textarchive.ru

Главная > Документ


Південна Корея при переході до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкової економіки з переважанням державного втручання в економіку та значним державним сектором економіки i одночасною розбудовою приватного малого та середнього бізнесу, розширила зовнішні контакти з іншими господарськими системами.

Китай у даному аспекті є державою, що формально базуючись на принципах комунізму i соціалізму будує реальну змішану ринкову економіку. В економічній політиці Китаю принципи планомірності i жорсткого державного контролю за економічною діяльністю органічно поєднуються з принципами вільного ринку. Економічна політика Китаю нерозривно пов’язана з демографічною, політичною, соціальною, культурною, науковою, технологічною та екологічною політикою i постійно прагне віднайти баланс між рівнями функціонування національної економіки. ДляКитаю як i інших азійських країн (колишні командні та традиційні економіки) проблеми економічного розвитку при формуванні сучасних змішаних систем полягають у вирішенні наступних проблем: подолання екстенсивного характеру економічного зростання; пошук швидких шляхів вирівнювання економічних диспропорцій, що пов’язані з низьким стартовим рівнем розвитку; визнання активізації розвитку освіти i науки рушієм сталого економічного зростання нації; подолання ідеології закритої економіки i перехід до відкритої системи господарювання.

Сучасні змішані економіки розвинених країн характеризує поняття „модель сучасних ринкових економік". Дотаких можна віднести США, ЄС, Японію, Корею та деякі інші держави, які у своєму соціально-економічному розвитку раціонально спромоглись поєднати національні особливості з загальноцивілізаційними тенденціями розвитку. Їхні моделі національних економік можна ототожнювати з поняттям сучасної змішаної економіки.

Необхідно підкреслити також те, що жодна з названих вище основних економічних систем фактично не існувала i нині не існує в чистому вигляді. Це пов’язано з наступними особливостями розвитку людського суспільства:

  • спеціалізація i кооперація господарських процесів у світових масштабах;

  • акумуляція зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, соціальних та екологічних проблем;

  • формування єдиного глобального інформаційного i наукового простору;

  • пошук оптимальних шляхів координації обмежених ресурсів та більш оптимальне їх використання, пошук альтернативних джерел ресурсів;

  • об’єктивний характер постійних трансформацій національних господарств та під їх впливом світового господарства та ін.

Останнім часом значне коло економістів відзначає той факт, що більшість національних економік рухається у напрямку формування так званої „економіки узгоджень" (нова модель змішаної економіки). Концепція „економіки узгоджень" розроблялась для країн Скандинавії на базі спеціальних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки („раціональна змішаність"), що проявляється у появі механізмів переговорного характеру – узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності економічних систем на макрорівні та макрорівні, оптимально поєднавши цілі суб’єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.

Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням світових надбань практики господарювання i враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соціально-культурні, психологічні тощо. Їхня структура є відображенням діалектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфічного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.

Базовою моделлю для різних типів національних економік, як показує сама еволюція сучасної економіки, є модель змішаної економічної системи, що прагне найбільш раціонально та оптимально поєднати в єдиній системі економічних взаємовідносин принципи ринкового саморегулювання i державного втручання в економіку, не відкидаючи можливості появи альтернативних до них механізмів координації; а також обґрунтувати необхідність та найбільш раціонально використати можливості продуктивних сил суспільства, традиційних та нових засобів виробництва з урахуванням загальних та специфічних рис різних за своїми характеристиками національних господарських систем. Модель змішаної економіки найбільш адекватно пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації, при цьому не уніфікує окремі економіки, а наближає їх до розуміння того, що людство може виробити єдині принципи поступального розвитку та розв’язання спільних соціально-економічних та інших проблем у напрямку формування постіндустріального суспільства.

1.5. Особливості формування та розвитку національної економіки України

Національна господарська система України пройшла у своєму розвитку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте вказані стадії були різними за тривалістю i темпами переходу з одного стану системи в інший.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни i форми збирання данини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл i територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки геополітичної стратегії тощо.

Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та величезним розмаїттям промислів та ремесел, серед яких бортництво, кожум’яцтво, ювелірна справа, ливарство та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому світу, тут проходив величезний торгівельний шлях „із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, використовувались візантійські, німецькі, польські гроші. Однак з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету – гривню, що визначає появу власної грошової системи.

3а правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв’язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, використанні знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі («Руська правда»).

Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою i призвела до того, що українські землі майже до кінця ХХ ст. перебували у колоніальній залежності від інших держав.

Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період 3апорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну i економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.

3руйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губернського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Російської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релігійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.

Проте, слід зазначити, що російський та польський наступ на українську державність наштовхнувся на жорсткий опір у вигляді селянських повстань, діяльності масонських лож, створення декабристських угруповань, опір інтелігенції шляхом заснування кооперативного руху, „ходіння в народ", створення Просвіт i т. ін. Це була свого роду спроба відстояти та інституційно закріпити права на власну самобутність та шлях розвитку нації.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпочалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного комунізму. Його основними принципами та цілями були:

  • Повна націоналізація виробництва;

  • 3рівняння усього населення країни у доходах та загальне нівелювання народу;

  • Формування системи свідомого регулювання економічних процесів з метою забезпечення сталого економічного зростання;

  • Усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин;

  • Тотальне одержавлення власності;

  • Перехід до продрозкладки у сільському господарстві;

  • Централізована координація ресурсів, що мало сприяти їх більш раціональному використанню i розподілу та ін.

Проте вже на початку 20-х рр. ХХ ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості у суспільстві.

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). Їїсуть полягала в тому, щоб підвищити стимули селян та найманих робітників до більш ефективної діяльності та зменшення соціальної напруги у суспільстві шляхом плюралізації відносин власності та матеріального стимулювання, сфер діяльності, організаційно-правових форм господарювання, формування великих підприємницьких структур у формі трестів та на їх основі синдикатів, заміну продрозкладки продподатком, активізацію товарно-грошових відносин та стабілізаційну монетарну політику тощо. Тобто період НЕІІу - це спроба переходу до формування відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутись до зачатків ринкової економіки). Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років i спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Проте протікали дані процеси у більш завуальованій та згладженій формі.

3а часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалась законодавчо конституцією СУСР. Проте де-факто, її економічні права i можливості були вплетеними у загальносоюзну стратегію економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР представляв собою складну, багаторівневу, ієрархічну i жорстко контрольовану закриту систему. При чому вона була побудована таким чином, щоб окремі її підсистеми (економіки співдружності радянських республік) не могли існувати самостійно без керівного центра. То6то, якщо в одній підсистемі видобували певний ресурс, то його обробка i виготовлення готового продукту з нього відбувалось в інших підсистемах. Нерідко така політика щодо розміщення одиниць господарського комплексу держави була непродуманою та малоефективною, проте її дієвість полягала зовсім не в досягненні високих показників економічної ефективності, а в забезпеченні ідеології єдиної могутньої держави - СРСР та в утриманні, таким чином, під контролем її складових.

3 метою „більш ефективного та дієвого" регулювання економіки було запропоновано повернутись до директивного Планування та прогнозування розвитку національної економіки СРСР. Ринкові механізми функціонування ринку - ціна, попит i пропозиція - були замінені суб’єктивно сформованою системою загальнодержавних планів. Така система державних планів охоплювала усю господарську систему, підкоряючи її тотальному контролю з боку владних політичних сил. В результаті такої політики владної у країні спостерігались диспропорції між галузями народного господарства, спостерігався дефіцит одних і профіцит інших товарів. Формування попиту на товари також набувало директивного характеру, деформуючи структуру людської свідомості i поведінки, ще більше розриваючи ринкові взаємозв’язки в господарській системі країни. Хоча сама система директивного планування вражала своєю єдністю, направленістю до досягнення єдиної мети, структурованістю та внутрішньою узгодженістю.

Ринкові відносини на мікро- та мезорівнях радянської економіки були відсутні i замінені державними планами i директивами. Відбувалась зрівнялівка в доходах різних соціальних верств населення, що у сукупності вело до зниження мотивації праці останніх.

3 метою спрощення механізмів управління i контролю за господарською системою СРСР, а також з метою утримання важелів економічної влади в руках політичної еліти було повністю скасовано приватну власність. Хоча деякі підприємства юридично були оформлені як акціонерні товариства, кооперативи чи інші об’єднання, фактично вони все ж були державною („загальнонародною" чи „суспільною") власністю.

Тотальне одержавлення відносин власності та формування складних за географічними, галузевими та функціональними зв’язками промислових комплексів вело до надмірної монополізації національної економіки Радянського Союзу. Крупні монопольні об’єднання отримували змогу контролювати випуск того чи іншого продукту, деформуючи загальну економічну ситуацію в державі.

Економіка СРСР була перенасичена неприбутковими господарськими одиницями, що функціонували за рахунок державних субсидій та дотацій. Ринок у його західному розумінні - як організм, що саморозвивається i за рахунок дії законів конкуренції здатен сам себе оздоровлювати - не існував. Натомість значна частина державних коштів витрачалась на штучне утримання як збиткових, так i прибуткових підприємств.

Під жорстким тотальним контролем, в умовах „повної відірваності" від зовнішнього світу, тоталітарної ідеології, жорсткого плану та диктату керівного центру Україна перебувала понад 70 років, не маючи, таким чином, жодних альтернатив всебічного та багатоваріантного розвитку.

Були, звичайно, i періоди певних продуктивних змін у координації господарського життя СРСР (50-ті та 60-ті рр.). Наприклад, період „хрущовської відлиги", за якого українським землям було надано деякі автономні права у виробленні власної національної політики (мова, освіта, культура, частково економічна політика тощо). Проте вони не носили довгострокового та всеосяжного характеру, оскільки суспільні підсистеми українських земель все ж залишались частиною єдиного радянського народногосподарського комплексу. Не дали свого результату ані грошова, ані земельна, ані галузева реформи, що розпочались це у 1961 році.

Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-их рр. ХХ ст. цей період прийнято називати „горбачовською перебудовою". Це час усвідомлення того факту, що закрита економіка, позбавлена реальної об’єктивної рушійної сили приречена на загибель. За управління команди М.Горбачова було проведено ряд економічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розробка стратегії для формування відкритої економіки СРСР, формувались механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладались підвалини нової грошово-кредитної політики, відносин власності та принципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їх невідповідність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсутність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну i економічну владу не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

Різка дестабілізація економічних взаємозв’язків у середині країни (падіння курсу національної валюти, диспропорції в зовнішніх та внутрішніх інвестиціях, нерівномірність розподілу доходів серед населення, дефіцит на ринку товарів широкого вжитку, збільшення тіньового сектора економіки, зниження якості радянських товарів та застаріла технологія виробництва, що не відповідала міжнародним стандартам, непродумана i нечітка зовнішня політика держави, відсутність мотиваційних механізмів здійснення підприємницької діяльності та ін.) та прагнення радянськими республіками самостійно провадити соціально-економічну політику, фактично призвели до краху радянської імперії. 3 1989 починається розпад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх радянських республік.

В результаті того, що Україна фактично увесь період свого існування перебувала в якості не окремої незалежної держави, а як одиниця інших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсної національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та національної економіки відбулись з отриманням нею незалежності у 1991 році. Її економічна система до 1991 року - це синтезована залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Хоча слід зауважити також i на тому факті, що не зважаючи на залежність українських земель від інших господарських систем, Україна все ж не переставала брати участь як своїми ресурсами, так i продуктивними силами у загальноекономічних процесах, що протікали на їх території. При цьому вона набувала досвіду та відпрацьовувала можливі шляхи розвитку власної господарської системи. Тобто формування національної економіки України відбувалось на основі того досвіду, економічного потенціалу, що вона отримала, перебуваючи частиною інших економічних систем.

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи:

  • Сформувати структуру економіки за галузями, народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та обслуговування, оскільки після розпаду СРСР економіка України не становила цілісного комплексу (до 1991 року в Україні вироблялось лише 20% кінцевого продукту);

  • Створити умови та визначити механізми первісного нагромадження капіталу;

  • Переформувати управлінські та регулятивні органи, що відповідають за розвиток економічної системи суспільства;

  • Створити сприятливі умови для формування ринкової інфраструктури, структури ринків відповідно до нових закономірностей функціонування економіки;

  • Визначити стратегічні напрямки руху національної економіки — модель економічного розвитку;

  • Відповідно до стратегії економічного розвитку сформувати інституційну базу економічних реформ;

  • Закласти підвалини для формування та ефективного функціонування валютної, грошово-кредитної, . фінансової, бюджетної, фіскальної та інших підсистем національної економіки;

  • Створити умови для переходу національної економіки від системи закритого до системи відкритого типу;

  • Реформувати відносини власності;

  • Переорієнтація економіки з аграрно-промислової на промислово-аграрну країну;

  • Створити умови для активізації розвитку підприємництва;

  • Провести повну інвентаризацію господарських одиниць за галузевими, функціональними, організаційними та іншими ознаками з метою формування реєстрів суб’єктів господарювання та економічних ресурсів та ін.

Відповідні економічні реформи було розпочато фактично одразу після здобуття незалежності України, вони тривають i досі. Економічні реформи ознаменували період переходу (трансформації) національної економіки України до нового типу господарювання — змішаної економіки або, якщо говорити більш конкретно, до моделі соціально орієнтованої ринкової економіки.

Розглянемо деякі аспекти економічних реформ в Україні.

1. Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності.Починаючи з 1991 року Верховною Радою України було прийнято серію законів, що визначили основні умови та форми відносин власності i підприємництва в Україні: Закон України «Про власність» (1991 р.), Закон України «Про підприємництво» (1991 р.), Закон України «Про підприємства в Україні» (1991 р.), Закон України «Про господарські товариства» (1991 р.), Закони України «Про приватизацію майна державних підприємств» (велику приватизацію) (1992 р.), Закони України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію) (1992 р.), Закони України «Про приватизаційні папери» (1992 р.), Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» (1993 р.), та ряд інших нормативно-правових актів, що визначали плюралізм форм власності та основні засади підприємницької діяльності в Україні.

На даний період в Україні було створено i введено в діло Господарський Кодекс України, що представляє собою зведений нормативно-правовий акт з урегулювання основних господарських відносин. Щороку розробляються держанні та регіональні програми соціально-економічного розвитку, стимулювання та допомоги розвитку підприємництва, створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу, оптимізації відносин власності тощо. Щороку приймаються закони України „Про Державну програму приватизації", які визначають основні пріоритетні галузі, підприємства, в яких доцільно змінити форму власності.

Позитивним моментом реформуваннявідносин власності слід вважати те, що за роки незалежності було сформовано критичну масу недержавної власності та розпочато впровадження обслуговуючої ринкової інфраструктури з метою оптимізації її функціонування, розпочалось вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі національної економіки, нарощення темпів промислового виробництва у недержавному секторі економіки. Так, наприклад, обсяги промислового виробництва підприємств недержавного сектора зросли з 18,2% у 1992 році до більш ніж 81% у 2002 році. І ця тенденція зберігається протягом останніх п’яти років. Крім того, покращуються загальноекономічні показники діяльності підприємств, що змінили форму власності шляхом роздержавлення, приватизації та корпоратизації.

Проте у сфері приватизації та корпоратизації й до цього часу існує цілий ряд прогалин та невирішених конфліктів. Так, наприклад, за оцінками експертної групи ЄБРР основна проблема низької ефективності приватизаційних проектів в Україні полягає в тому, що й до цього не розроблені та не впроваджені у життя програми щодо передприватизаційної допомоги підприємствам, критерії оцінки ринкової вартості об’єктів приватизації, рейтингові шкали та система аналізу найбільш вдалих груп інвесторів на визначені об’єкти. Крім того, так само невирішеними залишаються проблеми „ефективного власника", власності трудових колективів, конфлікти у сфері корпоративних відносин тощо.

2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України. Формування грошово-кредитної та фінансової систем України відбувалось протягом 1991-1994 рр. Метою даної реформи було створення ринкової ідеології та здійснення ринкової трансформації національної економіки, що не можливо без означених систем, а також боротьба з інфляційними процесами, що досить швидкими темпами розвивались у даний період в економіці держави. Результатом впровадження даної реформи було проведення м’якої фіскальної та монетарної політики, а також активне використання зовнішніх запозичень для подолання інфляції та вирівнювання диспропорцій в економіці.

3 1995 року розпочинається новий етап грошово-кредитної та фінансової реформ. У даний період уряд переходить до більш жорстких методів монетарної та м’яких методів фіскальної політики, активно перерозподіляються кредитні ресурси у бік реальної економіки, формуються засади безготівкових розрахунків, припиняється надмірна емісія паперових грошей, а також закладаються підвалини фондового ринку України, відбувається грошова реформа, стабілізується валютний курс, впроваджується система валютних коридорів.

3 2001 року розпочинається процес підвищення ефективності грошово-кредитної та фінансової систем, а також забезпечення загальноекономічного зростання. У цей період уряд країни застосовує досить жорсткі методи регулювання грошово-кредитних та фінансових відносин в економіці. Результатом реалізації даних механізмів стали: досягнення профіциту зведеного бюджету країни, зростання бюджетних надходжень, покращення фінансової звітності суб’єктів господарювання, стабілізація валютного курсу, запровадження режиму регульованого плаваючого курсу гривні, зниження темпів інфляції, зростання реального ВВП, підвищення інвестиційної активності, збільшення доходів населення та зменшення їх диференціації за соціальним критерієм, активізація діяльності кредитних та інвестиційних установ, зміцнення позицій національної економіки у системі світового господарства тощо.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Тема 1 національна економіка загальне та особливе

    Закон
    ... М.В. Національнаекономіка: Посібник. – Львів, 2008. 3. Заболоцький Б.Ф. Національнаекономіка: Підручник. – Лівів: «Новий світ-2000», 2009. 4. Національнаекономіка ...
  2. Національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»

    Документ
    ... і 1 220 Бойко В. І. Схемотехніка електронних систем. 4 221 Національнаекономіка. Тарасевич В.М. 2 222 Михайленко В. Є. Нарисна ... соціальної роботи 1 488 Національнаекономіка /Круш П.В./ 1 489 Основи економічної теорії /Круш ...
  3. Ects – інформаційний пакет напрям підготовки 0501 «економіка і підприємництво» спеціальність 8 050105 «банківська справа» (за магістерськими програмами «банківський нагляд»

    Документ
    ... економія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Історія економіки та економічної думки», «Соціальна економіка», «Національнаекономіка», «Міжнародна економіка» ...
  4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... суспільства в світі. Більше того, національнаекономіка виступає найбільш гнучкою одиницею ... предприятия. Тарасович В. Ефективність національної економіки України // Економіка України. – 1993 ...
  5. Міжнародна економіка

    Документ
    ... ішніх, міжнародних економічних відносин. Отже, відкрита економіка - це національнаекономіка (економіка країни), інтегрована ... в міжнародну економіку. Мезорівень ...

Другие похожие документы..