textarchive.ru

Главная > Документ


Храми святого Миколая

в Києві

Київ 2009

На обкладинці: Великий Микільський собор,

на місці нинішньої площі Слави

© Василь ГАЛАЙБА. Храми святого Миколая в Києві. Текст взято з сайту

hram.kiev.ua/index.php?id=10

© Макет Валерій ЛИСЕНКО, Київ 2009

В оформленні використано матеріали сайту .ua

В`ячеслав МИХАЙЛИШИН

ПЕРЕДМОВА

З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чу­дотворець користується особливою любов`ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть магометани.

Усе життя св. Миколая — це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, вгамівника спраглих, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов`ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершаються повсякчас.

Народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у мірлікійському місті Патарі, у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн.

Від самого народження св. Миколай був навчений з неба постництва, яке зберігав до смерті. Досягши юнацького віку, він береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Маючи природні здібності, він, сповнений благодаттю Святого Духу, вивчив Святе Письмо, як і потрібно було доброму пастиреві Христового стада. Юнак був стриманим, схильним до самотнього життя, не віддавався марнотам, любив відвідувати храми Божі.

Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ татарський Микола посвятив свого племінника в сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях за дорученням єпископа-дядька св. Миколай дбайливо управляє єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, він віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів.

Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мірського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.

У час гоніння на християн св. Миколай сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, за що разом з іншими християнами був кинутий до в`язниці, де за віру терпів голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті. Та Миколай словом і власним прикладом підбадьорював і зміцнював віру тих, хто був поруч із ним.

Св. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в травні 325 року. На запрошення імператора Костянтина у віфінському місті Нікеї зібралися 318 єпископів, аби полагодити церковні справи. У роботі собору св. Миколай показав себе полум`яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі — аріанства.

У подвигах любові до Бога і ближніх проходило усе життя, архієпископа мірлікійського, який перейшов у вічність 6 грудня 342 року. Його святе тіло з честю поховали в соборній мірлікійській церкві, від нього йшли пахощі й цілюще мирр.

Свята Церква згадує у дев`ятий день травня перенесення мощей святителя з Мір Лікійських у місто Барі (Італія). Спочатку чесні мощі св. Миколая були покладені в церкві св. Іоана Предтечі. Відчувши чудодійну цілющу силу святих мощей, вдячні жителі міста Барі спорудили в ім`я святителя Миколая розкішний мурований храм, в якому поставили срібну, позолочену раку.

На третій рік після перенесення мощей до Барі собором архієреїв і священиків їх урочисто поклали під престолом у вівтарі новозбудованого храму, де вони почивають і досі.

Клара ҐУДЗИК (1930–2011)

ЧИ ПЕРШЕ ХРЕЩЕННЯ РУСІ МИ СВЯТКУЄМО?

День №128, середа, 23 липня 2008 day.kiev.ua/204764

Усі ми завжди — зі шкільної лави — звикли вважати, що хрещення нашого народу відбулося в 988 році. У цьому переконані маститі історики, так написано в підручниках, від цієї дати (988) відлічуються всі ювілеї, у тому числі трохи дивний (арифметично) ювілей 1020-річчя. Для більшості читаючої публіки достатнім доказом правдивості цієї дати є славна «Повість минулих літ», згідно з якою «Володимир велів будувати церкви та ставити їх на тих місцях, де стояли ідоли ... І почав забирати дітей у батьків і посилати на навчання книжкове». Здавалося б, усе ясно та зрозуміло.

Виявляється однак, що багато хто з істориків із «Повістю минулих літ» не погоджуються. Вони вважають, що хрещення Русі сталося набагато раніше — в попередньому сторіччі, за часи правління Аскольда та Діра, десь у середині IX століття. Цю теорію визнавали і деякі радянські історики, в тому числі — українські; вона має під собою солідний науковий «підмурок», а недоказаного й незрозумілого в ній не більше, ніж у звичній «Повісті минулих літ».

Нижче на розгляд читача пропонуються деякі історичні факти, на основі яких цілком можна погодитися з тим, що християнство в Київській Русі було прийняте ще в IX столітті — більш ніж за 100 років до Хрещення Володимиром 988 року.

«Змова мовчання»

Одним із переконливих доказів більш раннього хрещення Русі є так звана Змова мовчання, яку блискуче описав український вчений Михайло Юліанович Брайчевський. У своїх дослідженнях він звернув увагу на те, що в іноземних джерелах того часу повністю відсутні відомості про хрещення Русі 988 р. Цією «подробицею» займалися й інші вчені. Всі отримані результати свідчили про досить дивні обставині — у жодному тексті того часу, що зберігся, не було виявлено хоч яких-небудь відомостей про обертання Русі в християнство наприкінці X ст. Польські, чеські, угорські, німецькі джерела, а також італійські, французькі та інші також не згадують цієї події. Єдине виключення — якийсь Тітмар Мерзебурзький, хоча він був обізнаний тільки щодо хрещення Великого князя у зв’язку з його одруженням. А про обернення народу або країни — ані слова.

Ще більш дивним є мовчання православних джерел, насамперед — візантійських та болгарських. Жодна грецька хроніка кінця X–XI ст. про ці події нічого не повідомляє. Тим часом, у письмових джерелах є відомості про інші події: про падіння Херсонесу, про договір Володимира Святославовича з імператором Василем II, про одруження київського князя з принцесою Ганною та ін. Але немає жодного натяку на хрещення Володимира та всієї його країни, як це описує «Повість минулих літ». Аналогічна картина простежується і в східних джерелах. Усе це означає тільки одне — в ті часи Русь IX–X ст. вже вважається християнською державою.

На основі описаного вище, Брайчевський та деякі інші дослідники роблять висновок, що відсутність в іноземних джерелах відомостей про хрещення Володимиром Русі пояснюється тим і тільки тим, що офіційний акт введення християнства в Київській державі відбувся ще у 860 році, — за Аскольда та Діра. І хоч після вбивства Аскольда у 882 році християнство на деякий час втратило статус державної релігії, в очах навколишніх країн Русь була державою християнською.

Аскольдове хрещення

Правління Аскольда (загинув у 882 р.) є досить яскравою сторінкою в історії ранньої Русі — молода держава тоді вперше вийшла на світову арену, завоювавши загальне визнання та затвердивши себе як невід’ємну частину ранньо-середньовічної ойкумени. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, прирівнювався до імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Головними (і найбільш вдалими) зовнішньополітичними діяннями Аскольда були походи на Візантію, а також договори, укладені з цією супердержавою того часу. Аскольд домігся дипломатичного визнання Русі як великої держави й гідного сусіда Візантії. Цими походами Київська Русь затвердила свою міжнародну позицію в тогочасному світі. Її відносини та письмові угоди з Візантією збереглися у Візантійських джерелах. Деякі з них підписані візантійськими імператорами.

Успішні походи проти Візантійської імперії показали «місту та світу», що Русь була тоді однією з найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Серед результатів походів Аскольда на Візантію та укладених з імперією угод, одним із найбільш важливих було запровадження на Русі християнства.

Відносно хрещення Аскольда існує багато гіпотез, хоча збереглися також деякі документи того часу. У радянській історіографії була популярною так звана станова точка зору. Її теза полягає в тому, що в 60-ті роки IX століття хрестилася не вся Русь, не народ, не держава, а тільки лише певна частина верхівки на чолі з київським каганом — Аскольдом. Населення ж Русі продовжувало залишатися язичницьким.

Процес християнізації Русі (як і будь-якої іншої країни) не міг бути простим та коротким. Далеко не відразу нова релігія була сприйнята народом та подолала старе «поганство». Вчені вважають, що остаточне проголошення християнства державною релігією у 988 році не одразу привело до ліквідації язичницьких пережитків, — незважаючи навіть на Аскольдове хрещення. Припускають навіть, що Аскольд загинув через існування у Києві досить сильного язичництва.

У ті часи на Русі почали з’являтися візантійські та римські місіонери, створювалися та приймалися різні посольства, що привело до знайомства русів із релігійними віруваннями сусідніх країн та народів. На користь Візантії говорив той факт, що ця країна допускала використання для культових цілей не тільки грецької мови але й мов інших народів. Тоді, як відомо, було розпочато переклад на слов’янську мову деяких богослужебних книг.

Деякі вчені вважають, що князі прийняли хрещення в Києві, разом із певною кількістю народу, від єпископа, направленого відомим Константинопольським патріархом Фотієм. Тому наприкінці IХ століття Російська єпархія вже рахується — за деякими джерелами — в списках константинопольських єпископій — спочатку на 61-му, потім на 60-му місці.

Всі ці події іноді іменують першим хрещенням Русі. Патріарх Фотій у посланні 866–867 років писав: «І не тільки цей народ (болгари) проміняли колишнє нечестіє на віру в Христа, але навіть у жорстокості та скверновбивстві всіх залишаючи за собою так звані руси, які поневоливши тих, що знаходяться біля них і звідси склавши про себе високу думку, підняли руки й проти Ромейської держави. А зараз навіть і вони проміняли нечестиве вчення, яке практикували раніше, на чисту й непідробну християнську віру, з любов’ю поставивши себе в чині підданих та друзів наших — замість пограбування нас і великої проти нас зухвалості, яку мали незадовго до того. І до такої міри розгорілися у них бажання й ревнощі віри, що прийняли вони християнського єпископа та пастиря і з великою старанністю та ревнощами шанують Бога».

Довідка «Дня»

Михайло Юліанович Брайчевський, 1924 р. н. У 1948 р. закінчив Київський університет. В Інституті археології працював з 1946 р., ще навчаючись в університеті. Був одним з ініціаторів створення в 1966 р. Українського суспільства охорони пам’ятників історії та культури. Виступав проти тенденційності радянської історичної концепції, за що попав у «немилість» зі сторони ЦК КПУ. У 1968 році його звільняють з роботи

За видатні досягнення в розвитку історичної науки М. Ю. Брайчевський удостоєний міжнародної премії фундації Антоновичей (США), премії Національної Академії наук України та звання «Заслужений діяч науки та техніки України», обраний професором Києво-Могилянської академії, дійсним членом Вільної української академії (США), дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка (Львів), членом Українського історичного товариства (США).

Володимир РИЧКА

ПАРАДОКСИ МІСТИФІКАЦІЙНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Критика № 6, 2005 рік krytyka.kiev.ua/articles/s.5_6_2005.html

…Може бути, що ім’я Аскольд є тьмяним спогадом-відголоском часів хозарської присутности в Києві. Канадський дослідник Юрій Книш у студії «Таємниця початкової Руси в Києві» (1991) запропонував сміливу, однак небезпідставну інтерпретацію слова «Аскольд» як іранського Асколт у значенні «граничні начальники». До лексикону політичної культури Хозарського каганату цей титул потрапив як запозичення із середовища тюркських степових імперій. Таке припущення видається мені найпереконливішим ізпоміж інших пояснень семантики слова Аскольд чи Оскольдир. Воно узгоджується з літописним тлумаченням походження назви місця поховання гаданого київського князя на «горь, еже се ныне зоветь Угорьское».

«Угорська гора» на південній околиці Києва отримала таку назву зовсім не тому, що під час міґрації угорці там «сташа вежами», як переконує нас літописець, а тому, що там, як доводять Франклін із Шепардом, у давнину розміщувався гарнізон угрів, яких хозари найняли на військову службу. У зв’язку з цим стає зрозумілою парадигма літописного дискурсу, за яким визволення східнослов’янських союзів племен від хозарської залежности тісно пов’язано з фактом фізичного усунення від влади Аскольда й Діра, що його вчинив новгородський узурпатор київської спадщини – питомий варяг Олег…

Віщий Олег у 882 р. вбиває Аскольда і Діра,

захоплюючи Київ для Ігоря Рюріковича.

Тарас Шевченко. Аскольдова могила. 1846. Акварель

Сергей ШУМИЛО

«ЭТО ДОЛЖНО БЫТЬ ДЕЛОМ ВСЕЙ ПРАВОСЛАВНОЙ РУСИ»

К 1150-летию от начала христианизации Руси

Русская линия 15.05.2010 rusk.ru/st.php?idar=41968

I. О праздновании в 1866 году

Тысячелетнего юбилея христианства на Руси

«Это должно быть делом всей православной Руси»1, — так написал в 1866 году председатель Учебного комитета при Святейшем Синоде Митрополит Киевский и Галицкий Арсений (Москвин, 1795-1876) по поводу необходимости сооружения в Киеве памятника первому православному государю-мученику — Великому князю (кагану) Киевскому Оскольду (во святом крещении Николаю) по случаю празднования тогда в Российской империи Тысячелетия христианства на Руси.

Увы, это завещание митрополита Арсения так и не было исполнено, а позже и вовсе забыто, так что чуть более чем через сто лет, когда в 1988 году праздновалось Тысячелетие Владимирова Крещения Руси, о тех событиях, приуготовивших окончательное утверждение христианства при св. князе Владимире Великом, никто даже не вспоминал. Однако еще чуть более 100 лет назад о тех первоначальных событиях помнили, и даже отмечали в 1866 г. юбилей Тысячелетия христианства на Руси (установление даты празднования Тысячелетнего юбилея христианства на Руси в 1866 г. было связано с тем, что в то время ученые ошибочно полагали, что поход князя Оскольда на Константинополь состоялся в 866 году, а не в 860-м, как это было доказано позже. См.: Васильев А.А. История Византийской империи. Время до крестовых походов (до 1081 г.). — СПб., 2000). Вот что об этом повествовала газета «Современная летопись» в 1866 году:

«В наступившем 1866 году исполнится тысяча лет съ тех пор, как Аскольд и Дир приняли христианскую веру в Царьграде. Для России наступает тысячелетний юбилей от начала ее Крещения или принятия ею христианства. Если Россия праздновала тысячелетие политическаго своего существования, то тем непременнее должна отпраздновать тысячелетие своего просвещения св. верою. Это ее священный долг. Безъ христианства не продлилась бы и политическая ее жизнь; царство Русское исчезло бы также, как исчезли царства Половецкое, Хазарское, Болгарское и многие другия, погибшие от внешних ударов и от внутренних усобиц. Одна Христова вера вноситъ в народъ элемент зиждительный, безсмертный, неодолимый никакими катастрофами. У нас обыкновенно считают Крещение земли Русской со времён св. равноап. вел. кн. Владимира. Но при Владимире христианство уже воцарилось в России, сделалось господствующею религией. Основание же ему и первое насаждение положены Аскольдом и Диром. С того времени оно не прекращалось в России, продолжая постоянно возрастать и приходить в силу. Без крещения Аскольда и Дира не крестилась бы св. равноап. кн. Ольга; безъ крещения Ольги не последовало бы крещение Владимира. Это верно; и Русские сделались бы, вероятно, магометанами. Начинать христианство в России со дней Владимира то же, что начинать его в Римской империи со дней императора Константина. Но при Константине, так же как и при Владимире, произошло уже торжество новой веры, а появление ее ещё большую имеетъ важность. Владимир решился на перемену веры в государстве, потому что повсюду видел вокруг себя христиан; Киевъ былъ наполнен христианами, явными и тайными; религия христианская столько приобрела силы над умами и столько успела ослабить языческую, что вопрос об утверждении Православной веры сделался потребностью времени.

Торжество празднования Тысячелетия христианства в России требует, чтобы положившим начало этого великого и счастливого события былъ воздвигнут памятник и воздана благодарность богослужением о упокоении их душ. Хотя жизнь и деяния их малоизвестны, но об них дали свидетельства ближайшие их преемники по вере, которые воздвигли над могилами их христианские храмы св. Николая и св. Илии Пророка. Это доказывает, что память их чтили, что новопросвещенные князья остались верны принятой ими религии до самой своей смерти. В течении семнадцатилетнего княжения их, христианство так прочно укоренилось в Киеве, и число христиан такъ умножилось, что языческие князья Олегъ и Игорь не смели касаться их, и в числе самых почетных лиц своих, каковы послы, имели христиан, которые открыто исповедовали свою веру. Греческие летописцы говорятъ, что Русская Церковь, со времени крещения Аскольда и Дира, составляла особую епископию Греческой Церкви».

В статье звучал призыв к всенародному празднованию тысячелетнего юбилея — как «священному долгу» Руси.

В то же время в «Киевских епархиальных ведомостях» ректор Киевского университета Св. Владимира проф. М. Максимович отмечал: «Новый год особенно замечателен: он завершает собою тысячелетие русского христианства. В 866 г. (то есть, в 860 г. — Авт.) киевские князья Оскольд и Дир ходили на Царьград за добычею, и воротились в Киев с бесценным сокровищем веры Христовой. С этого похода на Царьград и начинается историческая известность Руси: „нача ся прозывати Руська земля" — говорит Преподобный Нестор… Ныне пришла пора ознаменовать тысячелетие русского христианства — в Киеве, где началось наше Православие и откуда оно распространилось во все концы древней Руси».

На страницах «Киевских епархиальных ведомостей» была опубликована и обширная работа Протоиерея Николая Оглоблина (1814–1877) под названием «Тысячелетие евангельской проповеди в Русской земле», посвященная исследованию вопроса принятия христианства князем Оскольдом Киевским.

Также и газета «Киевлянин» извещала, что «в настоящем году Россия празднует тысячелетие со времени крещения перваго русского князя-христианина, Оскольда-Николая». Далее в статье сообщалось, что по инициативе М. А. Максимовича — знатока отечественной старины, первого ректора Киевского университета св. Владимира и ближайшего родственника святителей Иоанна Тобольского и Иоанна Шанхайского — настоятель Никольского Пустынского монастыря, ректор Киевской духовной семинарии архимандрит Феоктист 14 марта 1866 г. «вошел к высокопреосвященному Арсению, митрополиту Киевскому и Галицкому, с докладом, чтобы в память Тысячелетия христианства в России был установлен крестный ход на Оскольдову могилу 2 июля — в день положения Честныя Ризы Пресвятыя Богородицы во Влахерне. Кроме того, говорит настоятель, в память и благодарность по Оскольде и Дире, положившим начало великого и счастливого события, нужно было бы соорудить памятник». Далее в докладе архимандрита Феоктиста говорится, что «Никольский монастырь, как обладатель урочища Оскольдовой могилы, этой важной для России древности, желал бы на изготовленной им, по своим силам, бронзовой доске изобразить статью, представленную на благоусмотрение Его Высокопреосвященства, в день храмового монастырского праздника 9 мая после божественной литургии и молебствия св. Николаю поставить эту доску в каменной стене со стороны Никольского спуска, около ворот на Оскольдовой могиле, а перед литургией совершить панихиду о упокоении души Оскольда, во святом крещении Николая». Как сообщает газета «Киевлянин», на этом докладе настоятеля Никольского монастыря последовала резолюция митрополита киевского Арсения: «По моему мнению, приличнее сделать это (совершить панихиду о упокоении душ Оскольда и Дира) 9 мая, как в день, посвященный ангелу старшего из них. Постройка памятника нам не по силам. Это должно быть делом всей православной Руси. Но крестный ход и бронзовую доску с исторической надписью можем сделать и мы, и крестному ходу действительно приличнее всего быть 2 июля, о чем и заготовить немедля представление в Святейший Синод». Далее газета сообщает, что в храмовый праздник 9/22 мая 1866 г. Преосвященным Епископом Порфирием (Успенским) «при многочисленном стечении народа перед обеднею на погосте Оскольдо-Николаевской церкви была отслужена панихида о упокоении перваго русскаго христианского князя Оскольда, нареченнаго в крещении Николаем»… И далее: «По окончании литургии, при пении тропаря св. Николаю: „православной веры и образ кротости…" вынесена была к воротам ограды Оскольдо-Николаевского урочища бронзовая доска, и здесь, перед воротами, после пения тропаря св. Николаю была пропета песнь „Со духи праведных скончавшеся" и затем при возглашении „Вечная память" первому русскому христианскому князю Оскольду, нареченному во святом крещении Николаем; затем прибита была всеми священнослужителями доска, на которой изображена историческая статья об Оскольде и Дире и о Никольском монастыре».

Сама памятная бронзовая доска, изготовленная на средства Пустынно-Никольского монастыря при участии ректора Киевского университета св. Владимира проф. М. Максимовича и ученого, епископа Порфирия (Успенского), содержала следующую надпись:

«Оскольдова могила и Тысячелетие первого крещения Россов в Киеве.

Россы Оскольд и Дир были первоначально идолопоклонниками. В 863–864 гг. по Рождестве Христовом они завладели Киевом, в котором тогда было язычество, и стали киевскими князьями. В том же 864 году они с своею дружиною отправились из Киева на многочисленных кораблях в Константинополь, дабы отомстить грекам за избиение проживавших там по торговым делам Россов. Прибыв туда, они окружили сей город и в предместьях начали истреблять все. Жители Константинополя с часу на час в ужасе ожидали вторжения Россов в город. Но первосвятитель Фотий возбуждает мнительный народ упованию на помощь Богоматери и с чудесною Ризою Ее совершает крестный ход по стогнам и стенам Константинополя. Тогда Россы, непостижимо как, обратились в бегство, сняли осаду Константинополя и поражены чудодейственной силой Божией возвратились в Киев. А в 866 г. Оскольд, вместе с киевскими Россами, принял святое крещение от епископа, посланного к нимъ патриархом Фотием, который в том же году упомянулъ об этомъ в своем послании к восточным святителям. А в 862 г. Олег, правитель северной Руси, прибыл из Новгорода к высотам Киевским и остановил свои ладии на берегу Днепра, против сей местности; укрывши своих воинов в ладьях, но велел объявить Оскольду и Диру, что варяжские купцы, отправленные новгородским князем в Грецию, хотят видеть их как друзей и соотечественников. Оскольд и Дир, не подозревая обмана, вышли к нему на это место. Воины Олега окружили их и Оскольд и Дир пали под мечами и к ногамъ сего правителя. Тело Оскольда погребено на месте мученической кончины его. Вот почему это место имеет историческое название «Оскольдова могила». Блаженная княгиня Ольга построила тут церковь в честь святителя Христова Николая Мирликийского чудотворца, потому что Оскольд во святом наречии был Николаем. В 971 году эта Оскольдова церковь была разорена Святославом I, но святым великим князем Владимиром вновь в 990 г. восстановлена. Ныне существующая каменная церковь на том же месте построена в 1809 г. благотворительностью воронежского купца Самуила Никитича Мещерякова. В 1861 г. Пустынно-Николаевский-Слупский монастырь, которому издревле принадлежит сия местность и церковь, с благословением высокопреосвященнейшего Арсения, митрополита Киевского и Галицкого и с утверждения его Императорского Высочества Николая Николаевича старшего, построил здесь каменный дом для священнослужителей и каменную ограду, при настоятеле архимандрите Феоктисте. В настоящемъ 1866 году исполнилось Тысячелетие с того года, когда князь Оскольд и многие Россы приняли христианство. В память Тысячелетия христианства в Киеве и сооружена доска сия 9 мая, в память святителя и чудотворца Николая, с благословения Киевского митрополита Арсения, при архимандрите Феоктисте, в 12 лето царствования благочестивейшего Государя Императора Самодержца Российского Александра Николаевича. Богу нашему слава во веки веков. Аминь».

Подобных свидетельств о юбилее Тысячелетия христианства на Руси в 1866 г. в дореволюционной периодике можно найти немало. Так об этом, в частности, сообщается в журнале «Труды Киевской духовной академии», в работе историка М. М. Захарченко «Киев теперь и прежде», в «Историческом описании Киевского Пустынно-Никольского монастыря», в книге «Киев, его святыни, древности, достопамятности» и многих других.

Кроме того, как сообщается в изданном в 1890 г. в Санкт-Петербурге «Энциклопедическом словаре» Брокгауза и Ефрона: «Со времени исполнившегося в 1866 г. тысячелетия крещения Аскольда, к его могиле ежегодно совершается 2 июля (ст. ст. — Авт.) крестный ход из близлежащего Никольского мужского монастыря, в ведении которого и состоит Аскольдова могила».

Как видно, еще чуть более 100 лет назад в Российской империи не только хранили память о первом киеворусском православном государе Оскольде-Николае, но и чтили его мученический подвиг. Революция 1917 г., жесточайшие гонения на Церковь и насильственное искоренение религиозных чувств в народе на протяжении 80-ти лет привели к тому, что многие православные традиции были безвозвратно утрачены, среди них и почитание памяти о князе-мученике Оскольде и первом крещении на Руси. И это несмотря на то, что современная историческая наука серьезно продвинулась в вопросе изучения темы первого Оскольдова Крещения Руси, осуществлены специальные научные исследования такими известными учеными как В. И. Ламанский, А. А. Шахматов, Б. А. Рыбаков, М. Ю. Брайчевский и др.

Оскольдова могила, Киев, XIX в.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Київ 2011 На обкладинці — пам’ятники Миколі Гоголю (1881) та Юрію Лисянському на центральній вулиці міста Гімназія вищих наук імені князя Олександра Безбородька у Ніжині

    Документ
    ... дничок Київ 2011 Наобкладинці — пам’ятники Миколі Гоголю (1881) та Юрію Лисянському на центральн ... влею та другим, після Свято-Миколаївського собору, великим храмом у Ніжині. Обидві ... День №32, середа, 25 лютого 2009 day.kiev.ua/265086 Рятувальники ...
  2. На обкладинці Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр

    Документ
    ... Київ 2010 Наобкладинці: Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. архітектура Ки ... Києва"; випустив брошуру про київські храми в ім'я Св. Миколи ... оперный театр (в 2009 г. умерла Народная артистка ... занять і безкоштовно пустили насвято гімназистів. По стад ...
  3. © Укладення макет коментарі Валерій Лисенко Київ 2011

    Документ
    ... Київська та Реймське Євангеліє Київ 2011 . * * * * * * * 1000-ліття української культури Наобкладинц ... на Подолі. Миколина Аскольдовій могилі. Володимир Святий ... . Лише в листопаді 2009 р. у Франції з’ ... списавши, положив у храмі святої Софії”7. За ...
  4. Володимир мельниченко українська душа москви (михайло максимович михайло щепкін осип бодянський микола гоголь)

    Книга
    ... березні 2009 року на конференції, присвяченій Гоголю, в Московській академії економіки і ... з портретами страчених декабристів наобкладинці, Шевченко записав 3 листопада 1857 ... з Миколаївського двірця до храмусвятого Тихона Чудотворця на Арбатській ...
  5. Костьольна вулиця Київ 2010

    Документ
    ... Київ 2010 . * * * * * * * 1000-ліття української культури Наобкладинц ... св. Миколая {1690 його перетворено на церкву в ім'я святих Петра і ... ії. Кий, 2009, стор. 84–100 Будинок №5/1 на роз ... нового великолепного храмана месте прежнего храма Соломона, Ирод ...

Другие похожие документы..