textarchive.ru

Главная > Документ


2.3. Фелікс Щенсний Казимеж: портрет на тлі епохи

Фелікс Казимеж Потоцький [881] – граф Пилява (помер 1702 р.) [835, с. 43], воєвода, потім краківський каштелян, польний гетьман, пізніше великий коронний гетьман [929, с. 215, 325, 357; 930, с. 2, 68, 98; 931, с. 8, 25, 91, 177, 265-266, 269, 273, 276–279, 289, 313, 314, 319, 322–323, 403, 420, 470; 995; 1030].

Фелікс був молодшим сином Станіслава Ревери [985, с. 443] від його першого шлюбу із Софією з родини Калиновських, братом польного гетьмана коронного Анджея [1112].

1 жовтня 1655 р. Потоцький отримав корогву після Лукаша Гуревича. В 1657 р. брав участь у воєнних походах під керівництвом польного гетьмана коронного Єжи Любомирського. Потоцький брав участь і в поході 1660 р. у складі дивізії свого батька, керував його полком кінноти. За часів управління свого батька мав (до 1667 р.) драгунську корогву. Наприкінці серпня – на початку вересня батько направив його з 2 тис. кінноти проти козацького полковника Івана Вертелецького, одночасно об’єднавши з висланим Любомирським полковником Єжи Сокольницьким, що керував 2 тис. солдатів. Обидва здобули укріплений табір Вертелецького і розбили його. 14 вересня під Любаром під час перших зіткнень з армією Шереметьєва Потоцький із власної волі прибув на місце бою в товаристві кількох охочих, де бився із завзяттям. 16 і 26 вересня брав участь у боях на чолі полку, 26 вересня відзначився мужністю. 14 жовтня під Чудновим, перебуваючи у складі батькової дивізії, керував своїм полком і перешкоджав ворогові. У цій битві особливо відзначилася гусарська корогва гетьмана, якою, вірогідно, керував Потоцький [1012, с. 807].

Цей полк тричі відкидав ворога, згодом рішуче сприяв тому, що московсько-козацький табір був змушений зійти зі шляху в північному напрямі. Потоцький із братом Aнджеєм, наражаючись на найбільший вогонь, мужньо билися, під Потоцьким застрелили трьох коней. 27 жовтня разом з Яном Коморовським, сандомирським стольником, Потоцького відправили для проведення попередніх переговорів із московським військом, що мало намір капітулювати. До посади сокальського старости, яку він тоді обіймав (1659 р.), король у 1660 р. віддав йому красноставське староство. На сеймі 1661 р. королівський двір намагався схилити Є. Любомирського на свій бік для проекту вибору vivente rege, плануючи шлюб його доньки Кристини з Потоцьким. Укладений цього року шлюб спричинив зміцнення стосунків обох родів, однак не на користь двору. У 1662 р. під впливом тестя Потоцький схиляв Вишенський сеймик до того, щоб його посли виступали на сеймі 1662 р. за виключення французького кандидата з претендентів на польський трон.

Інформація Самуеля Бродовського про те, що Потоцький «брав участь у воєнних походах Стефана Чарнецького проти козаків та Москви», стосується, напевно, задніпрянського походу Яна Казимежа (1663–1664 рр.) [847, с. 81–82]. Імовірно, до цього походу має відношення також недатована відомість про здобуття Потоцьким Воронкова (поблизу Переяслава), яке мало місце наприкінці жовтня – на початку листопада 1663 р. Отримавши тоді це місто від короля в подарунок, Потоцький, однак, швидко його втратив через козацьке повстання на Лівобережжі. 2 січня 1664 р. Потоцького було призначено королівським підстольним. Фелікс брав участь у подальших походах на Україну, зокрема в облозі Глухова (22 січня – 9 лютого). Ще 29 лютого він був в армії, а залишив її, скоріше за все, коли вона повернулася на Правобережну Україну. В 1665 р. Єжи Любомирський доправив йому до табору під Ярославом три корогви, а наприкінці липня відвіз його листи королю. Однак пізніше Потоцький не демонстрував своєї підтримки Любомирського. Певно, він мав сумніви і не хотів рвати зв’язки з двором, між іншим, з огляду на свого батька, котрий стояв на боці короля. Корогва регулярного війська Потоцького залишилася в таборі повстанців та під керівництвом Папроцького в битві під Монтвамі 23 серпня 1666 р. першою атакувала королівські війська. Хоча ще під час повстання французький посол P. Beziers (єпископ de Bonzy) намагався схилити Потоцького на свій бік, після смерті тестя (в 1667 р.) він продовжував свою антифранцузьку і спрямовану проти двору короля політику. 16 квітня 1667 р., будучи представником галицьких земель у сеймі, Потоцький разом з однодумцями уклав таємну змову проти виборів француза. Тоді він виступав прихильником Філіпа Вільгельма. У серпні того ж року Потоцький отримав гусарську корогву після смерті свого батька (якою володів до смерті). Цього місяця він розташував свої корогви в Краківському і Сандомирському воєводствах. Брав участь в осінній кампанії, однак його не було під Підгайцями в головній армії: можливо, тоді він перебував під Галичем у групі брата Анджея. 13 жовтня в листі із Соколя до A. Любомирського Потоцький захищав Яна Собеського від звинувачення в надто поспішному укладенні договору з ворогом, а також у таємних домовленостях із козаками чи татарами. Прошовський сеймик 14 грудня 1667 р. ухвалив рішення про призначення йому нагороди за заслуги у формі «аukcji spisnego»; це рішення було прийняте вдруге 27 липня 1669 р. За знищене тоді Підгаєцьке майно сеймик малопольських воєводств 18 лютого 1669 р. прийняв рішення про відшкодування йому збитків, таке ж рішення прийняли галицькі сеймики 7 грудня 1667 р. та 2 квітня 1669 р., а також прошовські від 22 січня 1670 р. і шадковські від 15 грудня 1672 р. Пропонувалося нагородити його за знищені маєтки і вимагалося віддати йому село Неджв’яди в Пельзненському повіті Сандомирського воєводства «cum attinentiis dol at 40»; водночас галицький сеймик 15 грудня 1671 р. проголосував за знищення аренди Стоянів i Месньоди. Лише сейм 1673 р. ухвалив йому компенсацію в розмірі 40 тис. злотих із казни корони. Але вірогідно, що або цієї суми йому не було виплачено, або Потоцький вважав її недостатньою, оскільки прошовські та вишенські сеймики 31 грудня 1675 р. і 10 грудня 1776 р. оновили свої рішення про відшкодування йому цих військових витрат [1012, с. 808].

У 1668 р. Потоцький товаришував, крім того, із Собєським, бував у нього в Жулкві та входив до близького оточення гетьмана. У липні цього ж року Собєський вислав Потоцького на сеймик до Белза, щоб там виправдати його від докорів й оскаржень, що їх висував йому белзький воєвода Димитр Вишневецький. У серпні 1668 р. Потоцький був делегатом на сейм зречення (sejm abdykacуjny). Напевно, випадково в підписі на акті зречення Яна Казимежа Потоцькому було дописано звання польного писаря, в той час як під rewersałem (квитанційна книжка) він фігурує як підстолій корони.

У березні 1669 р. Станіслав Геракліуш Любомирський, родич Потоцького, намагався залучити його до своїх французьких політичних планів, виплачуючи йому в Перемишлі весь посаг сестри. Цього ж року Потоцький був делегатом на виборний сейм від Белзького воєводства, де був обраний маршалком депутатської палати. З метою урочистого привітання Богуслава та Міхала Радзивілів, що 23 травня в’їжджали до Варшави, переніс цього дня засідання сейму. Згідно з повідомленням Вердума, Потоцький намагався зробити вирішальний внесок до вибору Міхала Корибута Вишневецького. 1 жовтня 1669 р. Фелікс Казимеж був призначений сєрадським воєводою. Восени цього ж року, як маршалок попереднього сейму, відкривав засідання коронаційного сейму, який пізніше було зірвано.

У серпні 1671 р. гусарська корогва Потоцького взяла участь у поході Собєського на козацьку Україну. Потоцький брав участь в обох сеймах в 1672 р. і належав до захисників Міхала Корибута. Під час сесії 8 березня цього ж року на нього напала якась жінка на прізвище Куніцка та рішуче почала домагатися усунення воєводи з палати, стверджуючи, що йому загрожує вигнання з Трибуналу за затримання її двох підданих. Вона влаштувала сварку, в результаті чого заступник великого канцлера литовського Олександр Нарушевич вигнав її із зали. Потоцький помирився з нею, обіцяючи негайно виплатити 2 тис. злотих і видати їй одного селянина. На цьому сеймі Потоцький був обраний до депутації для опрацювання додатку до інструкції для польських посланців у переговорах із царем про мир [1012, с. 809].

У «списку нейтральних», висланому до Парижа в липні 1672 р. разом зі списком тих, хто 1 липня підписали акт конфедерації незадоволених, Потоцький був поруч з іншими прибічниками Міхала Корибута, серед яких були його родичі Димитр i Костянтин Вишневецькі, один із керівників прибічників королівського заступника великого канцлера коронного Анджея Ольшовського. На післясеймову раду сенату Потоцький приїхав 8 липня разом із Димитром Вишневецьким з 1200 коней. Того ж дня на раді сенату Потоцький удруге добивався з’ясування справи заступника гетьмана Станіслава Вижицького, котрий із частиною кінноти не підкорявся наказам Собєського.

У таборі шляхетських конфедератів під Голенбєм у жовтні та листопаді цього ж року Потоцький належав до найбільш дієвих і часто виступаючих із промовою. Його навіть хотіли вибрати маршалком. Завзято критикував незадоволених, не обминув і Собєського. У колі прибічників вихвалявся, що не прийняв пожертвуваних йому Францією 200 тис. «французьких грошей». Але коли 15 жовтня дискутували, чи має бути гетьманський уряд лише протягом 3 років або ж довічно, він став на бік тих, хто виступав за останнє. 29 жовтня і вдруге 5 листопада пропонував, щоб маєтки, відібрані незадоволеним: примасові Миколаю Пражмовському і його братові плоцькому воєводі Самуелю – передати маршалкові Стефану Станіславу Чарнецькому, польному писарю коронному, або ж обміркувати, як йому з тієї власності виділити 100 тис. злотих «певного доходу». Потоцький непокоївся доносами, що незадоволені нелегально карбують якісь гроші в старостві С. Пражмовського. Найбільше нападав (7 жовтня – 4 листопада) на королівського скарбника великого коронного Яна Анджея Морштина за його змови з Францією. Але коли, у свою чергу, був атакований його брат, воєвода київський Анджей, за свої профранцузькі симпатії, через що йому погрожували конфіскацією майна, Потоцький енергійно намагався його боронити. 11 жовтня і 2 листопада прийняв дві ухвали по Сєрадському воєводству для підтримки короля і конфедератів. Нарешті 10 листопада він підписав конфедерацію, а також два документи «ad archivum». У них за «вагомі докази давньої гідності та любові до вітчизни» він був рекомендований колом до нагороди зі спадкового майна. Гусарська корогва Потоцького 23 жовтня 1672 р. відмовила присягати на військову конфедерацію в солдатському колі і за це була вигнана з табору, натомість козацька корогва примкнула до конфедерації [1012, с. 809].

У січні 1673 р. під час проведення домовленостей двору з незадоволеними і переформування генерального з’їзду конфедератів з-під Голенбя і Любліна в пацифікаційний сейм, незадоволені домагалися суду над Потоцьким за його наклепи, ніби примас Пражмовський i Собєський «спровадили татар і турків до Польщі». Ще 26 січня Потоцький різко налягав на цих своїх політичних опонентів, погрожував їм судами і доводами їхньої зради, докоряв їм за інтриги у війську, зривання сеймів, знищення восени 1672 р. нових корогв. Не хотів також допустити скасування генеральної конфедерації та декларував «за Пана та вітчизну вмирати». Рішуче домагався осуду свого родича Миколая Потоцького, подільського генерала, за здачу Кам’янця в 1672 р. Імовірно, мав намір у такий спосіб обтяжити Собєського відповідальністю за втрату цієї фортеці, оскільки на нарікання Миколая Потоцького щодо різкого наступу на нього Потоцький відповідав: «Коли хочеш із цього мати зиск, видай винного». Зрештою, в березні дійшло до об’єднання Потоцького із Собєським, причому велику роль у цьому відігравав папський нунцій A. Ранузі. 6 квітня на сеймовій сесії Потоцький клопотав про «gratitudinem» від палати. Цей сейм призначив Потоцького членом казначейської комісії у Львові. [1012, с. 809].

З травня 1673 р. Потоцький мав у розпорядженні драгунський полк, переформований у лютому 1674 р. на піхотний полк (яким керував аж до смерті). Від серпня 1673 р. (до жовтня 1676 р.) був ротмістром волоської корогви. 8 жовтня цього ж року разом з іншими сенаторами вітав короля у Сквашаві. Брав участь у хотинському поході [1112, с. 47]. 24 жовтня був учасником військової ради в Луці над Дністром. У битві під Хотином (10–11 листопада) керував своїм кінним полком, що боровся на лівому крилі армії корони, напевне, у складі свого брата Анджея. Потоцький брав участь у контратаці груп свого брата і Д. Вишневецького. Хотинською битвою Потоцький спокутував злу славу серед шляхти, якої він набув раніше, і галицький сеймик 2 січня 1674 р. рекомендував його до нагороди. У лютому 1674 р. Потоцький увійшов до казначейського трибуналу для покарання відсутніх під Хотином. Цього ж року він був також виборним Собєського. Але згодом не завжди підтримував короля, особливо в його антипруській політиці. Брав участь у поході Яна III на Україну восени 1674 р., маючи кінний полк. Прибувши до армії перед 5 листопада цього ж року, залишив її напередодні 18 лютого 1675 р., вражений тим, що польний гетьман коронний Вишневецький наказав йому бути підвладним Станіславу Яблоновському, воєводі руському. До 15 червня хан Селім Герей узяв до неволі весь піхотний полк Потоцького на Диких Полях (полкова плата за період від листопада 1675 р. до квітня 1676 р. була невиплачена; це може означати, що Потоцький знову виставив свій полк навесні 1676 р.) Під час наступальних дій Яна ІІІ у вересні та жовтні 1675 р. знову перебував в армії, беручи участь у радах сенату 30 жовтня і 1 листопада в таборі під Чорнокозинцями. У серпні 1675 р. до табору під Львів надіслав «досить приховану» гусарську корогву. На коронаційному сеймі 1676 р. у своєму «wotum» палко висловлювався за збройне розв’язання конфлікту з Туреччиною; вважав, що не треба розраховувати на допомогу інших держав, хіба що лише з боку папи [1112, с. 809]. Вимагав укріплення прикордонних фортець, пропонував податок від коштовностей, критично оцінював вартість народного ополчення, але, незважаючи на це, розраховував на нього. На цьому сеймі його було залучено до числа депутатів, що мали резиденцію при королі та гетьманах під час війни. Ян ІІІ, вирушаючи 19 вересня зі Львова в напрямку до Галича, довірив Потоцькому командування запізнілим підрозділом, наказуючи продовжувати збір війська у Львові до прибуття М.К. Радзівілла, литовського польного гетьмана. Потоцький прибув до Львова напередодні 30 вересня і до приїзду Радзівілла здійснював керування спільно з Яном Гнінським, хелмським воєводою. 13 жовтня брав участь у раді сенату в таборі під Журавнем. У липні й серпні 1678 р. був у змові проти короля разом із гетьманом литовського війська Міхалем Казимежом Пацем, краківським воєводою Яном Лещинським, краківським єпископом Анджеєм Тшебіцьким, гетьманом Д. Вишневецьким і С.С. Чарнецьким, які виступали проти династичних планів короля. За невідомих обставин у неволю до Потоцького потрапив турецький бей Шахчувар-огли. Гродзенський сейм 1678–1679 рр. постановив виплатити Потоцькому за звільнення в’язня 70 тис. злотих. На цьому сеймі Потоцького знову висунуто як надзвичайного резидента до королівського блоку, до «hibernowej» комісії та Львівського Казначейського Трибуналу [1012, с. 810].

У 1682 р. Ф. Потоцького було йменовано київським воєводою, того ж року його висунули на краківського воєводу. 1683 р. був присутній на сеймі, де його й запросили до hibernowej комісії. Далі брав участь у віденському поході; вже 25 серпня був із королем в Опаві. Керував полком із чотирьох корогв (з 1682 р., крім вищезазначених, мав легку корогву, отриману ще в лютому 1697 р.) Кіннотний полк Фелікса Казимежа 12 вересня 1683 р. брав участь у битві під Віднем на лівому фланзі армії корони, можливо, брав участь у боях кінноти під командуванням Марка Матчинського. Протягом пізніших дій в Угорщині Потоцького часто підводило здоров’я. 7 жовтня в першій битві під Парканами керував лівим польським флангом, дав відсіч турецькій атаці, але, коли король після розриву правого польського флангу забрав у Потоцького частину корогви, щоб перекинути її на небезпечну ділянку, в його підрозділах вибухнула паніка та дійшло до втечі. Наприкінці листопада, під час маршу на Кошиці, Потоцький знову хворів. На сеймі 1685 р. його було включено до hibernowej комісії. 24 травня він отримав лучинське староство. У похід Яна ІІІ на Молдавію в 1686 р. Потоцький значно спізнився, приїхавши до Яс після 19 жовтня, вже після виступу королівської армії; об’єднався з нею лише в ніч з 10 на 11 вересня після її повернення під Яси. На той час мав полк, що складався з чотирьох корогв.

У 1681–1687 рр. Потоцький був пов’язаний із групою малопольських магнатів, яких французький посол у Польщі F. de Béthune’a називав «незалежними». Так, до цієї групи входили і його брат Анджей, і королівський канцлер Ян Вельопольський, і королівський підскарбій Мартин Замойський. У них не було відносин із жодним з іноземних дворів, але підтримувався контакт із Францією й Австрією. 1687 р. вони визнали, що політика двору націлена на «золоту незалежність» і в результаті цього опинилася під сильним впливом лідера опозиції військового королівського маршалка Станіслава Геракліуша Любомирського, родича Потоцького. Проте Потоцький на той час зберігав нейтралітет та не підписав акта змови, ініційованого в другій половині 1687 р. Бенедиктом Сапегою, підскарбієм литовського війська, і Любомирським. На сеймі 1688 р. виступив на боці короля, гостро засуджуючи імператора Леопольда і курфюрста брандербурського Фридерика Вільгельма за їхню роль у виданні заміж Людвіки Кароліни Радзивіллівни, нареченої королевича Якуба, за князя Кароля Філіпа Неубурського. Під час сейму 1690 р. Фелікса Потоцького обрано додатковим депутатом при королі на період війни, а також до комісії, створеної з метою розгляду суперечок на угорському кордоні. Потоцький узяв участь у молдовському поході Яна ІІІ в 1691 р. Був учасником рад сенату.

Відразу після смерті брата Анджея (30 серпня 1691 р.) почав домагатися польної коронної булави, маючи при цьому багатьох суперників: Марка Матчинського, Гієроніма Любомирського та ін. Лише 1692 р. одержав призначення [1112, с. 47], водночас отримавши після померлого брата деякі його військові підрозділи (якими керував до смерті). Протягом 1699–1702 рр. корогви становили полк легкої кавалерії Потоцького. Він брав участь у діях війська корони в 1692 р.

Від 1693 р. Потоцький порозумівся зі своїми родичами, зокрема з підскарбієм корони Гієронімом Любомирським щодо можливого вибору королевича Якуба та відсторонення від політики Марії Казимири. Їздив на сімейні з’їзди Потоцьких і Сенявських до Жешова. За останні роки життя короля Потоцький був його частим гостем у Жулкві, Вілянові, Кулікові, разом із дружиною Кристиною його приймали в родинному колі обох королівств (Польщі та Литви), дарував королю дрібні подарунки і надавав послуги. У квітні 1694 р. він був одним із тих, хто займався встановленням посагу королівни Терези Кунегунди, яка 2 січня 1695 р. вийшла заміж за баварського курфюрста Максиміліана II Емануеля. У внутрішніх конфліктах Потоцький підтримував гетьмана литовського війська Казимира Сапегу.

У період безкоролівського правління 1696–1697 рр. Потоцький спочатку належав до супротивників королеви Марії Казимири. Він схиляв примаса Міхала Радзиєвського до полишення ним її табору. Включився до агітації на сеймиках періоду міжцарів’я. На такому сеймі в 1696 р. разом із Г. Любомирським та іншими Потоцькими вимагав вислання королеви з Варшави. Був підозрюваний, безперечно, з огляду на свої зв’язки з Г. Любомирським, в підбурюванні військової конфедерації Богуслава Барановського в серпні цього ж року. Однак цьому суперечить тісна співпраця Потоцького із С. Яблоновським під час ліквідації конфедерації; вони разом проводили переговори з військовим союзом, стоячи на чолі розрахункової комісії (17 жовтня – 3 листопада 1696 р.), обоє брали участь у перемовинах, розпочатих 21 січня 1697 р. Казначейським Трибуналом. Під час перевиборчих торгів Потоцький відразу став на бік французького кандидата ксьондза Францішка Людвіка Конті (навіть брав гроші від посла Полігнаца); однак остаточно, разом із Яблоновським, 27 червня висловився за саського курфюрста Августа [1012, с. 811].

Незабаром разом із гетьманом Яблоновським Потоцький концентрував війська для підтримки нового курфюрста, на чолі їх брав участь в урочистостях з нагоди коронації в Кракові (12–15 вересня), як один з небагатьох на тому сеймі сенаторів був учасником нарад за участю короля. 20 серпня 1698 р. Потоцький був на військовій нараді у Львові та висловлювався за облогу в цій компанії Кам’янця, чого Август II не заперечував.

Для відбиття татарського наступу, що загрожував, і прискорення концентрації військ Потоцького було вислано до табору генерального війська корони. Він вирушив до Підгаєць, убачаючи тут сприятливе місце для оборонної боротьби. Однак на зосередження війська до цієї місцевості зважився занадто пізно, в результаті 8 вересня орда завдала удару на розділені сили Речі Посполитої. Під Заславцями головні польські сили, що йшли до Потоцького, відкинули татар. Потоцький під Підгайцями (якнайменше з 1100 солдатів), вміло використовуючи відступ, відбив атаки головних сил татар, почергово скеровані на греблю на південний захід від міста, а також на передмістя (на північний захід). 9 вересня об’єднані сили Потоцького (6 тис. осіб) зіткнулися із зосередженою армією татар (понад 1000 солдатів). Коли війська Речі Посполитої витісняли фронтальні атаки орди, її частина обійшла позиції Потоцького і, вдаривши з тилу, розбила ліве крило польського тильного ешелону. Татари кинулися грабувати табір, завдяки чому польські війська перейшли в контрнаступ, який відкинув орду. Незважаючи на відхід татар, побоюючись їхнього повернення, Потоцький в ніч з 9 на 10 вересня укріпив табір та пізніше, після з’ясування ситуації, не вирушив за ворогом. У 1698–1699 рр. полк кінноти Потоцького мав 21 корогву (в тому числі 6 гусарських), а в 1699–1702 рр., крім того, в Потоцького був полк легкої кінноти (4 корогви).

Потоцький брав участь у сеймі 1699 р., тоді його призвали до малозначущої комісії, що розглядала суперечливі питання на кордоні Заторського князівства і Шльонська. Його стосунки з Августом II формувалися досить неоднозначно. Під час війни зі шведами в липні 1700 р. він привів під Ригу декілька корогв регулярної армії. У квітні 1701 р. Потоцький розіслав універсал на сеймики, в якому звинувачував короля за «протекцію над козаками» Семена Палія. Цього ж року увійшов до комісії, створеної з метою заспокоєння Литви. 17 лютого 1702 р. на раді сенату після зірваного К. Пацем сейму Потоцький висловився в підтримку короля, запевняючи, що можна самим утримати пана, якого обрали liberis suffragiіs. Вимагав скликання сейму, який би ухвалив податок на військо, а тим часом радив залучити народне ополчення. 1 травня Потоцький був призначений гетьманом великим коронним і краківським каштеляном після померлого 3 квітня С. Яблоновського, однак уже у квітні цього року обійняв посаду командуючого війська корони. На прохання короля в середині квітня з Варшави він видав війську наказ зосередитися під Шчурцем поблизу Львова в термін до 22 травня та підсилив його універсалом від 26 квітня із Сокалю. Для заохочення солдат обіцяв виплатити їм дві прострочені чверті платні. Подальші дії Потоцькому зашкодила провести смерть [1012, с. 811].

Потоцький разом із братом Анджеєм володів Підгайцями (в галицькій землі), крім того, мав Кристинопіль (у Белзькому воєводстві) – це містечко заснував на честь своєї дружини Кристини Любомирської. У Кристинополі 30 травня 1695 р. заснував монастир бенедиктів та костьол Св. Духа. До того ж у Белзькому воєводстві мав Тартаків, опріч цього, мав володіння в Сандомирському воєводстві, а також менші домоволодіння на Поділлі. Між іншим, був белзьким старостою, красноставським старостою (був доброчинцем тамтешнього монастиря августіанів), грубішовським старостою (заснував монастир для домініканців), сокальським старостою (в Сокалю спорудив костьол і монастир) тощо. Ці староства давали Потоцькому великі прибутки, оскільки в 1702 р. з них платив 55600 злотих кварти.

Потоцький помер 15 червня 1702 р. [971, с. 1073] в Кристинополі, де й похований у костьолі бернардинів.

Від першого шлюбу з Кристиною з родини Любомирських [477, с. 226] (померла 1699 р.) Потоцький мав чотирьох синів: Міхала, волинського воєводу; Юзефа, стражника великого коронного; Станіслава, белзького воєводу, Єжи, старосту грабовецького і тлумацького, а також дочку Маріанну, заміжню спочатку за Станіславом Каролем Яблоновським, квартирмейстером великим королівським, а потім за Адамом Тарлом, люблінським воєводою. Від другого шлюбу з Констанцією Розою, дочкою воєводи Владислава Лося, Фелікс Потоцький не залишив нащадків [871, табл. 140].

Таким чином, можна дійти висновку, що Фелікс Казимеж Потоцький, замолоду сміливий і спритний керівник кінного полку, пізніше не виявляв таланту в самостійному командуванні. Він був, по суті, епігоном Собєського, але, запозичивши від свого вчителя замисел оборонної битви, не зумів надати їй наступального характеру, не перейняв від Собєського його концепції відступу. І хоча Фелікс Казимеж Потоцький не так добре знаний у вітчизняній та зарубіжній історіографії, як його прославлені потомки, зокрема Юзеф Потоцький, Францішек Салезій Потоцький, Станіслав Щенсний Потоцький, без його політичного вибору, воєнного таланту, стремлінь, уподобань і амбіцій, можливо, по-іншому розгорталася б подальша історія роду Потоцьких герба Пилява.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    ... технологічний ... Дмитрівна. Формування культури укра ... України на 2001 рік. - Київ : Абрис, 2001. - 520 с. ; 20 см. Дрогобицький державний педагогічнийуніверситет ... університету : Дис... канд. пед. наук: 13.00.09 / І. М. Куліш ; Черкаський держ. ун ... Потоцького ...
  2. Збірник матеріалів з української літератури для учнів 7-го класу Передмова

    Документ
    ... РК,-технологій ( ... тету ... чуби ... наУкраїні. Домашній учитель Богдана Дмитро ... чний факультет Київського університету. Доба революції й хвиля національно-державного відродження Укра ... Потоцького, а згодом утік в черкаськ ... на Костенко (Нар. 1930 p.) Ліна Василівна ...
  3. Ламонова О Романовська Т Русяєва М Рябова В Седак О Харченко О Черняков І Шинкарук М 100 найвідоміших шедеврів України

    Документ
    ... технологічний стрибок — заміна миш'яковистих бронз на ... лологічний факультет Київського державногоуніверситету ... на самого Потоцького. На ... на звання народного художника України. "ХЛІБ" Т . Я Б Л О Н С Ь К О і "Хліб" Т. Яблонської (1949 р.) Тетяна Нилівна ...
  4. Життя віддане словесності

    Документ
    ... фреймов//Вісник Черкаськогоун-ту. ... чний досвід вивчення звукового символізму в Чернівецькому університет ... державнийуніверситет імені Лесі Укра ... на базі сучасних комп'ютерних технолог ... епітетом "пишнокоса" ... Вибір нареченої”, Я. Потоцький “Рукопис, знайдений у ...
  5. Костьольна вулиця Київ 2010

    Документ
    ... університету ... Тетяна ... Дмитра Харитоновича Галкіна ... Черкасько­го ... технолог ... на річний строк ... , чуб. Помовчавши ... України. Зібрання Потоцького ... Потоцького Єлизавета Денисівна та її сестра Любов Денисівна ... на Хрещатик. Після викупу та приватизації квартир державного ...

Другие похожие документы..