Главная > Документ


Ігор Коліушко, радник Президента:

Імовірність скасування – дуже невисока

Те, що рішення Конституційного Суду щодо змін до Основного Закону може потягнути за собою скасування результатів президентських виборів, вважаю повною нісенітницею. Юридично ці речі ніяк не пов’язані.

Домовленість голосувати в пакеті була виключно політичною, і це не може мати юридичних наслідків.

Більше того, протилежна до Президента сторона вже неодноразово порушувала ці домовленості. Наприклад, закон про внесення змін до Конституції щодо місцевого самоврядування (3702-1), який 8 грудня 2004 року голосувався в цьому ж пакеті, після позитивного висновку КС був переписаний парламентом і зроблений у такій редакції, що тепер не може бути підтриманий.

А що стосується долі закону про зміни до Конституції від 8 грудня 2004 року, то мені здається, імовірність його скасування чи перегляду є дуже невеликою. Я, чесно кажучи, не вірю в це. Гадаю, усім необхідно готуватися до того, що Конституція потребує нових змін, які мають урахувати закладені 8 грудня вади.

Олена Гітлянська, УНІАН

Легалізація

  • Чи спроможне українське законодавство забезпечити належну діяльність об”єднань громадян?

Розбудова демократичного громадянського суспільства є одним із впливових факторів у процесі євроінтеграції України. А для цього потрібне належне законодавче забезпечення врегулювання сфери діяльності громадських об’єднань. Яке воно нинішнє українське законодавство? Чи потребує воно докорінних змін? Про це та інше у нашій розмові з директором Департаменту легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій Оленою СЕМЬОРКІНОЮ.

-Олено Миколаївно, як можна охарактеризувати сьогодні законодавство, яке регулює сферу діяльності об’єднань громадян?

- Законодавство незалежної України, яке регулює сферу діяльності об’єднань громадян, почало формуватися у 1992 році. У 1996 році Конституція України встановила конституційні гарантії громадян на свободу об’єднання, які базуються на загальновизнаних міжнародних стандартах прав людини. На сьогодні це досить великий масив законодавства, це Закони України: „Про об’єднання

громадян”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, „Про політичні партії”, закони, що регулюють створення професійних громадських формувань: „Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, „Про організації роботодавців”, „Про третейські суди” тощо.

Та незважаючи на досить широке законодавство, ми констатуємо чисельні проблеми, які виникли в процесі реалізації законів та підзаконних актів.

Є окремі процедури, до яких неможливо застосувати конкретні норми, тому що немає прямої вказівки у законі. Наприклад, Закон України “Про об’єднання громадян” встановив право об’єднань громадян засновувати або вступати між собою у спілки. До Міністерства звернулись уже зареєстровані об’єднання громадських організацій з вимогою зареєструвати об’єднання спілок, тобто об’єднання об’єднань. Закон такої можливості не встановлює, але і не забороняє. Ми працюємо над вирішенням цього питання, керуючись правом громадян на свободу об’єднань, правом об’єднання громадян самостійно вирішувати всі основні питання діяльності. Інша ситуація стосується можливості колективного членства в молодіжних та дитячих громадських організаціях. Загальний Закон “Про об’єднання громадян” встановлює можливість колективного членства. Проте, в молодіжних та дитячих громадських організаціях є вікові обмеження щодо членства та участі в діяльності керівних органів. Наша позиція – колективне членство в таких організаціях можливе за умов наявності в статуті громадської організації норми про колективне членство. Це стосується молодіжних та дитячих: колективів навчальних закладів – класів, груп тощо. А також за умови щорічного перегляду рішення колективу, зважаючи на вікові особливості.

І нам під час роботи доводиться застосовувати аналогію закону. А це подекуди призводить до спірних питань. У такому разі представники організацій вважають, що Міністерство юстиції порушує законодавство. А ми, у свою чергу, мусимо доводити, що застосування аналогічних законодавчих норм є правомірним.

Наш Департамент аналізує застосування законів територіальними органами юстиції. І ця статистика застосування неоднозначна.

Буває таке, що одну норму п’ять областей тлумачать по-своєму. Є проблемні питання і у застосуванні судами норм закону. Часто це стосується реєстрації політичних партій, змін до статутів або складу керівних органів. Простежується не сприйняття судами адміністративних функцій Мін’юсту щодо перевірки відомостей, які подаються об’єднаннями громадян. А ми мусимо це робити, оскільки, по-перше, на Міністерство законами покладені контрольні повноваження, а по-друге, перевіркою дотримання процедур прийняття рішень, визначених статутом об’єднання громадян, ми можемо запобігти внутрішнім конфліктам об’єднання. Отже, існують проблеми, які слід вирішувати не тільки в законодавчій сфері, але й у самому процесі взаємодії з органами судової влади.

Адже має бути єдина практика застосування норм законодавства. І, звичайно, необхідна постійна і цілеспрямована робота з працівниками управлінь юстиції з метою попередження порушення прав громадян під час реєстрації.

Крім того, сьогодні окремі позиції є дискримінаційними у відношенні до неурядового сектору. У Законі України „Про об’єднання громадян” визначені територіальні статуси громадських організацій: всеукраїнські, міжнародні, місцеві. Головною причиною такого поділу на статуси була необхідність зберегти державне фінансування окремих громадських організацій. І на сьогодні є норма, якою визначається право всеукраїнських організацій на бюджетну підтримку. Деякі творчі спілки, наприклад, знаходяться на дотації держави.

Сьогодні ми працюємо над певними ініціативами і виступаємо за те, щоб поділ на статуси скасували взагалі. Єдиний виняток може становити організація, яка має намір набути членства у міжнародному неурядовому формуванні, що містить свої вимоги до національних організацій. Однією з таких вимог може бути обов’язковість поширення діяльності національної організації на території всієї держави. У цьому випадку організація має надати підтвердження з боку компетентного органу - Міністерства юстиції, що вона дійсно популярна у всій країні. У таких випадках зрозуміло, що мають бути визначені механізми.

Крім того, маємо проблеми з реєстрацією козацьких організації. Деякі формування свідомо вводили у свої статути можливість створювати воєнізовані формування. На мою думку, діяльність таких організацій має бути чітко врегульована спеціальним законом.

Можливо, цю ініціативу підтримає Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва при Президентові України.

- А в якому форматі Ви будете вносити зміни у чинне законодавство?

- У Міністерстві юстиції діє робоча група, яка опікується розробленням, зокрема, законопроекту про громадські організації. До її складу також входять представники неурядових організацій. Робота над проектами базується на нових підходах, які є узагальненням позитивної та негативної внутрішньої практики, практики Європейського Суду з прав людини та норм Цивільного кодексу. Робоча група розробляє також проект Концепції взаємодії держави і громадського суспільства та переглядає все законодавство, яке регулює функціонування громадянського суспільства.

-Що передбачатиме новий закон?

- Закон України „Про об’єднання громадян” регулює досить широку сферу відносин. Я уже згадувала, що сьогодні прийнято багато спеціальних законів про певні види громадських формувань. Цей базовий (загальний) закон актуальний у частині прав об’єднань, засад їх відносин з державою, процедур легалізації та реєстрації, контролю тощо. У законі визначені підстави для реєстрації чи відмові у ній, а також визначені повноваження Міністерства юстиції. То для того, щоб не було таких законів багато, і щоб громадяни не шукали, яким законом керуватися, то всі норми ми намагаємося звести в новий закон. У тому числі визначимо і вікові особливості засновництва і членства в громадських організаціях. Тому що, наприклад, Закон „Про молодіжні та дитячі громадські організації” фактично лише визначає вік особи, яка може бути засновником чи членом такого формування. А, загалом, документ „порожній”.

Крім того що ми знімаємо статуси, ми чітко виписуємо процедури реєстрації, щоб не плодити підзаконні акти. Сьогодні проблема не тільки нашого законодавства про неурядовий сектор, але й законодавства загалом. Йдеться про порушення статті 19 Конституції України, якою визначається те, що органи державної влади діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. У нас всі органи керуються відомчими інструкціями або актами Кабміну. Тобто, тими документами, які приймали не законодавці, а органи влади нижчого рівня. Наше завдання звести всі норми процедури на рівень закону. Адже законом керується чиновник і закон читає громадянин. Ми чітко виписуємо у законі усі вимоги до документів, опис документів. Адже, як свідчить практика, під час розгляду, наприклад, статутів ми виявляємо багато помилок в структурі і змісті статуту.

-А яких помилок припускаються найбільше?

- Ми приділяємо велику увагу статуту, який є “другою Конституцією” для організації. Часто у статуті виписують функції держави – правоохоронні, регулюючі. Але це заборонено законом. І ми пояснюємо заявникам, що вони можуть цим займатися, але у тих межах, які визначив законодавець для громадської організації.

Крім того, ми аналізували відмови управлінь юстиції у реєстрації тій чи іншій громадській чи благодійній організаціям. Наприклад, громадській організації відмовили на підставі того, що вона внесла у свій статут функції благодійного формування, а цю діяльність регулює інший закон. І навпаки. Ми будемо наполягати на тому, щоб взагалі не було Закону України „Про благодійництво та благодійні організації”. Благодійництво – це не вид організації, а вид діяльності. Закон має регулювати не порядок створення організації, а порядок здійснення благодійної діяльності.

Важливим у статуті є чітко виписана компетенція статутних органів, бо у кожній третій організації може виникнути внутрішній конфлікт. Або як це ще називають „розкол” організації. Як показує практика, часто члени громадських організацій не достатньо знають свої статутні процедури прийняття рішень. Є норми Цивільного кодексу України і відповідних законів, які встановлюють необхідну кількість голосів для прийняття рішень. Зокрема, це стосується вищого керівного органу – загальних зборів (конференції тощо). Тільки цей орган уповноважений приймати рішення про ліквідацію організації, про внесення змін до статуту, про розпорядження майном і коштами на суму більше, аніж 50 відсотків капіталу. А для прийняття рішень з цих питань має проголосувати не менше аніж три четвертих присутніх. А недотримання цих норм іноді призводить до прийняття рішень двома чи трьома сторонами цієї організації, які потім надсилаються до органів юстиції для реєстрації.

Крім того, члени організацій можуть не знати, зокрема, яка процедура скликання цих зборів, яка для всеукраїнських організацій має бути квота представництва від обласних місцевих осередків. Ми стоїмо на позиції , що сьогодні легше зареєструвати організацію, бо ми надаємо всілякого сприяння громадянам, аніж грамотно підтримувати її функціонування.

-На якій стадії розробки знаходиться законопроект „Про громадські організації”?

- Як член робочої групи знаю, що законопроект пройшов чергове обговорення на засіданні робочої групи. За стіни Мінюсту ще не виходив. Планується цієї осені розпочати громадські обговорення по всій Україні. До кінця року можливо проект буде внесено до Кабінету Міністрів України, а згодом і до Парламенту.

- Олено Миколаївно, а чи будете порушувати питання покладення на Мін’юст функції держреєстратора?

- Так, ми паралельно вирішуємо питання про покладення на Міністерство юстиції функції державного реєстратора юридичних осіб – непідприємницьких товариств, які реєструють органи юстиції. Самі громадські організації порушили це питання, оскільки лишається проблема подвійної реєстрації таких організацій. Відповідно до положень Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” неприбуткові організації проходять подвійну реєстрацію. Спочатку вони реєструються в органах юстиції. Там вони отримують відповідне свідоцтво Потім йдуть до державного реєстратора. Крім того, що вони витрачають на всю процедуру багато часу, так ще й платять двічі.. 18 жовтня цього року набирають чинності зміни до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якими фактично буде запроваджений принцип „єдиного вікна”.

Усі громадські формування, які будуть легалізуватись (реєструватись) після 18 жовтня цього року подають документи до органів юстиції, заповнюють там же реєстраційні картки для державного реєстратора. Після прийняття позитивного рішення сам орган юстиції передає державному реєстратору усі документи. Державний реєстратор вносить організацію до реєстру, оформлює свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи і передає його відповідному органу юстиції. Орган юстиції видає це свідоцтво заявнику.

Сьогодні ми плануємо чергові зміни, які мають удосконалити процедуру державної реєстрації громадських формувань, які полягатимуть у наділенні органів юстиції повноваженнями державного реєстратора. Ми прийдемо до одного документа – свідоцтва про внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, однієї реєстраційної плати, єдиної процедури реєстрації. Плануємо змінити зразок свідоцтва. У ньому, окрім реквізитів, які сьогодні фіксуються держреєстратором, буде вказуватися й назва центрального статутного органу. Адже саме він уповноважений представляти організацію на різних рівнях. А також зазначатиметься мета діяльності. Це важливо, зокрема, для політичних партій. Таким чином, ми не будемо витрачати час і ресурси на передачу документів одне одному, що, нажаль, будемо здійснювати з 18 жовтня.

Всі ці зміни комплексні і зачіпають різні закони. Сьогодні ми переглядаємо підзаконні акти, щоб хоча б на підзаконному рівні змінити процедуру. Але й на практиці ми процедуру спрощуємо. Проте таким чином, щоб не порушувати закон.

Олена Лисенко, для УНІАН

Підприємництво

• ДЕРЖПІДПРИЄМНИЦТВА – ЗА ВРЕГУЛЮВАННЯ ПИТАНЬ КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕВІРОК ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ

На сьогодні в Україні у секторі малого бізнесу зайнято близько 5,5 млн. осіб (разом з найманими робітниками). Загалом в країні працює майже 2 млн. фізичних осіб-підприємців, близько 300 тис. малих підприємств та 43 тис. малих фермерських господарств.

На яку законодавчу підтримку держави можуть очікувати підприємці у найближчому майбутньому? Про це розмова з головою Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Андрієм ДАШКЕВИЧЕМ.

Що сьогодні, насамперед, потрібно зробити для подальшого розвитку підприємництва в Україні?

– Переконаний, що подальший розвиток малого та середнього бізнесу в Україні повинен відбуватися в умовах активної співпраці владних інституцій, підприємницької громадськості і наукового співтовариства як на центральному, так і на місцевому рівнях. Підтримуючи та розвиваючи малі та середні підприємства ми, водночас, вирішуємо питання забезпечення зайнятості населення та збільшення бюджетних надходжень. У минулому році у суб'єктів малого підприємництва працювало понад 2 млн. осіб. Надходження до місцевих бюджетів від них формують від чверті до половини цих бюджетів. На сьогодні саме малий бізнес є економічною опорою місцевого самоврядування. Тому добробут місцевих громад і держави в цілому значною мірою залежить від того, чи вдасться нам створити кращі умови для його роботи.

Насамперед необхідно законодавчо забезпечити роботу малого та середнього бізнесу. Це дозволить підвищити рівень захищеності прав суб’єктів господарської діяльності, дасть людям впевненість у завтрашньому дні та можливість планувати свою роботу.

За участю Держпідприємництва підготовлено законопроекти, прийняття яких дозволить урегулювати питання контролю та перевірок діяльності підприємців, спростити процедуру надання земельних ділянок під забудову. Крім того, Комітетом розроблено законопроекти „Про внесення змін до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Зазначений Законопроект спрямовано на вирішення кількох головних завдань, а саме - запобігання спробам недоречного виведення з-під сфери дії базового ліцензійного закону певних видів господарської діяльності та уникнення необґрунтованого запровадження нових ліцензувань.

Протягом останнього часу особлива увага приділялась питанню впровадження Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Центральні органи виконавчої влади повинні вжити заходів щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність до норм цього Закону. Дозвільні органи мають розробити проекти законодавчих актів для врегулювання питань видачі дозволів на рівні законів. Також повинні бути розроблені та затверджені урядовими постановами порядки видачі дозволів і тарифи за їх видачу.

Важливим питанням для підприємців є встановлення прозорого механізму оподаткування. Нашим завданням є також збереження доступу малого та середнього бізнесу до спрощеної системи оподаткування, якою користуються близько 3 млн. підприємців. Тому після отримання відповідних проектів нормативних актів Держпідприємництво обов’язково надасть свої пропозиції до законопроекту ";Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва";, який Мінфін має подати Кабінету Міністрів України найближчим часом.

В яких сферах діяльності малий та середній бізнес розвивається найбільш динамічно?

- Найпопулярнішими залишаються сфери послуг і торгівлі. Наприкінці першого кварталу цього року найбільше малих підприємств – понад 100 тисяч працювало в гуртовій торгівлі; у промисловості майже вдвічі менше – 45 тис. Менша кількість задіяна у будівництві, готельному та ресторанному бізнесі, транспортній галузі. Популярним видом діяльності підприємців є операції з нерухомістю. Частка підприємців у виробництві постійно зростає.

Значне збільшення кількості малих підприємств протягом останніх років свідчить, що реалізація державних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу, дала позитивний результат. Зростає частка малих підприємств у виробництві валового внутрішнього продукту, яка нині сягає більше 10 % (і це без врахування продукту, виробленого фізичними особами-підприємцями та середніми підприємствами).

Україні потрібно нарощувати виробничий потенціал, адже виробництвом на даний час займаються близько 30% підприємців малого і середнього бізнесу. Ми повинні орієнтуватися на країни Європейського Союзу, де малий і середній бізнес – одні з основних виробників валового внутрішнього прибутку (30 – 40%).

На думку деяких експертів, у проекті Державного бюджету на наступний рік нібито ігноруються проблеми малого та середнього бізнесу. Як би Ви прокоментували такі твердження?

– Щороку під час розробки проектів Закону України про Державний бюджет України та Державної програми економічного та соціального розвитку України враховується необхідність виділення коштів на реалізацію заходів на виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проект бюджету на 2007 рік передбачає на реалізацію цієї програми 1, 8 млн. грн. Слід зазначити, що заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні спрямовані на вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємництва, формування державної регуляторної політики у цій сфері, активізацію фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва та ін.

Зрозуміло, що для реалізації всіх програмних заходів за один рік, сума, яка передбачається проектом Державного бюджету недостатня. У цьому році, наприклад, ситуацію з фінансуванням врятувало те, що обласні бюджети на підтримку малого підприємництва виділяють значно більші кошти. Але можливості регіонів різні, тому повністю покладатися на них не варто.

Потрібно, щоб люди, які прагнуть займатися підприємництвом, мали можливість отримувати відповідні знання, перші кредити для свого розвитку з мінімальними відсотками. Такий підхід – запорука економічного зростання, формування стійкої конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу та успішної інтеграції України у світову економічну систему.

Володимир Кухар, для УНІАН

Пенітенціарна система

• НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ - СПІВПРАЦЯ НЕОБХІДНА

Діюче законодавство України не містить вичерпного переліку форм і напрямків участі громадських організацій в діяльності установ виконання покарань, залучення неурядових організацій до виправлення засуджених та здійснення громадського контролю за діяльністю установ.

Водночас особливе місце в правовому регулюванні участі громадських неурядових організацій в діяльності пенітенціарних закладів займають міжнародні правові акти.

Таким важливим міжнародним документом, в якому закладені принципи взаємодії установ системи виконання покарань і неурядових організацій, є Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (МСП).

Вони встановлюють стандарти, якими повинні керуватися держави, розробляючи свою пенітенціарну політику.

Правило 61 МСП передбачає: „У поводженні з ув’язненими слід підкреслювати не їхнє виключення із суспільства, а ту обставину, що вони продовжують залишатися його членами, саме тому громадські організації варто залучати всюди, де це можливо, до співробітництва з персоналом закладів для повернення ув’язнених до життя в суспільстві...»

Слід звернути увагу на те, що це правило вбачає обов’язком штатних працівників установ залучати неурядові організації до співпраці з ними для того, щоб в кінцевому результаті забезпечити мету і виправдання вироку про позбавлення волі, повернути до нормального життя в суспільстві вчорашніх засуджених.

На мою думку, установам виконання покарань не потрібно чекати, коли неурядові організації запропонують свої послуги, а максимально використати їх потенціал, всіляко стимулювати їх зацікавленість проблемами пенітенціарних установ.

Очевидно, потрібний документ, який би регламентував взаємодію НДО та установ виконання покарань, яким би було врегульовано взаємовідносини громадських організацій та установ виконання покарань, їх права і обов’язки, взаємна відповідальність за проведення тих чи інших заходів та інше.

Громадські організації, які дійсно налаштовані в своїй діяльності на конструктивну співпрацю і дієву допомогу пенітенціарним установам, на мій погляд, можуть стати тією з’єднуючою ланкою між суспільством та засудженими, яка дасть можливість більш швидко і ефективно адаптуватися засудженим у суспільстві після звільнення.

Тільки тоді, коли громадські організації і установи виконання покарань стануть союзниками, їх діяльність позитивно впливатиме не тільки на виправлення і перевиховання засуджених, а й на мікроклімат в установах. І без взаємодії громадських організацій та установ виконання покарань в майбутньому пенітенціарній системі не обійтися.

Напевно, вже настав час для створення правового поля для такої, в межах закону, діяльності громадських організацій і пенітенціарних закладів.

Тоді і в подальшому співпраця громадських організацій та установ виконання покарань сприятиме більшій відкритості та гуманізації пенітенціарної системи.

По суті установи з питань виконання покарань є посередниками між суспільством і злочинцем, завданням яких є примирення злочинця і суспільства, а для цього необхідні зустрічні кроки між установами виконання покарань і інститутами громадянського суспільства в особі громадських, правозахисних організацій і окремими громадянами для співпраці в досягненні високих суспільних цілей.

Відсутність чіткого правового регулювання взаємодії громадських організацій і установ виконання покарань не означає неможливості такої співпраці, тому що сама природа процесу соціалізації передбачає участь в ньому представників громадянського суспільства, які є споживачами цього процесу.

На керівників органів і установ виконання покарань покладено відповідальність перед державою та суспільством за досягнення мети і за виконання завдань кримінально-виконавчого законодавства, тому вони повинні забезпечити реалізацію принципу виконання і відбуття покарання – участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених.

Забезпечення реалізації цього принципу повинно стати одним із приорітетів діяльності керівників органів та установ. Для них взаємодія з інститутами громадянського суспільства повинна представляти інтерес з точки зору створення необхідних умов для досягнення основної мети кримінально-виконавчого законодавства, а їх діяльність повинна бути спрямована на пошук організацій, які готові співпрацювати, які зможуть забезпечити якісно нове функціонування системи. І всяке блокування співпраці неминуче приведе до кризи системи, сприятиме її закритості, приведе до диспропорції інтересів суспільства і виконавчої влади.

Наш громадянський інтерес вбачається в тому, щоб засуджені повернулися в суспільство в статусі повноправного його члена, який би міг вести самостійне, загальноприйняте, соціально-нормативне життя в суспільстві.

На мою думку, досягнути основної мети персонал кримінально-виконавчих установ самостійно не взмозі без участі інститутів громадянського суспільства, а діяльність кримінально-виконавчих установ не можлива без громадянського контролю за їх діяльністю.

Алла Лепеха,

Чернігівський жіночий правозахисний центр



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Право Редактор випуску Ільченко Лія

    Документ
    ... Олег НАЛИВАЙКО. Головний редактор Олександр ХАРЧЕНКО. Редакторвипуску Ільченко Лія. «Проект Адвокатської ... не можуть звужувати встановлені права і обсяги цих прав. І є 4 рішення ... в ході консультативної зустрічі «Права людини = права людей, які живуть з ...
  2. Чернігівський державний педагогічний університет імені вісник

    Документ
    ... ією досить значні права: право регулювати і змі ... на “Письмо до Кулиша” (Письмо к редактору “Правды”) / П. Куліш. – Львів ... світі взагалі. С © Більченко Є.В., 2010 пецифіка культурного ... іали людинознавчих філософських читань. Випуск І. – Львів: Край, 1997 ...
  3. Студентські наукові записки серія „гуманітарні науки”

    Документ
    ... істики народних небилиць у романах О. Ільченка і Є. Гуцала. Трилогія „Позичений ... визнання жіночої сексуальності, тілесності, права на самовизначення, неповторності жінки. Архетип ... Серія „Гуманітарні науки” ВИПУСК 2 Редактор Пасічник І. Д. Відповідальн ...
  4. Кандидат філософських наук кандидат філологічних наук

    Документ
    ... , 3. С. Голубєва, I. В. Іваньо, О. Є. Ільченко, I. Φ. Карабутенко, Φ. В. Константинов, О. Я- Лисенко, О. ... Г. С. Сковороді. Про випуск кіно­фільмів і ... під вигля­дом правил щасливого життя ... Чебаник Художній редактор . В. Козій Технічний редактор Б. О. Пі ...
  5. Українська педагогічна бібліографія (4)

    Документ
    ... Законодавчо-правові засади: Міжнародні правові ... дготував І.П.Ющук; відповід.за випуск Н.І.Шинкарук // Дивослово. - ... перший головний редактор журналу Наталя ... О. С 6874, Ільченко, І. 3646, Ільченко, В. 2722, 2795, Ільченко, О. 4408, Ільченко, О. Ю. 6305, ...

Другие похожие документы..