textarchive.ru

Главная > Документ


Що ж до молодшої парости Потоцьких, то у фонді 49 документів про їхню політичну діяльність майже немає, за винятком тих, що стосуються накладання секвестру на маєтки Олександра Потоцького – сина графа Щенсного – за участь у повстанні 1830–1831 рр.

Характеризуючи, в основному, майновий рівень Потоцьких, засвідчуючи соціальний престиж власників маєтків, їхнє високе суспільне становище, ці документи є важливим джерелом для вивчення господарської діяльності Потоцьких, у першу чергу методів та засобів керівництва величезними латифундіями.

Значний масив фінансової документації, зокрема звітів про прибутки і видатки коштів, дає змогу вивчати ефективність господарювання Потоцьких. З іншого боку, значні витрати на пристойне за їхнім становищем існування, марнотратство, тобто суб’єктивні чинники, розвал кріпосницьких стосунків спочатку в умовах Речі Посполитої, потім – Росії, як об’єктивні чинники, сприяли зруйнуванню економічної могутності Потоцьких, що засвідчується великою кількістю документів про борги, застави, передання в оренду, встановлення опіки над маєтками. Ця тріщина з’явилася ще при Станіславові Щенсному, поглибилася при Софії Потоцькій, змусила обтяженого боргами графа Мечислава продати свої маєтки і, нарешті, призвела до втрати Потоцькими Тульчина, а з тим – і до занепаду тульчинської лінії роду Потоцьких.

Не можна обійти увагою й таку тему, як стосунки Потоцьких із селянством, що у своїй масі було українським. Слід зазначити, що деякі з Потоцьких намагалися послабити залежність селян. У документах ідеться про події 1787 р., коли граф Станіслав Щенсний на честь відвідання Тульчина королем Станіславом Августом звільнив від залежності кріпаків приміських сіл, перевівши їх у стан міщан та вільних хліборобів. На жаль, ці факти викладено в судових матеріалах про намагання Мечислава Потоцького позбавити звільнених свободи і накласти на них кріпосні повинності.

Територіально документи фонду Потоцьких на 80 відсотків пов’язані з Україною. Решта за своїм походженням та змістом стосуються територій сучасних Польщі та Білорусії; важливо, що вони, в основному, датуються ХVІ–ХVІІІ ст. Загалом же документи фонду хронологічно охоплюють XV – початок XX ст. Найбільш раннім документом уважається частина випису з Холмських актових книг 1435 р., найпізніший документ датовано 1918 р. [60].

Більшість документів складено польською мовою. Але є й документи, написані латинською, російською, французькою, староукраїнською і старобілоруською (мовою Великого князівства Литовського), англійською, арабською, грецькою, німецькою, єврейською мовами. Переважна частина документів створена в канцеляріях установ Речі Посполитої, значно менша – в установах Великого князівства Литовського і Російської імперії. Більша кількість документів вийшли з управлінь маєтностями Потоцьких з-під руки членів роду і представників інших шляхетських родин.

У фонді мало друкованих документів, переважно це промови членів родини Потоцьких у Сенаті, польського короля Станіслава Августа, вирізки з періодики.

Є у фонді й графічні матеріали. Це плани і карти замків, маєтків та сіл кінця XVIII – початку XIX ст. Серед них географічна карта Польщі за часів Болеслава Хороброго (копія XIX ст.), план Тульчинського фільварку 1802 р., план замку в м. Клевань 1819 р.

Обіймаючи високі державні посади, тримаючи у своїх руках королівщини на Брацлавщині та Південній Київщині, Потоцькі тульчинської лінії скупили значні маєтності в місцевої шляхти при її зубожінні чи згасанні окремих родів. Це другий, після шлюбних контрактів, важливий шлях збагачення Потоцьких. Разом із купленими в магнатів землями надходили й акти, в яких висвітлено попередню історію маєтків. Тому не дивно, що навколо родинного архіву Потоцьких групується чимало документів дрібної шляхти. Щоб примножити кількість успадкованих і набутих маєтків, Потоцькі, спираючись на адміністративні урядові посади, які вони обіймали, вели запеклу боротьбу із сусідами, тому маєтки Потоцьких складалися часом із захоплених земель і привласнених силоміць володінь. Про це свідчать численні справи про наїзди і судові тяганини. Крім того, намагаючись «округлити» надбані латифундії, Потоцькі здійснювали обмін своїх маєтків у Краківському, Белзькому та інших воєводствах на маєтки на Поділлі та Київщині. У результаті відклалася певна група документів і з цих питань.

Вивченню внутрішнього господарського життя маєтків Потоцьких допоможуть книги, відомості, рапорти, листування з управителями економій про прибутки і видатки господарств, про збір урожаїв, розмір орної землі, лісових угідь, пасовищ, розвиток бджільництва, садівництва, скотарства, конярства, вівчарства.

Крім документів, які належали Потоцьким, у фонді 49 є масив документів, що ніколи цим магнатам не належали. Може бути дві причини їхньої появи в цьому фонді. Потоцькі, слідуючи моді кінця XVIII ст., крім колекціонування картин, зброї, збирали в себе й давні документи, зокрема такі, що стосувалися місцевої шляхти. Не виключається й інше: це стало результатом механічного злиття архівних матеріалів під час несприятливого зберігання і переміщення їх у роки громадянської та другої світової воєн. Імовірно, саме цим пояснюється наявність у фонді генеалогічних таблиць понад 70 шляхетських родин, майнових документів, що належали Кумановським, Орловським, Старшинським, Карчевським та іншим родам [60].

Документи фонду є також цінним джерелом зі спеціальних історичних дисциплін: геральдики, генеалогії, палеографії, сфрагістики та ін.

Побіжний огляд документів фонду 49, що зберігається в ЦДІАК України, дає змогу дійти висновку: фонд, будучи надбанням переважно тульчинської лінії Потоцьких, одночасно є вагомою частиною архіву роду Потоцьких загалом. Панівне становище, яке займав магнатський рід у Польщі й Україні протягом кількох століть, зумовило можливість зосередження величезного масиву архівних документів. Із часом ці документи набули неабиякого значення для всебічного вивчення життя українського і польського народів.

Для детального вивчення тульчинської лінії роду Потоцьких зверталася увага на такі справи фонду 49: опис 1 [604-615; 619-621; 623-657; 548-603], опис 2 [658-671; 676-689], опис 3 [691-698].

Потоцькі належали до тих магнатсько-польських родів, що відігравали значну роль у становленні культури на Поділлі та Київщині. У їхніх маєтках улаштовувалися крупні освітні осередки, картинні галереї, парки тощо. Глибокий слід, а з тим і документальне підтвердження, залишила діяльність Потоцьких і в ряді інших фондів архіву.

Так, наприклад, досліджувалися фонди, в яких відбита діяльність Болеслава Потоцького, зокрема, фонд 707 «Управління Київського учбового округу» [733-745] і фонд 442 «Канцелярія Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора» [705, 719], де знаходимо відомості про його участь у створенні та матеріальній підтримці шкіл, гімназій, сирітських будинків, аптек, костьолів, церков, шпиталів, ботанічного саду, театру в містах Немирові, Умані, Тульчині. Після смерті Болеслава всіма закладами почала опікуватися його онука Марія Григорівна Щербатова та її діти Олександра Олексіївна (1881–1920 рр.) і Володимир Олексійович (1880–1920 рр.)

Цікавий і об’ємний матеріал міститься про Мечислава Потоцького, зокрема у фондах 442 [704, 712-717], 1258 [748], 356 [702] та ін.

Конфіскація маєтків Олександра Потоцького за участь у польському повстанні відображено у фондах 486 [726] та 442 [711].

Спадкові документи Софії Потоцької знаходимо у фонді 486 [727, 728].

У Державному архіві Вінницької області (ДАВО) є велика частина майнових документів родини Потоцьких, які зберігаються у фондах: 254 «Подільський губернський відділ народної освіти» [64], 470 «Вінницький повітовий суд»[66-68], 471 «Гайсинський повітовий суд» [69-75], 473 «Брацлавський повітовий суд» [98-104, 76-96], 474 «Ямпільський повітовий суд» [105, 106], 477 «Ямпільський повітовий управитель» [107], 479 «Могилів-Подільський повітовий земський суд» [108-112], 480 «Вінницький повітовий земський суд» [113-126], 492 «Літинський повітовий земський суд» [127, 128], 507 «Брацлавський повітовий земський суд» [129-149], 521 «Брацлавська повітова казенна палата» [150], 608 «Липовецький повітовий суд» [151-160], 792 «Гайсинсько-Ольгопільський повітовий земський суд» [161-171], 863 «Щербатови – князі, поміщики Подільської та Херсонської губерній» [172], 879 «Потоцькі – графи, поміщики Подільської губернії» [173-217], 880 «Строганови – графи, поміщики» [218-248], 895 «Брацлавське намісницьке правління» [249], Р-5257 «Особистий фонд Брілінга Г.Г.» [250].

Відомий краєзнавець, патріот свого краю Григорій Юхимович Храбан (1902–1990 рр.) займався дослідженням наукових і архівних джерел з історії Уманщини, вивчав архівні документи, літературу з історії дендропарку «Софіївка» [319, c. 31–42], здійснював археологічне обстеження західної частини Черкаської області. Працював над путівниками «Умань» (1968, 1975, 1979, 1982, 1985 рр.) [546] Результатами його досліджень були нариси і ряд науково-краєзнавчих статей. Г. Храбан був членом редколегії фундаментального видання «Історія міст та сіл. Черкаська область» [309].

У Державному архіві Черкаської області зберігається фонд Г. Храбана (Р-5624), до якого документи надходили ще від самого Григорія Юхимовича в 1989–1990 рр. Загалом до опису фонду Храбана внесено 246 справ, а до списку позитивів – 468 фотодокументів.

Сьогодні до складу фонду входять різні документи, що характеризують наукову і творчу діяльність Храбана. Окрему групу документів становлять матеріали з історії будівництва дендрологічного парку «Софіївка», викликають інтерес зібрані дані про окремих представників родини Потоцьких, особливо про третю дружину Станіслава Щенсного Потоцького – Софію [252-266].

Про пожертви Францішка Салезія Потоцького на будівництво костьолів знаходимо підтвердження у фонді 685 Державного архіву Хмельницької області [268].

Досліджуючи питання про тульчинську книгозбірню Потоцьких, автор зверталася до фондів архіву Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (АНБУВ) [5-11].

Чимало рідкісних документів, пов’язаних із Потоцькими, зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [297-304].

Особливу групу становлять рідкісні фонди і рукописи, пов’язані з історією родини Потоцьких, які зберігаються в Польській науковій бібліотеці в м. Парижі та з якими ми мали змогу ознайомитися особисто як стипендіат Історико-літературного товариства в Парижі ім. Марії Здзярської-Залеської (м. Париж, травень–червень, 2007 р.)

Одними з найдавніших емігрантських польських інституцій у Європі є Польська бібліотека й Історико-літературне товариство в Парижі, засновані осередком польських емігрантів після листопадового повстання 1830–1831 рр. Тут зберігається ряд важливих джерел з історії польсько-українських відносин на різних історичних етапах – як оригіналів, так і рукописних копій.

Детальна інформація про архівні документи, що зберігаються в Польській бібліотеці в Парижі, міститься у виданих друком каталогах [946; 977; 1010; 1019; 1105].

Серед рідкісних документів Польської бібліотеки в Парижі стосовно історії роду Потоцьких особливе місце посідають листи Станіслава Щенсного Потоцького за 1792 р., які являють собою перекладні копії польською і російською мовами. Зміст листів є ідентичним [837-842].

Суттєвим доповненням до створення просопографічного портрета Францішка Щенсного Потоцького є його епістолярний спадок, відображений у фондах Польської бібліотеки в Парижі [843, 845].

У Польській бібліотеці в Парижі зберігається частина листа Олександра Потоцького до Адама Міцкевича (шість рядків за підписом Олександра Потоцького, на яких не вказано ні дати, ні місця написання; складається враження, що то лише закінчення одного з листів до А. Міцкевича). Цінним є те, що згаданий лист є оригіналом, на якому можна побачити автограф О. Потоцького [846].

Але найбільшу цінність становлять документи з особистого сімейного архіву графа Адама Потоцького, які зберігаються в його родовому замку в Нормандії (Франція), який являє собою переважно копії важливих документів, листів фамільного клану Потоцьких [433; 434; 435; 436].

Під час роботи з архівами графа Адама Потоцького мали змогу ознайомитися з фотокопіями сімейних документів, розміщених в архівах Варшави [791; 792; 793; 794; 795] і Кракова [811].

Автор висловлює велику вдячність та глибоку шану Вельмишановному графові Адаму Потоцькому за допомогу у вивченні маловідомих сторінок історії його славетної родини і гостинний прийом, який дозволив ознайомитися з рідкісними і безцінними матеріалами.

Д

2*

ля визначення можливостей дослідження біографій та внеску знакових і менш відомих представників родинного кола Потоцьких у культурне і суспільне життя доречним є застосування персонологічного підходу до аналізу джерел. Саме цей аналіз дає змогу визначити їхній персональний внесок, простежити процес особистого формування і вплив на нього родинних чинників. Дослідити біографії представників старших поколінь роду повною мірою немає можливості у зв’язку з обмеженою кількістю джерел, які розпорошені по архівосховищах Польщі.

До лінгвістичного типу джерел у цьому дослідженні відносимо антропонімічні джерела (імена, топоніми). Досить часто вибір імені дитини зумовлювався традиціями роду.

До речових джерел належать парково-архітектурні пам’ятки (тульчинський палац, немирівський маєток, дендрологічний парк «Софіївка» тощо), розпорошені книгозбірні Потоцьких, твори мистецтва, меблі, особисті речі Потоцьких і т. ін., що збереглися до нашого часу і надають певним чином допомогу у відновленні колориту епохи, в якій жили представники роду Потоцьких.

До зображувального типу джерел можна віднести герб роду, а також портретні зображення його представників та сучасників, які мали відносини з членами родинного кола Потоцьких тощо.

Отже, викладене вище дає підстави стверджувати, що з досліджуваної проблеми існує досить ґрунтовна джерельна база, яка дозволяє об’єктивно і достовірно розкрити зміст теми даного наукового пошуку. Разом із тим вона недостатньо залучена до наукового обігу, що визначає завдання, а в окремих випадках і наукову новизну дослідження. Аналіз та вивчення масиву джерел переконує, що в сукупності названі документи надають дослідникам важливу і корисну інформацію, допомагають простежити історію розвитку тульчинської лінії роду Потоцьких.

1.3. Методологія та методи дослідження

Кожне вивчення тієї чи іншої проблеми ґрунтується на загальній теорії наукового пізнання, а також на специфічному методологічному інструментарії.

Вітчизняна і зарубіжна історична наука перебувають у пошуках нових концептуальних орієнтирів та підходів, за допомогою яких можна було б відтворити багатовимірну історію людства. У цьому напрямку плідно працюють сучасні історики А. Болебрух, С. Воронкова, С. Жук, Я. Калакура, С. Кульчицький, Ю. Павленко, О. Реєнт, В. Смолій, Л. Таран, В. Якунін та ін. [285; 313; 374; 439; 459; 460; 461; 462; 467; 468; 509; 510; 780; 781; 782]

Нині, коли наша держава проходить період свого становлення, особливої ваги набуває неупереджене вивчення історичного досвіду України. Але саме на цьому етапі, в умовах помітної руйнації ціннісних орієнтирів тоталітарної доби і формування нових концептуальних підходів до аналізу історичних процесів та явищ, стоїть проблема запобігання новим кон’юнктурним оцінкам, хибним напрямкам у наукових дослідженнях. Гарантією уникнення нового переписування чергової «концепції» історії України є застосування надійних методів дослідження. Тому М. Берг зауважував: «Процес історієписання слід розуміти у двох значеннях: як процес сприйняття, «дешифрування» і впорядкування досвіду минулого з метою тлумачення його у світлі досвіду сучасності та як метод реалізації такої програми» [53, с. 30].

На сучасному етапі розвитку методологічний плюралізм повинен стати головним теоретичним постулатом історичних досліджень, адже, на думку теоретика методології історії Л. Зашкільняка, за умов величезної різноманітності уявлень про предмет історії та шляхи її пізнання здається марним вести мову про якусь загальноприйняту методологію історії [289, с. 37]. Підхід до історії як до суспільного явища дозволяє застосовувати загальну методологію дослідження. Система методів, що використовуються в історичній науці, є ієрархічною. За ступенем універсальності вони поділяються на групи: перша – загальнонаукові методи, насамперед історичний і логічний із властивим їм аналізом, синтезом і системним підходом. Аналіз та синтез здійснюються на рівні як окремих історичних фактів, періодів, джерел, так і їх сукупностей. На рівні окремого кожне спочатку сприймається як цілісний феномен, потім для глибшого вивчення воно ніби розкладається на частини, а потім, на новому рівні знання, розглядається як цілісність. На рівні сукупності подій, фактів із досліджуваної проблеми вони поділяються на складові, що після вивчення синтезуються в комплекси, оптимальні для отримання системи наукових фактів. Аналіз та синтез застосовують до історичних фактів, до комплексу фактів як до певної системи, що має свої системні, інтегративні якості. Друга група – міждисциплінарні методи, властиві ряду наук. Вони, як правило, складаються в рамках іншої науки, і згодом виявляються їх евристичні можливості в історичних дослідженнях. До них належать методи статистичні, зокрема математичної статистики, конкретних спеціальних досліджень, лінгвістичні, психологічні, криміналістичні, різних природничих наук та ін. Третя група – загальноісторичні методи, властиві історичному пізнанню в цілому, – порівняльно-історичний, ретроспективний, синхроністичний та ін. За їх допомогою безпосередньо забезпечується підхід до вивчення історичних явищ із позиції об’єктивності й історизму, інших, вивірених досвідом історичної науки, принципів пізнання [40, с. 56–57].

Загальними принципами використання методів та прийомів цього історичного дослідження, що їх дотримувався автор, є принцип історизму й об’єктивності. Принцип історизму дозволяє оцінити аналізовані історичні факти з урахуванням часу їх виникнення і побутування, розглядати їх у тісному зв’язку із загальним станом історичної науки і конкретно-історичними умовами, в яких відбувалися події. Принцип історизму вимагає від дослідників генетичного аналізу історичних явищ, тобто спостереження їх зародження, еволюції та занепаду. Цей принцип вимагає сприйняття дослідником ще двох невід’ємних методологічних принципів пізнання: перший – принцип холізму, який передбачає визнання пріоритету цілого відносно до його складових частин; другий – есенціалізму – визначає в цілісній системі передусім суттєві зв’язки, які є провідними в існуванні всієї системи. Принцип історизму дозволяє знайти в багатоваріантності явищ загальні закономірності та специфічність, зрозуміти єдність теорії та практики в пізнанні. Історизм є загальнометодологічним принципом пізнання. Проте особливе значення він має для історії, звідки беруть початок його витоки як категорії пізнання, при цьому цей принцип виступає способом вивчення явищ у їх виникненні та розвитку, в їх зв’язку з конкретними умовами. Разом із тим цей спосіб вимагає пізнання кількісних і якісних своєрідностей явищ, з’ясування їхніх як загальних, так і особливих рис. Слід зауважити, що іноді в поняття історизму вкладається більш широке значення. Він розуміється як синонім історії концепції чи історичного методу. Принцип об’єктивності застосовується як ефективний засіб уникнення кон’юнктурності, упередженості з метою досягнення глибокого вивчення предмета дослідження. Об’єктивність, як теоретичний принцип, вимагає всебічного аналізу історичних фактів, подій, процесів. Тому питання про те, виділяти принцип об’єктивності чи не виділяти як самостійний, є другорядним. Однак необхідно чітко мати на увазі пізнавальні функції цього принципу, оскільки він пов’язаний з об’єктивно істинним пізнанням історії дійсності [295, с. 72].

Історизм і об’єктивність, як пізнавальні категорії, виражають істотні зв’язки реальної дійсності та доповнюють один одного в процесі історичного дослідження. Історизм забезпечує можливість застосування загальнонаукової істини для характеристики саме цих, а не якихось інших явищ, до яких є прийнятною ця загальна істина. Відповідно, наукове дослідження загальної лінії історичного розвитку поєднується з об’єктивним вивченням конкретних етапів історичного процесу.

Будь-яке історичне дослідження спрямоване на розкриття основної суті, загальних закономірностей і конкретно-історичних особливостей функціонування і розвитку реальності, що вивчається. Тому необхідні для цього науково-історичні факти не можуть бути простим відтворенням тих фактів, що містяться в історичних джерелах.

Теоретичний, тобто суттєво-змістовний, підхід до вирішення поставленого дослідницького завдання дозволяє визначити його сторони, властивості та зв’язки, а відповідно, й ті конкретні ознаки історичної реальності, які повинні вивчатися. Теоретичний аналіз допомагає встановити змістовне коло необхідних науково-історичних фактів. Саме на цій основі в дослідженні відбувався процес підбору джерел, які містили необхідні факти і встановлювалася їхня достовірність та точність.

Автор виходила з твердження, що факт як об’єкт історичного дослідження не може існувати сам по собі, без усякої оцінки. Р. Колінгвуд відкидає самостійне значення джерел, роблячи акцент на їх вільній інтерпретації істориком. На його думку, дослідник є автономним трактувачем минулого, яке тим самим позбавляється характеру об’єктивності [286, с. 207]. Є. Корр вважає, що історичним фактом є не всяка подія, а лише та, яка історично значима. Дослідник має знати максимальну кількість фактів періоду, що вивчається, щоб відібрати нечисленні значні свідчення і перетворити їх на історичні факти. Стосунки між істориком і фактами є стосунками рівності [286, с. 207].

Є. Топольський розглядає історичні факти як динамічно-цілісну систему та підкреслює, що вони перебувають у стані постійної зміни [286, с. 208]. До одного й того самого об’єкта дослідження можна підійти з різних позицій, розглядаючи в різних ракурсах, залежно від поставлених дослідником завдань.

Вирішальною умовою правильного підбору фактів при історичному дослідженні служить оволодіння загальними принципами, які дозволять, використовуючи існуючі уявлення про повторність явищ, про існуючі сторінки закономірності, переходити від окремого до загального.

Окрім загальних принципів методології дослідження, у світлі теми наукового пошуку постають конкретні проблеми щодо розв’язання завдань. Основним методологічним принципом, дотримання якого забезпечує наявність необхідних науково-історичних фактів, є системність цих фактів. Проникаючи в суть досліджуваної історичної реальності, автором використовувалася не просто сукупність фактів, а система фактів. Так, при визначенні суспільно-політичної діяльності клану Потоцьких до уваги бралися як неопубліковані архівні джерела, так і попередні дослідження з цієї проблематики. Такий підбір системи фактів утворив об’єктивну змістовну цілісність досліджуваної проблеми. Важливою рисою в розвитку сучасної науки є дедалі більший потяг до інтегрального, системного, цілісного розгляду об’єктів, явищ та процесів, що вивчаються. Розвиток науки на всіх її етапах характеризується двома тенденціями: з одного боку – детальним і поглибленим, диференційованим, вивченням окремих явищ і процесів, а з іншого – їх узагальненим, цілісним висвітленням [305, с. 139]. Системний підхід є головною якістю дослідження.

Сутність цього підходу полягає в тому, що досліджуваний об’єкт, явище чи процес розглядаються як цілісна система з відповідно структурованою сукупністю елементів, а також певним типом взаємозв’язку цих елементів і характерних їм рис і властивостей.

Головне завдання дослідження – розкрити цю будову і взаємозв’язки та виявити їх якісні характеристики. Для вирішення цих завдань використано метод структурно-функціонального аналізу. Системний аналіз вимагає багатостороннього підходу до об’єкта, врахування його характеристик та їх зіставлення.

Система фактів відрізняється від простої їх сукупності тим, що в системі факти взаємопов’язані й утворюють змістовну цілісність, яка відображає основні риси і взаємозв’язки об’єкта пізнання [326, с. 135].

Значну пізнавальну силу мають методологічні принципи, які на всіх етапах історичного дослідження відіграють провідну роль: вони націлені на глибоке вивчення джерел, усієї сукупності фактів, установлених між ними зв’язків, організацію в систему отриманих знань. Методологічні ідеї спрямовують думку історика шляхом правильного пояснення і теоретичного осмислення фактів та подій [286, с. 84].

Як автор праці з методології історії В. Іванов зазначає: «Методологічні принципи автоматично не вирішують проблем історії. Вони досліджуються і вирішуються в рамках самої науки за допомогою методів, які відповідають специфіці явищ, що вивчаються» [286, с. 14]. В роботі використані такі основні методи: хронологічний, історико-порівняльний, класифікації, періодизації, кількісний.

Для вивчення основних подій у взаємозв’язку і часовій послідовності з фіксацією змін, що відбувалися, застосовано хронологічний метод. Хронологія є наукою, що допомагає визначити історичні межі дослідження і виділити важливі моменти наукової проблеми або історичного процесу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    ... технологічний ... Дмитрівна. Формування культури укра ... України на 2001 рік. - Київ : Абрис, 2001. - 520 с. ; 20 см. Дрогобицький державний педагогічнийуніверситет ... університету : Дис... канд. пед. наук: 13.00.09 / І. М. Куліш ; Черкаський держ. ун ... Потоцького ...
  2. Збірник матеріалів з української літератури для учнів 7-го класу Передмова

    Документ
    ... РК,-технологій ( ... тету ... чуби ... наУкраїні. Домашній учитель Богдана Дмитро ... чний факультет Київського університету. Доба революції й хвиля національно-державного відродження Укра ... Потоцького, а згодом утік в черкаськ ... на Костенко (Нар. 1930 p.) Ліна Василівна ...
  3. Ламонова О Романовська Т Русяєва М Рябова В Седак О Харченко О Черняков І Шинкарук М 100 найвідоміших шедеврів України

    Документ
    ... технологічний стрибок — заміна миш'яковистих бронз на ... лологічний факультет Київського державногоуніверситету ... на самого Потоцького. На ... на звання народного художника України. "ХЛІБ" Т . Я Б Л О Н С Ь К О і "Хліб" Т. Яблонської (1949 р.) Тетяна Нилівна ...
  4. Життя віддане словесності

    Документ
    ... фреймов//Вісник Черкаськогоун-ту. ... чний досвід вивчення звукового символізму в Чернівецькому університет ... державнийуніверситет імені Лесі Укра ... на базі сучасних комп'ютерних технолог ... епітетом "пишнокоса" ... Вибір нареченої”, Я. Потоцький “Рукопис, знайдений у ...
  5. Костьольна вулиця Київ 2010

    Документ
    ... університету ... Тетяна ... Дмитра Харитоновича Галкіна ... Черкасько­го ... технолог ... на річний строк ... , чуб. Помовчавши ... України. Зібрання Потоцького ... Потоцького Єлизавета Денисівна та її сестра Любов Денисівна ... на Хрещатик. Після викупу та приватизації квартир державного ...

Другие похожие документы..