Главная > Документ


Степан Голяш, командир підрайону «Бескид» 1945—1947 рр.


топада, бо ворог намагався знайти слід повстанських загонів і наших менших теренових груп.

Крім того, в околицях Нового Сонча знову з'явилися польські бандитські групи. У лісах біля Флоринки і Більчарової [нині Бінчарова] вони нападали на проїжджих українців і грабували їхнє особисте майно. Про відновлення бандитської діяльності свідчать такі факти:

1.11.46 року пограбовано українця у Флоринці, забрано 4 оди­ниці худоби. Того самого дня між Грибовим і Більчаровою три невідомих чоловіки, озброєні обрізами, пограбували трьох ук­раїнських господарів, які поверталися з Грибова, забравши у них гроші, одяг та інші цінні речі.

3.11.46 року бандити пограбували у селі Вавжка постіль і ху­добу, а 12.11 продовжили свою роботу на дорозі до Грибова. Стур­боване бандитизмом українське населення підозрює, що це є відповіддю на часті відвідини українських повстанців. Треба зазначити, що жертвами нападів є виключно українці, ще не було жодного випадку пограбування хоча б одного поляка. Бандити хо­дять у мундирах Війська Польського і в цивільному, добре забез­печені більшовицькою та німецькою зброєю.

8—10 листопада у Горлицькому і Новосондецькому з'явились оголошення виселенської комісії з Перемишля про добровільний виїзд до СРСР українців, які залишились після першої акції висе­лення. Влада не чинила у цій справі тиску. Не було також випадку, щоб хтось з українців хотів виїхати добровільно до більшовицько­го «раю». До акції виселення українське населення ставиться вик­лючно негативно. Польсько-більшовицьке військо під час своїх маршів лякає українське населення суворими карами за співпра­цю з українськими повстанцями. Населення вже отримало багато підступних ударів, наслухалось фарисейських фраз більшовицької пропаганди, тому до всіляких обіцянок «щасливого і радісного» життя ставиться з недовірою і навіть ворожістю. Ця негативна на­станова сформувалась на підставі інформації від повстанців, листів переселенців з першої акції і виселених родин, які поверну­лись і які були наочними свідками більшовицького «добробуту» й зазнали «турботи» більшовицької влади. Виселені родини по­вертаються аж з Харківщини та інших віддалених областей СРСР


і розповідають про свої враження і переживання впродовж того короткого періоду. Розказують, що більшовики стягують тепер усіх переселенців зі всієї України на Галичину. Родинам, які змог­ли продертись на Лемківщину, вдалось переконати більшовиків, що вони польського походження і на тій підставі вони отримали можливість повернення на батьківську землю.

Польський відтинок

Польське населення лише у незначній мірі займає територію Західної Лемківщини. Всюди зустрічаються переважно українські села або де-не-де з невеликою домішкою поляків. Якщо десь і зустрічаються польські села або з перевагою польського населен­ня, то це є давні українські села, заселені поляками, які прибули з суто польських теренів. Ставлення польського населення до ук­раїнців дуже вороже, і навпаки. Адже це найбільше випнутий на захід окраєць української етнічної території, який глибоко вхо­дить у польську територію. До поглиблення взаємної ворожості спричинилась аграрна політика Польщі до 1939 року, яка кривди­ла українців Лемківщини і яка не була позбавлена елементів національного і релігійного утиску.

Більшими осередками польського населення або повністю опанованими поляками є невеликі містечка: Горлиці, Новий Сонч і ще менші: Дукля, Грибів, Криниця, Мушина і Жегестів. До цього часу поляки не можуть усвідомити, що на Західній Лемківщині живуть тільки українці, а не «руснаки» чи «русини», як вони звикли висловлюватись. Інколи з упертою наївністю по­ляки намагаються довести і переконати себе, що українців тут нема, а є тільки русини або лемки, які не мають нічого спільного з українцями. Сама Криниця після виселень має характер суто польського містечка, бо майже всіх українців під час акції висе­лення вивезено.

Наш підпільний революційний рух є новиною для польського суспільства і продовжує залишатись загадкою. Якщо воно навіть було поінформоване про українських повстанців («бандерівців»), то тільки з точки зору більшовицької пропаганди і «демократич­ної» польської преси. У польському розумінні повстанський рух був чимось випадковим, короткотерміновим, ефемерним, що згине


без зовнішньої допомоги. На думку поляків, нам повинні допома­гати Англія або Америка, бо інакше не бачать можливості продов­ження боротьби. Ще донедавна загал поляків ставився до ук­раїнських повстанців виключно як до бандитів, які здатні лише до палення і мордування польського цивільного населення. Тому се­ред поляків панував панічний страх перед повстанськими загона­ми УПА. Очевидно, що польська «демократична» влада нама­гається й надалі утримувати маси у цьому страху і мобілізує їх проти нас. У деяких польських чи по українських селах, у яких нині живуть поляки, влада намагається організувати підрозділи ОРМО, щоб вони могли брати участь в акціях проти підрозділів УПА або творити місцеву самооборону. З великим здивуванням спостерігають поляки появу збройних формацій УПА біля Кри­ниці і Нового Сонча і кажуть: «Хочуть України на сході, але чому приходять сюди?» Польська громадська думка разом з безпекою та адміністрацією вчинили протест, зміцнили військові гарнізони і спостереження за криницькими та новосондецькими теренами, не забули й про арешти українців. На думку поляків це замах на цю частину «польської» території. У зв'язку з тим арештовано приб­лизно 15 осіб у Лосі Криницькому. До нинішнього часу арештова­них не звільнено.

У місцевостях, де польське населення мало можливість зустрічатися з українськими повстанцями, ставлення до нашого руху дещо змінилось. Були випадки, коли поляки спочатку не вірили нам, побоюючись провокації з боку УПА. Але після з'ясування, що це не підступ, ставилися до нас дуже прихильно і запрошували знову. Визнавали слушність і обґрунтованість нашої боротьби. Можливо, що це було під впливом страху.

До адміністрації, війська та органів безпеки поляки ставляться зі стриманістю, намагаються не займати визначеної однозначної по­зиції. З цієї точки зору спостерігається розбіжність поглядів у польському суспільстві, відсутність внутрішньої консолідації, не­однозначна оцінка політичних подій і буденних проблем, які випли­вають з цього. Вони розуміють, що нинішній варшавський уряд є більшовицькою агентурою, але не хочуть повністю відійти від нього. Нині кожний поляк хоче подобатись владі, солідно виконувати всі її розпорядження і накази. Помітною серед поляків є велика ворожість


до ППРівців, особливо на близьких територіях, де вона підтримуєть­ся активною діяльністю польського підпілля. Були випадки, що з приходом українських повстанців у село місцеві поляки вимагали покарання ППРівців і надавали всебічну інформацію про все село. Нині актуальною є справа виборів, як і по всій Польщі. Польське суспільство розуміє, що виборами будуть керувати більшовики, але не займає негативної позиції, бачить певні досягнення і покладає певні надії на зміну уряду. Серед поляків поширена чутка, що в разі виборчої перемоги «реакції» українські повстанці вийдуть з підпілля; якщо ж «реакція» програє, то повстанці будуть воювати далі. Отже, вони ототожнюють наш революційний рух зі своїм підпіллям, тобто не розуміють нас і не знають наших основних засад. Бачать нашу дисципліну, внутрішній порядок і всі позитиви справ­жньої реальної сили. Серед поляків ходить плітка, яку, очевидно, розпускають більшовики, що коли поляки не голосуватимуть за вар­шавський уряд, то наїде більше бандерівців, а якщо переможе кому­на, то знищить УПА відразу після виборів.

Постійними базами розташування війська є Горлиці й Новий Сонч. Кількість Війська Польського не встановлено, бо його стан змінюється залежно від інтенсивності дій на місцевості. До біль­ших акцій стягується військо з інших місцевостей. Під час перехо­ду військо ставиться до населення неприхильно, солдати ніколи не втрачають нагоди чинити пограбування. Під час облав бруталь­но, а часом по-варварськи ставляться до арештованих, не бракує провокацій і різних підступів. У селі Яськіва Грибівського повіту ВП і УБП зв'язали арештованих колючим дротом і вигнали до лісу шукати бункери. Українці продовжують залишатись об'єктом екс­периментів із застосуванням вишуканих і рафінованих методів впливу. Таке ставлення війська випливає з антиукраїнської по­зиції солдатської маси більшовицьких прислужників. Настрої се­ред війська не є рожевими. Відчувається вороже ставлення до більшовиків. З цієї точки зору солдати ВП є такі самі, як і все польське суспільство.

Постерунки УБП розміщені у Кросні, Горлицях і Новому Сончі. Останнім часом УБП здійснило арешти функціонерів за звинуваченням у співпраці з польським підпіллям. Ходять чутки, що скоро більшовики візьмуть під своє керівництво УБП.


Постерунки ВОП розміщені у Грабі, Конечній, Висовій, Му­шині й Жегістові. їх чисельність становить 30—60 осіб. Ця кількість так змінюється, що не вдається її встановити. Постерун­ки ВОП мають добре розбудовану і справну агентурну мережу вздовж кордону, арештовують людей, проводять попередні розслідування, а потім передають арештованих до УБП. На нашо­му відрізку постерунки ВОП співпрацюють зі словаками. На кож­ному постерунку ВОП є один словак, часто більшовик.

Постерунки МО є у Дуклі, Сенковій, Ліпинках, Усті Руському [нині Горлицькому], Ропі, Снетниці, Мушині, Тилаві, Криниці, Грибові з особовим складом 5—10 міліціонерів. У Горлицях і Ново­му Сончі є приблизно ЗО міліціонерів. Ставлення МО до українсь­кого населення стримане, в акціях, облавах і арештах вони майже не беруть участі. Окремі постерунки намагаються навіть виявити певну прихильність, до чого їх змушують мала чисельність і значна відстань до більших осередків.

В адміністрації працює значна кількість пепеерівців, решта працівників — це місцеві поляки з такими самими поглядами, як і все польське суспільство. Кожний польський урядник намагаєть­ся солідно виконувати доручення, які приходять з вищих інстанцій. Кожен поляк міцно прив'язаний до державної посади і намагається мати користь з вигідного життя. Ставлення адміністрації та інших згаданих вище органів до нашого руху нега­тивне, але спеціального переслідування нема.

Діяльність польського підпілля концентрується у Татрах. Тут вони, як правило, виступають як AK і НСЗ. їхня діяльність поши­рюється на Новосондецький повіт. Колись підрозділи АК заходи­ли до українських сіл в околицях Криниці і Нового Сонча. До ук­раїнського населення ставляться досить прихильно. На тему УПА висловлювались позитивно.

Український відтинок

Українське населення Західної Лемківщини на зустрічах з підрозділами УПА після певного зближення та пізнання ук­раїнських повстанців змінило своє ставлення, виявляє при­хильне ставлення до нашого руху. Перед появою підрозділу в цій місцевості населення ставилось до повстанців як до звичай­


них бандерівців, з якими треба боротись. Якщо навіть часом вдавалось переконати окремих селян у необхідності рево­люційної боротьби, то залишались сумніви в її ефективності. Але поява загону і особливо успіхи у боротьбі з Військом Польським зробили колосальний вплив. Побачивши добре ор­ганізований і озброєний бойовий підрозділ, населення повірило у можливість ведення боротьби не тільки тут, але й на інших землях України. Про нашу боротьбу на Закерзонні лемківські українці майже нічого не чули, тому наша діяльність на цих те­ренах для них є новиною.

Треба відзначити, що національна свідомість широких лемківських мас на високому рівні. Як правило, вони себе назива­ють українцями, за винятком небагатьох, які призвичаїли себе до назви руснаки або лемки. За такий короткий час нашої діяльності на цій території можна говорити про значні досягнення в ознайом­ленні лемківських українців з революційною боротьбою.

Терористичні акції й арешти гнітюче впливають на населен­ня. Перші удари тероризували людей на довший час і змушува­ли до постійної обережності. Ставлення ж до повстанців не змінилось, а, навпаки, стало більш прихильним, бо спільні пере­живання об'єднують людей. Але ще є багато сіл, у яких люди бо­яться підозр з боку ворожих елементів і, не усвідомлюючи злочинності своїх дій, відповідно до розпоряджень доносять у найближчі органи безпеки про появу повстанців. У несвідомому селі такий донос розглядається як обов'язок, і ніхто цього не приховує.

Слава Україні!

Р-Т

Місце постою, 15.12.46

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 163. — K.10—13.


Документ 74

МЕТАМОРФОЗА ЛЕМКІВЩИНИ

Це перша доповідь командиру підрайону УПА «Бескид» (Лемківщина), складена командиром під псевдонімом «Р», якого переведено на територію Західної Лемківщини з метою попов- нення розбитих кадрів.

Колего Командире!

(...) В околицях Криниці було багато учнів середніх шкіл [які після навчання здатні бути командирами УПА], але під час німецької окупації більшовики майже всіх арештували внаслідок провокації «Ворона», одного з командирів УПА1. Ширше про цю справу не пишу, бо думаю, що ви її знаєте. Деякі учні сидять удо­ма або далі вчаться у Криниці, де є гімназія, правдоподібно при­значена для лемків. Тут є три вчителі-українці, але це переважно старші люди, бо молодим влада вже не довіряє, і вони почали пе­реховуватись. Окремі священики симпатизують нам, але трохи бояться, бо перебувають під наглядом УБП. Є випадки, коли УБП намагається завербувати їх як агентів. Хто з наших свяще­ників пішов на співпрацю — невідомо, але і це можна припус­кати, бо УБП посилено працює в цьому напрямку і докладає значних зусиль. (...)

Тутешнє населення дуже добре. Воно ставиться до нас навіть прихильніше, ніж у Холодному Ярі2. Своєю присутністю ми відігнали від українських сіл різні банди грабіжників з польських сіл. Головною базою цих банд є польське село Ропа, звідки дотепер

1 «Ворон» — командир радянського підрозділу, який маскувався під УПА у Дубненському повіті на Волині за німців та «других» совітів. Нищив українсь­ку молодь, яка поверталася з німецької неволі, членів УПА, інтелігенцію. Вбив­ства невинних людей без огляду на їхній соціальний стан чи політичні симпатії мало за мету збурення загальної ненависті проти УПА.

2 Холодний Яр — місцевість у Черкаській області в Україні, відома як центр Коліївщини у XVIII столітті й антибільшовицького руху в 1918—1924 роках. Тут використовується як назва підрайону УПА, до якого входить Пере­мишльський регіон.


ще вирушають ватаги на українські села. Нещодавно місцеві бан­дити жахливо порізали жінку з того самого села. (...)

Людей обклали податками, і даниною, грошовими і в натурі. Від гектара мусять платити 1300 злотих, на відбудову Варшави — 200—300 злотих. До цього додаються ще інші сплати, влада заби­рає чималі тисячі. А люди переважно небагаті, навіть можна сказа­ти, що вони бідні. (...) Не можемо протидіяти стягуванню податків, бо люди самі відносять гроші до гміни, у якій є постерунок МО і гарнізон ВП. Польське населення обтяжене податками так само, як і українське. Йому навіть важче витримати ці податки, бо тіль­ки нещодавно переселилося сюди із суто польських теренів, голов­ним чином з Новосондеччини. Воно ще не обзавелося господар­ством і дуже бідує.

Перед виселенням тут майже не було польських сіл. Ук­раїнські села сягали далеко на захід, аж до Попрада. Нині багато з цих сіл поляки частково або навіть повністю заселили. Наплив польських осадників позначається широкою смугою вздовж Попрада і біля чехословацького кордону. Аж прикро дивитись на мапу і читати назви старих лемківських сіл, які поволі стають чу­жими. Такі села, як Зубрик, Анджеївка, Мілік, Дембно, Лелюхів, уже заселені поляками. Колись українські містечка Жегестів і Мушина — вже цілком польські. Ястжембик, Злоцке, Поврожник — перемішані з польським елементом. У самій Криниці українців уже нема, може, тільки поодинокі особи з польськими паспорта­ми. Тільки Лосє Криницьке надалі залишається українським се­лом. Польські осадники прибували переважно з Новосондеччи­ни, охоплюючи смугу території між Попрадом і дорогою Муши­на—Тилич—Лабова—Новий Сонч. За Попрадом, над чехосло­вацьким кордоном, ще утримався острівець колись суто ук­раїнських сіл: Щавниця, Шляхтова, Чорна Вода, Біла Вода і Яворки. Українців з цих сіл виселили, і скільки їх залишилось, наразі невідомо. З огляду на важкий доступ до цих сіл ще ніхто не намагався туди дістатись. Вичерпні дані про них отримаю і пе­редам додатково.

Польські осадники перестали прибувати до виселених ук­раїнських сіл від часу, коли наш рух у цій місцевості посилився і виявив стабільність. Це відстрашило поляків від подальшого про-


никнення у глибину українських сіл. Якби під час виселення наші формування були так само сильні, як тепер, то українські села бу­ли б спалені або залишились би непорушеними. І нових власників ніхто б тут не бачив.

Новосондеччина — це територія діяльності і впливів польсько­го підпілля. Але з новосондецьких польських сіл роблять вилазки банди зі зброєю. Жертвами їхніх вбивств і пограбувань стають сусідні українські села. Найбільш тероризованим нині селом є Ко­ролева Руська1. Відразу можна ствердити, що це — наслідок польських шовіністичних тенденцій. Відкривається нове поле битви, як і в районі Бірчі. Наразі ця справа потребує аналізу й реєстрації фактів. Може, треба ще буде «засвітити» під Новим Сончем? Побачимо.

Банди походять з Королеви Польської, Пташкової та інших польських сіл. Іншим осередком бандитизму є польське село Ро­па, яке безперервно турбує грабунками українські села. У цій справі надішлю ще додаткові матеріали. Одночасно прошу нас­тупних вказівок.

З польським підпіллям контактів ще не маємо, але є можливості для їх установлення. Ще перед моїм прибуттям вдалось налагодити контакт через одного вчителя-поляка. Було навіть домовлено про зустріч з командиром підрозділу АК з Новосондеччини, але він за­гинув під час нападу на потяг у Новому Сончі. Командиром цієї гру­пи є якийсь майор «Огень». Його підрозділи діють у Грибовському, Горлицькому, Новосондецькому повітах та в горах за Попрадом, де мають головну базу. Польське підпілля діє на цих територіях під назвою АК. Про ВІН чи інші угруповання тут не чути. Власне, вчо­ра (3 січня) мені вручено листа від..., який пропонує зустріч 10.1.47. [Наступний рядок зашифрований]. Хочуть говорити про перехід на опановану нами територію з метою ліквідації ППР. Але зі змісту листа не видно, щоб це писав якийсь «молодший військовий коман­дир» або авторитет, з яким можна розмовляти. Спробую це досліди­ти через власні канали. Кур'єр, який приніс листа, сказав, що польське підпілля хоче обговорити справу [два з половиною рядки

1 Нині Королева Верхня.


цифрового коду]. На мою думку, це не потрібно, хоча б з огляду на передвиборчий період. Прошу дати вказівки. (...)

Ще одна справа вимагає вирішення. Буває, що українці є чле­нами ППР і мають партійні квитки. Виглядає на те, що все ук­раїнське село Тилява є симпатиками ППР, а майже кожний ук­раїнець є членом ППР. Прошу сказати, що ви про це думаєте. На мою думку, до цих людей не можна ставитись як до комуністів, бо вони вступили у ППР через несвідомість. Маю намір карати тіль­ки головних винуватців, а решту скеровувати на правильний шлях через усвідомлення.

На території є українські священики, які можуть повністю забез­печити духовні потреби нашого населення. Але в українських селах з'являються польські ксьондзи, переважно направлені УБП та МО, і починають відправляти у церквах для нашого населення католицькі богослужіння. Проповіді проголошують польською. Опинившись в українському селі, заселеному тепер частково поляками, які не збу­дували ще костелу, відправляють свої богослужіння у церквах. Пізніше український священик відправляє богослужіння для своїх вірних. Я постарався детально запізнатися з проблемою церкви на цьому терені. Результати викладу наступного разу в окремому додатку. Якщо виявимо, що польські ксьондзи відправляють богослужіння в українських селах за дорученням УБП і зауважимо їхню шкідливу діяльність, то треба буде поставитись до них виключно як до агентів «демократичного уряду». Маючи вказівки УБП, польські ксьондзи можуть відновити традиційне «перехоплення душ».

Є випадки, коли польські вчителі змушують українських дітей молитися польською і навіть обов'язково ходити на уроки з римо- католицької релігії. Ще перед зустріччю зі мною командири здійснили відповідні дії, завдяки чому українські діти можуть зно­ву молитись українською, а польські вчителі за дозволом інспекто­ра або і з власної ініціативи ввели навіть до плану по кілька годин навчання української мови.

Як чинити у випадку заміни метрик зі зміною національності включно? Такі випадки мають місце в околицях Криниці. Більш масового характеру це набрало у Тилічі і Мушині.

Колего Командире! Прошу обов'язково прислати більше літера­тури, призначеної для польського ринку. Буде можливість перепра­


вити наші видання на захід. Без труднощів можна переправляти наші видання до ЧССР, навіть до Праги. Кордон долається без кло­поту. Думаю, що навіть вдасться знайти відповідних людей. З того боку кордону ще є наші лемківські села. Кілька днів тому до такого словацько-лемківського села випадково зайшов наш кущовий. Він потрапив на традиційну вечорницю, була нагода для розмови з біль­шою групою людей. Населення прийняло наших із симпатією і за­прошувало знову. Був навіть якийсь українець із Праги. Словацька варта майже не охороняє кордону — дуже боїться наших.

Отже, починаються передвиборчі мітинги. Такий мітинг відбувся сьогодні у Грибові. Додаю повідомлення старости, у яко­му згадується про можливість «переселення» лемків-українців. Чи це тільки передвиборчий трюк, щоб настрашити наше населен­ня і змусити його голосувати, чи захочуть усунути його від ви­борів — не знаю. Бо відновлення акції виселення не можна виклю­чити. У деяких польських селах значну частину населення було позбавлено голосу за співпрацю з польським підпіллям чи більшо­вицькими партизанами ще під час німецької окупації. (...)

Слава Героям!

Р.

Місце постою, 5.1.1947 р.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 165. — К. 7—9.

Документ 75



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів Другий том

    Документ
    ... окупантом. Поляк знову ставав ворогом українця. Третім у черзі після совєтів і німц ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Другий том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... наділи землі у селян. Третю зону утворювали східні земл ... . Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... нню вітчизняної історії. Третю групу досліджень ... українських землях, зокрема на Поділлі. Тому їх вивчення дає змогу розширити знання з істор ... 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво і ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати ... здобути міжнародне визнання. У третьому питанні слід розглянути дипломатичну ... М.: Русич, 1998. – 448 с. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... громади, письменство Галичини); третій ренесанс характерний своєю ... полягає в тому, що, на відміну, наприклад, від польської літератури, ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..