Главная > Документ


ОБСЯГ І СТРУКТУРА ТОРГІВ АКЦІЯМИ НА ФОНДОВИХ БІРЖАХ УКРАЇНИ ЗА ЛИПЕНЬ—СІЧЕНЬ 2009 р.*

Назва біржі

Торговий оборот, млн грн

Середньоденний торговий оборот, млн грн

Частка учасників торгів

(липень—грудень 2009 р)

Фізичні особи

Інвестиційні компанії

ПФТС

1356,03

10,35

17,4 %

82,6 %

«Українська біржа»

2635,83

19,58

41,2 %

58,8 %

*Джерело: дані «Української біржі» .ua/ru/marketdata/marketresults.aspx та ПФТС /uk/trade-results/

Окрім розвитку сучасних технологій торгівлі цінними паперами, для забезпечення належного рівня ліквідності важливим є співпраця професійних учасників та держави. Інвестиційні компанії та фондові біржі мають підвищити фінансову культуру населення шляхом проведення ознайомчих семінарів, організації виставок, досягнення максимальної прозорості механізму торгівлі та його доступності. Держава зі свого боку має удосконалити законодавчу базу щодо податкового регулювання, конкретизації фінансових інструментів, опису прав та обов’язків учасників торгів та ін. Необхідним є також спростити механізм доступу іноземного капіталу на ринок цінних паперів України.

Література
  1. Вайн С. Инвестиции и трейдинг: Формирование индивидуального подхода к принятию инвестиционных решений / С. Вайн. — М. : Альпина Бизнес Букс, 2006. — 534 с.

  2. Волков А. Как оценить ликвидность акций при работе на бирже: новый подход к старой проблеме / А. Волков, А. Маргевич // Рынок ценных бумаг. — 2007. — № 21 (348). — С. 75—79.

  3. Назарчук М. Оценка ликвидности ценных бумаг по результатам биржевых торгов / М. Назарчук // Рынок ценных бумаг. — 2008. — № 8 (359). — С. 54—58.

  4. Станьер П. Инвестиционные стратегии: руководство. Как понимать рынки, риски, вознаграждение и поведение инвесторов / П. Станьер; пер. с англ. С. А. Корнева. — М.: ЗАО «Олимп — Бизнес», 2009. — 384 с.

УДК 336:330.341.1

О. М. Юркевич, канд. екон. наук, доц.

кафедри банківських інвестицій,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

У сучасному світі інновації стають домінуючим чинником, що визначає темпи економічного зростання і конкурентоспроможності економіки та перспективи суспільного розвитку. Економічний розвиток країн-лідерів базується на використанні досягнень науки і техніки. Тип такого розвитку є інноваційним і характеризується постійною модернізацією виробничих процесів, зростанням продуктивності праці, підвищенням ролі нематеріальних активів, у тому числі й людського капіталу.

Під конкурентоспроможністю економіки країни частіше за все розуміють здатність країни досягати високих і сталих темпів зростання хоча б у середньостроковому періоді, здатність забезпечувати високий рівень продуктивності в країні та спроможність компаній успішно конкурувати на міжнародних ринках. Виходячи з точку зору теорії економічного розвитку і економічного зростання, забезпечити усі перелічені позиції в умовах глобалізації можливо за мови генерування, поширення та застосування нових знань шляхом використання, нарощування та модернізації науково-технічного потенціалу країни. Отже, саме використання інновацій суттєво впливає на економічний розвиток країни в напрямку прискорення структурної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та забезпечення фінансової безпеки країни в світовій економічній системі.

В світовій практиці існує значна кількість індикаторів, які визначають місце країни у системі міжнародних рейтингів:

— індекс глобальної конкурентоспроможності;

— індекс економічної свободи;

— індекс розвитку людського потенціалу;

— індекс сприйняття корупції;

— індекс потенціалу міжнародного впливу тощо.

Найбільш відомим і розповсюдженим, з точки зору оцінки рівня конкурентоспроможності тієї чи іншої країни та врахування інноваційної складової її розвитку, є індекс глобальної конкурентоспроможності економіки (GCI). Організатором цього дослідження є Всесвітній економічний форум (Женева). При обрахунку цього індексу оцінюванню підлягають 12 параметрів, серед яких, якість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, вища освіта і професійна підготовка населення, розвиненість фінансового ринку, технологічний рівень та інноваційний потенціал. За цим індексом, розрахованим на 2009—2010 роки, Україна посідає 82 місце із 137 країн, втративши за рік 10 позицій [1].

Як ми бачимо, цей індекс включає таку важливу з нашого погляду позицію, як інноваційний потенціал країни. В цьому дослідженні при визначенні інноваційного потенціалу розглядаються такі показники, як схильність до інновацій, наукоємність, витрати компаній на ДіР, розвиток науково-дослідних інститутів, співпраця університетів з дослідженнями на виробництві, державне сприяння впровадженню інноваційних продуктів, захист прав інтелектуальної власності. Так, за даними звіту Світового економічного форуму «The Global Competitivenes Report» за 2009—2010 рік, Україна посідає 80 місце серед 137 країн за критерієм інноваційного потенціалу. Лідерами даного рейтингу є США, Японія, Швейцарія, Швеція, Німеччина та Фінляндія. Минулого року трійку лідерів складали Швейцарія, Швеція та Фінляндія. Рівень фінансування НДіР у країнах-лідерах за рівнем інноваційного розвитку становить 2,67 % — 3,86 % валового внутрішнього продукту [2]. Для порівняння в Україні наукоємність ВВП в середньому коливається від 1,16 % — 1,31 %. Для порівняння, Росія посіла за цим критерієм 73 місце.

Основними показниками ступеню розвитку інноваційної складової конкурентоспроможності можна визначити:

  • структуру експорту, зокрема частка високотехнологічної продукції у ньому;

  • показники оновлення виробництва;

  • кількість підприємств, що займались інноваційною діяльністю;

  • рівень освіченості населення;

  • кількість людей, що зайняті науковою діяльністю.

Структура експорту відображає спеціалізацію держави у міжнародній спільноті. На жаль, сировинна складова експорту переважає над науково-технологічною. В першому півріччі 2009 року структурний склад експорту на 76,5 % представлений сировиною та матеріалами, частка готової продукції лише 33,5 % [3]. Можна сказати, що структура експорту не відповідає вимогам концепції інноваційного розвитку та переважно ґрунтується на експорті продукції традиційних галузей 3-го та 4-го технологічних укладів.

Щодо оновлення виробничих фондів, то слід зазначити, що за 9 місяців 2009 року було здійснено капітальних інвестицій на суму 106278,0 млн грн, з них 53 % інвестиції в основний капітал. Найбільші обсяги інвестицій були спрямовані на модернізацію видобувної галузі, частка інвестицій у сферу «досліджень розробок» менше 1 % [3].

Україні у 2008 році інноваційною діяльністю займались лише 1397 підприємств, що складає 13  %, однак загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність збільшився на 11 % порівняно з 2007 роком і склав 11,99 млрд грн [3].

Рівень освіченості населення на сьогодні є однією з найбільш конкурентних переваг України у світовому просторі. За даними Всесвітнього економічного форуму Україна займає 43 місце із 137 країн по складовій «Вища освіта та професійна підготовка», та 14 місце в світі по кількості людей, які навчаються у вищих навчальних закладах. За даними Держкомстату чисельність науковців, кандидатів та докторів наук мала тенденцію до спаду.

Аналітичні узагальнення статистичних даних рівня розвитку інноваційного фактору свідчать про те, що сучасний стан економіки України, зокрема науково-технічної та інноваційної сфери, не може стати базою для переходу на економіку, засновану на знаннях. Проте Україна має сильні сторони у вигляді людського капіталу.

Література

1. Електрона сторінка Світового економічного форуму GCR 2009-2010. — [Електроний ресурс] — Режим доступу: /pdf/GCR09/GCR20092010fullreport.pdf

2. Стратегія розвитку України на 2010 — 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт.-упорядник: Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чижевський, М. М. Шевченко. — К.: Парламентське видавництво, 2009. — 632 с.

3. Державний комітет статистики України. — [Електроний ресурс] — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

УДК 336

Г. М. Яренко, аспірантка кафедри фінансів,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОПОДАТКУВАННЯМ НА ІНВЕСТИЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Україна на шляху розбудови ринкової економіки відчуває нагальну потребу в збільшенні інвестицій, які значною мірою є запорукою зростання конкурентоздатності її підприємств та продукції, яку вони виробляють. Налагодження стабільного інвестиційного процесу є важливою справою особливо за умов нинішньої економічної кризи, оскільки слугує каталізатором економічного розвитку, запорукою подолання кризи та забезпечення подальшого економічного зростання. Незважаючи на це, інвестиційний клімат в Україні є несприятливим, для нього характерні загальна економічна та політична нестабільність [1].

Теорія та практика беззаперечно довела значимість для інвестиційного клімату податкової політики, обсягу та якості державних податкових послуг, здатності держави заохочувати ділову активність [2]. Для створення інвестиційно-привабливого клімату в Україні необхідно підвищити вплив держави у розподільчих економічних відносинах, зокрема, через податкові інструменти. Йдеться не просто про зміну ставок оподаткування та пільгові режими, а про якісне комплексне поліпшення системи управління оподаткуванням відповідно до вимог сьогодення. Комплексний підхід до поліпшення системи управління оподаткуванням має базуватися на удосконаленні державного управління оподаткуванням та врахуванні впливу змін податкової політики на діяльність підприємств, тобто на їхнє податкове планування.

Складовими державного управління оподаткуванням є: (1) законотворча діяльність, що слугує базисом для решти складових; (2) планування та прогнозування податків; (3) податковий ризик-менеджмент; (4) організаційна діяльність податкових органів; (5) податкове адміністрування (облік платників податків, облік нарахованих і фактично сплачених податків до бюджету, управління податковим боргом); (6) податковий контроль.

За даними аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers, серед 183 країн за трьома показниками: кількість річних платежів податків та обов’язкових зборів; кількість годин ведення податкового обліку та складання і подання податкової звітності; питома вага податків та зборів у доходах підприємств (податкова квота), найсприятливіші для бізнесу податкові режими існують: за першим показником у Катарі та на Мальдівах (один платіж за рік); за другим — на Мальдівах (0 годин витрат бізнесу на податки); за третім — у Східному Тіморі (податкова квота 0,2 %). В Україні ці показники відповідно склали: 147 платежів, 736 годин та 57,2 % [3].

Існуючі в Україні процедури сплати податків та оформлення звітності є занадто складними: таку оцінку дали системі звітності 60 % підприємців, що оподатковуються за спрощеною системою, та майже 70 % великих підприємств, які підлягають загальній системі оподаткування. Оцінюючи податки з точки зору (а) витрат часу на їх обчислення та (б) труднощів при їх нарахуванні і сплаті, найскладнішим респонденти визнали наступні три види податків: податок на прибуток підприємств (майже 1/3 опитуваних), нарахування на фонд оплати праці (1/5 респондентів) , податок на додану вартість (він виявився складним для 1/6 опитуваних) [4].

Для покращення системи управління оподаткуванням деякі країни (Австралія, Аргентина, Велика Британія, Ірландія, Канада, Корея, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, ПАР, Польща, Сінгапур, Словаччина) запровадили Стандарти надання податкових послуг, в основу яких покладено ринкові принципи захисту прав споживачів послуг державних податкових органів [5]. Цими принципами є: наділення надавачів послуг (податкових інспекторів тощо) певними обов’язками (обов’язок надавати консультації, інформувати урядові структури та громадськість за даними проведених моніторингів); при цьому права користувачів послуг (платників податків) захищаються тим, що їх побажання та апеляції завжди будуть почуті; виконання обов’язків надавачами послуг має базується на конкурентних засадах, щоб платники податків могли обрати податкового інспектора на власний розсуд [2].

Для удосконалення управління оподаткуванням необхідне широке використання сучасних інформаційних технологій. Це дозволяє: зменшити витрати часу та коштів на підготовку та обробку інформації, мінімізувати вплив людського фактору, здійснювати ефективний перехресний контроль платників, підвищити оперативність контролю, зменшити необхідність виїзних перевірок платників, оперативно отримувати інформацію для аналізу та планування.

У розвинутих економіках система удосконалення оподаткування на сучасному етапів передбачає наступне: підтримання залежності між сплаченими податками та зворотнім потоком суспільних послуг; забезпечення прозорості процесу оподаткування; створення зрозумілих, зручних та низько-затратних для платників податків умов спілкування з податковими органами; мінімізація впливу людського фактору на процес управління оподаткуванням; економія суспільних витрат на організацію та ведення процесу управління оподаткуванням; унеможливлення ухилення від сплати податків.

Література

1. Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес. — Київ, 2009 р., Міжнародна фінансова корпорація.

2. Вартість дотримання податкового законодавства в Україні. — Київ, 2009 р., Група Світового Банку.

3. «Doing Business 2010.Ukraine», IFC.

4. Бізнес-середовище в Україні 2005. Дослідження МФК. — МФК, 2005 р.

5. Linda McGuire. Service Charters — Global Convergence or National Divergence? A Comparison of Initiatives in Australia, the United Kingdom and the United States. — Working Paper 71/00, Department of Management, Monash University, Victoria, Australia 2000. — P. 493—524.

УДК 336.713

А. В. Ярова, асистент кафедри банківської справи,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ БАНКАМИ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ

Важливою складовою трансформаційної функції банків є акумулювання тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання та населення, які спрямовують їх зокрема у кредитно-інвестиційний процес. Без достатності ресурсної бази банки не можуть належним чином та у належних обсягах надавати суб’єктам економіки відповідні активні банківські послуги. Необхідною умовою вирішення зазначеного завдання є залучення банками грошових коштів суб’єктів економіки на вклади. Тому що у банківській системі проблема формування оптимальних за обсягами та термінами депозитних ресурсів займає важливе місце. В цьому контексті удосконалення депозитних операцій банків має теоретичне і практичне значення.

Логіка дослідження вимагає попередньо з’ясувати поняття вклад. В економічній та юридичній літературі, нормативно-правових актах досі відсутній єдиний методологічний підхід до визначення суті банківських депозитів. Багато дослідників пропонують власні підходи щодо визначення сутності вкладів (депозитів), обговорюють різні ознаки їх класифікації, які впливають на практику залучення банками коштів юридичних та фізичних осіб. На мою думку, найбільш доцільним є таке визначення терміну: депозит — кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які відповідно до законодавства України розміщені вкладником на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку на іменних рахунках у учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи залучені таким учасником у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності.

За сучасних умов важливе значення для залучення банками депозитів має наявність довіри до банківської системи. Суб’єкти економіки та особливо населення, не маючи відповідної довіри до банків, не будуть вкладати свої кошти на депозити взагалі та\або будуть вкладати їх на невеликі терміни. Це стає реальністю в умовах фінансової кризи, коли погіршується ситуація в економіці, зменшуються доходи населення, відбувається девальвація гривні, існують інфляційні очікування. Негативно вплинуло на депозитне залучення коштів введення НБУ мораторію на дострокове розірвання депозитних договорів, а також не повернення низкою проблемних банків депозитів юридичним та фізичним особам. Зазначенні чинники підсилили відтік внесків із банківського сектора. Тому низка банків, щоб зменшити негативні наслідки відтоку коштів з депозитів, запропонувала вкладникам нові депозитні продукти, які характеризувалися використанням цінових та нецінових методів залучення коштів на вклади. До них можна віднести, зокрема:

  • підвищення відсоткових ставок по депозитах;

  • можливість розміщення коштів на короткі терміни (7,10,14 чи 21 день) з можливістю їх пролонгації;

  • відкриття депозитних рахунків, рижим яких дозволяє зняття коштів за першою вимогою вкладника, водночас з виплатою йому підвищених відсотків.

Підсумовуючи зазначимо, що в нинішніх умовах не варто чекати суттєвого притоку зарубіжних інвестицій, тому доцільним видається зосередження уваги на акумулюванні коштів з внутрішнього грошового ринку, зокрема через здійснення банками депозитних операцій. Зазначене можливе за умови посилення довіри інвесторів до банківської системи.

УДК 336.77

А. В. Яцюта, аспірант кафедри банківських інвестицій,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»,

начальник управління по роботі з корпоративними

клієнтами ТОВ КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА»

ОЦІНКА ВАРТОСТІ БАНКУ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Світовий досвід підвищення ефективності діяльності банків і підтримання їх на рівні, який забезпечує стабільну роботу всієї банківської системи здійснюється двома шляхами.

Перший передбачає, що головним джерелом росту капіталу банків є збільшення обсягів власних коштів в поєднанні з іноземними інвестиціями, така практика застосовувалась в країнах Центральної і Східної Європи.

Другий передбачає значну активізацію державних заходів по збільшенню капіталізації банків країни, ці заходи передбачають системний підхід до збільшення статутного фонду банків, їх ресурсозбереження, санації банків та інші. Ці заходи здійснювались в Японії, Норвегії, Чилі.

Вибір того чи іншого шляху обумовлюється, як вірно зазначає В. М. Рутгайзер, оцінкою вартості власного капіталу банку [3]. Тільки на основі оцінки вартості банків можна приймати обґрунтоване рішення щодо вибору того чи іншого напрямку підвищення капіталізації банків.

Як показує практика, оцінка вартості банку дійсно є необхідним елементом підвищення ефективності їх діяльності, це пов’язано з тим, що вона дає можливість побачити фінансові проблеми, які виникають перед банком, покращує координацію дій між різними підрозділами банківської системи, збільшує можливості в забезпеченні банка необхідними фінансовими ресурсами, сприяє більш раціональному їх розподілу, покращує контроль за діяльністю банка, стимулює персонал управління до реалізації таких заходів, які б сприяли підвищенню його капіталізації та прибутковості.

Інвестиції в банківську систему України здійснюються досить інтенсивно, тому питання оцінки вартості банків набуває особливої актуальності. Так, у жовтні 2005 року Raiffeisen international Bank-Holding Австрія придбав 93,50 % акцій банку Аваль на суму 1,028 млрд дол., у грудні BNP

Paribas Італія придбав 51,0 % акцій УкрСиббанку на суму 0,35 млрд. дол. В січні 2006 року Сбербанк России,придбав 100 % акцій НРБ на суму 0,1 млрд дол., в цей же період Внешторгбанк, Росія придбав 98 % акцій банку Мрія на суму 0,07 млрд дол. В червні 2007 року Unicredit, Італія придбав 95,0 % акцій Укрсоцбанку на суму 2,211 млрд дол., в цей же період Swedbank, Швеція придбав 100,0 %акцій ТАС-Комерцбанку на суму 0,735 млрд дол., в вересні цього року Commerzbank, Німеччина придбав 60,0 % +1 акція Форум банку на суму 0.6 млрд. дол. В лютому 2008 року відбувається купівля банком Intesa SanPaolo, 100,0 % акцій Правекс-Банку на суму 0,75 млрд дол. [2].

Це свідчить про те, що український банківський бізнес зростає в ціні, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s робить висновок про те, що доля іноземних банків буде повільно, але впевнено зростати, бо коли проаналізувати перші двадцять банків то серед них все менше тих, у яких відсутній іноземний капітал, хіба що ПриватБанк.

Нині кожен п’ятий банк — з іноземним капіталом, кожен 11 зі стовідсотковим іноземним капіталом. Слід зазначити також, що українські банки стали власниками уже шести іноземних дочірніх банків у п’яти країнах світу. Так, наприклад, ПриватБанк ще в 1994 році першим з українських банків ввійшов в капітал іноземного банку, тоді він придбав Регіональний інвестиційний банк (RIB). В 2006 році Укрпромбанк придбав 35 % уставного капіталу Армінвесцей банк придбав 50 % акцій МоскомПриватБанк (спочатку був створений власниками групи «Приват») у 2001 р. придбав Латвійський Paritate Banka, в 2007г цей банк придбав грузинській ТаоБанк, а «Дельта Банк» — білоруський Атом-банк. 2003 році банк «Південний» придбав у Латвії Ретбанку (Вірменія) [1].

Інтеграція України у міжнародний фінансовий простір та загострення конкуренції на ринку банківських послуг призводить до активізації процесів зміни власності на банки. Це проявляється у частковому або повному продажу вітчизняних банків іноземними, та навпаки придбанням іноземних банків українськими, розміщенні їхніх акцій серед інституційних інвесторів, а також у впровадженні сучасних інструментів управління банками, спрямованими на зростання вартості їх капіталу. У зв’язку з цим постає проблема об’єктивної оцінки вартості банків, що є ключовим при зміні права власності на їхні акції, а також аналізу у привабливості окремих об’єктів інвестування.

Література

1. Бізнес № 21 від 26.05.2008.

2. Матеріали сайту Національного банку України.

3. Рутгайзер В. М., Будицкий А. Е. Оценка рыночной стоимости комерческого банка. Методические разработки. — М.; Маросейка, 2007. — 224 с.

551




Скачать документ

Похожие документы:

  1. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ГЕТЬМАНА» Кредитно-економічний факультет Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 22 квітня 2010 р. УДК ... соціально-економічним розвитком: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів і молодих вчених. Київ, 3—6 червня ...
  2. Матеріали міжнародних науково-практичних конференцій студентів молодих вчених лікарів та викладачів

    Документ
    ... ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНИХНАУКОВО-ПРАКТИЧНИХКОНФЕРЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, ЛІКАРІВ ТА ... ів різних спеціальностей проведені 4 обласні науково-практичні конференції, 1 обласний семінар, школа орган ...
  3. « духовно-творчий потенціал студентської молоді психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації » матеріали ііі всеукраїнської науково- методичної конференції

    Документ
    ... в прилученні до духовних цінностей // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – 1993. – С.245. Людмила ... становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції. Хмельницький, 2003. – С. 56 ...
  4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ...
  5. Роль і місце бухгалте рського обліку контролю й аналізу в розвитку економічної науки та практики збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конфер енції 14 травня 2010 р удк 657 22

    Документ
    ... ї науки та практики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, 14 травня 2010 р. — ... підприємством / А. В. Шайкан / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практич­ної конференції ученых и специалистов [Теория и практика ...

Другие похожие документы..