textarchive.ru

Главная > Книга


Пам’яті жертв голоду 1946-1947 рр. в Україні присвячується

DONETSK NATIONAL UNIVERSITY

DONETSK COMPARTMENT OF SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

UKRAINIAN CENTRE OF CULTURAL STADIES (DONETSK)

Oleksander Zadniprovs'kyi

CHRONICLE

of hunger over 1946-1947

in the Donbas

Donetsk 2007

Донецький національний університет

Донецьке відділення Наукового Товариства ім. Шевченка

Український культурологічний центр (м. Донецьк)

Олександр Задніпровський

ХРОНІКА

голоду 1946 – 1947 років

у Донбасі

Донецьк – 2007

УДК 94(477.6)“1946-1947”

ББК Т3(4Укр55)625-209

З 12Задніпровський О.І. Хроніка голоду 1946 – 1947 років у Донбасі. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2007. – 372 с.

ISBN 978-966-317-009-1

У монографії на базі переважно місцевих архівних документів уперше змальовано цілісну картину голоду 1946 – 1947 рр. в українському Донбасі. Матеріал подано у вигляді хроніки подій. У додатках вміщено узагальнені дані. Наведено свідчення людей, котрі пережили голодне лихоліття. Книга має термінологічний словник і перелік праць автора з історії голоду в Україні.

Дослідження розраховане як на фахівців-істориків, так і на широке коло читачів.

ISBN 978-966-317-009-1

Книга видана за підтримки Любові Задніпровської, Українського культурологічного центру (м. Донецьк) та родини Юрія Пастернака,

члена Товариства Української Мови (м. Чикаго).

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор П.В. Добров

доктор історичних наук, професор М.Є. Безпалов

доктор історичних наук, професор В.М. Нікольський

Книга друкується за рішенням

Вченої ради історичного факультету

Донецького національного університету

(протокол № 9 від 23.05.2007 р.)

Задніпровський О.І.

Передмова

1946 – 1947 рр. увійшли в вітчизняну історію як період великої народної трагедії – голоду, що охопив величезні території країни. Завдяки сталінській державній політиці, в умовах тяжких наслідків повоєнної розрухи у сільському господарстві, незвичайна посуха поєдналася з реалізацією так званих „нижиць цін”, за допомогою яких, зокрема, проводилася відбудова промисловості. Державні заготівельні ціни на продукцію сільського господарства і державні оптові ціни на промислову продукцію штучно були „розведені” таким чином, що забезпечували перекачування коштів в індустрію. Це відбувалося в умовах вщент зруйнованого сільського господарства, коли колгоспи і радгоспи були пограбованими, а сотні сільських населених пунктів – спаленими. Крім „ножиць цін” (надмірно низьких витрат на закупівлю сільськогосподарської продукції та високих – на промислову), катастрофічна ситуація погіршувалася завдяки прямому тиску так званих прямих податків на селян, які змушені були, зокрема віддавати частину продукції присадибної ділянки.

Об`єктивною причиною післівоєнного голоду була сильна посуха 1946 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України: середня місячна температура весною і літом 1946 р. біла но 2-8 градусів нижче середніх показників інших років. Цього року типовим явищем для багатьох областей були немилосердні суховії.

Усе це призвело до того, що в колгоспах України загинуло майже 350 тис гектарів посівів зернових.

Урожай зернових в Україні в 1946 р. становив 3,8 центнери з гектара, а в деяких колгоспах він був на рівні десятків кілограмів.

Велика чисельність сільського чоловічого населення загинула під час Великої Вітчизняної війни. Основною продуктивною силою села були жінки. Широко використовувалася праця дітей та підлітків. Постійне зменшення працюючого сільського населення також погіршувало і так складне становище. Нестача трудових ресурсів у колгоспах і радгоспах УРСР перевищувала 630 тисяч осіб. Законодавчо не було внормовано працю трудівників галузі – для колгоспників не існувало нормованого робочого дня.

У 1946 році не було виконано плану засіву зернових, який становив 80% довоєнного. В дійсності його виконали лише на 77,2%. Водночас, внаслідок надзвичайних зимових морозів загинула значна частина посівів. Відсутність додаткового посівного матеріалу не дозволила проводити підсів та пересів.

Селяни були змушені кормити величезний бюрократичний апарат, що мав основним заданням – вилучення максимально можливої частки продукції.

Державні капіталовкладення в сільське господарство (разом із вкладеннями колгоспників) становили тільки 15 відсотків від загалу по народногосподарському комплексу.

Серед багатьох причин виникнення голоду визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада Міністрів СРСР силою влади вимагали від селянства беззастережного виконання планів хлібопоставок.

Директивні вказівки щодо хлібозаготівели йшли безпосередньо від Й.Сталіна. Його оточення – Г.Маленков, В.Молотов, А.Жданов, Л.Каганович приймали безпосередню участь у фактичному пограбуванні села.

Отримуючи від Й.Сталіна, ЦК ВКП(б), Ради Міністрів СРСР директиви, партійно-радянське керівництво УРСР вольовим порядком розподіляло „плани” хлібозаготівель по областях, здійснювало заходи щодо їх неухильного виконання.

На 1946 р. для України було встановлено план хлібозаготівель у 340 мільйонів пудів зерна, що було завчасно нереальним. Згодом цей план збільшили до 362 млн. 750 тис. пудів. Виконання такого плану було неможливим. Неодноразові звернення М.Хрущова до Й.Сталіна знизити заготівельний план були безрезультатними. Колгоспи УРСР не отримали навіть відстрочки для погашення заборгованності минулих років по заготівлях.

В липні 1946 р. керівництво УРСР отримало телеграму від Голови Ради Міністрів СРСР Й.Сталіна про доведення до районів підвищеного завдання здачі хліба державі, щоб забезпечити не тільки виконання, а й перевиконання плану.

Незважаючи на репресиваний та ідеологічний тиск, поставки хліба були надзвичайно повільними. Внаслідок цього план 1946 р. було виконано лише на 62,4%.

Для „допомоги” у виконанні державний поставок зерна, у відстаючі райони направлялися спецуповноважені.

Прискорення хлібозаготівель посилювалося тиском з боку Москви. У телеграмі від 26 листопада 1946 р., підписаній Й.Сталіним і А.Ждановим, М.Хрущову і Д.Коротченку були висловлені звинувачення в тому, що вони стали на шлях згортання здачі хліба, вимагалося покінчити з небільшовицьким ставленням до справи організації хлібозаготівель і забезпечити виконання державного плану. Підкреслювалося, що у колгоспах „антидержавні елементи гальмують обмолот й очищення зерна, заганяють багато зерна у так звані відходи, навмисне проводять неякісний обмолот, залишаючи велику кількість зерна в соломі, приховують необмолочений хліб у скирдах, незаконно засипають у насіннєві фонди..., а місцеві партійні і радянські організації, а також органи суду й прокуратури часто-густо проходять повз ці злочинні дії”. Партійні та радянські органи одержали директиву рішуче припиняти „всі ці протидержавні дії, викривати і судити приховувачів хліба, крадіїв й розкрадачів, виявляти прихований хліб і забезпечити здачу його державі”1.

Лютневий пленум ЦК ВКП(б) 1947 р. підтвердив правильність політики партії в області заготівель сільськогосподарської продукції. Для посилення темпів хлібозаготівель в Україну було відправлено Л.Кагановича, призначеного секретарем ЦК КП(б)У, а М.Хрущова залишили на посаді Голови Ради Міністрів.

Фактичне пограбування українськогго села посилилося.

Незважаючи на голод, вилучене зерно щедро відвантажувалося до Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Франції...

На протязі багатьох років кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету Донецького національного університету Олександр Ілліч Задніпровський досліджував проблематику голоду в історії України. Тисячі аркушів було перегорнуто в архівах, багато з них акуратно переписано в зошити вченого.

Ця монографія, яку зараз тримає читач, є першим узагальнюючим дослідженням голоду 1946-1947 рр. у Донбасі. Автор викладає тогочасні події у вигляді хроніки, що дало можливість розкрити зміст і особливості голоду на території цього промислового регіону. Він детально і послідовно малює картину подій голодного лихоліття.

Архівні документи, знайдені та осмислені вченим, поєднані з газетними матеріалами, які не тільки доповнюють інформаційну насиченість праці, а й надають їй нових рис.

Дослідник ретельно зібрав та оприлюднив свічення людей, які вільно чи невільно були дійовими особами подій. Це надає книзі великого емоційного звучання.

Автор роботи безпосередньо торкнувся цього лиха, оскільки він народився саме у 1947 році.

Роботу відрізняє детальність і фундаментальність, науковість і публіцистичність – це риси, які були притаманними автору.

Значну частину праці займають документи, які створили своєрідну основу дослідження.

Нарешті ця праця побачить світ. На жаль її автор не зможе бути учасником презентації – у січні 2007 року його життя обірвала тяжка хвороба. Але, для багатьох вчених, студентів, що цікавляться цією проблематикою, дослідження О.І.Задніпровського є важливим науковим джерелом для усвідомлення подій, що відбувалися.

Ми впевнені, що учні Олександра Ілліча, безумовно продовжать його працю та внесуть нові яскраві риси в дослідження проблеми, яка була головною у наукових доробках вченого.

Петро Добров,

доктор історичних наук, професор

Володимир Нікольський,

доктор історичних наук, професор

Від автора

Голод супроводжує людство на протязі всієї його історії.

На думку вчених, перший голод, відомий сьогодні, стався в Єгипті ще 3500 років до н.е. Великий голод із Книги Буття мав місце в Єгипті та Палестині з 1708 р. до 1701 р. до н.е. Починаючи від Різдва Христового і до 1800 р., в Європі було зафіксовано 350 випадків голодувань. Населення Англії страждало від нестачі продовольства кожні десять років, Франції – кожні шість. В Індії найбільший в її історії голод 1876-1877 рр. забрав життя 6 млн. людей, а в Китаї протягом 1876-1878 рр. – від 9,5 до 13 млн. Цей Великий Китайський голод, як його називають дослідники, до цього часу залишається найжорстокішим голодом в історії людства. І сьогодні, на початку ХХІ століття, у світі щорічно голодують понад 800 млн. людей – на Африканському континенті, в Азії, Латинській Америці, навіть в європейських високорозвинених країнах та США.

Причини голоду носять комплексний характер. До природних, пов’язаних з екстремальними явищами навколишнього середовища, належать посухи, повені, великі градобиття, різке похолодання, нашестя комах і гризунів, хвороби рослин – все це може призвести до неврожаю і голоду. Поряд з цим причинами голодного лихоліття можуть стати політичні і соціальні чинники, перед якими інколи блякнуть найстрашніші природні причини. У Римській імперії винуватцями голодувань бували імператори, які створювали величезні запаси продовольства для власного споживання, унаслідок чого народ не міг повноцінно харчуватися. У середньовічних Європі та Азії брак їжі часто пояснювався несправедливою феодальною системою розподілу продуктів харчування у сполученні з аграрним перенаселенням країн. До голоду призводили війни, оскільки один з найрадикальніших способів завоювати країну – заморити її голодом. Добре відомий приклад застосування під час Другої світової війни 1939-1945 рр. тактики приборкання голодом на території окупованої німцями Голландії. У кінці 1970-х років політика геноциду режиму червоних кхмерів у Кампучії з масовою депортацією міського населення в сільську місцевість без забезпечення його продовольством і житлом призвела до загибелі від голоду щонайменше мільйону людей.

Якщо до цього додати сучасну проблему соціальної нерівності, перенаселення в бідних країнах світу, варварське ставлення людства до довкілля, забруднення атмосфери промисловими та ядерними відходами – перелік причин голоду можна вважати повним.

Голод – невід’ємна складова історії України. Про нього на українських землях відомо ще з часів Київської Русі, коли розпочалася систематична реєстрація екстремальних явищ природи, у тому числі й голодних років. Узагальненої картини голоду в Україні ще не створено, тому кожна нова стаття чи монографія з цієї проблеми має важливе значення. Вивчення голоду та пов’язаних з ним подій дає можливість глибше зрозуміти минуле нашої країни, щоб краще передбачити її майбутнє. Голод – багатоаспектна історична проблема. Її дослідження поглиблює знання про соціально-економічний та суспільно-політичний стан України на тому чи іншому етапі її розвитку.

Увагу істориків все більше привертають події, пов’язані з голодом в Україні 1946-1947 рр. Цей голод є останнім у трагічному переліку голодувань українського народу протягом 20-40-х рр. ХХ ст. Вже вийшли друком перші узагальнюючі публікації, проте до створення більш-менш цілісної картини цього голоду справа ще не дійшла. На думку автора, бракує досліджень, які б розкривали особливості голоду в тому чи іншому регіоні України.

Цим і пояснюється поява даної монографії. Вона є першим узагальнюючим дослідження голоду 1946-1947 рр. у Донбасі – великому індустріальному регіоні, якому належить визначна роль в соціально-економічному та громадсько-політичному розвитку Української держави. Матеріал у книзі подано у вигляді хроніки подій, що розкривають зміст і особливості голоду на території сучасних Донецької і Луганської областей (у 1946-1947 рр. – Сталінської і Ворошиловградської). Це дає авторові можливість детально і послідовно змалювати картину подій голодного лихоліття в Донбасі, а читачеві на власні очі переконатись у наявності великої кількості документів, які свідчать про голод, а також поміркувати над інформацією, зробити власні оцінки та висновки.

Автор вважає, що до голоду 1946-1947 рр. у Донбасі, як і в масштабі всієї України, призвів комплекс причин, а саме: післявоєнна розруха у поєднанні з неефективною системою організації сільського господарства; посуха 1946 р., яка викликала великий неврожай; надмірні державні заготівлі сільськогосподарських продуктів за умов недороду; замовчування голоду партійно-державним керівництвом; вивезення значної кількості хліба до інших країн.

Голод у Донбасі розпочався восени 1946 р., найбільшого масштабу досяг навесні-влітку 1947 р., а потім став поволі вщухати. Проте і в 1948 р. ще траплялися випадки голодної смерті.

Достеменно кількість голодуючих у Донбасі, як і в цілому по Україні, не відома, оскільки під час голоду взяти на облік усіх постраждалих від голоду було практично неможливо. Історія голодувань доводить, що далеко не всі голодуючі зверталися за допомогою до органів

влади або лікарень. Разом з тим, відомо, що станом на 20 червня 1947 р. у Ворошиловградській та Сталінській областях було офіційно зареєстровано

158,9 тис. хворих від голоду [1]. Отже, можна говорити про сотні тисяч голодуючих.

У книзі наведено багато фактів допомоги голодуючим, яка, однак, як видно з документів, була недостатньою і часто невчасною.

Скільки людей загинуло від голоду в Донбасі?

На жаль, точно підрахувати загальну кількість жертв, як і голодуючих, неможливо. Влада замовчувала справжні масштаби голоду. Газети того часу про померлих від голодування не писали, а в документах партійних і державних органів та установ, які збереглися в архівах, про смертність через відсутність їжі є лише окремі дані. У масштабі всієї України, як вважають дослідники, загинуло від 100 тис. до 1 млн. 200 тис. людей. Автор вважає, що найбільш точні цифри померлих від цього голоду можна знайти в архівах відділів реєстрації актів громадянського стану (РАГС) обласних управлінь юстиції (раніше - запису актів громадського стану, або ЗАГС). На кожного померлого в цих установах заповнювалася спеціальна картка, де поряд з іншими даними (прізвище, дата народження, місце помешкання, роботи, дата смерті) вказувалася і причина смерті.

У 1946-1947 рр. в картках померлих від голоду причиною смерті вказувалась „аліментарна дистрофія” – тяжке захворювання від нестачі продуктів харчування. Але навіть підрахунки таких карток не дають точної цифри померлих голодною смертю, оскільки працівники, які займалися реєстрацією, не завжди точно вказували причину смерті. У багатьох випадках писали просто: „виснаження”, „загальне захворювання”, „старість”, „дитяча кволість”, „параліч серця”, а то й „причина не відома”.

У 1991 р. авторові вдалося проаналізувати в архівах відділів реєстрації актів громадянського стану Донецького та Луганського обласних управлінь юстиції 18 887 карток померлих протягом 1947 р. по 10 містах, двох міських і 15 сільських районах Донбасу. З’ясувалося, що з них від голоду в Сталінській області померла 2 471 особа (19,3%), у Ворошиловградській – 996 (16,3%) (див. Додаток № 14). Усього ж протягом 1947 р. з різних причин у Сталінській області померло 51 281 чол., а на Ворошиловградщині – 16 264 чол. [2]. Користуючись методом екстраполяції (поширення висновків щодо однієї частини чогось цілого на іншу частину або на все ціле – авт.), вираховуємо 19,3% і 16,3% від загальної кількості померлих по областях і отримуємо 9 897 випадків голодної смерті протягом 1947 р. в Сталінській області та 2 651 випадок - у Ворошиловградській, а загалом по Донбасу – 12 548 випадків. До цього числа варто додати невелику кількість тих, хто помер у кінці 1946 р. та в 1948 р.

Отже, можна вважати, що під час голоду в Донбасі від нестачі продовольства загинуло понад 12,5 тис. чол. Але ще раз нагадаємо: це лише ті випадки смертей, що були зареєстровані ЗАГСами, насправді ж помирало в той час більше. У містах регіону питома вага загиблих від голоду в загальній кількості померлих виявилася більшою, ніж у сільській місцевості, оскільки восени 1946 р. в країні було скасовано продовольчі картки для дорослих утриманців (пенсіонерів, інвалідів). Багато з них, особливо в містах, унаслідок цього залишилися без державного продовольчого забезпечення й не мали інших джерел харчування (на противагу сільським мешканцям, які мали присадибне господарство). У високоурбанізованому (урбанізація – процес зростання міст і підвищення їхньої ролі в житті суспільства – авт.) Донбасі міських мешканців, які втратили хлібні картки, виявилося досить багато – 213,2 тис. (з 742,4 тис. по Україні – 28,7%) [3]. Тож, смертність від голоду серед цієї категорії населення була особливо значною. Водночас погіршилося загальне продовольче становище родин з непрацездатними утриманцями, що сприяло зростанню захворюваності від недоїдання, передусім, у містах.

Оскільки переважна більшість населення Донбасу мешкала в містах і селищах міського типу, то й загальна кількість жертв голоду в них набагато перевищила число померлих голодною смертю в сільських районах. До цього слід додати, що в більш населеній Сталінській області померлих від голоду було значно більше, ніж у Ворошиловградській, яка мала набагато менше мешканців.

Тож, ця книга – данина пам’яті про людей, які зазнали мук голоду.

Сподіваюся, що факти і події, викладені у „Хроніці”, не залишать байдужими читачів. Трагічні уроки минулого повинні вчити. Треба знати минуле задля майбутнього.

Кандидат історичних наук доцент

Олександр Задніпровський..

Розділ І. Переддень

Напередодні Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. Донбас був однією з найважливіших індустріальних баз СРСР. Він давав країні близько 57% вугілля, 50% коксу, 34% чавуну, 23% сталі, 80% соди [4]. У сільському господарстві Ворошиловградської і Сталінської областей працювало понад дві тисячі колгоспів, сотні МТС і радгоспів [5]. Високим темпами йшло будівництво об’єктів соціального і культурного призначення. Уся країна знала імена передовиків виробництва О.Стаханова, М. Ізотова, М. Мазая, П.Кривоноса, П. Ангеліної та інших.

Війна і нацистська окупація завдали величезної шкоди Донбасу. Гітлерівці знищили, закатували тут 468 тис. і вивезли до Німеччини 350 тис. громадян. Усі 882 шахти Донбасу, серед яких 324 основних і 31 шахта-новобудова, були зруйновані і затоплені. Були виведені з ладу всі великі електростанції (Штерівська, Зуївська, Шахтинська, Курахівська, Кам’янська та інші), а також переважна частина районних підстанцій. Окупанти знищили складну систему водопостачання, підірвали земляні греблі. Майже повністю були зруйновані всі заводи вугільного машинобудування та рудоремонтні заводи, підсобні підприємства з виробництва будівельних матеріалів, вся мережа зв’язку і багато кілометрів залізниці басейну. Купи металу і цегли залишилися від металургійних, машинобудівних, хімічних, коксохімічних та інших заводів. Відступаючи, нацисти безжально перетворювали на руїни міста і села, школи, лікарні, приміщення культурних і громадських організацій [6] (Див. Додаток № 1).

Величезних збитків зазнало сільське господарство Донбасу. Окупанти пограбували і зруйнували 103 МТС, 262 радгоспи і 2 193 колгоспи. Значно скоротилися посівні площі. Земля була порита окопами і траншеями, вирвами бомб і снарядів, засмічена мінами та осколками, поросла бур’янами [7].

Загальна сума збитків, завданих Донбасу, становила майже 50 млрд. крб. (за цінами 1926 – 1927 рр.) [8].

Різко скоротилася кількість населення: якщо в січні 1939 р. у Сталінській області мешкало 3 099 810 чол., то на 1 січня 1944 р. – лише 1 699 325 чол.; у Ворошиловградській області в січні 1939 р. нараховувалося 1 837 000 мешканців, а в січні 1945 р. – 1 261 000 чол. [9].

Повсюдно бракувало житла. Багато людей у ті роки в містах, робітничих селищах та сільській місцевості змушені були жити в напівзруйнованих будівлях, гуртожитках, землянках. Часто побутові умови були просто нестерпними. Ось як, наприклад, очевидці змальовували взимку 1945-1946 рр. гуртожиток радгоспу „Червоний Профінтерн” Єнакіївського району Сталінської області. Тут на одного мешканця, а їх було понад вісімдесят, припадало всього по 1,4 м2 житла. Усі кімнати гуртожитку були обладнані суцільними двоярусними нарами. На них не було ніяких постільних речей, тільки матраци. Води та умивальників не мала жодна кімната. У двох приміщеннях бракувало навіть освітлення. Не було камери для зберігання особистих речей робітників. Радгосп не мав лазні, тож мешканці гуртожитку ходили до азотнотукового заводу, що в трьох кілометрах. Лазню відвідували нерегулярно, оскільки „заробіток робітників часто не забезпечував навіть вартості харчування”. В одній з кімнат площею 25 м2 жили водночас вісімнадцять осіб протилежної статі: сім одиноких чоловіків, шість жінок, два підлітка і троє маленьких дітей, не рахуючи людей, які випадково приходили на ночівлю. Одна з жінок А.І. Шкиренко - дружина фронтовика мала трьох дітей, з них одне – немовля, працювала у радгоспі прибиральницею. Ні вона, ні її діти не мали ні натільної, ні постільної білизни, і спали всі четверо на одному ліжку [10].

Ватянка, солдатська шапка чи кашкет, стара хустка, гімнастерка, довоєнна спідниця, ручної роботи валянки та калоші, рідше чоботи – таким був одяг переважної більшості населення Донбасу. Для дітей і підлітків пристосовували речі батьків, зношений одяг старших братів і сестер. У побуті як міського, так і сільського населення були ручні мельниці – саморобки, картоплетерки, прядки, дідівські ступи, кресала.

На рахунку був кожний кілограм харчів. Основними продуктами стали картопля та овочі. Хліба вистачало не завжди, навіть у містах і робітничих селищах, де діяла карткова система, не кажучи вже про селян, які не мали хлібних карток. Виручали добавки у вигляді висівок, макухи. Дуже зменшилося споживання м’яса та яєць. З селянського столу майже зникли цукор, кондитерські вироби. Замість цукру вживали сахарин, який вимінювали на картоплю, або смажені буряки, а заваркою замість чаю була фруктова суміш, настої листя, трави, молодих гілок вишні, малини. Краще харчувалися сім’ї, що мали корову або козу, а отже – молоко. Однак порівняно з довоєнним часом кількість молочної худоби в присадибних господарствах різко скоротилася. Навесні збирали для їжі молоду кропиву, щавель. Хто мав можливість – ловив рибу.

Так жила тоді вся Україна [11].

Відбудова Донбасу розпочалася з перших днів після визволення від окупантів. Натхненні перемогами Червоної Армії, допомогою з боку держави, підтримкою всієї країни, трудівники відбудовували зруйновані підприємства, перш за все, вугільної промисловості, оскільки вугілля займало одне з провідних місць у паливному балансі СРСР. У грудні 1943 р. на відбудові та експлуатації шахт працювало понад 40 тис. чол., на початку 1944 р. – 194 тис., а на кінець війни – близько 300 тис. чол. З 882 шахт Донбасу, які діяли до 1941 р. й були зруйновані окупантами, до кінця війни відбудували чи заново спорудили 123 великі та 506 середніх і малих шахт. Донбас знову став провідним вугільним басейном країни. Його питома вага з видобутку вугілля в масштабі СРСР з 4,8% в 1943 р. піднялася до 26,7%. Паливо Донбасу рухало на фронт ешелони, плавило метал, кувало грізну зброю [12].

Яскравою сторінкою трудового подвигу Донбасу в ті роки була відбудова електростанцій, від темпів відродження яких безпосередньо залежав успіх роботи важкої, оборонної та інших галузей промисловості. Уже в 1944 р. до ладу стали Зуївська, Кам’янська, Штерівська, Північно-Донецька та інші електростанції. Загальна відбудована потужність турбогенераторів „Донбасенерго” на кінець 1945 р. складала 44% довоєнного рівня. На той час у Донбасі було відроджено і збудовано 101 підстанцію, або 99% порівняно з 1941 р. [13].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Abbott (1991) Advances in passive remote sensing of the ocean

    Документ
    ... limits ofscientific advice: ... Shevchenko V.P. (2001). An estimate of the distribution of ... simulation model of a deep meiobenthic compartment: A ... of uptake and growth of microalgae: Variability of half saturation constants, Bulletin of Japanese Societyof ...
  2. Amazing Thailand Khoa Sok

    Документ
    ... of The British Mycological Society." Transactions of The British Mycological Society ... compartmentof ... of some members ofsubgenus ... Scientific ... of Stropharia rugoso-annulata, Coprinus domesticus, Psathyrella candolleana, Tremella mesenterica, Otidea onotica ...
  3. A tradução não esta muito boa

    Документ
    ... humanos. Proceedings of the Royal Societyof London - ... subcomissão do DSM-IV sobre desordens de gênero. Archives of ... homossexualidade masculina." Scientific American (maio ... lee troubles du compartment sexual. Problemes Actuels ... Neste ponto da ontogênese, o ...
  4. Abstract Objective

    Документ
    ... of its usage with the recommendations ofscientificsocieties ... Saposnik, G. and Caplan, L.R. (2000), Arteriosclerosis and the promise of ... /TRIAL Nakamura, R., Imamura, T., Onitsuka, H., Mishima, K., Ishikawa, T., ... morphofunctional compartmentsof the ...
  5. Los nombres de los minerales

    Документ
    ... los principales contribuyentes a la Subcomisión de Asuntos Minerales y ... a member ofscientificsocieties, and an occasional contributor of papers to ... nuevo mineral, honor que comparte con su padre Joseph ... pueden ser las "fuerzas ontogénicas", que buscan el ...

Другие похожие документы..