Главная > Документ


ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

У період трансформації економіки місце інноваційної й інвестиційної діяльності в країні суттєво зростає. Дослідженню інноваційних та інвестиційних процесів присвячено ряд робіт українських вчених. У роботі [1] проаналізована сутність інноваційної стратегії розвитку економіки України, її стан та перспективи. Аналізу інвестиційних стратегій корпорацій і інституціональних інвесторів присвячена робота [2]. Успішні дослідження особливостей класифікації інвестиційних ресурсів містить робота [3]. В той же час, не вистачає досліджень, в яких були б комплексно розглянуті різні аспекти діяльності по залученню інвестицій у реальний сектор економіки шляхом випуску фондових інструментів, недостатньо досліджено питання проектування ефективних інструментів залучення інвестицій. У зв’язку з цим, пошук нових інноваційних технологій залучення інвестицій набуває актуальності.

Серйозною причиною слабкості економіки України в період загострення світової фінансової кризи ми вважаємо практично повну відсутність інноваційно-інвестиційної активності в країні та покращень інвестиційного клімату. Інновації, які в період до 1991 р. здійснювалися за рахунок централізованих джерел, на сучасному етапі звелися до критичної малої величини. Розлад фінансово-кредитної системи, інфляція, суспільна напруженість на тлі дестабілізації ринку капітальних вкладень позбавляють народне господарство імпульсу для відновлення економічного зростання.

Головна складність економічних перетворень сьогодні полягає в обмежених можливостях внутрішніх державних накопичень і нездатності приватних інвесторів повною мірою компенсувати дефіцит капіталовкладень для подолання економічного спаду.

Держава не може не втручатися в інноваційні процеси, тому що своєчасне і активне використання досягнень науково-технічної революції дозволяє країні розвиватися прискореними темпами і швидко зайняти високе соціально-економічне і політичне положення у світі. Держави з розвинутими ринковими відносинами приділяють велику увагу питанням вибору пріоритетних сфер інвестиційно-інноваційної діяльності та ініціювання інноваційних програм.

Державні заходи впливу повинні гармонійно доповнювати ринкові механізми. При слабкому «внутрішньому» стимулюванні інновацій, яке поки що є специфікою і однією з основних особливостей України, необхідно протягом певного часу підтримувати підвищену увагу держави до нововведень.

В умовах сучасної ринкової конкуренції розвинуті країни впроваджують цілеспрямовану інноваційно-інвестиційну стратегію. Інвестиції, які не мають інноваційної складової, втрачають сенс. Відновлення вітчизняного виробництва неможливе без інноваційно-інвестиційного прискорення. Тому потрібні нові підходи до інноваційно-інвестиційної політики та механізму її реалізації. Разом з тим необхідна послідовна реалізація інноваційно-інвестиційного механізму, який забезпечив би великомасштабний приток капіталу для модернізації виробництва.

Однією з перспективних форм залучення інвестицій у реальний сектор економіки України, на наш погляд, є емісія цінних паперів.

Як відомо, на розвинених фондових ринках активно застосовуються інноваційні технології залучення інвестицій. Основним напрямком фондових інновацій є розробка нових емісійних інструментів, які б підвищували ефективність процесу залучення інвестицій. Зарубіжними спеціалістами пропонується велика кількість типових емісійних стратегій, забезпечених відповідним набором фондових інвестиційних інструментів. Основним чинником, що стримує застосування зазначених методів в Україні, є те, що ці технології спираються на сформовану інфраструктуру фондового ринку, якої Україна не має. Життєздатними в Україні можуть стати оригінальні методики залучення інвестицій емісійними шляхами, які б враховувала особливості інвестиційного клімату України та вітчизняного фондового ринку, що знаходиться у етапі розвитку.

Проектування емітентом оптимального інструмента залучення інвестицій повинно відбуватися з обов’язковим урахуванням інтересів інвестора. Цілями, яких прагне досягти інвестор, виступають: максимізація доходу, мінімізація ризику, досягнення ліквідності вкладень, мінімізація витрат на моніторинг інвестицій, забезпечення потенціалу зростання інвестиційного капіталу, отримання права на участь в управлінні підприємством.

Ми підтримуємо точку зору [3], що логічним продовженням процесу проектування фондових інструментів залучення інвестицій є розробка методичних засад оцінювання ефективності їхнього використання. На цій основі здійснюється вибір джерел фінансування інвестиційного проекту.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату потрібно ухвалення низки кардинальних заходів, направлених на формування в Україні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що відносяться безпосередньо до рішення задачі залучення інвестицій.

Економічний розвиток неможливий без цілеспрямованої державної інноваційої політики, без використання нових технологій. При існуючому величезному запасі напрацьованих результатів наукових досліджень потрібно створити умови для їх запровадження в Україні та досягти оптимального сполучення стратегічних і тактичних аспектів в інвестиційно-інноваційній політиці.

Література

1. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиножеико В. П. — К.: Знання України, 2002. — 336 с.

2. Инвестиционная стратегия корпорацій и институциональньїх инвесторов / Под ред. И. Л. Сазонца. — Днепропстровск: Наука и образоваиие, 2003. — 132 с.

3. Бринь П. В. Особенности классификации инвестиционньїх ресурсов // Вісник Харківського Національного Університету ім. Каразіна. Економічна серія. — Харків: ХНДУ, 2002. — № 564. — С. 175—178.

УДК 330.341.1:330.837

Т. В. Бова, канд. екон. наук, доц.,

докторант кафедри маркетингу,

Донецький державний університет управління

ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕШКОДИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Серед головних інституційних перешкод, що гальмують розвиток інноваційного бізнесу в Україні, є адміністративно-командні принципи, які залишаються домінуючими в системі державного регулювання.

Особливою загрозою для здійснення конструктивної регуляторної політики стали консерватизм і примітивний прагматизм, властиві бюрократичному типу мислення. Бюрократія слугує фактором гальмування не тільки прогресу науки, але і перешкоджає формуванню сприятливої для інноваційного розвитку нормативно-правової бази та соціального середовища, підриває культуру наукової дискусії.

Сучасний стан розвитку держави та національного господарства вимагає здійснення дебюрократизації економіки. Діяльність Уряду в цій сфері має спрямовуватися на звуження адміністративного регулювання, обмеження відомчої та регіональної нормотворчості [1, с. 34]. З нашого погляду, ефективним виходом з даної ситуації є формування регуляторної діяльності держави за програмно-цільовим підходом, прямо протилежним бюрократичному мисленню, що дозволить оптимізувати співробітництво багатьох людей та концентрувати їх зусилля для досягнення визначеної мети — ідеології доцільності, виключення невиправданих зайвих дій і непотрібного дублювання.

Вважаємо, це сприятиме формуванню громадсько-правових інституцій та організацій саморегулювання, які слідкуватимуть за якістю та безпечністю інноваційної продукції на ринку, реформуванню згідно з європейськими нормами систем стандартизації, удосконаленню законодавства з питань захисту прав споживачів. Подолання бюрократизації державного апарату можливе тільки на основі принципів забезпечення свободи слова, стабільної, прозорої та зрозумілої економічної політики держави, запровадження відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб’єктів господарювання, налагодження співпраці між владними структурами та засобами масової інформації, громадськими інституціями, поширення об’єктивних даних про економічну ситуацію в державі, кон’юнктурні процеси, законодавчо-нормативну базу.

Особливо гостро непорозуміння між державою та підприємцями виникають під час проходження процедур митного контролю. Митне оформлення товарів вважається закінченим тільки після проходження санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, екологічного, радіологічного контролю і контролю за переміщенням культурних цінностей, які знаходяться на митниці, але здійснюються іншими службами.

Відсутність точної і зрозумілої інформації про дозвільні процедури, нездійсненні вимоги, монополія державних відомств на проведення експертиз і видачу експертних оцінок створюють умови, які дозволяють чиновнику вимагати неофіційні платежі від підприємця.

Вважаємо, що основним напрямом подолання даної проблеми має стати трансформація виконавчо-розпорядчого принципу функціонування інституцій держави у принцип забезпечення суспільства управлінськими послугами. Це забезпечить виконання державою юридичних обов’язків, спрямованих на створення належних умов та необхідних для ефективної реалізації задіяними в інноваційній сфері суб’єктами своїх законних прав та інтересів. Тому переважна більшість службовців у системі державного управління має тісно взаємодіяти із зовнішнім середовищем (дорадчими інститутами, інноваційними центрами, дослідними й аналітичним установами), що створить умови для розробки, впровадження ефективних регуляторних засобів і методів стимулюючого впливу на суб’єктів підприємницької діяльності.

Чинне податкове законодавство України не мотивує суб’єктів господарювання інвестувати капітали в легальну економіку [2, с. 16]. За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник у групі країн, до якої вона належить за показником ВВП на душу населення, що призводить до приховування реальних обсягів економічної діяльності та виведення її у тінь.

Визначальним чинником детінізації економіки має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи для інноваційних підприємств, посилення фіскального контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізації витрат виконання й адміністрування податкового законодавства. Загальна кількість податків та обов’язкових платежів, їхній розмір мають бути обмеженими, особливо для інноваційного бізнесу, що має позитивно вплинути на пожвавлення активності в інноваційній сфері.

Розробка економічної стратегії розвитку інноваційної сфери вимагає забезпечення реалістичної та об’єктивної оцінки досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань та наявних ресурсів і можливостей для подальшого виробництва інновацій. Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється не в межах єдиної національної програми, а методологічно передбачає цілий ряд окремих державних науково-технічних программ. Вважаємо, вагомим недоліком сучасної інноваційної політики в Україні є намагання проводити її для дуже широко окресленої інноваційної сфери.

Література
  1. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Н.В. Краснокутська. — К.: КНЕУ, 2003. — 504 с.

  2. Пустовійт Р. Ф. Вплив державної політики на процес інституційних змін / Р.Ф. Пустовійт // Економічна теорія. — 2006. — № 1. — С. 13—23.

УДК 322:330.341.1

В. Д. Боднарчук, здобувач кафедри державного

управління та місцевого самоврядування,

Академія муніципального управління

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Сьогодні вже всім ясно, що забезпечення перспектив соціального розвитку регіонів країни і структурних економічних перетворень у рамках довгострокової стратегії можливе лише за наявності адекватного рівня розвитку інноваційної активності в реальному секторі економіки. Державне регулювання в інвестиційно-інноваційній сфері регіону повинне бути націлене на рішення конкретних задач по переходу до політики активного розвитку науково-технологічного потенціалу, створення ефективної інфраструктури науки, що забезпечує проведення наукових досліджень на світовому рівні і подальшу трансформацію їх результатів у комерційно реалізовані технології, конкурентоздатні товари і послуги.

Держава прагне перевести економіку на інноваційні рейки, наблизити вітчизняних інвесторів до вітчизняних технологій, враховуючи при цьому соціальну значущість конкретних проектів. Не маючи коштів для серйозних вкладень з держбюджету, органи влади проте можуть достатньо активно впливати на інноваційний процес, створювати «сприятливий» клімат — законодавчий, податковий, кредитний, страховий [2, с. 86].

Державне регулювання інвестиційно-інноваційних процесів на регіональному рівні, як відзначають багато вчених, є однією з головних умов функціонування економіки в ринкових умовах. Декларована в основних документах головна задача держави в сучасних умовах полягає в захисті свободи особи, власності і підприємництва [1, с. 85]. Держава повинна уміти працювати в умовах ринку, для чого їй необхідно розробляти стратегію збереження і розвитку науково-технічного й інноваційного потенціалу регіонів країни.

Першим пріоритетом її здійснення практично всі дослідники вважають створення відповідних організаційних структур, які могли б контролювати і управляти інвестиційно-інноваційною діяльністю. З подібним підходом не можна повністю погодитися. На наш погляд, збільшення числа організаційних структур, що здійснюють регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, приводить до її уповільнення за рахунок збільшення часу бюрократичних узгоджень і збільшення частини коштів, призначених для утримання апарату цих організацій.

Необхідно змінити політику фінансових інститутів, що функціонують у регіонах і, перш за все, банківської системи, яка на теперішній час не тільки не сприяє розширенню масштабів інвестиційно-інноваційної діяльності, але і багато в чому зумовлює її скорочення.

В основі державного регулювання, на думку С. С. Герасименко [3, с. 156], повинні лежати: соціально-економічні і науково-технічні прогнози державної політики у сфері фінансів, цін, грошового обігу, відтворювальної, структурної політики і др.; державні, загальноекономічні і ринкові регулятори; державні і регіональні програми, засновані на балансах і моделях оптимізації економічних процесів; державні замовлення і сучасні контрактні системи; індикативні механізми і регулятори діяльності державних підприємств і організацій і інших форм власності; механізм інтеграції регуляторів і структур.

Даний перелік свідчить про те, що без загальної макроекономічної стабілізації здійснити збільшення масштабів інвестиційно-інноваційної діяльності, рівно як і підняти зацікавленість усіх її учасників, не вдасться. Самі по собі приведені параметри нічого не коштують. Проте за їх допомогою можна оцінити стан економічної системи, порівняти його із станом інших аналогічних систем і розробити відповідні рекомендації по зміні стану в перспективному періоді.

В зв’язку з цим особливо важливо сформувати органи державної влади, які могли б реально на практиці здійснювати наступні функції [1, с. 86]: акумуляція коштів на наукові дослідження і інновації; координація інноваційної діяльності; стимулювання інновацій, конкуренції в даній сфері, страхування інноваційних ризиків, введення державних санкцій за випуск застарілої продукції; створення правової бази інноваційних процесів, системи захисту авторських прав інноваторів і охорони інтелектуальної власності; кадрове забезпечення інноваційної діяльності; формування науково-інноваційної інфраструктури; інституційне забезпечення інноваційних процесів у галузях державного сектора; регіональне регулювання інноваційних процесів; регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

В цілому з приведеним переліком можна погодитися, хоча пріоритети в ньому виставлені не цілком вірно. Реалізацію цих напрямів на практиці треба починати з підвищення статусу інвестиційно-інноваційної діяльності. Для цього необхідно збільшити обсяги фінансування інноваційної сфери і створити умови, стимулюючі її функціонування, у тому числі і за рахунок податкових пільг, аж до повного звільнення учасників інноваційної діяльності від оподаткування. Необхідно розуміти, що на теперішній час регіональна влада не може підтримати інвестиційно-інноваційну діяльність і не має нагоди реально її здійснювати. Слід змінити систему формування бюджету, щоб дати місцевим органам влади можливість стимулювання інноваційної діяльності (правда і в цьому випадку важко чекати істотних змін, оскільки пріоритет віддаватиметься поточним інтересам регіону, а не перспективним можливостям його розвитку).

Література

  1. Бойко О. О. Проблеми інноваційного розвитку в промисловості України / О.О. Бойко // Економіст . — 2004. — № 5. — С. 82—89.

  2. Вишивана В. М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні / В. М. Вишивана // Фінанси України . — 2004. — № 10. — С. 82—88.

  3. Герасименко С. С. Статистична оцінка інвестиційної привабливості регіонів / С. С. Герасименко // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — №12. — С. 155—159.

УДК 336.774

Л. А. Бондаренко, канд. екон. наук, доц.

кафедри банківської справи,

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

МІКРОКРЕДИТУВАННЯ ЯК ОДНА З ПЕРСПЕКТИВНИХ ФОРМ ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

Малі та середні підприємства (МСП) в розвинених країнах складають важливий сектор національних економік. Якщо великі підприємства визначають рівень науково-технічного потенціалу країни, то МСП, будучи найбільш масовою формою ділового життя, забезпечують соціально-економічну стабільність розвитку. Сектор МСП відрізняється підвищеною динамічністю, здатністю до швидкого створення нових виробництв і генерації нових робочих місць.

За умов дестабілізації сучасної економіки України, обмеження фінансових ресурсів, саме суб’єкти підприємницької діяльності, які не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні при певній підтримці найбільш швидко й економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції. Ось чому вирішення проблем, пов’язаних із інвестиційним кредитуванням саме цього сектору, є найбільш необхідною складовою розвитку сучасної економіки.

Якщо крупний бізнес в Україні вже отримав альтернативу банківським кредитам у вигляді самостійного виходу на ринки запозичень, а також приватне або публічне розміщення акцій, то малий бізнес може сподіватися тільки на мікрокредитування.

Мікрофінансування як концепція кредитування з’явилося в сімдесятих роках минулого століття в Бангладеш, як альтернатива традиційним банківським позикам для дрібних підприємців, які потребували невеликі (не вигідні для банку) кошти та не могли надати заставу і звітність.

Статистика неплатежів саме за невеликими кредитами набагато нижче, ніж по автокредитам або іпотеці. Як вважають фахівці, в майбутньому мікрокредитування буде розвиватися хоча б тому, що для банків воно безпечніше, ніж інші види кредитів [1].

Пропонуємо комерційним банкам надавати кредити для ведення бізнесу малим підприємцям за наступною схемою (рис.).

На початковому етапі, після звернення позичальника, банк розглядає можливість надання позички та визначає параметри кредиту.

Оскільки МСП, як правило, не мають достатнього матеріального забезпечення за кредитними зобов’язаннями, обов’язковою умовою надання мікропозички є наявність поручителя.

Якщо позичальник виконує всі вимоги кредитної угоди — своєчасно сплачує відсотки та погашає кредит, то йому надається можливість перейти на кращі умови кредитування наступного разу. Тобто, буде запропонована менша відсоткова ставка, більша сума кредиту, більший термін кредитування. У випадку, коли позичальник не дотримується умов кредитної угоди, йому буде відмовлено в подальшому кредитному обслуговуванні.

Пропонуємо ввести колективну відповідальність за невиконання умов кредитної угоди — в подальшому втрачає можливість користуватися позичками не лише позичальник, але і його поручитель. Як свідчить досвід зарубіжних банків — це дієвий механізм психологічного впливу на позичальника.

Відзначимо, що за світовими мірками існуючі в українських банках мікрокредити — далеко не «мікро». Адже в країнах, що розвиваються, на які сьогодні припадає пік дрібного кредитування, люди займають $ 100, $ 50 і навіть $ 5. В Україні цю нішу освоюють кредитні спілки. До нашої країни подібна послуга прийшла з Польщі. Там ще в 1990-х рр. почали розвиватися так звані «хвільовкі» — мікроссуди до зарплати у 20—50 злотих (від $ 7) [1].

Рис. Алгоритм здійснення мікрокредитування (авторський підхід)

Таким чином, мікрофінансування комерційними банками МСП стане дієвим фінансовим інструментом активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Література
  1. Ормоцадзе М. Приятные мелочи. Мини-ссуды могут стать хитом 2010 финансового года // Фокус. — 2010. — № 1. — Режим доступу до журн.: http://focus.ua/economy/91547

УДК 336. 76

О. В. Боришкевич, канд. екон. наук, доц.

кафедри менеджменту банківської діяльності

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

НЕОБХІДНІСТЬ МОДЕРНІЗАЦІЇ РИНКУ КАПІТАЛІВ В УКРАЇНІ

Погіршення ситуації на світових фінансових ринках не стимулює інвесторів до здійснення ризикових операцій. Їх увага зосереджується на якості інвестиційного клімату. Місце України у міжнародних рейтингах погіршується (табл.) [1]. Інвестори повинні чітко розуміти порядок введення і виведення своїх коштів, а також пріоритети інвестиційної політики України. Пріоритетами інвестиційної політики України має бути спрямованість на розвиток довгострокового та взаємовигідного співробітництва та недопущення використання економіки України для короткострокових («гарячих») інвестицій, які розхитують валютний ринок та створюють дисбаланс в економіці. Для досягнення цих цілей необхідне впровадження різноманітних шляхів здійснення іноземних інвестицій в Україну та модернізація ринків капіталів.

Таблиця



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ГЕТЬМАНА» Кредитно-економічний факультет Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 22 квітня 2010 р. УДК ... соціально-економічним розвитком: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів і молодих вчених. Київ, 3—6 червня ...
  2. Матеріали міжнародних науково-практичних конференцій студентів молодих вчених лікарів та викладачів

    Документ
    ... ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНИХНАУКОВО-ПРАКТИЧНИХКОНФЕРЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, ЛІКАРІВ ТА ... ів різних спеціальностей проведені 4 обласні науково-практичні конференції, 1 обласний семінар, школа орган ...
  3. « духовно-творчий потенціал студентської молоді психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації » матеріали ііі всеукраїнської науково- методичної конференції

    Документ
    ... в прилученні до духовних цінностей // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – 1993. – С.245. Людмила ... становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції. Хмельницький, 2003. – С. 56 ...
  4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ...
  5. Роль і місце бухгалте рського обліку контролю й аналізу в розвитку економічної науки та практики збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конфер енції 14 травня 2010 р удк 657 22

    Документ
    ... ї науки та практики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, 14 травня 2010 р. — ... підприємством / А. В. Шайкан / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практич­ної конференції ученых и специалистов [Теория и практика ...

Другие похожие документы..