textarchive.ru

Главная > Документ


Рис. 1.2. Особа як результат сукупної дії різноприродних чинників

- генетичного чинника (G): начала природженого, зумовленого генетичною пам’яттю – психофізіологічних характеристик індивідуума, що частково зберігаються в ході їх міжпоколінінної трансляції;

- сімейного (фамільного) чинника (F): традицій роду, тієї складової вже не генетичної, а соціокультурної пам’яті, яка транслюється на рівні мікроосередків суспільства – сім’ї та ряду соціальних агентів, завдяки яким ця особа формується і розвивається; це – соціальна адсорбована особою пам’ять, яка передається не всім простором (середовищем) дитинства, а лише тією його частиною, що пов’язана з домашнім вихованням;

- чинника часу (Т): «духу епохи», утвореного з тих ментальних стереотипів, які нав’язує індивідуумові час, а точніше, сучасний йому, переважно позасімейний, культурний субстрат, що є носієм досвіду лише частково відрефлектованого в різних формах пов’язаних з ним соціальних практик; це інша частина соціокультурної пам’яті, яка зберігається і безперервно оновлюється в структурних осередках суспільства всіх рівнів.

Усі ці три чинники діють на фоні тієї індивідуальної неповторності, яка формується щоразу новим поєднанням елементів спадкової інформації.

Виділення внеску кожного з вищеназваних начал у більшості випадків (не враховуючи особливі модельні ситуації) являє собою вельми непросте завдання. У методичному плані в загальному випадку слід прагнути зафіксувати, по можливості, всі змінні, за винятком однієї – тієї, вплив якої досліджується. Тут головна проблема полягає, як правило, в неможливості цілеспрямовано регулювати стан об’єкта. Історик працює з особистостями, що вже склалися, з уже прожитими ними життями. Але для компаративних досліджень він певною мірою вільний цілеспрямовано формувати ті, що вивчаються в їх сукупності.

Серед сукупностей, які становлять інтерес для наших досліджень, природну цілісність мають групи, поєднані спільністю роду. У представників одного роду два компоненти – генетична схильність та традиції роду – володіють певною близькістю. Зрозуміло, і перше, і друге з часом змінюються. Але ці зміни є порівняно повільними, в змістовному плані консервативними, завжди еволюційними і завжди зберігають пам’ять про минуле.

Звернення до вибірок, сформованих на основі спільності роду, дозволяє намітити контури процедури, яка уловлює вплив того, що вище ми образно назвали «духом епохи». Приналежність до одного роду максимально зближує всю вибірку за чинником G, а окремих представників у її складі (брати, що виховувалися в одній сім’ї) – ще й за чинником F. Залишається навчитися відстежувати зміну чинника Т. Досягти цього дозволяє розбиття вибірки на підгрупи (когорти) за близькістю дат народження. Саме так, а не на основі приналежності до одного «коліна» (покоління родовідного дерева). Останнє в окремих випадках є допустимим, а в загальному випадку неприйнятним: дати народження всередині покоління можуть значно розрізнятися, причому відмінності наростають у міру збільшення порядкового номера покоління (діапазон дат розширюється). Перехід від однієї підгрупи до іншої дозволяє аналізувати вплив чинника Т, усередині ж підгрупи – індивідуальну мінливість та зовнішні чинники, що не повторюються для інших одиниць вибірки, але здійснюють вплив на формування особи.

Матеріал, який дозволяє досліджувати історію роду Потоцьких, на нашу думку, особливо добре адаптований до подібного роду методичних маніпуляцій.

Проаналізувавши теоретичні та методологічні засади, можна зробити висновок, що методологічне забезпечення дослідження повною мірою дозволяє досягнути його мети і вирішення основних завдань.

Підсумовуючи викладене в першому розділі, можна дійти таких висновків.

  1. Історіографічний огляд засвідчує фрагментарність попередніх досліджень тульчинської лінії роду Потоцьких, що спонукає до створення синтетичної праці, присвяченої комплексному вивченню соціокультурної діяльності тульчинської лінії роду Потоцьких у рамках українського періоду його історії.

  2. Джерельна база складається з великої кількості опублікованих, а також залученого комплексу неопублікованих або частково опублікованих архівних документів, різних за формою, видом, характером зберігання.

  3. Структура залученої джерельної бази дослідження дає змогу робити певні висновки й узагальнення.

  4. Застосування загальнонаукових, міждисциплінарних, соціокультурних методів та методів просопографії дозволяє вивести дослідження тульчинської лінії роду Потоцьких на якісно новий рівень.

РОЗДІЛ ІІ

БІОГРАФІЯ ЯК ОСНОВА ВИВЧЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОСТАТЕЙ

ТА РОДИН (НА ПРИКЛАДІ РОДУ ПОТОЦЬКИХ СРІБНОЇ ПИЛЯВИ)

Здавна історія та біографія вважалися нерозривними поняттями. Життя окремих осіб допомагало глибше і повніше з’ясувати хід та значення історичних подій, робило хронологію більш конкретною. З розвитком загальної письменності інтерес до вивчення біографій надзвичайно підвищився. Сьогодні біографія є допоміжним засобом для істориків, виступаючи підґрунтям для проведення додаткових досліджень певного історичного явища.

З проблемою оволодіння методикою свого предмета й умінням виносити ту чи іншу думку стикається не лише біограф. На думку В. Айделота, у разі, коли методичні прийоми історика явно не придатні, він має повне право використовувати методику біографів: «…безпосереднє звернення до самої особи особливо корисне в тих випадках, коли історик, оперуючи лише цифровими даними, заходить у глухий кут. Ці особи можуть бути зовсім не типовими для даної епохи, й цілком імовірно, що на основі їх життя та діяльності не можна буде зробити яких-небудь узагальнень; проте вивчення цих осіб наведе на нові думки, підкаже нові гіпотези, що, врешті-решт, допоможе зрозуміти те або інше явище в цілому [1094, с. 18]».

Для багатьох учених-істориків поняття «видатна особа» є значно розширеним. Науково-історична біографія не лише повинна займатися життєписом політичних діячів, а й має приділяти увагу і представникам інших страт та враховувати особливості конкретного історичного періоду.

Думку народжують люди. Жодна людина не є пасивним продуктом свого віку. Історик насамперед зацікавлений у тому, щоб зрозуміти, як відбуваються ті чи інші зміни. Таким чином, як засвідчує Г. Баттерфілд, біограф та історик сходяться в тому, що визнають кожну особу джерелом дедалі новіших дій [901, с. 94].

На думку А. Вільсона, загальна історія нагадує симфонію; біографія ж, навпаки, ближча до концерту. Обидві форми допускають голос, що виконує соло, або ж у них відбувається швидка зміна голосів. Проте в концерті на нас діє зміна тем та віртуозність окремого виконання при величезній різноманітності комбінацій з іншими виконавцями. Ініціатива і темп можуть виходити від соліста або від оркестру. Голос соліста може бути повністю заглушений оркестром. Він може поєднуватися з групами голосів, що входять до загального ансамблю. Він може контрастувати з ансамблем. А іноді цей голос може злетіти, щоб кинути виклик каденції. Головне – це гнучкість, а особливо істотним є злагодженість. При доброму виконанні кожний голос береться до уваги [47, с. 15–16].

Сьогодні зростає потреба в теоретичному осягненні минулого, розумінні сучасності та визначенні контурів майбутнього. Сучасні дослідники дедалі більше зосереджуються на нерозривних взаємозв’язках людини, історії та культури. Людина, навіть не усвідомлюючи цього, творила історію, культуру і, що є дуже суттєвим, саму себе [427, с. 3].

Як дослідницька проблема біографія сьогодні знаходить самостійний статус у всій системі історико-філософських знань і наук про людину. Учених цікавлять питання, що є біографія, її завдання, мета, ціннісне значення; природа біографії як феномена науки і водночас збагнення особистості; можливості та межі біографічних досліджень; зародження і генезис біографічного жанру в соціокультурному контексті; місце біографічного знання в системі науки і суспільній свідомості; детермінованість біографічного знання образом людини, створеним кожною історичною епохою, філософією і культурою; типологія біографій та біографічні джерела.

У нерозривній єдності з програмними установками конкретно-біографічних студій ця теоретико-методологічна й історіографічна проблематика становить своєрідний каркас «біографічної свідомості» кожної культурно-історичної епохи.

Теоретико-методологічні засади вітчизняного біографознавства – в його змінах, розвитку, переломних зсувах – визначалися кількома групами чинників: усвідомленням, переживанням та історіографічним освоєнням вітчизняної та зарубіжної біографічної традиції; системою філософського бачення людини в її родовій, побутовій та соціально-діяльній функції; системою наукових знань про людину в міждисциплінарному просторі природничонаукового і гуманітарного підходів до вивчення людської особистості; соціальними ідеалами конкретного суспільства, його етичними нормами та ціннісними уявленнями; тим знанням людини про іншу, яке формується практикою соціального спілкування і соціальної поведінки; нарешті, внутрішніми потребами окремих наук у систематичному вивченні світу індивідуального досвіду. Важливу роль відіграють і самосвідомість та самопізнання біографа у всіх формах його перебігу та фіксації, а також сукупна практика конкретних біографічних студій.

Наявні методологічні можливості історіографії, історії філософії та соціології дозволяють вести мову про здійсненність реконструкції соціокультурного контексту біографічного знання. Подібна реконструкція, що враховує чинник змінного соціально-історичного часу, могла б виявити дійсну зміну парадигм біографічного знання [226, с. 3,  13–14].

На думку В. Чишка, «осмислення та виділення біографічних досліджень як окремої галузі історичного знання і спеціальної наукової дисципліни започатковано у період 80-90-х років у зв’язку з кризою комуністичної ідеології та розпадом СРСР, що створило сприятливі умови для вільного розвитку соціальних і гуманітарних наук у незалежних країнах посткомуністичного простору. У цей період й історична наука звільняється від партійної ідеології. Виникає гостра потреба в реабілітації всіх форм суспільного життя, що були майже повністю одержавлені, зверненні до витоків національної культури, заповненні «білих плям» в історичному процесі, переосмисленні ролі особистості в історії. Стрімко зростає кількість біографічних розвідок, що зумовлюється бажанням повернути народові забуті імена й відтворити саму історію в портретах її творців [766, с. 3]».

Біографія як літературний, науково-популярний та науковий твір – це об’єкт різних наук: історії, літературознавства, психології, соціології, педагогіки, серед яких центральною ідеєю теоретичних розробок є проблема висвітлення індивідуального. Дві великі течії визначають зміст її вивчення як історико-культурного явища: індивідуалістська, що більш властива літературознавству і має в центрі уваги особистість як індивідуальність, та історико-соціологічна, яка характерна для історичних досліджень і визначає відносини особистості в історичному контексті. Обидва підходи характеризуються поляризацією найбільш яскравих теорій індивідуального і соціального в історії, а відповідно, й специфічним підходом до можливостей пізнання історичного процесу і ролі особистості в ньому. Тому складність та суміжність методів біографічного аналізу особистості, некоректне використання методичного апарату різних наук або нетотожне розуміння змісту цих методів породили неймовірну плутанину в термінології, різних методах, поглядах і концепціях [766, с. 5].

Біографія як історія життя і жанр літератури є окремим історико-культурологічним феноменом суспільства, який досліджується в багатьох контекстах і аспектах [766, с. 10]. Термін «біографія» вперше був використаний у XVII ст. Дж. Драйденом у передмові до перекладу «Порівняльних життєписів» Плутарха («Біографія, або Історія життя окремих людей»). Аналогічно трактує це поняття Оксфордський словник: «Біографія – історія життя індивідуальних людей, жанр літератури»; з часом воно трансформувалося в сучасне розуміння біографії, яке набуло поширення в літературознавстві, психології та філософії: «Біографія є відтворення людини, якою вона була в дійсності» [981; 825].

За Радянським енциклопедичним словником, біографія – це: 1) опис життя людини; давній жанр історичної, художньої та наукової прози. Сучасна біографія виявляє причинно-наслідкові зв’язки, історичну, національну і соціальну обумовленість, психологічний тип особистості; 2) життя людини [495, с. 142].

Визначення Української літературної енциклопедії, є, на думку В. Чишка, найбільш об’єктивним за змістом: «Біографія – біографічний твір-життєпис, відтворення на основі фактів та документів життя й діяльності, історії духовного розвитку особи у зв’язку із суспільними умовами її епохи [766, с. 5]».

У сучасній історичній науці виділяють такі форми біографії (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Історичні форми біографії*

Форма біографії

Функція

Зміст

1

2

3

4

1

Історико-біографічний нарис

особа в історії

характеризується описом усього життя особи від народження до смерті, розглядає її життєвий шлях і еволюцію поглядів та діяльності в історичному контексті, аналізує всю сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів та взаємозв’язків особи і середовища в його розвитку

2

Історичний портрет

історія в особах

виникає в історіографічній традиції як форма представлення особи в історичному процесі; є результатом дослідження історичних процесів та явищ і ролі в них особистості, характеризує людину крізь призму її історичного значення, проте лише частково, з певних позицій, на певному хронологічному етапі та в певному контексті

Продовж. табл. 2.1

1

2

3

4

3

Словникова форма біографії

особа серед інших осіб в історії духовної та матеріальної культури

передбачає акумуляцію формалізованих даних про персональні ряди видатних діячів, коротке представлення всього життя особистості, науковий аналіз та відбір біографічних фактів, якісно значимих для історії, культури, науки, уникнення художніх інтерпретацій; відображає лише соціально важливі факти особистого внеску і включає оцінку важливості особи для людства та бібліографію його праць

4

Біографічний покажчик

особа в джерелах

переліки, покажчики, хроніки життя та діяльності, які не претендують на повне розкриття біографії, а концентрують увагу на первинному пошуку джерел і матеріалів до біографії

5

Бібліографія

особа в історії науки

головним є науковий здобуток ученого, який визначає структуру та зміст біографічної статті бібліографії, де органічно поєднуються особливості історико-біографічного нарису, історичного портрета і словникової біографії з метою репрезентації життя вченого

6

Біографічний коментар

пояснення зв’язків особи та історії

його формою є післямовна або біографічна стаття як додаток до публікацій рукописної творчої спадщини діяча; допоміжне значення біографічного коментарю не означає його другорядності, а демонструє суто історичні методи археографічної репрезентації особистості

*Таблицю складено за: Чишко В.С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. – К.: БМТ, 1996. – С. 168–169.

У дослідженні автор використовував усі зазначені форми біографічного жанру залежно від ступеня вивчення тієї чи іншої історичної постаті та різноманітності доступної джерельної бази, яка б допомогла схарактеризувати цю постать.

Г. Щетініна підкреслила специфіку наукового пізнання в біографічному дослідженні, що зумовлюється більш тонкою взаємодією загального, окремого й одиничного; джерельна база, як правило, складається зі специфічних видів джерел – мемуарів, спогадів, щоденників, автобіографій тощо, – які відзначаються егоцентризмом і, як загальновизнано, є складними джерелами, адже ступінь їх вірогідності завжди важко визначити. Не менш вагомою є роль психологічного фактора, небезпека однобічності в розкритті характеру політичного чи державного діяча і його значення в колі інших діячів. Важливим є ступінь внеску історичного діяча в історію та культуру [31, с. 231–232].

Автор погоджується з концепцією В. Баженова, який окремо виділяє ретельний вибір фактів, викладених у біографіях, оскільки самі по собі біографії є малоцікавими, але як історичні дослідженнявони вписані в панораму історичних подій, що визначили життя і були результатом впливу особи. Тому в історії лише та біографія має виняткове значення для історичної науки, яка є одночасно й історичним дослідженням [20, с. 295–296].

Таким чином, біографія як історико-культурологічне явище є сукупним поняттям, яке об’єднує різні види, роди і типи біографічного письма, що склалися історично. Разом із тим, як рід літературної та наукової діяльності біографія є складним історичним явищем, що розвивається в суспільстві й чутливо реагує на всі суспільні колізії, зміни історичних парадигм та ідеологічні коливання [766, с. 162].

Услід за Б. Мейлахом вважаємо біографію самостійною науковою проблемою, що розглядає особистість в її історико-соціальній обумовленості й одночасно – в індивідуальній своєрідності [409, с. 7–18].

Особа жила та діяла в історії, залишивши слід, який можна зафіксувати й інтерпретувати. У цьому її пізнавальне значення. Але біографія лише тоді є важливим елементом історико-літературної або наукової творчості, коли вона несе певну соціальну функцію, зумовлену метою її створення, впливу на певні сфери духовного розвитку людства. Біографія виникає як вид історико-літературної творчості та частина історіографічної традиції в її літописно-хронікальній формі, де поєднані емпіричні та концептуальні підходи до висвітлення біографії як факту життя та діяльності людини з метою впливу на свідомість сучасників.

Історія як важливий чинник культури належить до людинотворчих феноменів цивілізації. Та власне, до справжньої історії необхідно пройти шлях очищення від ідеологічних догм, фальсифікацій та спрощень [427, с. 3].

Історичні дослідження – це не лише великі фундаментальні праці з важливих історичних тем, а й вивчення історичного минулого окремих родин, окремих постатей, про що яскраво свідчать біографії фамільного клану Потоцьких.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    ... технологічний ... Дмитрівна. Формування культури укра ... України на 2001 рік. - Київ : Абрис, 2001. - 520 с. ; 20 см. Дрогобицький державний педагогічнийуніверситет ... університету : Дис... канд. пед. наук: 13.00.09 / І. М. Куліш ; Черкаський держ. ун ... Потоцького ...
  2. Збірник матеріалів з української літератури для учнів 7-го класу Передмова

    Документ
    ... РК,-технологій ( ... тету ... чуби ... наУкраїні. Домашній учитель Богдана Дмитро ... чний факультет Київського університету. Доба революції й хвиля національно-державного відродження Укра ... Потоцького, а згодом утік в черкаськ ... на Костенко (Нар. 1930 p.) Ліна Василівна ...
  3. Ламонова О Романовська Т Русяєва М Рябова В Седак О Харченко О Черняков І Шинкарук М 100 найвідоміших шедеврів України

    Документ
    ... технологічний стрибок — заміна миш'яковистих бронз на ... лологічний факультет Київського державногоуніверситету ... на самого Потоцького. На ... на звання народного художника України. "ХЛІБ" Т . Я Б Л О Н С Ь К О і "Хліб" Т. Яблонської (1949 р.) Тетяна Нилівна ...
  4. Життя віддане словесності

    Документ
    ... фреймов//Вісник Черкаськогоун-ту. ... чний досвід вивчення звукового символізму в Чернівецькому університет ... державнийуніверситет імені Лесі Укра ... на базі сучасних комп'ютерних технолог ... епітетом "пишнокоса" ... Вибір нареченої”, Я. Потоцький “Рукопис, знайдений у ...
  5. Костьольна вулиця Київ 2010

    Документ
    ... університету ... Тетяна ... Дмитра Харитоновича Галкіна ... Черкасько­го ... технолог ... на річний строк ... , чуб. Помовчавши ... України. Зібрання Потоцького ... Потоцького Єлизавета Денисівна та її сестра Любов Денисівна ... на Хрещатик. Після викупу та приватизації квартир державного ...

Другие похожие документы..