіладного типу.

Екстер'єр зберіг особливості первісно­го архітектурного вирішення у стилі класицизм. Головний фасад має висо­кий глухий цоколь, пофарбований у сірий колір. Шість нерівномірно розта­шованих невеликих прямокутних вікон завершено сандриками-поличками на спрощених бічних опорах. Міжвіконня розкреслено пласкими лопатками, верхні напівкруглі завершення яких з круглими нішками посередині іден­тичні оформленням стовпів огорожі. Вірогідно, цей декоративний елемент запроваджено під час ремонтних робіт поч. 20 ст. Верхні частини лопаток з'єднано горизонтальним гуртом. Тло стіни пофарбовано у жовтий колір, архітектурний декор — у білий, що споріднює будинок з розташованим праворуч костьолом. Спрощений дво­ровий фасад з прямокутними проріза­ми частково облицьований керамічною плиткою.

Будинок є найстарішою спорудою у забудові садиби костьолу і вулиці в цілому. Тепер службове приміщення Олексан­дрівського костьолу.

Тетяна Трегубова, Амелія Шамраєва.

303.7. Флігель з господарським льо­хом, 1862 (архіт.). Вул. Трьохсвяти­тельська, 13-д. У тилу садиби № 13-а, орієнтований під кутом до напрямку вулиці. В архівних документах 19 ст. значиться як «другий одноповерховий цегляний флігель на склепінчастому підвалі». До недавнього часу викорис­товувався Київським бюро технічної інвентаризації.

Одноповерховий з підвалом, цегляний, у плані прямокутний. Дах односхилий, з шиферним покриттям. Складається з двох приміщень, розділених наскріз­ним коридором, перекритих стелею по дерев'яних балках. Двокамерний під­вал має напівциркульні цегляні скле­піння. Мурування стін з жовтої київ­ської цегли без тинькування зовні. Архітектура споруди максимально спрощена. Підвищення чолової стіни виділено простим гуртом, під яким — п'ять вікон і асиметрично розташова­ний вхід через дерев'яний тамбур. Прорізи прямокутні з клинчастими пе­ремичками.

Флігель — єдина будівля, що залишила­ся від забудови колишнього госпо­дарського подвір'я. Тепер належить Олександрівському костьолу.

Євген Тиманович, Амелія Шамраєва.

КОСТЕЛ СВЯТОГО АЛЕКСАНДРА

Прокатедральний храм Киево-Житомирской диецезии

является самой старой католической святыней Киева.

Copyright © Ecclesia Catholica St.Alexandri st-alexandr.at.ua/index/0-15

Своим возникновением он обязан в большей мере значительному улучшению от­ношения власти Российской Империи к Римо-католической церкви в период прав­ления Александра І (1800–25).

В дальнейшем более или менее свободная проповедь, разрешенная в тот период представителям Латинской церкви, была названа "пропагандой". Но так или иначе, а результатом этих событий стала возможность для киевских католиков просить императора о разрешении на построение в городе большого костела.

Новую святыню решили строить за счет дворянства Киевской губернии. Сбор средств (по 25 копеек с каждой крестьянской души) был завершен в 1814 году (старый же деревянный костел сгорел в 1823 году).

11 марта киевский губернский предводитель дворянства граф Потоцкий обратился к императору с просьбой о разрешении на строительство храма, которая была удовлетворена Александром І 17 июля 1815 года в его штаб-квартире в Париже. В письме к графу Потоцкому, император отметил:... видя... свидетельство усердия и любви к Отечеству, (коею)... переполнено было Дворянство..., я с удовольствием утверждаю пожертвовани(я) дворянства на сооружение в Городе Киеве церкви (как) жертву учиненную Всевышнему Создателю...

Вместе с разрешением на строительство 31 июля 1815 года был дан рескрипт сенатору Болотникову об определении места для построения храма в Киеве, между старым Киевом, Подолом и Печерском.

Это место было внесено в план города 19 декабря 1816 года. Оно представляло собой участок, площадью 3447 сажень, и после пред­став­ления императору, было утверждено 28 мая 1817 года под строительство. Позднее, согласно проекту архитектора Милянского, к этому участку было добавлено еще 1340 сажень земли. 31 июля того же года участок был торжественно передан отцам доминиканцам, а 30 августа краеугольный камень будущего храма был освящен архидьяконом Иоахимом Грабовским.

Строительство, автор начального проекта которого до сих пор остается неизвестным, растянулось на долгие годы. Средства, предназначенные на него, тра­ти­лись не только согласно непосредственной цели, но также шли в поддержку в надлежащем состоянии участка, на котором было расположено стро­итель­ство и временные сооружения доминиканского монастыря. О трудностях, которые приходилось терпеть отцам-доминиканцам в первые пятнадцать лет строительства храма, писал 10 мая 1830 года настоятель монастыря отец Викентий Головня ОР, обращаясь к киевскому военному губернатору с просьбой о разрешении провести ремонтные работы зданий и монастыря, а также дороги, которая проходила от Крещатика до Михайловского Златоверхого монастыря, непосредственно через территорию плебании, он писал —.. а как сыпанной земли многими проездами и водою, всякий год портится земля и дорога, то принуждена мы оную подчинять, не имея на сие никаких доходов а также всю гору обгородили мы и обсадили деревьями, для поддержания оной горы, и украшения города, но всякий год сия обгорода сама через себя портится, и жителями старокиевскими разграблена бывает..

Однако задержка начала строительных работ была связана прежде всего с тем, что когда после использования начальной сум­мы, пред­назна­чен­ной на соору­же­ние храма среди дворян Киевской губернии начался сбор средств для окончания строительства, от участия в этом благородном деле отказались богатейшие магнаты Киевщины: графы Браницкие, Энгельгардт, Лопухины и другие.

Дальнейшие работы продвигались очень медленно — так как зависели от посильных пожертвований небогатой киевской шляхты. Ситуация ухудшилась еще больше, когда после Польского восстания 1830—1831 гг. большинство представителей католических орденов вынуждены были оставить территорию Российской Империи. Таким образом в 1832 году Киев остался без отцов доминиканцев. Впрочем, это не помешало киевскому дворянству продолжать борьбу за свою святыню. Тем временем здание костела было возведено лишь частично.

В 1835 году судьба Храма изменилась к лучшему. Помещик Киевской губернии Антоний Савицкий изъявил желание пожертвовать необходимую сумму на окончание строительства. Расчеты стоимости работ были сделаны архитектором Пилером, и со­став­ляли 196 770 рублей, в то время, как киевское дворянство имело лишь 24 535 рублей 74 копеек из этой суммы. Это означало, что без пожертвования А. Савицкого Ки­ев вряд ли быстро увидел новый храм.

Тарас Шевченко. Костел в Киеве. 1846

Изысканный проект костела был создан архитектором Станзани. В нем отсутствовали две башни — звонницы, которые украшают здание сегодня, зато портик должен был быть более широкий, с шестью колонами вместо четверых, которые поддерживают его сегодня. Кроме того, фасад планировалось украсить фризом и четырьмя статуями святых. Однако в процессе окончания строительства, которым руководил архитектор Ф. И. Мехович, храм приобрел современный вид.

Строительство было завершено 1842 году и 30 августа того же года костел был освящен исполняющим обязанности Архидьякона Киевского Юс­ти­ном Стейг­вилло, который и стал первым настоятелем новой святыни. К сожалению, сегодня мы имеем в своем распоряжении лишь фото и ри­сун­ки внешнего вида храма. Каким он был изнутри, остается догадываться по описаниям современников. В одном из старинных путеводителей по Киеву мы можем прочитать следующие строки:

"Внутри храм очень просторен и светел. Кроме главного престола, во имя Св. Александра, в нем есть еще шесть боковых — св. Анны, св. Апостолов Петра и Павла и св. Антония — с правой стороны; св. Анны, Пресвятой Богородицы и св. Иоанна Крестителя — с левой стороны. Напрестольный образ на главном престоле — Распятие."

Сомнение вызывает в этом описании присутствие в храме двух алтарей, освященных во имя одной и той же самой святой, однако общие сведения о наличии семи алтарей, правда, без их названий, подтверждает в 1897 году тогдашний настоятель прихода, ксендз Петр Змигродский.

Со временем территория плебании охватила собой треть улицы Костельной и часть улицы Трехсвятительской.

Согласно данным отца Змигродского, количество прихожан прихода Святого Александра составляло на 1896 год 33 771 человек. Население Киева в 1894 году составляло188 488 человек, из которых приблизительно 150 000 человек были православными, имеющие приблизительно 120 святынь. Православных приходилось в среднем по 1250 человек на приход, в то время, как римо-католики, которые составляли около 19% всего населения города, вынуждены были ходить в один Храм. Отсюда можно сде лать вывод, насколько необходимо было появление костела Святого Александра именно в период начала жестоких преследований Католической церкви со стороны Царского правительства. Костел Святого Александра появился во многом благодаря героическим усилиям католического дворянства Киевской губернии. Но это было лишь начало непростой истории самого костела, духовенства, которое служило в нем, а также прихожан.

До сооружения костела Святого Николая, которое было закончено в 1909 г., костел Святого Александра был единственным большим католическим храмом Киева, и принимал фактически всех римо-католиков города. До 1917 г. приходу принадлежал довольно большой участок земли — почти половина улицы Костельной с непарной нумерацией до самого костела. Впоследствии земельные владения костела постепенно уменьшаются, однако храм продолжает существовать, невзирая на тяжелые обстоятельства, которые настали в годы Первой мировой войны.

У 2003 році інтер'єр храму все ще був поділений перекриттями та перегородками на численні приміщення аж у чотирьох поверхах,

отож служба Божа здійснювалась у колишньому

зоряному залі планетарію, під самою банею

Сучасний олтар храму

Фото з сайту Київського планетарію .ua

Український дім — майже копія костелу! Фото 1982 р.

Судьбы священников, которые служили в храме в тот период, сложились в большинстве своем трагически. Многие из них были репрессированы и погибли. Последний настоятель храма, отец Сигизмунд Квасневский, был арестован 3 июня в 1937 г. и уже 21 сентябре казнен. В храме прекратили отправляться св. Мессы, здание было приспособлено под ряд административных помещений. Были сооружены четыре этажа с каменными сводами. В помещениях костела были размещены общежития рабочих "Киивгазстроя" и "Госторготдела".

В 1952 году здание было передано обсерватории при киевском Университете с целью использования его под планетарий. В 1982 году, когда по ул. Красноармейской (Большой Васильковской) было закончено строительство нового планетария, учреждение оставило стены костела.

15 сентября 1990 года состоялась первая за многие годы Месса на лестнице костела. Лишь в 1991 году здание было передано римо-католи­ческой церкви. Духовенство и прихожане приняли костел в ужасном со стоянии. Реконструкция храма длилась 4 года. 7 октября 1995 года епископ-помощник Житомирской диецезии Станислав Широкорадюк заново освятил костел Святого Александра, который был отреставрирован усилиями верующих во главе с тогдашним настоятелем парафии, отцом Яном Крапаном, при поддержке католиков Украины и многих стран мира.

Олена МОКРОУСОВА, історик. Тетяна СКІБІЦЬКА, мистецтвознавець

НАЙСТАРІШИЙ ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК

НА РОЗІ ВУЛИЦЬ КОСТЬОЛЬНОЇ ТА ТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКОЇ

(історія домоволодіння 1810-х — 1980-х років)

З книги: Київ і кияни. Музей історії міста Києва. Матеріали щорічної

науково-практичної конференції. Кий, 2009, стор. 84–100

Будинок №5/1 на розі вул. Трьохсвятительської та Ко­стьольної зберігає свою адресу з тих часів, коли нумерація Ко­стьольної починалася ще від костелу, а сучасний парний її бік мав непарну нумерацію (змінено після війни, у 1950-х рр.). І хоча інші вулиці, що піднімалися вгору від Думської площі (май­дану Незалежності), так звані віяльні, починалися знизу, Ко­стьольна стала винятком у такій логічній схемі нумерації. Сама поява вулиці була зумовлена будівництвом у 1810–40-х роках Олександрівського римо-католицького костелу і перші її спо­руди — костел та сусідній будинок причту (колишнього домі­ніканського монастиря) певний час залишалися єдиними у забу­дові. Первісно на вулиці існувала всього одна велика садиба костелу.

У першій третині XIX ст. в нижній частині виникли перші приватні садиби. Ці наріжні ділянки виходили до Думсь­кої площі і мали наскрізне розташування між вулицями Ко­стьольною та Михайлівською. Садиби сучасного парного боку вулиці з'явилися пізніше і первісно не мали забудови. Вони були наскрізними з Хрещатиком, який почав активно забудовувати­ся з 1850-х років. Купуючи ділянки на центральній вулиці, влас­ники одержували одночасно «дачні» тили по Костьольній, де влаштовували господарські двори з дрібними ремеслами, сади та городи. Така ситуація існувала багато десятиліть, тому неви­падково садиби №№ 6, 8, 10 було забудовано лише у 1910–30-х роках.

Ровесницею Костьольної є й сучасна вулиця Трьохсвяти­тельська, що починається від Хрещатика. Вулиця під такою на­звою відома ще з XVII ст., але її первісна траса відрізнялася від сучасної. Стара на початку XIX ст. пролягала до Подолу, в бік якого повертала поблизу сучасного фунікулеру і включа­ла сучасний Боричів узвіз. У 1830-х роках вулицю продовжили в бік Андріївського узвозу (нині — вулиця Десятинна). Водно­час, згідно з генеральним планом 1837 р., було прорізано доро­гу вниз, до Хрещатика, яка так і називалася — «Вулиця від Михайлівського монастиря» або «Нова Михайлівська дорога на Хрещатик».

Цей період у розвитку Києва збігається з бурхливим почат­ком історії досліджуваної садиби. Згаданий будинок № 5/1 не лише дивним чином зберіг стару адресу — він і сам нині зали­шається найстарішим житловим будинком у кварталі, обмеже­ному Хрещатиком, Костьольною та Трьохсвятительською». Склад­ний розвиток центральної частини Києва зумовив відсутність на більшості вулиць Старого міста будинків середини — першої третини XIX ст. Кілька сплесків будівельного піднесення межі XIX-XX ст. майже повністю змінили малоповерхову типову забудову періоду класицизму. Тому об'єкти, зведені на цьому етапі розвитку, становлять особливу цінність як для дослідників архітектури Києва, так і для збереження багатошарової автен­тичної забудови міста. До таких будинків належить і наріжний об'єм на розі Костьольної і Трьох­святительської. Однак, крім значення самого будинку для архітектурного образу міста, не меншу цінність становить історія садиби, де він виник. Вона відображає типові містобудівні, архітектурні та господарчі зміни, що відбувалися у київському домовласництві упродовж бага­тьох десятиліть.

Садиба сформувалася поступово шляхом викупу у 1850-х роках земельних наділів, на яких уже були окремі споруди. За короткий період утворилося велике домоволодіння, що охоп­лювало мало не половину кварталу між Хрещатиком та Кос­тьольною. До його складу входили сучасні ділянки на вул. Трьох­святительській № 3, 5/1, Костьольній, 10 та садиби №№4-6 на самому Хрещатику. Такий величезний маєток утворився завдя­ки активності купця 1-ї гільдії, будівельного підрядчика Кіндрата Кузьмича Ховалкіна, який став у середині XIX ст. своєрідним «збирачем земель» на Хрещатику.

Докладніше про особистість Ховалкіна — підрядника на будівництві Володимирського собору, його діяльність у Києві та трагічну особисту долю див.: Мокроусова Олена, Скібіцька Тетяна. Будівельна епопея Кіндрата Ховалкіна (з історії садиби по вулиці Костьольній, 10/5)// Киевский альбом. Исторический альманах.— К., 2007.— Вип.5.

Спочатку Ховалкін купив ділянку з будівлями на Хрещати­ку, що належала родині каретних майстрів Галкіних. Відомо, що 1814 р. Харитон Андрійович Галкін придбав у дворянки Феодосії Слюсаревської ділянку на Хрещатицькій і Театральній вулицях [1]. Вже у 1830 р. її забудову було оцінено у 20 тисяч рублів асигнаціями, житловий будинок приносив понад 1500 рублів прибутку на рік [2]. Міщани Галкіни вели ремонтні спра­ви безпосередньо в садибі. Це викликало зрозуміле незадово­лення сусідів, хоча кузня містилася під горою і була віддалена від сусідніх споруд [3]. Після смерті Дмитра Харитоновича Галкіна (1851 р.) частину садиби успадкувала його удова, яка не­вдовзі й продала її Ховалкіну — за значну суму у 5000 рублів сріблом [4]. Вочевидь, останній мав якісь особисті стосунки з родиною продавців і невипадково придбав у них майно. Марфа Галкіна у 1854 р. заповіла купцю ікону і зробила його своїм душоприказником [5].

Після вдалої купівлі — в цей час Хрещатик почав сприй­матися як го­ловна вулиця міста — Ховалкін вирішив розширити свій маєток за рахунок сусідньої садиби — наріжної з Трьох­святительською (сучасна № 4). Відомий дослідник київської ста­ровини Д. Щербаківський встановив, що до появи нової траси цієї вулиці ділянка належала садибі першого театрального бу­динку, зведеного 1805 р. за проектом архітектора А. Меленського, місце якого займає нині Український дім [6]. Ця інформа­ція підтверджується і значною кількістю архівних джерел. Річ у тім, що садиба у 1830-х роках була розділена вул. Трьохсвяти­тельською: на одному її боці опинився сам театр, а на другому — господарчі будівлі, зокрема, кухня. Одне з перших зобра­жень цієї садиби на Хрещатику дає фрагмент панорами Києва від будинку Інституту шляхетних дівчат, виконаної приблизно у 1850 р. художником І. Гротте. Тут поруч із першим театром змальований одноповерховий будиночок з трикутним фронтоном і колонадою.

Фрагмент панорамы Киева. Рисунок Гроте. 1850 г.

Перший міський театр (1805–51, арх. Андрій Меленський)

Малюнок Миколи Закревського

У 1851 р. губернська влада вирішила розібрати застарілу театральну споруду, що й було швидко здійснено силами арештантів у серпні того ж року [7]. Одразу постало питання по­дальшого використання «одного из лучших и видных мест Киева». Спочатку розглядалася можливість передачі його для спо­рудження будинку дворянства Київського повіту. Причому на­голошувалося, що розміщення там незначної будівлі неприпус­тиме, а слід будувати «приличный дом» [8]. Проте від цієї ідеї чомусь відмовилися, і дворянське зібрання згодом розмістили у побудованому за проектом О. Беретті домі поміщика М. Понятовського на розі Хрещатика та Хрещатої площі.

Землю театрального будинку вирішили продати на публіч­них торгах. Меншу, власне театральну ділянку (242 кв.саж.), було оцінено у 400 рублів сріблом, у таку само суму — більшу за розмірами господарчу, з дерев'яною забудовою. Торги про­водилися кілька разів, починаючи з грудня 1851 р., але невдало. У лютому 1852 р., К. Ховалкін, який не брав участі у поперед­ньому торзі, виявив бажання купити меншу лівосторонню ділянку площею 350 кв. саж — «объявил готовность уплатить за это место 2500 руб. серебром и обязывается возвести на нем в ближайший срок каменный 2-этажньй дом» [10].

Продаж театрального місця на цей час було відкладено. Його доля оста­точно вирішилася у 1856 р., коли садибу надали ротмістрові Антону Гудим-Левковичу, замість його маєтку на Печерську, що потрапив під розширення Нової Печерської фортеці. На новому місці в центрі Києва власник побудував у 1858 р. знаменитий будинок готелю «Європейський» за проектом О. Беретті (проект розроблений ще у 1855 р.) [9]. У сучасній літературі його будівництво помилково датують 185152 рр.

Ховалкін дуже по­спішав купити садибу до початку будівельного сезону 1852 р., аби розпочати з весни роботи, і знайшов у цьому підтримку влади. Київський генерал-губернатор Д. Бібіков у рапорті Міністерству внутрішніх справ доводив переваги пропозиції Ховалкіна, порівняно з публічним торгом, — найбільша сума, запропонована на перших торгах становила трохи більше 1500 рублів. Бібікову імпонувало бажання купця побудувати «значительное каменное здание»: «условие это весьма необходимо в видах устройства г. Киева вообще и Крещатика.., составляющего самую лучшую и выгодную часть города, в особенности, притом с назначением торгов необходимо было бы возвратить Ховалкину представленный залог.., впоследствии же он как иногородний купец, проживающий в отдаленном городе Керчи, может отменить намерение приобрести в Киеве усадьбу и соорудить каменный дом и предположение о застройке этой усадьбы, которая в настоящем ее положений, безобразит вид Крещатицкой улицы, может бать отдалена на неопределенное время, и по сим соображениям я принимаю на себя ходатайство о разрешении продать означенную усадьбу Ховалкину...и если можно о поспешении разрешения по этому предмету, т.к. Ховалкин изъявил готовность с открытием весны сего же года приступить к очистке и планировке места, к заготовлению материалов и к выполнению самой постройки» [11]. Але сто­лична влада, посилаючись на укази, за якими міські ділянки віддаються лише з торгів, якщо є кілька бажаючих, наказала провести цю публічну процедуру. Проте, на торги, що відбули­ся у травні 1852 р., прийшов лише один претендент, тож їх визнали недійсними. Зрештою, у червні того ж року, надійшов дозвіл на продаж землі Ховалкіну за умови будівництва тут цегляних споруд у дворічний термін. Тоді ж міський землемір визначив місця розміщення будівель по лінії Хрещатика [12], до освоєння ж вул. Трьохсвятительської справа дійшла дещо зго­дом.

Остаточно документи на придбану землі було видано у травні 1853 р. Можливо, це запізнення не дозволило купцеві вчасно побудувати два двоповерхові будинки, хоча у 1852 р. необхідні проекти надав домовласникові міський архітектор М. Самонов. Об'єднавши дві ділянки — куплені у Галкіних та міську — Ховалкін вирішив у 1854 р. придбати ще 258 кв. саж. міської землі вгорі, на вул. Трьохсвятительській для рівності фігури садиби. Губернатор надав дозвіл на продаж землі по 1 рублю сріблом за сажень: «по вниманию к изъявляемой им готовности застроить всю эту усадьбу каменными приличными домами...», на що також встановлювався дворічний термін [13].

Амбіційним планам купця дещо перешкодили непередбачені обставини Кримської війни (1853–56 рр.), під час якої против­ником було розорене його керченське майно. Тому у 1853 р. Ховалкін просив київську міську владу відкласти знесення ста­рої дерев'яної забудови до весни 1856 р. та захистити його від утисків і образ пристава Старокиївської поліцейської дільниці, оскільки «по случаю занятия неприятелем города Керчи, имея в этом городе 4 каменных дома, приносящих значительный доход, подвергся большому разорению» [14].

Але підприємцеві вдалося досить швидко знову «стати на ноги». Як засвідчують документи, наприкінці 1854 р. на ділянці між Хрещагиком і Костьольною площею 420 кв. саж. уже стояв будинок, який власник намірявся віддавати у заставу. Точне його місцерозташування не встановлено через відсутність планів садиби цього періоду. Скоріш за все, йшлося про наріжний об'єм на розі Хрещатика і Трьохсвятительської, який у перебудованому виг­ляді (1874 р. надбудований за проектом В. Ніколаєва) проісну­вав до середини 1980-х рр. Опис майна Ховалкіна (весна 1855 р.) свідчить, що будинок був двоповерховим цегляним, з мезоніном з боку двору, с чотирма магазинами на першому по­версі; по Костьольній стояли цегляна стайня та сарай для екі­пажів, частина цегляного флігеля у дворі. Усі нові будівлі було виконано з якісного матеріалу [15]. (У досліджуваний період Костьольною називали інколи і вул. Трьохсвятительську, тому буває важко встановити, про яку саме вулицю йдеться. У даному випадку, безперечно, йдеться про Трьохсвятительську).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Храми святого Миколая в Києві Київ 2009 На обкладинці

    Документ
    ... Руси Русская линия 15.05.2010 rusk.ru/st.php?idar ... -ті — 80-ті роки він наполегливо і методично ходив вулицямиКиєва і фотографував стару забудову — не ... року міський землемір позначив межі костьольної садиби, її південна половина призначалася для ...
  2. «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни

    Документ
    ... Америки - до 18 %. Після 2010 р. Америка поступиться другим місцем ... р. побудували Олександрівський костел (вул. Костьольній), у 1857 р. - кірху (вул. Лютеранська ... гетьманства та однієї вулиці (Київ), ткацтва (с. Обуховичі Київської обл.), вишива­них ...

Другие похожие документы..