textarchive.ru

Главная > Документ


1.2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб’єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену „національна економіка" у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної
думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загального шляху розвитку економічної науки.

Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми („Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів формування багатствадержави (,,Архашастра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів („Зведення", Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля i Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспільстві внесла християнська економіка. Вона представляла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади i управління, розкривалася цінність праці, роль віри у забезпеченні добробуту людини, колективу i суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна. Віноднимз перших обґрунтував ідею щодо причин, за якими люди об’єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалежності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а також у суспільному поділі праці.

Меркантилізмдещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми i зосередив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав. І навіть у сфері зовнішніх відносин зосереджено увагу переважно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення 30- внішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші у всіх їх видах.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійськy.

Фізіократиперемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ i процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу „Економічну таблицю", яка становила собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси i залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.

Англійська політична економіямала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях. Вони дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи її розвитку - обмежене втручання держави в економічні процеси, що протікають у державі. Їх вчення містило цілу низку важливих ідей, що розкривали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвивається (У.Петті); аналіз переходу від первісного до (для класиків) сучасного суспільства (А.Сміт); динаміку нагромадження та розподілу матеріальних статків у суспільстві (Д.Рікардо).

ІІершим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил i ви- робничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл i споживання), а економічну формацію як спосіб їх вираження i постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Представники даного напрямку прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми суспільства у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати структуру взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації з метою формування нового типу господарської системи - соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господарської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу i споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів даного суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-географічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямків, шкіл та теорій. I це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них зароджується на початку ХХ ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження i становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством загалом.

Так, неокласичний напрямекономічної науки, що виник у 70-ті роки ХХ ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монета,ризмвідійшов від проблем мікроекономіки i зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворенням для підтримання належного функціонуваннях ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанствовважається матір’ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів i форм регулювання еко- номіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто широко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв’язках, що присутні в національний господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей i принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- ї макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школав економіцісформувалась у ХІХ ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г.Шмоллер, В.3омбарт, М.Вебер, В.Ойкен та ін.

Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ i процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального i особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження суспільної життєдіяльності.

Пошук генетичних підходів до комплексного пояснення економічних структур та механізмів функціонування національної господарської системи, економічні інтереси i стимули, що поєднують у складну систему взаємовідносин суб’єктів національної економіки, а також спонукають їх до зовнішніх економічних відносин, плинність та динамічність у розвитку різних економічних систем, причини змін у господарській діяльності та її мотивах, доцільність державного та громадського втручання в економічні процеси i явища, роль особистості у розвитку економіки країни - це головні теоретичні питання, які досліджувались у рамках даного напрямку економічної науки.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економіці стали роботи видатного німецького економіста В.Ойкена. У 1939 році вийшла в світ його найвідоміша праця „Основи національної економії", що й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки. Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку національної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіцівнутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водної гладі після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. Потрібне не лише „тонке" настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за межі „пристосування"». Тобто дослідження національної економіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об’єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб’єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об’єктивного та суб’єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного i громадського втручання в господарські процеси.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напрямку економічної науки, що не лишепідтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.

Теорія інститутівстановить собою комплексне економічне вчення, об’єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні(звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинникирозвиткусучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.

Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід відзначити, що майже до кінця ХІХ ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень i рухалась за ними в одному напрямку. На початку ХХ ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії i впевнено - в деяких випадках навіть випереджаючи - вступила на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу.

Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків - М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський, А.Я. Антонович, І.І. Янжула, В.Ф. Левитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. Їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця i ролі кожної з її підсистем, взаємозв’язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними. Навіть визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія так чи інакше торкається питань національного характеру.

Наприклад, О.М. Миклашевський пише, що „предметом політичної економії є господарське життя, що вивчається з погляду його історичної закономірної доцільності та змінності...". Його думку яскраво доповнює вислів В.Ф.Левитського: „Весь сучасний зміст політичної економії складається із елементів знання, що становлять здобуток окремих економічних шкіл. Майже кожна з них представляє собою плід небезуспішних зусиль до з’ясування явищ господарського життя народів".

3агалом більшість представників вітчизняної економічної школи досить детально аналізували питання про народний добробут та його досягнення, структуру та форми прояву господарського механізму, історичні особливості розвитку окремих економічних систем тощо.

Апогеєм становлення та укріплення самої вітчизняної економічної школи та ії активним поєднанням з загально цивілізаційним економічним знанням, як зазначалось вище, став інституціоналізм. Подібно до представників західної школи інституціоналізму вітчизняні науковці відзначали той факт, що дослідження предмета політекономії (економічної теорії) не можливе без врахування усіх зв’язків, що виникають у суспільстві. з цього приводу Симоненко Г.Ф. пише: „Політична економія не може розглядати народне господарство поза зв’язком з політичними i громадськими установами країни, з її цивільним та адміністративним законодавством, поза впливом на економічний побут релігії, пануючого морального світогляду народу i його побутових особливостей, переважаючого напрямку ідей у певну епоху, загальних успіхів людського знання та техніки, промисловості особливо, одним словом, - поза зв’язком із всім ходом історичного розвитку..." - інститутами суспільства загалом.

Таким чином, суспільніінститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв’язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства.

Інститутинаціональноїекономіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства. Це поняття с ширшим за „господарський механізм", оскільки відображає не лише форми i способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами у суспільстві певних лише їм притаманних ролей та функцій. Іншими словами, система інститутів економіки у їх взаємодії та розвитку i є економічна система суспільства.

Поняття „інститут" еволюціонувало від його розуміння як стійких звичаїв мислення (Т. Веблен), правил гри (Т. Парсонс, О. Уільямсон), мовних символів, традицій i права (У. Гамільтон, Дж.. Ходжсонс), організацій (Д. Лафт) до їх розуміння як закріплених правом та організаціями звичаїв, норм i традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.

До основних базових інститутів економіки представники інституціоналізму відносять працю, владу, власність та управління. Вони є спільними для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись i впливати на формування різних моделей національної економіки.

Комбінація базових економічних інститутів - це формування елементів, складних підсистем господарської системи та взаємозв’язків між ними у кожному конкретному суспільстві. Взаємодія та згрупування базових економічних інститутів формує інституціональну матрицю суспільства, що є саморозвивальною i самопідтримувальною підсистемою суспільства поряд з політичною, соціальною, технологічною, демографічною та екологічною суспільними підсистемами.

До інституціональних елементів національної господарської системи відносять: підприємства, робітників, фірми, домогосподарства - мiкрорi­вень національної економіки. У кожному з цих елементів тісно переплітаються праця, управління, власність та влада, формуючи скелет кожного з елементів.

Інституціональні підсистеми національної економіки можна розподілити на два рівні: підсистеми першого i другого порядку. До підсистем першого порядку відносять галузі, сфери суспільного виробництва, - мезорівень господарської системи суспільства. А до другої – законодавство, ринок, державу, ринкову інфраструктуру, як систему забезпечення реалізації інтересів суб’єктів господарювання, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації — макрорівень національної економіки.

Ще однією важливою складовою інституційного поля національної економіки є норми, традиції, принципи, звичаї, соціально-психологічні особливості нації (ментальність, характер). Наприклад, принципи ведення господарської діяльності, свободи у виборі поля діяльності усіма членами суспільства, традиції ведення справ, культура ділової поведінки, дотримання засад демократичного соціально-економічного розвитку, слідування визначеним правилам звітності тощо. Вони стоять над організаційними формами, що вказані вище, i ставлять їх у залежність від себе. І формальні i неформальні інституційні обмеження ведуть до утворення цілком визначених організацій, що структурують взаємодію в суспільстві.

До інститутів національної економіки також відносять податки, грошову систему, доходи, планування, виробництво, обмін, розподіл, споживання тощо, оскільки вони виступають конкретними формами прояву базових економічних інститутів.

Взаємодії базових економічних інстиryтів в рамках економічної підсистеми певного суспільства визначає основні інститути національної економіки, в яких відбуваються ці взаємодії. До них окрім зазначених вище можна віднести: економічний потенціал держави, господарський механізм регулювання, особливості державного устрою, традиції, менталітет, характер нації, господарські комплекси та галузі економіки, стратегію економічного i соціального розвитку держави, особливості реалізації планування та прогнозування розвитку економіки, специфіку входження та місце країни у світовому господарстві, забезпечення безпеки національної економіки в умовах посилення глобалізації та інтеграції економічних відносин та ін.

Постійна взаємодія інституціональних рівнів, їх комбінація та генезис — це становлення i розвиток національної господарської системи: інституційні обмеження визначають структуру організаційних форм у цій системі; самі організації як відкриті i складні системи здатні змінювати інституційні обмеження i визначати рівень та специфіку розвитку національної економіки i суспільства загалом через наявність в інституціональній системі механізмів координації базових економічних інститутів.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального типу, так i в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Вони є загальними інституціями сучасного громадянського суспільства, що визначають якісний рівень розвитку всіх його підсистем. з філософської точки зору демократія та свобода є всезагальними дефініціями, що у різних сферах суспільної життєдіяльності набувають своїх конкретних рис та форм. А їх загальна сутність полягає в тому, що вони пронизують саму сутність людей i суспільства загалом у процесі його постійного розвитку.

Демократія(грец. demokratia — народовладдя) — форма суспільної владиi держави, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади.

Головнимипринципами демократії, що найбільш повно відображають ії сутність як інституції громадянського суспільства, є: рівноправність усіх громадян, наділення їх соціальними, політичними, національними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі та традиціях, право на участь в управлінні державою i суспільством, підпорядкування меншості більшості.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є: економічна демократія, що означає реальну можливість i право реалізувати свої права власності (задеклароване і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (колективної i державної) у формі певної кількості акцій та ії реалізації через механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.

Економічна демократіятеорія, практика i наслідки втілення принципів демократії в економічні відносини, демократизація всього господарського механізму суспільства.

Історично економічна демократія розглядалася як складова частина загального процесу демократизації суспільства на шляху перетворення його на суспільство демократичного соціалізму. Економічною передумовою розвитку економічної демократії в капіталістичних i колишніх соціалістичних країнах стала необхідність посилення мотивації праці та підвищення її продуктивності.

Концепція економічної демократії була започаткована у працях фабіанців Е.Бернштейна, австромарксиста К.Репера, теоретика соціал-демократичної партії Німеччини Ф.Нафталі («господарча демократія» ). Після 1945 р. розроблялася в Німеччині, Австрії, в соціал-демократичних партіях Скандинавії. Нові форми економічної демократії з’явилися в Іспанії (Мондрагонська група кооперативів), США (американська програма ESOP (Еmplоye Stock Ownership Plan) план робітничої акціонерної власності), СРСР. І це лише деякі аспекти прояву економічної демократії. 3азвичай більшість з них є чітко встановленими та задекларованими у законодавчій базі держави, а також визначаються базовими елементами діяльності громадських організацій, закріплені у внутрішньо організаційних документах фірм та підприємств усіх форм власності.

На сучасному етапі ідеї економічної демократії розвиваються як на макрорівні через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами - приватними, колективними i державними, вільне підприємництво, забезпечення реалізації принципів добросовісної конкуренції тощо, так i на макрорівні — в масштабах національної економіки з урахуванням рівня її розвитку.

На рівні національної економіки розвиток економічної демократії передбачає:

  • наявність органів соціального партнерства або економічного самоуправління;

  • процес залучення профспілок до співволодіння підприємством через

збільшення частки участі (фондів) у прибутках підприємств;

  • контроль виробничих рад за значною сферою господарської діяльності (зайнятість, соціальна політика, гуманізація праці тощо).

Діяльність держави повинна бути спрямована на створення сприятливих умов для розвитку демократії національної економіки. саме тому за нею залишаються такі функції, як:



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Тема 1 національна економіка загальне та особливе

    Закон
    ... М.В. Національнаекономіка: Посібник. – Львів, 2008. 3. Заболоцький Б.Ф. Національнаекономіка: Підручник. – Лівів: «Новий світ-2000», 2009. 4. Національнаекономіка ...
  2. Національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»

    Документ
    ... і 1 220 Бойко В. І. Схемотехніка електронних систем. 4 221 Національнаекономіка. Тарасевич В.М. 2 222 Михайленко В. Є. Нарисна ... соціальної роботи 1 488 Національнаекономіка /Круш П.В./ 1 489 Основи економічної теорії /Круш ...
  3. Ects – інформаційний пакет напрям підготовки 0501 «економіка і підприємництво» спеціальність 8 050105 «банківська справа» (за магістерськими програмами «банківський нагляд»

    Документ
    ... економія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Історія економіки та економічної думки», «Соціальна економіка», «Національнаекономіка», «Міжнародна економіка» ...
  4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... суспільства в світі. Більше того, національнаекономіка виступає найбільш гнучкою одиницею ... предприятия. Тарасович В. Ефективність національної економіки України // Економіка України. – 1993 ...
  5. Міжнародна економіка

    Документ
    ... ішніх, міжнародних економічних відносин. Отже, відкрита економіка - це національнаекономіка (економіка країни), інтегрована ... в міжнародну економіку. Мезорівень ...

Другие похожие документы..