textarchive.ru

Главная > Документ


Ламонова О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В., Седак О., Харченко О., Черняков І., Шинкарук М.100 найвідоміших шедеврів України. К.: Автограф, 2004. — 496 с. (100 найвідоміших)

№№ с.вгорі

"100 найвідоміших шедеврів України" —захоплююча книга про художні твори, які виготовлені або зберігаються на території України. Ви дізнаєтесь про скарби тисячолітньої історії зі скіфських курганів, про зразки книжкової майстерності, про видатні пам'ятки писемності, архітектури, скульптури, живопису...

Особливу увагу приділено безцінним археологічним знахідкам із давніх поселень і міст, заснованих тисячі років тому.

У книзі вміщено багато ілюстрацій.

100 найвідоміших шедеврів України

Автор ідеї К. Клімашенко

Відповідальна за випуск М. Шинкарук

Редактори С. Нілова, М. Гнатюк

Корректор /. Книш

Комп'ютерна верстка О. Чеснокова

Обкладинка А. Бєлов

Оксана Ламонова (47, 76, 80, 82, 91-93, 96, 98), Тетяна Романовська (55, 65, 67, 85-86), Марина Русяєва (1-2, 4-6, 8-9, 11-18, 21-25, 27-28, 31-32, 41-42, 44, 48, 57, 59-60, 63-64, 69, 71, 78), Валентина Рябова (7), Олександр Седак (29, 38, 45, 50-51, 53, 56, 58, 72, 74, 79, 81, 83-84, 88-89, 94-95), Оксана Харченко (39, 77, 87, 97, 99), Іван Черняков (3, 10, 19-20, 26, 30, 33-37, 40, 43, 46, 49, 52, 54, 61-62, 66, 68, 70, 73, 75, 90), Марина Шинкарук (100).

Під загальною редакцією

кандидата історичних наук Марини Русяєвої.

В оформленні обкладинки використано роботу Й. Пінзеля "Голова ангела".

_5_

"...Наука про давнину, крім того, що збагачує неоціненними матеріалами, ще й зв'язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми та внутрішніми обставинами їхнього життя, вказує на ті чи інші взаємини їх з різними народами, розвиває в нас чуття прекрасного, робить шляхетним наше серце, плекає любов до усього рідного, розпросторює наші розумові обрії і, нарешті, умудрює нас життєвим досвідом, дає уроки майбутнього і робить нас справжніми синами нашої батьківщини, справжніми патріотами".

Слова Дмитра Яворницького повною мірою можна віднести і до шедеврів мистецтва, що існували та існують на теренах України, від давніх часів до сьогодення. Це і скарби, що тисячоліттями пролежали у скіфських курганах або серед руїн античних міст, і зразки книжної майстерності, і видатні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису...

Авторський колектив сподівається, що книга допоможе пізнати нові грані української історії та культури.

6

00 ШЕДЕВРІВ -----------------------------------------------------------------------------------

Мізинська різьблена кістка мамонта

(XV—XII тис. до н. є.)

Серед творів палеолітичного мистецтва, які ввійшли до скарбниці світової культури, особливе місце посідають унікальні різьблені вироби з кістки мамонта, знайдені в різні роки XX ст. у селі Мізині Коропського району Чернігівської області. Археологічні дослідження підтвердили, що тут було одне з поселень найдавнішої людини Homo sapiens.

У XVII—X тис. до н. є., на останньому етапі пізнього палеоліту (давній кам'яний вік), територію сучасної України почали активно заселяти мисливці, розміщуючи свої стоянки в басейнах великих річок. Це відбувалося у зв'язку зі значним потеплінням, що настало після сильного обледеніння в XX—XVIII тис. до н. є. Мальовничі низовини Середньої та Верхньої Наддніпрянщини, багаті на звірину, сприяли виникненню поселень зі стаціонарними житлами. Найвідоміші з них — Межиріч, Добранічівка, Києво-Ки-рилівська, Гінці й Мізин — займали площу від 500 до 1200 кв. м. Поблизу них мисливці, озброєні луками та списами з довгими кістяними наконечниками, полювали на мамонтів, носорогів, диких коней, вівцебиків, зубрів, північних оленів, вовків, песців, ведмедів та інших тварин. Поселення були своєрідними центрами суспільної, господарської, естетико-художньої й обрядово-ритуальної діяльності давніх людей.

Археологічне вивчення пізньопалеолітичних стоянок на території сучасної України почалося в 70-х pp. XIX ст. Були відкриті Гінці на Полтавщині на р. Удаї (1873 p., Ф. Камінський), Кирилівська в Києві (1893 p., В. Хвойко), печери в Криму (1879—1880 pp., К. Мережковський).

Перші розкопки в Мізині проводив відомий український археолог, антрополог і етнограф Федір Вовк. Він учився в Парижі — своєрідній мецці палеолітичної науки Європи кінця XIX—початку XX ст. Дисертацію молодого вченого удостоєно медалі Брока і премії Годара. Згодом він став професором Сорбонни, членом редколегії журналу "Антропологія".

Після повернення 1907 р. до Санкт-Петербурга Ф. Вовк викладав в університеті. Через рік, ставши членом Українського наукового товариства в Києві, почав досліджувати Мізинську стоянку, розташовану на мальовничому березі Десни. Знайдені тут ви-

7

МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА І------------------'

Різьблені фігурки з Мізина.

роби із кременю й кістки мамонта були представлені на виставці, присвяченій XIV Археологічному з'їздові, що відбувся в 1908 р. у Чернігові. А через чотири роки на Міжнародному конгресі антропологів і археологів у Женеві Ф.Вовк ознайомив світову наукову громадськість із сенсаційними знахідками — унікальними жіночими статуетками й прикрасами з кістки мамонта і морських черепашок. Так у науці стала відома пізньопа-леолітична мізинська культура, а на сторінках закордонних видань з'явилися зображення браслета й жіночих фігурок, вкритих меандром (орнаментом).

Відтоді у вивченні Мізина брали участь багато відомих вітчизняних і зарубіжних учених: археологи, мистецтвознавці, біологи, музикознавці. Протягом XX ст. поселення повністю розкопали. Водночас археологи досліджували відкриті раніше і знову знайдені пізньопалеолітичні пам'ятки (Добранічівку, Межиріч, Королеве, Молодове та ін.), що значною мірою збагатило знання про життя й культуру найдавніших народів на території нашої країни. Нині знахідки з цих поселень зберігаються в Національному музеї історії України, Археологічному музеї Національної академії наук України та Національному науково-природознавчому музеї Націо-. нальної академії наук України.

На багатьох стоянках Верхньої Наддніпрянщини знайдено житла різноманітних конструкцій і функцій. Переважали теплі закриті будівлі округлої форми, споруджені з каменю, дерев'яних жердин, кісток і шкур. У центрі поселень по колу розміщувалися монументальні житла у формі яранги або чуму, як у народів Півночі, з кісток мамонтів і шкур північного оленя з вогнищами. Цим спорудам площею від 18 до 25 кв. м давні зодчі надавали певного зовнішнього вигляду. Фундамент їх зроблено із двошарової обкладки. Всередині містилися спеціально вкопані черепи мамонтів, що підтримували каркас із жердин і бивнів, накритий шкурами.

8

---------------1 100 ШЕДЕВР

Зовнішній шар викладали з кісток мамонтів (лопаткових, щелепних, тазових і трубчастих), які утепляли житло. Ця обкладка виконувала і декоративні функції. Найефектнішими були житла Мізи-на. Ритмічно-композиційне розташування точно підігнаних трубчастих кісток і щелеп створювало своєрідний декоративний орнамент, підкреслений розписом червоною і жовтою вохрою у вигляді меандра, хвилястих ліній і зигзагів.

Останніми десятиліттями добре вивчено внутрішній простір жител. Найчастіше в їх центрі знаходять від одного до трьох вогнищ з укопаними навколо кістками. Житла освітлювалися за допомогою переносних "світильників", зроблених із кісток мамонта. У багатьох житлах були спеціальні місця для виготовлення інструментів, предметів озброєння і художніх виробів із кременю, кісток, рогу, бурштину і черепашок. Найцінніші речі тримали в спеціальних схованках — у підлозі, під кістками тварин у стінах або безпосередньо в самих кістках мамонтів. У них знайдено найдавніші скарби — унікальні художні вироби (браслет і три жіночі статуетки з Мізина), ординарні заготовки й інструменти з кременю, бивнів і кісток.

На території України дотепер не знайдено поховання палеолітичної доби. Але археологічні джерела Західної Європи та Сибіру свідчать, що людей тоді ховали здебільшого в одязі, декорованому зооморфними прикрасами. Досить часто в могилах поруч зі скелетами знаходять художні вироби з різьбленої кістки мамонта у вигляді статуеток жінок і тварин.

З усіх видів матеріальної та духовної культури палеоліту найкраще розвивалося образотворче мистецтво, що мало два основних напрями — фігуративний і декоративний, кожен із яких яскраво

Житло з кісток мамонта зі стоянки Межиріч.

9

МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА

відображений у творах, знайдених на території України. Фігуратив-ний поділяється на дві великі групи: монументальне мистецтво (розпис печер, кам'яних блоків) і мистецтво малих форм, або мобільне мистецтво (різьблені фігурки людей і тварин із каменю, кісток, бурштину, рогів та бивнів). Декоративні вироби представлені особистими прикрасами, найчастіше вкритими різьбленими візерунками або розписом.

Найціннішою є мізинська колекція стилізованих скульптурних зображень жінок і птахів. Вона відзначається яскраво вираженою художньо-стилістичною своєрідністю, оригінальністю пластичних форм, багатством і складністю декору. Прикладом утілення жіночого образу в дрібній пластиці є невеликі, 2,5—14 см заввишки, фігурки лаконічних, геометрично досконалих форм, що належать до мадленського періоду (XV—XII тис. до н. є.). Нині відомі 17 статуеток, вирізьблених із кістки мамонта. Форми їхніх тіл помітно ге-ометризовані, умовні й симетричні. Довгий загострений стрижень позначає голову, шию і торс, різко переходячи в повні стегна. В одних статуеток верхня частина тіла довша за нижню, в інших — навпаки. В техніці гравірування на деяких із них намічено груди й руки, інші покрито чорною фарбою. На шести фігурках наявний складний геометричний орнамент із трикутників, ромбів, меандра і прямих ліній.

Схематизм передавання деталей пояснюється широким використанням знаково-орнаментального декору на стилізованих фігурках. Ритмічне багатократне повторення незамкнених трикутників або кутів, на думку вчених, пов'язане з жіночою символікою. Деякі дослідники, розгадуючи значення цих образів, бачили в них то реалістичне втілення ідеалу жіночої краси, то канонічно витримані зображення жіночого божества того часу або жриць, учасниць обряду.

Особливою темою в мистецтві палеоліту є фігурки птахів із властивими хижакам рисами. У них маленька голівка, що трохи виступає, широкий короткий тулуб із сильними опуклими грудьми. Довгий, широкий унизу хвіст виконано з особливою старанністю. Крила позначені дуже умовно: вони вирізьблені на тулубі птаха тонкими орнаментальними лініями. Якщо дивитися збоку, виникає враження, наче птах ширяє в небі, широко розправивши крила.

Багатством і несподіваною складністю відзначається зигзагоподібний меандр на тілі мізинських птахів. Він, напевне, не лише

10

00 ШЕДЕВРІВ -----------------------------------------------------------------------------------

умовно передає оперення, а й має ширше значення, пов'язуючи образ птаха з небом, хмарами або небесною стихією. Проте в багатьох інших давніх народів цей геометричний орнамент асоціюється переважно з водою, підземним світом або небом.

Прикраси й амулети, що мали, мабуть, магічне значення, відігравали важливу роль у житті й мистецтві палеолітичних людей. Крім пишних зачісок і капелюхів, вони носили головні обручі й намиста. На 23-х палеолітичних стоянках на території України знайдено різноманітні типи декоративних прикрас, виготовлених із каменю, бурштину, морських черепашок, іклів тварин і бивнів мамонтів. Під час дослідження Мізинської стоянки виявлено численні фрагменти діадем із різноманітним декором. Але за вишуканістю й багатством орнаментування винятковими є палеолітичні браслети — справжні шедеври косторізного мистецтва, виконані простими знаряддями. Найвідоміший — браслет із Мі-зина (знайдено 1912 p.), виготовлений у вигляді широкого тонкого обруча, зовнішня поверхня якого повністю вкрита найтоншим симетричним меандровим візерунком, поділеним смугами паралельних зигзагів.

Зовсім інакше виконаний ще один браслет, знайдений під час розкопок цього самого поселення в середині 1950-х pp. Він складається з п'яти тонких пластинок із бивня мамонта з просвердленими отворами на кінцях. На кожній із пластин наявний "ялинковий" візерунок, смуги якого поділено ромбами. Однією лінією, лаконічним штрихом утілені правильні геометричні візерунки цих унікальних браслетів.

У XX ст. вчені почали шукати коріння реальних (природних) або культурних прототипів орнаменту. Так, "ялинковий" орнамент, поширений у різьблених кістках Мізина, порівняймо з так званим архітектурним візерунком — повторюваними групами із вкладених одна в одну нижніх щелеп мамонта, що є обкладкою підмурків жител на цій стоянці. Вважають, що основа зигзагоподібного та меандрового візерунків наявна в самій природній будові кісткової тканини бивня мамонта, найкраще помітній на поперечному згладженому зрізі розчленованого бивня. Рівномірна пластинчастість, симетрія розташування його природних конструктивних вузлів зумовили виникнення поширеного в Мізині орнаментального мотиву.

Палеолітична орнаментика у виробах цієї пізньопалеолітичної стоянки мала прямолінійно-геометричний характер. Дуже пошире-

11

МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА

Браслети з бивня мамонта зі стоянки Мізин.

ні зигзагоподібні лінії, трикутні фігури, кути, ромби, комбінація і багатократне повторення яких створювали іноді несподівано складні орнаментальні композиції. Саме за багатством і симетричністю візерунка мізинська різьблена кістка перевершує все, що створила людина епохи палеоліту у сфері декоративного мистецтва. Крім того, в цьому невеликому поселенні Верхньої Наддніпрянщини вперше з'явився меандр, який став через багато тисячоліть одним із найулюбленіших орнаментальних мотивів багатьох цивілізацій Європи, Азії й Америки.

Під час дослідження будинку № 1 у Мізині знайдено також унікальний музичний комплекс, що спочатку вважався ритуальним. До нього належали розписані червоною вохрою кістки мамонта — лопатка, стегно, фрагмент таза, дві нижні щелепи й фрагмент черепа, а також неорнаментовані молоток із рогу північного оленя й уламок бивня мамонта. Неподалік був різьблений шумливий браслет (своєрідний тип кастаньєт), виготовлений із пластин бивня. Можна стверджувати, що це — одна із найдавніших у Європі музична збірка кісток. Припускають, що їх використовували як ударні музичні інструменти під час ритуальних танців разом із шумливим браслетом.

Різьблені статуетки та прикраси з Мізина — це унікальний прояв художньої творчості. Нефігуративні орнаментальні мотиви — тло, на якому викристалізувалися зображення тварин і жінок. Первісне мистецтво, розвиваючись, дотримувалося певних естетичних норм, підпорядковуючись законам краси того часу. Тому історія художньої діяльності людини — це насамперед історія виникнення та розвитку естетичного начала в її свідомості та творчості. Художники здавна заперечували натуралізм і творили вільно, досягаючи при цьому небувалої виразності й досконалості.

12

100 ШЕДЕВР

Шедеври трипільської культури

(V—IV тис. до н. є.)

Одну з найзагадковіших археологічних культур Східної Європи — трипільську — відкрив у 1893 р. видатний український археолог, надзвичайно обдарована людина Вікентій Вячеславович Хвойка (Хвойко; 1850—1914). Він народився в багатодітній сім'ї в північній Чехії, коріння якої сягало давнього лицарського роду XV ст. Переїхавши 1877 р. із Праги до Києва, В. Хвойка спочатку вчителював і займався виведенням нових сільськогосподарських культур, за що невдовзі його обрали членом Французької національної сільськогосподарської, промислової та комерційної академії і нагородили кількома "похвальними листами".

Ще в Празі, студентом, він захопився вивченням давньої історії. В Києві з перших днів його увагу привернули високі дніпровські схили та пагорби, мальовничі руїни і пам'ятки. Саме тут він почав серйозно цікавитися археологією, пошуками давніх культур. Так, у серпні 1893 p., вивчаючи зрізи землі на вулиці Кирилівській, 59/61, В. Хвойка знайшов кістки мамонта. Згодом, після археологічного дослідження маєтку, вчений установив, що це перша на території Києва пізньопалеолітична стоянка людей, яка увійшла в історію археології за місцем перебування під назвою Кирилівська. Всесвітню славу їй приніс уламок бивня мамонта, покритий най-тоншим різьбленням. На розкопки до Києва приїхали французькі археологи — професор А. Годрі та барон Ж. де Бай.

Серед подій столітньої давнини привертає увагу наукове відкриття трипільської культури, відлік якого часто починають від дня доповіді В. Хвойки на XI Археологічному з'їзді, що відбувся в Києві в серпні 1899 р. Перші залишки від поселень цієї культури було знайдено в 1893 р. на тій самій вулиці Кирилівській, 81. Тут було розкопано напівземлянки з фрагментами керамічних виробів. Учений назвав її трипільською на честь невеликого села Трипілля на Київщині, де він проводив дослідження найдавнішої археологічної культури хліборобів на Придніпров'ї. Він уперше визначив ці пам'ятки як неолітичні. Пізніше В. Хвойка розкопував трипільські пам'ятки в багатьох селах Середнього Придніпров'я (Верем'ї, Щербанівці та ін.).

В. Хвойка був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (нині — Національний музей історії України), відкритого в 1899 р. Багато унікальних творів за тодішніми за-

13

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

конами було передано Імператорській археологічній комісії.

Учений усе своє життя досліджував археологічні старожитності України. Вивчав пам'ятки бронзового віку, вів розкопки Пастирського та Мот-ронинського городищ у Черкаській області, відкрив і вивчав зарубинецьку та черняхівську культури. Він досліджував садибу київського лікаря М.Н. Пет-ровського (сучасна вулиця Во-лодимирська, 2), де відкрив фундаменти кам'яного палацу X—XI ст., розписаного фресками і прикрашеного мозаїками, давньоруські ремісничі майстерні та безліч різноманітних виробів (унікальні ливарні форми, запрестольний хрест і фрагмент цегли з тризубом). У 1908 р. після XIV Археологічного з'їзду, що відбувся в Чернігові, де було оголошено результати перших

розкопок на Старокиївській горі, її було названо "російським Капі-толієм", а її дослідження за значущістю порівнювали з розкопками Форуму в Римі. Садибу М. Петровського купила держава, і на її території проводили великомасштабні розкопки. Старокиївську гору відвідали такі відомі археологи та мистецтвознавці, як Н. Кондаков, Д. Айналов, Н. Смирнов, П. Уваров, О. Бобринський, Б. Фармаков-ський. Почалися дослідження фундаменту першого кам'яного собору Київської Русі — Десятинної церкви.

Однак В. Хвойка увійшов в історію археології передусім як першовідкривач трипільської культури, розвиток якої в Лісостепу

від Дністра на заході до Середнього Придніпров'я на сході — тривав близько двох тисяч років. Пам'ятки цієї найдавнішої землеробської культури були поширені не тільки у Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. За календарною хронологією

Глиняний орнаментований посуд культури Трипілля.

14

"—:-------1 100 шедеврів --------------------------------------------------------------

Трипілля існувало в першій половині V — останній чверті Г/ тисячоліття до н. є., виникнувши на основі неолітичної культури Боян.

Нині тільки в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. їх вивчало не одне покоління археологів, які значною мірою збагатили науку уявленнями про родоплемінні та суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру і мистецтво. На початку XX ст. трипільську культуру вивчала плеяда видатних археологів: В. Антонович, М. Біляшівський, Ф. Вовк, В. Городцов, М. Рудинський, О. Спицин, Д. Щербаків-ський та ін.

На сьогодні відомо близько ЗО трипільських протоміст. І якщо на найраннішому етапі будівництва деякі з них мали лише сім жител (Бернашівка на Дністрі), то вже на пізньому були відкриті поселення з більше як 2700 спорудами (Тальянки).

Найбільші протоміста існували на середньому етапі Трипілля (V—IV тисячоліття до н. є.) у межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Так, площа поселення в Тальянках займала 450 гектарів, а в Майданецькому — 250 гектарів. За приблизними підрахунками археологів, на їх території могло водночас проживати до 10-15 тис. осіб.

Поселення були укріплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає планування великих поселень. Його головним елементом було створення кількох овалів із двоповерхових будівель, діа-

Глиняні моделі трипільського храму (а) і будинку (б).

15

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

метром від 1 до 3,5 км, а також вулиць і кварталів у центральній частині поселення.

Українським археологам удалося на багатьох пам'ятках дослідити значні ділянки таких планувальних структур. Серед них най-унікальнішим є новий тип споруд житлово-оборонного призначення, виявлених у Майданецькому. Безліч двоповерхових будівель утворювали два кільця оборони навколо центру поселення. Простір між ними був незабудованим. Вхід до всіх жител орієнтовано до центру. Всі будинки з'єднувалися один з одним за допомогою спеціальної системи переходів на рівні другого поверху. Площа таких житлово-комунальних комплексів була від 60 до 200 і більше кв. м. Найпоширеніші будівлі — від 60 до 160 кв. м, що становили понад 90% від загальної забудови великих поселень. На думку В. Круца, для будівництва одного такого будинку середніх розмірів потрібно було заготовити майже 26 куб. м лісу, що призводило до масового вирубування і сприяло порушенню рівноваги в екологічній системі Лісостепу. Це стало однією з причин поступового занепаду і зникнення всієї трипільської культури.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини. На них видно не тільки вертикальні стовпи дерев'яного каркаса, а й крокви, дверні отвори, круглі вікна та невеликий ґанок на рівні другого поверху.

Археологічні розкопки багатьох трипільських протоміст на Черкащині не тільки підтвердили реальність цих мініатюрних глиняних моделей, а й значною мірою збагатили знання про їхню архітектуру, побут і духовну культуру. Так, згідно з реконструкціями М. Відейка, перший поверх цих споруд відводили під різні сільськогосподарські приміщення. На другому поверсі було житло, для опалення якого використовували купольні печі або відкриті вогнища на спеціальних глиняних подіумах. У стелі над ними робили отвори для виходу диму. Стіни та підлогу фарбували червоною вохрою. За периметром стіни стояли довгі лавки заввишки 10-20 см і завширшки 30-40 см. На них виставляли розписний посуд. Із глини робили спеціальні заглиблення з умонтованими в них кам'яними зернотерками.

На другому поверсі кожної будівлі біля вікна був невеликий вівтар у формі хреста або кола, прикрашений спіральним орнаментом. Площа таких житлово-господарських споруд становила від 60-

16

00 ШЕДЕВРІВ ----------------------------------------------------------------------------------

100 до 200-300 кв. м. У деяких будинках знайдено фрагменти печей і стін, обмазаних червоним та білим зі слідами розпису чорною фарбою у вигляді спіралей. У такому самому стилі розписано стіни й на глиняних моделях жител, знайдених у багатьох трипільських поселеннях. Судячи з моделей, дах трипільських будинків був чотирисхилий, можливо, солом'яний. Для спорудження дерев'яних жител використовували мідні та кам'яні сокири.

Крім таких комплексів, вивчено й громадські споруди, серед яких найцікавішими є "храми" з вівтарями, великою кількістю теракотових антропоморфних і зооморфних статуеток та розписного керамічного посуду. Вони дають уявлення про найдрібніші деталі різних, як правило, двоповерхових будівель, які дуже допомагали археологам під час реконструкції дерев'яних фундаментів, знайдених на території протоміст.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Управління культури на теренах славетної україни (до дня соборності україни) рекомендаційний бібліографічний покажчик

    Документ
    ... Сергія Васильківського. 41. Яковлєва, Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради ... 143 Кучерук О. 136 Лазаренко А. 93 Ламонова О. 145 Лемещук Н.М. 63 Лисенко О.Є. ... 96 Розсоха Л. 97 Рокоссовский Р.К. 67 Романовський В.О. 77 Ромас П.М. 68 Ружинський М. ...

Другие похожие документы..