Главная > Документ


Весною 1945 року (...) українське населення було змушене за­лишити свою рідну землю — його репатріювали до СРСР. Виїхали також православні монахині. У 1950 році Заклад було націоналізо­вано, і через рік з Турковиць виїхали монахині Служительки НМП. Заклад, як Державний будинок дитини, існував ще кілька років. На його місці невдовзі було створено рільничу школу.

Dariusz Stankiewicz. Turkowickie sanktuarium // Tygodnik Podlaski. — 21.V.1989.-№5.

У 1981 році настоятель православної парафії у Грубешові свя­щеник Григорій Остапкович отримав з Аргентини лист від архієпископа Афанасія, який працював у Турковицькій парафії пе­ред 1918 роком. Архієпископ запитував, чи у Турковицях є сліди православ'я та ікона Матері Божої. Священик поїхав до Турковиць


і застав дерев'яну каплицю, у якій «люди» задовольняли свої фізіологічні потреби. Священик Остапкович поінформував про свої спостереження любельського декана, священика Василя Ро- щенка. Разом вони відвідали Турковиці. Знайшли велику темну ікону. Священик-декан не мав сумнівів, що це є копія Матері Бо­жої Турковицької, але невдало відреставрована. (...)

На доручення митрополита Василія ікону Матері Божої перевез­ли до Варшави і там зняли пізніші нашарування. Після консервації вона ще певний час була у Варшавській митрополичій кафедрі. (...)

Після перевезення Турковицької ікони до Варшави римо-като- лицьке духовенство наказало розібрати дерев'яну каплицю у Тур- ковицях і перенести її до ближнього села Жерніки, а після ремон­ту перепризначити її на костел.

Митрополит Василій особисто передав Турковицьку Матір Бо­жу ближче до Турковиць — до церкви у Томашові Любельському. (...) А в 1989 році до настоятеля у Томашові прийшла католицька де­легація і почала вимагати Турковицьку ікону. Справа залежала від католицького Любельського єпископа Болеслава Піляка, який, од­нак, заявив: «Якщо православні вважають Матір Божу Турковицьку за свою велику святиню і якщо вона знайшла своє місце у церкві у То­машові, то нехай там залишиться назавжди».

На жаль, екуменізм католицького єпископа не дійшов до То- машова, у якому була групка релігійних фанатиків, готових на все. Ікону треба було рятувати. Єпископ Абель вирішив перевезти її до монастиря святого Онуфрія у Яблечній під опіку тамтешніх мо­нахів і семінарської молоді.

[Кількома роками раніше звідти вкрали ікону святого Онуфрія — патрона того самого монастиря... Злодія не знайшли... Внаслідок труднощів, невміння чи браку бажання — хто знає? Чи можна бути певним щодо долі Турковицької ікони?]

Св. Василій Рощенко. Турковицька Божа Мати // Церковний Кален­дар. - Санок, 1991. - С. 149-157.

Від автора:

Історія Турковиць аж просить коментарів. Вона показує ме­ханізм формування польсько-українських конфліктів XX століття,


сконденсований у сентенції: «Процес розквіту Турковицького санк- тпуарія, як і самої святині,... до кінця знищила польська окупація». Це страшне, проте обґрунтоване звинувачення стосовно христи­янського народу, що вихваляється релігійною толерантністю. На жаль, брехня такого типу, як і просто бандитська сваволя високих урядників, які грабували за допомогою декретів церковне майно, і громадян, що руйнували храми, відрізняючись від загалу тільки національністю і віросповіданням, створювали деструктивний вплив на характер молодого покоління, виховували у ньому почут­тя вищості, нетолерантності, легковаження правом, ідеологію войовничого націоналізму. Тобто якості, які асоціювались у цього покоління з поняттям великого патріотизму.

Покоління з так сформованим світоглядом увійшло незабаром у життя з вірою у вищість права кулака, автомата і гранати, з пере­конанням про необхідність етнічної чистки Східних Країв, а передусім Закерзоння. «Патріотичні» тенденції підігрівали накази про «утруднення життя» українцям. І загорілися села, озвалась зброя, виросли братські могили. У Завадці Мороховській поховано 96 осіб, у Дубні — 90, Лазах — 100, Малковицях — 165, Старому і Но­вому Люблінці — 540, Верховинах — 198, Горайцу — 260, Павлокомі — 365, Бахові й Березці — 465, Сагрині — 500 або 800, Піскоровицях — 900, Цеплицях — понад 1000, не кажучи вже про менші поховання.

Збиранням цих даних ніхто спеціально не займався. Перелік со­тень беззахисних цивільних людей, постріляних і спалених живцем у тому чи іншому селі, дає підстави припускати, що якби оголосити звернення чи конкурс на спогади української сторони, як це зробив Осередок воїнів АКі споріднені польські інституції, то хто знає, чи не виявилось би, що замовчувані злочини польських націоналістів (і ко­муністів) на Закерзонні в цілому не поступаються за чисельністю перед злочинами українських націоналістів на Волині.

Підкреслюємо: за чисельністю. Бо щодо пограбування польська сторона — партизани і цивільне населення, були поза конкуренцією. На пограбування українського майна з'їжджалося по 200—300 і 600 возів (документ 84), у цій справі був надісланий рапорт Хрущову (документ 80), представник України просив прем'єра Польщі про застосування заходів «для боротьби з грабіжниками і бандитами», які переслідували українське населення (документ 77) — у польських


публікаціях подібних скарг на українську сторону не знаходимо. Бо ж дії обох сторін були спричинені різними вихідними ситуаціями.

УПА мордувала поляків на Волині й у Галичині не для грабунків, а тільки тому, що вони стали на перешкоді реалізації головної мети українського народу — отримання незалежності на всіх батьківсь­ких землях; по-друге, що спричинили винищення українського насе­лення у його власному домі. Поляків ввічливо попереджали, що як не­бажані особи вони мусять під загрозою смерті залишити українсь­ку землю. Вбивали лише після завершення визначеного терміну: По­ляки називали це бандитизмом.

Польську позицію розкривають наведені документи.

Грабували і мордували українців Закерзоння всі без винятку партизанські підрозділи, що складалися з людей, вихованих на безправ'ї міжвоєнної Польщі, на грабунках під прикриттям пра­ва (державних декретів) «маєтків і поселень, які становили влас­ність православного духовенства», на руйнуванні й грабуванні храмів, на зневажливому ставленні до людей «другої категорії». Ці чинники впливали на традицію цілого покоління поляків на не- польських етнічних землях:. Решту зробили ліс, воєнне озвіріння, вказівки еміграційної влади, яка мріяла не тільки про безоглядну чистку українського Закерзоння, але й про ліквідацію українців на території всієї Західної України. Під цим планом підписувались і лісова братія, і державна влада комуністичної Польщі, висилаю­чи військо на ліквідацію «банд УПА». Це «Людове» Військо Польське (34-й полк піхоти) розстрілювало серед білого дня у За- вадці Мороховській цивільне українське населення, старих людей, жінок і дітей.

І це вже польський бандитизм, який виростав на ґрунті ук­раїнських Турковиць.

Здавалось би, що то — давня справа, не варта спогадів, безславна сторінка історії, що є важливіші проблеми. Очевидно. Легше, одначе, людину здеморалізувати, ніж ушляхетнити. Проблемою є, чи вбивця і воєнний грабіжник зможе виховати світле потомство. А якщо таких «вихователів» зберемо тисячі, то проблема заслуговуватиме на ува­гу, застереження, ставлення до неї як до суспільного явища.

Бо якщо нині дегенерати палять церкви (Грабарка, 1990), ни­щать цвинтарі (Раколупи на Холмщині, Лосинець у Замойському,


1993) і простягають руки до Матері Божої у монастирі, то мимо-
волі виникає настирливе запитання: у якій країні живемо?

Документ 25

КРЕМЛІВСЬКЕ ВИЗВОЛЕННЯ

«Українська Головна Визвольна Рада намагається дійти до порозуміння і мирного співіснування зі всіма сусідами Ук­раїни на засаді взаємного визнання прав на власну державу на етнічних територіях кожного народу».

(Витяг з Політичної Декларації УГВР від черв­ня 1944 р., ст. III, 6. - С. 5).

ПОЛЯКИ - ОДВІЧНІ ЗАХІДНІ СУСІДИ!

Спільна недоля об'єднує наші народи. Московський і німець- ко-австрійський імперіалізми не раз протягом століть нападали вже на наші народи.

Однакова доля чекала на нас також на початку нинішньої імперіалістичної війни. Польща і Україна стали ареною довгої і страшної за наслідками війни. Як німецький, так і більшовицький імперіалізми відразу розпочали нищення обох народів. А тепер кровожерливий кремлівський імперіалізм заливає кров'ю і плюнд­рує наші і ваші землі, утискає обидва народи тяжким більшовиць­ким ярмом.

І саме тепер, коли наближається до кінця імперіалістична війна, коли виразно вимальовується англійсько-більшовицький конфлікт, коли ідеєю національно-визвольної революції живуть усі поневолені народи, коли невідворотним і близьким є падіння в'язниці народів — СРСР, частина польського суспільства, особли­во з польсько-українського прикордоння, яка не усвідомлює зна­чення нинішнього моменту, запряжена до імперіалістичної колісниці Кремля, накидає петлю на власний народ і нам, ук­раїнцям, не дає жити.


Де політичний розум тупоголових польських політиків, вірних прислужників кровожерливого Кремля? їхня політична неграмотність, а особливо нічим не обґрунтована ненависть до ук­раїнського народу, мають непередбачувані наслідки, а в майбут­ньому можуть призвести до катастрофічних наслідків.

В епохальний період вони зв'язали долю свого народу з тими, хто масово нищив і нищить польський народ, чиї руки не висохли від крові невинних жертв Катині, «Бригідок», «Замарстинова», «Лонць- кого» та інших в'язниць і далеких таборів, переповнених поляками у червні 1941 року, у яких тоді (червень і липень 1941 року) знищено десятки тисяч невинного українського і польського населення. Слу­жити катам свого народу і після того всього вихваляти їх можуть тільки зрадники, яких народ повинен соромитися, бо ніхто не сумнівається, що ці злочини були справою кремлівських катів.

Поляки! Вдивіться у недавнє минуле. Згадайте більшовиць­ку окупацію 1939—1941рр. частини польської держави, пам'ятну зиму 1940 року, коли у вагонах для худоби при більш ніж 20-гра- дусному морозі було масово вивезено поляків до Сибіру, Казахста­ну та інших таборів Радянського Союзу. І хто, якщо не сучасні ваші «визволителі», має на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерів і старих людей, які замерзли по дорозі у вагонах, десятки тисяч здорових і сильних людей, які сконали пізніше від голоду і нелюдської праці в далеких пустелях Казахстану і Сибіру.

І хто, якщо не «визволителі», ліквідував пізніше генерала Сікорського, який намагався визволити всіх поляків із в'язниць і таборів СРСР, досконало знав умови життя в'язнів Казахстану, не міг вибачити більшовикам Катині. Запитайте наочних свідків, нечисленних, яким удалося повернутися. Зі сльозами на очах вони розкажуть вам про звірячі облави, багатомісячні переїзди на місце «перевиховання», про «щасливе заможне життя під сонцем сталінської конституції». Запитайте, кого туди висилали. Маг­натів? Шляхту? Чи селян і дрібну інтелігенцію?

Незважаючи на це, зграя зрадників польського народу вірно служить Москві. З допомогою цих «поляків» НКВД робить обла­ви на польські села, гонить польську молодь, щоб вона гинула на фронтах за повне уярмлення свого народу, за імперіалістичні інте­реси Кремля.


Поляки! Придивіться ближче до діяльності міліції «громадської», до окремих чиновників адміністрації. Побачите знущання з українсь­кого населення, безкарне пограбування наших сіл, арешти і нелюдські тортури, тісну співпрацю з НКВД, яка набирає жахливих форм.

Українське суспільство з величезним терпінням витримувало напади розбещеної польської міліції, обмежуючись пасивною са­мообороною. Але ці люди приймають нашу терплячість за нашу слабкість, провокують нас до відплатних акцій, до зайвого проли­ванняkj ові. Цим користується наш спільний ворог. Тому звер­таємося ще до тих поляків, яким дорога доля польського народу, — напоумте їх, бо не знають що творять.

Нехай негайно припинять усі антиукраїнські акції. Нехай пе­рестануть вислужуватись перед злочинним НКВД. Нехай тверезо поглянуть на сучасну політичну дійсність. Нехай послухають го­лос польського народу, який за цей короткий час більшовицької окупації зміг розшифрувати майже всі замасковані рухи кремлівських імперіалістів.

Поляки! Ваші народні маси скажуть вам, чи бажають вони собі цього «раю і щастя», що їх принесли їм зі своїм «визволен­ням» володарі Кремля. Народ вам скаже, якої Польщі він прагне.

Поляки! Таку Україну, як тепер ваша Польща, ми вже маємо впродовж 26 років. Ми теж мали видатних комуністів, але запи­таймо нашого українського царя: де вони є тепер?

Українським селянам також під час революції роздавали поміщицьку і церковну землю у власність. Але запитайте наших «щасливих і заможних» колгоспників: скільки вони тепер її ма­ють? Стільки, що й халупи нема де збудувати. Гірше, ніж на пан­щині, уярмили більшовики наше селянство.

Отже, зважте, щоб Вас колись не проклинали Ваші власні діти, як ми закидаємо нашим батькам, що на власних плечах підняли цю кровожерливу прокляту владу.

Наближається кінець тієї імперіалістичної війни, а одночасно все більше визрівають революційні повстанські рухи в усіх країнах під більшовицькою окупацією. Палахкотять повстаннями вся Україна, Кавказ і Білорусь, Балкани і прибалтійські країни, та­кож польський народ виходить на спільний антибільшовицький фронт. Цей фронт з кожним днем стає все міцнішим.


Недалеко вже час, коли кожний народ буде жити самостійним державним життям на своїй власній землі.

Хай живуть злагода, порозуміння і співпраця, також з польсь­ким народом, у спільній боротьбі з московським імперіалізмом. Свободу народам і людині! За самостійні держави всіх поневолених народів:

УКРАЇНСЬКІ ПОВСТАНЦІ (УПА)

Лютий 1945 р.

Archiwum Ь. KCKP(b)U. — F. 1. — Ор. 23. - Spr. 1471. - Ark 62-64.

Документ 26

ДО ПОЛЯКІВ З ВАРЕНЖА

Свободу народам! Свободу людині! Смерть тиранії!

ДО ПОЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВАРЕНЖА

Після довгих роздумів місцеве командування УПА постанови­ло спалити містечко і село Варенж. Тривалий час ця місцевість бу­ла осередком концентрації загонів безпеки, штурмовиків і міліції, базою вилазок Війська Польського і НКВД. Там теж збирались інформатори і конфіденти з усієї території для виконання іудиних завдань.

У Варенжі катували і вбивали українців і поляків. Усі знали, які звірства і вбивства населення чинили польські садисти зі служби безпеки. Свідком тому є в'язниця біля костелу у Варенжі, де стіни і фундамент залиті кров'ю невинних людей. Це там до нес­тями били українців, ламали їм руки і ноги, виривали шматки тіла і нігті, кололи шпильками. У цій в'язниці палили гас і бензин на грудях жертв, вливали нафту в ніс і т. ін. Таким експериментам піддавали старих людей, дітей і вагітних жінок. Там, нарешті, звірі з безпеки, бо тільки так їх можна назвати, кидались, як розбещені


самці, на дівчат і молодих жінок, зривали одяг і з диким вереском ґвалтували, заражаючи їх венеричними хворобами.

Це відбувається у XX столітті, в період розквіту християнської культури, цивілізації і моральності.

Це діється у Варенжі й Грубешеві у той час, коли Грубешівський староста, п. Глембський, у присутності своїх чиновників розказує, що Військо Польське не заарештовує, не грабує і не краде, що охо­рона під час слідства дотримується культурних форм і керується за­садами справедливості. Подібну байку про справжню демократію, рівність і справедливість розказують нині польські комуністи у пресі й на засіданнях уряду. Вони переконують поляків-емігрантів, щоб верталися з еміграції до Польщі, бо тут на них чекає щастя, за­суджують фашистські злочини останньої війни, а насправді самі продовжують ганебну гітлерівсько-фашистську роботу.

Світ вже розібрався у більшовицькій політиці, розшифрував та­кож діяльність польських комуністів, які виконують завдання Сталіна і його уряду, тому їм не допоможе їхня облудна пропаганда.

Підрозділи УПА мусили знищити Варенж, гніздо гнилизни і безправ'я. При цьому постраждало польське цивільне населення, якому дуже співчуваємо. Але воно мусить зрозуміти, що у бо­ротьбі часто страждають невинні. Наше командування зробило все, що могло, для охорони населення, а відповідальність за не­винні жертви падає на тих, хто спричинив багато нещастя і біди на цій території і посварив українців з поляками. Вони й далі ведуть цю діяльність, щоб знищити дружбу братніх поневолених народів, польського і українського, та перешкодити обом народам побуду­вати незалежні держави.

Отже, нехай Варенж стане уроком і пересторогою для тих, хто хоче знищити українців. Повстанці боролись і будуть боротися за свої національні інтереси, суворе життя їх не зламає. А лише до­дасть витривалості для продовження боротьби за свободу

Місцеве командування УПА Місце постою, жовтень 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA-Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka № 85. - S. 207.


Документ 27

МОЛОДЬ - НАЙБІЛЬШИЙ ВОРОГ

Лист Емілії Шумади до Головної комісії з розслідування злочинів

проти польського народу в Катовіцах про вбивства УБ в Гру-

бешівському повіті.

Великий Заброст, 30.ХІІ.1992 р.

Головна комісія з розслідування злочинів проти польського народу в Катовіцах

У кінці травня чи на початку червня 1947 року була у повітово­му управлінні безпеки в Томатові Любельському. Проходячи че­рез подвір'я, я бачила, як солдати з військового вантажного авто­мобіля скидали на землю тіла молодих хлопців. Придивившись до цієї жахливої картини з відстані 5—7 метрів, була ошелешена від враження. Там було приблизно 20 трупів. Вбиті були у цивільно­му одязі, на вигляд їм було від 16 до 23 років. Тіла укладали ряд­ком на соломі, а потім зносили до дерев'яного сараю.

До солдатів, які носили тіла, прийшло два нових. Почула фраг­мент розмови:

  • Звідки привезли цих українців?

  • З Грубешева.

Стало зрозуміло, що убивці замордували без суду випадково зустрінутих хлопців. Такі випадки траплялись у нас часто.

Наприклад, на початку 1947 року солдати Людового Війська Польського затримали молодого українця з села Журавці То- машів-Любельського повіту і на очах усього села жорстоко знуща­лися з нього протягом кількох годин на подвір'ї мого сусіда у Руді Журавецькій Томашів-Любельського повіту. За наказом команди­ра солдат добив пострілом з карабіна закривавлену і майже неру­хому жертву. Вбитого називали Логвин Пятночко. Цей акт без­прав'я відбувся у садибі Максима Стасюка, який на той час вже не жив, бо весною 1946 року був застрелений на порозі власного до­му солдатами ЛВП, які крали коня.


Українець з околиць Махнова, Чорнобай, повертаючись у червні 1947 року з правління гміни у Любичі Крулевському, зустрів солдатів ЛВП на дорозі біля Руди Журавецької. Солдати жорстоко його катували, хоча не було жодного сумніву, що ця лю­дина ні в чому не винна. Від невідворотної смерті його врятував мій чоловік, який несподівано з'явився на дорозі. «Хлопці, маємо другого українця!» — і солдати кинулись до нового об'єкта зацікав­лення, залишивши попередню жертву. Чоловіка врятував інший збіг обставин, але донині не знаю, чи покатований і з синцями, зі зламаною рукою пан Чорнобай далеко і надовго пройшов у своєму житті.

Зазначені матеріали передаю шановній Комісії, щоб сприяти виявленню тих, хто тупо і безкарно чинив злочини проти ук­раїнського населення.

Емілія Шумада

Власні матеріали



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія польсько-українських конфліктів Другий том

    Документ
    ... окупантом. Поляк знову ставав ворогом українця. Третім у черзі після совєтів і німц ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Другий том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. Веремійчик ...
  2. Історія польсько-українських конфліктів

    Документ
    ... наділи землі у селян. Третю зону утворювали східні земл ... . Отже, у третій фазі польської атаки на Холмщину українці втратили 136 ... видання Сивіцький Микола Історія польсько-українськихконфліктів Перший том Переклад з польської Є. Петренка Редактор О. ...
  3. Черкаський державний технологічний університет чубіна тетяна дмитрівна рід потоцьких в україні (тульчинська лінія) суспільно-політичні

    Документ
    ... нню вітчизняної історії. Третю групу досліджень ... українських землях, зокрема на Поділлі. Тому їх вивчення дає змогу розширити знання з істор ... 116. – С. 16. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / М. Сивіцький. – К.: Видавництво і ...
  4. Міністерство освіти і науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних і соціальних наук

    Методичні рекомендації
    ... предмет історичного аналізу. Тому у першому питанні варто дати ... здобути міжнародне визнання. У третьому питанні слід розглянути дипломатичну ... М.: Русич, 1998. – 448 с. Сивіцький М. Історія польсько-українськихконфліктів / Пер. з пол. – К.: Вид-во ім. ...
  5. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ (р оз горнені конспект и лек ц ій) підготувала мр Таня Гаев Белград

    Документ
    ... громади, письменство Галичини); третій ренесанс характерний своєю ... полягає в тому, що, на відміну, наприклад, від польської літератури, ... українського театру він розглядає його історію й еволюцію, типи конфліктів, які особливо популярні в українських ...

Другие похожие документы..