Главная > Документ


Документ 9

ПІДЛЯШШЯ 1945

Місце стоянки, 12.09.1945 р.

ОГЛЯД СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ За червень і липень 1945 року

За звітний період територія під жодним поглядом принципово не змінилася, за винятком кількох деталей. Атака пропаганди і во­рожий терор не мають уже такої сили, щоб змінити становище ук­раїнців, і народ дедалі більше усвідомлює свої завдання. До всіх дій ворога він ставиться з великою обережністю. Найчастіше відкидає їх, деякі ніби приймає, але тільки для того, щоб із ще більшою си­лою відкинути. Можна сміливо стверджувати, що хижий план приєднання цієї частини українських земель був перекреслений, а до відбиття нової атаки ворога українське населення підготовлене.

Українці:

Настрої населення за звітний період майже ніде не змінилися. Зберігається переконання, що закінчення війни з Німеччиною — це кінець війни взагалі. Очікуються зміни на міжнародній арені, і то великі зміни. Закінчення війни з Німеччиною і тимчасова стабілізація відносин спричинилися тільки до збільшення обереж­ності при висловлюванні своїх думок про ворога чи критиці існую-


чих порядків. Зростають антирадянські настрої, створився сприят­ливий ґрунт для нашої пропаганди. З цим поєднується зростання національної свідомості українського населення.

Позитивні результати також дало розкидання листівок у місце­вості («Лист колгоспників України до ката народів Йоські Сталіна», «Українці Лемківщини, Надсяння, Холмщини», «Поля­ки» й «Універсал УГВР»). Листівки з'явилися в усіх селах гмін Піщаць, Славатичі, Заблоття, Влодава (також у місті), частково Собібур і Тучна. Найбільше населенню сподобався «Лист кол­госпників». Велике значення мала також одночасна поява двох листівок (уночі з ЗО. VI на 1.УІІ 1945 р.). Люди довго це коменту­вали. Це був доказ, що на території є якась українська організація, і додало певності українському населенню. Мабуть, найбільший вплив на піднесення настроїв населення можна було спостерігати у північних гмінах, де населення було пригноблене діяльністю по­ляків (як більшовицьких прислужників, так і АК). Поява листівок викликала зацікавленість суспільства у нашій визвольній бо­ротьбі, про яку більшість селян знала лише з більшовицької про­паганди та розповідей поляків з-за Бугу. Крім інформаційної цінності, листівки популяризували серед українців ідею боротьби з більшовиками, а також ідею спільного антибільшовицького фронту поневолених народів. Певною мірою це спричинилось до поліпшення польсько-українських відносин.

Часто повторювались вислови: «Оце правду пишуть», «Це вже, мабуть, буде Україна», «Не поїдемо за Буг». Повідомлення про появу листівок надходили у міліцію лише з деяких сіл. У більшості сіл люди позбирали листівки, читали їх, але міліції не показували. У Влодаві мешкає тільки польське населення, тому там порозкидали тільки польські листівки. Поляки їх ретельно позбирали, жодна не потрапила до міліції. Нашою нелегальною літературою цікавляться як поляки, так і українці.

Репресій з боку міліції не було, тільки був зміцнени^нагляд за деякими людьми, які були розконспіровані. Через кілька днів міліція їздила по селах і шукала тих, хто розкидав листівки, але нікого не знайшла.

Значно поліпшився настрій населення у липні, коли прибули підрозділи УПА. Люди побачили нашу збройну силу. Ходили чут­


ки, що підрозділ, який прийшов з-за Бугу, налічує приблизно 5 ти­сяч осіб, інші називали меншу кількість. На кожному кроці більшовики писали і говорили, що знищили всіх повстанців, що їх уже нема, а вони несподівано з'явились на території. Спочатку лю­ди не вірили, що це справді УПА, і думали, що це — польські пар­тизани. Але швидко переконались, що це насправді УПА. Люди налаштовані до підрозділів прихильно, найбільше хвалять за те, що повстанці не грабують. Дуже часто можна було почути: «О, та­ких партизанів можна і місяць утримувати» або «Таких ми ще не бачили». Коли з деяких сіл відходили загони, то господарі говори­ли: «Дай, Боже, щоб вони нас не залишили». Населення, особливо молодь, захоплюється революційними піснями. Не раз було чути: «Але ж співають! Скільки живу не чув такого ладного співу». Че­рез кілька тижнів після появи підрозділів УПА в селі ні про що інше не говорили, а тільки про партизанів.

Прибуття УПА дуже популяризувало діяльність організації на цих теренах. Більшовицька пропаганда намагалась показати візит підрозділів у поганому світлі, говорячи: «Совєти з-за Бугу їх вигнали, то вони прийшли сюди!» Але ця пропаганда не мала жод­ного відгуку.

Коли прибули підрозділи УПА, ППР (Польська Партія Робітнича. —Пер.) «присіла». їй не удаються спроби розширити мережу на подальші території. У сприйнятті населення партійці все більше уподібнюються до колишнього класу панів, збільшується дистанція між партійцями і населенням. ППР є найсильнішою у гмінах Кривоверба і Влодава. У деяких селах є зброя. Союз бо­ротьби молодих (ЗВМ — комсомол) існує формально у деяких се­лах, але не провадить жодної діяльності. Незважаючи на все, існує якась глибоко прихована ненависть. Випадки, коли «стають» поля­ками, трапляються дуже рідко. Найбільш напруженими є польсь- ко-українські стосунки на півночі, у гмінах Піщаць і Тучна.

Поляки:

Поява листівок під назвою «Поляки!» вразила поляків, бо ніхто з них не припускав, що існує якась українська незалежниць- ка організація.

Були різні припущення щодо того, хто підкинув листівки. Одні говорили, що це літак, інші — що якийсь підрозділ, треті — що це


якась українська незалежницька організація. Дехто підозрював навіть поляків-аківців. Неодностайно реагувало польське населен­ня. Більшість була задоволена, що бульбівці йдуть на угоду; або: до­бре, що АК погодилася з УПА, і тепер нам нічого не загрожує з боку українців. Незадоволеною залишилася більшість шовіністів, які ще збираються помститися за Волинь. Польське підпілля вже кілька разів нагадувало, що дістало наказ не чіпати українців. Тодішня міліція і польська адміністрація вороже ставилися до цих вістей. Листівки стали ще одним приводом для виступів проти ук­раїнського населення. Але якщо підійти в цілому, то листівки спра­вили позитивний вплив на ставлення поляків до нас.

Прибуття загонів УПА зумовило прихильніше ставлення по­ляків до українського населення. Поляки побачили нашу силу, яку хочеш-не-хочеш треба шанувати. Тактовне ставлення ук­раїнських повстанців до польського населення подолало в людській свідомості упередження, що бульбівці ріжуть поляків. Всі, хто вірив найрізноманітнішим бредням комуністичної преси, переконалися, що насправді було інакше. Поява УПА настрашила тільки поляків, переселених з Волині, які упереджено виступали проти УПА.

Ставлення поляків до «совєтів», як і раніше, залишається воро­жим. Не люблять «совєтів» також нинішні польсько-більшовицькі адміністративні чинники. Цю ненависть поляків до «совєтів» підсилює брутальне ставлення радянського війська до поляків, крадіжки, арешти і т. д.

Діяльність АК на місцевості ослабла (вони законспірувалися).

Більшовики:

Протягом липня через територію проїжджали більшовицькі війська. Всюди, де вони затримувалися на нічліг, продавали награ­боване у Німеччині майно. Пияцтво, крадіжі^и і ґвалтування жінок — це нормальні явища, які завжди траплялися там, де за­тримувалися радянські війська. Кажуть, що вони не хотіли б виїжджати з Польщі, бо всього є в достатку, а в СРСР — голод. Усі вихваляють німецький добробут і не можуть нахвалитися, що ма­ли там повну свободу грабувати. Частими є випадки обурення діяльністю більшовицької влади і висловлювань, що настане час, коли запитаємо владу про нагие добро. Якийсь поранений червоно-


армієць (пораненим повернувся з Червоної Армії) розказував, що вбивства командирів і енкаведистів у Червоній Армії є поширеним явищем. Червоноармійці дуже ненавидять енкаведистів. Інший солдат говорив, що в Україні є багато бандерівців, і що це добрі хлопці. Солдатів вони не чіпають, вбивають тільки енкаведистів. А тим с... синам так і треба. Я на фронті воював, а вони по тилах грабували. Зрозуміло, що говорив він це після випитої горілки і то сам на сам з господарем. Коли управління дізналося, що на тери­торії є УПА, і звернулося до солдатів, які переганяли пограбовану у Німеччині худобу, щоб допомогли організувати облаву, ті відповіли: «На фронті ми воювали і якось залишилися живими, а тепер маємо загинути від бандерівців? Не підемо Місцеві хлопці, які пішли у Червону Армію, а тепер поранені повернулися додому, навтішалися вже комуною. Це стосується навіть тих, хто раніше був переконаним комуністом.

Різне:

На території є тільки польські школи. Щоб отримати дозвіл на школу з українською мовою викладання, треба дуже постаратись, до того ж бракує вчителів. Тому відкриття там української школи майже неможливе. Для заповнення всіх шкіл, і то хоча б у найбільших селах, потрібно 48 учителів. У гімназії Влодави спо­стерігаються сильні впливи АК.

Справа виїзду втрачає актуальність. Про виїзди ніхто не думає. Найкращими ліками проти виїзду є повернення втікачів з числа тих, хто вже виїхав.

Селянам установили норму на сіно. Вона є майже такою, як німецька. Люди не поспішають віддавати, вважаючи, що, можливо, викрутяться, як і минулого року. Може, нікого не розстріляють за невиконання норми.

Слава Україні — героям слава!

П.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW. — Sygn. 180. — K. 14—16.


Документ 10

ПІСЛЯ НІМЕЦЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЬ

Фрагменти звіту представника УКЦ у Любельському окрузі,

доктора Лонгіна Голейка на засіданні Українського Центрально­го комітету 10 грудня 1943 року у Кракові про ситуацію на

Холмщині й Підляшші.

Організаційна праця у деяких повітах, як, наприклад, у Білго- райеькому, Любельському, Красникському і Радзинському, через комуністичні й польські акти терору майже припинилась або дуже ослабла. (...)

Справи безпеки і переселення взаємопов'язані, бо через пере­селення багато поляків вступає до польських банд, які нападають на наших переселенців, викидають їх з отриманих господарств, ду­же часто спалюють цілі села, чоловіків, жінок і дітей вбивають. Маємо довгі списки людських жертв та спалених господарств і сіл. До цього додаються ще більшовицькі й жидівські банди. Для ілю­страції проблеми наводимо приклади.

Білгорайський повіт:

В околиці Тарногрода поселено приблизно 6 тисяч українців із Замойського повіту. Проти осадників виступили польська підпільна організація і місцеві поляки, які повернулися з концент­раційних таборів. Вони почали вбивати наших старост, сільських агрономів і довірених осіб та інших, хто брав участь у переселенні. Загинуло 32 особи.

У серпні 1943 року стався напад на село Буковина — вбито 10 осіб, 7 тяжко поранено, спалено 31 господарство.

22.10.43 польська банда напала на села Луків, Александрія і Ксенжополь. Постерунок української поліції складався тоді з 18 осіб, у тому числі 2 німецьких жандарми. Під час стрілянини за­гинуло 11 українських поліцейських, староста і 2 німецьких жан­дарми, а 4 поліцейських борються за життя.

Одночасно інша банда повністю розграбувала село Алек- сандрію, зґвалтувала всіх дівчат, а селянам наказала до 1.11.43 ро­ку покинути село.


Уся переселенська акція завершилась тим, що з 6000 осіб, пе­реселених до Білгорайського повіту, 4000 втекли назад, до свого попереднього місця проживання. (...)

Замостянський повіт:

У два етапи виселено приблизно 21 тисячу українців. Через пе­реселення польська терористична організація виступила проти на­шого Представництва у Томашові Любельському і проти Союзу кооперативів та знищила все правління Союзу кооперативів і ба­гато наших довірених осіб. Усього під час переселенської акції вби­то 59 провідних українських діячів на цій території.

Грубешівський повіт: 25.04.43 року польська терористична організація видала листівку, у якій погрожує, що за кожне виселене польське село спалить два українських. І цю погрозу виконала: 6.05.43 у селі Мо- ложів спалено 59 українських господарств, 29.05.43 у селі Стріль­ці— 80 господарств, а 21.05.43 у селі Ухані — 23 господарства, 1.10.43 у селі Пасіки спалено 90 господарств, при цьому 9 госпо­дарів убито, а 10 тяжко поранено.

Після спалення села Пасіки польська терористична ор­ганізація розповсюдила листівку з вимогою, щоб населення відда­вало свої продовольчі запаси і одяг. Це єдиний спосіб забезпечен­ня цієї армії. Будь-який опір буде зламаний силою.

Ці події довели українське населення до розпачу. Виявилося, що з подальшими ексцесами поляків можна боротися тільки шляхом від­плати, і тому вбито поляків у селах Хоробрів, Долгобичів, Телятин.

Помітивши грізну ситуацію, Український комітет допомоги у Грубешові закликав українське населення до збереження спо­кою, підкреслюючи, що продовження відплати може викликати репресії з боку німців і ще більший хаос.

На жаль, польська сторона вчинила інакше. Польський комітет під тиском німецької влади видав звернення, у якому звинувачує як українців, так і поляків. Але польська терористична організація злегковажила зверненням польського комітету і вже вночі на 23.10 спалила село Мірче — 182 господарства; уночі на 28.10 така сама доля спіткала село Молодятичі, а 29.10 — село Грабовець, при цьо­му вбито багато людей особливо жорстоким способом. Убито 220 осіб, і понад 2000 залишилися без даху над головою.


У Холмському повіті за звітний рік вбито 60 видатних ук­раїнців, у повіті Біла Підляська — 20, а в Любельському повіті — 31.

8.12.43 українські установи міста Люблін отримали поштою попередження про реванш за виступи проти польського населення на Волині за підписом: «Рука справедливості. Люблін, 7.12.43».

Для поліпшення безпеки у Любельському воєводстві треба збільшити кількість української поліції й створити відповідно оз­броєну самооборону.

Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 224-226.

Документ 11

ЕКЗЕКУЦІЇ В ДУБЕНЦІ

Звіт

6 січня 1944 року публічно на вулиці розстріляно 42 особи польської національності. Майже всі страчені — колоністи, заареш­товані у повіті сільською українською поліцією. Згідно з вироками, оголошеними на плакатах двома днями пізніше, страта відбулась як репресія за вбивство 36 осіб української національності. Вирок закінчувався зверненням до населення доносити про місцезнаход­ження бандитів, які заважали відбудові Генеральної Губернії. Ук­раїнські боївки (офіційно гестапо ставилося до них толерантно) у період від 28.ХІІ.43 донині вбили приблизно ЗО осіб, переважно інтелігенцію (трьох лікарів, двох практикантів) і багатих колоністів.

(...) Організований українцями два тижні тому напад на польську колонію не вдався. Українці встигли спалити тільки два будинки , коли їх заатакувала селянська самооборона і прогнала. Селянська боївка у відповідь спалила українське село, яке налічу­вало понад 300 дворів. Ненависть польського селянина до ук­раїнців набагато більша, ніж до німців.

Додаю 20 різних обвинувачень для винесення судового ви-

Р0КУ' Мацей


Додатки — це окремі картки з блокнота, позначені датою 29.ХН.1943 і написом «Резолюція» та двома підписами: Семп, Вжос (очевидно, судді) під актом обвинувачення з таким змістом:

Вишневський — український міліціонер, професійний розбійник;

Дудзицький — український міліціонер з Юзефова, біля Дубен- ки, брав участь у низці вбивств поляків;

Камінський Владислав — коваль, підковує коней, більшовик, нині шпигує на користь німців;

Павло Васильчук — війт у Дубенці, 60 років, член Українсько­го комітету, присікується до поляків, хабарник, пияк і бабій;

Євген Токарчук — командир українських боївок, за смертні ви­роки полякам кілька разів на нього влаштовувалися замахи, під час яких вбито його батька, сестру і двох братів;

Богдан Іванець — український вчитель у Дубенці, студент Львівської політехніки, брав участь у замаху на міністра Пераць- кого, нині український діяч, народився 28.Х.1907, мешкає разом з дружиною Любою;

Борис Царук — має контингентний магазин у Дубенці, наро­джений у 1900 році в Скригічині, перед війною працював у комуні, при більшовиках носив червону пов'язку і навіть сидів за це у в'яз­ниці, нині видатний член Українського комітету;

Семашко Петро — керівник молочарні у Дубенці, приблизно 40 років, член Українського комітету, у нього відбуваються збори і виносяться вироки полякам, часто до нього приходять гінці з-за Бугу;

Августин Шкварко — український священик з Білополя, член Українського комітету, у нього часто відбуваються українські збо­ри, серйозних обвинувачень поки що не має, намагається сподоба­тись полякам;

Кресняков Василь (Кжесняк Владислав) — перукар з Дубенки, перед війною член «Стрільця» і ревний поляк, нині український шпигун — зраджує колишніх колег, його «заслугою» є вивезення до Освенціма польського вчителя Свата з Дубенки, капітана Війська Польського;

Єжи Марчук — священик з Дубенки, народився приблизно у 1914 році в Уханях, видатний український діяч, постійно підтри­


мує зв'язок з бандерівцями з-за Бугу; запам'ятався полякам під час виселення, спроби його знищення поки що безуспішні, бо є дуже обережним;

Демчук Ян — українець з Білополя, вбивця двох поляків у Кіцині, здається, член СД;

Васильчук Микола — приблизно 35 років, староста села Кур- манів, український міліціонер і член СД, особливо знущався з по­ляків під час виселення з Бусенка і (нерозбірливо), особистий приятель Лукащука;

Бойко — вахмістр української поліції, вбив у околицях Дубен- ки кільканадцять поляків;

Брати Бекеші — Владислав і Євген — українські міліціонери з Бусня біля Білополя, одні з найактивніших українських вбивць, виконавці вироків Українського комітету;

Чуприн Михайло — український міліціонер у Білополі, нині в запасі.

Archiwum Państwowe Lublin, Zespół AK obwód Hrubieszów — Teczka 22. — S. 2.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів Другий том

    Документ
    ... окупантом. Поляк знову ставав ворогом українця. Третім у черзі після совєтів і німц ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Другий том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... наділи землі у селян. Третю зону утворювали східні земл ... . Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... нню вітчизняної історії. Третю групу досліджень ... українських землях, зокрема на Поділлі. Тому їх вивчення дає змогу розширити знання з істор ... 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво і ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати ... здобути міжнародне визнання. У третьому питанні слід розглянути дипломатичну ... М.: Русич, 1998. – 448 с. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... громади, письменство Галичини); третій ренесанс характерний своєю ... полягає в тому, що, на відміну, наприклад, від польської літератури, ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..