textarchive.ru

Главная > Документ


Рис. 2. Розподіл згоди-незгоди з запропонованими твердженнями

Разом з тим, помірним виявився розподіл оцінок щодо таких «смажених» тем засобів масової інформації як приватизація, «політичні репресії» і федералізм. Порівняння цих розподілів із усією очевидністю свідчить про зниження актуального потенціалу саме тих тем, що найбільшою мірою характеризуються «штучністю» походження, певним примусом через медійні канали. (Водночас, це підтверджує і небезпеку маніпуляції темами мови і НАТО — не можна не зважати на той факт, що масова свідомість «зациклюється» саме на цих і суміжних з ними темах).

Протиріччя в оцінці і сприйнятті суспільно-політичних подій ґрунтуються, перш за все, на особливостях ціннісно-орієнтаційного комплексу, когнітивних інструментах орієнтації у швидкозмінних подіях регіональної і загальнодержавної політики.

Поступово знижується різке неприйняття змін, що відбулися, раціоналізується картина суспільно-політичних подій. Нерозуміння суті процесів, що відбуваються, змінюється зваженим скепсисом стосовно політики нової влади. З цієї причини можливою виявилася урівноваженість оцінок таких, здавалося б, гострих для Донбасу тем, як політичні репресії і федералізм. Ці нібито актуальні теми, не підкріплені проекцією на практичні і прагматичні інтереси особистості, поступово відходять на узбіччя масової свідомості. Найбільш стабільним на даний момент орієнтиром у суперечливому потоці того, що відбувається в соціально-політичній сфері, є геополітична ідентифікація, настанова на позитивне сусідство з Росією. Причому її значення не обмежується тільки геополітичною орієнтацією. Під кутом зору цієї настанови оцінюється більшість аспектів як макросоціальних, так і особисто важливих значимих процесів. Отже, такі проблеми як зниження інфляції, доступ до джерел інформації, оцінки впливу дій уряду на зростання матеріального добробуту – все розглядається крізь вказаний фактор. Асиметричність проявляється також тоді, коли порівняти ставлення громадян Російської Федерації до України. Показово, в цьому сенсі, виглядають результати червневого (2005 р.) опитування росіян Аналітичним Центром Ю.Левади щодо ставлення до зарубіжних країн. Серед лідерів негативного ставлення: США (30%), Україна (28%) та Європейський Союз (17%) [4].

Таким чином, одним з найсуттєвіших чинників подолання негативних вимірів асиметричних відносин між Україною та Росією є поступове зростання української ідентичності мешкаців східних регіонів держави. Відповідно, поки прагматичне усвідомлення того, що європейська та євроатлантична інтеграція України є корисною і не суперечить розвитку взаємовигідних стосунків з Росією не стане пануючим, важко говорити про втілення державних зовнішньополітичних стратегій. Отже, одним з пріоритетних завдань нової влади є доведення до якомога більшої кількості співгромадян того, що необхідність проведення економічної трансформації є не ціною членства в ЄС та НАТО, а оцінкою багаторічного слабкого розвитку української економіки та економічних результатів централізованої планової економіки. Ці заходи будуть необхідні в будь-якому випадку, незалежно від того, вступить Україна до ЄС чи ні. Досвід інших держав, які вступили до ЄС та НАТО, свідчить, що в перспективі економічна вигода, яку дає інтеграція, у багато разів перевищує витрати на пристосування.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Друзенко Г. Дорога ложка до обіду, або Україна на євразійському роздоріжжі // Дзеркало тижня. – 2006. - 28 січня-3 лютого.

  2. Бжезінський З. Україна-Польща: роль та місце в європейській інтеграції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua.

  3. Міжнародні звязки Донецької області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.donoda.gov.ua.

4. Голов А. Страны-друзья и страны враги для россиян [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.levada.ru/ press/2005060800.html

ББК 63.3(4Укр)628

Тетяна БОЛБАТ,

кандидат історичних наук, доцент

Донецького державного університету управління

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ СХІДНОЇ УКРАЇНИ

(квітень 1985 – червень 1996 рр.)

Суспільно-політичне життя України у період з квітня 1985 по червень 1996 рр. характеризувалося початком нового реформаторського курсу правлячої Комуністичної партії, виникненням і поступовим удосконаленням багатопартійної політичної системи, діяльністю багатьох політичних партій і громадських організацій, громадсько-політичних рухів, які виражали політичні, соціально-економічні та національні інтереси як усього українського народу, так і певних соціальних верств і груп населення і намагалися впливати на державотворчий процес. Визначення основних етапів цього процесу дозволяє проаналізувати тенденції та закономірності громадського-політичного розвитку українського суспільства, що має не тільки наукове, але й важливе практичне значення для розбудови незалежної держави.

У науковій літературі існує кілька спроб визначити основні етапи формування громадських об’єднань України у 80 – 90 рр. XX століття, передусім, політичних партій. Одна із перших таких спроб належить О.Гараню, якій розглядає три етапи становлення багатопартійності в Україні: перший етап – «передумови багатопартійності: перші паростки» (1988 рік), другий етап – «передумови багатопартійності: виникнення Народного Руху України (НРУ)» (охоплює 1989 і перші три місяці 1990 р.), третій етап – «заповнення політичного спектру» (рубіжним для закінчення другого і початку третього етапу О.Гарань визначає березень-квітень 1990 р., коли відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, в результаті яких Демократичний блок України створив парламентську опозицію – Народну Раду) [1]. Проте, на нашу думку, важко вести мову про історичні етапи формування громадських об’єднань, якщо досліджено тільки три роки цього процесу.

А.Білоус також визначає три етапи становлення багатопартійності, вже з урахуванням нових суспільно-політичних змін. Перший етап – «допартійний» (середина 1988 – вересень 1989 рр.) – від активізації діяльності УГС до створення НРУ; другий – «початкова партійність» (весна 1990 – серпень 1991 рр.) – від скасування 6 ст. Конституції СРСР про керівну роль партії до проголошення незалежності України; третій – «посткомуністичний» (з серпня 1991 р.) [2]. Однак, на наш погляд, у цій періодизації треба конкретизувати назву першого етапу, тому що неможливо вважати його «допартійним», якщо в Україні діяла Комуністична партія.

Власну періодизацію формування багатопартійності пропонує О.Бойко. Перший етап – «зародження багатопартійності» (середина 1988 – березень 1990 рр.); другий етап – «вихід багатопартійності на державний рівень (травень 1990 р. – серпень 1991 р.); третій етап – «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 р.) [3].

Автори праці «Політична історія України» В.Танцюра, Є.Бондарев, В.Горбатенко та інші пропонують свою періодизацію становлення української багатопартійності. Перший період умовно кваліфікують як «зародження багатопартійності» (осінь 1989 р. до 1 грудня 1991 р.); другий період (з грудня 1991 р. до кінця 1997 року) називають етапом «становлення багатопартійної системи», «дрібнопартійності»; початок третього періоду, на думку авторів, пов’язаний з парламентськими виборами 1998 р., які вперше відбулися за мажоритарно-пропоційною виборчою системою [4].

Якщо процесу формування багатопартійності в Україні присвячено цілу низку наукових досліджень, то майже відсутні праці, у яких представлена періодизація історії інших громадських об’єднань України у 80 - 90-х рр. XX століття. Виняток складають дослідження сучасного молодіжного руху України. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х років XX століття. Хронологічна різниця щодо точки відліку у різних авторів визначається «міфологізацією» певної історичної події. Так, дослідники – представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 р.). Цієї думки дотримуються А.Камінський, О.Закидальська та інші [5].

Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Так, В.Головенько, а слідом за ним М.Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху України. Перший етап (середина 1980-х – кінець 1989 рр.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та об’єднань, створених на основі спільних зацікавлень («гіппі», «металісти», «панки» тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об’єднань, діяльність яких була пов’язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 – кінець 1991 рр.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (з кінця 1991 – до сьогодні) бере свій початок з проголошення Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично цей етап В.Головенько визначає як «етап незалежності». На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики [6].

Таким чином, аналіз історіографії щодо зазначеної проблеми дозволяє зробити такі висновки. По-перше, переважна більшість наукових праць присвячена періодизації формування нових політичних партій. По-друге, усі автори пропонують власну періодизацію, але не завжди чітко визначають основні її критерії. По-третє, не існує жодної спроби визначити періодизацію історії громадських об’єднань України з квітня 1985 року, саме з початку нового реформаторського курсу КПРС, який призвів до зміни не тільки у середині цієї партії, але був передумовою виникнення нових громадських об’єднань України. По-четверте, не існує системної наукової праці, у якій би досліджувалася історія новітніх громадських об’єднань Східної України з чітким визначенням її періодизації. Тому автор поставив за мету визначити основні етапи історії громадських об’єднань Східної України (квітень 1985 р. – червень 1996 р.). Планується завершити це дослідження у монографії за темою «Громадські об’єднання у східних областях України (квітень 1985 – червень 1996 рр.): історичний аналіз», де мають розглядатися регіональні особливості процесу їх становлення та розвитку, що сприятиме формуванню цілісної концепції історії України новітнього часу.

Виходячи з комплексного підходу до періодизації історії громадських об’єднань України, автор визначає два основних її критерії. Перший – зовнішні, об’єктивні умови цього процесу (історичні події). Другий – розвиток складових частин самих громадських об’єднань (політичних партій, громадських організацій та рухів), їх вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні тощо. Головним є саме другий з критеріїв, проте він значною мірою залежить, походить від першого, детермінований ним. Адже внутрішній розвиток громадських об’єднань завжди обумовлений зовнішніми обставинами, передусім політичними, у яких він існує. Так, саме у перебудові треба шукати передісторію процесів демократизації і нових громадських об’єднань як в Україні в цілому, так і в окремих її регіонах зокрема.

Автор пропонує таку періодизацію історії громадських об’єднань Східної України у період з квітня 1985 по червень 1996 років. Перший етап – квітень 1985 – березень 1990 рр. Починає цей етап квітневий пленум ЦК КПРС, на якому М.С. Горбачов заявив про необхідність змін у сфері економіки і політики, соціального і духовного життя держави. Цей виступ став відправною точкою нового реформаторського курсу КПРС, що отримав назву «перебудови», яка спочатку мала незначний вплив не тільки на Сході, але й в цілому в Україні. Значним каталізатором розвитку суспільно-політичних процесів став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. З середини 1980-х років відбувався швидкий зріст неформальних громадських об’єднань, в основному молодіжних та екологічної спрямованості. Неформальні організації, як правило, об’єднували невеликі групи людей, не мали чітких організаційних структур, програмних документів. Так, протягом 1986 – 1987 рр. на Сході України почали діяти: дискусійний клуб “Діалог” (м. Ворошиловград), міський екологічний клуб “Лугань” (м. Ворошиловград), Харківські молодіжні клуби “Шанс”, “Квітень”. Проте у цей період громадська ініціатива ще не виходила за межі офіційної політики КПРС, не створювалися альтернативні їй політичні структури.

У 1987 році на порядок денний виходить національне питання, що було спричинено подіями в Алмати у грудні 1986 року. Влітку цього року пленум Правління Спілки письменників України дійшов висновку про доцільність конституційного захисту української мови. На сторінках газет та журналів, у виступах представників творчої інтелігенції все частіше постають питання про збереження української мови, трагічні події в радянській історії, які довгий час були «білими плямами». Восени 1987 р. були створені Український культурологічний клуб, Товариство Лева. 25 вересня 1987 р. постала Донецька обласна організація Українського Фонду культури, яка виступила на захист української мови.

Важливим чинником суспільно-політичного розвитку України стала XIX Всесоюзна конференція КПРС (червень-липень 1988 р.), яка започаткувала проведення політичної реформи. Було проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади. Тепер партійні функціонери мали обиратися у Ради і працювати у виконавчих комітетах Рад. Вперше Компартія згодилася на альтернативні вибори і з’явилася реальна можливість конституційним шляхом домогтися демократичних змін у політичній сфері. Певні зміни відбулися і в діяльності комсомольських організацій, що обумовлювалося їх «економізацією». Протягом 1988 року відбувався бурхливий розвиток молодіжного неформального руху, передусім, політизованого. Так, з червня 1988 р. почав діяти міський соціально-політичний клуб “Квітень–1985” (м. Ворошиловград). 7 липня була оприлюднена «Декларація принципів Української Гельсінської Спілки», яка свідчила, що із правозахисної організації вона перетворилася у політичну. У травні 1988 року у Москві відбулася установча конференція Демократичного Союзу (ДС), який слід вважати першою загальносоюзною політичною організацією, що виступила із рішучою критикою всієї системи. Влітку була створена Українська демократична спілка, Декларація якої була більш радикальною, ніж Декларація УГС. 23 липня 1988 р. почав діяти Харківський міський українознавчий клуб “Спадщина”. Восени 1988 року під впливом діяльності Народних фронтів Прибалтики у Спілці письменників України виникла ідея створення Народного руху України.

1989 рік – це час бурхливого виникнення нових політичних об’єднань політичної спрямованості, передусім, національно-демократичних. 14 січня 1989 р. була створена Донецька обласна організація Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ), у лютому – Харківська обласна організація ТУМ, 4 березня – Ворошиловгардська обласна організація ТУМ. У 1989 р. на Сході України були створені обласні та місцеві організації українського історико-просвітницького товариства “Меморіал”, обласні та крайові організації Народного руху України за перебудову. Ці громадські об’єднання не тільки поставили за мету відродження української мови та культури, але й виступили в опозиції до монопольної влади КПРС.

Влітку 1989 р. розпочався перший страйк шахтарів, 17 серпня була створена Регіональна спілка страйкових комітетів Донбасу (РССКД). Відбулися розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи. Значний вплив на підсумки виборів 1990 р. відіграли: Луганська асоціація виборців (створена 4 березня 1989 р.), клуб виборців “Вибір” (м. Харків), Донецька міська Спілка виборців (створена 10 лютого 1990 р.). Разом з тим у регіоні були спроби організації громадських об’єднань, які б “сприяли перебудові”. 21 серпня 1989 р. відбулася установча конференція Донецької крайової організації Народного Руху України, 25 листопада 1989 р. - установча конференція Народного руху Луганщини, діяльність якого була формальною.

У 1989 р. на Сході України виникли перші національно-культурні організації представників національних меншин. Так, 4 червня 1989 р. відбулася установча конференція Донецького обласного єврейського культурно-просвітницького центру “Алеф”, 23 грудня у м. Донецьку утворилася Спілка греків України.

Отже, на завершенні першого етапу історії громадських об’єднань Східної України була створена опозиція КПРС, закладені основи майбутніх політичних партій, фактично легалізовано політичний плюралізм, відбулося зародження організованого молодіжного та робітничого руху. Більшість громадських об’єднань вже мали організаційну структуру, програмні документи, проте ще не були зареєстровані органами влади.

Другий етапберезень 1990 р. – серпень 1991 р. 1990 рік увійшов в історію громадських об’єднань України як рік зародження багатопартійності. У березні 1990 р. на III з’їзді народних депутатів СРСР була скасована 6 стаття Конституції, що свідчило про завершення політичної монополії КПРС та визнання можливості існування багатопартійності. Це також період «мітингової демократії», «боротьби з пам’ятниками В.І. Леніну», масового виходу комуністів із лав КПРС, остаточного розмежування всередині Компартії, появи демократичної парламентської опозиції – Народної Ради, ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, збільшення кількості політичних партій, виникнення масових молодіжних громадсько-політичних організацій. Характерною рисою цього етапу було законодавче оформлення нових громадських об’єднань (9 жовтня 1990 р. прийнято Закон СРСР «Об общественных объединениях», 21 грудня – Постанову Ради Міністрів УРСР «Тимчасові правила розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об’єднань).

Аналогічна громадсько-політична ситуація виникла й на Сході України. У 1990 р. тут почали діяти перші організації політичних партій України. Зокрема, Донецька обласна організація Української республіканської партії (10 червня 1990 р.), Донецька обласна організація Об’єднаної Соціал-Демократичної партії України (червень 1990 р.). Луганська міська організація “Демплатформи в КПРС” (16 серпня 1990 р.) тощо. У 1990 р. у регіоні виникають перші альтернативні комсомолу молодіжні організації, в основному, національно-демократичної спрямованості: Луганська міська організація Спілки Незалежної Української Молоді (березень 1990 р.), Донецька обласна організація Української Студентської Спілки (3 вересня 1990 р.). Поширюється спектр національно-культурних організацій. Так, 10 лютого 1990 р. було створено Донецьке обласне громадсько-політичне та національно-культурне товариство радянських німців “Відродження”, 1 березня – Харківська міська організація Спілки греків України, 14 травня – товариство корейської культури (м. Харків) тощо.

Найважливішими подіями другого етапу історії громадських об’єднань Східної України, як і в цілому в Україні, були: вибори до Верховної Ради УРСР (березень – квітень 1990 р.); прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); голодування студентів у Києві (жовтень 1990 р.), коли молодь виступила цілком самостійною політичною силою; проведення другого з’їзду НРУ, де вперше було висунута мета незалежності України (жовтень 1990 р.); страйк шахтарів з політичними вимогами (березень 1991 р.); проведення республіканського референдуму щодо збереження СРСР на підставі Декларації про державний суверенітет України (17 березня 1991 р.); спроба антиконституційного заколоту у Москві (19 – 21 серпня 1991 р.); проголошення Верховною Радою УРСР Акту про державну незалежність України (24 серпня 1991 р.); заборона діяльності Компартії України (30 серпня 1991 р.).

Третій етап – серпень 1991 – червень 1996 рр. Основними подіями цього етапу були: проведення республіканського референдуму 1 грудня 1991 р. на підтримку Акту про державну незалежність України та вибори Президента України; розпад СРСР та створення у грудні 1991 р. СНД; вибори 1994 р. в усі структури влади та Президента України; прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.). Для громадських об’єднань у цей час характерно: розширення спектру багатопартійності; посилення розколів та дроблення політичних сил, разом з тим, створення політичних блоків для боротьби за владу; активне формування місцевих партійних відділень та осередків, особливо напередодні виборчих кампаній; поглиблення тенденції регіоналізації розстановки політичних сил в України; початок процесу створення молодіжних структур при політичних партіях та розпад масових молодіжних громадсько-політичних рухів; перехід більшості молодіжних організацій від опозиційності до конструктивної співпраці з владою. Важливе значення для громадських об’єднань Східної України мала можливість офіційної реєстрації в органах влади, чому сприяв прийнятий 16 червня 1992 р. Закон України «Про об’єднання громадян».

Найбільш активно політична палітра Східної України формувалася на протязі 1991 – 1994 рр., що було пов’язано з новими умовами діяльності громадських об’єднань та виборчою кампанією 1994 р. Специфіка регіону зумовила появу тут в основному політичних партій та громадських організацій лівого та центристського спектру. Зокрема, 12 вересня 1991 р. була створена Донецька обласна організація Ліберальної партії України, 12 жовтня – Луганська обласна організація Соціалістичної партії України, 26 грудня 1992 р. – Донецька обласна організація Партії Праці України тощо.

Автор визначає кінцевою датою свого дослідження саме прийняття Конституції України, що завершує процес становлення політичної системи України як єдиного цілісного організму з більш-менш чіткою визначеністю його структурних елементів, їхнього функціонального призначення та принципів зв’язку. Статті 36-37 Конституції України регламентують право громадян на свободу об’єднання у політичні та громадські організації, діяльність громадських об’єднань України [7].

Таким чином, підсумовуючи сказане, автор дійшов до таких висновків. По-перше, при здійсненні періодизації історії громадських об’єднань треба чітко визначити основні її критерії. По-друге, з урахуванням цих критеріїв (зовнішні, об’єктивні умови історичного процесу та розвиток складових частин самих громадських об’єднань, їх вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні тощо) в історії громадських об’єднань Східної України у 1985 – 1996 рр. можна відокремити три основні етапи. Запропонована періодизація вельми умовна, оскільки погляд на минуле не може бути чимось раз і назавжди даним, наукове осмислення історичного процесу постійно розвивається. І тому автор, проводячи періодизацію історії громадських об’єднань Східної України, не претендує на істину в останній інстанції. Зрозуміло, що з поглибленням вивчення історії громадських об’єднань України будуть уточнюватися межі її періодизації, поглиблюватися підходи в їх оцінці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Україна багатопартійна: програмні документи нових партій / Передмова, упорядкування О.В. Гарань.– К.: Пам’ятки України, 1991. – С. 5 – 11.

2. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К.: Україна, 1993. – С. 42 – 68.

3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.– К.:Видавничий центр Академія, 1999. – С. 502 –505.

4. Політична історія України: Посібник для студентів вищих навч. закл. / За ред. В.І. Танцюри. – К.: Академія, 2001. – С. 453 – 463.

5. Закидальська О. Молоді політики на Україні: політик, інтелектуал і реформатор // Роst -Поступ. – № 3. – С. 11; Камінський А. На перехідному етапі. – Мюнхен, 1990. – С. 415 – 428, 455 – 459.

6. Головенько В. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія і генезис. – К., 1993. – С. 37 – 40; Головатий М. Молодіжна політика в Україні: проблема оновлення. – К., 1993. – С. 43 –44.

7. Хрестоматія з історії держави і права України /Уклад.: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – Т. 2. – С. 662 – 663.

ББК 86.29(4Укр)

Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ,

керівник Центру релігієзнавчих досліджень
Донецького державного інституту штучного інтелекту

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЙНОЇ СИТУАЦІЇ І ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН НА ДОНЕЧЧИНІ: РІК 2005

1. Релігійна мережа, її кадрове та матеріальне забезпечення: основні тенденції, динаміка змін, перспективи розвитку

На території Донецької області станом на 1 січня 2006 року з правом юридичної особи діє 1367 релігійних організацій, а саме: 1308 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2005 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це є на рівні 2004 року, але значно менше в порівнянні з попередніми роками (у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 р. зареєстровано 49 громад, у 1993 р. – 40, у 1994 р. – 59, у 1995 р. – 59, у 1996 р. – 86, у 1997 р. – 96, у 1998 р. – 85, у 1999 р. – 120, у 2000 р. – 160, у 2001 р. – 115, у 2002 р. – 79, у 2003 р. – 61). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжує зростати, релігійна карта області дуже строката - 49 конфесійних напрямків: 95,7% всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 22 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 6 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по одній релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму, індуїстського тантризму та Церкви Останнього Заповіту (Віссаріонівці). Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об’єднання (муністи), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації (ТМ), Фалунь-Гунь тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... October, 1970. Cattell R.B. The Scientific Analysis of Personality. Baltimore, Maryland: Perguin Books ...
  2. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (2)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... ; the regularity of correlation of overphrase unities and paragraph in scientific-professional speech ...
  3. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (5)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... English (BASIC – акронім British American Scientific International Commercial) із зразком перекладу на ...
  4. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (6)

    Документ
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... . – 1960. 400 с. Coal preparation. - Litterton: Society for mining, metallurgy and exploration ...
  5. DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY (3)

    Закон
    ... ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА DONETSKCOMPARTMENTofSHEVCHENKOSCIENTIFICSOCIETY ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА ... Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. ...

Другие похожие документы..