Главная > Документ


Вівтарі та різні культові атрибути навколо них знайдено в багатьох житлах у Шкарівці, Веселому Куті, Миропіллі. Ці сімейні святилища мали форму прямокутника, п'ятилисника, кола або хреста і розташовувалися в центрі будинку. Деякі з них пов'язані з виконанням культів великої богині-матері.

Можливо, у трипільців були й обсерваторії. Одну з них у вигляді складної системи кільцевих ровів із проходами, орієнтованими за чотирма сторонами світу, відкрив В. Круц біля села Козаро-вичів на Дніпрі. В Майданецькому поселенні знайдено так званий комплекс ";М";, який віднесено до типу громадських споруд, призначених, мабуть, для збирання загальнопоселенської громади. Його розміри (24x7 м) і загальна площа приміщень (336 кв. м), розташованих на двох поверхах, свідчать про можливість одночасного перебування чималої кількості людей.

Отже, зведення різних багатоповерхових споруд потребувало не тільки значних зусиль багатьох людей та великої кількості будівельних матеріалів, а й певних теоретичних знань і математичних розрахунків. Припускають, що будівництво найбільших протоміст як єдиної системи було викликано централізацією трипільського суспільства. Головний стимул створення цих поселень — необхідність здійснення контролю над певною територією і робочою силою, подібно до землеробських ";номів"; давньосхідної шумерської цивілізації в IV—III тисячоліттях до н. є. Ареал поширення трипільських поселень у Південно-Східній Європі завдяки цьому може бути внесений до територій формування найдавніших міських цивілізацій мідного віку. Великі трипільські протоміста (Тальянки, Майданецьке та ін.)

17

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ -----------■

Реконструкція трипільського святилища.

з населенням від 10 до 14 тис. осіб були економічними, громадськими, військовими та культовими центрами. Крім того, вони відповідають головній ";тріаді";, що відокремлює місто від сільського поселення. Це наявність не тільки населення чисельністю більш як 5500 осіб, монументальних архітектурних будов, а й ";писемності";.

Нині відомо понад 100 знаків, нанесених у різних варіантах на керамічний посуд. Як показали дослідження Т. Ткачука, вони об'єднувалися в блоки з певним значенням. Серед них є знаки, відомі і шумерам. Це зірка Інани — знак божества, рослина-яч-мінь — знак ";дім"; і поєднання знаків ";рослина"; та ";вода";.

Проте трипільська культура зникла набагато раніше того часу, коли ця знакова система могла б перетворитися на справжню писемність. За багатьма посудинами можна спостерігати тільки процес її зародження, що тривав понад 1000 років.

Найзагадковішою сторінкою в історії духовної культури трипільців є тисячі спалених дерев'яних будівель. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські кістки.

На першому етапі вивчення трипільської культури В. Хвойка думав, що це своєрідні поховальні споруди — ";будинки мертвих";. Згодом археологи вважали, що це звичайні житла людей. Сучасні дослідження цих пам'яток переконали вчених у тому, що трипільці жили за своєрідним замкненим циклом (будівництво—спалювання—будівництво нових поселень), який тривав у середньому 60-80 років. Спочатку споруди були будинками, храмами та громадськими будівлями, а через певну кількість десятиліть вони перетворювалися на притулок для душ померлих із багатим поховальним інвентарем.

18

-------------1 100 ШЕДЕВРІВ

Глиняні статуетки жінок трипільської культури.

Завдяки археологічним знахідкам під час розкопок різних трипільських поселень значною мірою вивчено громадські та домашні ремесла, які охоплювали виробництво знарядь праці, зброї, предметів побуту, одягу та культових виробів. Відкривши трипільську культуру, вчені не сумнівалися в аграрному спрямуванні великих трипільських поселень. На полях вирощували тверді сорти пшениці, ячмінь, горох, просо. Для обробітку полів і збирання врожаю застосовували здебільшого знаряддя праці з каменю, кременю, кістки, рогу та глини, хоча інколи трапляються й мідні вироби. Протягом розвитку трипільської культури поступово вдосконалювалися зубчасті серпи і з'являлися молотильні дошки. Збільшувалася кількість ткацьких верстатів. А шкури обробляли значно менше, аніж у раніших культурах.

Найвідоміша в мистецтві Трипілля розписна кераміка виготовлена без застосування гончарного круга. Різні посудини ліпили вручну й обпалювали при високій температурі в спеціальних двоярусних печах. їхні витончені, часом фантастичні форми можна впізнати одразу: ";вази"; на підставках, грушоподібні жбани з кришками, ";кратери"; з широким горлом, подвійні ";бінок-леподібні"; жбани, горшки, миски, чашки. Проте в середньому періоді розвитку виділяються локальні варіанти, що свідчать про існування якихось окремих культур у межах трипільсько-куку-тенського суспільства.

Серед усього різноманіття форм кераміки виокремлюють кілька основних типів: посудини із заглибленим орнаментом у вигляді спіралей; тонкостінну кераміку з полірованою поверхнею, прикрашену канелюрами; кераміку з тонкої рожевої маси зі спіральним орнаментом, нанесеним чорною, червоною чи відразу білою, чорною та червоною фарбами. Кожен із цих типів поділяють ще на безліч груп, які відрізняються за кольором глини, випалюванням, обробкою поверхні й технікою нанесення орнаменту.

Стилістичні зміни в орнаментиці помітні на посудинах із заглибленням і розписним декором. На ранньому етапі він покри-

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ І-----------

Зображення божеств на трипільських керамічних посудинах.

ває всю зовнішню поверхню, частково заходячи на дно та внутрішні стінки. Водночас він вирізняється соковитістю кольорових поєднань, динамізмом і багатством орнаментальних композицій. На пізньому етапі розвитку трипільської культури орнамент займає лише чітко визначену частину посудини, на його плечиках у вигляді стрічки. Різноманітні орнаменти на цих посудинах — безцінне джерело для вивчення світогляду і релігійних вірувань трипільців. Установлено, що в основі орнаментальних композицій були певні космологічні уявлення. Найінформативнішими є стилізовані антропоморфні та зооморфні зображення, серед яких переважала символіка, пов'язана з небесними світилами (Місяцем) і фантастичним змієм-драконом. Чергування зображень відбиває певні символічні знаки, навертання і форма яких змінювалися в часі, як і стилістика посудин, на яких вони зображені. На думку Т. Ткачука, знакова система трипільської орнаментики — це пульс культури, що реагує на зміни в стані суспільства. Перед початком кризи зростала кількість символів, немовби передрікаючи майбутні катаклізми.

Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика — різноманітні за стилем і формою жіночі та чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що уособлюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості й загального добробуту.

У процесі розвитку трипільської культури антропоморфні статуетки помітно видозмінюються. На ранньому етапі їх зображено у вигляді сидячих фігурок з відкинутим назад торсом і оформленою у вигляді конуса головою. Риси обличчя практично не змальовані, тільки ледь окреслено контури носа. Рук немає. Головну увагу майстри приділяли широким стегнам і довгим витягнутим ногам. Часто вони розділені однією або двома заглибленими смугами або ж укриті вчавленими овалами, що імітують зерна. В цей самий період були поширені й фігурки сидячих у кріслах жінок, тіло яких покрито заглибленими спіралями та геометричними орнаментами. Низ живота обрамлено трикутником, перетнутим косими ромбами.

2 О,

1:--------1 100 ШЕДЕВР

Сідниці та груди вкриті смугами і ромбами з косим хрестом усередині. На деяких статуетках модельовано ступні ніг і позначено пальці. Дуже рідко трапляються жіночі фігурки з піднесеними до обличчя руками.

На середньому етапі розвитку трипільської культури в стилістиці антропоморфної пластики відбувалися значні зміни. Жіночі фігурки ліпили з рожевої глини і розписували на зразок посудин. Зазвичай це стилізовані статуетки граціозних струнких дівчат, плавні вигини тіла яких закінчуються пласкою схематизованою головою з двома отворами замість очей. Ніс оформлено одним щипком глини. Рук немає, а плечі зроблено у вигляді вугластих виступів із наскрізними отворами. Ноги звужуються у вигляді конусів. На деяких статуетках фарбою нанесено малюнок, що імітує татуювання. На плечі спадає довге чорне волосся. Найпопу-лярнішими були фігурки жінок, які стоять. Окрім них, відомі статуетки менш умовних обрисів. Це пов'язано з появою наприкінці середнього етапу інтересу художників до реалістичного відтворення найхарактерніших особливостей людського обличчя та костюма. Так, уперше з'являлися майже портретні образи трипільців, з ретельно модельованими окресленнями очей, носа і рота. Серед таких реалістичних голівок є обличчя жінок і чоловіків різного віку, можна навіть визначити етнічний тип давніх трипільців. Крім того, увагу майстрів привертали деталі одягу і взуття, що мали дещо гротескний вигляд на пласких, схематично переданих тулубах. На пізньому етапі форми трипільської антропоморфної пластики знову поверталися до схематизму й узагальнення, щоправда, в порівняно нових формах. Якщо на ранньому етапі художники ідеалом краси вважали невисоких жінок з гіпертрофовано розвиненими стегнами, то тепер — це фігурки з неймовірно величезними, вкрай умовно

Зміїний візерунок на трипільському посуді.

21

БОРОДІНСЬКИЙ СКАРБ

переданими ногами. Здається, що мистецтво проходило за замкненим циклом розвитку: простота і схематизм змінилися умовним реалізмом, який знову повернувся до схематичних антропоморфних форм.

Трипільці, крім антропоморфних статуеток, виготовляли і безліч глиняних фігурок диких і свійських тварин. Особливо улюбленими були зображення ведмедя — хранителя і володаря води. Най-шанованішими свійськими тваринами, судячи зі статуеток, були вівця, бик і баран. В окремих святилищах знайдено не тільки поодинокі фігурки цих тварин з великими рогами і добре промоде-льованими формами, а й десятки статуеток, кинутих до культових ям під час релігійних обрядів. Ці зооморфні образи доповнено серією зображень на посудинах: різноманітні наліплювання і цілі посудини у вигляді фігурок тварин.

Найдискусійнішою проблемою в археології і давній історії Східної Європи є доля трипільської культури, що безслідно зникла на зламі IV—III тис. до н. є. Цей процес учені здебільшого пов'язують з переходом до скотарського господарства трипільських землеробів та поступовою асиміляцією їх у середовищі найбільших археологічних культур мідного віку — ямної та шнурової.

Бородінський скарб

(II тис. до н. є.)

Влітку 1912 року один німецький колоніст вирішив добути для господарчих потреб кілька возів каміння, яке уподобав в одному з давніх курганів поблизу містечка Бородіно, що на Одещині. Копачі знайшли в кургані глиняний горщик та якісь дивні предмети, про що й повідомили професора археології Новоросійського університету та головного хранителя музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей Е. Штерна. Наступного року на Міжнародному конгресі істориків (Лондон) він доповів про унікальну знахідку, а 1914-го з цього приводу опублікував статтю (";Материальї по археологии в России";, № 34).

Враховуючи величезне наукове значення, колекцію передали на зберігання в Музей образотворчих мистецтв (Москва). Бородінський скарб зберігався там до 1923 p., потім — в Історичному музеї, де він перебуває й досі.

00 ШЕДЕВРІВ-----------------------------------------------------------------------------------

Історики зброї знають про золоті й срібні кинджали, але срібні наконечники списів уперше знайдено в Бородінському скарбі. Також цікаві інші предмети, виготовлені із золота, срібла, бронзи та рідкісних порід нефриту й білого тальку; вражає робота давніх металургів, ювелірів, різьбярів на камені, різноманітність орнаментації, що робить скарб справді унікальною знахідкою світового значення.

Якщо за кількістю та вагою предметів із дорогоцінних металів він не може змагатися зі знайденою десять років по тому гробницею Тутанхамона, то за важливістю питань історії, пов'язаних із вивченням цього скарбу, він стоїть поряд із єгипетським відкриттям. Знахідка під Бородіном стала своєрідним хронологічним репером для визначення старожитностей бронзового віку — від Апеннін, Альп, Дунайсько-Карпатського регіону до Приуралля, Алтаю та Китаю. В II тис. до н. є. більшість племен Європи й Азії ще не мали писемності, і багато знахідок того часу вченим було складно хронологічно ідентифікувати. З цього погляду матеріали Бородінського скарбу, пов'язані з середземноморськими археологічними пам'ятками, є безцінним ";посібником";.

У 1949 р. О. Кривцова-Гракова, відома знаннями бронзового віку Східної Європи, зробила найдокладніший опис усіх предметів зі скарбу. Поступово навколо нього виникли суперечки щодо територіально-часового ";статусу";: дехто відносив його до грецьких Мікен XVII—XVI ст. до н. є., інші заперечували, мовляв, мікен-ський вплив міг досягти північних берегів Чорного моря тільки в XIII—XII ст. до н-. є. Також пов'язували появу технології обробки дорогоцінних металів у Європі з періодом існування гальштат-ських культур (IX—VIII ст. до н. є.). Такі протиріччя змусили київського вченого О. Тереножкіна ґрунтовно дослідити бородінську знахідку. Провівши порівняльний аналіз, він датував скарб періодом культури ранніх зрубів у Поволжі (XVII—XIV ст. до н. є.). По тому з'явилися нові датування бородінської знахідки — XVIII ст. до н. є., XV—XIV ст. до н. є.

1970 року з'являються наукові розвідки археологів І. Чернякова та О. Лєскова, в яких особливу увагу звернено на зв'язки бородінського кинджала (його тип) із негативом на малокапанівській ливарній формі (Херсонська область). Дослідження вчених дають можливість розглядати вироби зі скарбу як явище, пов'язане з високим місцевим рівнем металообробки в середині II тис. до н. є. Але головне — скарб констатовано як зв'язкову ланку з точніше датованими пам'ятками бронзового віку Середземномор'я та майже всієї Євразії.

23

I 23

бородінський скарб-----------

Учений Є. Черних, зробивши спектральний аналіз бородінського срібла, відніс вироби до сейминсько-турбінського типу (Сейма і Турбіно на Уралі). Подібність була й у матеріалі виготовлення. Але приуральські наконечники списів мають тільки рельєфний орнамент, і майстрам, котрі їх виготовили, ще не була відома техніка інкрустування золотом. Висунуто припущення, що бородінські наконечники були імпортовані із Сибіру, а інкрустовані трансільванським золотом в якійсь карпатській майстерні, де обробка золота була поширена.

Зв'язки Бородінського скарбу з Приураллям і Поволжям не обмежилися тільки срібними наконечниками. Є думка, що сокири виготовлені з нефриту, видобутого з Оспін-ського родовища (Саяни).

Сейма й Турбіно — західна ойкумена сейминсько-турбінського транскультурного металургійного регіону, котрий простягся через Урал і Сибір аж до Іртиша. Є. Черних висуває гіпотезу, що цю територію обслуговували мандрівні клани майстрів-ливарників. Виникає нова проблема — щодо походження цієї важливої в Старому Світі євразійської металургійної провінції, яка опанувала видобування руди й металообробку. Розвиток цієї галузі своїм корінням сягає в Циркумпонтійську металургійну провінцію раннього і середнього періоду бронзового віку (існувала в III тис. до н. є. в різних причорноморських культурах). У ній відбувся технологічний стрибок — заміна миш'яковистих бронз на олов'янисті сплави, що дало можливість засвоїти тонкостінне лиття. Нові технології і було застосовано при виготовленні срібних предметів зі знахідки під Бородіном.

Срібні речі з золотою інкрустацією з Бородінського скарбу.

I 54

Кам'яні жезли вождя з Бородінського скарбу.

Якщо наконечники списів могли бути зроблені майстрами Сейми—Турбіно, то сокири зі скарбу, ймовірно, виготовлено в інших центрах, сировиною для яких був саянський нефрит. Подібних знахідок сокир немає ні на Уралі, ні в Сибіру. Близькі за формою, але давніші за часом чотири ритуальні сокири зі скарбу ";L";, знайденого Г. Шліманом у Трої II.

Важливий аспект — рівень ювелірної майстерності при виготовленні й орнаментації золотом срібної застібки-фібу-ли. Найдавніші витоки цього ремесла зафіксовані у виробах Варненського могильника (V тис. до н. є.) в Болгарії, пізнішими знахідками IV—II тис.

до н. є. на території Месопотамії, Малої Азії, Єгипту, Східного Середземномор'я, Південно-Східної та Центральної Європи. Витончена ювелірна обробка й орнаментування деяких предметів скарбу свідчать про використання їх в особливо урочистих випадках. Навряд чи кинджал, наконечники списів, дорогоцінні нефритові сокири й булави використовувалися в бойових діях. Імовірно, це символи влади якого-небудь вождя місцевого причорноморського племені. Дехто вважає їх поховальним інвентарем, що супроводжував вождя в потойбічний світ, адже скарб знайдено в поховальному кургані.

Свідком яких історичних подій був володар Бородінського скарбу? Кінець IV та перша половина III тис. до н. є. — період ранніх цивілізацій на території Єгипту, Месопотамії, Близького Сходу, Індії, Китаю, розвитку землеробських культур у Центральній і Південно-Східній Європі. Одна з них — трипільська — розвивалася на території України. У III — на початку II тис. до н. є. сталися колосальні зміни в житті давніх народів Старого Світу. У IV — першій половині II тис. до н. є. землеробські енеолітичні культури змінюються культурами бронзового віку. Зникають гігантські трипіль-

25

БОРОДІНСЬКИЙ СКАРБ

ські протоміста. Степи північно-західного Причорномор'я заселяються пізньотрипільськими племенами, котрі створили усатівську культуру. Всі ці та багато інших подій пов'язані з розселенням індоєвропейських племен, які прийшли з північного Причорномор'я та Балкано-Карпато-Подунав'я.

Консолідацію індоєвропейської спільноти деякі вчені пов'язують з утворенням найпотужнішої (відносно обробки металу) Циркумпонтійської металургійної провінції навколо Чорного моря (IV—III тис. до н. є.). її розпад у кінці III — на початку II тис. до н. є. призвів до розселення індоєвропейських племен на величезних просторах Європи й Азії: в Греції (ахейці), Малій Азії (давньоанатолійська гілка), Ірані та на північному заході Індії (арії). Це лише кінцеві етапи найважливішого у світовій історії розселення індоєвропейських народів. У цьому процесі розвинена металургія мала величезне значення.

Сенсацією стало відкриття фортеці, храму-святилища та могильника воїнів із колісницями (XVII—XVI ст. до н. є.) на ріці Сінташта (Челябінська обл.). Ця область, що входила у Сейминсько-Турбін-ську транскультурну металургійну область, — сучасниця Бородінського скарбу, і знайдені тут і під Бородіном предмети мають багато схожого, зокрема окуття, срібні й мідні прикраси, кам'яні булави. Археологічні знахідки однотипних деталей свідчать про єдиний центр індоєвропейської мовної спільноти Швденно-Східної Європи.

Власник речей із Бородінського скарбу був свідком доленосних, але нам досі невідомих, подій в історії людства, котрі заклали основу його розвитку. Таємниці скарбу до кінця не розгадані, але достеменно свідчать, що у II тис. до н. є. територія України відігравала значну геополітичну роль у розвитку давніх культур і була найважливішою контактною ланкою між цивілізаціями Малої Азії, Східного Середземномор'я і Євразії.

Опис Бородінського скарбу. Складається із 17 предметів, 11 із них непошкоджені, 6-у вигляді уламків. Це інкрустований золотом срібний кинджал і велика, теж інкрустована золотом, фібула; два срібні наконечники списів і обламана втулка від третього срібного списа; орнаментовані золотою інкрустацією 4 поліровані сокири із нефриту, 3 кам'яні булави, 3 обламані кам'яні сокири та 2 бронзові пластинки-окуття.

Срібний кинджал завдовжки 27,4 см. Держак плаский, з трьома отворами. Рукоять не збереглася. Виріб відлито у двобічній кам'яній

І 26

Срібна шпилька та кинджал із золотою інкрустацією з Бородинського скарбу

ливарній формі. Навколо серединного ребра кинджала, з обох боків його граней, уздовж всього клинка прокарбовано подвійну заглиблену лінію, яка облямовувала (у вигляді довгого вістря) середню частину леза. За її формою були вирізані й накладені тонкі золоті пластинки, на яких прокарбовано такі самі лінії. Виріб орнаментовано.

Два срібні наконечники списів скарбу чудово збереглися. Більший із них — 34,1 см (519,1 г), метал 916-ої проби. Другий наконечник — 400-ї проби, завдовжки 24,7 см (280,8 г). Відрізняються наконечники і способом кріплення на древку. Відлиті вони в кам'яних двобічних ливарних

формах із пристроєм для відливання порожнистої втулки. Леза було відковано, поверхню відполіровано. Як і поверхню середньої частини кинджала, так і втулки наконечників оздоблено орнаментом, зробленим за тією самою технологією. Однак орнаменти індивідуальні, хоча на втулках наконечників списів є і окремі спільні елементи. Золото заповнює всі заглибини, викарбувані в сріблі. Для інкрустації втулок наконечників списів Бородінського скарбу використано тонку золоту пластинку 750-ї проби (5 г золота). Найскладніший орнамент, який утворюється із трьох орнаментальних смуг, прикрашає майже половину втулки найбільшого наконечника. Вражає майстерність ювеліра, який зумів інкрустувати золотом і півкруглі вушка біля основи втулки, а також нанести витончену лінію орнаменту з дрібних насічок уздовж усього леза наконечника списа. Орнаментація втулки другого наконечника простіша.

Серед предметів озброєння — незвичайна срібна фібула, використовувана для скріплення піл одягу: довжина — 31,2 см, вага - 173,5 г.

Найкращими виробами скарбу вважаються чотири кам'яні сокири із просвердленими отворами для рукоятей. За загальноєвро-

27

КАМ'ЯНІ ВОЇНИ СКІФСЬКИХ СТЕПІВ

пейською археологічною класифікацією вони належать до типу човноподібновигнутих. Одна із сокир має плавно вигнуте лезо з виступом угору (як у човна). Розміри сокир за довжиною різні — від 18 до 25 см. Зроблені із різних порід нефриту. Попри досить значну твердість матеріалу бородінських сокир (5,5-6,5 за шкалою Мопса), їхня поверхня прикрашена чітко виточеними повздовжніми та поперечними ребрами, канелюрами та відполірована до дзеркального блиску (тоді для обробки нефриту використовували кварцовий пісок).

Три булави з білого каменя талькової породи. Дві з них мають дещо приплюснуту кулясту форму, третя зроблена у вигляді видовженого яйця з чотирма симетрично розташованими круглими виступами. Діаметр виробів — 5,5-6,6 см.

Малозначущі в цьому скарбі дві бронзові пластинки з отворами. Ймовірно, це окуття дерев'яних келихів, поширені в культурах бронзової епохи Східної Європи.

Разом із цими речами знайдено фрагменти керамічного посуду.

Кам'яні воїни скіфських степів

(VII—IV ст. до н. є.)

У найзахоплюючій історії кочівників євразійських степів Скіфія — найяскравіша сторінка. Оселилися вони в Причорноморських степах у VII ст. до н. є. А вже у IV ст. до н. є. Скіфія досягає своєї найбільшої могутності. На думку більшості вчених, це сталося внаслідок об'єднання племен кочівників славнозвісним царем Атеєм у єдину державу — Північнопричорноморську Скіфію, яка проіснувала до кінця IV — початку III ст. до н. є.

Не випадково ";батько історії"; Геродот у своїй ";Історії"; у дев'яти книгах присвятив скіфам цілий розділ. За його словами, скіфські кочівники після поразки у війні з масагетами в Азії, перейшовши річку Аракс, прийшли до Кіммерії, вигнали з неї кіммерійців і зайняли ці землі.

";Серед усіх відомих нам народів лише скіфи володіють одним, проте найважливішим для людського життя, мистецтвом. Воно полягає в тому, що жодному з ворогів, котрий напав на їхню країну, вони не дають урятуватися. Ніхто не може їх наздогнати, якщо тільки вони самі цього не захочуть. Адже у скіфів немає ні міст, ні

0 0 ШЕДЕВРІВ

укріплень, і свої житла вони возять із собою. Всі вони — кінні лучники і промишляють не землеробством, а скотарством; їхнє житло — кибитки... їм сприяє їхня земля і допомагають річки. Країна скіфів — це багата на траву і добре зрошувана рівнина...";.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Управління культури на теренах славетної україни (до дня соборності україни) рекомендаційний бібліографічний покажчик

    Документ
    ... Сергія Васильківського. 41. Яковлєва, Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради ... 143 Кучерук О. 136 Лазаренко А. 93 Ламонова О. 145 Лемещук Н.М. 63 Лисенко О.Є. ... 96 Розсоха Л. 97 Рокоссовский Р.К. 67 Романовський В.О. 77 Ромас П.М. 68 Ружинський М. ...

Другие похожие документы..