textarchive.ru

Главная > Документ


РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Тема 1. Предмет та основні категорії педагогіки.

  1. Педагогіка як наука і навчальний предмет.

  2. Структура педагогічної науки.

  3. Основні категорії педагогіки.

  4. Зв'язок педагогіки з іншими науками.

  5. Характеристика основних течій сучасної педагогіки.

Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.

1. Педагогіка як наука і навчальний предмет.

Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування системи освіти.

Педагогіка – це є фундаментальна суспільна галузева наука.

Педагогіка як система знань про навчання, виховання і систему освіти, може вважатися найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з системи педагогічних наук відділилася психологія, яка з самого початку розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням.

Саме поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.

Джерелами педагогіки є:

  • педагогічна спадщина минулого

  • передовий педагогічний досвід

  • народна педагогіка

  • педагогічні дослідження

Об’єкт педагогічної науки - цілеспрямований процес формування особистості і колективу, який проходить в усіх сферах суспільства.

Предмет педагогічної науки - сама людина сутність її розвитку і формування, визначення на цій основі теорії та методики виховання, як спеціально організованого педагогічного процесу.

На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі

завдання:

  • вдосконалення змісту освіти;

  • вироблення принципово нових

  • засобів навчання, навчального обладнання;

  • підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;

  • комп'ютеризація праці вчителя;

  • вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання;

  • підсилення виховної ролі уроку;

  • вдосконалення змісту й методики виховання;

  • удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці;

  • вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

2.Структура педагогічної науки.

Педагогіка є галузевою тому, що має власну галузеву структуру і складається з різних педагогічних наук.

Структура педагогічних наук

1) Загальна педагогіка – наука, яка вивчає основні закономірності здійснення навчально-виховної діяльності і функціонування освіти.

2) Вікова педагогіка – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з урахуванням вікових особливостей людини. Тут можна також навести також таку науку, як андрагогіка – педагогіка дорослих.

3) Історія педагогіки – наука, що вивчає минуле педагогіки і відбирає той досвід, що може бути використаний в наш час.

4) Порівняльна педагогіка – вивчає особливості здійснення педагогічної діяльності в різних країнах з метою визначення позитивного педагогічного досвіду для вітчизняної системи освіти.

5) Дидактика – це теорія навчання.

6) Теорія виховання .

7) Соціальна педагогіка.

8) Спеціальна педагогіка- галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-нестандартному середовищі.

Спеціальна педагогіка підрозділяється на такі науки:

  • олігофренопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей;

  • тифлопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;

  • сурдопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху

  • логопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови;

  • дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес;

  • пенітенціарна педагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі в'язнів (порушення волі).

  • ресоціалізаційна педагогіка – вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності з метою соціальної адаптації людей, які відбули покарання або таких, які перенесли тривалі хвороби;

  • ревалідаційна педагогіка – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі фізично або психічно ослаблених людей (не хворих, а саме ослаблених!);

9) педагогіка превентивна – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з метою запобігання вчинення суспільно-небезпечних дій.

Альтернативна педагогіка – це або напрямок розвитку сучасної педагогічної думки, який є в багатьох відношеннях антиподом традиційній педагогіці.

З точки зору альтернативної педагогіки, вся педагогіка що існувала донедавна є тоталітарною, маніпуляційною, оскільки передбачала здійснення впливу людини на людину (маніпуляцією іншою людиною).

9. Соціальна педагогіка – це галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-стандартному середовищі. Але це не є найголовнішою рисою. Соціальна педагогіка вивчає вплив соціального середовища на ефективність навчальної діяльності.

До педагогіки соціальної відносяться:

1) педагогіка праці – вивчає здійснення навчально-виховної діяльності в умовах виробничих відносин;

2) педафтологія – вивчає особливості формування особистості вчителя-викладача;

3) професійна педагогіка (в західній педагогіці як підрозділ соціальної педагогіки, у нас – окрема наука).

3.Основні категорії педагогіки.

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду.

Педагогіка досліджує виховання як педагогічний процес, як систему засобів педагогічного управління, як складний комплекс виховних впливів.

Поняття «виховання» розуміють по-різному. У широкому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.

Одним з елементів виховання є освіта.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результату цього процесу: певного рівня освіченості, ступеня озброєності знаннями, уміннями і навичками, а також характеру освіченості (неповна середня, повна середня або вища, загальна чи професійна освіта). Здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому ступеню (згідно зі ст. 37 Закону «Про освіту» — бакалавр, магістр, кандидат, доктор наук).

Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання. Зв'язок між поняттями «навчання» та «освіта» настільки тісний, що їх іноді вважають ідентичними.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і практичної діяльності.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей. Адже освіта як процес і як результат інтелектуальної та практичної підготовки людини до життя передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно пов'язана з вихованням. Правильно організований процес виховання відкриває можливості для свідомого і глибокого опанування науковими знаннями. Це стосується і навчання, у процесі якого формуються світогляд, внутрішній світ учнів, їхня самооцінка ставлення до людей, до праці, до життя загалом.

Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі, в яких би формах її не здійснювали, обов'язкові певні елементи навчання: використання і застосування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання — найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це — складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопов'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.

4.Зв'язок педагогіки з іншими науками.

Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками.

Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету

людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання.

Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ

психології.

Анатомія і фізіологія людини — база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах у закладах освіти заходів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків,плануванню будівництва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних типів.

Зв'язок педагогіки з медициною став передумовою формування корекційної педагогіки як спеціальної галузі педагогічного знання, предметом якої є освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в розвитку, у взаємозв'язку з медициною вона розробляє систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшити процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах.

По-перше, це спільність об'єктів (понять, закономірностей, концепцій,

ше, це спільність об'єктів (понять, закономірностей, концепцій,

предметів, процесів, критеріїв, методів). По-друге, взаємодія,

взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук.

По-третє, педагогіка спирається на ідеї інших наук (людина формується у

діяльності — з філософії); використовує методи дослідження інших наук

(анкетування — із соціології), результати досліджень інших наук

(насамперед психології); проводить дослідження спільно з іншими науками;

дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

5.Характеристика основних течій сучасної педагогіки.

У зарубіжній педагогіці існує чимало течій, що є ознакою розмаїття і свободи педагогічної думки, їх можна звести до трьох напрямів: філософського, психолого-педагогічного, соціального.

Філософський напрям утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін,

Педагогів-тєоретиків у філософії неопозитивізму цікавлять його гносеологічні установки і принципи методології наукового пізнання, оскільки неопозитивізм претендує на виконання функції загальнометодологічної засади всієї сучасної науки.

Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і

виховання об'єктивних закономірностей, збіднюючи таким чином теорію педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних теоретиків.

Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв'язків із загальнофілософськими методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби підготувати навчальні програми в дусі загальнолюдських цінностей, их цінностей, вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок.

Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний, неповторний. Тому інтерес дослідника має концентруватися на окремій особистості, на царині її індивідуального буття й свідомості.

На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутрішня сутність» дитини

(«екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому ефективним у формуванні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з

положення, що навчання — це актуалізація прихованих здібностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і

підручниками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору знань. Тому цикл предметів, які підлягають вивченню, повинен бути не обов'язковим, а вибірковим.

Завдання вчителя — не озброєння учнів системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожноїособистості: він пропонує учням різноманітні навчально-виховні ситуації, а вони вибирають ті, що найбільше їм імпонують, завдяки яким зможуть найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному пошуку способів її реалізації, експериментуванню. Найважливішим є не рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння «слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе».

Тема 2. Професія вчителя у сучасному суспільстві

1.Історичний шлях становлення професії вчителя.

2. Специфіка сучасної вчительської професії.

3. Перспективи розвитку вчительської професії.

4. Складові частини педагогічної майстерності.

Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.

1.Історичний шлях становлення професії вчителя.

Визначальною фігурою у виховному процесі школи є вчитель. На вчителеві в широкому розумінні завжди тримається не лише освіта, а й держава в цілому. Професію вчителя називають вічною. Вона — одна з найдавніших професій. Адже саме через спеціально організовану педагогічну діяльність оволодівають всіма іншими професіями. Необхідність передачі нагромадженого виробничого, соціального і духовного суспільного досвіду новим поколінням, підготовка цих поколінь до життя і праці привела до того, що навчання і виховання дуже рано виділились в самостійну суспільну функцію.

Педагогічна професія — одна з найдавніших. Виникла вона на ранніх етапах розвитку людства у зв'язку з потребою передавати підростаючому поколінню набутий досвід, виділившись згодом в окрему галузь. На перших порах повинні були передавати знання і навички володіння знаряддями праці, зброєю тощо. Ці обов'язки у багатьох народів покладались на жреців, а в Давній Греції навчанням займалися вільнонаймані особи — вчителі. Незабаром виповниться два тисячоліття відтоді, як римський імператор і сенат (у І ст. н. є.) почали видавати платню першому “штатному” вчителеві ораторів Марку Фабію Квінтіліану, що засвідчило появу вчительської професії.
Кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно націлюючи людей, які займалися цією діяльністю.
Перші школи виникли в країнах Стародавнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями виступали в основному жерці, які складали привілейовану касту. У касті жерців знання передавались від батьків до дітей, але існували і школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учительства був надзвичайно високим.

У державах Стародавньої Греції вчителями були вільні громадяни. Їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. У Стародавній Греції виник термін “педагог”, але він тоді мав інше значення, ніж тепер. Педагогами називали рабів, що водили дітей рабовласників у школу.

В епоху Середньовіччя вчитель повинен був обов’язково бути духовною особою. Поведінка, статус, методи роботи, обов’язки вчителя диктувалися релігійними канонами.

У Київській Русі обов’язки вчителя співпадали з обов’язками батьківства і владарювання. У Стародавній Русі вчителів називали майстрами, підкреслюючи тим самим повагу до особистості наставника підростаючого покоління. Але і майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, називали з повагою – учитель.

У період капіталізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватись перші буржуазні держави, з’явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава чітко формулює свої вимоги до вчителя. Учителі займають штатні посади у багаточисельних школах і училищах різних типів. Поряд з цим у 18 – 19 ст. у дворянських і буржуазних сім’ях було поширене виховання і початкове навчання дітей за допомогою домашніх наставників і вчителів (гувернерів).

Спочатку особи, що виконували учительські обов’язки, не мали ніякої спеціальної підготовки. З виникненням і розвитком педагогічної освіти визначаються державні вимоги до професійної підготовки учителя. Законодавчо оформляється їх правовий статус в залежності від освіти.

На початку 19 ст. в Росії і підросійській Україні створюються перші учительські інститути, що готували учителів для середніх класів загальноосвітніх шкіл. Вчителів для народних початкових шкіл готувалися і раніше у вчительських семінаріях.

На сьогоднішній день частина педагогічних інститутів в Україні перетворені в педагогічні університети, з’явились нові типи педагогічних навчальних закладів. Все це супроводжується якісними змінами у підготовці педагогічних кадрів. Розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах.

Таким чином, давня професія учителя на теперішній час набуває новий розвиток, який відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації і демократизації.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Педагогіка організаційно-методичні матеріали для підготовки до семінарських занять та заліку з навчальної дисципліни

    Документ
    ... та дидактики, їх предмет і місце у загальній структурі педагогіки; уміння використовувати знання педагогічної теорії та практики ... заданого кута розгляду проблеми) основну інформацію з окремих тем, розділів, а також усього курсу; користуватися ...
  2. КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (6)

    Документ
    ... іальна педагогіка” Розділ І. Теоретичні основи соціально-педагогічної діяльності Тема 1. Предметта завдання соціальної педагогіки ... соціальної педагогіки з іншими науками. Тема 2. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціал ...
  3. Основи педагогіки вищої школи

    Документ
    ... «Основипедагогі­ки вищої школи» робочою програмою, що містить основні теми з курсу педагогіки ... та спецкурсів, при написанні курсових і дипломних робіт. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ 1.1. Предмет, задачі, основні категорії педагогіки ...
  4. М іністерство освіти і науки молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник наукових праць

    Документ
    ... і та ж тема, нараз ... предметом вивчення не тільки психології тазагальної педагогіки, а й наукових та ... її основноюкатегорією; спі ... розділів, біогр. довідок та коментаріїв В. С. Крисаченко]. – К. : Заповіт, 1995. – 432 с. 5. Магура Н. Педагогічні основи ...
  5. М іністерство освіти і науки молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник наукових праць (2)

    Документ
    ... і та ж тема, нараз ... предметом вивчення не тільки психології тазагальної педагогіки, а й наукових та ... її основноюкатегорією; спі ... розділів, біогр. довідок та коментаріїв В. С. Крисаченко]. – К. : Заповіт, 1995. – 432 с. 5. Магура Н. Педагогічні основи ...

Другие похожие документы..