Главная > Документ


АКТИВІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНУ ЗБОКУ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ ЧЕРЕЗ ІНСТРУМЕНТИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Сьогодні держава невзмозі фінансувати заходи, спрямовані на розв’язання проблем регіонального розвитку, тільки за рахунок бюджетних коштів. Тобто на місцеві органи лягає відповідальність щодо пошуку альтернативних джерел фінансування регіональних програм розвитку. З огляду на це органи місцевого самоврядування повинні застосувати механізм фінансування територій, заснований на якомога більшому залученні власних коштів підприємств і фізичних осіб регіону та їх використання як інвестиційних ресурсів. Автор пропонує здійснення пошуку альтернативних джерел фінансування потреб регіону через аналіз можливостей кредитної системи, тобто розглянути деякі наявні важелі кредитної системи держави на предмет залучення через них органами місцевого самоврядування додаткових коштів для регіону.

Для реалізації залучення коштів через кредитний механізм потрібна певна інфраструктура на зразок інвестиційних фондів, компаній чи інших посередників (небанківських фінансово-кредитних установ), для створення яких, як вже зазначалось, потрібні законодавчі передумови. Та у якості фінансових посередників регіональна влада може використовувати і банківську систему. Для зручності можна створити Регіональний банк інвестування (умовно назвемо його так) або використовувати будь-який існуючий банк у рамках довгострокового кредитування. Такий банк цілком міг би кредитувати підприємства пріоритетних для регіону галузей, використовуючи в якості джерела ресурси (вклади) фізичних та юридичних осіб. Можна розширити спектр банківських послуг через надання інноваційних кредитів (оскільки це кредит з підвищеним ризиком, банку слід подбати про підвищення вимог до платоспроможності такого позичальника). При цьому позичковий процент по таким кредитам з ціни кредиту повинен перетворитись у важіль регулювання швидкості обігу позикових коштів. Для цього доцільно крім основної ставки виділити додаткові — верхню та нижню, — та передбачити в кредитній угоді всі умови їх застосування. Оскільки кредити на розвиток пріоритетних галузей пов’язані зі значним ризиком (передбачається фінансування інноваційних проектів, іпотечне кредитування, пов’язане зі значними строками тощо), можливо є доцільним структурувати процентні ставки за ступенем ризику.

Органи місцевого самоврядування повинні контролювати, щоб кредитування господарства визначеної території відбувалося дійсно за запланованими напрямами — пріоритетами. Для цього також зручно використовувати в якості регулятора кредитну ставку: на потреби дійсно пріоритетних для регіону галузей застосовувати дещо нижчі ставки, ніж для решти позичальників.

З цією метою місцева влада повинна чітко визначитись зі своїми пріоритетами — в якому напрямі диверсифікувати регіон. Для цього на відповідному рівні слід створити певний інформаційний масив даних щодо цього питання, в який би входила інформація про:

— наявність інвестиційного попиту в регіоні — перелік тих галузей та підприємств, які потребують фінансової підтримки;

— обсяги інвестиційної пропозиції — інформація про наявні обсяги та строки вкладів у розрізі банків на даній території. Ця інформація не є конфіденціальною і не становить банківської таємниці, адже банки надають відповідні дані інформаційним джерелам (офіційні сайти банків, «Вісник НБУ» тощо), у тому числі і щодо власних пасивів, а саме там і містяться відомості про депозитну базу;

— узгоджені з відповідним органом місцевої влади напрями діяльності регіону, які слід стимулювати.

Маючи такі дані, органи місцевого самоврядування можуть впливати на обсяги та структуру кредитування за програмою регіонального розвитку, але за умови, що вони братимуть участь у формуванні кредитного механізму поряд з банками для фінансування такої програми. Звісно, що умови кредитування, які розробляють банки, є унікальними для кожного з них, але в даному випадку є доцільність співпраці з регіональною владою, яка визначатиме не тільки механізм фінансування певних напрямів економіки, але і повинна забезпечувати себе важелями регулювання цим процесом.

Щодо реалізації даної програми дій, то виникає питання про пріоритетні чи перспективні галузі або види діяльності, або напрями інвестування. Ймовірно, для цього потрібно визначитись з певними характеристиками галузей регіону, за якими і буде проходити відбір. На наш погляд доцільно класифікувати господарство регіону за критерієм віддачі від вкладених коштів, тобто чого досягне галузь у випадку отримання таких ресурсів. За цим критерієм галузі можуть розподілятись таким чином (рис.):

EMBED Word.Picture.8

Рис. Класифікація перспективних видів діяльності регіону

Далі орган місцевої влади розподіляє галузі та види діяльності регіону за даними групами, обирає для себе пріоритет чи пріоритети. У випадку відкриття Регіонального банку інвестування цей орган надсилає туди дану інформацію і перспективні галузі отримують кошти в зазначеному вище порядку кредитування. У випадку залучення до кредитного процесу суб’єктів банківської системи інформація надсилається до банка-партнера, з яким орган регіональної влади попередньо уклав угоду та узгодив всі умови кредитування, і виділення коштів на визначені об’єкти проходить за обумовленою схемою. У разі необхідності місцевий орган може втручатись в процес кредитування, здійснюючи свої регулюючі функції, але знов-таки в порядку взаємних домовленостей з банком.

УДК 336.763.33

Є. В. Афоніна, аспірантка кафедри фінансових ринків,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

БОРГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

За допомогою випуску різних видів боргових цінних паперів держава може змінювати строкову та відсоткову структуру свого боргу. Як показують дослідження, країни, що розвиваються, більше віддають перевагу нарощенню зовнішніх запозичень у порівнянні з розвиненими країнами. У свою чергу, ці зовнішні запозичення здебільшого формуються за рахунок середньо- та довгострокових єврооблігацій з фіксованою відсотковою ставкою [1, с. 7]. Ці твердження в цілому є вірними і для України. Частка боргових цінних паперів у структурі державного боргу нашої країни протягом останніх 5 років зростає і на кінець 2009 р. досягла 42 % (рис.).

Рис. Державні боргові цінні папери (ДБЦП) у структурі державного боргу України [5]

В Україні формування внутрішнього боргу відбувається переважно за рахунок випуску боргових цінних паперів Міністерством фінансів. Здебільшого для цього використовуються ОВДП, які розміщуються шляхом проведення аукціонів. Також у 2008—2009 рр. випускалися ОВДП для докапіталізації компанії «Нафтогаз України» та банків. Певний обсяг ОВДП був випущений для оформлення заборгованості Міністерства фінансів та НБУ, яка виникла на початку 1990-х рр. У 2009 р. Міністерство фінансів звернулося до випуску казначейських зобов’язань з метою розміщення їх серед населення через Ощадбанк. Але поки що даний інструмент відіграє незначну роль у формуванні державного боргу, оскільки населення обирає вкладення коштів у депозити.

Що стосується гарантованого боргу, то до його структури до недавнього часу входили лише внутрішні боргові цінні папери: облігації Державної іпотечної установи, векселі державної компанії Укравтодор та облігації державних підприємств «Авіант» та ХДАВП. Восени 2009 р. у процесі реструктуризації зобов’язань НАК «Нафтогаз України» уряд надав гарантії за новими єврооблігаціями компанії на суму 1,5 млрд дол. США, що відобразилося у структурі зовнішнього гарниованого боргу.

У формуванні зовнішнього державного боргу України суттєву роль відіграє розміщення єврооблігацій (ОЗДП) серед іноземних інвесторів. Всього за історію незалежності Україною було здійснено 19 випусків єврооблігацій, 7 з яких досі знаходяться у обігу.

З метою підвищення ефективності боргової політики слід звернутися до випуску нових видів боргових інструментів. Ключові пропозиції щодо розширення набору державних боргових цінних паперів зводяться до такого:

  1. поступове переключення країн, що розвиваються, на випуск боргових цінних паперів з довшим терміном обігу з метою зниження впливу [3, с. 16]. Ми вважаємо важливим введення у обіг на внутрішньому ринку дійсно довгострокових цінних паперів з терміном обігу 5 і більше років, які не створюватимуть напруженого графіку погашення як у короткостроковій, так і довгостроковій перспективі;

  2. визначення пріоритетності різних частин державного боргу з метою недопущення порушень прав існуючих кредиторів та інвесторів країни при випуску нових державних боргових зобов’язань. Тобто, повинна бути визначена черговість задоволення вимог кредиторів, і відсоткова ставка за державним борговим цінним папером має бути її відображенням [1, с. 3];

  3. випуск державних боргових цінних паперів з прив’язкою до ключових макроекономічних індексів [2, с. 3; 4, с. 48]. Найчастіше серед можливих варіантів використання індексів називають ВВП, але виникає проблема: країна мусить виплачувати у рік спаду вищі відсотки, тому що показники економічного зростання у попередньому році були високими. Щоб цьому запобігти, пропонуємо використовувати поквартальні показники і здійснювати виплату купона щоквартально. Такі боргові інструменти матимуть дещо спільне з акціями: інвестор розділяє з емітентом фінансові успіхи та невдачі.

Якщо говорити про випуск боргових цінних паперів з індексацією на рівень інфляції, то його доцільно здійснювати у місцевій валюті, щоб уникнути валютного ризику. Вагомим аргументом на користь державних боргових цінних паперів, індексованих на рівень інфляції є те, що вони запобігають використанню штучного підвищення рівня цін з метою здешевлення боргів.

Одним з ключових факторів здійснення вдалих випусків боргових цінних паперів є довіра до держави. Якщо її рівень є високим, набір боргових цінних паперів, за допомогою яких вона може залучити кошти, значно розширюється.

Література

1. Borensztein E., Chamon M., Jeanne O., Mauro P., Zettelmeyer. Sovereign Debt Structure for Crisis Prevention. — IMF, Washington DC., 2004.

2. Griffith-Jones S., Sharma K. GDP-Indexed bonds: making it happen. — DESA Working Paper No.21, 2006.

3. Guscina A. Impact of Macroeconomic, Political, and Institutional Factors on the Structure of Government Debt in the Emerging Market Countries. — IMF Institute, 2008.

4. Ульянецкий М. Анализ и перспективы начала эмиссии государственных облигаций, индексируемых на темпы роста ВВП// Рынок ценных бумаг. — 2008. — №2.

5. http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?cat_id=198378 — Розділ на Інтернет-сайті Міністерства фінансів України, присвячений державному боргу.

УДК 336.71

Д. В. Базарний,

аспірант кафедри банківської справи,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

ПОЄДНАННЯ ІНТЕРЕСІВ АКЦІОНЕРІВ ТА ПРАЦІВНИКІВ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Банківська система України зазнала серйозних потрясінь внаслідок світової фінансової кризи. Станом на 14.01.10 в Україні 14 банків знаходяться у стані ліквідації, у 12 установах діє тимчасова адміністрація [3]. Багато банків зазнають серйозних проблем внаслідок падіння загального рівня прибутковості, значного зростання відрахувань до резервів на відшкодування можливих втрат, недостатнього рівня ліквідності. На нашу думку, світова фінансова криз стала лише каталізатором подій, що спостерігаються у банківському секторі. Головна причина цих проблем носить системний характер. Пошук шляхів її вирішення потребує більш глибокого аналізу на рівні окремого банку, виявленні спільних проблем для банків та впровадженні, на основі отриманих результатів, єдиної державної програми відновлення стабільності банківської системи України.

Впродовж останніх років банківський сектор України стрімко зростав у розрізі активів. У той же час, ми спостерігаємо, вперше за багато років, негативний приріст (– 11,2 %) депозитів клієнтів. Збільшення дефіциту джерел фінансування підтверджується значним зростанням медіанного значення показника співвідношення кредитів та депозитів до 133,5 % (по Групі І — 250 %). Українські банки змушені здійснювати рефінансування значної долі кредитів за допомогою короткострокових інструментів ринку міжбанківського кредитування. Крім поглиблення ступеню невідповідності строків погашення, такий тип фінансування також зменшує прибутковість додаткових кредитів [2].

Подібне зростання активів не супроводжується покращенням операційної ефективності, а, відповідно, призводить до зростання граничної вартості додаткової одиниці активів. Тобто, збільшення портфелю активів не призводить до позитивних ефектів масштабу. Більш того, внаслідок стрімкого погіршення якості активів, загальний обсяг відрахувань до резерву на відшкодування можливих втрат по банківському сектору виріс до 7,1 % загальних активів, демонструючи вражаючий стрибок у 360 % у порівнянні з 2008 роком [2].

Аналізуючи витрати банків, варто відмітити значне зростання витрат на персонал в розрахунку на одного працівника (+ 40 % до 68 тис. грн). Оскільки вітчизняні банки почали значні скорочення чисельності працівників лише у першому кварталі 2009 року, зростання витрат на персонал в розрахунку на одного працівника свідчить про використання більш дорогих ресурсів і не пов’язано з певними структурними змінами [2].

Враховуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що банки України в цілому орієнтуються на стратегії, покликані нарощувати активи у короткий строк. Ситуація, що склалась на поточний момент, піднімає питання про здатність даних стратегій підтримувати стабільний розвиток банківських установ у довгостроковій перспективі.

Оскільки стратегія розвитку банку повинна бути відображена у системі матеріального заохочення персоналу, щоб мотивувати працівників до досягнення цілей, передбачених стратегією, то можна припустити, що наявні в українських банках системи матеріального заохочення мають вкрай короткотерміновий характер. Дана гіпотеза знаходить своє підтвердження у проведених дослідженнях [2]. При трансформації стратегії у систему матеріального заохочення головний акцент робиться на досягненні короткострокових цілей, або ж взагалі повну відсутність зв’язку між стратегією та системою матеріального заохочення.

З метою забезпечення стабільності розвитку банки мають переглянути наявні стратегії. Вони мають носити довгостроково-орієнтований характер. Оскільки реалізація даних стратегій покладена на персонал, то досягнення цілей, у яких зацікавлені акціонери, має буди стимульоване шляхом впровадження відповідних систем матеріального заохочення. Згідно із рекомендаціями Ради з фінансової стабільності (Financial Stability Board) ці системи мають передбачати [1]:

  • узгодження системи матеріального заохочення із загальною стратегію банку та розгляд її як елементу системи управління ризиками. Система матеріального заохочення має враховувати схильність до ризику та індивідуальні матеріальні очікування ключових працівників та осіб, що приймають рішення стосовно управління ризиками, поєднуючи їх з інтересами акціонерів;

  • визначення обґрунтованих та досяжних цілей на довгостроковий період (більше ніж на один рік);

  • врахування усіх типів ризиків при визначенні рівня фінансування для змінної частини компенсаційного пакету, включаючи інвестиційний ризик для акціонерів (альтернативна вартість вкладеного капіталу);

  • витрати на персонал повинні корелювати із довгостроковою результативністю банку, і таким чином запобігати надмірним виплатам та необґрунтованим скороченням чисельності працівників. Система матеріального заохочення має бути структурована таким чином, щоб відображати дійсно «змінні» витрати, уникаючи гарантованих виплат.

Відновлення стабільності банківської системи є одним із головних завдань для забезпечення стабільного розвитку економіки України. Відновлення можливе лише за умови системного, багатостороннього підходу до проблеми. Звичайно ж, управління витратами на персонал не є вичерпним заходом для забезпечення стабільності діяльності. Проте, оскільки через систему матеріального заохочення забезпечується трансформація стратегії банку в індивідуальні цілі працівників, цей напрямок вдосконалення відіграє вирішальну роль у забезпеченні стабільного розвитку банківської установи.

Література

1. FSB Principles for Sound Compensation Practices. — September 2009.

2. Incentive Compensation Survey 2009, Finopis Consulting.

3. www.bank.gov.ua — сайт Національного Банку України.

УДК 338.46.336.7

Н. П. Баріда,

старш. викл. кафедри банківської справ,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імена Вадима Гетьмана»

РОЛЬ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ ЗАСТАВИ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ БАНКУ

Банківське кредитування, як і будь яка прибуткова діяльність, пов’язано з ризиком втрати розміщених ресурсів. Особливо загострились питання кредитних ризиків в Україні, під впливом фінансово-економічної кризи. Частка проблемних кредитів у структурі кредитних портфелів комерційних банків, становить у середньому за 2009 рік 30 %.

Одним із найнадійніших інструментів хеджування кредитних ризиків є застава. Але, сьогоднішня ситуація на ринку нерухомості та в сфері іпотечного кредитування свідчить про те, що застава стала одним із факторів підвищення кредитного ризику. Зниження цін на нерухомість та землю, що перебувають у банківській заставі, в останні роки на 30—40 %, свідчить про те, що приблизно на стільки ж фактор ризику застави підвищив кредитний ризик.

З практичного погляду очевидно, що частково вирішити проблему можна через об’єктивну оцінку застави, яка максимально точно відображає ринкову вартість нерухомості, що заставляється. Усім зрозуміло, що докризові ринкові ціни на українську нерухомість (земля, житло) у великій мірі були «спекулятивними», тобто не відповідали національному рівню платоспроможності населення та продуктивності праці. При цьому банки, приймаючи у заставу таку нерухомість, не враховували спекулятивну складову ринкової ціни і не прогнозували імовірність «обвалу» цін.

В Україні ще не сформовано цілісного погляду щодо методології оцінки вартості застави. В міжнародній практиці застосовується міжнародний стандарт оцінки №4 «Оцінка з ціллю застави», в Росії уже розроблено та запропоновано уряду проект Федерального стандарту оцінки «Оцінка з ціллю застави», в українській законодавчо-нормативній базі про оцінку з ціллю застави згадується тільки в НСО №2 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», у такому контексті «при оцінці об’єктів з ціллю застави визначається ринкова вартість» [2].

Оцінка активів з ціллю застави, як хеджуючого інструмента кредитних ризиків, повинна здійснюватись виходячи із найбільш імовірного варіанту реалізації майна в умовах дефолтної ситуації. Як свідчить зарубіжний досвід, для цього найбільш доцільним є впровадження у вітчизняну практику оцінки з ціллю застави, визначення заставної вартості.

Згідно із міжнародною практикою оцінки, з ціллю застави банківських кредитів визначають, заставну вартість. У Міжнародних стандартах оцінки, присутнє таке визначення: «Заставна вартість — (mortgage lending value, MLV) — це вартість майна, визначена оцінювачем, що проводить обачну оцінку майбутньої реалізаційної вартості майна з урахуванням довготривалих стійких аспектів майна, нормальних і локальних умов ринку; поточного використання і відповідних альтернативних варіантів використання майна» [1].

У міжнародній банківській практиці, заставну вартість враховують при оцінці кредитних ризиків позичальника, вона впливає на кредитний рейтинг позичальника. У вітчизняній практиці, банки враховують при формуванні резервів під кредитні ризики та оцінці кредитоспроможності позичальників, тільки вид застави та адекватний їй клас застави [3].

Заставна вартість — це найбільш імовірна грошова сума, яку можна отримати для задоволення вимог банку в результаті реалізації предмету застави. Доцільно обчислення заставної вартості здійснювати, безпосередньо кредитними працівниками банків. Базовою для розрахунку заставної вартості слід застосовувати ринкову вартість, визначену незалежним оцінювачем та зафіксовану у «Звіті про оцінку майна».

Заставну вартість визначають, виходячи із прогнозованого варіанту звернення стягнення на заставне майно. При цьому, заставна вартість розглядається як сума, виручена від продажу предмета застави, за мінусом втрат і збитків, пов’язаних із зверненням стягнення на предмет застави і його реалізацією.

Для підвищення ролі оцінки вартості застави у мінімізації кредитних ризиків банків доцільно:

  • проведення банківськими оцінювачами моніторингу та постійної, глибокої аналітичної роботи щодо угод купівлі-продажу на всіх сегментах ринку об’єктів застави;

  • регламентація питань оцінки застави банківських кредитів на законодавчо-нормативному рівні, а саме — розробка та прийнята національного стандарту «Оцінка з ціллю застави», розробка та впровадження на рівні НБУ інструкції по роботі із заставою в комерційних банках та методики обчислення заставної вартості.

Література

1. Міжнародні стандарти оцінки. Стандарт № 4. «Оцінка для забезпечення позик, заставних, боргових зобов’язань». — Міжнародний комітет по стандартах оцінки майна. 1994.

2. Оцінка нерухомого майна. Національний стандарт оцінки № 2. Затв. постановою КМУ від 28 жовтня 2004 № 1442.

3. Положення про порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління Національного банку України від 6.07.2000 року № 279, із змінами від 6.07.2007.

УДК 336.71:330.131.7

С. В. Башлай, канд. екон. наук, доц.

кафедри банківської справи,

Українська академія банківської справи НБУ



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ГЕТЬМАНА» Кредитно-економічний факультет Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 22 квітня 2010 р. УДК ... соціально-економічним розвитком: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів і молодих вчених. Київ, 3—6 червня ...
  2. Матеріали міжнародних науково-практичних конференцій студентів молодих вчених лікарів та викладачів

    Документ
    ... ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНИХНАУКОВО-ПРАКТИЧНИХКОНФЕРЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, ЛІКАРІВ ТА ... ів різних спеціальностей проведені 4 обласні науково-практичні конференції, 1 обласний семінар, школа орган ...
  3. « духовно-творчий потенціал студентської молоді психолого-педагогічні проблеми формування та реалізації » матеріали ііі всеукраїнської науково- методичної конференції

    Документ
    ... в прилученні до духовних цінностей // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – 1993. – С.245. Людмила ... становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції. Хмельницький, 2003. – С. 56 ...
  4. Економіка та менеджмент перспективи розвитку матеріали доповідей міжнародної науково-практичної конференції

    Документ
    ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ... ітової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – ...
  5. Роль і місце бухгалте рського обліку контролю й аналізу в розвитку економічної науки та практики збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конфер енції 14 травня 2010 р удк 657 22

    Документ
    ... ї науки та практики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, 14 травня 2010 р. — ... підприємством / А. В. Шайкан / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практич­ної конференції ученых и специалистов [Теория и практика ...

Другие похожие документы..