textarchive.ru

Главная > Документ


Документ 28

ЛАСКІВ І САГРИНЬ

Я народилась у 1920 році в селі Ласків Грубешівського повіту.
(...) Це спокійне, невелике село, яке налічувало лише 110 хат. (...)
[У тридцятих роках] ми ставили різні п'єси, на яких завжди було
повно людей і обов'язково представник влади, поліцейський, щоб
не сталось нічого неочікуваного. Навколо мешкали польські посе-
ленці, що приїхали з центральної Польщі й оселилися на розпар-
цельованій панській землі, яку українським селянам не дозволяли
купувати. (...) З поляками українці жили у дружбі й згоді, спільно
відзначали польські й українські свята, діти разом бавились, ходи-
ли до школи. Правда, до польської, але так було недовго.

Десь у 1936—1937 роках на нас, православних, почали тисну-
ти, щоб ми переходили у католицизм. Організовані були так звані
«кракуси», які ночами нападали на українські села, били шибки,


вливали гас до борошна. 3 перин і подушок випускали за вітром пір'я. Нарешті у 1938 році приїхали дві вантажівки з людьми, бен­зиновими пилками, баграми і сокирами. Порізали стіни церкви і розвалили її. Кожного, хто захищав храм, били прикладами.

Восени 1943 року, вже при німцях, у селі було вибрано довіре­ну особу — українця Петра Бориса. Це була освічена і розсудлива людина. Польські бандити вистежили його і вбили. Дещо пізніше красива дочка псаломщика їхала велосипедом до Крилова. Поля­ки схопили її по дорозі, зґвалтували і вбили.

Пізніше до Крилова їхала Тетяна Міщук з дочкою Любою Жу- равською, бандити затримали їх. На пошуки пішло з села багато людей, знайшли нещасних у кущах. Тіла були спотворені: очі ви­колоті, вуха, носи і груди обрізані, руки повикручувані, пальці ви­ламані. Це було десь у грудні, вже впав товстий сніг. А в 1944 році, серед білого дня, велика банда поляків оточила село і підпалила його факелами і запалювальними набоями. Солом'яні стріхи за­горілися швидко. Люди почали втікати, ховатись — нічого не допо­могло. Кулі наздоганяли їх всюди. Коли знаходили схованих в ямі чи льоху, то вкидали запалену солому і димом душили людей.

У селі була родина Михайла Сегели, що складалася з 8 осіб. Під час погрому бандити вбили всіх, відрубали голови і поклали біля ями, з якої перед цим виволокли жертви. У такий спосіб вби­ли дві третини села. Хати спалили, стирчали лише комини. Того самого дня, 10 січня 1944 року, така доля спіткала села Шиховиці й Сагринь. Це були великі села, приблизно по 400 хат кожне. (...) У цей час моя родина мешкала тимчасово в Сагрині, маючи надію, що тут буде безпечніше. О 4 годині ранку від запалювальних куль охопило вогнем солом'яні стріхи. Люди почали втікати у поле і до лісу, де хотіли сховатись, але звідти почулися постріли автоматів, які кинули людей на землю. Після кількох годин бандити рушили стрілецьким ланцюгом через поле і добили поранених. Наближа­лись до нас. Ми лежали на дні: мій батько, маленька дочка і я. Ко­ли підійшли ближче, батько, як птах, що відвертає увагу ворога від свого гнізда, встав і пішов їм назустріч. Вони перевірили його до­кументи, а коли побачили, що у посвідченні особи була записана українська національність, вистрілили просто в голову розривною кулею. Підійшли до нас і запитали, хто ми такі. Я відповіла, що


полька. Вимагали документа. Почала просити і сказала, що доку­мента залишила вдома. Один з них сказав: «Вбий хамку», а другий: «Нехай живе...» і вже до мене: «Іди і пам'ятай, що поляк тобі пода­рував життя». І так залишилася з дочкою, жива серед мертвих, на березневому чорному полі. Таке було життя православних ук­раїнців на нашій батьківській Холмщині.

У Сагрині загинуло тоді багато людей. Серед них — старі лю­ди, жінки і діти. Маленьких брали за ніжки і розбивали голівку об дерева, а інших живцем вкидали у вогонь.

Коли я прийшла назавтра, щоб поховати батька у землі, щоб пси не порозтягували, вбиті люди лежали як снопи. В одному сад­ку було так густо, що аж злякалася. Скільки вас тут є? Почала ра­хувати і налічила 18 осіб! А на дорозі перед садком лежали ще дві людини. Я знала їх. Це було подружжя Притул. Між ними лежало двотижневе немовля. Голісіньке. І для нього бандит не пожалів кулі — посередині чола було видно малесенький отвір.

Скільки людей вбито у Сагрині — важко порахувати. У цей час в селі було багато селян з околиць, які на ніч втікали в Саг­ринь з надією на порятунок. Оцінюється, що загинуло приблизно 800 людей.

Тепер на місці спаленого села поляки на честь бандитів вста­новили так званий пагорб слави. Тільки не знаю, за що вони боро­лися з мирним, безневинним народом, з немовлятами, жінками, старими.

Тепер ми живемо на Волині. Тут також була боротьба право­славних українців з поляками. Місця, де вбито польське населен­ня, поляки згадують і будують пам'ятники. В ім'я справедливості ми, холмщани, колишні жителі сіл, які були стерті польськими бандами з поверхні землі, вимагаємо, щоб на місці наших сіл, а їх сотні, стали пам'ятники. Хочемо впорядкувати цвинтарі, віднови­ти на могилах хрести, які знищили поляки. Хочемо, щоб було вид­но, де лежать жертви польського терору.

Надія Мельник

Archiwum Ukraińskie, Warszawa, sygn. 769/92, wycinek z «Moloda Wołyń» (Łuck. - 1992. - 29 maja).


Документ 29

ПРОМОВИСТІ ФРАГМЕНТИ

Клюковсъкий Зигмунт. Щоденник років окупації. — Люблін, 1959.

С. 115:10.У.1940. Від нас виїхали жандарми і німецька поліція. Наразі залишився лише постерунок польської поліції.

С. 242: 7.1.1942. Вчора увечері в Суловці вбито командира Польської поліції («гранатової») з Сулова, а Юзефа Сюда, діль­ничного Францішека Льшевського поранено в ногу. Вбивця — відомий бандит Матвей. Приїхали німецькі жандарми, (...) спали­ли у Суловці один дім, а два повністю зруйнували.

С. 145: 12 серпня 1942. Під вечір зайшов до мене священик- канонік Цеслицький. (...) Його привела до мене справа ко­лишньої церкви у ГЦебжешині1. Це досить цікава історія, але, щоб її викласти, треба трохи повернутись назад. У ГЦебжешині існує колишній греко-католицький костел, збудований у XVI столітті. Після скасування унії в шістдесятих роках мину­лого століття (XIX ст. —Пер.) цей костел перероблено у пра­вославну церкву. Під час великої війни після відходу росіян церква збезлюдніла і, цілком занедбана, зазнавала дедалі біль­шого знищення. На початку 1938 року, коли стали модними бо­ротьба з православ'ям і насильне розповсюдження католицизму (чим на території Замойщини віддано керував командир III дивізії генерал Ольбрихт), група осіб із ксьондзом Цеслиць- ким та інженером Валігурою на чолі одного дня власними сила­ми взялася демонтувати дах колишньої церкви. Дізнавшись про

1 ЩЕБЖЕШИН. Греко-католицька церква: кам'яна, збудована у 1560 році, ремонтована у 1832, 1868, 1976, 1932—1953; нині склад ГС. На тому місці була православна мурована церква з 1184 року; зруйнована у міжвоєнний період в рамках ревіндикаційної акції польської влади у 1938 році. Це була найдавніша мурована церква на польських землях. Щебжешин належав до Галицько-Во- линського князівства, у 1352 році в акті короля Казимира Великого згадується як «руське місто», від 1366 року належить Польщі.Andrzej Saładiak. Pamiątki і zabyt­ki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — S. 313.


це, я був обурений, бо таке нищення будівлі XVI століття вва­жав явною сваволею і безправ'ям. Моє звернення до старости нічого не дало.

Отже, я зателефонував до регента Російського, як голови Краєзнавчого товариства у Замості. Він відразу повідомив Товари­ство охорони пам'яток у Варшаві. Це привело до того, що після ба­гатьох конфліктів через кілька тижнів подальше руйнування церк­ви було остаточно припинене. Руїни будівлі мали законсервувати якимось сучасним методом у такому стані, у якому вона перебува­ла на даний час. Це консервування залишилося лише пустим про­ектом.

Отож, учора зранку з'явився у священика Цеслицького якийсь пан, який відрекомендувався представником групи пра­вославних громадян повіту і, заявивши, що він добре й детально поінформований про справу руйнування церкви, про ініціативу католицьких ксьондзів, про використання бляхи на покриття нового парафіяльного дому в Щебжешині, а інших матеріалів на костелик у Творичеві й т. ін., у зовсім ввічливій і витриманій, а одночасно категоричній формі почав вимагати від священика доведення церкви до первинного стану коштом ініціаторів руй­нування. Очевидно, що священик-каноник був збентежений і прийшов до мене за конкретними історичними даними, що сто­суються цієї колишньої церкви.

* * *

Jerzy Markiewicz. Partyzancki kraj. Zamojszczyzna 1.1.1944 — 15. VI.1944. - Lublin, 1980.

C. 74: На початку 1944 року майор «Каліна» (Едвард Марке­вич — керівник інспекції Замойської АК) видав усім ор­ганізаційним осередкам і підрозділам АК Замойської інспекції на­каз налагодити співпрацю і надати допомогу підрозділам радянсь­ких партизанів, які прибули на територію Замойщини. Для підтримування постійного зв'язку і співпраці з підполковником Вершигорою і його штабом був призначений капітан Януш Пру- шановський, псевдонім «Вацлав», — заступник командира 9-го полку піхоти ім. Замойської землі. Він сконтактувався з підпол-


ковником Петром Вершигорою вже 12 лютого у селі Боровець, бу­ло визначено принципи взаємодії.

С. 145: Радянські рейдові підрозділи після вступу в Замойщи- ну негайно увійшли в контакт і тісну взаємодію з польським рухом опору.

С. 146: На основі аналізу ситуації, проведеного командуван­ням АК і БХ Грубешівського округу, було прийнято принципові рішення, спрямовані на знищення Сагринського, Шиховицького, Вербковецького, Берестянського і Угринівського кущів та жител кущів у Шиховицях, Ласкові й Бересті, як і на повну евакуацію польського населення з району «Південь». Концепція нападів на названі кущі не була прийнята одностайно. Її протягував перш за все командир Грубешівського округу АК «Кораб», присланий КГ АК (Головним Командуванням Армії Крайової. —Пер.). Чинило опір цій концепції командування Грубешівського округу БХ. На жаль, «Кораб» презентував лише військовий аспект проблеми. На­томість керівництво «Роха», оцінюючи ситуацію, враховувало національні особливості й політичні наслідки.

С. 268: Звіт командування Грубешівського округу БХ коман­дуванню Любельського округу від 29.04.44: «Інспірована окупан­том національна боротьба на терені округу №5 принесла польській стороні цілковитий програш. Досягнутий результат — повне знесення з поверхні землі гмін: Долгобичів, Крилів, Ментки і майже повне: Меняни, Вербковиці, Молодятичі. Коли врахувати виселені минулого року гміни Білополе, Дубенка, Грабовець, Мянчин, то побачимо, що на даний час ця територія повністю втрачена для польської справи. Не охоплені ще жодною більшою акцією дві гміни: Городло й Монятичі, і то завдяки, го­ловним чином, тамтешнім війтам, українцям, які з небезпекою для себе не допустили жодних конфліктів. Тільки в цих двох гмінах польське населення у більшості ще існує, так само як і на території виселених гмін, де минулорічні непорозуміння зникли внаслідок цього нового жаху. Цей сумний стан справ слід припи­сати не тільки лицемірній інспірації окупанта і ненависті та вар­варству українців, як це повсюдно вважається, але й цілком по­милковій тактиці, яку застосовують у цій боротьбі польські військові чинники».


Czesław Madajczyk. Zamojszczyzna — Sonderlaboratorium SS: Zbiór doku­mentów polskich i niemieckich z okresu okupacji hitlerowskiej. — Warszawa, 1977. - Т. II

C. 223:

1943, вересень 28, Краків

Запис голови Головного українського комітету В. Кубійовича про ситуацію українського населення у Любельському дистрикті

Останнім часом серед польського населення значно посили­лись антиукраїнські настрої, а саме через евакуацію поляків з Во­лині. Евакуйовані поляки були з маніфестацією зустрінуті у Холмі, що знову призвело до антиукраїнських демонстрацій, і під час цих ексцесів багато українців, і серед них священики, були по­биті й поранені.

Незважаючи на ці грізні напади, до цього часу не опублікова­но жодних розпоряджень, які б гарантували безпеку життя ук­раїнському населенню в дистрикті Люблін:

а) українці, мобілізовані у червні й липні до різних поліційних формувань дистрикту Люблін для гарантування безпеки на ук­раїнських теренах поселення, не були використані в службі безпе­ки на цих теренах;

б) на тих територіях, де українське населення в очевидній більшості, службу продовжує нести польська поліція;

в) хоча в Грубешівському і Холмському повітах створено місцеву українську сторожу, але її кількість недостатня; у кожно­му з цих повітів якась сотня членів формування отримала зброю, а це недостатньо, якщо взяти до уваги величину і кількість банд. У повітах Замость (території Цєшанова, Томашова, Тишовець і Ла- щова), Білгорай (територія Тарногрода) і Біла Підляська донині не організовано місцевої сторожі через брак зброї та набоїв.

Під час акції переселення кілька тисяч українських родин втра­тили свої господарства. Частину з них переселено до нових госпо­дарств, але значній кількості переселенців нічого не виділено попри запевнення влади. Кілька сотень українських родин повернулись до


Грубешівського повіту як нещасні, позбавлені власних ґрунтів і тут знайшли захисток серед українського населення. До цього часу в повіті Замость кочують 247 родин, які не мають ні даху над головою, ні засобів для існування. їхнє становище просто катастрофічне.

З інших важливих проблем треба взяти до уваги виселення ук­раїнців зі східних територій, а також становище українців у концент­раційному таборі Майданек, біля Любліна.

Останніми днями до Любліна вислано кілька транспортів з ук­раїнцями, яких евакуювали зі східних територій. Дистрикт Люблін, з огляду на згадані вже події, що загрожують безпеці, а також на акцію переселення, не може надати їм потрібну допомогу. (...)

С. 239:

Зауваження радника Головного українського комітету

при губернаторі Любельського дистрикту В. Левицького для Українського комітету в Кракові — В. Кубійовича від 28 вересня 1943 стосовно українських родин, які очікують на поселення у Замойському повіті, і ситуації в Любельському дистрикті

II. Повернення виселенців.

До покинутих українських сіл, призначених для німецьких посе­ленців, як Михайлів та інші, на власний ризик повернулись колишні українські селяни, вигнали звідти правом .кадука поляків, які працю­ють там робітниками, і готові швидше понести відповідальність за свої дії, ніж наражатись кожної ночі у селах серед лісів на напади, пограбування і бійки з боку польських бандитів. (...)

V. Стосунки у гмінах Тишовці і Лащів.

Польські терористи утворили в себе криївки, а посилені польськими втікачами з виселених територій почуваються в цих двох гмінах владцями, тим більше що польська поліція цілком бездіяльна. Ми отримали повідомлення, що польська молодь, здатна до [носіння] зброї, проходить тут вишкіл. Тут готують і здійснюють бандитські напади на українські села Грубешівського повіту, як Пасіки та інші. (...) Запровадження української поліції на цих теренах замість польської особливо бажане. (...)


На доповнення до II нотатки наводимо такі дані про вбивства українців у нашому дистрикті протягом останніх п'яти тижнів.

  1. Повіт Люблін

Розташований у Дембовій Клоді контингентний підрозділ учинив у селі Угнин ревізії, шукаючи яйця та інші продукти. Це було 23.ІХ.1943. Тоді заарештовано 2 українських господарів:

    1. Андрій Пега, 33 роки, одружений, спокійний і врівноваже­ний селянин;

    2. Андрій Борисюк, ЗО років, одружений, колишній мірошник із села Угнин. Доноси проти цих двох українців склали поляки, співвласник згаданого млина Пуля і мірошник Захарчук. Обидва українці були підрозділом переправлені до Дембової Клоди і за зерносховищем гміни розстріляні без вироку. (...)

    3. 2.Х. 1943 на дорозі між Дембовою Клодою і Парчевом поля­ки вбили секретаря гміни Дембова Клода — українця Володимира Коновала.

  1. Повіт Замость

    1. 22.ІХ.1943 об 11 годині від рук поляків у канцелярії предс­тавництва загинув чиновник українського представництва у Ти- шовцях Осип Трохимович. Особливо гідний уваги той факт, що в сусідньому приміщенні відбувався прийом зерна у присутності польських поліцейських, але вони, на диво, не чули пострілів теро­ристів. Поліцейські, яким повідомили про випадок, розпочали пе­реслідування вбивць, але в протилежному напрямку.

    2. 24.ІХ.1943 ополудні у Тишовцях був застрелений польсь­кими терористами українець Сергій Махомета. Вбивці без пе­решкод зникли з місця злочину. Пізніше на місце злочину прибу­ли німецька жандармерія і польська поліція. Коли німецький жандарм запитав про репутацію вбитого, то польський поліцей­ський охарактеризував його як злодія і грабіжника. Присутній при цьому брат вбитого дуже гостро протестував проти знеслав­лення. Оскільки говорив він дуже збуджено, польські поліцейські дуже побили його й заарештували. Уночі «хтось» укинув через вікно до камери заарештованого ручну гранату. Тільки завдяки тому, що Махомета сховався за грубкою, він вийшов з пригоди лише пораненим. Наступного дня польська поліція заарештувала дружин обох братів Махометів.


Українське населення глибоко обурене такою поведінкою польської поліції і твердить: скільки на цій території перебуватиме польська поліція, стільки терористи здійснюватимуть акти терору проти українців.

Для заспокоєння цієї території з українською більшістю треба замість польської поліції запровадити постерунки української поліції.

  1. Повіт Грубешів

    1. 19.IX. 1943 під час здійснення служби у польській колонії Метелін, гміиа Меняни, поляки вбили двох українських поліцейських. їх прізвища — Василь Юськів, Микола Олійник.

    2. 28.111.1943 чотири польських бандити застрелили у селі Мірче, гміна Сагринь, таких українських селян: а) Івана Ковальчу­ка, 62 роки, під час польових робіт; б) Дмитра Ковальського, 60 років, і його дружину; в) Настю Ковальську, 58 років, під час збору картоплі.

    3. 30.ІХ.1943 два польських бандити вбили у селі Малич, гміна Вербковиці, таких українських селян: а) Володимира За- харківа, 52 роки; б) Антіна Гисія, 45 років, і його зятя; в) Антіна Кальницького, 27 років; г) Антіна Кулика, 27 років.

    4. 1.Х.1943 польська банда чисельністю 200 осіб, йдучи з гмін Тишовці, Лащів і Котлиці, напала вночі на українське село Пасіки, пустивши з димом ЗО господарств, вбивши 9 селян і поранивши 8. Слід при цьому зазначити, що місцева сторожа у складі 5 осіб бо­ронила себе і село до останнього набою, і лише перевага напад­ників змусила її до відступу Це найкращий доказ, що місцева сто­рожа виконує свої завдання.

  2. Повіт Холм

    1. 5.Х. 1943 о 7 годині ранку 2 поляки застрелили на дорозі до Холма референта Українського допомогового комітету в Холмі. Його прізвище Дмитро Скубій.

    2. 6.Х. 1943 польські терористи вбили заступника директора цукрозаводу в Рейовці М. Стефановича.

    3. Вночі з 18 на 19.ІХ.1943 поляки вбили в селі Селець, гміна Раколупи: а) керівника початкової школи Григорія Левицького, 53 роки; б) селянина Віктора Ковальчука.


Запровадження української поліції замість польської в повіті Холм видається особливо бажаним. Дуже важливо збільшити і зміцнити українські одиниці самооборони з метою заспокоєння повіту. (...)

С. 252:

1943, жовтень 18, Люблін

Інформація Українського допомогового комітету про ситуацію українського населення у Білгорайському повіті для керівника правління Любельського дистрикту

Після нападів на українців і на село Буковина, які відбулися відразу після переселенської акції, замахи на життя українців при­пинились. Бандити намагаються натомість змусити переселенців до втечі, застосовуючи масові безпардонні грабіжницькі напади, поз- бавляючи їх нерухомості, білизни, одягу, а передусім коней. Пересе­ленців дуже часто б'ють, щоб вони боялись і виселилися. Ці бан­дитські очікування здійснились, а саме переселенці з села Ястру­бець (головним чином із села Михалів, округ Томашів) спішно по­кинули свої нові господарства. Також переселенці з села Буковина втекли всією громадою до своїх попередніх домівок, щоб працювати у Городиславицях робітниками у німецьких переселенців. Станови­ще переселенців у Александрові особливо безнадійне. Незважаючи на сильні поліцейські постерунки, грабіжницькі напади у селі чи­няться й серед білого дня. Тамтешні переселенці не можуть втекти тільки з тієї причини, що село оточене лісами, у яких владарюють бандити і кожного втікача безжально грабують. Без поліцейської охорони не можна ні увійти до Александрова, ні вийти із села. Ста­новище цих переселенців погіршує той факт, що з таборів поверта­ються польські виселенці і погрожують українським переселенцям силовим усуненням. Навіть якщо це їм не вдається, то й тоді робо­тами на землі керують не українці, а поляки. Ті поляки, що поверта­ються, підтримують, як правило, зв'язки з бандитами у лісі та підби­вають їх до усування силою українських переселенців. (...)

Нашому українському постерунку поліції вдалося віднайти бандитів, які свого часу здійснили напад на село Буковина. З їхніх


зізнань випливає, що напад здійснили 86 польських селян з Буко­вини та із сусідніх сіл Яструбець, Домбровка і Поток. Командував цією бандою якийсь чоловік із села Буковина. Цей командир не­щодавно звернувся до польської поліції і був прийнятий. Частина банди була захоплена. (...)

Довірена особа Укр. допомогового ком.

інж. Олег Кулиняк * * *

Zbigniew Ziembikiewicz. W partyzantce u Rysia: Wspomnienia żołnierza I Batalionu Oddziałów Hrubieszowskich BCh\

C. 257: 25 березня 1945 року Станіслав Басай — «Рись», коман­дир операційного підрозділу повітового командування у Грубешові, був захоплений бандою УПА «Ягоди» під час інспекції постерунку МО у Крилові. Побитого до нестями і зв'язаного шнурами, його пе­ревезли до Шиховиці — місцевості, де проживали переважно ук­раїнські націоналісти. Там у супроводі збудженого натовпу упівців, під час польового богослужіння, яке відправляв піп, він був живцем

розтертий у господарському кираті, який обертала пара коней. (...)



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів Другий том

    Документ
    ... окупантом. Поляк знову ставав ворогом українця. Третім у черзі після совєтів і німц ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Другий том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... наділи землі у селян. Третю зону утворювали східні земл ... . Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... нню вітчизняної історії. Третю групу досліджень ... українських землях, зокрема на Поділлі. Тому їх вивчення дає змогу розширити знання з істор ... 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво і ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати ... здобути міжнародне визнання. У третьому питанні слід розглянути дипломатичну ... М.: Русич, 1998. – 448 с. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... громади, письменство Галичини); третій ренесанс характерний своєю ... полягає в тому, що, на відміну, наприклад, від польської літератури, ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..