Главная > Закон


ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

2.1. Економічні теорії та їхні загальні положення

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. В цей період з'являються перші  напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн.

Меркантилізм. Розвиток економічної теорії на приватній власності бере свій початок із першої у світі школи — меркантилізму та епохи пізнього Середньовіччя (остання третина XV ст.).

На першому етапі свого розвитку (XV — початок XVI ст.) меркантилізм набув форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей із країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.

Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм;  помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); пропонували заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії всього комплексу економічних ресурсів нації.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях.

Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм  намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією.

Кейнсіанство. Предметом  дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки, а саме вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком Дж. Кейнса є те, що він не   акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в господарській системі, а занадто  простежував механізми її функціонування.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Вчені цього напрямку критично ставились до теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого  окремих економік.

Теорія вільного підприємництва ґрунтується на основах організації виробництва продуктів споживання. Найвище її досягнення — праці англійських економістів А. Сміта (1723— 1790) та Д. Рікардо (1772—1823). А. Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, сформульовано закони обернено пропорційної залежності між величиною заробітної платні і прибутком.

Теорія маржиналізму виникла в середині ХІХ ст. Позитивні сторони — докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та обігу грошей, попиту, намагання дослідити питання розподілу та використання ресурсів. Негативні — переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагування від вивчення відносин власності, виробничих відносин.

Теорія ";економічної людини";. В основу теорії покладено поведінку homo economicus — “людини економічної”, котра як продавець своєї праці, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму витрати чи зусилля. Основною категорією аналізу представники вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.

Теорія економічної рівноваги. Представники неокласичної економічної теорії також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує ";справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів";.

Теорія неолібералізму. Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму само організованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям. Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку.

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем. Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства. Критики цієї теорії реальні проблеми вбачали лише у відносинах приватної власності.

Основи ";Теорії економіки К.Маркса"; викладені в його фундаментальній праці ";'Капітал";. За його логікою весь негативний арсенал приватної власності — експлуатація, відчуженість виробників від засобів виробництва і т.п.— автоматично зникав при її зміні на суспільну власність.

Марксизм, який розвивався у другій половині XIX ст., фактично започаткував розкол суспільних наук. Маркс, а потім і Ленін своє учення ґрунтували на Смітовій теорії вартості та доходів, з якої випливало, що капітал є експлуататором найманої праці. Але це питання і Марксом, і Леніним постійно розглядалося під одним кутом зору: експлуатацією приватною власністю робітників, нагромадженням капіталу за рахунок найманої праці.

";Теорія"; економіки В. Леніна. Марксистська гіпотеза побудови суспільства на неприватній (суспільній) власності була підхоплена російськими прихильниками і послідовниками.

Політика ";воєнного комунізму"; вимагала націоналізації всієї землі та промислових підприємств. Експропріацію здійснювали за підтримки озброєних загонів, селянам залишали незначну частку зерна для виживання. З економіки вилучали товарно-грошовий обмін, насильно запроваджували продуктообмін, що спричинило різке зниження обсягів виробництва.

Нова економічна політика. Після відмови від політики ";воєнного комунізму"; було відновлено товарно-грошовий обіг; запроваджено стимули сільськогосподарського виробництва: самостійність селян і натуральні податки; забезпечення державної підтримки селянських господарств; запровадження орендних відносин; запровадження різних видів кооперації. Політика економічної перебудови. Кампанія перебудови радянської системи й особливо її застійної, а точніше, кризової економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу, почалася у І985 р.Впровадження нових форм господарювання — колективний підряд, оренда, кооперація — на основі усуспільненої власності не дало очікуваних результатів.

 

2.2. Теорія дії триєдиних економічних законів

Усю сукупність течій, поглядів, шкіл історичної і сьогоднішньої економічної теорії можна умовно згрупувати в такі основні напрями: - обґрунтування основ господарської рівноваги і збалансованості (висвітлюють теорії державного управління і регулювання економіки); - обґрунтування основ товарно-грошових і обмінних процесів (висвітлюють теорії сфери обігу); - обґрунтування основ товаровиробництва (висвітлюють теорії вільного підприємництва).

Усі три напрями економічних теорій практично висвітлюють окремі чітко виражені грані єдиного суспільно-господарського явища — національної економічної системи. Тобто вони виражають дію відповідних економічних законів.

Економічні закони — внутрішньо необхідні, стійкі, сутнісні зв'язки між економічними явищами, процесами, елементами економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, є об'єктивні. Однак вони відмінні від них тим, що виникають, розвиваються і функціонують ліше у процесі економічної діяльності людей, їхня дія не вічна.Економічні закони не є абсолютні, окремі люди і групи людей можуть у своїй економічній поведінці відхилятися від вимог, які вони диктують.

За характером вияву  економічні закони класифікують на: закон господарської (економічної) збалансованості;  закон товарообміну;  закон товаровиробництва.

Закон господарської (економічної) збалансованості. Однією з вимог цього закону є приведення до стабільного стану на ринку національної пропозиції (В = Qц, де Q — фізична кількість товарів і послуг; ц — ціна одиниці товару і послуги) і національного попиту (м, де Гм — грошова маса на руках у покупців; v — коефіцієнт оборотності грошової маси).

Закон господарської (економічної) збалансованості — закон, який виражає відповідність національно-економічного мислення вимогам дії об'єктивних економічних законів, співвідношення головних ринкових пропорцій (попиту і пропозиції) та їх динаміку.

Перехід до ринку неможливий без забезпечення рівності між попитом і пропозицією: Qц = vГм. Ліва частина рівняння відображає стан сфери виробництва товарів і послуг, тобто функціонування приватного і неприватного капіталу та найманої праці. Наявність фізичної кількості товарів і послуг на ринку, ціна одиниці товару і послуги показують, якою мірою створені у країні правові та фінансові умови сприяють високопродуктивному і високоефективному виробництву цих товарів і послуг. У разі не усвідомлення вимог закону і не створення умов стабільного зростання пропозиції Qц і попиту vГм за незмінності цін ц на ринку виникне нестабільна ситуація, що призведе до негативних соціальних наслідків.

Закон товарообміну. Дії цього закону підпорядковані всі суб'єкти ринку: приватні особи, підприємства, уряд, місцева адміністрація, тобто продавці і покупці.

Закон товарообміну — закон, який виражає узгодження ціни купівлі-продажу товарів між: продавцем і покупцем, відповідність якісних і споживчих характеристик товару якісним і споживчим потребам покупця.

Основні категорії, через які виявляється вплив закону товарообміну — попит VГМ і пропозиція Qц.

Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певну кількість товарів і послуг.

Пропозиція — кількість товарів і послуг, представлених на ринку в кожен конкретний момент часу, і середня ціна за реалізацію одиниці товару чи послуги.

Якщо ціна товару зростає, підвищується і попит на нього. Зниження ціни на товар або послугу є сигналом про зниження попиту, В такому разі виробники змушені скорочувати виробництво товарів і послуг.

Для покупців ціна також є індикатором щодо використання їхніх доходів грішми. Виробник намагається продати якнайбільше товару за якнайвищу ціну, а покупець — купити якнайбільшетовару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Товар Q переходить до покупця, а гроші Гм — до продавця:

Ця рівність відображає безперервний процес купівлі-продажу товарів і послуг.

Закон товаровиробництва — закон, який виражає співвідношення вартості затрат праці, капіталу та вартості створеного продукту і частки в ньому валового (чистого) продукту.

Основними категоріями, за допомогою яких простежується дія цього закону, є: валовий випуск В, матеріальні витрати (проміжне споживання) О, кількість живої праці Т, валовий прибуток ВП.

Суть товаровиробництва полягає у тому, щоб створити максимальну частку валового прибутку: чим більший ВП, тим вищий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат О. Величина Т + ВП є валовим внутрішнім продуктом {ВВП), створеним протягом року.

Чим більший розмір новоствореного продукту Т + ВП, тим ефективніша національна економіка, тим багатше суспільство.

У постійній необхідності збільшення обсягу новоствореного продукту Т + ВП і полягає дія закону товаровиробництва

 

2.3. Базисні відносини та інститути національної економіки

Національна суспільна система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра — людини національної.

Життєві потреби людей задовольняються через декілька основних блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організаційними інститутами. До них належать:

 - національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських об'єднань — політичних, національних);

- державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади);

- соціально-економічні відносини (інститути господарського управління, виробництва, обігу, послуг).

Національно-громадянські відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є основою розвитку загальнолюдських і національних вартостей. Загальнолюдські вартості уможливлюють співіснування різних за національною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів національно-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, наука, освіта, культура, мистецтво, мова.

Державно-політичні відносини передбачають створення держави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Законодавча влада ухвалює господарські закони — створює правове поле діяльності окремих виробників і національного господарства як усередині нього, так і за його межами (зокрема, визначає норми діяльності для зарубіжних партнерів). Виконавча влада здійснює організаційну діяльність виробників, формує концепції, програми і плани виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалізації продукції, соціального розвитку і добробуту. Судова влада вирішує господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов'язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціально-економічні відносини є засобом, механізмом створення матеріальної і духовної основи життя суспільства, його добробуту. Вони формують зміст і структуру національної економіки, її продуктивні сили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства.

До інституціональних елементів національної господарської системи відносять: підприємства, робітників, фірми, домогосподарства - мікрорівень національної економіки. У кожному з цих елементів тісно переплітаються праця, управління, власність та влада, формуючи скелет кожного з елементів.

Інституціональні підсистеми національної економіки можна розподілити на два рівні: підсистеми першого і другого порядку. До підсистем першого порядку відносять галузі, сфери суспільного виробництва, - мезорівень господарської системи суспільства. А до другої - законодавство, ринок, державу, ринкову інфраструктуру як систему забезпечення реалізації інтересів суб'єктів господарювання, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації - макрорівень національної економіки.

До інститутів національної економіки також відносять податки, грошову систему, доходи, планування, виробництво, обмін, розподіл, споживання тощо, оскільки вони виступають конкретними формами прояву базових економічних інститутів.

Взаємодії базових економічних інститутів в рамках економічної підсистеми певного суспільства визначає основні інститути національної економіки, в яких відбуваються ці взаємодії. До них окрім зазначених вище можна віднести: економічний потенціал держави, господарський механізм регулювання, особливості державного устрою, традиції, менталітет, характер нації, господарські комплекси та галузі економіки, стратегію економічного і соціального розвитку держави, особливості реалізації планування та прогнозування розвитку економіки, специфіку входження та місце країни у світовому господарстві, забезпечення безпеки національної економіки в умовах посилення глобалізації та інтеграції економічних відносин та ін.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального типу, так і в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Вони є загальними інституціями сучасного громадянського суспільства, що визначають якісний рівень розвитку всіх його підсистем. Демократія -- форма суспільної влади і держави, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є: економічна демократія, що означає реальну можливість і право реалізувати свої права власності (задеклароване і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (колективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації через механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.

Розвиток демократичної національної економіки гальмує наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід'ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрократизм як крайню форму її прояву.

Бюрократія - система економічного, соціального, політичного та адміністративного управління і регулювання, що базується на розмежуванні владних повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для координації усіх елементів та взаємозв'язків у системі суспільних відносин.

Надмірне зловживання владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму - бюрократизм.

Бюрократизм - монополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різноманітних економічних і спеціальних інститутів та організацій і орієнтація нижчих ланок апаратного управління і влади на формальне виконання наказів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

Для соціально-економічного розвитку національної економіки, економічного зростання, поглиблення демократизації українського суспільства необхідним є створення повноцінних громадянських інститутів.

Права людини - розроблена на основі прийнятої ООН Загальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу. Реалізують права людини - держава, громадські організації, в межах окремої країни, міжнародні, передусім правозахисні організації.

Економічний порядок - якісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності.

Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ.

Економічна свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарювання) - це право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.

Економічна свобода у межах домашнього господарства здійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних і духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки - наймані працівники.

Економічна свобода найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші фактори виробництва.

Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку.

Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін.

Економічна свобода підприємств реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп.

Для розвитку демократичної національної економіки велике значення також має економічна свобода інформаційної сфери, оскільки в сучасних умовах інформація стає одним з найбільш вагомих ресурсів економіки будь-якої держави.

В процесі відтворення виникають такі відносини, які є неминучими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі потребують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів є чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

- інститут сталого національного способу мислення: передбачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національного патріотизму для створення національно-громадського суспільства і стабільного зростання виробництва й добробуту громадян;

- інститути держави: практично це інститути влади - законодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, судової; їхніми завданнями є створити правові, фінансові, інвестиційні умови функціонування усіх інститутів національної економіки;

- інститут правових норм: формування юридичних норм, нормативів, які захищали б природні права і свободи людей, забезпечували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зайнятості, розподілу національного продукту тощо;

- інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровиробників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інститут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

- інститут монополії: передбачає, з одного боку, право виробника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого — недопущення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов сприятливого розвитку конкуренції;

- інститут податків: передбачає розподіл частини доходів і прибутків власників капіталу і найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціальних програм;

- інститут профспілок: передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, оплату праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами, їхній діапазон значно ширший.

 



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти і науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича european credit transfer system (2)

    Документ
    ... дмінком (повторення). Л. Розмовна тема „Німеччина”. Територія. Населення. ... Економічний прибуток. ЗМ 2. Макроекономіка і мегаекономіка. НЕ 2. 1 Національнаекономіка: структура та ... . Загальна модель макроекономічної рівноваги (АD-АS) таособливості ...
  2. Міністерство освіти і науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича іноземних мов european credit transfer system

    Документ
    ... лексичної теми. Слова. Діалоги по темі. Повторення Твір на тему „Моя ... Економічний прибуток. ЗМ 2. Макроекономіка і мегаекономіка. НЕ 2. 1 Національнаекономіка: структура та ... . Загальна модель макроекономічної рівноваги (АD-АS) таособливості класичного ...
  3. Національна служба охорони здоров’я великобританії (nhs) національний інститут здоров’я та клінічної досконалості ( nice )

    Документ
    ... в національномута місцевому масштабі й у забезпеченні широкої доступності цієї інформації та матеріалів». Інформація про Національну ... . Від доказів до рекомендацій – економіка медичної допомоги (контакти) Медично-економічний аналіз щодо ...
  4. Національна служба охорони здоров’я великобританії (nhs) національний інститут здоров’я та клінічної досконалості ( nice )

    Документ
    ... в національномута місцевому масштабі й у забезпеченні широкої доступності цієї інформації та матеріалів». Інформація про Національну ... . Від доказів до рекомендацій – економіка медичної допомоги (контакти) Медично-економічний аналіз щодо ...
  5. Розділ 1 Теоретичні основи формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах інноваційної конкуренції

    Документ
    ... національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій ......…………….. 11 1.2. Особливості формування та розвитку національних ...

Другие похожие документы..