textarchive.ru

Главная > Документ


забезпечення кредитів та інвестицій;

  • розвиток системи навчання i перепідготовки кадрів;

  • засобів доступу працівників до виробничої економічної та іншої інформації на рівні підприємства, регіону, галузі тощо;

  • визначення стратегії суспільного розвитку;

    • розв’язання загальнонаціональних завдань;

    • визначення пріоритетних напрямів в економіці тощо.

    Розвиток демократичної національної економіки гальмує наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід’ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрократизм як крайню форму її прояву.

    Бюрократія(фр. bureau — бюро, канцелярія, kratos — сила, влада, держава) — система економічного, соціального, політичного та адміністративного управління і регулювання, що базується на розмежуванні владних повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для координації усіх елементів та взаємозв’язків у системі суспільних відносин.

    Надмірне зловживання владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму — бюрократизм.

    Бюрократизммонополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різноманітних економічних i спеціальних інститутів та організацій i орієнтація нижчих ланок апаратного управління i влади на формальне виконання наказів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

    Бюрократизація виникає як реакція на відсутність реальної демократії в суспільстві, існуючій системі державної влади, її надмірну централізацію, егоїзм корпоративних інтересів чиновників, домінування адміністративних методів управління, низький рівень культури, моралі, поглиблення кризових явищ в суспільстві тощо.

    Яскравим прикладом забюрократизованого суспільства була економіка колишніх соціалістичних країн. Не виключенням є й Україна.

    Бюрократизація національної економіки України також бере свій початок з часів СРСР, оскільки тут існував всесильний, замкнутий, жорсткий механізм влади, яка стоїть над законом i волею членів суспільства, використовуючи при цьому методи категоричних команд. Джерелам формування радянської бюрократичної верхівки був курс на жорстку централізовану систему організації та управління усім народним господарством.

    Після розпаду СРСР, коли Україна обрала новий шлях розвитку, перехід до принципів демократичних суспільств з високорозвиненою економікою, у структурі бюрократичного (тобто владного) апарату держави відбулися певні позитивні зміни. Так, зокрема було реформовано основні гілки влади держави, було чітко визначено їх функціональну та організаційну структури, чисельність персоналу його права та обов’язки. Також було закладено засади політичної та економічної демократії, що проявляються у розмежуванні влади та бізнесу (економічна та політична влада), плюралізації власності, забезпеченні реальної участі громадян у всіх формах влади, формуванні відритого суспільства тощо. Тобто у найбільш загальному вигляді через встановлення системи влади в державі було закладено принципи демократичного суспільства.

    Але, як вже можна констатувати зараз, принципи демократичного розвитку національної господарської системи України, й до цього часу залишаються переважно у формі декларації, а не її реальної реалізації. Як зазначає ряд вчених, система влади в державі (як політичної, так i економічної) повинна формуватись не стихійним шляхом, а в процесі реалізації чітко продуманої загальнодержавної політики, що, у свою чергу, і забезпечує реалізацію принципів політичної та економічної демократії i свободи. А її стихійний перерозподіл, навіть при формальному декларуванні реальних змін у системі влади, призводить до поглиблення суспільних протиріч. Влада не перетворюється на владу суспільства в цілому, а залишається прерогативою окремих особистостей i груп.

    Так, в Україні перші економічні та політичні реформи з „побутовою" ідеології демократичного суспільства заклали засади плюралізму форм власності, економічної свободи вибору сфер діяльності, створили умови для формування власності трудових колективів та загалом населення, рівномірного розподілу економічних ресурсів та благ тощо.

    Проте недостатнє інституційне забезпечення даних процесів разом з економічним та політичним нігілізмом суспільства призвели до іншого ефекту — формування так званої економічної та політичної анархії. Вона проявляється у нечіткій i непродуманій політиці державного регулювання економіки, зрощенні влади та бізнесу, надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК, монопольній владі власників підприємств, обмеженні прав дрібних інвесторів, порушенні економічного законодавства та ін.; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу.

    Необхідно зазначити, що бюрократія — це природжена властивість будь-якої організації, державного апарату, управлінських структур, підприємств. Але при цьому вона, набуваючи форми бюрократизму, що присутній в національній економіці України, є потужним механізмом гальмування суспільно-економічного розвитку, науково-технічного прогресу, інноваційних процесів, джерелом соціально-економічної кризи національної економіки, знижує ефективність суспільно-економічного життя країни, консервує живу творчу думку.

    Длясоціально-економічного розвитку національної економіки, економічного зростання, поглиблення демократизації українського суспільства необхідним є створення повноцінних громадянських інститутів.

    Забезпечення права та свобод людини i громадян — це великий комплекс проблем, який включає:

    • соціальні та економічні права;

    • громадянські i політичні права i свободи;

    • основні обов’язки громадян;

    • правосуб’єктність громадян;

    • статус іноземців та осіб без громадянства;

    • права корінних народів i національних меншин;

    • основи соціального захисту;

    • визначення правового режиму власності;

    • правових принципів i гарантій підприємництва;

    • правил конкуренції i норм антимонопольного регулювання. Особливого значення при розвитку демократичної національної економіки набувають права людини.

    Права людинирозроблена на основі прийнятої ООН3агальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу.

    Головним серед них є право на життя, оскільки позбавлення цього права унеможливлює реалізацію інших прав людини, їхній захист. Пріоритетний принцип концепції прав людини — рівність усіх перед законом, який стверджує верховенство прав особистості. Реалізують права людини — держава, громадські організації, в межах окремої країни, міжнародні, передусім правозахисні організації.

    Другим за значенням у концепції прав людини є захист соціально-економічних прав від нерівного й дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров’я, культури та ін.).

    У контексті побудови демократичної національної економіки достатньо уваги повинно приділятися порядку та економічній свободі, що є конкретними формами прояву економічної демократії.

    Економічний порядокякісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо морально-етичних i політичних норм.

    Свободав широкому значенні — це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств i груп приймати рішення i діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) i цілей з урахуванням об’єктивних умов (а отже, об’єктивних законів) та загальнолюдських інтересів i принципів життєдіяльності.

    Свобода i вільна свідома діяльність люди — найважливіша риса її сутності i об’єкт дослідження широкого кола наук.

    Голландський філософ Б.Спіноза розглядав свободу як свободу людини від рабської залежності від зовнішніх умов, що сковують її життя. К.Маркс — як усвідомлену необхідність (здатність людини, колективу обирати i приймати рішення з усвідомленням справи). В.Вернадський — як свободу думки i віри розумної людини.

    Міра суспільної та економічної свободи визначається рівнем розвитку продуктивнихсил, суспільного поділу праці, відносин економічної власності, господарського механізму — рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних та інших надбудовних відносин. Свобода визначається також глибиною пізнання об’єктивних законів природи i суспільства.

    Найбільше свобода залежить від економічної свободи окремої людини, трудового колективу. Розвиток людської цивілізації довів необґрунтованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.—С. Мілля та ін.), що найбільшого розквіту свобода набуває за найменшого впливу держави на прогрес суспільства. Найважливіша умова свободи людини, трудового колективу залежить від характеру власності на засоби виробництва та відсутності заснованих на них відносин експлуатації. Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору.

    Свобода вибору—це:

    • по—перше, вибір кожною країною власної моделі соціально-економічного розвитку, а отже, типу економічної системи i соціальних відносин (у вузькому значенні цієї категорії);

    • по—друге, форма вияву економічної свободи, що передбачає здатність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд в рамках існуючого законодавства, а власників робочої сили – здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати, не виходячи за рамки чинного законодавства.

    На нижчій стадії розвитку капіталізму в концепціях лібералізму, передусім у працях А.Сміта, обстоювалася ідея пріоритету свободи особи, її потреб та інтересів порівняно з правовими потребами та інтересами окремої нації чи держави. Така пріоритетність була науково обґрунтованою за панування приватної власності — власності, що належить окремій особі, максимум — сім'ї. Водночас внаслідок посилення колективного характеру виробництва i праці в межах окремого трудового колективу посилювалося значення колективних потреб, інтересів i цінностей, що вимагало узгодження свободи вибору окремого працівника зі свободою вибору колективу. Така переоцінка цінностей зросла на вищій стадії розвитку ринкової економіки, оскільки домінуючим типом i формами власності стають колективні. 3 огляду на це навіть окремі власники i групи власників капіталу змушені узгоджувати свої інтереси в рамках акціонерної форми капіталу.

    Щодо окремих держав, то з інтернаціоналізацією національних економічних систем (що найповніше втілено в ЄС), вони узгоджують свої інтереси з наднаціональними органами.

    Економічна свободау найбільш широкому значенні — це форми i варіанти економічної поведінки підприємств, сім’ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних i духовних благ.

    Основою економічної свободи є:

    • плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;

    • наявність політичної свободи;

    • досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

    • економічний прогрес;

    • відсутність значної кількості безробітних тощо.

    Економічна свобода економічних суб’єктів(суб’єктів господарювання) — це право привласнювати об’єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.

    Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб’єктів господарювання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб’єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб’єктів здійснюються значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов’язань, прийняття нових та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо. В економічній системі розвинутих країн світу свобода економічного вибору поступово переростає розуміння свободи лише як пізнаної та усвідомленої необхідності у формі безальтернативного вибору. Оскільки існує значна кількість типів i форм власності, а отже, й управління власністю, розподілу ресурсів, витрат доходів тощо, то свобода економічного вибору реалізується у формі двох i більше альтернатив.

    Основними економічними суб’єктами виступають домашні господарства, підприємства, фірми i держава (органи державного управління, державні установи).

    Економічна свобода у межах домашнього господарстваздійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних i духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки — наймані працівники.

    Економічна свобода найманих працівниківобмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу i позбавлені власності на інші фактори виробництва. Щодо такого елемента економічної свободи, як свобода обирати сфери докладання своїх здібностей, то в багатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників, по-перше, не має можливості повною мірою розвивати свої здібності, наприклад, національні меншини, емігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. По-друге, наявність безробіття свідчить про відсутність для переважної більшості з них можливості вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей.

    Двома основними типами економічних суб’єктів є виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі.

    Економічна свобода виробникаполягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю, тобто зобов’язанням виробника відповідати за якість вироблених товарів i наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за заподіяні збитки іншим суб’єктам економічної діяльності тощо.

    Економічна свобода споживачівполягає у можливості вільного вибору якісних товарів i послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Вона повинна поєднуватися з усвідомленням i дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм.

    Економічна свобода підприємствреалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

    Економічна свобода фірмпроявляється у виборі на власний розсуд i з урахуванням особливостей ринкової та економічної ситуації партнерів, що входять до фірми з числа усіх суб’єктів економіки, а також укладання таких форм контрактів, що найбільш повно дають можливості фірмі як комплексному динамічному утворенню реалізувати цілі власного існування без обмеження прав i свобод інших суб’єктів господарювання.

    Економічна свобода державиозначає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів i груп. Таку політику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.

    Економічна свобода i свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо.

    Длярозвитку демократичної національної економіки велике значення також має економічна свобода інформаційної сфери, оскільки в сучасних умовах інформація стає одним з найбільш вагомих ресурсів економіки будь-якої держави.

    Економічна свобода інформаційної сфери - реалізоване засобами масової інформації, видавництвами, підприємствами інформаційного зв’язку, особами, які займаються інформаційною діяльністю індивідуально, право самостійно розпоряджатися коштами i майном, одержаними законними методами, та вести власну економічно-господарську діяльність за умови недопущення будь-якого втручання власників вкладених коштів i майна у зміст та форми інформаційної діяльності, її організаційне творче забезпечення, заборони використання економічних важелів з метою впливу на учасників інформаційного процесу.

    Економічна свобода інформаційної сфери - основа незалежності засобів масової інформації, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності загалом. Як правило, вона гарантується конституцією i законами держави. Вона також слугує загальним індикатором стану певного суспільства, оскільки в більшій мірі відбиває засади демократичності.

    Дляпобудови демократичної національної економіки в Україні необхідно дотримуватися економічної свободи суспільства для всіх суб’єктів господарювання з урахуванням тісних взаємозв’язків економічної підсистеми з іншими структурними елементами та підсистемами суспільства. Проте більшість досліджень останніх років свідчить, що Україна знаходиться на стадії формування підвалин громадянського, а значить демократичного, суспільного устрою, а не на стадії „існування" в ньому.

    Таким чином можна підсумувати, що структурно-функціональний аналіз економічних систем з позицій теорії інститутів дає можливість описувати і досліджувати процеси формування інституційного середовища економіки, перетікання системних функцій між інституційними структурами та підсистемами, домінування одних інститутів над іншими, загибель та появу нових їх організаційних форм. Це i є реальна історія перспективи розвитку людського суспільства загалом і окремих його підсистем (окремі нації). У цьому i полягає принцип поєднання i виокремлення у структурі наукового знання загального та особливого - витоки різних варіантів історичного розвитку, взяті окремо, становлять собою історію окремих країн i цивілізацій, а у своїй сукупності формують історичну канву розвитку людства.

    Термінами економічної науки це твердження формулюється таким чином: становлення i постійна трансформація базових економічних інститутів та інституцій веде до еволюційного розвитку економічних систем за загальними закономірностями та, враховуючи специфічні риси суспільств, — окремих типів національних економік.

    Таким чином, економічні системи суспільства виступають структурованим комплексом економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій національній системі господарювання, проте прояви та форми його реалізації є різними. Так, країни з ринковою економікою стоять на вищих щаблях розвитку громадянського суспільства та адекватних їх розвитку систем політичного устрою i господарювання. А країни з трансформаційною економікою та ті, що розвиваються, перебувають на стадії формування власних підвалин демократичного розвитку, формування структурних та функціональних елементів політичної та економічної підсистем суспільної життєдіяльності. Їх стале зростання, таким чином, залежить першочергово від того, як швидко i на скільки якісно (поетапно, нестихійно, продумано, системно) вони реалізують принципи демократичності у всіх підсистемах суспільства.



  • Скачать документ

    Похожие документы:

    1. Тема 1 національна економіка загальне та особливе

      Закон
      ... М.В. Національнаекономіка: Посібник. – Львів, 2008. 3. Заболоцький Б.Ф. Національнаекономіка: Підручник. – Лівів: «Новий світ-2000», 2009. 4. Національнаекономіка ...
    2. Національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»

      Документ
      ... і 1 220 Бойко В. І. Схемотехніка електронних систем. 4 221 Національнаекономіка. Тарасевич В.М. 2 222 Михайленко В. Є. Нарисна ... соціальної роботи 1 488 Національнаекономіка /Круш П.В./ 1 489 Основи економічної теорії /Круш ...
    3. Ects – інформаційний пакет напрям підготовки 0501 «економіка і підприємництво» спеціальність 8 050105 «банківська справа» (за магістерськими програмами «банківський нагляд»

      Документ
      ... економія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Історія економіки та економічної думки», «Соціальна економіка», «Національнаекономіка», «Міжнародна економіка» ...
    4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

      Документ
      ... суспільства в світі. Більше того, національнаекономіка виступає найбільш гнучкою одиницею ... предприятия. Тарасович В. Ефективність національної економіки України // Економіка України. – 1993 ...
    5. Міжнародна економіка

      Документ
      ... ішніх, міжнародних економічних відносин. Отже, відкрита економіка - це національнаекономіка (економіка країни), інтегрована ... в міжнародну економіку. Мезорівень ...

    Другие похожие документы..