Главная > Документ


АНАЛІЗ ФОРМОУТВОРЮЮЧИХ ЕЛЕМЕНТІВ ВІЗУАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА М. ДОНЕЦЬКА ЯК ЕКОЛОГІЧНОГО ФАКТОРА

П.С. Константинов, В.В. Назарова

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

З середини ХХ століття різко змінилося візуальне середовище у бік панування темно-сірого кольору, переважання прямокутних об’ємів, а також багатоповерхових будівель зі скляною поверхнею та великою кількістю однотипних елементів. Це зумовило формування агресивного гомогенного візуального середовища, що негативно впливає на здоров’я людини. Елементи природного середовища є еталонами комфортного для людини візуального середовища, однак, у зв’язку з глобальними процесами урбанізації людство повністю втратило можливість насолоджуватися красою природи, отримавши замість цього «красу» сучасного міста, з його однорідним тьмяним середовищем, яке не лише не доставляє естетичної насолоди, але і породжує велику кількість соціальних проблем внаслідок порушення психофізичного стану людини. Доказом є той факт, що останнім часом у всіх крупних містах збільшилася кількість людей з психічними захворюваннями. Фахівці назвали це явище «синдромом великого міста». Для створення комфортного природоподібного візуального середовища міста необхідно вивчити особливості його формоутворюючих елементів.

Метою нашої роботи є розгляд стану формоутворюючих елементів візуального середовища м. Донецька ( мікрорайони, вулиці, внутрішньо квартальні споруди, будівлі та споруди різної поверховості і функціонального значення,елементи благоустрою, озеленений простір) для виявлення в місті територій з агресивними, гомогенними полями, які є особливо небезпечними елементами візуального середовища, оскільки негативно впливають на міську екосистему.

Для аналізу ми провели дослідження впливу міських ландшафтів м. Донецька на людину за допомогою методики Філіна В.А. Оцінювався вплив форми будівель на комфортний стан людини, виявлявся ступінь агресивності візуального середовища. У якості критерію використовували коефіцієнт агресивності будівель. Для проведення експерименту відібрали 50 осіб у віці 19-25 років, що не мають порушення органів зору, що відрізняються за професійною ознакою, за темпераментом, а також за місцем мешкання. Для відбору респондентів із стійким психофізичним станом використовувався тест Люшера. Було запропоновано розглянути фотографії 30 архітектурних споруд міста Донецька різних років побудови та різного функціонального призначення і дати кожній з них оцінку по п’ятибальній шкалі, а також відповісти на декілька запитань відносно особистого ставлення до об’єкту.

За результатами опитування рахувався коефіцієнт агресивності кожної з архітектурних споруд за формулою

Кагр = (1/Р) *100,

де Р – середня кількість балів.

Було виявлено ступінь агресивності даних архітектурних споруд.

Аналіз результатів експерименту дозволив зробити висновок, що найменшою агресивністю характеризуються будинок Донецького академічного українського драматично-музикального театру, Донецького академічного державного театру опери та балету ім. А.Б. Солов’яненка, а також церковні споруди. Саме споруди культурного та духовного освічення створювались по принципу комфортного середовища, щоб людина почувала себе спокійно.

Приклади позитивних:

Рис. 1. Фасад. Кагр =21,7%

Рис. 2. Фасад. Кагр=17,2 %

Приклади агресивних:

Рис. 3. Фасад. Кагр =67,2%

Рис. 3. Фасад. Кагр =65 %

Формоутворюючі елементи цих будівель запозиченні з природи, оскільки таке завершення мають дерева, чагарники, рослини, що складають основну масу візуальних елементів у довкіллі. Найбільш агресивними є багатоповерхові будівлі з зеркальною поверхнею, а також старі будівлі, які мало вписуються в сучасну архітектуру міста. Але результати тестів показують, що стан візуального середовища нашого міста не можна назвати комфортним, а отже, насиченість візуального середовищаоднорідними візуальними елементами негативно впливає на стан людини, тобто діє як будь-який інший екологічний чинник, що складає місце існування людини.

Треба пам’ятати, що архітектура – це довговічний , дорогий и матеріаломісткий пласт культури, в якому матеріалізовані гігантські фізичні и інтелектуальні зусилля цивілізованого суспільства. Ці зусилля не мають бути марними. Перш за все об’єкти архітектури повіни тішити око. Вони повинні позитивно впливати в емоційному і етичному відношенні на людину, яка знаходиться під впливом все життя і, звичайно, вони не повинні завдавати збитку здоров’ю.

ОЗЕЛЕНЕНИЕ ТЕХНОГЕННО ВОССТАНОВЛЕННЫХ ЭЛЕМЕНТОВ КАК СПОСОБ РЕШЕНИЯ ПРОБЛЕМ ТЭК

Попченко Д.С., Артамонов В.Н.

Донецкий национальный технический университет

Предложено использование не горящих недействующих породных отвалов в качестве элементов экосети г. Донецка. Подготовительным этапом для такого включения служит оценка состояния отвала на текущий период и определение коэффициента озелененности.

Одна из экологических проблем топливно-энергетического комплекса (ТЭК) – это утилизация отходов промышленной деятельности в рамках комплекса.

Главным собственным энергоносителем в Украине является уголь, и соответственно одним из основных видов отходов ТЭК является порода, которая извлекается при добыче угля.

Порода, выданная на поверхность, складируется в породные отвалы. Породный отвал – это источник целого ряда проблем: загрязнение атмосферы взвешенными веществами и продуктами горения (в том числе парниковые газы), отчуждение территории под отвал (включая механическую- и санитарно-защитную зоны) и др.

Для того чтобы полностью ликвидировать опасность, которую несут отвалы, их необходимо было бы разобрать, а породу утилизировать. Однако, это применимо к отвалам, которые не рекультивированы и не самоозеленены. Потому что, если отвал «самовосстановился», то разрушать естественно созданную экосистему не имеет никакого смысла. Такие территории необходимо рационально использовать. Например, включить их в состав элементов экосети города.

Экосеть - это единая территориальная система, включающая участки природных ландшафтов, которые подлежат особенной охране, территории и объекты природно-заповедного фонда, курортные и лечебно-оздоровительные, рекреационные, водозащитные, полезащитные территории и др. К структурным элементам экосети относятся ключевые, соединительные, буферные и возобновленные территории.

Рекультивация (без переформирования) не горящих недействующих отвалов (43 единицы) позволит увеличить площадь зеленых насаждений на 156,77 га. А если учесть размеры санитарно-защитной зоны в размере 300м по периметру каждого отвала, то значительно больше.

В условиях дефицита «зеленых» территорий в городе - зелёными насаждениями общего пользования город обеспечен на 57,2%, значение площади лесных угодий составляет 1,08 % при необходимых 12,5 % - такие мероприятия чрезвычайно актуальны.

Для определения масштабов работ по рекультивации в первую очередь необходимо оценить степень озеленения породных отвалов на данный момент. Для этого предлагается применять коэффициент озеленения отвалов (используя, как вспомогательную, программу Google Earth), который характеризует отношение площади зеленых насаждений к площади породного отвала, свободной от озеленения.

Рис. 1. – Отвал №2 шахты им. Абакумова

Оценим степень озелененности на примере отвала №2 шахты им. Абакумова, используемый совместно с шахтой им. Скочинского (рис.1). Площадь отвала – 227000 м2 , высота отвала – 60 м.

Методом наложения сетки, мы определили, что озеленение данного отвала составляет порядка 31 %.

Таким образом, коэффициент озеленения составит:

где Sоз – площадь, занятая зелеными насаждениями, Sобщ - общая площадь отвала.

На основании полученных для каждого отвала коэффициентов, можно определить порядок озеленения и степень необходимого дополнительного озеленения, приняв за эталонный отвал, который наиболее достоверно репрезентует ландшафты и биоразнообразие данной зоны.

Список литературы:

  1. Остапко В. М., Глухов О. З., Блакберн А. А., Мулєнкова О. Г., Ендеберя А. Я. Регіональна екологічна мережа Донецької області: концепція, програма та схема - Донецьк: ТОВ ТЕХНОПАРК, 2008. - 96 с.

  2. Стаття «Рівень озеленення міста Донецька як екологічний показник сталого розвитку», Поволоцька І.В. - Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів – 2010 / Матеріали ХХ Всеукраїнська наукова конференція аспірантів і студентів. – Донецьк, ДонНТУ – 2010.

ОСНОВНЫЕ СПОСОБЫ ОБЕЗВРЕЖИВАНИЯ БЫТОВЫХ ОТХОДОВ

Лунева О.В.

Донецкий национальный технический университет

В статье изложена актуальная проблема обезвреживания твердых бытовых отходов, проанализированы основные способы их обезвреживания, показаны достоинства и недостатки.

Ежегодный прирост твердых бытовых отходов в Украине составляет близко 35 млн.м3, а накопленная за все годы их количество достигает больше 3 млрд. м3. Только в Донецкой области ежегодный прирост ТБО составляет 6 млн.м3 (350 - 400 кг/год на 1 человека) [1].

Из более чем двадцати известных способов обращения с ТБО. В последние десятилетия в мировой практике получили распространение три: захоронение на полигонах, сжигание и компостирование отходов.

Наибольшее распространение в Украине получила система захоронения на полигонах. Анализ литературных источников позволил установить, что с одной стороны полигоны – простые и дешевые сооружения. Но с другой стороны – это сложная биохимическая система, которая имеет ряд экономических и экологических недостатков:

К недостаткам полигонов в экономическом плане относятся:

  • безвозвратная потеря утильных фракций;

  • вывод из обращения на длительный период больших площадей земной поверхности;

  • чрезмерно быстрое переполнение существующих полигонов из-за большого объема и малой плотности размещаемых отходов

  • отсутствие площадей, пригодных для размещения полигонов на удобном расстоянии от крупных городов.

Полигоны – это потенциально опасный экологический объект из-за наличия:

  • фильтрата (продукта био- и физико-химических реакций), загрязняющего водоисточники;

  • бесконтрольно выбрасывают в атмосферу метан и другие свалочные газы, которые не только загрязняют воздух вокруг сооружения, но и, по последним данным, отрицательно влияют на озоновый слой Земли.

  • неприятным побочным эффектом свалки для близлежащих домов могут быть нашествия крыс и тараканов особенно устойчивых к химическим препаратам.

Способ мусоропереработки на основе компостирования отвергается по причинам:

  • 30% некомпостируемых остатков требуют захоронения;

  • загрязненности компоста тяжелыми металлами.

Поэтому пристальному вниманию было подвергнуто мусоросжигание. Мусоросжигание [2] – это наиболее сложный и «высокотехнологичный» вариант обращения с отходами. Главный недостаток мусоросжигательных заводов – трудность очистки выходящих в атмосферу газов от вредных примесей, особенно от диоксинов. Кроме того, эти заводы превосходят мусороперерабатывающие заводы по капитальным и эксплуатационным затратам. Увеличение содержания в ТБО полимерных материалов приводит к увеличению концентрации вредных выбросов в выходящих газах. Для снижения экологической опасности мусоросжигательного завода приходится предусматривать вторую и третью степень очистки отходящих газов, что еще больше увеличивает капитальные затраты. Сложной задачей при эксплуатации таких заводов является, наряду с очисткой отходящих газов, утилизация или захоронение остающихся после сжигания (до 30% от сухой массы ТБО) токсичной золы и шлака.

Таким образом, проведенный анализ современных подходов позволил установить, что одним из перспективных способов является пиролиз ТБО [3].

Список литературы:

  1. Доклад о состоянии окружающей среды в Донецкой области; под ред. С. Третьякова, Г. Аверина. – Донецк, 2007. – 116 с.

  2. Беньямовский Д.Н. Термические методы обезвреживания твердых бытовых отходов. – М.: Стройиздат, 1979. – 192 с.

  3. Пат. 79548 UA, МПК7 F 23 G5/027. Способ утилизации отходов / О.В. Лунева, В.К. Костенко, В.И. Горда, Е.С. Матлак, С.Ю. Приходько (Украина); ДонНТУ. – № 09071; заявл. 26.09.2005; опубл. 10.04.2007, Бюл. № 4. – 6 с.

РОЗРОБКА НАУКОВОГО ОБГРУНТУВАННЯ СТВОРЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ «ІНГУЛЕЦЬКИЙ»

Дмитрук Ю. Г., Бойко П. М.

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Місце розташування запропонованого об’єкту – частини території двох адміністративних областей України – Снігурівського району Миколаївської та Білозерського району Херсонської областей, вздовж течії річки Інгулець.

Головним метою роботи було шляхом дослідження території та оцінки її сучасного стану проробити всі аспекти наукового обґрунтування створення регіонального ландшафтного парку, для розширення мережі об’єктів природно заповідного фонду різного рангу в тих місцевостях, де відсоток заповідності недостатній, а збереглись цінні природні екосистеми, раритетні пам’ятки культурно-історичної спадщини, де кількість та площа природно-заповідних територій є значно меншою за необхідну.

Відсоток заповідності в Степовій зоні є значно меншим за загальноприйнятий світовою спільнотою і складає приблизно 7% загальної території. Цей показник навіть віддалено не доходить до загальносвітових, затверджених багатьма міжнародними угодами, в узгодженні яких брала участь і Україна. За їх рішеннями частка заповідних територій має складати не менше 10% від площі адміністративно-територіальної одиниці – області, республіки, країни.

Територія Степової зони України характеризується надзвичайно високим ступенем антропогенного перетворення. Її більша частина перетворена на аграрні ландшафти, більша частина з яких, біля 70% є орними землями. Ці показники є неприпустимими та найвищими у Європі. З іншого боку, на сучасному етапі розвитку України, потужним негативним фактором є нецільове використання цінних природних екосистем, таке як господарювання у водоохоронних зонах великих водних об’єктів, самовільне використання природних ресурсів, потужне та необґрунтоване рекреаційне навантаження та інші. Через такий ступінь перетворення, природні екосистеми збереглись лише незначними острівками, більшою частиною в незручних для розорювання територыях, а саме – на схилах балок та ярів, на крутих берегах річок, у засолених та перезволожених екосистемах, на сипких супіщаних ґрунтах. Особливо це характерно для херсонського правобережжя Каховського водосховища та нижньої течії Інгульця.

Тому переведення цих територій в ранг тих, що мають особливу природоохоронну цінність, відображають природні зональні степові екосистеми та підлягають особливій охороні є актуальним завданням. Також запроектовані об’єкти можуть значно підвищити екологічну свідомість місцевого населення, так як одним з завдань регіональних ландшафтних парків є сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Саме таким об’єктом повинен стати запроектований РЛП «Пониззя Інгульця».

Перед нами були поставлені такі завдання:

  1. Провести рекогносцировочне дослідження даної території пониззя р.Інгульця.

  2. Використовуючи провідні методики провести фітосозологічні дослідження.

  3. Оцінити ступінь збереження раритетного біорізноманіття запропонованого РЛП.

Використовувались такі класичні методики досліджень як маршрутно-рекогносцировочна, метод паралельних ходів, закладання геоботанічних профілів та проведення геоботанічних описів, оцінки літературних джерел та ін.

Даний природний комплекс являє собою стик двох природних елементів – зонального степового та інтразонального прирічкового біологічного та екосистемного різноманіття. Тут в природному стані збереглись такі цінні екосистеми як:

1) трав’янисті та чагарничково-трав’янисті екосистеми ксерофітного типу, що формуються в умовах недостатнього зволоження – це справжні типчаково-ковилові степи з домінуванням Festuca valesiaca, Stipa capillata, S. ucrainica, S. lessingiana, Bromopsis riparia. Вони переважають на схилових ділянках без або з незначними виходами вапняків (до 5-15%).

2) На схилах, кут нахилу яких більше 5о, або в місцях, з значними процесами денудації превалюютькарбонатні відслонення з відсотком денудації поверхні більше 80% з домінуванням Genista scytica, Pimpinella titanophylla, Linum czernjaevii, Paronychia cephalotes;

3) з відсотком денудації 80 - 45 % з переважанням Thymus dimorphus, Bromopsis riparia, Astragalus albidus, Galatella villosa;

4) з відсотком денудації менше 45% з домінуванням Stipa lessingiana, Festuca pseudovina, Galatella villosa, Tanacetum millefolium, Alyssum tortuosum.

В заводях та в частинах берегів, що періодично затоплюються знаходяться низинні (евтрофні) болота: чагарникові з домінуванням Salix cinerea, високотравні з домінуванням Phragmites australis, Typha angustifolia, T. latifolia, Acorus calamus та осокові з домінуванням Carex acuta, C. acutiformis, C. appropinquata, C. caespitosa.

В місцях переходу від степових до плавневих та болотних біогеоценозів своєрідним екотоном є остепнені луки на багатих лучних ґрунтах з домінуванням Poa angustifolia, Carex praecox.

Вказані вище аспекти не піддають сумніву необхідність створення на даній території об’єкту природно-заповідного фонду.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ЗОЛОШЛАКОВИХВІДХОДІВ ТЕС

Скринецька І.В., Луньова О.В.

Донецький національний технічний університет

В статті проаналізовані золошлакові відвали, які займають тисячі гектарів земель, придатних для використання в сільському господарстві. Особливо ця проблема актуальна для Донбасу – регіону з величезною кількістю теплоелектростанцій. Показано, що золошлакові відходи є цінною вторинною сировиною, яку можна використовувати у різних галузях господарства, зокрема у будівництві.

На території України нараховується 25 потужних теплоелектростанцій (ТЕС) та значна кількість котелень, теплоцентралей і інших підприємств цієї галузі. Протягом року вони продукують близько 30 млн. т золошлакових відходів, котрі складають для країни значну екологічну проблему, у світі щорічно утворюється близько 700 млн. т золошлакових відходів [1].

Паливо спалюють при температурі в топці на рівні 1200-1700 °С у вигляді дрібних кусків або у пиловидному стані, що призводить до появи відходів у вигляді шлаку і золи. Зола і шлак є великотоннажними відходами. Так, наприклад, теплова електростанція потужністю 1 млн кВт за добу спалює близько 10 000 т вугілля, при цьому утворюється близько 1000 т золи і шлаку [2].

Найбільш перспективною галуззю використання золошлакових відходів є будівництво. Зола і шлак мають гідравлічну активність і можуть використовуватися для виробництва бесклінкерних в'яжучих, як сировинні компоненти для отримання цементного клінкеру і як добавки до цементів. З бесклінкерних в'яжучих найбільш відомий вапняно-зольний цемент, що отримується спільним помелом золи і вапна. Склад вапняно-зольних цементів залежить від вмісту в золі активного оксиду кальцію, оптимальна кількість вапна в цьому цементі складає 10-40%. 3оли і шлаки використовують як добавки при виробництві портландцементу. У портландцемент додають до 15% золошлаки, в пуццолаповий до 25-40% [2]. Введення золи в цемент знижує його міцність в початкові строки твердіння, а при тривалих термінах твердіння міцність цементів з золою стає більш високою. Шлаки, що використовуються для виробництва щебеню, повинні бути стійкі проти розпаду, тому паливні шлаки рекомендується застосовувати після тривалого (3-6 місяців) вилежування у відвалах, в результаті чого стабілізуються основні властивості та структура. Паливні шлаки та зола є сировиною для виробництва штучного пористого заповнювача - аглопориту. При звичайній технології його одержують у вигляді щебеню. Розроблено також технології виробництва аглопоритового гравію із золи, глинозольного керамзиту і зольного гравію. Розроблено технології виробництва обпалювальне і безвипалювального зольного гравію, що дозволяють використовувати практично будь-які золи, одержувані від спалювання різних видів вугілля. Встановлено ефективність введення золи до 20-30% замість цементу при виготовленні бетонів і розчинів [2]. З паливних золошлаків отримують плавлені матеріали: шлакову пемзу і вату. Розроблено технологію виробництва високотемпературної мінеральної вати методом плавки в електродуговій печі. Цей матеріал використовується для ізоляції поверхонь з температурою до 900-1000 ° С. Також можливе отримання стекол, архітектурно-будівельних виробів і облицювальних плиток.

Одним з основних споживачів золошлакових відходів є дорожнє будівництво, де їх використовують як засипку при влаштуванні основ, для приготування асфальтобетонних покриттів. Золу використовують також як наповнювачі для виробництва мастик рулонних покрівельних матеріалів.

Особливого значення набуває такий напрямок утилізації золошлакових відходів як збагачення золи германієм, скандієм, ітрієм та іншими рідкісними елементами [3]. Вміст окремих елементів у золі в 2-10 разів перевищує аналогічний в природних породах і навіть рудах кольорових металів. Інколи спостерігається збагачення золошлакових відходів радіоактивними елементами. Тому при використанні таких відходів в процесах виробництва будівельних виробів та матеріалів необхідно проводити ретельний контроль за їх складом та активністю.

Вугілля та інші породи цього класу вміщують 85-88 % всіх запасів германію у земній корі. Однак його вміст в золі досить незначний, тому золу попередньо збагачують. Для цього в золу додають 20-25 % вугілля і проводять плавлення отриманої суміші при температурі 1180-1260 °С у відновлювальній атмосфері [3]. В результаті процесу вміст германію у вигляді GеО в порівнянні з первинною золою збільшується в 10-20 разів. В отриманому концентраті вміст германію сягає 6-10 %, що робить його цілком придатним для отримання металевого германію.

В золошлакових відходах, відмічається значний вміст глинозему - сировини для виробництва алюмінію та коагулянтів для очищення і підготовки води. Вміст алюмінію в золі вугілля різних родовищ коливається в межах 22-38 % [4]. Для виробництва 1 т глинозему чи коагулянту необхідно 3,76 т золи, 8,0 т вапняку, 0,15 т соди, 1294 м3 природного газу, електроенергія, водяна пара, стисле повітря.

Більшість виробів та матеріалів за своїми характеристиками не гірші за матеріали та вироби, які отримані з використання традиційних компонентів. Однак, утилізація золи і шлаків потребує вирішення цілого комплексу питань від розробки технічних умов на їх застосування до перебудови психології господарників щодо вторинних мінеральних ресурсів.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Інформація про надання грифів міністерства освіти і науки 2010 рік

    Документ
    ... закладах освіти» (№1/11-7862 від 16.08.10), НаціональнийтехнічнийуніверситетУкраїни «КПІ». - А.В.Жаркіх, Н.В.Гайдай та ... ), Донецькийнаціональнийтехнічнийуніверситет. - Г.Н.Семенцов, М.М.Дранчук, О.В.Гутак та ін. «Основи моніторингу технологічних ...
  2. Інформація про надання грифів міністерства освіти і науки 2010 рік

    Документ
    ... закладах освіти» (№1/11-7862 від 16.08.10), НаціональнийтехнічнийуніверситетУкраїни «КПІ». - А.В.Жаркіх, Н.В.Гайдай та ... ), Донецькийнаціональнийтехнічнийуніверситет. - Г.Н.Семенцов, М.М.Дранчук, О.В.Гутак та ін. «Основи моніторингу технологічних ...
  3. Міністерство освіти і науки україни національний педагогічний університет імені

    Закон
    МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОГРАФІЯ ... сучасних методичних концепцій татехнології навчання хімії у вищих технічних закладах освіти: Повідомл. 1. ...
  4. Перелік пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і розробок вищих навчальних закладів ііі-і v рівнів акредитації та наукових установ міністерства освіти і науки молоді та спорту на 2012-2015 роки

    Документ
    ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Міністерстваосвіти і науки, молоді таспортуУкраїни від 07.06. ... освіти і культури. Андрущенко В.П., д. філос. н., проф., академік Національної академії педагогічних наукУкраїни Кіровоградський національнийтехнічнийуніверситет ...
  5. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ (4)

    Документ
    ... СТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТАСПОРТУУКРАЇНИ ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ Затверджено Голова приймальної комісії Волинського національногоуніверситету ... іонів та населених місць України // Український географічний журнал ...

Другие похожие документы..