textarchive.ru

Главная > Документ


Українське населення, захищаючись від терору польсько-більшо- вицьких банд, організувало власними силами збройну самооборону. Все населення стало з небаченою до цього часу солідарністю до рішу­чої збройної самооборони. Збройні загони місцевої української само­оборони і загони Української Повстанської Армії (УПА) відбивали напади банд і міліції, здобуваючи у багатьох випадках перемоги.

Також і серед польського суспільства пролунали голоси ро­зумних особистостей, які засуджували терористичні антиук­раїнські напади, ганебні й шкідливі для польського народу.

За допомогою рішучої збройної самооборони українського на­селення і, з іншого боку, під впливом позиції, яку зайняли ро­зумніші патріотичні кола польського суспільства, через певний час, приблизно у травні й липні 1945 року, вдалося зупинити більшість нападів терористичних банд і ту надзвичайно криваву польсько-українську боротьбу.

Рештки терористичних банд діяли і діють до цього часу в тих, уже нечисленних місцевостях, де польське населення залишається під впливом урядового комуністично-більшовицького табору. На більшості ж прикордонних польсько-українських територій влітку 1945 року запанував повний спокій. Населення тих тери­торій, як польське, так і українське, уперше за тривалий час розпо­чало нормальні роботи у полі за взаємної сусідської злагоди. Стосунки поліпшувалися з кожним днем. Замість попередньої бо­ротьби, яка принесла очевидну шкоду обом народам, зростали дружба і співпраця, які могли дати у майбутньому обом народам поважну користь. Таким розвитком цих стосунків щиро тішилися всі порядні й розумні люди.


Але нинішній польський уряд, підпорядковуючись повністю впливам і директивам московської імперіалістичної політики, за­непокоївся, що порозуміння і співпраця польських і українських національних чинників можуть серйозно вплинути на зміцнення антибільшовицького визвольного фронту поневолених народів СРСР і сусідніх окупованих країн, які борються за свою свободу і державну незалежність. Тому в цих більшовицьких колах виріши­ли виселити за будь-яку ціну всіх українців, щоб таким чином порізнити і розділити обидва наші народи, що нині потрібне лише імперіалістичній політиці Москви.

Отже, коли не вдалася спроба виселення українців за допо­могою терору державної міліції і спеціально організованих з цією метою цивільних банд, польський уряд кинув у вересні 1945 ро­ку великі загони регулярних військ для акції примусового висе­лення українців. Тож у вересні розпочалася нова хвиля терору проти українського населення, цього разу вже цілком явна, а не замаскована нібито боротьба з бандами, оскільки цю терористич­ну акцію проводить регулярне військо. При цьому треба додати, що командири цих терористичних загонів Війська Польського рекрутуються виключно з російських офіцерів, переодягнених у польські мундири. Це військо, за прикладом безславної пам'яті гітлерівських есесівських вбивць, оточує вночі українські посе­лення і змушує населення, яке не встигає вчасно врятуватися втечею, до виселення. Оскільки українці не хочуть погодитись на виїзд, бійці цього польсько-більшовицького війська за наказом, отриманим згори, грабують усе майно, лякають масовими екзе­куціями, часто б'ють, ґвалтують жінок, стріляють у мирних меш­канців, насильно викидають з будинків, чинять усілякі інші зло­чини і насильства.

У Перемишлі заарештовано єпископа греко-католицької церк­ви Коциловського, також за прикладом, зразком і наказом більшо­вицьких володарів, які, зі свого боку, заарештували у Львові і вивез­ли у Сибір митрополита греко-католицької церкви Йосипа Сліпого й усіх єпископів та багатьох священиків, а українські греко-като- лицькі церкви передали московській православній церкві, яка тепер є не вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією більшовицької поліції (НКВД, НКГБ). Разом з єпископом Коци-


ловським заарештовано також більшість української інтелігенції, щоб таким чином змусити її терором виїхати до червоного більшо­вицького «раю» , якого всі люди у нас бояться і який смертельно не­навидять, бо знають його не з теорії комунізму, не з книжок і пропа­ганди, як десь там у Греції чи Франції, а знають зі страшного досвіду, набутого українським народом протягом останніх 28 років під біль­шовицькими урядами, що це є одна велика в'язниця народів і систе­ма незліченних концентраційних таборів, групової відповідаль­ності, масових екзекуцій, усунення будь-якого права з життя громади і з життя особи, а також інших форм терору, властивих усім тоталітарним і диктаторським режимам, а в радянському режимі вибуялих до максимального звиродніння.

Увесь цей величезний масив безправ'я і нечуваних злочинів щодо нашого поневоленого народу діється тоді, коли на весь світ оголошені величні засади Атлантичної Декларації, чотири великі свободи президента Рузвельта, статут нової міжнародної Ор­ганізації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттініусом конституцією нового вільного світу, коли президент Трумен оголо­шує початок Золотої Епохи людської свободи і щастя, а Великі Мужі Великої Британії проголошують ті самі засади і запевняють своїм словом і честю, що незламно будуть стояти на сторожі права і справедливості у всьому світі.

Тим часом стосовно всього українського народу і стосовно нас, українців, які проживають за лінією Керзона, не тільки явно пору­шені й зневажені зобов'язання, накладені статутом ООН, але пе­рекреслені і знищені навіть найскромніші засади християнської моральності. Нам відмовлено навіть у тих найбільш елементарних правах, які мають бути забезпечені в усіх культурних державах усього світу для звіра і всіх живих істот.

Нас насильно викидають з батьківських садиб, б'ють до крові й до смерті наших жінок, старих людей і дітей, кидають у вогонь живих людей, навіть маленьких немовлят відривають від мате­ринських грудей, арештовують наших священиків і єпископів, гра­бують наше майно, знімають з бідних сільських жінок останню рвану сорочку і насильно примушують, всупереч нашій волі, виїжджати до Радянського Союзу на невідворотну смерть. Є бага­то сіл, які цілими місяцями живуть зі всім мізерним майном,


жінками і дітьми у вологих лісах, де у землі, водах і болотах зму­шені переховуватись від дикого нелюдського терору, так само як у часи нападів диких середньовічних кочівних азіатських орд.

І чинять ці страшні гітлерівсько-нероновські злочини саме ті, хто облудно кричить у всьому світі про свої нібито прогресивність, соціальну поступовість, про світову революцію і намагаються відіграти роль фальшивих рятівників людства від усякого зла.

Ми, українці, мешканці територій, розташованих за лінією Керзона, боремося разом зі всім українським народом усіма наши­ми силами проти цих ґвалтувань і насилля, не жаліємо навіть най­тяжчої праці і крові, бо переконані, що наші безмежні жертви, принесені в цій запеклій боротьбі, принесуть вигоду і користь усьому людству, яке нині перебуває під більшою загрозою, ніж будь-коли, і більшою, ніж може здаватись, небезпекою другої то­тальної тиранії, цим разом намальованої начервоно.

Одночасно звертаємося з цим відкритим листом до всього культурного світу з глибокою надією, що всі народи, які цінять свободу, і всі культурні гуманні люди, до яких дійде наш голос, відгукнуться і підтримають героїчну боротьбу українського наро­ду проти варварського, людиновбивчого винищення, яким загро­жують нам більшовики і польсько-більшовицькі тирани.

У першу чергу звертаємося до Великих Західних Демократич­них держав, які проголосили і підписали цитований у вступі нашого листа фрагмент Декларації Об'єднаних Націй, де в урочистій формі визначаються права народів і права людини. Отже, звертаємося до них з протестом, скаргою і закликом, щоб допомогли своїми силами для запровадження в життя запропонованих ними самими

великих засад свободи і справедливості.

ПРЕДСТАВНИКИ ВСІХ ВЕРСТВ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, ЯКЕ ПРОЖИВАЄ ЗА ЛІНІЄЮ КЕРЗОНА

Лютий 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA-Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka № 85. - S:121-122.


Документ 54

ПЕРЕМИШЛЬСЬКЕ ВОСЕНИ 1946

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗВІТ [УПА] за листопад 1946 р.

За звітний період на території Перемишльського повіту відновлено переселенську акцію. Уже в останні дні жовтня старос­ти повітів Перемишль, Бжозів, Санок і Леско видали відозви до українського населення у своїх повітах, у яких інформують, що у відповідь на численні вимоги уряд вирішив продовжити період виселення до СРСР. У відозві запевнюється, що переселенці отри­мають від влади таку кількість фур, яка буде потрібна для переве­зення на залізничну станцію, а також збройну охорону ВП від можливих «нападів банд».

Підготовка до переселенської акції охопила всю територію, про яку йдеться у звіті. Війти гмін отримали від повітових старост інструкції щодо цієї справи і передали доручення старостам окре­мих українських сіл.

На території зчинився великий переполох. Населення почало шукати способів, щоб уникнути виселення. Але виселення було обмежене тільки двома центрами Перемишльського повіту.

Ми виявили, що українці з найбільш знищених польськими бандами і військом осередків насправді намагались отримати в польських установах дозвіл на виїзд. Вони робили це таємно від нас, бо знали наше негативне ставлення щодо акції переселення. Головною причиною таких дій населення був також факт, що бан­ди найчастіше нападали на села, які готувалися до виїзду.

У результаті переселенської акції в листопаді частина ук­раїнців залишила такі села: Нижня Ямна, Яблуниця, Нетребка і Рибне. Всього виселено 124 родини — приблизно 500 осіб. Села Ляхава і Лещата, також частково виселені, повернулися з остан­нього пункту в Перемишлі, відмовившись підписувати посвідчен­ня про добровільне переселення.

Перебіг переселенської акції в окремих українських селах був детально описаний у часописі «Вісті з терену». Однак варто дода­


ти, що частина населення насправді просила польську владу про виїзд до СРСР. Стоячи перед примарою голодної зими, позбавлені даху над головою, з купою дітей на голові, вони не бачили іншого виходу з ситуації. І, незважаючи на це, акція переселення не мала добровільного характеру. Підрозділи ВП, призначені для прове­дення акції виселення, чинили жорстокість щодо населення. Сол­дати грабували селян, які через виїзд повитягали зі схованок усі коштовності. Тих, хто не хотів виїжджати, силою вкидали на фури, надані поляками з-за Сяну. Але, попри обіцянки, цих фур було за­мало — на одну підводу припадало три і більше родин. Тому навіть дуже зубожіле населення не могло умістити на возах найне- обхідніші речі. Перевізники-поляки, які повинні були перевозити переселенців на залізничну станцію, грабували на місці, а проїжджаючи через інші села, скидали кращі речі знайомим польським селянам «на зберігання». Побачивши такий спосіб пе­реселення, багато українців, які раніше наважились на виїзд, втіка­ли із сіл, щоб уникнути грабунків, биття і знущання конвоїрів, що «охороняли».

Безпосередньо перед самою переселенською акцією ми прове­ли з населенням кожного села просвітницькі бесіди. Збройного опору не організовували, бо виселення було завершене дуже швидко.

На заміну військових гарнізонів у деяких місцевостях і відповідних територіальних пунктах Перемишльського повіту з'явилися того місяця, про який ми говоримо, загони КБВ (Корпус внутрішньої безпеки). Ці загони значно відрізняються від військо­вих загонів, мають краще озброєння (більше кулеметів і автома­тичної зброї), краще обмундирування (легкі короткі кожушки замість військових плащів), добрі мундири і взуття. КБВ склада­ється переважно з добровольців, прихильників польського ко­муністичного руху. Вони вишколені дуже добре, за зразком біль­шовицьких внутрішніх військ НКВД, головним чином до бороть­би з партизанами і підпіллям. У тактиці дуже розважні і надзви­чайно рухливі. У плануванні теренових завдань кращі від війська. На місцевості застосовують головним чином засади і нічні напади. За звітний період ми вже зазнали перших втрат від КБВ (див. «Вісті з терену»). До населення КБВ ставиться не краще, ніж


військо, а навіть гірше. У кожному українці, навіть у кожному по­ляку, вбачають ворога польського уряду і симпатика чи навіть співпрацівника бандерівців. Часто б'ють селян, які не хочуть розповідати про наші пересування на місцевості.

КБВ розмістився і робить напади у звітному періоді тільки дво­ма групами силою в батальйон, обмежившись східною частиною Перемишльського повіту. В інших пунктах опору залишались час­тини ВП. Сильніший натиск супротивника був тільки там, де оперу­вав КБВ, на решті місцевості нападали менше, хоча і там не було спокою. В околицях Бірчі, Бжозова, Санока і Леска військо було видно рідше, ніж у попередні місяці, але постійно перебувало на місцевості, хоча й меншими групами і переважно вдень.

З бойових акцій наших підрозділів за звітний період треба зга­дати раніше розроблений і вдалий напад на містечко Динів над Ся­ном. Метою акції було захоплення ліків з аптеки у Динові та не­обхідних товарів з кооперативу, головним чином мануфактури. Швидке проведення акції було необхідним з огляду на брак медика­ментів і перев'язувальних матеріалів у відділах і санітарних пунктах через захоплення ворогом кількох складів з медикаментами.

Акція була добре підготовлена і зразково проведена. Аптеку забрали майже всю. Взяли також трохи мануфактури з кооперати­ву. Розбили ще кілька приватних магазинів, з яких забрали тільки необхідні нам речі. За них ми залишили розписки, а решту товару не чіпали. Вартість захоплених ліків становила приблизно 2 мільйони злотих. Крім цього, захоплено ще трохи зброї від роззброєних і вбитих міліціонерів та членів ОРМО. Наша акція мала цілком позитивний відгук серед польського населення Дино- ва й околиць.

Кількома днями пізніше у район Бірчі і Бжозова приїхали ав­томобілями з-за Сяну (напевно, з боку Риманова) три батальйони ВП, і почалися масштабні облави у лісах і селах. Шукали ліки і час­тини, які брали участь в акції на Динів. Після кількох днів акції віднайшли закопану бочку, у якій була частина динівських ліків і фармацевтична бібліотека. Частину ліків забрали, а частину пороз­кидали поблизу місця, де були закопані. Потім ці частини ВП ру­шили через ліси і села у напрямку Санока. Крім знайдення бочки з медикаментами, вони не вчинили більшої шкоди в цій місцевості.


Заслуговує на увагу також факт, який мав місце за звітний період, тобто 28.10 і 6.11 ц. р. Спеціальна військова група приїжджала для зйомок фільму про бої Війська Польського з пар­тизанами та нібито грабунки і саботаж повстанців. Привезли об­дертих в'язнів, яким наказали грати роль повстанців, інсценізува­ли не дуже смішні комедії та інші потрібні їм сцени. Зганяли насе­лення, палили пусті хати і це все фотографували.

Користуючись присутністю ВП, поновили «діяльність» польські бандитські елементи з-за Сяну в українських селах Над- сяння. Під час нічних нападів убили кількох цивільних і забрали кілька останніх одиниць худоби. Боротьба з ними дуже важка, бо невідомо, звідки, куди і коли прийдуть. Пограбувавши все, що потрапить під руку, вбивши кожного, хто стане на дорозі, бандити відразу втікають, навантажені трофеями, за Сян. (...)

У звітному періоді значно активізував свою діяльність ВОП. Попередньо вони охороняли тільки свої застави і найближчі око­лиці, тепер роблять засідки і нічні напади на селі, шукаючи бан­дерівців. До Войткової прибула 75-особова команда з Волковиї. Фурмани, які їх привезли, застерігали, що на попередньому місці постою їх дуже відчуло населення. (...)

Наше населення, матеріально знищене безперервним грабун­ком з боку війська і бандитів, ще має запас хліба і не передбачає го­лоду навіть на час перед жнивами, якщо тільки ворог не посилить пограбування.

Р-н

Місце постою, 15.XII. 1946 р.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 180. — K. 104—105.

Документ 55 НАДСЯННЯ ЗВИНУВАЧУЄ!

Серед кічькох грубих книжок, які подають історію окремих регіонів Закерзоння, вирізняється багатством матеріалу і


солідним опрацюванням 800-сторінковий том, виданий у 1986 році Науковим Товариством ім.Шевченка у Сполучених Шта­тах, під назвою: «Ярославщина і Засяння 1031—1947. Історич­но-мемуарний збірник». Подаємо з цього тому огляд дрібних подій в окремих селах, зазначаючи сторінку книжки, а де­тальнішим описам надаємо форму окремих документів.

Передмова, с. XIV. Ця книжка відображує історичні рани ук­раїнського автохтона Ярославщини і Надсяння, які ще нині так нам дуже болять. (...)

Багатовікова присутність польських можновладців на західних окраїнах українських етнічних земель і їхні методи дис­кримінації і денаціоналізації формували історичне минуле цих зе­мель і остаточно визначили їхню нинішню долю.

Традиційна загарбницька політика давньої післяверсальської і нинішньої «народної» Польщі постійно намагалась відсунути ук­раїнців із заходу далеко на схід. У цій діяльності постійно застосо­вувалися жорстокі, нищівні методи, а наші оборонні акції назива­ли «бандитизмом».

Нищення церкви на Холмщині, а пізніше на Надсянні й Лемківщині засвідчує незмінність польської політики стосовно українців. Про масові вбивства українського населення в усьому Надсянні, й у тому числі священиків у 1945—1947 роках, польські чинники мовчать до нинішнього дня.

Протягом останніх десятиліть польська публіцистика і польські наукові кола засипали книжковий ринок багатьма псев­донауковими працями, намагаючись не тільки довести польськість українських західних земель, але й обвішати нас об­разливими назвами. (...)

У Ярославі й околицях влада «народної» Польщі дозволила собі страшні злочини. Але досі не було можливості для висвітлен­ня цих убивчих польсько-більшовицьких вчинків. Віримо, що нинішній збірник Регіонального об'єднання Ярославщини і око­лиць Надсяння хоча б частково заповнить цю прогалину (...)

АНДРІЙ, український єпископ в Аргентині, с. XVII. Після страшної бурі Другої світової війни настала велика політична і цер­ковна зміна. Більшість українського населення Ярославщини було


вивезено в Радянську Україну або у північно-західну Польщу. Залишилося місто Ярослав зі своїм славним українським іменем. Залишилась такою самою, як була, срібна стежка Сяну. Залиши­лися села, але змінились люди. Майже ніхто з них не говорить українською, нема вже у церкві богослужіння в українському об­ряді галицької Русі-України, не чути українських народних пісень. (...)

Не знаємо, чи завтра землі Надсяння і Ярославщини будуть включені у кордони української держави. Може так статися, бо у Бога все можливе. Але ми переконані, що вони завжди будуть те­риторіями української Київсько-Галицької Церкви...

Біла Жешівського повіту, с. 229. У 1945 році, вже після відхо­ду радянських військ, місцева «соціалістична» влада, що склада­лася із шумовиння, підбурювана поляками зі сходу, повбивала всіх чоловіків-українців, яких змогла схопити протягом однієї ночі. Тіла вбитих були зв'язані колючим дротом, побиті, мали поламані кістки, повиколювані очі. Це нібито була відповідь за вигадані вбивства поляків зі Східної Галичини.

Старе Място Лежайського повіту с. 231. До 30-х років не було ворожості між українцями і поляками. Пізніше, одночасно з розвит­ком національної свідомості українців, почалося відокремлення. (...). Після встановлення комуністичної системи поляки система­тично вбивали українців. Недобитки, яким вдалось утекти до Демб­на, були під охороною Української Самооборони, яка не допустила масових вбивств. За таких обставин українська делегація зверну­лася по допомогу до радянських військових чинників у Ярославі. Вони прислали вантажні автомобілі, які вивезли населення в Ук­раїну, в околиці Городенки і Тернополя.

Седлянка Лежайського повіту, с. 233, 235. Священик Михайло Гайдук загинув за православну віру і свій народ у Великіень 194 і року. вбитий польськими «християнами». (...) Іван Череб, командир спортивного товариства «Луг», вбитий польською боївкою в 1944 році.

Кжешовіне Пшеворського повіту, с. 239. У березні 1944 року польська банда вбила священика Іллю Федевича, який ішов на бо­гослужіння до Каньчуги. Вбито також кілька більш свідомих меш­канців села. Трагічною смертю загинув і пробощ Міротина свяще-


ник Тадей Камінський разом з братом Михайлом у своїх рідних Кжешовіцах.

Тарнавка Пшеворського повіту, с. 253. Миколу Шафрана, пса­ломщика, польська банда забрала у 1944 році. Підрізали йому язик і наказали співати «Ще не вмерла Україна», а потім розстріляли. Темної ночі вони стріляли у голову церковного комітету Захара Піхуру, але не влучили. Він упав на землю і вдавав мертвого. І так врятувався. Ці бандити розстріляли також інших свідомих ук­раїнців: лісничого Мандрика, Петра Блащака, Івана Кольча, Петра Куцибалу, Теодозія Лемика, Клима Хруща, Дмитра Глухого.

Українці, які залишилися живими, мусили у жовтні 1944 року залишити батьківщину, а мішані сім'ї, які залишились на селі, бу­ли пізніше розстріляні польськими бандами.

Гадлє Шклярське Пшеворського повіту, с. 254. За акцію просвітництва польські банди вбили весною 1944 року Володими­ра Кондзьолку, який приїхав зі Львова додому на канікули. Вони вбили також Андрія Соляра і Крауса зі Шкляр. (...) До СРСР ви­селено 19 родин. На Повернені землі вивезено лише дві сім'ї, які скоро повернулись і разом з іншими мішаними родинами по­лонізувалися. Церкву поляки перетворили на костел.

Ярослав, с. 314. Вже під час відступу німців дуже посилилася терористична діяльність поляків. У варварський спосіб тоді було вбито у Ярославі доктора Івана Борима, багаторічного лікаря, який допомагав усім без винятку. Вбивця прийшов як пацієнт і застрелив лікаря у кабінеті. У Ярославі тоді вбито багато ук­раїнців, у родині Вербенців зарубали матір і дочку. У сусідньому Лежайську вбито всі українські родини, у Пшеворську загинув представник УДК.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів Другий том

    Документ
    ... окупантом. Поляк знову ставав ворогом українця. Третім у черзі після совєтів і німц ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Другий том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... наділи землі у селян. Третю зону утворювали східні земл ... . Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... нню вітчизняної історії. Третю групу досліджень ... українських землях, зокрема на Поділлі. Тому їх вивчення дає змогу розширити знання з істор ... 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво і ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати ... здобути міжнародне визнання. У третьому питанні слід розглянути дипломатичну ... М.: Русич, 1998. – 448 с. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... громади, письменство Галичини); третій ренесанс характерний своєю ... полягає в тому, що, на відміну, наприклад, від польської літератури, ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..