Главная > Документ


Конструкція знахідки змусила шукати інші пояснення функцій ворворок. Вони не могли призначатися для наповнення їх якимись напоями чи сипучими видами їжі. Ретельний огляд виявив потертості на краях отвору в дні і нижній частині. Отже, всередину ворворок поміщали якісь м'які органічні матеріали (шкіру, вовну чи волосся). Зображення на зовнішніх частинах ворворок, у тому числі й на дні, можна було бачити тільки зверху, а їхній вміст, закріплений через отвір чи кільце, був усередині. Такі суто технічні висновки зробили В. Рябова та І. Черняков.

Припущення було несподіванкою і для самих дослідників. Пошуки ";вмісту"; чаш змусили детальніше вивчити писемні джерела, зокрема детальний опис грецьким істориком V ст. до н. є. Геродотом звичаю скальпування у скіфів. Він зазначає: ";Те, що має стосунок до війни, у них улаштоване в такий спосіб. Скіф,

ЗОЛОТІ СКІФСЬКІ КОВПАКИ ДЛЯ СКАЛЬПІВ!--------------------------1

убивши першого ворога, п'є його кров. Скількох чоловік він уб'є — голови їхні приносить цареві. Якщо принесе, то одержить частку у здобичі, якщо ж ні — не одержить. Шкіру він здирав з голови так: зробивши круговий надріз біля вух і схопивши голову, витрушував череп, а потім, ребром бика очистивши шкіру від м'яса, розминав ЇЇ руками, по тому просмикував її у вуздечку

Зображення скіфа з ворворки,

коня і пишався цим. У кого шкіряних шмат більше, той вважався найдоблеснішим чоловіком. Багато хто робив зі шкіри плащі";.

Скіфський звичай скальпування ворогів був поширеним явищем. Відомо, що ассирійці відрубували голови ворогам, і підраховували втрати супротивника, складаючи з них величезні купи. Навіть цивілізованіші греки теж відтинали ворожі голови (V ст. до н. є.), проте скальпування вважали звичаєм скіфів Північного Причорномор'я і позначали його спеціальним терміном ";апоску-дисейн";. Цей звичай був і в скіфів Алтаю, і в племенах на території Європи (галли).

Отже, чашоподібні предмети використовувалися як футляри для скальпів. Доказом цього є також археологічні знахідки різних предметів із зображеннями скіфських воїнів із відрубаними людськими головами. Це, насамперед, вигравіруване зображення скіфських воїнів із людськими головами в руках на ворворці з Кур-джипського кургану IV ст. до н. є. Ще одна археологічна знахідка — з Північного Кавказу, на якій є зображення скіфського воїна з відсіченою головою в руках.

Незважаючи на те, що дослідники не сумніваються в правдивості повідомлень Геродота про скіфський звичай скальпування, це ще не доказ використання ворворок як спеціальних ковпаків для збереження престижних у суспільстві воїнів скальпів — предметних свідчень їхніх героїчних подвигів. Із повідомлень давнього історика достеменно відомо одне: скіфи просто затягували скальпи у вуздечку коня і використовували їх як хустки, підкреслюючи зневагу до ворогів. Французький дослідник скіфських звичаїв Ж. Дюмезіль звернув увагу на це повідомлення Геродота і пов'язав звичай скаль-

52

00 ШЕДЕВР

пування і наявність скальпів у скіфських воїнів зі щорічними банкетами в кожнім окрузі, на яких між ними установлювалася визначена ієрархія залежно від того, скількох ворогів вони убили.

Скіфські округи (номи) в повідомленні Геродота відповідали великим адміністративно-політичним і племінним регіонам Скіфії, на чолі яких стояли вожді-номархи. Питво з чаші номарха на такому щорічному банкеті, де визначався статус кожного воїна у військовій ієрархії, було важливим актом у суспільно-політичному житті Скіфії.

Малоймовірно, щоб кожен учасник свята привозив докази своїх бойових подвигів просто у вигляді підвішених на вуздечку скальпів. ";Презентація"; вимагала багатого оформлення. Саме ці так звані великі золоті скіфські ворворки і є церемоніальними предметами, в яких містилися скальпи. Витрати на виготовлення ";футлярів"; компенсувалися підвищенням рангу і загальною повагою.

Для підтвердження високого військового рангу в ієрархії скіфського суспільства скальпосховище із золота було своєрідним почесним свідченням бойових заслуг воїна, щось на кшталт орденів і медалей нашого часу. Прилаштування цього предмета на гориті (як це зроблено на зображеннях скіфських стел) поряд з іншими предметами озброєння і прикрасами теж підкреслює його важливу роль у військовій характеристиці скіфських воїнів. Носіння на гориті припускалося тільки у виняткових, урочистих випадках життя воїна. У повсякденному житті воїна-скіфа ця чаша знімалася

Конструктивні особливості цих предметів — зі спеціальним отвором у дні чи кільцем усередині — передбачає простий і надійний спосіб закріплення скальпів за допомогою ременя чи мотузки, що пропускається і закріплюється вузлом через отвір на дні.

Знахідки великих золотих скіфських скальпосховищ у похованнях, їх зображення на кам'яних стелах свідчать про їх важливе значення серед таких символів влади, як гривни й ритони. Це своєрідний перехідний етап до таких атрибутів військового спорядження, як шоломи, бойові пояси, сокири, горити, луки, мечі-акинаки.

Поява у скіфів спеціальних предметів для збереження скальпів, за хронологією комплексів їх знахідок, визначається трьома століттями існування Скіфії (VI—IV ст. до н. є.). Цей період пов'язаний із найактивнішими у військовому плані подіями, в яких виняткову роль відігравала каста воїнів — з відповідними обладунками і незвичними для нас, але почесними для кожного скіфа-чоловіка, нагородами.

ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ ДЕКСАМЕНА ХІОСЬКОГО

Ювелірні вироби Дексамена Хіоського

(V ст. до н. є., Пантікапей)

Віртуозне мистецтво гліптики — різьблення на коштовному та напівкоштовному камені — один із найкамерніших і найінтимні-ших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Розрізнюють два способи різьблення: геми (інталії) — малюнок виконувався в заглибленому рельєфі; камеї — опуклі рельєфні зображення вирізали на багатошарових кольорових каменях (оніксах, сардоніксах або карнеолах). Вони виникли в епоху еллінізму (кінець IV—III ст. до н. є.). На них відтворювали образи грецьких і римських божеств і демонів, жанрові й міфологічні композиції, портретні бюсти тощо.

Серед багатьох захоплюючих легенд, описаних Геродотом, збереглася розповідь про Полікрата, сина Еака, правителя острова Самос у VI ст. до н. є. Передбачливий володар, стривожений постійними успіхами, вирішив попередити відплату долі, пожертвувавши богам найдорогоціннішу річ — ";смарагдовий перстень з печаткою у золотій оправі";. І з великим жалем жбурнув його в безодню синього моря.

Історія зберегла ім'я майстра, який вирізав печатку Полікрата. Це був Теодор Самоський, славу котрому приніс винахід станка для різьблення на мінералах, що за своєю твердістю перевершували сталь. Принцип різьблення полягав у тому, що твердіший мінерал (абразив, корунд) міг залишити заглиблення на такому твердому камені, як халцедон, сердолік, агат, яшма або гірський кришталь. Пластична техніка обробки цих мінералів передбачала не так різьблення, як шліфування алмазним порошком різних зображень і прикрас. За переказами, Теодор Самоський (до того ж видатний архітектор, скульптор і письменник) створив статую-авто-портрет і віддав її в храм Гери на рідному острові. Він зобразив себе в образі різьбяра гем, який в одній руці тримає інструменти, а в іншій — скарабей із мініатюрною колісницею.

Вирізані за допомогою алмазної голки і порошку на шматочках кольорових і одноколірних мінералів заглиблені зображення-геми (інталії) зазвичай використовували як особисті печатки, прикраси чи талісмани. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає третє функціональне призначення таких печаток — магічне, зумовлене певними ознаками, що робили перстень в очах давніх амулетом, апотропеєм, засобом зв'язку з богами. Сама форма дорогоцінної обручки — дужки персня — була для елліна святинею.

54

Дексамен Хіоський. Скарабеоїд ";Чапля, яка летить";. Халцедон, золото.

Властивість золота не окислюватися поетеса Сапфо пояснює міфічним походженням металу. Інталії вирізали й шліфували на традиційних каменях — сердоліку, яшмі, гранаті, геліотропі, аметисті, аквамарині. Але за класичних часів найулюбленішим матеріалом був напівпрозорий блакитний хал-цедон-сапфірин. Гемам зазвичай надавали форму скарабея. Часто трапляються так звані псевдоскарабеї, де замість жука — рельєфне зображення лева, сатира або сирени. За своєю витонченістю, розмірами і ретельністю роботи вони близькі до ювелірних виробів.

Аж до кінця IV ст. до н. є.

знали тільки два види печаток — металевий перстень із різьбленим щитком і кам'яну гему на металевій обручці. Форма оправ на останніх дала підстави вважати, що різьблені камені носили переважно у вигляді підвісок на зап'ястку або на поясі. Античні елліни опечатували ними не тільки різні документи чи листи, але й двері будинків, комор, скрині, посудини, особисті речі. Ревниві чоловіки застосовували їх навіть до дверей жіночої половини своїх будинків, як про це пише комедіограф Аристофан.

Для опечатування приватної чи офіційної кореспонденції використовували віск і спеціальну пластичну глину. Геродот згадує про звичай опечатування жертовних тварин: ";Якщо тварина виявиться чистою за всіма показниками, то жрець відмічає її, обвиваючи папірусом роги, а потім, намастивши їх печатною глиною, прикладає свій перстень з печаткою, після чого бика відводять. За принесення в жертву невідміченої тварини належить смертна кара";.

Нарівні з різьбленими гемами одним із джерел вивчення гліптики є відбитки печаток, котрі збереглися на глиняних посудинах, жетонах-тессерах, свинці і навіть міді. Оскільки протягом життя людина користувалася однією печаткою, як за теперішніх часів од-

ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ ДЕКСАМЕНД ХІОСЬКОГО

ним підписом, кожна гема втілювала індивідуальні художні смаки своїх власників.

У Діогена Лаертського згадується закон афінського мудреця і законодавця VI ст. до н. є. Солона, згідно з яким різьбяр на камені не мав права зберігати у себе відбитки вирізаних і проданих ним печаток. Закон захищав замовників і власників дорогоцінних гем від можливих зловживань та обману. Особисті печатки не мали дублікатів. Однак на Кримському півострові археологи двічі виявили порушення. ";Провинився"; знаменитий Дексамен, з-під різця якого вийшли копії із зображенням купальниці та орла, що несе кудись лань. Вони знайдені не тільки на Боспорі, айв Афінах і на острові Крит. П'ять разів він скопіював гему з фігуркою оленя на пасовиську. Імовірно, працюючи в різних античних центрах, відмежованих один від одного горами, морями, хитрун сподівався, що власники печаток ніколи не зустрінуться.

У другій половині V ст. до н. є. в Афінах з'явилися обвішані печатками представники ";золотої"; молоді і практично відразу потрапили на ущипливий язик Аристофана: ";Ці франти завиті в перстениках та оніксах";.

Часто власники унікальних печаток жертвували їх храмам, таким чином поповнюючи ";божественні"; скарбниці. Одна із них (вагою 2450 г) була виготовлена на замовлення цариці Стратоніки для храму Аполлона на острові Делос.

У багатьох археологічних колекціях музеїв України, Росії, Західної Європи й Америки зберігаються сотні гем V—IV ст. до н. є., переважно з розкопок в Криму. Вони виготовлені майстрами Дворіччя, Фінікії, ахеменідської Персії, Іонії, острівної й материкової Греції, Етрурії, Єгипту. Високохудожні твори гліптики, обрамлені золотою оправою, вирізняються найтоншою ювелірною роботою, їх знаходять у багатих курганних похованнях і плитових гробницях некрополя Пантікапея й інших великих боспорських міст. Особливо в курганах Юз-Оби. На відміну від них, литики (скляні відливки з вирізаних на твердих каменях гем) знаходять, здебільшого, в скромних земляних гробницях таких гір, як Мітрідат і Глинище.

Про життя і творчість авторів гем відомо небагато. Окремо стоїть різьбяр Дексамен, родом з острова Хіос (Егейське море). Про себе він повідомив сам короткими підписами на мініатюрних виробах. Творчість Дексамена добре вивчено за підписними гемами, знайденими на території Боспорського царства, Афін та островів Середземномор'я. Окрім того, його авторству приписують пе-

56

00 ШЕДЕВРІВ

чатки, стилістичні особливості і манера різьблення яких аналогічні підписаним виробам майстра. Більшість із них зберігається у Державному Ермітажі Санкт-Петербурга, а знайдені вони були переважно в 1850—1860 pp. у Криму. Всі геми опубліковано в працях відомого дослідника О. Невєрова.

Розквіт творчості обдарованого хіосця припадає на 450— 420 pp. до н. є. У цей час художник-новатор запровадив у традиційне мистецтво гліптики оригінальні прийоми. Всі його попередники, наслідуючи східні традиції, оформляли спинку печатки у вигляді жука-скарабея, і тільки Дексамен звернувся до форми так званого скарабеоїда, опуклий зворотний бік якого різьбленням взагалі не прикрашали. Умільці архаїчного періоду надавали перевагу мініатюрній, поцяткованій безліччю фігур і деталей композиції. Хі-оський майстер, навпаки, вибрав лаконічні однофігурні сюжети, які чудово вписувалися у площині порівняно великих мінералів. Дексамен залишав тло геми вільним, тим самим привносячи в групу складових повітря і простір, де розгорталися динамічні, сповнені експресії сюжети. А форму, розмір, колір і прозорість каменю митець підпорядковував художньому задумові, створюючи довершені й реалістичні за образами композиції. ";Нічого зайвого!"; — заповідав грекам Солон, один із семи великих мудреців Еллади.

Тривалий час вважали, що Дексамен — один із тих майстрів-іонійців, які перебралися до Афін. Однак не випадково на підписній гемі, що зображує чаплю, котра летить, із Пантікапея, він гордо іменував себе ";хіосець";. На цьому егейському острові, ймовірно, він і працював. Інструменти для виготовлення гем були портативними, оскільки майстри інталій, як і інші, часто подорожували, переїжджаючи з одного міста до іншого. Свого часу ця традиція особливо поширилася в античних державах (епоха класики та еллінізму), коли правителі полісів або ж багаті аристократи запрошували до себе відомих і прославлених умільців. Це пояснює факт, коли в Афінах було знайдено дві геми, підписані Дексаменом (музеї Бостона і Кембриджа). Ще дві геми виявили на островах Крит і Мелос, але саме з Північного Причорномор'я простежується походження найбільшої кількості робіт Дексамена. Мабуть, деякий час він працював у столиці Боспорського царства, виконуючи замовлення місцевих аристократів.

Тремтливою життєвістю, тонкою спостережливістю і віртуозною технікою різьблення виокремлюються з-поміж інших його зображення тварин. У цьому мистецтві він не знав собі рівних.

ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ ДЕКСАМЕНА ХІОСЬКОГО

Справжнім шедевром античної гліптики визнано скарабеоїц із зображенням чаплі, яка летить, вирізьблений із синюватого халцедону. Його знайшли в некрополі Пантікапея в 1860 р. У мініатюрній овальній печатці, взятій у золоту грайливу дужку, Дексамен досяг разючої єдності всіх компонентів художньої мови гліптики: кольору, форми, композиції і малюнка. Синюватий мінерал найкраще підходить для імітації блакиті весняного небосхилу, де здійснює свій політ вишуканий птах. Вражає досконалість, з якою майстер вписав в овал розміром 22x17 мм фігурку чаплі з тонким, переданим штрихуванням оперенням. Різець художника створив досконалий поетичний образ пробудження природи. Майже невловимі градації рельєфу і тонкі, як волосинки, лінії малюнка викликають захоплення. Нижче — гордий підпис: ";Зробив Дексамен-хіосець";.

Загалом цьому авторові і його майстерні приписують багато анонімних гем. Ще один яскравий поетичний символ — зображення скакуна (на знахідці з Пантікапея). Скарабеоїд, виготовлений зі шматочка строкатої яшми, прикрашений неповторно вишуканою композицією, манера виконання якої не залишає сумнівів щодо авторства. Йдеться, передусім, про найтонші паралельні штрихи, якими передано хвіст і гриву жеребця, що розвиваються на вітру. Гордо відкинувши голову, мчить він до фінішу.

Вплив майстерності талановитого іонійця простежується на багатьох гемах, що прийшли з Кримського півострова. Боспорські ювеліри та різьбярі на камені добре знали творчість Дексамена й часто копіювали його печатки. Це підтверджує припущення О. Невєрова, що прославлений художник жив у Пантікапеї. Скопійовану іншим ювеліром чаплю бачили на щитку золотого персня, теж із Пантікапея. Підписаний скарабеоїд на строкатій жовто-коричневій яшмі із зображенням чаплі, знайдений у Фанагорії, повторив імітатор на халцедоновій гемі з Феодосії. Качку, зображену у польоті (Британський музей, Лондон), двічі повторили боспорські майстри. Золоту каблучку знайдено поблизу Керчі — в далеких скіфських степах Придніпров'я. Тут, у варварському, хоча й значно еллінізованому середовищі скіфських номадів, перстень-печатка виконував іншу функцію, ніж у греків, — суто репрезентативної прикраси, яка підкреслювала високий соціальний стан її власника. Адже не випадково у скіфів існував звичай носити на кожному пальці руки як мінімум один золотий перстень із рельєфним декором, про що свідчать, приміром, знахідки з курганів Чор-томлик, Товста могила та ін.

58

00 ШЕДЕВРІВ

Велику кількість робіт Дексамена, знайдених у Криму, пояснюють його контактами з місцевими ювелірними майстернями, що славилися найвищим рівнем художнього виконання. Можливо, саме тут у 430—420 pp. до н. є. майстер не тільки вирізьбив серію дорогих печаток, а й виховав чимало талановитих художників, котрі спочатку наслідували свого вчителя, а згодом створили бос-порську школу гліптики.

Вироби Дексамена посідають чільне місце серед уславлених творів еллінських живописців, скульпторів та ювелірів епохи класики. Цей мініатюрний світ чарівних поетичних образів, відтворений у камені, можна віднести до найвитонченіших виробів, коли-небудь створених людиною.

Скарби кургану Куль-Оба

(IV ст. до н. є.)

Після приєднання Криму до Росії в 1783 р. перших мандрівників вражала величезна кількість курганів на Керченському півострові. На початку XIX ст. їх налічували понад дві тисячі. Розташовані на скелястих вершинах, на схилах пагорбів і в долинах, ланцюжки курганів тягайся уздовж давніх доріг. Ця низка пагорбів, яка простягалася у степ, надзвичайно мальовнича на тлі вечірнього неба і прикритого жарким маревом сонця. Так само добре було їх видно і 2500 років тому з висоти столиці Боспорського царства Пантікапея, яке розкинулося на схилах гори Мітрідат. Основні храми, громадські споруди і царський палац розташовувалися в її центрі, відкіля відкривався прекрасний вид на весь півострів. Домінували на заході Золотий курган і Куль-Оба, на півночі

— Царський курган, а вдалині, на тлі блакитних вод Азовського моря, — масив Темір-гори. На півдні, за Юз-Обою, темніло плато античного міста Німфея з його околишніми курганами. Панорама ніби продовжувалась і за протокою, на Тамані, азійському Боспо-рі, де на вершинах кряжів також були насипані кургани, серед яких

— Зеленський, Велика і Мала Близниці.

Перші відкриття на півдні України в сфері класичної давнини було зроблено саме в Керчі. Піонером вивчення Боспорського царства вважають Поля (Павла Олексійовича) Дюбрюкса

іSB I СКАРБИ КУРГАНУ КУЛЬ-ОБА----------'

Електровий кубок з кургану Куль-Оба.

(1774—1835), вихідця із провінції Франш-Конте. Під час Французької революції він із батьком та молодшим братом залишив батьківщину і вступив до корпусу роялістів під командуванням принца Кон-де. Батько і брат через кілька років повернулися до Франції, а Поль з 1797 р. жив у Польщі, згодом переїхав до Петербурга, а в 1811 р. перебрався в Керч, де був начальником Керченської митниці, а потім — начальником соляних озер.

Переїхавши до Криму, Дюбрюкс почав придивлятися до випадкових знахідок давнини та епізодичних розкопок військових і моряків. Прагнучи поповнити власний бюджет продажем знайдених речей мандрівникам і вельможним меценатам, він і сам пристрастився до розкопок. Він відкрив міську стіну Пантікапея — столиці давнього Боспорського царства, провів пошуки біля підніжжя гори Мітрідат, курганів і катакомб на півночі та заході від Керчі. Поступово його розкопки почали набувати наукового характеру — хід робіт фіксував у щоденнику, робив креслення поховань і малював знайдені речі. П. Дюбрюкс проводив систематичні обстеження залишків античних міст і поселень європейського Боспору, роблячи точні заміри й докладні описи видимих на поверхні залишків будівель. У цьому починанні його підтримав полковник Іван Стемпковський (1788—1832), Керч-Єнікальський градоначальник і відомий дослідник античних пам'яток Північного Причорномор'я, якого Дюбрюкс щиро любив і поважав.

До кінця своїх днів П. Дюбрюкс за власні кошти проводив архе-олого-топографічні дослідження. У 1826 р. на основі його колекції в Керчі відкрили один із перших на півдні музеїв. До колекції ввійшли знайдені в місті та на його околицях золоті прикраси, фігурки тварин, уламки статуй, стели, написи, медалі, монети, скляний по-

60

суд, глиняні вази, теракотові статуетки, фігурки з гіпсу і навіть невелика мумія, отримана від прибульця з Єгипту.

Двадцять чотири роки невтомних розкопок і розвідок підірвали здоров'я Поля. Помер він у бідності. Завдання ж, поставлені ним ще на початку XIX ст. в галузі археологічного вивчення європейського Боспору, стали актуальними для вітчизняної археології лише з середини XX ст.

У 1830 р. відставних матросів із Севастополя переводили до Керчі. Для спорудження казарм будівельний матеріал брали з покритого каменем пагорба, який татари називали Куль-Оба (Пагорб Попелу), що згодом став центром уваги всієї освіченої Європи. Знахідки, виявлені в ньому, спричинили ";золоту лихоманку"; на узбережжі Чорного моря і посіли гідне місце в колекції Імператорського Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Пізніше ординарний академік Л. Стефа-ні відзначав, що завдяки надходженням із Керчі цей музей збагатився настільки, що був об'єктом заздрості всіх європейських музеїв, адже жоден із них не володів чимось подібним.

А сталося все випадково і буденно. В середині вересня 1830 р. П. Дюбрюкс, уважно оглядаючи місце видобування каменю, зненацька помітив сліди входу до гробниці. Через десять днів під його керівництвом тут виявили кам'яний склеп із незайманими похованнями двох чоловіків і жінки другої половини IV ст. до н. є. Уступчасте склепіння було перекрите дерев'яною стелею, з якої звисала гаптована золотими бляшками запона. Значну частину поховання займав дерев'яний мережаний саркофаг, розділений на дві частини. У більшому відсіку лежав чоловічий скелет у пишно прикрашеному золотими бляшками одязі. В іншій частині було багато золотих предметів (зброя, військове спорядження, чаші-фіа-ли). Навпроти входу до склепу стояло кипарисове ложе з жіночим скелетом. Воно було декороване тонкими пластинками слонової кістки з чудовими малюнками, виконаними талановитим грецьким

Сцени на електровому кубку з кургану Куль-Оба.

СКАРБИ КУРГАНУ КУЛЬ-ОБА

художником, який зобразив суд Париса. Голову покійної прикрашала електрова (зі сплаву срібла й золота) діадема з рельєфними фігурками жінок, грифонів й інкрустована кольоровими емалевими розетками. До неї кріпилися три електрові стрічки, два золоті медальйони з розетками й підвісками, а також дві унікальні золоті скроневі підвіски із зображенням голови Афіни Партенос. На шиї була масивна кручена гривна із золота, на руках — золоті пластинчасті браслети із зображенням сцен роздирання тварин, а в ногах — всесвітньо відомий кубок зі сценами з легендарного епосу скіфів, що вперше познайомив людство з їхніми етнографічно реальними зображеннями.

У цьому ж кургані (як потім з'ясувалося) були й інші цінності, з яких згодом лише частина потрапила до музею. Дюбрюкс і його помічники після трьох діб напруженої роботи в ніч з 24 на 25 вересня пішли, не дослідивши південної частини склепу і частково східної. На жаль, не виставили на ніч і варту. До кургану проникли грабіжники, котрі не тільки винесли всі знайдені скарби, а й цілком знищили поховання, яке було під масивними кам'яними плитами. Про подробиці цієї нічної події Дюбрюкс довідався тільки в лютому 1831 р. від одного з грабіжників, грека Дмитра Бавро. На прохання Дюбрюкса той віддав Стемпковському предмети, що дісталися йому особисто: золоту нащитну бляху у вигляді оленя і шматок золотої гривни з головою лева, розрубаної при розділі на три частини. Після їх передачі до Ермітажу Керч-Єні-кальський градоначальник заплатив Д. Бавро 1200 рублів — на той час досить великі гроші. Згодом другий наконечник від цієї ж гривни було куплено у французького вченого Сабатьє, котрий придбав його вже в Парижі. Інші знахідки з цієї могили зникли безвісти. Можливо, й досі вони перебувають у приватних колекціях, якщо не були переплавлені.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Управління культури на теренах славетної україни (до дня соборності україни) рекомендаційний бібліографічний покажчик

    Документ
    ... Сергія Васильківського. 41. Яковлєва, Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради ... 143 Кучерук О. 136 Лазаренко А. 93 Ламонова О. 145 Лемещук Н.М. 63 Лисенко О.Є. ... 96 Розсоха Л. 97 Рокоссовский Р.К. 67 Романовський В.О. 77 Ромас П.М. 68 Ружинський М. ...

Другие похожие документы..